Принципи розпізнання рівня людей

Останніми днями наша бесіда стосувалася теми про те, як розпізнавати ріень у різних аспектах, чи не так? (Так.) Чи можете ви, завдяки нашій бесіді про конкретні прояви різних аспектів і щаблів рівня, визначити, що таке хороший рівень, що таке середній рівень, що таке низький рівень і що таке повна відсутність рівня? Ми досить багато бесідували про цей аспект, тому вам потрібно вміти узагальнювати цей зміст, а потім зіставляти його з конкретними проявами в повсякденному житті. У такий спосіб ваша оцінка самих себе та інших буде відносно точнішою. Якщо ти не вмієш узагальнювати, то, стикаючись із певними людьми в повсякденному житті, ти не зможеш їх розпізнавати, і ти також не зможеш розпізнавати власні прояви та вияви в різних аспектах. Хіба це не означало б, що ти слухав даремно? Ти мусиш уміти добре узагальнювати. Що означає узагальнювати? Це означає знаходити в конкретному змісті всіх цих різних аспектів принципи для розпізнавання або розуміння різних видів речей. Так досягається мета узагальнення. Коли ти знайдеш принципи, то зможеш використовувати істини-принципи, щоб розглядати людей і речі, і ти зможеш розпізнавати інших, а також розпізнавати себе. Це доводить, що ти розумієш істину. Коли ти розумієш певний аспект істини й здатний його застосувати, ти досягнеш входження в істину-реальність у цьому аспекті. Тож хіба нам не слід узагальнити конкретний зміст різних аспектів рівня? (Так.) Ми мусимо його узагальнити. Тільки так ви зможете чітко зрозуміти істини-принципи, пов’язані з рівнем.

Використання істин-принципів для оцінювання рівня людей

I. Прояви хорошого рівня

Вам потрібно знати принципи, щоб здійснювати загальне оцінювання людей із хорошим рівнем, чи не так? (Так.) Ми детально бесідували про багато конкретних проявів, використовуючи ці конкретні прояви для оцінювання того, яким є рівень людини. Тож якими є загальні прояви людей із хорошим рівнем? У їхніх серцях є певні конкретні принципи для життя по-людськи та вчинків. Навіть коли вони не розуміють істини або ще не чули істини, у них є деякі найбазовіші принципи для розгляду людей і речей, а також для життя по-людськи та вчинків. Тобто в їхнього життя по-людськи є певні межі. Певною мірою ці межі відносно узгоджуються з істинами-принципами або близькі до них і щонайменше близькі до стандартів совісті й розуму людськості. Після того, як вони починають розуміти деякі істини через їдження й пиття Божих слів та прийняття поливу й забезпечення Божими словами, навіть якщо вони не пережили багато справ або особливих середовищ, вони однаково можуть зрозуміти й осягнути деякі істини-принципи у своїх серцях. Тоді в реальному житті вони здатні застосовувати ці принципи для поводження з різними людьми, справами та речами. Звісно, коли вони мають справу з різними людьми, справами та речами, ідеться не лише про розв’язання простих, одноаспектних питань. Натомість, коли вони стикаються з різними складними й взаємопов’язаними людьми, справами та речами, вони можуть застосовувати Божі слова та істини-принципи для їхнього влагодження та поводження з ними. Це прояв людей із хорошим рівнем, коли йдеться про справи, що стосуються принципів. Оскільки їхній рівень хороший, завдяки поливу й забезпеченню Божими словами вони можуть самі знаходити в Божих словах принципи для розгляду різних людей, справ і речей та поводження з ними. Люди з таким хорошим рівнем можуть самостійно брати на себе відповідальність за роботу й завершувати кожне завдання власноруч. Це прояв хорошого рівня. Який головний прояв? (Головний прояв полягає в тому, що завдяки поливу й забезпеченню Божими словами вони можуть самі знаходити в Божих словах принципи для розгляду різних людей, справ і речей та поводження з ними, будучи здатними самотужки розв’язувати проблеми й самостійно брати на себе відповідальність за роботу.) Саме так – через їдження й пиття Божих слів вони можуть розуміти істину й знаходити принципи для розгляду різних людей, справ і речей та поводження з ними, будучи здатними самостійно брати на себе роботу. Тільки це означає наявність хорошого рівня. Раніше ми казали, що здатність самостійно брати на себе роботу вимагає володіння різними здібностями. Тепер, якщо використовувати істини-принципи для вимірювання цього, це є проявом людей із хорошим рівнем.

II. Прояви середнього рівня

Якими є прояви людей із середнім рівнем? Вони, безумовно, набагато гірші, ніж у людей із хорошим рівнем. Однак, незалежно від того, хороший у людей рівень чи середній, до того, як вони отримають забезпечення Божих слів і зрозуміють істину, у них не буде правильних принципів для життя по-людськи. Осягнення принципів життя по-людськи має проходити на основі отримання забезпечення Божих слів і приходу до розуміння істини. Лише через реальний досвід можна поступово прийти до розуміння принципів життя по-людськи. Якщо це людина із середнім рівнем, то, читаючи Божі слова, вона може зрозуміти лише базовий зміст і необхідні стандарти, висловлені в Божих словах. Вона розуміє ці речі з погляду доктрини, але, стикаючись із ситуаціями, вона й досі не здатна застосовувати істини-принципи. Лише завдяки настановам і забезпеченню з боку інших або після переживання багатьох речей вона може прийти до розуміння деяких базових істин-принципів. Що тут мається на увазі під словом «базових»? Це означає, що принципи, які вона розуміє й осягає, є переважно одноаспектними й відносно простими й дають їй змогу мати справу зі звичайними проблемами та розв’язувати їх, але, стикаючись зі складними ситуаціями чи контекстами, вона не знає, як діяти згідно з принципами. Вона мусить покладатися на настанови й допомогу людей, які розуміють істину, щоб розібратися з деякими складними проблемами або багатогранними завданнями. Такими є прояви людей із середнім рівнем. Що є визначним у проявах людей із середнім рівнем? Вони не можуть самостійно зрозуміти істину або знайти принципи практики в Божих словах. Вони не можуть точно зрозуміти, якими насправді є стандарти, яких вимагає Бог. Їм потрібен хтось, хто б бесідував із ними, підтримував їх, допомагав усе перевіряти, а також чітко говорив і нагадував їм. Тільки так вони знають: «Це істина-принцип. Я мушу її пам’ятати. Я мушу практикувати згідно з нею. Я мушу виконувати роботу згідно із цим упорядкуванням роботи». Це те, що стосується їхнього сприймання. По-друге, з погляду виконання роботи: коли вони виконують роботу, у якій не мають досвіду, то не можуть швидко застосовувати істини-принципи для розгляду різних людей, справ і речей або поводження з ними. Вони можуть мати справу лише з певною одноаспектною роботою на основі розуміння кількох базових істин-принципів. Коли вони стикаються зі складною роботою, що охоплює численні істини-принципи, то їм потрібно, щоб інші все перевіряли, а також підтримували й забезпечували їх. Такими є прояви людей із середнім рівнем. З погляду особистого сприймання їм потрібно, щоб інші бесідували з ними й допомагали все перевіряти. Їм потрібно багато слухати – не лише про один аспект істини, а про різні аспекти, і зрештою їм потрібен хтось, хто б розповів їм, якими є базові принципи різних аспектів істини, щоб вони могли зрозуміти деякі з них у своїх серцях. Однак, коли вони стикаються зі складними ситуаціями, то знову не знають, як їх сприймати, і їм і досі потрібно шукати. Це те, що стосується сприймання. Що стосується поводження з різними справами в роботі чи реальному житті, їхня здатність розв’язувати проблеми може досягти лише ступеня дотримання істин-принципів для виконання одноаспектної роботи. Стикаючись зі складною роботою, що охоплює численні істини-принципи, вони вважають її дещо важкою, і їм потрібно шукати й мати поруч того, хто усе перевіряє. Самі вони не можуть гарантувати, що можуть виконати роботу добре, і не можуть визначити, чи узгоджується те, що вони роблять, з істинами-принципами. Іноді в їхній роботі будуть відхилення. Однак ці відхилення є лише відхиленнями, а не перекрученнями. Якби це були перекручення, то це вказувало б на низький рівень. Між відхиленнями та перекрученнями є різниця: відхилення означають, що робота не повністю відповідає істинам-принципам, не виконана належно або їй бракує достатнього обдумування, але напрям не є хибним. Просто через те, що в них недостатньо досвіду роботи, або досить поверхове розуміння істини, або недостатньо точне осягнення істин-принципів, їхня робота не повною мірою відповідає стандарту. Вона може наближатися до того, щоб відповідати стандарту, але й досі потребує вдосконалення, щоб повністю відповідати стандарту. Такими є прояви людей із середнім рівнем. Яка головна характеристика такої людини? (Вона полягає в тому, що така людина не може самостійно виконати певну роботу в належний спосіб; їй потрібна допомога й підтримка від інших, щоб завершити якусь роботу.) Її характеристика полягає в тому, що чи то з погляду сприймання, чи то з погляду виконання свого обов’язку, вона відносно гірша. Загалом вона не може самостійно виконати певну роботу в належний спосіб, потребуючи підтримки, перевірки та нагадувань від інших. Тому базовий розум, яким мають володіти люди із середнім рівнем, полягає в тому, щоб більше шукати й більше чекати, коли вони щось роблять. Коли вони не можуть розгледіти щось наскрізь, їм слід негайно й смиренно шукати – або шукаючи в Божих словах істини-принципи, які слугували б для них основою, або звертаючись до вищих – і не діяти наосліп чи безтолково. Якщо після певного періоду роботи ти виявляєш, що збентежений багатьма речами, негайно узагальни й запиши їх і звертайся до вищих. Мета полягає в тому, щоб ті, хто вище за тебе, перевірили й проконтролювали, чи містить робота, яку ти виконав за цей період, якісь відхилення або прогалини. Не будь занадто впевненим у власній праведності, думаючи, що маєш досвід роботи, і не будь занадто високої думки про себе. Ти мусиш мати самоусвідомлення. Прояви середнього рівня вже були обговорені, тож якими є характеристики людей із середнім рівнем? (Вони не можуть самостійно виконувати роботу; їм потрібно, щоб інші підтримували, допомагали й усе перевіряли.) А якими є їхні характеристики з погляду сприймання Божих слів? (З погляду сприймання Божих слів вони можуть сприйняти лише деякі базові принципи, але не здатні практично застосувати їх у роботі.) А якими є їхні характеристики з погляду працездатності? (З погляду працездатності люди із середнім рівнем не можуть швидко застосовувати істини-принципи для розгляду різних питань або поводження з ними. Крім того, вони можуть справлятися лише з однією справою; коли йдеться про численні справи, вони не можуть осягнути принципи. Вони не здатні розставити пріоритети для різних справ за важливістю чи терміновістю, щоб завершити їх добре, не кажучи вже про те, щоб розумно упорядкувати роботу. Їм потрібен хтось, хто б усе перевіряв і скеровував їхній напрям, а також постійно допомагав їм і підтримував їх.) Правильно. Люди із середнім рівнем можуть самостійно виконувати певну одноаспектну роботу або, на основі певної міри досвіду роботи, займатися якою-небудь простою роботою. Однак, стикаючись зі складними питаннями, особливо з роботою, що охоплює численні істини-принципи, вони бентежаться й не знають, як практикувати. Однієї миті вони думають, що це слід зробити так, а наступної миті вони думають, що це слід зробити інакше, але вони не знають, який саме спосіб узгоджується з істинами-принципами. Вони не здатні оцінити наслідки, які можуть виникнути після того, як завдання зрештою буде завершено. У таких ситуаціях вони заходять у глухий кут. Люди із середнім рівнем можуть бути компетентними у виконанні однієї справи, але, стикаючись із численними справами або трохи складнішою роботою, вони бентежаться. Наприклад, коли деяким лідерам і працівникам з-поміж вас доручають один пункт роботи, вони можуть із ним впоратися, але якщо їм доручають два або три пункти роботи, вони не можуть ними керувати. Хоча вони хочуть виконати їх добре, вони не можуть цього досягти. Коли вони зайняті роботою, щойно хтось порушує ту чи іншу проблему, вони бентежаться й не знають, як їх розв’язати. Як наслідок, жоден пункт роботи не виконано добре. Такими є прояви людей із середнім рівнем. Люди із середнім рівнем не можуть одночасно брати на себе два або три пункти роботи. Особливо коли вони стикаються зі складними або особливими ситуаціями, вони відразу бентежаться й не знають, що робити. Як наслідок, робота, яку вони могли б виконати добре, не виконується добре, а пункти роботи, за які вони відповідають, стикаються з неприємностями й затримуються. Тому люди із середнім рівнем не можуть брати на себе два або три пункти роботи й підходять лише для простих, окремих справ. Деякі лідери і працівники завжди вважають виконання роботи чимось дуже простим. Коли інші люди вказують на проблеми, вони завжди байдужі й не бачать у них проблем, навіть думаючи, що з головами цих людей щось не так і що вони все занадто ускладнюють. Зрештою виникають серйозні проблеми, і вони не здатні їх розв’язати й лише тоді повідомляють про них вищим. Такі лідери і працівники мають занадто мало досвіду і їм бракує проникливості. У своїй роботі вони завжди припускають, що все піде гладко, просто дотримуючись деяких приписів і вперто тримаючись одного шляху. Хоч якими серйозними є проблеми, що виникають, вони не можуть їх усвідомити; ба більше, вони не можуть усвідомити: якщо ці проблеми залишаться нерозв’язаними, вони затримають загальну роботу. Такими є прояви людей із середнім рівнем.

Загалом, якщо люди із середнім рівнем відповідають стандарту в усіх аспектах своєї людськості, вони, по суті, можуть бути компетентними у виконанні одноаспектної роботи. Причина, чому Я кажу, що вони не можуть самостійно завершити комплексну роботу, полягає в тому, що їхній рівень дозволяє їм добре виконувати лише одноаспектну роботу. Коли йдеться про певну роботу, пов’язану з їхніми інтересами, хобі та сильними сторонами, з огляду на їхній рівень вони можуть бути компетентними для неї. Однак, стикаючись зі складнощами багатоаспектної роботи, вони бентежаться. Навіть якщо вони мають певний практичний досвід, їхній рівень не є достатнім для цього завдання. Дехто каже: «Це тому, що я молодий?». Ні, це не так. Якщо твій рівень середній, навіть коли ти досягнеш сорока чи п’ятдесяти років, ти однаково не будеш компетентним для того, щоб брати на себе багатоаспектну роботу. Чому Я так кажу? Накопичивши певний досвід завдяки фактичному виконанню роботи, ти можеш стати здатним займатися певною одноаспектною роботою. Однак ти здатний самостійно завершити роботу добре лише в ситуаціях, коли маєш настанови, когось, хто б усе перевіряв, або відстеження з боку інших – ти так ніколи й не зможеш самостійно брати на себе багатоаспектну роботу. Це вказує на те, що в тебе середній рівень. Накопичивши певний досвід завдяки багаторічному переживанню різних ситуацій і прийшовши до розуміння деяких істин-принципів, деякі люди й досі не можуть брати на себе багатоаспектну роботу, особливо роботу, за яку вони мусять самостійно брати на себе відповідальність. Коли вони стикаються зі складними ситуаціями, то бентежаться й не можуть розставити пріоритети для завдань за важливістю чи терміновістю. Такі люди безумовно мають середній рівень. Досвід роботи становить лише один аспект працездатності людини; це не головний фактор. Головним фактором є рівень людини та її здібності в різних аспектах. Досвід роботи лише слугує певним орієнтиром. Звісно, досвід роботи також цінний, оскільки він випливає з особистого досвіду, але цей практичний досвід роботи не може дати тобі змогу точніше осягнути принципи багатогранної роботи. Якщо твій рівень хороший і ти справді розумієш істини-принципи, навіть якщо в тебе немає досвіду роботи або твій особистий досвід невеликий, ти все ж можеш самотужки брати на свої плечі всесторонню роботу й самостійно брати на себе відповідальність за роботу. Однак люди із середнім рівнем не можуть самотужки завершити всесторонню роботу; вони можуть завершити лише одноаспектну роботу й потребують частих нагадувань, перевірок, допомоги та настанов. Тому тим із вас, хто має середній рівень, не слід думати, що здатність добре виконувати певну одноаспектну роботу означає, що ти можеш бути компетентним для багатогранної роботи або самостійно брати на себе відповідальність за роботу. Це ілюзія та неправильне розуміння. Існує велика прогалина між здатністю самотужки завершувати певну одноаспектну роботу і здатністю самотужки завершувати багатогранну роботу – тобто здатністю самостійно брати на себе відповідальність за роботу. Це те, що ви поступово пізнаєте через досвід. Ці слова можуть бути нелегкими для розуміння – лише ті, хто багато років служив лідерами або працівниками й має практичний досвід, можуть їх зрозуміти. Звичайні брати й сестри можуть не зрозуміти, чи не так? Лідери і працівники, які брали на себе багатогранну роботу, мають практичний досвід і розуміють відмінності в цьому – у них є принципи в тому, як вони виконують свою роботу. Однак людям із середнім рівнем цього бракує. Отож прояви людей із середнім рівнем були повністю узагальнені.

