Найбільша відмінність між Богом і людиною полягає в тому, що слова Бога завжди доходять прямо до суті справи, нічого не приховуючи. Тому цей аспект Божого характеру можна побачити в сьогоднішньому першому реченні. Воно водночас викриває справжнє обличчя людини й прямо відкриває Божий характер. Саме він є джерелом кількох аспектів здатності Божих слів досягати результатів. Однак людям не вдається це зрозуміти; вони завжди приходять тільки до пізнання себе через Божі слова, але не «аналізують» Бога. Вони неначе бояться образити Його чи бояться того, що Він уб’є їх за їхню «ретельність». Насправді, коли більшість людей їсть і п’є слово Боже, вони роблять це з негативної, а не з позитивної точки зору. Можна сказати, що нині люди почали «зосереджуватися на смиренні та покірності» під керівництвом Його слів. Із цього з очевидністю випливає, що люди кинулися в іншу крайність – від абсолютної неуважності до Його слів до надмірної уваги до них. Однак жодна людина не ввійшла в цю крайність із позитивної точки зору, і ніхто по-справжньому не зрозумів мети Бога в тому, щоб люди були уважними до Його слів. З того, що промовляє Бог, відомо, що Йому не потрібно особисто переживати життя церкви, щоб мати змогу точно й безпомилково розуміти реальний стан усіх людей у ній. Оскільки люди щойно досягли входження в новий метод, вони ще не повністю позбулися своїх негативних елементів; трупний сморід усе ще відчутний по всій церкві. Це схоже на те, наче люди щойно прийняли ліки й все ще перебувають у заціпенінні, вони ще не повністю прийшли до тями. Схоже, ніби смерть досі загрожує їм, тож, усе ще відчуваючи жах, вони не можуть вийти за межі самих себе. «Усі люди – це істоти, яким бракує знання самих себе»: те, як промовляється це твердження, як і раніше, ґрунтується на розбудові церкви. Хоча всі люди в церкві приділяють увагу словам Бога, їхня природа залишається надзвичайно глибоко вкоріненою й безнадійно заплутаною. Саме тому Бог промовляє так, як Він промовляв на попередній стадії, судячи людей, щоб вони прийняли удар від Його слів, незважаючи на свою гординю. Хоча люди і пройшли п’ятимісячне рафінування в криниці бездонній, їхній реальний стан досі такий, що вони не знають Бога. Вони, як і раніше, є нечестивими; вони просто стали дещо обережнішими стосовно Бога. Цей крок – перший правильний крок, який люди роблять на шляху пізнання Божих слів; тому, долучившись до суті Божих слів, неважко побачити, що попередня частина роботи проклала шлях до сьогодення, і що тільки тепер усе прийшло в норму. Фатальна слабкість людей полягає в їхньому прагненні відокремити Божий Дух від Його плотського «Я», щоб завоювати особисту свободу та уникнути постійних обмежень. Саме із цієї причини Бог описує людей як маленьких пташок, які «весело пурхають». Таким є реальний стан усього людства. Саме через це людей найлегше збити з ніг, і саме так вони найчастіше збиваються зі шляху. Очевидно, що саме це є роботою сатани серед людства. Чим більше сатана працює в людях, тим суворішими є вимоги Бога до них. Він вимагає, щоб люди присвячували свою увагу Його словам, а сатана докладає всіх зусиль, щоб це припинити. Бог же постійно нагадує людям про необхідність приділяти більше уваги Його словам; це і є кульмінація війни, що ведеться в духовному світі. Про це можна сказати так: те, що Бог хоче зробити в людині, – це саме те, що сатана хоче знищити, і те, що сатана хоче знищити, виражається через людину абсолютно неприховано. Є яскраві приклади того, що Бог робить у людях: їхній стан стає дедалі кращим. Є також явні приклади руйнувань, які чинить у людстві сатана: люди стають дедалі порочнішими, а їхні обставини дедалі погіршуються. Щойно їхнє становище стає достатньо тяжким, вони можуть бути захоплені сатаною. Таким є реальне становище церкви, представлене в Божих словах, і таким самим є становище духовного світу. Це є відображенням динаміки духовного світу. Якщо люди не мають упевненості для співпраці з Богом, то на них чатує небезпека захоплення сатаною. Це є факт. Якщо люди справді здатні цілковито віддати свої серця, щоб їх зайняв Бог, тоді це саме так, як сказав Бог: «Вони, перебуваючи переді Мною, немов би перебувають у Моїх обіймах, смакуючи їхнє тепло». Це демонструє, що вимоги Бога до людей не є високими; Йому просто потрібно, щоб люди піднялися й співпрацювали з Ним. Невже це не легко й не радісно? І це те єдине, що збивало з пантелику всіх героїв і великих людей? Неначе генералів забрали з поля бою й змусили зайнятися плетенням – ці «герої» заціпеніли від труднощів і не знають, що їм робити.

