Перша практика для прагнення до істини: відпускання

Відпускання бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога

I. Відпускання своїх уявлень і фантазій про Бога: відпускання своїх уявлень і фантазій про Божу роботу

Уже деякий час ми обговорюємо перший основний пункт у практиці того, як прагнути до істини, а саме «відпускання». Минулого разу ми бесідували про третій пункт щодо «відпускання» – відпускання перешкод між собою та Богом і своєї ворожості до Бога, – що було абсолютно новим змістом. Цей зміст має не лише один аспект; він охоплює багато пунктів і багато значень. Ці значення – це те, що люди переживають у процесі Божої роботи, і вони безпосередньо пов’язані з життям і прагненнями людей, тому перший аспект, про який ми справді мусимо побесідувати, – це людські уявлення та фантазії про Бога. Це тема, якої люди не можуть уникнути в процесі проходження шляху віри в Бога. Минулого разу Я бесідував про частину цього змісту. Розкажіть, про що конкретно Я бесідував. (Минулого разу Бог бесідував про відпускання перешкод між собою та Богом і своєї ворожості до Бога. Спершу Бог розвінчав наші уявлення та фантазії про Божу роботу. Наприклад, у нас є уявлення та фантазії про Божий день, а також ми віримо, що Божа робота дуже надприродна і що поки Святий Дух працює і зворушує людей, люди зможуть розв’язувати будь-які проблеми, а їхні розбещені характери змінюватимуться. Розвінчуючи ці уявлення та фантазії, Бог сказав нам, що результат, якого Він має намір досягти у Своїй роботі, полягає в тому, щоб впрацювати в нас Свої слова, щоб, коли в повсякденному житті з нами щось трапляється, ми могли практикувати згідно з Божими словами та істинами-принципами, – це Божа вимога до кожного з нас.) Хто ще може доповнити? (Минулого разу Бог також бесідував про те, що люди вірять, ніби Бог виносить їм вердикт на основі їхніх тимчасових проявів, а також думають, що, дотримуючись зовнішніх приписів і маючи зовнішню хорошу поведінку, вони задовольняють Бога й можуть досягти спасіння, – усе це людські уявлення та фантазії. Також, коли люди слабкі або виявляють бунтарство й розбещеність, вони вірять, що Бог дисциплінуватиме й каратиме їх, – це теж уявлення та фантазія. З Божого розвінчання цих людських уявлень і фантазій ми зрозуміли, що Бог хоче не нашої зовнішньої хорошої поведінки, і Він не хоче, щоб ми дотримувалися певних зовнішніх практик і приписів. Радше Він сподівається, що коли з нами щось траплятиметься, ми зможемо шукати істини-принципи та входити в істину-реальність.) У кожного є ці уявлення та фантазії тією чи іншою мірою, чи не так? (Так.) Перш ніж люди починають прагнути до істини, або коли вони не розуміють істини й ще не здобули істину, вони схильні використовувати ці уявлення та фантазії, щоб будувати здогадки про те, як працює Бог, або робити поспішні висновки про те, як Бог працюватиме. Водночас вони також схильні використовувати ці здогадки, щоб виносити вердикт собі та своєму фіналу, а також визначати, чи будуть вони благословенні, чи зазнають нещастя в майбутньому. Тому в процесі прагнення людей до істини ці уявлення та фантазії значною мірою стали перешкодами для прийняття людьми Божої роботи, для їхнього прагнення до істини та для здобуття ними істини. Тобто якщо люди не можуть позбутися цих уявлень і фантазій і завжди розглядають їх як свою мотивацію та першопричину віри в Бога й слідування за Ним, то ці уявлення та фантазії значною мірою перешкоджатимуть їм прагнути до істини та здобувати її. І зрештою вони можуть використовувати свої уявлення та фантазії лише для того, щоб визначати власну цінність, ідентичність і статус перед Богом, а також визначати, яке ставлення вони зможуть отримати в Божому домі, яким буде їхнє місце призначення і які благословення вони здобудуть у майбутньому, скільки влади вони матимуть і скількома містами правитимуть, і чи будуть вони стовпом або опорою на небі, або скільки вони можуть здобути в цьому житті та скільки можуть здобути у світі прийдешньому. Оскільки ці уявлення та фантазії стосуються життя та прагнень людей, вони впливають на шляхи, якими йдуть люди, і, звісно, вони також впливають на кінцевий фінал і місце призначення людей. Люди живуть і прагнуть серед своїх уявлень і фантазій; отже, вони неминуче розглядають усе, судять і ухвалюють рішення про все, ґрунтуючись на цих уявленнях і фантазіях. Тож хоч як Бог дає істину й каже людям, яких поглядів їм слід дотримуватися та яким шляхом іти, поки люди не позбудуться своїх уявлень і фантазій, вони продовжуватимуть жити ними, і ці уявлення та фантазії природно стануть життям людей і законами, за якими вони виживають, і вони неминуче стануть способами й методами, за допомогою яких люди підходять до всіляких справ і речей. Щойно людські уявлення та фантазії стають принципами та критеріями, за якими вони дивляться на людей і речі, живуть як людина й діють, то як би вони не вірили в Бога, як би не прагнули, і скільки б страждань не зазнали чи яку б ціну не заплатили, усе це буде марним. Поки хтось живе своїми уявленнями та фантазіями, ця людина опирається Богу й ворожа до Нього; вона не має істинної покори обставинам, організованим Богом, або Його вимогам. Тож зрештою її фінал буде дуже трагічним. Якщо ти вірив у Бога багато років і присвячував себе Йому, бігаючи всюди й платячи велику ціну, але відправною точкою та джерелом усього, що ти робиш, є твої власні уявлення та фантазії, то ти по-справжньому не приймаєш Бога й не коришся Йому. Незалежно від того, чи походять ці уявлення та фантазії з книг, із суспільства чи з твоїх особистих бажань та інтересів, – словом, якщо це уявлення та фантазії, вони не є істиною; а якщо вони не є істиною, вони ворожі істині, є каменем спотикання для прийняття людьми істини та ворогом Бога й істини. Тому, поки ти живеш згідно зі своїми уявленнями та фантазіями, ти будеш міряти й розглядати все згідно із цими уявленнями та фантазіями, і через них ти зрештою неодмінно збунтуєшся проти обставин, які Бог організовує для тебе, і збунтуєшся проти Божого керівництва тобою або Його володарювання над тобою. Словом, тут немає істинного прийняття й покори. Чому так? Тому що скільки б страждань ти не зазнав і яку б ціну не заплатив, поки ти живеш згідно зі своїми уявленнями та фантазіями, страждання, яких ти зазнаєш, і ціна, яку ти платиш, не відповідають істинам-принципам і не мають нічого спільного з істиною; можна сказати, що страждання, яких ти зазнаєш, і ціна, яку ти платиш, ґрунтуються на людських уявленнях і фантазіях, а також на твоїх уподобаннях і призначені для того, щоб догоджати твоїм плотським бажанням і задовольняти певні твої цілі. Це точно так само, як те, що проявляв Павло: він виконував багато роботи й бігав навколо, проповідуючи Євангеліє по більшій частині Європи, але скільки б страждань він не зазнав і яку б ціну не заплатив або скільки б він не бігав навколо, у нього ніколи не було думок і поглядів, які б узгоджувалися з істиною, він ніколи не приймав істину і в нього ніколи не було ставлення покори Богові та реального досвіду такої покори – він завжди жив у межах власних уявлень і фантазій. Якими були його конкретні уявлення та фантазії? Вони полягали в тому, що коли він закінчить свій біг і відзмагається добрим змагом, для нього буде приготований вінець праведності, – це були уявлення та фантазії Павла. Якою була конкретна теоретична основа його уявлень і фантазій? Те, що Бог визначатиме фінал людини на основі того, скільки вона бігала навколо, яку ціну заплатила й скільки страждань зазнала. Саме на такій теоретичній основі своїх уявлень і фантазій Павло несвідомо став на шлях антихристів. Як наслідок, коли він дійшов до кінця шляху, у нього не було жодного розуміння своєї поведінки та проявів опору Богу або своєї сутності опору Богу, а тим більше – жодного каяття. Вірячи в Бога, він досі тримався свого початкового уявлення й фантазії, і не тільки не мав ані найменшої істинної покори Богові, а й, навпаки, вважав, що має ще більше право отримати від Бога хороший фінал і місце призначення в обмін. «В обмін» – це звучить гарно й цивілізовано, але насправді це не був обмін чи навіть угода – він прямо просив у Бога ці речі, відверто вимагав їх у Бога. Як він вимагав їх у Бога? Точно так само, як він казав: «Я свій біг закінчив, я відзмагався добрим змагом – тепер вінець слави мій. Це те, на що я заслуговую і що бог має мені дати по праву». Шлях, яким пішов Павло, був шляхом опору Богу, який привів його до загибелі, і кінцевим фіналом, що спіткав його, було покарання. Це було невіддільне від його уявлення й фантазії про Бога. Він завжди наполегливо тримався власного уявлення й фантазії; він відкладав убік та ігнорував те, що говорив Бог, істини – шлях життя, – які Бог давав людям, навіть приймаючи ставлення зневаги й презирства, і він навіть не визнавав і не приймав того факту, що Ісус Христос був утіленням Бога. Коли він дійшов до кінця шляху, він, як і раніше, наполегливо чіплявся за своє уявлення та фантазію і далі протиставляв себе Богу, зрештою прямуючи до неминучого фіналу загибелі. Тому, якщо в процесі віри в Бога люди здатні відпустити всі свої різноманітні негативні емоції і здатні відпустити деякі речі в реальному житті, які перешкоджають їм прагнути до істини, але не можуть відпустити перешкоди між собою та Богом або свою ворожість до Бога, то це буде дуже прикро й трагічно, і зрештою люди пожнуть такий самий фінал покарання, як і Павло. Це безсумнівно. Тому в практиці «відпускання» пункт «відпускання перешкод між собою та Богом і своєї ворожості до Бога» є найбільш вирішальним і важливим, і його не можна ігнорувати. Ось що ти мусиш часто досліджувати: які уявлення та фантазії, що не узгоджуються з істиною, Божими бажаннями або Божими вимогами й стоять між тобою та Богом, ти досі маєш у своїх стосунках із Богом і в процесі переживання Божої роботи. Ти маєш їх дослідити, порівняти з Божими словами, а потім відпустити. Мета відпускання полягає не в тому, щоб пройти через певний процес, а в тому, щоб прийняти істину, прийняти істини-принципи в цьому аспекті, які Бог висунув людям, і використати ці істини-принципи, щоб замінити свої уявлення та фантазії, і змінити позицію, що стоїть за твоїм прагненням, і напрям твого прагнення, щоб ти міг бути сумісним із Богом у своєму житті та в процесі слідування за Богом, радше ніж бути сумісним зі своїми уявленнями та фантазіями. Божа робота полягає в тому, щоб вирішувати людські уявлення та фантазії, і Він дає людям істину також для того, щоб вирішувати їхні уявлення та фантазії. Вирішуючи уявлення та фантазії людей, Бог дає їм можливість мати правильні думки, погляди, позиції та точки зору для підходу до всіх обставин, які Він організовує, і для підходу до кожної справи, з якою вони стикаються в житті. Бог виконує Свою роботу й дає людям істину через Свої слова не для того, щоб задовольнити їхні уявлення та фантазії, а для того, щоб протистояти їхнім уявленням і фантазіям і зрештою дати їм можливість відпустити свої уявлення й фантазії та досягти пізнання Бога.

Г. Віра людей у те, що Божа робота може змінити їхній рівень, інстинкти, вдачу тощо

Раніше ми бесідували про деякі людські уявлення та фантазії про Божу роботу. Окрім цих уявлень і фантазій, у людей також є деякі інші уявлення та фантазії про Божу роботу, які їм слід відпустити в процесі прагнення до істини. Наприклад, люди вірять, що, якщо після прийняття Божої роботи вони зможуть прагнути до істини, то стануть повністю оновленими, і щойно вони матимуть Божі слова як своє життя, у них буде абсолютно нове життя й вони переродяться в нову людину. Вони вірять, що їхній рівень підвищиться і що їхні інстинкти також певною мірою зміняться, і тому з ними часто траплятимуться речі, яких вони ніколи не очікували б. Тобто вони не тільки зможуть робити речі, що виходять за межі їхнього власного рівня та інстинктів, а й зможуть робити їх надзвичайно легко й безперешкодно. Ба більше, у процесі віри в Бога деякі люди навіть часто відчувають, що відтоді, як вони почали прагнути до істини, їхня вдача й норов покращилися, їхні очі стали яскравішими, ніж раніше, а слух – кращим, ніж раніше. Час від часу вони дивляться в дзеркало й відчувають, що стають дедалі більше схожими на ангелів; вони відчувають, що виглядають дедалі красивішими й набагато бадьорішими, ніж будь-коли раніше. Деякі люди навіть відчувають, що деякі їхні життєві звички змінилися, а їхній спосіб життя став іншим: раніше, якщо вони лягали спати надто пізно, то безперестанку позіхали, але відтоді, як вони почали прагнути до істини, ці реакції зникли, і вони вважають це особливо чудесним. У своїх уявленнях і фантазіях люди вірять: щойно вони почнуть прагнути до істини, Бог виконає над ними певну роботу, так що вони зазнають несподіваних перетворень. Це охоплює підвищення їхнього рівня за одну ніч – вони перетворяться з людей посереднього або дуже низького рівня на надзвичайно проникливих, здібних і досвідчених, стануть людьми високого рівня й мудрості, і сфера їхнього мислення також стане піднесеною. Коли люди тільки починають вірити в Бога й вирішують прагнути до істини, вони мають надмірно перебільшені й нереалістичні фантазії про прагнення до істини, словом, жодна з них насправді не відповідає реальності. Люди вірять, що поки вони прагнуть до істини, багато їхніх аспектів стануть піднесеними й зроблять стрибок уперед, і що в деяких сферах вони навіть перевершать звичайних людей. Тому деякі люди називають себе Лю Чао, інші – Ма Чао, а ще інші – Ню Чао. Ці імена відповідно означають перевершення віслюків, коней і волів, тобто здатність бігати швидше за коня й мати більше сили, ніж віслюк чи віл. Віслюки, як правило, дуже сильні в тяганні речей, коні мають дуже потужні ноги, а воли – велику витривалість, тому ці люди називають себе Лю Чао, Ма Чао і Ню Чао. Бачиш, вони приділяють особливу увагу іменам, які обирають. З імен, які люди собі обирають, видно, що в людей є власне розуміння Божої роботи; на жаль, це розуміння не узгоджується з істиною і не є позитивним – це людське уявлення та фантазія. Незалежно від того, чи є це уявлення та фантазія перекрученими або крайніми, коротко кажучи, вони не відповідають фактам та істині; вони дуже порожні й стосуються надприродних речей. Принцип, за яким Бог працює над людьми, такий: який би рівень не мали люди, яку б працездатність або здатність влагоджувати справи вони не мали, якими б не були їхні вроджені інстинкти, і якими б не були їхня вдача, звички, спосіб життя, інтереси й хобі, або навіть якою б не була їхня стать, коротко кажучи, Божа робота полягає в тому, щоб досягти результату, який дасть людям змогу зрозуміти істину, прийняти істину, скоритися істині, а потім увійти в істину-реальність, ґрунтуючись на притаманному їм рівні, їхніх інстинктах, вдачі, звичках, їхньому правильному способі життя, а також їхніх законних інтересах і хобі тощо. Тож на якій основі досягається цей результат? Він досягається на основі того, що в людей є здатність розуміти й сприймати істину, і на основі того, що в них є нормальна людськість. Він не досягається на основі так званої піднесеної людськості, і він не досягається на основі надприродної людськості. Тому, про які б аспекти істини ми не бесідували, усе це робиться для того, щоб дати тобі змогу ввійти в них на тій основі, що ти володієш нормальною людськістю та здатністю сприймати істину. Однак людські уявлення та фантазії є повною протилежністю цьому. Люди вірять, що результат, досягнутий у людях Божою роботою та Його висловленням істини, йде врозріз із притаманним їм рівнем та їхніми інстинктами, а також іде врозріз із їхньою вдачею, звичками, інтересами й хобі. Люди часто сподіваються, що з ними станеться якесь диво, що з ними станеться щось надприродне або щось несподіване, що виходить за межі їхнього власного рівня та інстинктів, замість того щоб докладати зусиль для пошуку істини в практичний спосіб. Що доводить цей факт? Хіба не те, що люди розглядають прагнення до істини як щось особливо надприродне й порожнє? Хіба не те, що вони розглядають способи, якими Бог працює над людьми, як особливо надприродні й порожні? (Так.) Люди часто сподіваються: що більше вони прагнутимуть до істини, то вищим буде їхній рівень або після того, як вони прослухають багато проповідей і приймуть та зрозуміють багато істини, їхній рівень стане вищим, ніж раніше. Це уявлення та фантазія, чи не так? (Так.) Візьмімо, наприклад, опанування професії: коли ти навчався в школі, якщо ти хотів опанувати якусь професію, тобі доводилося зазубрювати знання із цієї професії, навчатися від світанку до смеркання й витрачати вільний час, докладаючи зусиль для її вивчення. Відтоді, як ти почав вірити в Бога, ти думаєш, що поки Святий Дух працює, рівень людей підвищуватиметься, вони змінюватимуться й ставатимуть іншими, ніж раніше. Тож ти вирішуєш, що як би Бог не працював, треба просто співпрацювати, і що немає потреби докладати зусиль для прагнення до істини й вивчення професійних знань; достатньо виконувати свій обов’язок, – вірячи в Бога в такий спосіб, людина однаково досягне прогресу. Хіба не так люди це собі уявляють? (Так.) Скажи Мені, чи це правильний спосіб прагнення? Чи може таке прагнення привести до справжньої зміни? (Ні, не може.) Зміна тут неможлива. Наприклад, деякі люди думають: щоб добре співати, їм потрібно практикуватися від світанку до смеркання, переймати чужі техніки й слухати всілякі пісні, щоб навчитися в інших людей їхніх переваг, і тільки так у них можуть бути досягнення. Натомість деякі люди вірять, що спів залежить від таланту; вони думають: якщо людина має дар до співу й любить співати, то вона зможе добре співати, а якщо хтось не має дару до співу або любові до співу, то йому доведеться покладатися на зворушення Святим Духом, щоб добре співати, щоб співати з почуттям, так щоб його спів приносив іншим задоволення. Як наслідок, більшість людей завжди плекає таку оману; вони покладаються на те, що Святий Дух їх зворушить, інакше вони не відкриють рота, щоб заспівати. Це уявлення та фантазія, чи не так? Деякі люди думають, що немає потреби докладати стільки зусиль для вивчення професійних знань, і що поки люди прагнуть до істини, Бог працюватиме, і що людям марно й даремно йти на ці безцільні жертви. Вони думають: щойно Бог працює, це приносить більше користі, ніж будь-яка кількість зусиль, докладених людьми, тому поки люди щиро виконують свої обов’язки й готові присвятити свої серця Богу, Святий Дух працюватиме в них, і їхній рівень та здібності миттєво підвищаться, виходячи за межі нормальної людськості, – вони зможуть розуміти речі, які раніше їм не давалися, і хоча раніше вони не могли прочитати навіть двох рядків тексту за раз, після того, як почнуть вірити в Бога, вони зможуть читати по десять рядків за раз і запам’ятовувати їх усі. Але скільки б вони не тренувалися, вони досі не можуть цього досягти, тому вони розмірковують: «Чи Бог не дарує мені благодаті? Чи я недостатньо працьовитий і недостатньо щирий у виконанні свого обов’язку?» Хіба в цьому річ? (Ні.) Ти думаєш: що більше ти здатний досягати того, що є надприродним, перевершуючи діапазон свого власного рівня та здібностей, то більше це доводить, що це робота Бога; якщо твої щирість і бажання співпрацювати ставатимуть дедалі більшими, то Бог працюватиме в тобі дедалі більше й більше, а твій рівень і здібності ставатимуть дедалі вищими. Хіба це не уявлення та фантазія, які мають люди? (Так.) Ви особливо схильні так думати? (Так.) Який результат такого мислення? Хіба це не завжди провал і відсутність здійснення? Деякі люди навіть стають негативними, кажучи: «Я віддав Богу свою найбільшу щирість – чому Бог не дарує мені високого рівня? Чому Бог не дає мені надприродних здібностей? Чому я досі завжди слабкий? Мій рівень не підвищився, я нічого не бачу ясно, і я гублюся, коли стикаюся зі складними справами. Так було раніше, чому так само й зараз? Крім того, чому я ніколи не можу вийти за межі своєї плоті у виконанні свого обов’язку й розв’язання проблем? Я розумію деякі доктрини, але досі не бачу речей ясно, і коли доходить до вирішення справ, я залишаюся нерішучим, і мені досі далеко до тих, хто має високий рівень. Моя працездатність також низька, і виконання мого обов’язку неефективне. Мій рівень зовсім не підвищився! Що відбувається? Може, моєї щирості до Бога недостатньо? Чи я не подобаюся Богу? Чого мені бракує?» Деякі люди шукають різні причини й випробували багато підходів, щоб змінити цей факт, наприклад, слухали більше проповідей, запам’ятовували більше Божих слів, робили більше записів духовних роздумів, а також більше слухали, як люди бесідують про істину, і більше шукали, але кінцевий результат однаково невтішний. Їхній рівень і працездатність залишаються такими, як і раніше, без жодного підвищення навіть після трьох-п’яти років віри в Бога. Тоді вони дивляться на свою вдачу й виявляють, що вони досі такі ж боязкі, як і раніше, такі ж повільні, як стара корова, або що вони досі мають нетерплячу вдачу, вирішуючи все в гарячці, – жодної зміни не відбулося! Інші помічають, що останнім часом їхні інтереси й хобі, здається, не змінилися, і що деякі їхні вади, звички й недоліки теж не змінилися. Ще інші, які люблять пізно лягати й пізно вставати, помічають, що ці життєві звички також залишаються незмінними. Тож усі вони дивуються: «Що відбувається? Може, Святий Дух наді мною не працює? Чи Бог мене покинув? Чи Бог мною не задоволений? Чи я йду неправильним шляхом? Чи я прагну неправильним способом? Чи я недостатньо вкладаю душу у виконання свого обов’язку? Чи я заплатив недостатню ціну?» Вони шукають усілякі причини, але, зрештою, однаково не мають результатів. У чому причина відсутності їхніх результатів? (У тому, що вони завжди жили в межах власних уявлень і фантазій. Вони думають, що після того, як вони повірили в Бога, поки вони щирі до Нього, то щойно Бог почне працювати, їхній рівень і працездатність підвищаться, – такі їхні ідеї походять від їхніх уявлень і фантазій.) Людські уявлення та фантазії визначають цілі й методи їхнього прагнення, шляхи, якими вони йдуть, і зрештою визначають їхні здобутки й фінали. Що здобудуть люди, якщо матимуть такі уявлення та фантазії? Чи здобудуть вони істину? Чи здобудуть вони істинну віру в Бога й істинну любов до Бога? Чи здобудуть вони істинну покору Богові? (Ні.) Вони не здобудуть нічого із цього.

