Давайте вийдемо за межі слів Божих і поговоримо трохи про те, що стосується нашого життя, аби наше життя розквітло ще більше, і ми виправдали сподівання Бога на нас. Зокрема, з настанням сьогодення – часу, коли кожен класифікується за своїм видом, а також часу кари, – виникає ще більша потреба зосередитися на загальній картині та сконцентруватися на «колективних інтересах». Такою є воля Божа, і саме цього всі люди повинні досягти. Як ми могли б не принести себе в жертву заради волі Бога на небі? Бог «присвоює номери всім видам людей, ставить різні позначки на кожному виді людей, аби їхні предки могли успішно привести їх назад до їхніх родин», що свідчить про те, що люди були класифіковані за видом, і в результаті всі види людей розкривають свої справжні форми. Тому справедливо сказати, що люди вірні своїм предкам, а не Богові. Однак усі люди також служать Богу під проводом своїх предків, і в цьому полягає дивовижність Божої роботи. Усе суще служить Богові, і навіть попри те, що сатана заважає людям, Бог використовує цю можливість, щоб залучити «місцеві ресурси» для служіння Йому. Люди, однак, не можуть цього розпізнати. Як каже Бог: «Таким чином Я також розділяю працю та розподіляю зусилля. Це складова Мого плану, і жодна людина не може його порушити». Люди не можуть бачити всього, що визначено Богом, і всього, що Бог бажає здійснити, перш ніж Він це зробить. Вони можуть це бачити тільки тоді, коли роботу Божу вже завершено; якщо ні, то вони сліпі та нічого не бачать.

Сьогодні Бог має нову роботу серед церков. Він змушує все дотримуватися природного перебігу речей, по-справжньому розкриваючи функцію людини. Як каже Бог: «Я керую всім серед усього сущого, Я наказую всьому серед усього сущого, змушуючи все суще дотримуватися природного перебігу речей і підкорятися наказам природи». Я не знаю, які розумні ідеї ви маєте з приводу «дотримання природного перебігу речей», тож поговорімо про це. Ось як Я це бачу: оскільки їхні предки ведуть їх додому, всі види людей повинні вийти наперед і «виступити». І оскільки вони дотримуються природного перебігу речей, те, що їм притаманне, використовується для виконання їхньої первісної функції, змушуючи їх слідувати наставництву Святого Духа відповідно до цього порядку речей. Робота Святого Духа виконується відповідно до стану всередині кожної людини; правильніше кажучи, це називається «Бог скеровує все суще так, аби воно служило Йому», і це, в свою чергу, пов’язано з дотриманням природного перебігу речей. Навіть якщо всередині людини є складові диявола, Бог використає це, додаючи роботу Святого Духа до основи того, що притаманно людині від природи, роблячи її придатною для служіння Богу. Це все, що Я скажу про «дотримання природного перебігу речей», – можливо, ви маєте якісь кращі пропозиції. Я сподіваюся, ви можете запропонувати якийсь цінний внесок. Що ви скажете? Чи готові ви співпрацювати у дотриманні природного перебігу речей? Чи готові ви розділити роботу з Богом? Чи замислювались ви колись про те, як цього досягти? Я сподіваюся, що люди здатні зрозуміти Божу волю, що вони можуть бути однодумні в тому, як догодити Богові заради спільних ідеалів, і зможуть разом просуватися шляхом, що веде до Царства. Навіщо вигадувати непотрібні переконання? Чиє існування до сьогоднішнього дня не було заради Бога? А якщо так, то до чого смуток, скорбота та зітхання? Це нікому не приносить користі. Усе життя людей знаходиться в руках Божих, і якби не їхнє рішення перед Богом, хто б захотів жити марно в цьому порожньому людському світі? Навіщо турбуватись? Якщо вони нічого не зроблять для Бога, уриваючись у цей світ і полишаючи його, хіба все їхнє життя не буде витрачене даремно? Навіть якщо Бог не вважає твої дії гідними згадки, хіба в момент своєї смерті ти не усміхнешся задоволено? Ти повинен прагнути позитивного поступу, а не негативного відступу – хіба це не краща практика? Якщо твої дії спрямовані виключно на догоджання Богові, тоді ти не будеш ані негативним, ані регресивним. Оскільки в серцях людей завжди є щось незбагненне, то їхні обличчя мимоволі набувають подоби похмурого неба, внаслідок чого на них несвідомо з’являється кілька глибоких зморшок, що утворилися наче в результаті розколу землі. Так, наче земля рухається, змушуючи «пагорби» або «западини» переміщатися без людського відома. Кажучи так, Я не глузую з людей, а говорю про «географічне знання».

