Додаток. Як ставитися до чуток

Чи чули деякі люди останнім часом якісь негативні чутки? (Так.) Якою була ваша реакція, коли ви почули ці чутки? Ви злякалися? Вам було цікаво? Чи хочете ви знати, про що всі ці чутки? (Ми не хочемо знати, бо вже знаємо, що великий червоний дракон часто вигадує чутки з нічого. Хоч що він каже, це неправда. Тому ми не цікавимося подробицями цих чуток і не хочемо намагатися зрозуміти диявольські слова, які він каже.) Великий червоний дракон вигадує всілякі чутки, щоб вводити людей в оману й розбещувати їх, і почувши ці чутки, багато людей, введено в оману. Дехто лякається й не наважується прийняти істинний шлях; дехто з тих, хто прийняв його, також починає сумніватися й більше не хоче вірити в Бога. Здавалося, що до того, як ці люди почули чутки великого червоного дракона, вони вірили в Бога без жодних сумнівів і були готові слідувати за Богом та виконувати свій обов’язок. Але після того, як вони почули ці чутки, у них відразу виникають сумніви й більше немає бажання слідувати за Богом та виконувати свій обов’язок. Зокрема, дехто з тих, кого заарештовує великий червоний дракон, під примусом його жорстоких тортур здається й зрікається Божого імені, і дехто з цих людей підписує «Три документи» й навіть змушений словесно ображати Бога. Таких людей досить чимало. Усі ви чули багато чуток і негативної пропаганди, а також бачили, що після того, як великий червоний дракон заарештовує віруючих у Бога, він промиває їм мізки – і справді, досить чимало людей було введено в оману. Крім того, він також використовує тих, хто зраджує Бога, щоб вони служили йому, змушуючи їх наглядати за церквою та стежити й ходити по п’ятах за віруючими в Бога. Щоб викорінити релігійну віру та знищити Божу церкву, великий червоний дракон ставиться до придушення та арештів Божих обранців як до важливої державної роботи, як до політичної місії, і виконує її з великою ретельністю та зусиллями. Це змушує багатьох віруючих у Бога відчувати страх, тому вони не наважуються вірити в Бога й не наважуються виконувати свій обов’язок. Особливо після чуток, вигаданих великим червоним драконом, багато людей введено в оману. Щодо цих чуток, то Божий дім уже давно їх узагальнив і розпізнав, тому тут немає потреби їх обговорювати. Якщо тебе справді заарештують, і великий червоний дракон використає ці чутки, намагаючись промити тобі мізки, примусить тебе зайняти певну позицію і примусить тебе підписати «Три документи», що тобі слід робити? Тепер ви знаєте, що всі чутки, вигадані великим червоним драконом, є неправдивими, такими, що вводять в оману, та оманливими. Хоча ваше ставлення полягає в тому, щоб не слухати їх, не дивитися на них і не вірити їм, та якби ці чутки поклали перед тобою, змушуючи тебе їх почути й побачити та навіть подумати, що вони відповідають фактам, чи похитнувся б ти? Що б ти подумав у своєму серці? Чи захотів би ти дізнатися істину про ці факти? Чи захотів би ти їх перевірити? Що стосується того, що великий червоний дракон вигадує чутки, щоб вводити в оману й залякувати людей, або використовує чутки й атеїзм, щоб промивати людям мізки й проводити ідеологічну роботу, чи потрібно нам бесідувати про істину, щоб прищепити людям імунітет? Чи є це необхідним пунктом роботи? Дехто каже: «Великий червоний дракон стільки років вигадує про нас чутки, особливо чутки про Христа, про людину, яку використовує Святий Дух, і про церкву та роботу церкви. Ми ніколи не роз’яснювали їх, ніколи не виступали, щоб чітко висловити наше ставлення чи погляд, ніколи не виступали на захист – чи це доречно?». Деякі люди з того часу, як почали вірити в Бога, і дотепер ніколи не могли чітко розпізнати різні чутки великого червоного дракона та релігійного світу. У їхніх серцях завжди стояв знак питання щодо цих речей. Цей знак питання не означає цілковитої невіри чи цілковитої віри; натомість він означає, що вони займають проміжну позицію в розгляді цих питань, думаючи, що всі ці речі можуть бути чутками, вигаданими великим червоним драконом, або вони можуть бути фактами. Чи відображає це «може бути» позицію пошуку істини? (Ні.) Це позиція віри в те, що чутки потрібно перевірити й підтвердити, або позиція очікування та спостереження, очікування, коли обізнані люди розкриють певні реальні обставини. Скажіть Мені, які, на вашу думку, будуть наслідки, якщо в людей буде якась із цих двох позицій? Чи перебувають такі люди в небезпеці? Яка із цих двох позицій може дати людям змогу бути непохитними? (Жодна із цих двох позицій не може дати людям змогу бути непохитними. Якщо хтось має цю думку про «може бути», це свідчить про те, що він досі не впевнений щодо істинного шляху й досі має в собі елементи скептицизму. У цьому разі чутки стають для нього великою спокусою. Якщо люди не можуть бути впевненими щодо істинного шляху, не можуть вірити в істину й не можуть розгледіти наскрізь сутність великого червоного дракона, вони насправді перебувають у великій небезпеці.) Ці люди й до сьогодні досі не впевнені щодо істинного шляху. У чому їхня сутність? (За сутністю вони маловіри.) Вони маловіри. Чи багато людей дотримується будь-якого із цих двох поглядів? Безумовно, їх досить чимало. Коли ці люди чують чутки, у їхніх серцях виникають сумніви щодо Бога, і вони хочуть докопатися до суті чуток, щоб з’ясувати, правдиві вони чи неправдиві. Однак, оскільки вони не знають, як шукати істину, щоб розв’язати це питання, зрештою вони просто залишають його нерозв’язаним. Насправді ця проблема і досі присутня в їхніх серцях і не розв’язується. Коли ви чуєте ці чутки, чи шукаєте ви істину? Чи шукаєте ви істину, щоб проаналізувати й розпізнати ці чутки, чи досліджуєте чутки одну за одною, щоб розрізнити, правильні вони чи неправильні, і побачити, правдиві вони насправді чи неправдиві? Після того, як ви почули чутки, у своєму серці ви думаєте лише про те, що вони не відповідають дійсності, що це суто великий червоний дракон вигадує чутки й проводить наклепницьку кампанію, але ви не спростовуєте їх на основі істини та фактів, і насправді ви досі маєте певні сумніви в серці та просто використовуєте ці доктринальні твердження, щоб розвіяти свої сумніви. Чи може таке мислення дати вам змогу бути непохитними? Чи є це пошуком істини? Чи свідчить це про те, що ви розумієте істину й здобули істину? Чи розв’язано проблему в її корені? (Ні.) Отже, чи хочете ви використовувати істину, щоб розв’язати цю проблему, щоб ви могли розпізнати ці чутки, не бути введеними в оману, не мати жодних питань у серці й повністю усунути свої сумніви, підозри й настороженість щодо Мене? Дехто думає: «З того часу, як ми почали вірити в Бога, і дотепер ми слухали Твої проповіді та приймали Твій полив і пастирство, і ми досягли певних здобутків і прогресу. Але ми насправді не жили з Тобою і не мали справжнього контакту з Тобою як з особистістю. Тому ми в цілковитій темряві й невіданні щодо того, яка Ти людина, яка в Тебе вдача й характер і яке життя Ти ведеш». Тобто, коли йдеться про різні прояви та вияви людськості цієї плоті, а також про Моє життя й Моє ставлення та конкретні прояви в поводженні з людьми й справами, люди завжди ставили до цих речей знаки питання й виношували щодо них побоювання. З одного боку, те, що люди виношують такі побоювання людей, походить від того, що самі люди не на 100% упевнені у втіленні Бога, а з іншого боку, це походить від того, що на людей впливають чутки релігійного світу або великого червоного дракона, бо їхнє розуміння істини занадто поверхове. Отож у вас є багато припущень щодо Мене. Звісно, зміст цих припущень, безумовно, не є позитивним чи належним; він, безумовно, містить певні темні й негативні елементи. Чи є виношування цих припущень добрим чи поганим для вас? Це перешкода, залежність чи поштовх? Як ви думаєте? (Якщо у серцях людей є ці негативні припущення, це не добре, а перешкода. Це змусить людей бути настороженими щодо Бога; це ніяк не допоможе їхній вірі в Бога.) Який вплив ці негативні речі мають на вас? Які наслідки вони спричинять? Чи небезпечні ці речі для тебе в певних обставинах? (Так.) Оскільки ці речі є перешкодою, а не чимось добрим для тебе, чи слід тобі використовувати істину, щоб розв’язати їх? Чи слід тобі відкласти їх осторонь, не турбуватися про них і не думати про них, чекаючи, поки якась проблема справді виникне, щоб її розв’язати? Яке ваше ставлення? (Коли я чув чутки, я відкладав їх осторонь і не турбувався про них. Але щойно, завдяки Божій бесіді, я усвідомив, що, коли ці проблеми виникають, їх треба розв’язувати за допомогою істини. Інакше неможливо облишити цю перешкоду у своєму серці, і в певних ситуаціях це може призвести до поганих наслідків, навіть до скептицизму щодо Бога й заперечення Бога, що дуже небезпечно.) Хоча ти відкрито кажеш, що це чутки, якщо ти ніколи по-справжньому не розпізнаєш ці чутки, і не маєш правильного ставлення до них, і завжди носиш ці негативні речі у своєму серці, тоді ти часто будеш ними скований. Ці чутки будуть для тебе бомбою уповільненої дії, готовою вибухнути в будь-який момент і в будь-якому місці. Наслідки цього, безсумнівно, будуть немислимими, і тебе рознесе на друзки. Хіба ті, хто підписує «Три документи», не є тими, хто підірвав бомбу й розніс себе на друзки? Після того, як вони підписують «Три документи», великий червоний дракон однаково не вщухає. Він вимагає, щоб вони обов’язково сказали кілька слів, що ображають Бога, і лише тоді справу можна вважати залагодженою. Хоча в серці вони не бажають цього, вони відчувають, що не мають вибору, і капітулюють перед сатаною, щоб уникнути ув’язнення. Словесно образивши Бога, вони відчувають, що їхня надія на отримання благословень зникла, що з ними повністю покінчено. Їм більше не потрібно думати про те, правдиві ці чутки чи неправдиві, і турботи, занепокоєння, боязкість і страх, які вони носили в собі впродовж багатьох років віри в Бога, повністю зникають. Водночас їхня надія на спасіння також руйнується. Скажіть Мені, навіть якщо люди скептично ставляться до втіленого Бога або до цього потоку, чи слід їм ображати Бога? (Ні.) Коли великий червоний дракон каже тобі ображати Бога, чому ти його слухаєшся? Хоч би хто це був, навіть якщо хтось заперечує істинний шлях, заперечує цей потік, йому однаково не слід ображати Бога. Що це за люди, які ображають Бога? (Люди, які можуть ображати Бога, – це ті, хто має злу людськість, а також ті, хто має особливу ненависть до істини й кориться впливу сатани.) Скажіть Мені, якби у своїх серцях люди справді вірили, що Бог існує, вірили, що Бог – Творець, що людство створене Богом, що людське життя дароване Богом і що Бог володарює над усім сущим, чи ображали б вони Бога? (Ні.) Вони б ніколи цього не робили. Вони б не ображали Бога за жодних обставин. Навіть якщо вони скептично ставляться до імені Всемогутній Бог або до цього потоку, який є роботою Всемогутнього Бога, вони б абсолютно ніколи не ображали Бога. Отже, людина, яка може ображати Бога, не тільки заперечує цей потік і заперечує втіленого Всемогутнього Бога, а й заперечує Божу роботу та істину, виражену Богом. До якої категорії тоді належать люди такого типу? (Вони – дияволи; це люди, які заперечують Бога у своїх серцях.) Люди такого типу є частиною банди сатани й дияволів; вони не Божі обранці, не Божі вівці – вони нелюди. Оскільки деякі люди не розуміють істини й не мають розрізнення, після арешту великим червоним драконом вони починають сумніватися, коли чують чутки. У них виникають сумніви щодо втіленого Бога, і під погрозами, спокусами та примусом жорстоких тортур вони зрікаються Божого імені, заперечують цей потік, який є роботою Святого Духа, і заперечують церкву. Це вже дорівнює зраді Бога. Але деякі люди можуть навіть ображати Бога – це цілковита відсутність совісті й розуму, це непростимо, і це вчинення непростимого гріха. Коли ти ображаєш людей або нападаєш на них, осуджуєш чи ганьбиш їх, з юридичної позиції це щонайбільше визначалося б як злочин наклепу або, в найтяжчих випадках, як напад на особистість. Це не дуже серйозно й не призводить до смерті. Однак, коли хтось може ображати Бога, природа проблеми змінюється. Це вже не просто образа Бога – це богохульство! Що означає хулити Бога? Це означає прямо нападати, ганьбити, ображати чи обмовляти позитивні речі, істину або Бога – усе це становить богохульство. Бог святий, Бог найвищий, Бог володарює над усім людством, Бог – Той, Хто дає життя людству, і Бог – джерело людського життя. Сутність, ідентичність і статус Бога є найвищими. Бог досконалий, добрий і святий, Він непорочний і бездоганний. Саме тому, що Бог святий, досконалий і найвищий, і тому, що Бог є джерелом, яке дає життя людству, будь-який наклеп, напад чи образа, спрямовані на Бога створеним людством, є богохульством. Тепер ви маєте розуміти, що таке «богохульство», чи не так? (Будь-який напад, образа чи наклеп, спрямовані на Бога, є богохульством.) Якщо слово «богохульство» пояснювати, то воно означає наклеп, осуд чи засудження позитивних речей, і особливо наклеп, осуд чи засудження істини або Бога. Це називається богохульством. Тому слово «богохульство» можна використовувати лише для опису наклепу, образ, нападів чи осуду людства щодо Бога – це відносно влучно. Коли люди осуджують інших людей, ображають їх, нападають на них чи засуджують їх, якщо це не відповідає фактам, це щонайбільше наклеп. Якщо це відповідає фактам, то це не є наклепом. Однак осуд і засудження Бога людьми – це перекручування фактів і перетворення істини на неправду – це становить богохульство. Яка природа того, що люди наважуються засуджувати Бога? Чи є в Бога гріх? (Ні.) Бог святий, Бог безгрішний, тому будь-який наклеп, напад, осуд чи образа, спрямовані на Бога, називаються богохульством. Ті, хто ображає Бога, думають: «Якщо я скажу кілька слів, що ображають бога, мене відпустять, і я уникну небезпеки. За таких обставин бог цього не пам’ятатиме». З людського погляду, це лише кілька образ, які не здаються великою проблемою. Але як Бог дивиться на цю справу? Те, що ти можеш ображати Бога, демонструє, що ти вже заперечив Бога у своєму серці. Лише тому, що ти виношуєш у серці ненависть до Бога, ти можеш Його ображати. Чи ти ініціативно ображаєш Бога, чи тебе змушують ображати Його інші, це є проявом заперечення Бога й ненависті до Бога. Тому така поведінка й дія є стовідсотковим богохульством.

