Сьогодні всі бажають осягнути Божі наміри й пізнати Божий характер, але ніхто не знає причини, чому вони не здатні виконати те, що вони хочуть зробити, чому їхні серця повсякчас повстають проти них і чому вони не можуть досягти бажаного. У результаті їх знову охоплює приголомшливий сум, і водночас вони також відчувають страх. Неспроможні висловити ці суперечливі емоції, вони можуть лише скорботно похнюпити голови та невпинно розмірковувати: «Чи може так бути, що Бог не просвітив мене? Чи може так бути, що Бог потай мене зрікся? Можливо, у всіх інших усе гаразд, і Бог просвітив усіх, окрім мене. Чому щоразу, коли я читаю Божі слова, я відчуваю, що мені щось заважає, – чому я ніяк не можу нічого збагнути?». Хоча такі думки й виникають в умах людей, ніхто не наважується їх висловити; вони просто продовжують вести внутрішню боротьбу. Насправді ніхто, крім Бога, не здатний зрозуміти Його слова або осягнути Його справжні наміри. Однак Бог завжди просить, щоб люди осягнули Його наміри, – хіба це не схоже на спробу змусити качку сісти на сідало? Хіба Бог не знає про недоліки людини? Це момент у Божій роботі, який люди не можуть зрозуміти, а тому Бог каже: «Людина живе серед світла, однак вона не усвідомлює дорогоцінність світла. Вона не знає ні сутності світла, ні джерела світла, ні тим більше кому належить світло». Відповідно до того, що кажуть слова Божі й чого вони вимагають, ніхто не виживе, адже в людській плоті немає нічого, що б приймало слова Божі. Тому здатність коритися словам Божим, плекати слова Божі та жадати їх, застосовувати ці Божі слова, що вказують на стан людини, до своїх власних умов і так пізнавати себе – це найвищий стандарт. Коли Царство остаточно стане реальністю, людина, яка живе у плоті, буде все ще не здатна осягнути Божі наміри й потребуватиме Його особистого керівництва, однак люди будуть просто без завад сатани та матимуть нормальне людське життя; такою є ціль Бога в перемозі над сатаною, яку Він переслідує передусім для того, щоб відновити первісну суть людини, створеної Богом. У Божому розумінні «плоть» означає таке: нездатність пізнати Божу суть, нездатність бачити справи духовного світу та, більше того, здатність бути розбещеним сатаною, але також і спрямованим Духом Божим. Такою є сутність плоті, створеної Богом. Звичайно, це також для того, щоб уникати хаосу в житті людства, який був би спричинений відсутністю порядку. Чим більше говорить Бог і чим ґрунтовніше Він пояснює, тим більше люди розуміють. Люди несвідомо змінюються та несвідомо живуть у світлі, і отже, «завдяки світлу вони ростуть і полишили темряву». Це прекрасна сцена Царства, те саме «життя у світлі, визволення від смерті», про яке часто йшлося. Коли Сінім здійсниться на землі, – коли Царство стане реальністю, – на землі більше не буде війни, ніколи більше не буде голоду, пошестей і землетрусів, люди перестануть виробляти зброю, всі житимуть у мирі та стабільності й будуть нормальні взаємини між людьми та нормальні відносини між країнами. Однак сьогодення не йде з цим у жодне порівняння. Під небесами панує хаос, і в кожній країні поступово починають спалахувати державні перевороти. Під впливом Божих висловлювань люди поступово змінюються, а кожна країна зсередини повільно розпадається. Стійкий фундамент Вавилона починає здригатися, наче замок на піску, та, мірою того, як змінюються Божі наміри, у світі непомітно відбуваються величезні зміни, і в будь-який момент з’являються всілякі знамення, які показують людям, що настав останній день світу! Таким є Божий план, і такими є етапи Його роботи. Кожна країна неодмінно буде розірвана на шматки, і старий Содом буде знищено вдруге. Тому Бог каже: «Світ зазнає краху! Вавилон у паралічі!». Ніхто, окрім Самого Бога, не здатний зрозуміти це повністю; зрештою, існує межа людської обізнаності. Наприклад, міністри внутрішніх справ можуть знати, що нинішні обставини нестабільні та хаотичні, але вони не в змозі дати цьому раду. Вони можуть лише пливти за течією, сподіваючись у своєму серці на той день, коли вони зможуть високо підняти голову, на той день, коли сонце знову зійде на сході, осяюючи всю землю та повертаючи навспак цей жалюгідний стан справ. Однак ніхто з них не знає, що коли сонце зійде вдруге, його схід не покликаний відновити