Сказано, що нині Бог уже почав карати людину, але ніхто не може сказати з певністю, ніхто не може дати чіткої відповіді, чи спіткав людину початковий намір цієї кари. Бог каже: «Людина нічого не довідалася з Моєї кари, бо вона тільки й робить, що обома руками тримається за ярмо на своїй шиї, пильно стежачи за Мною обома очима, наче за ворогом, – і тільки в цей момент Я бачу, яка вона виснажена. Саме тому Я кажу, що ніхто ще не був непохитним у випробуваннях». Бог розповідає людині про факти кари, якої вона ще зазнає, і робить це дуже докладно, нічого не пропускаючи. Схоже, ніби люди ввійшли в кару й справді неспроможні бути непохитними. Бог дає яскраве, реалістичне зображення потворних рис людини. Ось чому люди відчувають тиск: оскільки Бог каже, що вони ніколи не були непохитними у випробуваннях, як я можу бути тим, хто поб’є світовий рекорд, кого буде прийнято всупереч звичаю? У цей момент вони починають міркувати. У реальності все саме так, як каже Бог: «Чи довів Я їх до кінця шляху?». Справді, Бог привів усіх людей до кінця шляху, і тому у своїй свідомості люди завжди вважають, що Бог жорстокий і нелюдяний. Бог виловив усіх людей із моря життєвих негараздів, а потім «щоб запобігти будь-яким нещасним випадкам, Я вбив усіх спійманих “риб”, після чого риби стали покірними й не мали анінайменших скарг». Хіба це не факт? Бог витягнув усіх людей із гіркого моря смерті до іншої безодні смерті, Він затягнув усіх їх на «плаху ката», Він примусово привів їх до кінця шляху – чому ж Він не робить цього з іншими синами й людьми Божими? У чому полягає Його намір у здійсненні такої роботи в країні великого червоного дракона? Чому рука Божа така «зловмисна»? Не дивно, що «коли Мені потрібна людина, вона завжди прихована. Виглядає так, наче вона ніколи не бачила вражаючих картин, наче вона народилася в сільській місцевості й зовсім не знається на міських справах». Насправді, люди запитують себе: «Який задум Бога стоїть за цим? Хіба Він не віддає нас на смерть? І в чому справа? Чому етапи Його роботи змінюються дедалі швидше, і чому Він не виявляє до нас анінайменшої поблажливості?». І все ж таки люди не наважуються сказати це, а оскільки слова Бога змушують їх відкинути такі думки, позбавляючи їх можливості обдумувати далі, у них не залишається іншого вибору, окрім як відкласти всі такі думки вбік. Просто Бог розкриває всі людські уявлення, і тому люди заганяють свої уявлення назад, не дозволяючи їм вийти назовні. Раніше було сказано, що ці люди – нащадки великого червоного дракона. Насправді необхідно внести ясність – вони є втіленням великого червоного дракона. Коли Бог примусово приводить їх до кінця шляху й вбиває їх, то тоді, – поза сумнівом, – дух великого червоного дракона не має більше можливості діяти в них. Отже, коли люди доходять до кінця шляху, великий червоний дракон теж гине. Можна сказати, що він використовує смерть, щоб відплатити Богові за Його «велику доброту», – що і є метою Божої роботи в країні великого червоного дракона. Коли люди готові пожертвувати своїм життям, усе стає дрібницею, і ніхто не може їх здолати. Що може бути важливішим за життя? Отож сатана стає нездатним далі діяти в людях, він нічого не може вдіяти з людиною. Хоча у визначенні «плоті» сказано, що плоть зіпсована сатаною, якщо люди справді відмовляються від себе й ними не рухає сатана, тоді ніхто не зможе здолати їх – і в цей момент плоть виконає свою іншу функцію й почне формально приймати спрямування від Духа Божого. Це є необхідним процесом, він має відбуватися крок за кроком, інакше Бог не мав би засобів для роботи в непіддатливій плоті. Такою є мудрість Божа. У такий спосіб всі люди несвідомо ввійшли в сьогоднішні обставини. І чи не Бог привів людину до «кінця шляху»? Чи може це бути новий шлях, відкритий людиною? Дивлячись на ваш досвід, складається враження, що у вас Бог застосовує методи найбільшої жорстокості, з яких видно Божу праведність. Як же ви можете не підносити хвалу? Те, що Бог робить у вас, дозволяє людям бачити праведний характер Бога; хіба це не заслуговує на те, щоб ви захоплювалися Богом? Сьогодні, на роздоріжжі, коли стара епоха ще існує, а нова ще тільки має постати, як ви свідчите про Бога? Невже таке серйозне питання не заслуговує глибокого осмислення? Невже ви досі міркуєте про інші, сторонні питання? Чому Бог каже: «Хоча люди колись кричали: “Хай живе розуміння”, ніхто не приділяв багато часу аналізу слова “розуміння”, що свідчить про те, що люди не мають жодного бажання любити Мене»? Якби Бог не промовляв таких слів, хіба ви не могли б зі своєї власної волі спробувати зрозуміти Боже серце?

