Три категорії людей на основі їхнього походження

Характеристики людей, що перевтілилися з людей

II. Розпізнання правильного й неправильного та знання того, що є правильним, а що – ні

А. Розпізнання правильного й неправильного

Минулого разу ми бесідували про прояви та характеристики людей, що перевтілилися з людей, – тобто вони мають совість і розум, і вони можуть розпізнавати правильне й неправильне та знають, що є правильним, а що – ні. Сьогодні ми продовжимо бесідувати на тему з минулого разу. Перед цим дозвольте Мені розповісти вам історію. Кілька років тому Я почув про один випадок. Одна гарна молода жінка проходила кінопроби, і хтось мимохідь зауважив: «Твої ноги досить товсті!». Ця молода жінка подумала собі: «Ти кажеш, що в мене товсті ноги, хіба ти не кажеш просто, що я товста? Чи буду я гарно виглядати в кадрі, якщо я товста? Хіба це не буде ніяково?». Тож вона почала розмірковувати, як зробити ноги менш товстими, щоб виглядати в кадрі стрункою та гарною. Щоб досягти цієї мети, вона взялася шукати всіляку інформацію та випробовувала різні методи схуднення, як-от: їсти лише дієтичні продукти замість повноцінного харчування або їсти щодня лише фрукти й овочі – коротко кажучи, вона їла все, що могло допомогти схуднути. Вона почула, що пити каву – це швидкий і ефективний спосіб схуднути, тому іноді вона пила лише каву. Дехто казав, що скорочення тривалості сну допомагає схуднути швидко, тому вона спала лише дві-три години на добу. Після довгих клопотів і спроб вона справді побачила результати. Вона схудла, її фігура стала стрункою, а ноги стали худими. Вона виглядала приємною для ока й презентабельною, але фізично в неї почалися погані реакції. Які погані реакції? Вона часто відчувала запаморочення й важкість у голові, а вдень, виконуючи свій обов’язок, завжди була сонною. Вона хиталася, коли стояла, і відчувала слабкість у всьому тілі, коли сиділа. Вона не могла протриматися й дня й відчувала сильні фізичні муки. Чи цікаво більшості людей дізнатися про нинішню ситуацію цієї молодої жінки, і чи вона досі жива та здорова? Чи хочете ви почути про її досвід і думки щодо схуднення? (Ні.) Живучи в цьому світі, люди не знають, як жити правильно й розмірено, як ставитися до різних людей, справ і речей, з якими вони стикаються. Коли вони чують зауваження або переживають якусь подію, вони не знають, який спосіб ставлення до цього є доречним і може захистити їх від шкоди, щоб вони жили справді правильно й гідно. Не кажучи вже про невіруючих, більшість віруючих теж не знає цих речей. Стикаючись з інформацією та новинами, а також із різними думками, поглядами, єресями й хибами із зовнішнього світу, люди просто не мають здатності розпізнавати їх і абсолютно не мають здатності відгородитися від них. Звісно, вони також не мають правильних думок і поглядів, не кажучи вже про правильний спосіб ставлення до них із позитивної позиції. Тому люди живуть дуже жалюгідно. Візьмімо молоду жінку, про яку Я щойно згадав. Скажіть Мені, чи втомливе її життя? Чи воно жалюгідне? (Жалюгідне.) Чому воно жалюгідне? У чому вона помилилася, діючи так? Хіба не всі люди прагнуть бути красивими й жити презентабельно? Хіба неправильно хотіти, щоб інші вважали тебе приємним, і щоб під час зустрічі вони тебе хвалили й цінували? Як ви дивитеся на цю справу? (Те, що вона робила заради зовнішньої краси та похвали, шкодило її власному тілу. Оскільки вона не дотримувалася законів, установлених Богом, це зрештою призвело до порушення всіх функцій її організму. Її запаморочення й важкість у голові були наслідками, які вона сама на себе накликала. Я думаю, що ця людина безтолкова.) Чи так це? (Так.) Люди народжуються зі своїм власним крихітними людськими інтелектом, кмітливістю та думками. Потім вони здобувають певні знання, набувають певних навичок і трохи вчаться того, як мати вигляд хорошої людини. Чи достатньо цих речей, щоб упоратися з різними думками, поглядами, єресями й хибами, а також із різними людьми, справами та речами, що походять із зовнішнього світу? Чи можуть вони дозволити тобі правильно зустріти ці речі? (Ні.) Абсолютно ні. Ось наскільки жалюгідні й трагічні люди, коли вони не розуміють істини; це зрештою призводить до безлічі жахливих наслідків. Вони не мають розпізнання щодо жодних єресей і хиб або думок і поглядів із зовнішнього світу, а також не мають правильних думок і поглядів, коли йдеться про людей, справи та речі, з якими вони стикаються. Коли з ними щось трапляється, вони розгублюються, і їхня дурість виявляється незліченними способами. Коли з ними ще нічого не трапилося, вони, здається, розуміють деякі доктрини й мають певну людську подобу, але коли з ними щось таки трапляється, це вже інша історія – перекручені, потворні, абсурдні думки й погляди в їхніх серцях викриваються. Коли справді доходить до того, як жити як людина, до виживання або навіть до певної думки чи погляду в житті, люди такі невігласи й тупоголові, а їхні ставлення й погляди такі абсурдні. Отже, багато людей вірить у Бога багато років, слухає проповіді багато років, а також виконує свої обов’язки, і вони ніколи навмисно не робили нічого, щоб спричинити переривання чи завади, і не говорили навмисно жодних слів, що протистоять Богу чи богохулять проти Нього, – зовні в них не можна знайти жодної провини, але коли вони стикаються з різними помилковими думками й поглядами із зовнішнього світу, особливо з деякими відносно популярними, у глибині серця вони не відчувають до них відрази, не опираються їм і не відкидають їх, а радше відчувають симпатію та схвалення, і щойно з’являється відповідне середовище чи нагода, вони несвідомо приймають ці речі й застосовують їх у власному житті. Хіба згадана раніше молода жінка не є дуже очевидним прикладом? (Так.) Чи це спосіб слідування злим тенденціям? (Так.) Вона не просто слідувала їм – вона застосовувала їх дуже ретельно. Хіба сьогоднішній світ не пропагує те, щоб бути сексуальним, чарівним, струнким і мати витончену фігуру? Ці ідеї популярні в кожній галузі, у кожній групі людей і навіть серед віруючих людей. Було кілька літніх жінок, які вірили в Господа, і, незважаючи на те, що їм у середньому було за 60, вони все ж змагалися одна з одною у тому, хто має кращий вигляд. Вони запитали молоду дівчину поруч із ними: «Як ти думаєш, хто з нас у цій сукні має найкращий вигляд?». Дівчина відповіла: « Дівчата, ви всі маєте в ній прекрасний вигляд!» Хоча їм було за шістдесят, їх треба було називати «дівчатами»; вони не хотіли й не раділи, коли їх називали «пані». За їхніми спинами дівчина сказала іншим: «Їм за шістдесят; наскільки добрим ще може бути їхній вигляд?». Але ця група літніх жінок усе ще тішилася цим. Чи було в них хоч якесь почуття сорому? (Ні.) Вони вірили в Господа стільки років, але досі зосереджувалися на тих речах. Хіба їхня людськість не є ненормальною? Коли люди не мають совісті й розуму, вони можуть робити багато абсурдних речей, багато речей, які люди вважають гідними презирства й ницими, і багато речей, які викривають їхні низькі моральні якості. Чому багато людей не має розпізнання щодо речей у злих тенденціях і абсолютно не має здатності відгородитися від них, і, як наслідок, ці тенденції вводять їх в оману й захоплюють? Це тому, що вони не прагнуть до істини й не розуміють навіть крихти істини. Хоч би що з ними трапилося, вони не можуть побачити це наскрізь, і щойно вони стикаються зі спокусою, вони викриваються й грузнуть у ній. Подивіться, чого навчають і що популярне в усіх верствах суспільства сьогодні. Радіорепортер узяв інтерв’ю в маленького хлопчика й запитав його: «Яка твоя улюблена дитяча пісня?». Хлопчик почухав потилицю й сказав: «“Місяць уособлює моє серце”». Люди, які це почули, не знали, чи сміятися їм, чи плакати. Чому вони не знали, чи сміятися, чи плакати? Хіба це дитяча пісня? (Ні, це пісня про кохання.) Це пісня про кохання, але дитина помилково подумала, що це дитяча пісня. З цього випадку ми можемо побачити, що популярне в суспільстві. Це одне з явищ злих тенденцій у суспільстві, і як літні люди, так і діти зазнають глибокої шкоди від цих тенденцій і глибоко грузнуть у них. Серед тих, хто слідує за Богом, на диво чимало тих, хто слідує цим тенденціям, а також застосовує до себе ідеї, які пропагують ці тенденції. І що відбувається врешті-решт? Чи призводить це до хороших наслідків, чи до поганих? (До поганих.) Це призводить до поганих наслідків – ось що виходить зі слідування злим тенденціям. Люди грузнуть у сексуальному бажанні своєї плоті, у плотських почуттях, у їжі, питві та веселощах, живучи в тумані самопотурання. Вони не мають правильних думок чи поглядів і не мають правильного ставлення до існування, з яким можна було б дивитися у вічі життю. Вони живуть у цьому стані без жодного усвідомлення й безсилі опиратися йому. Зрештою, вони можуть лише занурюватися дедалі глибше, будучи не неспроможними вирватися. І який кінцевий результат? Сатана повністю пожирає їх, і вони стають його їжею.

