Перша практика для прагнення до істини: відпускання

Відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога

I. Відпускання своїх уявлень і фантазій про Бога: відпускання своїх уявлень і фантазій про Божу роботу

F. Божа робота не змінює природжених даних людей; вона має на меті змінити їхні розбещені характери

На минулому зібранні ми продовжили бесіду на тему «Як прагнути до істини». Яким був основний зміст бесіди? Ми побесідували про різницю між природженими даними людей та їхніми розбещеними характерами, і ми також конкретно побесідували про ці два аспекти. Чи маєте ви завдяки цій бесіді певне розуміння того, яку роботу Бог має намір виконати і які аспекти людей Бог хоче змінити, спасаючи людей? (Так. Завдяки минулій Божій бесіді я зрозумів: те, що Бог має намір змінити Своєю роботою, – це розбещені характери людей.) Спасаючи людей, Бог має намір позбавити їх від їхніх розбещених характерів; Він не має наміру змінювати їхні природжені дані, чи не так? (Так.) Бог висловлює істину, й забезпечує людей істиною, і використовує різні методи роботи – усе це спрямовано на розбещені характери людей. Через Свою роботу Бог дає людям змогу відкинути характери, на які вони покладаються задля виживання і які були розбещені сатаною. Так Божі слова та істина впрацьовуються в людей, стаючи їхнім життям. Це кінцевий результат, якого прагне досягти Божа робота. Що ви осягнули з бесіди про цей аспект? Який зміст справив на вас найглибше враження? Подумайте про це хвилинку. (Минула Божа бесіда допомогла мені виправити облудний погляд, який у мене був. Раніше я думав, що Бог змінить притаманні людям рівень, здібності та вдачу, але завдяки Божій бесіді я зрозумів, що Бог не виконує надприродної роботи. Божа робота полягає в тому, щоб змінити розбещені характери людей та їхні різні облудні думки й погляди, які є від сатани. Завдяки практиці Божих слів відновлюється нормальна людськість людей, а їхні совість і розум стають дедалі нормальнішими. Водночас я також зрозумів важливість прагнення до істини. Лише через прагнення до істини й практику істини можна розв’язати наші розбещені характери; коли Божі слова стають нашим життям, ми досягаємо спасіння Богом. Ці два аспекти Божої бесіди справили на мене досить глибоке враження.) Зміст минулої бесіди стосувався істини, пов’язаної з видіннями; він стосувався деяких конкретних аспектів Божої роботи, об’єктів Божої роботи та результатів, яких вона має на меті досягти. На основі змісту, про який ми бесідували, виникли деякі конкретні питання. Ці питання охоплюють те, які прояви в повсякденному житті вважаються природженими даними людини, які прояви відображають моральні якості людини або її людськість-сутність, тобто те, що ми зазвичай називаємо деякими проявами того, хорошою чи поганою є людськість людини, і які прояви є виявами розбещених характерів. Це конкретні питання, чи не так? Хоча, коли ми раніше бесідували на цю тему, ми наводили деякі приклади, вони не були дуже цілеспрямованими чи конкретними. Сьогодні ми конкретно побесідуємо про це питання, щоб розрізнити прояви, які виявляють люди: ті, що є природженими даними, ті, що стосуються їхніх моральних якостей, і ті, що підпадають під категорію розбещених характерів, розрізняючи конкретні прояви цих трьох аспектів. Так стане ясніше, як людям слід співвідносити безліч питань, із якими вони стикаються у своєму повсякденному житті, із цими трьома аспектами на основі Божих слів та істини. Це охоплює те, які з виявів людей є природженими аспектами нормальної людськості, з якими не потрібно розбиратися або які не потрібно стримувати; які аспекти є виявами проблем із людськістю людей, і як вони мають їх змінювати й виправляти або розв’язувати через пошук істини; і які прояви підпадають під категорію розбещених характерів, і як людям слід прийти до розуміння сутності цих характерів, а також розв’язати й відкинути їх через прийняття та практику істини. Усе це має конкретні прояви, і, звісно, із цим пов’язані конкретні шляхи практики. Відповідно до різних проявів людей, ми бесідуватимемо про принципи та шляхи практики, щоб люди могли зрозуміти, як поставати перед цими питаннями та розв’язувати їх, і щоб люди могли мати більш конкретне ставлення та шляхи практики щодо різних проблем. Чи добре бесідувати в такий спосіб? (Так.)

4. Що таке природжені дані

Раніше ми вже двічі бесідували про три питання: природжені дані, людськість і розбещені характери. Хоча ми не пояснювали конкретно й цілеспрямовано, до якого із цих трьох питань належать прояви та вияви людей, ми все ж наводили деякі приклади під час бесіди про кожне питання. У попередніх бесідах, торкаючись цих трьох питань, ми також бесідували про сутність цих питань або пов’язані з ними шляхи та принципи практики. Тепер щодо трьох щойно згаданих Мною питань Я хочу, щоб усі спочатку обговорили, що саме мається на увазі під природженими даними. Ви всі можете приблизно побесідувати про це, щоб спершу отримати базове уявлення. (Боже, чи належать до природжених даних рівень, здібності, вроджена вдача та інстинкти людини?) Ми бесідували про цей зміст раніше, тому ви всі маєте бути з ним знайомі. Чи є щось іще? Чи вважаються сильні сторони та зовнішність природженими даними? (Так.) А як щодо сімейного походження? (Так, це також.) А також життєвий розпорядок і життєві звички, чи не так? Щось іще? (Також інтереси й хобі.) Є певна різниця між інтересами й хобі та сильними сторонами. Додавання інтересів і хобі вносить більше конкретики. Перелічімо їх за порядком: перше – це сімейне походження. Друге – це зовнішність. Третє – це вдача. Четверте – це інстинкти. П’яте – це рівень. Шосте – це сильні сторони. Сьоме – це інтереси й хобі. Восьме – це здібності. А потім життєві звички й життєвий розпорядок. Останні два схожі, але мають деякі специфічні відмінності. Разом їх десять. Давайте, зачитайте їх. (Перше: сімейне походження. Друге: зовнішність. Третє: вдача. Четверте: інстинкти. П’яте: рівень. Шосте: сильні сторони. Сьоме: інтереси й хобі. Восьме: здібності. Дев’яте: життєві звички. Десяте: життєвий розпорядок.) Усе це – природжені дані людей. Хіба нам не слід також конкретно бесідувати про природжені дані? Чи зможете ви самостійно зробити правильні розрізнення без бесіди? (Ні.) У яких ситуаціях ви не можете зробити розрізнення? (Іноді, коли ми бачимо в комусь певні прояви, ми не можемо сказати, чи відображають вони вдачу або інстинкти цієї людини, чи це вияви розбещених характерів.) (Також життєві звички й життєвий розпорядок – раніше я думав, що вони формуються на основі набутих умов життя та походження; я не усвідомлював, що вони можуть бути природженими даними.) Бачиш, коли ми розбираємо деякий детальний і конкретний зміст у межах однієї головної теми, на перший погляд здається, що ти знаєш ці деталі, але в реальному житті ти їх трохи плутаєш; тобі досі не дуже зрозуміло, як їх розрізняти, чи не так? (Так.) Нам досі потрібно провести конкретну бесіду щодо цього питання.

5. Різниця та зв’язок між природженими даними, людськістю та розбещеними характерами

Щодо трьох щойно згаданих нами аспектів – природжених даних, людськості та розбещених характерів, – перелічімо деякий конкретний зміст для природжених даних і детально побесідуймо про них один за одним. Що стосується людськості та розбещених характерів, ми не будемо їх перелічувати. Під час бесіди про конкретний зміст і прояви природжених даних ми також торкнемося деяких проявів людськості та виявів розбещених характерів. Коли ми бесідуємо про них, ви можете розрізняти й диференціювати, чи належать вони до природжених даних, які не потрібно змінювати, чи до проблем із моральними якостями людей або до їхніх розбещених характерів, які потрібно розв’язувати через пошук істини. Завдяки конкретній бесіді з використанням конкретних прикладів і питань відмінності стануть яснішими, чи не так? (Так.)

Приклад 1. Дорослішання в бідності та дорослішання в багатстві

Деякі люди походять із бідних сімей і є економічно незабезпеченими. Вони живуть у скрутних обставинах; вони завжди відчувають нестачу грошей, і їм доводиться розраховувати й планувати кожну витрату. Їхній підхід до витрачання грошей полягає в тому, щоб розтягнути кожну копійку якомога довше. Вони народилися в таких сім’ях і за таких умов. До якого із трьох аспектів, про які ми бесідували, це належить? Чи це природжені дані, людськість, чи розбещений характер? Це аспект їхнього сімейного походження, що є природженими даними, чи не так? (Так.) Це сімейне походження хороше чи погане? (З людської позиції воно погане.) Вони ледве зводять кінці з кінцями, їхні сім’ї збіднілі, їхні економічні умови не є заможними чи забезпеченими – це питання, пов’язані з їхнім сімейним походженням. Хоча людина такого типу народилася в бідній сім’ї, ніколи не їла ікри, ніколи не носила брендового одягу, ніколи не мала змоги відчути різноманітної розкоші та ніколи не стикалася ні з чим елітним чи з якимись багатими або відомими людьми, у неї є совість і розум. У спілкуванні з іншими вона ніколи не намагається чимось скористатися. Коли вона бачить, що хтось насолоджується хорошими речами, або бачить когось багатого, хоча вона й відчуває заздрість, але ніколи не думає про те, щоб украсти або відібрати чуже майно. Якого аспекту стосується вияв людини такого типу? (Її моральних якостей, до її людськості.) Він стосується її людськості. Прояв її людськості в цьому аспекті хороший чи поганий? (Її людськість хороша й порядна.) Це ще не можна вважати порядністю; це просто означає, що вона не шукає дрібної вигоди й не підлещується до багатих. Вона здатна правильно ставитися до таких справ. Якою є людськість людини такого типу? (Її людськість відносно хороша.) Це об’єктивне твердження; її людськість відносно хороша, що означає, що з погляду моральних якостей вона відносно має порядність і гідність. Хоча її сімейне походження бідне й не шляхетне, вона не зневажає бідних і не віддає перевагу багатим, а також не використовує інших у своїх інтересах. Є інший тип людей: вони народилися в заможній сім’ї або, як сказали б невіруючі, «народилися зі срібною ложкою в роті». Їм ніколи не доводилося турбуватися про їжу чи одяг, і все для них легкодоступне; будь-яка їжа, яку вони хочуть з’їсти, є під рукою. Їхні сімейні умови особливо хороші, і батьки ставляться до них дуже добре. Якого аспекту це стосується? (Це також стосується їхнього сімейного походження.) Сімейне походження людини є природженими даними. Хоча людина такого типу має особливо хороше сімейне походження, з хорошими економічними умовами й відсутністю турбот про їжу чи одяг, і бачила хороші речі та пережила те, що може запропонувати світ, але в спілкуванні з іншими, якщо вона бачить когось, хто кращий і здібніший за неї саму, або хто помітно виділяється в якійсь сфері, або хто має престиж серед людей, вона відчуває заздрість і ламає голову над тим, як його принизити. Якого аспекту стосуються ці прояви? (Я думаю, вони стосуються і розбещених характерів, і людськості.) Правильно. Ці прояви стосуються і їхньої людськості, і їхніх розбещених характерів. Коли людина такого типу бачить когось кращого за себе, вона відчуває заздрість, ненависть і хоче придушити, помучити та відторгнути його; вона хоче його перевершити. Якщо вона має лише ці думки, але не діє відповідно до них, то вона є людиною з поганою людськістю – чи є їхня людськість злою? (Так.) Якщо на основі цієї злої людськості вона почувається зухвало, коли бачить когось кращого за себе, позаочі осуджує їх і навіть вдається до тіньових махінацій, щоб придушити їх, – це конкретні прояви розбещеного характеру. У чому сутність цього розбещеного характеру? У порочності. Ці прояви стосуються і людськості, і розбещеного характеру. Хоча сімейні умови в людини такого типу хороші, і вона добре їсть і одягається, і ти міг би очікувати, що вона володіє проникливістю й терпима до інших, у спілкуванні з людьми вона завжди хоче скористатися ними у своїх інтересах і завжди надмірно все розраховує. Коли такі люди кудись ідуть з іншими, вони прискіпуються до того, хто витратив більше грошей і хто заплатив за дорожні витрати, не бажаючи витратити навіть зайвої копійки. Працюючи з іншими, вони завжди вираховують, хто зробив більше, а хто менше, і завжди думають про те, як би відхилитися від роботи. Якого аспекту це стосується? (Це стосується їхньої людськості.) Який це аспект людськості? (Егоїстичність і ницість.) Егоїстичність і ницість, любов до використання інших у своїх інтересах, брак порядності та гідності – це стосується їхніх моральних якостей. У спілкуванні з людьми вони вираховують усе до дрібниць і люблять використовувати інших для своєї переваги, навіть якщо отримана перевага вартує лише копійку, і вони шукають кожної нагоди отримати перевагу. Незалежно від того, чи це з громадського чи з приватного джерела, від молодих чи старих людей, вони використовують усіх. Хто б це не був, вони не стримуються і шукають переваги, щойно трапляється нагода. Вони особливо вимогливі й все прораховують у спілкуванні з іншими. Наприклад, минулого разу ти попросив їх про послугу, і тепер вони відчувають, що ти їм винен. Вони зі шкіри геть лізтимуть, щоб змусити тебе відплатити за послугу, і ця послуга має бути навіть більшою за ту, яку вони зробили для тебе; лише тоді вони відчуватимуть, що це справедлива угода. Хіба це не надмірні розрахунки? (Так.) Це надмірні розрахунки, особливе справляння з інших і великі махінації. Хоча їм не бракує ні їжі, ні одягу, і вони насолоджуються кращим життям у всіх аспектах порівняно з іншими, щоразу, коли вони бачать у когось те, чого раніше не бачили, вони хочуть трохи цим покористуватися й випробувати його. Вони відчувають потребу мати все те, що є в інших. Якщо вони цього не мають, то почуваються некомфортно й незбалансовано у своєму серці, аж до того, що втрачають апетит і не можуть спати; лише коли вони самі цим володіють, то відчувають задоволення. Що це за проблема? (Це й досі проблема людськості.) Ці конкретні прояви є проблемами їхньої людськості, а не їхніми природженими даними. Природжені дані стосуються лише їхнього сімейного походження та сімейних обставин, якими вони можуть насолоджуватися, тоді як їхні способи жити як людина та вирішувати справи належать до їхньої людськості. Їхні вияви та прояви, як-от їхні ставлення, методи й мотивація до того, як вони живуть як люди й вирішують справи, стосуються питання їхніх моральних якостей; це ще не піднімається до рівня розбещених характерів. Вони егоїстичні, настирливі, надмірно все розраховують, підступні й люблять використовувати інших для отримання переваги – це прояви хорошої чи поганої людськості? (Це прояви поганої людськості.) Усе це – прояви низьких моральних якостей і поганої людськості. Чи ці прояви поганої людськості видимі й відчутні для інших? (Так.)

