Перша практика прагнення до істини: відпускання

Відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога

I. Відпускання своїх уявлень і фантазій про Бога: відпускання своїх уявлень і фантазій про Божу роботу

Уже певний час ми бесідуємо на тему прагнення до істини. Зміст цієї теми досить широкий, але яким би широким він не був, він невіддільний від деяких питань, з якими люди стикаються у своєму повсякденному житті і які стосуються того, як вони дивляться на людей і речі та як вони поводяться й діють, чи не так? (Так.) Це реальні питання в житті людей. Вони не відірвані від повсякденного життя людей, а також не відірвані від нормальної людськості людей. Ці питання охоплюють ставлення та погляди людей на різні речі, а також усілякі важливі справи, з якими люди стикаються у своєму існуванні та на своїх життєвих шляхах. Зміст нашої останньої бесіди стосувався одного аспекту практики в рамках «відпускання» в темі «Як прагнути до істини» – відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога. Що охоплює ця практика? Вона охоплює стосунки між людьми та Богом, чи не так? (Так.) Зміст кількох минулих бесід стосувався того, як слід дивитися на всіляких людей і всілякі речі згідно з принципами та стандартами, яких вимагає Бог, і як поводитися з усілякими людьми та всілякими речами. Зміст нашої останньої бесіди стосувався стосунків між людьми та Богом і повідомляв людям, як їм слід відпустити різні уявлення та фантазії, які не відповідають Божим намірам, не відповідають Божим вимогам і не відповідають істинам-принципам. Це реальні проблеми між людьми та Богом на шляху віри в Бога та в процесі існування. Ми розділили цю велику тему «відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога» на чотири аспекти: перший – це уявлення та фантазії, другий – необґрунтовані вимоги, третій – настороженість і підозріливість, і четвертий – проникливе спостереження та вивідування. Ми почали нашу бесіду з уявлень і фантазій. Перший пункт у рамках уявлень і фантазій стосується Божої роботи, тобто того, які уявлення та фантазії є в людей щодо Божої роботи. Ми трохи про це побесідували. Наша бесіда щодо цього пункту стосувалася того, як люди дивляться на Божу роботу, і які відхилення, уявлення та фантазії є в пізнанні людей та їхніх ідеях про Божу роботу; ці уявлення та фантазії – це те, що люди мають відпустити. Якщо люди відпустять ці уявлення та фантазії і шукатимуть істину, вони зможуть пізнати Божу роботу й мати чисте сприймання Божих слів. Коли Божа робота не відповідає людським уявленням і фантазіям, вони мають розмірковувати над собою та намагатися пізнати себе, а також мають відпустити власні уявлення та фантазії, а не покладатися на них, щоб оцінювати, якою має бути Божа робота або якого результату Бог має намір досягти в людях Своєю роботою. Людські уявлення та фантазії про Божу роботу мають безпосередній вплив на життя-входження людей та їхнє ставлення до Бога, тому ці уявлення та фантазії також є тим, що люди мусять відпустити. Наприклад, ми бесідували про те, що Бог не змінює природженого рівня людей, їхньої вдачі, інстинктів тощо, що вроджені атрибути, з якими народжуються люди, та інстинкти їхньої плоті не є об’єктами Божої роботи, і що Його робота спрямована на розбещені характери людей і на те в людях, що бунтує проти Бога і є несумісним із Богом. Якщо люди уявляють, що Божа робота має на меті змінити їхній рівень, їхні інстинкти й навіть їхню вдачу, звички, життєвий уклад тощо, то кожен аспект їхньої практики в повсякденному житті перебуватиме під впливом і владою їхніх власних уявлень і фантазій, і неминуче буде багато перекручених частин або крайнощів. Ці перекручені частини та крайнощі не узгоджуються з істинами-принципами й змусять людей відхилитися від совісті й розуму нормальної людськості та зійти з траєкторії нормальної людськості. Скажімо, наприклад, що у своїх уявленнях і фантазіях ти віриш, що Бог хоче змінити рівень людей, їхні здібності й навіть їхні інстинкти; якщо ти думаєш, що це саме те, що Бог хоче змінити, то які прагнення в тебе виникатимуть? У тебе будуть перекручені прагнення, за які ти міцно триматимешся: ти хотітимеш прагнути до вищого рівня, і ти зосередишся на опануванні різних навичок та отриманні різних знань, щоб здобути вищий рівень і виняткові здібності, а також кращу проникливість, і переважне самовдосконалення, і навіть деякі можливості, що перевершують можливості звичайних людей, – так ти звертатимеш увагу на зовнішні здібності й таланти. Які ж тоді наслідки таких прагнень для людей? Вони не лише не стануть на шлях прагнення до істини, а й натомість підуть шляхом фарисеїв. Вони змагатимуться одне з одним, щоб побачити, у кого вищий рівень, у кого кращі дари, у кого більші знання, у кого сильніші здібності, у кого більше сильних сторін, хто має вищий авторитет серед людей і на кого інші рівняються та кого шанують. Так вони не лише не зможуть практикувати істину й діяти згідно з істинами-принципами, а й натомість підуть шляхом, що веде геть від істини.

F. Божа робота не змінює вроджених станів людей; вона має на меті змінити їхні розбещені характери

1. Божа робота не змінює вроджених станів людей

Божа робота полягає в тому, щоб перетворити розбещені характери людей та різні їхні облудні думки й погляди, що порушують істину, у межах їхньої нормальної людськості, щоб можна було відновити й оптимізувати їхні совість і розум. Іншими словами, що більше ти розумієш істину, то більш нормальними ставатимуть твої совість і розум, і вони також і далі розвиватимуться в корисному напрямку; це зовсім не надприродно. Що Я маю на увазі під цим словом «нормальний»? Якщо люди мають усвідомлення совісті й почуття справедливості, вони стануть добрими – кажучи людськими словами, вони будуть розуміючими, чесними, розсудливими, а не впертими й схильними до перекручень. Це той результат, якого Бог має намір досягти щодо людськості людей. У міру того, як люди розуміють істину дедалі більше, одним із побічних ефектів є те, що їхня людськість стає дедалі нормальнішою. Однак якщо люди прагнуть згідно з власними уявленнями та фантазіями, ці уявлення та фантазії чинитимуть великий негативний вплив на їхні прагнення, здійснюватимуть над ними негативне керівництво та приведуть їх на всілякі перекручені, крайні та облудні шляхи, яких вони вперто тримаються. Наприклад, у своїх уявленнях і фантазіях люди вірять, що Божа робота має намір піднести людськість людей і дати їм змогу перевершити людські інстинкти, людський рівень і навіть людський вік і стать. Коли люди мають такі уявлення, вони прагнутимуть, докладатимуть зусиль і промацуватимуть шлях у цьому напрямку. На чому ж тоді вони зосередяться? З одного боку, вони зосередяться на знаннях, здібностях, навичках, дарах і талантах; з іншого боку, вони зосередяться на надприродності. Чи знаєте ви, які прояви надприродності? (Чи означає це, що в деяких речах люди безпосередньо зазнаватимуть якісних змін, не платячи ціну?) Це схоже на те, як хтось зазвичай не читає Божих слів, але з ним щось трапляється, і Божі слова раптово з’являються в його розумі, або коли хтось ніколи не вмів співати чи танцювати, але після натхнення раптом може співати й танцювати, і навіть танцює досить добре, або коли хтось ніколи не вивчав іноземну мову, але раптом може говорити іноземною мовою. Чи є ці речі надприродними? (Так.) Наприклад, припустімо, що тобі потрібно виїхати у терміновій справі, але ти не вмієш водити машину, і у відчаї молишся, і відразу відчуваєш запал, і раптом знаєш, як водити, і навіть водиш так упевнено, як досвідчений водій. Хтось запитує тебе: «Як ти так добре водиш?» Ти кажеш: «Я теж не знаю. Це все зробив Бог; мене зрушив Святий Дух. Подивися, ці мої руки вже не мої власні руки; їх тримає Святий Дух!». Насправді Святий Дух цього не робить; натомість у тебе ввійшов інший дух і маніпулює тобою так, що ти став іншою людиною і не можеш себе контролювати. Хіба це не перевершує твоїх внутрішніх здібностей? Це надприродно, чи не так? (Так.) Що означає надприродне? Хіба це хороше явище? (Ні, це робить людину ненормальною.) Якщо ти можеш раптово оволодіти мовою, отримати навичку або зрозуміти якісь знання, не навчаючись протягом певного часу й не маючи керівництва жодного експерта, це надприродно. Якщо життя-характер людини змінилося без потреби прагнути до істини, шукати, чекати або щось переживати, хіба це не страшна справа? (Так.) Якщо у твоєму розумі й у твоїй підсвідомості досі є багато речей з уявлень і фантазій, то ти маєш відпустити їх і не прагнути до них, тому що вони не є істинним пізнанням Божої роботи й не узгоджуються з методами та принципами Божої роботи. Божа робота абсолютно не перевершить твоєї нормальної людськості, і результат, досягнутий Божою роботою в тобі, абсолютно не полягає в перетворенні твоєї нормальної людськості на піднесену, надприродну людськість. Ба більше, Бог не перетворив би тебе з нормальної людини на незвичайну людину. Скажімо, у процесі переживання Божої роботи твоя совість стає дедалі чутливішою, і в тебе розвивається сильніше почуття сорому. Ти стаєш добрим, здатним бути уважним до Божих намірів і здатним захищати роботу церкви та інтереси Божого дому. Крім того, твої слова та дії не йдуть урозріз із твоєю совістю й розумом, ти поступово стаєш здатним діяти згідно з істинами-принципами, і ти можеш виявляти всіляких людей, справи та речі на основі Божих слів. Це доводить, що шлях, яким ти йдеш у своїй вірі в Бога, є правильним. Але припустімо, що ти досі зосереджуєшся на тому, щоб прислухатися до якогось голосу, коли молишся, і чекаєш якогось натхнення, спалаху світла або надприродного одкровення, коли шукаєш у Бога і благаєш Бога. Крім того, твої совість і розум жодним чином не відновилися й не виправилися, і ти не набув почуття справедливості й не став коритися Богу. Це доводить, що з твоїм прагненням і шляхом, яким ти йдеш, є проблеми, і можна також сказати, що ти зовсім не став на шлях прагнення до істини. Ти також часто підсвідомо прагнеш стати надприродною людиною і часто відчуваєш, що маєш перевершити плоть: не відчувати голоду, якщо не їси, і не відчувати втоми чи сонливості, якщо не спиш і не відпочиваєш кілька днів; і ти навіть прагнеш раптово зрозуміти й опанувати речі, яких не розумієш або яких не вивчив у процесі виконання свого обов’язку, коли вони тобі терміново потрібні. Усі ці фантазії про надприродні речі походять від людських уявлень і фантазій. Оскільки люди не переживали Божої роботи, вони, природно, сповнені фантазій про Його роботу. Насправді Божа робота – це найреальніша й найпрактичніша річ. Бог ніколи не діє згідно з людськими уявленнями та фантазіями; Він ніколи не виконує над людьми такої роботи. Він виконує трохи надприродної роботи лише за дуже особливих обставин і над дуже небагатьма людьми, але ця робота лише тимчасова й потрібна в особливих ситуаціях – це не той метод роботи, який часто проявляється в людях у межах Божого спасіння. У Своїй роботі управління Бог має намір спасти людей, дати їм змогу відкинути свої розбещені характери й досягти спасіння, і основний метод, яким працює Бог, полягає в тому, щоб забезпечити людей істиною, щоб вони могли практикувати згідно з істинами-принципами після того, як зрозуміють істину. Тому, які б уявлення та фантазії не були у твоєму розумі й у твоїй підсвідомості, наскільки б логічними не були твої уявлення та фантазії і наскільки б вони не задовольняли твої духовні потреби, – якими б не були причини, вони завжди залишатимуться уявленнями та фантазіями, і ти маєш відпустити їх, а не чіплятися за них. До якої б міри не була виконана Божа робота і скільки б вона не тривала, люди завжди будуть людьми й ніколи не стануть ангелами. Навіть якщо ти побілієш із голови до п’ят, матимеш біле волосся, біле нафарбоване обличчя, будеш у білому верху й білих штанях і ще й начепиш два крила, ти не зможеш стати ангелом – люди завжди будуть людьми. Ба більше, «люди» тут стосується людей із совістю й розумом нормальної людськості, а не надзвичайних людей, і тим паче не незвичайних людей. Ці люди зовсім не надприродні, але вони чітко відрізняються від невіруючих, які не вірять у Бога, тим, що вони не коять зла, можуть практикувати істину, як тільки зрозуміють її, і розуміють, як дивитися на людей і речі та жити як людина й діяти на основі Божих слів і згідно з Божими вимогами та істинами-принципами, а не жити своїми розбещеними характерами та різними думками й поглядами, які сатана насаджує в людях. Скільки б часу люди не прагнули згідно з власними уявленнями та фантазіями в процесі віри в Бога і скільки б вони не відчували, що здобули, це не рахується в очах Бога, і Бог нічого із цього не пам’ятає. Що Я маю на увазі, коли це кажу? Я маю на увазі саме те, що якщо ти, ґрунтуючись на своїх уявленнях і фантазіях, стримуєш усілякі нормальні потреби своєї плоті або намагаєшся змінити свої інстинкти, рівень, здібності, вдачу, життєвий уклад і життєві звички, то як би ти не намагався стримувати й змінювати ці речі, навіть якщо тобі вдасться отримати якісь результати, це не означає, що ти вже щось здобув на шляху практики істини, і тим паче це не означає, що ти вже є тим, хто прагне до істини, – Бог не пам’ятає цих речей. Ти зрозумів? (Так.)

Хоча людські уявлення та фантазії невидимі й зовні не здається, що вони змушують людей щось говорити чи робити або йти якимось шляхом, вони суворо контролюють думки та внутрішнє єство людей, глибоко в їхніх серцях і в їхній підсвідомості. Чому так відбувається? Тому що речі, які люди люблять і до яких прагнуть, аж надто добре відповідають їхнім уявленням і фантазіям, і ці речі також потурають потребам людської плоті й задовольняють усілякі людські бажання та цікавість. Наприклад, у своїх уявленнях і фантазіях люди вірять, що Божа робота має намір перетворити їх на незвичайних істот, які відрізняються від звичайних людей, і що, коли їх спонукатиме Святий Дух, вони зможуть говорити кількома мовами. Це, очевидно, перевершує внутрішні здібності людей і сферу нормальної людськості, але це дуже великою мірою задовольняє їхнє марнославство, цікавість і дух суперництва. Іншими словами, перш ніж люди здобудуть істину, їм подобаються якісь надприродні речі, і ці речі змушують їх почуватися важливими, вищими за звичайних людей і відмінними від них – це саме те, що любить розбещене людство й чого воно жадає. Кожен сподівається виділятися серед людського роду, відрізнятися від усіх інших, бути унікальним і неповторним, і щоб інші на нього рівнялися й захоплювалися ним. Наприклад, серед розбещеного людства існує таке явище: якщо вироблено лише один екземпляр чогось, то багаті й видатні люди гарячково змагатимуться, щоб його купити. До якої міри вони це робитимуть? До такої міри, що цей товар зрештою буде продано за ціною, яка в кілька або навіть у понад десять разів перевищує його початкову ціну. Людина, якій вдається його купити, думає: «Подивіться, я урвав цю річ, яка єдина у світі. Я справді могутній, хіба ні? Я кращий за інших, чи не так? Ніхто інший не такий спроможний, як я!» У своєму розумі вони задоволені собою і відчувають, що вони особливі, незвичайні й дуже спроможні. Що це за характер? (Зарозумілість.) Це спричинено зарозумілим характером. Деяким людям некомфортно, коли вони носять такий самий одяг, як інша людина. Якщо вони носять одяг, який інші люди не можуть собі дозволити й ніколи раніше не бачили, і всі, хто його бачить, заздрять, як вони почуваються? (Вони задоволені собою.) Вони особливо задоволені собою і думають, що вони не такі, як усі, і на голову вищі за інших. Який характер це спричиняє? (Зарозумілість.) Це також спричинено зарозумілим характером. Бачиш, майже 100% людей мають такий менталітет: якщо вони опанували якусь технічну або професійну навичку, то думають, що вони кращі за інших і що ніхто не є таким хорошим, як вони. Якщо хтось інший також опанує ту саму технічну або професійну навичку, вони заздритимуть цій людині й відчайдушно бажатимуть, щоб ніхто не міг із ними зрівнятися. Чому вони мають такий менталітет? (Вони хочуть стати відмінними від усіх інших.) Якщо вони єдині, хто володіє цією професійною навичкою, то перевершують середньостатистичну людину у своїй групі. Маючи знання про цю технічну або професійну навичку, вони бояться, що інші навчаться її від них. Якщо інші шукатимуть у них допомоги, чи навчать вони їх? (Ні, не навчать.) Вони навчать тебе лише якихось простих речей; що ж до найважливіших і вирішальних речей, вони нікого цього не навчать і залишать тебе розбиратися з ними самостійно. Про що вони насправді думають? «Якщо я навчу цього тебе, то як я зможу виділятися? Якби всі могли це робити, то хіба я не став би просто звичайною людиною? Якщо ніхто з вас не знає, як це робити, то я тут перевершую всіх, і ви всі мусите підлещуватися до мене – так я можу почуватися важливим, чи не так? Хіба я не той, хто має найвищий статус і є найбільш спроможним серед вас? Я тут найголовніший серед вас, хіба ні?» Маючи певні знання про професійну або технічну навичку, вони страшенно бояться, що інші навчаться її від них, і не хочуть, щоб інші були такими ж, як вони. Вони засмутяться, якщо хтось матиме таку саму професійну або технічну навичку чи спеціальність, як у них, тому вони завжди вигадують способи чогось навчитися, щоб перевершити інших. Вони хочуть бути вищими за інших і завжди хочуть затьмарити інших, щоб почуватися важливими. Це правильне прагнення? (Ні.) Саме тому, що розбещене людство має такі жадання й прагнення, у людей природно розвиваються всілякі уявлення та фантазії про Божу роботу, і вони прагнуть бути на голову вищими за інших людей, мати статус і престиж, почуватися важливими, стати не такими, як усі, і навіть стати надлюдьми або незвичайними людьми в очах інших. Тому люди мають відпустити ці уявлення та фантазії про Божу роботу. Якщо говорити конкретно, як це слід практикувати? Не прагни вищих дарів чи талантів і не прагни змінити свій власний рівень чи інстинкти, а натомість у межах своїх природжених даних – таких як рівень, здібності та інстинкти – виконуй свій обов’язок згідно з Божими вимогами й роби кожну справу згідно з тим, що просить Бог. Бог не вимагає того, що перевершує твої здібності чи рівень, – тобі теж не слід ускладнювати собі життя. Нормально, якщо ти просто робиш усе можливе, виходячи з того, що ти розумієш і чого можеш досягти, і практикуєш згідно з тим, що дозволяють твої власні дані. Наприклад, якщо твій рівень і таланти дозволяють тобі підходити лише на роль лідера команди, то добре виконуй роботу лідера команди, розбираючись із будь-якими завданнями та професійними навичками в межах цієї ролі, вирішуючи їх одне за одним і впроваджуючи їх згідно з методами та принципами, яких навчив тебе Бог, – у такий спосіб ти зможеш задовольнити Бога. Припустімо, що ти дієш згідно зі своїми уявленнями та фантазіями й думаєш: «Оскільки я здатний бути лідером команди, то якщо я більше старатимусь, щоб робити краще, трохи потерплю труднощі й заплачу невелику ціну, і Святий Дух виконає наді мною велику роботу, то хіба я не зможу стати церковним лідером або лідером команди з прийняття рішень? Люди можуть думати, що я на це не здатний, але я благатиму Бога – для Бога немає нічого складного! Я не хочу бути лідером команди. Я молитимуся Богу, просячи Його дозволити мені взяти на себе більшу роботу, дозволити мені стати лідером або працівником». Чи правильне таке прагнення? (Ні, неправильне.) Чому ви кажете, що воно неправильне? (Такі люди завжди хочуть робити те, що перевершує їхній власний рівень і здібності, і не здатні триматися виконання власної роботи на основі власного рівня й талантів, залишаючись на своєму належному місці.) Недоречно завжди хотіти бути надлюдиною; це не те, до чого має прагнути нормальна людина.