Хоча останнім часом дехто з людей, можливо, трошки дізнався щось про мету й сенс Божого втілення, Я можу з упевненістю сказати, що, якби Бог не говорив з людиною прямо, ніхто не зміг би здогадатися про мету й сенс Божого втілення. Це абсолютно безсумнівно. Невже це досі незрозуміло? Усе, що Бог робить у людях, є частиною Його плану управління, але вони не здатні правильно розуміти Божу волю. Це є вадою людини, але Бог не вимагає, щоб люди були здатними щось робити, Він просто просить їх прислухатися до «настанов лікаря». Це є вимогою Бога. Він просить усіх людей пізнати істинне людське життя, бо «в їхніх серцях слова “людське життя” не існують, вони не звертають на них уваги й просто стомлюються від Моїх слів, начебто Я перетворився на бабцю, що незв’язно патякає». В очах людей Божі слова подібні до повсякденного інструменту, люди взагалі не ставляться до них як до чогось важливого. Отже, люди не можуть застосувати Божі слова на практиці – вони перетворилися на жалюгідних нікчем, які знають істину, але не застосовують її на практиці. Тож одного цього недоліку людини достатньо, щоб на певний час викликати в Бога огиду, і тому Він багато разів каже, що люди не звертають уваги на Його слова. Однак у своїх уявленнях люди думають так: «Щодня ми вивчаємо й аналізуємо слова Бога, то як же можна сказати, що ми не звертаємо на них уваги? Хіба це справедливо стосовно нас?». Але дозвольте Мені провести для вас невеликий аналіз – це змусить людей почервоніти. Коли люди читають Божі слова, вони кивають головою, вклоняються й розшаркуються, наче мопс, що крутить хвостом від слів свого господаря. Тож у цей момент люди відчувають себе негідними, по їхніх обличчях течуть сльози, здається, ніби вони хочуть покаятися й почати все спочатку, але щойно минає цей час, їхня овеча соромливість одразу зникає, змінюючись вовчою хижістю; вони відкладають Божі слова вбік і завжди вважають, що їхні власні справи мають пріоритет, що справи Божі стоять на останньому місці, і через ці свої дії вони ніколи не можуть втілити Божі слова в життя. Коли приходять факти, вони виставляють лікті,^a що є дворушництвом щодо власного народу, – тож не дивно, що Бог каже, що людство «“біжить іншим шляхом”, у життєзабезпеченні покладаючись на Мене». Уже із цього зрозуміло, що в словах Бога немає анінайменшої неправдивості, вони є цілковито істинними й не містять анінайменшого перебільшення, однак, і справді, схоже, вони висловлені дещо стримано, бо духовний стан людини є надто низьким, і вона не спроможна їх стерпіти. Божі слова вже змалювали абсолютно чітку картину людських речей ізсередини та ззовні; вони вигравіювали їх із граничною ясністю, зобразивши живу подобу, яка точно повторює споконвічне обличчя сатани. Просто на нинішньому етапі люди ще не все ясно бачать, і тому сказано, що вони не пізнали самих себе. Саме тому Я кажу, що цей урок має тривати; він не може припинятися. Коли люди прийдуть до усвідомлення самих себе, тоді Бог здобуде славу. Це легко зрозуміти – Мені не потрібно вдаватися в подробиці. Є, однак, ще одна річ, про яку Я нагадаю вам, хоча спочатку потрібно прочитати ось ці слова Бога: «У нинішні часи люди ніколи не цінували Мене, Я не маю місця в їхніх серцях. Чи зможуть вони проявити справжню любов до Мене в дні прийдешніх страждань?». Яким є значення цих слів? Бог каже, що кара ще не спіткала людину, і це показує, що слова «пізнати себе» мають ще й внутрішній сенс – чи зрозумів ти це? Як люди можуть пізнати самих себе, не пройшовши через труднощі та рафінування? Хіба це не порожні слова? Чи справді ти довіряєш усьому, що каже Бог? Чи здатен ти розпізнати Божі слова? Чому Бог неодноразово повторює такі слова, як-от «Бачачи дії людини, Мені залишається тільки одне – піти», а також каже: «Тільки коли гори падають і земля розривається на шматки, люди думають про Мої слова, тільки тоді вони пробуджуються від своїх снів, але час уже настав, вони поглинуті великим потопом, їхні трупи плавають на поверхні води»? Чому Бог каже «люди думають про Мої слова», а не «люди слухаються Моїх слів»? Чи правда, що гори падають, а земля розривається на шматки? Люди не звертають уваги на такі слова, пропускають їх повз вуха, і тому страждають від великих «труднощів» у Божих словах. Причина цього в тому, що вони надто безглузді. Через цей недолік людини Бог каже: «Я, цей “дивак” без слізних протоків, виплакав багато сліз за людиною. Людина, однак, нічого про це не знає». Оскільки люди не звертають уваги на слова Бога, Бог вдається до цих засобів, щоб нагадати їм та отримати їхню «допомогу».