У вірі в Бога слід розуміти, що саме Божа робота має на меті змінити в людях, як Бог розв’язує проблему людської розбещеності й чого Він має намір досягти в людях, – саме про ці питання слід чітко бесідувати, хіба не так? Підсумовуючи, слід точно розуміти, яких результатів Бог має намір досягти в людях Своєю роботою. По-перше, на цьому етапі Божої роботи Він висловлює істину й постачає життя. Робота із забезпечення людей істиною полягає в чіткій бесіді про істини-принципи, яких люди мусять дотримуватися, коли стикаються з усілякими людьми, справами та речами в реальному житті, щоб, зрозумівши їх, вони могли дивитися на людей і речі, а також жити як людина й діяти на основі цих істин-принципів, і на цій основі їхні розбещені характери виправляються, і вони отримують змогу відкинути ці розбещені характери та істинно й абсолютно коритися Богу. Звісно, це також ознака спасіння, і це істинний прояв спасіння, який зрештою можна побачити в людях. Які основні питання потрібно вирішити у всьому процесі Божого забезпечення людей істиною? В основному, є два типи питань, які слід вирішити. Перший тип питань, які слід вирішити, – це людські уявлення. Різні людські облудні, перекручені та закоренілі думки й погляди, що походять від сатани, узагальнено називаються людськими уявленнями. Ці помилкові думки й погляди контролюють людські думки та поведінку і вже стали базовою теорією мислення, згідно з якою люди дивляться на людей і речі, живуть як людина й діють, а тому їх необхідно докорінно вирішити. Це питання, пов’язане з людськими думками, яке потрібно вирішити. Інший тип питань, які слід вирішити, – це розбещені характери людей. Розбещені характери – це тема, про яку часто бесідують, яку обговорюють і аналізують у церковному житті. Деякі розбещені характери спричинені облудними думками й поглядами людей, тоді як інші розбещені характери є суто сатанинськими характерами. Дві речі, які Бог має намір вирішити в людях через Свою роботу і слова, – це їхні уявлення та їхні розбещені характери. Перше стосується того, як людина дивиться на людей і речі, тоді як друге стосується того, як вона живе як людина й діє. Коли ці дві речі вирішено, і люди здобули істину та здатні коритися Богу й стати сумісними з Ним, тоді Божа робота досягне свого результату, і Божа робота завершиться. Однак протягом усього процесу Божої роботи – чи то способу, у який Бог працює, чи то конкретних кроків Його роботи, чи то кожної з істин, висловлених Ним, – ніщо з цього не спрямоване на такі аспекти, як людська вдача, рівень, здібності, інстинкти, життєві звички та життєвий уклад або їхні інтереси й хобі. Іншими словами, ціль, мета й значення Божої роботи полягають не в тому, щоб змінити притаманні людям рівень і здібності, інстинкти, вдачу тощо. Який би рівень і яку б працездатність ти не мав або якою б не була твоя вроджена вдача, життєві звички, інстинкти та різні інші аспекти, Бог не дивиться ні на що з цього. Він дивиться лише на те, чи є ти людиною з нормальною людськістю, а потім на цій основі Він забезпечує тебе істиною і працює над тобою. Якими б аспектами істини Бог тебе не забезпечував або яку б роботу Він над тобою не виконував, зрештою, це не для того, щоб змінити притаманний тобі рівень та інстинкти, не для того, щоб підвищити твій рівень чи інстинкти і зробити їх кращими або особливо надприродними, – жоден із цих аспектів не є об’єктом, який Бог хоче змінити Своєю роботою. Тому скільки б років ти не вірив у Бога, скільки б проповідей ти не прослухав, або скільки б зусиль ти не вклав у Божі слова, притаманний тобі рівень залишиться таким самим і не зміниться. Він не зміниться через те, що ти багато років вірив у Бога, багато років слухав проповіді, бігав у справах і присвячував себе багато років. Звісно, те саме стосується твоєї вдачі, інстинктів, життєвих звичок, інтересів, хобі тощо; вони не зміняться через те, що ти багато років вірив у Бога й багато років виконував свій обов’язок. У людських уявленнях ця зміна, безумовно, означає не зниження, а радше підвищення – щоб зробити ці речі вищими й кращими, ніж раніше. Тобто незалежно від того, на якому етапі перебуває Божа робота або який метод Він використовує для її виконання, Його робота змінює не притаманні людям рівень, працездатність, інстинкти, вдачу тощо. Отже, якщо твій рівень низький і ти наразі не маєш рівня, щоб бути лідером, або працівником, або куратором певного робочого завдання, то ти не матимеш його і через 20 чи 30 років; і навіть якщо ти зрештою будеш спасенний завдяки своєму прагненню до істини, ти однаково його не матимеш. Твій рівень не зміниться. Чи зміняться тоді твої інстинкти? Кожен переживає народження, старіння, хворобу і смерть, і, стикаючись із серйозними подіями, люди нервуватимуть, боятимуться, жахатимуться тощо – ці інстинкти також не зміняться. Наприклад, коли люди чують особливо гучний шум, вони всі закривають голову руками й ховаються в безпечне місце – це інстинкт. Коли твоя рука торкається полум’я або чогось іншого гарячого, ти інстинктивно відсмикуєш її або, коли ти чуєш якусь погану звістку, ти інстинктивно здригаєшся всередині й відчуваєш жах. Коли ти стикаєшся з небезпекою, інстинктивно твоєю першою думкою буде: «Чи я в безпеці? Чи наближається ця небезпека до мене?» Це інстинкт. Також, коли хтось простягає руку, щоб ударити тебе, ти інстинктивно ухиляєшся, щоб захиститися; коли пил або вода потрапляє тобі в очі, ти інстинктивно заплющуєш їх; а коли в тебе болить зуб, ти часто торкаєшся зуба рукою. У тебе інстинктивно спрацює природний рефлекс, буде певний прояв або ти виконаєш інстинктивну дію. Люди народилися із цими інстинктивними реакціями. Ніхто не може їх забрати, і Бог також їх не змінить. Ці інстинктивні реакції були організовані в людях Богом, коли Він їх створював, і вони призначені для захисту людей. Це те, чим мусить володіти створена людина. Бог не забере цих інстинктів, і ти також не втратиш їх через своє прагнення до істини. Що Я маю під цим на увазі? Я маю на увазі, що не буде такого, що ти не боятимешся, коли виникне пожежа, або що ти не відчуєш опік руки, коли покладеш її в сковороду з гарячою олією, оскільки ти прагнеш до істини, зрозумів багато істин і маєш істинну покору Богові, – це неможливо. Що б ти подумав, якби хтось дав таке свідчення? Ти б заздрив йому й захоплювався ним? Яку б оцінку й характеристику ти цьому дав? Щонайменше це надприродне явище, і Бог би такого не вчинив. Що ж до інстинктів, які Бог створив для людства, то Бог не забере в тебе цих інстинктів через те, що ти прагнеш до істини, і не перетворить ці інстинкти на надприродні сили. Наприклад, скажімо, ти перебуваєш у темному приміщенні й нічого не бачиш; ти інстинктивно простягнеш руку, щоб обмацати все навколо себе, і уважно слухатимеш вухами, щоб розрізнити звуки навколо, інстинктивно промацуючи собі шлях уперед. Ти не вийдеш за межі плоті через те, що прагнеш до істини, – не буде такого, що чим темніше стає, тим світліше стає твоїм очам, і тим чіткіше ти можеш бачити речі, і тим легше тобі орієнтуватися, – це щось надприродне, і це те, чого Бог не робить. Навіть якщо ти зрозумів багато істин і здатен коритися істині та практикувати істину, якщо твої інстинкти в цьому плані можуть залишатися такими самими й не погіршуватися, то це вже чудово, а ти хочеш, щоб вони стали надприродними, – це неможливо! Крім того, здатність людини дивитися на речі й вирішувати справи, а також її здатність розв’язувати проблеми – це теж не те, що Бог має намір змінити Своєю роботою. Здатність людини вирішувати справи залежить, з одного боку, від її рівня, а з іншого – від її вродженого IQ, а її IQ охоплює її дари. Деякі люди народжуються особливо обдарованими певними здібностями й дарами для вирішення зовнішніх справ, тобто вони добре вміють мислити й спілкуватися, вони народжуються з особливою комунікабельністю, і вони знають, як взаємодіяти з людьми, дивитися на речі й вирішувати певні справи. У їхній голові особливо чіткий хід думок, коли йдеться про всілякі речі, і цей хід думок також дуже логічний. Коли вони щось розглядають, то можуть осягнути суть справи без жодних відхилень чи абсурдності й розв’язати проблеми відносно точно. Такий тип людини володіє здатністю вирішувати справи. Деякі люди не народжуються із цією здатністю, і їм просто подобається читати книги, вирощувати квіти, садити траву, розводити птахів тощо. Як це називається? Це називається витонченим і неквапливим способом життя. Це люди, які прагнуть елегантності й витонченості. Вони не вміють спілкуватися чи вирішувати зовнішні справи, у них немає цієї здатності. Коли їм потрібно вийти й залагодити справи, проконсультуватися з юристом або поспілкуватися з якоюсь важливою особою, вони стають боязкими й наляканими й не наважуються дивитися цій людині в очі, а коли їм ставлять запитання, вони мимрять і не знають, що сказати. Вони нікчемні, чи не так? Коли такі люди не стикаються з якоюсь проблемою, вони дуже добре вміють вихвалятися, кажучи: «Я робив такі-то й такі-то речі, у мене було таке-то й таке-то славетне минуле, я колись спілкувався з такими-то й такими-то людьми, і я знав таких-то й таких-то знаменитостей…» Однак, коли їх насправді посилають щось залагодити, вони зникають безслідно. Виявляється, що єдине, на що вони здатні, – це вихвалятися, і вони не мають ні справжнього таланту чи знань, ні здатності вирішувати справи. Чи може той факт, що хтось погано вміє вирішувати справи, змінитися через те, що він прагне до істини? На жаль, ні, не може. Подивіться на тих людей, які мають інтровертну вдачу й з дитинства боялися стикатися з іншими людьми. Коли їм двадцять чи тридцять років, вони досі дуже нервують, розмовляючи з людьми або вирішуючи справи, пов’язані зі спілкуванням із людьми. На той час, коли вони досягають середнього віку, вони досі почуваються сором’язливо й червоніють, коли говорять перед натовпом. За все своє життя такі люди ніколи не зможуть вийти у великий світ. Інші люди відрізняються тим, що їм подобається спілкуватися й взаємодіяти з людьми ще з підліткового віку. З якою б важливою особою вони не спілкувалися, вони не відчуватимуть страху, і що б вони не робили, вони не тривожаться й не панікують. Вони кмітливі, і тому не страждають від страху перед сценою. Що більше людей, то щасливішими й енергійнішими вони стають, і то більше вони хочуть виступати. Чи може чиясь вдача і здатність вирішувати справи змінитися через його переживання Божої роботи? (Ні.) Бог не змінює цих речей у людях. Деякі люди знають, що їхня слабка здатність вирішувати справи є вадою в їхній людськості, тому вони наполегливо працюють над її подоланням. Можливо, коли вони досягають середнього або похилого віку, після переживання десятиліть загартування й накопичення великого досвіду, вони ледве справляються з деякими нагальними справами, але в них однаково не буде здатності вирішувати критичні, життєво важливі справи. Зокрема, деякі люди нічого не можуть вирішити самі, коли досягають похилого віку; що б вони не намагалися вирішити, вони псують усю справу – вони просто не можуть нести її на своїх плечах – і вони навіть не можуть узяти на себе тягар турботи про власні сімейні справи. І що вони роблять? У деяких випадках у їхніх дітей є здатність вирішувати справи, тому ці люди дозволяють своїм дітям допомагати їм, тоді як самі насолоджуються речами, які вже були зроблені за них. Вони думають: «Я зробив внесок, у мене є здатність вирішувати справи», але насправді в них немає цієї здатності. Саме їхні діти, які вже виросли й здатні взяти на себе відповідальність, узяли ці справи на себе. Можливо, ці люди зараз не так нервують і бояться братися за справи, як у молодості, але це не означає, що їхня здатність вирішувати справи змінилася чи покращилася. Що це означає? Це означає, що вони стали старшими, здобули досвід і більше не бояться речей. Що означає «більше не бояться речей»? Це означає, що вони здатні розглядати справи з ширшим кругозором, оскільки пережили багато речей і з’ясували закономірності речей, і тому, якщо вони справді потраплять у невелику небезпеку, то не боятимуться й подумають: «Ну, ось я. Якщо ви хочете грошей, у мене їх немає; якщо ви хочете моє життя, то ось воно – робіть усе, що вам заманеться!» Чи досягли такі люди якогось прогресу? Вони зовсім не досягли жодного прогресу – вони досі досить недбалі й безтолкові, коли йдеться про вирішення справ. Вони такі ж необачні й нетерплячі, як і раніше. Раніше їм не вдавалося доводити справи до кінця, і вони ні на йоту не змінилися навіть зараз. Просто такі вони є. Скажіть Мені, хіба не так усе є насправді? (Так.)

