Бог відчуває відразу до всіх нащадків великого червоного дракона, а самого великого червоного дракона Він ненавидить ще більше: це і є джерелом гніву в Божому серці. Здається, що Бог бажає кинути все, що належить великому червоному дракону, до озера вогняного і сірчаного, щоб спопелити його. Бувають навіть моменти, коли здається, що Бог хотів би простягнути Свою руку, щоб особисто знищити великого червоного дракона – тільки це могло б усунути огиду з Його серця. Кожна людина в домі великого червоного дракона – звір, позбавлений людяності, і саме з цієї причини Бог через силу пригнічує Свій гнів, щоб сказати таке: «Серед усього Мого народу й серед усіх Моїх синів, тобто серед тих, кого Я обрав з усього людського роду, ви належите до найнижчої групи». Бог розпочав вирішальну битву з великим червоним драконом у його власній країні, і Він знищить його, коли Його план здійсниться, і більше не дозволить йому псувати людство чи спустошувати душі людські. Щодня Бог звертається до Свого сплячого народу, щоб спасти його, але всі ці люди перебувають в очманілому стані, наче вони прийняли снодійне. Якщо Бог хоч на мить перестане будити їх, вони повернуться до стану сну, нічого не пам’ятаючи. Здається, що весь Його народ на дві третини паралізований. Ці люди не знають ні своїх власних потреб, ні своїх недоліків, ні навіть того, що їм слід одягати та що їм слід їсти. Цього достатньо, щоб показати, що великий червоний дракон доклав чимало зусиль, щоб зіпсувати людей. Його потворність поширюється на кожен регіон Китаю, і це тривожить людей так, що вони не хочуть більше залишатися в цій занепадницькій, вульгарній країні. Найбільше Бог ненавидить сутність великого червоного дракона, тому Він у Своєму гніві щодня нагадує людям про це, і вони щодня живуть під Його гнівним оком. І все ж таки більшість людей не знає, що потрібно шукати Бога та прагнути Його; натомість вони сидять і дивляться, чекаючи, коли їх нагодують із руки. Навіть якби вони помирали від голоду, вони все одно не були б готові самі шукати собі їжі. Совість людини вже давно зіпсована сатаною й перетворилася, по суті, на безсердечність. Тому не дивно, що Бог сказав: «Якби Я не спонукав вас, ви б так і не прокинулися, а залишалися б як заморожені, і знову-таки, як у зимовій сплячці». Це так, ніби люди є тваринами, що впали у сплячку і проводять зиму без потреби в їжі та питті; саме таким є нинішній стан Божого народу. Саме з цієї причини Бог вимагає тільки, щоб люди пізнали Бога, що втілив Себе у світлі; Він не вимагає, щоб люди аж надто змінилися, або щоб у їхньому житті відбулося велике зростання. І цього було б достатньо, щоб перемогти брудного, мерзенного великого червоного дракона й тим самим ще більше проявити велику силу Бога.

Коли люди читають Божі слова, вони розуміють тільки їхній буквальний зміст і не здатні осягнути їхнього духовного значення. Самі лише прості слова «бурхливі хвилі» ставили у глухий кут усіх героїв і поборників. Коли проявляється Божий гнів, хіба Його слова, дії та характер не є бурхливими хвилями? Коли Бог судить усе людство, чи не є це виявленням Його гніву? Хіба не в цей час ці бурхливі хвилі набувають сили? Хто з людей, внаслідок своєї зіпсованості, не живе серед цих бурхливих хвиль? Іншими словами, хто не живе серед Божого гніву? Коли Бог бажає наслати на людство катастрофу, хіба не тоді люди бачать «стрімкий вихор темних хмар»? Яка людина не тікає від катастрофи? Божий гнів спадає на людей, подібно до потужної зливи, і здуває їх, як лютий вітер. Усі люди очищаються через Божі слова, немов спостигнуті вихором хуртовини. Божі слова найтяжче осягнути людству. Своїми словами Він створив світ, Своїми словами Він веде й очищає все людство. І врешті-решт Бог відновить чистоту всього всесвіту через Свої слова. У всьому, що Він каже, видно, що існування Духа Божого не є порожнім, і тільки в Його словах люди можуть отримати уявлення про те, як вижити. Усі люди цінують Його слова, тому що в них міститься забезпечення життя. Що більше люди зосереджуються на Божих словах, то більше запитань ставить їм Бог – запитань, які ставлять їх у глухий кут і не дають можливості відповісти. Самих лише послідовних Божих запитань достатньо, щоб люди довго розмірковували над ними, не кажучи вже про решту Його слів. У Бозі все є воістину повним і рясним, і нічого не бракує. Однак люди не можуть втішитися значною частиною цього; вони знають лише поверхню Його слів, як той, хто бачить шкіру курчати, але не може їсти м’яса. Це означає, що людям бракує талану, тож вони не можуть втішатися Богом. Кожна людина має серед своїх уявлень власний образ Бога, тому ніхто не знає, що таке невизначений Бог і що таке образ сатани. Тому, коли Бог сказав: «Бо те, у що ти віриш, є лише образом сатани й не має нічого спільного із Самим Богом», усі були приголомшені: люди вірили стільки років, але не знали, що те, у що вони вірили, було сатаною, а не Самим Богом. Вони відчули раптову порожнечу всередині, але не знали, що сказати. Тоді вони знову почали відчувати замішання. Тільки працюючи таким чином, люди можуть краще прийняти нове світло й тим самим відкинути старе. Хоч яким добрим це здається, воно не допоможе. Для людей корисніше зрозуміти практичного Бога; це дасть їм змогу звільнити своє серце від того статусу, якого в ньому набули їхні уявлення, і дозволити тільки Самому Богові зайняти його. Тільки таким чином можна досягти значущості втілення, яке дозволяє людям пізнати Самого практичного Бога своїми фізичними очима.

