Коли всі люди прислухаються, коли все оновиться й відродиться, коли кожна людина без коливань підкориться Богу й буде готова взяти на себе важку відповідальність Божого тягаря – ось тоді вдарить східна блискавка, освітлюючи все від Сходу до Заходу, наводячи жах на всю землю з приходом цього світла; і на цьому етапі Бог знову почне нове життя. Це означає, що в цей момент Бог починає нову роботу на землі, проголошуючи людям усього всесвіту, що, «коли блискавка вдаряє зі Сходу, а це також саме той момент, коли Я починаю промовляти Свої слова, – коли вдаряє блискавка, увесь всесвіт освітлюється, і у всіх зірках відбувається перетворення». Отже, коли настає час удару блискавки зі Сходу? Коли небеса темніють, а земля тьмяніє, Бог приховує Своє обличчя від світу, і це той самий момент, коли все під небесами ось-ось буде охоплено могутньою бурею. Проте, саме в цей час усі люди охоплені панікою, налякані громом, бояться яскравості блискавки і ще більше настрашені натиском потопу, так що більшість із них закриває очі та чекає, коли Бог обрушить Свій гнів і вразить їх. І в міру того, як відбуваються різні стани, негайно вдаряє східна блискавка. Це означає, що у східній частині світу від початку свідчення про Самого Бога до початку Його роботи, до того моменту, коли божественна сутність починає панувати над землею, – це сяючий промінь східної блискавки, який колись освітлював увесь всесвіт. Коли країни землі стануть Царством Христа, тоді весь всесвіт буде освітлено. Зараз – час появи східної блискавки. Утілений Бог починає працювати й, більше того, говорить безпосередньо в божественній природі. Можна сказати, що коли Бог починає говорити на землі, – це час, коли з’являється східна блискавка. Точніше, коли жива вода тече з трону – коли починаються висловлювання з трону – саме тоді формально починаються висловлювання семи Духів. У цей час починає вдаряти східна блискавка, і з огляду на її тривалість, ступінь свічення також змінюється, і також існує межа досяжності її сяйва. Проте, із просуванням Божої роботи, зі змінами в Його плані – зі змінами в роботі над синами й народом Божим – блискавка все більше виконує свою невід’ємну функцію, так що весь всесвіт освітлюється, і не залишається жодних крихт або шлаку. Це – кристалізація Божого шеститисячолітнього плану управління й той самий плід, яким насолоджується Бог. Поняття «зірки» позначає не зірки на небі, а всіх синів і народ Божий, які працюють для Нього. Оскільки вони свідчать про Бога в Божому Царстві й представляють Його в Його Царстві, і оскільки вони є творіннями, їх називають «зірками». «Перетворитися» означає перетворення ідентичності й статусу: люди перетворюються з людей на землі в людей Царства, і, більше того, Бог – із ними, а Божа слава – у них. Як наслідок, вони мають суверенну владу від імені Бога, а отрута й скверни в них очищаються завдяки Божій роботі, що в кінцевому підсумку робить їх придатними для використання Богом і відповідними Божому серцю – це один із аспектів значення цих слів. Коли промінь світла від Бога освітить усю землю, усе на небі й на землі зміниться різною мірою, і зірки на небі також зміняться, сонце й місяць будуть оновлені, і потім будуть оновлені люди на землі – що є Божою роботою між небесами й землею, і це не дивно.

