Як прагнути до істини (33)

Сьогодні спершу поміркуймо над одним питанням. Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини – чи це факт? (Так.) Оскільки Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини, чому Він досі перевіряє людину? Чи розмірковували ви над цим питанням? (Ні.) Ви не розмірковували над ним, тож тепер, коли це питання було порушено, що ви думаєте? Чи є у вас якесь розуміння цієї справи? (Хоча Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини, ми однаково мусимо давати свідчення для Бога перед сатаною, щоб сатана міг побачити наше справжнє серце щодо Бога та нашу вірність Йому. Отож ця перевірка також дає нам можливість свідчити перед сатаною.) Це один з аспектів того, про що ми бесідували минулого разу. Крім цього, що ще спадає вам на думку? (Я також подумав про один момент: хоча Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини, Бог також організовує середовища, щоб перевірити людину, дозволяючи їй реально переживати речі й дозволяючи їй у цих середовищах постійно боротися з власними розбещеними характерами й постійно повставати проти своєї плоті, щоб вона могла практикувати істину й практикувати Божі слова. Це практичний процес, за допомогою якого створена істота здобуває істину.) Хто ще має якесь розуміння? Хіба ви зазвичай не вмієте так гарно говорити? Чому ж тоді у вас немає розуміння, коли ви стикаєтеся з реальною проблемою? Чи знаєте ви, чого стосується питання, про яке Я щойно згадав? Воно стосується Божого способу роботи, і воно також стосується пізнання Божих намірів. Тож яке розуміння ви можете із цього здобути? Якщо у вас немає розуміння такої важливої справи, це доводить, що ви не розмірковуєте над цими реальними питаннями, а тим паче не розумієте істини й не входите в реальність. Тому, коли ви стикаєтеся з такими питаннями, у вас немає особистого досвіду щодо них і, як наслідок, ви не можете говорити про якесь розуміння. Хто ще хотів би розповісти про своє розуміння цього питання? Оскільки Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини й знає, що люди готові практикувати істину, готові віддано виконувати свої обов’язки та готові коритися Богу, хіба цього не достатньо? Чому Бог досі перевіряє людину? Якого результату Бог зрештою має намір досягти такими діями? (Я думаю, що Бог організовує середовища, щоб провести людину через випробування й переплавку, щоб взяти істину та впрацювати її в неї і зробити істину її життям; це відносно практичний процес.) Чи це правильно? (Так. Я б додав ще один момент: я думаю, що Божа перевірка роботи людини слугує, з одного боку, тому, щоб узяти істину та впрацювати її в людину, змушуючи її переживати випробування й переплавку, а з іншого – тому, щоб здійснити Божу волю в людині.) Ви кажете, що Бог перевіряє людину, щоб дозволити їй виконати Божу волю, але чи може людина виконати Божу волю? (Ні, не може.) Ви слухали проповіді так багато років, але не маєте розуміння більшості речей, особливо коли йдеться про реальні проблеми у вашому повсякденному житті. Хоч би що трапилося, більшість людей уміє лише виголошувати гучномовну риторику й говорити про порожні доктрини та теорії. Деякі люди навіть говорять речі, які зовсім не стосуються справи, не маючи абсолютно нічого спільного з істиною, з реальністю – навіть віддалено не пов’язані. Хоча деякі люди також не розмірковували над цими питаннями, вони все ж мають певне розуміння деяких реальних справ, чи не так? Судячи з ваших відповідей, у звичайних умовах свого реального життя ви не здійснили входження в більшість істин щодо практики, і тому у вас немає щодо них жодного досвіду. З якою б реальною справою ви не зіткнулися, у вас немає розуміння, про яке можна було б говорити, і ви вмієте лише говорити про доктрини; щоразу, коли щось трапляється, ви відповідаєте доктринами. Тому в будь-якій роботі чи в будь-якій сфері обов’язку те, що ви можете робити, дуже обмежене, і навіть ті обмежені речі, які ви можете робити, не узгоджуються з істинами-принципами. Істини-принципи перебувають поза межами осягнення більшості людей, більшість людей також не може їх зрозуміти, і тим паче вони не здатні виконувати свої обов’язки згідно з принципами. Щодо щойно згаданого питання: «Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини, то чому ж Він досі перевіряє людину?», більшість із вас не мала жодного розуміння, але щойно кілька осіб висловили певне розуміння, більшість із вас усе ж змогла отримати підтвердження у своїх серцях і визначити, хто говорив точніше й порівняно більш узгоджено з фактами. Тож як саме слід розуміти це питання? Нам потрібно про нього побесідувати.

Проникливе спостереження за найпотаємнішим у серці людини – це здатність, якою володіє Сам Бог. Бог має глибоке розуміння людства, створених істот; це абсолютно точно; цей факт неможливо заперечити. Незалежно від того, чи ти це переживав, чи здобув ти якесь розуміння цього й чи відчував ти це коли-небудь, у будь-якому разі те, що Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини, – це факт. Оскільки Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини, Він, природно, має особливо глибоке розуміння людини. Якими є рівень та інстинкти кожної людини, наскільки великий її духовний зріст, що вона може й чого не може робити, і які розбещені характери вона має – Бог знає всі ці речі як свої п’ять пальців; Богу вони абсолютно зрозумілі! Тоді чому Бог досі постійно перевіряє людину? У чому полягає мета цієї перевірки? Богу потрібно, щоб людина дала Йому відповідь через власні поведінку та прояви. Бог хоче бачити, як рішучість людини, її бажання, її молитви або клятви, які вона дає перед Богом, отримують підтвердження. В очах Бога це важливий процес; він стосується того, як Бог спасає людину і як Він бере Свої слова та бере істину й впрацьовує їх у людину. Минулого разу ми також бесідували про частину того, чому Бог перевіряє людину, зазначаючи, що Він перевіряє людину, бо Йому потрібно, щоб людина давала для Нього свідчення. Але це дуже незначна частина причини. Головна причина полягає в тому, що, перевіряючи людину, Бог має намір, щоб вона взяла Божі слова, взяла істину, застосувала їх на практиці й перетворила їх на власну реальність. Мета полягає не в тому, щоб людина просто закінчила читати Божі слова, маючи лише враження або якісь ідеї, наміри чи рішучість. Радше вона полягає в тому, щоб людина, прочитавши Божі слова, розмірковувала над ними, і бесідувала про них, і завдяки цьому прийшла до розуміння істини, і змогла застосувати істину на практиці, щоб вона стала її життям-реальністю. То чому ж Бог хоче практики людини? Ця практика є ключовою для досягнення людиною спасіння. Це необхідний процес, за допомогою якого Бог бере істину та впрацьовує її в людину. Практикуючи істину, з одного боку, людина здатна позбутися своїх розбещених характерів; з іншого – вона по-справжньому переживає те, про що говорять Божі слова, по-справжньому переживає те, якими є необхідні стандарти Бога і якими є Його наміри, а також по-справжньому переживає процес позбавлення від своїх розбещених характерів і процес покори Богу. Через цей процес Божі слова та істина впрацьовуються в людину. Звісно, це не той результат, якого можна досягти, практикуючи істину один чи два рази; радше людина мусить практикувати кожен аспект істини та входити в нього впродовж тривалого часу. У цьому тривалому процесі, коли людина постійно переживає різні речі й постійно крізь них проходить, поступово її розбещені характери різною мірою розв’язуються. Розв’язання розбещених характерів людини – це все ще не кінцевий результат, якого Бог має намір досягти, перевіряючи її. Яким є кінцевий результат? Те, що Бог має намір здійснити в людині, полягає в тому, щоб через істину, яка діє в ній, позбавити її розбещених характерів, а потім узяти істину та зробити її життям людини; це і є кінцевий результат. Коли істина стає життям людини, її розбещені характери розв’язано в корені. Розв’язання розбещених характерів людини в корені – це кінцевий результат, якого людина досягає, йдучи шляхом спасіння. Це головна причина, чому Бог перевіряє людину. Тому два моменти, про які говорять деякі люди, коли кажуть: «З одного боку, Бог перевіряє людину тому, що Йому потрібно, щоб людина давала свідчення, а з іншого – щоб людина слідувала Божій волі», – насправді не дуже важливі порівняно з Божим планом управління та Його метою зробити людину довершеною і дати їй змогу досягти спасіння. Важливим є те, що в процесі перевірки людини Бог має намір взяти Свої слова та взяти істину і впрацювати їх у людину. Кінцевий результат полягає в тому, щоб дати змогу Божим словам і дати змогу істині стати життям людини, замінити її старе життя – її розбещені характери. Хіба тоді людину не було би здобуто Богом? (Була б.) Здобуття людини Богом – це той результат, якого Бог має намір досягти, перевіряючи її. Ця перевірка набуває багатьох форм. Іноді Бог використовує середовище, щоб провести тебе крізь випробування й переплавку; іноді Він використовує середовище, щоб карати й судити тебе; а іноді Він використовує середовище, щоб спонукати тебе й попередити тебе. Іноді Він використовує інших людей, щоб нагадати тобі, попередити тебе й обітнути тебе; а іноді Він використовує Свої слова, щоб прямо докоряти тобі, провчати тебе й дисциплінувати тебе, або навіть використовує Свої слова, щоб прямо судити тебе й розвінчувати твоє бунтарство. Усе це – способи, в які Бог перевіряє людину; Божі способи перевірки людини численні й різноманітні. Якими ж тоді є умови, за яких Бог перевіряє людину? Яким умовам ти мусиш відповідати, щоб Бог перевіряв тебе? Ти мусиш мати життя-входження. Бог проникливо спостерігає за тобою; Він знає, про що ти думаєш у серці, і Він знає, яку природу-сутність ти маєш. Однак, якщо ти не маєш життя-входження – іншими словами, якщо ти зазвичай не прагнеш до істини й не шукаєш істин-принципів ні в чому, – навіть якщо Бог просвіщає тебе й скеровує тебе, щоб допомогти тобі зрозуміти певний аспект істини, ти залишаєшся байдужим, не відчуваєш внутрішнього зворушення, і ні у своєму серці, ні у своїй суб’єктивній свідомості не маєш жодного наміру практикувати згідно з істинами-принципами. У такому разі різні Божі способи перевірки людини рідко траплятимуться з тобою. На що це вказує? Це вказує на те, що ти все ще перебуваєш на стадії труда й ще не став на шлях спасіння. Ознакою чого це є? Того, що ти досі трудишся! Що означає трудитися? Це означає, що коли ти виконуєш ту дещицю свого обов’язку й виконуєш ті завдання, це лише витрачання сил, і це не має нічого спільного з істинами-принципами. Оскільки ти лише витрачаєш сили, не може бути й мови про принципи практики, як не може бути й мови про пошук істин-принципів. Достатньо, якщо ти можеш витрачати сили, не спричиняєш переривань, не спричиняєш завад, навмисно не порушуєш порядок, навмисно нічого не саботуєш і навмисно не пошкоджуєш жодного обладнання. Вимоги, поставлені до тебе, невисокі; достатньо, якщо ти можеш витрачати сили, не спричиняєш завад і зовні здаєшся досить вихованим. Це стандарт, який від тебе вимагається. Чому від тебе вимагається такий стандарт? Тому що ти не прагнеш до істини, ти зазвичай не маєш життя-входження, і ти не шукаєш істини ні в чому. Дехто каже: «Хоча ми не шукаємо істини, коли щось трапляється, ми не порушили жодних принципів. Ми робимо все, що просить нас робити Божий дім, ми були слухняними, і ми виконали свої завдання. Ми також навмисно не спричиняли переривань чи завад, тож як Ти можеш казати, що ми трудимося?». Хіба твердження, що ці люди трудяться, кривдить їх? (Ні.) Люди доктринально знають, що це їх не кривдить, але дехто все ще залишається непереконаним у своєму серці. Чому сказано, що ці люди трудяться? (Головна мета того, що Бог стає плоттю й висловлює істину в останні дні, полягає в тому, щоб дозволити нам приймати істину, практикувати істину й здобувати істину як своє життя. Якщо ми виконуємо свої обов’язки без принципів, то їхнє виконання не має нічого спільного з істиною і може називатися лише трудом.) Почувши ці слова, деякі люди не можуть їх прийняти й кажуть: «Ми віримо в Бога так багато років і заплатили таку велику ціну, виконуючи свої обов’язки, тож як ми можемо досі трудитися? Ми в цьому не переконані! Хіба Бог не проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини? Проте Бог не знає, якими є наші серця щодо Нього, і Він нас не розуміє! Якщо Бог нас не розуміє, як можна казати, що Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини? Якщо Бог не розуміє людини, Він може легко скривдити людину». Така людина вірить, що Бог скривдив її; чи правильно їй так думати? (Ні.) Вона визнає, що Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини, але водночас каже, що Бог її скривдив. Чи справді вона визнає, що Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини? (Ні. Якщо вона вірить, що Бог її скривдив, то навіть якщо вона каже: «Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини», – це не є щирим розумінням.) Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини, то чи розуміє Він різні стани й сутності людей? (Так.) Оскільки Бог справді розуміє, чи є Його характеристика багатьох людей, які вірять у Бога роками, як таких, що досі трудяться, – не є людьми, які прагнуть до істини, і не стали на шлях спасіння, – точною? (Вона є точною.) На чому вона ґрунтується? (На наших реальних станах. У середовищах, які організовує Бог, ми не шукаємо істини, щоб усунути свої розбещені характери, і ми виконуємо свої обов’язки без істин-принципів, тому я думаю, що Божа характеристика щодо нас є правильною.) Ви досі не можете розгледіти це питання наскрізь.

