Слова Бога змушують людей ламати собі голови; неначе, коли Бог говорить, Він відсторонюється від людини та говорить на вітер, неначе Він і не думає більше звертати уваги на людські вчинки та зовсім не зважає на її духовний стан, неначе слова, які Він промовляє, не спрямовані на уявлення людей, а відсторонюються від людини згідно з початковим наміром Бога. З безлічі причин Божі слова є незбагненними й нерозбірливими для людини. У цьому немає нічого дивного. Початкова мета всіх Божих слів полягає не в тому, щоб люди отримали від них ноу-хау або навчилися якихось хитрощів; навпаки, вони є одним із засобів, за допомогою яких Бог працює від самого початку й до сьогодення. Звісно, люди отримують певні речі з Божих слів: речі, пов’язані з таємницями, або щось стосовно Петра, Павла та Йова, – але це те, чого вони мають досягнути, і те, що вони спроможні досягнути, і, як і належить їхньому духовному станові, вони вже зайшли так далеко, як тільки могли, в досягненні всього цього. Чому ж ефект, якого Бог просить досягти, є невеликим, хоча Він промовив так багато слів? Це пов’язано з карою, про яку Він говорить, і, звичайно, все це досягається без усвідомлення людьми. Сьогодні люди зазнають ще більших страждань під ударами Божих слів. При поверховому розгляді здається, що жоден із них не зазнав розбору, що люди почали ставати вільними у виконанні своєї роботи, що прислужники були піднесені до народу Божого, – людям видається, що вони ввійшли в радість. Насправді ж, від рафінування всі вони ввійшли в ще суворішу кару. Як каже Бог: «Етапи Моєї роботи тісно пов’язані один із одним, і кожен вище попереднього». Бог підніс прислужників із криниці бездонної і кинув їх до озера вогняного і сірчаного, де кара є ще тяжчою. Тож вони зазнають ще важчих поневірянь, із яких їм навряд чи вдасться порятуватися. Хіба така кара не є тяжчою? Чому, увійшовши до вищого світу, люди відчувають радше смуток, ніж щастя? Чому сказано, що після звільнення з рук сатани їх віддано великому червоному дракону? Чи пам’ятаєш ти, що Бог сказав: «Остання частина роботи завершується в домі великого червоного дракона»? Чи пригадуєш ти, що Бог сказав: «Останнє тяжке завдання – нести потужне, повноголосне свідчення про Бога перед великим червоним драконом»? Якби людей не було віддано великому червоному дракону, як би вони могли свідчити перед ним? Хто коли-небудь промовляв такі слова, як-от: «Я переміг диявола», після того, як покінчив із собою? Вважати свою плоть ворогом і згодом покінчити із собою – у чому тут практичне значення? Чому Бог так сказав? «Я дивлюся не на шрами людей, а на ту їхню частину, яка не має шрамів, і це дає Мені задоволення». Якби Бог справді бажав, щоб ті, хто не має шрамів, були Його виявом, навіщо б Він терпляче й щиро промовляв так багато слів із погляду людини, щоб завдати удару у відповідь по уявленнях людей? Навіщо б Він про це турбувався? Навіщо б Йому через це завдавати собі зайвого клопоту? У такий спосіб було показано, що Боже втілення має реальну значущість, що Він не «списав» плоть після того, як став плоттю й завершив Свою роботу. Чому сказано, що «золото не може бути чистим, а людина не може бути досконалою»? Як можна пояснити ці слова? Коли Бог говорить про сутність людини, що означають Його слова? На неозброєний погляд людей плоть здається ні на що не здатною або ж надто слабкою. В очах Бога це є зовсім не важливим, але для людей це питання величезної ваги. Вони начебто зовсім не здатні вирішити це питання, начебто воно має вирішуватися особисто небесною істотою – але хіба ж це не людське уявлення? «В очах людей Я лише “маленька зірочка”, що зійшла з неба; маленька зірочка на небесах, і Мій прихід на землю сьогодні здійснено за дорученням Бога. Як наслідок, люди придумали безліч тлумачень слів “Я” і “Бог”». Якщо люди нічого не значать, то чому Бог розкриває їхні уявлення з різних точок зору? Чи може це теж бути мудрістю Божою? Хіба такі слова не є безглуздими? Як каже Бог: «Хоча в серцях людей є місце, яке Я утвердив, їм не потрібно, щоб Я там жив. Натомість вони чекають раптової появи “Святого” із їхніх сердець. Оскільки Моя особистість занадто “низька”, Я не відповідаю вимогам людей і тому вони мене відкидають». Оскільки люди оцінюють Бога «занадто високо», багато чого для Бога є «недосяжним», що ставить Його «у скрутне становище». Людям мало відомо, що те, на що вони просять Бога бути здатним, є їхніми уявленнями. Чи не в цьому полягає сенс фрази «Розумна людина може стати жертвою власної винахідливості»? Це справді той випадок, коли «розумний-розумний, а в дурні пошився»! У своїх проповідях ви просите людей відмовитися від Бога їхніх уявлень, але хіба Бог ваших уявлень кудись подівся? Як можна витлумачити слова Бога про те, що «вимоги, які Я висуваю до людини, аж ніяк не є великими»? Ці слова не для того, щоб зробити людей негативними й розпусними, а для того, щоб дати їм чітке розуміння Божих слів – ви це розумієте? Чи справді втілений Бог – це «“Я”, який є високим і могутнім», яким Його уявляють собі люди?