Деякі люди часто кажуть: «Для Бога немає нічого складного»; цей вислів є фактом, і кожен може його зрозуміти. Але в декого виникає перекручене розуміння: вони вірять, що все, що неможливо зробити людям, може бути здійснено для них Богом, якщо вони просто помоляться Йому, і що, покладаючись на Бога в такий спосіб, люди можуть вийти за межі власних інстинктів і стати надлюдьми. Чи справді це так? (Ні.) Вислів «Для Бога немає нічого складного» вочевидь стосується Божої сили та сутності, Божої всемогутності, а також Божого володарювання над усім сущим – немає нічого, чого Бог не міг би здійснити. Однак це не означає, що люди мусять вийти за межі нормальної людськості й стати надприродними; хоч би яким всемогутнім був Бог, робота, яку Він виконує над людьми, ґрунтується на їхній нормальній людськості й виконується в межах нормальної людськості. Бог влаштовує все суще й керує ним, Він керує людьми, справами та речами, щоб вони служили здійсненню Ним усіляких справ, здійснюючи факти, які Він збирається здійснити. У період, коли Бог здійснює усілякі справи, люди досі перебувають у нормальній людськості – у них нічого не змінилося, і вони й досі люди. Хоч яким всемогутнім є Бог і хоч які методи Бог використовує, щоб володарювати над чимось або щось здійснити, створені люди завжди залишаються створеними людьми; вони й досі живуть у нормальній людськості й жодним чином не є надприродними. Чи сказали б ви всі, що це факти? (Так.) Що означає «не надприродні»? Це означає, що, коли Бог влаштовує людей, справи та речі, люди не можуть не жити, не виживати, не робити кожну справу й не жити в теперішньому моменті під Божим улаштуванням. Але коли ти живеш у теперішньому моменті, чи твоя свідомість затуманена? (Ні.) Ти й досі при ясному розумі. То невже твій рівень миттєво покращився або змінився? (Ні.) Він залишається таким самим, яким був спочатку. Тоді чи змінилися миттєво твої інстинкти? Ні, теж не змінилися. Під Божим володарюванням, улаштуваннями та впорядкуваннями, скільки б речей ти не пережив, не відбувається жодних змін у твоїй вдачі, звичках, життєвому укладі, а також у рівні, здібностях і різних функціях твоєї нормальної людськості. Просто, коли люди переживають Божу роботу, вони стикаються з усілякими речами й людьми у своєму відповідному оточенні, і кінцевим результатом є те, що в процесі переживання Божої роботи вони здобувають проникнення й засвоюють певні уроки. Якщо це люди, які прагнуть до істини, то вони здатні зібрати врожай у плані істини й пізнання Бога. У процесі переживання Божої роботи мислення людей нормальне, їхня свідомість не затуманена, а їхній рівень, здібності та інстинкти залишаються такими самими, якими були спочатку, без жодних змін. Тому вислів «Для Бога немає нічого складного» стосується Божої всемогутності та Божого влаштування всього сущого. Він не стосується того, щоб робити людей надприродними або змінювати сутність створених людей. Бог не змінює сутності людей; люди й досі залишаються людьми, і незалежно від того, чоловік ти чи жінка, у цьому аспекті немає жодних змін. Бог улаштовує все, і Бог усемогутній; це те, Хто є Бог і чим володіє, і це те, що має Бог. «Для Бога немає нічого складного» не означає, що люди стали надприродними, і це не означає, що люди всемогутні. Навіть якщо окремі особи іноді можуть досягати певних речей, що виходять за межі їхнього власного рівня або їхніх тілесних інстинктів, це робота Святого Духа. Це Бог дав їм цей дар; річ не в тім, що вони народилися із цією здатністю. Це обумовлено тим, що створені люди не мають здатності змінити все це, що призначив Бог. Я наведу простий приклад стосовно питання людського інстинкту. Наприклад, коли люди чують лячний звук, вони відчувають страх та інстинктивно щуляться. Скільки б тобі не було років, ти був таким із дитинства, і ти будеш таким, доки не помреш, – це інстинкт. Що означає «інстинкт»? Це вроджена функція фізичного тіла, і вона ніколи, ніколи не зміниться. Лише володіючи вродженими інстинктами, нормальна людина може підтримувати життя й виживання нормальної людськості, тому людські інстинкти – це не те, що Бог має намір змінити. Ви це зрозуміли? (Так.) Чого стосується вислів «Бог усемогутній»? (Він стосується власної влади Бога та Божої всемогутності.) Чи має це якийсь стосунок до людей? (Це не має жодного стосунку до людей, і це не означає, що люди можуть робити надприродні речі.) Це не означає, що під Божим контролем люди всемогутні; навіть коли люди перебувають під Божим контролем, вони не можуть досягти всемогутності. Чому так? (Бо люди – не Бог; люди – лише створені істоти, тоді як Бог унікальний.) Правильно, так воно і є. Люди завжди будуть людьми. Вони не стануть іншим видом, і, звісно, тим паче не стануть Богом; атрибути людей не зміняться. Атрибути людей не зміняться, тож чи зміняться їхні інстинкти? (Ні, не зміняться.) Інстинкти людей не зміняться, як і їхні життєві звички та життєві уклади, або притаманна їм вдача, дана Богом. Візьмімо, наприклад, життєві уклади. Люди, як і більшість створінь, працюють після сходу сонця й відпочивають після заходу сонця. Коли вони встають уранці, і їхній мозок добре відпочив, а тіло почувається комфортно, вони стають до роботи; уночі, коли тіло починає втомлюватися, вони позіхають, а мозок виснажений, вони починають входити у стан спокою – це дуже нормальний життєвий уклад. Це спільна риса людей, а також людський інстинкт, і, звісно, це також життєвий уклад, який Бог установив для людства. Цей уклад визначено відповідно до обертання сонця, місяця й зірок, а також сходу й заходу сонця. Якщо ти порушиш цей життєвий уклад, у короткостроковій перспективі серйозних проблем може не бути: коли ти іноді почуваєшся втомленим і хочеш спати, ти можеш стримати себе й випити чаю або кави, і твоя фізична втома трохи мине, але в довгостроковій перспективі у твого організму виникнуть проблеми. Чому виникнуть проблеми? Тому що ти порушив життєвий уклад, який Бог установив для людей. Коли у твого організму виникнуть проблеми й ти підеш до лікаря, він скаже: «Увечері тобі треба рано лягати спати, лягати відпочивати до 10-ї години, і вставати о 4-й чи 5-й ранку; за кілька місяців ти знову будеш здоровий». Після трьох місяців дотримання порад лікаря всі твої симптоми тілесного дискомфорту в основному зникнуть, і ти подумаєш собі: «Виявляється, проблеми з моїм організмом були не якоюсь серйозною хворобою, вони були спричинені тим, що я не дотримувався цього нормального укладу у своєму житті». Бачиш, хіба ти не сказав би, що життєві уклади людей не можна порушувати? (Так.) Цей життєвий уклад людей такий самий, як і в інших створінь; усі вони працюють після сходу сонця й відпочивають після заходу сонця. Звісно, є деякі створіння, як-от сови, що відпочивають удень, а виходять і стають активними вночі; їхній життєвий уклад відрізняється від людського та інших створінь, але якби ти захотів порушити цей їхній уклад, це було б неможливо. Крім того, взимку деякі створіння впадають у сплячку. Чи є в людей такий уклад? (Ні.) Ні, людям не потрібно впадати в сплячку. Життя людей має уклад: вони відпочивають один або два дні на тиждень, працюють після сходу сонця, відпочивають після заходу сонця й постійно підтримують цей нормальний уклад праці та відпочинку, і в такий спосіб їхнє життя може бути убезпечене, а виживання – підтримане. Люди мають власні життєві уклади, і ці життєві уклади встановив Бог. Усі вони мають значення і всі вони призначені для підтримання нормального життя та виживання людства. Тому Божа робота абсолютно не порушить укладів людського життя та виживання, як це собі уявляють люди, і тобі також слід відпустити це уявлення та фантазію. Якби люди силоміць порушували ці уклади, які Бог установив для них, або якби люди постійно хотіли змінити їх через те, що ними керують якісь ідеї про надприродні речі, то це було б нерозумно. Якщо ти думаєш, що їхня зміна піднесе твоє життя й покращить твою людськість, то спробуй змінити їх і подивися, як довго ти зможеш прожити, подивися, як усе зміниться в наступні дні, і чи піднесеться твоя нормальна людськість, і чи станеш ти надлюдиною або ангелом. Якщо ти віриш, що Божа робота мусить містити надприродний елемент і що вона має змінити твої життєві уклади, і ти також хочеш силоміць змінити їх, щоб стати кимось надзвичайним, то можеш спробувати. Можливо, після кількох років спроб ти справді зміниш уклади свого життя та виживання. Є лише одна ситуація, коли це може статися, – це коли твоє фізичне тіло більше не існуватиме; у цей момент ти справді будеш надприродним і перетворишся на хмарку диму, станеш «небожителем» і безсмертним. Якщо ти хочеш зберегти своє фізичне тіло нормальним і здоровим і бути здатним приймати Божу роботу та Його слова, перебуваючи в нормальному стані, то тобі не слід прагнути стати так званою надлюдиною або прагнути до так званої піднесеної людськості, ґрунтуючись на власних уявленнях та фантазіях; натомість ти маєш жити в нормальній людськості, підтримувати уклад життя та виживання своєї нормальної людськості, а також підтримувати інстинкти своєї нормальної людськості. Не висувай до Бога необґрунтованих вимог; усі ці необґрунтовані вимоги походять від твоїх фантазій та уявлень. Твої інстинкти, життєві уклади тощо – це не те, що Бог має намір змінити, і не те, що Він має намір змінити Своєю роботою. Спасенна людина – це точно не той, хто сповнений уявлень та фантазій, і тим паче не надлюдина чи якась незвичайна особа. Натомість це людина з нормальною людськістю, із совістю та розумом, людина, яка здатна дослухатися до Божих слів, дивитися на людей і речі, жити як людина й діяти згідно з істинами-принципами; це людина, яка може коритися Богу в усьому, яка зовсім не надприродна й чия людськість особливо нормальна й практична.

Люди, які живуть у нормальній людськості, також обмежені багатьма тілесними інстинктами й тілесними потребами. Наприклад, іноді люди можуть затриматися з виконанням своїх обов’язків на пару днів, бо вони занадто втомлені або хворі й потребують відпочинку; іноді через напружене оточення вони можуть відчувати страх і бути не в змозі заспокоїтися, щоб виконувати свої обов’язки; або вони можуть часто відчувати почуття боргу й смуток у серці, тому що через свій обмежений рівень і здібності вони не можуть бути компетентними в певному виді роботи чи обов’язку, – усе це нормальні прояви, які підпадають під сферу нормальної людськості. Іноді люди можуть бути скуті почуттями й тілесними потребами, а іноді вони можуть підпадати під обмеження тілесних інстинктів або обмеження часу й вдачі – це нормально й природно. Наприклад, деякі люди з дитинства були досить інтровертними; вони не люблять розмовляти й насилу спілкуються з іншими. Навіть будучи дорослими у свої тридцять чи сорок років, вони й досі не можуть подолати цю вдачу: вони й досі не вправні в мовленні й не вміють гарно говорити, а також не вміють добре спілкуватися з іншими. Після того як вони стають лідерами, ця риса вдачі певною мірою обмежує їхню роботу й перешкоджає їй, і це часто завдає їм страждань і розпачу, змушуючи їх почуватися дуже скутими. Інтровертність і нелюбов до розмов – це прояви нормальної людськості. Оскільки це прояви нормальної людськості, чи вважаються вони переступами перед Богом? Ні, це не переступи, і Бог ставитиметься до них правильно. Незалежно від твоїх проблем, дефектів чи вад, ніщо із цього не є проблемою в Божих очах. Бог дивиться лише на те, як ти шукаєш істину, практикуєш істину, дієш згідно з істинами-принципами й слідуєш Божому шляху за умов, притаманних нормальній людськості, – ось на що дивиться Бог. Тому не дозволяй таким базовим умовам, як рівень, інстинкти, вдача, звички та життєві уклади нормальної людськості, обмежувати тебе в питаннях, що стосуються істин-принципів. Звісно, не витрачай свою енергію й час на спроби подолати ці базові умови й не намагайся змінити їх. Наприклад, якщо в тебе інтровертна вдача, і ти не любиш розмовляти, і ти не красномовний, і ти не вправний у спілкуванні та взаємодії з людьми, ніщо із цього не є проблемою. Хоча екстраверти люблять поговорити, не все, що вони кажуть, корисне або узгоджується з істиною, тому бути інтровертом – не проблема, і тобі не потрібно намагатися це змінити. Ти можеш сказати: «Якби я був звичайним послідовником, для мене не було б проблемою мати інтровертну вдачу; але тепер я лідер, тож хіба мені не треба змінити свою інтровертну вдачу?» Якщо ти справді хочеш її змінити, ти можеш зробити спробу навчитися спілкуватися з іншими або взяти за правило, скільки ти говориш, скільки справ вирішуєш і зі скількома типами людей маєш справу за один день. Якщо ти справді маєш здатність змінити притаманну тобі вдачу, то, звісно, це не обов’язково погано з погляду виконання тобою роботи церкви. Однак якщо ти народився з інтровертною вдачею, і ти не красномовний, і не вправний у спілкуванні, і не знаєш, як розмовляти чи взаємодіяти з іншими, то ніхто не може цього змінити. Деякі люди мають інтровертну вдачу, вони не бажають взаємодіяти чи розмовляти з іншими, і, крім того, їм не так багато є чого сказати. Вони завжди відчувають, що правильно говорити лише щось корисне й що немає потреби говорити непотрібні речі, тому вони не бажають багато говорити. У деяких людей це може бути тому, що вони занадто молоді, не мають життєвого досвіду і їм бракує слів; в інших людей може бути так, що вони вже не молоді й мають життєвий досвід, але в них і досі ця інтровертна вдача. Якщо ти намагаєшся змінити таку вдачу й застосовуєш усілякі підходи, щоб її змінити, то дозволь Мені сказати тобі: ти ніколи не зможеш змінити її за все своє життя, тому що Бог не виконує такої роботи. Незалежно від того, чи твоє обличчя або зовнішність нагадує твого батька, твою матір чи будь-якого іншого родича, ця зовнішність не зміниться, і особливо твоя вдача не зміниться і поготів. Дехто каже: «Важко змінити інтровертну вдачу, тож чи легко змінити екстравертну?» Змінити екстравертну вдачу так само важко. Екстраверти люблять поговорити й мають багато чого сказати; якщо попросити їх не говорити або говорити менше, вони не можуть себе контролювати, і якщо хтось забороняє їм говорити, це наче відібрати в них життя. Якщо змусити інтроверта спілкуватися з екстравертом, чи будуть вони впливати одне на одного? Спочатку вони можуть трохи впливати одне на одного; заради збереження обличчя двоє людей будуть поступливими й толерантними або терплячими й розуміючими одне до одного. Але з часом вони пізнають одне одного й один отримає чітке уявлення про вдачу іншого, і не буде потреби поводитися одне з одним так терпляче й уважно, тому вони швидко повернуться до своїх початкових станів. Якщо спочатку в тебе була інтровертна вдача, ти й зараз інтроверт; коли ти говориш і розмовляєш, то вимовляєш лише кілька слів або речень, і тобі більше нічого сказати. Якщо хтось запитує: «Ти виходив?», ти відповідаєш: «Так». Потім, якщо запитують: «Коли ти повернувся?», ти відповідаєш: «Щойно». Ти не кажеш, що сталося, і не кажеш того, що та людина хоче почути. Натомість екстраверти безперервно сиплють словами, як кулемет, і навіть якщо ти переб’єш їх, через деякий час вони продовжать говорити. Чи легко змінити вдачу людини? (Ні, нелегко.) Це те, із чим народжується кожна створена людина. Це не має нічого спільного з розбещеними характерами чи сутністю людськості людини; це просто стан буття, який люди можуть бачити ззовні, і спосіб, у який людина ставиться до людей, справ та речей. Деякі люди добре вміють виражати себе, тоді як інші – ні; дехто любить описувати речі, тоді як інші – ні; дехто любить тримати свої думки при собі, тоді як інші не люблять тримати свої думки всередині, а хочуть висловити їх уголос, щоб усі могли їх почути, і лише тоді вони почуваються щасливими. Це різні способи, у які люди ставляться до життя й людей, справ та речей; це людські вдачі. Твоя вдача – це те, із чим ти народився. Якщо ти не спромігся змінити її навіть після багатьох спроб, то дозволь Мені сказати тобі: можеш зараз перепочити; немає потреби так сильно себе втомлювати. Її неможливо змінити, тому не намагайся її змінити. Якою б не була твоя початкова вдача, вона залишається твоєю вдачею. Не намагайся змінити свою вдачу заради здобуття спасіння; це облудна ідея – хоч яку вдачу ти маєш, це об’єктивний факт, і ти не можеш його змінити. З погляду об’єктивних причин цього результат, якого Бог хоче досягти у Своїй роботі, не має нічого спільного з твоєю вдачею. Також із твоєю вдачею не пов’язано те, чи зможеш ти здобути спасіння. Крім того, твоя вдача не має жодного стосунку до того, чи є ти людиною, яка практикує істину й має істину-реальність. Тому не намагайся змінити свою вдачу через те, що виконуєш певні обов’язки або служиш куратором певного робочого завдання, – це помилкова ідея. Що ж тобі тоді робити? Незалежно від твоєї вдачі чи вроджених даних, ти маєш дотримуватися істин-принципів і практикувати їх. Зрештою, Бог не оцінює, чи слідуєш ти Його шляху, чи можеш здобути спасіння, ґрунтуючись на своїй вдачі або на тому, яким вродженим рівнем, навичками, здібностями, дарами чи талантами ти володієш, і, звісно, Він також не дивиться на те, наскільки ти стримував свої тілесні інстинкти й потреби. Натомість Бог дивиться на те, чи практикуєш і переживаєш ти Його слова, слідуючи за Богом і виконуючи свої обов’язки, чи маєш ти бажання й рішучість прагнути до істини, і, зрештою, чи досяг ти того, щоб практикувати істину й слідувати Божим шляхом. Ось на що дивиться Бог. Ви це розумієте? (Так, ми розуміємо.)