Приклад 2. Гарна зовнішність і високі академічні кваліфікації

Деякі люди мають чітко окреслені риси обличчя і народилися з великими, яскравими й розумними очима, які виглядають живими та виразними. Вони досить привабливі з дитинства. Під який аспект це підпадає? (Це стосується їхньої зовнішності.) Зовнішність належить до природжених даних, чи не так? (Так.) Наявність великих очей і чітко окреслених рис обличчя, вроджена перевага гарної зовнішності – чи є це аспектом розбещених характерів? (Ні.) Чи стосується це проблем людськості? (Ні, не стосується.) Це не стосується ані людськості, ані розбещених характерів, тому нічого не потрібно змінювати. Природжені дані є вродженими; вони народилися з такою зовнішністю й не піддавалися жодному штучному покращенню чи зміні. Вони просто такі, якими є. Хоча від природи вони мають гарну зовнішність, вони завжди безтолкові, коли поводяться зі складними питаннями в повсякденному житті, і не знають, як із ними впоратися. Їм також бракує проникливості щодо людей, справ і речей. Їм незрозуміло, з ким вони можуть спілкуватися, а кого їм слід уникати. Вони не знають, хто є злим і які зв’язки можуть принести неприємності. У двадцять з гаком років вони цього не знають, і навіть у тридцять чи сорок, попри певний життєвий досвід, вони досі цього не знають. Хоча в них великі, виразні очі, їхній розум досить безтолковий. Що це за проблема? (Чи це проблема з їхнім вродженим рівнем?) Їхній вроджений рівень не дуже хороший. Вони ніколи не можуть знайти принципи у спілкуванні з іншими та вирішенні справ, і вони не можуть розгледіти наскрізь різні типи людей. Їх часто обманюють, ошукують і ними граються інші. Яким є рівень людини такого типу? (Її рівень досить поганий.) Її рівень не є хорошим. Наявність виразних очей не обов’язково означає наявність мудрого розуму. Хоча з погляду їхніх природжених даних вони мають гарну зовнішність, їхній рівень не є високим. Однак є одна річ: у шкільні роки вони відзначалися у здобутті знань із підручників; вони могли швидко запам’ятовувати літературу, а вивчаючи математику, фізику та хімію або нову мову, швидко засвоювали предмет. Вони без проблем вступили до університету, здобули ступінь магістра та отримали ступінь доктора філософії. До чого це слід віднести? Чи може це підпадати під їхній хороший рівень? (Ні.) Тож чого це стосується? (Це стосується їхніх сильних сторін, які є їхніми природженими даними.) Правильно. Людина такого типу відзначається в навчанні, здобутті знань та академічних дисциплінах. Вона швидко засвоює знання з підручників і речі, які є теоретичними та ґрунтуються на приписах, як-от аспекти, пов’язані з професійними навичками та технологіями, або формули й приписи з математики, фізики та хімії, і дуже добре їх запам’ятовує. Людина такого типу відзначається у вивченні цих речей і має до них особливий хист. Вона може зрозуміти їх з першого погляду, і вона особливо відзначається на іспитах та у відповідях на запитання; коли справа доходить до відповідей на запитання, вона робить це з легкістю – саме тут вона може найкраще застосувати свої сильні сторони. Можна сказати, що людина такого типу невимушено почувається в морі знань. Чи відображають ці прояви її рівень? (Ні.) Вони лише відображають те, що в неї є певна сильна сторона. Людина такого типу демонструє особливо відмінні результати у сфері знань, дозволяючи людям бачити, що їхня сильна сторона в цій галузі виділяється. Оскільки вона має цю сильну сторону й оскільки вона досягла певних здобутків – здобула ступінь магістра й доктора, а також отримала високий рівень освіти, – серед інших людей вона вважає себе обізнаною особою, вченим та інтелектуалом високого рівня. Що більше книг вона читає, то більше відчуває, що вона – видатна особа, вища людина, і що всі інші – звичайні, без знань, нездатні зрозуміти її розум чи розгледіти його наскрізь, і не перебувають на одному з нею рівні. Як наслідок, вона часто відчуває вищість над іншими і вважає себе винятковою та екстраординарною. Що це за прояв? (Розбещений характер.) Який це аспект розбещених характерів? (Зарозумілість.) Її зарозумілий розбещений характер призводить до того, що вона ще більше зневажає маси й людей з усіх верств суспільства після здобуття високого рівня освіти. Через свій високий науковий ступінь і диплом, повіривши в Бога, такі люди завжди хочуть мати останнє слово в церкві та прагнуть бути лідерами. Щоразу під час виборів вони сподіваються, що їх оберуть. Якщо їх не обирають, вони стають негативно налаштованими й вважають себе безнадійними. Що б не говорили лідери і працівники, вони не хочуть цього слухати й хочуть цьому опиратися. Хоч який обов’язок їм призначають, вони відчувають відразу до цього призначення й осуджують його позаочі. У своєму серці вони думають: «У тебе немає багато знань. Твоїм словам бракує логіки. У глибині душі я зневажаю тебе як церковного лідера. Я відмовляюся підкорятися тобі! Не думай, що ти кращий за мене. Порівняймо – подивімося, хто з нас на це здатен. Подивімося, хто може процитувати більше Божих слів і хто може поділитися глибшим розумінням. Якщо твоя бесіда не така хороша, як моя, я відмовляюся здаватися тобі! Хоча тебе обрали лідером, мені не потрібно все слухати, виконувати чи слухатися всього, про що ти мене просиш!» Що це за прояв? (Розбещений характер.) Це конкретний вияв розбещеного характеру. Чи стосується це людськості? Оскільки людина такого типу має природну сильну сторону і на цій основі багато вчиться, здобуває багато знань і отримує соціальний статус, вона відчуває свою вищість над іншими, свою унікальність і хоче говорити з позиції вищості над усіма та діяти владно; серед людей вона завжди хоче бути тим, хто веде за собою, щоб інші її слухали – чи є в людини такого типу проблема з її совістю та розумом? (Так, є.) Що це за проблема? Її сильна сторона дозволила їй дуже легко здобути високий рівень освіти завдяки навчанню. Чи є власне ця сильна сторона проблемою? Чи є власне ця сильна сторона аспектом розбещених характерів? Чи це прояв поганої людськості? (Ні.) Однак через те, що такі люди мають цю сильну сторону, вони здобули багато знань і досягли високого рівня освіти, що узгоджується із суспільною оцінкою та визначенням статусу. Це змусило їх повірити, що за ними має бути останнє слово в церкві, що вони мають бути елітою серед будь-якої групи людей і бути вищими за всіх інших. Чи є в такій людськості хоч якийсь розум? Чи є така людськість хорошою? (Їхня людськість не є хорошою.) У чому їхня людськість не є хорошою? (Їм бракує розуму та совісті; вони завжди хочуть бути вищими за інших.) Постійне бажання бути вищим за інших частково зумовлене розбещеним характером. В іншому сенсі, з погляду людськості, хіба це не є дещо безсоромним? (Так.) Божий дім – це не суспільство. Хіба Божий дім порівнює академічні кваліфікації під час обрання лідерів? (Ні.) На чому Божий дім ґрунтує обрання лідерів? Воно ґрунтується на істинах-принципах, чи не так? (Так.) У Божому домі обрання лідерів ґрунтується на істинах-принципах, а не на тому, у кого вищі академічні кваліфікації. Чи знають вони принципи обрання лідерів? Знають, але вони ставляться до цих принципів як до простих бюрократичних заяв і як до простих теорій, і не знають, як їх практикувати чи застосовувати в повсякденному житті. Вони постійно поширюють ідею, що лише люди з високими академічними кваліфікаціями мають хороший рівень, можуть розуміти істину й можуть вести за собою інших. Оскільки в них є високі академічні кваліфікації, певні знання та соціальний статус і вони думають, що Божий дім функціонує так само, як і суспільство, вони використовують свої знання та високі академічні кваліфікації як капітал, щоб спробувати стати тими, за ким у Божому домі залишається останнє слово. Вони хочуть замінити принципи обрання лідерів у Божому домі на власні способи бачення людей і поводження зі справами та на власні підходи, перспективи й погляди щодо соціального становища та статусу. Хіба це не брак розуму? (Так.) Як інакше можна описати брак розуму? (Безсоромність.) Простими словами, це безсоромність; інакше кажучи, людина такого типу має дуже погану раціональність. Бачиш, хоча вони здобули так звану вищу освіту й прочитали багато книг, жодна із цих книг і жоден учитель чи вихователь ніколи не вчив їх, як діяти так, щоб мати розум. Дізнавшись багато речей із книг, вони натомість відчувають, що здобули капітал і є вищими за звичайних людей. Хоча їхня сильна сторона не є чимось негативним і є природженими даними, ця сильна сторона може легко призвести до певного наслідку – вона змушує їх ставати зарозумілими та пихатими, втрачати розум і ставати зухвало нахабними й безсоромними. Хоча вони й прочитали багато книг і здобули багато знань, вони не розуміють значення слова «сором». Тому, здобувши певні академічні кваліфікації, вони використовують їх як капітал, щоб скрізь хизуватися, і вони хочуть використати їх, щоб здобути статус у Божому домі та мати останнє слово. Вони думають: «У мене високі академічні кваліфікації, і я швидко вчуся, а це означає, що в мене хороший рівень. До того ж я глибоко обізнаний, я багато бачив у світі, і я кмітливий, тому я придатний для того, щоб вести за собою інших». Підтекст полягає в тому, що їхні знання та сильні сторони є істиною. Усе це є проявами браку розуму. Чи є гідність у такої людини, якій бракує розуму? Чи є в неї достоїнство? (Ні.) Брак гідності та достоїнства – чи це прояв хорошої людськості, чи ницої, підлої людськості? (Це прояв ницої людськості.) Такі люди не мають хорошої людськості. Найбільше вони цінують свої академічні кваліфікації, соціальний статус, особисту цінність і становище. З таким своїм капіталом вони надзвичайно зарозумілі й пихаті і хочуть мати останнє слово. Це прояв ницої людськості. Це питання охоплює два аспекти: один стосується їхньої людськості, а інший – їхнього розбещеного характеру. Їхній погляд на питання, а також їхні ставлення й позиції у вирішенні питань стосуються їхньої людськості. Цей вид людськості призводить до того, що в них розвиваються конкретні дії, прояви та вияви, які є вираженнями розбещеного характеру.

