З огляду на притаманні людству риси, тобто його істинне обличчя, спроможність продовжувати існування до теперішнього часу насправді не давалася легко, і тільки завдяки цьому по-справжньому проявилася велика сила Божа. З огляду на сутність плоті, а також той факт, що досі людина зазнавала розбещення великим червоним драконом, як би вона змогла протриматися до сьогоднішнього дня, якби не керівництво Духа Божого? Людина не гідна постати перед Богом, але Бог любить людство заради Свого управління й заради доведення до завершення Своєї великої роботи вже найближчим часом. Правду кажучи, Божа любов до людства – це те, що жодна людина не зможе відплатити протягом усього свого життя. Можливо, є ті, хто хоче відплатити за Божу милість, пожертвувавши своїм життям, але Я кажу тобі: людина не гідна померти перед Богом, і тому її смерть була б марною. Причина цього в тому, що для Бога смерть людини не варта навіть згадки, не варта ні копійки, як смерть мурахи на землі. Я раджу людству не надавати собі надто великого значення й не вважати, що смерть заради Бога має таку велику вагу, як вага гори Тайшань. Насправді, смерть людини легка, як пір’їна, і не заслуговує на згадку. Але, знову ж таки, плоть людини за своєю природою приречена на смерть, і тому зрештою фізичне тіло має припинити своє існування на землі. Це є істинний факт, який ніхто не може заперечувати. Це «закон природи», який Я виводжу із сукупності життєвого досвіду людини, і тому Бог визначив кінець людини у такий спосіб без людського усвідомлення. Чи розумієш ти? Не дивно, що Бог каже: «Я зневажаю непослух людства. Я не знаю чому; здається, що Я ненавидів людину із самого початку, і все ж Я відчуваю до неї глибоке співчуття. Тому й люди завжди мали до Мене подвійне ставлення, – бо Я люблю людину й водночас ненавиджу її».

Хто не підносить хвалу Богові за Його присутність чи появу? Нині Я начебто цілковито забув про нечистоту й неправедність усередині людини. Я приймаю людське самовдоволення, самовеличання, непослух, непокору та все людське бунтарство, відсуваю все це в глибину Своєї свідомості й забуваю його. Бог не обмежений цими прикладами того, що являє собою людство. Оскільки Я «поділяю ту саму тугу», що й Бог, Я також звільняю Себе від цього неспокою, щоб не бути надалі обмеженим людиною. До чого всі ці клопоти? Оскільки людина не бажає приєднатися до Божої сім’ї разом зі Мною, як Я можу застосовувати Свою силу, щоб примушувати її? Я не роблю того, що пригнічує людину, і це не дивно, адже Я народився в сім’ї Бога, і тому, звичайно, людина і Я завжди різні. Це призвело до того стану жалюгідної поразки, у якому людина опинилася сьогодні. Але Я продовжую триматися на відстані від слабкостей людини; який Я маю вибір? Чи це не тому, що Я безсилий? Не дивно, що Бог прагне «піти на пенсію» з «робочого підрозділу» людства і, більше того, вимагає «пенсійних виплат». Коли Я промовляю з позиції людини, людина не слухає, але хіба людина коли-небудь припиняла свій непослух, навіть коли Я промовляю з позиції Бога? Можливо, настане день, коли Бог несподівано «піде на пенсію» з «робочого підрозділу» людства, і коли цей час настане, Боже слово стане ще більш лютим. Можливо, сьогодні Бог промовляє у такий спосіб через Мене, і, якщо цей день настане, Бог не буде таким, як Я, Який м’яко й терпляче «розповідає казки дітям у дитячому садку». Можливо, те, що Я кажу, не зовсім доречно, але Бог готовий трохи послабити Свою владу над людиною лише через втіленого Бога; інакше перспектива була б надто жахливою, щоб про неї думати. Подібно до того, як Бог сказав: «Колись Я до певної міри послабив Свою хватку, дозволивши людям вільно віддаватися своїм плотським бажанням, – і через це вони наважилися поводитися розгнуздано, без жодної стриманості, із чого видно, що вони не люблять Мене по-справжньому, бо всі живуть у плоті». Чому Бог каже тут «віддаватися своїм бажанням» і «живуть у плоті»? Правду кажучи, людина природним чином зрозуміє такі слова без Мого тлумачення. Можливо, знайдуться ті, хто скаже, що не розуміє, а Я скажу, що це той випадок, коли людина запитує, вже знаючи відповідь, коли вона прикидається. Кілька слів нагадування – чому Бог каже: «Усе, чого Я прошу від людини, це щоб вона співпрацювала зі Мною»? Чому Бог також каже, що людську природу тяжко змінити? Чому Бог зневажає людську природу? І чим саме є речі, що належать до людської природи? Що таке речі поза межами людської природи? Чи є хтось, хто замислювався над цими питаннями? Можливо, це нова тема для людини, але попри це Я благаю її як слід поміркувати над цим, інакше вона завжди ображатиме Бога словами на кшталт «людську природу тяжко змінити». Що доброго в тому, щоб отак іти наперекір Йому? Зрештою, чи не означає це просто напрошуватися на неприємності? Хіба це не призведе до результату яйця, із силою пожбуреного об камінь?