Коли деякі жінки діють, вони все роблять стрімголов, вони швидкі та енергійні, як блискавка, і приймають швидкі й рішучі рішення; їхня вдача – точнісінько як у чоловіка. Який популярний термін використовується для їхнього опису в наші дні? Маскулінні жінки. «Маскулінні жінки» – це вже не ті дурні, великі, неповороткі незграби, яких люди раніше називали цим терміном. Це не зневажливий термін, а радше хвалебний. Але як Бог ставиться до цього хвалебного терміна? Ти швидка та енергійна, як блискавка, і дієш сміливо, твердо й рішуче, але які принципи твоєї практики та основа для твоїх дій? Це істина? Це слова Божі? Ось що ключове. Якщо чоловік повільний і скрупульозний у своїх діях, то, за словами невіруючих, він схожий на жінку зі зв’язаними ногами, дехто навіть використовує зневажливий термін, кажучи, що він «трохи зніжений», але як Бог на нього дивиться? Незалежно від того, чи діє людина швидко та енергійно, як блискавка, сміливо та рішуче, чи діє як жінка зі зв’язаними ногами й трохи зніжено, чи є щось із цього проблемою? (Ні.) Чи є швидкість та енергійність, як у блискавки, а також сміливість і рішучість сильною стороною? (Ні, не обов’язково.) Тож чи є слабкістю діяти як жінка зі зв’язаними ногами? (Так само ні, не обов’язково.) Хоча з двох термінів «маскулінні жінки» та «трохи зніжений» один є хвалебним, а інший – зневажливим, сутність цих двох типів поведінки чи способів дій не слід оцінювати на основі їхнього буквального значення. Що слід для цього використовувати? (Те, чи практикує людина слово Боже, чи ні.) Для оцінювання слід використовувати основу їхніх дій, а також результат, якого вони мають намір досягти. Якщо основа їхніх дій – слово Боже та істини-принципи, то можна бути на 90 відсотків упевненим, що вони не коять нічого поганого. Якщо вони не лише діють згідно з істинами-принципами, а й, крім того, результат, якого вони мають намір досягти, полягає в захисті Божого свідчення та інтересів Божого дому, а також у повчанні більшої кількості братів і сестер, то ми можемо бути на 100 відсотків упевнені, що вони не коять нічого поганого. Байдуже, чи діють вони сміливо та рішуче, чи як жінка зі зв’язаними ногами, – байдуже, як вони діють зовні, – це не важливо. Важливо, чи є істини-принципи основою їхніх дій, і чи є метою їхніх дій та результатом, якого вони мають намір досягти своїми діями, оберігання інтересів Божого дому та роботи церкви, а також повчання більшої кількості людей. Тож чи важлива форма їхніх дій? (Ні, не важлива.) Незалежно від того, чи ти маскулінна жінка, чи схожа на жінку зі зв’язаними ногами, Бог дивиться не на це; це не той стандарт, який Бог використовує для оцінювання людей. Отже, якщо жінка здається маскулінною, і у своїх діях вона швидка та енергійна, як блискавка, смілива й рішуча, чи гідне це похвали й поваги? (Ні, не гідне.) Чи є швидкість та енергійність, як у блискавки, а також сміливість і рішучість принципом для дій? (Ні.) Незалежно від того, чоловік ти чи жінка, сміливість і рішучість, а також швидкість та енергійність, як у блискавки, не є принципом для дій. Тож що є принципом для дій? (Треба діяти згідно з істинами-принципами, і результат, якого людина має намір досягти, має полягати в оберіганні інтересів Божого дому та повчанні більшої кількості людей – ось принцип.) Це конкретний принцип. Якщо ти дієш згідно із цим принципом, то ти практикуєш істину; якщо ти не дієш згідно із цим принципом, то в Моїх очах вислів, що найкраще визначає твої сміливі й рішучі дії, швидкі та енергійні, як блискавка, – це «чинити безчинства, коячи погані речі». Очевидно, що чинити безчинства, коячи погані речі, – це не діяти на основі істин-принципів; хоча здається, що ти дієш рішуче й без вагань і маєш вигляд лідера або царя, насправді ти чиниш безчинства й коїш погані речі. Які наслідки чинення безчинств і скоєння поганих речей? Це спричиняє переривання й завади та саботує роботу церкви. Тож чи Бог про це пам’ятатиме? (Ні.) Бог не лише про це не пам’ятатиме, а й засудить це. Отже, ти кажеш, що ти маскулінна жінка, і що у своїх діях ти швидка та енергійна, як блискавка, і дієш сміливо, твердо й рішуче, але чи є від цього користь? (Ні, немає.) Лише пошук істини й дія згідно з істинами-принципами можуть називатися справжньою здатністю; лише це є практикою істини й прагненням до істини, і лише це мають робити люди з нормальною людськістю. Припустімо, ти скажеш: «Це просто моя вдача, і вона не може змінитися, то що ж мені робити?» Є просте рішення. Чи ти жвава людина, чи маєш повільний темперамент – це не проблема; не будь цим скутий. Також тобі не потрібно докладати зусиль, щоб змінити свій спосіб дій, тому що ти хочеш діяти згідно з принципами. Незалежно від твого методу, якщо основа твоїх дій – це істини-принципи, а результат, якого ти досягаєш, полягає в захисті Божого свідчення, Божих інтересів і роботи Божого дому, то це добрі вчинки, і Бог їх пам’ятатиме. Натомість незалежно від того, чи зовні ти боязкий і нерішучий, як жінка зі зв’язаними ногами, чи швидкий та енергійний, як блискавка, подібно до лідера чи царя, – незалежно від зовнішньої форми твоїх дій, – якщо ти не дієш згідно з істинами-принципами, то ти спричиняєш переривання й завади, і це лихі вчинки, і Бог їх засудить, і Бог про них не пам’ятатиме. Це принцип для судження про те, добра людина чи зла. Ви це розумієте? (Так.) Отже, тепер, коли ми закінчили бесідувати про ці речі, чи є у вас якесь розуміння того, які уявлення та фантазії мають люди щодо Божої роботи? (Так.) Тепер, коли ви їх розумієте, чи знаєте ви деякі з відхилень, які мають люди в процесі віри в Бога та прагнення до істини? Чи зрозуміло вам також, як вам слід практикувати? (Так.)

З одного боку, мета розуміння людських уявлень і фантазій полягає в тому, щоб не дати людям жити згідно із цими уявленнями й фантазіями та йти хибним життєвим шляхом. З іншого боку, вона полягає в тому, щоб дати людям змогу – поки вони відпускають ці уявлення та фантазії – жити в межах нормальної людськості й виконувати свої зобов’язання та обов’язки з легкістю й радістю, і не змушувати себе робити те, на що вони не здатні. Якщо є щось, чого ти можеш досягти й що тобі слід зробити, то доклади до виконання цього всіх своїх зусиль; якщо щось перебуває поза межами твого рівня й здібностей, то знайди когось для співпраці або попроси інших братів і сестер про допомогу, і зроби це в повну міру своїх можливостей – такі принципи. Словом, у цьому питанні люди мають зрозуміти, що протягом періоду Божої роботи в процесі прийняття Божих слів і в межах основних умов, притаманних людськості кожної людини, її людськість поступово розвивається в хорошому напрямі, радше ніж стає викривленою, надприродною чи ненормальною. Тому, якщо обов’язок, який ти виконуєш, передбачає технічні або професійні навички, то, щоб добре виконувати цей обов’язок, тобі слід докласти зусиль, щоб старанно опанувати ці технічні або професійні навички й заглибитися в них. Тобі не слід сліпо чекати, поки Бог почне діяти, ґрунтуючись на думках і поглядах на кшталт «Бог усемогутній, і те, що неможливо зробити людям, може здійснити Бог, якщо ми просто помолимося Йому», та на фантазіях про надприродні речі, не докладаючи зусиль, щоб самому навчитися цієї навички. Тобі слід вкласти все своє серце, всю свою силу і весь свій розум у виконання того, що в межах досяжного для твого рівня, а коли йдеться про те, що перевищує твій рівень і здібності, не ускладнюй собі життя, не обтяжуй, не навантажуй себе й ніяк на себе не тисни, натомість стався до себе поблажливо. Візьмімо, наприклад, опанування комп’ютерних навичок. Скажімо, ти вже в літах, і з огляду на твій вік, твій рівень і твої нинішні умови, просто навчитися друкувати – це вже для тебе чимале досягнення. Якщо ти також можеш навчитися зв’язуватися з братами та сестрами й виконувати роботу онлайн, це вже досить непогано. Однак ти ніколи не задоволений і досі хочеш більшого – ти хочеш навчитися писати програми й підтримувати безпеку мережі, виконуючи роботу, яку можуть робити лише мережеві інженери та високотехнологічний персонал. Хіба це не нерозумно? (Так.) Ти не можеш опанувати ці речі, тому стаєш негативним і нарікаєш на Бога: «О Боже, чому я не можу опанувати ці речі? Чому Ти дав мені такий рівень? Я такий старий – чому Ти не можеш знову зробити мене молодим? Хіба Бог не всемогутній?» Те, що в тебе такі думки й ти висуваєш такі вимоги, – неправильно. Що мається на увазі під «робити все, що у твоїх силах, і не перевищувати свій рівень, здібності та інстинкти»? Чого б твій рівень і здібності не дозволяли тобі досягти, саме цього Бог вимагає від тебе. Того, що тобі не під силу, Бог від тебе не вимагає, і ти теж не мусиш вимагати цього від себе. Якщо ти не можеш чогось зробити, є інші, хто може; Бог не вимагає, щоб саме ти це робив. Ти кажеш: «Я старий – я не знаю, як завантажувати відео, я також не знаю, як підтримувати безпеку мережі, і тим паче я не знаю, як писати програми», і все ж ти наполягаєш на вивченні цих речей – чи запитував ти, чи потрібно Божому дому, щоб ти виконував цю роботу? Чи належно ти виконав свою власну роботу? Чи належно ти виконав ти роботу, яку дозволяє тобі досягти твій рівень? Якщо ти не виконав її належно й досі наполягаєш на спробах робити те, що тобі недосяжне й незбагненне, і чого ти навіть ніколи не зможеш навчитися за все своє життя, як ти думаєш, ти борешся проти себе чи проти Бога? Хіба це не дуже клопітно? (Так.) Ти завжди хочеш перевершити себе й стати надлюдиною, але цього Бог від тебе не вимагав. Може бути лише одна причина, чому ти хочеш бути надлюдиною, а саме: ти хочеш похизуватися й не хочеш визнати поразку чи піддатися старості. Ти терпиш труднощі й платиш ціну не заради того, щоб добре виконувати свій обов’язок; ти не виконуєш свій обов’язок згідно з принципом жити як людина й твердо триматися належного тобі місця. Ти хочеш довести, що ти не старий, кидаючи виклик власному рівню та здібностям. «Я ще на щось здатен», – думаєш ти. «Я нічим не гірший за інших, я можу робити все, що можуть інші!» Чи має це сенс? (Ні.) Це не має сенсу. Усі ці зусилля, яких ти докладаєш, марні й нічого не варті. Якщо ти вкладеш усе своє серце, увесь свій розум і всю свою силу в належне виконання того, що дозволяють тобі досягти твої власні умови, то Бог буде задоволений. Не кидай виклик самому собі й не прагни вийти за межі своїх можливостей. Бог знає, які в тебе рівень і здібності. Який рівень і здібності Бог дав тобі, Він давно напередвизначив. Бажання завжди перевершити їх – це зарозумілість і переоцінювання себе самого; це означає напрошуватися на неприємності, і це неминуче закінчиться провалом. Хіба такі люди не нехтують своїми належними завданнями? (Так.) Вони не живуть як людина згідно з правилами й твердо не тримаються своїх належних позицій, щоб виконувати обов’язки створеної істоти, – вони не дотримуються цих принципів у своїх діях, а радше завжди намагаються похизуватися. Є вислів із двох частин: «Стара жінка фарбується помадою, щоб тобі було на що подивитися». З якою метою це робила б «стара жінка»? (Щоб похизуватися.) Стара жінка хоче показати тобі: «Я тобі не звичайна стара жінка – я покажу тобі щось особливе». Вона не хоче, щоб на неї дивилися зверхньо, а натомість хоче, щоб її високо цінували й шанували; вона хоче кинути виклик своїм межам і перевершити себе. Хіба це не наявність зарозумілої природи? (Так.) Якщо в тебе зарозуміла природа, то ти не тримаєшся своїх меж, ти не хочеш жити як людина так, як личить твоєму становищу. Ти завжди хочеш кинути виклик самому собі. Ти хочеш уміти робити все, що можуть інші. Коли інші роблять те, що дозволяє їм виділитися, досягають результатів або роблять внесок і отримують загальну похвалу, ти почуваєшся некомфортно, заздрісно й невдоволено. Тоді ти хочеш покинути свої поточні завдання, щоб взятися за роботу, яка дозволить тобі засяяти, бажаючи, щоб тебе теж високо цінували. Але ти не здатний виконувати роботу, яка дозволяє тобі виділитися, тож хіба це не марна трата часу? Хіба це не нехтування своїми належними завданнями? (Так.) Не нехтуй належними завданнями, бо нехтування ними не закінчиться добром. Це не лише затримує справи й марнує час, змушуючи інших дивитися на тебе зверхньо, а й змушує Бога гидувати тобою, і зрештою ти мучиш себе так, що стаєш досить негативно налаштованим. Незалежно від віку – чи то молода, чи середнього віку, чи літня – людина має межі щодо свого рівня й талантів; ніхто не є досконалим. Забудь про те, щоб бути досконалою людиною, забудь про те, щоб знати, як усе робити, могти все робити й усе розуміти, – це клопіт, якщо ти маєш такий характер.

Чому, коли Бог говорить до всіляких людей на будь-яку тему чи про будь-яке питання в межах Своєї роботи, Він знову і знову говорить про одне й те саме, звертаючись до різних станів і ситуацій? Ті, кому бракує духовного розуміння, думають: «Такий спосіб мовлення – занадто детальний і багатослівний; ми вже розуміємо». Можливо, ти вже розумієш, але інші можуть ще не розуміти; і навіть якщо ти розумієш, чи можеш ти розв’язати проблеми різних станів? Якщо не можеш, це означає, що ти ще не повністю розумієш, тому не вдавай, що розумієш. Усі стани людей різні. Лише коли проговорено про всі стани кожного типу людей і охоплено всі різноманітні стани, тобто коли обговорено стани всіх типів людей у межах певного важливого питання, і кожен розуміє цей аспект істини, – лише тоді це питання пояснено чітко. Що Я маю під цим на увазі? Я маю на увазі, що у всіх виникають різні проблеми під час життя в їхніх власних умовах; проблеми в кожного різні, і вдача, сильні сторони й те, що в кожного добре виходить, також різні. Тому в кожного є свої особисті умови, свої труднощі та свої різні думки й погляди. Однак, якими б різними не були власні умови людей, і якими б різними не були їхні здібності, рівні, глибина бачення, вдача та звички, розбещені характери та природа-сутність людей однакові. Тобто, якими б різними не були різноманітні умови людськості людей, люди мають ті самі спільні риси. Чому люди мають ті самі спільні риси? Тому що характер-сутність, від якого люди залежать для виживання, однаковий. Тому, після того як стани й проблеми всіляких людей було розвінчано, людям потрібно практикувати згідно з істинами та принципами, яких вимагає Бог, і тоді спільні проблеми людства будуть розв’язані. Хоч якими є твоя вдача чи рівень, хоч який ти здібний, і незалежно від того, чоловік ти чи жінка, народився ти на Заході чи на Сході, з Півдня ти чи з Півночі, якщо твій розбещений характер розв’язується через прийняття істини, прийняття суду й кари Божих слів та через практику істини, твої труднощі будуть розв’язані. Це означає, що всі різноманітні стани, які виникають у людей у контексті спільних людських проблем, також можуть бути розв’язані. Чому в людей виникають різноманітні стани? Це обумовлено тим, що вроджені умови людськості, які має кожна людина, різні. Наприклад, якщо ти живеш на Півдні й маєш деякі побутові звички й уклади жителів півдня, і в тебе також розвиваються деякі риси вдачі та способу життя, специфічні для жителів півдня, то з таким походженням у тебе розвинуться деякі особливі уявлення й фантазії, особливі думки й погляди та особливі стани. Якби ти народився на Півночі, ти мав би вдачу й побутові звички жителів Півночі або деякі стани, що виникають зі звичаїв, культурного походження, методів виховання та інших подібних речей, притаманних жителям Півночі. Отож стани, що виникають у людей, які живуть на Півдні та на Півночі, різні. Однак першопричина й сутність станів, що виникають з однієї проблеми, однакові, тому всі вони можуть бути розв’язані тими самими істинами. У такому разі не має значення, з Півночі ти чи з Півдня, зі Сходу чи із Заходу; якщо ти створена людська істота, усі твої проблеми можуть бути розв’язані істинами. Ви зрозуміли? Це питання складне? (Тепер, коли я почув пояснення, я відчуваю, що воно більше не складне.) Чому ви кажете, що це питання не складне? (Хоча власні умови, походження та вдача людей різні, і це природно породжує різні стани, першопричина цих різних станів однакова, і розбещена сутність людей однакова. Скільки б розбещеного характеру люди не виявляли, це можна розв’язати тими самими істинами; тому істини можуть розв’язати проблеми кожної людини.) Незалежно від того, з Півдня люди, з Півночі, зі Сходу чи із Заходу, незалежно від того, чоловіки вони чи жінки, молоді чи старі, і незалежно від того, якими є їхні власні умови, їхні розбещені характери однакові, і різноманітні стани, думки й погляди та ставлення до істини, які породжує цей розбещений характер, мають спільну рису. Що це за спільна риса? Усе, що виникає із цього розбещеного характеру, є від сатани й не відповідає істині; звісно, якщо бути точнішим, можна сказати, що це протилежно істині. Тому, якими б не були відмінності між расами, релігіями чи культурами розбещеного людства, і незалежно від того, чи мають люди жовту, білу, коричневу або чорну шкіру, усі вони є розбещеними людьми, і всі люди мають ту саму сутність опору Богові. Це те, що в них спільне. Тому, незалежно від того, з якої країни люди або якої вони раси, їх разом називають розбещеними людьми. Тобто, незалежно від того, чи є ці раси людей вищими або нижчими, бідними або багатими з погляду кольору шкіри, зовнішності, життєвих звичок або расової культури, і незалежно від того, яку освіту вони здобули, у будь-якому разі правила, на які вони покладаються для свого виживання, походять від сатани, не узгоджуються з істиною та опираються Богові. Навіть якщо люди належать до заможної, шляхетної раси з високим релігійним походженням, їхня сутність однаково залишається сутністю розбещених людей, вони однаково з поріддя сатани, що опирається Богові, вони однаково розбещені люди, усі вони опираються Богові, усі вони є тими, кого судять і карають у межах Божої роботи, а ті серед них, хто може прийняти істину, є тими, кого Бог має намір спасти. Що це означає? Це означає, що до того, як ти будеш спасенним, яким би високим не було твоє культурне походження, освітнє походження та релігійне походження, твоя сутність однаково опирається Богові та ворожа Богові. Отже, сутність людей не зміниться через колір їхньої шкіри, релігію, країну народження, їхню освіту чи культурне походження. Так само, якої б раси не була людина, вона не стане шляхетною чи низькою в очах Бога через свої власні умови. Тож яким є стандарт для оцінювання того, шляхетні люди чи низькі, в очах Бога? Є лише один стандарт: чи приймаєш ти істину. Якщо ти приймаєш істину, то ти шляхетний незалежно від своєї раси чи кольору шкіри. Якщо ти не приймаєш істину, то навіть якщо ти кажеш: «У мене біла шкіра, світле волосся й блакитні очі, і моя сім’я поколіннями належить до королівської династії», у цьому немає користі! Навіть якщо ти шляхетний серед людства, якщо ти не приймаєш істину, то в Божих очах ти однаково розбещена людина, ти такий самий, як будь-яка інша розбещена людина, – немає жодної різниці. Скільки б представників людської раси не рівнялося на тебе, не шанувало тебе й не приносило тобі дарів, це не приносить користі й не змінить твого статусу, ідентичності та сутності в Божих очах. Божий стандарт для оцінювання людства – який, звісно, також є Божим фіксованим високим еталоном і стандартом для оцінювання людства – полягає в тому, щоб оцінювати його за істиною. Якщо ти любиш і практикуєш істину, то ти шляхетний; якщо ти не практикуєш істину, то ця твоя стара плоть є розбещеною людиною; вона не варта й ламаного гроша, і навіть не така цінна, як мураха на землі. За винятком мікроорганізмів, яких люди не можуть бачити, мурахи відносно малі серед усіх живих істот. Їхні життєві уклади, правила виживання та інстинкти повністю відповідають законам, встановленим Богом. Їхній графік роботи й відпочинку змінюється відповідно до клімату та коливань температури чотирьох пір року, і вони ніколи не будуть активно змінювати ці уклади й правила. Але люди інші. Люди завжди хочуть змінити статус-кво та світ, вони завжди мають амбіції, і вони постійно вдаються до зради й бунту. Хоча мурахи не мають ані здатності прийняти істину, ані спроможності сприйняти істину, принаймні вони не опираються Богові. Люди інші; вони активно виступатимуть, щоб нападати на Бога й опиратися Йому. Тому в Божих очах люди, які не здобули істину й не були спасенними, нічого не варті. Хіба це не факт? (Так.) Оцінювання та характеризування людей на основі цього факту повністю відповідає істинам-принципам. Бесідуючи про ці питання, люди мусять мати правильний погляд і розуміння сутності людства та результату, якого має намір досягти Божа робота. Після того як ти зрозумієш цей аспект істини, хіба ти не будеш менш скутим, коли проповідуватимеш Євангеліє людям або коли спілкуватимешся й бесідуватимеш із ними, незалежно від того, що це за люди – незалежно від того, чи мають вони релігійне походження, чи ні, чи мають вони становище й статус у суспільстві, чи низький соціальний статус, і чи їхня шкіра біла чи іншого кольору? (Так.) Якщо ви не розумієте цих істин, ви завжди будете схильні ставитися до людей інших рас із надмірною повагою або відчувати, що не можете їх збагнути й не знаєте, як бесідувати чи взаємодіяти з ними. Хіба розуміння цих істин не допомагає вам спілкуватися з тими людьми? Це допоможе вам дивитися на всю людську расу з правильної позиції та під правильним кутом. У цьому користь розуміння істини. Коли ти розумієш істину, твій погляд на речі буде правильним, а також відносно широким, а не таким вузьким. Інакше тобі завжди бракуватиме впевненості як лідеру чи працівнику. По-перше, ти відчуватимеш, що тобі бракує життєвого досвіду. По-друге, ти відчуватимеш, що в тебе було недостатньо досвіду. По-третє, ти відчуватимеш, що не вмієш добре говорити й не можеш бачити наскрізь стани більшості людей; зокрема, коли ти бачитимеш старших людей, ти будеш боятися й нервувати, і не наважишся говорити. Дехто каже: «Особливо коли я бачу, що давні релігійні віруючі мають певні знання Біблії, я не знаю, як проповідувати їм Євангеліє, і я лякаюся й почуваюся неповноцінним порівняно з ними». Ти розумієш так багато істин, то чого ж ти боїшся? Хіба це не нездатність бачити справи наскрізь? Щойно люди зрозуміють істину, вони мають бути здатними владнати ці справи й розв’язати ці проблеми, і вони більше не будуть скуті цими речами.