Для кожного, хто живе серед людства, якщо ти не вмієш розпізнавати, що є позитивними речами, а що – негативними, то в цьому хаотичному світі, цьому складному людському світі тобі буде дуже важко твердо триматися правильних думок і поглядів на життя, і дуже важко твердо триматися правильного шляху в житті, якого ти жадаєш; ти ніколи не знатимеш, коли тебе мимоволі захоплять злі тенденції через те, що ти почуєш певне слово або зіткнешся з певною подією. Якщо люди не мають здатності розпізнавати правильне й неправильне, вони не можуть навіть добре керувати власним життям, не кажучи вже про різні важливі питання правильного й неправильного, що трапляються на шляху виживання, з якими їм ще важче впоратися. Якщо люди не розуміють, що є позитивними речами, а що – негативними, вони не знатимуть, як керувати своїм життям, і не матимуть правильного способу життя. Якщо вони бачать різну інформацію про здоровий спосіб життя, вони не знатимуть, як її розпізнавати, або що прийняти, а що відкинути, як засвоїти правильні, позитивні твердження або як відкинути неправильні. Можна навіть сказати, що такі люди не можуть навіть оберігати власне фізичне здоров’я. Деякі люди кидаються з однієї крайності в іншу, тоді як інші постійно живуть в одній крайності. Наприклад, деякі люди чують: «Їсти багато фруктів корисно. Вони можуть забезпечити вітамінами й зробити твою шкіру зволоженою та гладенькою, завдяки чому тебе всі любитимуть». Тож вони вірять цьому й починають їсти всі фрукти, які можуть знайти, переймаючи ненормальні харчові звички. Через деякий час вони постійно почуваються погано, а обстеження в лікарні виявляє в них високий рівень цукру в крові. Вони спантеличені: «Зазвичай я харчуюся досить здорово, то чому в мене високий рівень цукру в крові? Інші казали, що вживання великої кількості фруктів забезпечує вітамінами, тож як я міг помилитися, дотримуючись цього твердження та вживаючи багато фруктів?». Лікар каже: «Фрукти містять вітаміни, але в них багато цукру. Вони не можуть замінити основні продукти харчування, і їх не можна їсти як повноцінний прийом їжі. Ти можеш їсти їх помірно або небагато. Навіть якщо ти зовсім не будеш їх їсти, тобі не бракуватиме жодних поживних речовин, тому що зернові й овочі вже містять усі ці поживні речовини». Твердження лікаря слушне. Хіба це не вказує на те, що їхній спосіб життя є проблематичним? (Так.) Це саме та помилка, якої припускаються деякі люди. Як ти думаєш, чи варто їм її припускатися? (Ні.) Дехто каже: «Я не нарікав на Бога, хоча в мене високий рівень цукру в крові». Що ви думаєте про це твердження? Хіба воно не позбавлене розуму? Хіба твій високий рівень цукру в крові має щось спільне з Богом? Хіба це не те, що ти сам на себе накликав? Ти їси бездумно й без принципів. Ти думаєш, що фрукти смачні, тому не можеш перестати їх їсти, або вважаєш, що м’ясо смачне, тому не їси овочів, не виявляючи жодної стриманості, і в результаті в тебе розвиваються хвороби. Хіба ти не сам собі це заподіяв? Ти думаєш, що, не нарікаючи на Бога, ти здаєшся благородним, що ти любиш Бога, що ти чистий? Насправді деякі хвороби заподіяні самому собі й не мають нічого спільного з Богом, і вони спричинені твоїми власними дурістю й невіглаством. Є також люди, які кажуть: «Яйця, м’ясо та молочні продукти поживні й можуть доповнити споживання білка. Рис і борошно мають низьку поживну цінність, тому слід їсти більше м’яса, яєць і молочних продуктів». Дехто, почувши це, каже: «Я якраз люблю їсти м’ясо. Оскільки кажуть, що м’ясо поживне, я їстиму його більше. Інші їдять 115 грамів на день, а я їстиму чверть кілограма за один прийом їжі, принаймні двічі на день!». Вони їдять так без стриманості, їдять дедалі більше, споживаючи щодня вдвічі або втричі більше їжі, ніж інші, додаючи до цього ще й нічні перекуси. З часом об’єм їхнього шлунка починає збільшуватися, а що більший об’єм шлунка, то більший апетит. Що відбувається врешті-решт? Вони їдять аж доки не захворівають, набирають зайву вагу, завжди сонні й почуваються млявими. У них немає іншого вибору, окрім як піти в лікарню на обстеження, і результати показують, що в них високий кров’яний тиск, високий рівень цукру в крові та високий рівень ліпідів у крові. Вони розмірковують: «Хіба я просто не я з’їдав на пару шматків м’яса більше щодня? Хіба не казали, що їсти більше м’яса корисно для організму й дозволить людині уникнути недоїдання? То де я помилився? Чому в мене високий тиск? Ох, і важко ж доглядати за цією моєю старою плоттю! Я не можу з’їсти навіть пару зайвих шматків м’яса!». Ти з’їдаєш чверть кілограма м’яса за один прийом їжі – хіба це справді лише на пару шматків більше? І ти зазвичай багато сидиш і не займаєшся фізичними вправами, але їси так багато. Зрештою, у тебе виникають проблеми зі здоров’ям, і ти починаєш відчувати дискомфорт у серці. Вони навіть думають: «Це Бог переплавляє мене. Нічого, з часом усе буде добре. Я не буду нарікати на Бога!». Яке право мав би ти нарікати на Бога? Твоя хвороба – це Божий спосіб переплавити тебе, чи ти сам її собі заподіяв? Ти гладшаєш і хворієш від поїдання м’яса й думаєш, що це Бог переплавляє тебе, і що Бог випробовує твою віру. Хіба Бог переплавляв би тебе в такий спосіб? (Ні.) То як було спричинено цей результат? (Його спричинила людська дурість.) Самі люди не мають розпізнання, не знають, як керувати власним життям, не розуміють, що є позитивними речами, а що – негативними, не знають, як правильно ставитися до свого фізичного життя, не знають, як дотримуватися законів виживання, які Бог установив для людей, і не знають, як слідувати законам різних вроджених фізичних станів. Вони завжди вдаються до дурних і абсурдних практик, завжди сповнені уявлень і фантазій про Бога, і їм не бракує надмірних бажань. Що відбувається врешті-решт? Вони завжди йдуть манівцями, завжди роблять помилки й постійно неправильно розуміють Бога. Хіба це не дуже клопітка справа? (Так.)