За багато років Я сказав так багато істин і побесідував про так багато істин-принципів – чи готові ви їх практикувати? (Так.) Ви готові практикувати істину, то чи ви коли-небудь молилися й ухвалювали рішення або давали обітниці Богу щодо цього? (Іноді я даю обітниці й ухвалюю рішення.) Більшість людей у своїх серцях готова практикувати істину, і вони часто моляться та ухвалюють рішення, а також дають обітниці Богу; дехто навіть просить Бога їх дисциплінувати. Але чи може ця готовність означати, що люди володіють істиною-реальністю? Чи може вона замінити їхню практику істини? (Ні.) Вона не може замінити їхню практику істини. Подивіться, хіба більшість людей не перебуває в цьому стані? Коли йдеться про практику істини або бесіду про певний аспект істини, щодо суб’єктивних намірів людей, ніхто не хоче виношувати до цього опір; усі вони готові практикувати істину. Наприклад, бути чесною людиною, віддано виконувати свій обов’язок, не бути недбалим, гармонійно співпрацювати, не спричиняти переривань чи завад під час ведення справ, а також бути здатним захищати інтереси Божого дому й обстоювати Боже свідчення тощо – всі люди готові практикувати ці істини й входити в них. Якби ти запитав: «Хто не готовий практикувати істину?», – ніхто б не підняв руки; кожен готовий її практикувати. Якби ти потім запитав: «Коли ти плануєш почати її практикувати?», – вони б відповіли: «Я почну її практикувати відтепер». Але згодом вони не чинять жодних реальних дій; вони однаково й далі думають у своїх серцях: «Боже, я готовий практикувати істину». Вони не тільки так моляться перед Богом, а й висловлюють свою рішучість і висловлюють свої бажання перед усіма, а іноді навіть зворушують себе до такої міри, що сльози течуть по їхніх обличчях і вони задихаються від ридань. Бути зворушеним – це одне, але чи зможуть вони насправді застосувати істину на практиці, сказати важко. Деякі люди завжди залишаються на стадії готовності практикувати істину; щоразу, коли ти їх запитуєш, вони кажуть, що готові практикувати, зовсім як дитина, яка говорить словами дорослого. Наприклад, деякі батьки запитують свою дитину, чи буде вона готова заробляти гроші, щоб утримувати маму й тата, коли виросте, і дитина відповідає: «Так!». Але чи справді вона утримуватиме своїх батьків, коли виросте, – це вже інша справа. Почувши, як дитина каже, що готова утримувати своїх батьків, деякі батьки сприймають ці слова серйозно й покладають усі свої надії на дитину, навіть будучи готовими працювати заради неї до виснаження. Насправді дитина просто хвалиться; вона сама навіть не розуміє, що означає ця «готовність». Вона просто думає, що, поки її батьки щасливі й задоволені, почувши це, то її «готовність» виконано. Вона не знає, які труднощі їй доведеться витерпіти, яку ціну їй доведеться заплатити або які зобов’язання й повинності їй доведеться виконати заради цієї «готовності», коли вона виросте. Вона не знає, як слід застосовувати цю «готовність» на практиці, як її слід виконувати або як її слід перетворювати на реальність. Дитина просто хвалиться, і на цьому все закінчується; коли вона виростає, вона повністю забуває слова, які сказала в дитинстві, і пускає їх за вітром. Заробляти гроші в реальному житті – нелегко; реальність така сувора, і нічого не йде гладко, хоч би яку роботу вона виконувала. То чи можуть слова, які вона сказала в дитинстві: «Я готовий утримувати своїх батьків», бути досягнені? (Цього нелегко досягти.) Більшість із вас також перебуває в цьому стані; ви не бажаєте просто трудитися для Бога, і ви готові віддано присвячувати себе Богу, готові коритися Богу, готові входити в істину-реальність і готові робити все згідно з істинами-принципами. Однак проста зупинка на готовності не репрезентує твою реальність і не є твоєю реальністю; ти не володієш жодною реальністю в цих сферах. Люди зупиняються лише на готовності, а потім думають: «Я готовий, тому я вважаюся вірним; я готовий, тому я вважаюся таким, що практикував істину. Оскільки я маю цю рішучість, я можу позбутися своїх розбещених характерів і задовольнити Божі наміри». Вони вірять, що бути готовим означає, що вони вже мають істину як своє життя й що вони вже володіють істиною-реальністю. Вони не знають, що ця їхня «готовність» залишається лише в їхніх бажаннях і думках; вона не має нічого спільного з реальністю, і досі є певна відстань між нею та практикою істини, і між нею та входженням в істину-реальність. Хоча ти готовий практикувати істину, ти не застосував її на практиці й не маєш реальних проявів, тому ти все ще залишаєшся у фантазіях своїх суб’єктивних намірів, і ти досі живеш на стадії, коли твої розбещені характери диктують твої думки й поведінку. Поки ти залишаєшся на цій стадії, чи може твоя готовність подолати твої розбещені характери? (Ні.) З чим би ти не зіткнувся, ти досі живеш своїми розбещеними характерами. Наприклад, коли ти співпрацюєш із кимось у виконанні свого обов’язку, ти думаєш: якщо ти співпрацюватимеш і обговорюватимеш із ним справи, це змусить тебе здаватися нижчим за нього, і, по суті, ти втратиш свій статус і престиж. Тому ти не співпрацюєш із ним і сам ухвалюєш усі рішення. Коли ти бачиш, що хтось недбалий у виконанні свого обов’язку, ти також не розвінчуєш і не обтинаєш його, думаючи собі: «Зазвичай у мене хороші стосунки із цією людиною. Якщо вона недбала, хай так і буде; у будь-якому разі мої особисті інтереси не зазнали жодних втрат. Я просто зроблю кілька натяків і дам їй невелику пораду – цього буде достатньо; якщо вона не покається, я поспостерігаю за нею ще трохи й залишу для неї певну свободу дій». Ти не практикуєш істини, із чим би ти не зіткнувся. Ця твоя «готовність» – це лише відносно позитивна думка; це зовсім не твоя реальність. Ти зовсім не практикував істини, і ти не ввійшов в істину-реальність. Щоразу, коли ти стикаєшся із чимось, що вимагає від тебе практики істини, ти завжди ставишся до цього й вирішуєш це на основі своїх розбещених характерів; ти не шукаєш істин-принципів і не входиш в істину-реальність. А у своєму серці ти постійно думаєш: «Я готовий практикувати істину, я готовий любити Бога, і я готовий коритися Богу», – і тому припускаєш, що ти вже й сам практикував істину, сам любив Бога й сам корився Богу. Ти навіть визначаєш себе, даючи собі гарний титул «людини, яка практикує істину й прагне до істини». Ти обманюєш себе, і ти також обманюєш Бога. Ти не входиш в істину-реальність, із чим би ти не зіткнувся, і ти не використовуєш істини для розв’язання справ, проте ти однаково ухвалюєш рішення перед Богом: «Боже, я готовий бути вірним Тобі, я готовий коритися Тобі, я готовий любити Тебе, і я готовий відмовитися від усього, що маю, заради Тебе». Після молитви, коли Бог організовує для тебе середовище, ти не дієш згідно з істинами-принципами й не практикуєш істини; твоя готовність уже давно відкладена осторонь. Коли справа минає, ти відразу ж знову починаєш висловлювати свою рішучість: «Я готовий практикувати істину, я готовий коритися Богу, я готовий любити Бога». У твоєму серці постійно лунає голос, який каже тобі: «Оскільки я готовий робити всі ці речі, я не трудівник; я людина, яка любить Бога, той, хто практикує істину». Ти досить гарно себе обманюєш, але чи дозволяє Бог тобі так обманювати Його? (Ні.) Ти можеш обманювати себе, але Бог не дозволить тобі так обманювати Його. Можливо, ти здатний обманювати себе й обманювати людей навколо тебе, але ти не можеш обдурити Бога. Ти неодноразово ухвалюєш рішення перед Богом: «Боже, я готовий коритися Тобі, я готовий задовольняти Тебе!». «Боже, я готовий присвячувати себе Тобі, я готовий віддати всього себе Тобі!». Які з обітниць, що їх ти дав перед Богом, ти застосував на практиці? Які з них ти виконав? Жодну з них не було виконано; зрештою, ти все ще залишаєшся на стадії готовності. Тому, хоч би скільки сил ти витратив, поки ти все ще залишаєшся на стадії готовності, не почав шукати істин-принципів і не почав практикувати істину, ти не маєш життя-входження. Чи має життя людина без життя-входження? (Ні.) Що за істота той, хто не має життя? Він трудівник чи один із Божих обранців? Чи належить він до тих, кого Бог спасає? Чи є він тим, кого Бог має намір спасти? Чи є він тим, хто кориться Божому пануванню? (Ні.) Ти не маєш життя-входження, проте ти стверджуєш, що ти той, хто практикує істину, і стверджуєш, що ти не трудівник. Якщо ти не трудівник, то хто ти? Ти один із Божих людей чи той, хто спасенний і вдосконалений Богом? (Ні той, ні інший.) На Мій погляд, називати тебе трудівником – це вже віддавати тобі належне більше, ніж ти заслуговуєш; деякі люди навіть не є трудівниками – вони не бажають і не хочуть навіть витратити трохи сил на виконання своїх обов’язків. Не думайте, що тільки через те, що ви витрачаєте трохи сил і маєте готовність практикувати істину, ви маєте право отримувати благословення й винагороди та маєте капітал, щоб намагатися торгуватися з Богом. Ви все ще далекі від здобуття спасіння. Майже ніхто з вас ще не має жодного очевидного життя-входження. Ви думаєте, що після того, як ви повірили в Бога, залишили свою сім’ю та кар’єру, щоб виконувати свої обов’язки, і готові робити все, що Божий дім упорядковує для виконання вами, це означає, що ви володієте істиною-реальністю. Але що насправді стоїть за цією вашою готовністю? Ваша готовність має значні домішки й не може витримати перевірки, тому те, що вас характеризують як трудівників, анітрохи вас не кривдить. Ти не маєш життя-входження, тож хіба ти не трудівник? Уже досить добре, що Я не назвав тебе дияволом. Людина без життя-входження – це людина без життя. Деякі люди вірять у Бога десять років, але не мають життя; деякі вірять двадцять років, але не мають життя; деякі вірять навіть понад тридцять років, проте досі не мають життя. Вони не можуть виконувати жодної реальної роботи й не можуть чітко пояснити чи чітко сформулювати навіть найпростіші й найбільш поверхові істини – хіба це не означає, що вони не мають життя? Упродовж своїх років віри в Бога вони завжди думали, що в них усе досить добре з їхньою вірою, часто кажучи: «Я готовий метушитися навколо й присвячувати себе Богу, я готовий платити ціну для Бога, і я готовий бути вірним Богу. Подивіться, скільки я пожертвував і скільки я присвятив себе Богу. Я віддав свій час та енергію і відмовився від своєї сім’ї, навчання, роботи й грошей. Я готовий робити все, що мене просять. Я готовий коритися Богу, я готовий задовольняти Бога, я готовий приймати обтинання, і я готовий приймати кару й суд». Чи може ця «готовність» означати, що ти ввійшов в істину-реальність? Як ця твоя «готовність» може так легко злітати з твого язика? Ти «готовий» робити так багато, але скільки істини ти практикував? Де твоя істина-реальність? Ти «готовий» робити так багато, але чи маєш ти досвідне свідчення? Чому навіть зараз імовірність твоєї зради Бога залишається стовідсотковою? Чому вона не зменшилася хоча б трохи? Навіть якби вона зменшилася на двадцять чи тридцять відсотків, зменшуючись поступово, це однаково вважалося б тим, що ти трохи практикував істину й входив у неї. Але ти не можеш досягти навіть цього. Ця твоя «готовність» – це обман; це найбільший обман проти Бога. Це не вірність Богу, і це не справжнє серце щодо Бога. Ти думаєш, що якщо брехню повторити тисячу чи десять тисяч разів, вона справді стане істиною, стане фактом? З Богом це твердження не діє; це перекручене міркування та єресь. Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини. Хоч би скільки ти казав, що готовий присвячувати себе Богу, і хоч би як гарно звучали твої слова, Бог абсолютно чітко спостерігає за тим, що ти за істота. Ти й далі стверджуєш, що ти готовий практикувати істину, і ти кажеш, що ти маєш реальність прагнення до істини й що ти маєш докази її практики. То що ж саме ти віддаєш Богу, коли Він перевіряє тебе? Ти дивишся, як злі люди спричиняють переривання й завади в Божому домі, проте ти не звертаєш на це уваги й не втручаєшся. Навіть якщо хтось повідомляє про проблему, ти не розв’язуєш її і не розбираєшся з нею, і ти просто дозволяєш злим людям коїти зло й безчинствувати. Це твоя покора Богу? Це твоя вірність Богу? Оскільки ти вважаєш себе вірним Богу, скільки разів ти захищав інтереси Божого дому, поки був лідером або працівником? У яких справах ти брав на себе ініціативу ідентифікувати й розв’язувати проблеми, забезпечуючи нормальний хід роботи церкви? Коли злі люди спричиняли переривання й завади для роботи церкви, скільки разів ти вставав, щоб розвінчати їх і усунути завади, які вони спричинили? Коли ти коли-небудь обстоював принципи у використанні та витрачанні приношень і належно захищав Божі приношення від втрат? У цих справах ти ніколи не дбав про Божі наміри, здійснюючи суворі перевірки, щоб обмежити злих людей у скоєнні зла. Натомість ти був абсолютно безвідповідальним, спостерігаючи, як робота церкви та інтереси Божого дому зазнають втрат, проте залишаючись байдужим. Особливо щодо витрачання приношень, ти взагалі не здійснюєш жодних перевірок, недбало даючи схвалення й підписуючи. За недбалим словом із твоїх вуст і помахом твого пера десятки чи сотні тисяч приношень було розтрачено, а ти навіть оком не моргнув. Пізніше, коли Божий дім притягнув тебе до відповідальності, ти злякався, що доведеться компенсувати втрати, тому ти навіть був здатен сфабрикувати докази, знайшовши когось, щоб підробити докази та змінити підписи. Ось твоя «вірність» Богу. Коли злі люди безчинствували, коячи погані речі та спричиняючи переривання й завади для роботи церкви, і коли ти бачив, що люди недбалі у виконанні своїх обов’язків і живуть за рахунок Божого дому, ти вдавав глухого й німого, вдаючи, що не бачиш, і вдаючи, що не знаєш, водночас думаючи у своєму серці: «Я готовий бути вірним Богу, я готовий стояти на варті на своєму посту для Божого дому, добре охороняти його браму й добре наглядати за отарою». Ти готовий, але чи ти це зробив? Ти кажеш, що ти готовий стояти на варті на своєму посту, здійснювати суворі перевірки для Божого дому й добре охороняти його браму, але чи володієш ти вірністю Богу? Чи маєш ти право говорити ці слова? Чи маєш ти знання свого місця й можливостей? Ти занадто високої думки про себе! Якщо ти не можеш цього зробити, не говори необережно. Ти кажеш, що ти готовий, і ти ухвалюєш рішення та даєш обітниці перед Богом. Після того, як ти даєш обітниці, Бог чекає; Бог спостерігатиме й стежитиме, щоб побачити, що ти робитимеш далі, чи практикуватимеш ти істину, і чи здійснилися слова, які ти сказав. Якщо ти їх не здійснюєш, то в очах Бога ти ошуканець, а рішення, які ти ухвалив, і обітниці, які ти дав перед Богом, – це купа брехні. Ти відверто обманюєш Бога й відверто намагаєшся обдурити Бога; що ти за істота? Ти думаєш, що просте висловлення твоєї рішучості Богу, витрачання трохи сил і якісь формальні дії вважаються практикою істини? Ти зрадив інтереси Божого дому, проте ти все ще хочеш, щоб Бог прийняв тебе, і все ще хочеш, щоб Божі обранці схвалювали тебе; ти навіть хочеш торгуватися з Богом, і навіть хочеш отримати винагороду – хіба все могло б скластися для тебе так добре? Ти обманюєш Бога й недбало поводишся з Ним, і ти граєшся з Ним, проте ти все ще хочеш, щоб Бог дав тобі винагороду; що ти за істота? Якщо ти здатен це робити, чи маєш ти життя? Якби розбещене людство мало людську совість і розум, воно б так не ставилося до Бога після стількох років слухання проповідей. Проте ти вірив у Бога багато років і слухав проповіді так багато років, і досі можеш так ставитися до Бога, використовуючи власну готовність, щоб замінити практику істини, щоб намагатися обдурити Бога й недбало поводитися з Ним, і щоб обманювати Його та гратися з Ним. Скажи Мені, що ти за істота? Ти сатана, диявол – не людина. В очах Бога ти навіть не створена істота; ти просто диявол, просто негідник, який заслуговує на смерть! Скажи Мені, хіба така людина не заслуговує на смерть? (Так і є.)

Деякі люди думають, що вони витратили багато зусиль на виконання своїх обов’язків у Божому домі й що вони готові присвячувати себе Богу, готові дослухатися до Божих слів і готові практикувати істину. Коли вони кажуть, що готові, то відчувають трохи зворушення й трохи щирості, і тому вони звеличують себе як людей, подібних до Петра, які прагнуть до істини й практикують істину, садовлячи себе на престол. Хіба це те, що слід робити створеній істоті? Чи слід створеній істоті мати такі прояви? (Ні.) Людина з життям-входженням не просто має готовність; радше на основі цієї готовності вона має практику й має входження. Які ж тоді прояви матиме така людина? Наявність життя-входження означає, що людина поступово позбувається своїх розбещених характерів і поступово приходить до того, що Божі слова стають її життям. Що зазвичай виявляють і чим живуть люди, для яких Божі слова є їхнім життям? Яке в них ставлення до Бога? Якими є їхні прояви у виконанні своїх обов’язків? (Людина з життям-входженням має кілька основних проявів. З одного боку, вона має справжнє знання про себе. Вона бачить, що й досі дуже далека від Божих вимог і що її духовний зріст і досі занадто малий. Вона відчуває біль і страждання через деякі свої переступи та вияви розбещеності, і вона також сподівається пережити більше обставин, організованих Богом, і взяти на себе більше нош, вправляючись у практиці істини під час цього процесу, бо тільки так вона може здобути істину. З іншого боку, щонайменше вона може уникати недбалості у виконанні свого обов’язку й може часто розмірковувати над собою. Якщо вона дізнається, що порушила принципи або в чомусь не дотягнула, вона може своєчасно змінити курс. Крім того, коли йдеться про справи, що стосуються Божих адміністративних постанов або стосуються Божих приношень, вона має богобоязливе серце й не наважується ображати Божий характер.) (Я хотів би додати один момент. Людина з життям-входженням буде обережною й уважною у виконанні свого обов’язку, докладатиме зусиль до Божих слів, і шукатиме істин-принципів, і утримуватиметься від нерозважливих дій згідно з власною волею. Вона також обговорюватиме справи, і спілкуватиметься з людьми, які розуміють істину, і практикуватиме згідно з істинами-принципами.) У своєму реальному житті люди з життям-входженням мають відповідне втілення в життя та вияви. Вони не залишаються на рівні намірів; вони не просто готові бути відданими й готові коритися. Натомість вони мають реальне втілення в життя та вияви. Найпростіший момент полягає в тому, що, хай що трапляється в їхньому повсякденному житті, вони можуть ініціативно й свідомо шукати істин-принципів. Перш ніж діяти, вони спочатку беруть принципи для цього й здобувають чітке їхнє розуміння, і вони не коять нерозважливих проступків. Якщо вони не розуміють, то шукають принципи в Божих словах. Якщо після того, як вони їх знайшли, їм усе ще не до кінця зрозуміло, вони шукають когось, хто розуміє істину, щоб побесідувати й обговорити їх детальніше. Щойно вони розуміють принципи, вони можуть застосувати їх на практиці. З позитивного боку, вони особливо ініціативні й особливо сумлінні в практиці істини. Із чим би вони не стикалися, чи то велика справа, чи дрібна – і особливо коли це велика справа, що стосується роботи Божого дому, – вони особливо обережні. Вони не ухвалюють рішення недбало наодинці, а більше радяться з іншими, більше розпитують і більше шукають. З негативного боку, коли вони роблять щось не так, вони можуть розмірковувати над своїми розбещеними характерами й пізнавати їх, і пізнавати свої недоліки та вади, сфери, про які їм невідомо, і сфери, у яких вони схильні ставати негативно налаштованими й слабкими та не відповідати вимогам. Вони часто розмірковують над собою. У цьому процесі, з одного боку, вони моляться Богу й шукають істину, розмірковуючи над собою та пізнаючи себе через Божі слова суду й розвінчування; з іншого боку, вони просять своїх братів і сестер надати зворотний зв’язок. Виконавши завдання, вони неодноразово розмірковують над тим, чи не порушили вони принципи в якомусь аспекті, чи не випустили чогось із уваги, чи не було якихось перекручень або чи не було якихось розбіжностей з упорядкуваннями роботи від Вишнього. Вони постійно розмірковують над собою. Чи то з позитивного, чи то з негативного боку, мета й напрям їхньої практики полягають у тому, щоб прагнути діяти згідно з істинами-принципами й узгоджуватися з істинами-принципами, радше ніж діяти згідно з власною волею. Якщо вони не розуміють істин-принципів або їм вони незрозумілі, вони не тримають справу в собі. Натомість вони шукають людей, які розуміють істину, і бесідують із ними, доки принципи не стануть зрозумілими, і лише тоді вони практикують принципи та застосовують їх. Коротко кажучи, коли йдеться про практику, вони не діють згідно зі своїми вподобаннями чи згідно зі своїм настроєм, а тим паче не коять нерозважливих проступків згідно з власною волею; натомість вони можуть шукати істину й виконувати свої обов’язки згідно з принципами. Це їхній прояв у практиці. Крім того, щодо їхнього ставлення до Бога, у тому, як вони ставляться до Божих вимог і ставляться до кожного аспекту справ, пов’язаних із Богом, вони можуть мати богобоязливе серце, і мати серце, яке страшиться Бога, і серце, яке тремтить із трепетом. Вони дуже бояться, що можуть завдати болю Божому серцю тим, що підуть хибним шляхом або зроблять щось неправильне, і дуже бояться, що можуть образити Бога, порушити Божі адміністративні постанови або образити Божий характер. У них є такий менталітет щодо Бога, і в них є ці реальні дії та вияви в їхньому ставленні до істини та в їхньому ставленні до істин-принципів; тільки це становить життя-входження, чи не так? (Так.) Чи маєте ви ці прояви? Ті, хто має ці прояви, мають життя-входження; усі ті, хто не має цих проявів, трудяться. Якби тебе запитали, чим ти був зайнятий, коли метушився навколо й присвячував себе щодня, і ти б відповів, що ти виконував свій обов’язок і ти виявляв відданість Богу, то чи є твої слова та дії принциповими? Чи ґрунтуються вони на Божих словах? Якщо кожне слово, яке ти кажеш, усе, що ти робиш, і кожен погляд, якого ти дотримуєшся, не ґрунтуються на Божих словах і на істині, якщо ти не шукаєш істини, коли щось трапляється, і не маєш життя-входження, то хіба ти не просто трудишся? М’яко кажучи, ти трудишся; кажучи прямо, ти просто витрачаєш сили; а якщо казати ще пряміше, ти просто продаєш свій труд! Продавати свій труд – це те саме, що трудитися. Що ти можеш здобути, продаючи свій труд? Ти просто отримуєш певну благодать: їси хорошу їжу, носиш гарний одяг, насолоджуєшся певним життєвим комфортом, живеш у досить просторому місці, і тобі відносно тепло взимку й відносно прохолодно влітку. Це вже досить добре. Ти лише витрачаєш сили; що ще ти очікуєш здобути? Ти лише готовий виконувати свій обов’язок, але не практикуєш істини. Це не означає слідувати Божому шляху. У такому разі те, що ти робиш, – це просто труд. Ті, хто трудиться, не практикують істини й не мають принципів ні в чому, що роблять. Трудячись у такий спосіб, вони не можуть здобути життя; можливість насолоджуватися невеликою благодаттю – це вже досить добре. Ти готовий витрачати сили, і з огляду на твоє гарування Божий дім забезпечує тебе деякими предметами першої необхідності, щоб ти міг жити трохи краще, мати свіжі овочі цілий рік і їсти трохи органічної їжі. Це вже Божа благодать – чим ще ти очікуєш насолоджуватися? Якби ти працював і витрачав сили, щоб заробляти гроші у світі, що б ти міг їсти чи носити? Ні їжа, ні одяг не надавалися б тобі просто так; тобі довелося б самому заробляти гроші, щоб купити їх, і тобі також довелося б миритися з поганим ставленням і терпіти знущання з боку інших. Витрачаючи сили в Божому домі, ти можеш насолоджуватися Божою благодаттю і принаймні не зазнавати знущань; ти можеш добре їсти, добре одягатися, жити в гарному місці й вести приємне життя. Ніхто не знущається з тебе, ніхто не нападає на тебе й не мстить тобі, а коли ти хворієш, брати й сестри піклуються про тебе й доглядають за тобою. Хіба це не благодать? Хіба це не ті речі, яких ви шукаєте? Якщо це все, чого ви шукаєте, ви вже досягли цього; ви вже здобули те, чого шукали. Хіба це не ті речі, яких шукають люди без життя? Хіба не всі їхні бажання здійснилися в пошуку цих речей? Твою «готовність» можна обміняти лише на цю благодать і насолоду від Бога. Це вже досить добре; Бог тебе не обділив. Насправді ця твоя «готовність» нічого не варта. Без життя-входження ти не можеш обміняти її на життя; ти можеш обміняти її лише на невелику благодать. Хіба благодать, на яку ви її обміняли, уже не перевищує те, про що ви просили чи що уявляли? (Так і є.) Тоді чи це те, чого ви хочете? Чи це те, до чого ви прагнете? Коли ви вперше повірили в Бога, чи ви просто сподівалися отримати цю благодать і на цьому зупинитися? (Ні.) Тоді чи є у вас якісь інші жадання? (Так. Ми також хочемо прагнути до досягнення спасіння.) Якщо ти маєш лише намір практикувати істину, але ніколи не практикуєш її, чи може це твоє жадання – прагнути до досягнення спасіння – усе ще здійснитися? (Ні.) Чому воно не може здійснитися? Тому що ти залишаєшся лише на рівні готовності й не застосував істину на практиці. Ти живеш у середовищі фізичного комфорту й легкості, насолоджуєшся Божою благодаттю й відчуваєш велике задоволення у своєму серці. Чи добре продовжувати так і далі? (Ні.) Що з цим не так? Хіба це не ті самі речі, до яких ви прагнете? (Залишатися лише на рівні намірів, не практикуючи істину й не живучи людською подобою, – я думаю, що жити так безглуздо й не має цінності.) Хіба ви не думаєте, що добре їсти й одягатися – це і є цінність життя? Добре їсти, добре одягатися, жити в гарному місці й насолоджуватися хорошим життям; усе життя без турбот про їжу чи одяг і насолода багатством, шаною та миром – хіба не цього прагнули імператори минулого? Навіть імператори прагнули цих речей, тож до чого ще сподіваються прагнути такі нікчемні люди, як ви? Подивіться на кожного з вас: ви не прагнете до життя й ви не прагнете до досягнення спасіння; ви прагнете лише добре їсти, добре одягатися й насолоджуватися хорошим життям. Хіба не це повна міра вашого прагнення? Такого невеликого прагнення занадто легко досягти. Немає потреби бесідувати про істину; навіть одне додаткове слово бесіди було б недоречним. Вам не потрібна істина. Що вам потрібно? Усі ви шукаєте того, щоб насититися з хлібів. Поки ваша плоть насолоджується миром і радістю, у вас є їжа й одяг, і ви щасливо живете впродовж цього життя, цього для вас достатньо, і ви не прагнете до досягнення спасіння. Тому більшість людей має мало усвідомлення або рішучості стосовно прагнення до істини. Я повторюю твердження щодо істин-принципів сто разів, і скільки з вас можуть його засвоїти? Скільки з вас можуть узяти його близько до серця? Дуже мало, як Я бачу. Я веду справи з вами так багато років. Незалежно від того, яка справа вирішується – чи то справа загального характеру, чи справа, що стосується церковної роботи або стосується виконання обов’язків, – якщо Я просто говорю спокійно, не роблячи особливого наголосу на тому, що Я кажу, і не використовуючи владного тону, Я бачу, що згодом дуже мало людей може дотримуватися істин-принципів і може суворо застосовувати речі на практиці та впроваджувати їх згідно з істинами-принципами. Я бесідував про істини-принципи стільки років, проте ви досі не можете їх зрозуміти й не маєте їх усвідомлення у своїх серцях. Хтось мусить обтинати вас і дисциплінувати вас, перш ніж ви зможете запам’ятати й дотримуватися їх. Якщо Я просто говорю з вами спокійно, ви залишаєтеся байдужими й зовсім не сприймаєте практику істини серйозно. Люди з невеликим рівнем розуміють лише трохи доктрини, а потім думають, що вони ввійшли в істину-реальність, і навіть почуваються досить задоволеними собою. Дехто навіть випробовує долю, виставляючи себе напоказ. Хіба це не безсоромно?