Хоча Бог привів усіх людей до кари, Він нічого про це не каже. Натомість Він свідомо уникає цієї теми та починає нову, яка, з одного боку, пов’язана з Божою роботою, а з іншого – з тим, щоб негайно завершити цей етап роботи. Оскільки Божі цілі у виконанні цього етапу роботи вже давно досягнуті, немає потреби ще щось казати. Сьогодні Я не знаю, скільки методів Божої роботи ви бачили; у Своїй свідомості Я завжди відчуваю, що Божа робота не так чітко поділена на етапи та часові періоди, як це було раніше. Натомість кожен день приносить свої способи роботи, зміни відбуваються майже кожні три-п’ять днів, і навіть за п’ять днів може бути два різні види змісту Божої роботи. Це свідчить про швидкість Божої роботи; перш ніж люди встигають відреагувати та придивитися, Бог зникає без сліду. Таким чином, Бог є завжди незбагненним для людей, що призвело до непроникності роботи Святого Духа. Чому Бог повсякчас каже такі слова, як «і ось Я залишив людину»? Люди могли б приділити трохи уваги цим словам, але вони не розуміють їхнього значення. А зараз ви розумієте? Не дивно, що люди не мають уявлення про присутність Святого Духа. Їхні пошуки Бога завжди проходять під туманним місячним світлом – це абсолютна правда – і це так, наче Бог зумисне насміхається з людини, змушуючи людські мізки пухнути, аби люди почувалися спантеличеними та дезорієнтованими. Вони ледве розуміють, що роблять; це схоже на сон, і, прокинувшись, вони не знають, що сталося. Достатньо всього кілька звичайних слів від Бога, щоб люди розгубилися. Тоді не дивно, що Бог каже: «Сьогодні я вкидаю всіх людей у “велике горнило” для очищення. Я стою високо та уважно спостерігаю, як люди горять у вогні і, спонукувані полум’ям, озвучують факти». Серед одвічно мінливих слів Божих люди не уявляють, що робити; насправді, як і каже Бог, кара вже давно почалась, і оскільки люди ще цього не усвідомили, вони дізнаються про це тільки тоді, коли Бог прямо про це каже; вони звертають увагу лише після того, як Бог їм про це сказав. Можна сказати, що люди починають вивчати кару лише зараз, коли Божу роботу виконано до цього моменту. Це подібно до того, як люди дізналися про атомну бомбу, – але оскільки час ще не настав, вони її ігнорують; тільки коли хтось починає її створювати, люди починають звертати увагу. Тільки коли про атомну бомбу стає відомо, люди краще її розуміють. Тільки коли Бог каже, що Він вкине людину в горнило, люди починають дещо усвідомлювати. Якби Бог не казав, ніхто б не знав – хіба не так? Отже, Бог каже: «Люди мимоволі входять у горнило, ніби їх затягли туди мотузкою, ніби вони заціпеніли». Чому б це не проаналізувати: люди озвучують факти тоді, коли Бог каже, що кара вже почалася, або ще до того, як Бог сказав, що кара вже почалася? З цього стає очевидним, що перш ніж Бог заговорив про кару, люди почали каятися, з чого випливає, що кара почалася до того, як Бог про неї заговорив, – хіба це не факт?