Серед вас є люди різного віку. Чи переживали ви коли-небудь щось особливе до цього моменту – у процесі прагнення до істини ваш рівень повністю змінився й став набагато кращим, ніж раніше, або змінилися ваші інстинкти? Чи був у вас коли-небудь такий досвід? (Ні.) Ну, тоді чи казав хтось коли-небудь: «Раніше я був досить нікчемним. Я не був красномовним, у мене не було ніяких здібностей чи навичок і ніякої комунікабельності. Тепер, коли я прийняв Божу роботу, я вмію красномовно говорити, маю комунікабельність, а коли справа доходить до вирішення питань, я розумний і маю хист, і знаю, як розбиратися зі справами»? Чи був у когось такий досвід? (Ні.) Дехто каже: «Хоча зі мною такого не траплялося, у процесі переживання Божої роботи після того, як я увірував у Бога, я відчуваю, що моя вдача змінилася. Раніше я говорив повільно, і всі називали мене “тугодумом”. У мене було ще одне прізвисько – “гальмо”. Відколи я почав вірити в Бога, мої реакції стали швидшими, ніж раніше, і я говорю та дію швидше. Я також вирішую справи швидше й ефективніше». Чи трапляється таке? (Ні.) Є один випадок, коли це може бути можливим. Наприклад, коли деякі люди вивчають іноземну мову й мають першу розмовну практику, вони говорять дуже повільно, по одному слову за раз. Інші думають, що, мабуть, ці люди говорять так повільно, тому що народилися з повільним темпераментом. Через три чи п’ять років завдяки частому спілкуванню цих людей із носіями тієї іноземної мови, вони зрештою говорять нею цілком вільно, так само швидко, як і своєю рідною мовою, а інші, необізнані, думають: «Вдача тієї людини змінилася. Раніше вона говорила повільно, і люди відчували нетерпіння, слухаючи її, але тепер вона говорить дуже вільно, вона стала жвавою людиною. З того, як прямо і чітко вона говорить, можна сказати, що вона вирішує справи спритно й має хорошу вдачу». У цьому разі чи відбулася зміна в її вдачі? (Ні.) Насправді це нормальна закономірність. Це процес нормального прогресу в опануванні якоїсь професії – це не процес зміни вдачі. Чи то рівень, здібності та інстинкти, чи то вдача, звички, інтереси й хобі – жоден із цих аспектів не є тим, що Бог хоче змінити через Свою роботу. Якщо ти завжди віриш, що мета Божої роботи й слів для забезпечення людей істиною полягає в тому, щоб змінити всі ці вроджені якості людей, і думаєш, що тільки тоді людину можна вважати повністю переродженою, істинно новою людиною, про яку говорив Бог, то ти глибоко помиляєшся. Це людське уявлення й фантазія. Зрозумівши це, ти маєш відкинути такі уявлення, фантазії, припущення чи почуття. Тобто в процесі прагнення до істини тобі не слід завжди покладатися на почуття чи здогадки, щоб підсумувати ці речі: «Чи покращився мій рівень? Чи змінилися мої інстинкти? Чи моя вдача й досі така ж погана, як і раніше? Чи змінився мій життєвий уклад?» Не розмірковуй над цим; такі роздуми марні, тому що це не ті аспекти, які Бог має намір змінити, і Божі слова й робота ніколи не були спрямовані на ці речі. Божа робота ніколи не мала на меті змінити рівень, інстинкти, вдачу людей тощо, і Бог ніколи не говорив із метою змінити ці аспекти людей. Суть у тому, що Божа робота забезпечує людей істиною на основі притаманних їм станів, маючи на меті спонукати людей до розуміння істини, а потім прийняття істини й покори їй. Іншими словами, хоч який у тебе рівень і хоч якими є твої вдача та інстинкти, те, що Бог хоче зробити, – це вкоренити в тебе істину, змінити твої старі уявлення й розбещені характери, радше ніж змінити притаманний тобі рівень, інстинкти та вдачу. Тепер ви розумієте, правда? Що саме має на меті змінити Божа робота? (Божа робота має на меті змінити старі уявлення й розбещені характери в людях.) Тепер, коли ви розумієте цю істину, ви маєте відкинути ті фантазії та уявлення, які є нереалістичними й стосуються надприродних речей, і вам не слід використовувати ці уявлення й фантазії, щоб оцінювати себе або висувати вимоги до себе. Натомість ти маєш шукати істину й приймати її на основі різних притаманних станів, що дав тобі Бог. Яка в цьому кінцева мета? Вона полягає в тому, щоб на основі притаманних тобі станів ти розумів істини-принципи, розумів кожну істину-принцип, яку слід практикувати в різних ситуаціях, які перед тобою постають, і щоб ти міг дивитися на людей і речі, а також жити як людина й діяти згідно із цими істинами-принципами. Такі дії відповідають Божим вимогам. Це пояснюється тим, що мета Божих слів і роботи полягає в тому, щоб вкоренити істини в людей так, щоб вони стали їхніми принципами й критеріями практики, і щоб вони стали основами, за якими люди дивляться на людей і речі, живуть як людина й діють, і щоб вони стали їхнім життям, а не в тому, щоб перетворити людей на надлюдей або людей із надприродними силами. Що Я маю на увазі під «надлюдьми» і «людьми з надприродними силами»? Здатність виходити за межі своїх інстинктів, виходити за межі своїх здібностей, виходити за межі свого рівня й навіть виходити за межі своєї статі та здатність жити поза своєю статтю – хіба це не надприродні сили? (Так.) Наприклад, деякі люди можуть розмовляти кількома або навіть більше ніж десятьма мовами, не вивчавши їх спеціально. Це надприродно? (Так.) Ця надприродність виходить за межі людського рівня, здібностей та інстинктів, чи не так? (Так.) Ба більше, розмовляючи різними мовами, вони можуть навіть гнучко переходити на різні чоловічі й жіночі голоси. Хіба це не ще більш надприродно? (Так.) Скількома б мовами вони не розмовляли, вони їх не плутають, і вони не відчувають втоми, скільки б часу не говорили, і навіть якщо вони не п’ють води, то не відчувають спраги. Крім того, що більше вони говорять, то яснішими стають їхні очі, то більше сяє їхнє обличчя, і вони всі світяться. Хіба це не надприродно? (Так.) Навіть якщо в них стріляють під час розмови, з ними все гаразд, і вони просто говорять і далі. Це ще більш надприродно, чи не так? (Так.) Коли вони бачать кулю, то навіть не намагаються ухилитися від неї, натомість зустрічають її прямо. Куля проходить крізь їхні груди, але вони стоять непохитно й не хитаються. На них це ніяк не впливає, і навіть жодна волосина на їхній голові не пошкоджена. Це вихід за межі інстинкту, чи не так? (Так.) Усі ці явища виходять за межі людського інстинкту. Найсерйозніше з усього те, що вони стали незвичайними людьми, тобто кимось, хто відрізняється від звичайних людей, хто виходить за межі рівня й здібностей нормальних людей, а також виходить за межі інстинктів нормальних людей. Їхні прояви в усіх аспектах відрізняються від проявів звичайних людей і є особливо надприродними. Це біда. Чи вони й досі нормальні люди? (Ні.) Тоді хто вони? (Злі духи.) Вони – злі духи. Чи хочете ви до цього прагнути? (Ні.) Ніхто з вас не хоче, тож чи думаєш ти, що Божа робота змінила б людей до такої міри? Чи мета Божої роботи полягає в тому, щоб перетворити людей на незвичайних людей? (Ні.) Вона полягає в тому, щоб ти прийняв істину й пережив середовища, які Він організував для тебе в межах нормальної людськості, щоб із цього ти міг зрозуміти кропіткі наміри, з якими Бог виконує Свою роботу, або свої власні недоліки й вади, або свої власні розбещені характери, а потім, на основі цього розуміння, шукав істину й практикував її, і поступово входив в істину, – цей процес повільний і зовсім не надприродний. Коли деякі люди налаштовані негативно, вони люблять казати так: «Що я здобув, вірячи в Бога стільки років?» Ти кажеш, що нічого не здобув, але тобі слід добре подумати про таке. Вірячи в Бога стільки років, чи маєш ти тепер чіткий погляд на багато речей? Чи правда, що чим довше ти віриш, тим спокійнішим і стійкішим ти почуваєшся й тим більше відчуваєш, що це правильний життєвий шлях? Якщо ти справді так почуваєшся, це означає, що ти справді щось здобув. Хоча ти не здобув жодних матеріальних речей, хоча ти не здобув грошей, статусу, слави, вигоди – речей, які ти можеш схопити рукою або побачити очима, – ти все ж зрозумів деякі істини у своєму серці. Ти здобув деяке розуміння фактичного існування Бога і Його володарювання над усім. Крім того, ти також зрозумів Божі наміри і Його вимоги до людей, і ти знаєш, що таке створена істота і який обов’язок ти маєш виконувати. І якби прямо зараз тобі не дозволили виконувати обов’язок, ти б відчував муку й відчував би, що твоє життя порожнє. Хіба все це не свідчить про те, що ти вже отримав здобутки від віри в Бога? Те, що ти здобув, вартує більше, ніж будь-яка матеріальна річ. Це ті результати, яких Божа робота досягає в людях. Він не має наміру дати людям змогу зазнати якихось надприродних, нереалістичних змін, що виходять за межі людськості, людських інстинктів або нормальних потреб і нормальних проявів плоті. Натомість Він має намір дати людям змогу пережити всілякі середовища в межах нормальної людськості, і в цьому процесі поступово й повільно здобувати всілякі розуміння й досвід. Коротко кажучи, протягом цього поступового й повільного процесу думки й уявлення людей потроху змінюються, змінюються позиції, з яких вони дивляться на людей і речі, змінюються їхні погляди на всіляких людей, справи та речі і способи поводження з ними, деякі прояви їхнього розбещеного характеру більше не такі очевидні, як раніше, і їхні совість і розум певною мірою відновлюються. Вони отримують ці реальні здобутки замість тих нереалістичних, ілюзорних, порожніх, пустих або навіть надприродних речей.

Бог виконує роботу спасіння людства поступово, і, звісно, є ще один, більш базисний принцип, який полягає в тому, що, виконуючи Свою роботу, Бог дозволяє всьому йти своїм ходом. Цей принцип «дозволяти всьому йти своїм ходом» людям може бути дещо важко зрозуміти. Що означає дозволяти всьому йти своїм ходом? Це означає, що незалежно від того, чи працює Бог над людьми, чи говорить до них, Він ніколи нікого ні до чого не змушує. Бог організовує для тебе обставини й забезпечує тебе істиною так само, як і інших людей. Щодо того, як ти маєш розглядати й розуміти обставини, які Він організовує, і з яким поглядом і ставленням ти маєш підходити до них, у Бога є ясні слова, і Він розповів тобі чіткі істини-принципи. А щодо того, як ти до них підходиш, – це твій власний вільний вибір. Ти можеш вирішити прийняти істину й пізнати себе або ж вирішити відкинути істину; ти можеш вирішити прийняти викриття тебе обставинами, які влаштовує Бог, або ж вирішити ігнорувати Божу роботу – у тебе є свобода вибору, ти вільний обирати. Наприклад, коли йдеться про обов’язок, який ти маєш виконувати, ти можеш вирішити виконувати його всім серцем і докладати до нього всіх зусиль або ж вирішити виконувати його з недбалим ставленням. Це цілком ґрунтується на твоєму особистому виборі, і, звісно, це також ґрунтується на твоєму власному рівні, здібностях, інстинктах тощо. Бог не виконує додаткової роботи, тобто за нормальних обставин Бог не виконує ніякої додаткової роботи зі спонукання чи примушування. Що це означає? Це означає, що Бог організовує для тебе середовища – це так, наче Він накрив для тебе бенкет із гарячими й холодними стравами, рисом і супом, фруктами, напоями тощо, і коли доходить до того, що ти обираєш, Бог дає тобі свободу: який би вибір ти не зробив, ти маєш на це свободу, і Бог не втручається, Він просто зосереджується на висловленні істини, щоб забезпечувати людей. Деякі люди просто кидають побіжний погляд на бенкет, не куштуючи особисто, які ж насправді ці смачні страви. Вони просто коментують бенкет, промовляють якісь доктрини, а потім ідуть. Інші просто вирішують подивитися на бенкет, ігнорують смачну їжу й ідуть, не маючи жодного ставлення чи думки. Є й інші, хто особисто скуштував і пізнав ці вишукані страви, а також навчився готувати одну зі смачних страв. В середовищі, організованому Богом, яким би не було твоє ставлення – чи то вітати його, чи відкидати й заперечувати, чи зневажати його й ставитися до нього вороже тощо, – що стосується Бога, це все є видами ставлення. Як Бог підходить до різних ставлень людей і як із ними розбирається? Забезпечивши людей великою кількістю істин, Бог у Своєму ставленні до них лише спостерігає та веде запис. Бог не втручається в те, що люди обирають або яке їхнє ставлення, – це питання не має нічого спільного з Богом. Тоді чого ж стосується це питання? Воно стосується того, який шлях ти обираєш, що ти зрештою здобуваєш і яким буде твій власний остаточний фінал. У цьому питанні Бог не виконує ніякої додаткової, допоміжної роботи, Він лише виконує ті зобов’язання та повинності, які має виконувати. Після того як Він забезпечив тебе істиною й розповів тобі принципи поводження з усілякими людьми, справами та речами, Він також може організувати для тебе середовища. Однак Бог не втручається в те, який саме остаточний вибір ти робиш або який шлях обираєш, Він дозволяє тобі обирати самостійно. Наприклад, якщо тебе обрали лідером або працівником, ти можеш вирішити діяти згідно з істинами-принципами й упорядкуваннями роботи Божого дому або ж діяти свавільно й безрозсудно, згідно з власними вподобаннями. Якщо ти вирішиш робити все згідно з істинами-принципами й виконувати свій обов’язок згідно з упорядкуваннями роботи, Бог спостерігатиме за цим і зробить про це запис, і зрештою ти здобудеш істину й скоришся Богу – це один фінал. Якщо ти робиш усе згідно з власною волею і дієш свавільно й безрозсудно, порушуючи впорядкування роботи Божого дому та істини-принципи, це також вибір, і він представляє шлях, який ти обираєш, і Бог так само спостерігатиме за цим і зробить про це запис, і, звісно, само собою зрозуміло, яким буде твій фінал. Якщо ти здобув істину й життя, це також дасть тобі змогу здобути Боже схвалення й забезпечить тобі хороше місце призначення.