Які аспекти істини ви зрозуміли через теми, про які ми сьогодні бесідували? Чи зрозуміла вам Божа робота, те, як Бог спасає людей, Божі методи спасіння людей і аспекти людей, які Бог змінює? (Так.) Тепер, коли вам зрозумілі ці речі, хіба ви не відчуваєте важливість практики істини та оцінювання всього за істиною ще більше? (Так.) Хіба ви не вважаєте ще більше, що надзвичайно важливо прагнути до істини й розуміти її? Якщо хтось не розуміє істини, то він не може бачити наскрізь жодну справу, він не може бачити наскрізь усі типи людей, і він не може бачити наскрізь людей з усіх країн та етнічних груп, і тому він дурень, недоумок. Коли деякі особи бачать людей в окулярах, вони припускають, що це професори чи інтелектуали, і тому почуваються скуто й не наважуються говорити, а щоразу, коли бачать високих і гарних людей, почуваються неповноцінними порівняно з ними. Хіба, зрозумівши істину, люди в основному не перестануть піддаватися впливу цих речей? З одного боку, вони не будуть сковувати себе; з іншого боку, вони певною мірою покращать своє ставлення й погляд щодо поводження з людьми та справами, і вони також матимуть певне розуміння цього. Це буде корисно для виконання їхнього обов’язку, особливо коли йдеться про виконання роботи лідерами й працівниками на всіх рівнях.

2. Як правильно підходити до власних вроджених умов

Після того, як люди зрозуміли цілі та справжнє значення Божої роботи, як їм слід діяти, щоб правильно підходити до притаманних їм умов? Скільки тут є принципів? (Принципи, про які я можу подумати, полягають у тому, що люди мають правильно дивитися на власну вдачу, рівень та інші умови, перестати прагнути надприродних речей і перестати шукати того, щоб бути надлюдиною, максимально робити все, на що вони здатні, якнайкраще, і не змушувати себе досягати того, що їм не під силу. Тоді їхнє життя буде більш звільненим, а їхня людськість ставатиме дедалі нормальнішою.) Перш за все, якщо ти хочеш уникнути дурних або безглуздих учинків, ти мусиш спочатку зрозуміти власні умови: який у тебе рівень, які в тебе сильні сторони, що в тебе добре виходить, а що ні, а також що ти можеш і чого не можеш робити, виходячи з твого віку, статі, знань, якими ти володієш, і твого розуміння та життєвого досвіду. Тобто тобі має бути зрозуміло, які твої сильні та слабкі сторони в обов’язку, який ти виконуєш, і в роботі, яку ти робиш, і які недоліки та переваги твоєї власної вдачі. Щойно тобі стануть зрозумілі твої власні умови, переваги й недоліки, тобі слід подивитися, які переваги й сильні сторони слід зберегти, які недоліки й вади можна подолати, а які взагалі неможливо подолати, – тобі мають бути зрозумілі ці речі. Щоб досягти цієї ясності, з одного боку, тобі слід шукати істину, розмірковувати над цими речами й здобувати знання про них, порівнюючи Божі слова зі своєю реальною ситуацією, і водночас молитися, щоб Бог відкрив ці речі. З іншого боку, ти також можеш попросити братів і сестер навколо тебе, щоб вони дали тобі підказки й вказівки. Тоді ти матимеш глибше розуміння себе, і в тебе буде більше ідей і ключів, коли йдеться про пізнання себе. Є деякі проблеми, які люди не можуть розв’язати. Наприклад, ти можеш бути схильним нервувати, коли розмовляєш з іншими; коли ти стикаєшся із ситуаціями, у тебе можуть бути власні ідеї та погляди, але ти не можеш їх чітко сформулювати. Ти особливо нервуєш у присутності багатьох людей; ти говориш незв’язно, і твій рот тремтить. Дехто навіть заїкається; щодо інших, якщо присутні представники протилежної статі, вони стають ще менш зрозумілими, просто не знаючи, що сказати або що зробити. Чи легко це подолати? (Ні.) Принаймні в короткостроковій перспективі тобі нелегко подолати цю ваду, тому що це частина твоїх вроджених умов. Якщо після кількох місяців практики ти й досі нервуєш, нервозність перетвориться на тиск, який негативно на тебе вплине, змушуючи тебе боятися говорити, зустрічатися з людьми, відвідувати зібрання або виголошувати проповіді, і ці страхи тебе розчавлять. То що ж тобі робити? Ти можеш поміркувати над цим питанням і поговорити про нього з іншими; подивися, який спосіб мислення мають інші, коли стикаються з цією проблемою, і як вони її розв’язують, а потім тобі також слід практикувати так само. Скажімо, під час сьогоднішнього зібрання ти в досить хорошій формі; ти в бадьорому настрої, і, ба більше, ти також зворушений читанням Божих слів і відчуваєш особливе бажання висловитися. Так сталося, що це зібрання малої групи, де лише кілька людей, тому ти намагаєшся побесідувати кількома словами, і почуваєшся досить добре, і не нервуєш. У цій ситуації, коли ти не під тиском і зовсім не готувався, ти вільно висловлюєшся дуже добре, і це справді всіх зворушує і повчає. Хіба це не прогрес? Просто почни практикувати розмови й бесіди на зібраннях малих груп, де мало людей, і поступово ти зможеш говорити нормально, а твоя нервозність потроху зникне. Такий спосіб практики досягне найкращих результатів. Спочатку вибери зібрання малої групи, де мало людей, або неформальну обстановку, щоб практикуватися, розмовляючи й бесідуючи експромтом, ніби ти просто балакаєш, щоб подолати цю свою ваду. Іноді, проговоривши хвилину, ти можеш відчувати легку нервозність, почуватися менш упевненим, що більше говориш, і тобі може бути менше що сказати, що далі ти продовжуєш; у таких випадках більше не говори – швидко закінчуй і зупиняйся. Іноді, після того як ти говорив деякий час, усі можуть хотіти слухати й почуватися дуже звільненими; у такій атмосфері твоя нервозність і стрес розвіються без твого усвідомлення. Лише за таких обставин цю твою ваду можна поступово покращити, але її не буде подолано. Якщо ти відчуваєш, що після місяця тренувань твій стан не покращився суттєво, і у твоєму серці навіть виникає певний тиск, який змушує тебе дедалі більше нервувати, що впливає на твою нормальну роботу, життя й виконання обов’язку, то тобі не потрібно й далі тренуватися. Достатньо, якщо ти можеш нормально виконувати свій обов’язок. Просто зосередься на тому, щоб добре виконувати свій обов’язок, – це правильно. Тримай цей дефект, цю ваду у своєму серці, мовчки молись Богу, а потім знаходь підхожі нагоди, щоб працювати над тим, щоб говорити й спілкуватися з людьми, висловлюючи те, що хочеш сказати, чітко вимовляючи кожне слово, говорячи структуровано та ясно. Так твій дефект, ця вада поступово покращиться. Можливо, через рік чи два ти станеш більш зрілим із віком і більш знайомим із людьми навколо тебе, і їхні погляди, думки та атмосфера, що створюється, коли всі разом, можуть більше не створювати для тебе тиску, рабства чи скутості – тоді твою ваду може бути подолано й розв’язано серед цих людей. Це тип людини, яка має найважчу форму цієї вади; вона може подолати її лише через тривале загартовування й тренування в таких середовищах. Звісно, є також люди, які поступово розв’язують цю ваду за короткий період у три-п’ять місяців. Вони не нервують, коли взаємодіють і розмовляють з іншими у звичайних ситуаціях, за винятком випадків, коли стикаються з великими подіями. Тому, якщо ти можеш подолати цей дефект, цю ваду в короткостроковій перспективі, то зроби це. Якщо це важко подолати, то не переймайся цим, не борися проти цього й не кидай виклик самому собі. Звісно, якщо ти не можеш цього подолати, тобі не слід ставати негативно налаштованим. Навіть якщо ти ніколи не зможеш подолати це за все своє життя, Бог не засудить тебе, бо це не твій розбещений характер. Твій острах сцени, твоя нервозність і страх – ці прояви не відображають твого розбещеного характеру; чи вони вроджені, чи спричинені середовищем пізніше в житті, щонайбільше вони є дефектом, вадою твоєї людськості. Якщо ти не можеш змінити це в довгостроковій перспективі або навіть за все своє життя, не зациклюйся на цьому, не дозволяй цьому сковувати тебе, і тобі не слід ставати через це негативно налаштованим, бо це не твій розбещений характер; немає жодного сенсу намагатися це змінити або боротися проти цього. Якщо ти не можеш це змінити, то прийми це, дозволь цьому існувати й стався до цього правильно, тому що ти можеш співіснувати з цим дефектом, цією вадою – наявність цього в тебе не впливає на твоє слідування за Богом і виконання твоїх обов’язків. Поки ти можеш приймати істину й виконувати свої обов’язки в міру своїх можливостей, ти все ще можеш бути спасенним; це не впливає на твоє прийняття істини й не впливає на твоє досягнення спасіння. Тому тобі не слід часто бути скутим певним дефектом чи вадою у твоїй людськості, і тобі не слід часто ставати негативно налаштованим і знеохоченим, або навіть відмовлятися від свого обов’язку й відмовлятися від прагнення до істини, втрачаючи шанс бути спасенним, з тієї ж причини. Це абсолютно того не варте; саме так вчинила б дурна, неосвічена людина.

Співаючи, деякі люди можуть брати лише середні ноти й не можуть взяти високі ноти, скільки б не тренувалися. То що ж із цим можна зробити? Просто співай ноти в середньому та низькому діапазонах; це нормально – просто добре співати ці ноти. Якщо ти постійно хочеш кидати собі виклик, кажучи: «Я добре співаю середні ноти. Я хочу кинути собі виклик, щоб взяти високі ноти», то навіть якщо ти досягнеш успіху в цьому виклику, це буде безглуздо, і це не означатиме, що ти здобув істину. У кращому разі це означатиме лише те, що ти набув додаткової навички, можеш виконувати додатковий обов’язок, співати ще кілька пісень і трохи більше бути в центрі уваги. Але що з того? Чи означає більше перебування в центрі уваги, що ти більше практикуєш істину? Чи є зв’язок між цими двома речами? (Ні.) Якщо ти можеш співати середні ноти, то співай їх добре. Якщо ти не можеш добре співати високі ноти, але наполегливо напружуєшся, щоб їх заспівати, і зрештою не можеш співати їх правильно, а також доводиш себе до хвороби від виснаження, Бог цього не пам’ятатиме. Неважливо, чи можеш ти співати високі ноти, чи середні, якщо ти можеш співати добре, бути відданим і віддавати всього себе у своєму обов’язку, не будучи недбалим, не будучи слизьким і не лінуючись, не коячи лихих учинків безрозсудно й не виголошуючи пишномовних слів, і якщо ти прагнеш – чи то в плані техніки, емоцій, якості тону, чи нот – співати стандартно, красиво, так, щоб це торкалося серця, і співати так, щоб це могло зворушити людей, заспокоїти серця людей перед Богом і повчати людей, коли вони тебе слухають, то це і є виконання твого обов’язку так, щоб це відповідало стандарту. Якщо ти завжди хочеш кидати виклик своїм межам і завжди хочеш робити особисті прориви й перевершувати себе, це вияв твого сатанинського розбещеного характеру, і це не є виконанням твого обов’язку. Після того, як ти належно виконав свою власну роботу й належно зробив те, що ти здатен досягти, то нормально, якщо ти у вільний час вивчиш щось корисне для свого обов’язку, але це не те, чого вимагає Бог. Припустімо, що ти добре співаєш середні ноти, а у вільний час практикуєшся співати високі ноти. Через деякий час ти робиш прорив, і після двох-трьох років наполегливої праці ти можеш також добре співати і високі ноти. Ти здатний співати і середні, і високі ноти й виконувати обидва ці обов’язки; ти здатний виконувати обидва ці обов’язки згідно з істинами-принципами й співати всім серцем, не будучи недбалим, не будучи слизьким, і не лінуючись, і не виголошуючи пишномовних слів. Це навіть краще, це добрий учинок, і Бог його пам’ятатиме. Але скажімо, ти не можеш цього досягти, і однаково завжди думаєш: «У Бога високі очікування щодо мене, хіба я не є слизьким і не лінуюся, якщо співаю лише середні ноти? Бог не задоволений!» Це твоя власна фантазія. Ти будуєш здогадки про Бога й займаєшся практикою «оцінювання шляхетного за мірками ницого». Бог не ставив до тебе таких вимог. Те, чого Бог від тебе вимагає, – це щоб ти добре робив те, що мусиш робити в межах свого вродженого рівня та здібностей, і якщо ти робиш це добре згідно з принципами, яких вимагає Бог, то Бог уже поставив тобі найвищу оцінку. Але якщо ти не намагаєшся робити добре те, чого ти здатен досягти, і не робиш цього згідно з принципами, і ти завжди слизький, і лінуєшся, і завжди хочеш виголошувати пишномовні слова, і ти не практикуєш різні техніки співу, але й досі хочеш кинути виклик своїм межам, то такі твої дії позбавлені розуму, це прояв зарозумілості й невігластва, і Бог не буде задоволений. Він абсолютно не скаже: «Ця людина може співати середні ноти, і вона намагається співати також і високі ноти. Хоча вона не може добре співати високі ноти, це досить сумлінно з її боку, і цього достатньо». Бог не дивитиметься так на тебе, тому не тіш себе. Бог лише спостерігає, чи живеш ти як людина в спосіб, що пасує твоєму становищу, і чи є ти тим, хто добре виконує обов’язки створеної істоти. Він спостерігає, чи вкладаєш ти у виконання свого обов’язку все своє серце й силу за тих вроджених умов, які дав тобі Бог, і чи дієш ти згідно з принципами й досягаєш результатів, яких бажає Бог. Якщо ти можеш виконати всі ці речі, Бог ставить тобі найвищу оцінку. Припустімо, що ти не робиш речі відповідно до Божих вимог, і навіть якщо ти дуже стараєшся й докладаєш зусиль, усе, що ти робиш, – це просто виставляння напоказ і хизування собою, і ти не дієш згідно з істинами-принципами й не віддаєш усе своє серце та силу, щоб задовольнити Бога у виконанні свого обов’язку. У такому разі твої прояви й поведінка огидні Богові. Чому Бог відчуває до них огиду? Бог каже, що ти не зосереджуєшся на належних завданнях, ти не вклав усе своє серце, силу чи розум у виконання свого обов’язку, і ти не йдеш правильним шляхом. Рівня, дарів і талантів, які дав тобі Бог, уже достатньо – просто ти не задоволений, не відданий своєму обов’язку, ніколи не знаєш свого місця, завжди хочеш виголошувати пишномовні слова й хизуватися, зрештою псуючи свої обов’язки. Ти не задіяв рівня, дарів і талантів, даних тобі Богом, ти не доклав повних зусиль і не досяг жодних результатів. Хоча ти можеш бути досить зайнятим, Бог каже, що ти подібний до блазня, ти не та людина, яка знає своє місце й зосереджена на своїх належних завданнях. Богу не подобаються такі люди. Тому, хоч якими є твої плани й цілі, якщо ти зрештою не прийдеш до виконання свого обов’язку згідно з принципами, яких вимагає Бог, усім серцем, усім розумом і всією силою, на основі вродженого рівня, дарів, талантів, здібностей та інших умов, які дав тобі Бог, то Бог не пам’ятатиме того, що ти зробив, і ти не виконуватимеш свій обов’язок, а радше коїтимеш зло.