III. Прояви низького рівня

Далі узагальнімо прояви людей із низьким рівнем. Прояви людей із низьким рівнем, безумовно, гірші, ніж у людей із середнім рівнем. Якими є прояви людей із низьким рівнем? Вони полягають у тому, що, хоча завдяки власному пошуку або їдженню й питтю Божих слів вони можуть зрозуміти значення кожного речення й уривка Божих слів на буквальному рівні, а також те, якими є Божі наміри та вимоги, вони зовсім не розуміють істин-принципів або стандартів, яких вимагає Бог. Тобто вони не розуміють стандартів, яких вимагає Бог щодо того, як розглядати людей і речі або жити по-людськи та діяти, і вони не розуміють, якими є відповідні істини-принципи. Коли вони самостійно їдять і п’ють Божі слова, вони не можуть зрозуміти цих речей, і після того, як переживають досвід із людьми, справами та речами в повсякденному житті, вони й досі не розуміють. Навіть після бесіди їм залишається незрозумілим, якими є істини-принципи. Людина такого типу має одну характеристику: хоча вона не розуміє, якими є істини-принципи, вона може узагальнити приписи, яких їй потрібно дотримуватися, покладаючись на свої почуття. Те, що вона може пам’ятати, – це приписи, своєрідна жорстка догма або набір правил. Наприклад, Бог бесідує про один аспект істин-принципів, наводячи приклади позитивних проявів, негативних проявів, чистого сприймання та перекрученого сприймання людей поміж різних інших проявів у цьому плані – що люди з низьким рівнем зрештою із цього здобувають? Вони кажуть: «Тепер я розумію. Бог не дозволяє робити те чи інше. Бог не дозволяє їсти те чи інше. Бог не дозволяє говорити ці слова, ті слова або використовувати ті терміни». Це те, що вони запам’ятовують, і вони жорстко цього дотримуються, думаючи, що це істини-принципи. Вони вірять: якщо вони дотримуються цих приписів, висловів і способів дій, то дотримуються істин-принципів. Скільки б ти не казав їм, що це лише дотримання приписів, вони цього не приймуть. Вони наполягають на дотриманні цих приписів, вірячи, що це і є практика Божих слів і практика істини. Немає жодного способу впоратися з такими людьми, які не мають духовного розуміння. Якщо вони хочуть дотримуватися приписів, нехай так і роблять – доки їхні наміри не є хибними, усе гаразд. Наприклад, одного разу Я сказав: «Коли ви молитеся, ви мусите бути побожними; не моліться недбало. У відповідних умовах найкраще ставати на коліна для молитви, падати ниць перед Богом для молитви, і під час молитви ви мусите заспокоїтися перед Богом і молитися із зосередженим серцем. Це означає бути побожним і мати богобоязливе серце». Почувши це, люди з низьким рівнем запам’ятали лише один припис: «Щоб молитися з побожністю й богобоязливим серцем, треба ставати на коліна». Вони поставилися до необхідності ставати на коліна для молитви як до істини-принципу й відповідно дотримувалися цього, вірячи, що це і є практика істини. Тому, незалежно від середовища, вони наполягали на тому, щоб ставати на коліна для молитви. Навіть коли вони хотіли помолитися під час їжі, вони ставали на коліна під столом, щоб помолитися. Працюючи в полі, незалежно від того, наскільки брудною була земля або що могло бути в ґрунті, вони ставали на коліна, щоб помолитися. Навіть стикаючись із лихами або важливими подіями, коли вони були серед невіруючих, якщо вони хотіли помолитися Богу, вони мусили знайти потаємне місце, щоб стати на коліна й помолитися. Вони вірили, що лише така молитва узгоджується з Божими намірами, тому, незалежно від обставин, вони мусили ставати на коліна, щоб помолитися. Вони думали, що, роблячи це, вони практикують істину. Крім того, вони вважали себе найпобожнішими людьми, тими, хто найретельніше слідував Божому шляху, тими, хто найбільше любив істину, і тими, хто міг найбільше коритися істині та Божим словам. Бачиш, такими є прояви людей із низьким рівнем. Людина такого типу є гіршою та має проблеми з погляду сприймання. Вона завжди жорстко зводить принципи до одного речення або припису. Вона використовує метод розуміння слів і знань, щоб зрозуміти істину, і, звісно, вона також практикує істину, дотримуючись приписів, слів, висловів і формальностей. Скільки б ти не бесідував про істини-принципи, почувши їх, вона сприймає їх просто як речення, приписи, способи дій або гасла. Для неї ідеться лише про дотримання правил. Вона вважає практику істини такою простою, як просто дотримання того, що можна і чого не можна робити, і на цьому все.

Люди з низьким рівнем розглядають людей і речі, живуть по-людськи та діють, використовуючи приписи для вимірювання всього й підходу до всього. Незалежно від того, як змінюються зовнішнє середовище та навколишні люди, справи та речі, вони наполегливо дотримуються одного припису без змін. Якщо ти кажеш, що вони не люблять істину й не практикують істину, вони почуваються скривдженими у своїх серцях. Вони кажуть: «Я стільки покинув, стільки вистраждав, дотримувався стількох Божих слів і практикував стільки Божих слів – то чому ти кажеш, що я не люблю істину й не практикую істину? Чому ти взагалі кажеш, що я дотримуюся приписів? Мене кривдять!». На яку проблему вказує те, що вони можуть говорити такі слова? Які основні прояви людей із низьким рівнем? У чому їхній рівень є низьким? Їм повністю бракує здатності сприймати істину, тому незалежно від того, скільки бесідується про будь-який аспект істини, для них усе це зрештою зводиться до єдиного способу дій, єдиного правила, єдиної фрази чи єдиної формальності, радше ніж до принципу. Якщо хтось каже речення або використовує термін, що порушує це їхнє правило, то для них це є порушенням істин-принципів. Це клопітно. Тому, з одного боку, люди з низьким рівнем використовують різні приписи, формальності, просто слова та способи дій, щоб визначити, що вони самі володіють істиною-реальністю. Крім того, є ще одна клопітна справа: вони часто використовують доктрини, які постійно проголошують, а також приписи та способи дій, яких вони часто дотримуються, щоб вимірювати інших і навіть вимірювати Бога. Окрім вимірювання, вони також часто судять інших і Бога та обмежують інших і Бога. Наприклад, якось Я сказав: «Я зазвичай не наважуюся їсти холодне. Після того, як Я таке з’їм, Мій шлунок не може з цим упоратися, тому, по суті, Я не їм цих сирих і холодних продуктів». Один чоловік із низьким рівнем почув це й сказав: «Тепер я розумію Тебе. У майбутньому я маю подбати про те, щоб не давати Тобі сирих і холодних продуктів. За жодних обставин я ніколи не дозволю Тобі їсти сирі й холодні продукти». Але коли настав розпал літа, погода була надзвичайно спекотною, а полуниця на фермі дозріла, одного дня Я з’їв дві полуниці на фермі, і, побачивши це, він подумав: «Хіба Ти ніколи не їси сирого й холодного? Хіба полуниця не прохолодна? Хіба Ти раніше не казав, що від прохолодної їжі Твоєму шлунку стає некомфортно? То чому Ти сьогодні їси полуницю? Хіба Ти не брешеш?». Він подумав про це у своєму серці; просто він не сказав цього вголос. Скажіть Мені, чи був його погляд на речі правильним? (Ні.) У чому він був неправильним? (Він сприйняв одну річ, сказану Богом, як припис для вимірювання речей, не враховуючи контексту, у якому говорив Бог.) Він не знав, чого стосувалися ці Мої слова. За нормальних обставин від сирої та холодної їжі Моєму шлунку стає некомфортно, але бувають винятки. Наприклад, коли Я виконував фізичну роботу й Моє тіло розігрілося, у поєднанні зі спекотною погодою, коли температура сягає близько тридцяти градусів, і ці сирі та холодні продукти не такі вже й крижані, то в таких випадках Я можу з’їсти невелику кількість. Річ не в тому, що Я абсолютно не можу їх їсти. Коли Я сказав «не можу їх їсти», Я мав на увазі звичайні обставини; у спекотну літню погоду Мені цілком нормально з’їсти невелику кількість. Чоловік із низьким рівнем не міг зрозуміти цих слів. Почувши їх, він поставився до них як о припису або формули. Коли виникли особливі обставини, він однаково намагався підігнати їх під цю формулу. Коли він побачив, що вони не підходять, він не міг цього збагнути: «Хіба Ти не казав, що не можеш їсти сирого й холодного? Як так, що Ти їси їх зараз? Хіба Ти не брешеш?». У чому полягав його недолік з огляду на його нездатність зрозуміти Мої слова? (У нього не було здатності до сприймання.) Його недолік полягав у його нездатності судити й сприймати цю справу на основі змін у середовищі та особливих обставин. Якщо це побачить людина з достатнім рівнем, вона знатиме, що після роботи, коли Моє тіло розігріте, у поєднанні зі спекотною погодою і тим фактом, що ці фрукти не надто холодні, з’їсти невелику кількість не є для Мене проблемою, і це цілком нормально. Вона може зрозуміти цю справу й розібратися в ній. Але людина з низьким рівнем не може в цьому розібратися; вона зациклюється на цьому моменті і в її серці розвиваються уявлення. Який наслідок формування уявлень? Це легко призводить до того, що вона судить і засуджує. Хіба це не так? (Так.) Звісно, ця дрібниця не є великою проблемою, але вона не може відпустити її у своєму серці: «Хіба це не брехня? То Ти теж брешеш!». Бачиш, вона поспішає обмежувати й виносити судження навіть щодо цієї дуже дрібної справи. І це ще навіть до того, як торкнутися серйозних питань, – вона вже розвинула уявлення. Люди з низьким рівнем не можуть розгледіти наскрізь навіть такі дрібні справи й не мають жодного розпізнання. Хоч яке питання вони розглядають, вони жорстко застосовують приписи. Вони вірять, що лише ті, хто може дотримуватися приписів, мають істину. Незалежно від того, як твої слова та дії узгоджуються з істинами-принципами, якщо вони суперечать уявленням і фантазіям таких людей і стикаються з приписами, які вони визнають, вони судитимуть і засуджуватимуть тебе у своїх серцях. Навіть якщо вони не скажуть цього вголос, вони розвинуть уявлення або упередження проти тебе. Скільки б проповідей не чули ці люди з низьким рівнем або про які б аспекти істини не бесідувалося, вони завжди зводять усе до єдиного твердження, способу дій або припису й дотримуються цих тверджень, способів дій і приписів із великим завзяттям; вони навіть вірять, що вони є людьми, які практикують істину, і що вони справді коряться істині та справді бояться Бога. Іноді вони навіть розчулюють себе до сліз, думаючи, що справді люблять Бога й що ніхто у світі не любить Бога більше, ніж вони. Насправді ж те, чого вони дотримуються, – це лише єдиний припис або єдиний спосіб дій. Так вони здійснюють свою практику й можуть завзято продовжувати її без змін, вірячи, що вони здобули істину й були вдосконалені Богом. Скажіть Мені, хіба це не клопітно? (Так.)

Чи часто ви бачите випадки, коли люди дотримуються приписів? (Так.) Наприклад, ти кажеш людині, яка куховарить, що стає спекотніше, тому щодня вона має готувати якийсь охолоджувальний трав’яний чай або робити якісь холодні напої і подавати якісь холодні страви під час приготування їжі – те, що жителі Заходу називають салатом, – щоб стимулювати апетит людей. Людина з низьким рівнем запам’ятовує це: коли погода дуже спекотна, люди мають їсти холодні страви й пити холодні напої. Вона добре це пам’ятає і старанно цього дотримується. Однак одного дня, коли температура падає, вона не зважає на те, холодно чи ні, і думає: «Зараз літо, тому я мушу готувати холодні страви й холодні напої. Я готуватиму їх щодня, щоб ти насолоджувався ними сповна, щоб повністю тебе охолодити. Мені байдуже, падає температура чи ні!». Вона не тільки готує холодні страви, але навіть локшину промиває в холодній воді, а потім після їжі подає холодні напої, навіть додаючи кілька кубиків льоду. Побачивши це, деякі люди кажуть: «Сьогодні так холодно. Навіщо ти досі готуєш холодні страви? І ти навіть кладеш кубики льоду в холодні напої – ти намагаєшся нас заморозити?». Куховарка почувається скривдженою і каже: «Хіба я справді така злостива? Літо таке спекотне – хіба я роблю це не просто для того, щоб допомогти всім охолодитися і з’їсти трохи більше? Хіба це не дотримання принципів і не турбота про всіх? У чому я неправа? А тепер ви кажете, що я намагаюся вас заморозити, – хіба мені справді так бракує чеснот? Хіба моя людськість справді така погана? Ви всі просто зовсім не зважаєте на мене!». Чи дотримується вона принципів, готуючи їжу в такий спосіб? Який тут принцип? Він полягає в тому, щоб коригувати їжу та напої відповідно до сезону й температури. Улітку, коли погода спекотна, споживання відносно прохолодної їжі або напоїв, які можуть стимулювати апетит людей, – це принцип, чи не так? Це принцип. Але як слід застосовувати цей принцип тепер, у разі раптового зниження температури? (Коли температура раптово падає, людина, яка готує їжу, більше не може і далі готувати холодні страви чи салати, як їй радили раніше, а мусить підлаштовуватися під погоду й натомість готувати теплі страви. Вона не може дотримуватися приписів.) Правильно. Коли влітку погода іноді стає прохолоднішою, ти не можеш продовжувати готувати холодні страви й холодні напої влітку – ти не можеш дотримуватися цього припису. Коли температура раптово падає, їжа та напої, які споживають люди, також мають негайно змінитися. Більше не слід готувати холодні страви й холодні напої, і точно не слід додавати кубики льоду. Натомість ти маєш готувати гарячі страви, робити якусь теплу локшину, коригуючи їжу та напої відповідно до температури й погоди. Це і є принцип. Але поки триває літо, людина з низьким рівнем і далі готує холодні напої та холодні страви, незалежно від температури чи погодних умов – у чому тут проблема? (Дотримання приписів.) Це і є дотримання приписів, нездатність гнучко застосовувати принципи відповідно до обставин. Це прояви людей із низьким рівнем у тому, як вони підходять до виконання справ, – вони запам’ятовують одне твердження й ставляться до нього як до припису, якого слід дотримуватися, і хоч би як змінювалися середовище, люди, справи та речі, вони не можуть гнучко застосовувати принципи, щоб вирішувати справи. Насправді результат, якого слід досягти шляхом встановлення принципів щодо їжі та напоїв, полягає в тому, щоб забезпечити людям таке харчування, від якого їхньому тілу буде комфортно. Такі принципи зовсім не є приписами. Однак ті, хто дотримується приписів, не зважаючи на температуру чи погоду, і не переймаючись тим, чи комфортно тобі їсти, продовжують готувати холодні страви й холодні напої, поки триває літо, – це називається дотриманням приписів. Практика згідно з принципами означає, що все зроблене обертається навколо досягнення цього кінцевого хорошого результату. Однак, дотримання приписів ігнорує результат і зосереджується виключно на формальностях і способах дій. Саме так люди з низьким рівнем вирішують питання – хоч які речі виникають, вони застосовують той самий підхід для їхнього вирішення.