Е. Людські уявлення та фантазії про Божі влаштування й упорядкування

Люди вірять, що Божа робота охоплює Його влаштування й упорядкування. Тож чим є Божі влаштування й упорядкування в людських уявленнях і фантазіях? Це своєрідна маніпуляція, тобто Бог таємно накриває людей великою сіткою, маніпулюючи всією їхньою поведінкою та середовищами, у яких вони перебувають, і стежачи за всім, що вони роблять. Це уявлення та фантазії, які є в людей, чи не так? (Так.) Як наслідок, люди починають остерігатися Бога й боятися Його у своїх серцях, і це спричинено їхніми уявленнями та фантазіями про Божі влаштування й упорядкування. Те, що вони так лякаються й остерігаються, – це не справжня покора Богу й не страх Божий, а радше форма бунтарства й опору. Люди думають, що Бог усемогутній і всюдисущий, і що б вони не робили, це правда, що «коли людина діє, Небо спостерігає». Вони думають, що Бог постійно наглядає за ними й стежить за ними з метою стримувати їхні серця, їхні руки й ноги, не даючи їм свободи вибору та змушуючи їх практикувати істину, змушуючи їх змінювати свої думки й погляди та змушуючи їх робити все згідно з Божими бажаннями. Усе це людські уявлення. Строго кажучи, це своєрідне богохульство. Насправді Бог ніколи не мав наміру змушувати, зв’язувати людей чи маніпулювати ними. Бог ніколи не сковує і не примушує людей, і тим паче Він не змушує людей. Те, що Бог дає людям, – це повна свобода: Він дозволяє людям обирати шлях, яким їм іти. Навіть якщо ти в Божому домі, і навіть якщо ти напередвизначений і обраний Богом, ти все ж вільний. Ти можеш вирішити відкинути різні Божі вимоги та впорядкування або ж вирішити прийняти їх; Бог дає тобі можливість вільно обирати. Але що б ти не обрав, як би ти не діяв, якою б не була твоя позиція в підході до справи, з якою ти стикаєшся, або які б засоби й методи ти зрештою не використав для її вирішення, ти мусиш нести відповідальність за свої дії. Твій остаточний фінал не ґрунтується на твоїх особистих судженнях і визначеннях, а натомість Бог веде запис про тебе. Після того як Бог висловив велику кількість істин, і після того як люди почули цю велику кількість істин, Бог суворо оцінюватиме правоту й неправоту кожної людини та визначатиме остаточний фінал кожної людини на основі того, що Він сказав, чого Він вимагає, і принципів, які Він сформулював для людей. У цьому питанні Боже проникливе спостереження, а також Божі влаштування й упорядкування – це не маніпулювання людьми з боку Бога й не зв’язування людей Ним: ти вільний. Тобі не потрібно остерігатися Бога, і тобі не потрібно боятися чи тривожитися. Ти вільна людина від початку до кінця. Бог дає тобі вільне середовище, волю робити вільний вибір і простір для вільного вибору, дозволяючи тобі обирати самому, і хоч би який фінал ти зрештою отримав, він цілком визначається шляхом, яким ти йдеш. Це справедливо, чи не так? (Так.) Якщо зрештою ти спасенний, і ти той, хто кориться Богу й сумісний із Богом, і ти той, кого приймає Бог, то це те, що ти отримуєш завдяки своїм правильним виборам; якщо ж зрештою ти не спасенний, і ти не здатний бути сумісним із Богом, і ти не здобутий Богом, і ти не той, кого приймає Бог, то це також залежить від твоїх власних виборів. Тому у Своїй роботі Бог дає людям багато простору для вибору, а також дає людям абсолютну свободу. Причина цього полягає в тому, що Бог використовує істину, щоб оцінювати всіх людей, справи та речі, включно з людськими фіналами та місцями призначення. Людські фінали та місця призначення так само визначаються за допомогою істини – це принцип Божої роботи, який ніколи, ніколи не змінюється. Бог не прийме тебе, не явить тобі благодать і не дозволить тобі спастися через те, що ти боїшся Його, остерігаєшся Його і йдеш боязко й раболіпно до кінця шляху; і Бог не дозволить тобі спастися врешті-решт через будь-які внески, які ти зробив. Іншими словами, не буде винятків, коли хтось отримає фінал або хороше місце призначення, на які він не заслуговує, – хоч який фінал отримує кожна людина, він визначається шляхом, яким вона йде. Я наведу приклад. Скажімо, Бог організовує для тебе середовище, і в цьому середовищі те, що ти маєш робити, – це розмірковувати над своїми переступами й пізнавати їх, а також пізнавати свій розбещений характер, облудні думки й погляди, недоліки й вади або деякі свої непорозуміння щодо Бога й нарікання на Нього. Ти також маєш припинити виправдовуватися й наводити лукаві аргументи на свій захист, а натомість бути здатним коритися, шукати відповідні істини, щоб змінити свою нинішню ситуацію, і приймати істину, а потім діяти згідно з істинами-принципами. Роблячи так, ти досягнеш бажаного ефекту. Коли з тобою знову трапляться подібні речі, ти природно практикуватимеш згідно з істинами-принципами, і Богу не потрібно буде організовувати спеціальні середовища, щоб допомогти тобі. Це те, чого люди можуть досягти, і якщо вони можуть цього досягти, Бог не виконуватиме ніякої зайвої роботи. Але коли йдеться про тих, хто не прагне до істини, ставлення Бога інше. Деякі люди не шукають істини й не розмірковують над собою, коли з ними щось трапляється, а натомість просто залишаються негативними й нарікають, скаржачись на Бога й інших людей. Вони не тільки розвивають уявлення про Бога, а й судять Його. Якщо хтось їх обтинає і розвінчує, вони знайдуть відмовки, щоб виправдати себе, і вони також можуть стати пасивними й недбало ставитися до роботи або навіть підривати справи. Такі люди невиправні, і це ті, кого Бог цурається. Якщо в тебе є певний інтерес до істини в процесі віри в Бога, і ти готовий слухати проповіді й тягнутися до істини, і в тебе є трохи позитивного ставлення, то Бог проникливо спостерігатиме за твоїм серцем і трохи зворушить тебе, коли ти шукатимеш істину, а потім Він проникливо спостерігатиме, чи здатний ти практикувати істину. Але якщо ти вирішиш бути негативним і недбало ставитися до роботи, вигадувати відмовки й виправдовувати себе, а також зчиняти галас повсюди, і не вирішиш пізнати себе чи покаятися, що зробить Бог і як Він розбереться з тобою? Бог просто тихо спостерігатиме, які відбудуться зміни. Бог не зворушуватиме тебе й не спонукатиме тебе читати Його слова та шукати істину. Бог не втручатиметься й не встряватиме – Він дозволить тобі розігрувати виставу стільки, скільки твоїй душі завгодно. Коли твоя совість прокинеться й ти подумаєш: «Мені не слід було цього робити» або ти випадково почуєш досвідне свідчення, що нагадує твою нинішню ситуацію, і дізнаєшся, як діяла та людина, а потім раптом відчуєш, що те, що ти зробив, було неналежним, нерозумним і непристойним, і у твоєму серці з’явиться легкий біль, – з того моменту ти більше не будеш негативним чи слабким, і тобі буде соромно відкрити рота, щоб виправдати себе, а твоїх ідей чи дій, які заважають і підривають справи, ставатиме дедалі менше, і вони будуть дедалі менш серйозними. Як би далеко це зрештою не зайшло, у будь-якому разі це все твоя власна поведінка. Бог просто таємно й мовчки спостерігає з метою знайти докази, за якими можна буде зрештою оцінити тебе. Так само, як коли місто Ніневія мало бути знищене, Бог лише послав Йону передати звістку ніневітянам. Бог не спонукав їх визнати свої гріхи, покаятися чи зрозуміти власні проблеми – Він цього не робив. Бог лише послав Йону передати звістку й водночас таємно спостерігав, щоб побачити, до якої серії реакцій і дій вони вдадуться, почувши це повідомлення, і щоб побачити, якими були плани всіх різних людей від великого до малого і яким було їхнє ставлення до цього повідомлення від Бога. Усе, що Він робив, – це потай спостерігав. Що означає «спостерігати»? Це означає, що Бог спостерігає, як сторонній глядач, за процесом того, як розвиваються події, і за напрямом, у якому все змінюється, і Він жодним чином не втручається. Окрім того, що Бог велів Йоні передати ті кілька речень, Він не виконував жодної додаткової роботи, і Він не виконував жодної роботи з напучування людей, і тим паче не було жодних додаткових слів для передачі, лише ті кілька речень, що злетіли з вуст Йони. Звісно, принципи Божої роботи над людьми сьогодення залишаються незмінними – Він досі працює в такий спосіб, і це Боже ставлення до людства від початку до кінця. Чи хоче Він змінити когось, чи здійснити щось у людині, Боже ставлення, принципи й методи в Його роботі не змінюються. Чому так? Те, що створив Бог, – це живі люди, створені людські істоти з вільною волею, а не машини чи маріонетки. Коли Бог висловлює істину або хоче чогось досягти, Він часто спочатку організовує середовище, щоб дати людям змогу шукати осягнення Його намірів, а іноді Він прямо говорить людям, якими є Його наміри та вимоги; решта залежить від того, які рішення люди ухвалюють на основі своєї вільної волі та різних станів, якими вони володіють. Таким було ставлення Бога до ніневітян, і Його ставлення до людей, яких Він хоче спасти зараз, залишається незмінним. Принципи Божої роботи не змінилися; Бог завжди працює в такий спосіб, і принципи Його роботи над створеними Ним людськими істотами завжди такі. Після того як Йона передав повідомлення жителям Ніневії, він пішов знайти місце, щоб посидіти в тіні, і спостерігав за жителями міста збоку, щоб побачити, який резонанс і активність здіймуться серед ніневітян, коли Божа звістка буде передана від верху до низу міста, і всі дізнаються новину про те, що Бог збирається знищити Ніневію, – усе, що він робив, це спостерігав. Звісно, це спостереження зайняло час, і протягом цього процесу Бог спостерігав за змінами в усіх цих речах. Якби все розвивалося в хорошому напрямку, то, звісно, Бог був би втішений; якби все розвивалося в поганому напрямку, Він міг би засмутитися, але це залежало б від ситуації. Бог засмутився б, тому що люди були створені Богом, і Бог сумує, коли люди постають перед знищенням або коли життя ось-ось буде втрачено. Однак, стикаючись із тим, що розбещені люди такі нечутливі, тугодумні й такі бунтівничі, Бог не сумує. Бог зробить те, що має зробити згідно зі Своїм початковим планом, згідно зі способами, якими Він працює, і згідно зі способами та принципами, з якими Він поводиться зі створеними істотами. Тут немає людських почуттів чи емоцій, лише принципи та критерії Творця у виконанні справ. Тож у цьому аспекті людям слід відпустити власні уявлення й точно осягнути Боже ставлення та методи поводження з людьми, радше ніж використовувати вузьколобість створених людей, щоб будувати здогадки та припущення про Божі думки й ідеї. Бог працює над тобою, організовуючи для тебе середовища й упорядковуючи людей, справи та речі, щоб навчати тебе й давати тобі змогу практикувати, і Він хоче вкоренити в тобі істину – на чому ґрунтується початковий намір Бога все так робити? Він ґрунтується на принципі поваги до життя й цінування життя. Це не почуття, яке Творець має до створених людей, – у Бога немає почуттів. Принцип цього початкового наміру виходить за межі почуттів людської плотської спорідненості, і, звісно, це також не якась прихильність – він виникає завдяки принципу цінування життя й поваги до нього. Дехто каже: «Це широта думок Бога? Це Його високий рівень єства?» Ви думаєте, що річ у цьому? (Ні.) Ви можете використовувати терміни «рівень єства» і «широта думок», щоб описувати людей, але не застосовуйте їх до Бога. Це не широта думок і не рівень єства. З одного боку, можна сказати, що це краса Творця, а з іншого боку, можна також сказати, що це відкриття Божої ідентичності та сутності. Бог цінує життя будь-якої створеної істоти й поважає його, але на основі цього цінування й поваги Бог не йде на компроміс зі Своїми принципами, і ці принципи не від почуттів і не від плоті. Від чого вони? Це принципи істини, які належать лише Богу. Подумайте про таке: якщо в людей є діти, вони надмірно їх обожнюють і мають до них дуже глибокі почуття. Їм навіть хотілося б колисати своїх дітей на руках і бути з ними цілими днями. У Бога немає таких почуттів чи прихильності до людей. Через свої кровні зв’язки люди розвивають такі почуття до своїх дітей, і такі почуття змушують людей втрачати розум і принципи. Вони не є природними чи нормальними відкриттями нормальної людськості, і вони не є проявом любові. Це суто почуття й запальність – це почуття, що виникають із кровних зв’язків. Почуття – це не істини, і це не те, чим має володіти нормальна людськість; це негативні речі. Бог не труситься над людьми й не балує людство. Яке ставлення Бога до людства? Бог обрав тебе, і несе за тебе відповідальність, і працює та платить ціну, працюючи над тобою, і промовляє слова, щоб забезпечити тебе істиною й життям, ґрунтуючись на принципі цінування життя створених людей і поваги до життя. Але спосіб, у який Бог працює, не такий, як уявляють люди, тобто не спосіб роботи, міцно вхопившись за тебе або, вживаючи більш розмовний термін, трясучи тебе. Це не так. Бог не трясе людей; Він ніколи не примушує людей нічого робити. Щоб здобути благословення, у своїй вірі в Бога люди завжди хочуть трясти Бога й завжди хочуть змусити Бога дати їм благословення, а також хочуть учепитися в Бога й трясти Його, щоб Він дозволив їм увійти в Царство Небесне. Хіба це не так? (Так.) Бог не трясе тебе. Недобре використовувати цей розмовний термін «трясти», але він досить яскравий і людям його легко зрозуміти. Бог не хапається за тебе міцно – ти вільний. Якщо ти цінуєш усю цю роботу, яку Бог виконує над тобою, тому що Він поважає твоє життя, цінує його й дорожить ним, тобі не слід вирішувати остерігатися Бога, плекати непорозуміння щодо Нього, відчувати опір до Нього або відкидати Його, коли Він влаштовує й упорядковує для тебе будь-яке середовище. Натомість ти маєш робити те, що слід робити створеній істоті, і демонструвати ставлення, яке створеній істоті слід мати до Творця, – покору й прийняття. Хіба це не так? (Так.) Тепер про цей аспект побесідували чітко.

Те, як люди підходять до Божої роботи, вже розвінчало одне з їхніх уявлень і фантазій. Що це за уявлення й фантазія? Люди тлумачать Божі влаштування й упорядкування як те, що Він маніпулює ними й контролює їх. Чи так працює Бог? (Ні.) Глибоко в серцях людей є невиразний страх перед Богом. При самій згадці про Бога вони відчувають, що Він страшний і не любий. Вони вірять, що якщо ти не слухатимеш Божих слів і не коритимешся Його влаштуванням і впорядкуванням, Він гніватиметься на тебе, доки ти не послухаєш Його слів і не скоришся Його влаштуванням і впорядкуванням, і що Він не здасться, доки не зробить тебе довершеним. Хіба це не уявлення, яке є в людей? Ким люди уявляють Бога? Хіба вони не уявляють Його диктатором? Вони думають, що ти мусиш прийняти Його правління, прийняти Його політику, бути шанобливим до Нього й робити все, що Він тобі скаже, і що ти не можеш говорити про Нього за Його спиною, і що ти маєш приймати середовища, які Він для тебе організовує, і що якщо ти не приймеш, то будеш покараний і зазнаєш відплати. Чи справді Бог робить усе в такий спосіб? (Ні.) Бог поважає тебе й несе за тебе відповідальність. Бог цінує життя створених людей. Людям не слід бути неспроможними визнавати те, що для них добре, або цінувати Його доброту. Якщо ти цінуєш Божу доброту, то маєш приймати середовища, які Він організовує, і приймати їх від Нього. Навіть якщо ти не приймаєш істини в них, не розумієш істин-принципів у них і не розумієш, що ти маєш практикувати чи змінити, принаймні тобі не слід остерігатися Бога чи хибно Його розуміти – це те, чого ти маєш досягти. Навіть якщо ти нічого не здобудеш із цих середовищ, не тлумач Божі бажання хибно. Бог не прагне нічого здобути від тебе. Ти всього лише крихітна створена істота, що Бог міг би прагнути здобути від тебе? Твоє життя й усе, чим ти насолоджуєшся сьогодні, було дано тобі Богом, і так само й та дещиця доктрини, яку ти розумієш. Твоя вільна воля, твій рівень, твої дари, твої здібності й навички, як великі, так і малі, – усе це було дано тобі Богом. Що Бог може прагнути здобути від тебе? Якщо Бог здобуває славу після того, як Він укорінює істину в тебе, спонукаючи тебе коритися Йому й боятися Його, і ти думаєш, що це те, що Бог прагне від тебе здобути, то хіба ти не судиш Його за своїми власними мерзенними стандартами? Це богохульство проти Бога, чи не так? (Так.) Яку славу Бог може здобути від людей? Зрештою, саме люди отримують реальні блага. Перш ніж Його робота буде завершена, Бог уже здобув славу, тому що Бог Сам славний – Його істина й влада є доказом поразки сатани, і вони є реальністю всіх позитивних речей. Бог Сам славний, тож чи потрібно Йому ще здобувати дещицю слави від такої крихітної створеної істоти, як ти? Бог не прагне нічого здобути від людей. Якщо Він прагне щось здобути, то це дати людям змогу зрештою відповідати Його вимогам згідно з Його планом управління, і коли люди досягнуть спасіння й будуть здатними до сумісності з Богом, тоді Він відпочине – завдяки спасінню людського роду Бог натомість отримає відпочинок – це те, що Бог прагне здобути. Тож хіба не саме люди врешті-решт отримують реальні блага? Люди здобудуть істину, вони більше не почуватимуться загубленими в житті – у них буде напрям і шлях – і вони будуть сумісними з Богом і більше не бунтуватимуть проти Нього, вони більше не будуть захоплені в полон жодною злою силою, вони будуть справжніми створеними істотами й більше не стоятимуть перед лицем смерті – яка це велика честь! Ті, хто отримує найбільші реальні блага, – це люди, ті, хто приймає Божу роботу й Боже спасіння. Чи чіткою була бесіда про цей аспект? Якими є уявлення й фантазія людей у цих межах? (Вони тлумачать Божі влаштування й упорядкування як те, що Він маніпулює людьми й контролює їх.) Якби ми про це не бесідували, у людей завжди були б у голові якісь думки й погляди, які вони не могли б висловити або які не сформувалися б у систематичну теорію. Хоча ці речі не сковують їх у виконанні обов’язків і не впливають на їхнє повсякденне життя в очевидний спосіб, вони серйозно впливають на їхнє прагнення до істини, їхнє ставлення до Бога та їхні стосунки з Богом. Тому це речі, які люди мусять відпустити. Щойно цю проблему буде розв’язано, ти відпустиш бар’єр між тобою й Богом, і один вид перешкод на твоєму шляху прагнення до істини буде усунуто, що полегшить тобі прагнення до істини. Коли реальні труднощі вирішаться, бар’єри й перешкоди між тобою й Богом будуть зменшуватися, тож ти зможеш виконувати свій обов’язок і практикувати істину набагато легше. Це так само, як іти на поле бою: як ви думаєте, краще йти в бій з легкою ношею чи несучи важкий тягар? Як зручніше? (Іти в бій з легкою ношею.) Щоб іти в бій з легкою ношею, достатньо просто нести зброю на спині – так просто й легко. Якщо окрім цього ти несеш каструлі й багаж або косметику й фітнес-обладнання, тягар буде занадто важким; нести в бій стільки речей буде справжньою мукою і буде незручно битися. Ці уявлення й фантазії подібні до різних видів тягарів, які люди носять із собою, і вони є для них клопотом і обтяженням, куди б вони не пішли. Коротко кажучи, час від часу ці речі впливатимуть на тебе й перешкоджатимуть тобі прагнути до істини й практикувати її. Коли немає критичних питань, здаватиметься, що в тебе немає жодних серйозних проблем. Але щойно виникнуть критичні проблеми принципу, у тебе буде бар’єр із цих речей, що відділятиме тебе від Бога. Коли ці речі спливуть назовні, ти відчуєш, що у твоїх стосунках із Богом є проблема, що між тобою й Богом є конфлікт; твоє серце віри в Бога більше не буде таким чистим, і в тебе буде багато труднощів. Але коли ти відпустиш ці речі, ти почуватимешся чудово, твоє серце буде розслабленим і звільненим, і більше не буде скованим чи зв’язаним. Хоча ці речі час від часу спалахуватимуть у твоїй підсвідомості чи думках, ти вже в основному вирішиш їх, і коли ти знову щось робитимеш, ти почуватимешся набагато спокійніше у своїх діях і робитимеш це набагато простіше. Хоча ці уявлення й фантазії і досі можуть мати невеликий вплив у глибині твого розуму, принаймні ти чітко розрізниш у своїй суб’єктивній волі, що це не позитивні речі, тож суб’єктивно ти відпустиш їх і не піддаватимешся їхньому впливу. У такий спосіб ти в основному відпустиш і вирішиш цей бар’єр між тобою і Богом.