Деякі люди ніколи не можуть відпустити різні чутки, завжди думаючи, що вони можуть бути правдою. Вони завжди хочуть перевірити, чи правдиві чутки, поширювані великим червоним драконом, що є правлячою партією, релігійним світом і невіруючими – особливо ті чутки й зауваження, які публікуються в інтернеті. Якби Бог ніколи не оприлюднив Свою позицію або Його дім не надав жодних роз’яснень, вони б цілком повірили, що ці чутки правдиві, і зреклися б Бога та зрадили Бога – у чому тут проблема? На якій же основі вони вірять у Бога? Якщо їхня віра ґрунтується на тому, чи правдиві чутки, то це величезна помилка. Насправді багато чуток уже було дуже чітко проаналізовано та спростовано в проповідях і бесідах, а також у фільмах Божого дому; Мені немає потреби вдаватися тут у подробиці. Тож які типи чуток ви й досі хочете перевірити? Розкриймо цю тему сьогодні. Якщо ви хочете перевірити чутки, Я розповім вам те, що Я маю про них сказати, щоб деякі люди постійно не думали: «Ти приховуєш від нас щось таке, чого Ти не хочеш, щоб ми знали? Ми завжди відчуваємо, що не можемо повністю Тебе зрозуміти. Хоча ми слідували за Тобою й почули так багато істин, ми досі відчуваємо невпевненість у своїх серцях щодо того, чи є чутки правдивими, чи хибними, тому в нас завжди є ідея й думка перевірити їх». Якщо ви хочете їх перевірити, скажіть про це сміливо. Поговорімо про цю справу відкрито. Я розповім вам те, що Я маю про них сказати, – тут нічого приховувати. Чи хтось хоче їх перевірити? (Ні.) Причина, з якої ви не хочете їх перевіряти, ґрунтується на тому, що ви не вірите чуткам великого червоного дракона, чи на тому, що у вас таке ставлення: «Я не хочу перейматися цією справою – нехай усе йде як іде»? Чи це тому, що ви боїтеся, що після перевірки чуток ви будете розчаровані й не зможете глянути в очі результату, і ви не знаєте, чи зможете бути непохитними, і не хочете стикатися з такими наслідками? Незалежно від того, яким є зміст цих чуток, чи хочете ви перевіряти їх, чи ні, чи хочете ви почути те, що Я маю сказати про ці чутки, чи Мій коментар щодо них, і незалежно від того, яким є ваше ставлення, у Мене є лише одне ставлення: якщо ви розумієте істину, ви природно зможете розпізнати ці чутки; якщо ви не розумієте істини й не шукаєте істини, то в Мене немає коментарів. Це обумовлено тим, що Я промовив так багато слів, які виражають істину; Мені немає потреби пояснювати вам ці чутки – це не та робота, яку Я маю виконувати. Невже ви досі не можете розпізнати чутки, навіть прослухавши так багато проповідей? Якщо не можете, це означає, що ви не розумієте істини. Скільки б не було сказано тому, хто не розуміє істини, це марно – це як розмовляти з невіруючими: скільки б ви не говорили, вони не зрозуміють. Тому в Мене немає коментарів, коли йдеться про будь-які чутки! Я не хочу нічого пояснювати, і не хочу нічого казати, і не хочу нічого виправдовувати чи захищати. Хоч що говорять у зовнішньому світі, у Мене немає коментарів! Ви це чітко почули? (Так.) «Немає коментарів» – це своєрідне ставлення. Крім того, що саме Я хочу вам сказати щодо цієї справи? Те, що незалежно від часу Божа ідентичність і сутність не зміняться, Божий статус не зміниться, Божий характер не зміниться, Божа влада й сила не зміняться, той факт, що Бог володарює над людством і забезпечує йому життя, не зміниться, факт Божого втілення не зміниться, і той факт, що Бог є істиною, шляхом і життям, ніколи не зміниться. Чи достатньо цих слів, щоб розвіяти ваші сумніви? (Так.) Це все, що Я маю вам сказати про цю справу. Якщо ви розумієте, то прийміть це. Якщо не розумієте, то не поспішайте й поміркуйте над цим. Якщо у твоєму серці досі є сумніви, і ці слова не можуть їх розвіяти, то Я більше нічого не можу зробити. Нехай усе йде як іде. Це все, що Я можу сказати й зробити для тебе. Чи доречний такий підхід? (Так.) Чи можуть ці слова справити певний вплив на людей? Коли ти стикаєшся з різними складними справами, якщо у стосунках між тобою і Богом з’являється тріщина, або якщо в тебе виникають серйозні сумніви щодо Бога, і ці слова не можуть розв’язати проблему, перед якою ти зараз постаєш, то ти маловір. Те, що ти приймаєш, – це не істина, а брехня сатани й усілякі диявольські слова, які говорить сатана. Це так само, як з Адамом і Євою на початку – Бог сказав: «Ви можете їсти з кожного дерева в саду, але з дерева пізнання добра і зла не їжте, бо в день, коли ви з’їсте з нього, ви неодмінно помрете». Вони зберегли Божі слова у своїх серцях після того, як почули їх. Але коли сатана сказав їм: «Бог сказав, що вам не можна їсти плоди з дерева пізнання добра і зла – це не обов’язково правда. Якщо ви з’їсте їх, ви не обов’язково помрете», Адам і Єва відразу засумнівалися. Вони відкинули Божі слова й повірили словам змія. Вони запідозрили, що сказане Богом було брехнею. Через те, що сказав змій, вони більше не вірили Богу й не слухалися Бога, а цілком пішли за брехнею змія. Зрозуміло, яким був кінцевий наслідок цього. Вірячи тому, що сказав їм змій, і приймаючи це, вони також заперечували те, що сказав Бог, думаючи, що сказане Богом було брехнею. Вони більше не вірили, що Божі слова були правдивими, і вони більше не вірили в Божу ідентичність і сутність. Натомість вони скептично ставилися до Бога, підозрюючи, що в Нього були приховані мотиви щодо них і що Він обманював їх брехнею. На противагу цьому, вони вірили, що сказане змієм було правдою і що змій говорив заради їхнього блага. Кінцевим наслідком стало те, що вони були зваблені змієм і розбещені сатаною. Вони відійшли від Божої опіки, втратили Божий захист і стали на шлях, з якого немає вороття.

Чи розв’язано для вас проблему чуток? Якщо її не розв’язано, повільно опрацюйте її самі. Я вже достатньо побесідував про те, як ставитися до чуток. Якщо досі є люди, які не можуть розгледіти наскрізь різні чутки й не можуть їх розпізнати, побесідуйте про це й розв’яжіть це самі. Хоча це питання не вважається серйозним, у повсякденному житті людей це те, що часто може турбувати їхній розум і заважати їхньому життю. Хоча деякі чутки не доходять до того, щоб негайно позбавити тебе життя, вони також є своєрідним докучанням для тебе, наче настирлива муха, яка не кусає людей, але викликає в них огиду – час від часу вони з’являються, щоб заважати тобі. Особливо коли ти слабкий, коли ти стикаєшся з невдачею чи перешкодами або налаштований негативно, ці чутки й диявольські слова з’являтимуться, щоб заважати тобі, мучити тебе у твоєму серці, тягнучи тебе назад, змушуючи тебе потроху опускатися. Саме в такий спосіб деякі люди відійшли й перестали вірити. Бачиш, люди, відправлені до груп Б або до звичайних церков, перебувають у великій небезпеці – але хіба люди, які виконують обов’язок із повною зайнятістю, не в небезпеці? Деякі з них також перебувають у великій небезпеці. Яка група серед них? Група людей, які постійно не можуть зрозуміти істину. Скільки б Божих слів вони не чули, вони їх не розуміють. У своїх серцях вони завжди сумніваються: «Чому я не можу розібратися, які з Божих слів є істиною? Усі кажуть, що істина – це шлях, життя – чому ж я не відчуваю, що це життя? Я також чув багато Божих слів, але життя в мені не змінилося; я досі залишаюся собою, я не змінився!». Вони ніколи не розуміють, що таке істина, ніколи не розуміють Божої роботи, і їм завжди залишаються незрозумілими видіння. Такі люди перебувають у небезпеці. Чуючи чутки, люди такого типу ніколи не шукають істини, щоб розпізнати їх; вони знають лише, як уникати чуток і відкидати їх. Якщо вони можуть уникнути їх, то щасливо уникають лиха; якщо не можуть їх уникнути, їх захоплює сатана. Скажіть Мені, чи є збігом те, що таких людей може захопити сатана? (Ні.) Ті, хто ніколи не розуміє істини, хто ніколи не розуміє, що таке віра в Бога, хіба ці люди є Божими вівцями? Чи можуть вони зрозуміти Божі слова? (Не можуть.) Ці люди ніколи не розуміють Божих слів і не шукають істини; вони завжди переймаються таким: «Коли настане Божий день? Коли ми ввійдемо в Царство Небесне?». Якщо говорити про речі, які люди мають розуміти у вірі в Бога, вони не зрозуміли жодної з них. Якими ж безтолковими вони можуть бути! Скажіть Мені, коли Я говорю з такою безтолковою людиною, які почуття Я маю у Своєму серці? Це честь чи смуток? Чи це почуття обурення? Коли Я бачу цих людей, це Мене дратує. Що можуть здобути ці безтолкові дурні, вірячи в Бога? Після того, як великий червоний дракон заарештовує їх і промиває їм мізки, їх викрито й відсіяно. Ці люди анітрохи не розуміють істини, і Божий дім не хоче таких людей. Саме через великого червоного дракона їх викрито й відсіяно. Скажіть Мені, хіба це нелюбовно? (Ні.) Якби такі люди не були заарештовані великим червоним драконом, і якби ці чутки не вводили їх в оману, чи завжди вони чіплялися б за церкву? Які обставини можуть змусити їх відійти? (Саме чутки великого червоного дракона. Коли вони чують чутки й вірять їм, то відходять.) Саме через демонічні пазурі великого червоного дракона, цього контрастного тла, вони опиняються в полоні й зрештою перестають вірити. Насправді ці люди не можуть сприйняти істину, не можуть виконувати жоден обов’язок і не можуть надавати жодних послуг. У Божому домі вони лише для кількості, живуть коштом інших і чекають на смерть. Кожен із них перебуває в жалюгідному стані, проте вони стверджують, що є послідовниками Бога, що є Божими обранцями – хіба вони не безсовісні? Ті, хто слідує за Богом, мусять принаймні бути людьми, а не мертвими без духу, не звірами. Вони мусять бути людьми, які можуть розуміти слова, сказані Богом. Лише ті, хто може розуміти Божі слова й розуміти істину, є Божими вівцями. Лише Божі вівці можуть щиро виконувати свій обов’язок і слідувати за Богом. Ті, хто не є Божими вівцями, не є щирими послідовниками. Вони проникають у церкву з метою, яка полягає в здобутті благословень. У їхніх серцях немає Бога. Скільки б років вони не вірили, вони ніколи не зможуть мати богобоязливе серце. Дияволи, сатани та ті, хто одержимий нечистими духами й злими духами, також знають, що це істинний шлях, і вони також жадають благословень. Але чи хоче Бог таких людей? (Ні.) Різні злі духи й нечисті духи заволодівають тваринами, і після того, як вони проходять багато років вправляння й стають надприродними істотами, вони завжди хочуть перетворитися на людей. Вони не бажають залишатися нечистими духами, злими духами чи різними духами тварин; вони хочуть піднятися на вищий рівень – стати людьми. Подібним чином ці безтолкові дурні також хочуть підвищити свій ранг, бажаючи бути Божими обранцями. Скажіть Мені, чи хоче Бог таких людей? Він їх не хоче. Навіть якщо вони проникнуть у церкву, це буде марно; вони в будь-якому разі мають бути вичищені. Щойно їх буде вичищено, Божий дім буде чистим, і церква буде чистою. Ті, хто залишиться, мають принаймні бути людьми, які визнають Божу ідентичність і сутність, які визнають, що Бог є істиною, шляхом і життям, і які можуть охоче надавати послуги Богу. Чи можуть ці безтолкові дурні досягти цього? Їм далеко до того, щоб цього досягти. Усі вони – мертві люди без духу, і все ж вони завжди хочуть благословень, завжди хочуть увійти в царство, завжди хочуть піти на небо. Їхні амбіції та жага чималі, але вони навіть не дивляться на те, ким вони є, – вони переоцінюють себе! Це правильно, що таких людей відсіюють. Чи відчуваєте ви жаль? (Ні.) Від самого початку Бог сказав: «В людях Мені потрібна досконалість, а не їхня аж така велика кількість». Це необхідний стандарт Бога для Його обранців, а також вимога й принцип щодо кількості людей у церкві. «В людях Мені потрібна досконалість» – чи стосується тут «досконалість» хороших воїнів царства або переможців? Ні те, ні інше не є правильним. «Досконалість», якщо сказати правильно, стосується тих, хто має нормальну людськість, тих, хто є справжньою людиною. У Божому домі, якщо ти можеш виконувати обов’язки, які має виконувати людина, якщо тебе можна використовувати як людину, і якщо ти можеш виконувати людські зобов’язання, обов’язки та повинності без того, щоб інші тебе тягнули, волокли або підштовхували, і ти не є непотрібним сміттям, не є тим, хто живе коштом інших, не є неробою – ти можеш узяти на себе зобов’язання й повинності людини та взяти на себе місію людини – лише це означає відповідати стандарту як людина! Чи можуть ці нероби й ті, хто не займається належними завданнями, взяти на себе місію людини? (Ні.) Деякі люди не бажають брати на себе відповідальність; інші не можуть узяти її на себе – вони є непотрібним сміттям. Тих, хто не може взяти на себе зобов’язань людини, не можна назвати людьми. Подивіться на розумово відсталих, ідіотів, хворих на церебральний параліч або фізично паралізованих – чи можна їх назвати стандартними людьми? (Не можна.) Чому ні? Такі люди не мають здатності жити, не мають здатності виживати й не мають здатності дбати про себе. Вони цілком покладаються на інших щодо допомоги та догляду, живуть без здатності забезпечувати себе й не можуть узяти на себе зобов’язання та повинності людини. Ті, хто не здатний узяти на себе власний обов’язок у Божому домі, не є нормальними людьми, і Бог їх не хоче. Незалежно від того, чи ти лідер або працівник, чи виконуєш конкретну роботу, що вимагає професійних навичок, ти мусиш бути здатним узяти на себе роботу, за яку ти відповідаєш. Окрім здатності давати раду власному життю та виживанню, твоє існування полягає не лише в тому, щоб дихати, не в тому, щоб їсти, пити й розважатися, а в тому, щоб бути здатним узяти на себе місію, яку дав тобі Бог. Лише такі люди гідні називатися створеними істотами й гідні називатися людьми. Ті в Божому домі, хто завжди хоче жити коштом інших і завжди намагається якось проманеврувати блефом, сподіваючись хитрощами дійти до кінця й здобути благословення, не можуть узяти на себе жодної роботи чи жодного зобов’язання відповідальності, не кажучи вже про якусь місію. Такі люди мають бути відсіяні, і немає чого шкодувати. Це обумовлено тим, що те, що відсіюється, не є людиною – вони не придатні називатися людьми. Ти можеш називати їх непотрібними людьми, неробами чи ледарями; у будь-якому разі вони не гідні називатися людьми. Коли ти доручаєш їм роботу, вони не можуть виконати її самостійно; а коли ти призначаєш їм завдання, вони не можуть узяти на себе відповідальність або виконати зобов’язання, як їм слід – таким людям кінець. Вони не гідні жити; вони заслуговують на смерть. Те, що Бог щадить їхні життя, вже є Його благодаттю, це виняткова милість.

Щодо теми чуток, на цьому ми зупинимося. Якщо у вас досі є якісь проблеми, ви можете порушити їх і побесідувати про них або шукати істину, щоб розв’язати їх самостійно. Ми більше не будемо про це говорити, добре? Чи є в когось якісь заперечення? (Ні.) Якщо є якісь проблеми, які Я не обговорив, то ви можете подумати, як розв’язати їх самостійно. У цій справі Я виконав свою відповідальність. Припустімо, хтось скаже: «Ми ще не отримали відповіді, якої хочемо; ті чутки правдиві чи хибні? Будь ласка, дай нам чітку відповідь». Навіть якби Я дав вам чітку відповідь, яку проблему це могло б розв’язати? Ось чому Я кажу, що ви маєте знайти цю відповідь самостійно. У Мене немає коментарів щодо цього. Усе залежить від того, чи є у вас розрізнення. Ті, хто здобув істину, ніколи не будуть уведені в оману. Насправді ці чутки викрили багатьох людей. Усіх тих, хто вірив у Бога роками, але не здобув істини, було викрито – це Божа мудрість. Це Моя відповідь. Ви розумієте? (Так.) Отже, що саме Я хочу вам сказати? Все те, що Я хочу сказати, є в томах книги «Слово являється у плоті» та в усіх проповідях. Ці слова – це те, що Я хочу сказати вам. Хіба їх недостатньо? (Достатньо.) Якщо деякі люди й досі наполягатимуть, кажучи: «Тоді щодо чуток, чи є в Тебе якась відповідь?». Я кажу: ні, в Мене досі немає коментарів. Я вже багато сказав із того, що хочу сказати, в усіх проповідях. Якщо ви готові шукати істину й можете прийняти ці слова й дотримуватися їх, тоді ваші проблеми будуть розв’язані. Якщо ви не приймаєте цих слів, то ваші проблеми назавжди залишаться проблемами. Я виконав Свою відповідальність; це більше не має до Мене жодного стосунку. Ви почули чітко? (Так.)

Перша практика для прагнення до істини: відпускання

Відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога

I. Відпускання своїх уявлень і фантазій про Бога: відпускання своїх уявлень і фантазій про Божу роботу

F. Божа робота не змінює природжених даних людей; вона має на меті змінити їхні розбещені характери

Продовжимо бесідувати на тему «Як прагнути до істини». У цей період ми досі обговорюємо зміст, пов’язаний із «відпусканням» у межах теми «Як прагнути до істини», говорячи на головну тему – «відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога». Перший аспект цієї теми – відпускання своїх уявлень і фантазій про Бога. У цьому аспекті ми обговорили людські уявлення й фантазії про Божу роботу, що стосується відносно складного питання: відмінностей між природженими даними, людськістю та розбещеними характерами. У цьому є багато деталей. Коли люди стикаються з проблемами в повсякденному житті, вони завжди плутають поняття й не можуть чітко розрізнити, до якої саме категорії належить якась проблема або як їх розрізняти. Наприклад, щодо певних проявів люди не можуть розрізнити, чи стосуються вони людськості, чи природжених даних. А щодо деяких інших проявів люди не можуть сказати, чи це проблеми, пов’язані з розбещеними характерами, чи з людськістю. Люди не можуть розрізнити ці речі. Люди часто розглядають певні проблеми й недоліки природжених даних як розбещені характери, або розглядають певні вади й проблеми людськості як розбещені характери. Іноді, навіть коли це вияв розбещеного характеру, вони натомість розглядають його як вияв природжених даних, які неможливо змінити. Тому люди часто почуваються дуже непевно щодо питань природжених даних, людськості та розбещених характерів у процесі віри в Бога й не можуть їх розрізнити. Минулого разу ми бесідували про частину цього й, звісно, навели деякі приклади, але Я відчуваю, що це було недостатньо конкретно. Сьогодні ми візьмемо питання в межах цих трьох категорій і побесідуємо про них більш конкретно. Я розповім про деякі конкретні прояви та приклади, а потім ви розпізнаєте, до якої категорії вони належать: природжених даних, людськості чи розбещених характерів. Якщо ви не зможете їх розпізнати, ми дослідимо їх разом. Як вам таке? (Добре.) Минулого разу ми трохи більше бесідували про природжені дані, тому ваше розпізнання щодо цього, звісно, дещо чіткіше. Однак, досі є деякі речі, які є відносно межовими або схожими на аспекти людськості, і люди досі не можуть розрізнити, чи слід їх відносити до категорії природжених даних чи людськості. Я запропоную деякі прояви або якісь моделі поведінки та дії, а потім ви скажете, до якого аспекту їх слід категоризувати. У чому користь такого стилю бесіди? Щойно ти дізнаєшся, до якого аспекту належить певний прояв, ти знатимеш, як до нього підійти і як із ним упоратися.