Бог багато разів казав людям про становище духовного світу: «Коли сатана постає переді Мною, Я не відступаюся перед його дикою люттю, як і не страшуся його огидності: Я просто не зважаю на нього». Те, що люди зрозуміли для себе з цього, – це лише реальний стан; вони не знають істини духовного світу. Оскільки Бог став плоттю, сатана використовує всілякі звинувачення, сподіваючись таким чином напасти на Бога. Однак Бог не відступає; Він просто промовляє та діє серед людства, дозволяючи людям пізнати Його через Його втілену плоть. У сатани від люті очі наливаються кров’ю, і він докладає багато зусиль, щоб змусити Божий народ стати негативним, відступитися й навіть збитися зі шляху. Однак завдяки впливу Божих слів сатана зазнав повної поразки, що ще більше посилює його лють. Тому Бог нагадує всім: «У вашому житті може настати день, коли ти зіткнешся з такою ситуацією: чи дозволиш ти собі добровільно здатися в полон сатані, чи дозволиш Мені набути тебе?». Хоча люди не знають, що відбувається в духовному світі, щойно вони чують від Бога такі слова, вони стають обережними та боязкими. Це відбиває атаки сатани, і цього достатньо, щоб продемонструвати Божу славу. Незважаючи на те, що люди вже давно увійшли в новий метод роботи, вони досі не до кінця чітко уявляють собі життя в Царстві, а якщо й розуміють його, то їм бракує ясності. Тому, зробивши попередження людям, Бог представив їм суть життя в Царстві: «Життя в Царстві – це життя народу й Самого Бога». Оскільки Сам Бог втілився у плоті, життя третього неба було реалізоване на землі. Це не просто план Бога – Він здійснив його. З часом люди краще пізнають Самого Бога, а отже, краще відчувають смак небесного життя, бо вони по-справжньому відчувають, що Бог є на землі, що Він не невизначений Бог на небесах. Тому життя на землі подібне до життя на небесах. Реальність є такою, що втілений Бог відчуває гіркоту людського світу, і що більше Йому це вдається, то більше це доводить, що Він – Сам практичний Бог. Тому слова: «У Моїй обителі, – а це місце, де Я схований, – і попри це в Моїй обителі Я здобув перемогу над усіма Моїми ворогами; у Моїй обителі Я здобув реальний досвід життя на землі; у Моїй обителі Я спостерігаю за кожним словом і дією людини, стежу за всім людським родом і керую ним», – є достатнім доказом того, що Бог сьогоднішнього дня – це практичний Бог. Фактично жити у плоті, фактично переживати людське життя у плоті, фактично розуміти все людство у плоті, фактично підкорювати людство у плоті, фактично вести рішучу битву проти великого червоного дракона у плоті та звершувати всю Божу роботу у плоті – хіба це не є самим існуванням практичного Бога? Однак люди, які розуміють головну ідею в цих звичайних рядках, виголошених Богом, трапляються дуже рідко; вони просто пропускають їх повз вуха та не відчувають дорогоцінності чи рідкісності Божих слів.

Слова Бога чудово поєднуються одне з одним. У фразі «коли людство перебуває в коматозному стані» береться опис Самого Бога та перетворюється на опис стану всього людства. Тут «вибухи холодного випромінювання» не означають блискавки зі Сходу; скоріше, це слова Бога, що означають Його новий метод здійснення роботи. Таким чином, у цьому можна побачити всі види людської динаміки: після входження в новий метод усі люди втрачають відчуття напрямку й не знають, звідки вони прийшли та куди прямують. «Більшість людей уражається променями, подібними до променів лазера» – тут мова про тих, кого вигнано новим методом; це ті, хто не витримує випробувань і не витримує рафінування стражданням, і тому їх знову скинуто до криниці бездонної. Божі слова викривають людство до такої міри, що люди, бачачи Божі слова, здаються наляканими та не наважуються нічого сказати, наче побачили кулемет, націлений у їхні серця. Проте вони також відчувають, що в Божих словах є й добре. У їхніх серцях виникає серйозний конфлікт, і вони не знають, що їм робити. Однак завдяки своїй вірі вони просто загартовують себе та більше заглиблюються в Його слова, боячись, що Бог може залишити їх. Як сказано Богом: «Хто з-поміж людства не існує в такому стані? Хто не існує в Моєму світлі? Хоч ти сильний, а хоч слабкий, як ти можеш уникнути приходу Мого світла?». Якщо Бог використовує когось, то навіть якщо ця людина слабка, Бог однаково просвітить та освітить її Своєю карою; тому що більше люди читають Божі слова, то більше вони розуміють Його, то більше бояться Його й то менше наважуються бути необачними. Те, що люди досягли того рівня, на якому вони перебувають сьогодні, відбулося цілковито завдяки великій силі Божій. Саме завдяки владі Його слів – тобто завдяки Духу в Його словах – люди бояться Бога. Мірою того, як Бог розкриває справжнє обличчя людства, люди більше бояться Його, і тим самим вони дедалі більше впевнюються в реальності Його існування. Це маяк на шляху людства до розуміння Бога, стежка, яку Він вказав людям. Поміркуйте про це ретельно: хіба це не так?

Хіба сказане вище – не маяк, що освітлює шлях людству?