Люди з низьким рівнем не можуть розгледіти наскрізь нічого з того, що трапляється на їхньому шляху. Навіть коли вони читають Божі слова або слухають проповіді, їхнє сприймання несе в собі певне перекручення й неминуче містить відхилення. Вони дотримуються припису, способу дій або ритуалу, що цілком відрізняється від істин-принципів, і, як наслідок, виникає багато перекручень. Можна сказати, що сприймання людей із низьким рівнем щодо будь-якої справи завжди має дещо перекручену природу. Хоча в простих і легких для виконання справах вони можуть досягти послуху й покори, не виявляючи перекручення, коли йдеться про питання, які ґрунтуються на принципі, або відносно складні проблеми, вони не можуть осягнути істин-принципів і знають лише те, як дотримуватися приписів. Ви це розумієте? (Так.) Людям із низьким рівнем повністю бракує здатності сприймати істину, і вони лише знають, як дотримуватися приписів. Такі люди також досить клопітні. Вони дотримуються приписів дуже завзято й рішуче. Якщо ти бесідуєш із ними й кажеш: «Те, що ти робиш, – це дотримання приписів, а не виконання істин-принципів», – вони не можуть цього прийняти. Вони вважають: «Я непохитно дотримуюся принципів і не можу йти на компроміс з іншими! Інші не дотримуються принципів, і їх за це засуджують, але коли я їх дотримуюся, мене теж засуджують. Це несправедливо!». Бачиш, які вони вперті, ти просто не можеш їх переконати. Чи стикалися ви з такими людьми? (Так.) Наприклад, Я кажу деяким людям: «Якщо ти хочеш навчитися танцювати, ти можеш виділяти дві години на тренування щодня, коли немає багато роботи. Якщо ти наполегливо робитимеш це певний час, ти навчишся». Вони запам’ятовують фразу «наполегливо тренуватися по дві години щодня» й вірять, що робити так – це практикувати істину й дотримуватися принципів. Згодом, хоч яким напруженим є виконуваний ними обов’язок, вони однаково наполегливо тренуються в танцях по дві години щодня. У період, коли церковна робота дуже напружена з ранку до вечора, і в них, по суті, немає двох вільних годин на день, вони однаково наполягають на двогодинних тренуваннях із танців. Коли інші нагадують їм, що це може затримати церковну роботу, вони відмовляються слухати й кажуть: «Бог доручив мені тренуватися в танцях по дві години щодня. Я мушу це робити. Якщо я цього не роблю, це означає, що я неслухняний і не маю покори». Якщо ти кажеш їм не робити цього, вони не погоджуються. Вони не здатні гнучко вирішувати справи або гнучко застосовувати Мої слова, виходячи з потреб роботи чи потреб середовища. Вони не розуміють, чому вони мають тренуватися по дві години, у чому полягає значення двогодинних тренувань або якого результату має бути досягнуто. Вони не розуміють і їм незрозумілі ці речі. Для них практика істини означає просто дотримання єдиного твердження, припису чи формальності – ось що, на їхній погляд, є практикою істини. Незалежно від того, чи досягається якийсь результат або яким цей результат виявляється, вони вперто й далі йдуть єдиним шляхом, відмовляючись повертати назад, хай там що, навіть якби їх тягнули десять волів. Навіть якщо вони відхиляються у своїй практиці, вони постійно робитимуть це саме так. Коли їм кажуть, що вони поводяться абсурдно, вони однаково наполягають на своєму. Хіба такі люди не дуже клопітні? Хто б із ними не бесідував, це не працює. Після того, як ти ретельно й чітко все поясниш, сьогодні вони можуть зрозуміти цю справу, але завтра дотримуватимуться приписів в іншій справі, нескінченно дотримуючись приписів, і ти мусиш постійно їх виправляти. Вони кидаються то вліво, то вправо, і відхиляються то в такій справі, то в іншій – вони постійно відхиляються без кінця. Спостерігаючи за ними, ти відчуваєш тривогу, але ти не можеш їх виправити, хоч як намагаєшся. Чому? Тому що їхній рівень занадто низький. Вони ніколи не можуть розрізнити позитивні й негативні речі, правильне й неправильне, слушне й неслушне, істину та приписи. У них немає стандарту для розмежування цих справ, немає здатності їх розмежовувати, і вони просто не можуть їх розмежувати. Тому люди з низьким рівнем можуть виконувати лише роботу, засновану на приписах, і рутинні завдання або одноаспектну роботу, яка не стосується істин-принципів, як-от дотримання рутинного графіка щодня, виконання однієї справи в певний час і виконання іншої в інший встановлений час, тобто вони можуть виконувати лише ті прості завдання, де дотримання графіка, формальностей і способу дій достатньо для того, щоб добре виконувати роботу. Але вони не можуть справлятися з роботою, яка є трохи складнішою. Як тільки від них вимагається діяти згідно з істинами-принципами й досягати певних результатів, вони не здатні цього зробити. Якщо ти доручиш їм якусь роботу, яка вимагає від них гнучкого застосування істин-принципів, належного вирішення різних питань та адаптації відповідно до середовища, вони плутаються й не можуть її виконати. У них обов’язково має бути хтось, хто допомагає їм і наставляє їх; ти не можеш очікувати, що вони добре виконають роботу самостійно. Як слід ставитися до таких людей? Хоча вони можуть наполегливо виконувати свій обов’язок рутинно щодня, стикаючись із непередбачуваними ситуаціями, вони не знають, як реагувати, і можуть навіть припинити виконання свого обов’язку. Щодо таких людей необхідно часто розпитувати про їхню роботу та перевіряти її, запитуючи: «Чи були за цей період якісь переривання чи завади церковній роботі? Чи були якісь складні проблеми, з якими ви не знали, як упоратися?». Обміркувавши це, вони кажуть: «У цей період усе було добре. Усі виконують свій обов’язок і можуть нормально збиратися, їсти й пити Божі слова. Ніхто не переривав і не заважав, і я не чув, щоб хтось поширював облуди, щоб вводити інших в оману». Вони не можуть виявити жодних проблем і не знають, про що звітувати, і навіть не можуть ставити запитання. Тому ти не можеш очікувати, що вони самостійно розв’язуватимуть проблеми, які виникають у реальному житті або під час виконання їхнього обов’язку. Ти також не можеш очікувати, що вони звертатимуться до вищих або ставитимуть їм запитання, коли не знають, як із чимось упоратися. Вони не можуть досягти нічого з цього, тому що їхній рівень недостатній. Якщо такі люди не повідомляють про проблеми вищим, інші можуть подумати, що в них немає проблем. Однак це не так. Вони не можуть виявити навіть звичайних проблем; навіть коли проблеми накопичуються перед ними, вони не сприймають їх як проблеми. І тому вони також не розв’язують проблем. У них є голова, на ній два ока й два вуха; вони можуть бачити, чути й говорити, і все ж вони не можуть виявляти чи розв’язувати проблеми. Оскільки їм повністю бракує рівня та здатності виявляти проблеми й розв’язувати їх, хоч якими проникливими вони здаються на вигляд, від цього немає жодної користі. Вони не можуть взяти те, що бачать або чують, і опрацювати це у своєму розумі, щоб обміркувати й розпізнати, чи є це проблемами або як їх слід розв’язувати. Якщо вони не можуть розв’язувати проблеми, що стосуються істин-принципів, вони також не повідомлятимуть про них вищим. Вони абсолютно не здатні робити нічого з цього. Хіба це не показує, що в них низький рівень? Хіба це не прояви людей із низьким рівнем? (Так.) Якщо ти питаєш когось із низьким рівнем: «Чи були якісь проблеми в роботі за цей період? Чи є якісь сфери, де ти не розумієш принципів?», він відповідає: «Немає жодних проблем; усі були зайняті, і справи йдуть досить добре!». Для нього все просто добре. Як лідер або працівник, якщо ти просто віриш їм, коли вони кажуть, що все добре, то ти занадто дурний і така сама людина з низьким рівнем, як і вони. Люди з хорошим рівнем не тільки знають, як дізнаватися про проблеми, але й мусять уміти виявляти їх самостійно. Вони можуть вести розмови, націлені на проблеми, і під час розмови проблеми природно виходять на світло. Коли ти виявляєш проблему й запитуєш когось із низьким рівнем, як він із нею впорався, він відповідає: «Яка проблема? Як так, що я її не помітив?». Люди з низьким рівнем не можуть виявляти проблеми, тому, виконуючи роботу, ти мусиш уміти дізнаватися про проблеми та виявляти їх, хапатися за проблеми й не відпускати їх, а потім допомагати з їхнім розв’язанням. Тобі потрібно знати, як розмовляти з людьми, які мають низький рівень, ставлячи їм запитання й розпитуючи в невимушеній манері, щоб виявити проблеми. Під час розмови вони самі, не усвідомлюючи того, порушать ці проблеми. Без такої розмови було б неможливо виявити ці проблеми. Оскільки ти так із ними розмовляєш, вони надихаються й раптом виявляють ці проблеми. Якщо ти не використовуєш цей підхід, щоб дізнатися про ситуацію, вони просто не сприйматимуть ці справи, які бачать, як проблеми. Отже, коли під час ваших розмов виявляються проблеми, їх потрібно прояснювати потроху, як вичавлювати зубну пасту. Вони відчують певний сором лише тоді, коли всі проблеми будуть розв’язані. Хіба це не показує, що в них низький рівень? (Так.) Це прояви людей із низьким рівнем: навіть коли є проблеми, вони не можуть їх виявити, а оскільки вони не можуть виявити проблеми, вони ніколи не здатні порушити їх або розв’язати. Скажіть Мені, якщо вони не можуть виявити проблеми, чи можуть вони добре виконувати свою роботу? Чи можуть вони добре виконувати свою роботу, дотримуючись приписів? (Ні.) Абсолютно ні. Це прояв низького рівня. Якщо ти кажеш, що їхній рівень низький, вони навіть думають: «Мій рівень відмінний! Коли Бог про щось говорить, я відразу ж осягаю спосіб дій або припис і можу дотримуватися його все життя. Бачиш? Хіба мій рівень не хороший? Ви всі не можете осягнути ключові моменти, а я можу. Наприклад, мені сказали, що влітку погода спекотна і нам слід їсти холодні страви. Тож я продовжую готувати холодні страви й подавати холодні напої – я можу дотримуватися цієї вказівки. Бачиш, ніхто з вас не може її дотримуватися, і ви завжди говорите про принципи. Хіба принципи – це не просто приписи? Якщо ти дотримуєшся приписів, хіба це не дотримання принципів?». Вони навіть думають, що їхній рівень хороший, вірячи, що можуть осягнути ключові моменти проблеми і що з довгої проповіді вони можуть виділити єдине твердження, спосіб дій, припис або навіть одну фразу чи слово, яких, на їхню думку, їм потрібно дотримуватися. Скажіть Мені, хіба це не клопітно? Таких людей досить багато. Коли ти бесідуєш про різні деталі істини, вони не можуть зрозуміти й навіть кажуть: «Який клопіт! Ти просто не замовкаєш. Хіба йдеться не просто про те, щоб не говорити цих слів або не робити таких речей? Просто дотримуйся цього єдиного твердження, і все – це лише питання одного твердження. Навіщо робити це таким клопітним? Ти навіть розрізняєш стани, середовища та людськість різних типів людей і розрізняєш перекручене й чисте сприймання. Хіба тут справді задіяно так багато деталей? Навіщо бути таким прискіпливим? Ти такий метушливий!». Вони навіть засуджують інших. Це прояви людей з низьким рівнем.

Які характеристики людей з низьким рівнем? Вони не розуміють істин-принципів; хоч який це аспект істин-принципів, вони ставляться до нього як до своєрідного припису чи формули, а потім дотримуються його з невтомним завзяттям. Вони можуть говорити багато доктрин і тому думають, що розуміють істини-принципи, але насправді вони зовсім не розуміють істини. Якщо ти поясниш деякі принципи для лідерів і працівників, які виконують роботу, просячи таких людей виконувати роботу й розв’язувати різні проблеми на основі розуміння цих принципів, ці люди з низьким рівнем будуть абсолютно не здатні їх застосувати. Вони не розуміють цих істин-принципів і не можуть застосовувати ці істини-принципи для виконання роботи. Коли вони беруться за роботу, це цілковите дотримання приписів, слідування протоколам і механічне застосування догм. Є деякі люди, які хочуть дотримуватися істин-принципів, але через те, що їхній рівень низький і вони не можуть досягти розуміння істини, вони не здатні дотримуватися принципів. Хоч яку роботу вони виконують, стикаючись із проблемами, вони губляться й навіть почуваються приголомшеними – вони не здатні добре виконати жодну роботу. Коли вищі бесідують про принципи, вони відчувають, що зрозуміли, сприйняли, осягнули й запам’ятали їх усі. Але коли вони стикаються з проблемами в реальному житті, то плутаються, оскільки доктрини й приписи, які вони зрозуміли, не приносять жодної користі, тому вони думають: «Що мені тепер робити?». Вони не знають, із чого почати роботу, вони не знають, які методи використовувати для виконання роботи, вони не знають, як виконувати впорядкування роботи, і тим паче вони не знають, які проблеми слід розв’язати просто зараз, щоб гарантувати нормальний прогрес церковної роботи – вони не знають нічого із цього. Як наслідок, хоч як довго вони працюють, результатів немає, і впорядкування роботи не можуть бути виконані. Вони навіть не можуть вирішити питання про те, як зробити церковне життя хорошим. Вони не можуть упровадити навіть найбазовішу роботу й не знають, як її впроваджувати. Вони можуть лише говорити людям доктрини й просити їх дотримуватися приписів. Коли доходить до виконання упорядкувань роботи й конкретної церковної роботи, вони плутаються й не здатні цього зробити. Вони думають собі: «Як слід виконувати ці впорядкування роботи? Яких приписів слід дотримуватися?». Вони не можуть чітко бачити ці речі. Але в них і досі є один останній засіб: вони вірять, що якщо вони проводитимуть більше зібрань, проблеми можна буде розв’язати. Тому їхній спосіб виконання роботи полягає в тому, щоб невпинно проводити зібрання й невпинно виголошувати проповіді. Коли їхня проповідь розбурхує всіх і викликає в них захоплення, вони думають, що всі проблеми розв’язано й що проблем більше немає, і якщо всі сповнені завзяття, уся робота виконується належно. Але після кількох днів зібрань виявляється, що не тільки реальні проблеми залишаються нерозв’язаними, а обов’язки, які виконують люди, і досі не дають жодних результатів, але й церковна робота також зовсім не просувається. Проте в них і досі є бажання виголошувати проповіді. Люди з низьким рівнем не досягають жодних результатів, хоч як довго вони виконують роботу, і не можуть виконати впорядкування роботи, хоч скільки часу їм дають – у них немає ні продуктивності, ні ефективності. Це прояви людей із низьким рівнем. Прояви людей із низьким рівнем такі, як Я щойно описав, не кажучи вже про тих, у кого рівень абсолютно відсутній. Скільки б проповідей вони не чули або скільки б істини інші не бесідували з ними, вони не можуть осягнути істин-принципів і не можуть осягнути навіть найбазовіших приписів, яких слід дотримуватися. Коли чийсь рівень настільки низький, істини-принципи для нього недосяжні. Навіть якщо інші бесідують із ними про істину, вони не можуть знайти шлях практики, і хтось обов’язково має дати їм конкретні вказівки, перш ніж вони знатимуть, як практикувати. Такі люди ніби перевтілилися зі звірів; їхній розум завжди затуманений і неясний, і вони ніколи не можуть розрізнити, що є принципами, а що – приписами. У своїх серцях вони кажуть: «Чому від слухання цих речей у мене завжди болить голова і хилить на сон?». Зрештою вони доходять висновку: «Мало того, що істини-принципи для мене недосяжні, я навіть не можу дотримуватися приписів, тому в майбутньому я сяятиму так яскраво, як тільки зможу, з тією кількістю тепла, що є в мені, докладатиму стільки зусиль, скільки дозволяють мої здібності, і просто робитиму те, на що я здатний, і цього достатньо». Деякі із цих людей навіть втішають себе, кажучи: «Я не знаю, як дотримуватися приписів, і не розумію істин-принципів, але в мене є боголюбне серце!». Якби вони справді могли любити Бога, це було б непогано, але з таким низьким рівнем вони навіть не розуміють істини – чи може їхня любов до Бога бути щирою? Людям із повною відсутністю рівня бракує здатності до сприймання в усіх аспектах, і вони навіть не володіють здатністю дотримуватися приписів. Практикуючи істину, деякі люди з низьким рівнем можуть принаймні вхопитися за частково зрозумілий принцип, припис або формулу й у такий спосіб застосувати на практиці хоч трохи істини. Однак ті, у кого рівень повністю відсутній, не можуть навіть осягнути речі, засновані на приписах, або дотримуватися їх – цей тип людей ще більш жалюгідний.

Оцінювання рівня людей за тим, чи мають вони духовне розуміння

Якщо ми оцінюємо рівень людей за істинами-принципами в такий спосіб, то відповідні прояви – це ті, про які ми щойно бесідували. Отже, якщо ми оцінюємо рівень людей за тим, чи мають вони духовне розуміння, як нам слід це робити? Люди з хорошим рівнем, безперечно, мають духовне розуміння, чи не так? (Так.) Наявність духовного розуміння означає, що вони можуть розуміти істину, осягати істини-принципи й використовувати істину для розв’язання різних проблем, які виникають у процесі віри в Бога й стосуються істин-принципів, а також вирішувати різні внутрішні питання Божого дому за допомогою істини. А як щодо різних питань зовнішнього світу? Оскільки ті, хто має хороший рівень, мають духовне розуміння й володіють здатністю вирішувати різні справи, вони також можуть використовувати деякі принципи, що відносно ґрунтуються на людськості, або деякі принципи, близькі до позитивних речей, щоб вирішувати справи зовнішнього світу. Попри поверхові відмінності, основи різних речей однакові, і принципи, закладені в різних речах, – це, по суті, те, що люди з хорошим рівнем можуть осягнути, тому загалом можна сказати, що люди з хорошим рівнем мають духовне розуміння. Наявність духовного розуміння не означає здатність спілкуватися з духовним світом; радше це означає, що людина може осягнути фундаментальні закони та принципи різних речей. Це прямий, простий і ясний спосіб висловити це. Здатність розуміти фундаментальні закони речей зовнішнього світу та принципи, які стосуються істини, є проявом людей із хорошим рівнем. Отже, як ми можемо оцінити прояви людей із середнім рівнем за тим, чи мають вони духовне розуміння? Люди із середнім рівнем мають духовне розуміння половини речей, але не іншої половини, розуміючи одні частини й не розуміючи інших. Ті частини, де вони мають духовне розуміння, – це ті частини, яких може сягнути їхній рівень. Слухаючи бесіди про різні істини, пов’язані з вірою в Бога, вони можуть прийти до їхнього розуміння, і навіть без чиїхось настанов вони можуть збагнути принципи, які слід у них осягнути. Ті частини, де вони не мають духовного розуміння, – це ті частини, де їхнього рівня недостатньо. Без керівництва й настанов від інших вони не мають принципів практики, вони не можуть нормально виконувати свій обов’язок або розв’язувати проблеми, і вони потребують поливу, керівництва й настанов, щоб знати, як виконувати роботу й розв’язувати проблеми, – це прояви того, що вони не мають духовного розуміння. Можна сказати, що люди із середнім рівнем, по суті, мають духовне розуміння, але їхньому рівню духовного розуміння чогось бракує порівняно з людьми з хорошим рівнем – вони розуміють лише половину. Чого саме бракує? Бракує міри, якою вони осягають істини-принципи, – вони не можуть самостійно завершувати різні види роботи. Отже, якщо ми оцінюємо людей із низьким рівнем за тим, чи мають вони духовне розуміння, чи ні, як нам слід це робити? Чи легко це оцінити? Чи мають люди з низьким рівнем духовне розуміння? (Ні.) Ти можеш сказати, що люди з низьким рівнем не мають духовного розуміння, просто подивившись на їхні прояви, тому що вони лише дотримуються приписів. Люди з повною відсутністю рівня насправді не мають людського духу, а відсутність людського духу означає, що вони так само позбавлені духовного розуміння, як і звірі. Щодо таких людей необов’язково оцінювати, чи мають вони духовне розуміння, чи ні. Коли людина без духу розглядає будь-які справи або спілкується з різними людьми, вона не може їх оцінити, і вона не має жодних поглядів щодо позитивних чи негативних речей. Вона має лише деякі розрахунки для захисту власних інтересів та уникнення втрат. Коли ти висловлюєш якийсь погляд, якщо вона знайома з тобою і знає, що ти маєш хороший рівень і чисте сприймання, і що ти позитивна людина, вона погоджується з твоїм поглядом. Але якщо вона не знайома з тобою, вона дивиться на тебе зверхньо. Хоч би яким правильним був твій погляд або хоч би як він узгоджувався з істинами-принципами, вона його не приймає. Вона не знає, що він правильний, не знає, що це те, що люди мають прийняти, і не знає, наскільки корисним цей хороший погляд міг би бути для неї або скільки допомоги він міг би їй надати, – вона не усвідомлює всього цього. Натомість, коли негативна людина висуває негативний погляд, якщо ця негативна людина владна і є тією, кого вона високо цінує й шанує, вона приймає цей негативний погляд, навіть якщо знає, що це завдасть їй шкоди після того, як вона це зробить. Що це за людина? (Та, у якої повністю відсутній рівень.) Вона – людина, у якої зовсім немає рівня, що означає, що їй бракує здатності розпізнавати речі. Хоч із якою ситуацією вона стикається, вона не може розгледіти її наскрізь і не знає жодних принципів, яких їй слід дотримуватися; така людина може коїти погані вчинки, слідуючи за поганими чи злими людьми, і вона може робити деякі хороші речі, слідуючи за хорошими людьми, – їй бракує здатності розпізнавати речі. Ось чому Я кажу, що вона – мертва людина без духу. Проживши багато років поруч із людьми з хорошим рівнем або позитивними особами, люди з низьким рівнем можуть зазнати впливу того, що вони чують і бачать, і можуть навчитися деяких хороших речей, дотримуватися деяких хороших приписів і дотримуватися деяких позитивних висловів і способів дій або позитивних думок і поглядів. Однак мертві люди без духу не можуть навіть навчитися чи дотримуватися позитивних думок і поглядів, хороших способів дій і приписів, хорошого ходу думок або деяких позитивних способів життя та позитивних загальних знань повсякденного життя. Коли вони починають жити самостійно, їхня життєва ситуація – ситуація безтолкової людини – повністю розвінчується. Це прояви мертвих людей без духу.