6. Різні прояви природжених даних, людськості та розбещених характерів

Старанність у справах і лінощі

Почнімо з першого прояву: бути старанним у веденні справ, тобто бути дуже працьовитим. До якого аспекту це належить? (Це прояв людськості.) Тоді це перевага чи вада людськості? (Перевага людськості.) Бути дуже старанним і працьовитим – це перевага людськості. Любити охайність і чистоту та підтримувати гігієну – що це за прояв? (Перевага людськості.) (Це хороша життєва звичка, вона належить до природжених даних.) Хіба це природжені дані? Хіба це не перевага й сильна сторона людськості? (Так.) Щойно хтось сказав, що це природжені дані; це неправильно. Це стосується людськості, а також життєвих звичок; звісно, це також перевага й сильна сторона людськості. Наступний прояв: деякі люди ліниві; вони люблять комфорт, і ненавидять працю, і не люблять працювати. Коли вони не працюють, то почуваються особливо розслаблено, але коли починають працювати, їхній настрій погіршується – вони стають дратівливими, роздратованими й сердитими. Коли є робота, вони почуваються млявими, їм бракує енергії, і вони не хочуть працювати. Однак, коли доходить до того, щоб їсти, пити й розважатися, у них безмежна енергія. Лінощі – що це за проблема? (Погана людськість.) Щонайменше це вада людськості, недолік і значна проблема в людськості. Це ще не дотягує до рівня поганої людськості. Якщо такі люди люблять командувати іншими та експлуатувати людей, змушуючи інших виконувати роботу, тоді як самі нічого не роблять, що це за проблема? (Погана людськість.) Коли їх просять виконати якусь роботу, вони знаходять усілякі причини й виправдання, щоб її уникнути; вони просто не хочуть працювати. Вони не висловлюють своїх намірів відкрито, а натомість використовують різні методи, тактики або брехню й шахрайство, намагаючись змусити інших виконувати роботу, тоді як самі уникають її, щоб насолоджуватися дозвіллям. Що це за проблема? (Розбещений характер, нечестивий характер.) Хіба це лише розбещений характер? Люди, які люблять експлуатувати інших і командувати ними, перш за все, мають погану людськість і мерзенні моральні якості. По-друге, їхні хитрі методи командування іншими розвінчують їхній лукавий, нечестивий характер. Їхні прояви того, що вони люблять експлуатувати інших і командувати ними, демонструють і те, що вони мають погану людськість, і те, що їхній розбещений характер є серйозним – лукавим і нечестивим. Бачиш, деякі прояви відображають лише погану людськість або певний недолік людськості й не дотягують до рівня розбещеного характеру. Однак деякі прояви, які ґрунтуються на мерзенній людськості, безпосередньо стосуються розбещених характерів. Тому жоден прояв не буває таким простим. Деякі прояви пов’язані не з однією проблемою, а з двома.

Поверховість

Поверховість – до якого аспекту вона належить? (Це вада людськості.) Правильно, це вада людськості. Якщо йдеться лише про те, що людина любить причепурюватися, створювати собі гарний вигляд і любить отримувати компліменти з приводу своєї привабливості, вроди, краси чи молодості – бажаючи, щоб інші мали високу думку про її зовнішність або позитивно ставилися до неї, – тоді це обмежується лише проблемою людськості. Що це за проблема людськості? Вочевидь, це не перевага, а вада. Дехто може сказати: «У кожного є любов до краси – як це може бути вадою?». Тоді чому Я кажу, що поверховість є вадою людськості? Оскільки поверховість є вадою, її прояви не є виправданими. Поверховість не стосується того, щоб мати належний, гідний, благочестивий чи серйозний вигляд, справляючи на інших враження достоїнства та порядності; про це не йдеться на рівні належного вигляду, радше це більш надмірно і серйозно, ніж виправдана зосередженість на належному вигляді. Коли люди поверхові, вони приділяють особливу увагу тому, щоб причепуритися й продемонструвати себе, змушуючи інших зосередитися на їхньому іміджі, доходячи до того, що вони стають навіть дещо безсоромними – іншими словами, зовнішність впливає на цих людей і сковує їх у багатьох питаннях. Це вада людськості. Наприклад, деякі люди соромляться виходити на вулицю без макіяжу. Вони соромляться зустрічатися з іншими, якщо не побризкаються парфумами. Вони завжди стурбовані цими питаннями, завжди бажають надмірно причепуритися, щоб змусити інших людей мати про них високу думку й подобатися їм. Це надмірна поверховість – у цей момент вона стає вадою. Ця вада вже вийшла за межі та необхідні стандарти нормальної людськості. Бути надто поверховим – це вада людськості. На цьому наше обговорення цього прояву завершується.

Любов до перебування в центрі уваги

Наступний прояв – любов до перебування в центрі уваги. Який це тип прояву? (Це недолік людськості; це коли людині подобається висуватися вперед, подобається виставляти себе напоказ.) Тоді чи є в цьому розбещений характер? (Так, бо якщо хтось любить бути в центрі уваги, тоді він хоче виставити себе напоказ, бажаючи виділитися.) Любов до перебування в центрі уваги й постійне бажання виставити себе напоказ – що це за проблема? Це стається тому, що в них є лідерські здібності, чи тому, що вони розуміють істину й мають відчуття ноші? Якщо в них є відчуття ноші, працездатність і вони можуть узяти на себе певну роботу, це не означає любов до перебування в центрі уваги. Тоді що ж це за проблема – любов до перебування в центрі уваги? В одному аспекті це вада людськості. Люди такого типу люблять перебувати в центрі уваги. Куди б вони не пішли, вони люблять виставляти себе напоказ, боячись, що їх не побачать інші. Вони також говорять досить показово, перебільшено й голосно. Що більше людей, то більше вони хочуть говорити, завжди бажаючи мати місце в натовпі. Любов до перебування в центрі уваги не можна вважати виявом поганої людськості. Вона не стосується моральних якостей людини, і це лише вада людськості, своєрідний недолік чи проблема. Чому я кажу, що це недолік чи проблема людськості? Тому що це прояв браку розуму. Ці люди постійно прагнуть бути в центрі уваги, але чи справді вони здатні взяти на себе роботу? Чому вони завжди хочуть бути в центрі уваги? Чи це обумовлено тим, що ними керують амбіції та жага? Чи це обумовлено тим, що вони люблять статус, люблять бути звеличеними й робити себе центром уваги? Чи це обумовлено тим, що вони люблять мати престиж серед людей, бути вищими за інших і люблять керувати іншими? (Так.) Хіба людськість такої людини не розвінчується? Яка це людськість? Їй бракує розуму. Хіба це не вада людськості? (Так.) З одного боку, це вада людськості. З іншого боку, така людина не просто час від часу висувається вперед або виставляє себе напоказ; радше через те, що нею керують амбіції та жага, що вона любить статус, владу та останнє слово, вона любить бути в центрі уваги. То хіба це не стосується також розбещеного характеру? (Так.) Який це розбещений характер? (Зарозумілий.) Це зарозумілість. Що дає їм право бути в центрі уваги? Що дає їм право мати останнє слово й керувати іншими? Дехто каже: «Я розумію істину і маю відчуття ноші». Навіть якщо в тебе є відчуття ноші, все ж потрібно дивитися на те, чи можеш ти виконувати реальну роботу. Це не той випадок, коли лише тому, що в тебе є відчуття ноші й ти хочеш її виконувати, ти справді зможеш виконати її добре. Між цими двома речами немає жодного логічного зв’язку. Бажання виконувати роботу й любов до неї не означає, що ти можеш її виконувати, або що ти компетентний у лідерській роботі. Ти любиш перебувати в центрі уваги, ти любиш статус – чи означає це, що всі мусять обрати тебе? Які принципи обрання церковних лідерів? (Воно має ґрунтуватися на тому, чи є в людини працездатність, чи є вона тим, хто прагне до істини, і чи є вона правильною людиною.) Щонайменше ти мусиш бути правильною людиною. Ти мусиш мати духовне розуміння, здатність сприймати істину, а також працездатність. Лише тоді ти відповідатимеш умовам для того, щоб тебе зрощували, і станеш кандидатом на зрощування. Ти мусиш відповідати всім цим умовам. Якщо ти не відповідаєш жодній із цих умов, хіба всі обрали б тебе лідером тільки тому, що ти любиш перебувати в центрі уваги? Цього б ніколи не сталося. Тож якщо ти завжди любиш перебувати в центрі уваги, завжди любиш виставляти себе напоказ, хіба це не зарозумілість? (Так.) Це зарозумілість і переоцінка себе. Зарозумілість із погляду людськості – це брак розуму. Якщо вимірювати за істиною, то це розбещений характер, і це сатанинський характер. Прояв любові до перебування в центрі уваги є водночас і вадою людськості, і розбещеним характером, що також передбачає дві проблеми. Хоча любов до перебування в центрі уваги не сягає рівня низької чи поганої людськості, вона все ж є конкретним проявом браку розуму, а також проявом зарозумілого характеру. Якщо людина лише любить перебувати в центрі уваги, і вона не пригнічує людей і не мучить їх, і не використовує методів злих людей, щоб сіяти розбрат або формувати угруповання, то це лише вада її людськості. Однак, якщо вона має прояви злих людей чи антихристів, а також коїть деякі лихі вчинки, тоді ця вада людськості посилюється – на що вона перетворюється? На погану, жахливу й злу людськість – ці аспекти використовуються для того, щоб охарактеризувати таку людськість. Крім того, прояви розбещених характерів, які такі люди виявляють, охоплюють як зарозумілість, так і порочність; звісно, є й більш конкретні прояви. Тож людськість таких людей слід характеризувати на основі того, якою мірою вони виявляють ці розбещені характери. Якщо вони лише люблять перебувати в центрі уваги й не мають проявів злої людськості – не пригнічують і не мучать людей, таємно не формують угруповань і не створюють незалежного царства, і не використовують неортодоксальні методи, щоб увести людей в оману й змусити їх слухатися, – тоді ця любов до перебування в центрі уваги є лише вадою людськості. Але щойно такі лихі вчинки скоєні, це вже не просто вада людськості. Що ж це тоді за проблема? (Це погана, жахлива й зла людськість.) Саме так. Це вже не просто вада людськості, а радше зла людськість. Любов до перебування в центрі уваги – це лише вада людськості. Якщо в такої людини є духовне розуміння, певний рівень і працездатність, чи обрали б ви її лідером? (Так.) Чому б ви її обрали? (Тому що вона не є злою людиною.) Її любов до перебування в центрі уваги – це лише вияв розбещеного характеру. В її любові до перебування в центрі уваги немає елементу зла, і вона не є злою людиною. Якщо вона відповідає умовам для того, щоб бути лідером, її можуть обрати й зрощувати далі. Хоча любов до перебування в центрі уваги є проявом низького розуму в людськості, з огляду на те, що вона може виконувати роботу, має працездатність, духовне розуміння, здатність сприймати істину і, крім того, бажає виконувати певну роботу й бути куратором, її можуть обрати. Чому її можуть обрати? Тому що її людськість відповідає стандарту, як і її рівень. Якщо вона не є злою людиною чи антихристом, не буде мучити чи пригнічувати людей і не намагатиметься створити незалежне царство, її можна обрати лідером. Але якщо її любов до перебування в центрі уваги містить елементи злої людськості, чи слід таку людину обирати? (Ні.) Ще до того як її оберуть лідером, вона вже починає використовувати підступні методи, таємно формувати угруповання й фальсифікувати голоси. Щоб досягти своїх цілей, вона вдається до тіньових маневрів і навіть здатна вигадувати чутки та лихословити про деяких хороших людей, які відносно серйозно ставляться до прагнення до істини й виконують свої обов’язки. Вона робить багато того, що йде врозріз з істиною і людською мораллю, скоюючи деякі лихі вчинки. Чи можете ви обрати таку людину лідером? (Ні.) Чому ні? (Бо її людськість зла.) Точніше кажучи, саме тому, що вона зла людина; вона не відповідає принципам Божого дому щодо використання людей. Божий дім не використовує злих людей. Які наслідки того, що Божі обранці потрапляють до рук злих людей? З одного боку, їх будуть мучити й пригнічувати. З іншого боку, церква розсіється, як сипучий пісок, і стане безладною. У цьому разі ти не виконував би своїх обов’язків, а служив би злим людям, перебував би під контролем злих людей і слідував би за злими людьми. Які були б наслідки цього? Твоя надія на здобуття спасіння була б зруйнована. Тепер ти розумієш? (Так.) Тож якщо двоє людей люблять перебувати в центрі уваги й обидва мають зарозумілі розбещені характери, на якій основі ти обрав би когось із них лідером? (На основі їхньої людськості.) Правильно, на основі їхньої людськості. Вияви різних розбещених характерів, як-от зарозумілість, лукавість і непоступливість, є універсальними; у цьому плані всі однакові. Тож у чому полягає відмінність? У людськості людей. Зовні деякі люди більш розкуті, тоді як інші більш консервативні; одні відносно безтолкові й недбалі, тоді як інші відносно проникливі та скрупульозні. Одні більш екстравертні та життєрадісні, тоді як інші більш інтровертні. Зовнішні прояви особистості людей відрізняються, і їхня людськість-сутність, звичайно, теж неоднакова. Деякі люди мають межі совісті та моралі, тоді як інші – ні. Дехто навіть злий, безжальний і порочний – такі люди вбивають не кліпнувши оком і пожирають людей з кістками. Вони здатні на все. Тому для злих людей мучити інших – це дрібниця. Якщо ви потрапите до рук злих людей, ваші хороші дні закінчаться, і відтоді ви житимете в темряві. Якщо хтось потрапляє до рук злих людей, це те саме, що потрапити до рук великого червоного дракона. Ви це пережили? (Так.) Найвизначнішими та найочевиднішими проявами злих людей у плані їхньої людськості є нечестя, порочність, безжальність, відсутність моральних меж і стандартів совісті. Судячи з їхнього ставлення до Бога й до істини, у них зовсім немає богобоязливого серця. Вони зухвалі та нерозважливі, наважуються на все, не маючи жодних меж совісті. Що стосується істини, вони анітрохи її не приймають. Зовні вони можуть докладати зусиль і терпіти труднощі у своїх обов’язках, а також можуть давати милостиню. Однак вони не мають анінайменшого страху в тому, як ставляться до Бога й до істини. Коли доходить до того, щоб свідчити про Бога, свідчити про втіленого Бога, свідчити про Божу ідентичність і сутність, свідчити про Божі діяння або свідчити про те, як Бог платить ціну за людство і як Бог використовує кров Свого серця й Своє життя, щоб спасти людство, їм немає чого сказати, і вони не хочуть говорити. У своєму серці вони зневажають Бога. Але коли вони свідчать про себе, у них є багато чого сказати, і вони говорять без упину. Любов до перебування в центрі уваги – це лише вада людськості. Якщо такі люди не коять зла й мають межі совісті та моралі, тоді, за умови, що вони можуть зрозуміти деякі істини, вони загалом можуть оцінювати питання відповідно до меж своєї совісті; їхня совість функціонує. Наприклад, якщо вони знаходять когось протилежної статі, хто їм до вподоби, і хочуть до нього наблизитися, оскільки вони мають межі совісті у своїй людськості та почуття гідності й сорому, вони природно стримуватимуть себе. Однак злі люди не переймаються такими речами. Якщо їм хтось подобається, вони будуть насильно наближатися до нього; якщо інша сторона не погоджується, вони вигадуватимуть усілякі способи, щоб мучити, скоряти її або створювати їй проблеми. Люди з межами совісті стримуються своєю совістю; є певні переступи, яких вони не скоять, і певні межі, які вони не перетнуть, бо в них є почуття гідності та сорому. Якщо вони розуміють істину, і їхнє прийняття істини є відносно глибоким і сильним, вони матимуть богобоязливе серце. Оскільки вони тремтять перед Богом і бояться Його, вони загалом не перетнуть певних меж. Тому наявність когось із межами совісті як лідера є такою корисною для вас. Принаймні він не завдасть тобі болю, а тим паче не стане тобі на заваді й не нашкодить тобі, і також може запропонувати вам певне забезпечення й допомогу. Однак злі люди інші. Вони не лише використовують слова, щоб увести тебе в оману; вони також застосовують різні методи, щоб мучити тебе, пригнічувати тебе й топтати тебе. Якщо ти не слухаєшся їх, не прислухаєшся до них або маєш із ними суперечку щодо чогось, вони не тільки нападуть на тебе, але й засудять тебе, поставлять тебе в незручне становище й навіть намагатимуться скорити тебе. Так ти повністю потрапиш до їхніх рук. Найбільша різниця між звичайними розбещеними людьми й злими людьми полягає в тому, чи є їхня людськість доброю чи злою, і чи функціонує їхня совість. У злих людей немає совісті, тому в них також немає почуття гідності чи сорому й вони здатні скоїти будь-який поганий учинок. Хоча людськість звичайних розбещених людей також має вади й недоліки, вони стримуються совістю та розумом, тому є багато видів меж, які вони не здатні перетнути. Навіть якщо вони не вірять у Бога, вони не коїтимуть певного очевидного зла; вони не здатні на такі вчинки, як, наприклад, статева аморальність чи крадіжка. Подумай про таке: до того, як ти повірив у Бога, поки ти був у світі, чи міг би ти займатися розпустою, якби хтось тобі дозволив? Що означає розпуста? Це означає мати кількох статевих партнерів, навіть бути у зв’язку з кількома особами протилежної статі одночасно, не відчуваючи жодного почуття провини чи внутрішнього звинувачення. Чи могли б ви зробити таке? (Ні.) Подивіться на тих розпусних жінок, повій і розпусників – вони можуть робити такі речі. Хіба ви не відрізняєтеся від цих людей? (Так.) У чому полягає різниця? Вона полягає в тому, чи має людина совість і розум людськості. Совість і розум дають тобі почуття гідності та сорому, тому ти не коїтимеш актів розпусти, і в тебе є стандарт: «Жити як людина в такий спосіб – це недобре; я не буду такою людиною. Я проведу чітку межу між собою та цими людьми. Навіть якби мене забили до смерті, я б не займався розпустою». Якби деяких людей продали в таку ситуацію, вони сказали б: «Я радше помру, ніж стану такою людиною!». Деякі люди терпять приниження й несправедливість, неохоче погоджуючись із цим, але вони не бажають цього у своєму серці й використають будь-яку нагоду, щоб вибратися із цієї ситуації. Однак, інші будуть самі шукати таких обставин, навіть якщо інші намагатимуться їх зупинити. Вони роблять це, навіть якщо не заробляють на цьому грошей – їм просто подобається займатися розпустою, і їм абсолютно байдуже, чи це прибутково. Хіба ці два типи людей не відрізняються? (Так.) Це якраз і є відмінність між людськістю людей. Відмінність у людськості є вирішальною. Якщо ви зможете розгледіти наскрізь відмінності в проявах людськості серед різних типів людей, тоді ви зможете розпізнавати людей. Тому оцінювання людини не може повністю ґрунтуватися на її розбещеному характері або на її проявах і виявах протягом короткого часу чи в одному інциденті. Радше те, якою людиною вона справді є, слід оцінювати на основі її людськості та її природи-сутності. На цьому наше обговорення прояву любові до перебування в центрі уваги завершується.