Чи зрозуміли ви принцип практики щодо того, як правильно ставитися до своїх вроджених умов, тобто до своїх власних умов, переваг і недоліків? (Так.) Який перший крок? По-перше, максимально використовуй притаманні й наявні дари, здібності та сильні сторони, які дав тобі Бог, а також технічні чи професійні навички, які ти здатен здобути й досягти, і не стримуйся. Якщо ти задовольнив Бога в усіх цих речах і відчуваєш, що ще можеш досягти більших висот, то подивися, які технічні чи професійні навички ти можеш покращити або в яких можеш зробити прорив у межах того, чого може досягти твій рівень. Ти можеш і далі вчитися й вдосконалюватися на основі того, чого ти можеш досягти зі своїм власним рівнем. Отже, як слід практикувати відпускання своїх уявлень і фантазій про Божу роботу? Насамперед ти маєш зрозуміти, якими є твої вроджені умови, що дав тобі Бог, як тобі слід використовувати ці речі, і як розкрити їхній повний потенціал, і максимально використати їх, і перетворити їх на базові умови, радше ніж на перешкоди для того, щоб ти віддано виконував свій обов’язок. Зрозумій свої сильні сторони й задій їх. Зрозумій свої власні вади й дефекти, і якщо ти можеш змінити їх протягом короткого часу, так і зроби; якщо їх нелегко змінити, не дозволяй їм ставати каменями спотикання чи перешкодами в процесі виконання твого обов’язку, не будь скутим ними чи під впливом них, і не будь скованим чи зв’язаним ними по руках і ногах. Скажімо, наприклад, що ти народився зі слабким здоров’ям і кволою статурою, і ти постійно хочеш це подолати й мати змогу їсти, пити й не спати допізна, як нормальна людина, але Бог не дав тобі цього капіталу. Тоді тобі слід проживати кожен день на основі своїх власних умов і робити все згідно з принципами, яких вимагає Бог. Не кидай собі виклик і не дозволяй своїм власним вадам і дефектам ставати каменями спотикання й перешкодами на твоєму шляху слідування за Богом, виконання твого обов’язку та прагнення до істини; не дозволяй їм ставати причиною того, щоб ти був негативно налаштованим, і тим паче не відмовляйся від прагнення до істини чи виконання твого обов’язку, і не відчувай заздрості й ненависті до інших лише тому, що ти маєш певні дефекти, вади й недоліки, – цього не має бути. Ти мусиш правильно ставитися до власних дефектів і вад: якщо ти не можеш їх змінити, тобі слід дозволити їхню наявність, а потім шукати істину, щоб зрозуміти Божі наміри, і бути здатним правильно ставитися до них, і не бути скутим ними. Чому ти маєш це робити? Це розум, який мусить мати нормальна людськість. Якщо розум твоєї людськості нормальний, тобі слід правильно ставитися до своїх дефектів і вад, тобі слід визнати й прийняти їх. Це корисно для тебе. Прийняти їх не означає бути скутим ними, а також не означає часто бути негативно налаштованим через них, радше це означає не бути скутим ними, визнаючи, що ти лише звичайний член розбещеного людства зі своїми власними вадами й дефектами, якому нічим хвалитися, що саме Бог підносить людей, щоб вони виконували свій обов’язок, і що Бог має намір вкоренити в них Своє слово й життя, даючи їм змогу досягти спасіння й уникнути впливу сатани, що це виключно Бог підносить людей. У кожного є вади й дефекти. Тобі слід дозволити своїм вадам і дефектам співіснувати з тобою; не уникай їх і не приховуй, і не почувайся всередині часто пригніченим або навіть завжди неповноцінним через них. Ти не є неповноцінним; якщо ти можеш виконувати свій обов’язок усім серцем, усією силою і всім розумом у міру своїх можливостей, і маєш щире серце, то перед Богом ти дорогоцінний, як золото. Якщо ти не можеш платити ціну й тобі бракує вірності у виконанні твого обов’язку, то навіть якщо твої вроджені умови кращі, ніж у пересічної людини, ти не є дорогоцінним перед Богом, ти не вартий навіть піщинки. Ти зрозумів? (Так.) Чи то твоя природна зовнішність, твій природний рівень і таланти, чи то дефекти й недоліки якогось аспекту твоєї людськості, не дозволяй цьому сковувати тебе і впливати на твою вірність і покору Богові, не дозволяй цьому впливати на твоє прагнення до істини, і, звісно, тим паче не дозволяй цьому впливати на велику справу твого спасіння. Тобі слід правильно ставитися до своїх дефектів і недоліків і дозволяти їм співіснувати з тобою, тобто тобі більше не слід намагатися їх змінити, тому що вони анітрохи не вплинуть на твоє виконання свого обов’язку всім серцем, розумом і силою, і, звісно, вони також не вплинуть на твоє виконання свого обов’язку згідно з принципами, і тим паче вони не вплинуть на твоє пожиттєве прагнення до істини у твоїй вірі в Бога або на те, як ти дивишся на людей чи речі, і як ти живеш як людина й дієш у процесі прагнення до істини. Звісно, тобі не слід завжди висувати вимоги до себе, думаючи: «Не показуй цієї вади, не дозволяй іншим бачити свої дефекти, і не дозволяй іншим дивитися на себе зверхньо!» Якщо ти так робитимеш, то житимеш дуже втомливим життям. Якщо ти дозволяєш своїм дефектам і вадам співіснувати з тобою, то дозволь їм існувати, і навіть якщо інші побачать твої дефекти, це може бути навіть корисним для тебе, а також захистом, який не дасть тобі стати зарозумілим і пихатим. Звісно, багатьом людям потрібна сміливість, щоб виявити власні дефекти й вади. Дехто каже: «Кожен виявляє власні сильні сторони й переваги. Хто б навмисно виявляв власні слабкі сторони й дефекти?» Річ не в тім, що ти навмисно їх виявляєш, а в тому, що ти дозволяєш їм бути виявленими. Наприклад, якщо ти боязкий і часто нервуєш, коли говориш у присутності багатьох людей, ти можеш проявити ініціативу й сказати іншим: «Я легко починаю нервувати, коли говорю; я просто прошу, щоб усі поставилися з розумінням і не чіплялися до мене». Ти проявляєш ініціативу, щоб виявити свої дефекти й вади всім, щоб вони могли поставитися з розумінням і толерувати тебе, і щоб усі пізнали тебе. Що більше всі пізнаватимуть тебе, то спокійнішим буде твоє серце, і то менше ти будеш скутим своїми дефектами й вадами. Це насправді буде для тебе корисним і помічним. Постійне приховування своїх дефектів і вад доводить, що ти не хочеш із ними співіснувати. Якщо ти дозволяєш їм співіснувати з тобою, ти маєш їх виявити; не соромся, і не занепадай духом, і не почувайся гіршим за інших, і не думай, що ти нікчемний і не маєш надії на спасіння. Поки ти можеш прагнути до істини, і ти можеш виконувати свій обов’язок усім серцем, усією силою і всім розумом згідно з принципами, і твоє серце щире, і ти не ставишся недбало до Бога, то ти маєш надію на спасіння. Якщо хтось каже: «Подивися, який ти нікчемний і боязкий. Ти так нервуєш, просто говорячи кілька слів, і все твоє обличчя червоніє», то тобі слід сказати: «У мене низький рівень, і я не вмію добре говорити. Якщо ви підбадьорите мене, то я матиму сміливість практикуватися говорити». Не думай, що ти нікчемний або що ти посміховисько. Оскільки ти знаєш, що це твої дефекти й проблеми з твоєю людськістю, тобі слід подивитися їм в очі й прийняти їх. Не піддавайся через них жодному впливу. Не турбуйся про те, коли ж ці дефекти й вади зміняться. Просто зосередься на тому, щоб нормально жити й виконувати свій обов’язок у такий спосіб. Тобі просто треба пам’ятати: ці дефекти й вади людськості не є негативними речами чи розбещеними характерами, і поки вони не є розбещеними характерами, вони не впливатимуть на твоє виконання твого обов’язку чи твоє прагнення до істини, і тим паче вони не впливатимуть на здобуття тобою спасіння; звісно, ще важливішим є таке: вони не впливатимуть на те, як тебе розглядає Бог. Хіба це тебе не заспокоює? (Так.) Якщо ти й досі турбуєшся про те, що інші люди дивитимуться на тебе зверхньо, це проблема твого зарозумілого характеру, і ти мусиш розв’язати цей зарозумілий характер. Це шлях практики для правильного підходу до власних дефектів і вад. Хіба завдяки такій практиці тобі не легко відпустити ці речі й більше не бути скутим ними? (Легко.)

Чи впливатимуть одне на одне нормальне виконання людиною свого обов’язку та дефекти й вади її людськості? (Завдяки Божій бесіді я тепер розумію, що дефекти й вади людськості не є розбещеними характерами, і що вони не впливатимуть на нормальне виконання людьми своїх обов’язків. Поки люди виконують свої обов’язки згідно з істинами-принципами, вони отримуватимуть хороші результати. Що ж до дефектів і недоліків людськості, якщо ми здатні їх подолати, то ми можемо це зробити. Якщо ми не можемо подолати їх протягом короткого часу, то нам слід дозволити їм існувати й бути здатними правильно до них ставитися.) Якщо в тебе низький рівень освіти, але у своєму обов’язку тобі потрібно застосовувати академічні знання, хіба це не своєрідний недолік? (Так.) Тож як можна подолати цю перешкоду? (Я можу натомість виконувати обов’язок, який відповідає моєму рівню освіти. Або, якщо цей обов’язок мені підходить, але він вимагає певного обсягу академічних знань, я можу знайти освічених братів і сестер для співпраці зі мною – ми можемо використовувати сильні сторони одне одного, щоб компенсувати наші слабкості, і виконувати цей обов’язок разом.) Чи може істина компенсувати низький рівень освіти? (Може, тому що коли людина має істину, вона може бачити речі наскрізь.) Освіта – це щось на рівні знань. Хоч яким обізнаним ти є, якщо ти не розумієш істини, то коли ти говориш або пишеш статті, ти зможеш лише використовувати правильну граматику, ти не зможеш чітко пояснити або розв’язати питання, що стосуються істини. Тому освіта не важлива; істина важливіша за освіту. Звісно, якщо ти не маєш освітньої бази, і якщо обов’язок, який ти виконуєш, пов’язаний з академічними знаннями, ти не будеш у ньому компетентним. Однак, якщо ти розумієш істину, ти можеш скеровувати інших людей – ти можеш проводити перевірку з позиції істин-принципів. Якщо в тебе низький рівень освіти й тобі бракує здатності висловлюватися, і ти хочеш проповідувати проповіді або бесідувати про істину, ти можеш знайти освічену людину, щоб вона допомогла тобі впорядкувати твої чернетки. Тоді тобі буде легко досягти результатів, коли ти бесідуєш або проповідуєш. Однак, принаймні ти мусиш розуміти істину. Якщо ти не розумієш істини, і ти також неосвічений, ти не зможеш виконувати обов’язки, пов’язані з академічними знаннями, і тому тобі слід виконувати обов’язок, який відповідає твоєму рівню освіти. Хіба це не розв’язує проблему? (Розв’язує.) Отже, прагнення до істини – це найважливіше, хоч із якого погляду ти на це дивишся. Ти можеш уникнути дефектів і недоліків людськості, але ти ніколи не зможеш ухилитися від шляху прагнення до істини. Незалежно від того, наскільки досконалою чи шляхетною може бути твоя людськість, або чи можеш ти мати менше вад і дефектів і володіти більшою кількістю сильних сторін, ніж інші люди, це не означає, що ти розумієш істину, і це не може замінити твого прагнення до істини. Навпаки, якщо ти прагнеш до істини, розумієш багато істини й маєш адекватно глибоке й практичне розуміння її, це компенсує багато дефектів і проблем у твоїй людськості. Наприклад, скажімо, ти боязкий та інтроверт, ти заїкаєшся, і ти не дуже добре освічений, тобто в тебе багато дефектів і недоліків, але в тебе є практичний досвід, і хоча ти заїкаєшся, ти можеш чітко бесідувати про істину, і ця бесіда повчає всіх, коли вони її чують, розв’язує проблеми, дає людям змогу вийти з негативного стану й розвіює їхні скарги та хибне розуміння про Бога. Бачиш, хоча ти заїкаєшся, твої слова можуть розв’язувати проблеми – наскільки важливі ці слова! Коли світські люди їх чують, вони кажуть, що ти неосвічена людина, і ти не дотримуєшся граматичних правил, коли говориш, і іноді слова, які ти використовуєш, теж не дуже підходять. Можливо, ти використовуєш регіональний діалект або повсякденну мову, і твоїм словам бракує класу й стилю високоосвічених людей, які говорять дуже красномовно. Однак твоя бесіда містить істину-реальність, вона може розв’язувати труднощі людей, і після того, як люди її чують, усі темні хмари навколо них зникають, і всі їхні проблеми розв’язуються. Бачиш, хіба розуміння істини не важливе? (Важливе.) Скажімо, ти не розумієш істини, і хоча в тебе є певні академічні знання, і ти говориш красномовно, коли всі чують, як ти говориш, вони думають: «Твої слова – це просто доктрини, у них немає ані крихти істини-реальності, і вони зовсім не можуть розв’язати реальних проблем, тож хіба ці твої слова не порожні? Ти не розумієш істини. Хіба ти не просто фарисей?» Хоча ти говорив багато доктрин, проблеми залишаються нерозв’язаними, і ти думаєш собі: «Я говорив цілком щиро й серйозно. Чому ви не зрозуміли того, що я сказав?» Ти наговорив цілу купу доктрин, але негативно налаштовані люди залишаються негативно налаштованими, а люди з хибним розумінням про Бога й досі мають це хибне розуміння, і жодна з труднощів у їхньому виконанні своїх обов’язків не була розв’язана – це означає, що слова, які ти говорив, були просто нісенітницею. Хоч скільки дефектів і вад є у твоїй людськості, якщо слова, які ти говориш, містять істину-реальність, то твоя бесіда може розв’язувати проблеми; якщо слова, які ти говориш, є доктринами, і вони позбавлені навіть крихти практичного знання, то хоч би скільки ти говорив, ти не зможеш розв’язати реальних проблем людей. Хоч як люди дивляться на тебе, поки те, що ти кажеш, не відповідає істині й не може стосуватися станів людей або розв’язувати труднощі людей, то люди не захочуть цього слухати. Отже, що важливіше: істина чи власні умови людей? (Істина важливіша.) Прагнення до істини й розуміння істини – це найважливіші речі. Отже, хоч які дефекти ти маєш у плані своєї людськості чи своїх вроджених умов, ти не маєш бути скутим ними. Натомість тобі слід прагнути до істини й компенсувати свої різні дефекти розумінням істини, і якщо ти виявиш у собі якісь недоліки, тобі слід поспішити виправити їх. Деякі люди не зосереджуються на прагненні до істини, а натомість завжди зосереджуються на розв’язанні труднощів, вад і дефектів у своїй людськості та виправленні проблем зі своєю людськістю, і виявляється, що вони докладають кілька років зусиль, не отримуючи чітких результатів, і, як наслідок, розчаровуються в собі й думають, що їхня людськість занадто погана і що вони безнадійні. Хіба це не дуже нерозумно?

3. Щоб здобути істину й життя, треба прагнути до істини та розв’язувати свій розбещений характер

Деякі люди здаються лагідними, терпимими й стриманими; вони говорять вишукано й виконують роботу так швидко й енергійно, як блискавка, і мають вигляд начальника. Їхня людськість здається цілком досконалою, і в них стандартна манера поведінки лідера. Однак вони не розуміють жодних істин, намагаються використовувати доктрини для розв’язання будь-яких проблем і не здатні виконувати жодної суттєвої роботи чи впроваджувати робочі розпорядження. Хіба вони не нікчемні? Це стандартні фарисеї. Зовні фарисеї бездоганно одягнені, гідні та врівноважені; вони культурні, добре знаються на етикеті, ввічливі, люблячі, терпимі й терплячі. Їхні манери винятково правильні, і вони розмовляють з іншими з особливою лагідністю, скромністю та смиренністю. Ти не можеш побачити в них жодних недоліків, тріщин чи вад. Судячи з їхньої людськості, вони здаються особливо надійними, проникливими, вишуканими й витонченими, точнісінько як культурні й елегантні добродії, про яких говорять китайці. Їхня людськість здається досконалою, і зовні в них не можна знайти жодної вади, але чи розуміють вони Божі наміри? Чи розуміють вони принципи виконання всіляких справ? Ці люди можуть годинами говорити на кожному зібранні, а ті, хто не розуміє істини, схиляються в захопленні, думаючи, що вони говорять дуже красномовно і висловлюються дуже чітко й логічно. Проте, послухавши цих осіб, ті, хто розуміє істину, знають, що все сказане ними – це доктрина, і що це не розв’язує реальних труднощів людей шляхом спрямування на їхні проблеми. Ці особи ігнорують те, якими насправді є реальні труднощі людей, і знають лише, як проповідувати порожні доктрини й нескінченно говорити про піднесені й порожні теорії. Виговорившись, вони навіть почуваються вельми задоволеними собою, думаючи, що розуміють істину й володіють істиною-реальністю. Насправді те, чого вони прагнуть, – це лише замаскувати зовнішній вигляд своєї людськості, щоб вона здавалася досконалою й елегантною, щоб вона виглядала піднесеною й величною. Однак їхня сутність і розбещений характер, що опираються Богові, анітрохи не змінилися. Їхні уявлення про Бога, їхнє бунтарство проти Нього, їхні хибні розуміння, настороженість і підозри щодо Бога, а особливо їхні необґрунтовані вимоги та надмірні бажання щодо Бога заповнюють увесь їхній розум. Вони зовсім не прагнуть до істини й зовсім не приймають істину. Отже, описувати їхню людськість як «досконалу» – це вживати слово «досконала» в принизливому сенсі, тому що жодна людськість не є досконалою; їхня «досконалість» – це суто видимість і маскування. Немає людськості без вад; це видимість, не вірте їм. Що досконалішим хтось здається зовні, то більше ти мусиш його остерігатися, спостерігати за ним і розпізнавати його. Як його розпізнати? Більше спілкуйся з ним, більше розмовляй із ним і подивися, чи розуміє він себе. Припустімо, такі люди кажуть: «Я диявол, я сатана, я опираюся Богові, я розбещений! Я грішник, архігрішник, я не до вподоби Богові, Бог ненавидить мене!» або: «Я сліпий і дурний, бідний і жалюгідний! Я брудний, я нечистий!» Чи є в цих словах якісь реальні факти? Чи є якесь суттєве розуміння? (Ні.) У них немає жодного розуміння власного розбещеного характеру; вони навіть не визнають того факту, що в них є розбещений характер. Вони просто вчаться говорити якісь порожні слова та якісь теорії. Ці порожні слова й теорії – це не розуміння, що походить від того, що вони відчули або пережили в глибині своїх сердець; це просто слова, які гарно звучать, це все видимість, яку вони створюють. Якщо ти потім попросиш їх розповісти про їхній власний досвід, як вони прийшли до розуміння власного розбещеного характеру, якого обтинання вони зазнали і які Божі слова вони потім читали, щоб розв’язати свій розбещений характер, вони поводяться так, ніби не почули тебе, і знову говорять купу непотрібних слів: «У мене низький рівень, я народився грішником, я ница людина в купі гною, я негідний Божого спасіння! У мене розбещений характер, і я не здатний свідчити про Бога, де б я не був; мені просто подобається мати статус». Якщо ти запитаєш, як вони намагалися це розв’язати, вони однаково дадуть тобі непов’язану відповідь: «Людям не слід мати статус; щойно люди отримують статус, їм кінець. Прагнення до статусу – це надмірне бажання. Просто намагайся бути найбільш незначною людиною, і хоч куди ти йдеш, сідай на найнижчий стілець, сідай у найбільш непомітному місці. Люди мають бути смиренними; це називається смиренністю». Чи зазнали вони якихось суттєвих змін? Чи мали вони якийсь реальний досвід? (Ні.) Нічого із цього не сталося. Чи є в них якесь розуміння власного розбещеного характеру? (Ні.) У них немає жодного розуміння його. Тож чи приймають вони істину або Божі слова? (Ні.) Люди, які не визнають, що в них розбещений характер, ніколи не приймають істину. Якби вони приймали істину, вони б порівнювали кожне своє слово та дію і свої вияви розбещеності з Божими словами. Коли вони виявили розбещеність, вони б розмірковували над собою, запитуючи себе, чому в такому-то контексті вони виявили розбещеність, і про що вони думали, і чим керувалися в той час. Завдяки розвінчанню Божими словами та порівнянню вони б виявили, що це розбещений характер, і що вони не такі святі чи чисті, як собі уявляли, що, виявляється, у них теж є лукавість, егоїстичні наміри, амбіції та жага, і що вони просто не є тими людьми, які володіють істиною-реальністю. Чи був у них такий досвід? Ні. Вони сказали багато слів, але немає жодного факту, який доводив би, що вони визнають, що в них розбещений характер. Вони вірять у Бога стільки років, але не мають жодного досвіду істини. Вони говорять лише доктрини, лише розмірковують, як створити видимість і прикрасити себе, щоб приховати вади й дефекти своєї людськості. Вони прикрашають себе зовнішньою поведінкою, діями, виразом обличчя, поставою та манерами фальшивої духовності, водночас міцно, твердо й надійно ховаючи свій розбещений характер усередині себе. Вони анітрохи не приймають жодного з різноманітних питань людського розбещеного характеру, які розвінчує Бог, або різноманітних тверджень, які Бог використовує для розвінчання цього характеру, і не звертають на них уваги й не беруть їх до серця; вони просто докладають зусиль до зовнішнього вигляду своєї людськості. Якщо ти потім попросиш їх розповісти про їхнє розуміння Божих слів, про те, чи є в них якесь справжнє розуміння чи усвідомлення Його слів кари й суду, Його слів, що розвінчують розбещений характер людства, або Його слів про Божий характер, вони уникають цих практичних тем і знову вивергають потік духовних теорій: «Бог – це Творець, Бог володарює над усім сущим, Божі діяння дивовижні! Бог гідний хвали й звеличення, Бог унікальний, Божа влада й сила найвищі!» Люди кажуть: «Тоді розкажи про свій власний досвід. У якій справі ти побачив Божий характер і Божу святість?» Вони відповідають: «Бог занадто великий, людина занадто нікчемна, людина негідна! В очах Бога людина нижча навіть за мурах на землі. Бог звеличує людину!» Чи є в них хоч якесь таке розуміння? (Ні.) У них немає жодного такого розуміння. Що це за людина? (Лицемірний фарисей.) Це лицемірний фарисей. Такі люди анітрохи не приймають істину; в їхніх очах Божі слова та істина – це лише гасла й доктрини. Зазвичай вони справді читають Божі слова, пишуть нотатки з духовних роздумів, відвідують зібрання й молитовно читають Божі слова – вони виконують усі ці процедури, не пропускаючи жодної й нічого не залишаючи поза увагою. То що ж вони засвоїли із читання цих слів Бога? Що вони здобули? Вони читають Божі слова не для того, щоб зрозуміти істину, і тим паче не для того, щоб зіставити Його слова зі своїм власним розбещеним характером, своїми уявленнями та фантазіями або своїми викривленими думками й поглядами, щоб вони могли розв’язати свої проблеми й мати шлях, яким слідувати у своїй практиці. Вони читають Божі слова, щоб озброїтися доктринами, щоб вони могли читати лекції та повчати інших на зібраннях. Вони щоразу говорять щось інше й можуть говорити безперервно впродовж тривалого часу, вибираючи різні слова Бога для бесіди з різними людьми, маючи на меті змусити інших поважати їх і поклонятися їм. Деякі люди особливо вправні в маскуванні – наскільки ницими вони можуть бути? Коли вони слухають слова, які Я сказав, і вважають їх корисними, вони їх запам’ятовують, а потім шукають нагоди похизуватися під час зібрань. Зокрема, коли вони перебувають серед груп нововіруючих – людей, які не чули багато проповідей і не можуть запам’ятати Божі слова, навіть якщо читали деякі з них, – вони використовують цю можливість і починають хизуватися й виставляти себе напоказ серед цих новачків. Послухавши їх, усі думають: «Ця людина була просвічена Святим Духом, вона духовна». Хіба не ницо використовувати такі засоби, щоб виставляти себе напоказ задля здобуття поваги й поклоніння інших? Хіба це не введення людей в оману? (Так.) Це введення людей в оману.