Приклад 3. Здаватися мовчазним

Деякі люди від природи не говіркі; вони змалечку не люблять багато говорити. Взаємодіючи з іншими, вони висловлюються простими небагатослівними фразами, і коли з ними трапляється багато чого, у них не виникає багато думок, і їм бракує слів, щоб їх висловити. Навіть якщо вони й висловлюють свої думки, то роблять це дуже просто. Що це за проблема? (Це проблема, що стосується їхньої вдачі.) Це проблема з їхньою вдачею, що є частиною їхніх природжених даних. Їхня вдача від природи мовчазна. Вони використовують просту мову, у них немає дуже складних думок, і вони неохоче говорять, взаємодіючи з іншими. Коли на зібраннях бесідують про істину, вони лише слухають, як говорять інші, і вже досить добре, якщо вони можуть дати просту відповідь після того, як інші закінчать говорити. Якщо ти запитаєш їх: «Яке твоє розуміння цього?», вони скажуть: «Моє розуміння схоже на твоє». Якщо ти попросиш їх бути конкретними, вони скажуть: «Я думаю так само, як і ти», і більше їм нічого сказати. Це просто їхня вдача; якщо ти попросиш їх сказати більше, їм нічого сказати. Це частина їхніх природжених даних. Є ще один тип людей: хоча й здається, що їм нічого сказати, і зовні вони часто мовчазні, вони люблять потай розпитувати про плітки, кажучи щось на кшталт: «З якої пастирської зони такий-то брат чи така-то сестра? Я чув, що вони вірять у Бога вісім років – чи були вони коли-небудь лідерами? Скільки їм років? Це правда, що вони розлучилися й мають дитину?» Що це за прояв? На перший погляд, вони небагатослівні й не люблять говорити на людях. Їхня мова не дуже багата, і їм бракує слів для нормального спілкування з іншими. Однак в іншому плані їм є багато чого сказати, і вони завжди люблять розпитувати про інших, кажучи щось на кшталт: «Ця людина робила операцію на обох повіках? У неї така світла шкіра – вона часто ходить у салони краси?» або «Я бачу, що такий-то завжди користується найновішим комп’ютером, і весь його одяг від відомих брендів і досить дорогий. Його сім’я заможна? Яким бізнесом займається його сім’я? Його батько чиновник?» Яких проблем стосуються ці прояви? (Вони стосуються проблем із їхньою людськістю.) Любов до розпитувань про плітки, збирання інформації про тривіальні особисті справи та отримання задоволення від балачок про справи інших людей – ці прояви пов’язані з людськістю. Чи хороші ці прояви? (Ні.) Чим саме вони не хороші? Яких проблем людськості вони стосуються? Вони нікому не нашкодили й нікого не мучили, а також не зачепили інтересів інших, тож чому ці прояви вважаються поганими? (Вони завжди хочуть знати про справи інших людей, постійно суючи носа в чужі справи за їхніми спинами. Є проблема з розумом їхньої людськості.) Це стосується розуму їхньої людськості. Якби вони відверто й прямо запитали, наприклад: «Такий-то брате, скільки тобі років?», чи було б це нормальним проявом людськості? (Так.) Хіба таке запитання не є відкритим і прямим? Хіба воно не є належним? (Так.) То чому ж деякі люди не ставлять запитань або не говорять речей безпосередньо тим, кого це стосується? Чому вони вдаються до тіньових махінацій за спинами інших? Якщо про якусь тему можна запитати чи обговорити її особисто, її слід винести на відкрите обговорення. Навіщо шепотітися про секрети за спинами інших? Хіба це не стосується певного ставлення й методу життя як людини та вирішення справ? Чи хороші ці ставлення й метод? (Ні.) Чому ці ставлення й метод не вважаються хорошими? Чи подобається цим людям, які люблять таємно про щось розпитувати, копатися в приватному житті інших і проникливо спостерігати за людьми за їхніми спинами? (Так.) Чому їм подобається проникливо спостерігати за людьми за їхніми спинами? Якщо в них є запитання, чому вони не ставлять їх прямо? Чи є якась трудність у тому, щоб запитати віч-на-віч? Вони відчувають, що прямо запитати нелегко чи неможливо, тому розпитують за спинами інших. Хіба не тому вони так діють? (Так.) Насправді про деякі речі можна запитати прямо, наприклад, поставивши комусь такі запитання: «Скільки років ти віриш у Бога? Ти вчився в коледжі? Який у тебе рівень освіти? Скільки тобі років?» Про все це можна запитати віч-на-віч. Якщо деякі люди не бажають тобі розповідати, то не питай, і не розпитуй також за їхніми спинами. Якщо ти думаєш, що вони захочуть поділитися з тобою певними речами, або якщо вони – твої знайомі й достатньо тобі довіряють, щоб поговорити, то ти можеш запитати їх прямо. Навіщо наполегливо ходити навкруги та розпитувати за їхніми спинами? Чи справді це необхідно? Хіба це не здається досить низьким? Ці люди не наважуються запитати прямо, бо бояться, що інша людина їм не скаже. Але вони дуже хочуть знати й дізнатися про ці речі. Якщо вони не дізнаються, то почуватимуться неспокійно, але щойно вони отримують інформацію, як відчувають спокій усередині, ніби здобули дорогоцінний скарб. Що вони за люди? Ті, хто отримує задоволення від того, щоб розпитувати про приватні справи чи особисту інформацію інших і хапатися за них – такі люди схильні до пліток і засудження інших, чи не так? (Так.) Якщо ти віриш, що інша людина захотіла б відповісти на твої запитання, то можеш запитати її й дізнатися про ці речі прямо. Якщо інша людина відчуває, що деякі твої запитання надмірні та виходять за межі того, про що тобі слід питати, і вона відмовляється тобі відповідати, це нормально. Якщо такі люди не хочуть відповідати тобі або не хочуть, щоб ти знав певні речі, то не розпитуй також за їхніми спинами. Якщо ти наполягаєш на тому, щоб дізнатися чиюсь інформацію або приватні справи, по-перше, вони почнуть дивитися на тебе з підозрою: «Чому ти хочеш знати ці речі? Чому ти намагаєшся дізнатися про мене за моєю спиною? Ти хочеш мене контролювати, мучити чи зрадити?» Це один аспект. Крім того, яка тобі необхідність знати про інших? Яке ти маєш право щось про них знати? Ти хочеш збирати інформацію про всіх? Тобі треба знати про все – ти спеціалізуєшся на зборі інформації? Це твоя робота? Божий дім нікому не давав такого доручення. Якщо ти постійно намагаєшся розпитувати про приватні справи інших, розпитуючи про те, чого вони не хочуть, щоб ти знав, це змушує їх вважати тебе дуже набридливим. То яка ж людськість у того, кого інші вважають набридливим? Щонайменше ця людина безсоромна. Як невіруючі називають таку людину? Нахабним негідником. Їхня людськість низька, їм бракує достоїнства, і вони хочуть усе вивідати, поводячись неналежно. Хіба вони не такі? (Так.) Людськість цього типу людей хороша чи погана? (Їхня людськість погана.) Їхня людськість щонайменше не є хорошою. Це один із проявів із категорії відсутності хорошої людськості – поводитися неналежно й завжди вдаватися до тіньових махінацій. На перший погляд, вони здаються ввічливими, шанобливими й ґречними щодо тебе, маючи вигляд добре вихованих і належних у тому, як вони поводяться. Однак за твоєю спиною вони вдаються до тіньових махінацій, розпитуючи про твій вік, сімейне походження та інші аспекти твого життя, не обговорюючи це відкрито й не питаючи тебе прямо. Взаємодіючи та спілкуючись з іншими, вони не є щирими чи прямолінійними; натомість вони завжди вдаються до тіньових махінацій за спинами людей, роблячи те, що не може витримати світла дня. Вони постійно розмірковують над приватними справами інших і над тим, що інші думають, завжди переймаючись такими питаннями. Людськість цього типу людей не є хорошою, і в будь-якій групі таких людей усі не люблять. Річ не в тім, що люди не хочуть, щоб ти знав особисті речі, або що вони щось від тебе приховують; річ у тім, що твоя людськість і твій метод життя як людини та вирішення справ викликають в інших неприязнь до тебе. Причина, з якої люди тебе не люблять, полягає в тому, що твій метод життя як людини та вирішення справ дещо підлий; тактика, яку ти використовуєш, низька й мерзенна, радше ніж належна й відкрита. Здається, що в деяких людей немає жодних проблем під час взаємодії з іншими віч-на-віч, але за їхніми спинами вони завжди діють крадькома. Коли інші відходять, вони швидко відкривають їхні комп’ютери, щоб подивитися, з ким ті спілкувалися, про що говорили, що писали у своїх щоденниках і які в них прозріння. Іноді, коли в когось на комп’ютері стоїть пароль, вони намагаються вивідати його, кажучи: «Ти змінив пароль від свого комп’ютера? Я щойно змінив свій на 1234567, можливо, тобі теж варто змінити свій». Яка мета цих слів? «Я кажу тобі свій пароль – ти теж маєш сказати мені свій, щоб я мав можливість перевірити твій комп’ютер». Деякі люди навіть наважуються нишпорити в сумках і речах інших, коли тих немає поруч. Наприклад, якщо вони бачать когось у нових навушниках і хочуть дізнатися, яка в них якість звуку, вони можуть наважитися взяти навушники й послухати, коли цієї людини немає поруч. Якщо ти відкрито попросиш позичити навушники в цієї людини, і вона погодиться, тоді ти по праву можеш їх випробувати. Якщо вона не погодиться, тоді тобі не слід їх надягати. Хіба не так належить це вирішувати? Незалежно від того, погоджуються інші чи ні, ти маєш вирішувати справи відкрито перед ними, а не за їхніми спинами. Цей тип людей просто не може так чинити – вони завжди вдаються до тіньових махінацій. До якої міри? Щойно ти відходиш, вони одразу ж перебирають твої речі, перевіряючи, що ти написав у своїх нотатках духовних роздумів, і швидко це переписують, боячись щось пропустити. На перший погляд здається, що вони прагнуть до істини, але їхні дії за лаштунками є мерзенними. Коли вони бачать, що ти купуєш новий комп’ютер, то відчувають заздрість. Зовні вони кажуть, що новий комп’ютер чудовий і швидкий, але всередині думають: «Швидкий? Сподіваюся, колись він зламається!» Одного дня ти кажеш, що новий комп’ютер працює погано й повільно, і вони таємно радіють: «Так тобі й треба за те, що користуєшся новим! Я ще навіть не встиг покористуватися таким, тому краще, щоб і ти не міг!» Їхній розум сповнений низьких, мерзенних думок, які не можуть витримати світла дня. Деякі люди бачать, що в когось є гарний одяг, і вони теж хочуть його приміряти. Але замість того, щоб запитати прямо, вони просто чекають нагоди потайки вдягнути його, коли цієї людини немає поруч. Вони дивляться на себе в дзеркало, думаючи, що мають чудовий вигляд, але щойно чують кроки людини, яка повертається, швидко знімають його й кладуть на місце. Хоча тіньові махінації цього типу людей і їхні способи вирішення справ можуть не стосуватися розбещеного характеру або не бути такими ж серйозними, як розбещений характер, їхнє ставлення до життя як людини та вирішення справ і те, як вони ставляться до людей, є досить відразливими й огидними, і це певною мірою впливає на нормальне життя інших. Тому можна сказати, що в цього типу людей серйозні проблеми з їхньою людськістю. Наскільки серйозні? Вони не живуть як людина в належний спосіб, вдаються до багатьох тіньових махінацій за лаштунками, а їхній спосіб розв’язання проблем є підлим і мерзенним. Вони завжди потайливі; вони ніколи не роблять нічого відкрито, а завжди діють за спинами людей. Коли інших немає поруч, коли ніхто не звертає уваги або коли ніхто не може побачити чи виявити, що вони роблять, вони діють крадькома. Людськість цього типу людей не є хорошою. Вони завжди живуть у темних кутках, оповиті атмосферою темряви, нездатні постати перед світлом чи іншими людьми. Їхня людськість низька й мерзенна. Чи є ці прояви їхньої низької людськості інстинктивними? (Ні.) Вони соромляться робити щось перед іншими; вони воліють робити це за їхніми спинами, а діючи за спинами інших, вони не виявляють жодної стриманості. Чи має це хоч якийсь стосунок до їхньої вдачі? (Ні.) Якщо ти скажеш, що ці тіньові махінації або те, що вони виявляють і чим живуть у своїй людськості, стосується певного аспекту розбещених характерів, це було б неточно. Однак їхні тіньові махінації є постійними. На перший погляд здається, що вони не зробили жодних серйозних помилок, і коли церква призначає їм обов’язок, здебільшого вони вкладають у нього серце та є слухняними; зовні вони навіть здаються досить належними. Але за лаштунками все інакше – вони як миші: щойно ніхто не дивиться, вони починають вдаватися до тіньових махінацій і щось витворяти. Хіба ці люди не схожі на мишей? Подумай: якщо такою є їхня людськість і те, як вони взаємодіють з іншими та вирішують справи, якщо моральні якості їхньої людськості саме такі й вони мають таку людськість-сутність, як вони ставляться до Бога та істини? Чи ставляться вони до Бога та істини так само, як до людей? (Так.) Вони також вдаються до тіньових махінацій за лаштунками, чи не так? Вони всіляко намагаються уникнути нагляду лідерів і працівників, діючи в один спосіб перед ними та в інший – за їхніми спинами. Вони не приймають Божого проникливого спостереження, як не приймають і істину в глибині своїх сердець. Хоч що говорять Божі слова, вони підходять до них по-своєму, вдаючись до тіньових махінацій і роблячи деякі речі напоказ, щоб зовні ніхто не міг побачити жодних проблем чи проступків. Зовні здається, що вони не роблять нічого поганого й нібито практикують істину, але за лаштунками вони вже вдалися до своїх тіньових махінацій, і проступки вже були скоєні таємно, без чийогось відома. Вони не вірять у Боже проникливе спостереження й не приймають його, і тому вони не приймають істину. Чого це стосується? Це стосується розбещених характерів. Коли вони ставляться до Бога, істини та свого обов’язку з такою людськістю й таким способом взаємодії з іншими та вирішення справ, конкретні прояви їхньої людськості, які вони виявляють, стосуються розбещених характерів. Що охоплюють ці розбещені характери? Щонайменше вони охоплюють лукавість. Якщо їхні дії ще більш потайливі та оманливі, чого це стосується? (Це переростає в нечестя.) Це стосується лукавості та нечестя в їхніх розбещених характерах. Крім того, глибоко в серці вони завжди виношують сумніви щодо істини та щодо Божого проникливого спостереження. Це глибоко вкорінене в них. Вони думають: «Ніхто не знає, що я роблю за лаштунками. Я ніде не бачив Бога, тож Бог, напевно, теж не знає – знаю тільки я». Хіба це теж не стосується розбещеного характеру? Якого аспекту розбещених характерів це стосується? (Чи це непоступливість?) У них справді є непоступливий характер. Отже, чи є сутністю цих думок відраза до істини? (Так.) Їхнє ставлення до істини – це опір і протистояння. Окрім непоступливості, вони відчувають особливу відразу до істини, що робить це серйозною проблемою. Щойно це починає стосуватися розбещеного характеру, це стає серйознішим, ніж просто погана людськість. Це стосується бунту проти Бога, протистояння Богу та сутності протидії істини. Це стосується ставлення людини до Бога та істини. Щойно це починає стосуватися розбещеного характеру, це стосується істин-принципів і необхідності розв’язувати проблему розбещених характерів за допомогою істини.

Приклад 4. Турбота про зовнішній вигляд

Деякі люди від природи високі та мають граційні фігури, і, крім того, у них пропорційні, чисті, витончені риси обличчя, які подобаються іншим. Хоч що вони вдягають, люди захоплюються ними, кажучи: «Вони справді як ходяча реклама з журналу – такі вродливі, такі красиві, такі приголомшливі!» Це належить до їхніх природжених даних, їхньої людськості чи їхніх розбещених характерів? (Це їхня природна зовнішність.) Вони народилися з гарною зовнішністю. Оскільки вони від природи привабливі та мають гарну фігуру, змалечку старші хвалили їх, однокласники їм заздрили, а батьки любили їх до нестями. Щодня батьки наряджали їх, і до віку в три чи п’ять років одного дня їх одягали як маленьку дівчинку, а наступного – як маленького хлопчика. Коротко кажучи, їх любили, як плекану маленьку іграшку. З віком вони починають особливо дбати про свій гарний вигляд. Виросши в сучасному привілейованому життєвому середовищі, вони розвивають звичку наряджатися. Особливо після отримання доступу до різноманітних модних ідей вони починають насолоджуватися підбором кольорів, фасонів та стилів; вони одягаються з особливим смаком, випромінюючи витончену манеру поведінки. Навіть прості футболка та джинси виглядають на них інакше, а в поєднанні з гармонійно підібраним за кольором взуттям їхній стиль стає ще більш вражаючим – вони абсолютно приголомшливі та неймовірно вродливі. Один лише їхній вигляд – це насолода для очей. Щоразу, коли вони з’являються в громадських місцях або на вулицях, вони обов’язково притягують до себе багато поглядів. Оскільки вони народилися з гарною зовнішністю й мають ці природжені дані, і вони вміють гарно одягатися, випромінюючи особливо витончену манеру поведінки, хоч би як вони нарядилися, людям як їхньої, так і протилежної статі особливо подобається взаємодіяти та спілкуватися з ними. Люди прагнуть сидіти поруч, розмовляючи й базікаючи з ними, і тісно взаємодіяти з ними, щоб їхня краса могла приносити їм задоволення. Чи це їхня провина? (Ні.) Через їхні сприятливі природжені дані люди завжди толерантні до будь-яких проблем, недоліків чи вад, які в них можуть бути. Отже, хоч куди вони йдуть, їх особливо добре приймають, і вони популярні. Навіть якщо вони кажуть щось неприємне, іншим однаково приємно це чути. Коли вони спалахують гнівом або стають у позу, люди не зважають на це й не ображаються – вони навіть сприймають це як винагороду від них. У міру того як цей досвід накопичується, їхні природжені дані дають їм почуття вищості. Вони починають думати: «Гарна зовнішність, витончена манера поведінки та вміння гарно одягатися дозволяють мені бути популярним, хоч куди б я пішов – це фантастика! Це суспільство, це людство справді це цінує. Здається, що ці природжені дані, які дали мені мої батьки, – це мій капітал. Знайти роботу легше, а під час іспитів, якщо я хочу списати з чиєїсь роботи, усе, що мені потрібно зробити, це подивитися на них, і вони самі мені її запропонують». Багато людей протилежної статі упадає за ними, і серед людей тієї ж статі також є багато таких, хто ставиться до них добре й постійно хвалить їхню красу та гарну зовнішність. Згодом це змушує їх дедалі більше насолоджуватися цією перевагою. Ця перевага приносить їм багато зручностей, багато вигод і багато привілейованого ставлення, дозволяючи їм насолоджуватися багатьма речами. Тож у такому середовищі вони розвивають певні вимоги до себе. Вони не вийдуть із дому, не наклавши макіяж, і якщо в них з’явиться хоча б прищик, вони не наважуються показуватися на очі. Вони обережні зі своїм харчуванням, уникаючи гострої їжі та соєвого соусу, і подумки тривожаться: «Коли цей прищик зникне? Я не можу його видавити – я боюся, що залишиться шрам. Але якщо я його не видавлю, чи побачили б його представники протилежної статі, які колись мною захоплювалися, і подумали б, що я більше не привабливий, більше не людина їхньої мрії? Чи стали б вони до мене байдужими? Що мені робити? Мабуть, перш ніж виходити, мені доведеться почекати, поки прищик зникне. Я категорично не можу дозволити людям бачити мене таким; це зруйнувало б ідеальний образ мене в їхніх думках». Деякі люди мусять ідеально поєднувати кольори, фасони та стилі свого одягу. Перед виходом вони мусять оглянути себе в дзеркалі з усіх боків, а дехто навіть робить селфі, щоб переконатися, що виглядає ідеально при сонячному чи штучному освітленні, переконуючись, що такі аспекти, як їхня шкіра, колір обличчя, зачіска, одяг і манера поведінки тішать око та викликають прихильність інших, і лише тоді вони відчувають готовність вийти. Навіть почавши виконувати обов’язок, вони й надалі зберігають цей спосіб життя. Якщо через особливі обставини вони того дня не прийняли душ і наближається хтось протилежної статі, вони швидко його уникають. Вони відчувають, що якщо не прийняли душ, то не придатні для того, щоб їх бачили. Оскільки в них так багато вимог до своєї зовнішності та манери поведінки, це впливає на їхнє повсякденне життя. Якщо вони їдуть кудись, де не можуть прийняти душ, то відчувають страждання, й сильно мучаться, і не можуть нормально їсти чи спати. Вони думають: «Що мені робити, якщо я не можу прийняти душ? Я ніколи не обходився без душу більше трьох днів. Якщо від мене почне тхнути, чи будуть люди дивитися на мене зневажливо? Хіба мій образ більше не буде ідеальним? Хіба я більше не буду людиною мрії інших? Що мені робити?» Якщо вони опиняються в місці з поганими умовами проживання та харчуванням, яке не є достатньо поживним чи добре збалансованим, вони починають хвилюватися: «Чи вплине це на мою шкіру? Чи стане моя шкіра грубою, чи постаріє? Чи з’являться в мене зморшки? Я не можу залишатися в цьому місці – мені треба забиратися звідси!» Почуття вищості, принесене їхніми природженими даними, робить їхнє життя особливо складним, змушуючи їх жити в особливо виснажливий і скутий спосіб. Вони надзвичайно стурбовані думкою інших про них, особливо тим, як інші оцінюють їхнє вбрання, манеру поведінки та поставу, так сильно переймаючись тим, як інші сприймають їх – так сильно, що це сягає якої міри? Такої міри, що це впливає на їхнє нормальне життя, роботу та виконання обов’язку. Почуття вищості, що походить від їхньої зовнішності, зробило їх дуже поверховими, дуже стурбованими своїм виглядом і дуже стурбованими тим, як інші їх сприймають. Що це за проблема? Чи є всі ці прояви правильним ставленням до вирішення питань у повсякденному житті? (Ні.) Чи є викривленими ці погляди, які вони розвинули впродовж свого повсякденного життя? (Так.) Отже, чого стосуються ці прояви? (Вони стосуються їхньої людськості.) Якого аспекту їхньої людськості це стосується? У чому проблема з тим, як вони живуть як людина? Чи це поверховість? (Так.) Поверховість – це одна з проблем у межах їхньої людськості. Що ще? Марнославство, стурбованість тим, як інші їх сприймають, бажання бути найдосконалішою людиною в очах інших, а також особлива крихкість і нездатність терпіти труднощі. Крім того, є також егоїстичність. Щоб підтримувати свій образ, вони змушують усіх прислуговувати їм і обслуговувати їх, тоді як самі відмовляються терпіти навіть найменші труднощі. Почуття вищості, принесене їхньою природною зовнішністю, змушує їх хотіти, щоб усі крутилися навколо них. Головний пріоритет їхнього повсякденного життя й мета, якої вони прагнуть досягти, полягають у підтримці їхнього зовнішнього вигляду. Одного разу, наприклад, під час фотографування хтось помічає шматочок салату, що застряг у них у зубах, коли вони посміхаються. З того моменту вони перестають їсти листову зелень. Навіть якщо це єдиний доступний варіант і в них немає іншого вибору, окрім як з’їсти її, вони відразу ж полощуть рот після їжі та мусять обов’язково перевірити в дзеркалі, чи нічого не застрягло в них у зубах, перш ніж наважитися вийти й зустрітися з іншими. Чи це проблема в межах їхньої людськості? (Так.) Ці поширені проблеми в повсякденному житті підпадають під сферу людськості й не переросли до рівня розбещеного характеру. Проблеми, з якими вони стикаються, стосуються лише аспектів людського життя – вони намагаються підтримувати свою красу й високий рівень уваги з боку інших, зосереджуючись на своїй фізичній зовнішності та внутрішніх вимогах. Хоч що вони роблять – чи то харчування, чи то наряджання, чи то терпіння труднощів і сплата ціни – у вирішенні цих питань усі їхні погляди та ставлення спрямовані на підтримку свого зовнішнього образу, щоб їхній вигляд завжди тішив око, гарантуючи, що в інших складеться про них гарне враження й що вони привернуть високий рівень уваги. Чи це стосується їхньої людськості? (Так.) Усі ці прояви стосуються їхньої людськості – вони показують, що їхня людськість надто поверхова.