Робити все методично, подумки маючи план та в упорядкований спосіб

Перейдімо до іншого прояву. Деякі люди роблять речі методично, подумки маючи план та в упорядкований спосіб; вони можуть визначити, що робити спочатку, а що потім, за допомогою роздумів та обмірковування. Вони слідують крокам і мають плани, а не роблять усе поспішно. Хоч що вони роблять, вони дотримуються кроків, навіть у найпростішій справі, як-от прання одягу. Вони сортують одяг за кольором, перучи темні та світлі речі окремо; вони знають, скільки води та прального засобу використовувати залежно від кількості білизни, уникаючи марнотратства – усе це сплановано, так організовано, ретельно та економно. Що це за прояв? (Це перевага і сильна сторона людськості.) Тоді чи може ця перевага означати, що така людина має хорошу людськість? (Ні.) Це лише перевага та сильна сторона її людськості. Вона не досягає того рівня, щоб стосуватися моральних якостей людини або принципів її життя по-людськи, і вона не стосується розбещеного характеру. Це просто життєва звичка або ставлення до життя. Деякі люди роблять усе, подумки маючи план; вони можуть осягнути закономірності, і коли завдання виконано, інші вважають його задовільним. Це люди з хорошим рівнем. Але з тими, у кого низький рівень, усе по-іншому – вони роблять усе безладно й хаотично, без уявного плану, абсолютно навмання, що закінчується повним безладом. Що це за проблема? (Вада людськості.) Чого стосується ця вада людськості? (Надзвичайно низького рівня.) Таких людей із надзвичайно низьким рівнем просто називають безмозкими. Коли я кажу деяким людям: «Невже в тебе мозок, як у свині? Як ти можеш не розуміти такої простої речі?», вони відповідають: «Я безмозкий». Що означає бути «безмозким»? Це означає взагалі не мати рівня або мати низький рівень – це проблема рівня. До чого належить це питання? Хіба це не природжені дані? (Так.) Якщо хтось від природи безмозкий, чи є сенс його навчати? Такі люди підходять до всього без планування й не маючи подумки жодного плану. Просте завдання забирає в них цілий день, затримуючи важливі справи. Це відсутність рівня або низький рівень. Невіруючі часто описують людей із поганою людськістю як таких, що не мають рівня. Наприклад, коли хтось бачить, як інша людина смітить, не дотримується гігієни або голосно кричить у громадських місцях, заважаючи іншим, хто вчиться чи відпочиває, вони можуть сказати, що ця людина не має рівня. Як на Мене, це нерозуміння норм поведінки та брак людськості – як це можна назвати відсутністю рівня? Хіба «відсутність рівня» цього стосується? Чого стосується «рівень»? Він стосується продуктивності та ефективності у виконанні справ – це називається рівнем. Отже, чи люди, які щось роблять, не маючи подумки жодного плану, мають низький рівень? (Так.) Це також є вадою людськості. Чи ця вада є вродженою? Чи легко її змінити? Чи можна її змінити шляхом підготовки? Чи можна змусити свиню вилізти на дерево? Свиня для цього не створена – у неї немає рівня. Відсутність плану в думках під час виконання справ – це проблема рівня.

Виконання справ із міцним початком, але слабким кінцем

Виконання справ із міцним початком, але слабким кінцем – до якої проблеми це належить? (Вада людськості.) Це вада людськості. Розпочинаючи якусь справу, деякі люди планують її досить добре, започатковують певні грандіозні кроки, збирають групу людей, створюють звіти, розподіляють завдання й навіть роблять гучні заяви про рішучість, але в міру їхнього просування все це випаровується, і вони не контролюють процес, не наглядають і не перевіряють, що відбувається. Якщо немає нікого, хто розуміє істину, щоб забезпечити нагляд і настанови, справа може повністю зійти нанівець або можуть навіть виникнути небажані наслідки, залишаючи роботу в цілковитому безладі. Є також люди, які можуть говорити про доктрини досить ясно й чітко, але коли йдеться про реальне виконання справ, вони абсолютно не знають, як діяти, і в них немає конкретного плану. Коли виникають особливі обставини або несподівані ситуації, вони не знають, як із ними впоратися, а також не бесідують з іншими, не шукають порад і не консультуються з тими, хто стоїть вище за них. Коли вони починають щось робити, то здаються впевненими в собі й роблять грандіозний старт, ніби збираються досягти чогось значного, але в міру просування вони втрачають завзяття й тікають – ніби розчиняються в повітрі. Коли хтось запитує їх: «Над чим ти зараз працюєш? Як просувається це завдання?», вони відповідають: «Воно не буде виконано». Проте вони не повідомляють вчасно про те, що не можуть виконати справи, затримуючи все на два-три місяці без жодних результатів. Хіба це не обурює? (Так.) Такі люди справді огидні! У людини такого типу є ще одна проблема, окрім того, що вона виконує справи з міцним початком, але слабким кінцем: усе, що вона робить, стає дедалі хаотичнішим, що більше вона цим займається. Хоча спочатку вони й можуть подумки мати якийсь план, якісь ідеї та трохи структури, але далі їхні думки стають плутаними. Вони випускають з уваги те, чому розпочали це завдання або яких результатів мають досягти. Коли хтось радить їм зайнятися пошуком, вони кажуть: «Немає потреби нічого шукати. Просто продовжуймо робити це так – у будь-якому разі, ніхто не сидить без діла». Бачиш, вони починають робити справи з великим розмахом, наче гуркіт грому. Але в міру просування все сходить нанівець. Це просто суцільний грім і жодного дощу – взагалі ніяких результатів. Якщо ти не запитаєш, не відстежиш або не перевіриш завдання, вони дозволять йому зійти нанівець незавершеним, навіть не надавши звіту. Куди поділася рішучість, яку вони висловлювали на початку? Її було забуто. А як щодо початкового плану, який вони написали? Зник безслідно. А ті ідеї, які в них були спочатку? Вони зникли; вони були забуті. Ось такими створіннями вони є! Коли ти бачиш початковий ентузіазм цього типу людини, вона здається справжнім діячем. Але насправді такі люди абсолютно ні на що не здатні; вони просто не є тими, хто робить речі обґрунтовано; це непосидючі люди. Вони лише бажають перебувати в центрі уваги, але не хочуть терпіти труднощі й бояться брати на себе відповідальність. Усе, що вони роблять, залишається незавершеним. Яка людськість у таких людей? (Погана людськість.) Скажіть Мені, чи може така людина чогось досягти? (Ні.) У них завжди міцний початок, але слабкий кінець у повному хаосі – це їхній стиль. Хоч який обов’язок вони виконують, вони починають із великим завзяттям, слухаючи музику й підспівуючи. Але через деякий час вони втрачають інтерес, просто кидають роботу і йдуть. Що це за створіння? Хіба такі люди не огидні? (Так.) Вони нерозважливо беруться за завдання, які, як вони знають, можуть бути їм не під силу, намагаючись продемонструвати свою компетентність, вихваляючись і роблячи гучні заяви – хіба вони не знають власних можливостей? Якщо вони не можуть виконати роботу або дати результати, чому б їм просто про це не сказати? Їм не слід затримувати справи! Натомість вони мовчать, затримуючи твою роботу й намагаючись обдурити тебе. Хіба вони не мають низьких моральних якостей? (Так.) Їхні моральні якості надто низькі! Чи можна довіряти таким людям вирішення справ? (Ні.) Чи гідні вони довіри? (Ні.) Такі люди не заслуговують на довіру. Якщо вони дають тобі слово, чи наважився б ти їм повірити? (Ні.) Що це за люди? Хіба вони не шахраї? (Так.) Хоча вони й не обманюють тебе заради фінансової вигоди чи із сексуальними намірами, те, як вони живуть по-людськи й вирішують справи, є дуже огидним і мерзенним. Тож у чому першопричина того, чому ці люди такі мерзенні? У них низькі моральні якості, вони не тримаються свого місця у своєму житті по-людськи, люблять хвалитися, люблять демонструвати будь-яку компетентність, яку, на їхню думку, вони мають, люблять перебувати в центрі уваги й люблять виставляти себе напоказ. Вони ніколи не доводять до кінця жодну свою справу. Водночас вони переоцінюють себе й не знають власного духовного зросту й того, з якими завданнями вони можуть упоратися. І все ж вони й досі намагаються продемонструвати свою компетентність, сміливо беручись за будь-яку важливу роботу. Взявшись за неї, навіть якщо вони не виконують її добре й затримують важливі справи, вони залишаються байдужими; поки вони перебувають у центрі уваги, для них це нормально. Хіба вони не низькі, підлі люди? (Так.) Тоді хіба ці люди не мають дуже поганої людськості? (Так.) Якщо ви зустрінете таку людину, чи наважилися б ви довірити їй великі або важливі справи? (Ні.) Наприклад, якщо тобі потрібно піти проповідувати Євангеліє, і тобі потрібен хтось, щоб доглянути за твоєю маленькою дитиною, людину якого типу тобі слід шукати для допомоги? Чи наважився б ти обрати когось подібного, хто не має почуття відповідальності, не може довести справу до кінця й не заслуговує на довіру? (Ні.) Чому ні? Тому що такі люди можуть загубити твою дитину. Якщо ти запитаєш їх, як загубилася твоя дитина, вони скажуть: «Я не знаю. Я просто задрімав на мить, і дитина зникла. Як ти можеш мене в цьому звинувачувати? У дитини є ноги, і вона може ходити сама – вона не була прив’язана до мене. Ти не можеш мене звинувачувати!». Вони навіть ухиляються від відповідальності! Хіба це не безсоромні негідники? (Так.) Справи життя й смерті категорично не можна довіряти таким людям. У своєму житті по-людськи вони непосидючі, і в них немає ні гідності, ні достоїнства. Коли виникають проблеми, їм вистачає нахабства вдаватися до безсоромності та все заперечувати. Хоча виконувати справи з міцним початком, але слабким кінцем – це лише вада людськості, ця конкретна вада є надзвичайно серйозною проблемою – це проблема гідності. Деякі люди люблять перебувати в центрі уваги й охоче беруться за завдання, але вони не наважуються брати на себе відповідальність. Щойно вони стикаються з труднощами, як негайно ухиляються від відповідальності й відсторонюються від ситуації. Вони абсолютно безвідповідальні. Вони також особливо непосидючі й не можуть довести до кінця жодну справу. Коли все стає настільки погано, це вже не просто вада людськості – йдеться про справді низькі моральні якості та погану людськість. Чому Я кажу, що такі люди мають погану людськість? Тому що вони не заслуговують на довіру – ти не наважився б довірити їм хоч що-небудь. Хоч яке завдання ти їм довіряєш, вони охоче погоджуються, але варто тобі відвернутися, як вони зникають, і ти зовсім не знаєш, чим вони займаються. Може минути навіть кілька днів, перш ніж ти побачиш їх знову. Якщо ти не запитаєш їх, як просувається завдання, вони не прозвітують тобі, поводячись так, ніби нічого не сталося. Що це за створіння? Вони абсолютно безвідповідальні! Вони навіть провалюють перевірку й не заслуговують на довіру, коли йдеться про таку дрібницю. Як ти думаєш, чого ще вони могли б досягти? (Зовсім нічого.) Якщо ти довіриш їм доглядати дитину, проблеми можуть виникнути в будь-який момент. Дитина може впасти й травмуватися, з’їсти щось, чого їй їсти не слід, або, вийшовши погратися на вулицю, заблукати чи бути викраденою поганими людьми – усе це можливі наслідки, тому що вони безвідповідальні, і мають надзвичайно низькі моральні якості, і не дотримуються жодних меж совісті в усьому, що роблять, і діють лише для задоволення власних егоїстичних бажань, ігноруючи все інше. Коли ти довіряєш їм завдання, вони відчувають, що відмова може змусити тебе втратити обличчя; зважаючи на власну гордість і щоб задовольнити своє марнославство, вони погоджуються, але потім не несуть жодної відповідальності. Вони говорять гучні слова, але не виконують завдання добре. Ось що означає не заслуговувати на довіру. Чи хороші такі люди? (Ні.) Чи можна обирати лідерами людей, які виконують справи з міцним початком, але слабким кінцем? (Ні.) Чому ні? (Вони можуть нашкодити роботі Божого дому.) Саме так. Коли вони говорять і дають обіцянки, здається, що в них є все необхідне, і люди готові довіряти тим, хто вміє говорити гучні слова. Але коли доходить до реальних дій, їхні вчинки непередбачувані. Навіть якщо вони вчинять безладдя, вони тобі не повідомлять, а якщо виникнуть якісь проблеми, вони не дадуть тобі пояснень щодо того, що сталося. Ти з нетерпінням сподіваєшся, що вони добре впораються зі справами, але врешті-решт вони все псують і навіть залишаються абсолютно байдужими до цього, зовсім не вважаючи те, що ти їм довірив, серйозною справою. У своїх діях вони схильні бути непосидючими. Деякі з них виконують справи виключно на основі власних інтересів, хобі та цікавості; деякі з них люблять привертати до себе увагу й роблять щось лише для того, щоб привернути увагу та бути поміченими. Такі люди непосидючі та безвідповідальні, і вони не здатні виконувати справи приземлено. Це досить клопітно. І це ще не йдеться про те, чи мають вони духовне розуміння, чи можуть прийняти істину, чи є вони покірними або чи є вони людьми, які прагнуть до істини, – про ці аспекти ще не йдеться. Суто з огляду на їхню людськість такі люди не заслуговують на довіру. Чи можна таких людей обирати лідерами? (Ні.) Люди, чия людськість не відповідає стандарту, навіть не мають цінності для зрощування. Чому ні? Тому що їхні моральні якості занадто низькі – їм бракує навіть елементарної гідності та достоїнства. Тому вони не придатні ні для того, щоб бути лідерами, ні для того, щоб їх зрощували як лідерів.