Коли Бог спасає людей – це не стосується тих, хто не обраний природним шляхом, – саме тоді Бог очищає й судить людей, і всі гірко плачуть, або падають ураженими на свої постелі, або їх уражено й кинуто до пекла смерті через Божі слова. Тільки завдяки Божим висловлюванням люди починають пізнавати самих себе. Якби все було не так, їхні очі були б очима жаби – вони б дивилися вгору, ніхто не був би переконаний, ніхто з них не знав би себе, не відаючи, скільки вони важать. Люди дійсно великою мірою розбещені сатаною. Саме завдяки Божій всемогутності потворне обличчя людини зображено в таких яскравих деталях, змушуючи людину після прочитання порівняти його зі своїм власним істинним обличчям. Усі люди знають, що Бог, здається, з повною точністю знає, скільки мозкових клітин у їхніх головах, не кажучи вже про те, що Він знає їхні потворні обличчя чи найпотаємніші думки. У словах «Уся людська раса виглядає так, як ніби її відсортували. Під сяйвом цього променя світла зі Сходу все людство постає в своєму первісному вигляді, їхні очі засліплені, вони не знають, що робити» видно, що одного разу, коли Божа робота закінчиться, усе людство постане перед судом Божим. Ніхто не зможе втекти; Бог буде мати справу з усіма представниками людства по одному, не оминаючи увагою жодного з них, і тільки так Боже серце буде задоволене. І тому Бог говорить: «Вони також подібні до тварин, які тікають від Мого світла й знаходять прихисток у гірських печерах, але жодна з них не може бути стерта із глибини Мого світла». Люди – ниці й неповноцінні тварини. Живучи в руках сатани, вони ніби знайшли притулок у древніх лісах глибоко в горах, але, оскільки ніщо не може уникнути спалення в Божому полум’ї, навіть перебуваючи під «захистом» сил сатани, як вони могли бути забуті Богом? Коли люди приймають пришестя Божих слів, різні химерні форми й гротескні стани всіх людей зображуються Божим пером; Бог говорить відповідно до потреб і складу розуму людини. Отже, людям здається, що Бог добре розбирається в психології. Складається враження, ніби Бог – психолог, але також ніби Бог – фахівець із внутрішніх хвороб, не дивно, що у Нього таке розуміння людини, яка є «складною». Чим більше людей так думають, тим більше вони розуміють цінність Бога й тим більше вони відчувають, що Бог – глибокий і незбагненний. Здається, що між людиною й Богом існує непереборна небесна межа, але також що вони дивляться один на одного з протилежних берегів річки Чу,^a і жоден не спроможний зробити нічого більше, окрім спостерігати за іншим. Це означає, що люди на землі тільки дивляться на Бога своїми очима; у них ніколи не було можливості уважно вивчити Його, і все, що вони відчувають до Нього, – це почуття прихильності. У їхніх серцях завжди є розуміння того, що Бог любий, але оскільки Бог такий «безсердечний і нечулий», у них ніколи не було можливості розповісти Йому про муки в їхніх серцях. Вони подібні до красивої молодої дружини перед її чоловіком, у якої ніколи не було можливості розкрити свої справжні почуття через добропорядність її чоловіка. Люди – нещасні істоти, які зневажають самі себе, і тому через їхню слабкість, через відсутність у них самоповаги Моя ненависть до людей несвідомо зростає, стає дещо сильнішою, і лють у Моєму серці проривається назовні. У Моєму розумі створюється враження, ніби Я переніс травму. Я давно втратив надію на людину, але оскільки «знову Мій день наближається для всього людства, знову пробуджуючи людську расу, даючи людству ще один новий початок», Я знову набираюся хоробрості, щоб завоювати все людство, щоб захопити й подолати великого червоного дракона. Первісний намір Бога був таким: не робити нічого, окрім як перемогти численне потомство великого червоного дракона в Китаї; тільки це можна було вважати поразкою великого червоного дракона, перемогою над великим червоним драконом. Тільки цього було б достатньо, щоб довести, що Бог править як Цар на всій землі, щоб довести звершення великої Божої справи, що Бог має новий початок на землі та здобув славу на землі. Через фінальну, прекрасну сцену Бог не може не висловити пристрасть у Своєму серці: «Моє серце б’ється, і, слідуючи ритму Мого серцебиття, гори стрибають від радості, води весело танцюють, а хвилі б’ються об скелясті рифи. Важко висловити те, що в Мене на серці». Із цього видно, що те, що Бог запланував, Він уже здійснив; це було зумовлено Богом, і це – саме те, що Бог змушує людей переживати й бачити. Перспектива Царства прекрасна; Владика Царства – переможець, Який ніколи не мав жодного сліду плоті або крові із голови до ніг, і який цілковито складається з божественних елементів. Усе Його тіло сяє священною славою, абсолютно незаплямоване людськими ідеями; усе Його тіло, зверху донизу, наповнене праведністю, оповите небесним ореолом і виділяє чарівний аромат. Подібно коханому в Пісні над піснями, Він усе ж прекрасніший за всіх святих, вищий за древніх святих; Він є взірцем для всіх людей і непорівнянний із людиною; люди негідні дивитися безпосередньо на Нього. Ніхто не може досягти славного Божого обличчя, Божого вигляду або Божого образу; ніхто не може змагатися з ними, і ніхто не може легко вихваляти їх своїми вустами.