Який би аспект Божих вимог до людства не був найвищим, саме в цьому аспекті атаки сатани на людство будуть найзапеклішими, а, отже, стан усіх людей буде розкрито відповідним чином. «Хто з вас, що стоять переді Мною, був би чистим, як свіжий сніг, та бездоганним, як нефрит?» Усі люди досі хитрують із Богом і щось приховують від Нього; вони досі реалізують свої власні потаємні махінації. Вони не віддали свої серця повністю в руки Бога, щоб задовольнити Його, але хочуть отримати Його винагороди, проявляючи ентузіазм. Коли люди їдять смачну їжу, вони відкладають Бога вбік, залишаючи Його стояти там і чекати, доки до Нього їм «дійдуть руки»; коли люди мають гарний одяг, вони стоять перед дзеркалом, втішаючись власною красою, але в глибині свого серця вони не догоджають Богові. Коли вони мають високе становище, коли вони мають розкішні задоволення, вони сидять на вершині свого статусу й втішаються ним, але не упокорюють себе внаслідок Божого піднесення. Натомість вони стоять на своїх високих місцях, промовляючи пишномовні слова, і не звертають уваги на Божу присутність, як і не прагнуть пізнати Його дорогоцінності. Коли люди мають ідола у своєму серці або коли їхнє серце захоплене кимось іншим, це означає, що вони вже відкинули присутність Бога, так, наче Він є просто непроханим гостем у їхніх серцях. Вони побоюються, що Бог забере в інших любов до них, і тоді вони почуватимуться самотніми. Початковий намір Бога полягає в тому, щоб ніщо на землі не спонукало людей ігнорувати Його, і хоча між людьми може існувати любов, Бог не може бути вигнаний із цієї «любові». Усі земні речі порожні – навіть почуття між людьми, які не можна побачити чи доторкнутися до них. Без існування Бога все створене обернулося б на ніщо. На землі всі люди мають те, що вони люблять, але жодна людина ніколи не сприймала слова Бога як те, що вона любить. Це визначає ступінь розуміння людьми Його слів. Хоча Його слова суворі, вони нікого не ранять, тому що люди не звертають на них щирої уваги; радше люди просто спостерігають за ними, як могли б спостерігати за квіткою. Вони не ставляться до Його слів, як до плодів, які вони можуть скуштувати самі, тому вони не знають суті Божих слів. «Якби людські істоти справді були здатними побачити гостроту Мого меча, вони б мерщій порозбігалися, як щури, по своїх норах». Якби людина перебувала в нормальному стані, то після прочитання Божих слів вона була б приголомшеною, сповненою сорому й не могла б дивитися на інших. Однак у наші дні люди чинять точнісінько навпаки – вони використовують Божі слова як зброю, щоб завдавати ударів іншим. Вони справді не знають сорому!