Прояв обережності у виконанні справ

Далі обговорімо обережність у виконанні справ. Який це тип прояву? (Це перевага людськості.) Проявляти обережність у виконанні справ, не бути нерозважливим, а коли виникають проблеми, бути здатним підходити до них спокійно й шукати істину – це перевага людськості. У цьому злому суспільстві, серед різних груп людей зі складним походженням, тобі потрібно з обережністю підходити до появи різних людей, справ і речей. Навіть коли ти виконуєш свій обов’язок у Божому домі, серед різних речей, з якими ти стикаєшся, трапляються складні ситуації, і тобі слід підходити до них з обережністю. Наприклад, коли ти стикаєшся зі злими людьми, які спричиняють завади під час твого виконання свого обов’язку, тобі спочатку слід навчитися розпізнанню, а потім підійти до ситуації згідно з істинами-принципами. Таким має бути твоє ставлення до твого обов’язку. Що передбачає обережність у виконанні справ? Вона передбачає розум людини. Коли ти стикаєшся зі справами, яких не можеш розгледіти наскрізь, тобі потрібно бути обережним. Навіть якщо ти розумієш деякі істини, коли ти й досі не можеш розгледіти наскрізь глибинну сутність і першопричину певних особливих справ, чи потрібно тобі бути обережним? (Так.) Такі ситуації тим більше вимагають від тебе обережності. Бути обережним не означає бути консервативним або робити дрібні кроки, і не означає не наважуватися діяти або боятися брати на себе відповідальність – це не стосується цих речей. Обережність, про яку тут ідеться, стосується переваги людськості. Якими є конкретні прояви обережності? Це коли, роблячи щось, ти спочатку шукаєш істин-принципів, а потім шукаєш конкретних кроків практики, конкретного шляху практики та бажаних результатів для цього завдання чи цієї роботи. Тобто ти підходиш до важливих справ і до свого власного обов’язку з уважним і обережним серцем. Звісно, деякі люди також особливо обережні, коли підходять до різних питань, із якими стикаються у своєму повсякденному житті; вони не є недбалими, а натомість неймовірно обережні. Це не є чимось поганим; це також можна назвати перевагою людськості, а не недоліком. Можна сказати, що обережність є перевагою людськості; обережне ставлення може принести людям лише користь, і воно абсолютно ніяк не обмежуватиме й не сковуватиме людей. Якщо ти не наважуєшся говорити, коли виникають проблеми, якщо ти не наважуєшся нічого робити чи з кимось спілкуватися – якщо ти боїшся, що падаючий листок ударить тебе по голові, – то це надмірна обережність. Жити весь час у своєму власному маленькому світі, проводячи свої дні в надмірно настороженій манері – чи це обережність? (Ні.) Боятися, що якщо ти підеш робити покупки, тебе обдурять, боятися, що якщо ти відкриєш магазин, то втратиш гроші, боятися, що якщо ти купиш будинок, то в підсумку отримаєш нерухомість із поганою репутацією, боятися, що якщо ти купиш комп’ютер, то на ньому будуть віруси – бути настільки скованим надмірним страхом, що ти не наважуєшся нічого робити, і тобі важко зробити хоча б один крок – усе це безумовно не є проявами тієї обережності, про яку ми тут говоримо. Ці прояви вказують на те, що людина нетямуща, нікчемна й боязка, незріла й позбавлена здатності до самостійного життя. Це прояви низького рівня. Тобто, коли такі особи стикаються із цим злим суспільством і складними групами людей, у них абсолютно немає жодних контрзаходів. Вони завжди стурбовані, налякані й настільки боязкі, що відступають і не наважуються рухатися вперед. Або вони бояться, що їх обдурять і ошукають, або бояться, що їм завдадуть шкоди чи вб’ють їх. Вони не наважуються ні з ким взаємодіяти чи вирішувати будь-які справи. Коли вони йдуть на роботу, то бояться, що їм не заплатять зарплату. Деякі жінки навіть не наважуються працювати через страх поганого ставлення. Деякі люди не наважуються навіть вийти з дому, побоюючись, що можуть зіткнутися з поганими людьми, і вони бояться, що якщо куплять якісь речі, то їх викрадуть. Словом, вони бояться всього. Хіба це не надмірна обережність? Це надмірна настороженість. Хіба вони не божевільні? Деякі люди мають такий менталітет, вони цілий день турбуються про те і про се й в результаті не наважуються вирішувати жодних справ або виходити кудись, щоб зустрітися з людьми, і можуть лише сидіти вдома. Що це за люди? (Божевільні.) Вони божевільні; вони ненормальні, вони нелюди. Людина такого типу, якій бракує будь-якої здатності виносити судження, будь-яких принципів чи мінімальних стандартів у всьому, що вона робить, – це реінкарнований звір, вона не має нормальної людськості, і її надмірна настороженість не є обережністю. Чого стосується обережність? Обережність означає робити все виважено, методично й з дотриманням правил, і на основі цього принципу діяти досить суворо, а коли щось трапляється, бути спокійним, не поспішним, не нерозважливим чи імпульсивним, бути здатним шукати істини-принципи та шукати мудрих методів. Це називається обережністю, і лише ця обережність є перевагою людськості.

Любов до виголошення гучних слів і хвастощів

Любов до виголошення гучних слів і хвастощів – таких людей багато. Це також тенденція злого суспільства. Багато людей говорить із перебільшенням, бездумно вигадує речі та базікає зайве. Те, що вони говорять, зовсім не відповідає фактам, і вони просто стрясають повітря. Вони досі вважають себе здібними, не маючи жодного почуття гідності та сорому. Чи гідні такі люди довіри? (Ні.) Чи є в таких людей гідність або достоїнство? (Ні.) В таких людей немає ні гідності, ні достоїнства, вони не варті поваги й не заслуговують на довіру. Тоді чи можна їм доручати вирішення важливих справ? (Ні.) Тож що це за проблема – любов до хвастощів? (Це вада людськості.) Це вада людськості, але ти також маєш дивитися на людськість цієї людини – чи є її людськість злою і чи здатна вона приймати позитивне. Якщо такі люди просто мерзенні й під впливом сімейного життя чи соціального середовища протягом багатьох років розвинули погану звичку любити хвалитися й виголошувати гучні слова, говорячи безвідповідально й не замислюючись про наслідки, то це лише вада їхньої людськості. Вони не погані; вони просто на рівні сильної мерзенності. Якщо така людина, окрім любові до хвастощів, також поводиться досить владно й порочно в спілкуванні з іншими, і її мета у виголошуванні гучних слів і хвастощів полягає в тому, щоб пригнічувати інших і робити так, щоб речі, якими вона хвалиться і які перебільшує, здавалися вищими, кращими й значно перевершували те, що зробили або мають інші люди, тоді це вже не є проблемою їхньої мерзенності. Що це за проблема? (Це проблема злої людськості.) Це проблема злої людськості. Тож чи стосується це розбещеного характеру? (Так.) Якого саме розбещеного характеру? (Порочного.) У них зарозумілий, порочний характер. Деякі люди люблять хвалитися просто тому, що вони дуже мерзенні. Це зумовлено їхніми життєвими звичками та середовищем життя. Вони просто не розуміють, що означає говорити правдиво, говорити від щирого серця, обговорювати реальні ситуації чи говорити про життя й належні справи. Їм бракує цього усвідомлення. Таке виховання відсутнє в їхньому сімейному та шкільному середовищі, і тим паче відсутнє після того, як вони входять у суспільство. У результаті їхня природжена мерзенність є дуже сильною. Вони легковажні, не мають належної манери поведінки й просто люблять виголошувати гучні слова та хвалитися, щоб виставити себе напоказ і змусити інших мати про них високу думку. У їхніх серцях немає інших амбіцій, жаги чи потреб. Якщо вони демонструють лише ці прояви, це просто мерзенність; це вада їхньої людськості. Але якщо їхні хвастощі мають мету, і через хвастощі вони подають себе як дуже здібних і надзвичайно талановитих, а також як вищих, відмінних від звичайних людей і таких, що стоять високо над ними, то це вже не проблема мерзенності. Їхня любов до хвастощів керується специфічним мисленням, спонукається жаданням статусу, амбіціями та жагою. Вони використовують хвастощі як спосіб пригнічувати й вражати інших, змушуючи інших відчувати себе нижчими й гіршими за них, а також змушуючи їх бути шанобливими й слухатися їх. Це зло їхньої людськості. Їхня любов до хвастощів спрямована на те, щоб здобути перевагу: «Хоч що ти маєш, я теж це маю. Хоч що ти можеш робити, я теж це можу робити. Хоч що ти знаєш, я теж це знаю. Хоч що ти бачив, я теж це бачив. Я не гірший за тебе!». Трапляється навіть так, що якщо ти їв певну їжу, хоча вочевидь вони ніколи її не їли, вони стверджуватимуть, що їли, – ба більше, вони скажуть, що з’їли її більше і що їжа, яку вони їли, була кращою за ту, яку їв ти. Вони хвалитимуться навіть тим, чого просто не було. Яка мета їхніх хвастощів? Затьмарити тебе, позмагатися з тобою і змусити тебе відчути, що вони кращі за тебе, що вони нічим не гірші за тебе. Ними керує амбіція і жага. Отже, чи є прояв людськості, керований такими амбіціями і жагою, просто мерзенністю, чи це зла людськість? (Це зла людськість.) Чи пов’язано це з розбещеним характером? (Так.) Бути керованим амбіціями і жагою – це розбещений характер. Який розбещений характер? (Зарозумілість і порочність.) Саме так. Є ці два типи розбещеного характеру: зарозумілість і порочність. Крім того, є ще трохи нечестя. Тобто хоч би що ти казав, вони завжди обмірковують це у своєму серці, завжди намагаються з цього щось витиснути й завжди підходять до цього з нечестивими думками та крайніми ідеями. Наприклад, якщо ти скажеш: «Машина моєї сім’ї – «Тойота»; це японська машина», вони скажуть: «Японські машини погані. Німецькі машини кращі. Німецька машина, яку я колись водив, не тільки мала чудові характеристики, але й проїздила понад десять років без жодних поломок – це набагато краще, ніж твоя машина!». Їм неодмінно треба перевершити тебе. Ти кажеш: «Я навіть не здобув повну середню освіту», вони відповідають: «Я здобув повну середню освіту. Ти заздриш мені, чи не так?». Насправді вони навіть не здобули базової середньої освіти, але однаково хочуть перевершити тебе. Їм подобається відчуття того, що інші їм заздрять, є високої думки про них і рівняються на них. Бачиш, їхня реакція на інформацію, яку вони отримують від будь-кого, завжди нечестива й крайня. Їм бракує мислення нормальної людськості. Почувши, що в когось іншого є щось хороше, нормальна людина могла б сказати: «Чудово, що в тебе це є. Чи міг би ти розповісти мені про його конкретні особливості та переваги? Я хотів би дізнатися про це більше». Хтось із нормальною людськістю відповів би саме так. Але люди, які люблять хвалитися, не мають нормальної людськості. Вони думають: «Чому в тебе це має бути, а в мене ні? Навіть якщо в мене цього немає, я однаково маю сказати, що є, і, ба більше, я маю сказати, що моє краще за твоє!». Якщо ти попросиш їх це дістати й показати тобі, вони скажуть: «Я не дозволю тобі це побачити!», хоча насправді в них цього зовсім немає. Це нечестиво? (Так.) Іншими словами, коли з ними щось трапляється або коли вони бачать чи отримують будь-яку інформацію, їхня реакція завжди є крайньою, не відповідає людськості та є нечестивою, тому в їхньому характері також є певне нечестя. Інакше кажучи, коли ти нормально розмовляєш чи бесідуєш із ними й відчуваєш, що не сказав нічого, що могло б спровокувати невиправдану ментальну реакцію, їхній розум уже сповнений безлічі думок. Вони вже заздрять тобі, зухвалі й ненависні до тебе й водночас хочуть тебе пригнічувати. Їхній розум поглинутий цими речами. Хіба ти не сказав би, що це нечестиво? (Так.) Нечестиві люди не є чистими. Більшість виразів, слів і дій, які вони виявляють, не узгоджується із совістю й розумом нормальної людськості. Можливо, в їхніх словах є певна агресія; окрім агресії, деякі з їхніх слів можуть бути неправдивими, а деякі – хвастощами. Це пояснюється тим, що всередині них є нечестиві думки, і слова, які вони говорять, керуючись цими нечестивими думками, є цілковитою брехнею, всі вони походять від сатани й дияволів. Такі люди не мають людськості; вони нелюди. Людей, які люблять хвалитися й виголошувати гучні слова, можна поділити на два типи. Їх слід охарактеризувати на основі сутності їхньої людськості. Тобто треба подивитися, чи є вони мерзенними й чи є їхня людськість злою, щоб розсудити, яку проблему вони мають. Якщо вони мають злу людськість і дуже мерзенні, здатні скоїти багато лихих учинків, то вони не є хорошими людьми і їх слід охарактеризувати як злих людей. Однак, якщо вони просто іноді виголошують гучні слова й мають певну міру мерзенності, але не можуть змусити себе робити якісь погані речі, досі мають певну совість і розум, а також можуть робити якісь хороші речі, тоді їх досі можна вважати людьми з хорошою людськістю. Це не велика проблема, і якщо їхній рівень хороший, їх навіть можуть обрати кураторами, лідерами або працівниками. Попри те, що ці два типи людей виголошують гучні слова й люблять хвалитися, усе зводиться до того, чи є їхня людськість доброю чи злою. Якщо вони просто мерзенні, це є вадою їхньої людськості й не стосується розбещеного характеру. Однак, якщо за їхніми хвастощами стоять наміри й амбіції, тоді це вказує на злу людськість і стосується розбещеного характеру. Щодо їхньої людськості, вона є злою; розбещені характери, яких це стосується, – це зарозумілість, нечестя або порочність. Це стосується і низьких моральних якостей, і розбещених характерів, чи не так? (Так.)

Недбалість

Обговорімо інший прояв: недбалість. Бути недбалим у всьому, що б людина не робила – до якого аспекту це належить? (До вади людськості.) Такі люди дивляться на все приблизно й загально, не в змозі осягнути головне. Усе, що вони роблять, є халтурою. Вони не можуть виконувати ретельну роботу, як-от роботу з текстами чи управління документами. Вони також не можуть упоратися із завданнями, які вимагають точності. Коли вони шиють одяг, то іноді пришивають штанини туди, де мають бути рукави, іноді роблять довгі рукави короткими або роблять талію 26 дюймів замість 24-х. Вони роблять одяг занадто великим або занадто малим. Хоч що вони роблять, вони завжди настільки недбалі, настільки нерозважливі й настільки незграбні, що не можуть нічого зробити добре. Наскільки ж недбалими вони можуть бути? Йдучи в справах, вони можуть навіть забути речі, які мали взяти із собою. Наприклад, зустрічаючись з адвокатом у судовій справі, вони забувають узяти посвідчення особи, а також докази, які просив адвокат. Вони забувають багато речей. Іноді вони навіть не знають, куди поклали свої важливі речі, і не намагаються запам’ятати. У результаті вони часто гублять і забувають речі, а те, що вони роблять, і їхнє повсякденне життя – це повний безлад. Такі люди ніколи не бувають серйозними в тому, як вони ставляться до своєї роботи чи свого обов’язку. Хоч що вони роблять, це завжди побіжно й халтурно – вони завжди отримують лише приблизне уявлення про справи, за якими спостерігають, завжди лише приблизно розуміють слова, які чують, завжди кажуть усе лише в приблизних і загальних рисах, і завжди зберігають у пам’яті лише приблизні схеми речей. Як наслідок, вони не здатні виконувати важливу чи конфіденційну роботу; вони не підходять для таких завдань. Якщо їхня недбалість стосується лише їхнього особистого життя чи гігієни, не впливаючи на інших людей чи будь-які важливі справи, тоді це лише вада їхньої людськості – хоч які проблеми виникають, вони можуть просто взяти відповідальність на себе, і на цьому все. Однак якщо це стосується обов’язку, важливої роботи, чиєїсь долі та перспектив, того, чи хтось залишиться чи піде, тощо, тоді такі люди не підходять для вирішення цих справ, оскільки вони занадто недбалі. По-перше, вони не ретельні в цих питаннях; вони лише приблизно дивляться, надто лінуючись поворушити мізками або вкласти думку та енергію, щоб вирішити їх. По-друге, їхній стиль і підхід до виконання справ завжди побіжні й халтурні, і вони часто гублять і забувають речі. Якщо це стосується лише їхнього особистого життя, це не є великою проблемою. Однак, якщо це стосується важливої роботи чи конфіденційних справ, вони можуть усе зіпсувати або навіть спричинити велике лихо. Наприклад, комусь терміново потрібно поїхати до Парижа, але через свою недбалість він натомість купує квиток на літак до Рима. Він навіть почувається дуже задоволеним, кажучи: «Квиток, який я купив сьогодні, був таким дешевим!». Інші дивляться на нього й кажуть: «Звичайно, він дешевий – ти мав поїхати до Парижа, чому ти купив квиток до Рима?». Це вже занадто велика недбалість! Такі люди дивляться на все зі зневажливим і недбалим ставленням. Вони просто кидають один погляд на щось, щоб отримати про це приблизну ідею, і на цьому все. Це саме таке безвідповідальне ставлення, яке вони мають. Звичайно, це ставлення також характеризується небажанням вкладати душу в що-небудь і лінощами – їм надто лінь вкладати душу в що-небудь, ворушити мізками або докладати думок під час вирішення будь-якої справи. Такі недбалі люди не підходять для важливої роботи, особливо для завдань, що передбачають роботу з текстами, управління документами чи роботу, яка вимагає конфіденційних професійних навичок. Тоді, якщо такі люди стануть лідерами, чи зможуть вони впоратися із завданням? (Ні. Їхня робота ніколи не виконується належним чином; вона завжди виконується приблизно й в загальних рисах і завжди залишається незавершеною. Вони не можуть виконувати реальну роботу.) Таким людям бракує деталізації в роботі; вони завжди побіжні й легковажні, вирішуючи справи поверхово, зневажливо. Їхні слова також завжди розмиті, і вони схильні використовувати такі терміни, як «приблизно», «можливо», «імовірно» чи «певно». Такі люди не можуть нічого досягти. Багато пунктів роботи в Божому домі, як-от адміністративна робота, кадрова робота, робота, пов’язана з церковним життям, та євангельська робота, охоплюють конкретні деталі. Стикаючись із детальною роботою, такі недбалі люди відчувають головний біль і розгубленість, і вони почуваються пригнічено; вони не бажають займатися такою детальною роботою. У них таке ледаче ставлення, тому, коли доходить до виконання роботи, вони завжди думають: «Приблизне виконання роботи – це нормально; зрештою, це досить близько до того, що сказано в робочих упорядкуваннях». Вони завжди дотримуються цього ставлення «досить близько – це нормально» – чи можна так добре виконати роботу? (Ні.) Коли вони оцінюють людей, вони також роблять це приблизно – вони приблизно оцінюють лідерів і працівників, і вони приблизно оцінюють кураторів кожної команди. Коли хтось запитує: «Як довго цей куратор вірить у Бога?», вони відповідають: «Здається, більше трьох років». Але людина, яка вірить у Бога три роки, може ще навіть не закласти основи – чи може така людина бути надійним куратором? Недбалі люди просто не можуть розгледіти цього наскрізь. Ось чому їхнє мовлення завжди рясніє такими термінами, як «приблизно», «імовірно», «можливо», «певно» і «здається»; вони просто ніколи не використовують точних формулювань. Коли хтось запитує: «Чи служив він коли-небудь лідером, вірячи в Бога?», вони відповідають: «Здається, що ні, бо я не чув, щоб він про це згадував». Бачиш, вони ніколи не ставляться ні до чого скрупульозно. Якщо ти вимагатимеш від них деталей, вони просто покладатимуться на почуття та враження. Вони не скажуть: «Я негайно піду розпитаю про це й підтверджу». Вони просто не ставляться до цього скрупульозно. У всьому вони вважають, що щось є нормальним, якщо це «приблизно правильно» або «досить близько». Дехто каже: «Чому людина має жити так прискіпливо?». Хоча з одного боку це правда – у питаннях, пов’язаних із плотським життям, можна бути трохи приблизним, – коли йдеться про церковну роботу, ти не можеш бути приблизним. Приблизність у роботі впливає на її результати. Хороші результати в будь-якому пункті роботи досягаються лише завдяки конкретному плануванню, упорядкуванням, подальшому відстеженню, нагляду та спонуканню. Якщо завдання виконуються приблизно, побіжно, жодна робота ніколи не дасть результатів. Тому недбалість є вадою людськості, і такі недбалі люди не підходять для важливої роботи; зокрема, вони не підходять для виконання роботи лідерів і працівників. Про що б не йшлося, такі люди завжди чують лише приблизний виклад і потім припускають, що зрозуміли його. Наприклад, у роботі зі створення церков, у тому, як створити церкву, скільки людей потрібно для створення однієї церкви, скільки церков утворюють район, скільки районів утворюють регіон – робочі упорядкування Божого дому містять конкретні правила для всього цього, з додатковими конкретними правилами для особливих обставин. Однак недбалі люди ані не шукають, ані не намагаються дізнатися про ці правила, проте й досі стверджують, що знають, як діяти. Коли їх просять надати деталі, вони відповідають: «Це просто створення церков. Як тільки є певна кількість людей, ви створюєте церкву». Але коли їх запитують: «Як саме її слід створювати?», вони не знають і не можуть надати деталей. Якби вони були новими лідерами і ще не знали б, як створювати церкву, це було б зрозуміло. Проблема полягає в тому, що вони не знають, але при цьому не ставляться до цього скрупульозно, не вивчають і також не шукають. Чи можуть такі люди добре виконувати церковну роботу? (Ні.) Для таких людей у нас є лише два слова – «йдіть у відставку!». Вони не підходять для лідерської роботи. Жодна робота не є складнішою за роботу з людьми. Якщо тобі бракує обережного й відповідального серця, і твоя робота є приблизною та не виконується ретельно, то, хоч яким хорошим є твій рівень, ти однаково не підійдеш для цієї ролі. Бути надто недбалим, робити все лише приблизно, зосереджуватися лише на загальних рисах, зосереджуватися лише на тому, щоб зробити все для галочки, не зосереджуватися на деталях, не вміти ставитися до речей скрупульозно – усе це означає, що ти абсолютно не підходиш для роботи лідерів і працівників. Зрозуміло? (Так.)