Поки що Я не буду пророкувати про події у світі, але дещо про долю людини передбачу. Хіба Я не просив, щоб люди пізнали самих себе? Як це можна пояснити? Як люди повинні пізнавати себе? Коли Бог «мучить» людей настільки, що вони витають між життям і смертю, вони починають трохи розуміти сенс людського життя й втомлюються від нього, вважаючи, що все життя людини – не більше ніж сон. Вони вважають, що життя людини – це суцільні муки, що вона помре, так нічого й не добившись, що її життя безглузде й нічого не варте. Людське життя – це всього лише сон; сон, у якому горе і щастя приходять і йдуть. Сьогодні люди живуть для Бога, але оскільки вони живуть у світі людей, їхнє повсякденне життя залишається порожнім і нічого не вартим. Це змушує всіх людей зрозуміти, що насолоджуватися Богом – це лише швидкоплинна розрада, але якщо, не насолоджуючись Богом, вони продовжують жити в плоті, хоча й вірять у Бога, то який у цьому сенс? У плоті для людини все пусте. Після переживання всіх мінливостей людського життя, з настанням старості людина сивіє волоссям, на її обличчі повно зморшок, а руки вкриваються мозолями. Хоча вона заплатила велику ціну, вона практично нічого не здобула. Отож Мої слова йдуть на крок далі: для тих, хто живе в плоті, все пусте. Це не підлягає сумніву, і тобі не потрібно детально це досліджувати. Це і є автентичне обличчя людського життя, про яке Бог говорить знову і знову. Бог не утримується від цих слів через слабкість людини, а просто діє відповідно до Свого початкового плану. Можливо, деякі слова дають людям підтримку й розуміння, а деякі, можливо, роблять прямо протилежне, умисно змушуючи людей жити в атмосфері смерті, – і саме через це люди страждають. Таким чином, можливо, Бог застосовує «стратегію порожнього міста»,^b щоб умисно ввести людей в оману, але вони цього не бачать, вони залишаються в невіданні. І попри це все перебуває в руках Божих, і хоча люди це знають, як вони можуть від цього захиститися? Отож ніхто не здатен уникнути загрози кари – що люди можуть удіяти? Вони можуть тільки підкоритися Божим улаштуванням – і чи не тому, що Бог схопив їх і не відпускає? Тільки під Божими погрозами всі люди можуть слідувати природному ходу речей – хіба це не так? Якби не Божі влаштування, як могли б люди добровільно визнати свою поразку? Чи не було б це жартом? Хоча людське життя порожнє, хто, маючи комфортне життя, готовий мовчки залишити світ людей і намагатися догодити Богу? Люди вмирають серед безпорадності – хто коли-небудь умирав серед достатку, коли в нього є все, що тільки можна побажати? Винятком може бути тільки «зірка», що зійшла з неба. Порівняно із життям на третьому небі, яким вона насолоджувалася, життя на землі було б схожим на життя в підземному царстві – тільки за таких обставин вона могла б захотіти померти. Але хто сьогодні є зіркою на небі? Мені це теж «неясно». Тож пошукаймо та подивімося, чи зможемо ми знайти таку зірку. Якщо знайдемо, Я попрошу людей допомогти Мені дізнатися, чи готова вона діяти відповідно до Моїх слів, наведених вище. Однак Я маю попередження для кожного з вас: ніхто з вас не має гратися в «героя» й добровільно йти на смерть. Чи ви це розумієте?

Примітки:

a. «Виставляти лікті» – китайська ідіома, яка означає, що людина допомагає іншим за рахунок близьких їй людей, наприклад, батьків, дітей, родичів або братів чи сестер.

b. «Стратегія порожнього міста» – 32-га із тридцяти шести стратагем стародавнього Китаю. Ця стратегія передбачає створення оманливого потужного фронту, щоб приховати відсутність готовності й у такий спосіб ошукати ворога.