Божими висловлюваннями ми були приведені в такий стан: «У Царстві не тільки з Моїх уст виходять висловлювання, а й стопи Мої урочисто ступають по всіх землях». У війні між Богом і сатаною Бог перемагає на кожному етапі шляху. Він розширює Свою роботу у великих масштабах по всьому всесвіту, і можна сказати, що всюди видно Його сліди й знаки Його перемоги. Сатана у своїх підступах сподівається зруйнувати Боже управління, розколовши країни, але Бог скористався цими поділами, щоб реорганізувати увесь всесвіт, але не знищити його. Бог щодня робить щось нове, але люди не помічають цього. Вони не звертають уваги на динаміку духовного світу, тому не здатні побачити нової роботи Бога. «У космосі все сяє, як нове, в осяйних променях Моєї слави, являючи собою аспект, що тішить душу, захоплює почуття й піднімає дух людей, ніби все тепер існує на тому небі, що за небесами, як це було задумано в людській уяві, – усе є вільним від завад сатани і зазіхань зовнішніх ворогів». Це провіщає радісну картину Царства Христа на землі, а також знайомить людство із ситуацією третього неба: там існують тільки ті святині, які належать Богові, без жодних зазіхань сатанинських сил. Але найголовніше – це дати людям можливість побачити обставини роботи Самого Бога на землі: небеса – це нові небеса, і після цього земля також є оновленою. Оскільки це життя під власним керівництвом Бога, всі люди є безмірно щасливими. У їхній свідомості сатана є «бранцем» людства, і вони анітрохи не соромляться й не бояться його існування. Завдяки прямим божественним вказівкам і керівництву усі плани сатани зійшли нанівець, і цього навіть достатньо, щоб довести, що сатана більше не існує, будучи знищеним Божою роботою. Ось чому сказано «існує на тому небі, що за небесами». Коли Бог сказав: «Ніколи не виникало жодних порушень, жодного разу космос не був розділений», Він мав на увазі стан духовного світу. Це є доказом того, що Бог проголошує перемогу над сатаною, і це знак Божої остаточної перемоги. Жодна людина не може змінити Божу думку, як і ніхто не може знати її. Хоча люди читали Божі слова та з усією серйозністю досліджували їх, вони так і не змогли висловити їхню суть. Наприклад, Бог сказав: «Я здійснюю польоти над зірками, а коли сонце випускає свої промені, Я гашу їхнє тепло, посилаючи гігантські сніжинки завбільшки з гусяче пір’я, що злітають з Моїх рук. Але коли Я змінюю Свій настрій, увесь цей сніг тане, перетворюючись на річку, і в одну мить під небесами всюди настає весна, а смарагдова зелень перетворює весь ландшафт на землі». Хоча люди можуть подумки уявити собі ці слова, намір Бога не є аж таким простим. Коли всі під небесами перебувають у заціпенінні, Бог виголошує голос спасіння, тим самим пробуджуючи серця людей. Однак, оскільки на них обрушуються всілякі лиха, вони відчувають похмурість світу, тож усі вони прагнуть смерті й існують у холодних, зледенілих печерах. Вони замерзають від холоду величезних хуртовин до такої міри, що не можуть вижити через брак тепла на землі. Саме через свою зіпсованість люди вбивають одне одного дедалі жорстокіше. І в церкві більшість людей буде поглинено одним ковтком великого червоного дракона. Коли проминуть усі випробування, сатанинські завади буде усунено. Отож, у розпал перетворень увесь світ буде охоплений весною, тепло зігріє землю, і світ буде сповнений енергії. Усе це – етапи цілісного плану управління. «Ніч», про яку говорив Бог, означає той час, коли безумство сатани досягне свого піку, що станеться саме вночі. Чи не саме це відбувається нині? Хоча всі люди виживають під керівництвом Божого світла, вони піддаються стражданням нічної темряви. Якщо вони не зможуть вирватися з пут сатани, то будуть вічно жити посеред темної ночі. Подивіться на країни на землі: завдяки етапам Божої роботи країни на землі «метушаться», і кожна з них «шукає свого відповідного місця призначення». Оскільки Божий день ще не настав, усе на землі перебуває в стані каламутної турбулентності. Коли Він відкрито з’явиться всьому всесвіту, Його слава наповнить гору Сіон, і все суще буде впорядкованим і чітким, бо воно буде влаштоване Його руками. Божі слова не тільки промовляють до сьогодення, а й пророкують про завтрашній день. Сьогодні – це основа дня завтрашнього, тому наразі ніхто не може повністю зрозуміти Божих висловлювань. Тільки після того, як Його слова повністю здійсняться, люди будуть здатними зрозуміти їх у всій повноті.