Люди з духовним розумінням мають принаймні середній рівень. Якщо істина перебуває в межах їхнього доступу й вони можуть її зрозуміти, то це люди з хорошим рівнем. Люди без духовного розуміння – це, безумовно, або ті, хто має низький рівень, або ті, у кого зовсім немає рівня, – цим двом типам людей точно бракує духовного розуміння. Лише про людей із хорошим рівнем можна сказати, що вони мають повне духовне розуміння, тоді як люди із середнім рівнем мають середню міру духовного розуміння. Тобто є багато справ, де їхнього рівня недостатньо й вони не здатні досягти духовного розуміння. Лише у звичайних справах вони можуть досягти духовного розуміння й вирішувати справи самостійно. Коли вони стикаються зі складними справами або багатогранною роботою, то не можуть вирішувати ці справи самостійно, тому що істини-принципи, яких вони стосуються, перебувають поза межами їхнього доступу й розуміння. Тому їхня міра духовного розуміння досить посередня. Характерною рисою людей із низьким рівнем є те, що істини-принципи вище них, і вони лише дотримуються приписів, тому що не можуть зрозуміти істин-принципів, і вони навіть не розуміють, що таке концепція істин-принципів, і вірять, що істини-принципи – це просто приписи. Тому дуже ясно, що в людей такого типу немає духовного розуміння. Головною характерною рисою їхньої відсутності духовного розуміння є те, що всі думки й погляди, які вони виявляють у своєму розумінні різних людей, справ і речей, є перекрученими. Як тут слід розуміти слово «перекручені»? Це означає бути повністю відірваним від траєкторії мислення нормальної людськості й повністю відірваним від траєкторії потреб нормальної людськості – це і є бути перекрученим. Коли ти слухаєш логіку мислення того, що кажуть ці люди, ти вважаєш її химерною, і щоразу, коли ти чуєш, як вони висловлюють погляд або говорять про щось, ти дивуєшся. Що означає «дивуєшся»? Це означає, що коли ти чуєш, як вони щось кажуть, ти відчуваєш, що це неймовірно, і думаєш собі: «Як у них могла виникнути така ідея? Чому вона так відрізняється від того, що думають нормальні люди? Ця ідея така дивна – чому вона здається якоюсь безглуздою?». У своєму серці ти вважаєш це особливо незграбним і абсурдним. Люди, чиї слова завжди викликають в інших здивування, – це ті, хто схильний до перекручень, особливо вони. Наприклад, ти запитуєш їх: «Ти щось їв?». Вони відповідають: «Сьогодні досить холодно». Чи є якийсь зв’язок між цими двома речами? (Ні.) Ти кажеш: «Чому ти сьогодні так легко одягнений?». Вони кажуть: «Я сьогодні випив чашку імбирного чаю». Чи має їхня відповідь якийсь необхідний зв’язок із твоїм запитанням? Чи містить їхня відповідь нормальне мислення й логіку? (Ні.) Як мала б відповісти людина з нормальним мисленням і логікою? Вона могла б сказати: «Я так легко одягнений, бо всередині дуже тепло, а крім того, надворі дуже сонячно й температура відносно висока». Або вона могла б сказати: «Я так легко одягнений, бо щойно закінчив тренуватися і мені стало гаряче». Але якщо хтось запитує: «Чому ти так легко одягнений?», а він відповідає: «Тому що я сьогодні взутий у черевики на флісі», ця відповідь не має нічого спільного із запитанням. Їхній хід думок і логіка, якої вони дотримуються, коли думають, не відповідають мисленню й логіці нормальної людськості. Це дуже дивна ідея і дуже дивний хід думок, до якого не додумалася б жодна людина з мисленням нормальної людськості. І тому, вислухавши їхню відповідь, ти відчуваєш, що вона незграбна. Ти хочеш поговорити з ними, але не можеш знайти з ними спільну мову – вони завжди дають недоречні відповіді, що унеможливлює продовження розмови. Наприклад, одна жінка вчилася шити одяг, і Я запитав її: «Як твої успіхи в навчанні шити одяг? Ти вмієш шити стьобаний одяг?». Якою була б відповідь, що узгоджується з нормальним мисленням і логікою? (Або «Вмію», або «Не вмію».) Це відображало б нормальне мислення й логіку. Або вона також могла б сказати: «Іноді в мене виходить трохи краще, і мій інструктор каже, що це нормально, просто ледве прийнятно. Але коли йдеться про деякі складніші деталі, моя робота неадекватна, і її доводиться переробляти». Чи це відповіді людини з нормальним мисленням і логікою? (Так.) Як відповіла ця людина без нормального мислення й логіки? Я запитав: «Ти вмієш зараз шити такий стьобаний одяг?». Вона відповіла: «Я вчилася шити такий одяг, коли тільки-но прийшла сюди». Я запитав: «То ти вмієш його шити зараз?». Вона знову відповіла: «Я вчилася шити такий одяг, коли тільки-но прийшла сюди». Я подумав Собі: «Я не розумію. Ти вчилася шити такий одяг, коли тільки-но прийшла, тож чи вмієш ти його шити зараз? Чому Я не можу це збагнути?». Коли Я почув її відповідь, Я відчув, що вона незграбна. Я запитував, чи вміє вона шити такий одяг, а вона сказала, що вчилася його шити, коли тільки-но приїхала. Я не зрозумів, як їй вдалося перейти на цю тему – який це мало стосунок до того, вміє вона його шити чи ні? Я подумав Собі: «Я просто не можу встежити за цим переходом на іншу тему». Навіть коли Я запитав два чи три рази поспіль: «То ти вмієш його шити зараз?», вона й далі відповідала: «Коли я тільки-но прийшла, я вчилася це шити, і мій інструктор керував мною в цьому шитті – я в основному над цим працюю». Я так і не отримав відповіді, яку шукав, і донині Я так і не знаю, вміє вона його шити чи ні. Проаналізуйте логіку її слів і те, чому вона так говорила. (Її відповідь була дещо недоречною щодо запитання. Люди, які її почують, намагатимуться здогадатися про її значення, але вони однаково не знатимуть, чи справді вона вміє його шити, чи ні.) Чи хотіла вона дати Мені знати, чи ні? Чи хотіла вона дати Мені точну відповідь? Тут вона натякала: «Я вже казала Тобі, що коли я тільки-но прийшла, я в основному вчилася це шити, і тепер минув тиждень – тож, звісно, я вмію це шити. Хіба Ти не мав би зрозуміти, що я маю на увазі? Як Ти можеш не розуміти?». Чи можете ви зрозуміти це значення з її відповіді? (Ні.) Якби її відповідь дозволила тобі отримати точну відповідь і дізнатися, вміє вона чи ні, тоді її відповідь була б логічною. Але її відповідь дає тобі лише туманне значення й не дозволяє тобі по-справжньому дізнатися, вміє вона чи ні. Люди, які завжди так говорять, – хіба вони не дуже безтолкові? Якщо вони навмисно так відповідають, то це питання моральних якостей. Якщо вони роблять це ненавмисно і їхня відповідь не має жодного необхідного зв’язку з відповіддю, яку ти намагаєшся отримати, тоді є проблема з їхнім мисленням і логікою. Якщо є проблема з їхнім мисленням і логікою, хіба це не означає, що вони мають низький рівень? Хіба вони не схильні до перекручень? (Так.) Це прояв схильності до перекручень. Та людина подумала: «Я кажу Тобі, що вчилася це шити, коли тільки-но прийшла, тому неминучий результат полягає в тому, що я вмію це шити». Те, що вона хотіла передати, було відповіддю: «Я вмію це шити». Однак люди з нормальним мисленням не отримують точної відповіді, почувши це. Тому її відповідь «Я вчилася це шити, коли тільки-но прийшла» не мала жодного логічного зв’язку з її бажанням передати, що вона вміє це шити. Тож хіба її відповідь не була безтолковими словами? (Так.) Говорити безтолкові слова, думаючи, що вони можуть добре спілкуватися й що вони вже відповіли на запитання, – хіба це не відображає низький рівень? (Так.) Це один із проявів низького рівня. Та людина не має мислення й логіки нормальної людськості. Хоч як ти запитуєш, вона не зможе усвідомити, у чому суть проблеми або чому ти продовжуєш запитувати одне й те саме. Коли ти запитаєш утретє, вона однаково дасть ту саму відповідь і навіть відчує роздратування, думаючи: «Чому ти й далі запитуєш? Я вже сказала тобі, а ти досі не розумієш і далі запитуєш!». Навіть після того, як її запитають тричі, вона не зможе усвідомити, що її відповідь неясна й не є тим, чого шукає інша людина, що їй слід змінити формулювання й чітко сказати, вміє вона чи ні, а не змушувати іншу людину здогадуватися. Вона не здатна усвідомити, що відчувають інші від її слів або як інша людина реагує, почувши їх, – вона не може усвідомити нічого із цього. Це показує, що вона не має рівня. Хоч скільки разів ти запитуєш, вона дасть ту саму відповідь і навіть відчуватиме, що її слова щирі й не хибні, думаючи: «Хоч би скільки разів ти запитував про одне й те саме, я дала ту саму відповідь – я практикую буття чесної людини й кажу те, що в мене на думці». Хіба це не відображення низького рівня? (Так.) Коли ти запитуєш про Тома, така людина завжди говорить про Діка й Гаррі. Коли ти запитуєш про Діка й Гаррі, вона завжди говорить про Тома. Люди без нормального мислення мають безтолкові думки, і їхнє мислення плутане. Це головний прояв низького рівня. Підсумовуючи, це прояви людей із різними рівнями. Чи оцінюєш ти їхній рівень за їхньою здатністю або нездатністю розуміти й застосовувати істини-принципи, чи за тим, мають вони духовне розуміння, чи ні, – це їхні прояви. Хоча ми говорили дещо в загальних рисах, хіба ви не можете, по суті, зіставити Мої слова з реальним життям? (Можемо.) Тож хіба ми більш-менш не підсумували тему рівня? (Так.) На цьому ми завершуємо наше обговорення теми рівня.

Перша практика для прагнення до істини: відпускання

Відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога

I. Відпускання своїх уявлень і фантазій про Бога: відпускання своїх уявлень і фантазій про Божу роботу

Е. Божа робота не змінює природжених даних людей; вона має на меті змінити їхні розбещені характери

Скажіть Мені, чи має міра, якою люди опираються Богу й бунтують проти Нього, щось спільне з тим, хороший у них рівень чи поганий? Чи опираються люди Богу й бунтують проти Нього через низький рівень? Чи замислювалися ви коли-небудь над цим запитанням? Чи варто над цим запитанням замислитися? (Так.) Дехто каже: «Оскільки в нас низький рівень, оскільки рівень, який дав нам Бог, не є хорошим, ми сильно опираємося Богу й бунтуємо проти Нього». Чи правильне це твердження? (Ні.) З огляду на нашу попередню бесіду про відмінності між природженими даними, людськістю та розбещеними характерами, до якої категорії належить рівень? (До природжених даних.) Він належить до природжених даних. Тож чи знаєш ти, чи пов’язані різні аспекти природжених даних із людськістю та розбещеними характерами людей? Почнімо з рівня – чи визначає рівень міру, якою людина бунтує проти Бога й опирається Йому? (Ні.) Чому ми кажемо, що він цього не визначає? Це стосується причини, чому люди опираються Богу й бунтують проти Нього. Чи бунтують люди проти Бога й опираються Йому через низький рівень? (Ні, це стається тому, що ми маємо розбещені характери.) Правильно – це узгоджується з реальністю. Твій опір Богу й бунтарство проти Нього, а також твоя нездатність коритися істині зумовлені не низьким рівнем, вони зумовлені тим, що ти маєш розбещені характери. І тому ти не можеш нарікати на те, що Бог дав тобі низький рівень, тільки тому, що ти здатен опиратися Йому. Рівень або будь-який інший аспект твоїх природжених даних – це за своєю суттю стани, які ти сам маєш; це притаманні, природжені стани, якими ти володієш як створена істота. Незалежно від того, який це аспект природжених даних, він не призводить до опору Богу й не має жодного стосунку до розбещених характерів. Наприклад, високий зріст не означає, що в тебе менше розбещених характерів. Краса або світла шкіра не означає, що в тебе немає розбещених характерів. Народження в межах раси, яку люди поважають і на яку рівняються, не означає, що в тебе немає розбещених характерів. Іншими словами, хоч які природжені стани Бог дав людині, і хоч якими є природжені стани людини, вони не мають жодного стосунку до розбещених характерів цієї людини. Наприклад, зовнішність людини сама по собі не призводить до опору Богу. Однак, оскільки люди мають розбещені характери, коли людина гарна, вона може подумати: «Я красива, тому мені слід мати статус і мене мають поважати». Це вияви розбещених характерів. Деякі люди використовують свою гарну зовнішність, щоб пустити в дію свої сильні сторони, виявляючи в такий спосіб багато хибних висловлювань і вчинків. Усі ці висловлювання та вчинки спричинені їхніми розбещеними характерами, а не їхніми природженими станами. Незалежно від того, хороший у тебе рівень чи низький, рівень сам по собі не призводить до опору Богу. Якщо ти маєш хороший рівень, але не розумієш або не приймаєш істину, ти однаково опиратимешся Богу й бунтуватимеш проти Нього, тому що маєш розбещені характери. Якщо ти маєш низький рівень, але можеш прийняти істину, і щойно ти зрозумієш, що Бог каже тобі робити або не робити, ти зможеш дотримуватися цього, і ти здатен не діяти на основі своїх розбещених характерів, тоді ти не бунтуватимеш проти Бога, і не будеш слизьким, і не лінуватимешся, і не будеш недбалим, норовливим або свавільним і нерозважливим. Незалежно від того, маєш ти низький рівень чи ні, доки ти маєш розбещені характери, навіть якщо ти можеш розуміти Божі слова, ти однаково бунтуватимеш проти Бога й опиратимешся Йому. Оскільки ти приймаєш розбещені характери за своє життя, ти природно розвиваєш різні сатанинські думки й погляди та сатанинські філософії світських справ, а також сатанинські погляди, які лежать в основі того, як ти дивишся на людей і речі, і ти будеш хизуватися, захищати себе, і постійно хотіти виділитися, і поставити себе вище за інших, і навіть контролювати інших, і панувати над ними. Усі ці прояви походять із сатанинської природи людей. Якщо ти робиш різні речі на основі своєї сатанинської природи й сатанинського життя, то незалежно від того, хороший у тебе рівень чи поганий, ти опиратимешся Богу. Рівень сам по собі не призводить до опору Богу. Ти маєш низький рівень, але чи можеш ти діяти згідно з Божими словами, якщо ти їх розумієш? Якщо ти не маєш розбещених характерів або не живеш за своїми розбещеними характерами, тоді ти цілком можеш цього досягти. Візьмімо за приклад наявність певної сильної сторони – люди часто думають: «Оскільки я маю цю сильну сторону, я перевершую інших; я повинен мати статус у Божому Домі, мені слід бути лідером або стовпом у Божому домі». Ці думки спричинені не наявністю сильної сторони, а розбещеними характерами. Оскільки люди приймають розбещені характери за своє життя, усе, що вони виявляють, чим живуть і що демонструють, а також їхні перспективи, позиції та принципи в поглядах на різних людей, справи та речі, – усе це спричинено тим, що вони приймають розбещені характери за своє життя. Це не спричинено жодними природженими даними, які дав їм Бог. Ви розумієте? (Так.) Що Я маю на увазі, бесідуючи про ці слова? Мета цієї бесіди – дати вам змогу чіткіше зрозуміти й визнати вашу фактичну ситуацію, а також визнати, яким є ваш рівень: не будь людиною, яка не має розуму, і не вступай у безглузду боротьбу через те, що маєш середній або низький рівень, і навіть не наводь безглуздих виправдань, щоб проілюструвати, що твій рівень не є низьким. Ці дії не мають жодної цінності. Ця бесіда має на меті дати тобі змогу точно зрозуміти свій рівень і свої різні здібності, а потім знайти своє належне місце й жити як людина відповідно до свого належного становища. Це більше допоможе тобі бути належною створеною істотою, належно стояти на своїй позиції створеної істоти й виконувати обов’язки створеної істоти. Звісно, це також певною мірою більше допоможе тобі позбутися своїх розбещених характерів. Незалежно від того, на якому щаблі перебуває твій рівень чи різні здібності, вони не визначають міру, якою ти опираєшся Богу й бунтуєш проти Нього. Іншими словами, можна також сказати, що твої розбещені характери не залежать від класу твого рівня, і тим паче вони не залежать від того, якими є твої природжені стани. Розбещені характери людей виникають у їхній природженій, притаманній їм плоті. Після того, як люди були розбещені сатаною, їхні розбещені характери стали їхнім внутрішнім життям. Коли ти ще не позбувся своїх розбещених характерів, ти користуєшся своїми природженими станами, щоб говорити й діяти на основі цього сатанинського життя. Це означає, що до того, як ти позбувся своїх розбещених характерів, ти користуєшся різними природженими станами, які дав тобі Бог, щоб вони слугували досягненню твоїх власних цілей. І тому ми можемо сказати так: якщо ти не позбуваєшся своїх розбещених характерів, ти користуєшся різними природженими станами, які дав тобі Бог, або топчеш їх; якщо ти перебуваєш у процесі прагнення до істини й практики істини, щоб позбутися своїх розбещених характерів, ти користуєшся різними природженими станами, які дав тобі Бог, належно й ефективно; коли ти переходиш від того, щоб приймати розбещені характери за своє життя, до того, щоб приймати істину за своє життя, ти використовуєш природжені стани, які дав тобі Бог, належно й правильно, – іншими словами, у більш значущий спосіб. Тепер ви розумієте? Природжені стани самі по собі не є першопричиною опору людства Богу. Натомість сатанинські розбещені характери людей і життя, насаджене в людях сатаною, є першопричиною опору людства Богу й бунтарства проти Нього. Хіба це не так? (Так.) Чи стало вам тепер це питання переважно зрозумілим? (Так.)

6. Різні прояви природжених даних, людськості та розбещених характерів

Перш ніж бесідувати на тему рівня, ми побесідували про деякі прояви в трьох аспектах: природжені дані, людськість і розбещені характери. Про які прояви ми бесідували минулого разу? (Минулого разу ми бесідували про такі прояви: старанність у справах, методичність у справах, потужний старт, але слабке завершення у справах, і виявлення обережності у справах, а також хвастощі й вихваляння, недбалість, любов до виставляння себе напоказ, зневага до бідних і прихильність до багатих, підлабузництво до тих, хто має владу, наявність виняткової пам’яті тощо.) Ми не будемо бесідувати про це далі. Ми продовжимо бесіду про різні прояви природжених даних, людськості та вияви розбещених характерів. Коли трапляються ці прояви, ти мусиш знати, до якого типу проявів вони належать, і ти мусиш уміти розрізняти й розпізнавати їх; лише тоді ти зможеш правильно до них підійти. Якщо якийсь прояв стосується природжених даних, які є незмінними, то тобі не потрібно цим перейматися. Якщо він належить до якихось вад або недоліків людськості, які можна подолати, виправити чи змінити, то тобі слід постаратися виправити й змінити їх. Якщо немає потреби їх долати й вони не впливають на твоє виконання обов’язку чи твоє прагнення до істини, то тобі не потрібно звертати на них увагу. Якщо прояв не є ні проблемою природжених даних, ні проблемою людськості, а стосується розбещених характерів, то його необхідно змінити. Якщо ти це не перетвориш і не зміниш, то коли форма життя, у якій домінують розбещені характери, вкорінюється й панує в тобі, те, чим ти живеш і що виявляєш, – це не просто дрібні проблеми, як-от нездатність ладнати з іншими або те, що ти неприємний іншим і не можеш їх повчати. Натомість те, чим ти живеш і що виявляєш, сягає рівня порушення істини, порушення істин-принципів, опору Богу, відкидання Бога, ворожості до Бога і – можна навіть сказати – протистояння Богу. Саме тому, що розбещені характери мають таку природу, як тільки ці прояви стосуються розбещених характерів, ти мусиш пізнати ці розбещені характери, а потім шукати істину, розуміти й осягати принципи практики істини та практикувати згідно з істинами-принципами, щоб замінити ці розбещені характери, щоб ці розбещені характери більше не домінували у твоєму житті, а на їхньому місці істина стала твоїм життям і домінувала у твоєму повсякденному житті й у тому, чим ти живеш.

