В очах Божих люди подібні до тварин у тваринному світі. Вони б’ються одне з одним, вбивають одне одного та вряди-годи вступають між собою в неординарну взаємодію. В очах Божих вони також подібні до мавп, які замишляють одна проти одної, незалежно від віку та статі. Тому все, що робить і виявляє все людство, ніколи не було по серцю Богові. Час, коли Бог закриває Своє лице, – це саме той час, коли люди по всьому світу зазнають перевірки. Усі люди стогнуть від болю, всі вони живуть під загрозою катастрофи, і жоден із них ніколи не уникнув Божого суду. Насправді, головна мета Бога, який став плоттю, – це судити людину й засудити її у Своїй плоті. У Божій свідомості вже давно вирішено, хто відповідно до своєї сутності буде спасенний, а хто – знищений, і це поступово стане ясно на заключному етапі. Минають дні та місяці, люди змінюються, і розкривається їхній первісний вигляд. Коли яйце тріскається, стає ясно, хто знаходиться в ньому – курка чи качка. Час, коли яйце лусне, – це той самий час, коли катастрофи на землі припиняться. Звідси видно, що для того, щоб дізнатися, чи знаходиться всередині «курка» чи «качка», «яйце» має бути розбите. Такий план у Божому серці, і він має бути здійснений.

«Бідне, жалюгідне людство! Чому людина любить Мене, але не здатна слідувати намірам Мого Духа?». Через такий свій стан людина має пройти через розбір, щоб догодити Богові. І оскільки Бог зневажає людство, Він багато разів проголошував: «О бунтівники всього людства! Вони повинні бути розчавлені під Моїми ногами; вони повинні зникнути серед Моєї кари, і в день завершення Моєї великої справи вони повинні бути вигнані з-поміж людства, щоб усе людство знало їхнє потворне обличчя». Бог говорить до всього людства у плоті, і Він також говорить із сатаною в духовному світі, який знаходиться над усім усесвітом. Такою є воля Божа, і саме цього має досягти шеститисячолітній план Божий.

Насправді Бог є особливо нормальним, і є речі, які можуть бути виконані, тільки якщо Він здійснить їх особисто та побачить їх на Свої власні очі. Це не так, як уявляють собі люди, буцімто Бог лежить, поки все виконується так, як Він хоче; це наслідок сатанинського підбурення в людях, через яке люди не розуміють істинного лиця Бога. Тому в останній період Бог став плоттю, щоб відкрито явити людині Свою реальність, нічого не приховуючи. Деякі описи Божого характеру є чистим перебільшенням, наприклад, коли кажуть, що Бог може знищити світ одним словом або найменшою думкою. У результаті більшість людей кажуть щось на кшталт: «Чому це Бог всемогутній, але не може проковтнути сатану за один раз?». Ці слова абсурдні та свідчать про те, що люди досі не знають Бога. Для того, щоб Бог знищив Своїх ворогів, потрібен певний процес, однак правдиво й те, що Бог всепереможний: Бог зрештою переможе Своїх ворогів. Так само, коли сильна країна перемагає слабку, вона повинна сама, крок за кроком, досягти перемоги – часом за допомогою сили, а часом за допомогою стратегії. Це процес, але не можна сказати, що, оскільки сильна країна має ядерну зброю нового покоління, а слабка країна набагато поступається їй, слабка країна здасться без бою. Це абсурдний аргумент. Справедливо буде сказати, що сильна країна обов’язково переможе, а слабка – програє, але про сильну країну можна сказати, що вона має більшу силу тільки тоді, коли вона особисто вторгнеться в слабку країну. Відтак Бог завжди казав, що людина не знає Його. Отже, чи наведені вище слова представляють одну з причин, чому людина не знає Бога? Чи це уявлення людини? Чому Бог просить тільки про те, щоб людина пізнала Його реальність, і тому особисто став плоттю? Відтак більшість людей ревно поклонялися Небу, проте «дії людини ніколи анітрохи не впливали на небеса, і якби Моє ставлення до людини ґрунтувалося на кожній її дії, тоді все людство жило б серед Моєї кари».