Живучи в плоті й у матеріальному світі, люди стикатимуться з великою кількістю інформації, великою кількістю думок і поглядів, а також із великою кількістю різних людей, справ і речей. Якщо вони не вміють розпізнавати, чи є різні люди, справи та речі позитивними, чи негативними, не знають, як обирати, що прийняти, а що відкинути, не знають, що треба твердо триматися позитивних речей, і не знають, чому вони правильні, і не знають, що треба відкидати негативні речі, – а тим паче не усвідомлюють негативної якості цих речей, – хіба жити так не дуже небезпечно? (Так.) Не буде перебільшенням сказати, що вони ризикують втратити життя в будь-який момент. Люди не можуть навіть належно керувати власним фізичним життям і здоров’ям, такими простими справами; їм потрібно, щоб інші турбувалися про них, їм потрібно, щоб Бог захищав їх і наглядав за ними, інакше вони продовжуватимуть робити помилки, заходячи занадто далеко або в одному напрямку, або в іншому. Деякі жінки, прийнявши ідеї злих тенденцій суспільства, ламають голову над способами зробити себе красивими, не звертаючи жодної уваги на наслідки. Дехто без розбору приймає традиційну китайську медицину, дехто без розбору приймає західну медицину, дехто бездумно приймає тонізуючі засоби, а дехто бездумно їсть певну їжу. Як наслідок у них виникають проблеми зі шлунком, і вони проводять свої дні, зітхаючи й виглядаючи хворобливими та слабкими. Вони не тільки не роблять себе красивими, а й навіть стають огидними на вигляд. У декого досить гарна шкіра, але вони однаково не задоволені й наполягають на тому, щоб намащувати себе всілякою косметикою. У якийсь момент вони використовують неякісну косметику й зрештою стають спотвореними, їхні обличчя вкриваються плямами й нерівномірним кольором, стаючи жахливими на вигляд. Дехто робить і косметичні процедури, і пластичні операції – дехто з них намагається підняти перенісся, і не тільки не піднімає його, а й натомість робить його деформованим, а дехто робить філери в підборіддя, що йдуть не так, і ці люди виглядають смішно щоразу, коли усміхаються або позіхають, через що вони бояться робити і те, і інше, – це так жалюгідно, це такий виснажливий спосіб життя! Хіба вони не створюють собі проблеми, роблячи це? Деякі жінки, незадоволені своїм зростом, ламають гомілки, а потім знову зрощують і подовжують їх, але процедура йде не так, калічачи те, що раніше було їхніми цілком нормальними ногами. Хіба це не трагічно? (Так.) Траплялися всілякі несприятливі наслідки – такі люди ніколи не закінчують добре. Будь-які думка чи погляд, що пропагуються злими тенденціями, є хибними й нечестивими, вони справді надзвичайно шкідливі. Смачна їжа та косметичні процедури, які вони пропагують, не є справді хорошими; вони всі нечестиві й зрештою шкодять людям і ловлять їх у пастку. Ці невігласки готові терпіти цю шкоду, і вони не мають здатності відгородитися від цих нечестивих думок і поглядів. Вони їдять усе, що їм кажуть їсти, і роблять усе, що їм кажуть робити, анітрохи не розпізнаючи ті чи інші речі, просто сліпо слідуючи за ними. Які вони поступливі! І що зрештою відбувається? Майже ніхто з них не має хорошого фіналу. Якщо вони не усвідомлять своєї помилки на півдорозі й не повернуться назад вчасно, щоб зменшити свої втрати, якщо вони продовжуватимуть слідувати цим злим тенденціям і приймати ці нечестиві думки й погляди, вони зрештою ставатимуть дедалі більш виродженими, дедалі менш здатними відрізнити хороше від поганого й дедалі більш схожими на дияволів у своїй зовнішності, будучи позбавленими людської подоби. Можна сказати, що дев’яносто дев’ять відсотків людей не мають розпізнання щодо позитивних і негативних речей і охоче приймають злі тенденції. Подивіться, що кажуть жінки, коли разом купують одяг. Дехто каже: «Це на тобі не гарно виглядає; це не робить твоє обличчя світлим і не підкреслює твою фігуру. Це нікого не привабить. Я думаю, що он те виглядає сексуально й приверне увагу!». Інші кажуть: «Це не спокусливо. Тобі треба трохи оголити шкіру, тобі треба бути сексуальною та приємною для ока – тільки це підійде. Якщо ти завжди будеш такою манірною та правильною, ти нікому не сподобаєшся». Деякі матері навіть наполягають, щоб їхні дочки стали акторками. Дочка каже: «Індустрія розваг – це такий безлад! Я не хочу бути акторкою». Тоді мати сварить її: «Хіба в тебе немає амбіцій? З твоїми зростом, зовнішністю та шкірою в тебе такі чудові природні дані! Якщо ти не зароблятимеш гроші як акторка, як ми будемо мати що їсти? Поки ти можеш стати відомою й заробляти гроші, спати з ким завгодно – це нормально. Інакше ти змарнуєш свою вроду! Ми ростили тебе до цього віку, і ми з твоїм татом чекали, щоб грітися в променях твого успіху! Якщо навіть у цьому нам відмовлено, навіщо ми тебе народили?». Чи правильно батькам так виховувати своїх дітей? (Ні.) Які наслідки такого виховання дітей? (Дітям завдають шкоди.) Одного дня, коли така дитина починає розуміти речі, і вона пройшла через стільки страждань і болю, вона неминуче починає ненавидіти свою матір й ображатися на неї, кажучи: «Це все твоя провина! Ти не скерувала мене на правильний шлях! Я казала, що не хочу грати, але ти наполягала. Подивися на мене зараз – мені майже сорок, я досі не можу знайти чоловіка, і ніхто мене не хоче. Ті, хто залицявся до мене, просто гралися й ніколи не збиралися зі мною одружуватися. Хіба все моє життя не зруйноване?». Діти так страждають, а батьки є винуватцями й коренем проблеми. Вони завдали шкоди своїм дітям.