Забудькуватість

Ми продовжимо бесіду про різні прояви природжених даних, людськості й розбещених характерів. Останній прояв, про який ми бесідували минулого разу, – наявність хорошої пам’яті, чи не так? (Так.) Тоді до якого аспекту належить забудькуватість? (До природжених даних.) Це природжені дані, а також вада людськості – лише ці два аспекти. Чи є забудькуватість розбещеним характером? (Ні.) Очевидно, що ні. Деякі люди забудькуваті, бо від природи мають погану пам’ять, тоді як інші стають забудькуватими через старіння мозку й погіршення пам’яті з віком. Якщо забудькуватість є вродженою, вона належить до природжених даних; якщо вона набута, то це вада людськості. Звісно, природна забудькуватість також вважається вадою, чи не так? (Так.)

Уміння планувати, перш ніж діяти, і особлива меркантильність

До якого аспекту належить уміння планувати, перш ніж діяти? (Це чеснота людськості.) Це чеснота людськості. Перш ніж щось робити, люди, які вміють планувати, заздалегідь усе продумують, а потім виконують свій план крок за кроком, не піддаючись імпульсивності, безрозсудності чи необачності. Вони діють розважливо, не кидаючись робити щось із примхи, а заздалегідь обмірковують, як їм слід діяти, з ким, що робити за особливих обставин, які документи чи речі потрібно взяти із собою, чи брати якісь щоденні речі першої необхідності залежно від ситуації тощо. Вони здатні враховувати всі ці речі. Перш ніж щось робити, вони ретельно готуються, враховуючи більше факторів і більш скрупульозно все обмірковуючи. Вони заздалегідь оцінять різницю між сприятливими й несприятливими умовами та розрізнять найкращий сценарій і найгірші можливі наслідки. Вони вживуть розумних заходів, щоб досягти найкращих результатів. Оскільки вони вміють планувати та вживати розумних заходів, то зазвичай вирішують справи ретельніше. Непередбачувані ситуації в справах і планах, які вони організовують, трапляються рідше, а результати їхньої роботи зазвичай кращі. Люди, які працюють із ними, не відчувають тривоги, а натомість почуваються спокійніше. Отже, чи можна сказати, що вміння планувати належить, умовно кажучи, до чесноти людськості? (Так.) Вона охоплює вміння планувати. Тож меркантильність є доброю чи поганою? (Поганою. Вона є вадою людськості.) Уміння планувати – це чеснота й сильна сторона людськості, це позитивна риса, тоді як меркантильність – це вада людськості. Наприклад, якщо двоє людей поїли загалом на десять юанів, і під час оплати меркантильна людина платить п’ять юанів і п’ятдесят центів, а інша людина – чотири юані й п’ятдесят центів, то перша думає: «Це неправильно – він заплатив на п’ятдесят центів менше. Кожному слід заплатити по п’ять юанів, щоб було чесно й справедливо». Вона вираховує навіть таку дрібну суму. Якщо така людина відчуває, що залишилася в програші, їй стає некомфортно, і вона завжди шукає нагоди відшкодувати свої збитки за допомогою хитрощів. Якщо вона не може відшкодувати свої збитки в такий спосіб, вона не може ні добре їсти, ні добре спати. Меркантильність – це вада людськості. Якщо вона набуває серйозного характеру й людина все вираховує навіть у важливих справах, завжди намагаючись отримати вигоду з інших або скористатися ними, чи часто вдається до махінацій заради своїх розрахунків, то це вже не просто вада людськості, а стосується розбещеного характеру. Якщо чиясь меркантильність не впливає на інших і не шкодить їхнім інтересам, а проявляється лише в незначних питаннях повсякденного життя, що зрештою призводить до частих невдач або поганих результатів у вирішенні справ, то вона є вадою людськості.

Якою проблемою є скупість? (Це вада людськості.) Якими є прояви скупості? Наприклад, якщо скупа людина збирається кудись їхати, а хтось каже: «Чи не міг би ти мене підвезти, це якраз по дорозі? Займе лише п’ять хвилин, і я можу дати тобі трохи грошей на бензин», вона боїться, що після поїздки ця людина може не заплатити, і знаходить відмовку, щоб не підвозити її, – це і є скупість. Є також люди, які, коли хтось просить у них щось позичити, а вони не хочуть цього давати, відповідають: «Я зараз цим користуюся й не можу позичити тобі. Тобі краще попросити когось іншого». Вони надзвичайно скнарі й жадібні, не мають нормальних міжособистісних стосунків і дуже бояться, що інші ними скористаються, тоді як самі завжди сподіваються скористатися іншими. Це називається скупістю. Є також люди, які, коли ти просиш позичити десять юанів, щоб купити їжу та ще дещо, міркують так: «Я позичу тобі лише п’ять юанів на їжу – і ні копійки більше!». Наступного дня, побачивши тебе, вони навіть запитують: «Як поїв? Ти витратив усі п’ять юанів?». Їхні слова тонко натякають: «Швидше повертай мені борг! Ти досі винен мені за ту їжу. Якщо ти не повернеш мені гроші, тобі доведеться пригостити мене!». Люди такого типу надзвичайно дріб’язкові у своєму житті по-людськи й меркантильні. Вони демонструють меркантильність не лише, коли йдеться про матеріальні речі, а й особливо вправні в цьому, коли йдеться про міжособистісні стосунки. Хоч би що їм казали, вони завжди шукають прихований зміст і обмірковують значення, що стоїть за цим. Якщо слова шкодять їм або порушують їхні інтереси, вони негайно мстять. Навіть у розмовах вони прагнуть отримати вигоду й категорично відмовляються зазнавати будь-яких збитків. Це вже не просто меркантильність чи скупість – це розбещений характер. Якщо йдеться лише про постійне намагання отримати вигоду й уникнути збитків у повсякденних матеріальних і фінансових взаємодіях, то це просто вада людськості, яка не сягнула міри розбещеного характеру. Однак, якщо це стосується принципів життя по-людськи та вчинків, то це вже не вада людськості, а те, що сягнуло міри розбещеного характеру. Тож до чого належить щедрість? (До чесноти людськості.) Її можна класифікувати як чесноту людськості. У спілкуванні з іншими щедрі люди не дуже переймаються прибутками й збитками. Коли інші отримують незначні вигоди або беруть у них якусь дрібницю, чи іноді не повертають їм позичені гроші, вони насправді не меркантильні щодо таких речей. Такі люди порівняно щедрі й поблажливі до інших – це є чеснотою людськості.

Дріб’язковість

Якою проблемою є дріб’язковість? (Це вада людськості.) Це вада людськості. Які прояви дріб’язковості? (Схильність надмірно перейматися через дрібниці.) Наприклад, якщо під час обіду ти скажеш дріб’язковій людині: «У тебе справді гарний апетит – ти їси більше за більшість людей», вона розгнівається: «Ти називаєш мене ненажерою?». Ти зробив зауваження, яке ненавмисно зачепило її або засмутило, і вона бере це близько до серця й не відпускає. Вона може гніватися на тебе пів місяця й відмовлятися з тобою розмовляти, а ти навіть не здогадуватимешся, що стало причиною цього. Насправді ти просто кинув випадкове зауваження без жодного наміру глузувати з неї, але вона несподівано перебільшує його, вважаючи, що з неї насміхалися. Вона бере близько до серця навіть цю дрібницю й нескінченно її перебільшує, роблячи з мухи слона й не виявляючи жодного прощення – це і є дріб’язковість. Наскільки дріб’язковою може бути людина такого типу? Вона може бути такою ж свавільною, як дитина, – ніхто не сміє її провокувати. Спілкуючись із нею, ти завжди мусиш бути обережним, не наважуючись розмовляти з нею нормально, інакше будь-яке сказане тобою слово може образити чи зачепити її, і це матиме наслідки – під час наступної зустрічі вона демонструватиме тобі похмуре обличчя, уникатиме зорового контакту й навіть битиме речі. Якщо ти спробуєш заговорити з нею, вона тебе проігнорує. Ні обговорення з нею ситуації, ні спроби її вмовити не спрацюють. Якщо ти сядеш поруч із нею, вона тебе уникатиме й ігноруватиме. Незалежно від її віку, така людина завжди влаштовує дитячі істерики й поводиться свавільно – хіба це не дріб’язковість? (Так.) Це вада людськості. З такими людьми дуже важко порозумітися. Коли брати і сестри бесідують разом із відкритими серцями, вказуючи на недоліки одне одного, таким людям ніхто не наважується ні на що вказувати. Але якщо їх не залучають до бесіди, вони стають незадоволеними й починають думати: «Ви всі бесідуєте разом із відкритими серцями, допомагаючи одне одному, а до мене не ставитеся як до брата чи сестри». Зовсім нічого їм не казати – не годиться, ти мусиш сказати їм хоч щось: «Ти чудовий, але іноді виявляєш не дуже добрий норов. Втім, у нас теж є свої недоліки, і ми часто не звертаємо уваги на те, що говоримо». Якщо ти сформулюєш це якось інакше, і лише скажеш, що в них поганий норов і вони недалекі, це не спрацює – вони розгніваються. Спілкуючись із ними, ти мусиш бути особливо обачним і зважувати кожне слово. Якщо ти скажеш щось недоречне, тобі доведеться зазнати наслідків. Тому взаємодіяти з такими людьми особливо виснажливо. У невіруючих є для цього термін: вони кажуть, що такі люди мають «скляні серця», маючи на увазі, що їх дуже легко образити. З найменшого приводу вони почуваються ображеними, починають плакати, відмовляються від їжі, втрачають сон і стають негативно налаштованими. Така людина каже: «Ви всі кажете, що я не хороша. Ніхто з вас мене не любить, ніхто з вас зі мною не спілкується, ви всі мене уникаєте й не хочете бути поруч зі мною». Хіба це не по-дитячому? (Так.) Хтось каже: «У тебе таке крихке серце, наче скло, – розбивається від найменшої образи. Хто б наважився тебе розвінчувати? Хто наважиться мати з тобою справу? Усі цього бояться». Сказати, що такі люди мають злу людськість, було б необ’єктивно – вони справді не роблять жодних лихих учинків. Просто вони особливо вередливі – свавільні, прискіпливі й мають дитячий норов. З ними не можна стикатися чи провокувати їх. Якщо ти ставишся до них поблажливо, вони кажуть, що ти дивишся на них зверхньо й не сприймаєш серйозно; якщо ти ставишся до них серйозно, вони кажуть, що ти прискіпуєшся до них – хоч що б ти робив, усе не так. Коли ти спілкуєшся з людьми такого типу з належним підходом і тобі вдається їм догодити, навіть якщо їхній рівень дещо низький, вони можуть виконувати свій обов’язок як слід. Але якщо твій підхід неправильний і щось їх засмучує, вони стають негативно налаштованими, і тобі доводиться ламати голову над тим, як їх заспокоїти. Дріб’язкові люди завдають багато клопоту. Вони можуть без кінця плакати через якусь дрібницю, аж доки очі не стануть геть червоними. Якщо якась дрібниця йде не так, як їм хочеться, вони можуть дутися годинами. Коли вони не в гуморі, можуть пів місяця не звертати уваги на інших і не розмовляти з ними. Такі люди мають поганий норов і є дріб’язковими, але вони однаково виконують свою роботу, яку мають виконувати, – просто з гнівом. Щойно їхній настрій покращується, вони знову можуть належно працювати. Загалом, ця вада й проблема їхньої людськості є серйозною. Імовірно, вони створюватимуть напружену атмосферу, завдаватимуть клопоту й ставатимуть тягарем і для себе, і для інших. Такі люди не мають великодушності дорослих або ставлення дорослих до світських справ. Вони дещо нагадують дітей років десяти – не можна сказати, що вони розсудливі, бо насправді вони такими не є, але й не можна сказати, що вони незрілі, бо вони завжди розмовляють як дорослі. Якщо ти ставишся до них як до дорослих, то можливо, що будь-що сказане тобою може їм не сподобатися й змусити їх почуватися скутими, через що вони раптово влаштують істерику, як діти. Але якщо ти ставишся до них як до дітей, вони відчувають, що ти дивишся на них зверхньо. Коротко кажучи, вони дуже ненормальні. Це вада людськості. Якщо людина має таку проблему, їй слід змінитися й прагнути навчитися бути толерантною і поблажливою, навчитися підходити до проблем і розв’язувати їх у правильний спосіб і з правильним ставленням, а також взаємодіяти з іншими в раціональній манері нормальних людей. Навіть якщо більшість людей не приймає істину або правильний спосіб дій, тобі не слід бути скованим або зазнавати впливу цього, і тобі не слід бути цим обмеженим або зв’язаним. Тобі однаково слід наполегливо робити все правильно. Навіть якщо ти відчуваєш, що це важко, не здавайся – це також частина процесу навчання. Поступово твоя людськість, проникливість та інші аспекти дозріють, і ти зростатимеш. Що є ознакою зростання? Це здатність гармонійно ладнати з більшістю людей; це здатність витерпіти, зрозуміти й правильно підійти до того, що хтось каже щось неприємне, жартує або каже тобі щось образливе. Якщо те, що кажуть інші, звучить неприємно, але відображає твою реальну ситуацію, тобі слід це прийняти й визнати. Якщо хтось ненавмисно каже щось, що тебе ображає, і ти бачиш, що це було ненавмисно, тобі слід обрати практику толерантності. Якщо хтось навмисно націлюється на тебе й каже якісь дуже образливі речі, то тобі потрібно заспокоїтися, помолитися Богу й пошукати: «Чому він так націлюється на мене? Яким є його намір? Чи він зла людина, чи це вияв розбещеного характеру? Якщо він зла людина, то мені потрібно бути більш проникливим і настороженим щодо нього. Якщо те, що він каже, правильне й узгоджується з істиною, я це прийму; якщо це неправильно, то також немає потреби з ним сперечатися. Якщо він виявляє розбещений характер, я подивлюся, чи може він прийняти істину. Якщо він може прийняти істину, то я побесідую з ним про істину. Якщо він не приймає істину, то я можу лише практикувати поблажливість». Хіба це не розв’язує проблему? Так, коли ти взаємодієш з усілякими людьми, ти можеш робити це з обопільною толерантністю та взаємодопомогою і гармонійно з ними ладнати – це завжди краще, ніж бути дріб’язковою людиною. Дріб’язкові люди, з одного боку, завдають значного дискомфорту іншим, а з іншого боку, вони не можуть влитися в жодну групу, виглядаючи дуже ізольованими й недоладними. Деякі добросерді люди співчуватимуть тобі, і всі насправді хотітимуть допомогти тобі, бо ви всі брати й сестри, але коли ти завжди ізолюєш себе й залишаєшся таким самотнім, хіба ти не думаєш, що виглядаєш незграбним в очах інших? (Так.) Чому ти недоладний? Це обумовлено тим, що ти маєш цю ваду людськості, тому тобі слід працювати над її подоланням та поступово змінитися, чи не так? (Так.)