Бог бачить сутність людини наскрізь. У своїх висловлюваннях Бог, схоже, настільки «змучений» людиною, що Він не має ані найменшого бажання приділяти їй більше уваги, ані найменшої надії на неї; здається, що людину спасти неможливо. «Я бачив багатьох людей, у яких по щоках текли сльози, і Я бачив багатьох людей, які пропонували свої серця в обмін на Мої багатства. Незважаючи на таке “благочестя”, Я ніколи вільно не віддавав людині всього Себе у відповідь на її раптові бажання, адже людина ніколи не була готова з радістю себе Мені присвятити». Коли Бог виявляє природу людини, людина присоромлена, але це лише поверхове знання, і вона не здатна по-справжньому пізнати свою природу в словах Божих; тому більшість людей не розуміє Божої волі, не може знайти в словах Божих шлях для свого життя, а отже, чим вони недоумкуватіші, тим дошкульніше Бог із них глузує. Відтак вони несвідомо входять у роль огидності – і, як наслідок, пізнають себе, коли їх пронизує «м’який меч». Слова Божі, здавалося б, аплодують вчинкам людини, заохочують людські вчинки, але люди завжди відчувають, що Бог із них насміхається. І тому, коли вони читають слова Божі, м’язи їхніх облич вряди-годи посмикуються, так наче у них конвульсії. Це нечистота їхньої совісті, і саме через неї вони мимоволі смикаються. Їхній біль такий, що їм хочеться сміятися, але вони не можуть – і плакати вони також не можуть, адже фарсова манера людей відтворюється пультом дистанційного керування «відеомагнітофона», але вони не можуть його вимкнути та змушені лише терпіти. Хоча «зосередженість на словах Божих» проповідується на всіх зборах співробітників, хто не знає природи поріддя великого червоного дракона? Віч-на-віч вони слухняні, як агнці, але коли від них відвертаються, вони стають дикими, як вовки, що видно зі слів Божих про те, що «багато людей щиро любить Мене, коли Я даю Свої слова, однак вони не плекають Моїх слів у своєму дусі, а натомість недбало користуються ними наче суспільною власністю та кидають їх назад, туди, звідки вони походять, коли їм заманеться». Чому Бог завжди викривав людину? Це свідчить, що стара природа людини не зрушила ні на міліметр. Подібно до гори Тайшань, вона височіє в серцях сотень мільйонів людей, але настане день, коли Юй Гон зрушить цю гору; таким є Божий план. У Його висловлюваннях немає жодного моменту, коли Бог не висував би вимог до людини, не застерігав би її та не вказував би на людську природу, яка виявляється в житті людини: «Коли людина далека від Мене й перевіряє Мене, Я ховаюсь від неї серед хмар. У результаті вона не може знайти жодного сліду Мене та живе лише руками нечестивих, виконуючи все, про що вони просять». Насправді люди рідко мають можливість жити в Божій присутності, тому що в них занадто мало бажання шукати; як наслідок, хоча більшість людей любить Бога, вони живуть під рукою лукавого, і все, що вони роблять, спрямовується лукавим. Якби люди справді жили в Божому світлі, шукали Бога кожної миті кожного дня, то Бог не мав би потреби так говорити, чи не так? Коли люди відкладають тексти вбік, вони відразу ж разом із книгою відкладають убік Бога, займаються своїми справами, після чого Бог зникає з їхніх сердець. Але коли вони знову беруть до рук книгу, їм раптом спадає на думку, що вони відклали Бога на задвірки своєї свідомості. Таким є життя людини «без пам’яті». Чим більше Бог говорить, тим вищі Його слова. Коли вони сягають свого піку, вся робота завершується, і в результаті Бог припиняє Свої висловлювання. Принцип, за яким діє Бог, полягає в тому, що Він завершує Свою роботу, коли вона сягає своєї вершини; Він не продовжує роботу, щойно вона досягла своєї вершини, а різко зупиняється. Він ніколи не робить непотрібної роботи.