Приклад 5. Навмисні спроби привабити протилежну стать

Є ще один тип людей, які щосили хизуються, коли поруч є представники протилежної статі, намагаючись одягатися по-особливому й наносити макіяж, щоб виглядати більш спокусливо. Наприклад, їхня поведінка та зовнішність залишаються нормальними, коли вони перебувають із братами або сестрами, з якими вони добре знайомі, але щойно з’являється хтось протилежної статі їхнього віку, вони відчувають сильне внутрішнє збудження й вважають, що їм необхідні особливий одяг і зовнішність. Деякі жінки негайно наносять помаду, щоб зробити губи яскравішими, підмальовують брови, а якщо дозволяє час, наносять трохи рум’ян. Зазвичай вони збирають волосся у хвіст, але щойно зустрічають когось протилежної статі, хто їм до вподоби або кого вони вважають привабливим, вони прикрашають свій образ, розпускаючи волосся до плечей. Тим часом деякі чоловіки надають волоссю блиску, укладають його в зачіску корейського, гонконзького або західного стилю, підстригають бороду й вуса, одягають окуляри, перевдягаються в кращий одяг і, якщо дозволяють обставини, розпилюють на себе трохи одеколону – усе для того, щоб привабити протилежну стать. Спілкуючись із представниками протилежної статі, вони часто вкидають якісь вишукані слова, щоб похизуватися, маючи на меті продемонструвати свою культурну витонченість, елегантність, дотепність і почуття гумору. За всіма цими діями стоїть дуже продуманий намір – вони роблять це виключно для того, щоб привабити протилежну стать. Коли деякі люди перебувають поруч із кимось протилежної статі, хто їм подобається, або з кимось протилежної статі схожого віку, вони стають ще жвавішими, більше розмовляють, краще висловлюються, їхні очі стають жвавішими й перестають бути тьмяними та скляними, а вирази їхніх облич також особливо відрізняються. Що тут відбувається? Чому в них особливо манірний і неприродний вигляд, коли вони бачать протилежну стать? Коли представники протилежної статі зустрічаються вперше, вони зазвичай трохи соромляться, але після кількох зустрічей знайомляться ближче й поводяться більш природно. Однак деякі люди особливо пожвавлюються й збуджуються щоразу, коли бачать протилежну стать. Що це за проблема? (Йдеться про спокушання, що сягає рівня розбещеного характеру.) Що це за розбещений характер? (Нечестя.) Хіба в них немає проблеми з їхньою людськістю? (Є.) Строго кажучи, це проблема з людськістю таких людей. Який аспект їхньої людськості є тут проблематичним? Це проблема взаємодії з протилежною статтю. Як це описують невіруючі? Вони називають це проблемою міжособистісної поведінки, чи не так? (Так.) Якщо це стосується розбещеного характеру, це можна прийнятно узагальнити як нечестя; але влучніше кажучи, це проблема міжособистісної поведінки між чоловіками й жінками, що стосується людськості. Стикаючись із протилежною статтю, деякі люди особливо пожвавлюються й стають особливо позитивними та ініціативними. Те, що проявляють ці «особливо», є проблемою міжособистісної поведінки, що стосується людськості. Ця міжособистісна поведінка нормальна чи ненормальна? (Ненормальна.) Тоді чи можна описати її як нечестиву? Чи доречно казати, що це нечестиво? Чи можна сказати, що це досить мерзенно? (Так.) Такі люди досить мерзенні. Хоч де перебуває особа протилежної статі, яка їм подобається, вони тягнуться до групи цієї людини, наполягають на тому, щоб сидіти поруч, вдаються до фізичного контакту й заграють із нею поглядом. Це відображає проблему з їхніми моральними якостями – вони розгнуздані, невиховані й мерзенні. Якщо людина поверхова, то її прояви мають бути однаковими незалежно від того, чи перебуває вона в присутності своєї, чи протилежної статі – вона просто хоче мати гарний вигляд, і хоче, щоб інші її любили, захоплювалися нею та цінували її. Це проблема поверховості в її людськості. Однак, якщо її намір полягає в тому, щоб приваблювати протилежну стать і надокучати їй, тоді це стає проблемою її міжособистісної поведінки з протилежною статтю. Якщо людина настільки надмірно поверхова, що це впливає на її нормальне життя, це лише недолік або проблема в одному аспекті її людськості. Але якщо хтось одягається спеціально для того, щоб приваблювати представників протилежної статі, маючи на меті виглядати сексуально, спокусливо й привертати до себе погляди, то це нечестиво, мерзенно й свідчить про погану міжособистісну поведінку. Що більше людей присутні, то мерзеннішими стають деякі люди, завжди шукаючи контакту з протилежною статтю і хизуючись перед нею. Хоч що є модним серед невіруючих, вони одягатимуться саме так. Особливо відвідуючи зібрання або з’являючись у кадрі, що більше представників протилежної статі там є, то більше вони хочуть чепуритися. Деякі жінки носять майки на бретельках, розпускають волосся, фарбуються яскравою помадою і наносять рум’яна. Деякі навіть контурують ніс, наносять тіні для повік і носять усілякі прикраси. Вони одягаються в такому стилі, який привабить протилежну стать. Це серйозніше, ніж бути поверховим. Якщо поверховість є недоліком або вадою в одному з аспектів людськості й це незначна проблема, то нечестиві й мерзенні аспекти стосунків із протилежною статтю є серйозною проблемою. Поверхова людина не обов’язково братиме участь у розпусних діях, проте понад дев’яносто відсотків тих, хто водночас нечестивий і мерзенний, імовірно, будуть втягнуті в розпусні дії. Чому Я так кажу? Якщо людина надає великого значення своїм взаємодіям із протилежною статтю й особливо полюбляє хизуватися та показувати себе перед представниками протилежної статі, то така людина з великою ймовірністю змусить представників протилежної статі закохатися в неї. Яка мета того, щоб змушувати представників протилежної статі закохуватися в неї? Це робиться для того, щоб вступати в неналежні стосунки. Якщо такі люди можуть легковажно спокусити когось протилежної статі, хіба це не вказує на те, що вони дуже легковажні, коли йдеться про стосунки з протилежною статтю? (Так.) У таких людей немає гідності; вони легковажно залицяються до інших і навіть ініціативно роблять перший крок. Що до більшої кількості людей вони залицяються, то щасливішими стають і ніколи нікому не відмовляють, якщо тільки та людина їм подобається. Що це за люди? Залишаючи поки що осторонь те, які розбещені характери вони мають, чи є така людськість хорошою? (Ні.) Хоч які чесноти чи недоліки вони можуть мати в інших аспектах своєї людськості, якщо вони особливо легковажні, легкодумні й потурають собі щодо міжособистісної поведінки з протилежною статтю, одного цього достатньо, щоб показати, що їхня людськість не є хорошою. Якщо вони можуть схибити або перейти межу в будь-який час чи в будь-якому місці, хіба це не серйозна проблема? (Так.) Чи надійна така людина? (Ні.) У чому корінь її ненадійності? Він криється в її нечестивій природі. Вона може плекати хтиві думки в будь-який час і в будь-якому місці й може спокушати протилежну стать у будь-який час і в будь-якому місці – її розум зайнятий виключно цими думками. Якщо середовище чи умови не дозволяють, або в неї недостатньо часу, щоб причепуритися, вона однаково знаходить спосіб; вона використовує грайливі погляди, хизується своєю фігурою або виразом обличчя й заграє з іншими, щоб спокусити їх. Такі люди нікчемні; вони такі ненадійні! Вони легковажні, розпусні та безтурботні, і в будь-який час і в будь-якому місці вони можуть спокусити інших на гріх і вчинити переступи; у людськості таких людей немає жодного почуття сорому, вони невиправні. Чи страшні такі люди? (Так.) І вони не думають, що це ганебні речі; скільки б людей не було навколо, вони відкрито так одягаються й хизуються, потураючи собі й спокушаючи інших у такий спосіб. Інші навіть не підозрюють, що відбувається: поки вони зосереджені на своїй нормальній роботі, спілкуються або розмовляють одне з одним, ці особи вже починають до когось залицятися, кидаючи на них грайливі погляди. Подивіться, які огидні й страшні такі люди! У них немає жодного сорому, чи не так? Люди без сорому постійно коять переступи, і який їхній остаточний фінал? (Вони зрештою будуть покарані в пеклі.) Що кажуть Божі слова? «Переступи приведуть людину до пекла». Тому, якщо проблеми з твоєю людськістю дуже серйозні, ти у великій небезпеці. Якщо погана людськість людини в якомусь аспекті є вадою, можуть бути можливості її виправити. Однак, якщо якийсь аспект її людськості поганий через те, що в неї від природи немає почуття сорому, і вона здатна спокушати інших у будь-який час і в будь-якому місці, і – навіть якщо вона не виявила очевидного розбещеного характеру – вона все ж може коїти серйозні переступи, які призводять до тяжких наслідків, то в поведінці таких людей немає меж, їхні моральні якості особливо погані, і якщо вони скоять кілька переступів, це може їх занапастити. Що стосується проблем людськості, вони заблокували собі шлях уперед. Це пояснюється тим, що їхня людськість настільки погана, а їхніх переступів так багато, що цього достатньо, щоб відправити їх до пекла, і для них усе буде скінчено ще до того, як вони матимуть хоч якусь можливість піти шляхом прагнення до істини та здобуття спасіння. Брак почуття сорому – це дуже серйозна проблема щодо людськості людини. Строго кажучи, це не сягає рівня розбещеного характеру; це просто спосіб, ставлення, яке людина приймає в тому, як вона живе як людина й вирішує певні справи. Це ставлення стосується її людськості й може призводити до переступів, роблячи проблему серйозною.