Божим словам немає кінця – подібно воді, що б’є з джерела, вони ніколи не вичерпуються, і тому ніхто не може осягнути таємниці Божого плану управління. І все ж для Бога такі таємниці нескінченні. Використовуючи різні засоби й мову, Бог багато разів говорив про Своє оновлення й повне перетворення всього всесвіту, кожен раз більш глибоко, ніж попередній: «Я хочу змусити усе нечисте згоріти дотла під Моїм пильним поглядом; Я хочу змусити усіх синів непослуху зникнути з-перед Моїх очей і ніколи більше не існувати». Чому Бог неодноразово говорить такі речі? Хіба Він не боїться, що люди втомляться від них? Люди просто рухаються навпомацки серед Божих слів, бажаючи таким чином пізнати Бога, але ніколи не пам’ятаючи про те, щоб досліджувати самих себе. Отже, Бог використовує цей метод, щоб нагадати їм, щоб змусити їх усіх пізнати самих себе, щоб вони самі могли пізнати непослух людини й таким чином викорінити свій непослух перед Богом. Читаючи про те, що Бог бажає «відсортувати», настрій людей відразу ж стає тривожним, і їхні м’язи теж, здається, перестають рухатися. Вони негайно повертаються до Бога, щоб критикувати себе, і у такий спосіб пізнають Бога. Після цього – після того, як вони прийняли рішення, – Бог використовує можливість, щоб показати їм сутність великого червоного дракона; отже, люди безпосередньо взаємодіють із духовним світом, і через роль, яку зіграла їхня рішучість, їхній розум також починає відігравати певну роль, що посилює почуття між людиною й Богом – що приносить більшу користь Божій роботі в плоті. У такий спосіб люди несвідомо відчувають бажання озирнутися на минулі часи: у минулому люди роками вірили в невизначеного Бога; протягом багатьох років вони ніколи не були вільні у своїх серцях, нездатні до великого задоволення, і, хоча вони вірили в Бога, у їхньому житті не було жодного порядку. Воно здавалося таким же, як і до приходу до віри – їхні життя все ще здавалися порожніми й безнадійними, і їхня віра в той час здавалася свого роду плутаниною, нічим не кращою за невір’я. Із тих пір, як вони побачили Самого практичного Бога сьогодення, небо й земля ніби оновилися; їхнє життя стало сяючим, вони більше не позбавлені надії, і, завдяки приходу практичного Бога, вони відчувають твердість у своїх серцях і мир у своєму дусі. Вони більше не ганяються за вітром і не чіпляються за тіні в усьому, що вони роблять; їхній пошук більше не безцільний, і вони більше не метушаться. Сьогоднішнє життя ще прекрасніше, і люди несподівано увійшли в Царство й стали Божим народом, а потім… Чим більше люди думають про це у своїх серцях, тим більшою є солодкість; чим більше вони про це думають, тим вони щасливіші й тим більше вони надихаються на те, щоб любити Бога. У такий спосіб дружба між Богом і людиною зміцнюється навіть без її усвідомлення. Люди більше люблять Бога та більше знають Бога, і Божа робота в людині стає все більш легкою, і вона більше не примушує і не силує людей, а слідує шляхом природи, і людина виконує свою власну унікальну функцію – тільки так люди поступово зможуть пізнати Бога. Тільки в цьому й полягає Божа мудрість – вона не вимагає анінайменших зусиль і здійснюється відповідно до людської природи. Отже, наразі Бог говорить: «Під час Мого втілення в людському світі людство під Моїм керівництвом мимоволі прийшло до цього дня й мимоволі пізнало Мене. Але що стосується того, як іти шляхом, який лежить попереду, ніхто не має анінайменшого уявлення, ніхто не усвідомлює – і тим паче ні в кого немає уявлення про те, в якому напрямку цей шлях їх вестиме. Тільки під наглядом Всемогутнього будь-хто зможе пройти шлях до кінця; тільки ведений блискавкою на Сході будь-хто зможе переступити поріг, що веде до Мого Царства». Хіба це не чіткий стислий підсумок того, що Я описав вище в серці людини? У цьому полягає таємниця Божих слів. Те, що людина думає у своєму серці, – це саме те, що Бог говорить Своїми вустами, і те, що Він говорить Своїми вустами, – це саме те, до чого прагне людина. Саме в цьому Бог найбільш вправний у викритті людського серця; якщо ні, то як могли б усі бути щиро переконані? Хіба це не той результат, якого Бог бажає досягти, перемігши великого червоного дракона?