Ми часто бесідуємо на тему прагнення до істини в такий спосіб. Чи можете ви відчути важливість прагнення до істини? Коли ви бачили, як церква розбирається зі знайомими вам людьми навколо вас, а декого навіть вичищають або виключають, чи виникали у вас щодо цього якісь думки? Чи винесли ви із цього якийсь досвід або уроки? У чому полягають основні проблеми тих, кого перевели до груп Б, і тих, кого вичистили? (Коли я бачив, як деяких знайомих мені людей навколо мене переводили до груп Б або вичищали, це сколихнуло моє серце й розум. Хоча вони вірили в Бога багато років, вони насправді не прагнуть до істини, і якщо я теж не прагнутиму до істини й не шукатиму істини, коли щось трапляється зі мною, то зрештою буду відсіяний, як і вони.) Чи знаєте ви, якими були принципи Божого дому щодо того, як розбиратися із цими людьми? Хіба Божий дім вичистив їх лише тому, що вони мають погану людськість і не прагнуть до істини, а також тому, що вони йому не до вподоби? (Ні.) Тоді чи справді всі ті, з ким не розібралися, не мають проблем зі своєю людськістю, чи всі вони люблять істину, прагнуть до істини, можуть коритися істині, а також люблять і бояться Бога? Чи так це? (Ні.) Хіба Божий дім вичистив тих людей або перевів їх до груп Б лише тому, що вони не люблять істину й відчувають до неї відразу? Чи з ними розібралися тому, що вони мають погану людськість і повністю відмовляються приймати істину, або через їхній непоказний вигляд чи якийсь тимчасовий переступ? Чи це той принцип, за яким Божий дім розбирається з людьми? (Ні.) Чи Божий дім розбирається з кимось, позбавляє його права виконувати обов’язок і відсилає його через те, що ця людина не прагне до істини? (Ні.) То чому ж він розібрався з цими людьми й відіслав їх? (Тому що вони діяли не згідно з істинами-принципами, а переривали роботу церкви й заважали їй, завдаючи серйозних збитків роботі Божого дому.) Чи це була головна причина? (Так.) Які ще були причини? Чи когось коли-небудь відсилали за те, що він постійно бреше? (Ні.) Чи когось коли-небудь відсилали через те, що він не любить істину й відчуває до неї відразу? Чи когось коли-небудь відсилали через те, що він невірний у виконанні свого обов’язку? (Ні.) Ти вважаєш, що шкода, що цих людей відіслали? Чи з кимось із них обійшлися несправедливо? (Ні.) З жодним із них абсолютно точно не обійшлися несправедливо. Зважаючи на лихі вчинки, які скоїли ці люди, вони заслуговують померти вісімнадцять разів, коли потраплять у духовний світ, і всі вони мусять бути покарані – померти, а потім ожити, і знову бути покараними, і знову померти, і знову ожити, і знову бути покараними, і знову померти – загалом вони заслуговують померти вісімнадцять разів. Вони скоїли багато лихих вчинків, і їхні гріхи мерзенні! Чому ж тоді із цими людьми розібралися та виключили їх? Причина цього полягає в тому, що не можна було не розібратися з ними – вони не виконували своїх обов’язків, вони чинили переривання й завади, і вони саботували справи! Дехто навіть думає, що із цими людьми розібралися тому, що вони люблять брехати й мають погану людськість, або тому, що вони змагаються за статус і владу й невірні у виконанні своїх обов’язків; інші безтолкові люди кажуть, що це пояснюється тим, що вони не люблять істину й не прагнуть до істини. Тож чи любите ви істину? Чи всі ті, кого не відіслали, люблять істину й прагнуть до неї? (Ні.) Усе це не є фактами. Насправді ж із цими людьми розібралися та виключили їх тому, що в процесі виконання своїх обов’язків вони грали роль тих, хто створює переривання й завади та саботує справи, вони робили те, що хочуть, але не можуть зробити сатана, і дияволи, і великий червоний дракон, серйозно порушуючи адміністративні постанови Божого дому й тяжко гнівлячи Бога. Їх відіслали лише тому, що не відіслати їх було просто не можна. Річ не в тім, що Божий дім не любить людей і суворий до них, і не в тому, що Бог не дає людям шансів. Радше річ у тім, що ці люди зайшли надто далеко у своїх діях, створюючи переривання й завади, а збитки, яких вони завдали роботі церкви, були надто великими. Вони не виконували своїх обов’язків і навіть не трудилися; вони створювали переривання й завади, і вони коїли зло. Нікому з Божих обранців не подобається, коли в церкві є такі люди. Якщо ти скажеш щось глузливе або збрешеш у церкві, це лише твоя особиста поведінка, це лише те, що ти не любиш істину й не прагнеш до істини, і поки це не спричиняє переривання чи завади, ніхто з тобою не розбиратиметься; якщо іноді ти дещо недбалий у виконанні свого обов’язку, але здебільшого ти ефективний, то поки ти не спричиняєш переривання чи завади, Божий дім дасть тобі можливість залишитися й виконувати обов’язок, ставлячись до тебе згідно з принципами. Однак ці люди чинили переривання й завади. Вони безрозсудно коїли проступки, і вони порушували принципи в усьому, спричиняючи велике сум’яття; усі аспекти церковної роботи були саботовані, а плоди обов’язків, виконаних багатьма братами й сестрами, пішли нанівець. Наслідки їхніх переривань і завад дуже серйозні, і незліченній кількості інших людей знадобиться незліченна кількість годин, щоб виправити їх, тому цих людей довелося відіслати! Тільки так можна було захистити братів і сестер, щоб вони могли нормально виконувати свої обов’язки й досягати хороших результатів. Тільки вичистивши цих злих людей і антихристів, можна було створити підхоже робоче й життєве середовище для братів і сестер. Якби ці злі люди й антихристи залишилися в церкві, вони були б лише лихом, і скрізь, куди б вони не пішли, панували б брудна й каламутна атмосфера та хаос. Ніщо з того, що вони робили, не відповідало навіть стандарту труда. Усе, що вони робили, – це заважали, саботували й руйнували. Усе, що вони робили, було задля того, щоб переривати роботу церкви й церковне життя та заважати їм. Хіба вони не слуги сатани? Чи можуть такі люди залишатися в церкві? Вони не звичайні розбещені люди, а слуги сатани! Що робили ці люди? Вони розтринькували Божі приношення й беззастережно віддавали їх невіруючим – вони були надзвичайно щедрі, роздаючи гроші невіруючим, нав’язуючи їх їм, навіть коли ті не просили. Коли вони просили невіруючих виконати якусь роботу, і невіруючі казали, що ста доларів буде достатньо, вони наполягали на тому, щоб заплатити триста, а коли невіруючі просили триста доларів, вони наполягали на тому, щоб заплатити п’ятсот, навіть даючи невіруючим додаткові премії після того, як виплатили їм зарплату. Скільки б приношень не треба було витратити, вони не запитували про це у Вишнього, а натомість просто ухвалювали рішення самостійно. Яку б роботу вони не виконували, вони не виконували її згідно з упорядкуваннями роботи від Божого дому або згідно з принципами, наданими Божим домом, і, звісно, вони точно не виконували її згідно з істинами-принципами. Вони просто слідували власним бажанням і робили все, як їм заманеться, зовсім не захищаючи інтереси Божого дому. Вони воліли захищати невіруючих, аніж інтереси Божого дому, і всюди розтринькували Божі приношення. Хіба це були зароблені ними гроші? Вони зовсім не стримувалися, коли йшлося про роздачу премій і подарунків невіруючим, і нікому не дозволялося не погоджуватися з ними, а тим, хто не погоджувався, вони докоряли. Ти думаєш, що такі люди – це люди, які вірять у Бога й слідують за Богом? Вони ж покидьки, чи не так? Чи слід вичищати таких людей? (Так.) Яке ще зло коїли ці люди? Проповідуючи Євангеліє, вони повідомляли неправдиві цифри, щоб обдурити Божий дім, і безжалісно мучили й придушували кожного, хто не повідомляв неправдивих цифр. Вони змушували інших повідомляти неправдиві цифри, не залишаючи їм іншого вибору. Що це за люди? Хіба це взагалі люди? Якщо ти кажеш, що вони просто мають погану людськість, не люблять істину й не прагнуть до істини, чи це твердження витримує критику? Хіба це не нісенітниця? (Так.) Вони не тільки не люблять істину й не прагнуть до істини, а й навіть не мають нормальної людськості, не кажучи вже про любов до істини й прагнення до неї, – вони дияволи! Тепер ви це ясно бачите, правда? (Так.) Яка природа цих людей? (Природа дияволів.) Вони мають природу дияволів. Після вичищення ці люди були зухвалими й навіть почувалися скривдженими, кажучи: «Я невинний, я цього не робив!». Факти були просто перед їхніми очима, але вони відмовлялися визнати це й навіть уперто чіплялися за свої виправдання та залишалися зухвалими до кінця; хіба це не доводить, що вичистити їх було правильно? Якими будуть наслідки, якщо таких людей не вичищати? Чи покаються вони? Навіть якщо ти даси їм можливість і далі виконувати обов’язок і лише обтинатимеш їх, чи зможуть вони покаятися й змінитися на краще? (Ні, не зможуть.) Немає абсолютно ніякого способу, щоб вони покаялися. Що це за природа-сутність? Що за люди не можуть покаятися і не каються навіть перед лицем фактів? (Дияволи.) Дияволи, люди із сутністю сатани, злі духи й нечисті духи не покаються; скільки б ти не бесідував про істину, вони не покаються. Вони навіть не визнають фактів своїх лиходійств, тож чи можуть вони прийняти істину й прийти до пізнання себе? Вони абсолютно точно цього не зроблять! Якби вони могли визнати факти своїх лиходійств, у них був би шанс прийняти істину, але вони навіть не визнають фактів і не підтверджують та не приймають природи своїх учинків – такі люди не можуть покаятися. Вони такі самі, як содомляни: якби ви сказали содомлянам: «Якщо ви не покаєтеся, Бог знищить це місто», чи вони б це прийняли? Яким було б їхнє ставлення після того, як вони почули ці слова? Вони б удали, що не чули їх, і далі чинили б згідно з власними вподобаннями, роблячи все, що їм заманеться, зовсім не каючись. Тому їхнім остаточним фіналом було знищення. Що ж до цих людей, які створювали переривання й завади в церкві, то Бог давав їм можливості, та все ж вони не цінували їх і не каялися, а наполягали на тому, щоб опиратися Богу до кінця. У цих людей немає ні совісті, ні розуму – чи варті вони жалю? (Ні, не варті.) Чи є хтось, хто захищав цих людей, не вартих жалю? Чи є хтось, хто захоплюється ними, вважаючи, що вони страждали й платили ціну протягом багатьох років, і що вони працювали надзвичайно важко й надзвичайно старанно, і що дехто з них має досить хороший рівень та володіє великою працездатністю й лідерськими навичками, і що шкода, що їх відіслали? Чи шкода? (Ні.) Не шкода, а це означає, що відіслати їх було правильним рішенням. Просто поспостерігайте й подивіться, чи можуть ці люди прийняти істину і яким шляхом вони йдуть. Якщо люди навіть створюють переривання чи завади під час виконання своїх обов’язків, вони – покидьки людства! Цілком правильно, що створені істоти виконують свої обов’язки, і хоч би яким був цей обов’язок, вони мусять виконувати своє зобов’язання. Навіть якщо виконання ними обов’язку не відповідає стандарту, принаймні вони не мають створювати переривань і завад! Створення переривань і завад – це те, що робить сатана; це не має бути тим, що роблять розбещені люди. Розбещені люди були розбещені сатаною, і вони не можуть не опиратися Богу; однак люди з нормальною людськістю, совістю й розумом не створювали б навмисно переривань і завад під час виконання своїх обов’язків. Причина цього полягає в тому, що їх стримують совість і розум, і тому вони не будуть переривати роботу Божого дому, заважати їй чи саботувати її в процесі виконання свого обов’язку. Навіть якщо хтось не може виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, прийнятно виконувати його на середньому рівні, і це принаймні відповідає стандарту совісті й розуму. Однак ці люди не можуть відповідати навіть цьому стандарту, тому зрештою вони можуть опинитися лише в цій точці – бути вичищеними або виключеними з Божого дому через свої численні лихі вчинки. Це покидьки людства!

Далі поговорімо про проблеми уявлень і фантазій у «відпусканні бар’єрів між собою та Богом і своєї ворожості до Бога», що є третім пунктом у «відпусканні» в рамках практики того, як прагнути до істини. Ми щойно говорили про деякі людські уявлення та фантазії щодо Божої роботи. Якщо поглянути на це зараз, хіба в людей немає якихось інших уявлень і фантазій щодо Божої роботи? Чи вплинуть ці уявлення та фантазії на те, як люди ставляться до Божої роботи, як вони переживають Божу роботу і як вони розуміють і пізнають Божу роботу? Серед різних типів людей, які з’являються в церкві, один тип – це злі люди й антихристи. Хоч яке зло вони скоїли, через що з ними розібралися, і хоч які справи призвели до того, що церква вичистила або виключила їх, завжди є люди, які мають певні уявлення про очищення Божого дому від маловірів, злих людей і антихристів, і ці уявлення та фантазії зумовлені тим, що вони зовсім не розуміють Божої роботи чи Божого володарювання. В уявленнях і фантазіях людей церква – це місце, де Бог працює на землі, тому церква – це найбільш безпосереднє місце, де люди можуть побачити Боже володарювання, і можна також сказати, що це найбільш безпосереднє й очевидне місце, де проявляється Боже володарювання. Однак у цьому місці люди часто бачать появу деяких людей, справ і речей, які не узгоджуються з їхніми уявленнями. У своїх уявленнях люди думають, що оскільки церква – це місце, пов’язане з Божою роботою, вона має бути спокійним і тихим місцем, сповненим дружелюбності й миру, любові й терпимості, радості й комфорту. Вони вважають, що такі особи, як злі люди й антихристи, ніколи не мають з’являтися в церкві, і що не має бути випадків, коли злі люди коять зло. І вони думають, що під Божим володарюванням точно не має бути випадків порушення істин-принципів у церкві, а тим паче не має бути беззаконних людей чи беззаконних речей будь-якого роду або речей, які не узгоджуються з людською волею, людськими почуттями та людськістю. Вони вважають, що в церкві все має бути таким мирним, спокійним, приємним, позитивним, оптимістичним і піднесеним, і там навіть не має бути ніяких сварок, ніякої потворності чи бридких речей, які не узгоджуються з потребами людськості. Усе це – людські уявлення. Однак факти не узгоджуються з людськими уявленнями та фантазіями. Незалежно від періоду чи етапу роботи, у церкві завжди трапляються інциденти, коли якісь злі люди й антихристи заважають роботі церкви та переривають її, спричиняючи саботаж певних аспектів роботи Божого дому, розлад і порушення порядку церковної роботи та інші подібні речі. Коли це трапляється, люди відчувають, що це немислимо, і їхні серця сповнюються безпорадністю, нерозумінням і розгубленістю, і вони дивуються: «Чи справді Бог існує? Як саме Бог володарює над людством і керує Своєю церквою, керує Своїм домом? Чи справді Бог переймається цим, чи ні? Де Бог? Чому, коли трапляються ці беззаконні речі, коли з’являються злі люди й створюють завади, ніхто не виходить уперед, щоб зупинити їх, і Бог теж не виходить уперед і не зупиняє їх? Що саме тут відбувається? Хіба церква не є Божим домом? Хіба ті, хто слідує за Богом, не Його обранці? Чому Бог не наглядає за Своїм домом і не захищає його? Чому Бог не захищає Своїх обранців, щоб вони могли жити мирно, як у коконі, у гавані?» Ці сумніви й це несприйняття, які виникають у людей, спричинені різними людськими уявленнями, чи не так? (Так.) Тож чого переважно стосуються ці уявлення? Хіба вони не стосуються Божої роботи й Божого володарювання? Оскільки такі справи, як скоєння зла злими людьми та створення переривань і завад, трапляються в церкві, і оскільки люди не розуміють цих справ, їм важко побачити витоки цих справ і те, яким буде їхній кінцевий результат. Оскільки люди не можуть побачити ці речі наскрізь, вони розвивають усілякі ідеї та уявлення щодо Бога. Дехто думає: «Божий дім має виявляти любов до злих людей і антихристів. Якщо Божий дім не виявлятиме до них любові, хіба він не буде таким самим, як суспільство? У суспільстві завжди є одна група людей, яка мучить якусь іншу групу людей, і все це заради боротьби за владу й вплив. Вичищаючи й виключаючи злих людей, хіба Божий дім так само не мучить людей? Залишатися в Божому домі не так уже й безпечно! Якщо ти справді зіткнешся з якимись бурхливими ситуаціями, з тобою можуть обійтися несправедливо й вичистити тебе, і ніхто тебе не виправдає! Де саме Бог? Чому Бог не вийде і не скаже щось або не зробить щось? Дозволь нам побачити твоє існування, дозволь нам побачити твою всемогутність, дозволь нам побачити твоє володарювання на власні очі, так ми почуватимемося спокійно, чи не так?» Щоразу, коли люди в церкві переживають якісь події, які вони вважають незбагненними, у декого з них виникають такі почуття, як тривога й сумнів, причому дехто навіть хоче уникнути цих подій, а інші впадають у негатив; зокрема, дехто, введений в оману й обдурений антихристами, махає на себе рукою, а декого, хто був уведений в оману й використаний антихристами та став їхнім спільником, церква навіть ізолює для роздумів над собою або вичищає. Водночас із тим, що люди вважають усі ці речі незбагненними, вони також починають сумніватися в існуванні Бога. Це пояснюється тим, що головним джерелом віри багатьох людей у Бога є їхнє переконання, що Бог володарює над усім сущим, над усім. Тобто багато людей вірить, що Бог може володарювати над усім, над усім сущим і над долею людства, і тому вони вірять в існування Бога, а також у Божу ідентичність і сутність. Однак ці речі, що відбуваються навколо них, змушують їх сумніватися й вагатися у своїй вірі в Боже володарювання, а потім вони починають сумніватися в тому факті, що Бог володарює над усім, і згодом їхня віра в Бога теж починає хитатися, і так виникає вся ця низка проблем. У людей є всілякі уявлення та фантазії про Боже володарювання, і ці уявлення та фантазії безумовно не узгоджуються з істиною чи фактами, а натомість є облудними тлумаченнями або непорозуміннями людей. Отже, далі ми побесідуємо про те, як Бог володарює над усіма людьми, справами та речами навколо тебе, які ти можеш бачити й відчувати, якими є принципи Божого володарювання над усім цим і якої мети Він має намір досягти.