Якщо віруючі в Бога такі самі, як невіруючі, у своїй нездатності вирватися зі злих тенденцій, то це вказує на проблему. Якщо ти не маєш розпізнання щодо будь-яких злих тенденцій, будь-яких нечестивих, негативних висловлювань або будь-яких різноманітних практик, якими займаються люди, хоч би що це було, і ти навіть слідуєш їм і свідомо випробовуєш їх на собі, то в очах Бога все це – ганебні знаки. Що скаже Бог? Він скаже, що як людина ти не маєш здатності розпізнавати правильне й неправильне, ти не маєш реальності прийняття позитивних речей, і ба більше, ти не займався діями та практиками відкидання негативних речей. Він скаже, що ти не людина і що ти не відповідаєш базовій умові наявності людських совісті й розуму. Він скаже, що ти не людина і що Царство тебе не прийме. Якщо ти не людина, тобі неможливо прийняти істину, тому що у твоєму серці те, що ти суб’єктивно бажаєш прийняти, – це все нечестиві речі від сатани, і твоє серце повністю опирається позитивним речам, протистоїть їм і відкидає їх; ти ніколи не мав ставлення прийняття до них. Тому Бог каже, що ти не людина, що ти не маєш людськості. Бог не хоче людей без людськості. Не думай: «Якщо Бог мене не приймає, то я просто трохи більше постраждаю й заплачу трохи більшу ціну, щоб розчулити Бога та змінити Його ставлення до мене». Те, чого хоче Бог, – це не певний спосіб дій; те, чого хоче Бог, – це щоб ти мав ставлення прийняття істини з глибини свого серця, а також реальність прийняття істини та докази практики істини. Ти мусиш бути людиною, яка справді має людськість, – ця людськість не є чимось удаваним. Якщо ти справді маєш деякі ознаки нормальної людськості, тобто якщо ти маєш багато проявів розпізнання правильного й неправильного, якщо факти показують, що ти любиш позитивні речі, і якщо є випадки, коли ти прийняв позитивні речі й відкинув негативні, і видно, що ти маєш прояв втілення істини в життя, тоді Бог скаже, що ти маєш людськість, і назве тебе людиною. Якщо ти кажеш: «Я також маю людськість, я можу розпізнавати позитивні й негативні речі», але ти не маєш прояву втілення в життя істини-реальності, і твої слова не підтверджені доказами, то це клопітно. З погляду доктрини ти визнаєш, що «те, що говорить і робить Бог, – це все позитивні речі та істини, а те, що говорить і робить сатана, – це все нечестиві, все негативні речі; усе, що походить від Бога, – це позитивні речі, усе, що походить від сатани, – це негативні речі, і усе, що походить від людей у суспільстві, – це нечестиві, негативні речі», – тобто з позиції доктрини ти говориш правильно, без жодних проблем, і в тому, що ти кажеш, не можна знайти жодної вади, – але коли ти стикаєшся з реальними ситуаціями, ти ніколи не приймаєш позитивних речей, ніколи твердо не тримаєшся позитивних речей і не дотримуєшся правил і законів позитивних речей. Це доводить, що ти людина, яка не розпізнає правильне й неправильне. Самі люди чітко розуміють у своїх серцях, чи є в них ці прояви, чи ні. Коли ти чуєш нечестиву, негативну думку чи погляд або чуєш інформацію про злу тенденцію, яке твоє ставлення? Які твої думки й погляди? Яка твоя схильність? Ти погоджуєшся з цим чи відчуваєш до цього відразу? Ти плануєш зберегти це у своєму серці й застосувати за потреби, чи ти маєш відразу до цього й засуджуєш це у своєму серці та абсолютно відмовляєшся це прийняти? У своєму серці ти мусиш знати, яке саме твоє ставлення. Якщо хтось каже, що не знає, то чи є в нього серце? Не мати чіткого уявлення навіть про власне ставлення – хіба це нормальна людина? Якщо ти знаєш у своєму серці, що ти нікудишній, і знаєш, що ти дуже цікавишся різними злими тенденціями та нечестивими висловлюваннями, і завжди хочеш слідувати їм і брати в них участь, але почуваєшся змушеним трохи стримуватися лише тому, що ти стримуваний різними істинами-принципами Божого дому та власною гордістю через твою віру в Бога, тоді як насправді в глибині серця ти відчуваєш відразу до позитивних речей і відкидаєш їх, то навіть якщо ти стверджуєш, що тобі подобаються позитивні речі й не подобаються злі тенденції, це суперечить твоїм справжнім почуттям. Ось приклад. Деякі люди кажуть: «Їсти забагато м’яса недобре, це шкідливо для здоров’я. М’ясо слід їсти невеликими порціями, а рису, борошняних виробів та овочів – їсти більше». Деякі люди можуть це прийняти. Вони не вважають, що їсти менше м’яса – це йти проти їхньої волі; це не змушує їх почуватися засмученими чи справді скривдженими. Натомість вони думають: «Це правильно. Випробувавши це протягом певного часу, я відчуваю, що це добре для мого тіла. Мій загальний душевний стан покращився, і я фізично здоровіший, ніж раніше. Так харчуватися – чудово!». Однак прийняття деяких людей суперечить їхній волі. Вони давно вирішили для себе: «Що нездорового в тому, щоб їсти багато м’яса? Якщо їсти більше овочів, це не обов’язково зробить тебе здоровішим. Як не крути, м’ясо смачніше й апетитніше! Можна з’їсти трохи овочів, якщо немає м’яса, – це краще, ніж голодувати, – але якщо є м’ясо, його треба їсти багато. Ви всі дурні, ви всі прикидаєтеся. Я єдиний, хто не прикидається. Ніхто з вас не є таким справжнім, як я. Я кажу те, що думаю. М’ясо просто смачне!». Під час кожного прийому їжі вони їдять дуже мало овочів, але досить багато м’яса. Скажіть Мені, чи приймають вони позитивні висловлювання у своїх серцях? (Ні.) Вони не приймають їх і не здатні практикувати їх. У серці вони відчувають до них цілковиту відразу. Вони кажуть: «Як ці висловлювання можуть бути позитивними? Чому я не вважаю, що вони позитивні? Що в них хорошого? Що поганого в тому, що я їм більше м’яса? Я ж не помер, і ніхто з вас не живе краще за мене!». Вони не приймають фактів і не визнають, що їсти забагато м’яса шкідливо для здоров’я. Вони не можуть прийняти навіть правильні висловлювання, то як вони можуть прийняти факти? Ймовірність того, що це станеться, ще нижча. Для таких людей прийняття позитивних речей значною мірою суперечить їхній волі. Вони відчувають, що це дуже болісно й важко зробити. Це показує, що з їхньою людськістю є проблема і що вони не люблять істину у своєму серці. Деякі люди, коли чують правильні слова, які є позитивними речами, можуть легко їх прийняти, кажучи: «Я саме турбувався про це й не знав, як до цього підійти, я не мав шляху практики. На щастя, ти пролив світло на це. Щойно я почув тебе, я відчув, що цей погляд на речі правильний, ця позиція чиста, об’єктивна й практична, і вона відповідає людськості». Почувши це, вони