Бути ретельним і сумлінним у справах

Недбалість – це вада людськості. Тоді бути ретельним і сумлінним у справах, а також бути здатним осягати суть, ключові моменти, визначати, у чому полягають проблеми, і бачити сутність проблем наскрізь – чи це перевага людськості? (Так.) Ставлення ретельних людей до справ досить належне; вони досить ретельні й серйозні в тому, що роблять, здатні заспокоїтися й не бути необачними – це перевага людськості. Хоча людина, яка має цю перевагу людськості, може виконувати роботу з повною зайнятістю, та якщо вона все робить надто повільно й ефективність її роботи невисока, то результати будуть не дуже хорошими. Чого це стосується? Це стосується рівня, який належить до природжених даних. Ти думаєш, що будь-хто ретельний обов’язково може добре виконувати роботу? Цей погляд неправильний. Деякі люди надто ретельні в справах, аж до того, що стають трохи невротичними. Наприклад, миючи овочі, вони миють лицьовий бік листя, а потім зворотний, видаляють кожен жовтий листочок і вирізають кожну дірочку від комах, дбаючи про те, щоб овочі були вимиті дочиста. Бути дуже ретельним у справах – це перевага людськості, але якщо людина надмірно ретельна аж до безпринципності й робить надто дріб’язкові речі, то це стає непотрібним і неефективним. Це вказує на низький рівень, нездатність доводити справи до кінця й неспроможність брати на роботу на свої плечі. Деякі люди, які є ретельними в справах, осягають принципи, осягають суть, ключові моменти, діють швидко й спритно, зі швидким судженням і здатні стрімко розв’язувати проблеми – це означає мати хороший рівень. Бути ретельним у справах не дорівнює ефективності в справах і не дорівнює досягненню хороших результатів у справах. Це означає лише здатність терпляче залишатися зосередженим, бути спокійним, не бути необачним, не виставляти себе напоказ і не бути безрозсудним. Щонайбільше це лише перевага людськості й не дотягує до хорошого рівня. Деякі люди досить ретельні в справах, виглядають цілком сумлінними, вони не квапляться, не метушаться й досить спокійні. Однак вони неефективні у вирішенні справ, нездатні розставляти пріоритети залежно від важливості та терміновості. Вони хапаються за якесь незначне завдання й нескінченно працюють над ним, змушуючи інших відчувати тривогу та роздратування й відчайдушно бажати дати їм доброго копняка. Вони працюють надто повільно, без жодної ефективності – вони просто нікчеми! Людина з нормальною здатністю до виживання працює в десять або двадцять разів швидше за них. Вони все роблять надто повільно, і хоч скільки вони роблять, не можуть знайти метод, не можуть знайти принципи, не мають хисту, і їм бракує ефективності. Завдання, на яке мала б піти одна година, може забрати в них цілий день, завдання, на яке мав би піти один день, може забрати в них п’ять днів, а завдання, на яке мало б піти п’ять днів, може забрати в них десять днів; дивлячись на них, ти відчуваєш і злість, і роздратування. Деякі жінки мляві у вирішенні справ. Чудово знаючи, що незабаром їм потрібно вийти, щоб залагодити якусь справу, вони однаково наполягають на тому, щоб помити голову. Миючи голову, вони не можуть знайти якийсь метод. Замість того, щоб вимити все волосся відразу, вони миють його пасмо за пасмом, і через пів години вони досі не закінчили. Хіба вони не божевільні? Через миття голови вони зрештою затримують належні справи. Що нагальніші справи, то меншу терміновість вони відчувають, і вони навіть зосереджуються на вирішенні цих незначних справ, затримуючи важливі, не відчуваючи тривоги чи хвилювання. Якщо ти підганяєш їх, у них навіть є купа виправдань: «Як я можу просто залишити ці належні справи невиконаними?». Коли бачиш таких людей, що ти собі думаєш? Тобі б так сильно хотілося дати їм копняка. Хіба такі люди не заслуговують на копняка? (Заслуговують.) Що стосується таких людей, то навіть якщо є робота, яку треба виконати, немає потреби доручати її їм. Вони працюють надто повільно й надто недолугі! Коли ви бачите таких людей, які роблять усе черепашачими темпами, чи відчуваєте ви тривогу? (Так.) Вони кажуть: «Я ретельний у своїй роботі!». Я кажу: «Яка користь із твоєї ретельності? Інші не набагато менш ретельні за тебе, але вони виконують більше роботи, ніж ти, і роблять її краще. Чи може твоя ретельність досягти результатів? Ось у чому ключ. Якщо ти ретельний у справах, а також досягаєш ефективності та хороших результатів, тоді ця ретельність має цінність. Але якщо ти просто ретельний у справах і зрештою не досягаєш ні результатів, ні ефективності, чи це корисно? Це марно!». Деякі люди надзвичайно ретельні в пошитті одягу, але вони ніколи не можуть правильно підібрати розміри. Вони не можуть точно оцінити, чи підійде одяг тому, для кого він призначений, не можуть визначити, надто довгі рукави чи надто короткі, або ж надто тісний одяг чи надто вільний, вони не знають стандартної ширини манжети й не знають, чи підходить комір. Одяг, пошитий такими людьми, безумовно, не відповідатиме стандарту. Якщо людина водночас і ретельна, і принципова, це справді є перевагою людськості. Але якщо людина просто ретельна й не має принципів, нездатна осягати ключові моменти, завжди зчиняє метушню навколо дрібниць і безглуздо розмірковує над ними, це дратує. Більшість людей зазвичай вважає слово «ретельний» позитивним терміном, але не всі випадки ретельності є перевагами. Це залежить від ситуації. Деякі люди сліпо ретельні без жодних принципів. Це не ретельність, а невротичність і нездатність осягати ключові моменти; це вказує на низький рівень, на нездатність знайти хист до справ і нездатність осягати принципи. Тому, на Мій погляд, хоча ретельність як прояв або спосіб виконання справ є перевагою людськості, також потрібно дивитися на рівень людини. Якщо не брати до уваги рівень, то мати ретельне ставлення до справ – це все ж таки добре. Якщо людина має і рівень, і ефективність у справах, може дотримуватися принципів і до того ж є ретельною, то така ретельність справді є вишенькою на торті й дійсною перевагою людськості.

Любов до хизування

Поговорімо про інший прояв: любов до хизування. До якої проблеми це належить? (Розбещені характери.) Наприклад, деякі люди дуже швидко друкують. Щоб дати іншим знати, що вони мають цю сильну сторону, вони навмисно дуже гучно б’ють по клавіатурі, ніби кажучи: «Тільки послухай ритм мого друкування, і ти дізнаєшся, як швидко я друкую!». Деякі люди є випускниками університетів, тому вони за звичкою кажуть речі на кшталт: «Ще в університетські часи», «наші університетські професори», «наше університетське містечко» тощо. Що це за прояв? (Хизування.) Це називається хизуванням. Деякі люди купують нову машину й бояться, що інші не знатимуть, що це висококласна відома марка. Вийшовши з машини, вони не йдуть, а натомість то дивляться, чи немає відбитків пальців на вікнах, то перевіряють, чи немає подряпин на фарбі. Чому вони продовжують крутитися біля машини? Тільки для того, щоб дати іншим зрозуміти, що ця машина їхня. Що це за прояв? (Хизування.) У деяких людей є висококласний телефон. Щоб інші його побачили, навіть коли телефон розряджений, вони однаково вдають, що розмовляють по ньому. Як це називається? (Хизування.) Чому вони хизуються? Хіба тут не відіграє роль марнославство? Деякі люди носять норкову шубу й не знімають її, навіть зайшовши в дуже теплу кімнату. Коли хтось запитує їх: «Тобі не гаряче?», вони відповідають: «Ні. На мені норка – вона дуже тепла!». Вони вважають, що інші нічого про це не знають! Знімаючи її, вони обов’язково блискають етикеткою, демонструючи її людям: «Ця шуба не тільки норкова, вона ще й від такого-то висококласного дизайнерського бренду. Ти його навіть не знаєш!». Якщо інші цього не знають, то чим ти взагалі хизуєшся? Хіба це не марне хизування? Деякі люди навіть хизуються переді Мною, кажучи: «Ти носиш пуховик на качиному пуху? Тобі слід носити норкову шубу – вона дуже тепла!». Я кажу: «Вона тепла, але ця шуба дуже важка!». Вони носять норкову шубу й навіть хизуються переді Мною. Скажіть Мені, хіба такі люди, які люблять хизуватися, не є недалекими? З погляду їхньої людськості в них є дві проблеми. Перша полягає в тому, що вони особливо поверхові. Коли йдеться про зовнішні надбання й матеріальні речі, як-от їжа, яку вони їдять, одяг, який носять, і речі, якими користуються, вони хочуть усе це виставляти напоказ. Вони не можуть придушити бажання хизуватися й завжди хочуть демонструвати ці речі іншим, даючи іншим знати, що одяг, який вони носять, і речі, якими вони користуються, є висококласними та винятковими. Яке значення має те, що про це знають інші? Навіть якщо інші це бачать і не є про них високої думки, вони однаково виставляють це напоказ. Це ж недалекість? (Так.) Вони недалекі й інфантильні – це ще одна проблема людей, які люблять хизуватися. Скажіть Мені, що вони можуть здобути таким хизуванням? Це просто для того, щоб їх помітили? Чи це необхідно? Це ж зайве? (Так.) У 1980-х і 1990-х роках, якщо підошви чийогось шкіряного взуття зношувалися нерівномірно, на них набивали залізні набійки, які видавали гучний звук під час ходьби. Деяким людям доводилося набивати залізні набійки на абсолютно нові шкіряні черевики ще до того, як їх узути, тільки для того, щоб дати іншим знати, що вони мають пару шкіряного взуття. Це додавало їм упевненості й давало їм почуття насолоди. Вони вважали: «Привертати увагу інших – це добре. Це доводить, що в мене є чарівність і що моє існування підтверджено. Тому я маю з усіма ділитися своїми сильними сторонами, перевагами й хорошими речами, якими володію». Чи це справді означає ділитися ними? Це називається вихвалянням. Хіба в цьому світі немає дуже багато людей, які люблять вихвалятися? (Є.) Усі люди вважають, що це цілком нормально, чи не так? Ніхто не зневажає таких людей і ніхто не кидає на них дивний погляд, бо світ сповнений таких людей, одержимих всілякими матеріальними й грошовими насолодами та насолодами статусу. Тому цей світ прославляє ці речі. У Божому домі такі люди викликають в інших огиду та зневагу. Чому? Ті, хто вірить у Бога, від самого початку закладання основи до поступового розуміння істини, а також цінності й сенсу того, щоб бути людиною, починають менше дбати про матеріальні насолоди й деякі поверхові речі світу. Їхній внутрішній потяг до прагнення зовнішніх надбань зменшується, цілі й напрям їхнього прагнення змінюються, а потреби їхнього внутрішнього світу стають іншими. У них формується інший погляд на матеріальні потреби, вони відчувають, що всі ці речі порожні й не можуть задовольнити потреби їхніх сердець. Тому їхня схильність хизуватися й вихвалятися всілякими речами зменшується. Якими речами віруючі в Бога можуть щонайбільше хизуватися чи вихвалятися? Вони можуть вихвалятися такими речами, як свої навички чи сильні сторони. Наприклад, деякі люди, які люблять співати, завжди хочуть, щоб інші почули їхні голоси. Вони кажуть: «Послухайте, як гарно звучить мій голос!». Вони бояться, що інші не знатимуть, що вони добре співають, і постійно хочуть хизуватися в цьому плані. Підсумовуючи, любов до хизування – це вада людськості. Це прояв незрілості, інфантильності та поверховості в людськості. Коли люди розуміють лише деякі слова й доктрини та ще не здобули істину по-справжньому й не ввійшли в істину-реальність, вони з великою ймовірністю виявлятимуть недолік любові до хизування, і цю ваду людськості нелегко подолати. Це обумовлено тим, що до того, як люди здобули істину, речі, якими вони можуть хизуватися й вихвалятися, є їхнім капіталом і самовпевненістю для життя. Ти маєш упевненість у своєму житті по-людськи та мотивацію в справах лише тому, що для життя ти покладаєшся на такі речі, як зовнішність, манери, сильні сторони, рівень освіти, кваліфікація чи професійні навички. Тому більшість людей тією чи іншою мірою виявляє недолік любові до хизування, і це нелегко подолати, нелегко повстати проти цього. Коли люди розуміють істину й входять в істину-реальність, мають певний духовний зріст і менше дбають про речі, не пов’язані з істиною, вони починають бачити, що немає потреби хизуватися чи вихвалятися, і що ці речі не є показником того, що людина має людськість або духовний зріст; і, звісно, тим паче вони не є показником того, що людина спасенна або здатна коритися істині та Богу. Тому в міру того, як деякі люди, які раніше любили хизуватися, розуміють істину й входять в істину-реальність, це бажання поступово згасає, ця вада людськості несвідомо долається й зникає. Візьмімо, наприклад, когось, хто носить дещо дорогу футболку. Коли вона випадково трохи брудниться, людина дуже тривожиться. Хтось інший каже їй: «Чому ти так тривожишся? Хіба не буде все гаразд, якщо ти просто випереш її?». Вона відповідає: «Ти знаєш, що ця футболка коштує 200 юанів?». Вона наполягає на тому, щоб назвати ціну, щоб інші знали; тільки тоді вона відчуває задоволення. Якщо ця людина розуміє істину, вона може правильно підходити до таких справ, коли знову з ними зіткнеться. Вона не буде називати ціну, і в цей момент її марнославство буде певною мірою стримане. Хіба це не покаже, що її людськість стала порівняно зрілою й більше не є такою поверховою чи інфантильною? (Так.) Так її любов до хизування, ця вада її людськості, буде подолана.