Якщо протягом усього свого життя ти шукаєш істин-принципів і шукаєш Божі слова як основу для розв’язання свого розбещеного характеру й того в тобі, що несумісне з істиною, то зрештою ти, безсумнівно, будеш тим, хто досягне спасіння. Але припустімо, що протягом усього життя ти зосереджуєш зусилля на пошуку шляхів для усунення вад і дефектів своєї людськості, вигадуючи всілякі засоби, щоб позбутися будь-яких вад і дефектів, щоб стати кимось, хто відрізняється від решти, досконалим і бездоганним. Дехто навіть каже: «Я хочу стати чистою людиною, піднесеною й величною людиною, тим, хто перевершує будь-яку нормальну людськість». Дозволь Мені сказати тобі: роблячи це, ти зазнав невдачі! Хоч яку ваду чи дефект своєї людськості ти намагаєшся усунути, це не має нічого спільного з твоїм спасінням, тому що ти не прагнеш до істини, щоб розв’язати свій розбещений характер. Якщо ти справді усунеш дефекти й вади своєї людськості, то щонайбільше це означатиме лише те, що в тобі ззовні не видно жодних вад людськості, і на поверхні ти здаєшся досконалим і вишуканим. Забудь про той факт, що вади й дефекти твоєї людськості фундаментально неможливо змінити; навіть якби вони змінилися, твої більші вади й дефекти – твій розбещений характер – і досі прихований усередині тебе! Що більше ти створюєш видимість і прагнеш досконалої людськості, позбавленої будь-яких дефектів, то більше твій розбещений характер буде глибоко й міцно обплутувати та зв’язувати тебе, роблячи тебе ще більш зарозумілим, лукавим, нечестивим і непоступливим. І який наслідок цього? Це змушує тебе віддалятися від істини й від шляху прагнення до істини. Зрештою, твоїм фіналом буде відсіювання, і тобі кінець. Немає жодного шансу, що Бог зробить виняток і спасе тебе лише тому, що зовні ти досконалий або здаєшся чистою людиною. Навпаки, що більше ти прагнеш досконалої людськості без жодних дефектів, то більше Бог ненавидітиме тебе й не працюватиме над тобою. Однак деякі люди часто відчувають каяття й смуток через те, що вони виявляють розбещений характер. Відчуваючи каяття, вони розвивають рішучість прагнути до істини, здатні терпіти труднощі й платити ціну, щоб здобути істину, наполегливо читають Божі слова щодня, і моляться Богу, і шукають істину в усіх справах. Так істина стає їм дедалі зрозумілішою, вони поступово досягають певного входження, здобутків і фактичного життя всіма аспектами істини. Зрештою, стикаючись із різними людьми, справами та речами, вони мають відповідні істини-принципи, щоб практикувати їх і проводити ними перевірку. Після багатьох років досвіду, завдяки Божій карі й суду, обтинанню, а також завдяки ціні, яку вони заплатили в прагненні до істини, вони поступово приходять до того, що приймають істину як своє життя всередині них. Їхня надія на спасіння стає дедалі більшою, а ймовірність того, що вони будуть бунтувати проти Бога та зраджувати Його, стає дедалі меншою. Хоча вади й дефекти їхньої людськості та їхні вроджені умови в основному залишаються незмінними, їхній розбещений характер неухильно вщухає, вони рідше опираються Богові й бунтують проти Нього, вони дедалі більше подобаються Богові, дедалі більше наставляють інших і стають дедалі більш придатними для використання. Якщо такі люди й далі йтимуть цим шляхом, то вони, безсумнівно, будуть тими, хто досягне спасіння; це ті, кого Божа робота має на меті спасти. Поспостерігайте за людьми навколо вас. Подивіться, хто завжди наполегливо докладає зусиль до зовнішнього вигляду, до вад, дефектів і слабкостей своєї людськості, роблячи все можливе, щоб приховати й замаскувати себе, аби здобути повагу, захоплення й поклоніння інших і мати статус у серцях людей, – люди такого типу є фарисеями. Фарисеї мають лише один кінцевий результат: загинути разом із мишею. Тому Я кажу, що людям такого типу кінець, і вони відсіяні.

Від початку й до кінця робота, яку виконує Бог, полягає не в тому, щоб змінити вади й дефекти в людськості людей, а лише в тому, щоб відновити совість і розум нормальної людськості. Те, що Бог хоче змінити, – це розбещені характери людей. Звісно, Бог також часто говорить про позбавлення від розбещеного характеру людей і тим самим уможливлення досягнення ними спасіння. Отже, на якому фундаменті будується відновлення нормальної людськості? Воно будується на фундаменті того, що люди відкинули свої розбещені характери. Поступове відновлення нормальної людськості людей означає, що їхня совість прокидається, їхній розум стає дедалі нормальнішим, і вони здатні робити правильні речі й говорити правильні слова з погляду нормальної людськості; вони не спричиняють переривань чи завад, їхні слова та дії не є імпульсивними, сліпими чи необачними, а повністю ґрунтуються на принципах Божих слів, їхній розум особливо нормальний, а їхня людськість особливо чесна й добра. Тож на якій основі можна досягти цих речей і досягти такого ступеня відновлення? Це досягається на основі зміни розбещених характерів людей, на основі того, що люди відкидають свій розбещений характер через практику істини та прийняття Божого суду й кари. Однак, якщо твій розбещений характер не змінений або не відкинутий, то навіть якщо твоя людськість відносно добра і ти маєш певну совість і розум, без істини як твого життя твої совість і розум не можуть узяти гору, і ти однаково часто перебуватимеш під впливом, підбурюванням і спонуканням свого розбещеного характеру робити речі, що йдуть урозріз із твоєю совістю й розумом. Тому, навіть якщо ти маєш трохи почуття справедливості, це лише своєрідне бажання й рішучість. У тебе просто є трохи доброї людськості, але оскільки твій розбещений характер є твоїм життям і контролює тебе зсередини, те, чого ти можеш досягти, – це просто не коїти зла й не виявляти ініціативи обманювати та кривдити інших, що вже досить непогано. Іншими словами, ти можеш гарантувати, що не коїтимеш зла лише тоді, коли твої особисті інтереси не зачіпаються, а щойно твої особисті інтереси будуть зачеплені, твій розбещений характер вирине, щоб придушити твою совість і розум, змушуючи тебе захищати власні інтереси й права, і тому тобі буде дуже важко дозволити совісті й розуму взяти гору. Чому так? Тому що істина не є твоїм життям; радше твоїм життям є сатанинський розбещений характер. Тому ти можеш виявити трохи совісті або розуму своєї людськості лише тоді, коли твоїм інтересам не завдається шкоди. Щойно твоїм інтересам буде завдано шкоди або загрожуватиме небезпека, твій розбещений характер негайно вирине, щоб придушити твою совість і розум, змушуючи тебе робити речі, що йдуть урозріз із совістю й розумом, тобто речі, що йдуть урозріз із мораллю та моральною справедливістю, і ти навіть можеш бути здатним на все. Звісно, можна сказати, що всі ці дії йдуть урозріз з істиною; це неминуче. Тому те, чим людина живе, залежить не від умов її людськості, а від того, яким є її внутрішнє життя-сутність. Якщо вона справді приймає істину за своє життя, то її життя містить істину, Божі слова та шлях до того, щоб Бога боятися, а від злого втікати. Тоді її совість і розум нормальної людськості залишатимуться в оптимальному стані й зможуть функціонувати, даючи їй змогу практикувати істину й діяти згідно з принципами. Однак, якщо життям-сутністю людини є її розбещений характер, то її совість і розум зводяться до найнижчого стандарту, тобто вона просто не опускається нижче найнижчої межі людськості. Що це за найнижча межа? «Я не нападу, якщо на мене не нападуть; а якщо на мене нападуть, я обов’язково вдарю у відповідь»; «Зуб за зуб, око за око»; «Відплатити тією ж монетою». Що ще? «Краще бути справжнім лиходієм, ніж фальшивим добродієм». Це найнижча межа того, як живе по-людськи багато невіруючих. Для невіруючого здатність практикувати в такий спосіб – це вже досить добре. Що ви з цього зрозуміли? Якщо ти не прагнеш до істини, твій розбещений характер не буде відкинутий, твоє життя-сутність не зміниться, а якщо твоє життя-сутність не зміниться, то совість і розум твоєї нормальної людськості не відновляться за своєю суттю, а лише за формою не опускатимуться нижче найнижчої межі людськості. Однак, якщо твій розбещений характер було відкинуто і сутність твого життя змінилася, то совість і розум твоєї нормальної людськості певною мірою будуть оптимізовані й піднесені. Що тут означає «оптимізовані» й «піднесені»? Це означає, що твої совість і розум починають функціонувати нормально – річ не в тім, що вони просто не перетинають найнижчу межу, а радше в тому, що вони досягають стандарту практики істини. Так звані добрі люди серед невіруючих просто виявляють певну совість і розум, не коять очевидних лихих учинків і не перетинають найнижчу межу моральної справедливості. Це вже досить непогано; їх можна вважати дуже добрими людьми. Однак люди, які приймають істину за своє життя, йдуть далі; вони мають здатність розрізняти правильне й неправильне й можуть розпізнавати різні види правильного й неправильного та розпізнавати різні типи людей. То що ж є їхньою основою? Це істини-принципи. Вони володіють істинами-принципами – хіба це не набагато вище за стандарт совісті й розуму? (Так.) Оскільки вони розуміють істину й приймають істину за своє життя, а основа, на якій вони ідентифікують різні справи, набагато вища за стандарт звичайних розбещених людей, вони наполегливо діятимуть згідно з істинами-принципами, коли стикаються зі складними справами. Після осягнення істин-принципів їхній розум не буде безтолковим, а мислення буде чітким. Що означає «чіткий»? Це означає раціональний. Хоч із якими складними справами вони стикаються, істини-принципи для практики викарбувані в їхніх серцях; вони осягнули істину точно й ґрунтовно, і вона вже стала їхнім життям. Перед лицем усіляких складних людей, справ і речей у них є основний критерій, який полягає в дотриманні істин-принципів. Ці істини-принципи дають їм змогу бачити наскрізь сутність різних складних речей і те, якою є реальність питання; вони можуть ідентифікувати ці речі. Це їхня раціональність. Хіба ця раціональність не вища, ніж у звичайних людей? (Так.) Тоді, коли вони досягли цього рівня, хіба їхня раціональність не була піднесена й оптимізована? (Так.) Така нормальна людськість – це те, чого хоче Бог; Бог не хоче безтолкових людей. Дехто каже: «Я простодушний і боязкий, і мене завжди кривдять», а інші кажуть: «Мій рівень справді низький, і в мене немає жодних здібностей чи талантів». Бог каже, що ці речі не важливі, а важливо те, чи розумієш ти істини-принципи. Якщо ти розумієш істини-принципи й говориш та дієш згідно зі стандартами й принципами чесної людини, то навіть якщо невіруючі глузують з тебе, як із дурня, це не справжня дурість. Чому? Бо, щойно ти розумієш істини-принципи, твій розум стає здоровим і оптимізованим, вищим, ніж у звичайних людей. Коли ти стикаєшся з будь-якою справою, ти не стаєш безтолковим; ти приймаєш правильні принципи, позицію та цілі як основу для її владнання. Твій розум ясний, а думки чіткі. Ти дієш, прагнучи відповідати тим принципам і стандартам, і ти, безумовно, не йдеш урозріз із Божими намірами; ти, безсумнівно, дієш згідно з Його намірами. Після того, як ти владнав справу, незалежно від того, чи люди розгледіли це в той час, щойно мине достатньо часу й люди зрозуміють, вони всі будуть цілком переконані й знатимуть, що те, як ти це владнав, було дуже корисним. Тож яка першопричина досягнення такого ефекту? Вона в тому, що ти приймаєш істину за своє життя. Лише тоді твоя раціональність може дати тобі змогу мати точні судження, точні характеристики й точні висновки про будь-кого й будь-що, а також точні принципи практики й, звісно, точні принципи для допомоги людям та їхнього наставляння. Хіба тоді твоя раціональність не піднесена й не оптимізована? Звідки нормальна людськість черпає таку раціональність? (З істини.) Люди, які приймають істину за своє життя, – це людство, якого хоче Бог. Можливо, ти дурний, простодушний, боязкий і некомпетентний, можливо, ти непопулярний і тебе кривдять люди у світі, але ніщо з цього не має значення; це не те, на що дивиться Бог. Можливо, ти дуже здібний у світі, особливо вправний у розумінні людей, розпізнаванні тенденцій і триманні носа за вітром, але це також марно; це не означає, що твоя раціональність здорова. Лише коли ти прийняв істину, зрозумів істину, осягнув, практикував і здобув досвід усіх істин, і істина стала твоїм життям, твої ідентифікація, судження та ухвалення рішень щодо різних справ можуть бути точними.

Щодо совісті – як ми раніше казали, чого вона стосується? Це почуття справедливості й доброта нормальної людськості. Людина має бути порядною й доброю, щоб можна було сказати, що в неї є совість. Тож як чесність і доброта нормальної людськості можуть бути оптимізовані й піднесені після того, як людина починає вірити в Бога? Це має будуватися на основі розуміння істини. Тобто після того, як людина зрозуміє істину, критерії, за якими вона живе по-людськи й діє, будуть позитивною метою, яка матиме позитивний ефект, цінність і значення для неї самої та для всіх інших. Щойно вона зрозуміє істину, вона все розглядатиме й вирішуватиме на основі істин-принципів, яких навчає Бог. В очах інших така людина досить порядна. Що означає порядність? Порядність означає не відхилятися ні ліворуч, ні праворуч, не схилятися до імпульсивності, почуттів, особистих інтересів, чи стосунків, чи особистих намірів, а радше практикувати в напрямі найбільш правильної, найбільш належної мети, яка найбільш гідна поваги, захоплення та високої оцінки людей, або, можна сказати, практикувати в напрямі мети, яку Бог вважає доброю та схвалює. Хіба це не перевершує «порядність», як її розглядає звичайне розбещене людство? (Так.) Що означає ця порядність? Вона повністю відповідає істинам-принципам, цілком ґрунтується на Божих словах і побудована на основі совісті. Коли людина розуміє істину, вона володіє шляхами й принципами для розв’язання проблем і залагодження справ, тож хіба совість цієї людини не є досить досконалою? Хіба її не було оптимізовано? (Так.) Тоді хіба справжній людині, справжній створеній істоті не слід мати таку совість? Хіба їй не слід мати порядність у цьому сенсі? (Слід.) Справжній людині слід мати порядність у цьому сенсі, який відповідає істині, а не тому, про що говорять люди, – бути рішуче порядним і неупередженим, відкритим і прямим, або «справжній чоловік нічого не приховує і завжди відповідає за свої вчинки». Це імпульсивність, вона не має фактичного змісту, і вона повністю удавана людьми. Порядність має істину за основу; у ній є фактичні практики втілення в життя. Це означає, що людина з нормальною людськістю має істину за джерело й відправну точку та здатна ставитися до різних справ і розв’язувати їх згідно з Божими словами, – це називається порядністю. Про доброту годі й казати й поготів; щонайменше вона перевершує стандарт совісті й розуму. У доброті немає лицемірства, а тим паче порочності. Це дії, що повністю ґрунтуються на шляхах, які є корисними й повчальними для людей і водночас відповідають Божим вимогам; це дії, що повністю ґрунтуються на меті та критеріях того, щоб Бога боятися, а від злого втікати, задовольняти Бога й слідувати Божому шляху. Це найдобріша, найпрекрасніша річ під небом, у всьому всесвіті. Людина, яка має Божі слова або істину за своє життя, безумовно, має найдобріше серце, тому що вона здатна прийняти істину, і це повністю відповідає стандарту, якого Бог вимагає від людей. Оскільки вона має таку людськість, доречно сказати, що вона чесна, і також доречно сказати, що вона добра. Це обумовлено тим, що вона здатна приймати й практикувати істину, і вона не керується своїми почуттями та не має амбіцій чи жаги при виконанні свого обов’язку, і вона не виношує в собі отрути традиційної культури, а її стандарт вимірювання моралі та людськості не містить жодних домішок філософій, думок чи поглядів сатани – він повністю відповідає істині. Тож скажіть Мені, хіба людськість, яка містить таку совість і розум, не є вже дуже оптимізованою? (Так.) Оскільки така людина володіє істиною, і оскільки сутність життя, яким вона живе, є істиною, її людськість, що володіє таким життям-сутністю, є досконалою. Якщо вам не подобається чути слово «досконала», то Я можу також назвати її «оптимізованою». Щонайменше в Божих очах вона оптимізована й Бог її любить. Бог використовує ту крихту усвідомлення совісті, розуму й почуття сорому, яку мають люди, щоб вкоренити в них Свої слова та істину. Коли в тобі вкореняється істина Божих слів, твої совість і розум не тільки не послаблюються й не приховуються, а натомість стають більш нормальними й оптимізованими. Таким є людство, якого хоче Бог. Не кажімо «досконале», кажімо «оптимізоване». Чому не казати «досконале»? Якщо Я скажу «досконалий», деякі люди, яким бракує духовного розуміння, скажуть: «Хіба Ти не казав не бути досконалими людьми?» Тому Я мушу уникати цього слова, щоб дехто не зрозумів неправильно. Насправді, якщо щось оптимізоване в Божих очах, то серед створеного людства можна сказати, що воно досконале. Ця досконалість – це не досконалість в уявленнях людей, а радше прекрасна й добра річ, сила справедливості, а також позитивна річ, гідна похвали, жадання, плекання, поваги й цінування з боку людей. Тому, якщо ти хочеш, щоб твоя совість не просто застрягла на тому, щоб не перетинати найнижчу межу людськості у твоєму житті по-людськи, а хочеш зробити свою совість чутливішою, свідомішою та зробити так, щоб твій розум відповідав Божим вимогам, то в тебе є лише один шлях. Цей шлях полягає не в подоланні різних вад і дефектів людськості, а в прагненні до істини, докладанні зусиль до різних істин, яких Бог навчає людей, і розумінні того, якими є необхідні стандарти Бога для тебе, коли йдеться про різних людей, справи та речі, і як тобі слід розглядати цих людей, справи та речі, ставитися до них і поводитися з ними. У Бога є необхідні принципи й стандарти для всіх цих аспектів. Яке твоє завдання? Практикувати в цьому напрямку, до цієї мети, згідно із цими стандартами. По-перше, шукай і зрозумій, якими є стандарти для практики істини. Далі висувай до себе вимоги згідно зі стандартами, яких вимагає Бог, водночас відпускаючи різні думки, погляди, правила, приписи тощо у твоїх уявленнях та фантазіях, які не відповідають Божим словам або істині. Потім дозволь Божим словам потроху стати твоїми принципами практики. Навчаючись відпускати, не забувай: мета відпускання не в тому, щоб зробити тебе людиною з порожнім серцем; Бог хоче, щоб твоє життя мало зміст. Чого стосується цей зміст? Він стосується необхідних принципів Бога для різних справ. Звісно, Бог не хоче, щоб люди перетворювали різні принципи практики на порожні теорії, лише говорячи про них, але не застосовуючи їх на практиці. Натомість Він сподівається, що люди зможуть твердо перетворити ці істини-принципи на частину свого життя й внести Божі слова у своє реальне життя. Візьмімо, наприклад, виконання обов’язку – якого стандарту Бог вимагає від людей у цьому плані? Щоб вони жили як люди приземлено й відповідно до належного їм місця. Тобто, виконуючи свій обов’язок, ти мусиш бути приземленим, тобі мусиш не бути недбалим чи поверховим, ти мусиш не робити щось для галочки або так, щоб інші бачили, і ти також мусиш не хизуватися; звісно, ще важливішим є те, що ти мусиш діяти згідно з істинами-принципами. Тобі слід діяти так, як каже тобі Бог, і тобі слід утримуватися від того, чого Бог каже тобі не робити. Якщо ти не можеш повністю утриматися від цих речей, то почни з того, щоб робити їх менше, повстань проти власних бажань і власних уподобань і поступово прийди до того, щоб утримуватися від них повністю, – хіба цього не легко досягти? (Так.) У процесі прагнення до спасіння тобі слід розв’язати проблему різних розбещених характерів, розвінчаних Божими словами, та відпустити їх. Звісно, відпускання цих розбещених характерів не є кінцевою метою. Кінцева мета полягає в тому, щоб за умови відпускання цих розбещених характерів прийняти Божі слова та Божі вимоги. Прийняття їх не заради зміни твого настрою й не заради того, щоб дати тобі змогу жити з гідністю; це прийняття – заради того, щоб відкинути твій розбещений характер. Це кінцева мета, оскільки ти можеш досягти спасіння лише після того, як відкинеш свої розбещені характери.