Насправді, є багато слів, щодо яких Божий намір не полягає в тому, щоб вказувати на їхнє поверхове значення. У багатьох Своїх словах Бог просто навмисно має намір змінити уявлення людей і відвернути їхню увагу. Бог не надає цим словам жодного значення, і тому багато слів не заслуговує на пояснення. Коли людина була переможена Божими словами тією мірою, якою вона була переможена сьогодні, сила людей досягає певної точки, тому згодом Бог вимовляє більше слів попередження – основний закон, який Він видає народу Божому: «Хоча людей, що населяють землю, так само багато, як зірок, Я знаю їх усіх так само чітко, як долоню Своєї власної руки. І, хоча людські істоти, які “люблять” Мене, також незліченні, як піщинки в морі, Я обираю лише небагатьох: тільки тих, хто прагне до яскравого світла, хто відокремлений від тих, хто “любить” Мене». Дійсно, є багато тих, хто говорить, що любить Бога, але мало тих, хто любить Його в своїх серцях. Здавалося б, це можна було чітко розрізнити навіть із закритими очима. Таким насправді є весь світ тих, хто вірить у Бога. У цьому ми бачимо, що Бог тепер звернувся до роботи «сортування людей», що показує, що те, чого хоче Бог і що задовольняє Бога, – це не церква сьогодення, а Царство після сортування. У цей момент Він дає ще одне попередження всім «небезпечним товарам»: якщо Бог не почне діяти, як тільки Бог почне діяти, ці люди будуть усунуті з Царства. Бог ніколи нічого не робить поверхово. Він завжди діє за принципом «один – це один, а два – це два», і якщо є ті, на кого Він не хоче дивитися, Він робить усе можливе, щоб стерти їх, щоб вони не завдавали неприємності в майбутньому. Це називається «виносити сміття й ретельно прибирати». У той самий момент, коли Бог оголошує людині адміністративні постанови, Він представляє Свої чудові діяння і все, що є в Ньому, і тому потім Він говорить: «У горах є безліч диких звірів, але всі вони переді Мною ручні, як вівці; незбагненні таємниці лежать під хвилями, але вони постають переді Мною так само чітко, як і все на поверхні землі; у небесах є світи, яких людина ніколи не зможе досягти, але Я вільно походжаю тими недоступними світами». Божий сенс такий: хоча серце людини найоманливіше понад усе та здається таким же нескінченно таємничим, як і пекло людських уявлень, Бог знає фактичні стани людини як Свої п’ять пальців. З-поміж усього людина – це тварина, лютіша й жорстокіша, ніж дикий звір, але Бог завоював людину настільки, що ніхто не наважується повстати й чинити опір. Насправді, за задумом Бога те, що люди думають у своїх серцях, складніше, ніж усе з-поміж усього; це незбагненно, але Бог не переймається серцем людини. Він просто ставиться до нього як до маленького черв’ячка перед Його очима. Він перемагає його одним словом зі своїх уст; Він збиває його додолу, коли лишень забажає; Він карає його найменшим рухом руки; Він засуджує його за Своїм бажанням.