Зневажати бідних і віддавати перевагу багатим

Наступний прояв – зневажати бідних і віддавати перевагу багатим. Коли деякі люди бачать когось багатого, вони негайно підлещуються до нього, кажучи щось на кшталт: «У тебе чудова шкіра. Ти маєш гарний вигляд. Ти такий шляхетний, що навіть твій плювок коштує більше, ніж ми, бідняки!». Коли вони розмовляють із багатими людьми та тими, хто має становище й статус, вони особливо ласкаві. Але коли вони бачать селянина, то завжди хочуть поглузувати з нього, і їхні слова, прямо чи опосередковано, принижують його. Вони мають абсолютно різне ставлення до бідних і до багатих. Вони готові догоджати потребам багатих аж до того, що охоче стають їхніми рабами. Але з бідними зовсім інша історія – коли бідні стикаються з труднощами й просять про допомогу, вони їх ігнорують. Їхнє ставлення до людей із низьким становищем і низьким соціальним статусом повністю відрізняється від їхнього ставлення до тих, хто має високий соціальний статус. Це означає зневажати бідних і віддавати перевагу багатим. Що це за проблема? (Вада людськості.) Чи це вада людськості? Що це за проблема в людськості? (Низькі моральні якості.) Це проблема моральних якостей у людськості – низькі моральні якості. Коли вони бачать багатих людей, то стають покірними підлеглими, поводячись надмірно догідливо. Коли вони бачать бідних людей, то хочуть поводитися як господарі. Що вони за створіння? Таке ставлення до людей свідчить про те, що в них немає принципів! Бідним людям просто трохи бракує грошей, і вони мають дещо гірші умови життя – чим вони тебе образили? Чи обов’язково бідні люди мають погану людськість? Чи обов’язково багаті люди мають хорошу людськість? Чи люди, які зневажають бідних і віддають перевагу багатим, оцінюють інших і дивляться на них на основі істин-принципів? Очевидно, що ні. Вони вірять, що людина з грішми є шляхетною й величною, а бідна – низькою й меншовартісною. Їхній стандарт оцінювання людей – гроші. Чи є такі люди хорошими? Яка в них людськість? (Їхня людськість погана.) Коли вони бачать багату людину, то натягують догідливу посмішку; коли бачать бідну людину, їхнє обличчя одразу темніє – їхнє обличчя так швидко змінюється! Вони готові навіть виносити нічний горщик за багатою людиною, але не хочуть навіть налити склянку води для бідної. Що це за створіння? Хіба в них не низькі моральні якості? (Низькі.) Чи добре таким людям бути лідерами? (Ні.) Чому ні? У чому вони не відповідають ролі лідерів? (У їхньому ставленні до людей немає принципів, і їхній вибір та використання людей ґрунтуються не на істинах-принципах, а на тому, чи має хтось соціальний статус і гроші. Якщо вони стануть лідерами, то просуватимуть людей зі статусом і грішми. Якщо ці люди, яких просувають, є злими, тоді злі люди матимуть владу в церкві, і це буде катастрофа.) Такі люди не придатні бути лідерами. По-перше, у них низькі моральні якості, і в тому, що вони роблять, у них немає стандарту совісті. По-друге, якби їх зробили лідерами, вони б перетворили церкву на щось на кшталт суспільства – церква, якою вони керують, стала б соціальною групою. Вони б просували тих, хто заможний і впливовий, хто має становище, статус і зв’язки, і хто процвітає в суспільстві, роблячи їх лідерами команд і кураторами, водночас розтоптуючи тих фермерів, бідних людей і тих, хто погано освічений і не вміє говорити приємних слів, хто має хорошу людськість, має рівень, і хто прагне до істини, але має низький соціальний статус. Хіба це не зробило б церкву цілком подібною до суспільства? Яка була б відмінність? Хіба в суспільстві при владі не ті, хто заможний і має статус? Хіба не ті, хто має становище, зв’язки, владу та вплив, мають статус і перебувають у центрі уваги на всіх рівнях, у всіх сферах і групах у суспільстві? Якби Божий дім був схожий на суспільство, чи був би він досі Божим домом? Він більше не був би Божим домом і не міг би називатися церквою – він був би соціальною групою. Наслідок того, що люди, які зневажають бідних і віддають перевагу багатим, стають лідерами, полягає саме в цьому. Такі люди стають лакеями будь-кого, хто має статус. Скажіть Мені, чи є в людей, які діють як лакеї, хоч якісь принципи? Чи є в них межі в їхньому житті по-людськи? (Ні.) У таких людей немає ні принципів, ні меж у їхньому житті по-людськи. Опинившись у небезпечному середовищі, вони могли б стати юдами. Якби їхня країна впала, вони б стали зрадниками. Якби вони стали лідерами уряду, вони б стали зрадниками батьківщини. Саме такими створіннями вони і є! Тому вони не придатні бути лідерами. Це пояснюється тим, що вони не виконували б реальної роботи й шкодили б братам і сестрам, розтоптуючи всіх тих, хто щиро прагне до істини й має людськість, водночас просуваючи тих, хто має злу людськість, хто має статус і є видатним і впливовим у суспільстві; це прямо суперечить принципам Божого дому щодо просування людей. Якби такі люди панували й мали владу в Божому домі, чи могла б робота церкви проходити гладко й безперешкодно? (Ні.) Робота церкви та Божі обранці були б занапащені від рук цих людей. Ці люди вступали б у змову одне з одним, використовували б одне одного й підтримували б одне одного. Брати й сестри, які прагнуть до істини, були б маргіналізовані та відторгнені – їх навіть могли б усіх перевести до груп Б або вичистити, не залишивши їм жодного виходу. Хіба не могло б бути так? (Могло б.) Якими є стосунки між цими людьми? Коли вони збираються разом, то називають одне одного приятелями, обіймаються й вихваляються своїм славним минулим у суспільстві, говорячи про те, що вони можуть зробити одне для одного, а потім питаючи, що інший може зробити для них, взаємно використовуючи одне одного. Чим ці люди відрізняються від людей у суспільстві? Коли вони разом, вони не їдять і не п’ють слово Боже, не бесідують про істину, не бесідують про своє особисте досвідне розуміння, не говорять про пізнання себе й не аналізують свої розбещені характери. Натомість вони говорять лише про те, наскільки успішно йшли їхні справи в суспільстві, про речі, які вони зробили, що поставили їх у центр уваги, про своє славне минуле, з якими чиновниками вони пили та їли, до яких чиновників вони підлещувалися – вони говорять тільки про ці речі. Чи є ці люди віруючими в Бога? Вони змагаються одне з одним за статус, походження, здібності й засоби, водночас вступаючи в змову та використовуючи одне одного – ось якими є їхні стосунки. Якщо ти звичайна людина або фермер, який нічого не може для них зробити, вони вважають тебе нікчемним, абсолютно не вартим їхньої уваги, і тебе відштовхують осторонь. Про що вони говорять, коли збираються разом? Вони обговорюють, який бренд одягу випустив новинку, яка нова машина вийшла на ринок, хто купив діамант у кілька каратів, чию нерухомість виставили на аукціон, чиї акції впали чи виросли, чия компанія вийшла на біржу, хто здобув прихильність урядовців, хто вступив у змову з якою бандою, хто скільки подарунків зробив і скільки грошей витратив, щоб залагодити якусь справу, – усе це саме такі речі. Скажіть Мені, хіба це не огидно? Якщо вони завжди говорять про ці речі в церкві, хіба церковне життя й робота церкви не зазнавали б завад і не були б занапащені ними? Скажіть Мені, чи можна обирати таких людей лідерами? (Ні.) Вони пристосуванці. Як тільки ви виявляєте таких людей у церкві, ви маєте розвінчати їх і вичистити – Божий дім не тримає таких людей. Пристосуванці в Божому домі перебувають там лише для того, щоб якось пробайдикувати й виманити благословення. Вони зовсім не приймають істину й не приймають жодних позитивних речей. Ба більше, ці люди виконують свій обов’язок без жодної щирості; вони зовсім не хочуть присвячувати себе й хочуть лише отримувати вигоду. Якщо вигоди немає, вони нічого не робитимуть. У той час як брати й сестри зосереджені на виконанні своїх обов’язків і старанно працюють, вони відкладають свої обов’язки вбік і займаються особистими справами, навіть упиваючись їжею, питвом та розвагами. Вони також часто сидять в інтернеті й витрачають багато часу на пошуки речей, які їм найбільше подобаються або яких вони найбільше хочуть, як-от мода, краса й зачіски та висококласні товари для здоров’я. Куди б вони не пішли, вони походжають із пихатим виглядом і обманюють інших; вони шукають людей свого штибу, і коли знаходять когось схожого, одразу ж знаходять із ним спільну мову. Вони не можуть порозумітися зі справжніми братами й сестрами, і в церкві вони є відщепенцями та нелюдами. Коли бачите таких людей, ви мусите триматися від них подалі. Крім того, якщо більшість людей або ваші лідери не мають розпізнання й досі вважають їх братами чи сестрами, які щиро вірять, ви мусите вийти вперед, щоб розвінчати їх і очистити від них церкву. Тепер ви розумієте? Чому слід очищати церкву від таких людей? (Тому що такі люди легко створюють завади в церкві, приносять негативну атмосферу й можуть впливати на інших у виконанні їхнього обов’язку та прагненні до істини.) Саме так, вони руйнують атмосферу церкви. Вони самі не прагнуть до істини, а також впливають на інших, стримуючи їх. За виконання роботи вартістю в один долар вони вимагають десять доларів платні. Використовувати таких людей навіть не так корисно, як тримати собаку. Принаймні собака може охороняти дім і бути вірним своєму господареві! Він не робить тіньових махінацій за лаштунками, і тобі не потрібно турбуватися про те, що він спричинить неприємності згодом. Якими б були наслідки, якби церква дозволила перебувати в ній людям, які зневажають бідних і віддають перевагу багатим? Чи могли б вони допомогти Божим обранцям? Чи могли б вони бути корисними для інших? (Ні.) Як тільки їх викривають і інші бачать їх наскрізь, слід очистити від них церкву. Якщо дозволити їм залишитися, вони будуть лише переривати й заважати, лише створювати неприємності й лише приносити лихо церкві. Якщо чекати, поки вони спричинять велике лихо, і лише розгрібати безлад після цього, це було б дуже клопітно. Ми не хочемо неприємностей; ми краще позбавимо себе турбот. Є безліч завдань і обов’язків, які людям слід виконувати – не накликайте цих неприємностей.

Підлещування до тих, хто має владу

Є ще один тип людей, який любить підлещуватися до тих, хто має владу. Люди, які підлещуються до тих, хто має владу, хороші чи погані? (Вони погані.) У чому вони погані? Людина такого типу страшенно чванлива. Коли вона бачить когось зі статусом, то постійно докладає всіх зусиль, щоб підлеститися до них; вона виявляє ініціативу, щоб заговорити з ними й відкритися їм, подає їм їжу, пере їхній одяг і прибирає для них. Немає нічого, що вона не була б готова зробити. Якщо в тебе немає статусу, вона вдає, що не помічає тебе, а якщо ти виявляєш ініціативу наблизитися до неї, то, побачивши тебе, вона одразу робить кислу міну. Чи хороші такі люди? До якого аспекту належить така проблема? (Людина такого типу має низькі моральні якості й погану людськість.) Її людськість погана, а її моральні якості низькі. До якої міри її людськість є поганою? (У неї немає ні гідності, ні достоїнства.) Чи є люди, які активно підлещуються до тих, хто має владу, хорошими? (Ні.) То що ж це за люди? Якими є моральні якості людей, що люблять підлещуватися до тих, хто має владу? Вони мають два різні обличчя в поводженні з тією самою людиною. Вони не бояться, що інші розкусять їх, і навіть вільно дозволяють цим своїм сторонам виявлятися. Чи є в цих людей хоч якесь почуття гідності або сорому? (Ні.) Чи можна цих людей без почуття гідності або сорому віднести до категорії злих людей? (Так.) Чому їх можна віднести до категорії злих людей? Вони мають два різні обличчя в тому, як вони ставляться до інших. Проаналізуймо корінь цих двох різних облич. Ці люди особливо люблять статус, і вони люблять людей зі становищем і владою. Коли вони бачать людей зі статусом, то розпливаються в усмішці, стають абсолютно слухняними, вони плазують перед ними, і підлещуються до них без жодних докорів сумління, і безсоромно їм лестять. Незалежно від того, чи їхня мета – заслужити прихильність цих людей, чи у них є прихований мотив бажання бути оціненими й підвищеними, їхнє ставлення до інших є проблематичним і порушує істини-принципи. Чому ж тоді в них таке ставлення до людей зі статусом? (Заради власних інтересів.) Це доводить, що вони особливо люблять статус. Їм самим бракує здібностей або в них немає кваліфікації, умов чи можливостей для здобуття статусу. Однак, підлещуючись і наближаючись до тих, хто має статус, вони здатні задовольнити своє бажання статусу. Тому вони можуть підлещуватися до інших і лестити їм без жодних докорів сумління чи сорому. Їхні моральні якості досить низькі. Їм байдуже, що це за людина зі статусом, і вони не розпізнають, чи хороша людськість у цієї людини, чи погана, і чи є ця людина злою. Поки в цієї людини є статус чи гроші, навіть якщо вона є злою людиною, вони однаково підлещуватимуться до неї. Хіба вони не повністю безпринципні? (Так і є.) Для них усе, що говорять люди зі статусом, є правильним і хорошим, і будь-який спосіб, у який вони говорять, є прийнятним. Поки хтось має статус, вони добре ставляться до цієї людини. Їм повністю бракує принципів, і вони ненормально добре ставляться до цієї людини. У них справді немає почуття гідності або сорому, про які можна було б говорити. Їм байдуже, як інші дивляться на них або оцінюють їх. Для них не має значення, що інші про них думають. Вони думають собі: «Мені просто подобаються люди зі статусом. Я просто хочу бути добрим до них. Що поганого в тому, щоб мати статус? Ви, люди без статусу, не варті моєї доброти!». У таких людей немає ні принципів, ні гідності. Їм байдуже, як їх бачать інші і як Бог їх оцінює. Це люди низьких моральних якостей. Коли вони так діють, їхня совість нічого не відчуває, а їхній розум не має стандарту для судження. У них немає мінімальних стандартів, і вони безхребетні у своєму житті по-людськи. Зустрічаючись із кимось зі статусом, вони негайно щуляться, і плазують, і стають схожими на рабів, займаючи позицію їхнього покірного підлеглого. Кожен, хто має статус, стає їхнім господарем. Чи є в таких людей гідність або достоїнство? (Ні.) Вони навіть здатні вдаватися до найогидніших лестощів до людей зі статусом і наважуються робити це перед будь-якою кількістю людей. Вони не дбають про погляди інших або про те, як інші на них дивляться, і вони мають на меті лише задовольнити власні бажання. Ось як вони діють щодо людей зі статусом. Але що стається, коли людина зі статусом його втрачає? Тоді вони змінюють обличчя. Як вони ставляться до цієї людини тоді? (Вони негайно починають її ігнорувати.) Їхнє обличчя одразу хмурніє, і їхнє ставлення стає зовсім інакшим: «Ти втратив свій статус і досі хочеш, щоб я був добрим до тебе? І не мрій!». Якщо людина, яка втратила статус, просить їх налити склянку води, вони ігнорують її. Якщо вона просить їх допомогти, вони ігнорують її. Якщо вона хоче поговорити з ними по щирості, вони кажуть: «А ти гідний цього? Чи маєш ти кваліфікацію, щоб говорити зі мною? Ким ти себе вважаєш?». Який порочний у них характер! Хіба це злочин – не мати статусу? Хіба хтось змінюється після того, як його зняли з офіційної посади? Хіба він і досі не залишається тією ж людиною? Чому ж тепер вони не варті того, щоб говорити з такими людьми? Чому такі люди не можуть їм допомогти? Навіть якби це була тварина в скрутному становищі, яка потребує людської допомоги, із почуття совісті люди однаково мали б допомогти, ніжно доглянути за нею й попіклуватися про неї – що вже й казати про людину? Проте їм бракує навіть цієї крихти людської доброти. На додаток до цих проявів, деякі люди заходять ще далі. Вони думають собі: «Раніше я був добрим до тебе, тому що ти мав статус. Тепер, коли ти втратив свій статус, ти досі очікуєш, що я буду поважати тебе, дозволяти тобі зберегти обличчя, уникати ставити тебе в незручне становище під час розмов і слухатися твоїх наказів, як раніше? Ще чого! Ти маєш бути вдячним, що я не топчу тебе!». Що це за створіння? Коли хтось опиняється в скруті, вони не лише ігнорують його, але й топчуть його поза очі, шукаючи можливостей знущатися з нього та придушувати його. Що це за люди? (Вони злі люди.) Саме так виявляється їхнє справжнє обличчя як злих людей, чи не так? Із людьми зі статусом вони поводяться як покірні підлеглі, бездоганно правильно, зустрічають їх усмішками. Вони чудово вміють підлабузницьки підтакувати іншим людям. Якщо якийсь чиновник скаже, що на Місяці можна вирощувати картоплю, вони підхоплять: «Картопля, вирощена на Місяці, справді дуже смачна!». Але коли цей чиновник втрачає свій статус, їхнє ставлення повністю змінюється. Хоч що зараз каже колишній чиновник, навіть якщо це правильно, вони не слухатимуть. Навіть якщо цей колишній чиновник має справжнє розуміння, вони ігнорують його й відмовляються його прийняти, лише вважаючи його неприємним. У своїх серцях вони думають: «У тебе немає статусу, тому ніщо з того, що ти кажеш, не має ваги. Навіть якщо те, що ти кажеш, правильно, яка з цього користь? Навіть якщо ти маєш істину-реальність, ти мені однаково не подобаєшся. Мені просто приємно топтати людей без статусу – якщо я не топтатиму їх, це буде згаяною можливістю!». Що це за створіння? Якщо в тебе немає статусу, вони вважають тебе неприємним. Хоч як добре ти до них ставишся, це марно. Хоч як ти ставиш їх на один рівень із собою і ставишся до них згідно з принципами, це не може змінити їхнього ставлення до тебе. Чи є в таких людей людськість? (Ні.) Який прояв їхнього браку людськості? Хіба не порочність? (Так.) Характер людей, які люблять підлещуватися до тих, хто має владу, надзвичайно порочний, і Я вважаю таких людей просто огидними. В очах таких людей, коли ти маєш статус, усі твої вади й недоліки розглядаються як чесноти й сильні сторони. Але коли в тебе немає статусу, усі твої сильні сторони й чесноти розглядаються як вади й недоліки. Ніщо з того, що ти кажеш, не має ваги, і вони вважають усе в тобі неприємним. Вони завжди хочуть знущатися з тебе, топтати тебе й придушувати тебе. У них порочний характер, чи не так? (Так.) Вони знущаються з тих, хто не має статусу, як їм заманеться. Вони відчувають, що не знущатися із сумирних людей, – це гріх. Навіть якщо ти не провокуєш їх, вони активно вишукуватимуть недоліки, знущатимуться з тебе й топтатимуть тебе, дивлячись на тебе з величезним презирством. Це так, ніби не мати статусу – це гріх, що робить тебе негідним жити чи бути в їхній присутності, ніби ти сам накликав на себе біду й заслуговуєш на нещастя, якщо не маєш статусу. Що це за створіння? Чи слід дозволяти таким людям залишатися в церкві? (Ні.) Чи можна обирати лідерами людей, які особливо люблять підлещуватися до тих, хто має владу? (Ні.) Чому ні? Вони саме так поводяться з людьми зі статусом, а якби вони самі здобули статус, хіба вони не стали б авторитарними, ставлячи себе вище за всіх? Це було б катастрофою! Вони б ігнорували упорядкування роботи в Божому домі, церковні адміністративні постанови та пропозиції братів і сестер, і навіть придушували б людей без статусу, хоч би що ті казали чи робили. Церква була б ними зруйнована. Такі люди мають надзвичайно сильне бажання влади, і щойно вони отримують бажане, наслідки стають немислимими. Люди, які підлещуються до тих, хто має владу, є особливо порочними й мають особливо низькі моральні якості. Які основні характеристики їхнього розбещеного характеру? (Порочність.) Нечестя, порочність і відраза до істини. Що є особливо нечестивим, так це те, як вони використовують два абсолютно різні обличчя в поводженні з тією самою людиною, змінюючись надзвичайно швидко. Хіба це не нечестиво? (Так.) Навіть якщо люди без статусу не провокують їх, вони виявлятимуть ініціативу, щоб нападати на них, знущатися з них і топтати їх. Хіба це не порочно? (Так.) Незалежно від того, має інша людина статус чи ні, вони не можуть діяти згідно з принципами або ставитися до неї справедливо. Коли ти кажеш їм: «У Божому домі істина має владу, і до людей ставляться справедливо», чи вони це приймають? (Ні.) Це просто в одне вухо влітає, а з іншого вилітає, і вони думають: «Яка справедливість? Люди просто бувають високими або низькими, шляхетними або ницими. Ті, хто має статус, – шляхетні; ті, хто не має статусу, – нікчемне сміття!». Це їхня логіка й принцип того, як вони дивляться на людей і ставляться до них. Вони не приймають істин-принципів і досі висловлюють свої перекручені міркування. Хіба вони не відчувають відрази до істини? (Так.) Вони підходять до статусу та влади, використовуючи власну логіку й принципи світських справ, а також власні погляди на світські справи, і використовують власні принципи й методи світських справ для розв’язання цих питань замість вимог і принципів Божого дому щодо того, як ставитися до людей. Хіба це не є неприйняттям істини, відкритим протистоянням істині? У своїх серцях вони думають: «Якщо в тебе є статус, то ти начальник у моєму серці». Бог та істина не мають місця в їхніх серцях. Що це за характер? Така зверхність і така нерозумна впертість – хіба це не є неприйняттям істини? Хіба це не відраза до істини? (Так.) Це саме такий характер. З огляду на саму лише їхню людськість, такі люди мають низькі моральні якості, є вкрай огидними, і з ними не варто спілкуватися. Але з огляду на їхній характер, це не просто питання того, чи варто з ними мати справу. Ці люди мають порочні, нечестиві характери, і вони не є об’єктами спасіння. Усі вони будуть покарані й помруть; їхні вчинки дорівнюють злочину, що заслуговує на смертну кару. Ці люди сліпо підлещуються до тих, хто має владу, і виявляють рабську манеру поведінки лакеїв, що є огидним. На посаді церковних лідерів такі люди становлять небезпеку. Якщо ви оберете таких людей церковними лідерами, ви накличете на себе лихо. Деякі районні лідери, будучи нерозумними й нездатними бачити людей наскрізь, навіть висувають цей тип людей кандидатами в церковні лідери, унаслідок чого брати й сестри в церкві виявляються обдуреними. Людей цього типу, які добре вміють підлизуватися до інших і підлещуватися до тих, хто має владу, і які зовні здаються дуже ревними й слухаються кожного слова лідерів, легко обирають кандидатами. Причина цього полягає в тому, що деяким лідерам і працівникам подобаються ті, хто підлизується до них і є улесливим, і вони не можуть розгледіти наскрізь ті наслідки, які цей тип лицемірної людини принесе церкві, щойно стане лідером. Часто, щойно таких людей обирають і вони здобувають статус, їхня злостива сторона негайно виходить назовні, і вони починають заважати церкві. Коли лідери, які їх обрали, бачать, що обрані ними люди є злими, вони про це шкодують, але не можуть виправити наслідки, які їхні дії принесли церкві. Це цілком є наслідком того, що лідери й працівники мають розбещені характери й діють без принципів. Ті, хто схиляється перед статусом і владою, не є людьми, які люблять істину. Вони підлещуються до будь-кого зі статусом і натягують на себе підлесливу посмішку щоразу, коли бачать лідерів і працівників. Деякі лідери не можуть встояти перед цією спокусою; вони немислимо радіють, коли бачать людей із підлесливою посмішкою, і хочуть підвищити їх, щоб похизуватися власною здібністю. Насправді, коли ці люди плазують перед ними й дарують їм підлесливу посмішку, вони мають лихі мотиви, але ці лідери думають, що ці люди справді хороші. Щойно ці люди стають лідерами, вони нікому не коряться й ігнорують тих самих лідерів, які їх підвищили. Тільки тоді ці лідери усвідомлюють, що ці люди не хороші й що вони підвищили не тих. Що слід робити в такій ситуації? Хіба не слід виправити цю ситуацію? (Так.) Як її слід виправити? (Ці люди мають бути негайно розвінчані, а потім відсторонені.) Ці люди не можуть виконувати реальну роботу; це просто безтолкові люди, які вміють лише підлещуватися й підлизуватися до тих, хто має владу. Лідерам слід негайно їх відсторонити й пошкодувати, що в той час вони були сліпими на обидва ока й серце та нездатними розпізнавати людей, обравши не тих. Зараз ще є час, щоб негайно виправити ситуацію. Чи здатні ви тепер бачити наскрізь таких людей, які підлещуються до тих, хто має владу? (Так.) Такі люди ні для чого не годяться.