Нещодавно Я розв’язував проблеми в певній церкві, і Я побесідував із ними про кілька принципів. Я кілька разів бесідував про ці принципи протягом останніх кількох років, проте донині відповідальні люди досі їх не осягнули. Я просто говорю спокійно, але деякі люди не можуть зрозуміти людську мову. Вони не знають, що робити, і вони не знають, як здійснювати речі. Я казав ці речі багато разів, але вони просто в одне вухо влітають, а з іншого вилітають; на їхніх вухах практично виросли мозолі від слухання цього, проте вони досі не розуміють. Скажіть Мені, що вони за істоти? Чи вони люди? Я говорю дуже чітко, розповідаючи їм принципи, згідно з якими слід владнати справу і як це слід зробити. Я також регулярно бесідую про істину, а коли виникають особливі обставини, Я бесідую про деякі особливі принципи. Проте навіть зараз вони досі не знають, що таке принципи. Скажіть Мені, чи можуть вони дотримуватися принципів? Чи можуть вони практикувати згідно з істинами-принципами? Вони не можуть дотримуватися принципів, як і не можуть практикувати згідно з істинами-принципами, тому те, що вони роблять, не може вважатися виконанням обов’язку. Що ж тоді вони роблять? Хіба вони не просто витрачають сили? Якщо ти не можеш дотримуватися істин-принципів, про які Я тобі розповів, хіба витрачання цієї дещиці сил є практикою істини? Чи означає це, що ти маєш життя-входження? Це не життя-входження; це труд. Якщо твій труд може заробити тобі на вартість їжі, це вже досить добре; ти не можеш здобути життя. Ти не можеш зрозуміти істини-принципи, про які Я говорю, тож як Мені тебе охарактеризувати? Якщо ти можеш зрозуміти істини-принципи, тоді ти володієш людськістю, ти людина. Якщо ти не можеш зрозуміти істини-принципи, тоді ти не маєш людськості, ти звір. Якщо ти відчуваєш відразу до істини, і ненавидиш істину, і навмисно протиставляєш себе Божому дому, тоді ти сатана, і ти диявол. Якщо ти розумієш те, що Я кажу, і дієш відповідно – якщо ти розумієш без того, щоб Я мусив наголошувати на цьому вдруге, і без того, щоб Я мусив знову тебе спонукати, можеш практикувати згідно з Моїми словами й триматися їх і надалі, – тоді Я можу побачити, що в тебе є совість і розум. У Своєму серці Я поважаю тебе, і ціную тебе, і ставлюся до тебе як до людини. Якщо Я сказав щось тисячу чи десять тисяч разів, а ти досі цього не зрозумів, тоді Я не ставлюся до тебе як до людини; у Моєму серці ти не людина, ти звір. Чому? Якщо ти не можеш зрозуміти навіть тих слів, які Я сказав так просто та чітко й так недвозначно, тоді хто ти, як не звір? Ти гірший за звіра. Собака, який у Мене є, може розуміти речі, які люди зазвичай говорять. Він може не знати, що Я хочу, щоб він зробив, але, проживши зі Мною стільки років, він знає, чого Я не хочу, щоб він робив. Зазвичай він утримується від того, що, як він знає, Мені не подобається. Як це можна побачити? Наприклад, коли Я дисципліную його цуценят, він співпрацює настільки, наскільки може, дуже боячись, що два маленькі собаки не зрозуміють і розгнівають свого господаря. Він знає, що йому не дозволено кусати речі чи одяг, вивішені сушитися на подвір’ї, і що його господар розгнівається, якщо він це зробить. Щоразу, коли він заходить на подвір’я, він спершу тримає двох цуценят під контролем і не дає їм кусати речі, вивішені сушитися. Якщо він робить щось, що Мене гнівить, він постійно намагається підлеститися до Мене й зробити Мене щасливим. Тільки коли Я готовий погладити його й знову заговорити з ним, він стає щасливим. Мислення собаки дуже просте, але собака володіє однією найціннішою річчю, якої не має розбещене людство: щирість собаки – це те, чого бракує людству. Якщо людству бракує щирості, як його можна називати людством? Хоча представники людства одягнені в людську шкіру й зовні мають людську форму, за сутністю вони не є людьми. Їм бракує навіть найелементарнішої совісті й розуму, тож як вони можуть проявляти щирість? Деякі люди можуть зрозуміти принципи й можуть їх практикувати; таких людей можна назвати людьми. Чому це так? (З одного боку, їхня здатність розуміти принципи демонструє, що вони мають духовне розуміння й знають значення Божих слів та Божих намірів. З іншого боку, такі люди володіють совістю й розумом, мають межі для свого життя по-людськи й можуть обстоювати принципи; тому тільки таких людей можна назвати людьми.) Правильно. З одного боку, вони мають здатність до сприймання. Вони можуть розуміти людську мову й можуть мислити та сприймати в способи, звичні для інших людей. З іншого боку, вони володіють совістю й розумом, мають межі совісті, готові практикувати істину й здатні її практикувати. Таку людину можна назвати людиною; ті, хто не володіє цими двома речами, не є людьми. Якщо хтось не є людиною, як він може володіти совістю й володіти розумом? Без совісті й розуму як би він зміг зрозуміти людську мову? Людина без совісті й розуму не може навіть слідувати приписам попри те, що розуміє трохи доктрини й хоче це робити. Проте вона однаково думає, що її готовність практикувати істину означає, що вона є тим, хто вірний Богу, і є тим, кого Бог приймає і любить. Хіба це не логіка негідника? (Так і є.) Люди, які мають логіку негідника, зрештою не можуть здобути істину. Що за люди мають логіку негідника? Безтолкові люди. Безтолкові люди завжди вигадують логіку негідника. Що Я маю на увазі, розповідаючи вам ці речі? Чи намагаюся Я спонукати вас практикувати істину, чи Я розвінчую сутність ваших проблем? (Ти даєш нам змогу чітко побачити, що ми ще не стали на шлях прагнення до істини, і спонукаєш нас стати на цей шлях.) Дехто каже: «Хіба Ти не говориш ці речі просто для того, щоб спонукати нас практикувати істину?». Я справді не маю цього на увазі. Чи можеш ти практикувати істину – це твоя власна справа, і вона не має нічого спільного зі Мною. Щойно істини, про які Мені слід бесідувати, будуть чітко обговорені Мною, Я виконаю Свої зобов’язання та повинності. Щодо того, який шлях ти обираєш і якою дорогою ти йдеш, Я не втручаюся. Чи зможеш ти зрештою досягти спасіння, повністю залежить від твого власного вибору й повністю спирається на дорогу, якою ти йдеш; Моя відповідальність перед вами на цьому закінчується. Тобто Я беру всі істини, які вам слід зрозуміти, і розповідаю їх вам, і якщо ви готові їх практикувати, це, природно, краще, але якщо ви не бажаєте, Я не втручатимуся. Я, безумовно, не ходитиму за вами щодня й не наглядатиму за вами, а тим паче не змушуватиму вас практикувати істину. Я не роблю таких речей; це не Моя робота, і це не входить у сферу Моєї роботи. Якщо ви вимагаєте, щоб Я ставився до вас як до рабів, обтинаючи й дисциплінуючи вас щодня, перш ніж ви зможете слідувати кільком правилам, демонструвати трохи слухняності й практикувати трохи істини, тоді в Моїх очах такі люди є тими, кого неможливо врятувати. Якщо Я промовив істини-принципи тисячу чи десять тисяч разів, а ви досі їх не зрозуміли й не шукаєте, що ще Я можу сказати? Яким є Моє ставлення до цього? Робіть, як вам заманеться. Якщо ви не бажаєте слухати, тоді не слухайте. Ви можете вірити так, як вам хочеться; Я не втручатимуся, і Я не хочу витрачати на це сили. Істина була дарована вам задарма, але ви не вмієте нею дорожити. Чи зможете ви зрештою досягти спасіння – це ваша власна справа, і вона не має нічого спільного зі Мною. Якщо тобі завжди доводиться покладатися на інших людей, щоб вони наглядали за тобою, обтинали й дисциплінували тебе, перш ніж ти ледве зможеш попрактикувати трохи істини або зробити щось корисне для роботи Божого дому та для свого обов’язку, тоді це не те, чого Я хочу. Якщо всі ви такі, тоді немає жодного сенсу в тому, що Я бесідую про істину; бесіда про будь-який аспект істини була б зайвою і була б абсолютно непотрібною. Якщо ви не володієте навіть совістю й розумом, які слід мати нормальній людськості, і після того, як почули стільки бесід про істину, ви досі не маєте суб’єктивного наміру чи плану щодо того, як практикувати істину і як входити в істину-реальність, тоді у вас немає надії на досягнення спасіння. Чи це правильно? (Так.)

Деякі люди завжди намагаються грати зі Мною в психологічні ігри та вдаватися до обману. Щоразу, коли вони щось роблять, вони чекають, поки Я віддам наказ, перш ніж діяти. Хоч би скільки разів Я бесідував про принципи, це не має на них жодного впливу; вони просто не практикують згідно з принципами. Вони постійно думають: «Я мушу отримати від Тебе наказ щодо цієї справи. Якщо Ти скажеш, що ми можемо це робити, ми будемо це робити; якщо Ти скажеш, що ми не можемо, ми не будемо. А якщо я діятиму згідно з принципами, які Ти пояснив, і після того, як я закінчу, Ти будеш незадоволений? А якщо Ти прискіпуватимешся до мене? А якщо Ти змусиш мене компенсувати збитки?». Вони грають зі Мною в психологічні ігри, не діючи згідно з принципами й не виконуючи зобов’язань людини. Вони не роблять нічого з того, що входить до їхнього власного зобов’язання, – співпрацювати з іншими, обговорювати справи й бесідувати про них з іншими або звертатися до довідкових матеріалів. Натомість вони постійно бігають за Мною і докучають Мені, запитуючи про те й се та завжди кажучи: «Ти думаєш, це добре, що я так це роблю?». Насправді Я взяв принципи й пояснив їх дуже чітко, але ці люди просто не сприймають їх серйозно. Вони думають: «Принципи, про які Ти бесідував, – це лише широкі рамки, слова, призначені для того, щоб обманювати людей. Ти мусиш сказати мені, як владнати цю справу, і Ти мусиш пояснити мені кожну деталь». Ти не можеш засвоїти принципи, які Я пояснив, і не сприймаєш їх серйозно, і ти змушуєш Мене прямо казати тобі, як усе робити. Хіба це не робить тебе марним? Хіба в тебе немає мозку? Хіба в тебе немає думок? У чому полягає твій обов’язок? Ти не хочеш брати на себе ні жодних обов’язків, які слід виконувати людині, ні зобов’язань, які їй слід прийняти; ти просто хочеш, щоб Я прямо казав тобі, що робити. Яка ж тоді користь від твого серця й мозку? Ти не хочеш вкладати в це своє серце, ти не хочеш використовувати свій мозок, як і не хочеш витрачати сили, і ти також боїшся брати на себе відповідальність. Що ти за людина? Хіба ти не слизький тип? Твій рівень досить низький, проте ти сповнений підступів! Випробовувати цей трюк на Мені не вийде. Досить огидно, що ти не можеш зрозуміти принципи, проте ти однаково намагаєшся грати зі Мною в ігри й боїшся брати на себе відповідальність. Як би ти взагалі міг практикувати істину? Якою є природа страху брати на себе відповідальність під час виконання свого обов’язку? Чи є якесь справжнє серце у виконанні свого обов’язку в такий спосіб? Чи є якась відданість? (Ні.) Якщо немає ні справжнього серця, ні відданості, чи є якесь життя-входження? Чи це виконання обов’язку? (Ні.) Якою ж тоді є природа виконання свого обов’язку в такий спосіб? Це труд; такою є його природа. Будь-хто, хто грає зі Мною в психологічні ігри, викликає в Мене огиду. Якщо ти працюєш серйозно, приземлено, швидко шукаєш, коли не розумієш, і практикуєш згідно з принципами після того, як розпитав про них і здобув ясність, тоді, навіть якщо ти іноді запитаєш ще раз за особливих обставин, Мене не відштовхне твій низький рівень. Але якщо хтось завжди внутрішньо бореться зі Мною, граючи в психологічні ігри й намагаючись перехитрити Мене, відмовляючись брати на себе будь-яку відповідальність, запитуючи Мене про все, з чим стикається, і діючи лише після того, як Я дам йому вказівку, що це за проблема? Зовні здається, що він в усьому кориться Богу, але насправді він лукавить. Він думає, що, якщо щось піде не так, коли він діятиме в такий спосіб, він не нестиме жодної відповідальності; водночас він може дозволити іншим побачити, що він в усьому кориться Богу. Тому, хоч би що він робив, він завжди хоче чути вказівки, особисто видані Богом, ніби його стосунки з Богом особливо близькі. Він не усвідомлює, що це заважає Божим думкам, заважає Його роботі й змушує Його відчувати відразу й огиду до нього. Він навіть думає, що виконує свої обов’язки й присвячує себе Богу, що Богу слід скеровувати його в такий спосіб, що Божий дім мусить дозволяти йому так діяти, і що Божому дому слід панькатися з ним, як із маленькою дитиною. Тільки тоді він відчуває внутрішнє задоволення й відчуває, що отримує втіху. Що це за мислення? Чи це той, хто прагне до істини? Чи має така людина розум? (Ні.) Люди, які розуміють істину, діють із розумом. Щонайменше вони самі розв’язують проблеми, які здатні розв’язати, і не докучають Богу питанням за питанням. Навіть якщо вони не можуть розв’язати проблему самі, їм слід шукати й бесідувати з братами й сестрами, з якими вони співпрацюють, або з людьми, які розуміють істину. У такий спосіб вони можуть розв’язати проблему й знайти шлях практики. Людина з розумом може це зробити; люди без розуму схильні нерозважливо коїти проступки. Якщо людина з життям-входженням розуміє істину, може практикувати її та входити в істину-реальність і має Божі слова як своє життя, чи мала б вона таке ставлення до Бога або чи поводилася б у такий спосіб? Чи взаємодіяла б вона з Богом у такій манері? (Ні.) Вона б цього не робила; це точно. Що ж тоді відбувається з людьми, які діють у такий спосіб? Очевидно, вони ніколи не мали життя-входження. Вони роблять усе цілковито згідно зі своїми інтересами та намірами, проте постійно стверджують: «Я готовий бути вірним Богу, я готовий служити Богу, і я готовий померти за Бога! Поки я готовий, я є тим, хто любить Бога, і я є тим, хто вірний Богу й кориться Йому!». Під цим прапором вони думають, що мають життя. Вони справді не знають свого місця в усесвіті! Хіба це не прояв браку розуму? (Так і є.) Якби хтось мав розум, чи брав би він цю «готовність» і чи вважав би її життям? (Ні.) Чому ні? (Оскільки він бачить, що в нього й досі є багато розбещених характерів, які не було розв’язано, і багато істин, які він не може практикувати, і відчуває, що він не відповідає Божим вимогам, він не думає, що має життя.) Найвизначніша характеристика людини з розумом полягає в тому, що вона може часто розмірковувати над собою. Коли вона дізнається про свої проблеми, вона ставиться до них раціонально й приходить до їх розуміння, і вона шукає істину, щоб їх розв’язати. Тільки така людина має справжнє життя-входження. Усі люди, які розуміють істину, мають певне справжнє знання про себе; усі вони мають точну оцінку й судження про себе. Вони точно знають, яким є їхній рівень, якою є їхня людськість, скільки Божих слів та істин-принципів вони застосували на практиці, і скільки їм ще належить застосувати на практиці. Вони матимуть ці роздуми, і, поміркувавши над ними, вони отримають ці здобутки. Отримавши ці здобутки, вони думають: «Готовність людини з позиції її суб’єктивного наміру не є життям. Бути просто готовим – марно; я ще не практикував істини. У мені й досі є розбещеність і бунтарство, і моя людськість не дуже хороша. Я завжди хочу порівнювати себе з іншими, і хоч би що я робив, я завжди хочу діяти одноосібно й свавільно. Я ніколи не хочу обговорювати справи чи співпрацювати з кимось; я просто хочу, щоб останнє слово було за мною. Я дивлюся на всіх зверхньо й ні з ким не рахуюся. Це не прояви володіння людськістю, і це не прояви практики істини!». Розмірковуючи над собою та пізнаючи себе в порівнянні з Божими словами та з досвідними свідченнями своїх братів і сестер, вони можуть досягти цих результатів та отримати ці здобутки. Отримавши ці здобутки, чи доходять вони висновку про своє прагнення та про свої різні прояви? (Так.) Якого висновку вони доходять? (Що вони ще не є тими, хто прагне до істини.) Вони визнають, що вони не є тими, хто прагне до істини, що вони не розуміють істини, і що вони й досі дуже далекі від Божих вимог. Вони визнають, що, виконуючи свій обов’язок, вони лише витратили трохи сил і ще не застосували істину на практиці. Це висновок, якого вони доходять. Хіба тоді їхній намір практикувати істину не стає сильнішим? (Так і є.) Після того, як люди із совістю й розумом досягають цих результатів через роздуми, їхній намір практикувати істину стає сильнішим. Коли щось трапляється, вони обмірковують, які бунтівничі думки вони мають, які облудні думки й погляди вони мають, які розбещені стани та вияви розбещених характерів вони мають, і як їм слід повстати проти них і як їм слід їх усунути. Обміркувавши ці речі, вони потім шукатимуть, що кажуть Божі слова і як Бог вимагає від людини практикувати, і вони шукатимуть істин-принципів. Коли вони знаходять істини-принципи, їхній намір практикувати істину стає ще сильнішим. Вони знають, якими є необхідні стандарти Бога і як їм слід практикувати в конкретних умовах. Їм зрозумілий шлях, і їхній наступний крок – практикувати.