можуть негайно застосувати це на практиці. Хоча вони іноді можуть потурати собі й бути свавільними, вони швидко повертаються на правильний шлях. Вони роблять позитивні речі, не потребуючи, щоб інші наглядали за ними чи стримували їх, і вони не ввважають, що це суперечить їхній волі, і це не змушує їх почуватися засмученими. Це так само, як те, що вівці люблять їсти траву. Якщо ти даси вівцям м’ясо, вони не будуть його їсти, але якщо ти даси їм траву, вони їстимуть її з насолодою, тому що вони травоїдні, і те, що їм потрібно всередині, – це трава. Але вовки інші. Вони шукають саме м’ясо, щоб поїсти; вони не їдять траву й вважають, що ніщо не є таким апетитним, як м’ясо. Це природні вияви їхньої природи, які ніхто не може змінити. Це не те, що вони набувають згодом, і не те, чого їх навчають. Вівці народжені їсти траву, а вовки народжені їсти м’ясо. Ніхто не може навчити вівцю стати м’ясоїдною твариною або навчити вовка стати травоїдною твариною. Це прояв їхньої сутності. Те, що тобі потрібно, і те, що ти любиш, визначається твоєю людськістю. Якщо твоя людськість не має потреби в позитивних речах, ти не любитимеш позитивні речі. Якщо тобі подобаються негативні речі, це означає, що твоє серце потребує негативних речей. Це визначається твоєю природою-сутністю, іншим не потрібно прищеплювати це тобі. Якщо хтось хоче допомогти тобі змінитися й бесідує з тобою про деякі істини-принципи, ти, можливо, зможеш тимчасово прийняти це, дбаючи про репутацію або тому, що хочеш уникнути зніяковіння, і на словах висловити свою згоду, але те, як ти думаєш і практикуєш потай, повністю визначається твоєю природою. Ти не можеш це підробити, і твої батьки також не можуть тебе змінити. Чи має твоя людськість складову любові до позитивних речей і ненависті до негативних речей – це не те, що хтось може вирішити; лише твоя власна сутність вирішує це. Чт тепер ця справа зрозуміла? (Так.) Тому те, чи може людина розпізнавати правильне й неправильне, багато говорить про її людськість. Якщо твоє розпізнання правильного й неправильного є природним виявом, то ти народився, щоб виявляти особливий інтерес до деяких позитивних речей. Ти дуже охоче слухаєш, коли хтось каже щось правильне, і ти нічого так не хочеш, як того, щоб вони сказали більше, щоб ти міг більше послухати й більше здобути, і мати менше обхідних шляхів або навіть зовсім їх не мати. А коли ти стикаєшся з якимись нечестивими, негативними речами, ти відчуваєш відразу у своєму серці, і ти уникаєш їх і не бажаєш вплутуватися – ти навіть не хочеш про них чути. Ти сам не знаєш причин цього; ти просто не можеш змусити себе полюбити негативні речі, але ти дуже охоче слухаєш, коли хтось каже щось правильне, і навіть якщо хтось глузує з тебе, тобі байдуже – ти не знаєш, звідки береться цей потяг. Деякі люди бачать цей твій щирий потяг і зневажають та висміюють тебе, вважаючи тебе дурнем, але ти не погоджуєшся. Ти думаєш: «Поки те, що хтось каже, правильне, я це приймаю. Що в цьому складного?». Це природний вияв людськості. Наявність цього природного почуття любові до позитивних речей і відрази до негативних речей у твоїй людськості є характеристикою та проявом нормальної людськості. Лише коли ти маєш це почуття й таку людськість, ти можеш бути порядним і добрим, і можеш говорити те, що слід говорити, і робити те, що слід робити, з правильних позиції та статусу. Коли ти володієш аспектом людськості щодо розпізнання правильного й неправильного, ти володієш базовою умовою для прийняття істини та прийняття різних чітких висловлювань від Бога, які стосуються істин-принципів. Якщо ти не володієш аспектом людськості щодо розпізнання правильного й неправильного, то совість і розум у твоїй людськості відсутні, і ти не маєш базової умови для прийняття істини, прийняття Божих слів і прийняття всього позитивного наставництва та правильних шляхів від Бога. Ти навіть не володієш базовою умовою для прийняття істини та прийняття позитивних речей, тому будь-яка згадка про те, що ти здатний коритися, – це просто абсурд, чиста фантазія.

Якщо хтось не знає, що таке позитивні речі, а що – негативні, але все ж каже: «Я маю совість, і я дуже порядний і добрий», то хіба це не свідчить про відсутність самоусвідомлення? Звідки береться твоя порядність? Твій розум наповнений лише негативними речами – чим ти можеш довести, що ти порядний? Де твої докази? На якій підставі ти кажеш, що ти порядна людина? І як ти можеш практикувати свою так звану доброту? Усередині тебе немає нічого, крім нечестивих, негативних думок і поглядів. Чи можеш ти бути добрим? Було б уже добре, якби ти просто не заманював людей у пастку й не шкодив їм. Деякі люди, щоб довести, що вони мають людськість і є порядними та добрими, дають собі імена на кшталт Чжен Ван, Чжен Чжан, Чжен Чжоу, Чжен Ґан^a – хоча ці імена, безумовно, звучать «порядно», чи означають вони, що людина справді порядна? Звідки береться справжня порядність? Вона походить від людськості. Лише коли людськість людини має здатність або основні умови для розпізнання правильного й неправильного, вона може бути порядною. Якщо ти навіть не знаєш, що таке позитивні речі, або якщо ти просто не любиш позитивні речі й ніколи не приймав жодної позитивної речі чи позитивної думки й погляду, але все ж стверджуєш, що ти порядний, хіба це не безсоромно? На якій підставі ти стверджуєш, що ти порядний? Дехто каже: «Усі мої світогляд, цінності та погляд на життя правильні». Чи має це щось спільне з істиною? Чи означає наявність правильних світогляду, цінностей і погляду на життя, що людина володіє істиною? Інші кажуть: «Я маю “позитивну енергію”. Те, що я кажу й роблю, є приземленим і повчає людей. Я ніколи не кажу речей, які руйнують людей, я ніколи не кажу нічого прикрого, і я не кажу речей, які бентежать людей або змушують їх почуватися негативно й слабко, або які знеохочують їх. Усе, що я кажу, заохочує, мотивує або надихає людей. Чи це вважається “позитивною енергією”? Цей термін, “позитивна енергія”, зараз дуже популярний у суспільстві. Яка велична, модна й класна ідея – “бути сповненим позитивної енергії”!». Інші кажуть: «Подивіться, як я переповнений духом праведності. Коли я стою, я маю вигляд солдата – мої очі яскраві, а погляд пронизливий, я не легковажний. Ті місцеві хулігани, ниці лиходії та злі люди не наважуються наблизитися до мене. Коли вони переді мною, їхнє справжнє обличчя відкривається, вони виявляють своє боягузтво й мають вигляд низьких. Коли звичайна людина поруч зі