Принципи й мета Божого володарювання над усім

Термін «Боже володарювання» охоплює дуже широкий спектр змісту. Якщо залишити осторонь ширше середовище, то, коли йдеться про церкву, факт того, що Бог володарює над усім, реальний. Боже володарювання – це не порожня фраза й не просто явище, а радше є реальні приклади цього й реальні результати. Тож якими є принципи Божого володарювання в церкві? Спочатку поміркуймо над таким: чи Бог володарює над тим, яких людей приймають до церкви, і чи Він це влаштовує? (Так, Він це робить.) Це не порожні слова. До яких людей приходять Боже Євангеліє та Божі слова, які люди здатні прийняти Божу роботу і які люди можуть увійти до церкви – усе це призначено Богом. Поки що не говорімо про людськість цих людей і про те, чи є вони злими людьми; той факт, що вони здатні ввійти до церкви, означає, що це призначив Бог. Чи є Боже призначення аспектом Божого володарювання? (Так.) Перш за все, ми можемо бути впевнені в одному: вхід кожної людини до церкви призначений Богом. Термін «Боже призначення» звучить дещо абстрактно, тому скажімо просто: «Останнє слово за Богом, Бог стоїть на варті біля дверей». Бог – це брама до Царства, а також брама до церкви. Бог стереже двері, коли йдеться про те, які люди можуть офіційно стати членами церкви, Божого дому. Незалежно від того, чи це маловіри або злі люди, які пробралися до церкви, чи хороші люди, які зацікавлені у вірі в Бога або здатні прийняти істину й слідувати за Богом, якщо вони приєднуються до церкви й стають її членами, то це не те, що може вирішити будь-яка людина, це відбувається завдяки Божому володарюванню, улаштуванням і призначенню. Незалежно від того, чи виношують вони певні приховані мотиви або цілі для віри в Бога, яка в них людськість, який у них рівень освіти й соціальне походження, саме Бог вирішує, що вони можуть приєднатися до церкви й прийти до Нього, – саме Бог стереже двері. Чи можуть люди належно стерегти двері? (Ні, не можуть.) Люди не можуть вирішити це питання, воно не залежить від волі людей. Наприклад, коли ти бачиш, що хтось кмітливий і має статус у суспільстві, ти думаєш: «Було б чудово, якби ця людина могла прийти до Божого дому, щоб бути церковним лідером. Нашій церкві бракує таких людей». Але Бог їх не хоче; Він їх не зворушує. Коли інші люди проповідують їм Євангеліє й бесідують про Божі слова, вони не розуміють того, що почули. Коли вони слухають щось інше, вони здатні це осягнути; тільки коли вони чують слова Бога, вони не можуть цього зробити й стають як ідіоти – чи можуть такі люди все ж увійти до церкви? Хоча вони зацікавлені в здобутті благословень, вони не здатні заспокоїти свої серця й не можуть всидіти на місці, коли слухають Божі слова й бесіду про істину, і, прослухавши дві-три проповіді, вони перестають приходити. У таких людей немає справжньої віри, тож чи матимуть твої добрі наміри щодо них якийсь ефект? Чи зможеш ти привести їх до церкви? Ні. Останнє слово в цьому питанні за Богом. Бог каже, що Він не хоче таких людей, і Він їх не хоче ні для надання послуг, ні для виконання якоїсь ролі. Тож навіть якщо ти з добрими намірами тягнеш їх за собою, це буде марно, і зрештою їм однаково доведеться піти. Вони не можуть стати членами церкви; хоч хто тягне їх за собою, це буде марно. Це питання, яке не можуть вирішити люди; воно призначене Богом, і Бог стереже двері. У деяких людей немає соціального статусу, вони не важливі особи, у них середній рівень і непримітний вигляд, але вони досить прості й прямі, і вони цікавляться питаннями віри в Бога. Хоч які труднощі в них виникають, вони невіддільні від Бога, і їхнє завзяття надзвичайно велике – цей запал раді бачити брати й сестри, і Бог теж радий його бачити, – і насправді вони настільки сповнені завзяття тому, що їх зворушує Дух Божий. Після того як вони входять до церкви й бачать, що всі люди в церкві – хороші люди, які щодня їдять і п’ють слова Бога й бесідують про істину, вони надзвичайно натхненні цим і відчувають, що це правильний життєвий шлях, тому вони починають проповідувати Євангеліє й виконувати свої обов’язки та стають послідовниками Бога. Хто вирішує, що вони можуть вірити в Бога? (Бог вирішує.) Саме Бог вирішує. Вони можуть вірити в Бога лише тому, що Бог дозволяє їм увійти до церкви. Якби Бог не працював і не зворушував їх, вони не змогли б вірити в Бога, а якби їх силоміць затягли до церкви, рано чи пізно їм довелося б піти. У притаманних людям атрибутах немає здатності приймати істину; той факт, що вони можуть любити істину й приймати істину, доводить, що Бог працює над ними. Якщо Бог працює над ними, вони можуть стати членами церкви – це передумова для входу всіляких людей до церкви, і ця передумова полягає в тому, що Бог їх хоче. Хоч яку роль вони відіграють у церкві, у будь-якому разі Бог стереже двері Свого дому. Якщо Він не дозволяє їм увійти, то вони за дверима; якщо Він дозволяє їм увійти, то вони всередині. Тому стати членом церкви – не така вже й проста справа. Що ж до того, які саме принципи слугують основою для прийняття Богом людей, то, звісно, в Бога є Свої власні принципи. Ми не будемо бесідувати про те, яку людину Бог хоче, а яку не хоче, – це дуже складно. Чому Я кажу, що це складно? У Бога є план щодо того, хто входить до церкви, яку роль він відіграє в який період, який обов’язок виконує або яку важливу роботу бере на себе в який період, і в який період він відповідає потребам роботи Божого дому та його потребам у людях. Бог регулює й контролює на макрорівні й загальному рівні, а не просто діє в цей момент, – це дуже складна справа, і її неможливо чітко пояснити кількома словами, тому ми не будемо вдаватися в деталі. Коротко кажучи, чи може людина ввійти в браму Божого дому, не вирішує жодна людина; над цим володарює Бог і це влаштовує Бог. Увійшовши до Божого дому, всілякі люди виконують усілякі обов’язки, відіграють усілякі ролі та йдуть усілякими шляхами. Усі ці різні типи людей мають усілякі прояви, хороші чи погані, позитивні чи негативні, проактивні чи пасивні, – усе це перебуває під Божим володарюванням і керуванням.

Боже володарювання означає, що все відбувається і трапляється своїм природним шляхом під Його управлінням; жодна подія не відбувається випадково, і розвиток та зміни, яких зазнає будь-яка подія, не ініціюються і не визначаються жодною людиною – над усім цим володарює Бог. Звісно, кінцевий результат і характеристика будь-якої події також ґрунтуються на сутності цього типу подій і сутності типів людей, залучених до неї, а основою для характеристики події є цілком і повністю Божі слова та принципи, яких вимагає Бог. Жоден тип подій не відбувається випадково, і кінцевий результат будь-якого типу подій вирішують не люди. Фактично, початок будь-якого типу подій, що відбуваються, влаштовується і започатковується Богом. Коли Бог започатковує якийсь тип подій, Він влаштовує так, щоб у ньому діяв певний тип людей, і цей тип людей може відігравати роль прислужника або контрастного тла, він може відігравати негативну роль або ж позитивну роль. Але незалежно від того, яку роль він відіграє, початок усіх цих речей влаштовується Богом. Є два пояснення того, як Бог робить улаштування в цьому плані. Одне з пояснень полягає в тому, що Бог особисто робить деякі позитивні влаштування, забезпечує певне позитивне керівництво й нагляд і спонукає деяких позитивних постатей ініціювати подію – це одне з пояснень «Божих улаштувань». Інше пояснення полягає в тому, що Бог відряджає і посилає певний тип духів для виконання певних речей. Ці речі є негативними й нечестивими в очах людей, і тому ці негативні й нечестиві персонажі, безумовно, є негативними постатями, тобто тими типами людей, яким Бог від самого початку визначає ввійти в Його дім як контрастне тло та негативний навчальний матеріал. Бог змушує їх відігравати ці ролі, тому що з їхньою природою-сутністю це єдині ролі, які вони можуть відігравати, і Він дозволяє їм виступати досхочу й досхочу робити те, що вони повинні робити як контрастне тло. Протягом усього процесу, чи то прояви позитивних постатей, чи негативних, Божий принцип у підході до всіх цих справ і їх вирішенні полягає в тому, щоб дозволити їм іти своїм природним шляхом. Розглядаючи ці питання та розбираючись із ними, позитивні постаті мають деякі позитивні погляди, а також деякі погляди, що відповідають людськості та стандарту совісті. Навіть якщо деякі з них виявляють певні розбещені характери – маючи деякі прояви безвідмовної людини або виявляючи якісь інші розбещені характери, – щонайменше вони дотримуються совісті й розуму людськості, тобто дотримуються фундаментальної межі для того, щоб жити як людина. А що стосується негативних постатей, то Бог не втручається в те, що вони роблять, і не скеровує їх, а дозволяє їм іти своїм природним шляхом; вони також виступають досхочу, і вони розвінчують свою потворність та роблять певні речі досхочу. Вони успішно відіграють ролі негативних постатей, яких розвінчує Бог, а саме злих людей і антихристів, даючи іншим змогу яскраво побачити в реальному житті, який вид людей є дияволами, який вид людей є злими людьми і який вид людей є антихристами, і як саме виглядають потворні обличчя антихристів, злих людей, сатан і дияволів, яких розвінчує Бог. Якби ці негативні постаті не використовувалися як живий навчальний матеріал у реальному житті, то у твоєму розумі дияволи й сатани назавжди залишилися б чимось невідчутним і назавжди були б лише здогадкою чи картинкою. Але тепер ці живі приклади поміщено просто перед твоїми очима, і ці дияволи в людській шкірі яскраво живуть просто перед твоїми очима, і їхні слова та поведінка, кожне їхнє слово і дія, вирази їхніх облич і навіть тон їхнього голосу – усе це яскраво постає у твоєму житті, просто перед тобою, і закарбовується у твоєму розумі. Для тебе це не погано. Такі речі неодноразово трапляються в церкві. Коли це трапляється вперше, ти відчуваєш неспокій і думаєш, що тобі потрібно помолитися Богу. Коли це трапляється вдруге, ти думаєш: «Я мушу навчитися використовувати істину, щоб захистити себе, і наступного разу, коли я зіткнуся з такою людиною, я мушу уникати її», і ти починаєш думати про те, як захистити себе і триматися подалі від злих людей. Коли така людина з’являється втретє, ти розмірковуєш: «Чому ці люди говорять точнісінько як великий червоний дракон, як сатана? Хіба те, що вони кажуть, не вводить в оману? Хіба вони не злі люди? Здається, у Божих словах сказано, що люди, які демонструють такі прояви, – це антихристи. Я мушу розрізняти й розвінчувати їх, я не можу дозволити їм увести мене в оману, і я мушу триматися від них подалі». Переживаючи такі речі знову і знову, ти здобуваєш ясніше й ґрунтовніше розуміння того, як розрізняти антихристів, злих людей, сатан і дияволів, а також того, що таке переривання й завади. Твоє розуміння більше не зупиняється на словах і доктринах і тим паче на картинках. Натомість ти дедалі краще здатний розпізнавати ці речі в реальному житті, і водночас ти здатний дивитися на цих людей крізь призму істини та розв’язувати ці ситуації, що сталися, за допомогою істини. Звісно, коли ці речі трапляються, ти також постійно коригуєш свої погляди й позиції, думаючи про те, яку саме позицію тобі слід зайняти щодо цих людей, з якої точки зору тобі слід їх розглядати та які стосунки тобі слід підтримувати з ними. Зіткнувшись із цими речами, ти несвідомо розмірковуватимеш над цими питаннями, постійно шукатимеш істину, щоб знайти відповіді та зробити висновки, і зрештою щось здобудеш. Під час цього процесу все, що робить Бог, – це забезпечує людей істиною і дає їм змогу зрозуміти істину, чи то бесідуючи про істину, чи то даючи людям змогу зрозуміти істину в речах, які з ними трапляються, – словом, Бог не придушує цю ситуацію в зародку. Якщо ця річ має статися і вона корисна для життя-входження Божих обранців і для роботи церкви, то Бог дозволить їй спіткати людей, і Він не зупинятиме її, а дозволить їй розвиватися своїм природним шляхом. Мета Бога в такій роботі полягає, з одного боку, у тому, щоб відсіювати людей, а з іншого – у тому, щоб удосконалювати людей. Звісно, відсіюючи людей, Він безумовно націлюється на тих, хто слугує контрастним тлом і навіть не гідний надавати послуги, тоді як, удосконалюючи людей, Він націлюється на Своїх обранців – тих із них, хто бажає прагнути до істини. У цьому є подвійне значення. Одне значення полягає в тому, що через свій виступ злі люди викриваються, відсіюються і вичищаються із церкви. Інше полягає в тому, що в процесі того, як ці злі люди поступово виступають і слугують контрастним тлом, Божі обранці мають можливість навчитися розрізняти й розуміти істину в Божих словах; у такий спосіб Бог вкорінює істину в людей у практичний спосіб, тобто Бог дозволяє всім різноманітним проявам нечестивої сутності всіляких злих людей, антихристів, сатан і дияволів, яких Він розвінчує, демонструватися в реальному житті людей, і це дає людям змогу мати чітке розуміння й знання різних типів нечестивих, потворних і негативних постатей, подій і речей. Скажімо, наприклад, Бог каже тобі: «Ти не можеш торкатися розпеченого вугілля руками; твої пальці обпечуться, і їм буде боляче». Ти не знаєш, як виглядає розпечене вугілля, ти не знаєш, яке воно на дотик, і після того, як Він тобі це каже, те, що ти розумієш, є доктриною. Тоді деякі люди уявляють, що розпечене вугілля – це кулька або довга смужка. А якого кольору розпечене вугілля? Яке воно на дотик? Яким би був біль від дотику до нього? Ти не знаєш. Твоє враження про розпечене вугілля – це лише картинка того, що здатен уявити твій розум, і вона ніколи не матиме нічого спільного з реальною річчю. Тож одного дня, коли Бог дістає тацю з розпеченим вугіллям і ставить її перед тобою, ти не впізнаєш його, і ти просто відчуваєш, що воно здається досить гарячим. Ти обережно тягнешся до нього рукою, щоб перевірити, чи стане твоїм пальцям гарячіше, коли ти до нього доторкнешся. Бог каже: «Ти можеш спробувати, але не торкайся його надто довго, інакше воно обпече твою шкіру». Деякі люди нерозумні – вони простягають усі п’ять пальців і хапають вуглину, і вся їхня рука обпікається та вкривається пухирями. Інші розумні та обережні – вони просто простягають один палець, злегка торкаються вуглини й відсахуються менш ніж за секунду, кажучи: «Ой, надто гаряче! Воно справді пече!». Незалежно від того, чи ти використовуєш для доторку п’ять пальців чи один, у будь-якому разі те, чого ти торкаєшся, – це реальна річ, а не картинка чи слова, і до кінця свого життя ти ніколи не забудеш відчуття та досвід дотику до розпеченого вугілля, і те, що розпечене вугілля означає для тебе. Коли ти знову побачиш розпечене вугілля, ти скажеш іншим: «Ви можете використовувати його, щоб зігрітися, а також щоб сушити одяг і пекти булочки, але вам ніколи не слід торкатися його руками. Ви обпечетеся і вкриєтеся пухирями, якщо доторкнетеся до нього». Люди можуть сказати: «То що станеться, якщо я обпечуся і вкриюся пухирями?» І ти відповіси: «Щонайменше ви не зможете тримати речі руками, і вам також буде незручно їсти, і ще більш незручно виконувати фізичну роботу». Це сказано з досвіду, чи не так? Після того глибокого досвіду пекуче відчуття від гарячого вугілля глибоко закарбується у твоїй пам’яті, і тому ти більше ніколи не станеш необачно торкатися розпеченого вугілля. Бог володарює над усім сущим і влаштовує так, щоб із людьми траплялися всілякі речі, щоб вони могли засвоювати уроки й отримувати від них користь, і щоб істини та слова, які Він надає людям, могли бути по-справжньому втілені в них, і так Божі слова та істини більше не були доктринами, гаслами чи приписами в серцях людей, а стали їхнім життям, і принципами та критеріями, від яких вони залежать задля виживання, і були частиною їхнього життя – у такий спосіб Божа робота досягне свого ефекту.

