Бог створив усе людство та привів усе людство в сьогодення. Таким чином, Бог знає все, що відбувається поміж людей: Він знає гіркоту людського світу, розуміє солодкість людського світу, і тому щодня Він описує умови життя всього людства і, що більше, розбирається зі слабкістю та розбещеністю всього людства. Заповітне бажання Бога не в тому, щоб усе людство було скинуто до бездонної криниці або щоб людство в усій своїй повноті було спасенне. У Божих діях завжди є якийсь принцип, але ніхто не здатний осягнути закони всього, що Він робить. Коли люди пізнають Божу велич і гнів, Бог одразу ж змінює Свій тон на любов і милість, але коли люди пізнають Божу любов і милість, Він знову одразу змінює Свій тон, так що їсти Його слова стає так само важко, як їсти живу курку. Початок у всіх словах Божих жодного разу не повторювався, і жодне з Його слів ніколи не було сказане за принципом вчорашніх висловлювань; навіть Його тон не той самий, як і відсутній зв’язок зі змістом – усе це змушує людей почуватися ще більше збентеженими. Це мудрість Божа та одкровення Його характеру. Він використовує тон і манеру Свого мовлення, щоб розсіяти людські уявлення, щоб спантеличити сатану та позбавити його можливості отруювати Божі вчинки. Дивовижність Божих діянь викликає в людських умах приголомшення Божими словами. Вони ледве можуть знайти свої власні вхідні двері й навіть не знають, коли вони повинні їсти або відпочивати, таким чином справді досягаючи «відмови від сну та їжі заради Бога». Але навіть у цей момент Бог залишається незадоволеним нинішніми обставинами та постійно сердиться на людину, змушуючи її виявити своє істинне серце. В іншому разі, щойно Бог виявив би найменшу поблажливість, люди відразу б «скорилися» та розслабилися. Такою є ницість людини; її не можна вмовити, її потрібно бити чи тягнути на налигачі, аби змусити рухатися. «З усіх тих, на кого Я дивлюся, ніхто ніколи не шукав Мене свідомо та безпосередньо. Усі вони приходять до Мене, спонукувані іншими, слідуючи за більшістю, і вони не готові сплатити ціну або витратити час, щоб збагатити своє життя». Такими є обставини всіх на землі. Таким чином, без роботи апостолів чи керівників усі люди давно б розпорошилися, і тому впродовж століть не бракувало апостолів та пророків.

У цих висловлюваннях Бог приділяє особливу увагу узагальненню умов життя всього людства. До цього ж типу належать усі слова, подібні таким: «У житті людини немає ні найменшого тепла, воно позбавлене будь-якого сліду людської сутності або світла, – однак людина повсякчас була і є самовдоволеною, проживаючи позбавлене цінності життя, в якому вона метушиться, так нічого й не досягаючи. Одна мить – і день смерті ще ближче, і людина помирає гіркою смертю». Чому Бог керував існуванням людства до сьогодні, і водночас Він також розкриває порожнечу людського життя у світі людини? І чому Він описує цілісіньке життя всіх людей як «прихід у поспіху та відхід у поспіху»? Можна сказати, що все це – план Божий, що все це встановлено Богом, і як таке, в іншому аспекті відображає те, як Бог зневажає все, крім життя у божественності. Хоча Бог створив усе людство, Він ніколи по-справжньому не насолоджувався життям усього людства, і тому Він просто дозволяє людству існувати під розбещенням сатани. Після того, як людство пройде через цей процес, Він знищить або спасе людство, і таким чином людина досягне на землі життя, яке не буде порожнім. Усе це частина Божого плану. І тому у свідомості людини завжди є бажання, яке призвело до того, що ніхто з радістю не вмирає безневинною смертю, – але єдині, хто досягне бажаного, – це люди останніх днів. Сьогодні люди все ще живуть серед незворотної порожнечі та все ще чекають на це невидиме бажання: «Коли Я закриваю Своє обличчя Своїми руками і притискаю людей до землі, вони одразу починають задихатися та ледве можуть вижити. Усі вони волають до Мене, нажахані, що Я їх знищу, адже всі вони бажають побачити той день, коли Я здобуду славу». Такими є обставини всіх людей сьогодні. Усі вони живуть у «вакуумі», без «кисню», через що їм важко дихати. Бог використовує бажання в свідомості людини, щоб підтримати виживання усього людства; в іншому разі всі «подалися б у ченці», в результаті чого людство вимерло б, і йому настав би кінець. Отже, саме завдяки обіцянці, яку Бог дав людині, людина дожила до цього дня. Це правда, але людина так ніколи й не відкрила цього закону, а тому вона не знає, чому вона «глибоко боячись, що смерть спіткає її вдруге». Будучи людиною, ніхто не має мужності продовжувати жити, але й ніхто ніколи не мав мужності померти, і тому Бог каже, що люди «помирають гіркою смертю». Такою є справжня ситуація серед людей. Можливо, будуючи плани на майбутнє, деякі люди стикалися з невдачами та думали про смерть, але ці думки так ніколи й не було втілено в життя; можливо, деякі думали про смерть через конфлікти в сім’ї, але, турбуючись про своїх коханих, вони як і раніше нездатні здійснити своє бажання; а можливо, деякі думали про смерть через удари, завдані їхньому шлюбу, але вони не готові довести справу до кінця. Таким чином, люди помирають з образою або довічним жалем у