Для Бога людина – наче іграшка в Його долоні, наче вручну розтягнута локшина в Його руках, яку можна зробити тонкою чи товстою за Божим бажанням і вчинити з нею так, як Йому заманеться. Справедливо сказати, що людина справді є іграшкою в руках Божих, наче перська кішка, яку жінка придбала на ринку. Без сумніву, вона – іграшка в руках Божих, і тому в знанні Петра не було нічого хибного. Звідси очевидно, що Божі слова та дії в людині виконуються легко та приємно. Він не ламає Собі голови й не будує планів, як це собі уявляють люди; робота, яку Він виконує в людині, є абсолютно нормальною, як і слова, які Він людині каже. Коли Бог говорить, Він наче дає повну волю своєму язику, Він каже усе, що спадає Йому на думку, не стримуючись. Однак, прочитавши Божі слова, люди стають цілковито переконані, вони втрачають дар мови, приголомшено дивляться на все широко розплющеними очима. Що тут відбувається? Це добре показує, наскільки великою є Божа мудрість. Якщо, як це собі уявляють люди, Божа робота в людині мала бути ретельно спланованою, щоб бути точною та правильною, тоді, – якщо піти в цих фантазіях на крок далі, – Божа мудрість, дивовижність і незбагненність піддавалися б кількісному вимірюванню, що свідчить про те, що люди занадто низько оцінюють Бога. Оскільки в діях людей завжди наявна дурість, вони вимірюють Бога так само. Бог не будує планів і не влаштовує домовленостей щодо Своєї роботи; натомість вона здійснюється безпосередньо Духом Божим – і принципи, за якими працює Дух Божий, є вільними та необмеженими. Це так, наче Бог не звертає уваги на стани людини й говорить, як Йому заманеться, – але однаково людина заледве здатна відірватися від Божих слів, що пояснюється мудрістю Божою. Факти, зрештою, залишаються фактами. Оскільки робота Духа Божого в усіх людях настільки очевидна, цього достатньо, щоб показати принципи Божої роботи. Якщо Богові довелося сплатити таку велику ціну за Свою роботу в створених істотах, хіба це не було б усе одно, що стріляти з гармати в горобців? Хіба мусить Бог діяти особисто? Чи це було б того варте? Адже Дух Божий працював так довго, й однаково впродовж століть Дух Божий ніколи не діяв таким чином, ніхто ніколи не знав засобів і принципів, за якими працює Бог, вони ніколи не були зрозумілими. Сьогодні вони зрозумілі, тому що Дух Божий особисто розкрив їх – і це не підлягає сумніву, це показано безпосередньо Духом Божим, а не підсумовано людиною. Чому б не здійснити подорож на третє небо й не подивитися, чи так усе насправді; подивитися, чи після виконання всієї цієї роботи Божа праця не виснажила Його, чи не болять у Нього спина та ноги, чи може Він їсти та спати; чи не довелося Йому перечитати безліч довідкових матеріалів, щоб промовити всі ці слова, чи розкладені в Бога на столі чернетки Його висловлювань і чи не пересохло в Нього в роті після стількох сказаних слів. Факти свідчать якраз про протилежне: наведені вище слова не мають нічого спільного з місцем, де перебуває Бог. Бог каже: «Я витратив багато часу та сплатив заради людей велику ціну, але в цей час із невідомої причини совість людей залишається одвічно нездатною виконувати свою первісну функцію». Незалежно від того, чи є у людей розуміння Божого смутку, якби вони могли наблизитися до Божої любові, не йдучи проти своєї совісті, це вважалося б раціональним та розумним. Єдиний острах полягає в тому, що вони не хочуть застосувати первісну функцію совісті. Що скажеш, чи це так і є? Чи ці слова тобі допомагають? Я сподіваюся, що ви належите до тих, хто має совість, а не до непотребу без совісті. Що ви думаєте про ці слова? Чи є у когось розуміння цього? Хіба не болить вам встромлена в серце голка? Хіба Бог встромляє голку в бездушний труп? Невже Бог помиляється, невже старість притупила Його зір? Я кажу, що це неможливо! У будь-якому разі, це точно людська провина. Чому б не сходити до лікарні та не подивитися? Безперечно, в серці людини є проблема; його потрібно обладнати новими «запчастинами» – як гадаєте? Ви б це зробили?