Коли йдеться про питання Божого володарювання, люди мають бачити те, що Бог влаштовує початок події, а потім скеровує хід її розвитку та веде його; а щодо того, яким зрештою є результат події, що здобувають із неї ті, хто прагне до істини, і скільки вони здобувають, де зрештою опиняються ця подія та залучені до неї люди й речі, і як вони остаточно влаштовані, – усе це, звісно, також визначається Богом; це принцип Божого володарювання над усім сущим. Бог лише завчасно визначає початок, процес і результат кожної події, і Він дозволяє всій події вільно розвиватися в заданому Ним напрямку, а мета цього полягає в тому, щоб усе відповідало природним закономірностям, або щоб усе виконувало свою функцію, не зазнаючи жодного викривлення чи жодної обробки, щоб досягти ефекту, якого Бог має намір досягти. Хіба це не так? (Так.) Наприклад, коли Бог влаштовує так, щоб подія почалася і відбулася, Він потім починає спостерігати за ставленням людей, які стикаються із цією подією, і за тим, які їхні погляди на неї: чи розглядають вони її уважно, чи не зацікавлені звертати на неї увагу, і чи долучаються вони до неї серцем, чи відкидають її, опираються їй та уникають її – Бог спостерігає за проявами різних типів людей. Тож чи втручається Бог у прояви різних типів людей? Бог не втручається. Бог дає тобі право вільного вибору. Ти можеш надавати цій події великого значення і ставитися до неї дуже серйозно, або ти можеш зайняти позицію ігнорування та байдужості до неї, і, звісно, ти також можеш зайняти позицію утримання, уникнення її та неучасті в ній – Бог просто мовчки спостерігає. Але поява і виникнення всієї події ініціюється Богом. Це початковий крок Божого володарювання над подією. Коли ця подія починає розвиватися, то щодо того, які люди беруть у ній участь, які люди долучаються до неї, і в якому напрямі розвивається подія після того, як вони до неї долучилися, – звісно, саме Бог направляє всіх цих людей і влаштовує їх, щоб подія розвивалася в тому напрямі й з тим ефектом, якого хоче Бог. Так само, коли ця подія стає відкритою і вся справа розвивається до кульмінації, Бог і досі спостерігає за ставленням, проявами, думками та поглядами різних типів людей. Він дивиться, чи справді ти береш цю подію близько до серця, чи ставишся ти до цієї події вкрай серйозно, ретельно й сумлінно, чи ти байдужий до неї, ігноруєш її та неймовірно нечутливий до неї, чи приймаєш щодо неї ставлення уникнення та відрази. Він дивиться, щоб побачити, чи є ти тим, хто любить істину, і чи є ти тим, хто серйозний, коли йдеться про Божі слова, Божі вимоги та істину. У процесі розвитку всієї події твоє ставлення стає дедалі очевиднішим, і Бог усе ясніше бачитиме твоє ставлення до істини, твоє ставлення до обставин, які Він організовує, і Він також чітко бачитиме твоє ставлення до прагнення до істини. Коли вся подія розвивається до свого кінця і має свій неминучий результат, Бог і досі дивиться, що ти здобув з усієї події, про що ти думаєш у своєму розумі й що ти прораховуєш. Він дивиться на те, чи зосереджений ти лише на тому, щоб здобути досвід і винести уроки із цієї події, аби захистити себе – будучи безвідмовною людиною, – чи ти робиш усе згідно з істинами-принципами й більше не є безтолковим, як раніше. Бог також дивитиметься на те, яким є твоє ставлення до цієї події: чи ти зберігаєш мовчання й не висловлюєш жодних поглядів, тримаючись осторонь від усього, що не стосується тебе особисто, чи, зіткнувшись із цією подією, ти не лише не маєш чистого сприйняття, а натомість твої непорозуміння та нарікання на Бога стали ще серйознішими, і в тебе з’явилося ще більше уявлень і фантазій про Нього, аж до того, що ти хочеш цього уникнути. Коли розгортаються всілякі події, у різних типів людей виникають різні думки та погляди, і Бог спостерігає за всіма ними та записує їх. У будь-який рік, у будь-який день і в будь-яку годину, хвилину чи секунду, те, про що ти думаєш, що ти говориш, що ти прораховуєш, що ти плануєш, який аспект істин ти починаєш розуміти, яким є твоє ставлення, коли хтось бесідує про якийсь аспект істини, чи ти опираєшся і відчуваєш відразу до цього та не хочеш цього слухати, чи плануєш утекти – Бог проникливо спостерігає за всіма цими речами. Є також деякі люди, у яких ніколи немає жодного ставлення до людей, справ і речей, що з’являються в церкві, Божому домі або навколо них, які нечутливі й тугодумні, як бовдури. Вони просто міцно тримаються за власні погляди, думаючи: «Поки я не кою зла й не створюю переривань чи завад, або не суджу інших, і я не роблю жодних коментарів, не маю жодного ставлення чи поглядів, коли стикаюся з будь-якими людьми, справами чи речами, а просто дію, як робот, і виконую свій обов’язок як слід та добре труджуся, дотримуючись правил, цього достатньо». Це також своєрідні думка й погляд. Звісно, Бог також спостерігатиме за цим типом думок і поглядів та записуватиме їх. Мета Божого володарювання над усіма речами й подіями та над кожною конкретною річчю, що відбувається навколо людей, полягає в тому, щоб організовувати середовища для людей і забезпечувати їх живим навчальним матеріалом, щоб перед лицем усіляких речей різні типи людей показували свою найсправжнісіньку сторону, і показували свої найсправжнісінькі думки й погляди, і своє найсправжнісіньке ставлення до Бога та істини. Ці ставлення людей проявляються цілком і повністю у стані свободи й волі. Бог ніколи не втручається, не перешкоджає і не маніпулює, Він просто дозволяє різним типам людей висловлювати свої думки, погляди та ставлення досхочу і відповідно до їхнього природного шляху, і зрештою викриває різні типи людей та поводиться з ними відповідно до їхніх проявів. Хто входить до «різних типів людей»? Які влаштування Бог робить для різних типів людей? Бог дає тим, хто любить істину, змогу здобути істину; Він дає тим, хто не зацікавлений в істині, але бажає трудитися, змогу спокійно це робити; а що стосується тих, хто відчуває відразу до істини й кому вона огидна, Він викриває їхнє ставлення відрази до істини, але якщо вони можуть спокійно надавати послуги або придатні для надання послуг, Бог вибере з них кращих і дасть їм право надавати послуги, тоді як якщо вони не придатні для надання послуг або відчувають відразу до істини до такої міри, що можуть спричиняти переривання й завади, Бог вичистить їх, коли настане слушний час і нагода. Уся ця робота, яку виконує Бог, не відповідає людським уявленням, чи не так? (Так.) Чи можуть люди побачити Божу толерантність і красу в усьому цьому? (Із цих речей ми можемо бачити, що через цю практичну роботу Бог веде людей до того, щоб вони отримували досвід, і за всією цією роботою стоїть Божа любов до людини.) У цій роботі закладено Божі кропіткі наміри, мудрість Його роботи та Його відповідальне ставлення до людських істот, яких Він має намір спасти. Є ще один аспект, який полягає в тому, що Божі атрибути і єство – це не те, що мають людські істоти. Бог украй ретельний і сумлінний у всьому, що Він робить, і ніколи не буває недбалим. Особливо коли йдеться про те, щоб люди здобули істину, Він украй ретельний і сумлінний; щоб узяти на себе відповідальність за життя людей і фінали людей, Бог мусить діяти саме так. Звісно, для Бога це саме те, якими є Його сутність та Його атрибути і єство. Незалежно від того, яке ставлення в тебе до свого життя, а також до свого фіналу та місця призначення, чи то серйозне й ретельне ставлення, чи недбале, у будь-якому разі, оскільки Бог обрав тебе й оскільки Він забезпечує тебе істиною та хоче спасти тебе, Він повністю осягне кожне твоє слово і дію, а також твоє ставлення до всього, і Він зрештою визначить твій фінал на основі всіх твоїх ставлень. І на основі всіх твоїх ставлень Він дивитиметься, чи станеш ти зрештою тим, хто здобуде істину, і тим, хто зможе коритися Богу і бути сумісним із Ним. Можливо, ти ніколи не ставився серйозно до питання Божого спасіння людей, ніколи ретельно не розмірковував над цим і не знаєш, як Бог спасає людей. Однак як Творець, Який володарює над створеними людськими істотами, Він не є безтолковим і розгубленим, як люди; Він виконує роботу спасіння людства в серйозній манері. Він створив тебе й обрав тебе. Він пообіцяв людям, що Він повністю спасе їх, тому Він здійснить цю роботу і нестиме відповідальність до кінця. Отож у Божому здійсненні Своєї роботи та прийнятті відповідальності до самого кінця є реальні прояви й фактичний зміст роботи. Ось як працює Бог, і ось Його щире та сумлінне ставлення. Бог не буде недбалим із тобою і не відмахнеться від тебе якимось гаслом, і Божа робота, зокрема, краще відображає ту реальну ціну, яку Бог платить задля спасіння людей, і Його відповідальне ставлення до людей.

Як здобути істину в середовищах, які організовує Бог

Коли люди зрозуміють принципи й мету Божого спасіння людей і Божого володарювання над усім, хіба їхні уявлення та фантазії про Бога в цьому плані не будуть певною мірою вирішені? (Будуть.) Що люди мають розуміти в цьому плані? Те, що незалежно від того, чи йдеться про всілякі справи, чи про одну конкретну справу, над якою володарює Бог, співпраця людей становить 80 або навіть 90 відсотків, і їхні думки та погляди, а також їхнє ставлення до цієї справи дуже важливі в очах Бога. Не думай, що якщо ти нічого не скажеш і не покажеш своєї позиції, коли тебе спіткають якісь речі, то Бог не зверне на тебе уваги й проігнорує тебе. Якщо ти хочеш, щоб Бог ігнорував тебе, то тобі краще не вірити в Бога. Оскільки ти в Божому домі й оскільки Бог обрав тебе, Бог абсолютно тебе не ігноруватиме. Усі речі перебувають під проникливим спостереженням в очах Бога, а тим паче ти, крихітна людина. Навіть якби ти був мурахою, якби тебе обрав Бог, Бог однаково постійно проникливо спостерігав би за тобою і вів би тебе. Оскільки Бог проникливо спостерігає за тобою, ти просто мусиш приймати речі, які тебе спіткають. Не уникай їх – уникнення не є мудрим вибором. Ти мусиш стикатися з ними. Лише коли ти зіткнешся з ними й матимеш чітке ставлення, у тебе буде можливість здобути істини, які Бог дає тобі зрозуміти, в середовищах, які Він для тебе організував, тоді як уникнення їх не дасть тобі змоги зрозуміти істини у твоєму мовчанні. Окрім істин щодо видінь, інші істини – а саме всілякі істини, що стосуються людського життя та існування, – виражаються через середовища або через контекст поведінки певного типу людей, що розгортається. Люди можуть по-справжньому осягнути реальності цих істин лише після того, як здобудуть реальний досвід і розуміння. Більшість людей не може чітко побачити цей момент, і їхнє ставлення до різних видів істин є невиразним, і вони також постійно хочуть уникати цих середовищ, і вони не бажають шукати істину щодо реальних проблем. Вони і не вчаться розрізняти різні типи людей і подій на основі істини, і не вправляються в застосуванні істини для розв’язання різних проблем. Що б їх не спіткало, у них немає ні ставлення, ні поглядів, і вони не беруть участі в бесідах та обговореннях. Вони задовольняються лише тим, що щодня моляться Богу, читають Божі слова, вивчають гімни та виконують свої обов’язки, і на цьому все. Я скажу тобі одну річ, яка полягає в тому, що характеристики трудівника такі: він бажає лише витрачати зусилля, і він не зацікавлений у жодному аспекті істини та не бажає бути серйозним щодо жодного аспекту істини, і вважає, що робити це клопітно, – це трудівник. Якщо ти не слуга сатани, не якась зла людина чи антихрист, то в кращому разі ти можеш бути лише трудівником. Але для Божих людей, які можуть досягти спасіння, усе інакше. Вони не задовольняються лише тим, щоб трудитися й витрачати трохи зусиль, а вивчають і розуміють різні істини у всіляких людях, справах і речах, а потім розглядають різні типи людей і подій та розбираються з ними на основі цих істин. У такий спосіб різні істини поступово вкорінюються в них і поступово стають їхнім життям та принципами для їхніх дій і життя як людей. Лише коли істина стане твоїм життям, ти зможеш коритися Богу, Бога боятися, а від злого втікати; інакше цього результату досягти неможливо. Не бійся переживати речі й не бійся розрізняти людей. Те, що відбуваються всілякі події, не є чимось поганим, і над цим володарює Бог. Оскільки Бог володарює і робить улаштування, чого тобі боятися? Оскільки Бог володарює і робить улаштування, то для тебе виникнення події щонайменше не є зловмисним або спокусою. Радше це для того, щоб ти засвоїв уроки, щоб ти повчався й отримував користь, і для того, щоб зробити тебе досконалим. Якщо ти зможеш коритися Божим влаштуванням і впорядкуванням, підходити до того, що з тобою відбувається, як до позитивного навчального матеріалу, шукати істину і засвоювати уроки, які тобі слід засвоїти, тоді істина природно й непомітно вкорениться в тобі й стане твоїм життям. Тому для більшості людей неправильно приймати ставлення байдужості, уникнення, неучасті та незалученості, а також не висловлювати поглядів і не бесідувати, коли вони стикаються з різними подіями, – це недоцільно. Чому Я кажу, що це неправильно і недоцільно? Це ставлення показує Богу, що ти не зацікавлений у Його спасінні чи Його благих намірах, і що ти не зацікавлений у тому, щоб Бог зробив тебе досконалим, і не звертаєш на це уваги та відкидаєш це. Коли Бог побачить, що твоє ставлення є таким, чи захоче Він і досі спасати тебе? І навіть якщо Бог справді хоче спасти тебе, як Він може тебе спасти, якщо ти не співпрацюєш? Як то кажуть: «Горбатого могила виправить», і цей вислів стосується саме такого типу людей.