своїх серцях. Такими є різні стани всіх людей. Я оглядаю широкий світ людей: люди приходять і йдуть нескінченним потоком, і хоча вони відчувають, що в смерті було б більше радості, ніж у житті, вони визнають це тільки на словах, і ніколи ніхто не подавав приклад, не помирав, не повертався та не розповідав живим, як насолоджуватися радістю смерті. Люди – це жалюгідні нікчеми: у них немає ні сорому, ні самоповаги, і вони ніколи не дотримуються свого слова. У Своєму плані Бог призначив групу людей, які насолоджуватимуться Його обітницею, і тому Бог каже: «Багато духів жило у плоті, і багато хто вмирав і відроджувався на землі. Але ніхто з них ніколи не мав можливості насолоджуватися благословеннями сьогоднішнього Царства». Усі, хто сьогодні насолоджується благословеннями Царства, були призначені Богом із моменту створення світу. Бог влаштував так, щоб ці духи жили в плоті в останні дні, і врешті-решт Бог здобуде цю групу людей і влаштує так, що вони опиняться в Синімі. Оскільки духи цих людей, по суті, є ангелами, Бог каже: «Невже в дусі людини справді ніколи не було й сліду Мене?». Насправді, коли люди живуть у плоті, вони залишаються у невіданні щодо справ духовного світу. Із цих простих слів – «людина дивиться на Мене насторожено» – можна зрозуміти настрій Бога. У цих простих словах показано складну психологію Бога. З моменту створення світу й до сьогодні в серці Бога завжди була скорбота, супроводжувана гнівом і судом, адже люди на землі не здатні зважати на волю Божу, як каже Бог: «Людина подібна до гірського дикуна». Однак Бог також каже: «Настане день, коли посеред могутнього океану людина перепливе на Мій бік, щоб мати можливість насолодитись усіма багатствами на землі та залишити позаду ризик бути поглиненою морем». Це виконання Божої волі, яке можна назвати неминучою тенденцією, і воно символізує завершення Божої роботи.

Коли Царство повністю зійде на землю, всі люди відновлять свою первісну подобу. Тому Бог каже: «Я радію на Своєму троні й живу поміж зірок. Ангели приносять Мені нові пісні та танці. По обличчях їхніх більше не течуть сльози від їхньої тендітності. Я більше не чую перед Собою звуків ангельського плачу, і ніхто більше не нарікає Мені на тяготи». Це показує, що день, коли Бог здобуде повну славу, – це день, коли людина насолоджується спокоєм; люди більше не метушаться через підбурення сатани, світ перестає рухатися вперед, і люди живуть у спокої, – адже міріади зірок на небі оновлюються, сонце, місяць, зірки тощо, а також усі гори та річки на небі та на землі – все змінюється. І оскільки людина змінилась, і Бог змінився, то й усе суще зміниться. Це кінцева мета Божого плану управління, і саме це зрештою буде досягнуто. Ціль Бога, коли Він говорить усі ці слова, полягає передусім у тому, щоб людина пізнала Його. Люди не розуміють Божих адміністративних постанов. Усе, що робить Бог, організоване й влаштоване Самим Богом, і Бог не бажає, аби хтось інший втручався; натомість Він дозволяє людям побачити, що все влаштовано Ним та недосяжне для людини. Навіть якщо людина не бачить цього або їй важко це уявити, все контролюється одним лише Богом, і Бог не бажає, щоб це було заплямовано найменшою людською думкою. Бог, звичайно, не пробачить нікому, хто долучиться, хай навіть трохи; Бог – це Бог, який ревнує людину, і, здається, Дух Божий особливо чутливий щодо цього. Отже, кожен, хто має хоч найменший намір втрутитися, буде негайно охоплений Божим полум’ям, що пожирає і перетворює його на попіл у вогні. Бог не дозволяє людям демонструвати свої дари, як їм заманеться, адже всі обдаровані позбавлені життя; ці уявні дари служать тільки Богові, а походять від сатани, і тому особливо зневажаються Богом, який не робить у цьому жодних поступок. Проте часто саме люди, позбавлені життя, схильні брати участь у Божій роботі, і, більше того, їхня участь залишається непоміченою, адже вона замаскована їхніми дарами. Упродовж століть такі обдаровані ніколи не залишалися непохитними, бо вони позбавлені життя, а отже, їм бракує будь-яких сил для опору. Тому Бог каже: «Якщо Я не говоритиму прямо, людина ніколи не схаменеться та мимоволі потрапить під Мою кару, адже людина не знає Мене в Моїй плоті». Усі з плоті та крові керуються Богом, але при цьому живуть у рабстві в сатани, і тому люди ніколи не мали нормальних взаємин одне з одним, чи то через хтивість, чи то через обожнення, чи то через особливості їхнього оточення. До таких ненормальних взаємин Бог має найбільшу огиду, і саме через такі взаємини з вуст Бога лунають такі слова: «Мені потрібні живі істоти, сповнені життя, а не трупи, просякнуті смертю. Позаяк Я сиджу, відкинувшись, за столом Царства, Я накажу всім людям на землі прийняти Мою перевірку». Коли Бог перебуває над усім усесвітом, щодня Він спостерігає за кожною дією тих, хто з плоті та крові, і ніколи не випустив з уваги жодного з них. Такими є вчинки Божі. І тому Я закликаю всіх людей дослідити свої власні думки, ідеї та дії. Я прошу, щоб ти був не знаменням ганьби для Бога, але проявом Божої слави, щоб у всіх твоїх діях, словах і житті ти не став мішенню для жартів сатани. Це вимога Бога до всіх людей.