Сьогодні всі люди існують у темряві, але завдяки приходу Бога вони, нарешті, пізнали сутність світла, побачивши Його. У всьому світі здається, ніби над землею перевернули великий чорний казан, і ніхто не може й подих зробити; усі вони хочуть змінити ситуацію, але ніхто ніколи не піднімав казан. Тільки завдяки втіленню Бога очі людей раптово відкрилися, і вони побачили практичного Бога. Таким чином, Бог питальним тоном запитує їх: «Людина ніколи не впізнавала Мене при світлі, але бачила Мене тільки в світі темряви. Хіба ви перебуваєте не в саме такій ситуації сьогодні? Це був кульмінаційний момент буйств великого червоного дракона, коли Я офіційно прийняв плоть, щоб виконувати Свою роботу». Бог не приховує реальних обставин духовного світу, і Він не приховує реального стану серця людини, і тому Він постійно нагадує людям: «Я не тільки даю Своїм людям можливість пізнати втіленого Бога, але й очищаю їх. Через суворість моїх адміністративних постанов переважній більшості людей усе ще загрожує небезпека бути вигнаними Мною. Якщо ви не докладете всіх зусиль, щоб розібратися з собою, підкорити своє власне тіло, – якщо ви не зробите цього, ви, безсумнівно, станете об’єктом, який Я зневажаю й відкидаю, щоб бути кинутим до пекла, точно так, як Павло отримав кару прямо з Моїх рук, від якої не було порятунку». Коли Бог говорить про це більше, тільки тоді люди більше стежать за своїми кроками й починають більше боятися Божих адміністративних постанов; тільки тоді Божа влада може бути застосована та Його велич може стати очевидною. Тут знову згадується Павло, щоб люди могли зрозуміти Божу волю: вони повинні бути не тими, кого Бог карає, а тими, хто дбає про Божу волю. Тільки це може змусити людей, незважаючи на їхній страх, озирнутися назад на нездатність їхньої минулої рішучості перед Богом повністю задовольнити Його, що дає їм ще більше жалкування й більше знань про практичного Бога. Таким чином, тільки тоді у них не буде сумнівів у словах Бога.

«Людина не просто не знає Мене в Моїй плоті; більше того, вона не змогла зрозуміти своє власне “я”, що перебуває в плотському тілі. Протягом стількох років люди обманювали Мене, ставилися до Мене, як до чужинця. Так багато разів…» Фраза «так багато разів» охоплює реалії протистояння людини Богу, показуючи людям реальні приклади кари; це – доказ гріха, і ніхто не може спростувати його знову. Усі люди використовують Бога як якийсь повсякденний предмет, так ніби Він є якимось необхідним предметом домашнього вжитку, яким вони можуть користуватися на власний розсуд. Ніхто не дорожить Богом; ніхто не намагався пізнати красу Бога або Його славний лик, і тим більше ніхто не має намір підкорятися Богу. І ніхто ніколи не дивився на Бога як на щось улюблене в своєму серці; усі вони витягують Його, коли Він їм потрібен, і відкидають в сторону й ігнорують Його, коли Він їм не потрібен. Здається, що для людини Бог – маріонетка, якою людина може маніпулювати за своїм бажанням і ставити вимоги, які вона зажадає чи побажає. Але Бог говорить: «Якби в період Мого втілення Я не співчував людській слабкості, то все людство, виключно на підставі Мого втілення, було б налякане до смерті та, як наслідок, потрапило б до аду», що показує, наскільки великим є значення втілення Бога. Він прийшов, щоб завоювати людство в плоті, замість того, щоб знищити все людство з духовного світу. Тож коли Слово стало плоттю, ніхто не знав. Якби Богу було байдуже до людської кволості, якби небо й земля перекинулися з ніг на голову, коли Він став плоттю, тоді всі люди були б знищені. Оскільки людям властиво любити нове й ненавидіти старе, і вони часто забувають про погані часи, коли все йде добре, і ніхто з них не знає, наскільки вони благословенні, Бог постійно нагадує їм, що вони повинні дорожити тим, наскільки важко був здобутий сьогоднішній день; заради завтрашнього дня вони повинні дорожити сьогоднішнім днем ще більше й не повинні, подібно тваринам, дертися на висоту, не визнаючи господаря, і не повинні залишатися в невіданні щодо благословень, серед яких вони живуть. Таким чином, люди стають ґречними, перестають бути хвалькуватими або зарозумілими й дізнаються, що справа не в тому, що природа людини добра, а в тому, що Божа милість і любов зійшли на людину; усі люди бояться кари й тому більше нічого не наважуються робити.

Примітка:

a. «Річка Чу» в переносному сенсі означає кордон між протиборчими силами.