Люди так і не осягнули нічого з Божих слів. Натомість вони просто поверхово «дорожать» ними, не розуміючи їхнього істинного сенсу. Тому, хоча більшості людей надзвичайно подобаються Божі висловлювання, Він вказує на те, що насправді люди не цінують їх. Причина цього полягає в тому, що, з погляду Бога, хоча Його слова і є дорогоцінними скарбами, люди не скуштували їхнього істинного солодкого смаку. Тому вони можуть лише «тамувати спрагу думками про сливи», таким чином задовольняючи свої пожадливі серця. Божий Дух не тільки діє серед усіх людей, – їм, звісно ж, даровано просвітління від Божого слова, просто вони занадто легковажні, щоб по-справжньому оцінити його сутність. У свідомості людей саме зараз настав період, коли Царство вповні реалізується, але по суті це не так. Хоча те, про що Бог пророкує, Він уже здійснив, насправді Царство ще вповні не прийшло на землю. Навпаки, мірою зміни людства, мірою поступу роботи й мірою того, як блискавка виходить зі Сходу, – тобто мірою поглиблення Божого слова, – Царство буде повільно наступати на землі, поступово, але повністю сходячи до цього світу. Процес приходу Царства – це також процес божественної роботи на землі. Тим часом в усьому всесвіті Бог розпочав роботу, яку не було здійснено за всі віки історії – це реорганізація землі у всій її повноті. Наприклад, в усьому всесвіті відбуваються величезні зміни, включно зі змінами в державі Ізраїль, державним переворотом у Сполучених Штатах Америки, змінами в Єгипті, змінами в Радянському Союзі та поваленням Китаю. Коли весь усесвіт заспокоїться й буде відновлений до норми, Божу роботу на землі буде завершено; саме тоді Царство прийде на землю. У цьому полягає істинний сенс слів: «Коли всі народи світу буде знищено, саме тоді буде встановлено й сформовано Моє Царство, а також тоді Я преображуся й повернуся обличчям до всього всесвіту». Бог нічого не приховує від людства; Він постійно говорить людям про всю Свою щедрість, – проте вони не можуть утямити, що Він має на увазі, і просто приймають Його слова, немов телепні. На цій стадії роботи люди пізнали незбагненність Бога і, більше того, тепер можуть оцінити всю складність завдання розуміння Його; із цієї причини вони відчули, що в наші дні віра в Бога – найтяжча справа, подібна до навчання свині співам. Вони абсолютно безпорадні, як ті миші, що втрапили до мишоловки. Справді, незалежно від того, наскільки великою є сила людини, наскільки вона вправна у своїх уміннях чи володіє безмежними можливостями, коли йдеться про Боже слово, все це нічого не важить. Схоже, що в очах Бога людство – немов купа попелу від згорілого паперу, абсолютно позбавлена будь-якої цінності, не кажучи вже про якусь користь. Це є чудовою ілюстрацією істинного сенсу слів: «Я стаю, з їхнього погляду, дедалі більш прихованим і більш незбагненним». Звідси з очевидністю випливає, що Божа робота слідує за природним поступом і відбувається відповідно до того, що можуть сприйняти людські органи чуття. Коли природа людства тверда й непохитна, слова, які промовляє Бог, повністю відповідають уявленням людей, і ці уявлення здаються майже такими самими, як і спосіб вираження Бога, без найменшої відмінності. Завдяки цьому люди певною мірою усвідомлюють «реальність Бога», але не це є Його головною метою. Бог дає людям можливість заспокоїтися й увійти в норму, перш ніж офіційно розпочати Свою істинну роботу на землі. Тож під час цього початку, який так бентежить людей, вони усвідомлюють, що їхні попередні ідеї були хибними, і що Бог та людство так само відрізняються, як небо і земля, і зовсім не схожі одне на одного. Оскільки слова Бога більше не можна оцінювати на основі людських уявлень, люди одразу ж почали дивитися на Бога в новому світлі; внаслідок цього вони дивляться на Бога приголомшено, начебто практичний Бог є так само неприступним, як невидимий і нематеріальний Бог, і начебто плоть втіленого Бога – це лише зовнішня оболонка, позбавлена Його сутності. Хоча Він є втіленням Духа, Він може будь-якої миті перейти у форму Духа й зникнути; тому в людей виробилася дещо насторожена налаштованість. При згадці про Бога вони вбирають Його у свої уявлення, стверджуючи, що Він може пересуватися на хмарах і тумані, ходити по воді, раптово з’являтися й зникати серед людей. Деякі інші люди мають ще більш описові пояснення. Через невігластво й брак проникливості людей Бог сказав: «Коли вони вважають, що чинили Мені опір чи порушували Мої адміністративні постанови, Я все одно заплющую на це очі».