мною, вона має поводитися пристойно й не наважується діяти безрозсудно. Бачиш, цей мій праведний дух може придушити нечестя!». Хіба це означає бути порядним? (Ні.) У суспільстві популярно грабувати багатих, щоб допомогти бідним, діяти сміливо заради справедливої справи, бути добрим і милосердним, і бути героєм, рятуючи дівчат у біді. Деякі люди, зробивши ці речі, вважають себе героями, і багато інших схиляються перед цими героями. Інші кажуть: «Я ніколи не користуюся людьми, я сповнений духом праведності, я рішуче порядний і неупереджений, і я можу відрізнити правильне від неправильного. Коли двоє людей б’ються й просять мене розсудити суперечку, я даю обом сторонам однакове покарання й не виявляю упередженості. Подивіться на цей праведний дух, яким я сповнений, усі захоплюються мною!». Чи це вважається бути порядним? (Ні.) Хоча згадані раніше ідеї про «правильні світогляд, цінності та погляд на життя» і «позитивну енергію» є популярними китайськими висловами, ця остання – бути добрим і милосердним, накопичувати заслуги й робити добрі справи, і діяти сміливо заради справедливої справи – ймовірно, повсюдно шанується в усіх країнах і серед усіх народів. Тому люди вважають це духом праведності, порядністю. Навіть більшість віруючих у Бога вважає, що це дуже порядно, кажучи: «Подивіться на нашого національного героя, такого-то. Він поклав своє життя за праведну й велику справу нації, пожертвувавши собою, щоб підірвати бункер для захисту нації. Він був сповнений духом праведності. Тож ось що означає мати людськість!». Якщо подивитися на це зараз, чи правильний цей погляд? (Ні.) У чому він неправильний? Ці види порядності, які люди вважають такими або які люди шанують, оцінюються за стандартами, що ґрунтуються на людському прагненні до речей, які є добрими й відносно позитивними. Через плотські уявлення та фантазії людей, і через те, що вони не розуміють, що таке позитивні речі, вони вважають тих, хто може пожертвувати власними інтересами заради інших і чинити добрі вчинки – або тих, хто активно не заманює інших у пастку й не шкодить їм, не становить загрози для інших і не спричинив жодних поганих наслідків, – добрими людьми, і вони шанують їх і характеризують їх як порядних. Це визначення «порядного» ґрунтується на людських уявленнях про порядність, а також на їхній ненависті до злих тенденцій і нечестивого людства та їхньому прагненні до чудових речей. Оскільки більшість людей у людській расі придушує, цькує, заманює в пастку й кривдить інших, і оскільки цей світ такий злий, темний і в ньому не знайти й сліду справедливості чи праведності, коли з’являються такі герої або так звані добрі самаряни й благодійники, люди схильні шанувати їх, даючи їм визначення з використанням найвищих епітетів. Чи точні принципи цього визначення? (Ні.) Самі принципи й основа визначення самі по собі неточні. Наприклад, у групі є хтось, кого цькує більшість інших, але є певна особа, яка їх не цькує. Людина, яку цькують, каже: «Той, хто мене не цькує, – добра людина». Чи точне це твердження? (Ні.) Чи логічне воно? (Ні.) Скажіть Мені, що з ним не так? (Можливо, той, хто їх не цькує, просто не вважає їх неприємними, або не цькує їх тому, що об’єктивна ситуація та обставини не підходять. Це не означає, що це добра людина.) Їхній погляд містить логічну помилку. Ідея про те, що люди, які тебе цькують, – погані люди, тому люди, які тебе не цькують, мають бути добрими людьми, – це логічна помилка, чи не так? (Так.) Більшість людей, які цькують інших, не є добрими людьми, але твій стандарт для визначення того, що означає цькувати інших, не обов’язково точний, тому твоє визначення, що люди, які тебе цькують, є поганими людьми, також не обов’язково точне, і також неточно казати, що люди, які тебе не цькують, мусять бути добрими людьми. Може бути кілька сценаріїв, за яких хтось тебе не цькує. Можливо, вони не хочуть звертати на тебе увагу, тому їм ліньки тебе цькувати. Можливо, вони тебе не знають, тому не можуть тебе цькувати. Можливо, вони вважають, що ти крутіший за них, тому не наважуються тебе цькувати. Є кілька таких можливих сценаріїв. Твоя основа для визначення їх як доброї людини побудована на фундаменті того, що вони тебе не цькували, тому основа цього визначення сама по собі помилкова. Яка справжня основа для визначення когось як доброї людини? Якщо ця людина любить позитивні речі, ставиться до інших справедливо та згідно з принципами, а також має принципи в тому, як вона робить справи, то навіть якщо вона іноді говорить із тобою прямо, різким тоном або критикує тебе, вона тебе не цькує. Вона діє згідно з принципами й судить про справи на основі фактів. Отже, вона справді добра людина, і вона здатна ставитися до людей згідно з принципами. Але деякі люди не такі. Коли вони бачать, що ти маєш статус і ти крутий, вони підлещуються до тебе. Коли вони бачать, що ти не маєш статусу й ти знедолений, вони цькують тебе, топчуть тебе й завжди ранять тебе, коли говорять. Якщо ти робиш щось правильно, вони тобі заздрять. Якщо ти робиш щось неправильно, вони глузують із тебе й принижують тебе. Такі люди – погані люди. Якщо ти вимірюєш добре й погане на основі позитивних речей та істин-принципів, то твої стандарти, якими ти вимірюєш речі, і результати твоїх вимірювань будуть правильними. Оцінка або визначення позитивних і негативних речей у світі й у суспільстві самі по собі перевернуті. Більшість людей у суспільстві обожнює лідерів, яких вони люблять, відомих людей або зірок. Хоч би що казали ці відомі люди, зірки та лідери, вони вважають, що це правильно, і ніхто цього не викриває й цьому не опирається. Хоч би як ті люди панували над простим народом і гнобили його, дискримінували бідних або вимагали в них гроші, або навіть безглуздо знищували людські життя, ніби вони нічого не варті, ніхто не піднімається, щоб протестувати чи виступати проти них. Якщо вони роблять кілька добрих справ, щоб набрати політичні бали, то багато хто співатиме їм дифірамби й вихвалятиме їх. Якщо з’являється людина, яка бореться за справедливість і розвінчує сатанинський режим, або відомих людей і великих діячів, то маси колективно нападають на неї, відчайдушно сподіваючись усунути її та змусити її зникнути. Що це показує? Що суспільство робить усе в несправедливий, збочений спосіб; воно перевертає правильне й неправильне. Стандарти, за якими розбещене людство визначає добро і зло, позитивне й негативне, – усі неправильні, тому висновки, які вони роблять, також нерозумні.