Найбільшою перешкодою для людей у досягненні спасіння є їхні розбещені характери. Твої погана освіта, похилий вік або незграбна манера говорити й брак здатності висловлюватися – ніщо з цього не є найбільшою перешкодою для спасіння. Твої погані професійні навички у твоєму обов’язку й твоя нездатність опанувати його – це також не найбільша перешкода для твого спасіння. Тоді що є найбільшою перешкодою для спасіння? Це твої розбещені характери. Звісно, людям нелегко розв’язати проблему різних розбещених характерів людини, розвінчаних у Божих словах. Це пояснюється не тим, що люди не бажають відпускати свої розбещені характери, і не тим, що їхні думки й погляди застарілі, і, звісно, тим паче не дефектами чи вадами в їхній людськості, і не тим, що люди заціпенілі, повільно реагують тощо, – ніщо з цього не є коренем проблеми. Тоді чому так? Просто тому, що розбещені характери людей пустили коріння в їхніх серцях, люди не можуть відкинути їх лише тому, що вони цього бажають, і тому їхні розбещені характери часто виходять назовні, щоб спричиняти завади й створювати проблеми, поки вони виконують свої обов’язки. Наприклад, припустімо, що ти лідер церкви, і ти зробив щось не так, і тебе обітнули. У такому разі тобі слід це прийняти, визнати, що ти зробив щось не так, бути готовим покаятися, виправити цей неправильний підхід і діяти згідно з істинами-принципами. Це дуже проста справа, але ти не можеш цього зробити. Ти розмірковуєш: «Чи мене так обітнули, тому що я їм не подобаюся й вони хочуть мене відсторонити?» У твоєму серці виникають нарікання й хибні розуміння, і ти навіть намагаєшся сперечатися з Богом: «Оскільки я Тобі не подобаюся й Ти хочеш мене відсторонити та відсіяти, то гаразд, з’ясуймо це прямо. Я почав вірити в Бога у вісімнадцять років, я був лідером усі ці роки, покинувши сім’ю та кар’єру, відмовившись від шлюбу та сім’ї, – як це буде враховано?» Що більше ти підраховуєш, то більше накручуєш себе. Хіба це просто нездатність відпустити? Ні. Чому ти не можеш відпустити ці речі? Тут є первинна проблема. Коли тебе обтинають, ти почуваєшся скривдженим, нарікаєш і відчуваєш непокору у своєму серці, і ти також намагаєшся сперечатися й виправдовуватися, і навіть просиш інших заступитися за тебе. Чому ти так поводишся? (Тому що ми маємо розбещені характери.) Є лише одна причина, одна першопричина: у тебе є нерозв’язана проблема розбещених характерів. Дехто з вас скаже: «Чи це обумовлено тим, що мої вроджений рівень і здібності недостатні, і я не можу виконувати роботу?» Цілком можливо, що для декого з вас це одна з причин; через поганий рівень ти некомпетентний для роботи, і ти також не розумієш істини, тому ти робиш речі, які спричиняють переривання й завади. Чи це справді лише тому, що твій рівень поганий? Це лише один аспект. Ключова проблема в тому, що є проблема з твоєю совістю. Ця проблема з твоєю совістю безпосередньо пов’язана з твоїм розбещеним характером. Ти робив речі, які спричиняли переривання й завади, і тебе обітнули – як тобі слід підійти до цього? Як ти підходиш до того, що ти некомпетентний для роботи? Якщо ти можеш практикувати істину, це не проблеми, і ти можеш підійти до них правильно. Але як поводиться більшість людей, коли стикається з цими речами? Вони намагаються сперечатися, вони нарікають, стають негативно налаштованими й навіть необачно говорять: «Хіба це не просто тому, що ви вважаєте, що мій рівень поганий і я не здібний? Хіба не Бог дав мені цей рівень? Але ви нарікаєте, що я не можу виконувати роботу! Якщо я вам не подобаюся, вам слід було сказати про це раніше!» Якщо під час обтинання вживаються дещо різкіші слова, вони думають: «Невже моя надія на отримання благословень зникла? Мій статус у цьому житті під загрозою, і, можливо, я не маю надії і у світі прийдешньому». Чи є в них намір шукати істину? Чи можуть вони коритися у своїх серцях? Їм нелегко коритися. Усі ці прояви, зрештою, пояснюються тим, що в людей розбещені характери. Твій рівень поганий і ти некомпетентний для роботи – це лише одна з природних вад чи дефектів людськості; це не проблема. Навіть якщо твої природні вади й дефекти великі й ти некомпетентний для роботи, Бог зовсім не відчуває до тебе відрази чи огиди. Але, крім того, що ти некомпетентний для роботи, ти не визнаєш власних проблем, а також нарікаєш, почуваєшся готовим чинити опір і зрештою стаєш негативно налаштованим і кидаєш свою роботу – що це таке? Це розбещені характери. Це та проблема, яку тобі потрібно розв’язати. Правильно? (Так.) Після того, як проблему твоїх розбещених характерів буде розв’язано, ти станеш придатним для використання в роботі, для якої твій рівень і умови твоєї людськості є компетентними. Але якщо ти не розв’яжеш проблему своїх розбещених характерів і не зможеш практикувати згідно з істиною, не зможеш коритися обтинанню або коритися розвінчанню, то хоч яким хорошим є твій рівень, хоч наскільки вищими є умови твоєї людськості, ти не будеш придатним для використання. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Скажіть Мені, у чому була суть того, про що ми щойно побесідували? (У вірі в Бога найважливіше – знати власні розбещені характери. Наголос має бути на розв’язанні проблеми власних розбещених характерів, а не зовнішніх дефектів чи недоліків власної людськості. Коли ми стикаємося із ситуаціями, то завжди захоплюємося зовнішніми справами, ми докорінно не здатні розв’язати сутнісні проблеми, і ми також не здатні досягти покори обтинанню або покори середовищам, які організовує Бог.) Якщо проблему твого розбещеного характеру розв’язано, і в справах, з якими ти стикаєшся, ти можеш осягнути істини-принципи, і ти знаєш, як залагоджувати їх згідно з принципами, тоді ти будеш придатним для використання у виконанні свого обов’язку. Незалежно від того, високий твій рівень чи низький, і незалежно від того, скільки в тебе талантів, якщо проблему твого розбещеного характеру не розв’язано, то хоч на яку позицію тебе поставлять, ти не будеш придатним для використання. І навпаки, якщо твої рівень і здібності обмежені, але ти розумієш різні істини-принципи, включно з істинами-принципами, які тобі слід розуміти й осягати в межах своєї сфери роботи, і проблему твого розбещеного характеру розв’язано, тоді ти будеш людиною, придатною для використання. Зрозуміло? Можливо, вам знадобиться певний час, щоб переварити ці слова, аби повністю їх зрозуміти.

Нині більшість людей досі покладається на дари й дотримується приписів у виконанні свого обов’язку. Поки вони не грішать і не коять зла, вони вірять, що виконали свій обов’язок. Вони не зосереджуються на прагненні до істини й розмірковуванні над собою, щоб вирішити свій розбещений характер. Більшість людей просто захоплюється й грузне в підходах і поведінці, але не зосереджується на пошуку істини й діях згідно з принципами. Вони задоволені тим, що просто роблять те, що можуть, намагаючись не спричиняти переривання чи завади або не саботувати справи, і все. Більшість людей ще не стикалася з обтинанням чи розвінчанням, не зазнавала кари й суду, а тим паче стадії суворих випробувань, тому розбещений характер більшості людей не почав змінюватися. Це не добра новина, але це факт. Я наведу приклад, і тоді ви дізнаєтеся, що відбувається. Бачиш, більшість людей, які зараз виконують обов’язки, є звичайними послідовниками; у них немає статусу, і вони не дійшли до того моменту, коли виконують якусь роботу, маючи статус і владу. Основний принцип, який практикує більшість людей, – бути слухняними й покірними. Вони думають, що в будь-якому разі лідери бесідують згідно з робочими розпорядженнями Вишнього, тому вони просто роблять те, що просять лідери, так, як лідери просять їх це робити, і думають, що немає потреби розрізняти правильне й неправильне або досліджувати, чи відповідає це істині, і що поки вони не роблять помилок, усе гаразд. Хіба це означає приймати істини-принципи за своє життя? (Ні.) Тоді за яких обставин можна переконатися, що ти приймаєш істину за своє життя? Це стається, коли тебе обирають лідером для виконання церковної роботи; це викриває людей найбільше. Те, чи є в тебе принципи у вирішенні справ і скільки свого розбещеного характеру ти виявляєш, може довести, чи є в тебе істина-реальність і чи підходиш ти для того, щоб бути лідером або працівником. Якщо ти виявляєш розбещений характер, як тобі слід до цього ставитися? Чи слід тобі відкритися й побесідувати про істину, чи приховувати й маскувати себе? Це також час, коли люди викриваються найбільше. Більшість людей у церкві не здатна розглядати речі згідно з істинами-принципами; натомість вони розглядають і коментують речі згідно з власними уявленнями та фантазіями й на основі своїх уподобань. Більшість людей думає: «Поки я не роблю серйозних помилок у своєму обов’язку й отак підтримую поступ роботи, цього достатньо. Якщо я роблю серйозну помилку й мене ізолюють для розмірковування над собою або переводять до групи Б, то це просто моє невезіння». Що ілюструє ця ситуація? Хоча ти здатний бути слухняним і покірним у процесі виконання свого обов’язку, роблячи все, що просять, це не означає, що ти приймаєш істину за своє життя, і це не означає, що ти людина, яка кориться Богу. Коли тебе оберуть лідером і ти досягнеш цього статусу, тебе буде викрито. Чому? Щойно в тебе буде статус, ти робитимеш усе, що тобі заманеться, керуватимеш усім, стверджуватимеш повне панування й створюватимеш незалежне царство; ти діятимеш на основі необачності, на основі свого розбещеного характеру і на основі власних жаги та амбіцій. Отже, ти досі не придатний для використання. Наразі можна сказати, що дев’яносто дев’ять відсотків людей перебувають у такому стані й становищі. Хоча більшість людей виконує свій обов’язок багато років і зовні стала відносно слухняною та добре поводиться, чи означає це, що в них більше немає розбещеного характеру? (Ні.) Їхня поведінка більше не розпусна, зовні вони добре поводяться, і здається, що вони мають трохи благопристойності святого, але їхній розбещений характер анітрохи не змінився, тому що вони не шукають істину активно, щоб вирішити власний розбещений характер. Коли в їхній роботі виникають проблеми, чи їх обтинають лідери, чи Вишнє, вони щонайбільше думають: «Гаразд, якщо вони кажуть мені це виправити, я виправлю. Я просто перетерплю ще трохи труднощів, витрачу ще трохи часу і покваплюся це переробити». У них лише таке ставлення й менталітет. Це не означає покору істині, і це не представляє справжню покору. Звідки береться цей менталітет? Він походить із того факту, що у своїй вірі в Бога люди мають позитивне прагнення, прагнення бути добрими людьми, прагнення бути створеними істотами, що відповідають стандарту. Це бажання породжує такий менталітет у повсякденному житті людей та в їхньому виконанні свого обов’язку; людською мовою це звучить так: «Не створюй проблем, поводьмося добре». Чого стосується «поводитися добре»? Хіба це істина-принцип? Це просто спонукає тебе слухатися, дотримуватися правил і не створювати проблем. Це мінімальна вимога до людей, і вона не дотягує до того, щоб бути істиною-принципом. Тоді що таке істина-принцип? Те, що ти мусиш активно шукати Божі наміри. Коли ти виявляєш розбещений характер, коли в тебе є егоїстичні бажання або ти виявляєш імпульсивність, коли розбещений характер спричиняє в тобі певний стан, ти мусиш активно порівнювати ці прояви з Божими словами. З Божим просвітленням, настановами, допомогою, підтримкою і навіть суворим судом і карою Божих слів ти потроху змінюєш своє ставлення до Божих слів, твій ступінь прийняття Божих слів стає дедалі вищим, і ти дедалі більше визнаєш Божі слова й кажеш їм «амінь». Тоді ти приймаєш Божі слова в себе, відпускаєш облудні думки й погляди та більше не тримаєшся за спадщину людини; ти здатний прийняти істину, і ти здатний розібратися з людьми, справами та речами навколо себе й змінити свою перспективу, позицію та погляд щодо людей, справ і речей згідно з Божими словами та істинами-принципами. Це шлях до вирішення твого розбещеного характеру. Тож чи маєте ви зараз таку ініціативну практику? Я думаю, що дев’яносто дев’ять відсотків людей не мають. Більшість статей із досвідними свідченнями людей розповідає про переживання середовища, яке змусило їх діяти в певний спосіб, і досягнення «покори Богу» у своїх діях. Вони почуваються досить задоволеними собою, думаючи, що в них є істина-реальність. Хоча ти написав статтю зі свідченням, насправді це вихваляння, свідчення про себе й утвердження себе: «Дивіться, у мене є свідчення. Я не підвів Бога. Я твердо тримався свого обов’язку в цьому середовищі!» Інші статті з досвідними свідченнями деяких людей розповідають про те, як після обтинання вони розмірковують і приходять до усвідомлення, що вони були недбалими й не задовольнили Бога, і тепер готові покаятися. Хоча є період виявлення каяття, коли здається, що вони більше не є недбалими, чи змінився їхній розбещений характер? Ні. За лаштунками вони й досі такі ж зарозумілі й владні. Позиція, перспектива й погляди, з яких вони розглядають людей і речі та поводяться з ними, зовсім не ґрунтуються на Божих словах. Отже, їхній розбещений характер зовсім не почав змінюватися! То що ж це за зміна, про яку ти говориш? Це лише зміна в поведінці, способі життя і, можливо, тоні, манері висловлювання та стилі, у якому ти взаємодієш з іншими й вирішуєш справи. Твоя віра також зміцніла; ти здатний шукати істину після того, як пройшов через багато випадків обтинання в різних середовищах, і тепер розумієш багато істин, і твоя рішучість слідувати за Богом твердіша, ніж раніше, – усі ці аспекти змінилися. Ці зміни роблять людей більш упевненими в здобутті спасіння, більш охочими прагнути до істини та більш сповненими надії й оптимізму щодо слідування за Богом. Хоч які випробування чи поневіряння трапляються на їхньому шляху, вони не стануть настільки негативно налаштованими, щоб покинути свою віру. Однак це лише зміни в тому, чим зовні живуть у нормальній людськості. Ці відносно позитивні й ініціативні думки та погляди поступово займають серця людей. Ці зміни є ознаками того, що їхні серця пробуджуються й відроджуються. Тобто люди стають більш ініціативними й цілеспрямованими, і більше жадають позитивних речей, стаючи більш упевненими в прагненні до Божих слів, Його роботи та Його вимог. Природно, у них також чіткіше уявлення про найважливішу роботу, яку виконує Бог, – роботу спасіння людей. Виходячи з цих умов, багато людей виконує свої обов’язки більш практично, з більшим дотриманням правил і більш слухняно, ніж раніше. Ефективність їхніх обов’язків підвищується, особливо в технічній роботі, яка тепер просувається швидше. Вони не такі мляві, як раніше, коли завдання, які мали б зайняти кілька днів, затягувалися на тиждень або більше, – тепер є результати всього за кілька днів. Звісно, це добра новина. Але яка погана новина? Вона полягає в тому, що те, що ви виявляєте й демонструєте, – це лише зміни в поведінці, думках і способі мислення, а також деякі ознаки пробудження відносно позитивних, ініціативних, оптимістичних елементів у вашому підсвідомому єстві. Однак ці ознаки не означають, що ваш розбещений характер почав змінюватися. Ця новина не дуже добра, чи не так? (Ні, не дуже.) Хоча вона не дуже добра, це неминучий процес для розбещеного людства, щоб досягти спасіння. Люди такі жалюгідні й бідні, такі незрілі, а швидкість їхнього життя-входження й відкидання розбещеного характеру така повільна. Фундаментальна причина такої повільної швидкості полягає в тому, що такому людству бракує здатності прийняти істину, і що вони такі заціпенілі до істини, позитивних речей і всього, що походить від Бога.