Мати поганий норов

Мати поганий норов, бути гарячкуватим – до якого аспекту це належить? (До вади людськості.) Те, що людина має поганий норов, також можна назвати гарячкуватістю – чи вважається це вадою людськості? (Ні.) Як слід це розглядати? Людина, яка має хороший норов, ховає свою злостивість за усмішкою, завжди говорить м’яко й привітно, ніколи ні з ким не сперечається й завжди каже те, що інші люди хочуть почути, – чи це добре? (Ні.) Якщо хтось каже, що ця людина груба, вона відповідає: «Бути грубим – це добре; грубі люди не завдають клопоту». Якщо хтось каже, що вона лиса, вона відповідає: «Бути лисим – це добре; лисі люди розумні». Тобто, хоч би що казали інші або хоч би як інші до неї ставилися, вона ніколи не втрачає самовладання й не гнівається – чи хороша людина такого типу? (Ні.) Коли йдеться про те, які люди їй справді подобаються, які її думки й погляди щодо добрих людей і добрих справ та злих людей і злих справ, і чи схвалює вона добрих людей і відчуває відразу до злих, чи схвалює злих людей і відчуває відразу до добрих, вона не має чітких поглядів чи позиції щодо цих речей і нічого не коментує. Хоч із якою справою вона стикається, вона завжди відмахується від неї з усмішкою, і вона особливо поступлива та не має поганого норову. Хіба це чеснота людськості? (Ні.) Мати хороший норов – це не чеснота людськості, тож чи є поганий норов вадою людськості? Чи може те, що людина має хороший чи поганий норов, визначати, якою є її людськість? (Ні.) Наприклад, деякі люди бачать, як хтось недбало виконує свій обов’язок, і їм байдуже, вони бачать, як хтось заважає роботі церкви, і не відчувають обурення; і вони навіть кажуть: «Усе гаразд, ти станеш кращим – не поспішай. Бог має щодо нас кропіткі наміри; ми мусимо відплатити за Божу любов і Його благодать, і ми не можемо бути недбалими. Зверни на це увагу наступного разу». Чи мають ці люди хороший норов? (Так.) Коли деякі люди бачать, що хтось не захищає інтереси Божого дому, вони кажуть: «Чи не міг би ти спробувати захистити інтереси Божого дому? Було б так чудово, якби ти був уважним до Божих намірів. Ми мусимо бути хорошими людьми – якщо ми не будемо хорошими людьми, ми не сподобаємося Богу. У тому, як ми живемо як люди, ми щонайменше мусимо захищати інтереси Божого дому – зверни на це увагу в майбутньому». Чи виявляється в цьому норов? (Ні.) Їхній норов досить хороший, чи не так? Деякі люди ніколи не гніваються, хоч би що трапилося. Коли вони бачать, що деякі люди часто повідомляють неправдиві цифри, щоб обдурити Вишнє та Божий дім під час проповідування Євангелія, вони кажуть: «Якщо більшість людей ось так повідомляє неправдиві цифри, то це потік роботи Святого Духа – ми мусимо коритися йому!». Хтось спростовує їхні слова, кажучи: «Повідомляти неправдиві цифри означає брехати й обманювати Бога; я не можу цього робити». Вони відповідають: «Чому ні? Інші люди повідомляють неправдиві цифри, повідомляючи лише хороші новини, а не погані. Чому ти такий дурний?». Коли вони бачать, що люди повідомляють неправдиві цифри, то почуваються щасливими. Коли вони бачать, що деякі люди дотримуються принципів і відмовляються повідомляти неправдиві цифри, вони гніваються й лютують, б’ють по столу й кажуть: «Чому ти не повідомляєш неправдиві цифри? Ти хочеш піти проти потоку Святого Духа? Якщо ти не повідомлятимеш неправдиві цифри, я відстороню тебе! Я вичищу тебе!». Що ви думаєте про те, що вони так втрачають самовладання? (Це погано.) Це спалах нечестивого гніву. Не втрачати самовладання, коли слід, і свавільно втрачати його, коли не слід, називати злі речі справедливими, називати повідомлення неправдивих цифр потоком Святого Духа й так сильно це вихваляти й навіть просувати – хіба це не мерзенно? (Так.) Коли вони бачать, що хтось відмовляється повідомляти неправдиві цифри, вони б’ють по столу, гніваються й люто дивляться, бажаючи його відсторонити або вичистити – це «громоподібна лють»! Великий червоний дракон має «Операцію “Грім”»; демонстрація сили цього диявола називається «Операцією “Грім”», а це – «громоподібна лють» цих людей. Якщо ти відмовляєшся повідомляти неправдиві цифри, і вони б’ють по столу й виливають на тебе свою громоподібну лють, чи наважилися б ви в такій ситуації дотримуватися принципів, повідомляючи лише реальні цифри й відмовляючись повідомляти неправдиві? Чи наважилися б ви підвестися, щоб розкритикувати й розвінчати їх, сказавши: «Ти змушуєш людей повідомляти неправдиві цифри – ти диявол! Ти навіть називаєш слідування за антихристами в повідомленні неправдивих цифр потоком Святого Духа. Хіба це не зневажання Святого Духа й не зневажання Бога? Ти не відрізняєш правильне від неправильного й зневажаєш Святого Духа, і все ж ти вважаєш себе справедливим ангелом. Ти нікому не дозволиш іти проти твоєї вимоги повідомляти неправдиві цифри, і ти навіть втрачаєш самовладання. У тебе немає анінайменшого почуття справедливості. Ти не лише не розвінчуєш і не засуджуєш злі речі, але й дозволяєш своєму норову масово спалахувати на тих, хто дотримується істини й відмовляється повідомляти неправдиві цифри, навіть виливаючи на них свою “громоподібну лють”. Хіба це не навмисне переривання роботи Божого дому й заважання їй? Хіба ця поведінка не має тієї самої природи, що й те, що робить великий червоний дракон?». Отже, якщо знову поглянути на те, чи справді поганий норов є вадою людськості чи чеснотою людськості, це не можна узагальнювати. Це залежить від того, які ситуації змушують людину втрачати самовладання, а які – ні, а також від того, чому ця людина зазвичай має поганий норов. Це залежить від того, чого ця людина прагне, чи має вона принципи для свого життя по-людськи, і яким саме є її ставлення до істини, а також її ставлення до Бога, Божої роботи, інтересів Божого дому й роботи церкви. Якщо заради обстоювання істин-принципів, захисту інтересів Божого дому й захисту роботи Божого дому вона послідовно виявляє поганий норов, стикаючись із різними злими людьми, справами й речами, то це чеснота її людськості. Але якщо вона ніколи не гнівається й не сердиться, стикаючись із різними злими речами або речами, які опираються Богу, ніби вони не мають до неї жодного стосунку, то це не вада її людськості – це погана людськість, повна відсутність почуття справедливості, і, звісно, це належить до категорії розбещених характерів. Тож як слід розглядати норов? Те, що людина має хороший норов, не обов’язково означає, що її людськість хороша, а те, що людина має поганий норов, не обов’язково означає, що її людськість погана – це залежить від того, на що спрямований її поганий норов. Якщо її поганий норов спрямований на речі, які є злими, темними й не узгоджуються з істиною – якщо він спрямований на речі, які порушують принципи Божого дому, шкодять інтересам Божого дому, а також переривають роботу церкви й заважають їй, – і вона часто гнівається й утрачає самовладання через те, що відчуває тривогу, хвилювання й занепокоєння щодо цих речей, то це не погана людськість. Це означає уважність до Божих намірів, це чеснота людськості. І навпаки, якщо, стикаючись із цими негативними речами, вона не виявляє жодного норову, не виступає вперед, щоб захистити інтереси Божого дому або Боже свідчення, і не дотримується істин-принципів, і не виступає вперед, щоб зупинити або обмежити ці речі, а натомість дозволяє цим перериванням і завадам безконтрольно зростати й поширюватися, то, хоча такі люди можуть здаватися такими, що мають дуже хороший норов, насправді їхні моральні якості мерзенні. Хіба це не так? (Так.) Як слід дивитися на проблему поганого норову? Це залежить від того, на які справи спрямована поганий норов людини; тобі слід подивитися, якими є моральні якості цієї людини, чого вона прагне і яким шляхом іде, і яке ставлення вона має до істини, до Бога, до роботи Божого дому й до інтересів Божого дому. Чи правильно це так розглядати? (Так.) Якщо людина не має почуття справедливості, а є гарячкуватою, легко впадає в лють і дуже запальна у спілкуванні з людьми у своєму повсякденному житті, часто спалахує від гніву й часто сперечається та стикається лобами з іншими через дрібниці, навіть використовуючи нецензурну лексику, то це не вада людськості – це мерзенні моральні якості. Якщо розглядати це з позиції розбещених характерів, характер цієї людини порочний, і ніхто не наважується її провокувати. Вона втрачає самовладання не заради захисту справедливих справ, захисту позитивних речей, обстоювання істин-принципів або захисту інтересів і роботи Божого дому, а радше заради захисту всіх своїх власних інтересів, своєї репутації, статусу, марнославства, матеріальних благ, грошей тощо. Поганий норов такої людини можна класифікувати як мерзенні моральні якості. Поганий норов необхідно розглядати залежно від ситуації, зважаючи на те, на що спрямований чийсь поганий норов та які наміри стоять за ним. Якщо заради убезпечення своїх власних інтересів або захисту своєї репутації та статусу вона справді може втратити самовладання й зчинити галас через одне зауваження, то її моральні якості мерзенні. Якщо вона загалом досить великодушна, коли йдеться про справи, що стосуються її особистих інтересів, – наприклад, коли люди іноді роблять зауваження, спрямовані на неї, і трохи зачіпають її гордість, або трохи користуються нею, вона зазвичай пропускає це повз вуха й не втрачає самовладання, – якщо вона не переймається через дрібниці й може бути поступливою у спілкуванні з іншими, і все ж вона втрачає самовладання, коли бачить, як хтось перериває роботу церкви й заважає їй та завдає шкоди інтересам Божого дому, то це не погані моральні якості. Радше це почуття справедливості, яке потрібно мати людськості; це чеснота людськості.

Схильність дутися

Схильність дутися – до якого типу проблем це належить? (До вади людськості.) Це вада людськості. Які люди схильні дутися? (Дріб’язкові люди.) Дріб’язкові люди, образливі люди та діти – усі вони схильні дутися. Коли вони стикаються з якоюсь дрібницею, то гніваються з найменшого приводу, відмовляються розмовляти з тобою, відмовляються бачитися з тобою і не відповідають на твої дзвінки. Ти ненавмисно кажеш щось, що їх ображає, і вони починають дутися, ігноруючи тебе тривалий час, і навіть коли їх про це запитують, вони нічого не кажуть. Ти запитуєш їх: «Що не так? Якщо є проблема, розв’яжімо її. Якщо я тобі щось винен, я це відшкодую. Якщо щось із того, що я сказав, образило тебе, я перепрошую і можу зробити все, що тобі від мене потрібно». Але вони однаково мовчать і дуються. Хіба такі люди не завдають клопоту? (Так.) Це ненормальна людськість. Усі проблеми, пов’язані з людськістю, які не сягають щабля питань, що стосуються моральних якостей, належать до вад людськості. Вада означає, що комусь бракує чогось, що має бути присутнім у нормальній людськості, – чиєсь ставлення або манера в житті по-людськи та вирішенні справ є ненормальними або незрілими й не відповідають стандарту розуму нормальної людськості. Це і є вада. Схильність дутися, з одного боку, дратує інших, і їм не подобається спілкуватися з такими людьми. Крім того, схильність дутися – це по-дитячому незріло. Зазвичай так поводяться лише діти віком близько десяти років – у дорослих таких проявів немає. Коли така людина має хороші стосунки з тобою, ви з нею – нерозлийвода. Але коли стосунки між вами псуються, вона стає ворожою, дується, відмовляється розмовляти з тобою, повертає все, що ти їй дав, і назавжди розриває з тобою зв’язок. Проте, хто знає – одного дня вона може помиритися й стати такою ж близькою, як і раніше. Це прояви незрілості. Усі ці прояви незрілості називаються вадами людськості. Схильність дутися – це вада людськості. Люди, які схильні дутися, найімовірніше, затримуватимуть справи під час виконання обов’язку. Ти ніколи не знаєш, коли вони можуть почати безперервно дутися днями через те, що хтось сказав щось, що їх образило. Хоч яким важливим є обов’язок, вони можуть зупинитися, нічого не кажучи. Ти можеш думати, що вони досі нормально виконують свій обов’язок, але насправді вони вже давно припинили свою роботу. Тому вкрай важливо ніколи не доручати важливу роботу людям, які схильні дутися, особливо завдання на критичних етапах, оскільки вони надзвичайно свавільні, завжди емоційні та схильні дутися, їм бракує раціональності, що легко призводить до того, що вони кидають свою роботу в процесі виконання свого обов’язку. Якщо цю роботу обов’язково мають виконати саме вони або немає ким їх замінити, то, доручаючи їм роботу, ти мусиш призначити когось наглядати за їхньою роботою. Якщо є хтось інший, хто може їх замінити, то відносно важливу роботу їм доручати не слід. Наприклад, деякі люди мають певний рівень і можуть упоратися з роботою церковного лідера, але коли брат чи сестра каже щось, що їх ображає, вони починають дутися: «Я звільняюся! Ви можете дозволити бути лідером будь-кому, кому захочете. Я повертаюся додому, щоб жити своїм життям, – із мене досить!». Щойно вони починають дутися, вони можуть покинути свій обов’язок і піти, і хто знає, коли вони повернуться. Чи надійні такі люди? (Ні.) Вони зганяють свій гнів на своєму обов’язку та роботі церкви, покидаючи свій обов’язок у будь-який час. Хіба це не прояв незрілості? (Так.) Ставлення до свого обов’язку та роботи церкви так, ніби це дитяча гра, як-от гратися в дочки-матері, – це прояв незрілості. Коли діти граються в дочки-матері, це просто гра – якщо вони засмучуються, вони припиняють гратися; це нічого не затримує. Але ставлення до церковної роботи чи якогось обов’язку так, ніби дитина грається в дочки-матері, кидаючи все, коли заманеться, – хіба це не затримує справи? Це не просто затримує їхні власні справи – якщо вони є церковними лідерами, через них затримується робота церкви. Якщо вони виконують важливий обов’язок, то цей важливий обов’язок затримується. Тому, обираючи людей для використання, ти мусиш зважати на те, чи є в них проблема схильності дутися. Якщо в них справді є ця проблема, чи серйозна вона? Наскільки вона серйозна? Чи покинуть вони свою роботу? Коли вони дуються, чи образяться вони, чи підуть додому й чи припинять виконувати свій обов’язок, відмовляючись повертатися, хоч би хто їх кликав? З людьми такого типу дуже важко впоратися. Ніколи не використовуй їх – це дратівливий тип людей. Умовляння на них не діють, дисциплінування на них не діє, і хоч як ти бесідуєш про істину, їм важко це прийняти. Лише коли вони самі в цьому розберуться й самі це зрозуміють, вони зможуть відновитися й повернутися до нормального розуму. Тому, окрім наявності розбещених характерів, якщо чиясь людськість також має багато вад чи недоліків, то, щойно така людина стикається з чимось неприємним, це може призводити до того, що вона стане настільки негативно налаштованою, що не зможе відновитися. Навіть якщо вона має певну рішучість і готова прагнути до істини, щоб здобути спасіння, і навіть якщо вона має намір добре виконувати свій обов’язок і відповідати стандарту як створена істота, коли виникають труднощі або неприємні ситуації, вона більше не може рухатися вперед. Тому, якщо людина хоче прагнути до істини й добре виконувати свій обов’язок, вона мусить шукати істину, щоб подолати будь-які вади чи недоліки, які можуть бути в її людськості. Якщо ти не маєш серця, яке відчуває величезне бажання до Бога або жадає істини, і ти не бажаєш долати ці вади людськості або маєш недостатньо рішучості для цього, то викликів, із якими ти зіткнешся, буде безліч. Якщо ти не можеш навіть змінити чи подолати ці особисті вади, тобі буде ще важче позбутися свого розбещеного характеру.

Любов до отримання вигоди

Тепер поговорімо про «любов до отримання вигоди» – що це за проблема? (Вада людськості.) Чи це вада людськості? Любов до отримання вигоди – це проблема моральних якостей. Якщо хтось отримує вигоду в кожній ситуації, навіть у таких дрібницях, як овоч, аркуш паперу чи маленька пляшка води, це проблема з його моральними якостями – його моральні якості ниці. Це не вада людськості. Ви це розумієте? (Так.) Такі люди мають мерзенні моральні якості й не мають гідності. Коли вони роблять покупки в магазині, то завжди намагаються торгуватися й просити знижки. Коли вони купують овочі на ринку, то нескінченно сперечаються за кілька копійок. Коли вони зупиняються в готелі й бачать безкоштовні речі, як-от одноразові рушники, зубні щітки та зубну пасту, вони забирають усе додому, не залишаючи жодної речі, боячись щось пропустити. Дехто каже: «Чи люблять вони отримувати вигоду, бо бідні?». Ні, людина такого типу просто має такі моральні якості. Її сім’я не відчуває нестачі грошей, але вона однаково наполягає на отриманні вигоди. Повіривши в Бога, людина такого типу навіть отримує вигоду з Божого дому. Деякі люди не їдять у себе вдома, а завжди ходять до приймаючої сім’ї їсти чужим коштом, удаючи, що вони там, щоб допомогти приймаючій сім’ї зі справами. Вони потай користуються речами братів і сестер. Вони уникають користування власними речами й завжди використовують чужі. Вони не носять власний одяг і завжди носять чийсь інший. Коли вони бачать, що хтось пере, вони просять його заразом випрати для них пару речей, а в підсумку дають йому сім чи вісім речей для прання – це явне отримання вигоди. Вони просто мають такі моральні якості. Хоча їхня сім’я явно має гроші, вони однаково позичають гроші в братів і сестер. Коли їх запитують, коли вони їх повернуть, вони кажуть: «Я поверну їх, коли матиму гроші. Якщо в мене немає грошей, як я можу їх повернути? У мене немає грошей – лише моє життя!». Що означають ці слова? Вони явно не хочуть повертати борг і ніколи не мали такого наміру – вони просто хочуть отримати вигоду, використовуючи чужі гроші для власного задоволення та вільно їх витрачаючи. Це їхня мета. Коли вони бачать, що хтось купив щось нове, вони дуже цим цікавляться й постійно думають про те, щоб цю річ позичити. Якщо власнику вона потрібна й він не хоче її позичати, вони однаково позичають її силоміць. Вони користуються нею, доки вона не стане старою або не зламається, і однаково не повертають, ставлячись до неї так, ніби це їхня власність. Людина такого типу скрізь шукає вигоду, позичаючи речі й ніколи їх не повертаючи. Чи це вада людськості? (Ні.) Це відсутність гідності та мерзенні моральні якості. Чи бачили ви коли-небудь людину такого типу? (Так.) Їх досить багато. Скажіть Мені, чи може людина такого типу практикувати істину? (Ні.) Що за люди більшість із цих осіб? Хіба вони не негідники? Хоч би скільки вигоди вони отримували з інших, їхня совість не відчуває жодного самоосуду. Скажіть Мені, чи є в них совість? (Ні.) Що за люди ті, у кого немає совісті? Не говорімо, хороші вони люди чи злі, – щонайменше їм бракує найбазовіших стандартів і умов людськості, необхідних для практики істини. Раніше ми бесідували про те, що для практики істини людина мусить щонайменше мати совість. Совість людини містить почуття сорому. Чи мають почуття сорому ті, хто завжди отримує вигоду з інших, не відчуваючи жодного самоосуду у своїй совісті? (Ні.) Чи можуть люди без почуття сорому практикувати істину? (Ні.) Вони коять зло без жодного відчуття й без жодного докору з боку своєї совісті. Тому здійснення справедливих учинків і ходіння правильним шляхом не приваблює їх, оскільки їхня людськість не має потреби в таких речах. Які в них потреби? Їхня потреба полягає в тому, щоб захистити власні інтереси від будь-яких втрат, водночас забираючи інтереси інших і використовуючи їх для служіння собі. Їхня людськість не має ні почуття докору чи самоосуду за таку поведінку, ні почуття сорому. Тому людині такого типу дуже важко практикувати істину. Їхнє кредо в житті по-людськи таке: не можна анітрохи відмовлятися ні від чого, що вигідно їм самим чи то в матеріальному плані, чи то в психологічному сенсі. Що ж до хороших і цінних речей інших людей, вони завжди хочуть володіти ними, захопити їх або навіть силоміць заволодіти ними. Щойно в них з’являється можливість, вони захоплюють хороші речі інших для себе. Вони категорично не можуть дозволити собі змарнувати можливість, а якщо вони її змарнують, то шкодуватимуть про це все життя. Це їхнє кредо в тому, як вони живуть по-людськи. Оскільки вони керуються цим кредо, то почуваються виправданими й спокійними, коли отримують вигоду з інших і привласнюють чужі блага, відчуваючи велике почуття досягнення. Якщо їм не вдається отримати вигоду або вони втрачають таку можливість, то відчувають, що зазнали невдачі, і вважають себе дурними. Коли вони отримують вигоду, то почуваються добре, радісно й спокійно. Але коли вони бачать можливість отримати вигоду й не роблять цього, то почуваються засмученими й стурбованими: «Якщо я не отримую цю вигоду, це марнотратство. Якщо її отримає хтось інший, хіба не я залишуся в програші?». Подивіться на це – чи може хтось, керований цим кредо, намагатися бути хорошою людиною? (Ні.) Практикуючи істину, людям потрібно відпустити багато речей, як-от їхнє омріяне почуття гордості, статус та інші психологічні речі, а також деякі матеріальні речі. Усе це стосується особистих інтересів, і практика істини вимагає від людей повставати проти цих речей, долати, відкидати й відпускати їх. Люди, які люблять отримувати вигоду, взагалі не можуть зробити нічого із цього. Вони не можуть відпустити свою гордість чи статус, і вони ще менш здатні відмовитися від будь-яких матеріальних інтересів. Практикуючи істину, вони не можуть зробити нічого із цього. Тож чи можуть вони практикувати істину? (Ні.) Тому їм надзвичайно важко практикувати істину. Вони хочуть володіти всіма психологічними та матеріальними благами для себе й ніколи не можуть їх відпустити, що прямо конфліктує з принципами практики істини та суперечить їм. Ось чому вони не можуть практикувати істину. Тільки подивіться на тих, хто особливо любить отримувати вигоду, – як далеко вони заходять? Відвідуючи чийсь дім, вони навіть обов’язково вип’ють трохи їхньої води та з’їдять трохи їхньої їжі, перш ніж піти. Скажіть Мені, чи можуть люди з такими моральними якостями практикувати істину? (Ні.) Їхній стандарт для вимірювання всього ґрунтується на принципі того, чи можуть вони отримати вигоду та здобути блага. Особиста вигода – це принцип, за яким вони вимірюють усе. Їхнє життя по-людськи зосереджене виключно на отриманні вигоди з інших. Поки вони не зазнають збитків і можуть отримувати вигоду, то відчувають, що це того варте. Вони вірять, що в житті по-людськи людина мусить уміти отримувати вигоду, і що вона є розумною та проникливою лише тоді, коли часто отримує вигоду – якщо людина не вміє отримувати вигоду, вона дурна! Їхній стандарт для життя по-людськи полягає в тому, щоб лише отримувати вигоду й ніколи не зазнавати жодних збитків. Вони приймають цей підхід за свій стандарт для життя по-людськи – чи можуть вони практикувати істину? (Ні.) Чи має істина хоч якесь місце в їхніх серцях? Чи може вона мати владу в їхніх серцях? (Ні.) Тоді які істини вони можуть практикувати? (Жодних.) Вони взагалі не можуть практикувати жодних істин – їхні моральні якості занадто погані, що змушує інших зневажати їх. Деякі люди виконують обов’язок у Божому домі; Божий дім надає їм деякі речі для щоденного використання, а вони часто просять ще, виправдовуючись тим, що в них усе закінчилося, хоча насправді в них ще щось залишилося. Чому вони завжди просять ще? Вони думають: «Якщо я не отримаю із цього вигоду, а її отримає хтось інший, хіба не я залишуся в програші?». Подивіться на це – що це за моральні якості? Стандарт, який людина такого типу використовує для вимірювання всього, ґрунтується на принципі того, чи може вона отримати вигоду та здобути блага. Її серце повністю поглинуте думками про інтереси. Хоч як ти бесідуєш із нею про позитивні речі чи істину, вона відмовляється це приймати, що не має нічого спільного з її рівнем або тим, чи може вона зрозуміти, – річ у тім, що її кредо в тому, як вона живе по-людськи, є проблематичним. Вона категорично не прийматиме й не практикуватиме позитивні речі, а також не дотримуватиметься істин-принципів. Її моральні якості надзвичайно погані. Скажіть Мені, чи необхідно бесідувати про істину з людиною такого типу? (Ні.) Чому ні? (Тому що вона ніколи не практикуватиме істину.) Її людськості бракує совісті, і вона не має базових умов для практики істини. Її серце зосереджене виключно на отриманні вигоди та здобутті благ. Можна сказати, що людина такого типу просто негідна чути істину й негідна слухати проповіді про здобуття спасіння. Бачите, ви не до кінця розуміли, що це за проблема – любов до отримання вигоди, чи не так? Ви навіть думали, що це вада людськості. Хіба це вада людськості? (Ні.) Тепер ви розумієте, чи не так? Що це за проблема? (Це проблема моральних якостей – людина такого типу має погані моральні якості.)