Бог відкриває потворний лик людства та внутрішній світ людей із незмінною точністю, ніколи анінайменшою мірою не хиблячи мимо цілі. Можна навіть сказати, що Він ніколи не припускається жодних помилок. Це той доказ, який остаточно переконує людей. Завдяки принципу, що лежить в основі роботи Бога, чимало Його слів і діянь залишають враження, яке неможливо стерти, і тому люди, здається, таким чином набувають ще глибшого розуміння Його, начебто вони відкрили в Ньому щось ще цінніше. «В їхній пам’яті Я є або Богом, що проявляє милосердя до людей, а не карає їх, або Самим Богом, що не має на увазі те, що говорить. Це все фантазії, породжені людським мисленням, і вони не відповідають фактам». Хоча людство ніколи не надавало жодного значення істинному обличчю Бога, люди знають «бічну проєкцію Його характеру», як свої п’ять пальців; вони завжди намагаються знайти вади в словах і діях Бога. Так відбувається тому, що люди завжди надзвичайно охоче звертають увагу на негативне й ігнорують позитивне, просто дивлячись зверхньо на діяння Бога. Що більше Бог говорить, що Він смиренно приховується у Своїй обителі, то вищі вимоги висуває до Нього людство. Люди кажуть: «Якщо Бог, що втілився, спостерігає за кожним учинком людства й переживає людське життя на власному досвіді, то чому ж переважну частину часу Бог не знає про нашу фактичну ситуацію? Чи означає це, що Бог дійсно є прихованим?». Хоча Бог прозирає глибоко в людське серце, Він досі діє відповідно до фактичних умов життя людства, не будучи ані невизначеним, ані надприродним. Для того, щоб повністю позбавити людство його колишнього характеру, Бог не шкодує зусиль і промовляє з різних позицій, розкриваючи істинну природу людей і виносячи судження про їхню непокору, в одну мить кажучи, що Він розбереться з усіма, а в іншу проголошуючи, що спасе групу людей; або ставлячи до людей вимоги, або попереджаючи їх; по черзі аналізуючи їхнє внутрішнє єство й забезпечуючи лікування. Отож, під керівництвом Божих слів люди начебто побували в усіх куточках землі та потрапили до рясного саду, в якому кожна квітка змагається за звання найкрасивішої. Хай що скаже Бог, люди ввійдуть у Його слово, ніби Бог є магнітом, який притягує до себе все, що містить залізо. Прочитавши слова: «Люди не приділяють Мені жодної уваги, тому і Я не сприймаю їх всерйоз. Вони не звертають на Мене уваги, тому й Мені не потрібно працювати над ними старанніше. Хіба це не найкраще з обох світів?», весь Божий народ немов знову опиняється в криниці бездонній або знову отримує удар у життєво важливу точку, впадаючи в повний шок. Таким чином, люди знову входять у метод. Особливо їх бентежать слова: «Якщо ви не здатні виконувати свої обов’язки як члени Мого народу в Царстві, то будете зневажені й відкинуті Мною!». Більшість людей відчувають себе враженими до сліз, думаючи: «Мені було важко видертися з криниці бездонної, тож я не матиму жодної надії, якщо знову впаду до неї. Я нічого не набув у світі людей, і моє життя було сповнене всіляких труднощів і скорбот. Зокрема, після мого приходу до віри близькі покинули мене, я пережив гоніння з боку сім’ї, наклепи з боку інших людей у суспільстві й не втішився жодним із мирських благ. Якщо я знову впаду до криниці бездонної, чи не буде моє життя прожите ще більш марно?». (Що більше людина розмірковує про це, то більше вона засмучується). «Усі мої сподівання були ввірені в руки Бога. Якщо Він покине мене, мені не залишається нічого, окрім померти просто зараз… Що ж, усе було визначено Богом наперед, тож тепер я можу прагнути тільки до того, щоб любити Бога; все інше вторинне. Чому така моя доля?» Що більше люди думають таким чином, то ближче вони підходять до Божого стандарту й мети Його слів. У такий спосіб досягається мета Його слів. Після того як люди бачать Божі слова, всі вони відчувають внутрішню ідейну