Скажіть Мені, чи можуть люди без раціональності розмірковувати над собою? (Ні.) Вони ніколи не розмірковуватимуть над собою; вони завжди думають, що хоча вони й мають розбещені характери, вони ніколи їх не виявляли, що вони завжди мають рацію і в усьому кращі за всіх інших, і що вони ніколи не помилялися й ніколи не робили нічого поганого. Чому вони здатні так думати? Ось що означає бути позбавленим раціональності. Люди без раціональності не розмірковуватимуть над собою і не порівнюватимуть себе з Божими словами. Вони не порівнюватимуть себе з Божими словами й не матимуть відносно точної оцінки, судження чи знання себе, то чи мають вони намір практикувати істину? У них не може виникнути цей намір. Тоді чи любитимуть вони істину? Чи постануть вони перед Богом, щоб шукати істину? Ні. Вони вірять, що зробили все, що мали зробити, як Павло казав: «Я зберіг віру, я змагався добрим змагом». Лише витративши трохи зусиль, вони доходять такого висновку про себе, і тому вони не шукають істини. Люди без раціональності характеризують себе в такий спосіб і не шукають істини, то чи можуть вони практикувати істину? (Ні.) Навіть якщо вони час від часу слідують кільком приписам і роблять щось для галочки, і зовні здається, ніби вони практикують істину, насправді вони слідують приписам, проте однаково вірять, що практикують істину. Хіба це не самообман? Чому люди настільки схильні слідувати приписам? Це обумовлено тим, що вони не вміють шукати істину. Якщо вони не шукають істини, вони ніяк не можуть зрозуміти істини-принципи, і вони ніяк не можуть зрозуміти, яким є шлях практики істини. Тому, хай що вони роблять, вони лише слідують кільком приписам і роблять щось для галочки. Вони чітко слідують приписам, проте кажуть, що практикують істину – це удаваність, це обман, і це гра. Ти лише слідуєш припису. Це цілковито схоже на Павла: він багато страждав і заплатив велику ціну у своїй роботі та проповідуванні, проте він лише робив усе для галочки й ніколи не слідував Божому шляху. Тобто в усьому, що він робив, він ніколи не шукав Божих намірів, ніколи не брав Божі слова близько до серця, ніколи не практикував згідно з ними й просто діяв згідно з власною волею. Потім він використав свої страждання та присвяту як капітал, з яким вимагав нагороди від Бога: «Я закінчив шлях, який мав пробігти. Дай мені вінець; дай мені винагороду!». Хтось запитав його: «Ти знаєш, хто такий Господь Ісус?». Він відповів: «Він – Христос». Вони знову запитали його: «Тоді хто ти?». Він відповів: «Я також христос». Хіба його справжнє обличчя не було викрито? Чи мав він якісь реальні прояви практики істини? (Ні.) Люди, які ніколи не розмірковують над собою, ніколи не знатимуть, як практикувати істину. У них немає усвідомлення практики істини, і вони ніколи не шукатимуть істини. Вони не можуть знайти шлях практики істини, а тим паче зрозуміти деталі практики істини. Тому, коли вони намагаються написати статтю-свідчення про життя-досвід, навіть напружившись з усіх сил, вони не можуть почати писати. Вони відчайдушно хочуть виставити себе напоказ і відчайдушно хочуть продемонструвати, що вони можуть зробити, але не можуть; вони так тривожаться, що вкриваються потом, проте однаково не можуть нічого написати. Чому це так? Вони ніколи не практикували істини й ніколи не проходили крізь процес пошуку істини та її практики. Чи це люди з життям-входженням? (Ні.) Чи мають життя люди без життя-входження? Вони не мають життя. На що ж тоді вони покладаються, виконуючи свої обов’язки? (Вони покладаються на власну волю й покладаються на власні вподобання.) Правильно сказати, що вони покладаються на власну волю й покладаються на власні вподобання, але вони однаково почуваються скривдженими й не приймають цього. Тоді ми можемо сказати так: на що вони покладаються, виконуючи свої обов’язки? Вони просто покладаються на таке: «Я готовий практикувати істину й задовольняти Бога; я готовий бути вірним Богу; я готовий коритися істині; я готовий іти шляхом богобоязливості й утечі від злого; я готовий каятися й визнавати свої помилки; я готовий прагнути до істини й іти шляхом спасіння». Вони просто покладаються на такі бажання на кшталт «я готовий», виконуючи свої обов’язки; це основа для того, щоб вони виконували свій обов’язок згідно з власною волею. Для них ця «готовність» може замінити все і може здійснити все, але для Бога їхня готовність не варта й копійки. Чому? Бог спостерігає за твоїм серцем і знає, що ти готовий практикувати істину й готовий прагнути до істини. Бог чекає на твою практику і твоє входження, проте Він ніколи не бачить від тебе жодних реальних дій і не бачить від тебе жодного життя-входження. Тому такі люди не мають життя; це точно. Люди без життя мають одну дуже очевидну характеристику: вони завжди ставляться до Бога з таким самим ставленням, як ставилися б до людини. Вони завжди думають про те, як боротися з Богом і будувати підступи проти Нього, завжди розмірковують про те, як Бог дивиться на них, і завжди ставляться до Бога так, ніби вони взаємодіють з іншою людиною або з начальником. У них немає богобоязливого серця, і в них немає ставлення покори Богу. Це найочевидніша характеристика людини без життя. У своєму серці вони завжди розмірковують про Бога: «Що Ти думаєш? Що означає погляд у Твоїх очах? Який сенс криється за Твоїм тоном і звучанням Твого голосу? Чи Ти кажеш мені зробити це так чи інакше?». Вони не шукають істин-принципів; у них немає страху Божого, є лише підозра, настороженість і боротьба. Людина без життя ніколи не може мати страх Божий, і тому вона не має навіть найбазовішої поваги до втіленого Бога. Ти можеш завжди казати «Боже, Боже», коли молишся, і це може звучати дуже приємно. Зовні може здаватися, ніби ти дуже поважаєш утіленого Бога, але в реальності, оскільки в тебе немає життя-входження й ти не володієш Божими словами як своїм життям, коли ти кличеш «Боже», ти лише вимовляєш слово. Це не означає, що ти знаєш Божу сутність і Його ідентичність або справді ставишся до Нього як до Бога. Це лише форма звертання, зовсім як слова, які ти використовуєш, щоб звернутися до своїх батьків, бабусь і дідусів або будь-кого зі старших. Для тебе «Бог» – це просто шаноблива форма звертання, тому що, як на тебе, Бог не є об’єктом твого поклоніння, і в тебе немає богобоязливого серця. Ви розумієте? (Так.) Тільки після того, як Божі слова стануть життям людини, у ній поступово виникне богобоязливе серце. Що це твердження показує вам? Богобоязливе серце виникає тому, що Божі слова стали життям усередині людини; воно не виникає з совісті й розуму людини. Наявність совісті й наявність розуму не можуть породити богобоязливе серце. Навіть якщо ти хороша людина, людина, людина, яка дотримується правил, і людина, яка є простодушною і тримається свого належного місця, якщо в тебе немає жодного знання про Бога або ніколи не було життя-входження, тоді щонайбільше в тебе є лише трохи поваги, ґречності та ввічливості щодо Бога; це не можна назвати страхом. Страх Божий у людини виникає тому, що Божі слова стали її життям. Тому не думай, що проста «готовність» може охопити все або може замінити все. Для Бога твоя готовність нічого не варта й має малу цінність. Дехто каже: «Хіба Ти не бесідував про те, що людині слід мати ставлення покори Богу?». Твоє ставлення до Бога й твій суб’єктивний намір – те, що ти готовий робити, – це дві різні речі. Мати ставлення покори Богу – це раціональність, якою тобі слід володіти, тоді як твій суб’єктивний намір і твоя готовність – це лише твоє бажання чи рішучість. Ключовим є те, що ти мусиш чітко усвідомити: твоя готовність може бути здатною вивести тебе на шлях спасіння, і, звісно, вона також є передумовою для того, щоб дозволити тобі стати на шлях спасіння, але готовність практикувати істину не означає, що ти вже її практикував, як і не означає, що ти вже ввійшов в істину-реальність, а тим паче не означає, що ти володієш істиною-реальністю або маєш життя-входження. Тобто, якщо ти лише залишаєшся на стадії готовності практикувати істину, не можна сказати, що ти вже маєш життя. Тож коли ти справді маєш життя-входження? Коли ти можеш практикувати істину, і ти знаєш себе й можеш практикувати згідно з Божими вимогами – тільки це означає справді мати життя-входження. Ти маєш життя-входження, тому що завдяки твоєму розумінню істини твої думки й погляди, твоє ставлення до Бога й твої розбещені характери змінилися різною мірою; твоє ставлення до Бога й твоє ставлення до виконання свого обов’язку було виправлено, і ти більше не живеш своїми розбещеними характерами або облудними думками й поглядами; у своїх поглядах на людей і речі, а також у своєму житті по-людськи та вчинках ти здатний брати Божі слова за свою основу й брати істину за свій критерій – тільки це означає мати життя. Чи маєте ви життя? Тільки коли ти володієш цими реальностями, ти маєш життя; без цих реальностей ти не маєш життя. Якщо ти не маєш життя, то що ти за людина? Ти звір, ти диявол, і ти той, хто від сатани. На що покладаються люди, які від сатани, виконуючи свої обов’язки? Вони покладаються на свої розбещені характери й покладаються на своє бажання благословень. Яким є кінцевий результат? Вони безчинствують і коять зло; вони абсолютно не здатні практикувати істину, не здатні слідувати Божому шляху, а тим паче не здатні досягти спасіння. Ось результат.

Ми щойно побесідували про деякі прояви людей, яким бракує життя-входження. Почувши це, деякі люди кажуть: «Тож виявляється, що навіть після того, як ми вірили в Бога весь цей час, ми досі не маємо життя-входження й не здобули істини й життя. Тоді у Твоєму серці чи Ти не любиш нас і чи ми Тобі дуже набридли?». Такі люди завжди стурбовані тим, як Я їх оцінюю. Чи це правильно? (Ні.) Чому це не правильно? (Бог так багато бесідує з нами сьогодні, щоб ми могли чітко розрізнити свій справжній стан і чітко побачити, що дотепер ми не стали на шлях прагнення до істини і, виконуючи свої обов’язки, і досі перебуваємо на стадії труду. Це дозволяє нам вчасно пробудитися та покаятися й дозволяє нам знайти правильний шлях для практики істини. Якщо ми лише вгадуємо, як Бог нас оцінює і ставиться до нас, не намагаючись зрозуміти Божі кропіткі наміри, це є проявом відсутності прагнення до істини, і зрештою ми однаково не здобудемо істини.) Незалежно від того, як Я тебе оцінюю або яке в Мене враження про тебе, це не та справа, про яку тобі слід турбуватися, і це не є в центрі уваги твоєї турботи. Хіба не так? (Так.) Ти навіть хочеш, щоб ти Мені подобався й щоб у Мене було гарне враження про тебе? З огляду на ваші прояви, уже досить добре, якщо вам удається не спонукати Мене відчувати до вас відразу. Щодо того, чи подобаєтеся ви Мені, про кого в Мене гарне враження й про кого Я високої думки, то в Мене є Свої принципи. Це не та справа, про яку вам слід турбуватися, і це не те, що вам слід знати. Крім того, незалежно від Мого ставлення до вас, коли Я говорю, або від того, які погляди Я маю щодо будь-якої особи, Я не діятиму через запальність чи через почуття, а тим паче через емоції; Я ставитимуся до вас справедливо. Навіть якщо ваша продуктивність дуже погана, не ставайте негативно налаштованими й не ставайте скутими. Просто зосередьтеся на виконанні обов’язку, який вам слід виконувати згідно з принципами, яких вимагає Божий дім. Щодо того, на який шлях може стати кожен із вас, це залежить від ваших прагнень і варіантів вибору. Звісно, з Мого погляду Я сподіваюся, що кожен із вас може прагнути до істини, прийняти істину й стати на шлях спасіння. Зокрема, Я сподіваюся, що всі ті з вас, хто гарує і несе важкі ноші та хто виконує важливі обов’язки, ті, хто має духовне розуміння й відносно хороший рівень, і ті, хто має хорошу людськість, стануть людьми, які прагнуть до істини, зможуть якомога швидше стати на шлях спасіння, а також зможуть практикувати істину й здобувати життя-входження в усіх справах. Однак, якщо ви не бажаєте прагнути до істини й іти шляхом спасіння, Я вас не змушуватиму; Я не примушуватиму вас. Таким є Моє ставлення. Коли йдеться про кожного з вас, Я знаю й розумію, яким є ваш рівень і якими є ваші прагнення, і Я маю Свої погляди щодо них. Але зараз Я не доходитиму висновків про вас. Те, яким шляхом ви йдете і як далеко ви можете зайти, залежить від вашого власного вибору. У Божого дому є принципи щодо ставлення до людей. Якщо ти порушуєш адміністративні постанови, церква розбереться з тобою так, як слід згідно з принципами. Я не вигороджуватиму тебе; навіть якщо Я про тебе високої думки, Я не вигороджуватиму тебе. Навіть якщо в минулому ти доклав багато зусиль і є тим, хто гарував, ніс важкі ноші й раніше робив внесок у певну сферу роботи Божого дому, якщо ти порушуєш адміністративні постанови, церква розбереться з тобою так, як слід. Мозолі на твоїх ногах з’явилися від твоєї власної ходьби; шлях, яким ти йдеш, – це той, який ти обрав сам. Це наслідки того, що ти пішов хибним шляхом. Влагодження цих справ є простим для Мене. Я маю певні справи з кількома особами щодо загальних питань. Те, як вони ведуть справи, досить відштовхує і є досить мерзенним, але Я однаково можу ставитися до них правильно. Перестаньте постійно вгадувати Мої думки. Я відчуваю найбільшу відразу до людей, які постійно читають між рядками й стежать за виразом Мого обличчя, постійно допитуються про те, що Я думаю, і постійно розмірковують про те, чи подобаються вони Мені, або яке в Мене враження про них. Ці речі викликають у Мене огиду найбільше. Ніколи не розмірковуй про Мої думки, ніколи не обмірковуй, як Я тебе розглядаю і як Я тебе оцінюю, або які в Мене плани щодо тебе і як Я розберуся з тобою. Не турбуйся про ці речі, і також не витрачай зусилля на роздуми про них. Що більше ти над ними розмірковуєш, то більшу огиду Я до тебе відчуваю. На яку б із твоїх проблем Я не вказував, бесідуючи про істину, це не для того, щоб повністю списати тебе з рахунків, це не для того, щоб напасти на тебе, і це не для того, щоб засудити тебе. Радше це для того, щоб допомогти тобі розв’язати твої проблеми, щоб ти міг зрозуміти істину, мати шлях практики й зрештою зміг стати на шлях спасіння. Тому тобі не слід зосереджувати свій розум на словах, які Я використовую, або на тоні Мого голосу. Тобі слід зосередитися на змісті того, що Я кажу, порівняти себе з ним і подивитися, чи стосується те, що Я кажу, твоєї проблеми, і чи може це розв’язати твою проблему. Якщо Я кажу тобі кілька зайвих слів, якщо Я про тебе високої думки, або Я ставлю тебе на важливу посаду, не ставай пихатим. Іноді слова, які Я тобі говорю, дуже суворі й дуже дошкульні, і навіть якщо ти відчуваєш, що Я дуже розгніваний, тобі не можна ставати негативно налаштованим. Я роблю це не для того, щоб напасти на тебе; Я просто влагоджую справу неупереджено й суджу про проблему по її суті. Я роблю це для того, щоб узяти істину й чітко побесідувати про неї та ґрунтовно побесідувати про неї, а не для того, щоб особисто тобі ускладнити життя. Я бесідую про твою проблему, тому що вона стосується певного аспекту істини або стосується певного аспекту стану людства. Нам потрібно про це побесідувати, щоб кожен міг здобути розуміння й винести урок із цієї справи. Не вгадуй Моїх думок; якщо ти це робиш, ти спрямовуєш свої зусилля не в те русло. Ви розумієте? (Так.) Якщо ти щодня розмірковуєш над тим, що Я думаю, як Я тебе розглядаю і оцінюю, які в Мене плани щодо тебе, і чи збираюся Я розібратися з тобою або змусити тебе страждати – якщо ти завжди думаєш про ці речі, ти помиляєшся, і ти спрямовуєш свої зусилля не в те русло. Якби Я хотів розібратися з тобою, Мені не потрібно було б робити це особисто; лідери й працівники безпосередньо розібралися б із тобою згідно з принципами. Божий дім має адміністративні правила, і церква дотримуватиметься процедур згідно з принципами й влагоджуватиме справу неупереджено. Якби Я хотів розібратися з тобою, Я б сказав церковним лідерам і працівникам побесідувати про істину й розв’язати проблему на основі твоїх проявів, а потім доручив би їм розібратися з тобою згідно з принципами; це було б дуже легко. Тому тобі не потрібно читати між рядками й стежити за виразом Мого обличчя, і тобі також не потрібно шукати натяків у тому, що Я кажу, а тим паче тобі не потрібно зважати на тон Мого голосу. Якщо в тебе є щира віра в Бога, якщо ти віриш, що Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини, і якщо ти віриш, що Бог є джерелом істини, шляху й життя, тоді тобі не слід мати ці припущення щодо Мене або так до Мене ставитися. Ви розумієте? (Так.) Мені не подобається, що ти ставишся до Мене в такий спосіб і з таким менталітетом. Для Мене абсолютно природно й виправдано розуміти твою сутність, розуміти твою людськість і розуміти твої розбещені характери. Але якщо ти хочеш зрозуміти, що Я думаю у Своєму серці, як Я тебе розглядаю і що Я планую з тобою зробити, тоді ти помиляєшся. Ви знаєте, у чому ви помиляєтеся? (Ми зайняли неправильну позицію.) Це означає зайняти неправильну позицію. Якщо ти займаєш неправильну позицію під час взаємодії зі Мною, тоді ти у великій небезпеці. Тобі не слід іти цим шляхом у жодному разі; якщо ти це зробиш, то опинишся в небезпеці.