Схильність до благодійності

Тепер поговорімо про схильність до благодійності. Якщо за схильністю людини до благодійності не стоїть жодних мотивів, і це лише поведінка або звичайна практика в її повсякденному житті, то цю схильність до благодійності слід вважати чеснотою людськості. У будь-якому разі давати краще, ніж отримувати. Щонайменше людина, яка схильна до благодійності, має серце, що співчуває іншим, і елемент доброти у своїй людськості, і вона не скупа та не надає великого значення матеріальним речам. Крім того, коли вона володіє відносно великою кількістю матеріальних благ, вона віддає свої зайві речі або ті, якими не користується, але які підходять для використання іншими, роблячи життя інших людей трохи більш забезпеченим або зручним. Судячи з мотиву, що стоїть за цими діями, щонайменше люди, які мають схильність до благодійності, мають добру людськість і виявляють суттєві прояви співчуття та жалю до інших – це чеснота їхньої людськості. Такі люди мають відносно хороші моральні якості, набагато кращі, ніж у злих людей, які люблять отримувати вигоду з інших і свавільно захоплюють чуже майно, – вони мають дещо більшу гідність. Вони займаються благодійністю й допомагають іншим, не шукаючи нічого натомість, не шукаючи похвали від інших і не бажаючи залишити по собі хорошу репутацію. Це просто їхнє ставлення в житті по-людськи або їхній спосіб життя. Наприклад, коли вони бачать, що комусь бракує одягу, вони негайно віддають свій зайвий одяг цій людині, щоб вона його носила. Коли вони бачать, що сім’я іншої людини бідна й часто не може отримати достатньо їжі, вони віддають їм трохи рису своєї сім’ї, щоб ті також могли наїстися. Коли вони купують новий комп’ютер і бачать, що чийсь інший комп’ютер ледве працює, вони віддають свій старий комп’ютер цій людині для користування. Вони займаються благодійністю, не шукаючи нічого натомість, – це просто їхні моральні якості. Це чеснота людськості, і це також можна класифікувати як прояв хороших моральних якостей. Поведінка, пов’язана зі схильністю до благодійності, зовсім не погана, але оскільки деякі люди схильні до благодійності, вони часто думають: «Я добрий, я шляхетний, я щедрий. Життя багатьох людей покращилося після того, як вони отримали мою благодійність і допомогу. Я є об’єктом Божого спасіння. Якщо Бог не спасе таку людину, як я, то яку людину Він спасав би?». Вони часто вважають себе «хорошою людиною, яка схильна до благодійності». Припустімо, хтось каже їм: «Твоя людськість не хороша. Ти робиш багато речей, які суперечать істині, і ти не любиш істину». Почувши це, вони розгніваються. У чому тут проблема? Сім’ї деяких людей відносно заможні, і всі брати й сестри навколо отримували від них допомогу. Тому ці люди часто розмірковують: «Я дуже добре ставився до цих людей у церкві – усі вони отримували від мене певну допомогу. Хіба я не маю престижу й статусу в серцях цих людей? Хіба я не той, хто має найкращий рівень і найкращу людськість у церкві? Хіба мені не слід бути лідером? Хіба всім братам і сестрам не слід мене слухатися?». Що це за проблема? Хіба це не проблема розбещених характерів? (Так.) Лише через те, що вони мають трохи хорошої поведінки, вони більше не знають своєї справжньої міри, вони розглядають цю поведінку як капітал, завжди бажаючи бути церковним лідером, і їхнє його роздувається, змушуючи їх думати, що вони виняткові. Вони не пов’язують із собою різні розбещені характери, розвінчані Божими словами. Вони вірять, що їхня схильність до благодійності означає, що вони хороші люди, що в них немає жодних розбещених характерів, що все, що вони роблять, є правильним, і що їм слід бути лідерами й прикладами в церкві, і що всім братам і сестрам слід їх наслідувати. Проявом чого це є? (Розбещених характерів.) Це сягнуло міри розбещених характерів. Хоча схильність до благодійності є чеснотою людськості, якщо хтось вважає себе хорошою людиною, яка обов’язково буде спасенна через це, чи правильна така думка й погляд? Така людина розглядає свою хорошу поведінку, пов’язану зі схильністю до благодійності, як те, що вона має хороші моральні якості та шляхетну гідність, і навіть розглядає це як практику істини та покори Богу. Це серйозна помилка. Це зарозумілість і впевненість у власній праведності, а також повна відсутність знання свого місця й можливостей. Схильність до благодійності можна назвати хорошою поведінкою. Щонайбільше людина, яка схильна до благодійності, має відносно хороші моральні якості, набагато кращі, ніж у тих, хто отримує вигоду. Однак ти не можеш стверджувати, що ти хороша людина, що в тебе немає розбещених характерів, і ти маєш істину-реальність, і що ти придатний бути церковним лідером, стояти над іншими й віддавати накази лише тому, що ти маєш цю хорошу поведінку, пов’язану зі схильністю до благодійності. Це зарозумілий характер. Хоча ти схильний до благодійності й допомагаєш іншим – виявляючи деякі із цих хороших моделей поведінки, – що є чеснотою людськості, це не доводить, що в тебе немає розбещених характерів. Якщо ти ставишся до своєї схильності до благодійності й допомоги іншим як до капіталу й розвиваєш амбіції стати церковним лідером і піднестися над іншими, це проблема розбещених характерів. Тепер ти бачиш різницю? Наявність хороших моральних якостей не означає, що людина не має розбещених характерів. Деякі люди, в основному, взаємодіють і спілкуються з іншими досить добре – вони не отримують вигоду з інших, і навіть займаються благодійністю, і допомагають іншим – вони мають деякі чесноти людськості. Однак, провівши з ними деякий час, ти виявляєш, що вони дуже зарозумілі, що вони люблять вихвалятися і що іноді вони навіть брешуть і є досить лукавими. Якщо ти їх критикуєш, вони відмовляються це приймати і є дещо порочними, навіть б’ють кулаком по столу й кажуть: «Я вірю в Бога стільки років – хто не отримував від мене благодійності? Запитайте братів і сестер – чи отримував я коли-небудь із когось вигоду? Чи завдавав я коли-небудь комусь шкоди чи болю?». Хіба те, що ти не завдавав шкоди іншим, робить тебе хорошою людиною? Хіба не завдавати шкоди іншим – це не просто той мінімум, який слід робити людині? Які в тебе є підстави бути пихатим? Не завдавати нікому шкоди чи болю – це те, що людина має робити, це не капітал. Те, що ти не отримуєш вигоду з інших, не означає, що ти здатний практикувати істину й коритися Богу. Тобі слід навчитися розмірковувати над собою і бути здатним приймати критику й допомогу інших – лише тоді ти будеш людиною з розумом. Тебе зараз обтинають, тому що ти виявив розбещений характер і твої дії не узгоджуються з істиною. Це не заперечує той факт, що твоя хороша поведінка, пов’язана зі схильністю до благодійності, є позитивною річчю, і не заперечує твої моральні якості. Радше обтинання й розвінчування практикуються тому, що ти зробив помилку й порушив істини-принципи. Якщо ти можеш це прийняти, то ти той, хто любить істину й може практикувати істину. Якщо ти цього не приймаєш, то твоя схильність до благодійності – це щонайбільше чеснота людськості. Але оскільки зарозумілість, порочність і нечестя в межах твоїх розбещених характерів домінують, ти не можеш прийняти істину, і тому ти абсолютно низький, і ти нічого не вартий. Зіткнувшись з обтинанням, люди такого типу влаштовують величезну сцену, говорять про свою кваліфікацію й виставляють напоказ ту крихту хорошої поведінки, якою вони займалися. Вони поводяться як скажені собаки, влаштовуючи істерики. Та крихта хорошого іміджу, який вони мали, повністю зникає, і їхня природа повністю розвінчується. Усі це чітко бачать і кажуть: «Ця людина має серйозно розбещений характер – це зла людина, мегера! Добре, що її не обрали церковним лідером. Якби вона стала церковним лідером, вона б не витримала найменшої критики – якби хтось спробував її відсторонити, вона б ніколи не дала цій людині спокою і билася б із нею на смерть. Це було б катастрофою!». Якщо ти дивишся лише на один вид хорошої поведінки таких людей або одну якість їхньої людськості, ти просто не можеш побачити, якими є їхні розбещені характери, яке їхнє ставлення до істини або чи можуть вони коритися істині. Коли вони виявляють розбещений характер, а потім піддаються розвінчуванню й обтинанню, їхнє ставлення до істини потроху виходитиме на поверхню й розвінчуватиметься. Тому моральні якості людини або чесноти й недоліки її людськості не можуть повною мірою визначити, чи приймає вона істину. Дивлячись на її моральні якості або чесноти й недоліки її людськості, також неможливо побачити, яким є її ставлення до істини. Лише коли вона виявляє розбещений характер або стикається з розвінчуванням і обтинанням, буде виявлено її ставлення до істини, і лише тоді можна буде дізнатися, чи любить вона істину, чи може вона практикувати істину й скільки надії вона має на те, щоб зрештою бути спасенною. Зі схильності таких людей до благодійності й допомоги іншим ти можеш побачити, які чесноти й вади людськості вони мають. Потім із низки їхніх проблем, як-от того, що вони стають зарозумілими й упевненими у власній праведності та хочуть стати лідерами й стояти над іншими через свою схильність до благодійності й допомоги іншим, ти можеш чітко побачити їхнє ставлення до істини, і на основі їхнього ставлення до істини ти можеш чітко побачити, чи можуть вони здобути спасіння. Через ці види поведінки ти можеш розпізнати чесноти й недоліки їхньої людськості, розпізнати їхні моральні якості й водночас навчитися відрізняти людськість від розбещеного характеру, але ти не можеш до кінця сказати, чи можуть вони зрештою бути спасенними або яким буде їхній результат. Судити про те, чи може хтось бути спасенний, дещо складніше – ти також маєш дивитися на те, чи можуть вони прийняти істину, розмірковувати над собою і мати справжнє каяття, коли виявляють розбещений характер; про це слід судити на основі цих аспектів.

Любов до спілкування та замкнутість

Любов до спілкування – що це за аспект? (Це природжені дані.) Це природжені дані, спосіб ведення світських справ під час перебування в групах людей. Деякі люди люблять спілкуватися з іншими, вони ніколи не втомлюються від цього, і незалежно від вдачі інших людей, вони можуть і хочуть із ними спілкуватися. Однак, деякі люди воліють уникати натовпів і не бажають спілкуватися з іншими. Це має певний зв’язок із вродженою вдачею людини. Коли це стосується вдачі, це, безумовно, стосується природжених даних. Любов до спілкування пов’язана з вдачею людини; вона не стосується чеснот чи вад людськості, і, звісно, не стосується жодного розбещеного характеру. Це відносно простий прояв. Замкнутість – до якого аспекту це належить? (Це частина вродженої вдачі людини.) (Це вада людськості.) Тут є певна розбіжність, то що ж це за проблема – замкнутість? (Замкнутість свідчить про те, що вдача людини погана.) Погана вдача – це вада людськості. Сама собою вдача також є аспектом природжених даних людини, тому ця риса замкнутості є водночас і природженими даними, і вадою людськості. Це не належить до розбещеного характеру й не стосується життя по-людськи. Бути замкнутим означає завжди уникати людей, не бажати ділитися своїми думками з іншими, воліти робити все наодинці, не любити спілкуватися з іншими й не любити жити серед людей. Такі люди люблять перебувати лише у відокремленому середовищі або в кутку. Коли людей багато, вони не бажають говорити. Вони не вміють добре спілкуватися з іншими. Коли ж вони спілкуються з іншими, то відчувають тривогу й паніку або потрапляють у якісь ніякові та незручні ситуації. Це проблема вдачі в межах природжених даних і, звісно, також вада людськості, чи не так? (Так.)

Боязкість і сміливість

Тепер погляньмо на боязкість – що це за проблема? (Природжені дані.) (Вада людськості.) Це природжені дані, а також вада людськості. Скажіть Мені, що означає бути боязким? Боятися виходити на вулицю вночі, боятися мишей, стоніг і скорпіонів, а також боятися потрапити в халепу й не бажати стикатися зі складними проблемами – усе це прояви боязкості. Деякі люди непритомніють від переляку, коли бачать змію. Деякі люди так лякаються, що тремтять усім тілом, коли чують про автомобільну аварію. Деякі люди, почувши, що віруючих у Бога переслідують і можуть заарештувати, засудити й ув’язнити, настільки лякаються, що не наважуються вірити. Є також ті, хто не наважується кататися на американських гірках. Такі люди не наважуються брати в чомусь участь або щось пробувати, якщо є хоч дещиця чогось, що вони не можуть розгледіти наскрізь, або якщо це те, чого вони раніше не робили. Вони не тільки не наважуються спробувати небезпечну роботу чи небезпечні види діяльності, а й бояться зробити те, що нормальні люди мають робити в повсякденному житті. Наприклад, якщо їх просять навчитися водити машину, вони кажуть: «Я не наважуюся водити. На дорозі так багато машин, і вони їздять так швидко – що, як мене зіб’ють?». Хтось каже: «Чому ти завжди турбуєшся про автомобільну аварію? Хіба ти не можеш бути трохи обережнішим за кермом?». Але вони однаково бояться: «Щойно машина починає рухатися, я її не контролюю. Якщо аварія справді станеться, ніхто не зможе цього проконтролювати!». Вони завжди думають у негативному напрямку, тому нічого не можуть досягти. Боязкість – це природжені дані й це також вада людськості. Боязкі люди надмірно обережні й прискіпливі в усьому, що роблять. Зазвичай вони не роблять великих помилок і не коять серйозних проступків. Але це не можна вважати чеснотою з жодної позиції – це вада людськості. Тоді як щодо сміливості? Які терміни зазвичай асоціюються зі сміливістю? (Бути нерозумно сміливим, діяти нерозважливо через сміливість.) «Діяти нерозважливо через сміливість», «бути зухвало сміливим» і «мати нечувану сміливість» – усе це стосується проявів сміливості. Тож бути сміливим – це добре чи ні? (Це залежить від справи.) Це залежить від ситуації та від того, що це за людина. Якщо розглядати з погляду людськості, сміливість не можна класифікувати як чесноту чи ваду – ми віднесемо її до природжених даних. Сміливість людини слід розглядати в контексті справи; крім того, треба дивитися, чи є в неї межі в тому, що вона робить, і які її моральні якості. Якщо її моральні якості погані, сміливість може привести її до порушення закону, скоєння зла та вчинення злочинів, отримуючи вигоду, нечесні прибутки, а також шахраюючи й обманюючи інших усюди. Якщо хтось пропонує їй гроші за скоєння проступку, вона здатна це зробити. Щоб отримати вигоду, вона наважується на будь-який поганий учинок, не зважаючи на наслідки й не думаючи про інших. Чи добре так діяти нерозважливо через сміливість? (Ні.) Деякі люди всюди обманюють інших заради свого бізнесу. Бізнес, яким вони керують, незаконний – це просто підставна компанія без реальної діяльності. Але завдяки своїй сміливості в поєднанні зі здатністю обманювати вони тимчасово наживають статок, живуть на віллах і їздять на седанах – вони насолоджуються дуже хорошим життям, але гроші й матеріальні блага, якими вони насолоджуються, були здобуті обманом унаслідок їхньої сміливості. Хіба це добре? Скажіть Мені, чи хороша ця сміливість? (Ні.) Тому, коли йдеться про сміливих людей, треба дивитися на шлях, яким вони йдуть. Якщо вони наважуються шахраювати й обманювати інших через свою сміливість, вони коять велике зло. Що більше ти обманюєш і що більше вигоди отримуєш від інших, то суворіше покарання ти отримаєш у майбутньому, чи не так? Хіба це не приносить лихо? (Так.) Якщо ти боязкий і хочеш шахраювати й обманювати інших, ти будеш вдаватися до обману трохи менше, і покарання, яке ти отримаєш у майбутньому, буде легшим. Тож для таких людей, які не йдуть правильним шляхом, краще бути трохи боязкими чи трохи сміливими? (Краще бути трохи боязкими.) Для цих людей, які не йдуть правильним шляхом, які здатні шахраювати й обманювати інших, які нехтують законом і завжди прагнуть використати юридичні лазівки, щоб отримати несподівані прибутки, і які можуть порушити закон у будь-який час, сміливість – це лихо, це вада й недолік їхньої людськості. З іншого боку, боязкість стає чимось хорошим – це навіть захист для них. Боязкі люди заробляють трохи грошей, щоб забезпечити базові потреби своєї сім’ї та свої власні, а також дозволити собі деяку розкіш, і на цьому зупиняються. Покарання, яке вони отримають у майбутньому, буде легшим. Сміливі люди наважуються нерозважливо коїти проступки, а також шахраювати й обманювати інших, забираючи те, що належить іншим, щоб самим мати більше для насолоди. Вони наживаються на інших – хіба їм не доведеться компенсувати це в майбутньому? (Так.) Якщо в них є наступне життя, покарання, яке вони отримають тоді, буде суворим – можливо, вони навіть не зможуть повністю розплатитися за це за одне чи два життя. Деякі люди все життя керують ресторанами або займаються бізнесом, заробляючи один чи два мільйони або навіть десятки мільйонів активів, і все ж вони самі не отримують від цього жодної насолоди, тому що все це йде на сплату боргів. Навіть коли їм за сімдесят чи вісімдесят, вони й досі не закінчили розплачуватися. Що тут відбувається? Це причинно-наслідкова відплата – можливо, це обумовлено тим, що в минулих життях вони через жадібність забагато брали в інших, тому вони віддають борги протягом цих кількох життів. Хіба не стається так, що в минулих життях вони були занадто жадібними, занадто сміливими й занадто багато наживалися на інших, що призвело до відплати в їхньому нинішньому житті? (Так.) Для людей, які не йдуть правильним шляхом, бути трохи боязкими – це захист, тоді як сміливість – це поганий знак.