Деякі люди вірять у Бога понад десять, двадцять чи тридцять років, але лише зараз усвідомлюють, що після всіх цих років вони лише дещо змінилися у своїй зовнішній поведінці й відчули невелике пробудження у своїх серцях, але в їхньому розбещеному характері не відбулося докорінної зміни. Дехто, бачачи в собі деякі зміни в поведінці, думає, що це зміна в житті-характері, і навіть хвалиться іншим: «Подивіться, хіба моє життя-характер не змінилося?» Насправді ти змінився лише в поведінці; у тебе немає реальних проявів зміни характеру й ти не живеш нормальною людськістю. Як же тоді можна визначити, чи відбулася зміна у твоєму характері? Це не визначається по обличчю; цього не можна сказати, дивлячись на твою зовнішність або слухаючи те, що ти кажеш, а тим паче слухаючи, як ти висловлюєш свою рішучість і бажання, – рішучість і бажання є найпорожнішими речами. Як же тоді це визначити? Це можна визначити, подивившись на те, чи маєш ти шлях і здатність розглядати й вирішувати кожну справу згідно з Божими словами без чийогось спонукання, нагляду чи навіть підтримки й допомоги, і чи приймаєш ти Божі слова як своє життя у своєму серці, щоб стримувати тебе в усьому, що ти робиш. Якщо ти не досяг цього рівня, то поговорімо про нижчий: чи є в тебе усвідомлення, щоб використовувати Божі слова як принцип для всього, що ти робиш і кажеш. Якщо ти не можеш цього досягти, то, на жаль, ти не приймаєш істини як своє життя. Твій розбещений характер досі є твоїм життям; він і досі може контролювати тебе в будь-який час і в будь-якому місці, пануючи над твоєю свідомістю та твоїми думками й поглядами. У будь-який час і в будь-якому місці ти ставитимешся до будь-якої людини, справи чи речі й поводитимешся з ними на основі власних емоцій, настрою, бажань, суджень, позиції та вподобань. Ти й досі у великій небезпеці; ти й досі не можеш виконувати свій обов’язок самостійно, і ти не здатен жити самостійно – ти завжди мусиш покладатися на інших, і без підтримки інших ти впадеш. Це означає, що твій духовний зріст занадто малий; це доводить, що ти не здобув істину як своє життя. Що означає не здобути істину як життя? Це означає, що в тебе є лише один або два принципи, які стримують тебе від того, щоб робити погані речі або припускатися серйозних помилок. Тобто, коли твоя раціональність нормальна, і ніхто тебе не підбурює й не підбиває, ти абсолютно не будеш навмисно богозневажати Бога, проклинати Бога або переривати роботу церкви й заважати їй. Однак той факт, що ти не робитимеш цього навмисно, не означає, що ти нездатний це зробити; ти можеш не робити цього ініціативно, але ти й досі можеш зробити це пасивно. Що тут означає «пасивно»? Це означає, що твій розбещений характер може виникнути в будь-який час, щоб контролювати тебе й змусити тебе сказати й зробити що завгодно, а також змусити тебе в будь-який час подивитися на людину чи справу з облудних позицій, а потім використати твій розбещений характер, щоб владнати справу або розібратися з певним типом людей. Наприклад, припустімо, ти зробив щось не так і думаєш, що не можеш дозволити Вишньому, лідерам чи будь-кому іншому про це дізнатися. Незалежно від причини цього, у будь-якому разі в тебе є власні диявольські ідеї, тому ти це приховуєш і нічого не кажеш. При цьому керує твій розбещений характер чи істина? Очевидно, що керує твій розбещений характер. Твій розбещений характер панує над тобою, змушуючи тебе приховувати це й нічого не казати, і ти не можеш вирватися. Що означає нездатність вирватися? Це означає, що хоча ти й бажаєш практикувати істини, які розумієш, тобі бракує сили це зробити; ти просто не можеш подолати свій розбещений характер. Це означає, що в тебе проблеми; ти не можеш практикувати істину. Якщо ти хочеш приховувати речі й обманювати інших, ти абсолютно здатний чинити акти приховування й обману, особливо щодо Вишнього, повідомляючи лише хороші новини, а не погані, навіть обманюючи тих, хто над тобою, і приховуючи речі від тих, хто у твоєму підпорядкуванні. Ти кажеш: «Я справді люблю істину, і я людина, яка практикує істину. Я ретельно занотовую, обмірковую й підсумовую кожну істину, яку говорить Бог, а потім практикую її в реальному житті». Ти так думаєш, у тебе є це бажання, але це не означає, що ти практикував істину. Чому? Тому що всередині тебе є багато облудних думок і поглядів, які вже заполонили твоє серце. Отже, розбещений характер став твоїм життям. Твій розбещений характер керує, пануючи над твоїми думками та вчинками. Навіть якщо ти хочеш практикувати істину, це марно; ти не можеш змусити себе це зробити. Тому, якщо твій розбещений характер не вирішено, навіть якщо ти виконуєш свій обов’язок, для тебе неможливо почати діяти згідно з принципами – вже досить добре, якщо ти можеш утриматися від того, щоб ініціативно й відкрито судити Бога, опиратися Йому чи богозневажати Його. Однак, оскільки розбещений характер панує у твоєму серці, ти не можеш не бунтувати проти Бога й не опиратися Йому. Можливо, ти думаєш, що намагаєшся обдурити Вишнє та приховати від Нього речі, а також обдурити Бога лише в ситуаціях, коли ти пасивний, або в моменти відчаю, і що ти придушуєш людей або виявляєш необачність лише в моменти відчаю. Чи це справді через тимчасові моменти відчаю? Ні, це результат керівництва твого глибоко вкоріненого розбещеного характеру. Це неминуче. Чому це неминуче? Тому що істини, які ти розумієш, – це лише своєрідне бажання, своєрідна віра для тебе; вони ще не стали твоїм життям. Незалежно від того, чи є в тебе знання та чи високий у тебе рівень, чи низький, щонайменше істина не стала твоїм життям. Тобто істина не керує всередині тебе; всередині тебе керують сатанинський характер і сатанинські філософії. Коли ти перебуваєш під пануванням сатанинського характеру, ти живеш сатанинським характером, і ти досі живеш під впливом сатани. Коли твоїм інтересам і гордості не завдано шкоди, коли це не стосується твого статусу, слави й вигоди, ти готовий практикувати трохи істини. Але щойно це стосується твоєї слави, вигоди, статусу або місця призначення, твій розбещений характер міцно й щільно охоплює та контролює тебе. Ти й досі не маєш істинної покори Богові; ти й досі з імовірністю ста відсотків зрадиш Бога та істину. Судячи з цих явищ, чи вирішено твій розбещений характер? Чи відкинуто його? Чи стала істина твоїм життям? Коли щось трапляється, якщо істини, які ти розумієш, не можуть подолати твій розбещений характер, не можуть подолати твій вибір і бажання, не можуть подолати твої жадання, амбіції, статус і репутацію, то істини, які ти розумієш, не є твоїм життям. Коли істина стає твоїм життям, ти можеш природно подолати цей розбещений характер. Якщо ти не можеш подолати свій розбещений характер, це свідчить про те, що істина ще не керує всередині тебе, і що вона ще не стала твоїм життям. Ти кажеш, що любиш істину, але це лише твоє прагнення й твоє бажання; це не відображає твого життя. Усі люди з нормальною людськістю мають позитивні прагнення. Чи означає прагнення бути хорошою людиною, що ти хороша людина? (Ні.) Чи означає любов до істини, справедливості й праведності, що ти володієш істиною, справедливістю й праведністю? Ні – ти не володієш цими речами, ти лише їх прагнеш. Чого стосується прагнення? (Чудового бажання людини.) Правильно, це лише бажання. Воно не має нічого спільного з тим, як ти насправді живеш по-людськи, чи не так? (Ні.)

Чи приймаєте ви зараз істину як своє життя? (Ні.) Як можна визначити, чи приймаєш ти істину як своє життя? Це можна визначити, подивившись на те, чи можуть істини, які ти розумієш, подолати твій розбещений характер, коли твої інтереси вступають у конфлікт з істиною, коли твої інтереси ось-ось зазнають збитків або опиняться під загрозою. Якщо можуть, то ти – людина, яка приймає істину за своє життя. Якщо не можуть, це доводить, що твій духовний зріст дуже малий. Наскільки малий? Ти не приймаєш істини за своє життя. Це реальність. Дехто каже: «Якщо ми не приймаємо істини за своє життя, то чому ми досі можемо зрікатися всього, щоб виконувати свої обов’язки в Божому домі? Чому ми досі можемо страждати й платити ціну для Бога?» Дехто навіть каже: «Я вже володію певною відданістю; я вже став переможцем». Насправді в таких твердженнях є домішки людських уявлень та фантазій. Немає нічого поганого в тому, що в людей є рішучість і прагнення. Людське прагнення до світла, до справедливості, а також їхнє жадання прагнути до істини, досягати спасіння тощо – ці чудові бажання можуть змінити деякі їхні усвідомлення, напрям шляху, яким вони йдуть, і, звісно, деяку їхню поведінку, а зовні – деякі аспекти їхньої поведінки та способу життя. Чого тут стосується зміна? Наприклад, припустімо, що зараз у тебе є віра, твій стан дуже хороший, ти не налаштований негативно, і твій обов’язок іде особливо гладко. Отже, ти відчуваєш, що ти особливо вірний, і що в тебе є надія реалізувати своє бажання досягти спасіння, і ти готовий терпіти будь-які труднощі. Але хороші часи не тривають довго. У процесі виконання свого обов’язку ти стикаєшся з деякими невдачами й провалами, тебе обтинають, ти робиш багато обхідних шляхів, і тебе навіть вводять в оману й придушують антихристи, і ти страждаєш від багатьох кривд. Тоді ти відчуваєш дискомфорт у своєму серці. Ти не розумієш істини, ти не знаєш, чому ці речі трапилися, і ти не отримуєш жодних відповідей від молитви до Бога, тому ти відчуваєш страждання. Значною мірою виникнення цих речей завдає певного удару й спустошення твоїй рішучості прагнути до істини та світла. Після страждання від цього спустошення ти більше не хочеш виконувати свій обов’язок, відчуваючи, що це безглуздо. Що тут відбувається? Як ти так швидко змінився? Чому ти наче зовсім інша людина, ніж раніше? Якби в тебе був духовний зріст і ти приймав істину як своє життя, твоя відданість не змінилася б. Але оскільки ти не приймаєш істини як своє життя, твій внутрішній стан, менталітет та твій потяг вірити в Бога й присвячувати себе завжди нестабільні й коливаються між гарячим і холодним. У періоди, коли все йде гладко й ти в гарному настрої, у тебе є потяг, тобі є що сказати під час молитви, ти готовий читати Божі слова, ти дуже старанно працюєш у своєму обов’язку, і ти готовий бути зайнятим або втомленим і терпіти будь-які труднощі. Але щойно все стає трохи несприятливим, ти стаєш негативним і слабким, втрачаючи потяг виконувати свій обов’язок. Коли ти пропускаєш один прийом їжі або спиш трохи менше, то відчуваєш, що це величезні труднощі, і у твоєму серці виникають скарги: «Чому я маю страждати? Я навіть не заробляю грошей, виконуючи свій обов’язок, це того не варте!» Бачиш, твій менталітет зовсім інший. Чому сталася така велика зміна? Вона обумовлена тим, що ти не приймаєш істини як своє життя, і твій розбещений характер досі присутній всередині тебе. Коли люди сповнені завзяття, вони відчувають, що в них немає амбіцій, або бажань, або вимог до Бога. Насправді їхній розбещений характер і досі керує всередині них; ці речі залишаються незмінними. Коли люди позитивні, вони дуже сповнені завзяття й особливо вмотивовані, і ніхто не може їх стримати. Коли вони негативні, вони як калюжі багнюки, з яких ніхто не може їх витягнути. Вони завжди впадають у крайнощі, і вони абсолютно нестабільні. Це свідчить про те, що їм чогось бракує в їхній нормальній людськості. Чого їм бракує? Їм бракує істини як їхнього життя – ось що це таке. Твій стан коливається між гарячим і холодним, одної миті він негативний, а іншої – позитивний. Що це спричиняє? Це твій розбещений характер створює проблеми. Сьогодні він змушує тебе думати одне, завтра – інше; у будь-якому разі ці думки завжди узгоджуються з твоїми бажаннями, твоєю необачністю та твоїм поточним станом, настроєм і емоціями. Але все інакше, коли всередині людей є істина. Якщо істина стане твоїм життям, вона завжди дозволить тобі мати точне й правдиве визначення того, що ти робиш, і це ніколи не зміниться. Ти не будеш кидатися то в жар, то в холод, і ти не станеш негативним і не впадеш у занепад через одну невдачу й падіння, або через невелике обтинання, або невелику перешкоду. Ти також не будеш настільки позитивним, щоб поводитися як завзятий юнак, не сплячи три дні й ночі. Натомість у тебе буде нормальна раціональність. Правильно? (Так.) Щойно люди розуміють істину, і істина стає їхнім життям, їм стають зрозумілі видіння. Вони знають, чому їм потрібно слідувати за Богом, чому їм потрібно виконувати свій обов’язок, яких результатів вони мають досягти у виконанні свого обов’язку, а також мету, значення та цінність перенесення цих труднощів. Вони повністю розуміють усі ці істини-принципи у своїх серцях, без плутанини чи каламуті. І тому вони страждають охоче й без нарікань, у них є правила й принципи в усьому, що вони роблять, і вони ніколи не втрачають віри в Бога; коли вони почуваються негативно, вони не нарікають на Бога й не покидають Його, а коли вони почуваються позитивно, то в них немає зайвих вимог до Бога, і їхній стан цілком нормальний. Чи ви такі зараз? (Ні.) Що ж тоді робити? (Відтепер ми маємо зосередитися на прагненні до істини, щоб вирішити свій розбещений характер; іншого шляху немає.) Немає іншого шляху, крім прагнення до істини. Дозволь Мені сказати тобі: якщо ти не прагнеш до істини, і розбещений характер завжди залишається керувати як твоє життя, то в тебе не буде хорошого місця призначення; у кращому разі ти закінчиш як трудівник. Але якщо ти прагнеш до істини, твоя надія досягти спасіння буде великою, і благословення, які ти зрештою отримаєш, також будуть великими. Якщо ти прагнеш до істини, ти звільнишся від пут розбещеного характеру, розбещений характер більше не буде твоїм життям, і, зрештою, ти справді побачиш надію на досягнення спасіння. Якщо ти не прагнеш до істини, і твій розбещений характер залишається невирішеним, і ти хочеш покладатися виключно на самообмеження й силу волі, щоб робити добрі речі й не коїти зла, то важко сказати, чи зможеш ти взагалі дійти до кінця шляху. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Яка найбільша проблема, яку людям потрібно розв’язати у вірі в Бога? (Розбещений характер.) Вирішення розбещеного характеру є найважливішим. Не думай: «Зараз я виконую обов’язок у Божому домі повний робочий день, присвячую себе повний робочий день, тому я переможець!» Бог говорить про створення групи переможців – що мається на увазі під переможцями? «Вони йдуть за Агнцем, куди Він іде» (Об’явлення 14:4). Це переможці в простому значенні цього слова. Не можна задовольнятися лише тим, щоб бути переможцем. Бути переможцем у цьому простому значенні не означає, що розбещений характер людини було відкинуто, і це не означає, що людина приймає істину як своє життя. Ті, хто зрештою спасенний, – це не просто переможці, це не так просто. Переможці – це лише ті, хто перемагає мирський світ, сатану, злі тенденції та злі режими – ось хто такі переможці. Якщо ти лише розумієш деякі істини-принципи й можеш тимчасово подолати плоть і почуття, або не скутий різними безпідставними чутками, або тебе не турбують злі люди чи маловіри, це ще не повністю відповідає стандарту переможця. Наявність лише цих кількох незначних переживань не має великої цінності. Що є цінним? Наявність істини як свого життя є найціннішим. Як можна зробити істину своїм життям? Є лише один шлях: ти мусиш більше читати Божі слова й більше практикувати й переживати Божі слова. Лише так ти можеш здобути істину з Божих слів і прийняти істину як своє життя. Якщо ти використовуєш істину, щоб керувати всім своїм життям, своїм повсякденням, а також принципами, за якими ти дієш і живеш по-людськи, – якщо ти так практикуєш – у тебе буде істина-реальність. Коли ти володієш істиною-реальністю, твій колишній сатанинський характер буде витіснено. Перш ніж вирішити, як діяти, спочатку поміркуй: «Те, що я думаю, не відображає істини-принципи. Я мушу подивитися, що кажуть Божі слова». Якщо ти щоразу так розмірковуватимеш, і якщо ти щоразу говоритимеш і практикуватимеш згідно з Божими словами, хіба потроху істина не ввійде у твоє життя? Багато маленьких крапель утворює океан. Дозволь істині по крихті ввійти у твоє серце, щоб змінити твоє повсякдення, твої погляди, твій нинішній статус існування й стан. У міру того, як твій стан поступово змінюватиметься й розвиватиметься в хорошому напрямі, імовірність того, що ти коїтимеш зло й спричинятимеш переривання й завади, постійно зменшуватиметься, імовірність того, що ти хизуватимешся, постійно зменшуватиметься, тоді як твої свідчення практики згідно з істинами-принципами постійно зростатимуть. Коли виникають критичні питання про правильне й неправильне, істини-принципи долають твій сатанинський розбещений характер, а також твої особисті бажання, вподобання й плани. Лише тоді ти будеш справжнім переможцем, тим, хто приймає істину як своє життя, і тим, хто може досягти спасіння. Інакше, якщо ти дієш лише на основі своїх уподобань, думаючи: «Такий спосіб дій є добрим, я роблю це з радістю й охоче, і я не маю нарікань», – яка від цього користь? Ти не маєш нарікань, але якими є принципи твоєї практики? Твоя практика повністю походить від уподобань твого розбещеного характеру, від помилкових думок і поглядів, від егоїстичних намірів, від амбіцій та жаги, від почуттів і від необачності – вона повністю керується твоїм розбещеним характером. Це життя, яке виявляє розбещений характер, а не життя, яке виявляє істину. Бог не тільки цього не пам’ятає, Він також це засудить. Ти мусиш спробувати все можливе, щоб зробити так, щоб те, чим ти живеш, слова, які ти говориш, і речі, які ти робиш, а також думки й погляди, які ти виявляєш, відповідали істині, щоб зробити так, щоб тих облудних думок і поглядів, породжених розбещеним характером, ставало дедалі менше у твоєму серці, і щоб зробити так, щоб те, що ти думаєш у своєму серці, і твої погляди на справи були пов’язані з істиною і всі відповідали істині. Ти мусиш прагнути цього аспекту й зосереджуватися на ньому, і тоді всередині тебе буде дедалі більше змін, і твій стан ставатиме дедалі кращим. Нині багато людей може говорити слова й доктрини, висловлюючи їх чітко й логічно, але коли йдеться про істину-реальність, їм нічого сказати, і вони не здатні висловити навіть трохи практичного розуміння. Що тут відбувається? (У нас немає істини.) Твоє життя – це й досі життя розбещеного характеру, життя сатани, і це не життя істини.

Чи зрозуміли ви те, про що ми щойно побесідували? Якщо ви справді визнаєте, що ваш розбещений характер ще не відкинуто і що ви й досі живете розбещеним характером, чи станете ви негативно налаштованими? (Щойно, коли я почув, як Бог сказав, що наш розбещений характер не змінився, я відчув велику невідповідність у своєму серці, думаючи, що я постійно їв і пив Божі слова всі ці роки й зосереджувався на практиці істини в конкретних ситуаціях – то як же так, що мій розбещений характер досі не змінився? Я відчув невелике розчарування й негатив. Але завдяки тому, що Бог давав настанови й потроху бесідував, я зрозумів, що виявляю лише деяку зовнішню хорошу поведінку, але мій розбещений характер і досі керує всередині мене; насправді не відбулося жодних змін. Бог сказав, що, роблячи щось, люди мусять спочатку поміркувати, і що незалежно від того, наскільки хороші їхні ідеї, вони не відображають істини-принципи, і що вони мусять подивитися, що каже істина в Божих словах, і тренуватися в пошуку істини та практиці згідно з Божими словами щоразу, коли вони щось роблять, і тоді повільно їхній стан зміниться. Після того, як я почув Божу бесіду, здавалося, я знову побачив надію, і я відчув, що є шлях, і більше не був негативно налаштованим.) Бути негативно налаштованим неправильно; тобі не слід бути негативно налаштованим за жодних обставин. Відкидання розбещеного характеру – це велика справа досягнення спасіння. Що більше щось є розбещеним характером, то більше ти мусиш зосередитися на його вирішенні. Ти мусиш докласти всіх зусиль і присвятити цьому всю свою увагу. Тобі не можна бути негативно налаштованим, і тобі не можна здаватися. Хоча ви зараз починаєте зосереджуватися на прагненні до істини, іноді ви й досі не знаєте, як практикувати. Зараз розмова з вами про шлях практики є більш корисною для вашого життя-входження, і водночас вона може викликати у вас відчуття кризи й дозволити вам зосередитися на істині, а також зрозуміти істину й увійти в істину-реальність якомога швидше. Не будьте самовдоволеними й не задовольняйтеся своєю поточною ситуацією. Ви лише стали слухняними й добре поводитеся, і ви трохи розсудливіші, ніж раніше, але ви й досі далекі від того, щоб відкинути свій розбещений характер! Факти очевидні, тож яка користь від того, щоб бути негативно налаштованим? Негатив не може розв’язати реальних проблем. Тобі слід знайти, звідки походить проблема, й почати намагатися розв’язати її звідти. Ще не пізно почати зараз. Коли буде занадто пізно? Буде занадто пізно, коли Божа робота закінчиться. Чи маєте ви рішучість увійти в істину-реальність і здобути істину як своє життя? (Зараз у нас є ця рішучість.) Насправді ввійти в істину-реальність неважко. Подумайте про це, було сказано багато слів бесіди про істину, і вони дуже детальні й конкретні. Здається, що змісту багато, але принципи не змінюються, і шлях практики не змінюється. Коли ти виявляєш розбещений характер, свідомо вхопися за цю ідею чи думку й поміркуй у своєму серці: «Це розбещений характер, тож як мені його вирішити? Я не вирішував його раніше. Я вірю в Бога стільки років, але я зосереджувався лише на зовнішніх діях і на тому, щоб хизуватися, і я ніколи не розмірковував над тим фактом, що в мене й досі є розбещений характер. Сьогодні я раптом виявив, що в мене всередині є така думка. Звідки взялася ця думка? Від розбещеного характеру. Тоді як слід вирішити цей розбещений характер?» Молися Богу й шукай істину, а також запитуй людей навколо тебе, у яких є досвід; вони поведуть тебе шукати істину й розв’язувати проблему. Коли всі разом, ви мусите підтримувати одне одного, і допомагати одне одному, і ставитися з розумінням одне до одного. Духовний зріст у всіх однаковий, і нікому не слід на когось рівнятися чи дивитися на когось зверхньо. Якщо всі так допомагатимуть одне одному й підтримуватимуть одне одного, і духовний зріст кожного поступово зростатиме, і зрештою ви всі досягнете спасіння й увійдете в Царство разом, хіба це не буде добре? (Так.) Гаразд, на цьому закінчімо нашу сьогоднішню бесіду. До побачення!

9 вересня 2023 року