Приклад 6. Ставлення до своїх сильних сторін як до капіталу

Деякі люди люблять танцювати й дуже швидко вивчають танцювальні номери. Після того як викладач покаже тричі, вони, по суті, засвоюють ритм і рухи танцю та можуть точно його виконати. Вони також досить добре танцюють, отримують нагороди й сподіваються зробити кар’єру, пов’язану з танцями, можливо, як викладач танців або виконавець. Чого стосується цей аспект? (Це стосується їхніх інтересів і хобі.) Це їхня сильна сторона; це їхній інтерес і хобі. Вони дуже швидко вчаться танцювати, що свідчить про те, що вони дуже вправні в танцях; вони природно точно схоплюють такі речі й легко їх опановують. Це сильна сторона, чи не так? (Так.) У цьому аспекті це їхня сильна сторона. Навчившись танцювати, вони також насолоджуються танцем, хочуть танцювати й, ба більше, планують у майбутньому зробити кар’єру, пов’язану з танцями, і мають намір дозволити танцю супроводжувати їхнє подальше життя і їхній подальший шлях – це стосується їхніх інтересів і хобі. Танець – це водночас і їхня сильна сторона, і їхній інтерес та хобі – це їхні природжені дані. Деякі люди мають ці природжені дані, і після того, як вони починають вірити в Бога, їм також подобається дивитися відео з танцями. Отже, вони беруться за обов’язок танців у Божому домі, сподіваючись, що те, чого вони навчилися, можна буде використати у виконанні їхнього обов’язку й воно стане в пригоді в Божому домі, і що вони зможуть підготувати свої власні добрі вчинки, щоб Бог їх запам’ятав. У них міцна база в танцях, і вони також швидко вивчають різні види танців. Створюючи танцювальні програми відповідно до вимог Божого дому, вони готові навчати інших усього, чого навчилися самі, нічого не приховуючи. Хоча вони вивчили більше видів танців, ніж інші, і є більш досвідченими у своїй професії, вони не напускають на себе пихи. Вони дружньо ладнають з іншими й дуже терпляче навчають братів і сестер того, чого навчилися самі. Проявом чого це є? (Це прояв їхньої людськості.) Хороша їхня людськість чи ні? (Їхня людськість хороша.) Чим вона хороша? (Вони здатні без приховування навчати інших усього, що знають, дозволяючи іншим також здобути те, що є в них, – це хороша людськість.) Вони здатні без приховування навчати інших усього, чого навчилися самі. Які ще сильні сторони вони мають? Вони справді не хизуються. Людськість цього типу людей хороша. Оскільки їхня сильна сторона – це танці, у Божому домі вони беруться за обов’язок, пов’язаний із танцями. Але через деякий час через робочі потреби Божий дім влаштовує для них виконання іншої відповідної роботи. Вони думають собі: «Невже я змарнував двадцять років, які витратив на вивчення танців? Тепер, коли мене просять виконувати роботу, не пов’язану з танцями, я такий невдоволений! Чому б не дозволити мені використати мою сильну сторону, мій козир, замість того, щоб робити мене лідером команди або куратором? Це не моя сильна сторона, і я не знаю, як це робити. Це те, чого я ніколи не очікував». Хоча зовні вони кажуть: «Усе це є частиною Божих улаштувань, і я готовий коритися», насправді, хоч що говорять лідери, вони не бажають цього приймати й не усвідомлюють цього. Вони думають: «Вам, люди, бракує професійних знань, і все ж ви приходите керувати нами. Усе, що ви робите, – це говорите про доктрину. Ви нічим не кращі за мене!» Проявом чого це є? (Внутрішньої непокори.) Що це за проблема? Це вияв розбещеного характеру? (Так.) Хоча їхня людськість загалом стерпна – вони готові співпрацювати з іншими, бути добрими й бути хорошими людьми, не перериваючи й не заважаючи, не завдаючи шкоди та неприємностей, – і з погляду свого суб’єктивного бажання вони готові коритися впорядкуванням Божого дому й добре виконувати свій обов’язок, коли йдеться про їхній статус або про справи, які не узгоджуються з їхніми власними уявленнями й бажаннями, чи є в них покора? Чи демонструють вони якісь прояви пошуку істини? (Ні.) Тоді що ж вони проявляють? (Те, що вони проявляють, – це опір, нарікання й брак покори впорядкуванням Божого дому.) Правильно. Тож якою проблемою можна узагальнити ці прояви? (Розбещений характер.) Хоча зовні їхня людськість здається доброю і вони не протистоять відкрито, не здіймають галасу й не осуджують лідерів, їхнє ставлення до цих справ є виявом їхнього розбещеного характеру. Який розбещений характер вони виявляють? (Зарозумілий характер.) Правильно, зарозумілість. Вони думають, що вправні в певній сфері, і що їхня людськість досить хороша, тому використовують це як капітал, щоб опиратися підкоренню впорядкуванням церковних лідерів. Вони не шукають істини й хочуть виконувати той обов’язок, якому віддають перевагу. Навіть коли церква призначає їм відповідний обов’язок, вони не можуть його прийняти, і якщо щось не узгоджується з їхніми уявленнями й фантазіями, навіть якщо це впорядкування Божого дому, вони відмовляються коритися. Це вияви бунтарства й зарозумілого характеру. Подивіться на цю низку проявів, які вони демонструють: від сильних сторін їхніх природжених даних до їхньої людськості й, зрештою, до їхнього розбещеного характеру – їхні прояви охоплюють ці три різні аспекти. Сильні сторони їхніх природжених даних – це те, з чим вони народилися, і в цьому немає чого критикувати. Хоч у чому вони вправні, це не означає, що в них немає розбещеного характеру, і це не може показати, хороші їхні моральні якості чи погані. Однак почуття власної вищості, викликане певними природженими даними, або позиціонування та характеристика, нав’язані їм світською громадською думкою, можуть спотворити їхню людськість. Що означає це спотворення? Воно означає, що, оскільки людина володіє певними природженими даними, які відносно прихильно сприймаються іншими, і деякі люди в суспільстві ставляться до неї із захопленням та повагою, у неї формується неправильна характеристика власної цінності та становища. Вона вважає себе досить хорошою, кращою за інших і починає дивитися на людей зверхньо, завжди вважаючи, що має рацію і все в ній добре, і хоче, щоб інші слухали її та слідували за нею. У такому разі усі її погляди й позиції щодо речей неправильні. Із цими помилковими поглядами й позиціями людина слідуватиме за світом і злим людством. Яке приховане значення слідування за злим людством і злим світом? Приховане значення полягає в тому, що ти житимеш згідно з облудними думками й поглядами, які походять із цього злого світу та злого людства, і що ти використовуватимеш ці облудні думки, погляди й вислови, щоб усе розрізняти й характеризувати. Наприклад, скажімо, у тебе досить гарна зовнішність, виразні риси обличчя та хороша фігура – це природжені дані, які надані Богом. У цьому немає нічого поганого; це просто факт. Однак під впливом неправильного позиціонування з боку цього суспільства й цього злого людства цей факт може призвести до того, що ти станеш зухвалим, потуратимеш собі, будеш поверховим і гордим. Тобто через володіння чудовими природженими даними в поєднанні з впливом, спокусою та формуванням різних облудних думок і поглядів із боку цього суспільства й людства твоя людськість спотворюється. Чого стосується слово «спотворюється»? Те, що ти володієш цими природженими даними, саме по собі є цілком нормальним – бути гарної зовнішності не є чимось надзвичайним; це не означає, що ти розумієш істину, і не означає, що ти шляхетний. Це просто означає, що ти маєш гарний вигляд, виглядаєш статечно, і що люди можуть хотіти дивитися на тебе трохи довше; ти не дратуєш інших і не є неприємним для них, от і все. Однак у суспільному середовищі, де обожнюють думки про красу, привабливість і стильний, висококласний гламур, ця тенденція штовхає тебе в крайність, змушуючи твою людськість ставати гордою, потурати собі й ставати поверховою. Наявність гарної зовнішності – це природжені дані. Бог дав тобі ці природжені дані не для того, щоб зробити тебе гордим, щоб ти потурав собі чи був поверховим, а радше Він бажає, щоб ти ставився до цього нормально: «Дякую Богові за те, що Він дав мені ці природжені дані, цю зовнішність. Це Божі благодать і присудження. Я маю бути вдячний Богові. Мені немає чим хвалитися». Маючи такі природжені дані, людині слід дивитися на людей і речі, а також жити як людина й діяти згідно з Божими вченнями. Однак, прийнявши різні думки й погляди від суспільства та сатани, вона починає розглядати красу й привабливість як форму капіталу. Потім вона використовує цей капітал, щоб здобути прихильність кожної людини в кожній групі, використовуючи ці природжені, базові дані як важіль для отримання бажаного. Дехто навіть використовує ці природжені дані, щоб робити речі, які порушують закон, переходять моральні межі або суперечать людськості. Причина, через яку людськість людини містить деякі спотворені й екстремальні речі, полягає в посиленому впливі деяких єресей, облуд та помилкових громадських думок із боку суспільства та злого людства. Оскільки людям від природи бракує істини та здатності розрізняти, вони природно приймають ці громадські думки, вислови та теорії, що походять від суспільства та злого людства. Вони сприймають ці негативні речі так, ніби вони правильні, і під проводом цих облудних і злих думок та поглядів їхні совість і розум не підносяться й не очищуються, а натомість спотворюються й пошкоджуються. Якби це суспільство не хвалило й не звеличувало красивих чоловіків і вродливих жінок, і якби не було жодних зовнішніх думок, що спокушають або формують тебе, – якби хоч куди б ти пішов, ніхто не хвалив би тебе за твою гарну зовнішність, не ставився б до тебе по-особливому, не спокушав тебе й не тиснув би на тебе, змушуючи робити різні речі, – ти б побачив, що мати від природи гарну зовнішність цілком нормально і цим не варто хвалитися. Це означає, що ти робив би те, що маєш робити, виходячи зі своїх вроджених фундаментальних даних, і не робив би того, чого не маєш робити, лише тому, що в тебе такі чудові природжені дані. Однак через спокусу й розбещення з боку зовнішнього середовища ти починаєш вірити, що мати від природи гарну зовнішність – це щось надзвичайне і що це робить тебе кращим за всіх інших. Не маючи жодного самостримування, ти використовуєш свою привабливу зовнішність, щоб спокушати інших, прориваючись крізь стримування совісті й розуму та переходячи межі життя по-людськи. У різних середовищах ти можеш виявляти різні розбещені характери, експлуатуючи свої чудові природжені дані й використовуючи різні тактики, щоб отримати бажані вигоди. Ось такий зв’язок між природженими даними, людськістю та розбещеними характерами. Іноді між цими трьома аспектами є певний зв’язок, і, звісно, іноді є необхідний зв’язок між першими двома або останніми двома. Ви розумієте? (Тепер ми розуміємо трохи більше.) Що ви, як мінімум, маєте знати? Будь-які природжені дані самі по собі не є чимось поганим; це просто базова умова людськості людини. Коли йдеться про людськість людей, є хороша й погана, позитивна й негативна. Тож як виникає розбещений характер? Він виникає, коли на основі притаманних людині природжених даних вона піддається впливу різних думок і філософій сатани, і цей вплив призводить до формування різних помилкових поглядів, які потім стають своєрідним життям-сутністю, на яке людина покладається, щоб існувати. Ось що таке розбещений характер.

Щойно ми побесідували про різні прояви природжених даних, людськості та розбещених характерів. Ми перелічили десять природжених даних, і ми також щойно побесідували про різні прояви, пов’язані з людськістю. Тепер підсумуймо: про які різні прояви людськості ми побесідували? (Що стосується людськості, є прояви хорошої людськості й прояви поганої людськості. Бог щойно навів кілька прикладів. Деякі люди від природи мають особливу сильну сторону в певній сфері і є вправними в певній технічній професії, і вони здатні навчати інших, нічого не приховуючи. Є також люди, які не використовують інших у своїх інтересах. Це прояви відносно хорошої людськості. Бог також навів приклади проявів поганої людськості. Наприклад, наявність низької та мерзенної людськості, і постійна любов до вишукування пліток за спинами інших; і, що стосується міжособистісної поведінки з протилежною статтю, легковажність, і брак достоїнства й гідності; і егоїстичність, низькість, і любов до використання інших у своїх інтересах, а також надмірні розрахунки у взаємодії з іншими, без жодної крихти совісті чи розуму – усе це прояви поганої людськості.) Який прояв поганої людськості є найгіршим з усіх? Який тип людини є для вас найбільш неприйнятним? (Ті, хто не має почуття сорому й особливо легковажний у своїй взаємодії з протилежною статтю.) Легковажні, розпусні та такі, яким бракує почуття сорому. Кажучи вихованіше, ці люди «не знають сорому». Простою мовою вони «безсоромні» або влучніше – «абсолютно нахабні». Ніхто не любить таких людей.

Приклад 7. Любов до гострої їжі

Деякі люди народилися в місці, де їсти перець чилі – це звичайна справа; можливо, через клімат або через те, що їхня сім’я має таку звичку й любить їсти перець чилі, вони їдять його щодня, і в їхньому щоденному раціоні часто переважають гострі смаки. Очевидно, це природжені дані. Які це з природжених даних? (Життєва звичка.) Їхня життєва звичка полягає в тому, що вони не можуть обійтися без гострих смаків у своєму щоденному раціоні; усе, що вони їдять, має бути з гострим смаком. Як далеко заходить це вподобання? Вони навіть додають гостроту до солодощів, їдять гамбургери й піцу з гострими смаками й навіть кладуть перець чилі в чай і каву – ось наскільки багато гострої їжі вони споживають. Це життєва звичка. Чи є в цьому щось правильне або неправильне? (Ні.) Уподобання щодо гострої їжі зумовлене середовищем проживання та життєвими звичками; у цьому немає нічого правильного чи неправильного. Деякі люди їдять гостру їжу надмірно; якщо гострої їжі немає, то вони не їстимуть. Неважливо, можеш ти це прийняти, чи ні, вони наполягають на тому, щоб їсти гостру їжу, і ніхто не може цього змінити. Коротко кажучи, любов до перцю чилі – це життєва звичка, із цим немає жодних проблем, і це не стосується істини. Дехто каже: «Ця життєва звичка така екстремальна; чи слід вважати її негативною річчю? Чи слід її критикувати або регулювати? Чи слід нам поширювати деякі знання про здоров’я і поширювати ідею про те, що принципи харчування й життєві звички мають ставити здоров’я на перше місце?» Чи можеш ти бути впевненим, що їсти перець чилі й гостру їжу шкідливо для здоров’я? Вони так харчуються вже багато років, упродовж кількох поколінь, і вони досить здорові. Зокрема, у деяких місцях люди їдять так багато перцю чилі, що іншим важко це прийняти. Коли люди бачать, наскільки гостра їхня їжа, їм стає ніяково, проте ці особи сильні, здорові й досить міцної статури, з витривалістю та здатністю до фізичної праці. Це доводить, що вживання перцю чилі не завдає шкоди й не впливає на здоров’я; і здається, що їхня гостра дієта також узгоджується з принципами здоров’я. Любов до перцю чилі – це природжена життєва звичка. Незалежно від того, чи подобається це іншим і чи можуть вони це прийняти, доки людині це до вподоби й це не впливає на життя чи харчування інших, цю звичку можна зберігати. У цьому немає нічого правильного чи неправильного; це не велика проблема, і Божий дім не виносить щодо цього жодних суджень. Дехто каже: «Їсти перець чилі шкідливо для шлунка». Якщо ти турбуєшся, що це шкідливо для твого шлунка, ти можеш просто цього не їсти. Якщо інші довго їдять гостру їжу і їхній шлунок починає відчувати дискомфорт, вони самі це відчують і зроблять власний вибір. Тож у кожного свої смаки – чи то солодкі, чи то кислі, гіркі, чи гострі смаки йому подобаються, це особиста справа. Хоч як ти харчуєшся або до якої міри, немає потреби відчувати провину. Поки умови й середовище це дозволяють, ти можеш відкинути всі хвилювання і їсти без докорів сумління. Як на Мене, то щодо цього немає жодних приписів. Якщо комусь є що сказати з цього приводу, ти можеш відповісти: «Це моя свобода, це моє право, і тобі не потрібно втручатися. Навіть якщо я з’їм страву, що складається виключно з перцю чилі, це не твоя справа. Шкодить це моєму шлунку чи ні – це моя власна відповідальність, а не твоя». Чи нормально так говорити? (Так.) Це твоя власна справа; це не стосується інших, і це не стосується й Мене. Чому Я так кажу? Тому що ця справа не стосується істини, вона не стосується розбещеного характеру, і вона не входить до числа проблем, які Бог має на меті розв’язати під час спасіння людей. Тому, коли йдеться про проблеми життєвих звичок, ми можемо не зважати на них. Це не є чимось позитивним, але це також не є чимось негативним – це просто вподобання деяких людей.

Деякі люди, які виконують обов’язок із прийому, люблять їсти перець чилі й хочуть, щоб гостра їжа була на столі під час усіх трьох прийомів їжі. Тож, коли вони куховарять, то готують гострі страви на кожен прийом їжі. Деяким людям, які ніколи не їли перцю чилі, важко це витримати, і вони пропонують готувати натомість негострі страви. Однак той, хто готує, не бажає цього приймати й каже: «Так не піде. Я звик їсти гостру їжу; якщо я не зроблю її гострою, мені буде несмачно. Ти маєш привчатися їсти гостру їжу; поївши її якийсь час, ти звикнеш і не боятимешся гостроти». У чому тут проблема? (Є проблема з їхньою людськістю.) Яка саме проблема з їхньою людськістю? (Вони нав’язують речі іншим.) Нав’язувати щось іншим – недобре. Хіба це не примушування інших робити те, чого вони не хочуть? Такі люди намагаються ставити себе в центр усього, що роблять, вірячи, що те, що подобається їм, є найкращим, і що інші мусять це приймати. Якщо їм щось подобається, вони намагаються змусити інших також це полюбити; усі мусять їх задовольняти. Хіба це не егоїстично й низько? Вони не лише нав’язують речі іншим – у цьому є також частка злостивості. Чи добра людськість у людини такого типу? (Ні.) Люди з поганою людськістю не можуть приносити користь іншим; вони можуть лише завдавати болю, а у важких випадках можуть навіть заподіяти шкоди. Такі люди занадто егоїстичні й низькі, і вони також нерозумно грубі. Якщо в людини є розум, вона могла б сказати: «Я люблю їсти гостру їжу, а деякі люди не люблять. Тому, коли я готую, я не можу думати лише про себе. Мені потрібно готувати як гострі, так і негострі страви, щоб і я, і всі інші були задоволені. Принцип, якого я дотримуюся під час виконання свого обов’язку, полягає в тому, щоб задовольнити всіх, дбаючи про те, щоб усі добре поїли, а не зосереджуватися лише на собі. Я мушу добре виконувати цей обов’язок згідно з принципами». Що ви думаєте про таку людину? (Її людськість порівняно добра.) У чому саме вона добра? (Вони знають, як дбати й піклуватися про інших. Вони задовольняють не лише себе.) Вони порівняно добрі, чи не так? Добра людськість охоплює доброту – уважність до інших і піклування про них. Чи стосується це людськості людини? (Так.) Незалежно від віку, статі чи темпераменту людини, якщо в неї добра людськість, люди навколо неї й ті, хто з нею взаємодіє, отримають користь. Конкретніше кажучи, деякі люди отримуватимуть від них підтримку й допомогу, тоді як про інших вони піклуватимуться в повсякденному житті. Це один із проявів доброї людськості.