Якщо людина йде правильним шляхом, чи є сміливість хорошою? (Так.) Що в ній хорошого? (Якщо вона смілива, стикаючись із переслідуваннями, вона однаково може й далі вірити в Бога.) Ця сміливість не означає лише плотську відвагу. Якщо це та сміливість, яка є плотською відвагою, то це нерозважливість і необачність – вона дещо імпульсивна й сліпа. Наприклад, якщо ти сміливий, і тебе заарештовують за віру в Бога, чи боятимешся ти тортур? Чи боятимешся ти смерті? Чи боятимешся ти ув’язнення на двадцять чи тридцять років? Якщо ти боятимешся, то те, що ти кажеш: «Я не боюся», коли починаєш вірити в Бога, – це нерозважливість, а не справжня сміливість. Який прояв не є нерозважливістю? Цей прояв у тому, що, починаючи вірити в Бога, ти маєш певну відвагу, але ти також маєш справжню віру. Що означає ця справжня віра? Вона означає, що, вірячи в Бога, ти маєш рішучість: «Якщо мене переслідуватимуть, заарештують і катуватимуть за віру в Бога, я маю бути готовим віддати своє життя. Хоч як би мене мучили й до якої б міри мене мучили, я не продам церкву й не стану юдою – я не боюся смерті!». Це один аспект. Інший аспект полягає в тому, що якщо тебе справді заарештують і переслідуватимуть, і великий червоний дракон погрожуватиме тобі, щоб змусити тебе продати церкву, ти зможеш розгледіти сатанинські підступи наскрізь, не бути скованим ними й бути непохитним у своєму свідченні, кажучи: «Усе, що стосується людини, включно з її життям і смертю, перебуває в Божих руках. Я не боюся!». Це не нерозважливість і не просто відвага; це справжня віра. Мати цю справжню віру й бути здатним бути непохитним у своєму свідченні – це твоя чеснота. Припустімо, що ти не маєш справжньої віри й лише кажеш: «Я не боюся – у найгіршому разі це просто смерть», але коли ти стикаєшся з арештом, ти так лякаєшся, що мочишся в штани. Після арешту перше, про що ти думаєш: «Чи будуть мене катувати? Чи страждатиме моя плоть? Якщо до мого тіла прикладуть електричне тавро, чи зможу я це витримати? Якщо тортури будуть суворими, чи помру я? Якщо я помру, чи пам’ятатиме про мене Бог? Чи не зможу я досягти спасіння? Якщо я справді не зможу цього витримати, я продам церкву й стану юдою. Якщо мене покарають і знищать після того, як я стану юдою, нехай так і буде – принаймні я не страждатиму від болю просто зараз». У такому разі хіба ти не втрачаєш своє свідчення? Скажімо, Комуністична партія потім погрожує тобі, використовуючи твою сім’ю для шантажу: не дозволяючи твоїм дітям навчатися в університеті, відмовляючи твоїм батькам у доступі до медичного страхування, позбавляючи твою сім’ю всіх прав, тоді ти злякаєшся й не матимеш справжньої віри. Куди подінеться твоя відвага? Чи справді ти сміливий? Якщо ти не маєш справжньої віри, то твоя сміливість – це просто нерозважливість. Лише тоді, коли ти маєш справжню віру, твоя відвага є справжньою. Якщо до арешту ти думаєш: «Бог не дозволить мене заарештувати», і ти стаєш сміливішим завдяки цій думці, це не є ні справжньою стійкістю, ні справжньою вірою. Припустімо, що до арешту ти вже все це обдумав і кажеш: «Життя і смерть людини перебувають у Божих руках. Якщо Бог справді хоче забрати моє життя, я маю коритися. Щодо мого майбутнього місця призначення, то воно визначається одним словом від Бога. Хоч як би Бог ставився до мене й хоч яке б місце призначення Він мені дарував, усе це – Божа праведність, і я коритимуся. Якщо Бог улаштує так, що я помру у в’язниці, це моя честь – я готовий віддати це життя Богу. Хоч би яких великих страждань я зазнав, у мене буде одне незмінне кредо, а саме: я довіряю своє життя в Божі руки, і хоч би як сатана мучив мене, нівечив мене чи завдавав мені тортур, я ніколи йому не поступлюся. Мене не турбує, чи помру я. Навіть якщо я помру, це під Божим володарюванням, і Він це завчасно призначив. Я однаково буду дякувати Богу й прославляти Його!». Це та віра, яку ти мусиш мати; лише з такою вірою ти можеш мати справжню відвагу. Скажімо, до арешту, до того, як це справді станеться з тобою, ти розібрався в цих справах, маєш справжню віру в Бога, справжню покору Богу, а також справжнє розуміння й прийняття питань життя і смерті, і ти можеш повністю довірити себе в Божі руки, і коли тебе справді заарештують і ти постанеш перед можливістю смерті, ці розуміння у твоєму серці залишаться незмінними – тоді твоя віра не похитнеться. За будь-яких обставин, якщо твоя віра не зломлена й не переможена, ти завжди матимеш відвагу. Припустімо, що до арешту, до того, як це справді станеться з тобою, ти не обдумав ці речі й лише видаєш бажане за дійсне, думаючи: «Я готовий віддати своє життя. Моє життя дав Бог – у найгіршому разі я помру як мученик за Бога!». У такому разі, коли великий червоний дракон катуватиме тебе, а потім засудить тебе до десяти років ув’язнення, ти будеш приголомшений: «Я думав, що смерть покладе цьому край. Якби я став мучеником, Бог пам’ятав би про мене. Я не очікував, що не зможу встояти у цьому свідченні й зрештою буду засуджений до десяти років. Десять років – це не десять днів і не десять місяців! Як я маю це витримати?». Оскільки ти не думав про ці речі раніше, чи легко буде розібратися в них у цей час? Це буде дещо складно, чи не так? (Так.) Коли виникають труднощі, люди думають лише про те, як із ними впоратися і як від них утекти. Якщо твій потяг утекти від труднощів сильний, то твій потяг пристосуватися до них посеред скрутного становища буде надзвичайно слабким. Тому, коли ти стикаєшся з труднощами, тобі стає дуже важко коритися такому середовищу. Тож як слід розв’язувати такі ситуації? Ти мусиш негайно шукати істину й обдумувати ці питання; ти також мусиш з’ясувати шлях того, як тобі слід практикувати істину. Наприклад, якщо тебе мають ув’язнити на десять років, що ти подумаєш? «Чи розлучиться зі мною моя дружина (або чоловік)? Скільки років буде моїм дітям через десять років? Я не виконаю свого зобов’язання перед ними – чи відречуться вони від мене й чи відмовляться піклуватися про мене в старості? Як я житиму після звільнення? Через десять років мої батьки постаріють, і я не виконаю свого синівського зобов’язання перед ними – хіба це не зробить мене нешанобливим сином? Чи закінчиться Божа робота через десять років? Я нічого не здобуду у в’язниці – я не відвідуватиму жодних зібрань, не слухатиму жодних проповідей і не зрозумію істини. Хіба я не відстану за ці десять років? Хіба це не означатиме, що мене відсіяли? Чи буде Бог і досі мене хотіти? Якщо я зазнаю цих страждань, чи пам’ятатиме про це Бог? Якщо Він про це не пам’ятатиме і я не зможу досягти спасіння, то хіба я не проведу цей час у в’язниці даремно? За десять років багато що зміниться, і я нічого не здобуду, а багато втрачу». Коли ти думаєш про ці речі, виникають труднощі. Як тобі слід стикатися із цими труднощами? Хіба тобі не слід думати про те, як пережити кожен день? Якщо ти не обдумав ці речі й не досяг того моменту, коли ти розумієш істину й чітко бачиш справи, то коли ти постанеш перед арештом, твоє життя і смерть залежатимуть від однієї думки: мить боязкості й страху, одна думка чи ідея можуть призвести до того, що ти станеш юдою, продаси церкву й змарнуєш усі свої попередні зусилля. Якщо ти не зможеш обдумати цю справу або розгледіти це питання наскрізь, тобі буде дуже важко не турбуватися про свої перспективи й долю, і тобі буде дуже важко довірити своє життя і смерть у Божі руки й дозволити Йому влаштовувати все так, як Він забажає. Якщо ти не можеш розгледіти питання життя і смерті наскрізь і досі плекаєш менталітет випробовування своєї удачі, бажаючи пройти життя абияк, то коли на тебе зійде середовище, тебе буде викрито. Усі ті, хто став юдою, коли їх заарештували, підписавши «Три документи», зробили це за одну ніч, і сатана затаврував їх клеймом звіра. Життя і смерть людини іноді залежать від однієї думки. Без істини дуже важко пережити кризи. Тож що таке справжня сміливість? Якщо хтось досягає чогось, покладаючись на спалах грубої сили, чи є це справжньою сміливістю? Ні – це імпульсивність. Істинно відважна людина має у своєму серці певний ступінь розпізнання щодо багатьох позитивних і негативних речей. Вона здатна внутрішньо погоджуватися з позитивними речами, приймати й твердо визнавати їх, досягаючи того, щоб бути здатною коритися істині й Божому володарюванню. Лише так ти можеш мати справжню мужність. Якщо ти не маєш цих речей у своєму серці, твоя сміливість – це просто дурість, як у новонародженого теляти, що не боїться тигра. Тому в країні, яка опирається Богу, віра в Бога й слідування за Ним вимагають не лише відваги, а й, що важливіше, віри. Ти наважуєшся вірити в Бога не тому, що ти сміливий, а тому, що маєш віру. Дехто каже: «Я думаю, що вірю в Бога просто тому, що я сміливий і не боюся переслідувань». Це твердження може бути правильним. Ти віриш через сміливість, але з огляду на твою дурість, невігластво й простоту Бог виявляє тобі особливу благодать, організовуючи для тебе певні середовища, а також даючи тобі полив і забезпечення істиною. Завдяки цьому ти починаєш розуміти й здобувати досить чимало істин. Із часом твоя зухвалість набуває елементів справжньої віри, і лише тоді твоя відвага зростає, і ти більше наважуєшся стикатися з майбутніми середовищами чи переслідуваннями. Якщо людина не має справжньої віри й покладається на спалах сили, кажучи: «Я наважуюся вірити в Бога! Я не боюся переслідувань або того, що мене заарештують і ув’язнять!», – така відвага не триватиме довго. Без забезпечення істиною, без того, щоб Бог організував середовища в реальному житті, щоб підготувати тебе, щоб змусити тебе практикувати й навчити тебе, як стикатися з різними речами, твоя сміливість – це суто зухвалість, і це зовсім не справжня віра. Ви розумієте? (Так.) Якщо це справді зухвалість, то це робить тебе нерозважливою, дурною, неосвіченою людиною. Деякі люди, які вірять у Бога, мають дуже прості думки, уявляючи собі все дуже прямолінійно, зовсім не передбачаючи, які небезпеки будуть пов’язані зі слідуванням за Богом. Але коли вони стикаються з невдачами, лише тоді вони усвідомлюють, що слідування за Богом – це не прямолінійна справа. Якщо сміливість людини є чеснотою людськості, то принаймні вона проста й прямолінійна, не складна, і вона не турбується про можливе перебування між молотом і ковадлом. Але припустімо, що твоя сміливість керується наміром отримати благословення, і ти думаєш: «Якщо ти віриш у Бога, ти можеш потрапити на небо, отримати великі благословення, утекти від лих і уникнути смерті, тому я буду вірити, хай там що!». Іншими словами, твоя віра керується спалахом зухвалої грубої сили; це не те, що ти просто бажаєш вірити в Бога; натомість це гонитва за благословеннями. У такому разі твоя сміливість – це в кращому разі зухвалість, і її не можна класифікувати як чесноту людськості. Тому, коли йдеться про сміливих людей, треба дивитися, яка їхня людськість-сутність. Якщо в них немає совісті й розуму і вони просто зухвалі, то вони мають мало цінності й не можуть досягти нічого значущого. Але якщо вони здатні вірити в Бога й приймати істину, то такі люди мають цінність. Якщо людина смілива, але не має здатності до сприймання, не може зрозуміти істину й вірить у Бога виключно заради отримання благословень, і вона готова покинути свою сім’ю та кар’єру й не боїться переслідувань, щоб здобути благословення, – то це не чеснота людськості, а радше неправильна думка й погляд. Чи відповідають неправильні думки й погляди Божим намірам? (Ні.) Те, чи є людина боязкою чи сміливою, стосується її природжених даних і має мало спільного із сутністю її людськості.

Якби ми не бесідували про різні прояви природжених даних, людськості та розбещених характерів, чи могли б ви розпізнати їх самостійно? (Можливо, ми могли б розпізнати прості прояви, але не змогли б розпізнати складніші.) Тепер, коли ми побесідували про відмінності між природженими даними, людськістю та розбещеними характерами, чи можете ви розпізнати їх зараз? (Ми можемо розпізнати їх трохи краще, ніж раніше.) Якщо Я наведу ще кілька незвичних прикладів, то чи зможете ви розпізнати їх на основі того, про що Я бесідував? Важко сказати, чи не так? Тоді наступного разу ми продовжимо бесідувати про питання, пов’язані із цією темою. Оскільки ми бесідуватимемо більше, ви визначите певні правила для розпізнавання різних видів питань. Що стосується різних проявів людськості, природжених даних і розбещених характерів, ви загалом можете розпізнати ті прояви, про які ми бесідували. Щодо тих, про які ми не бесідували, лише люди, які мають духовне розуміння, або ті, хто знає, як шукати істину, можуть бути здатними розпізнати деякі з них. Тим, у кого низький рівень, може цього бракувати, і вони можуть бути неспроможними їх розпізнати, тому їм потрібно більше слухати й ставити більше запитань. Якщо ми не бесідуватимемо про ці питання, вони завжди залишатимуться для вас невизначеними, і те, що ви говорите, також буде неясним; завжди буде прірва між вашим розумінням і чистим розумінням істини, чи не так? (Так.)

Сьогодні ми побесідували про питання рівня. Чи можете ви тепер розпізнати, який у людей рівень? (Ми можемо приблизно це розпізнати.) Якщо ви не можете цього розпізнати, тоді не поспішайте й набувайте досвіду. Ви стикатиметеся із цими справами в повсякденному житті. Вчіться застосовувати слова з нашої бесіди в реальному житті, крок за кроком зіставляючи їх із проявами людей – розпізнаючи себе й розпізнаючи інших, пізнаючи себе й пізнаючи інших. Поступово ти зможеш оцінювати ці речі й матимеш стандарт для цього. Принципи розгляду людей і речей, а також життя по-людськи та вчинків ставатимуть дедалі чіткішими. Ми багато бесідували про різні аспекти розпізнавання природжених даних, людськості та розбещених характерів. Про які б прояви чи вияви людськості ми не бесідували, ніщо з цього не є порожніми словами – з усіма цими речами можна зіткнутися, побачити й відчути їх у реальному житті. Тому ти мусиш навчитися дивитися на різні речі й різні типи людей, зіставляючи з ними Божі слова. Лише навчившись зіставляти різні стани й питання з нашої бесіди з реальним життям, ти зможеш поступово досягати прогресу в розгляді людей і речей, а також у житті по-людськи та вчинках, мати точне розуміння різних справ, пов’язаних з істиною, і поступово осягати різні істини-принципи. Ви розумієте? (Так.) Хоча питання, які ми обговорили, переважно використовуються для розпізнавання різних станів і виявів, які демонструють люди, і не дають тобі прямої можливості зрозуміти істину та ввійти в неї, усі ці питання впливатимуть на твоє розуміння істини, а також на твоє входження в істину-реальність. Тому, хоча в уявленнях людей може здаватися, що ці питання стосуються лише людськості, природжених даних або якихось очевидних розбещених характерів, кожне питання й кожне твердження пов’язані із входженням людей в істину. Отже, це ті питання, з якими ти мусиш зіткнутися на шляху входження в істину – ти не можеш їх уникнути. Різні питання й прояви людськості, чи то позитивні, чи то негативні, – це все те, з чим ти стикатимешся в різних середовищах у повсякденному житті. Якщо, стикаючись із різними питаннями, ти не можеш розпізнати жодне з них і узагальнюєш їх усі, розглядаючи істини-принципи з нашої бесіди як приписи чи доктрини, то ти ніколи не зможеш увійти в істину-реальність. Чому так? Тому що ти ніколи не зрозумієш, що таке істина.

Гаразд, на цьому наша сьогоднішня бесіда закінчується. До побачення!

25 листопада 2023 року