У вірі в Бога немає потреби читати між рядками й стежити за виразом Божого обличчя, і вам не слід бути настороженими чи підозрілими щодо Нього. Чи чітко ви знаєте у своїх серцях, що вам слід робити і як вам слід діяти? (Тепер трохи зрозуміліше. Нам слід бути відкритими й чесними з Богом і докладати зусиль до слів, які висловлює Бог, та істин, про які Він бесідує.) Ці слова легко казати, але чи легко їх практикувати? (Ні.) Коли Я розвінчую та аналізую стани й проблеми деяких людей, якщо Я говорю м’яко, у деяких людей це в одне вухо влітає, а з іншого вилітає; якщо Я говорю сильніше чи суворіше, деякі люди засмучуються й стають негативно налаштованими, кажучи: «Бог такий розгніваний, коли говорить зі мною. Я Йому точно більше не подобаюся, і Він незадоволений мною, тож хіба я не втратив усю надію на спасіння? Бог навіть більше мене не хоче, тож який сенс жити? Мені можна було б і померти!». Чи правильно це так розуміти? (Ні.) Чи думали б ви так? (Ні.) Деякі люди товстошкірі. Хоч би як їх розвінчували чи обтинали, їм байдуже. Хоч би що ти їм казав, вони не засмучуються у своїх серцях, думаючи: «Ти можеш казати все, що хочеш. Якщо я не приймаю цього у своєму серці, ти нічого не можеш зробити. Ти можеш обтинати мене, але поки ти не вичищаєш мене або не виключаєш мене, я не стану негативно налаштованим, як і не стану слабким. Я й далі робитиму все так, як робив раніше. Я просто не практикуватиму істину. Поки я не кою зла, що ти можеш мені зробити?». Це клопітно. Якщо вони не приймають істини й не практикують істини, чи можуть вони все ще досягти спасіння? (Ні.) Бачиш, люди – це істоти, з якими дуже важко мати справу. Що робить їх такими, з якими важко мати справу? З одного боку, у них є всілякі облудні думки й погляди; з іншого боку, вони володіють чимось фатальним – своїми розбещеними характерами. Облудні думки й погляди спонукають тебе мати облудні розуміння та сприймання, а також мати облудне ставлення, коли йдеться про певні речі. На цій основі ти також виражаєш свої облудні думки й погляди через свої розбещені характери, додаючи одну помилку до іншої. Хіба із цим не важко мати справу? (Важко.) Твої погляди й ставлення самі собою є облудними, проте ти однаково за них чіпляєшся, однаково намагаєшся пояснити й виправдати себе й відмовляєшся приймати істину. Ти навіть використовуєш певні тактики й наводиш усілякі причини та виправдання, щоб зняти із себе провину й ухилитися від відповідальності. Хіба це не виявлення розбещених характерів із одночасним чіплянням за свої облудні погляди? (Так і є.) Мати розбещені характери – це вже дуже клопітно, проте ти однаково чіпляєшся за облудні думки й погляди. Хіба це не робить проблему серйозною? Це викриває те, що ти непоступливий у своєму серці, відчуваєш відразу до істини, зарозумілий і лукавий, і що ти не залишаєш жодних прогалин ні в чому, що кажеш. Хіба це не живий сатана? (Так і є.) Якщо ти так поводитимешся, ти ніколи не здобудеш істини й життя. Якщо, визнавши це, ти можеш відпустити свої облудні думки й погляди, перестати використовувати їх для підходу до речей, змінити своє неправильне ставлення і, згідно з Божими словами та в той спосіб, якого Бог навчає людину, чесно й щиро розв’язувати проблеми, з якими ти стикаєшся, із богобоязливим серцем, тоді ти маєш життя-входження. Щойно ти маєш життя-входження, щойно ти повстав проти своїх облудних думок і поглядів, розв’язав і відпустив їх, і щойно твої сатанинські характери було тобою відкинуто, розв’язано й відпущено в процесі того, як ти практикуєш істину й здобуваєш життя-входження, чим саме ти живеш і що виявляєш? Речі, які узгоджуються з істинами-принципами й узгоджуються з Божими вимогами. Отже, те, чим ти живеш, є життям істини, якого вимагає Бог. Хіба не так? (Так.) Що є ключем до досягнення життя-входження? (Недостатньо просто мати бажання й суб’єктивний намір практикувати істину; потрібно мати реальні прояви практики істини.) Усі знають і розуміють це як доктрину, але практикувати це не так легко; це важко. Це певною мірою пов’язано з тим, хороша чи погана людськість людини. Люди із совістю й розумом можуть прийняти істину, тому їм менш важко її практикувати; якщо вони докладають зусиль, вони можуть її практикувати. Люди без совісті й розуму не люблять істини, тому їм дуже важко її практикувати; вони просто не можуть цього зробити. Тільки ті, хто може практикувати істину, мають життя-входження. Регулярно практикуючи істину, вони поступово здобувають життя. Ті, хто не може практикувати істину, дедалі більше віддаляються від життя-входження й не можуть здобути життя, чи не так? (Так.) Цей аспект є дуже простим питанням; це питання, яке часто обговорюється в повсякденному житті людей. Деякі особи можуть мати трохи чуттєвого розуміння у своєму розумі, але їм усе ще бракує особистого досвіду й усвідомлення цього питання. Якщо їх просять розповісти про своє розуміння, вони не можуть пояснити це чітко і не можуть пояснити це ясно. Завдяки такій бесіді чи вам тепер усе зрозуміло? (Так.) Тоді підсумуйте: Бог проникливо спостерігає за найпотаємнішим у серці людини, то чому ж Він досі перевіряє людину? (Тому що людині потрібно практично переживати Божу роботу, пізнавати свої власні розбещені характери й здобувати істину як своє життя через обставини, які організовує Бог. Це також процес, у якому Бог бере істину й бере Свої слова, і впрацьовує їх у людину. У цьому процесі людина неодноразово бореться зі своїми розбещеними характерами, неодноразово відкидає свої помилкові думки та погляди й поступово стає здатною повставати проти плоті й практикувати Божі слова; зрештою, вона може практикувати істину й здобувати її.) Цей процес було пояснено чітко. Ви всі розумієте? (Так.) Якщо сформулювати це так, питання здається дуже простим. Пояснення на словах може здаватися простим, але його практика охоплює багато деталей. Саме так це працює в теорії, як викладено на словах. По суті, це питання тепер було чітко обговорено: Божа перевірка людини – це процес, за допомогою якого Бог бере Свої слова і впрацьовує їх у людину, щоб ці слова стали її життям; це один зі способів, якими працює Бог, і це також процес, який людина мусить пережити, щоб досягти спасіння. Це завершує нашу бесіду на цю тему.

Дозвольте розповісти вам про те, як поводився один чоловік, а ви послухайте й подивіться, у чому полягала проблема. Тієї зими йшов сніг, і Я сказав людям, що їм слід піти відкинути сніг лопатами. Хтось запитав, чи людям слід відкидати його лопатами, чи зробити це машиною. Я сказав: «Якщо сніг занадто глибокий, використовуйте машину; якщо люди можуть впоратися з тим, щоб відкинути його лопатами, тоді не використовуйте машину». Хоча Я не сказав йому, наскільки глибоким має бути сніг, перш ніж слід використовувати машину, або за яких обставин людям слід відкидати його лопатами, Я сказав йому принцип. Але він просто не міг його зрозуміти й зовсім не знав, як відкидати сніг лопатою. Скажіть Мені, хіба Мої слова не було легко зрозуміти? Якби вас попросили це виконати, як би ви це виконали? (Спочатку я б подивився, наскільки багато нападало снігу, і вирішував би, виходячи з фактичної ситуації.) У деяких місцях снігу нападало на метр завглибшки, тоді як в інших його було лише на п’ять дюймів. Що б ти зробив? (Якби в більшості місць сніг був менше п’яти дюймів завглибшки, тоді людям слід відкидати його лопатами, а машину можна було б використати, щоб розчистити кілька окремих місць.) Що ви думаєте про цей принцип? (Він доречний.) Деякі люди не знають, як виконати навіть таку просту річ, як ця. Що означає не знати, як це виконати? Це означає не знати навіть того, як упоратися зі звичайними ситуаціями. Коли снігу було на дюйм, він запитав: «Чи варто нам іти й відкидати сніг лопатами? Чи слід людям відкидати його лопатами, чи нам варто використати машину?». Я сказав: «Ви можете відкидати сніг лопатами лише після того, як він перестане йти. Якщо сніг стає занадто глибоким, щоб люди могли відкидати його лопатами, використовуйте машину, щоб упоратися з ним. Це принцип». Він сказав, що зрозумів. Коли глибина снігу досягла двох дюймів, він знову прийшов запитати, чи слід відкидати його лопатами, і Я повторив принцип ще раз. Коли глибина снігу досягла семи дюймів, він прийшов запитати знову. Скажіть Мені, чи є в цієї людини хоч якийсь рівень? (Ні.) Я виклав принцип кілька разів, але він не міг його зрозуміти й раз у раз запитував, що слід робити. Він не міг збагнути, коли слід відкидати сніг лопатами, за яких обставин люди мають відкидати його лопатами або за яких обставин слід використовувати машину. Наскільки ж низьким має бути його рівень? Скільки ще довелося б сказати, упорядковуючи роботу для такої людини, перш ніж вона змогла б зрозуміти? Така людина не може нічого чітко бачити. Тож у чому була проблема із цією його поведінкою? Чи зрозумів він те, що Я сказав? (Він не зрозумів; він дотримувався приписів.) Якби він дотримувався приписів, він мав би поспішити відкидати сніг лопатою. Незалежно від того, чи він упорядкував би, щоб люди відкидали його лопатами, чи зробив би так, щоб його відкинули машиною, він мав би принаймні дотримуватися чи одного, чи іншого. Але чи дотримувався він хоч чогось одного? Він не пішов відкидати сніг лопатою; він просто раз у раз запитував, чи слід його відкидати, і чи слід людям відкидати його лопатами, чи варто використати машину. Чому він і далі запитував замість того, щоб щось робити? (Насправді він хотів використати машину, щоб відкинути його, але не хотів ухвалювати рішення сам; він просто чекав, поки Бог віддасть розпорядження.) Він чекав, поки Я віддам розпорядження. Чи показувало це його ставлення хоч якийсь намір коритися? (Ні.) Спочатку подивімося, чи міг він зрозуміти принцип, який Я виклав. Чи зрозумів він те, що Я сказав? (Ні.) Він не зрозумів. Він просто хотів, щоб Я прямо сказав йому, що робити, чого не робити і як це робити. Це були єдині слова, які він міг зрозуміти; він просто не міг зрозуміти принципи. Почувши принцип, він був абсолютно розгублений, ніби читав небесну книгу без слів і відчував, що все це – таємниця. Він не міг зрозуміти принцип і не знав, що робити, тому, коли дійшло до того, щоб впоратися зі снігом, який накопичився, усе, що він знав, – це і далі запитувати, чи слід людям відкидати його лопатами, чи варто використати машину. Скажіть Мені, хіба те, що ви маєте справу з такою людиною, не викликає у вас дискомфорт і засмучення? (Так, це засмучує мене й дуже втомлює.) На що схоже поводження з такою людиною? Опишіть це. (Це трохи схоже на розмову із цегляною стіною; хоч що ти кажеш, вона не розуміє.) Хіба розмова з такою людиною не схожа на поводження з дитиною трьох-п’яти років? Хіба це не схоже на розмову зі звіром? (Так і є.) Тоді скажіть Мені, чи виснажливо мати справу з такою людиною? Чи злить це вас? (Так, це мене злить.) Поводження з такою людиною і дратує, і виснажує. Тож як слід поводитися з такою людиною? Просто відішліть їх негайно й покінчіть із цим. Використовуйте того, хто може зрозуміти цей принцип і, почувши його, може практикувати й виконувати завдання згідно із цим принципом і може влагодити справу. Говорити будь-що тому, хто не може зрозуміти принцип, безглуздо. Хоч як ти це пояснюєш, він однаково не зрозуміє і докучатиме тобі нескінченними запитаннями, як дурень. Він навіть думає, що ставити запитання в такий спосіб дуже розумно, думаючи: «Подивіться, хіба я не виконую цю роботу дуже конкретно й дуже ретельно? Коли сніг був завглибшки в один дюйм, я поспішив запитати, чи слід його відкидати, а коли він досяг двох дюймів, я не наважився зволікати й поспішив запитати знову. Бачите, я не дію нерозважливо. Хіба в мене немає покори й вірності? Хіба я не відповідальний? Я своєчасно ставлю запитання й надаю своєчасний зворотний зв’язок, анітрохи нічого не затримуючи!». Хіба вони не дуже задоволені собою? (Так і є.) Якщо ти відішлеш їх, що вони подумають? Вони навіть почуватимуться ображеними, думаючи: «Я так багато хвилювався й так багато метушився заради цієї справи! Хіба мені було легко? Як мене могли зрештою відіслати?». Чи прийняли б вони це у своєму серці? (Ні.) Рівень такої людини занадто низький. Що вже й казати про те, що істини-принципи поза їхніми межами; навіть принципи виконання звичайного завдання для них незбагненні й перебувають поза їхніми межами. Вони не володіють рівнем інтелекту нормальної людини, тож як істина може бути в межах їхньої досяжності? Відсилання їх насправді відповідає принципам, але вони цього не розуміють і навіть почуваються скривдженими й ображеними. Така людина не може збагнути принципів навіть у дрібних справах, тож хіба великі справи, справи, що стосуються істини, у межах її досяжності? (Ні.) Тим паче ні. Отже, для деяких людей, які не можуть зрозуміти істину, істини-принципи недосяжні. Чи можуть такі люди практикувати істину? (Ні.) Дехто каже: «Згідно з тим, що Ти кажеш, оскільки така людина не може практикувати істину, хіба це не означає, що вона не може досягти спасіння?». Хіба це так? Що тобі слід робити, якщо істини-принципи для тебе недосяжні? Є простий спосіб, який дасть тобі змогу виконувати свій обов’язок до кінця. Якщо істини-принципи для тебе недосяжні, тоді дотримуйся одного припису: виконуючи свій обов’язок, ти мусиш мати справжнє й щире серце, покладатися на свою совість і розум, щоб робити те, що можеш, якомога краще, і тобі категорично не можна грати в психологічні ігри. З огляду на те, що твій рівень і так дуже низький і ти не маєш здатності розуміти істину, якщо, виконуючи свій обов’язок, ти досі зовсім не маєш справжнього серця й досі граєш у психологічні ігри, хіба це не диявольська природа? Такій людині кінець. То що ж означає мати справжнє серце у виконанні свого обов’язку? Це означає робити стільки, на скільки ти здатен. Візьмімо, наприклад, відкидання снігу. Згідно з наданим принципом, люди мають відкидати його лопатами, якщо можуть, і використовувати машину, якщо не можуть. Якщо ти бачиш, що випав дюйм снігу, і не знаєш, чи слід відкидати його вручну лопатою, чи машиною, ти можеш спочатку почати відкидати його лопатою, і використати машину, лише якщо ти справді не можеш впоратися із цим вручну. Хоча ти не знаєш, чи правильно так робити, ти докладаєш до цього всіх сил, не викручуючись і не лінуючись. Навіть якщо зусилля, яких ти доклав, виявляться марними, щонайменше твоє серце щире перед Богом. Коли Бог бачить, що ти маєш щире серце, і що ти не викручувався, не лінувався й не грав із Ним у психологічні ігри, Бог прийме твою хорошу поведінку. Але якщо ти викручуєшся, лінуєшся й граєш із Богом у психологічні ігри, Бог гидуватиме тобою, і якщо ти не покаєшся, Бог засудить тебе й відсіє тебе. Які є прояви психологічних ігор із Богом? Ти думаєш собі: «Я не розумію щойно даного принципу. Випав дюйм снігу, тож чи слід відкидати його вручну лопатою, чи варто використати машину? Якщо його не слід відкидати вручну, а я зроблю саме так, хіба це не означатиме докладання зайвих зусиль? Якщо я використаю машину, то що, як сніг неглибокий і його слід відкидати вручну, а я використаю машину – хіба мене не звинуватять у нерозважливому використанні машини й марнотратстві пального? Мені точно не можна діяти нерозважливо. Якщо я так зроблю, не тільки всі мої зусилля можуть бути марними, а й мене звинуватять. Мене навіть можуть обітнути й змусити відшкодувати збитки. Я мушу отримати чітку відповідь, перш ніж діяти». У тебе в голові такий задум. Як це називається? (Лукавство.) Це і є психологічні ігри. Коли той чоловік так грав у психологічні ігри, зовні він міг здаватися покірним, і він вдавав, що шукає і не діє нерозважливо, але насправді мав приховані мотиви. Люди не могли цього розпізнати, але Бог давно побачив, що цей чоловік не був простодушним. Він не хотів працювати, тому завжди знаходив відмовки, щоб ставити запитання. Він використовував форму хорошої поведінки як маскування, щоб приховати власний намір. Коли хтось так грає в психологічні ігри й вдається до лукавства, в очах Бога це є переступом. Ви розумієте? (Так, ми розуміємо.) Тоді чи зрозуміло вам тепер, як вам слід практикувати? Хоча ти не розумієш істин-принципів, тобі не слід грати з Богом у психологічні ігри. Тобі слід сказати: «Моє мислення безтолкове, мій рівень низький, а істини-принципи для мене недосяжні. Тому я зроблю щось практичне: я докладу трохи більше зусиль і зроблю трохи більше сам. Коли я втомлюся, я трохи відпочину, а потім продовжу працювати». Навіть якщо хтось зрештою скаржитиметься, що зусилля, яких ти доклав, були непотрібними й марними, Бог побачить, що твоє серце справжнє й чесне. Бог визнає тебе, і ти не скоїш переступу. Чи легко цього досягти? (Так.) Це найпростіший принцип практики. Хоча він простий, є побоювання, що ти можеш не зуміти цього зробити. Ті, хто розуміє істину, мають способи розв’язати будь-що, із чим вони стикаються, і вони мають принципи щодо того, як ставитися до кожного типу людей: у своєму ставленні до дурних людей вони мають принципи щодо того, як ставитися до таких людей, і у своєму ставленні до злих людей вони мають принципи щодо того, як поводитися з такими людьми. Якщо ти розумієш істину, але не практикуєш її, а натомість граєш у психологічні ігри, це становить переступ. Якщо ти маєш справжнє серце, і щойно ти розумієш принцип, можеш відповідно практикувати його, не коячи переступу перед Богом, тоді те, що ти робиш, буде прийнято Богом. У чому тут ключовий момент? (Не грати в психологічні ігри й спершу практикувати відповідно до того, що ми можемо зрозуміти.) Не грай у психологічні ігри; май справжнє серце щодо Бога. Май справжнє серце щодо роботи, завдань і місії, які дає тобі Бог. Практикуй стільки, скільки розумієш. Навіть якщо ти не розумієш, ти однаково можеш триматися базового значення Божих слів; навіть якщо ти слідуєш приписам, ти однаково мусиш цього триматися. Правильно? (Так.) Який тут принцип? Яким є необхідний стандарт Бога для людини? Божі вимоги до людини невисокі; тобто тобі потрібно мати справжнє серце. Хоча Бог відчуває відразу до людей, які не розуміють принципів і мають низький рівень, і не любить їх, якщо ти маєш справжнє серце, Бог однаково прийме тебе, і Він ставитиметься до тебе справедливо. Якщо ти не маєш справжнього серця й завжди граєш із Богом у психологічні ігри, то хоч би яким хорошим був твій рівень чи хоч би яким високим було твоє сприймання, Бог однаково гидуватиме тобою, і Він запише переступи, які ти коїш. Чи ви розумієте? (Так, ми розуміємо.) Усе це речі, які часто трапляються в повсякденному житті. Тепер у вас має бути шлях щодо того, як розглядати такі речі, чи не так? (Так.) На цьому ми завершимо нашу бесіду про цей аспект.