те, як було раніше, – це відродження, докорінна зміна. Таким є Божий план для всього всесвіту. Він приведе в буття новий світ, але насамперед Він оновить людину. Сьогодні найважливіше – це привести людство до слів Божих, а не просто дозволити йому насолоджуватися благословенням свого статусу. Що більше, як каже Бог: «У Царстві Я – Цар, але замість того, щоб ставитися до Мене як до свого Царя, людина ставиться до Мене як до “Спасителя, що зійшов з небес”. Як наслідок, вона прагне, щоб Я подав їй милостиню, і не шукає пізнання Мене». Такими є істинні обставини всіх людей. Сьогодні критично важливо цілковито викорінити ненаситну людську жадібність і дати людям можливість пізнати Бога, нічого не просячи натомість. Тому не дивно, що Бог каже: «Так багато тих, хто благав Мене, як жебраки; так багато тих, хто відкривав переді Мною свої “мішки” та благав Мене дати їм їжу, щоб вижити». Подібні стани свідчать про жадібність людей, і вони показують, що люди не люблять Бога, а висувають до Нього вимоги або намагаються здобути те, чого вони прагнуть. Люди мають природу голодного вовка; вони всі хитрі й жадібні, і тому Бог знову і знову висуває до них вимоги, змушуючи їх віддати свої жадібні серця та полюбити Бога щирим серцем. Насправді на сьогоднішній день люди досі не віддали Богу все своє серце; вони сидять водночас на двох човнах, покладаючись то на себе, то на Бога, але не покладаючись на Нього повністю. Коли Божа робота досягне певної точки, всі люди житимуть серед істинної любові та віри й Божі наміри будуть задоволені; отже, вимоги Бога не високі.

Ангели постійно переміщаються серед синів і Божих людей, поспішаючи між небом і землею та щодня спускаючись у людський світ після повернення до духовного світу. Це їхній обов’язок, і тому щодня сини та Божі люди отримують пастирство, а їхнє життя поступово змінюється. Того дня, коли Бог змінить Свою подобу, робота ангелів на землі офіційно закінчиться, і вони повернуться в небесний світ. Сьогодні всі сини та Божі люди перебувають в однаковому становищі. Секунди проминають, і всі люди змінюються, а сини та Божі люди поступово стають зрілими. Для порівняння – всі бунтівники також змінюються перед великим червоним драконом: люди більше не вірні великому червоному дракону, а демони більше не дотримуються його впорядкувань. Натомість вони «діють на власний розсуд, і кожен іде своїм шляхом». Тому, коли Бог каже: «Як могли країни земні не загинути? Як могли країни земні не занепасти?», – небеса в одну мить тягарем обрушуються донизу… Здається, що зловісне передчуття віщує фінал людства. Провіщені тут різні зловісні знамення точно відповідають тому, що відбувається в країні великого червоного дракона, і ніхто на землі не може втекти. Таким є пророцтво у словах Божих. Сьогодні всі люди мають передчуття, що часу залишилося обмаль, і вони, здається, відчувають, що їх ось-ось спіткає лихо, однак у них немає можливостей втекти, і тому в усіх них немає надії. Бог каже: «Я день за днем прикрашаю “внутрішні покої” Мого Царства, і ніхто ще не вривався раптово до Моєї “майстерні”, щоб перервати Мою роботу». Насправді сенс Божих слів полягає не лише в тому, що люди можуть пізнати Бога в Його словах. Насамперед вони вказують на те, що кожен день Бог упорядковує всілякі види процесів розвитку, щоб вони послужили наступній частині Його роботи. Причина, з якої Він каже: «ніхто ще не вривався раптово до Моєї “майстерні”, щоб перервати Мою роботу», полягає в тому, що Бог діє в божественності, і люди не здатні взяти участь у Його роботі, хоча вони й можуть цього бажати. Дозволь Мені тебе запитати: чи справді ти міг би впорядкувати стан усього всесвіту? Чи міг би ти зробити так, аби люди на землі бунтували проти їхнього «предка»? Чи міг би ти мобілізувати людей по всьому всесвіту, аби вони служили Божій волі? Чи міг би ти спровокувати безчинства сатани? Чи міг би ти змусити людей відчути, що світ пустельний та порожній? Люди не здатні на такі речі. У минулому, коли «навички» сатани ще не були реалізовані уповні, він повсякчас заважав кожній стадії Божої роботи; на цій стадії сатана вичерпав усі свої витівки, а тому Бог дозволяє йому показати своє істинне обличчя, аби всі люди його пізнали. У цьому полягає правда слів «Ніхто ніколи не переривав Моєї роботи».