боротьбу. Їхній єдиний вибір – підкоритися тому, що диктує доля, і таким чином досягається Божа мета. Що суворішими є Божі слова, то в результаті складнішим стає внутрішній світ людей. Це подібно до дотику до рани: що сильніше її торкаються, то болючіше це відчувається, аж до такої міри, що люди зависають між життям і смертю та навіть можуть втратити впевненість у тому, що виживуть. Тому тільки тоді, коли людина найбільше страждає й перебуває в самій глибині безнадії, вона може віддати своє справжнє серце Богові. Природа людини є такою, що, якщо в людей лишається хоч крихта надії, вони не звертатимуться до Бога по допомогу, але натомість вдадуться до самодостатніх методів виживання природним шляхом. Так відбувається тому, що природа людства самовдоволена, і люди схильні дивитися на всіх інших зверхньо. Тому Бог сказав: «Жодна людина не змогла полюбити Мене, перебуваючи в комфортному стані; жодна людина не потягнулася до Мене під час спокою й щастя, щоб Я причастився до її радості». Це справді розчаровує; Бог створив людство, але коли Він приходить у світ людей, люди прагнуть протистояти Йому та вигнати Його зі своєї території, начебто Він просто сирота, що поневіряється світом, або людина, що не має рідної країни. Ніхто не відчуває прихильності до Бога, ніхто по-справжньому не любить Його, і ніхто ніколи не вітав Його приходу. Навпаки, побачивши пришестя Бога, хмари вмить укривають радісні обличчя тінню, наче насувається раптова буря, або наче Бог може позбавити щастя їхні сім’ї, і начебто Бог ніколи не благословляв людей, а, навпаки, приносив їм самі лише нещастя. Тому у свідомості людей Бог – це не добрий дар, а радше Той, Хто завжди проклинає їх. Через це люди не слухають Його й не вітають Його; вони завжди холодні до Нього, і так було завжди. Оскільки люди зберігають усе це у своїх серцях, Бог каже, що люди нерозумні й аморальні, і що в них не можна розгледіти навіть тих почуттів, якими буцімто наділені люди. Люди не виявляють жодної уваги до почуттів Бога, але натомість використовують так звану «праведність», щоб мати справу з Богом. Вони живуть так уже багато років, і з цієї причини Бог сказав, що їхній характер не змінився. Це говорить про те, що в них не більше цінної суті, ніж у жмені пір’я. Можна сказати, що люди – нікчемні жалюгідні створіння, тому що вони не цінують себе. Якщо вони навіть не люблять себе, а самі себе топчуть, то хіба це не свідчить про їхню нікчемність? Людство подібне до аморальної жінки, яка грається сама із собою й добровільно віддає себе на наругу іншим. Але навіть у такому разі люди не усвідомлюють, наскільки вони нікчемні. Вони знаходять задоволення в роботі на інших або в спілкуванні з іншими, віддаючи себе під владу інших; хіба не в цьому полягає гидота людства? Хоча Я не прожив життя серед людства й не зазнав по-справжньому людського життя, Я здобув дуже ясне розуміння кожного руху, кожної дії, кожного слова й кожного вчинку, що їх здійснюють люди. Я навіть здатний піддати людей найглибшій ганьбі до такої міри, що вони вже не наважуються розкрити своє потурання або поступитися своїй похоті. Подібно до равликів, що поховалися по своїх мушлях, вони більше не наважуються розкривати свій потворний стан. Оскільки люди не знають самих себе, їхня головна вада полягає в бажанні демонструвати свої переваги перед іншими, виставляючи напоказ свої потворні личини; це те, до чого Бог ставиться з найбільшою огидою. Так відбувається тому, що стосунки між людьми є ненормальними, відсутні нормальні міжособистісні стосунки між людьми, а тим більше вже нормальні стосунки між ними й Богом. Бог сказав дуже багато, і при цьому Його головною метою було посісти місце в серцях людей, щоб вони могли звільнитися від усіх ідолів, що там засіли. Після цього Бог зможе здобути владу над усім людством і досягти мети Свого існування на землі.