Розгляньмо приклад. Є ті, хто вдирається в будинки й грабує – грабує багатих, щоб допомогти бідним. Пограбувавши багатих і забравши їхнє майно, вони допомагають простим людям. Коли прості люди отримують від цього вигоду й користь, вони радіють і вихваляють цих людей як героїв і порядних та доброчесних людей. Але якщо ти проаналізуєш вчинки цих так званих порядних і доброчесних людей, чи справді вони порядні? Деякі багаті люди здобули своє багатство завдяки старанним управлінню й зусиллям, а є навіть такі, хто накопичив своє багатство лише завдяки управлінню й зусиллям кількох поколінь. Яке ти маєш право грабувати їх і забирати їхні речі? Ти пограбував їх і забрав їхню приватну власність – це неправильно. Якщо ти маєш здібності, йди й заробляй гроші сам. Допомагати бідним заробленими тобою грошима – ось що можна вважати благодійністю. Але ти грабуєш багатих, забираючи їхнє майно, привласнюєш чуже, а потім допомагаєш бідним. В очах бідних це вважається порядним. Хіба це не цілковито абсурдний погляд? Бідні та прості люди шанують таких людей як героїв, і ці «герої» насолоджуються цим званням і цією честю, так ніби вони їм належать. Хіба це не безсоромно? Хіба це не цілковито абсурдно? (Так.) Вони самі не мають спроможності заробляти гроші й затаїли образу на багатих, тому вони вдаються до насильства, щоб грабувати багатство багатих і роздавати його простим людям, щоб ті їх вихваляли. Насправді речі, які вони забирають, зовсім не зароблені їхньою власною працею, а бідні насолоджуються не речами, що належать цим грабіжникам, а речами, що належать багатим. То чому ж, лише тому, що ці речі пройшли через їхні руки, прості люди й бідні мають бути їм глибоко вдячні? І чи правильно для простих людей насолоджуватися цими речами зі спокійною совістю? Хіба це ті речі, на які ти заслуговуєш? Ти заробив їх власною працею? Ти зі спокійною совістю насолоджуєшся награбованим, якого ти не заробив, і навіть вважаєш, що багатих слід грабувати, а тобі слід насолоджуватися награбованим. Ти отримуєш ці речі задарма, не платячи жодної ціни, і насолоджуєшся ними зі спокійною совістю. Хіба це не безсоромно? (Так.) Ці так звані герої насолоджуються цим захопленням збоку людей і цією честю. Вони роблять це, щоб задовольнити власне марнославство. Що більше люди їх вихваляють і обожнюють, то більш несамовитими вони стають; вони навіть грабують палаци, крадуть скарби звідти, продають їх, а потім розкидають гроші на подвір’ях бідняків. Їхній спосіб допомоги бідним полягає в пограбуванні багатих. Хіба це не цілковито абсурдно? (Так.) Не кажучи вже про те, чи порушує закон пограбування чужого майна, з погляду моралі та людськості це неприйнятно, і це не є так званою порядністю. Ті речі, які вони награбували, зовсім не є речами, якими їм слід володіти. Це речі, здобуті ницими, брудними, сумнівними, незаконними й незагальноприйнятими засобами. Вони обмінюють їх на якісь гроші, а потім допомагають тим, хто взагалі-то не потребує допомоги, або тим, кому, на їхню думку, слід допомогти, а потім отримують визнання від цих людей і насолоджуються цією честю. Хіба це не безсоромно? Проте вони дуже пишаються собою й називають себе героями, які грабують багатих, щоб допомогти бідним. Такі люди особливо популярні в суспільстві. У давнину були такі так звані «герої», й історії про них поширюються й донині. Хіба це не абсурдно? (Так.) Серед усього людства дуже мало тих, хто справді розуміє, що таке позитивні речі, а що таке негативні речі. Люди не можуть розрізнити ці речі. Скільки днів прості люди можуть насолоджуватися речами, награбованими «героями»? Хіба це те, на що ти заслуговуєш? Хіба це те, що ти заробив? Це не те, що ти заробив, і не те, на що ти заслуговуєш, – це називається приймати незаслужені вигоди. Хіба це почесно для тебе – насолоджуватися цими речами? Ти бідний, бо ти ледачий або не маєш здібностей. Людині із совістю й розумом слід бути задоволеною тим, що вона має їжу та одяг, і їй слід насолоджуватися лише тим, що вона може заробити. Бог дає тобі засоби для існування, тому тобі слід бути задоволеним. Якщо ти бачиш когось багатого, хто має багато речей, хто заможний, і ти завжди хочеш отримати рівну частку того, що він має, хіба це розумно? Ця ідея сама по собі не є раціональною. Сатана контролює суспільство й тримає владу над ним, тому, звісно, справедливості немає. У суспільстві бідних багато, а багатих мало – незалежно від того, що це спричинило, факт у тому, що деякі люди багаті, а деякі бідні. Суспільство таке: ти можеш не стати багатим, навіть якщо маєш здібності, і ти можеш насправді жити життям багатої людини, навіть якщо не маєш здібностей. Ніхто не може пояснити ці речі чітко, але хоч би що там було, у цьому також є Боже призначення. Речі, награбовані в інших, не належать тобі, і навіть якщо ти їх здобудеш, вони не твої, і рано чи пізно ти їх втратиш. Подивися на тих, хто під приводом лицарства й справедливості вдирається в будинки й грабує, і грабує багатих, щоб допомогти бідним. Вони чинять усілякі погані речі потай, як-от віддаються обжерливості, пияцтву, розпусті й азартним іграм, і вживають наркотики, а дехто навіть чинить убивства чи зґвалтування. Потім, лише за виконання кількох актів пограбування багатих заради допомоги бідним, прості люди шанують їх як героїв. Хіба це не випадок, коли ниці типи процвітають? Прості люди – ниці типи, простолюд та набрід – радіють щоразу, коли отримують невелику вигоду, і вихваляють того, хто надає їм вигоди. А як щодо тих «героїв»? Прості люди віддають їм певну шану й винагороджують їх, і підносять їх як героїв, і тому вони думають, що це лавровий вінець, що вони справді герої та що вони незрівнянні. Тож вони продовжують грабувати, і в результаті їх застрелюють однією кулею, коли вони грабують королівський палац. Вони справді думали, що мають великі здібності й є надлюдьми, що вони виняткові й вищі за простих, але насправді вони навіть не мали здатності ухилитися від кулі, і зрештою втратили життя. Хіба це не заслужено? (Так.) Акт пограбування сам по собі не є почесним. Це низько. Покладатися на пограбування, щоб здобути похвалу простих людей, здобути добру репутацію, здобути трохи честі, – яка це ница річ. Зрештою, вони навіть вихваляють себе: «Прості люди не можуть вижити, і народ у скрутному становищі, усе через чиновників. Подивіться, скільки в мене духу праведності; я співчуваю простим людям із нижчого класу!». Чи є такі люди порядними? (Ні.) Прості люди також говорять криводушно, і вони усміхаються, коли отримують невелику вигоду. Якщо вони не отримують від тебе жодної вигоди, хоч би в якому скрутному становищі ти опинився, вони не звертатимуть на тебе уваги. Але якщо ти робиш їм послуги, дозволяючи їм отримати щось відчутне, вони радітимуть і казатимуть: «Ти така добра людина! Людина великої благодійності!». Вони говорять дуже приємні речі, але жодне їхнє слово не є правдивим. Вони навіть не можуть сказати правильних слів. Наскільки ж вони взагалі порядні? Насправді все, що вони кажуть, – лукаве.