Раніше ми досить багато бесідували про уявлення та фантазії щодо втіленого Бога. Ми також докладно бесідували про те, як відпустити й як розв’язати уявлення та фантазії щодо втіленого Бога. Спираючись на цей зміст, на завершення ми побесідуємо про те, як досягти мовчазного порозуміння з Богом. Звісно, на нинішньому етапі це стосується мовчазного порозуміння з утіленим Богом. Чи легко досягти мовчазного порозуміння з Богом? (Ні, нелегко.) У межах того, що ви можете зрозуміти, що людина мусить щонайменше мати, щоб досягти мовчазного порозуміння з Богом? Що вона мусить мати в плані рівня, людськості, прагнення, шляху, яким вона йде, тощо, щоб досягти мовчазного порозуміння з Богом? (У плані рівня, людина мусить мати здатність до сприймання; у плані людськості, людина мусить принаймні мати совість і розум; і людина також мусить бути здатною розуміти деякі істини. Лише тоді можна досягти мовчазного порозуміння з Богом.) (Щоб досягти мовчазного порозуміння з Богом, по-перше, людина мусить мати справжнє серце й бути щирою щодо Бога. З іншого боку, людина мусить мати рівень і мусить розуміти Божі наміри та Його вимоги до людини. Інший аспект полягає в тому, що погляди людини на речі та позиції, що стоять за її прагненням, мають стати сумісними з Божими. Лише тоді буде легко досягти мовчазного порозуміння з Богом.) Чи є щось іще? (Я можу згадати один аспект: оскільки Бог дуже щирий, коли Він говорить із людьми, якщо люди бажають мати мовчазне порозуміння з Богом, вони також мусять мати щире ставлення.) Це також один аспект; щонайменше це одна позиція. Те, як досягти мовчазного порозуміння з Богом, – це дуже широка тема. Це також дуже глибока тема. Бесіда з вами про цей зміст подібна до викладання університетських курсів вихованцям дитячого садка. Судячи з розуміння, яким ви щойно поділилися, багато хто з вас абсолютно нічого не знає про цей аспект. Це ще більше підтверджує те, наскільки ви не дотягуєте: ви не розумієте цього аспекту істини, ви ніколи не думали про цю тему, і ця тема для вас недосяжна. Те, як досягти мовчазного порозуміння з Богом, – це остання тема, що стосується відпускання уявлень і фантазій про втіленого Бога. Це дуже важлива тема. Це мета, якої людина зрештою може досягти, слідуючи за втіленим Богом, і це також один із виявів життя-сутності, яким людина може жити, коли вона вірить у Бога й здобуває істину як своє життя. Відпускання своїх уявлень і фантазій про втіленого Бога – це не просто питання відсутності уявлень про Бога. Цей аспект істини охоплює багато уявлень і фантазій про втіленого Бога, і він також охоплює різне ставлення людей до втіленого Бога, їхнє різне розуміння Його та їхні різні способи практики в їхньому поводженні з Ним. Найкращий результат, якого зрештою можна досягти, практикуючи цей аспект відпускання уявлень і фантазій про втіленого Бога, полягає в тому, щоб люди мали мовчазне порозуміння з утіленим Богом. Це «мати мовчазне порозуміння» – це людський спосіб висловлення; словами, які ми часто використовуємо, це означає бути в злагоді з Богом і бути сумісним із Богом. Але з огляду на духовний зріст людини, з огляду на властивості людини та з огляду на сутність людини, і судячи з кожного аспекту її походження та умов, для людини насправді абсолютно неможливо досягти того, щоб бути в злагоді з Богом, або досягти того, щоб бути сумісною з Богом. Тому використання вислову «бути сумісним із Богом» було б дещо нереалістичним, а також дещо порожнім і необ’єктивним. Тому Я ретельно це обміркував і визнав термін «мовчазне порозуміння» більш об’єктивним і більш доречним, і його можна вважати відносно влучним. Хіба не так? (Так.) Відпускання уявлень і фантазій про втіленого Бога зрештою не вимагає від тебе стати сумісним із Богом. Через те, що життя людини й життя Бога відрізняються за сутністю, і через проблеми людини в усіх аспектах, людина ніяк не може стати сумісною з Богом. Вимагається лише одне: людина мусить досягти мовчазного порозуміння з Богом. Що означає це мовчазне порозуміння? Це означає: щоразу, коли щось трапляється, ти можеш стояти на одному боці з Богом, мати ту саму позицію, поділяти ті самі думки й погляди та використовувати ті самі стандарти, що узгоджуються з істинами-принципами, щоб розглядати, розуміти будь-яку людину, подію та річ і мати справу з нею. Ось що називається мовчазним порозумінням. Кажучи просто, мовчазне порозуміння означає знати, про що думає інший, коли жоден із вас не промовляє і слова, і мати однаковий погляд на ту саму річ без жодної потреби спілкуватися словами. Як ще можна описати мовчазне порозуміння? (Бути на одній хвилі.) Правильно, бути на одній хвилі. Навіть якщо двоє не живуть в одному регіоні чи в одному просторі, оскільки вони мають однакові думки й погляди, і вони мають однакову позицію та однакову перспективу, і вони також мають однакове ставлення до всього, не маючи потреби спілкуватися й не маючи потреби обмінюватися жодними словами, вони можуть дійти до однакових методів і шляхів розв’язання будь-якої проблеми, і вони також можуть прийти до однакових цілей і намірів у її розв’язанні. Ось що називається мовчазним порозумінням; це схоже на те, що люди називають «бути на одній хвилі». Якщо людина може бути на одній хвилі з Богом, це називається мовчазним порозумінням. Що людина мусить мати, щоб досягти мовчазного порозуміння з Богом або щонайменше з утіленим Богом? Ви щойно дещо сказали. Дехто з вас говорив точніше, тоді як інші не зовсім влучили в ціль. Ті, хто говорив точно, мають надію на досягнення мовчазного порозуміння з Богом.

Які умови мусить мати людина, щоб досягти мовчазного порозуміння з Богом? По-перше, людина мусить мати щиру довіру. Чи це важливо? (Так.) Зокрема, щира довіра означає мати справжню віру в Бога. Тобто ти визнаєш, що Він є Творцем, ти віриш, що Він може володарювати над усім сущим, і ти розумієш, яким є Його ставлення до людства та яким є Його ставлення до всіх подій і речей. У своєму серці ти маєш певне відчуття й знання того, що Він говорить і робить, Його сутності, Його ідентичності, Його всемогутності, Його сили, Його влади тощо. Це щира довіра. Ця щира довіра стосується віри. Однак ця віра – це не просто питання словесного визнання того, що втілений Бог є Творцем і що Він є Богом; це не просто визнання й усвідомлення Його ідентичності, статусу та сутності. Радше це означає мати базове або глибоке розуміння й знання Його ідентичності, статусу та сутності. Це щира довіра. Лише після того, як ти матимеш справжнє й базове розуміння, знання та досвід, ти зможеш мати справжню віру у Творця. Це одна з умов, яку людина мусить мати, щоб досягти мовчазного порозуміння з Богом. З іншого боку, людина мусить мати справжнє серце. Мати справжнє серце означає, що твоє серце є щирим до Бога. Ти не віриш у Бога й не слідуєш за Богом безтолково, і ти не просто бавишся. Твоя довіра до Бога й твоє слідування за Богом не схожі на те, як ти ставився б до звичайної людини; це також не релігійна довіра, це не ритуал, це не акт віддання шани, а тим паче це не акт поклоніння. Радше ти маєш справжнє серце. Мати справжнє серце означає, що щонайменше ти мусиш бути здатним віддати Богові все, що маєш; ти мусиш принаймні бути готовим це зробити. Якщо Бог каже тобі померти, ти це обмірковуєш: «Бог сказав мені померти, тому я піду й помру. Хоча я не бажаю цього у своєму серці, я однаково мушу віддати себе Богові». Ти мусиш мати таке справжнє серце. Крім того, хоч би чого Бог просив від тебе, хоч би що Він просив тебе віддати або хоч би що Він казав тобі зробити, ти можеш скоритися Йому й не торгуватися з Ним; твоє ставлення до Бога серйозне й непідробне. Навіть якщо в тебе є розбещені характери й навіть якщо в тебе досі є багато уявлень і фантазій про Бога, щонайменше це твоє серце є справжнім, і ти щирий щодо Бога. Мати справжнє серце до Бога – це друга умова, яку людина мусить мати, щоб досягти мовчазного порозуміння з Богом.

Якщо людина хоче досягти мовчазного порозуміння з утіленим Богом, після того, як вона матиме дві умови – щиру довіру та справжнє серце, третьою умовою, яку вона мусить мати, є уважність. Слово «уважність» трохи абстрактне; що означає бути уважним? Це означає: те, що Бог хоче сказати й те, що Бог хоче зробити, те, про що Бог тривожиться й хвилюється, і те, чому Бог радіє, – усе це може торкнутися твого серця, і все це може вплинути на твій настрій і твої емоції. Ти можеш думати про те, про що думає Бог, і тривожитися про те, про що тривожиться Бог; це називається бути уважним. Бути уважним означає, що коли ти бачиш значення того, що говорить Бог, і бачиш кожен Божий крок, ти можеш зрозуміти Боже серце й можеш позитивно й ініціативно співпрацювати з Богом, робити все, що можеш, і виконати обов’язок, який ти маєш виконувати, задовольняючи й втішаючи Боже серце. Це і є бути уважним. Крім того, щодо Божих вимог, ти можеш прийняти їх і скоритися їм, тим самим задовольняючи Бога; ти маєш бажання слідувати Божій волі й можеш ініціативно співпрацювати. Це називається бути уважним. Наприклад, коли ти читаєш Божі слова: «Хто може годувати Моїх овець? Хто Мій Петро? Хто той, хто слідує Моїй волі?», – ці слова Бога доторкнуться до тебе. Почувши ці Божі слова, ти можеш відчути Його тривогу та Його смуток; твоє серце сколихнеться, і ти візьмеш Божі слова близько до серця й розмірковуватимеш над ними. Щоразу, коли ти бачитимеш ці слова Бога, ти будеш зворушений; ці слова Бога займуть місце у твоєму серці, і ти матимеш бажання задовольнити Бога, задовольняючи Його наміри та приносячи Йому втіху. Чи це прояв уважності? (Так.) Наприклад, Бог каже: «Я хочу здобути на землі групу людей, які відповідають Моїм намірам». Ти розмірковуєш у своєму серці: «Бог хоче здобути на землі групу людей, які відповідають Його намірам. Як Бог це робить? За допомогою яких засобів це буде досягнуто? Як мені слід співпрацювати, щоб задовольнити Бога?». Це називається проявом уважності. Ти мусиш чітко розуміти у своєму серці, як тобі слід переживати Божу роботу, щоб стати людиною, яка відповідає Божим намірам, і як тобі слід прагнути до істини та як тобі слід практикувати істину, щоб бути вдосконаленим Богом і почати відповідати Його намірам. Якщо в тебе є такі думки, ти бажатимеш ініціативно співпрацювати з Богом. Це називається проявом уважності. Це ставлення, і це також вибір у тому, як людина живе по-людськи. Це і є уважність. Це так само, як люди шанують своїх батьків – коли в їхніх батьків є труднощі, вони готові допомогти; коли вони бачать, що їхні батьки мають слабке здоров’я, вони починають тривожитися у своїх серцях і намагаються всіма можливими способами отримати медичне лікування та медичний догляд для своїх батьків, щоб їхні батьки могли якнайшвидше відновити своє здоров’я, а їхні хвороби та біль можна було полегшити. Це прояв шанування своїх батьків. Тобто, якщо ти не знаєш про труднощі, хвороби та біль своїх батьків, це одна справа; щойно ти дізнаєшся про них, ти будеш особливо стурбований і особливо уважний, і ти зробиш усе можливе, щоб зменшити страждання своїх батьків. Це називається проявом уважності. Тоді як щодо того, як ти ставишся до Бога? Божі вимоги до людини невисокі. Діти можуть проявляти уважність до своїх батьків, тому людина також може проявляти уважність до Бога. Чи розумієте ви тепер цей аспект прояву уважності до Бога? (Ми розуміємо.)

Якщо людина хоче досягти мовчазного порозуміння з утіленим Богом, четверта умова, яку вона мусить мати, полягає в тому, що вона мусить розуміти Божі наміри. Якщо ти хочеш проявляти уважність до Божого серця, хочеш задовольнити Його, хочеш, щоб Його бажання здійснилися, і хочеш, щоб Він отримав утіху, тоді ти мусиш розмірковувати: «Якими є Божі наміри? Що Бог хоче зробити? Чого Бог хоче? Про що Бог тривожиться? Про що Він хвилюється? Через що Він сумує? Через що Він відчуває біль? За що Бог платить ціну? Яким є необхідний стандарт Бога? Якими є Божі вимоги? Що Бог висловив? Що Бог сказав людству?». Якщо ти хочеш проявляти уважність до Божих намірів, ти мусиш розуміти, якими є Його наміри. Щоб розуміти Божі наміри, ти мусиш часто шукати й розмірковувати в різних речах, з якими стикаєшся. Незалежно від того, чи ти лідер, чи працівник, куратор якогось робочого завдання чи звичайний віруючий, ти мусиш шукати, якими є Божі наміри та яким є Його необхідний стандарт у різних людях, подіях і речах, з якими ти стикаєшся. Ти мусиш невтомно обмірковувати їх, а також шукати їх і розмірковувати над ними, не обмежуючись жодною формою. Зрештою, щойно ти зрозумієш Божі наміри та необхідний стандарт Бога, тобі буде легко досягти мовчазного порозуміння з Богом, і ти матимеш базові умови. То скажіть Мені, які базові умови слід мати людині, щоб досягти мовчазного порозуміння з Богом? (Людина мусить мати умови в чотирьох сферах: по-перше, щиру довіру до Бога; по-друге, справжнє серце щодо Бога; по-третє, уважність до Бога; і по-четверте, розуміння Божих намірів.) Ви їх пам’ятаєте? Це ці чотири? (Так.) Жодної із цих чотирьох умов не має бракувати; щойно ти відповідатимеш цим чотирьом умовам, ти зможеш мати мовчазне порозуміння з Богом. Кожна з них виглядає дуже простою, але насправді досягти її нелегко. Тож яку із цих чотирьох умов ви маєте? (Строго кажучи, ми ще не досягли жодної з них.) Строго кажучи, ви не маєте жодної з них. Якщо не говорити так строго, більшість людей має крихту справжнього серця щодо Бога. Чи доречно так казати? (Доречно.) Що стосується інших трьох умов – щирої довіри, уважності до Бога та розуміння Божих намірів, – люди не мають їх анітрохи, чи не так? (Так.) Незалежно від того, маєте ви їх чи ні, ви мусите прагнути до цих аспектів і досягати так багато, скільки можете. Якщо ти зробив усе можливе, то незалежно від того, якого рівня ти зрештою зможеш досягти, щонайменше ти матимеш чисту совість і вчиниш правильно щодо себе. Але якщо ти не прагнеш угору й зрештою залишаєшся з жалем, тоді ти можеш лише бити себе в груди й звинувачувати себе. Незалежно від того, чи можеш ти відповідати цим чотирьом умовам, і незалежно від того, якого рівня ти можеш досягти, щонайменше ти мусиш прагнути вгору. Це обумовлено тим, що стандарт тепер знижено, і крок назад уже зроблено. Від тебе не вимагається бути сумісним із Богом. Стандарт сумісності з Богом дуже високий, і ти не можеш до нього дотягнутися. Тепер від тебе вимагається лише досягти мовчазного порозуміння з Богом. Тобі слід робити все можливе, щоб прагнути вгору до цього – не здавайся – і зрештою прийти до того, щоб мати щиру довіру до Бога, мати справжнє серце щодо Бога, мати уважність до Бога й бути здатним розуміти Божі наміри. Процес досягнення цих чотирьох умов – це також процес досягнення мовчазного порозуміння з Богом. Звісно, щойно ти повністю досягнеш цих чотирьох умов, ти матимеш повне мовчазне порозуміння з Богом.

Ми закінчили бесіду про ці чотири умови, які слід мати, щоб досягти мовчазного порозуміння з Богом. За звичайною практикою, хіба нам не слід навести кілька прикладів? Це те, що ви найбільше любите слухати, і це також необхідний шлях і метод, завдяки якому ви приходите до розуміння різних істин. Наведення деяких позитивних і негативних прикладів дасть вам змогу зрозуміти істину про мовчазне порозуміння з Богом і принципи практики щодо цього. На ваш погляд, чи є хтось серед людей навколо вас або людей, про яких ви знаєте, хто вже відповідає цим чотирьом умовам, тобто хто вже досяг мовчазного порозуміння з Богом? Принаймні у ваших очах ця людина має мовчазне порозуміння з Богом, може нести важку ношу й може завершити місію, дану Богом. Наведіть кілька прикладів. Хто є такою людиною? (Чоловік, якого використовує Святий Дух.) Окрім чоловіка, якого використовує Святий Дух, чи можете ви навести ще кілька прикладів людей, які мають мовчазне порозуміння з Богом? Подивімося, що спільного мають люди цього типу. На деяких їхніх прикладах нехай кожен побачить, які риси мають люди цього типу: їхні слова, дії та поведінка, їхні думки й погляди щодо того, як вони живуть по-людськи й влагоджують справи, їхнє ставлення до Бога й до істини, їхнє ставлення до власних місій та обов’язків – їхні прояви та спільні риси, які вони мають у цьому плані. Окрім чоловіка, якого використовує Святий Дух, чи є ще такі люди? (Ні.) Тоді побесідуймо про те, як чоловік, якого використовує Святий Дух, досяг мовчазного порозуміння з Богом, або, іншими словами, які речі зробив чоловік, якого використовує Святий Дух, що є проявами мовчазного порозуміння з Богом. Дехто може знати про ці речі, а дехто – ні. Незалежно від того, знаєте ви про них чи ні, у будь-якому разі вам слід спробувати здобути розуміння й спробувати зробити порівняння на основі теми, про яку ми сьогодні бесідували.

Щоб бесідувати про прояви мовчазного порозуміння, яке чоловік, якого використовує Святий Дух, має з Богом, нам слід почати з висловлювань і слів Святого Духа до церков. Перше висловлювання Святого Духа до церков стало моментом, з якого Бог офіційно почав говорити слова й промовляти висловлювання до людства в ідентичності Самого Бога, розгортаючи Свій третій етап роботи – роботу періоду Царства, а саме роботу промовляння до всього людства для здійснення кари й суду. Починаючи з першого висловлювання Святого Духа, чоловік, якого використовує Святий Дух, читав їх, але не просто читав їх сам, а потім поширював у церкві. Він подумав собі: «Ці слова не є ні звичайними, ні звичними; здається, вони походять від Святого Духа. Оскільки вони походять від Святого Духа, усі брати й сестри в церкві мають право їх побачити. Це Боже висловлювання, і цю велику новину слід повідомити всім». Отже, щоб усі в церкві дізналися про цю новину й побачили слова та висловлювання Святого Духа, що слід було зробити? Звичайні люди справді не мали цієї ноші, і вони не знали, як це зробити. Тоді чоловік, якого використовує Святий Дух, почав це робити; тобто він узяв слова Святого Духа й поширив їх у церкві, щоб більше Божих обранців змогли прочитати Божі слова. У той час через обмеження – неможливість відкрито друкувати книги про віру в Бога в середовищі материкового Китаю, де віру переслідували, – чоловік, якого використовує Святий Дух, організував молодих людей у церкві, які писали охайно й були сумлінними в справах, щоб вони переписували й робили копії слів Святого Духа під копірку. Після того, як їх було скопійовано, копії розіслали в кожен регіон і район; потім райони розіслали їх до церков у різних місцях, а церкви потім розіслали їх окремим особам. Принаймні кожна церква мусила мати одну або кілька рукописних копій слів Святого Духа до церков. Щоразу, коли з’являлося одне з останніх Божих висловлювань, чоловік, якого використовує Святий Дух, упорядковував, щоб люди робили його копії під копірку. Коли висловлені слова досягали певного обсягу, він організовував людей, щоб надрукувати їх у вигляді книг. У такому місці, як Китай, що так шалено опирається Богу, навіть віра в Бога була пов’язана з ризиком, не кажучи вже про друкування книг про віру в Бога. У разі арешту це означало смертну кару. Тому купівля друкарських машин та обладнання в той час також була пов’язана з ризиком. Навіть за тих обставин чоловік, якого використовує Святий Дух, усе ж організував людей, щоб добре виконати цю роботу, доручивши людям купити деякі машини та обладнання, і організувавши людей, щоб вони друкували на машинці та вчилися верстати, і впорядкувавши, щоб брати й сестри взяли на себе відповідальність за друк і зшивання Божих слів у книги. Від набору тексту, верстки, коректури та друку до зшивання й подальшого розповсюдження книг по церквах у різних місцях – чоловік, якого використовує Святий Дух, організував людей для виконання всієї цієї роботи. Скажіть Мені, якби чоловік, якого використовує Святий Дух, не організував цього, хто б узяв на себе керівництво у виконанні цієї роботи? (Ніхто б цього не зробив.) Виконуючи цю роботу, з одного боку, потрібно було гарантувати безпеку; з іншого боку, люди, обрані для кожного етапу роботи, мали бути придатними. Завдяки цьому процесу ці книги зрештою було одну за одною надіслано до церков у різних місцях. Хоча якість друку книг у той час була набагато гіршою, ніж зараз, судячи з тогочасного середовища, фінансового стану церкви та умов людей у всіх аспектах, досягти того, щоб кожен мав по одному примірнику «Слова Святого Духа до церков» та «Ідіть за Агнцем і співайте нових пісень», було вже дуже добре й дуже важко. Якби ніхто цього не організував і не було правильної людини для виконання цієї роботи, то хоч би скільки слів було від Святого Духа до церков, їх неможливо було б вчасно надіслати до церков, і вони могли б узагалі не дійти до братів і сестер і не досягти того, щоб кожен мав по одному примірнику. Відтоді, як Бог почав промовляти Своє перше висловлювання, і дотепер чоловік, якого використовує Святий Дух, наполегливо виконує цю роботу. Робота з друкування книг має довгу історію, і коли було досягнуто того, що кожен мав по одному примірнику, можна було вважати, що друкарська робота досягла результатів.