Хоча є ті, хто прочитав усі слова, сказані Богом, і може дати їхній загальний виклад, хто може сказати, якою є кінцева мета Бога? Це те, чого бракує людству. Незалежно від того, з якої точки зору промовляє Бог, Його загальна мета полягає в тому, щоб люди пізнали Бога в плоті. Якби в Ньому не було нічого від людської сутності – якби Він володів тільки атрибутами Бога на небесах – тоді Богові не було б потреби говорити так багато. Можна сказати, що те, чого бракує людям, слугує безпосереднім матеріалом, який співвідноситься зі словами Бога. Тобто те, що проявляється в людині, є основою того, що Бог каже про уявлення людей, а отже люди служать висловлюванням Бога. Звичайно, це ґрунтується на тому, що Бог каже про уявлення людей, – тільки так можна сказати, що це є поєднанням теорії з реальністю; тільки так можна ефективніше спонукати людей серйозно ставитися до пізнання самих себе. Що було б, якби Бог у плоті був сумісний з уявленнями людей і якби Бог також свідчив про Себе? Саме через це Бог працює з негативного боку, використовуючи уявлення людей, щоб наголосити на Своїй великій силі. Хіба це не мудрість Божа? Усе, що Бог робить для кожного, є благом – то чому не віддати хвалу нині? Якби справа дійшла до певної точки чи настав визначений день, чи зміг би ти, подібно до Петра, підносити молитви з глибини душі під час випробувань? Тільки якщо ти, подібно до Петра, зможеш віддати хвалу Богові, перебуваючи в руках сатани, тільки тоді слова «визволення від сатанинського рабства, перемога над плоттю й перемога над сатаною» набудуть свого справжнього значення. Хіба це не більш реальне свідчення про Бога? Саме такого ефекту досягає «божественність, що приходить у дію, і семикратно посилений Дух, що діє в людині», і такого самого ефекту досягає «Дух, що виходить із плоті». Хіба такі дії не є реальними? Раніше ти звертав увагу на реальність, але чи маєш ти справжнє знання реальності сьогодні? «Вимоги, які Я висуваю до людини, аж ніяк не великі, але люди вважають інакше. Отож, їхня “смиренність” проявляється в кожному їхньому русі. Вони завжди зобов’язані йти попереду Мене, вказуючи Мені шлях, глибоко боячись, що Я загублюся, нажахані, що Я забреду до стародавніх хащів у глибині гір. Як наслідок, люди завжди вели Мене вперед, глибоко побоюючись, що Я втраплю до підземної темниці». Яким є ваше знання цих простих слів – чи справді ви здатні осягнути в них суть Божих слів? Чи звертали ви увагу на те, про яке з ваших уявлень Бог сказав такі слова? Чи звертаєте ви увагу на цей ключовий момент щодня? В одному з речень наступної частини, яка йде одразу за цією, Бог каже: «Проте люди не знають Моєї волі й продовжують благати Мене про щось, наче дароване Мною не здатне задовольнити їхніх вимог, наче попит перевищує пропозицію». Із цього речення видно, які уявлення ви маєте в собі. Бог не пам’ятає й не досліджує, що ви робили в минулі часи, тому не думайте більше про справи минулого. Важливіше те, чи здатні ви створити «дух Петра в заключному періоді» на шляху в майбутнє – чи маєте ви віру, щоб домогтися цього? Те, що Бог просить від людини, – це не більше ніж наслідування Петра, аби люди могли зрештою прокласти собі шлях, щоб осоромити великого червоного дракона. Саме тому Бог каже: «Я сподіваюся тільки на те, що в людей вистачить рішучості співпрацювати зі Мною. Я не прошу, щоб Мені приготували смачну їжу, або щоб Мені було де прихилити голову…». У світі людей просять принести «дух Лей Фена» в 1990-ті роки, але в домі Божому Бог просить, щоб ви створили «унікальний стиль Петра». Чи розумієте ви Божу волю? Чи здатні по-справжньому до цього прагнути?