Божий Дух заповнює весь простір у всесвіті, але Він також діє всередині у всіх людях. Через це в серцях людей Божа постать є неначе присутньою скрізь, і кожне місце має в собі роботу Його Духа. Справді, мета явлення Бога у плоті – підкорити ці уособлення сатани і, зрештою, набути їх. Однак, працюючи в плоті, Дух також співпрацює з плоттю, щоб перетворити цих людей. Можна сказати, що діяння Бога простягаються на весь світ і що Його Дух заповнює весь усесвіт, але оскільки Його робота має свої етапи, тих, хто творить зло, не було покарано, а тих, хто творить добро, не було винагороджено. Отже, Його діяння не було високо оцінено всіма людьми Землі. Він перебуває як над усім сущим, так і всередині нього; більше того, Він перебуває серед усіх людей. Цього достатньо, щоб показати, що Бог справді існує. Оскільки Він не з’явився відкрито всім людям, у них виникли ілюзії, як-от: «Що стосується людства, Я здаюся реально існуючим, але водночас також здаюся й неіснуючим». З усіх тих, хто нині вірить у Бога, ніхто не є цілковито, на сто відсотків, упевненим у тому, що Бог справді існує; всі вони на три п’ятих сумніваються й на дві п’ятих вірують. Такими є люди у своєму нинішньому стані. У наші дні всі люди перебувають у такій ситуації: вони вірять, що Бог є, але не бачили Його; або вони не вірять, що Бог є, але відчувають безліч труднощів, які людство не може подолати. Здається, що їх завжди сковує щось, із чого вони не можуть вирватися. Навіть якщо вони вірять у Бога, здається, що вони постійно відчувають якусь невизначеність. Однак якщо вони не вірять, то бояться програти в разі, якщо Він усе ж таки існує. Такою є їхня подвійність.

«Хто може віддати всі свої сили заради Мого імені, заради Мого Духа й заради всього Мого плану управління?» Бог також сказав: «Сьогодні, коли Царство перебуває в людському світі, настав час, коли Я особисто прийшов до людей. Чи є хтось, хто міг би без жодного трепету вийти на поле битви від Мого імені?». Мета Божих слів є такою: якби Бог у плоті не здійснював Свою божественну роботу безпосередньо або якби Він не втілився, а діяв через служителів, то Бог ніколи не зміг би подолати великого червоного дракона й не зміг би царювати як Цар серед людей. Людство не змогло б пізнати Самого Бога в реальності, тому це, як і раніше, було б пануванням сатани. Таким чином, цей етап роботи має бути здійснений Богом особисто, через втілення у плоті. Якби плоть була змінена, то ця стадія плану ніколи не могла б бути виконана, тому що значущість і сутність іншої плоті були б іншими. Люди можуть зрозуміти ці речення лише як слова й доктрини, оскільки Бог осягає саму суть. Бог сказав: «Незважаючи на це, урешті-решт немає нікого, хто б розумів, чи є це роботою Духа чи функцією плоті. У людей пішло б ціле життя на те, щоб усесторонньо відчути цю одну річ». Сатана розбещував людей упродовж багатьох років, і вони вже давно втратили усвідомлення духовних питань. Саме тому всього одне речення з Божих слів – це як свято для очей. Через відстань між Духом і духами всі ті, хто вірить у Бога, відчувають тугу за Ним, і всі вони хочуть наблизитися до Нього й вилити перед Ним свої серця. Однак вони не наважуються вступити з Ним у контакт, а просто перебувають у побожному трепеті. Це і є притягальна сила, якою володіє Дух. Оскільки Бог – це Бог, Якого люди люблять, і в Ньому є нескінченна кількість елементів, які вони можуть любити, всі люблять Його та всі хочуть довіритися Йому. Насправді кожна людина виношує боголюбне серце – просто сатанинські завади утримують заціпенілих, недалеких, жалюгідних людей від пізнання Бога. Ось чому Бог каже про справжні почуття, які люди відчувають до Нього: «Люди ніколи не зневажали Мене в глибині свого серця; навпаки, вони приліплюються до Мене в глибині свого духу. … Моя реальність викликає в людей розгубленість, приголомшення й здивування, і все ж вони готові прийняти її». Таким є реальний стан у глибині сердець тих, хто вірить у Бога. Коли люди по-справжньому пізнають Бога, їхнє ставлення до Нього природним чином змінюється, і вони можуть підносити хвалу з глибини свого серця завдяки роботі свого духу. Бог є в глибинах духу всіх людей, але через сатанинське розбещення люди переплутали Бога із сатаною. Божа робота сьогодні починається саме із цієї проблеми, і в духовному світі вона була осередком битви від початку і до кінця.