Насправді, всі випробування та спокуси, яких зазнає людина, – це уроки, які Бог вимагає від неї засвоїти. Згідно з Божим наміром, людина може досягти цього, навіть якщо їй доведеться пожертвувати тим, що вона любить, але, оскільки людина завжди любить себе, їй не вдається по-справжньому співпрацювати з Богом. Бог багато не просить від людини. Усе, що Він просить від людини, має досягатися легко й вдало; річ лише в тому, що людина не бажає терпіти труднощів. Це подібно до того, як людина, будучи чиєюсь дитиною, може виконувати свій обов’язок, живучи ощадливо й відкладаючи гроші, щоб піклуватися про своїх батьків. Однак люди бояться, що будуть недостатньо добре харчуватися або що їхній одяг буде надто простим, тому з тієї чи іншої причини зовсім забувають про те, що вони в боргу перед батьками за їхню люблячу турботу, наче робота піклування про них може зачекати, доки дитина не накопичить статків. Я бачу із цього, що в серцях людей немає синівської любові до батьків – усі вони негідні сини. Можливо, Моя заява надто різка, але Я не можу говорити дурниць перед обличчям фактів. Я не можу «наслідувати інших» у спротиві Богові заради задоволення самого Себе. Саме тому, що ні в кого на землі немає синівського серця, Бог сказав: «На небесах Мій ворог – сатана; на землі Мій ворог – людина. Через єдність неба і землі Я вважаю їх усіх винними, аж до дев’ятого ступеня спорідненості». Сатана – ворог Бога; Бог каже так тому, що сатана не відплачує Богові за Його велику прихильність і доброту, а «гребе проти течії», і водночас не виконує свого обов’язку виявляти синівську відданість Богові. Хіба люди не такі самі? Вони не виявляють синівської шанобливості до своїх «батьків» і ніколи не повертають боргу, який вони винні своїм «батькам» за їхню люблячу турботу. Цього достатньо, щоб показати, що люди на землі споріднені із сатаною на небі. Людина й сатана єдині серцем і розумом у протистоянні Богові, тому не дивно, що Бог звинуватить їх до дев’ятого ступеня спорідненості й не помилує жодного з них. У минулому Бог доручив Своєму покірному слузі на небесах керувати людством, але той не корився, а потурав своїй натурі й бунтував. Хіба бунтівні люди не йдуть цим самим шляхом? Скільки б Бог не натягував «віжки», люди просто непохитні й не можуть звернути зі свого шляху. На Мою думку, якщо людство продовжить іти цим шляхом, воно саме стане винуватцем своєї загибелі. Можливо, тепер ти розумієш справжнє значення цих слів Бога: «Люди не здатні розірвати тривалі зв’язки зі своєю старою природою». Бог неодноразово нагадував людині про це: «Через непослух людини Я покидаю її». Чому Бог повторює це знову і знову? Невже Бог може бути таким безсердечним? Чому Бог також каже: «Я не належу до людського роду»? Чи є хто-небудь, хто за стільки днів безділля ретельно обміркував ці ґрунтовні питання? Я закликаю людство з більшою енергією звернутися до слів Бога й не ставитися до них формально; це не принесе користі ні тобі, ні іншим. Краще не говорити того, що не потрібно говорити, і не думати про те, що не потрібно обдумувати. Хіба так не було б простіше? Що поганого може статися від такої практики? Перш ніж Бог проголосить кінець Своєї роботи на землі, ніхто не перестане «рухатися»; ніхто не вмиє рук від свого обов’язку. Нині ще не час; не намагайтеся діяти як провідник Бога чи авангард. Я думаю, що нині ще занадто рано зупинятися й припиняти рух уперед, – а що думаєш ти?

Бог вводить людство всередину кари, Він вводить його в атмосферу смерті, але, водночас, що Бог хотів би, щоб людина робила на землі? Звісно, призначення людини не в тому, щоб служити шафою в Божому домі – чимось, чого не можна їсти чи носити, а можна тільки на нього дивитися. Якби це було так, навіщо застосовувати стільки складних процесів, які змушують людей так страждати в плоті? Бог каже: «Я супроводжую людину на “місце страти”, бо проступок людини достатній, щоб заслужити на Мою кару». Чи дозволяє Бог людям у цей час самим іти до місця страти? Чому ніхто не «благає про пощаду»? То як же людина має співпрацювати? Чи може людина справді діяти так, як Бог, коли Він ухвалює Свої рішення, без впливу емоцій? Дієвість цих слів здебільшого залежить від того, як людина чинить. Коли батько приносить додому зароблені гроші, якщо мати не знає, як співпрацювати з ним чи як вести домашнє господарство, то в якому стані буде цей дім? Подивіться на поточний стан церкви: що ви, як лідери, думаєте із цього приводу? Ви можете також провести збори, щоб обговорити свої індивідуальні роздуми. Якщо в домі все зіпсовано матір’ю, то як виглядатимуть діти в такій родині? Як сироти? Чи як жебраки? Не дивно, що Бог сказав: «Усі люди вважають, що Моїй божественній природі бракує “інтелектуальності”, але хто може осягнути те, що Я здатен бачити все наскрізь у Своїй людяності?». У такій очевидній ситуації Богу не потрібно говорити від Своєї божественності. Як сказав Бог: «Немає потреби стріляти з гармати по горобцях». Можливо, нині є ті, хто має певний практичний досвід щодо Божої істини: «Серед людей немає нікого, хто любив би Мене». У цей момент усе саме так, як сказав Бог: «Тільки тому, що люди дійшли до нинішнього стану речей, всі вони неохоче схиляють голови, але в серці своєму залишаються непереконаними». Ці слова подібні до телескопа. У недалекому майбутньому людина ввійде в іншу ситуацію. Це зветься невиправністю. Ви розумієте? Це і є відповідь на ці два запитання Бога: «Хіба люди не утримуються від гріха тільки тому, що бояться, що Я піду? Чи не правда, що вони не скаржаться тільки тому, що бояться кари?». Насправді, усі люди на нинішній стадії дещо мляві, наче їх долає втома. Вони зовсім не налаштовані уважно ставитися до Божої роботи, а стурбовані винятково тим, щоб усе влаштувати та забезпечити заради власної плоті. Хіба це не так?