У межах усього Божого плану управління, особливо на цьому останньому етапі Його роботи, Він висловив величезну кількість істин, і ти чув їх усі. Скільки б із них ти не пережив і не зрозумів, принаймні ти їх знаєш, тому Бог не виконуватиме жодної додаткової роботи втручання та сприяння. Бог просто чекає на твоє ставлення, а також на твою співпрацю в усьому, що з тобою трапляється, – Він хоче бачити твоє ставлення, твої погляди, твої прагнення та шлях, яким ти йдеш. Якщо щоразу, коли ти стикаєшся з людьми, справами чи речами, Бог записує, що в тебе немає ні ставлення, ні поглядів і що тобі завжди нічого сказати, то скажи Мені: хіба ти не дурень? Яким людям завжди нічого сказати? Хіба не тим, хто глухий, німий, недоумкуватий або ідіот? Бог записує те, що в тебе немає ставлення, тому, коли Він зрештою виставить тобі оцінку, ти отримаєш нуль балів. Коли з тобою щось трапляється, Бог запитує: «Чи готовий ти платити ціну?», а ти кажеш: «Так!», і Він запитує: «Чи є в тебе рішучість? Чи дав ти клятву?», а ти відповідаєш: «Так!» Якщо в тебе є лише ця рішучість, але коли тебе запитують, що ти здобув, переживаючи це середовище, тобі нічого сказати, і ти нічого не здобув із кожного середовища, яке пережив, то врешті-решт, коли Бог виставить тобі оцінку, це буде лише два бали. Чому два бали? Саме через ту твою дещицю рішучості ти отримаєш два бали. Скажи Мені: хіба тобі тоді не кінець? Чи буде в тебе й досі надія на спасіння? Надія на спасіння здобувається тим, що ти сам до нього прагнеш. Це плід, який ти отримуєш в обмін на те, що обираєш іти шляхом прагнення до істини. Тому, що б із тобою не трапилося, не бійся цього й не уникай, не накривай голову руками й не ховайся у свій панцир, як черепаха, – натомість зустрічай це позитивно й активно. Якщо ти соромливий, і всього боїшся, і не наважуєшся дати чомусь оцінку – кого б це не стосувалося – через страх, що тебе розвінчають і побачать наскрізь, якщо ти скажеш щось не так, і ти завжди боїшся й ніколи не береш участі, це означає, що ти втрачаєш свій шанс! Можливо, ти вклав багато енергії у виконання свого обов’язку, але факт у тому, що ти вже давно визначив свій власний фінал. Зрештою, ти отримаєш лише два бали, тож хіба ти не нікчемний дурень? Хіба отримати два бали – це не те саме, що бути нікчемним дурнем? А оскільки ти отримаєш лише два бали, хіба твоя віра в Бога протягом цього життя не була даремною? Це останній етап Божої роботи; якщо цього разу твоя віра була даремною, то твій фінал буде визначено. Бог більше ніколи не виконуватиме роботу спасіння людей. Це останній шанс – якщо ти й досі не борешся за нього, дозволяєш йому промайнути повз тебе й не можеш досягти спасіння, як же буде прикро! Скільки б років ти не переживав Божу роботу, ти мусиш отримати принаймні прохідний бал, тоді ще буде надія, що ти виживеш. Якщо твій труд навіть не відповідає стандарту, і ти також спричинив багато переривань і завад, то ти зовсім не матимеш жодних плодів, і твоя надія на досягнення спасіння дорівнюватиме нулю. Не будь спостерігачем у кожному середовищі, яке організовує Бог, будь учасником, будь його частиною. Але є один принцип, якого ти мусиш дотримуватися як мінімальної позиції: не створюй завад. Ти можеш брати участь і висловлювати власні думки й оцінки, і навіть якщо ти говориш як профан і просто промовляєш слова й доктрини, це не має значення. Однак ти мусиш брати участь у кожній справі з принципом і наміром пошуку істини, практики істини й покори істині – тільки тоді є надія на твоє спасіння. На якій основі ґрунтується надія на спасіння? Вона ґрунтується на основі того, що, коли трапляється кожна справа, ти здатен прагнути до істини, розмірковувати над істиною й докладати зусиль заради істини. Лише на цій основі ти можеш зрозуміти істину, практикувати істину й досягти спасіння. Однак, якщо ти завжди залишаєшся спостерігачем, коли щось відбувається, – не даєш жодних оцінок чи характеристик і не висловлюєш жодних особистих думок, – і в тебе немає поглядів ні на що, або, навіть якщо в тебе є погляди, ти їх не висловлюєш і не знаєш, правильні вони чи ні, а просто тримаєш їх під замком у своєму розумі й думаєш про них, то зрештою ти не здобудеш істини. Подумай про це: це однаково що голодувати, сидячи на великому бенкеті. Хіба ти не жалюгідний? У Божій роботі, якщо ти вірив десять років і весь цей час був спостерігачем, або вірив 20 чи 30 років і весь цей час був спостерігачем, то врешті-решт, коли настане час визначити твій фінал, оцінка, яку Бог поставить у твоєму записі, буде два бали, і тому ти будеш нікчемним дурнем, а твій шанс здобути істину й твоя надія на спасіння будуть повністю зруйновані тобою самим. У самому кінці тебе назвуть нікчемним дурнем, і так ти отримаєш по заслугах, чи не так? (Так.) У чому секрет того, щоб не бути нікчемним дурнем? (Секрет у тому, щоб не бути спостерігачем.) Не будь спостерігачем. Ти віриш у Бога, тому ти мусиш переживати Божу роботу, щоб здобути істину. Дехто може запитати: «То Ти просиш мене брати участь у всьому? Але ж люди кажуть: “Не висловлюйся про те, що тебе не стосується”». Просити тебе брати участь означає просити тебе шукати істину й засвоювати уроки з того, з чим ти стикаєшся. Наприклад, коли ти стикаєшся з певним типом людей, ти мусиш здобувати здатність до розрізнення через їхні прояви та вчинки. Якщо вони порушують істину, ти мусиш розрізнити, що саме вони зробили такого, що порушує істину. Якщо інші кажуть, що ця людина – зла, ти мусиш розрізнити, що саме вона сказала й зробила і які прояви злодіянь вона має, щоб її охарактеризували як злу людину. Якщо інші кажуть, що ця людина не захищає інтереси Божого дому, а допомагає стороннім його коштом, то тобі слід розпитати, що саме робила ця людина. І після того, як ти розпитаєш, недостатньо просто знати ці речі. Ти також мусиш поміркувати: «Чи міг би я зробити таке? Якби мені ніхто не нагадав, я міг би зробити те саме, і хіба в мене тоді не був би такий самий фінал, як у тієї людини? Хіба це не було б небезпечно? На щастя, Бог організував це середовище, щоб попередити мене, і це для мене найбільший захист!» Поміркувавши над цим, ти усвідомлюєш одне: ти не можеш слідувати шляхом, яким слідує людина такого типу, ти не можеш бути людиною такого типу, і ти мусиш застерігати себе. З чим би ти не стикався, ти мусиш засвоювати із цього уроки. Якщо є речі, які ти не до кінця розумієш і які відчуваєш у серці як дивні, тобі слід розпитати про них і дізнатися про них, а також з’ясувати справжній стан справ через пошук істини. Це не цікавість, це серйозність. Бути серйозним не означає робити щось для годиться чи слідувати за натовпом – це ставлення взяття на себе відповідальності. Здобуваючи ясність щодо проблем, а потім шукаючи істину для їх розв’язання, лише згодом, зіткнувшись із такою ж ситуацією в майбутньому, ти матимеш шлях практики, зможеш практикувати правильно й матимеш відчуття миру та спокою. Ти проявляєш серйозність, ґрунтуючись на принципі намагання зрозуміти справжній стан фактів і з них здобути істину та навчитися дивитися на людей і речі, радше ніж слідувати за іншими людьми й плисти за течією в усіх справах. Лише будучи серйозним у своїх діях, ти можеш прийти до практики істини й діяти на основі принципів. Ті, хто не серйозний, схильні слідувати за іншими людьми й плисти за течією, і в такий спосіб вони можуть порушити істини-принципи. Скажімо, наприклад, що хтось постійно виконує свій обов’язок недбало і через це втрачає право виконувати свій обов’язок. Ти кажеш: «На поверхні вони здавалися нормальними. Як я не помітив, що вони ставилися недбало? Чи ввели вони мене в оману? У чому саме вони виконували свій обов’язок абияк? Які речі вони робили недбало?» Коли хтось інший розповідає тобі декілька способів, у які та людина поводилася недбало, ти кажеш: «Та людина справді вміє вдавати! На поверхні вона здавалася нормальною і говорила дуже гарні речі. Вона казала: “Бог дав нам стільки благодаті – ми не можемо бути безсовісними, ми мусимо виконувати свої обов’язки належно!”. Коли я чув, як вона це казала, я думав, що вона вірно виконує свій обов’язок; я й уявити не міг, що вона така недбала! Хіба мене не ввели в оману? Мені бракувало розрізнення людей, я не дивився на людей і речі й не ставився до людей на основі істин-принципів. Я просто судив по тому, як гарно та людина говорила, не дивлячись на результати, які вона отримувала у своєму обов’язку, або на її конкретну поведінку та прояви, або на її сутність, – у цій справі я припустився помилки. Виявляється, що люди, які зовні здаються хорошими, не обов’язково є справді хорошими, і хоча вони говорять гарні речі, вони можуть насправді не робити того, що кажуть, і не обов’язково є людьми із совістю та людськістю. Відтепер я мушу дивитися на людей на основі Божих слів і вчитися розрізняти людей. Я не можу дозволити, щоб мене знову обдурили!» Бачиш: що б не трапилося, якщо ти хоч трохи серйозний і шукаєш істину, а потім робиш висновки, ти щось здобудеш. Якщо ти справді пожнеш ці здобутки, хіба це не добре? (Так.) Ти чогось навчишся й отримаєш певну користь у питанні розрізнення людей – ось що ти здобуваєш завдяки серйозності й докладанню зусиль щодо істини. Припустімо, що ти не проявляєш такої серйозності. Коли ти чуєш, що когось відіслали, бо він завжди недбало виконував свій обов’язок, ти не запитуєш: «Чому він був недбалим? Чому його відіслали?» Натомість ти просто думаєш собі: «Що тут такого – бути недбалим? У будь-якому разі мене не відіслали, тож усе гаразд». У такому разі чи отримаєш ти хоч якесь попередження, чи засвоїш хоч якийсь урок, чи розвинеш хоч якусь здатність до розрізнення завдяки цій справі? Ні. Чому не отримаєш? Тому що ти не цікавишся такими речами й не ставишся до них серйозно, і ти зовсім не несеш ноші за власне життя-входження чи прагнення до істини, і ти не цікавишся бесідами інших людей про питання прагнення до істини та життя-входження й не береш у них участі, а щонайбільше просто недбало вимовляєш кілька слів згоди, і на цьому все. Чи багато людей такого типу? Коли з ними щось трапляється, вони особливо люблять бути недбалими й робити все для галочки, і зовсім не несуть ноші за власне життя-входження чи прагнення до істини. Окрім того, що вони люблять трохи попліткувати під час спілкування з іншими, у них немає жодного інтересу до тих речей, які стосуються життя-входження або уроків, які люди мають засвоювати в середовищах, організованих Богом. Закінчивши ту невелику роботу, яку мають під рукою, вони сидять, дивлячись у порожнечу, просто бажаючи подрімати або трохи відпочити, і зовсім не несуть жодної ноші за власне життя-входження. Окрім дещиці рішучості й кількох бажань, які вони мають, ці люди зрештою не здобудуть жодних істин, і врешті-решт їхній загальний результат може становити лише два бали, вони не зможуть позбутися своєї нікчемної дурості, і тому в цьому житті їм настане кінець. Якщо тобі настане кінець цього разу, то тобі справді настане кінець, і не буде надії на те, що ти спасешся, бо твій фінал буде визначено. Оцінка, яку зрештою отримує створена істота, безпосередньо пов’язана з її фіналом. Якщо ти отримаєш прохідний бал, то твоїм фіналом буде те, що ти спасешся. Якщо ти не отримаєш прохідного бала, то в тебе не буде хорошого фіналу. Це час, коли фінали людей визначаються остаточно, і як тільки фінал встановлено, він стає постійним і не зміниться. Не буде іншого шансу поборотися за хороший фінал і не буде шансу змінити його – твою долю буде визначено раз і назавжди. Ти зрозумів? Чи має це на меті налякати тебе? (Ні.) Подумай про таке: Бог виконує роботу управління та спасіння людства, і Він забезпечує людей різними істинами, якими вони мають володіти, – скільки разів Бог може виконувати таку роботу? (Лише цей один раз.) Її ніколи не виконували раніше й ніколи не виконуватимуть знову. Це єдиний період часу, і щойно він завершиться, велика Божа робота буде повністю здійснена. Що означає «повністю здійснена»? Це означає, що Він не виконуватиме її знову й не має таких планів. Тому, якими б не були остаточні фінали людей цього разу, вони будуть затверджені й не зміняться. Бог не дасть людям можливості проявити себе знову або прожити своє життя заново. Час, що минув, ніколи не повернеться, і жодних змін не буде. Тож якщо ти не скористаєшся цією можливістю, ти втратиш шанс спастися. Якщо ти ігноруєш різні середовища й різних людей, справи та речі, які організував Бог, якщо ти нечутливий і тупий, коли стикаєшся з ними, і ставишся до них байдуже, то ти нікчемний дурень. Навіть ти не сприймаєш свій власний фінал і місце призначення серйозно, то хто ж звертатиме на тебе увагу? Тобі говорили про це стільки разів, але ти не сприймаєш цього серйозно, то хто ж ти, як не нікчемний дурень? Немає нічого важливішого за справу спасіння. Хіба це не так? (Так.) Звісно, як Я щойно сказав, остаточний фінал людини визначається її загальними проявами в різних середовищах, над якими володарює Бог, тому люди мають звертати увагу на свої загальні прояви в повсякденному житті. Намір тут не в тому, щоб просити тебе пліткувати й втягуватися в суперечки, а в тому, щоб спонукати тебе, на основі твого наявного середовища й умов та в максимально можливій мірі, прийти до розуміння істини й увійти в істину, стати на шлях прагнення до істини й намагатися більш-менш увійти в три пункти «відпускання», про які ми бесідували, перш ніж Божа робота закінчиться, – тоді ти складеш іспит з оцінкою 60 або більше балів, і ти будеш спасенною людиною. Однак, якщо ти навіть не наблизишся до жодного із цих трьох пунктів, або якщо ти не складеш іспит по жодному з них, і якщо в тебе не буде справжнього входження в жоден із них, то ти не отримаєш прохідного бала, і ти не будеш об’єктом спасіння. Ти зрозумів? (Так.)

На чому вам усім зараз слід зосередитися в практиці? На пошуку істини й засвоєнні уроків у середовищах, які організовує Бог. Якщо щодня ти задовольняєшся тим, що просто витрачаєш сили й виконуєш роботу, зовсім не прагнучи до істини, то ти просто трудівник. Якщо ти доклав зусиль, пережив різні середовища, організовані Богом, і зрозумів деякі істини, і незалежно від того, скільки істин ти здобув, ти зрештою отримав здобутки, великі чи малі, багато чи мало, і навіть якщо тобі знадобилося дуже багато часу, щоб здобути ці речі, і твій прогрес був повільним, ти принаймні перебуваєш у потоці Божої роботи, і ти той, хто отримав здобутки, – тоді в тебе буде шанс спастися. Яку найбазовішу річ вам слід зараз робити? Вам слід вийти з усіх різноманітних складних і безглуздих справ і налаштувати своє серце на прагнення до істини; ви маєте намагатися протягом короткого періоду часу розібратися зі своїми різними станами, пізнати свою ахіллесову п’яту, свої слабкості та свої проблеми, а потім шукати істину для їх розв’язання, щоб у вас був шлях, яким слідувати, і мета, до якої прагнути, і чіткі істини-принципи, яких слід дотримуватися в обов’язку, що ви його виконуєте. У тебе має бути чітка мета й напрямок, до якого слід прагнути щодо твоїх власних недоліків, твого власного обов’язку й твого власного середовища, замість того щоб бігати, як курка з відрубаною головою, опиняючись там, куди тебе сліпо несуть ноги, що небезпечно. Ти мусиш позбутися такого стану й нинішньої ситуації у своєму житті, коли ти лише витрачаєш сили, але не здобуваєш істини. Не будь спостерігачем і не втягуйся в усілякі суперечки. Якщо ти не хочеш у них втягуватися, ти мусиш навчитися докладати зусиль для пізнання істин-принципів. Якщо ти розумієш кожну з істин-принципів, ти зможеш уникнути таких суперечок. Чому Я так кажу? Лише коли ти зрозумів різні істини, ти можеш увійти в них і мати надію на входження в істину-реальність. Тоді, коли ти братимеш участь у різних справах, у тебе будуть принципи й ти знатимеш, як ставитися до цих речей. Якщо ти просто перестанеш бути спостерігачем, але будеш зовсім спантеличеним щодо кожної істини й не розумітимеш жодних істин, і все, що ти розумітимеш, – це доктрини й кілька слів, і ти не знатимеш, як розрізняти різні типи людей, і, стикаючись із проблемами, ти говоритимеш лише про перебіг подій і виноситимеш судження про те, хто мав рацію, а хто ні, і більше нічого, і зрештою ти не здобудеш істини, то твоя участь у будь-якій справі нічого не варта. На що перетворюється така участь? Вона перетворюється на провокування суперечок. Тому ти мусиш навчитися докладати зусиль для пізнання істин-принципів, і як тільки тобі ставатиме дедалі зрозуміліше, як їх застосовувати, – і ти робитимеш це дедалі точніше, – у тебе з’явиться надія на входження в істину, а тоді в тебе також з’явиться надія на спасіння.

Щодо того, як люди можуть здобувати істину в середовищах, які Бог організував для них, про скільки принципів практики ми загалом щойно побесідували? Не будь спостерігачем, а що ще? (Не просто витрачай сили.) Позбудься такого стану, коли ти задовольняєшся тим, що просто витрачаєш сили, але не бажаєш прагнути до істини. Що ще? (Не втягуйся в усілякі суперечки.) Не втягуйся в усілякі суперечки, не вплутуйся в усілякі складні справи – не замінюй дотримання істин-принципів цими речами. Ви маєте дотримуватися всіх цих принципів. Якщо ти твердо їх триматимешся, то будеш недалеко від прагнення до істини й незабаром зможеш увійти в реальність прагнення до істини. Чи легко це практикувати? Я спілкувався з людьми в церкві стільки років, але дуже мало людей ставить Мені запитання про життя-входження або запитання, що стосуються істин-принципів, і дуже мало людей говорить про свої особисті стани, а потім шукає шляхи практики. Натомість деякі люди ставлять запитання, які не мають нічого спільного з істиною, і вони навіть використовують такі слова, як «шукати». Коли Я чую слово «шукати», Я слухаю дуже уважно й серйозно, приділяючи їм усю Свою увагу, але коли виявляється, що вони запитують про дріб’язкову зовнішню справу, Я відчуваю огиду. Я кажу: «Справа, про яку ти запитуєш, не має нічого спільного з роботою церкви чи життям-входженням. Не використовуй слово “шукати”. Ти ображаєш слово “шукати”». Чи можна використовувати слово «шукати» неналежно? (Ні, не можна.) Хтось навіть запитав Мене: «У моєї дитини на спині родимка. Деякі люди кажуть, що ця родимка означає, що в нього лиха доля, а інші кажуть, що може бути потенційний ризик захворювання в тій ділянці, де росте родимка. У будь-якому разі, мені байдуже, лиха в нього доля чи ні, але якщо це справді шкідливо для його здоров’я, як Ти думаєш, чи варто видаляти цю родимку?» Якби вас про це запитали, як би ви відповіли? Чи думаєте ви, що це стосується істини? Чи стосується це роботи церкви? (Ні, не стосується.) Це не стосується жодної із цих речей, тож чи зобов’язаний Я перейматися цією справою? (Ні.) Я не маю такого зобов’язання. Тож Я сказав: «Той факт, що у твого сина на тілі є родимка, не має нічого спільного з істиною. Не запитуй про це Мене, йди й запитай лікаря. Я не твій сімейний лікар». Ви думаєте, Мені варто перейматися цією справою? (Ні, Тобі не варто.) Кого б ти не запитав, ніхто не захотів би перейматися цією справою. Річ не в тім, що вони бояться брати на себе відповідальність. Радше річ у тім, що вони не зобов’язані перейматися такими речами. Чи вплинуло б видалення або невидалення родимки твого сина на роботу церкви? Чи вплинуло б це на твоє власне виконання твого обов’язку? Ця справа не має нічого спільного зі Мною. Не запитуй Мене про це, це безглузда справа. Вона не має абсолютно нічого спільного з істиною, і все ж ти використовуєш слово «шукати». Ти оскверняєш слово «шукати» – це огидно! Хтось також запитав: «У мій двір заповзла черепаха, ловити мені її чи ні? Я хочу шукати відповіді в Тебе». Він поставив це запитання, щоб шукати відповіді в Мене, – ти думаєш, Мені варто йому відповідати? (Ні.) Він сказав: «А що, як я порушу закон, спіймавши її? Якщо я порушу закон, а Ти мене не зупиниш, Ти нестимеш відповідальність!» Що б ти сказав? (Ти вирішив спіймати її з власної волі – те, що ти порушуєш закон, не має до мене жодного стосунку.) Порушуєш ти закон чи ні – це твоя справа, і це не має нічого спільного зі Мною. Ти можеш ставити Мені запитання про такі речі, як принципи роботи церкви та істини-принципи, але коли йдеться про юридичні питання, йди знайди юриста – проконсультуйся з юристом у тій країні, де ти живеш. Я не юрист, тож не запитуй Мене про такі справи. Я тут, щоб висловлювати істину й виконувати роботу спасіння людства. Я лише надаю істину й бесідую про принципи. А щодо того, чи можеш ти спастися, чи ні, то це не має нічого спільного зі Мною; це твоя власна справа. І це вже не кажучи про приватні справи у твоєму власному житті – тобі тим паче не слід запитувати Мене про них, і Я не зобов’язаний тобі відповідати. Так воно і є, правда ж? (Так.)

Ця тема, що стосується Божої роботи, нерозривно пов’язана з остаточними фіналами людей, тому люди не можуть нести із собою уявлення й фантазії, коли приймають і переживають Божу роботу; вони мають викорінити ці уявлення й фантазії і не дозволяти їм стояти між ними та Богом. Лише підходячи до Божої роботи з правильними думками, поглядами й ставленнями, люди можуть мати можливість зрозуміти й здобути істину; лише підходячи до Божої роботи з правильними ставленнями й правильними думками й поглядами, люди можуть справді зрозуміти й пережити Божу роботу і, зрештою, зсередини Божої роботи здобути істини, які вони мають здобути. Тому, що б ти не відпускав, у підсумку все це робиться для того, щоб дати тобі змогу стати на правильну дорогу й ступити на шлях прагнення до істини, а кінцевий результат і мета – не що інше, як дати тобі змогу зрозуміти істини-принципи й здобути істину. Це кінцева мета нашої бесіди про цей зміст. Про що б ми не бесідували, кінцева мета – дати людям змогу ввійти в істину-реальність. Якщо ти розумієш істину, і в багатьох справах твоєю основою є істини-принципи, і ти більше не дієш без напрямку й мети і не розгублений у своїх діях, це означає не те, що твій рівень покращився, а те, що в тебе є Божа істина, Божі слова як критерії для твоїх дій і життя як людина. Тобто на основі твого притаманного рівня, здібностей і талантів ти зрозумів істину, і в тебе є критерії для життя як людина, і тому ти створена людина, яка може жити незалежно в цьому світі й серед усього сущого. Лише така людина справді відповідає стандарту як створена людина – це і є стандартна створена людина. Ти зрозумів? (Так.) Тоді на цьому наша бесіда на сьогодні закінчується. До побачення!

15 липня 2023 року