Бог каже: «Я дивлюся на їхні потворні обличчя та дивні стани й укотре відходжу від людини. За таких обставин люди залишаються нерозуміючими й знову забирають те, в чому Я їм відмовив, чекаючи на Моє повернення». Чому в цю «нову технологічну добу» Бог усе ще говорить про вози, запряжені волами? Чому так? Хіба тому, що Богові подобається прискіпуватися? Чи Бог гайнує час, тому що Йому більше нема чим зайнятися? Невже Бог подібний до людини, яка марнує час, набивши черево їжею? Чи є сенс повторювати ці слова знову і знову? Я вже казав, що люди – негідники, що завжди треба хапати їх за вуха, щоб до них достукатися. Після того, як слова були сказані їм сьогодні, люди негайно завтра же їх забудуть – так, наче в них усіх амнезія. Відтак, справа не в тому, що якісь слова не були сказані, а в тому, що люди не діяли згідно з ними. Якщо щось говориться лише один раз чи двічі, люди залишаються невігласами: потрібно сказати це тричі – це мінімальна кількість повторів. Є навіть такі «старі», яким потрібно казати по десять-двадцять разів. Отже, те саме повторюється знову і знову в різних варіаціях, щоб побачити, чи змінилися люди. Ви справді працювали таким чином? Я не хочу погрожувати людям, але всі вони дурять Бога; всі вони знають, що потрібно вживати більше харчових добавок, але не переживають через Бога – хіба це служіння Богові? Хіба це любов до Бога? Не дивно, що вони проводять цілий день, ні про що не турбуючись, склавши руки у спокої. І навіть попри це деякі люди все ще незадоволені й самі спричиняють власне горе. Можливо, я трохи різкий, але саме це називається «бути занадто сентиментальним щодо себе»! Хіба це Бог змушує тебе почуватися засмученим? Хіба це не є спричиненням страждань самому собі? Хіба жодна з Божих благодатей не може бути джерелом твого щастя? Увесь час ти не зважав на волю Божу та був негативно налаштованим, хворим і засмученим – чому це так? Хіба це Божа воля – змусити тебе жити у плоті? Ти не знаєш Божої волі, неспокійний у своєму серці, ти нарікаєш і скаржишся, проводиш увесь день, нудьгуючи, і твоя плоть страждає від болю та терзань – це те, на що ти заслуговуєш! Ти просиш, аби інші прославляли Бога посеред кари, аби вони постали з кари та не були стримувані нею, – але ти впав у неї й не можеш вибратися. Потрібні роки, щоб відтворити цей «дух самопожертви», як у Дуна Цуньжуя. Коли ти проповідуєш слова й учення, хіба ти не відчуваєш сорому? Чи ти себе знаєш? Чи ти відкинув себе? Чи справді ти любиш Бога? Чи відкинув ти свою долю та перспективи? Не дивно, що Бог каже, що люди – це дивовижні та незбагненні істоти. Хто б міг подумати, що в людині стільки «скарбів», які ще потрібно відкопати? Сьогодні одного погляду на це достатньо, щоб «відкрити очі» – люди настільки «фантастичні»! Це так, наче Я дитина, яка не вміє рахувати. Навіть сьогодні Я ще не з’ясував, скільки людей по-справжньому любить Бога. Я ніколи не можу пригадати це число – і тому, через Мою «нелояльність», коли приходить час звітувати перед Богом, Я завжди опиняюся з порожніми руками, не в змозі зробити те, що хотів би; Я повсякчас у Бога в боргу. Як наслідок, коли Я звітую, Я завжди отримую «догану» від Бога. Я не знаю, чому люди такі жорстокі та завжди змушують Мене через це страждати. Люди використовують цю можливість, щоб від душі посміятися; вони насправді Мені не друзі. Коли Я в біді, вони не надають Мені ніякої допомоги, але зумисне насміхаються з Мене – у них насправді немає совісті!