Є також люди, які настільки люблять гостру їжу, що навіть коли йдуть виконувати свій обов’язок, то, коли настає час їсти, вони спеціально шукають місця, де подають гострі страви. Якщо вони хоч раз поїдять без гострої їжі, то відчувають внутрішній дискомфорт: «Оскільки тут не можна поїсти гострого, мені справді не хочеться виконувати свій обов’язок. Я хочу поїхати додому, де зможу насолоджуватися гострою їжею під час кожного прийому їжі – ось це було б саме те, що треба! Без перцю чилі ніщо не має смаку; навіть тушкована свинина втрачає свій смак. Що мені робити?» Тому вони продовжують шукати місця, де можна поїсти перцю чилі. Згодом вони дізнаються про ресторан, який спеціалізується на гострій їжі, але до нього понад годину їзди. Вони кажуть: «Хоч як це далеко, я мушу поїхати! Якщо я сьогодні не з’їм чогось гострого, я не буду виконувати свій обов’язок. Якщо я не отримаю своєї гострої їжі, я не відчуватиму спокою, і я просто не зможу пережити цей день!» Хтось каже їм: «Зовнішня обстановка зараз небезпечна, і в цьому районі досить неспокійно! Не йдімо туди їсти». Але вони не слухають і кажуть: «Чого тут боятися? Головне – поїсти! Хіба ти зазвичай теж не виходиш на вулицю? Не бійся, нічого не станеться – Бог захистить нас!» Коли вони поїдять, то відчувають задоволення. Поки в них є можливість їсти перець чилі й смачну їжу, якої вони так жадають, усе здається правильним, і вони такі щасливі, що не можуть перестати усміхатися навіть уві сні. Що це за людськість? (Егоїстична й низька людськість.) Окрім того, що вона егоїстична й низька, є ще одна характеристика: вони не зважають на об’єктивні обставини чи умови, коли хочуть щось зробити. Якщо вони можуть задовольнити власні бажання та вподобання – це все, що має значення. Вони готові заплатити будь-яку ціну лише за один шматочок того, що хочуть з’їсти, – навіть якщо це означає поїздку в далеку дорогу, вони зроблять усе можливе, щоб досягти своєї мети. Хіба це лише егоїзм і низькість? Хіба це також не свавілля? (Так.) Це свавілля до крайнощів! Кожен, хто перебуває поруч із ними, має платити ціну за їхнє свавілля й терпіти через це образи. Хоч що вони скажуть – так і буде, і хоч що вони захочуть зробити – так і станеться. Сьогодні в них поганий настрій, тому вони не хочуть їсти. Коли їх запитують, чому вони не їдять, вони відповідають: «Я сьогодні злий, у мене поганий настрій, тому мені не хочеться їсти». Пізніше ввечері, коли настає час відпочивати, вони також не лягають спати, кажучи, що не можуть заснути й хочуть співати, щоб виразити свої емоції. Хтось намагається їх переконати, кажучи: «Якщо ти співатимеш, то вплинеш на сон інших». Вони відповідають: «У мене зараз поганий настрій. Я хочу співати. Чи можете ви заснути, чи ні – це не мій клопіт. У мене поганий настрій, але ніхто мене не втішає і не піклується про мене – ви всі такі егоїсти!» Хіба це не свавілля? Вони надзвичайно свавільні; вони не поводяться належно й роблять усе, що їм заманеться. Коли вони щасливі, ніщо з того, що кажуть інші, їх не турбує, і вони навіть кажуть: «Я людина широких поглядів. Я не люблю здіймати галас через дрібниці». Але коли вони не щасливі, кожен мусить бути надзвичайно обережним зі своїми словами, намагаючись не засмутити їх, оскільки це може призвести до великих неприємностей. Вони можуть влаштовувати істерики, трощити речі й навіть відмовлятися від їжі. У більш серйозних випадках вони можуть захотіти відмовитися від свого обов’язку, кинути роботу й поїхати додому, при цьому примовляючи: «Ніхто з вас не ставиться до мене добре; ви всі знущаєтеся з мене. У світі немає хороших людей!» Хіба це не свавілля? (Так.) Чи є свавілля проблемою в людськості людини? (Так.) Вони надзвичайно свавільні – усі мусять їм догоджати, а якщо щось іде не так, як їм хочеться, вони одразу стають ворожими, і спалахує їхній вибуховий темперамент. Ніхто не може їм суперечити, і кожен мусить їх умовляти. Попри те, що вони вже не молоді, їхня людськість залишається незрілою, як у дитини. Хоч де вони виконують свій обов’язок, вони ніколи не дотримуються загальноприйнятих правил. Коли вони щасливі й хочуть поговорити, усі мусять слухати, а якщо хтось не слухає, вони затаюють на цю людину образу. Коли говориш із ними, треба всміхатися; якщо ти не виявляєш жодних емоцій і не здаєшся охочим слухати, вони гніваються і втрачають самовладання. У церкві вони роблять усе, що хочуть і коли хочуть, не зважаючи на те, як це впливає на нормальний життєвий розпорядок інших. Аби тільки їм було комфортно й вони були в хорошому настрої – це все, що має для них значення, а іншим не дозволяється висловлювати жодних заперечень. Якщо хтось висловлює заперечення, щоб виразити огиду чи невдоволення, це їх провокує, і вони цього так не залишать. Деякі такі люди молоді, з незрілою людськістю, але іншим за сорок, п’ятдесят або навіть сімдесят чи вісімдесят, і в похилому віці вони досі мають таку людськість і є особливо свавільними. Незалежно від того, чи дозволяють це обставини або умови, вони роблять усе, що їм заманеться. Наприклад, вони приїжджають у якесь місце, де умови не дозволяють прийняти душ, але вони наполягають на тому, щоб прийняти душ, кажучи: «Удома я приймаю душ щодня; я не можу без цього обійтися». Однак у цьому місці немає належних умов; складно прийняти навіть один душ на тиждень. То що б ти зробив? Людина з нормальною людськістю знає, як підійти до цієї ситуації і як із нею впоратися. Якщо погода волога й задушлива, достатньо набрати миску води й просто обтертися на ніч, щоб можна було заснути, – це труднощі, які можна витерпіти. В їхньому подоланні немає нічого неможливого. Однак людина такого типу не може із цим упоратися; якщо вона не прийме душ, то не може спати, не може їсти й навіть відчуває, що не може вижити, ніби терпить величезне приниження. Наскільки ж вони свавільні? Вони настільки свавільні, що не можуть нормально виконувати свій обов’язок, не можуть нормально взаємодіяти з іншими чи ладнати з ними, і не можуть навіть жити як нормальна людина. Іншим здається, що людина такого типу має психічний розлад. Якщо в них із кимось хороші стосунки, вони нерозлучні, ніби одна людина. Але якщо в них із кимось погані стосунки або якщо хтось колись їх образив, вони можуть усе життя не розмовляти із цією людиною. Коли вони все ж бачать її, то закочують очі, і їхнє обличчя одразу темнішає, ніби вони зіткнулися з ворогом, – особливо в крайніх випадках. Чи нормальна людськість у людини такого типу? (Ні.) Людина такого типу надзвичайно свавільна, і її людськість не є нормальною. Що означає «не є нормальною»? Це означає, що їй бракує нормальної людськості. Чи може в таких людей бути нормальна взаємодія та співпраця з іншими? Чи можуть вони нормально жити серед людей? Чи можуть вони добре виконувати свій обов’язок? (Ні.) Якщо вони хочуть досягти своєї мети – чи то поїсти, чи то насолодитися хорошим ставленням, чи то зробити те, що їм хочеться, – це мусить бути виконано. Якщо ні, здається, ніби небо падає, ніби настає кінець їхнього світу. Вони стають стурбованими й починають бурчати, скаржитися на інших, скаржитися на обставини й навіть скаржитися на Бога, кажучи: «Що за обставини Бог організував для мене, змушуючи мене так сильно страждати? Чому інші не стикалися з такими обставинами й так не страждали? Чому саме я страждаю? Бог упереджений!» Бачиш, їхня демонічна природа вийшла назовні, чи не так? Чи відповідає така людськість стандарту? (Ні.) Із такими людьми потрібно розібратися. Як слід розібратися з людиною такого типу? (Відіслати її до звичайної церкви.) Якщо вони доходять до тієї межі, коли більше не можуть виконувати свій обов’язок, і під час виконання свого обов’язку лише спричиняють переривання й завади, викликаючи в кожного, хто їх бачить, відчуття огиди й роздратування, і інші не можуть із ними порозумітися, то їх слід негайно відіслати – людина такого типу подібна до смердючого собачого лайна. Свавілля охоплює егоїстичність, ницість, а також нерозумну грубість. Іноді воно також охоплює надмірні розрахунки, різкість і навіть порочність та злостивість. Коли людина такого типу виконує свій обов’язок протягом певного часу, глибокої шкоди заподіяно всім, і кожен, хто бачить цю людину, лякається. Якщо ти намагаєшся її уникати й не провокувати, їй однаково буде що сказати: «Від кого ти ховаєшся, від злодія? Чим я тебе образив, що ти мене уникаєш?» Але якщо ти підійдеш до них і спробуєш щось сказати, вони однаково не будуть вести з тобою нормальну розмову. Їм бракує нормальної людськості, і ті, хто з ними взаємодіє, зазнають не лише словесної шкоди, а й шкоди своїй гідності, емоційної шкоди й навіть певної фізичної шкоди. Такі люди справді огидні! Чи було б доречно класифікувати їх як таких, що мають погану людськість? (Так.) Людина такого типу має погану людськість і є свавільною. Свавільна людина не лише не наставляє інших, але й викликає в них роздратування та огиду, і вона ні з ким не може порозумітися. Скажіть Мені, чи може свавільна людина прийняти істину? (Ні.) Тоді який характер у них усередині? (Непоступливість.) Їхня непоступливість очевидна, але є ще дещо – що це? (Відраза до істини.) Правильно. Наявність розбещених характерів непоступливості та відрази до істини – це дві характеристики свавільних людей. Люди такого типу не лише свавільні, але й також егоїстичні й нерозумно грубі. Їхня нерозумна грубість містить елемент безпідставного та свавільного докучання іншим. Коли ти взаємодієш із ними, говорити по-доброму не виходить – вони думають, що в тебе є приховані мотиви. Якщо ти говориш суворо, вони думають, що ти знущаєшся з них, але після того, як їхнє свавілля завдало шкоди іншим, вони однаково скажуть: «Я не хотів тебе образити. Якщо ти відчуваєш образу, я перепрошую». Хоча ці слова звучать гарно, коли скривджена людина не прощає їх і навіть критикує, свавільна людина гнівається й каже: «Ти просто не можеш цього відпустити – хіба ти просто не користуєшся моїм вибаченням? Ти думаєш, що мною легко помикати, бо я перепросив? А тепер ти вказуєш на мої недоліки! Хіба в мене є недоліки? Чи маєш ти право вказувати на них?» Хіба це не випадок неприйняття істини? (Так.) Це стосується їхнього розбещеного характеру. Ці риси їхньої людськості також природно проявляються в певних рисах розбещених характерів – вони пов’язані. Характеристики розбещених характерів у людей такого типу охоплюють непоступливість, відразу до істини й трохи порочності. Ці аспекти є рисами їхнього розбещеного характеру.

Приклад 8. Людські інстинкти

Природжені дані охоплюють ще один аспект – людський інстинкт. Наприклад, після того, як деякі люди починають вірити в Бога, вони бачать шалене гноблення, арешти та жорстоке поводження уряду КПК з обраними Богом людьми й лякаються, стають неспокійними, боязкими й нажаханими. Іноді в них навіть підкошуються ноги, і вони постійно хочуть у туалет. Проявом чого це є? (Інстинкту.) Це інстинктивна реакція. У межах нормальної людськості, коли йдеться про певні жахливі події, ситуації, пов’язані з життям самих людей, або справи, що можуть нести їм небезпеку, чи то коли вони почують інформацію, чи то зіткнуться з реальністю, у них виникатимуть певні інстинктивні реакції, вони відчуватимуть боязкість і страх. Водночас їхні тіла природно демонструватимуть певні нормальні реакції, як-от збентеження, м’язові спазми, тимчасова глухота чи сліпота, а також сухість у роті, слабкість у ногах, рясне потовиділення, втрата контролю над сечовим міхуром чи кишківником. Чи ймовірно, що ці реакції виникнуть? (Так.) Незалежно від того, чи контролюються ці реакції нервовою системою, чи викликані якоюсь іншою причиною, у будь-якому разі вони є відповіддю плоті на зовнішній фактор, і ці реакції збірно називаються інстинктом. Здатність тіла до витримки має свої межі; щойно зовнішній вплив перевищує межі хоробрості людини, тіло демонструватиме певні інстинктивні реакції. Інші можуть розглядати ці реакції як слабкості або вони можуть здаватися смішними, жалюгідними чи вартими співчуття, але це, безперечно, прояви вроджених інстинктів людини. Є також люди, які, стикаючись із небезпекою, хапаються за голову й плачуть, ллють сльози або навіть голосно верещать; інші можуть скрутитися в темному кутку, щоб сховатися, – усі такі відповіді є інстинктивними реакціями. Ці інстинктивні реакції, – чи то плач, сміх, чи настільки надмірний переляк, що людина робить щось принизливе, – чи є в них щось правильне або неправильне? (Ні.) Тож стосовно тих, хто лякається, коли чує про арешти віруючих урядом, чи можемо ми сказати, що ці люди боягузливі і їм бракує людськості? (Ні.) Чи правильним є твердження: «Вірування в Бога має супроводжуватися вірою; людині не слід боятися!»? (Ні.) «Це слабкість, прояв боягузтва й некомпетентності. Це показує брак віри в Бога й показує, що вони не вміють покладатися на Бога. Така людина не є переможцем!» Чи можемо ми так сказати? (Ні.) Чому ні? (Це просто фізіологічна реакція, яка виникає, коли людина стикається із зовнішніми обставинами.) Це нормальна фізіологічна реакція, а не прояв, керований розбещеним характером. Це означає: коли за таких обставин у людей є ці прояви та вияви, це стається не через вплив розбещеного характеру й не через те, що над ними домінує якась думка чи погляд у їхній людськості. Ці реакції не є чимось таким, що ти заздалегідь обдумуєш; це не так, що ти стикаєшся з такими обставинами, і в тебе раптом виникають шалені думки, а потім, коли ти більше про це думаєш, то панікуєш, твоє тіло б’ється в конвульсіях або ти навіть втрачаєш контроль над сечовим міхуром чи кишківником. Причина цих реакцій не в цьому. Радше це відбувається тому, що, почувши про ці події чи ці новини, без будь-яких навмисних думок, без будь-якої розумової фільтрації чи обробки твоє тіло цілком природно виробляє певні інстинктивні фізіологічні реакції. Отже, таку природну реакцію викликають вроджені інстинкти плоті. У цьому немає нічого правильного чи неправильного, немає розмежування між силою та слабкістю і, звісно, немає поділу на позитивне й негативне. Дехто каже: «Хоч як уряд проводить свої арешти, я не боюся!» Я сказав би: тоді це робить тебе бовдуром. Коли великий червоний дракон катуватиме тебе, побачимо, боятимешся ти чи ні, – тоді ти не зможеш не закричати. Що ти подумаєш, коли біль досягне свого піку? «Краще б я помер. Якщо я помру, то буду вільним, мені більше не болітиме». Усе це інстинктивні реакції плоті, і жодна з них не є проблемою. Дехто може сказати: «Я не боюся; якщо хтось ударить мене, я вдарю у відповідь, а якщо не зможу перемогти, то просто втечу». Але коли ти бігтимеш і хтось націлить на тебе зброю, твої ноги підкосяться, твоє серце злякається, і ти більше не кричатимеш: «Я не боюся». Коли на кону твоє життя, ти також боятимешся померти – це твоя інстинктивна реакція. Оскільки це інстинктивні реакції, хоч які прояви людина має чи хоч які вияви людської слабкості в неї є, це не вважається неправильним, це також не є ганебним, і Бог цього не засуджує. Звичайно, тобі не слід намагатися придушувати ці реакції, і спостерігачам теж не слід із них глузувати, бо всі однакові – усі створені з плоті й крові. Інстинктивні реакції плоті й крові саме такі; ти такий, вони такі, усі такі. Це як коли людина зустрічає вовка: якою є її перша інстинктивна реакція? «Тікати! Тікати якомога швидше!» І під час бігу вона озирається, щоб подивитися, чи не наздогнав її вовк, хвилюючись: «А що, як він мене наздожене? Що, як він укусить мене за шию – чи я помру? От би в мене була рушниця чи залізний прут». Вона думає про ці речі лише під час бігу. Але незалежно від того, про що ти думаєш, твоя перша інстинктивна реакція – це, безумовно, швидко втекти від його переслідування, бігти якомога швидше і якомога далі, щоб він тебе не спіймав і не з’їв. Усе це інстинктивні реакції. Яка твоя інстинктивна реакція? Вона полягає в тому, щоб урятувати себе, захистити власне життя й переконатися, що твоєму життю нічого не загрожує. Незалежно від того, чи можуть ці інстинктивні реакції здаватися спостерігачу боягузливими, нестерпними чи ганебними, насправді вони не є ганебними, бо це нормальні прояви людей із плоті й крові, це природні вияви. Інстинктивна реакція – це просто природний вияв, і в ній немає нічого ганебного. Наприклад, ти засмієшся, коли почуєш жарт. Навіть якщо в тебе в роті їжа чи вода, ти однаково засмієшся, бо це інстинктивна реакція. Інстинктивна реакція – це дана Богом вроджена функція, яка природно виникатиме й спрацьовуватиме за відповідних умов. Отже, коли йдеться про інстинктивні реакції, це природні вияви. Вони можуть бути виявами слабкості чи вади людськості, або ж вони можуть бути виявами природного прояву твоєї плоті. Хоч би як там було, оскільки це інстинктивна реакція, у ній немає нічого правильного чи неправильного. Якщо ти почуваєшся присоромленим, це показує, що тобі бракує проникливості й що твоя людськість досить поверхова – ти хочеш справити гарне враження на інших. Якщо ти намагаєшся придушувати свої інстинктивні реакції, це доводить, що ти дурний і що в тебе є проблеми з розумом. В особливих небезпечних обставинах і ситуаціях, навіть якщо ти настільки наляканий, що намочив штани, тобі не слід розглядати це як щось ганебне. Насправді це прояв нормальної людськості. За таких обставин ці прояви виникли б у будь-кого – навіть відомі чи видатні люди не є винятком. У суворих обставинах немає суперменів – ти просто звичайна людина, нічого виняткового, і тут нічим вихвалятися. Навіть якби ти настільки злякався, що намочив штани, і інші про це дізналися, це не ганебна річ, оскільки так люди не будуть рівнятися на тебе чи обожнювати тебе, і принаймні ти будеш у безпеці. Тепер це має бути зрозуміло, чи не так? Інстинктивні людські реакції дуже нормальні й природні. Наприклад, коли твоє волосся брудне, а шкіра голови свербить, ти інстинктивно її чухаєш. Навіть якщо після цього твої нігті наповнюються брудом і люди думають, що ти виглядаєш непристойно або негігієнічно, що ти можеш вдіяти? Коли твоє волосся брудне, там буде бруд, бо ти – це плоть і кров, створена з праху, і ти маєш визнати цей факт. Ця ситуація просто говорить тобі, що твоє волосся брудне і його слід помити. Коли свербить шкіра голови, чухання є інстинктивною реакцією. Інстинктивна реакція – це природна, нормальна відповідь, нормальний прояв за природжених даних і нервової системи, які створив Бог. Хоча іноді ці прояви можуть змушувати тебе почуватися збентеженим, непристойним або позбавленим гідності, тобі не слід намагатися змінювати чи придушувати їх. З одного боку, це допомагає тобі правильно ставитися до людських інстинктів; з іншого боку, це також повчально й корисно для того, як ти живеш як людина. Щойно ти здобудеш певне розуміння й усвідомлення цього аспекту, то якщо певні аспекти людського плотського інстинкту природно проявлятимуться й виявлятимуться під час взаємодії та спілкування з іншими, тобі не потрібно буде навмисно їх приховувати. А якщо іноді справді виникає незручна ситуація, не буде потреби нічого пояснювати, або маскувати це, або створювати зовнішню видимість, бо це вияв нормальної людськості, і це також інстинктивна людська реакція – усе це в межах того, що може прийняти нормальна людина. Наприклад, коли люди їдять боби, їхні тіла природно виробляють певну кількість газу, і вони інстинктивно відригують або випускають гази. Це дуже природна річ. Юнаки та дівчата часто відчувають, що такі прояви ганебні, але насправді в цьому немає нічого ганебного. Це просто нормальна інстинктивна реакція тіла, і вона не має нічого спільного з принципами того, як жити як людина або діяти. Хоча деякі люди можуть не розуміти цього або бути цим незадоволені, це, безумовно, не досягає рівня відсутності меж у своєму житті по-людськи та дисциплінованості, наявності поганого виховання, свавілля, егоїзму або жахливої чи злої людськості – немає потреби загострювати це до такої міри. Ця проблема не стосується життя по-людськи, і вона, безперечно, не має нічого спільного з розбещеним характером. Немає потреби перебільшувати значення цієї справи. До цих речей слід підходити правильно.