«Я переміщаюся над всесвітами, і коли Я йду, Я спостерігаю за людьми всього всесвіту. Серед натовпів людей на землі ніколи не було нікого, хто був би придатним для Моєї роботи чи істинно любив би Мене. Тому в цей момент Я тривожно зітхаю, і люди негайно розпорошуються й більше не збираються, глибоко побоюючись, що Я “спіймаю їх усіх в одну сіть”». Більшості людей, можливо, дуже тяжко зрозуміти ці слова. Вони запитують, чому Бог не вимагає від людини багато чого, але водночас тривожно зітхає, бо немає жодної людини, яка б підходила для Його роботи. Чи є тут суперечність? Буквально кажучи, вона є, але насправді жодної суперечності немає. Можливо, ти ще пам’ятаєш, що Бог сказав: «Усі слова Мої матимуть ефект, який Я забажаю». Коли Бог працює в плоті, люди фіксують увагу на кожній Його дії, щоб побачити, що саме Він робитиме. Іншими словами, коли Бог здійснює Свою нову роботу, спрямовану проти сатани в духовному світі, серед людей на землі виникають всілякі уявлення через Бога в плоті. Коли Бог тривожно зітхає – тобто, коли Він говорить про всі людські уявлення, – люди щосили намагаються розібратися з ними, і є навіть ті, хто вважає себе безнадійними, тому що Бог каже, що всі, хто має уявлення про Нього, є Його ворогами, – і як же люди можуть не «розпорошитися» внаслідок цього? Особливо сьогодні, коли прийшла кара, люди ще більше бояться, що Бог зітре їх із лиця землі. Вони вважають, що після кари Бог «спіймає їх усіх в одну сіть». Однак насправді все інакше – як каже Бог: «Я не бажаю “затримувати” людей серед Своєї кари так, щоб вони ніколи не змогли врятуватися від неї. Оскільки Моєму управлінню бракує людських вчинків, неможливо успішно завершити Мою роботу, а це заважає Моїй роботі просуватися ефективно». Божа воля полягає не в тому, щоб Його робота закінчилася, щойно всіх людей буде піддано смерті, – який у цьому був би сенс? Працюючи в людях і караючи їх, Бог тим самим роз’яснює через них Свої діяння. Оскільки люди ніколи не усвідомлювали, що в тоні Божих слів уже присутня кара, ці слова ніколи не входили до їхньої свідомості. Люди не здатні висловити свою рішучість, і тому Бог не може нічого сказати перед сатаною, і це перешкоджає поступові Божої роботи. Тому Бог каже: «Одного разу Я запросив людину як гостя до Свого дому, але вона метушилася туди-сюди через Мої заклики – наче Я не запросив її як гостя, а привів на місце страти. Так Мій дім залишався порожнім, бо людина завжди уникала Мене й завжди Мене остерігалася. Це позбавило Мене можливості здійснити частину Моєї роботи». Саме через людські помилки в її роботі Бог чітко висуває Свої вимоги до людини. І саме тому, що людям не вдається виконати цей етап роботи, Бог додає нові висловлювання – це якраз і є «інша частина роботи над людиною», про яку каже Бог. Але Я не буду докладно говорити про слова Бога щодо «спіймання їх усіх в одну сіть», оскільки це мало стосується сьогоднішньої роботи. Звісно, у «Божі слова до цілого всесвіту» чимало Його слів мають справу з людиною, але люди мають розуміти волю Бога; хай що Він каже, Його наміри завжди є благими. Можна сказати, що, оскільки засобів, за допомогою яких Бог промовляє, так багато, люди не певні в Божих словах на сто відсотків і вважають, що більшість Божих слів промовляються через необхідність Його роботи й мають мало спільного з реальністю. Це залишає їх збентеженими та обтяженими власними думками, бо в їхніх уявленнях Бог є таким мудрим і таким недосяжним для них, начебто вони нічого не знають і гадки не мають щодо того, як їсти Божі слова. Люди роблять Божі слова абстрактними й складними – як каже Бог: «Люди завжди хочуть додати приправу до Моїх висловлювань». Оскільки їхні ідеї є надто складними й «заледве досяжними» для Бога, людина обмежує частину Божих слів, не залишаючи Йому іншого вибору, окрім як висловлюватися прямо. Оскільки вимоги людей є «надто високими», а їхня уява надто багатою – начебто вони здатні перейти до духовного світу, щоб побачити діяння сатани, – це призвело до применшування Божих слів, бо що більше Бог каже, то похмурішими стають обличчя людей. Чому вони не можуть просто коритися, замість того щоб розмірковувати про свій кінець? Яка з того користь?