Мати виняткову пам’ять

Далі поговорімо про прояви, пов’язані з природженими даними. Мати виняткову пам’ять – до якого аспекту належить цей прояв? (До природжених даних.) Мати особливо гарну пам’ять, точно запам’ятовувати речі, завчати напам’ять статті, уривки з Божих слів, гімни або упорядкування роботи особливо чітко й точно – до якого аспекту це має належати? (Хороший рівень – це природжені дані.) Це природжені дані. Якщо говорити про те, до якого конкретно аспекту природжених даних це належить, Я вважаю, що це не має належати до рівня. Якщо це лише гарна пам’ять, здатність запам’ятовувати речі, запам’ятовувати багато, запам’ятовувати точно й запам’ятовувати речі міцно, це щонайбільше належить до категорії природжених сильних сторін, талантів і здібностей. А щодо того, хороший рівень у когось чи ні, це залежить від того, якою є його здатність до сприймання. Якщо в когось винятково гарна пам’ять, і він здатен завчити слова пісні, фрагмент знань і доктрин або опанувати професійну навичку особливо добре, особливо швидко й особливо міцно, але те, що він завчає, – це лише якісь нормативні й негнучкі речі, які не стосуються істин-принципів і які неможливо застосувати чи здійснити в реальному житті або роботі, – якщо в нього просто гарна пам’ять, – то це лише сильна сторона і здібність у межах його природжених даних, це не сягає того, щоб стосуватися його рівня. Як ми обговорювали раніше, що таке рівень? (Ефективність і результативність у виконанні справ.) Якщо в тебе гарна пам’ять і також хороший рівень, які прояви й характеристики тобі слід мати? Те, що на основі здатності точно запам’ятовувати, чуючи певні речі, ти також можеш осягнути ключові моменти, знайти принципи, знайти шлях практики й план для здійснення, а потім можеш фактично застосувати це в реальному житті й роботі, виконуючи справи ефективно й результативно. Це означає, що Божі слова та істини-принципи, які ти завчив, не залишаються на теоретичному рівні, а втілюються в життя під час виконання твого обов’язку та стають твоєю істиною-реальністю, даючи в роботі результати, які люди можуть бачити, і підвищуючи ефективність роботи. Це означає мати не лише гарну пам’ять, але й хороший рівень. Йдеться не про те, що наявність гарної пам’яті дорівнює наявності хорошого рівня. Радше здатність до сприймання, здатність шукати істину та знаходити принципи практики істини, коли з тобою щось трапляється, і виконання роботи без відхилень, точно, швидко й ефективно – лише це означає наявність хорошого рівня. Хороший рівень не полягає в тому, щоб розуміти деякі доктрини, а потім бути здатним вивергати їх у великій кількості. Радше він полягає в тому, щоб розуміти й осягати деякі істини-принципи, а потім бути здатним гнучко застосовувати їх у своїй роботі та обов’язку, роблячи їх частиною свого реального життя та перетворюючи їх із теорії на реальність, що дозволяє істинам-принципам здійснювати вплив на людей і досягати в них результатів, приносячи людям блага та користь. Ось що означає мати рівень. Якщо ти застрягаєш на рівні розуміння слів і доктрин, і не можеш виконати роботу, і не можеш знайти принципів або методів – тобто якщо цей аспект істини-принципу завжди залишається для тебе лише теорією, і в тебе немає ні способу, ні методу, ні шляху, щоб перетворити його на реальність, – ось що означає не мати рівня або мати низький рівень. Хоч якою гарною є твоя пам’ять, навіть якщо вона перевершує пам’ять звичайних людей аж до того, що є майже надзвичайною здатністю, це не означає, що ти маєш хороший рівень. Чого стосується хороший рівень? Як оцінюється рівень? (Його оцінюють за тим, чи може людина зрозуміти принципи роботи й належно застосувати ці принципи для досягнення результатів.) Його оцінюють за ефективністю й результативністю, чи не так? (Так.) Деякі люди можуть запам’ятовувати упорядкування роботи швидко й точно, і вони також можуть розуміти її теоретично. Однак коли доходить до здійснення, якщо хтось запитує їх: «Як слід виконати цю роботу? Чи маєте ви ідеї, плани чи кроки?», вони відповідають: «Ні, я не знаю, як це зробити». Це не є наявністю рівня. Щонайбільше це лише сильна сторона в одній сфері. Я пам’ятаю, що коли ми вперше бесідували на цю тему, ми обговорювали це питання. Ви могли забути, і цього разу ви знову віднесли виняткову пам’ять до рівня. Завжди неправильно розуміти сильні сторони та таланти людини й завжди відносити певну сильну сторону чи талант до хорошого рівня – це серйозна помилка. Якщо це питання буде розв’язано, і ви зрозумієте, що таке сильна сторона, що таке талант або здібність і що таке справжній рівень, це буде корисно для розпізнання людей і для вашого власного зростання в житті. Щонайменше це може допомогти вам трохи приборкати свій зарозумілий характер, щоб ви більше помилково не вважали, що маєте відмінний рівень просто тому, що вмієте гарно співати чи танцювати. Тож чи можете ви й досі так оцінювати цю справу зараз? (Ні.) Тоді що насправді слід мати людям, які вміють співати, щоб мати хороший рівень? (Їм потрібно мати здатність до сприймання, знати, який спосіб співу відповідає принципам, а також мати проникливість.) Проникливість є дуже важливою. Бачиш, усі ці люди трохи знають теорію музики, але ефект від їхнього співу різниться. Деякі люди можуть намацати й відшукати шлях для співу. Вони слухають різні пісні, різні мелодії й різні стилі співу від різних людей і прислухаються до того, які техніки співу зворушливі й приємні. У цьому процесі вони знаходять певне відчуття, а потім і далі досліджують і тренуються на основі цього відчуття. Через деякий час вони відчувають, що їхній спів покращився, і інші охоче його слухають. Поступово вони порівнюють це з теоріями й підтверджують, що цей шлях практики правильний. Вони здатні відкрити шлях практики, щоб змінити свою манеру співу та виправити свої попередні неправильні методи співу. Потім вони можуть і далі використовувати й застосовувати хороші, правильні, позитивні елементи, які вони напрацювали, у своєму власному співі. Вони можуть збагнути, який спосіб співу правильний, а який – неправильний, і який спосіб співу викликає гарне відчуття, а який – погане. Це і означає наявність хорошого рівня. Якщо вони мають лише теоретичні знання, але не можуть інтегрувати теорію у свій фактичний спів, а їхнє сприймання перекручене, то їхній рівень не є хорошим. Подивіться на деяких людей, які співають – коли інші вказують на те, що вони використовують неприродний голос, вони можуть це прийняти й після одного чи двох років тренувань виправити його. Хоча вони ще не дуже вправні в співі, вони вже співають своїм справжнім тембром і голосом. З іншого боку, деякі люди співають неприродним голосом, і це зрозуміло кожному, хто їх чує, але вони однаково думають, що співають своїм справжнім голосом, своїм справжнім тембром і голосом, не будучи здатними розпізнати різницю. Це свідчить про відсутність рівня й відсутність проникливості, нездатність збагнути речі. У цьому полягає різниця між рівнем і сильною стороною. Якщо ти талановитий у співі, це твоя сильна сторона; це природжені дані. Однак те, чи можеш ти добре співати й збагнути сутність, принципи та основи в цій сфері, у цій професії, є питанням рівня. Якщо ти можеш збагнути сутність, основи та принципи, тоді ти можеш стати співаком, майстром вокалу. Якщо тобі подобається співати, ти швидко цьому вчишся й точно опановуєш мелодію, ритм і висоту звуку, це можна назвати лише природженою сильною стороною і тим, що ти вправний у цій конкретній професійній навичці. Однак через твій дуже посередній і обмежений рівень ти завжди залишатимешся в межах простої вправності в цьому. Ти не зможеш досягти того рівня, щоб опанувати основи, і не зможеш стати справжнім співаком і майстром вокалу. Це обмеження, накладене твоїм рівнем. Люди з хорошим рівнем мають потенціал і простір для розвитку, тоді як люди з посереднім або низьким рівнем не мають ні потенціалу, ні простору для розвитку. Тож незалежно від того, у якій сфері твої сильні сторони, якщо твій рівень низький, ти неминуче будеш обмежений своїм рівнем. Хоч яким талановитим ти є в певній сфері, хоч як сильно тобі це подобається чи хоч яким великим є твій інтерес, ти не матимеш потенціалу для розвитку через свій низький рівень, тому що ти не можеш перевершити свій рівень. Ви це розумієте? (Так.) Тепер, коли Я це сказав, чи втратите ви впевненість у співі? Я просто говорю по суті справи, використовуючи одну з ваших сильних сторін як приклад, щоб побесідувати про відмінність між рівнем і сильними сторонами. Однак Божий дім не вимагає від вас ставати справжніми майстрами вокалу, співати з певним високим ступенем точності, розробляти особливий стиль співу або досягати великих успіхів у співі. Цього не вимагається. Просто ефективно використовуйте свій наявний рівень і сильні сторони – цього достатньо. Поки є вираження справжніх почуттів і щирості, цього достатньо. Тож не засмучуйтеся й не опускайте руки лише тому, що Я сказав, що дехто з вас має низький рівень або дуже посередній рівень із малим простором для розвитку. У цьому немає потреби. Чи будете ви засмучуватися? (Ні.) Ви мусите ставитися до цієї справи правильно. Якби Я не використав ваші ситуації як приклади, ви могли б не зрозуміти цього, могли б не мати досконалого розуміння, і хоч би що Я сказав, ви б не взяли цього близько до серця. Щоб допомогти вам досконало все зрозуміти, Мені довелося навести кілька прикладів, щоб кожен міг мати краще розуміння. У такий спосіб ваше розуміння відмінності між рівнем і сильними сторонами також стане точнішим. Чи не заперечуєте ви проти такого способу бесіди? (Ні, ми не заперечуємо.) Добре, що ви не заперечуєте. Ставтеся до цього правильно. Практикуйте так, як і належить. Вкладати в це своє серце й практикувати в напрямку хорошої мети та правильного курсу завжди буде краще, ніж не робити поступу або застрягти у своїх старих звичках. Навіть якщо твій рівень обмежений або низький, тобі однаково потрібно докладати зусиль до практики й прагнути досягти максимуму в межах свого обмеженого рівня. Ми мусимо присвятити всі свої серця й усі свої зусилля, виконуючи цей обов’язок і здійснюючи цю роботу зі ставленням відповідальності та вірності. Це принцип практики, якого тобі слід дотримуватися. Тобі не слід ставати негативно налаштованим або опускати руки лише тому, що твоя сильна сторона не має потенціалу для розвитку й ти не зможеш перебувати в центрі уваги в майбутньому. Це неприйнятно, і це явно не та істина-принцип, якої тобі слід дотримуватися в ставленні до цієї справи. Ви це розумієте? (Так.)

У кожній із цих трьох сфер – природжених даних, людськості та розбещених характерах – є багато конкретних деталей, які слід зрозуміти. Чи необхідно нам бесідувати про ці справи? (Так.) У багатьох аспектах люди мають лише поверхове розуміння й не можуть чітко їх пояснити. Вони можуть мати деякі сильні сторони, а потім думати, що мають шляхетні моральні якості, вважаючи себе шанованими й вільними від розбещених характерів, з хорошою людськістю та високим рівнем. Усе це випливає з нездатності людей чітко розпізнавати ці різноманітні питання. Що більше такі питання стосуються деталей, то більше є про що бесідувати; це неможливо охопити лише за одну чи дві бесіди, це потребує численних бесід. Гаразд, на цьому ми сьогодні закінчимо нашу бесіду. До побачення!

14 жовтня 2023 року