Щодня люди у церквах читають слова Божі, і щодня вони зазнають препарування на «операційному столі». Наприклад, «втрата свого становища», «відсторонення», «вони стали зібраними й безстрашними», «зречення» та «позбавленість “почуттів”» – такі насмішкуваті слова «мучать» людям, змушуючи їх заніміти від сорому. Так, наче Бог насуплює брови на кожну частину всього їхнього тіла – з голови до п’ят, ізсередини та зовні. Чому Бог так оголює життя людей Своїми словами? Невже Бог зумисне ускладнює все для людей? Так, наче обличчя всіх людей вимазали брудом, який неможливо змити. Щодня, схиливши голови, вони звітують про свої гріхи, наче шахраї. Люди настільки розбещені сатаною, що вони не повністю усвідомлюють свої справжні стани. Але для Бога отрута сатани є в кожній частині їхніх тіл, навіть у кістковому мозку; як наслідок, чим глибші Божі розвінчання, тим більш переляканими стають люди, і таким чином усі люди пізнають сатану та бачать сатану в людині, адже вони були нездатні побачити сатану неозброєним оком. І оскільки все увійшло в реальність, Бог викриває людську природу, – тобто Він викриває образ сатани, – і таким чином дозволяє людям побачити реального, відчутного на дотик сатану, аби вони ще краще могли пізнати практичного Бога. Бог дозволяє людині пізнати Його в плоті, і Він надає форми сатані, дозволяючи людині пізнати реального, відчутного на дотик сатану в плоті всіх людей. Різні стани, про які йдеться, усі є вираженнями вчинків сатани. Тому можна сказати, що всі, хто від плоті, є втіленнями образу сатани. Бог несумісний зі Своїми ворогами – вони ворожі один одному і є двома різними силами, тому демони назавжди залишаються демонами, а Бог назавжди залишається Богом; вони настільки ж несумісні, як вогонь і вода, і назавжди розділені, як небо та земля. Коли Бог створив людину, люди одного роду мали духи ангелів, тоді як інший рід не мав духу взагалі, через що останні були одержимі духами демонів, і тому їх називають демонами. Зрештою, ангели – це ангели, демони – це демони, а Бог – це Бог. Ось що означає «бути розподіленим за родом його», і тому, коли ангели панують на землі та насолоджуються благословеннями, Бог повертається в Свою оселю, а решта – Божі вороги – перетворюються на попіл. Насправді, всі люди на позір люблять Бога, але корінь – у їхній суті: як можуть ті, хто з природою ангелів, вирватися з Божої руки та впасти у безодню? І як можуть ті, хто з природою демонів, по-справжньому любити Бога? Сутність таких людей не в істинній любові до Бога, тож хіба мають вони бодай якийсь шанс увійти в Царство? Усе було влаштовано Богом, коли Він створив світ, як каже Бог: «Я просуваюсь уперед серед вітру та дощу, і проводив рік за роком серед людей, і зрештою прийшов у сьогоднішній день. Хіба не це в точності етапи Мого плану управління? Хто колись доповнював Мій план? Хто може уникнути етапів Мого плану?». Ставши плоттю, Бог повинен прожити життя людини – хіба це не практична сторона практичного Бога? Бог нічого не приховує від людини через її слабкість; навпаки, Він відкриває людині фактичну реальність, як каже Сам Бог: «Я проводив рік за роком серед людей». Саме тому, що Бог – це Бог, Який став плоттю, Він проводив рік за роком на землі; відповідно, тільки після проходження різноманітних процесів Його можна вважати втіленим Богом, і тільки після цього Він може працювати в божественності в плоті. Тоді, розкривши всі таємниці, Він буде здатним змінити Свою форму. Це ще один аспект пояснення ненадприродності, на який Бог вказав безпосередньо.

Необхідно витримати іспит по кожному з Божих слів, не будучи необачним, – це Боже доручення!