Окрім упорядкування людей для друку «Слів Святого Духа до церков» та їхнього своєчасного розповсюдження, ще одним пунктом роботи чоловіка, якого використовує Святий Дух, було заснування церков у різних місцях. У той час церкви в різних місцях складалися з людей, які щойно прийняли цей етап роботи. Багато церков не мало підхожих лідерів і працівників. Церкви були хаотичними всередині, адміністративні структури були хаотичними, і кадрові питання також були хаотичними, тобто кожен аспект був хаотичним. Тоді чоловік, якого використовує Святий Дух, почав виправляти ситуацію, створюючи адміністративні структури та зрощуючи лідерів і працівників. Потім, крок за кроком, він знайшов усіх тих, хто мав певне завзяття, міг присвячувати себе, міг бути зрощеним, а також міг покинути свою сім’ю, і доручив їм виконувати церковну роботу. У той час люди в деяких місцях одружувалися рано. У шістнадцять, чи сімнадцять, чи вісімнадцять, чи дев’ятнадцять років вони думали про те, щоб одружитися, мати дітей і дати потомство. Брати й сестри в церкві не були винятком і також перебували під впливом цих місцевих звичаїв. Багато братів і сестер, які були ревними у своїй вірі в Бога, також досягли цього віку. Якби церква не просувала й не зрощувала їх, не поливала їх часто, не покладала на них ношу й не доручала їм виконувати роботу в різних місцях, то ці люди могли б одружитися і, можливо, наразі вже були б бабусями чи дідусями. У той час можна було вважати, що деякі із цих молодих людей здобули особливу прихильність. Деякі церкви не могли знайти людей хорошого рівня серед старших людей, щоб вони служили лідерами й працівниками. Деякі люди кращого рівня все ще не могли покинути свої сім’ї, тоді як деякі інші мали низький рівень і були просто нездатні виконувати фактичну роботу, а мали лише певну ревність і були готові бігати в справах та присвячувати себе. Що ж тоді було робити? Чоловік, якого використовує Святий Дух, зростив деяких молодих людей хорошого рівня й просунув їх, щоб вони їздили по церквах у різних місцях і виконували роботу, тому що вони могли покинути свої сім’ї і були відносно вільними. Після того, як ці люди були зрощені, принаймні церковне життя в церквах у різних місцях можна було гарантувати. Разом зі словами Святого Духа до церков церковне життя й церковна робота в церквах у різних місцях стали дещо нормальнішими. Деяким із цих молодих людей зараз близько п’ятдесяти років. Можна сказати, що, слідуючи за Богом дотепер, вони багато чого пережили. Можливо, вони відчувають, що найбільшою удачею для них є те, що вони не проминули нагоди бути просунутими й зрощеними Божим домом у той час, і не почали, як невіруючі, обговорювати шлюб, коли досягли цього віку, і не пішли під вінець. Хоча сьогодні вони залишаються самотніми, вони багато чого здобули й зрозуміли чимало істин. Заснування церков у різних місцях і зрощування лідерів і працівників було одним аспектом роботи. Інший аспект полягав у тому, що церковне життя – це не лише питання можливості читати Божі слова й мати роботу Святого Духа. Церковне життя вимагало багато змісту. У вірі в Бога, окрім читання Божих слів, людям також потрібно було бесідувати про істину й говорити про свої переживання. Вони також мали певні потреби щодо форм розваг, як-от співу гімнів і танців. Тому чоловік, якого використовує Святий Дух, створив команду зі співів гімнів, організував деяких людей для написання досвідних гімнів, а також писав гімни сам. Мета полягала в тому, щоб дати братам і сестрам пісні для співу та збагатити церковне життя. Після того, як гімни були написані, як їх можна було рівномірно розповсюдити по церквах, щоб усі брати й сестри могли навчитися їх співати? Чоловік, якого використовує Святий Дух, організував людей, щоб вони співали гімни, і знайшов людей, щоб їх записати. У той час усі співаки й музиканти були аматорами. Вони не проходили професійної підготовки й почали практикуватися без особливих музичних знань. Коли записували пісні, не було хорошого звукозаписного обладнання, як не було й висококласних інструментів для музичного супроводу. Ерху вважався відносно практичним інструментом, і його наявність могла вважатися наявністю супроводу. Кілька осіб також трохи вміли грати на акордеоні або електронному синтезаторі. Коротко кажучи, усі вони були аматорами, але досягти такого рівня на той час було вже нелегким завданням. Звісно, незалежно від того, чи були створені зрештою твори хорошими, чи ні, ця справа потребувала когось, хто б її організував. Хоч би що було потрібно церквам, хоч би що було потрібно братам і сестрам, і хоч би якої співпраці вимагала від людини Божа робота, чоловік, якого використовує Святий Дух, зміг про все це подумати й постійно стежив за цими справами. Тобто в межах своїх можливостей він брав усе, про що людина могла подумати, і втілював це в реальність, а також докладав усіх зусиль, щоб зробити все, що могла зробити людина. У такий спосіб чоловік, якого використовує Святий Дух, організовував цю роботу й стежив за нею, надсилаючи надруковані книги Божих слів, збірники гімнів, а також записані касети й компакт-диски до всіх церков, щоб усі брати й сестри могли читати Божі слова, могли вивчати гімни й мали хороше церковне життя. Хоча церковне життя в той час було відносно простим порівняно з нинішнім, а умови були відносно важкими, без сучасного обладнання чи висококласних машин, і без лідерів і працівників чи технічного персоналу, які були б придатними для використання, завдяки тому, що чоловік, якого використовує Святий Дух, організовував цю роботу й стежив за нею та постійно вдосконалював кожен пункт роботи, люди все ж могли насолоджуватися хорошим церковним життям за тих обставин. Це хороше церковне життя означало, що люди могли читати найновіші Божі слова, відчувати насолоду й здобувати звільнення. Кожен міг читати найновіші Божі висловлювання до людства й знати Божі наміри саме в той момент, Божі думки про людину та Його вимоги до людини. Що ще краще, деякі люди могли розуміти істину в Божих словах і мати певне входження. Завдяки тому, що чоловік, якого використовує Святий Дух, організовував й упорядковував справи в такий спосіб, з одного боку, були засновані церкви, а з іншого – усі люди почали жити нормальним і впорядкованим церковним життям. Божий дім – це не релігійна група. У церковному житті не практикуються релігійні ритуали, а тим паче не практикується проповідь-монолог. Церковне життя Божого дому мусить охоплювати їдження й пиття Божих слів і мусить охоплювати роботу Святого Духа; воно мусить охоплювати бесіди про істину й розмови про досвідні свідчення, а також мусить охоплювати спів гімнів на хвалу Богу. Таке церковне життя – це церковне життя під Божим проводом і керівництвом, поливом і забезпеченням, а також наставництвом і допомогою; це справжнє церковне життя. Хоча порівняно з нинішнім церковним життям воно було дуже неглибоким, дуже однобічним і дуже простим, це було те, чого люди потребували в той час, і воно також було для того, щоб люди могли насолоджуватися просвітленням і осяянням Святого Духа, тобто щоб усі Божі обранці могли насолоджуватися Божими словами в церковному житті й чути Божий голос на власні вуха. Це був хороший початок для церковного життя. Без такого церковного життя ви б не змогли дійти до сьогодення. Саме завдяки тому, що було таке регулярне, стабільне церковне життя з практичними результатами, люди змогли крок за кроком дійти туди, де вони є сьогодні, і бути приведеними туди, де вони є сьогодні, і мати той духовний зріст, який вони мають сьогодні, а також ті здобутки, які вони мають сьогодні в усіх аспектах. Це робота, яку виконав чоловік, якого використовує Святий Дух, у плані церковного адміністрування, персоналу й конкретної роботи церкви. Чоловік, якого використовує Святий Дух, також виконав важливу роботу в іншій сфері, яка полягала в тому, щоб проповідувати проповіді слідом за словами Святого Духа до церков. Він регулярно чи нерегулярно скликав лідерів і працівників на зібрання й бесідував про Божі наміри, бесідував про істини-принципи, яких людям слід дотримуватися у своєму повсякденному житті та під час виконання своїх обов’язків, а також бесідував про те, як засновувати церкви й поливати церкви, і бесідував про те, як служити Богу. Чоловік, якого використовує Святий Дух, робив усе можливе, щоб добре виконати цю роботу, бесідуючи на теми про життя-входження, а також бесідуючи про істини щодо служіння Богу. Це те, що справило на Мене найглибше враження.

Робота чоловіка, якого використовує Святий Дух, була тісно пов’язана з Божими намірами та з Божою метою заснування церков на землі, і вона була нерозривно пов’язана з роботою, яку Бог збирався виконати над Своїми обранцями. Строго кажучи, те, що говорив чоловік, якого використовує Святий Дух, на чому він зосереджувався, що відстежував, за чим наглядав і що робив у церкві в кожен період, – усе це відбувалося в тісній співпраці з роботою Святого Духа; він прагнув максимально співпрацювати у втіленні будь-якого проводу, який надавав Святий Дух, будь-яких одкровень, які давав Бог, і будь-яких значень і вимог, які були в Божих словах, щоб Божі слова не були марними, щоб Божі наміри не були марними, і щоб усі люди в той час могли знати й розуміти Божі наміри та Божі слова. Хоча не дійшло до того, щоб про це знали в кожному домі, принаймні під проводом чоловіка, якого використовує Святий Дух, усі люди в той час могли тісно слідувати за цим потоком і відчувати, що цей потік має роботу Святого Духа, має Божу роботу, має Божі слова й має Божі наміри. Вони були впевнені, що цей потік походив від Бога, впевнені, що цей потік правильний, і принаймні впевнені, що чоловік, якого використовує Святий Дух, є правильною людиною. Хоч би яким був розрив між усім, що він робив тоді, і тим, що робиться зараз, коротко кажучи, усе, що він робив, мало на меті обстоювання роботи, яку виконував Святий Дух, і співпрацю з нею. З огляду на рівень, на якому люди в церкві розуміли істину в той час, чоловік, якого використовує Святий Дух, був здатним робити ці речі й був здатним підняти церкву до того рівня, якого вона досягла тоді, – який із чотирьох проявів наявності мовчазного порозуміння з Богом, на вашу думку, він мав? (Я вважаю, що він мав усі чотири.) Було б дещо менш ніж об’єктивно сказати, що він також мав четвертий, «розуміння Божих намірів», але, на Мій погляд, він мав принаймні три інші: щиру довіру, справжнє серце та уважність, причому «уважність» була найочевиднішою. Він був тим, хто був уважним до Божої ноші, і, виконуючи так багато роботи, він ніколи не замишляв досягти для себе нічого, пов’язаного з грошима чи особистою вигодою. Ви можете не розуміти, що Я маю під цим на увазі, тому Я наведу вам приклад. Відтоді, як чоловік, якого використовує Святий Дух, почав організовувати друк книг, і дотепер із братів і сестер не було стягнуто жодного цента за жодну з книг, які розповсюджувала наша церква. Річ не в тім, що ми перестали брати за них гроші лише пізніше, коли церква мала кошти; навіть на самому початку, коли з фінансами було особливо скрутно, ми не брали жодного цента. Чому так було? Хоча на той час церква не мала дуже хорошого фінансового забезпечення, з огляду на обмежені фінансові ресурси, доступні тоді, вона могла в основному покривати витрати, як-от вартість друку книг, тому з братів і сестер не брали грошей за розповсюджені серед них книги, і вони могли читати їх безкоштовно. Оскільки книги друкували й далі, загальна сума фінансів церкви ставала дедалі меншою. У той час більшість братів і сестер, які вірили в Бога багато років, не мала джерела доходу, тому що вони весь час виконували свої обов’язки, і в них не було багато грошей на руках. Отже, пожертвувані гроші іноді не могли покрити видатки церкви та різні витрати. Я дуже чітко пам’ятаю, що одного разу потрібно було надрукувати партію книг, але в церкві залишалося лише кілька тисяч юанів. Після оплати вартості друку книг не залишилося б грошей на роботу церкви. Якби лідери й працівники мали транспортні витрати, які потрібно було б покрити під час поїздки кудись, або якби потрібно було покрити витрати на проживання під час прийому братів і сестер для великого зібрання, грошей могло б не бути. Що було робити? За цих обставин, чи слід було все ж друкувати книги? (Так.) Книги все ж треба було друкувати, і гроші все ж треба було платити. Чоловік, якого використовує Святий Дух, придумав рішення. Він сказав, що спочатку слід заздалегідь зібрати кілька юанів за кожну книгу із цієї партії – якраз стільки, щоб покрити витрати на друк партії. У цьому контексті гроші були зібрані заздалегідь у тому єдиному випадку. Але через деякий час брати й сестри в церкві знову зробили пожертви, і грошей вистачило, щоб покрити витрати на друк наступної партії книг. Відтоді фінансове становище церкви покращилося, і ми більше ніколи не брали грошей за друк книг. Той випадок був лише коротким епізодом. Який сенс про це згадувати? Сенс у тому, що навіть коли з фінансами було найскладніше, ми не припиняли друкувати наші книги. Чоловік, якого використовує Святий Дух, випробував усі можливі способи і, як голова сім’ї, тривожився, розмірковував і будував плани щодо цієї справи. Більшість людей не знає про ці речі. Коли ці книги Божих слів розповсюджували по церквах, найбільше, що люди казали, отримавши одну з них, було: «Ця книга така хороша! Ми самі її надрукували – як це, мабуть, було важко!». Дехто навіть не цінував цієї книги й не читав її належно. Однак люди не знали, зі скількома труднощами Вишнє зіткнулося за лаштунками, виконуючи цю роботу й друкуючи цю книгу. Чимало людей у нашій церкві прийшло з Місцевої церкви або інших деномінацій. Раніше лідери та материкові апостоли цих деномінацій не займалися роботою з друкування книг. Вони забирали більшу частину грошей, пожертвуваних братами й сестрами в різних церквах, але не друкували книг і не робили гімни загальнодоступними. Хоч би які записи проповідей надходили з вищих рівнів, вони ніколи не розповсюджувалися серед тих, хто був нижче. Вони не виконували жодної із цих робіт. Божі обранці не мали нічого, крім Біблії. Якщо ти хотів прочитати збірку проповідей або досвідних свідчень, ти не міг її отримати; якщо ти хотів послухати кілька хороших гімнів, це було ще важче. Ніхто не виконував цієї роботи. Якщо ти хотів читати духовні книги, тобі потрібно було мати з ними особисті стосунки, перш ніж вони позичили б тобі одну для читання. Божі обранці просто не могли здобути життєве забезпечення, і не було хороших людей, які б керували церковним життям і управляли ним. Ті апостоли й лідери взагалі не виконували жодної реальної роботи. Єдине, що вони регулярно робили, – це час від часу проводили зібрання співробітників, де вони розкішно їли й пили. Це, можливо, і була та «робота», яку вони виконували. Тоді Я був молодим, Мені було лише сімнадцять чи вісімнадцять років, і коли Я чув про ці речі, Я вважав: «Який безлад! Хіба це люди, які вірять у Бога? Чим це схоже на те, що робили б віруючі в Бога?». Я дуже обурювався, коли про це чув. Нас не обходить, що вони їли або чим насолоджувалися. Коротко кажучи, щонайменше вони не організовували церковне життя належно, вони не розповсюджували духовну їжу, якої потребували люди, – книги та гімни, – і вони не зрощували лідерів і працівників. Вони не виконували нічого із цієї роботи. Церква отримувала чимало пожертв, але коли вони їздили до церков у різних місцях, вони дбали лише про те, щоб їсти, пити й насолоджуватися. Вони не виконували жодної реальної роботи й ніколи не використовували пожертви на церковну роботу. На зібраннях вони просто говорили про кілька доктрин і вигукували якісь гасла, і на цьому все закінчувалося; вони ніколи не розв’язували фактичних проблем. Почавши працювати, чоловік, якого використовує Святий Дух, поклав край цим явищам. Він узявся за розв’язання кожної проблеми й почав потроху виконувати конкретну роботу, так що церковне життя й кадрова робота церкви поступово змінилися й стали на правильний шлях, і це триває дотепер. Божі пожертви – це те, що люди жертвують Богу. Якщо поглянути на управління пожертвами та їхнє використання, витрати на проживання втіленого Бога становлять лише дуже малу частину. Решта, більша частина пожертв, використовується на роботу з проповідування Євангелія, витрати на проживання лідерів і працівників та людей, які виконують свої обов’язки повночасно, а також на купівлю машин та обладнання, необхідних для церковної роботи, тощо. Коротко кажучи, усі ці видатки є обґрунтованими й використовуються для роботи Божого дому, а не для утримання некорисних людей, які не можуть виконувати свої обов’язки. Якщо говорити про роботу Божого дому, діапазон є широким. Чоловік, якого використовує Святий Дух, розумно використовував ці пожертви, потроху розбудовував церковне життя й потроху розподіляв адміністративну роботу. Різні типи людей у церкві також були класифіковані: тих, хто виконував свої обов’язки, було відокремлено від тих, хто цього не робив, а тих, хто любив істину, було відокремлено від тих, хто відчував відразу до істини. Церкву було очищено від тих, від кого її слід було очистити, а підхожих людей для зрощування в різні періоди також було просунуто. Це речі, які ви всі бачили і які ви всі пережили. На цьому шляху, звісно, чоловік, якого використовує Святий Дух, поступово прийшов до розуміння істини й осягнення принципів виконання роботи в процесі переживання цих речей. З одного боку, він отримував просвітлення Святого Духа через виконання роботи. З іншого боку, через Божу роботу й слова він поступово приходив до дедалі більшого розуміння Божих намірів. Його розуміння не залишалося лише на рівні доктрин, як і не залишалося лише в межах приписів і практик. Радше його розуміння ставало дедалі практичнішим, і він ставав дедалі більш здатним добре виконувати церковну роботу згідно з Божими вимогами, роблячи церковне життя стабільнішим і нормальнішим, а також кориснішим для життя-входження людей. Тому саме в процесі постійного пошуку й постійного дослідження чоловік, якого використовує Святий Дух, прийшов до розуміння Божих намірів, тісної співпраці з Богом, виявлення уважності до Божих намірів і докладання всіх зусиль, щоб добре виконувати церковну роботу, прагнучи з більшою точністю гарантувати, що Божі наміри не будуть марними й Божа воля зможе вершитися. У кожній окремій справі, яку він веде, чи то стосується кадрів, чи життя-входження, чи то це стосується зовнішніх справ, чи внутрішніх питань, він прагне відповідати принципам і відповідати Божим намірам, не відхиляючись ні вліво, ні вправо. Чоловік, якого використовує Святий Дух, виконує свою роботу із цими чотирма умовами: щирою довірою, справжнім серцем, уважністю та розумінням Божих намірів. Для вас це не просто надзвичайно корисно й надзвичайно помічно; це ваше благословення! Якби цей чоловік не був правильною людиною, а був би людиною, яка прагнула слави й вигоди та жадала благ статусу, лукавою людиною, людиною, яка була схиблена виключно на прибутку і в якої загорялися очі, побачивши гроші, або маловіром, скажіть Мені, чи міг би він виконувати цю роботу? Чи міг би він співпрацювати всіма цими способами? Чи міг би він досягти такого мовчазного порозуміння з утіленим Богом? (Ні.) Отже, ця людина абсолютно ключова! Головним чином завдяки тому, що чоловік, якого використовує Святий Дух, відповідає чотирьом умовам, про які ми щойно говорили, він може добре виконувати цю роботу церкви. Коли йдеться про одну й ту саму справу, люди мають як право вибору, так і простір для вибору. Вони можуть вирішити впоратися з нею погано, і, звісно, вони також можуть вирішити впоратися з нею добре. Якщо вони впораються з нею добре, незліченна кількість людей отримає користь, а слова, які говорить Бог, і робота, яку виконує Бог, поступово досягнуть результатів у людях. Але якщо людина не йде добрим шляхом, а натомість нерозважливо коїть проступки, які речі вона робитиме? Вона використовуватиме всі Божі пожертви для особистої насолоди, купуючи розкішні автомобілі та розкішні будинки й навіть купуючи приватні літаки та круїзні лайнери, щоб подорожувати країнами світу, насолоджуючись їжею, питвом і розвагами. Щонайбільше вона час від часу проповідуватиме кілька проповідей, і на цьому все закінчиться. Вона взагалі не виконуватиме церковної роботи й ігноруватиме церкву, навіть якщо та перебуватиме в повному безладі, дбаючи лише про власну насолоду. Якби така людина керувала церквою, чи легко було б вам мати хороше церковне життя й хороше середовище для виконання своїх обов’язків? (Ні.) Тому справді необхідно, щоб вас вела така хороша людина, як чоловік, якого використовує Святий Дух. Деякі люди бачать роботу, виконану чоловіком, якого використовує Святий Дух, і однаково не надають їй значення, думаючи: «Це легко. Хто б не міг цього зробити? Якщо людина розуміє Божі наміри і є людиною, яку використовує Бог, людиною, призначеною Богом, виконувати цю роботу легко». Скажіть Мені, чи це легко? (Ні.) Добре виконувати цю роботу нелегко, а тим паче в середовищі релігійних переслідувань, як-от у материковому Китаї. Чоловіка, якого використовує Святий Дух, розшукувала влада; хоч куди б він ішов на зібрання або хоч який пункт роботи виконував, він ризикував життям, а арешт означав смерть. Чи відмовився він тоді від свого обов’язку? Чи відступив він? Чи намагався він бути слизьким і ухилятися від роботи? (Ні.) Хоч би яким наляканим чи хоч би яким слабким він був у своєму серці, він ніколи не відмовлявся від свого обов’язку. Деякі люди не беруть на себе важливої роботи й не стикаються з великою небезпекою, хоч куди б вони йшли. Коли вони кажуть: «Я не відмовився від виконання свого обов’язку», – це легко сказати й легко зробити. Але з огляду на обставини, у яких перебував чоловік, якого використовує Святий Дух, щоб він міг не здаватися в такому небезпечному середовищі, а також займатися кожним аспектом роботи церкви, він мусив думати про кожну сферу роботи й кожну справу, і він мусив думати про них раніше, ніж будь-хто інший, – чи сказали б ви, що це було легко зробити? (Ні.) Енергія людини й те, що може витримати природна здатність людини, обмежені. Коли ти бачиш, як він щось робить, здається, що це легко, але якби тебе попросили це зробити, ти б знав, наскільки це важко й далеко не легко. Серед вас, людей, які слухали проповіді стільки років, Я не знайшов другої такої людини, як і не знайшов нікого, хто міг би взяти на себе цю роботу. Чимало людей почало слідувати, коли Святий Дух почав промовляти до церков, і слідують і далі дотепер. Їм слід знати й чітко розуміти, через що пройшла церква, розвиваючись до свого нинішнього стану, і як вона, крок за кроком, до цього дійшла. Якби не уважність і розуміння, які чоловік, якого використовує Святий Дух, виявив до Божої ноші, то, з людської позиції, церква не змогла б розвинутися до свого нинішнього стану. Звісно, дехто скаже: «Хіба не робота й провід Святого Духа дали йому змогу досягти таких результатів у своїй роботі?». Святий Дух також хоче працювати над тобою, але чи є в тебе те справжнє серце й уважність? Чи можеш ти це зробити? Я не думаю, що ти обов’язково зміг би це зробити. Це не приниження тебе; радше ти фундаментально не можеш цього зробити. І чоловік, якого використовує Святий Дух, і ти – люди, але він може це зробити, а ти – ні. Це доводить, що між людьми є відмінності. Бог обрав його для виконання цієї роботи, і Бог не помилився в людині, яку Він обрав. Щонайменше ця людина відповідає цій умові й має цю кваліфікацію, тоді як ти – ні. Ти не відповідаєш умовам, яких вимагає Бог, тому Бог обрав його, а не тебе. Тобі нічого не залишається, як переконатися в цьому. Це факт, і ніхто не може цього заперечити, чи не так? (Так.)