Приклад 9. Недбале ставлення до гігієни

Оскільки деякі люди народилися в слаборозвинених країнах чи середовищах або в сім’ях із поганими умовами, вони не дуже перебірливі у своєму житті. Вони можуть бути неприскіпливими до гігієни харчування, можуть довго носити той самий одяг, не перучи його, і можуть навіть не помічати, якщо їхній одяг тхне потом. Що це за прояв? (Це прояв життєвих звичок людини.) Це питання життєвих звичок; це недостатня увага до гігієни. Деякі люди використовують один і той самий рушник для миття обличчя й ніг, а потім витирають ним піт, коли вдень ідуть на роботу. Іноді, якщо вони бачать когось пораненого, вони навіть використовують той самий рушник, щоб прикрити рану. Вони взагалі не дбають про гігієну. Що це за проблема? Певним чином це пов’язано з умовами в сім’ї, у якій вони народилися. Деякі люди походять із сімей із хорошими умовами життя, де кожна людина має кілька рушників і банних рушників із чітким розмежуванням між тими, що використовуються для обличчя, і тими, що використовуються для ніг. Вони щодня купаються й вмивають обличчя, а рушники й банні рушники також перуть щодня, тому здається, що вони особливо вибагливі. Як формуються такі звички? Вони є результатом певної економічної основи та фінансових умов у сім’ї, що призводить до таких витончених життєвих звичок. Через це людина здається дуже уважною до гігієни та респектабельною. Зовні здається, що вона дуже вибаглива, але насправді за всім цим стоять природжені дані, які до цього призвели. Отже, чому деякі люди не уважні до цих речей? Деякі люди від природи не схильні приділяти багато уваги таким питанням, і навіть якщо в них є кошти, вони не ставляться до цих речей надто серйозно – це не є суттєвою проблемою. Для інших це пов’язано з умовами їхньої сім’ї та середовищем. У сім’ї із семи чи восьми осіб усі вони можуть використовувати один і той самий рушник для миття обличчя й ніг, передаючи його одне одному. Деякі люди навіть лягають спати, не помивши ніг, і однаково міцно сплять. Це не впливає на їхнє повсякденне життя чи їхнє життя по-людськи. Ті, хто вибагливий, можуть сказати: «Але ж на твоїх ногах мікроби – вони такі брудні!» На що інші можуть відповісти: «Ноги не брудні; вони закриті цілий день і не контактують із зовнішнім світом, тому там немає жодних мікробів, лише трохи поту з ніг. Люди думають, що піт із ніг брудний, але насправді це не так. У деяких місцях ноги навіть використовують для приготування їжі. Хтозна, можливо, їжу, яку ти купуєш на ринку, приготували, вимісивши тісто ногами. Ти цього не бачиш, і ти це їси – і все ж ти досі вважаєш себе таким вибагливим!» Незалежно від того, перебірливий хтось чи ні, усе це – життєві звички або способи життя, які формуються природженими даними. Це не має нічого спільного з тим, як вони живуть як люди. Тож які прояви стосуються життя по-людськи? Наприклад, стикаючись із небезпечною ситуацією, коли на них полює великий червоний дракон, усі почуваються напружено й налякано, і в них виникатимуть певні інстинктивні реакції. Однак деякі люди можуть сказати: «Хоч якими напруженими й наляканими ми всі зараз є, ми мусимо заспокоїтися й розібратися з проблемами цієї ситуації. Спершу нам слід прикрити лідерів і працівників, а також братів і сестер з інших регіонів, щоб вони могли швидко вибратися». Але інші можуть подумати інакше: «Прикрити їх? А як же я? Що, як зрештою я не зможу втекти? Мені треба бігти першому! Хто побіжить першим, того не спіймають, не засудять і не катуватимуть». Бачиш, хоча в кожного виникає однакова інстинктивна реакція переляку при зіткненні з небезпекою, деякі люди ставлять на перше місце захист інших, а безпеку власного життя відсувають на задній план – такі люди виявляють любов і доброту. Інші ж спершу думають про себе, тікаючи геть і не зважаючи на інших – це егоїзм. Насправді, якщо розглядати в сенсі совісті людськості, чи знає ця остання група, що їм слід спершу захистити лідерів і працівників, а також братів і сестер з інших регіонів? Чи розуміють вони це з погляду логіки? (Так.) Коли всі однаково розуміють цю логіку й мають інстинктивні реакції, люди відрізняються своїми проявами. Це відображає відмінності в людськості між людьми. Деякі люди егоїстичні й низькі, дбають лише про себе та ігнорують інших, тоді як інші добросерді, здатні бути самовідданими й уважними до інших, ставлячи в пріоритет їхній захист і не діючи егоїстично. Чи відображає це різні типи людськості? (Так.) Це проводить чітку відмінність. Отже, із цих типів людей із їхніми двома різними типами людськості який тип людини здатний прийняти істину й позбутися свого розбещеного характеру? (Тип людини з доброю людськістю здатен прийняти істину й легко позбутися свого розбещеного характеру.) А як щодо егоїстичних людей? (Їм нелегко практикувати істину; навіть якщо вони її розуміють, вони не можуть її практикувати, тому їм важко позбутися свого розбещеного характеру.) Точно. Отже, хоча кожен може виявляти розбещений характер, якщо людськість людей різна, то вони так само відрізнятимуться тим, чи можуть вони позбутися свого розбещеного характеру. Коли люди мають різні типи людськості, вони реагують на ту саму ситуацію з різним ставленням і підходом. Це визначає, чи може людина зрештою прийняти істину й позитивні речі, чи може вона йти шляхом прагнення до істини й чи може вона позбутися свого розбещеного характеру. Людськість людини має вирішальне значення, чи не так? Під час зіткнення з небезпекою в кожного виникатимуть певні інстинктивні реакції – усі відчувають переляк, паніку й жах, вони невпевнені, бояться смерті й хочуть утекти. У такій критичній ситуації людина з хорошою й доброю людськістю спершу подумає про захист лідерів і працівників, а також братів і сестер з інших регіонів – найперше вона думає про безпеку інших. Хоча в неї також виникають інстинктивні реакції – переляк, паніка, жах – і вона від природи також володіє інстинктом самозбереження, те, як вона справляється із ситуацією, полягає не в тому, щоб спершу захистити себе, а в тому, щоб захистити інших. Саме так людина з доброю людськістю живе по-людськи. А як живе по-людськи егоїстична людина? Вона може думати про інших, але не захищає їх – вона спершу захищає себе. Тому люди з доброю людськістю, які можуть співпереживати іншим і захищати їх, імовірно, приймуть істину. Совість і розум їхньої людськості відповідають умовам, необхідним для того, щоб прийняти істину й позбутися свого розбещеного характеру. Що ж до егоїстичного типу людей, то навіть якщо вони розуміють істину, вони її не приймають і не практикують. Коли вони стикаються з небезпекою, їхня людськість проявляє самозахист та егоїзм. Тому судячи з цієї людськості, яку вони проявляють, очевидно, що їм бракує базових умов, необхідних для того, щоб прийняти істину й позбутися свого розбещеного характеру. Це означає, що в ситуаціях, де вимагається практика істини, їхні совість і розум втрачають свою функцію. Вони діють усупереч своїй совісті й розуму. Вони не обирають шукати істину й робити справедливі речі, які слід робити, а натомість обирають іти всупереч своїй совісті й розуму, і навіть ідуть усупереч моральній справедливості та всупереч істині, повністю задовольняючи свої егоїстичні бажання та потреби своїх інтересів, щоб захистити себе й зберегти всі свої інтереси. Тому людям такого типу буде нелегко йти шляхом прагнення до істини або шляхом спасіння. Наслідком цього є те, що їхнього розбещеного характеру дуже важко позбутися. Кажучи дещо обережно, замість того, щоб стверджувати, що вони не здатні позбутися свого розбещеного характеру, ми скажемо, що їм дуже важко це зробити. Отже, якщо зараз розглянути це питання, чи залежить те, чи може людина позбутися свого розбещеного характеру та здобути спасіння, цілковито від її природжених даних? (Ні.) Від чого це залежить? (Від її людськості.) Це залежить від її моральних якостей і від того, чи можуть совість і розум її людськості функціонувати, коли вона стикається з різними людьми, справами й речами. Іншими словами, це залежить від того, чи діє вона згідно зі своєю совістю й розумом, коли щось трапляється. Якщо людина діє під керівництвом своєї совісті й розуму, вона обиратиме позитивні речі та обиратиме істину. Однак, якщо вона діє всупереч своїй совісті й розуму, то незалежно від того, скільки істини вона розуміє або високий чи низький у неї рівень, вона йтиме всупереч моральній справедливості, йтиме всупереч істинам-принципам і навіть утратить свою людськість. Що це вам прояснює? Чи має людськість вирішальне значення? (Так.) Якщо незалежно від ситуації людина діятиме всупереч своїй совісті й розуму та всупереч моральній справедливості щоразу, коли це стосується її інтересів, вона втратить свою людськість. Вона зробить усе, щоб забезпечити й захистити власні інтереси. Отже, зіткнувшись із ситуацією, вона не обере діяти згідно зі своєю совістю й розумом. Натомість вона піде всупереч їм заради власних інтересів, жертвуючи своєю гідністю й достоїнством для досягнення своїх цілей. Якщо розглядати із цієї перспективи, то хоч як добре людина такого типу зазвичай поводиться, вона не прагне ні до чого, крім власних інтересів, – її розбещеного характеру дуже важко позбутися. Вона не приймає істини – що критичніший момент, і що більше вона стикається з реальністю, то більше обирає іти всупереч своїй совісті, розуму й істині; і що критичніший момент, то більше вона виявляє свій розбещений характер відрази до істини та свою егоїстичну, низьку людськість. Тому для людей такого типу дуже важко позбутися свого розбещеного характеру. Чи зрозуміло тепер, що людськість людини є фундаментальною умовою для того, щоб позбутися розбещеного характеру? Те, яку людськість має людина, визначає, чи зможе вона зрештою позбутися свого розбещеного характеру, чи зможе вона зрештою йти шляхом прагнення до істини й чи зможе вона зрештою здобути спасіння.