Тепер, коли ми закінчили говорити про церковне життя, друкування книг і кожен аспект церкви, поговорімо далі про проповідування Євангелія, починаючи з 1995 року. У той час чоловік, якого використовує Святий Дух, запитав Мене: «Чи можна зараз проповідувати Євангеліє? Деякі люди кажуть, що хочуть піти й проповідувати Євангеліє», – і Я погодився. Після цього чоловік, якого використовує Святий Дух, почав робити впорядкування для цієї роботи. Він не просто організував євангельські команди, а потім відправив певних людей у певні місця проповідувати Євангеліє, роблячи це одне просте впорядкування і вважаючи, що вжито всіх заходів. Організовуючи євангельські команди, він розмірковував над тим, як проповідувати різним релігіям і деномінаціям, яких євангельських істин потребували люди в різних релігіях і деномінаціях, і які уривки та зміст вибирати з Божих слів для включення в євангельські книги. Потім він відібрав і впорядкував деякі суттєві Божі слова щодо різних аспектів істин Євангелія і віддав їх до друку у вигляді книг спеціально для проповідування Євангелія. Після того, як книги були надруковані, чоловік, якого використовує Святий Дух, також організував підготовку євангельських працівників і особисто розробив принципи проповідування Євангелія. Це була конкретна робота, яку він виконав. Тобто, коли Я говорю йому про якусь справу, він іде і втілює її без зайвих слів і без жодних компромісів. Він не турбує Мене й не докучає Мені запитаннями про те, як це зробити; Мені не потрібно про це турбуватися. Якщо якась справа доручається вам, Мені однаково доводиться турбуватися про неї та перевіряти її. Але коли йдеться про чоловіка, якого використовує Святий Дух, Я кажу єдине речення про те, що робити, і він іде, робить і здійснює це. Що справило на Мене найглибше враження, так це те, що чоловік, якого використовує Святий Дух, розробив багато принципів проповідування Євангелія, як-от: як проповідувати Євангеліє, кому можна проповідувати, а кому не можна, і які методи використовувати для проповідування, а які – ні. Він дуже детально, пункт за пунктом, розробив конкретні способи й методи. Потім він часто проводив зібрання для євангельських команд, просив їх ставити запитання й бесідував з ними, щоб надати відповіді. Він також з’ясував, які уявлення та запитання мали релігійні люди щодо Божої роботи останніх днів, як із ними слід стикатися, про які істини слід бесідувати та які методи слід використовувати для розв’язання їхніх запитань. Він приділяв увагу кожній справі, великій чи малій, вирішуючи їх потроху, як мурахи, що гризуть кістку. Бачиш, Я сказав єдине речення, і він пішов і здійснив його, а Я міг бути керівником, який не втручається в процес. Чому Я це кажу? Оскільки чоловік, якого використовує Святий Дух, виконував там роботу, Мені не потрібно було турбуватися, бо він був цілком здатний взяти на себе цю роботу. Він був уважним, а також шукав; звісно, він також був покірним і справді платив ціну. Тобто він був здатний взяти слова, які Я сказав, і Мої вимоги, та здійснити їх. У такий спосіб Євангеліє потроху поширювалося. Незалежно від того, скільки людей проповідувало Євангеліє, у будь-якому разі саме з чоловіком, якого використовує Святий Дух, ця робота була розпочата й почала просуватися. Саме він організовував, відстежував, здійснював її і наглядав за нею, потроху довівши роботу до того стану, у якому вона є сьогодні. Можна сказати, що нинішніх досягнень у роботі було здобуто на основі тих початкових робочих упорядкувань, визначень деталей роботи та впорядкувань загальних справ. Усі ці речі були роботою чоловіка, якого використовує Святий Дух. Він має справжнє серце й заплатив реальну ціну. Хіба це не факти? (Факти.)

Оскільки Євангеліє Царства поширювалося дедалі ширше, і дедалі більше людей приймало цей етап роботи, якого питання це стосувалося? Це стосувалося питання заснування церков. Чи могли б ви добре виконати роботу із заснування церков? Ви все ж не змогли б виконати її добре. Чоловік, якого використовує Святий Дух, однаково мусив особисто робити робочі впорядкування, розгортати цю роботу й здійснювати цю роботу, а також особисто наглядати, відстежувати й просувати цю роботу вперед. Тому він часто скликав зібрання для лідерів і працівників та для людей, відповідальних за євангельську роботу, розповідаючи їм, як засновувати церкви, скільки людей має утворювати одну церкву, скільки церков має утворювати один район, скільки районів має утворювати один регіон, скільки церковних лідерів і скільки дияконів має бути призначено в кожній церкві тощо. Він зробив конкретні визначення щодо кожної деталі, пов’язаної з церковною роботою, включно з конкретними впорядкуваннями щодо управління пожертвами та їхнього використання. Усе це було роботою чоловіка, якого використовує Святий Дух. Скажіть Мені, чи має він мовчазне порозуміння з утіленим Богом? (Так.) Якби він був уважним до Божих намірів у своєму серці, або мав би лише крихту уважності, або якби уважність, яку він виявляв, була б певною мірою неповноцінною, чи могла б ця робота бути здійснена? (Ні.) Яка ситуація виникла б у церкві без здійснення цієї роботи? (Церковне життя стало б хаотичним.) Не лише церковне життя було б хаотичним, а й усі аспекти церковної роботи були б хаотичними. Злі люди також змогли б спричиняти зривання й завади та навіть утримувати владу й мати останнє слово в церкві. Робота із заснування церков усюди була б хаотичною, і різні пункти роботи, як-от кадрові впорядкування та управління пожертвами, були б хаотичними. Якби людина, яка служила лідером, не мала серця, що було справді уважним до Бога, і, побачивши, що церква добре розвивається, зростає в масштабах і збільшується чисельно, почала б насолоджуватися благами статусу, жити минулими досягненнями й проводити решту своїх років у комфорті – якби така людина була лідером, то церковна робота не виконувалася б добре. Однак чоловік, якого використовує Святий Дух, завжди робить усе можливе в церковній роботі аж дотепер. Фраза, яку часто використовують рішучі люди, – це: «Поки триває життя, триватиме й боротьба». Для чоловіка, якого використовує Святий Дух, поки триває життя, триватиме й робота. Він працював і далі весь цей час. Навіть коли ти просиш його відпочити, він не відпочиває; він працює так щодня й наполегливо працює, хоч би яким утомленим він був. Чи це те, чого можна досягти, просто розуміючи Божі наміри? Чи працював він лише тому, що хтось наглядав за ним і підганяв його? Ні. Серця людей не однакові. Цей чоловік має богобоязливе серце і є уважним до Божого серця. Це абсолютно вирішально! Хоч би як він утомлювався, він не стає негативно налаштованим, і хоч би з якими труднощами він стикався, він не відступає; він наполегливо працює весь час. Тому тепер всі пункти церковної роботи крок за кроком стали на правильний шлях, просуваються дедалі більш безперешкодно й досягають дедалі кращих результатів. Як це відчувається – мати таку людину, яка веде вас у виконанні кожного пункту конкретної роботи? Якби у вас не було цієї людини, яка б вела вас, що б з вами сталося? Хіба вам не бракувало б дуже багато чого? (Так і є.) Наявність цієї людини є вирішальним для вас. Він вивів кожен пункт церковної роботи на правильний шлях. Проблем, що виникають на кожному етапі роботи, стає дедалі менше, проблем, які потрібно розв’язати, стає дедалі менше, а істини-принципи, які розуміють люди, стають дедалі чіткішими. Ці результати були отримані не лише тому, що цей чоловік присутній, а, що важливіше, тому, що він має мовчазне порозуміння з Богом. А якби він пішов іншим шляхом? А якби він провадив власну справу й управляв власним статусом? Тоді отримані результати не були б такими. Саме тому, що природа всієї роботи, яку він виконує, полягає в тісній співпраці з Божою роботою, у виявленні уважності до Божих намірів і в мовчазному порозумінні з Богом, ви є тими, хто зрештою отримує користь. Скільки користі ви отримали? Не заглядаючи далі, принаймні ви почали розуміти досить багато про різні сфери майстерності, досягли прогресу у своїй майстерності й поступово перетворилися з аматорів на професіоналів. Ба більше, що детальніше й конкретніше він говорить про істини-принципи, і що суворіші його вимоги до вас, і, зокрема, що різкіші слова, якими він вас обтинає, то більше ви здатні закарбувати їх у своїх серцях, міцно їх запам’ятати, чітко зрозуміти, якими є істини-принципи, і зрозуміти, якими є Божі наміри. Ви справді такі ниці. Хоч би скільки разів з вами бесідували про істини-принципи, ви не можете їх запам’ятати. Лише коли чоловік, якого використовує Святий Дух, часто викриває й обтинає вас так суворо, і навіть сварить вас, ви починаєте розуміти деякі істини-принципи, стаєте набагато більш слухняними й добре поводитеся у своєму житті по-людськи та вчинках і виправляєте своє ставлення. Звісно, у процесі обтинання ви також тремтите від страху, завжди боячись, що чоловік, якого використовує Святий Дух, побачить вас наскрізь і вичистить вас. Я бачу в цьому хорошу річ, а не погану. Принаймні деякі люди тепер мають набагато краще ставлення до виконання своїх обов’язків і поводяться набагато краще, ніж раніше. Це має позитивний ефект. Хоча сварити людей може здаватися неправильним, і, якщо дивитися ззовні, це не має такого витонченого вигляду, і слова не такі приємні для слуху, досягнуті результати хороші. Щоб досягти цього результату, яку ціну заплатив чоловік, якого використовує Святий Дух? Скільки разів він мусить розізлитися на вас? Скажіть Мені, коли він вас обтинає, хіба він не злиться? Хіба він не гнівається? Хіба це не зашкодило б і його здоров’ю? Він не хоче вас обтинати. Іноді він так злиться, що сварить вас, і слова, які він каже, можуть звучати не дуже витончено. Але судячи з ваших проявів у Моїй взаємодії з вами, те, що він каже, є правильним і відповідає вашій фактичній ситуації; це анітрохи не надмірно. Що ж ви такого зробили, щоб так розлютити цього чоловіка? Причина полягає в тому, що речі, які ви робите, занадто обурливі. З вами бесідували про істини-принципи стільки років, але ви досі їх не розумієте й досі нерозважливо коїте проступки згідно з власною волею. Лише тоді він змушений так говорити. Сказавши, він сам про це навіть шкодує і каже: «Ми всі брати й сестри; чому я так гніваюся?». Я втішаю і підбадьорюю його: «Саме так їх і слід обтинати. У цьому немає нічого поганого. Наступного разу, коли ти зіткнешся з такою ситуацією, ти однаково мусиш їх обтинати». Скажіть Мені, чи правильно так його підбадьорювати? (Так.) Саме тому, що люди занадто глибоко розбещені, занадто занімілі й мають жалюгідно малий духовний зріст, навіть дуже проста справа вимагає сварок і крику, щоб досягти результатів. Інакше роботу неможливо виконати. Кожен думає, що він здібний, і кожен хоче діяти свавільно й нерозважливо згідно з власною волею. Скажіть Мені, чи було б прийнятно не мати такої людини, яка б тримала все під контролем? (Ні.) Усі люди кажуть, що вірять у Бога, але ніхто з них не має богобоязливого серця; усі вони – люди, сповнені розбещених характерів. Якби не було нікого, хто б тримав усе під контролем, ситуація, що виникла б, полягала б у тому, що кожен хотів би мати останнє слово й кожен хотів би володарювати, як цар, відмовляючись дозволити істині керувати й відмовляючись дозволити Богу керувати. Якщо істині належить керувати й істині належить мати владу, то мусить бути хтось, хто наглядає за вами, і ця людина мусить використовуватися для того, щоб стримувати вас. Чи легко досягти цього результату? (Ні.) У міру того, як працює чоловік, якого використовує Святий Дух, що більше він працює, то більше гнівається; що більше він працює, то більше тривожиться; що більше він працює, то різкішими стають його слова; що більше він працює, то частіше він вас обтинає; і що більше він працює, то гіршим стає його ставлення до вас. Одне лише це відображає, наскільки низьким є ваш рівень, наскільки ви непоступливі, наскільки ви занімілі й наскільки малим є ваш духовний зріст. Скажіть Мені, з огляду на те, що робота така важка, чи здався чоловік, якого використовує Святий Дух? Він не здався. Хоч би скільки разів ви припускалися тих самих базових помилок, чи здався він щодо вас? (Ні.) Щоразу, коли будь-яка команда шукає розв’язання проблеми, брат без зайвих слів і без жодних компромісів негайно бесідує про неї та розв’язує її. Іноді він їсть або збирається відпочити, але він відставляє миску або відкладає відпочинок і негайно відповідає. Він каже: «Щойно я відповім, вони зможуть швидко взятися до роботи. Роботу не можна відкладати; робота термінова. Щойно я відповім, я відчую спокій, і я також зможу відпочити зі спокійною душею». Подивіться, чи правильне його мислення щодо розв’язання проблем? (Так.) Він завжди наглядає за вами й підганяє вас, і він також часто вас обтинає. Він також завжди перевіряє вашу роботу, підтримуючи ваше робоче навантаження повним, щоб ви не сиділи без діла, і він наглядає за вами щодня. Скажіть Мені, чи добре мати таку людину, яка веде вас? (Так, це добре.) Я думаю, що мати цю людину – це дуже добре. Він дуже допомагає вам у прагненні до істини й належному виконанні ваших обов’язків. Не відчувайте до нього неприязні й не нарікайте. Я відповідаю за бесіди про істину, і в Мене справді немає фізичних сил чи енергії виконувати цю роботу із загальних справ та адміністративну роботу. Ба більше, оскільки це робить брат, Мені взагалі немає потреби це робити. Якби Я був тим, хто виконує роботу над вами, Я був би значно м’якшим. Це дало б вам можливість скористатися цим, і ви б не змогли поводитися так добре, як зараз. Я знаю цю ситуацію. Те, що Я такий поблажливий до вас, не зовсім підходить для вас. Коли Я не ставлюся до деяких людей суворо, вони стають розпусними й нестриманими та навіть випробовують долю, виконуючи свою роботу легковажно й формально. Хіба людей такого типу не потрібно обтинати? (Потрібно.) Те, чого ви потребуєте найбільше, – це суворий спосіб роботи брата: що суворіший, то краще. Коли настане день, коли ви зрозумієте істину, і ви знатимете, як бути уважним до Божих намірів, зможете практикувати точно згідно з істинами-принципами, виконуватимете свої обов’язки дедалі краще, виконуватимете свої обов’язки дедалі більш належно, ставатимете дедалі ефективнішими у виконанні своїх обов’язків, знатимете, як приходити до Бога, знатимете, як практикувати істину, і знатимете, як діяти згідно з Божими намірами, скажіть Мені, хіба це не буде добре? (Буде.) Це хороша річ. Наявність такої людини така корисна для вас. Цей чоловік робить усі ці речі саме тому, що він має мовчазне порозуміння з Богом. Це мовчазне порозуміння означає виявлення уважності до Бога й здатність здійснювати та практикувати Божі слова без компромісів, а потім потроху виводити вас на правильний шлях віри в Бога, щоб, виконуючи свої обов’язки, ви поступово почали відповідати стандарту й стали на правильний шлях, і щоб ви могли успішно завершити місію, яку дав вам Бог, і дати звіт Богу. Це хороша річ. Тож скажіть Мені, яку роль у цьому процесі відіграє чоловік, якого використовує Святий Дух? Яку роль, на вашу думку, він відіграє? (Голови сім’ї.) Схоже на голову цієї сім’ї, чи не так? Він веде вас уперед по всьому шляху. Хоч би які труднощі виникали в роботі, він ніколи не нарікає на труднощі, ніколи не нарікає на складнощі; якщо хтось відступає, він тягне його за собою і б’є, щоб спонукати його вперед.

Є ще досить багато чого сказати на тему мовчазного порозуміння з Богом, і деякі деталі ще не було обговорено. Якщо ви хочете почути про них, на нашому наступному зібранні ми обговоримо ці конкретні деталі, щоб ви могли здобути певне розуміння того, що означає мати мовчазне порозуміння з Богом, і щодо людей, які можуть досягти мовчазного порозуміння з Богом, як Бог дивиться на них і як Бог їх характеризує та визначає. Ми побесідуємо про всі ці речі. На цьому ми закінчимо нашу сьогоднішню бесіду. До побачення!

21 грудня 2024 року

Попередня стаття: Як прагнути до істини (1)

Наступна стаття: Як прагнути до істини (37)

Явлення й робота Бога Про пізнання Бога Промови Христа останніх днів Розвінчання антихристів Зобов’язання лідерів і працівників Про прагнення до істини Про прагнення до істини Суд починається з дому Божого Суттєві слова Всемогутнього Бога, Христа останніх днів Божі слова на кожен день Істини-реальності, у які мусять увійти віруючі в Бога Настанови щодо поширення Євангелія Царства Ідіть за Агнцем і співайте нових пісень Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 2) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 3) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 4) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 5) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 6) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 7) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 8) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 9)

Налаштування

  • Тексти
  • Теми

Колір фону

Теми

Шрифт

Розмір шрифту

Міжрядковий інтервал

Міжрядковий інтервал

Ширина сторінки

Зміст

Пошук

  • Пошук у цьому тексті
  • Пошук у цій книзі

Зв’язок із нами у WhatsApp