Приклад 10. Бути від природи мовчазним

Деякі люди від природи мовчазні, з м’якою та поблажливою вдачею. Вони рідко через щось переймаються або сперечаються з іншими, і вони не надто галасливі. Їхня мова не показна, а голоси тихі. Зовні вони здаються особливо лагідними й роблять усе методично та неквапливо. Є навіть сором’язливі люди, які не люблять багато розмовляти з іншими й не бажають занадто багато взаємодіяти з людьми. Хоч куди вони йдуть, вони, по суті, не мають жодного відчуття присутності. Якої проблеми стосуються ці прояви? (Це проблема, пов’язана з їхньою вдачею.) Це проблема, пов’язана з їхньою вродженою вдачею. Ці люди мають таку вдачу зовні, а внутрішньо їхні думки також дуже прості. Вони відносно добре ставляться до інших, взаємодіють з іншими відносно справедливо, не використовують інших у своїх інтересах, а коли отримують послуги чи допомогу від інших, то віддячують їм, а також пам’ятають доброту інших у своїх серцях. Ці люди зовні здаються такими, що мають добру людськість: вони не завдають шкоди ні людям, ні тваринам; вони толерантні, чуйні до інших і не придираються через щось до інших; вони не вплутуються в суперечки й не пліткують про інших; вони не осуджують людей за їхніми спинами й ніколи ініціативно не нападають на інших і не шкодять їм; коли хтось опиняється в скруті, якщо вони можуть допомогти, вони ніколи не відмовлять, і вони нічого не просять натомість. Більшість людей сказала б, що ці особи досить поступливі. Тож чи здаються ці люди зовні такими, що мають добру людськість? (Так.) Але одного разу Божий дім розпитує їх про те, як ідуть справи: «Як робота ваших церковних лідерів? Що про них думають брати й сестри? Чи принесла євангельська робота якісь результати за цей період? Чи хтось переривав роботу церкви або заважав їй?» Вони це обмірковують: «Чому вони мене про це питають? До чого вони хилять? Чи вони натякають, що я маю сказати, що лідери погано справляються? Чи вони прагнуть відсторонити наших лідерів? Вони намагаються витягнути з мене слова й отримати від мене підтвердження. Що ж, я нічого не скажу. Якщо колись лідерів відсторонять і вони дізнаються, що я повідомив про їхні проблеми, хіба вони не затаять на мене образу?» Тож вони відповідають: «Останнім часом лідери виконують досить хорошу роботу; я не помітив жодних проблем». Це все, що вони кажуть. Коли їх знову питають: «Ти справді не помітив жодних проблем?», вони відповідають: «Як щодо того, щоб ти попросив сестру Таку-то розповісти тобі; вона часто взаємодіє з лідерами. Вони досить часто спілкуються, і вона добре їх знає. Я їх так добре не знаю». Але насправді вони думають собі: «Навіть якщо я знаю, я не можу нічого сказати. Якщо я заговорю і пізніше лідерів відсторонять, хіба вони не затаять на мене образу? Навіть якщо їх не відсторонять, якщо вони дізнаються, що я сказав про них щось погане, хіба вони не ускладнять мені життя? Чи зможуть вони мучити мене? Чи заберуть мій обов’язок? Я не можу нічого сказати!» Що це за прояв? (Це прояв лукавості.) І якої проблеми це стосується? Розбещеного характеру. Людина такого типу зовні здається такою, що має від природи хорошу вдачу й добру людськість, але щоразу, коли йдеться про оцінювання інших або повідомлення про проблеми, вона стверджує, що не знає, кажучи, що вона вірить недовгий час і не розуміє істини, що вона надто дурна, щоб розгледіти речі наскрізь. Чиї б проблеми такі люди не помічали, вони ніколи про них не повідомляють і не говорять. Коли хтось осуджує лідерів за їхніми спинами або недбало виконує свій обов’язок, вони вдають, що не помічають або не знають про це, і ніколи нічого не повідомляють. Коли лідери запитують: «Ти провів багато часу з Таким-то; як він зазвичай виконує свій обов’язок? Чи здатен він терпіти труднощі й платити ціну?», вони відповідають: «Ну, я бачу, що він прокидається досить рано вранці й лягає спати досить пізно ввечері». Насправді вони вже давно помітили, що ця людина часто дивиться відео невіруючого світу й не платить ціну під час виконання свого обов’язку, але вони не кажуть правди; вони завжди підтримують з усіма поверхову гармонію. Зовні їхня вроджена вдача здається нормальною, і їхня людськість також видається доброю, але що приховано під цією видимістю доброї людськості? Вони – безвідмовні люди, вони – ті безвідмовні люди, які нікого не ображають, ніколи нікому не шкодять, ніколи не використовують інших у своїх інтересах і ніколи не наживають ворогів. Яким є їхній принцип для життя по-людськи? (Нікого не ображати.) Вони нікого не ображають, нікому не шкодять і лише прагнуть захистити себе. Чи є це слизькістю? (Так.) Навіть коли хтось щиро бесідує з ними, кажучи: «Ми провели найбільше часу разом, виконуючи свої обов’язки. Будь ласка, вкажи на будь-які проблеми, які ти бачиш у мене. Я обіцяю прийняти це й змінитися. Будь ласка, також побесідуй зі мною про принципи практики щодо цього», – навіть коли інша людина така серйозна, вони однаково не кажуть правди. Натомість вони нещиро кажуть: «Ти набагато кращий за мене. Насправді ніхто з вас цього не усвідомлює, але я справді слабкий. Я стаю негативно налаштованим, і я також бунтівничий». Хоч як щиро інші їх просять, вони однаково нічого не скажуть. Вони категорично відмовляються ображати будь-кого й ніколи не скажуть жодного правдивого слова. Вони нікому не скажуть правди, тримаючи все прихованим у своїх серцях. З цього видно, що річ не в тім, що в них немає думок, бо вони не роботи й не живуть у вакуумі. У них справді є думки щодо різних людей і справ, але вони ніколи їх не висловлюють, не діляться ними й не передають їх нікому. Вони просто тримають усе в собі, частково тому, що не хочуть, щоб інші бачили їх наскрізь, а частково тому, що не хочуть нікого образити. Тож яким є їхній принцип для життя по-людськи? Хіба в них немає принципів? (Так.) У них немає принципів. Вони ніколи не шукають істини й не обстоюють принципів. Вони зосереджуються лише на захисті та збереженні себе. Поки їм не завдають шкоди, їм байдуже, чого вимагає Бог. У них немає принципів чи меж у тому, як вони живуть по-людськи, і вони нікого не ображають – вони просто безвідмовні люди. Тому в очах інших вони також вважаються добрими людьми, бо ті, хто з ними взаємодіє, часто отримують від них допомогу, і щоразу, коли інші просять їх про щось, вони ніколи не відмовляють, змушуючи людей вірити, що вони добрі люди. Однак, якщо уважно дослідити принципи, за якими вони живуть по-людськи, виявиться, що в них немає принципів для життя по-людськи. Коли йдеться про проблеми, пов’язані з розбещеними характерами, чи шукатимуть вони істину, щоб їх розв’язати? Чи практикуватимуть вони згідно з істинами-принципами? (Ні.) Відповідь – однозначно ні. Ці люди тримаються за своє суб’єктивне розуміння, вірячи, що мають добру людськість і добрі серця. Вони думають, що ніколи не виношують злих намірів щодо інших або щонайменше не стали б ініціативно шкодити іншим чи завдавати шкоди їхнім інтересам. Щоразу, коли інші мають якесь прохання чи потребу, вони завжди відгукуються. У своєму розумі вони вірять, що те, що вони нікого не ображають і нікому не шкодять, робить їх добрими людьми. Не наживаючи ворогів, вони думають, що не поставлять себе в жодну небезпечну ситуацію і ніхто не вважатиме їх ворогами. Так їм не завдадуть шкоди й вони залишатимуться в безпеці. Якою є мета людей цього типу в тому, як вони живуть по-людськи? Їхня єдина мета – самозахист; для них достатньо жити в тому, що вони вважають найбільш зручною і безпечною гаванню та зоною комфорту. У них немає жодного наміру змінювати принципи й межі в тому, як вони живуть як люди, або напрям свого життя по-людськи, і в них, безумовно, не має жодного наміру позбуватися своїх розбещених характерів. Ці люди – безвідмовні люди й ті, хто уникає проблем. Як би інші не бесідували про істини-принципи або про межі й принципи того, як жити як людина, вони не змінять того, як вони живуть як люди. Тож чи мають ці люди добру людськість? (Ні.) Чи можуть ці люди прийняти істину або обстоювати принципи? (Ні.) Чому вони не можуть обстоювати істини-принципи? Тому що в їхньому розумі їхній стандарт для життя по-людськи полягає в тому, щоб бути безвідмовними людьми. Коли йдеться про будь-яку справу, яка вимагає наявність думки або зайняття позиції, вони мовчать, зберігають байдуже ставлення й уникають втручання, залишаючись байдужими та відстороненими, ніби це їх не стосується. Як наслідок, вони не мають жодної твердості в тому, як вони живуть по-людськи й діють; вони як слизький вуж. Їм байдуже до людей і подій навколо них. Хоч якими значними є проблеми в будь-якому середовищі чи з будь-якою людиною, вони не зацікавлені в тому, щоб перейматися, розпитувати або знати про них. Вони вірять, що якщо це не стосується їх, то немає потреби перейматися. Для цього є приказка, як там кажуть? «Не шукай заслуг, а уникай провини». Це також принцип, за яким безвідмовні люди живуть по-людськи. Які характеристики розбещених характерів таких людей? Лукавість, нечестя, непоступливість, відмова приймати істину – вони мають майже всі характеристики розбещених характерів. Зовні вони можуть не коїти зла й рідко чинять переступи, але якщо ти поспостерігаєш за принципами й способами, за якими вони живуть по-людськи, найпомітнішою рисою є те, що вони ніколи не обстоюють істин-принципів і не мають меж у тому, як вони живуть по-людськи. Навіть коли хтось ображає їх або зачіпає їхню гідність, вони можуть стерпіти це й віджартуватися, ніколи не виявляючи й не показуючи своїх внутрішніх думок. Зовні вони здаються дуже толерантними, з доброю людськістю, і не виявляють жодного наміру нападати чи шукати помсти. Однак річ не в тім, що в них немає думок, – вони пам’ятають, що ти зробив, і слушної миті вони вийдуть і захистять та відстоять себе, завдавши тобі певного удару у відповідь, якого ти можеш навіть не помітити. Вони не обстоюють істин-принципів; принципи й межі в тому, як вони живуть по-людськи, присутні виключно для захисту їхніх власних інтересів, безпеки та репутації. Людей такого типу правильно описувати як нечестивих, і описувати їх як непоступливих, лукавих і таких, що відчувають відразу до істини. Дехто може сказати: «Вони не нашкодили інтересам інших і не скоїли нічого злого, тож як ти можеш казати, що вони мають ці розбещені характери? На чому ти це ґрунтуєш?» Це ґрунтується на їхніх думках, поглядах і ставленні, коли йдеться про те, як вони розглядають людей і справи та як живуть по-людськи й діють. Ви це помітили? (Тепер ми це бачимо.) Чому ви не могли побачити цього раніше? Що в них ввело тебе в оману? (Ми думали, що вони були досить поступливими у своїх словах і вчинках, і в тому, як вони взаємодіяли та співпрацювали з іншими, і вони нікому не шкодили, тому ми припускали, що вони мали добру людськість. Ми були введені в оману їхнім зовнішнім фасадом.) Те, що людина зовні має м’яку вдачу й ніколи не нападає на людей і не кривдить тварин, не означає, що вона має добру людськість. Які вияви людськості представляють справді добру людськість? (По-перше, не шкодити іншим і не використовувати їх у своїх інтересах. Крім того, коли виникає небезпека, перша думка – захистити лідерів і працівників, а також братів і сестер, які прагнуть до істини, не зважаючи на власну безпеку, і здатність ставити інтереси Божого дому на перше місце в будь-якій ситуації. Усе це є проявами доброї людськості.) Бути добросердим, люблячим, терплячим і толерантним, поважати інших, бути готовим зважати на інших, не використовувати людей у своїх інтересах, бути відносно чесним, а також скромним, стриманим і не владним: володіти цими якостями людськості в поєднанні зі здатністю обстоювати істини-принципи та захищати інтереси Божого дому – ось що таке добра людськість. Якщо хтось зовні володіє такими якостями людськості, як толерантність, терпіння, доброта, невикористання інших у своїх інтересах, чуйність до інших, турбота про інших, але коли йдеться про інтереси Божого дому, він із легкістю віддає їх і навіть ініціативно їх зраджує, чи мають він добру людськість? (Ні.) Це означає, що його людськість не є доброю. Як вимірюється добра людськість? Яка мінімальна вимога? (Щонайменше здатність захищати інтереси Божого дому.) Здатність захищати інтереси Божого дому; а потім, на цій основі, здатність гармонійно співпрацювати з іншими, бути добросердим і толерантним, не використовувати інших у своїх інтересах і бути здатним виявляти терпіння та розуміти слабкості інших, бути чуйним до інших, бути здатним любити, бути здатним допомагати іншим і підтримувати їх, дбати про слабких тощо – усе це характеристики доброї людськості. Натомість егоїзм, низькість, жадібність, суворість і надмірні розрахунки щодо інших, любов до пліток і гноблення людей, свавілля, показуха, особлива поверховість, нечестя, розбещеність у поведінці, нахабність і брак почуття сорому – що це за прояви? (Це прояви поганої людськості.) Чи може людина із цими проявами все ж захищати інтереси Божого дому? (Ні.) Володіння проявами доброї людськості в поєднанні зі здатністю захищати інтереси Божого дому – ось що таке справді добра людськість.

Приклад 11. Здаватися добрим, але розтрачати пожертви

Деякі люди зовні здаються дуже добрими; вони здатні бути терплячими й толерантними до інших, і в них є всі характеристики доброї людськості. Але коли йдеться про роботу церкви, Божі пожертви чи інтереси Божого дому, вони здатні все це запродати. Чи сказали б ви, що людина такого типу має добру людськість? (Ні.) Наприклад, купуючи речі для братів і сестер, деякі люди обирають товари хорошої якості, дешеві за ціною та практичні. Але коли доходить до того, щоб витрачати пожертви на купівлю речей, вони обирають дорогі товари. Навіть якщо це просто трактор, вони навіть захочуть придбати трактор із навігацією. Хоч що вони купують, вони завжди обирають найкращі, найдорожчі та високотехнологічні варіанти, відмовляючись розглядати будь-що дешевше. Зазвичай здається, що вони нормально ладнають з іншими; вони не використовують людей у своїх інтересах, досить толерантні й добре ставляться до інших у всіх аспектах. Але коли йдеться про витрачання пожертв, проявляється їхній безжальний бік і з’являється їхнє зловісне обличчя. Чи можна вважати, що вони мають добру людськість? (Ні.) Чи є їхня добра людськість справжньою? Це лише зовнішня удаваність і манірність, це все фасад. Коли дійсно йдеться про справи, що стосуються інтересів Божого дому, особливо коли йдеться про витрачання пожертв, їхня жадібність випливає на поверхню, і викриваються їхнє зловісне обличчя, диявольський вираз і люта манера поведінки. Чи це добра людськість? (Ні.) Наприклад, хтось подає заявку на авторські права на книгу «Слово являється у плоті» і каже: «Якщо ми подамо заявку від імені церкви як організації, це заощадить багато грошей. Але якщо ми подамо заявку від імені втіленого Христа, це коштуватиме набагато більше. Ми маємо заощадити на цьому гроші; пожертви не можна витрачати недбало!» Чи правильне це твердження? Чи мають вони принципи у вирішенні такої важливої справи? Ким саме були висловлені ці слова, Богом чи церквою? (Вони були висловлені Богом.) Тож кому мають належати авторські права? Чи більш доречно, щоб вони належали Богу, чи церкві? (Більш доречно, щоб вони належали Богу.) Це ключове питання. Які наслідки зосередженості на економії грошей у такій критичній справі? Які проблеми можуть виникнути? Наслідки можуть бути немислимими! Якщо ти нехтуєш інтересами Божого дому й думаєш лише про економію грошей, що ти за людина? Чи є в таких людей совість або людськість? (У них немає людськості.) Хоч якими добрими чи толерантними такі люди здаються зовні, чи справді в них є людськість? (Ні.) У церкві всі витрати на їжу, питво та щоденні потреби повністю покриваються коштом Божих пожертв. Хіба Я коли-небудь був дріб’язковим із вами щодо цих витрат? Єдина вимога полягає в тому, щоб ви уникали марнотратства, але хіба Я коли-небудь прискіпливо перевіряв ваші нормальні витрати? (Ні.) У всіх аспектах Я дбав про вас і ніколи прискіпливо не перевіряв ваші витрати, але ви обертаєтеся й економите на Мені. Хіба це не брак людськості? (Так.) Хоч якою доброю чи толерантною до людей здається людина без людськості, це лише фасад. Коли дійсно настають моменти, коли в дію мають вступати совість і розум, вони виявляються позбавленими будь-якої людськості. Чи вони взагалі люди? (Ні.) Їх не можна назвати людьми. Коли Я роблю покупки, Я також купую обережно й ощадливо, зважаючи на те, коли на товари є знижки та які способи їхньої купівлі є підхожими, і якщо щось практичне, підхоже та має розумну ціну, Я це купую. Але Я не купую необачно, Я не витрачаю гроші на невартісні покупки. Однак є певні витрати, яких неможливо уникнути і які необхідно зробити, і в таких випадках Я витрачаю згідно з принципами. Я також намагаюся бути ощадливим у Своїй їжі, одязі та щоденних потребах. Річ не в тому, щоб купувати все, що Я хочу; Я мушу ретельно обмірковувати Свої покупки. Бачиш, Я одягаюся просто, доречно та презентабельно. Мої витрати підпорядковані принципам: Я купую те, що необхідно й практично, і не купую те, що не є таким. Не марнуй і не витрачай гроші даремно; не витрачай гроші, які не слід витрачати; заощаджуй там, де слід, і уникай непотрібних витрат – ось такі принципи. Однак, коли деякі люди без людськості бачать можливість витратити Божі пожертви, їхні очі розширюються. Якщо це стосується витрат на їжу, одяг, житло чи транспорт для людей, вони поспішають діяти. Особливо коли йдеться про купівлю одягу для інших або роздачу грошей на проживання, вони стають надмірно завзятими й дуже щедрими. У своїх серцях вони думають: «Що ж, це не мої гроші витрачаються. Це Божі гроші витрачаються, і це сприяє моїй репутації, то чому б і ні?» Тож вони користуються нагодою, щоб розкидатися грошима. У своїх серцях вони виношують злі наміри, бажаючи лише одного – завдати шкоди Божому дому! Але якби це були їхні власні гроші, вони б усе прораховували, відмовляючись витратити хоч на копійку більше, ніж потрібно. Хоч якими добрими вони зазвичай здаються, такі люди не мають доброї людськості. На Мій погляд, їхнє ставлення до Божих пожертв багато про що говорить. Той факт, що вони можуть розтрачати пожертви й абсолютно позбавлені богобоязливого серця, свідчить щонайменше про те, що вони не добрі, вони низькі й мають погану людськість. Хіба це не так? (Так.)

Є багато проявів, пов’язаних із природженими даними, людськістю та розбещеними характерами людини. Сьогодні ми побіжно розглянули частину з них; імовірно, є й інші прояви, які ми зможемо охопити в майбутніх бесідах. На цьому завершимо нашу сьогоднішню бесіду. До побачення!

23 вересня 2023 року