Деякі люди вважають себе сповненими духу праведності, людьми із совістю та людськістю. Але чи вартий цей їхній дух праведності хоч якоїсь згадки? Ба більше, це зовсім не дух праведності; це вид порядності, який вони собі нафантазували, що не має нічого спільного з позитивними речами, про які говорить Бог, або з будь-якими істинами-принципами. Це не порядність; це викривлені доводи, єресі й хиби. Можна сказати, що вислови, які вони просувають, як-от: позитивна енергія, правильний світогляд, цінності та погляд на життя, а також унікальна, прониклива думка, – здаються порядними й правильними, але насправді такими не є. Точніше кажучи, усе це згубні тенденції та злі впливи, викривлені доводи та єресі; усе це негативні речі, і все це єресі й хиби, які є повною протилежністю позитивним речам. Тому, якщо ти погоджуєшся із цими висловами невіруючих і завжди тримаєшся цих поглядів у своєму серці, це доводить, що, як і невіруючі, ти не є порядною людиною, і що у твоїй людськості немає порядності. Ти хочеш видати себе за порядну людину, так само як сатана намагається видати себе за ангела світла. Сатана говорить деякі приємні речі, бажаючи видати себе за Бога, за порядну й доброчесну особу та за щось позитивне. Ти також видаєш себе за того, ким не є; ти завжди кажеш, що маєш правильні світогляд, цінності та погляд на життя, що маєш позитивну енергію та дух праведності, що ти герой, людина з проникливою та унікальною думкою, або що ти праведний і тобі нічого боятися, що, хоч куди ти йдеш, ти несеш із собою дух праведності, коли говориш і маєш справу з людьми, – ти завжди так себе подаєш. Ну, Я кажу, що ти людина, в якої обмаль совісті, хтось, хто хоче видати себе за того, хто має дух праведності, хто є порядним і має людськість. Оскільки ти вдаєш ці речі, це означає, що ти їх не маєш – інакше навіщо тобі їх удавати? Якби ти справді мав людськість, тобі не потрібно було б її вдавати, і ти не міг би прийняти такі вислови, як так звані «правильний світогляд, цінності та погляд на життя», «позитивна енергія», «мати дух праведності» та «мати героїчний дух»; ти б не прийняв ці негативні речі – само собою зрозуміло, що, почувши стільки проповідей до сьогодні, ти мав би мати розпізнання цих речей. Якби ти мав людськість, ти б давно відкинув ці негативні речі. Якби хтось справді висунув ці вислови й доводи, навіть якби ти не мав розпізнання, ти б не прийняв їх із глибини свого серця. Ти б подумав, що ці речі надто фальшиві, що речі, які пропагують так звані соціологи, педагоги й мислителі, так звані відомі люди й великі діячі, а також ті демони й дияволи-царі світу, – це все речі, які вчать людей удавати. Це як вислів, популярний у суспільстві: «Якщо кожен подарує трохи любові, світ стане чудовим місцем». Бачиш, злі дияволи кажуть, що кожен має подарувати трохи любові, іншими словами, що прості люди мають усі дарувати любов, усі любити злих дияволів, усі покірно слухатися своєї партії та коритися їй, і не створювати заворушень і не спричиняти проблем для країни та своєї партії, і тоді у світі буде мир. Насправді, коли це прості люди створювали заворушення? Очевидно, що це дияволи розпалюють безлад і змагаються за владу та вигоду. Людство було введене в оману й розбещене сатаною; усі вони слідують за дияволами й сатаною, і всі вони цураються Бога й опираються Йому. Тож чи може це суспільство знати мир? Скажи Мені, чи витримує критику вислів «Якщо кожен подарує трохи любові, світ стане чудовим місцем»? Усе це слова, щоб дурити дітей. Якщо ти не маєш розпізнання щодо цих слів і віриш: «Для світу ще є надія, у цьому людському роді досі більше добрих людей, ніж поганих, у майбутньому світ стане чудовим місцем, і цей людський рід рухатиметься до прекрасного завтра», то твої думки й погляди нічим не відрізняються від думок і поглядів широкого загалу, і ти просто нелюд. Однією з характеристик нелюдів є те, що вони особливо люблять маскуватися, використовуючи приємні на слух, квітчасті, лицемірні вислови, щоб замаскувати свій вигляд, тоді як глибини їхніх сердець особливо брудні й темні, а їхні ниці, брудні тактики йдуть одна за одною. Вони зовсім не мають любові до справедливості й праведності; вони просто люблять використовувати тактики. Вони говорять дуже приємні речі; вони ховають кинджали за своїми усмішками й чинять усі мислимі погані вчинки. Такі люди позбавлені людськості. Це саме прояви тих, хто позбавлений людськості. Хіба це прояв праведності? (Ні.) Оскільки ці люди не порядні, як ти думаєш, чи можуть вони бути добрими? (Ні.) Годі й казати про те, щоб бути добрими, приводом для святкування вже було б те, що вони вчинили хоча б на один поганий вчинок менше, це було б благословенням для всіх на землі. І все ж вони називають себе порядними! Це вони просто співають дифірамби самі собі! Вони навіть не знають, що таке позитивні речі, і навіть почувши про позитивні речі, у своїх серцях вони їх не люблять і навіть відчувають до них відразу й огиду. І все ж вони досі кажуть, що вони порядні й добрі. Кого вони думають обдурити? Так звані порядність, доброта й розум людства не ґрунтуються на позитивних речах, а також не ґрунтуються на істинах-критеріях. Отже, порядність, доброта, раціональність, а також совість і розум людей, як їх визначає людство, усі є неточними, не мають підґрунтя в істині, і все це викривлені доводи та єресі.

Якщо людина має совість і розум, то, по-перше, вона є тим, хто може розрізняти правильне й неправильне. По-друге, вона знає, що є правильним, а що – ні. Ми щойно бесідували про розрізнення правильного й неправильного. Оціни себе, а потім оціни своїх батьків і своїх братів та сестер – чи є хтось із вас людьми, які можуть розрізняти правильне й неправильне? Чи ти така людина? Якщо ти той, хто може розрізняти правильне й неправильне, то в майбутньому твоє прийняття істини та покора їй будуть само собою зрозумілими. Доклавши певних зусиль, витерпівши певні труднощі й заплативши невелику ціну, ти зможеш цього досягти – тоді є надія на твоє спасіння. Якщо ти не той, хто може розрізняти правильне й неправильне, і в минулому ти відчував відразу до істини, не міг її прийняти й не бажав її практикувати, і під час згадки про прийняття та практику істини ти ставав геть роздратованим і почувався так, ніби твою голову затиснули в лещата, страждаючи й не маючи свободи, то в майбутньому ти матимеш те саме відчуття щодо прийняття та практики істини; ти не приймеш істину. Твоя нездатність прийняти істину та твоя відраза до неї виникають не через те, що ти віриш у Бога не так давно, і не через те, що Бог не дисциплінував тебе або не взяв на Себе відповідальність за тебе. Це не справжні першопричини. Яка справжня першопричина? Ти не маєш здатності розрізняти правильне й неправильне, цієї базової умови, тому в майбутньому ти однаково не зможеш прийняти істину, і ти не зможеш досягти покори істині. Дехто каже: «Якщо я не можу прийняти істину або скоритися їй, чи можу я все ж здобути спасіння?». А що скажете ви – чи можуть вони? (Ні.) Моя відповідь: «Дуже важко сказати». Чому дуже важко сказати? Оскільки Я зараз сказав так багато й перелічив так багато проявів, невідомо, чи зможеш ти зіставити себе з ними або визнатиїх у собі. Крім того, також невідомо, чи зможеш ти сприйняти ці питання й ці аспекти істини, про які Я говорив. Тому, навіть якщо Я не кажу тобі, чи можеш ти бути спасенним, кожен із вас може з’ясувати це на основі свого ставлення до істини та до позитивних речей. Немає потреби Мені казати тобі це так чітко й так відверто; кожен із вас уже знає це у своєму серці.

Б. Знання того, що є правильним, а що – ні

Тепер, коли ми закінчили бесідувати про розрізнення правильного й неправильного, нам слід далі поговорити про знання того, що є правильним, а що – ні, так? (Так.) Знання того, що є правильним, а що – ні, безумовно, відрізняється від розрізнення правильного й неправильного; інакше не було б потреби обговорювати їх окремо. Знання того, що є правильним, а що – ні, означає, що з точки зору людськості слід знати, які погляди та які слова є правильними, а які – ні. Того, що є правильним, слід дотримуватися, а те, що є неправильним, слід відпускати. У розумі нормальних людей є певні думки, погляди та основи для розрізнення того, що є правильним, а що – ні. Вони наполягатимуть на тому, що є правильним, і опиратимуться тому, що є неправильним, або навіть відкидатимуть його. Якщо хтось не може навіть цього зробити, це свідчить про те, що в його людськості чогось бракує; також можна з упевненістю стверджувати, що такі люди позбавлені людськості. Як людина, якщо ти кажеш, що маєш людськість, але навіть не знаєш, що є правильним, а що – ні, то як ти можеш жити як людина? Як ти можеш належно жити як людина? Як ти можеш говорити кожне слово й виконувати кожну дію в межах людськості? Якщо ти не знаєш, що є правильним, а що – ні, то жодне твоє слово не сказане й жодна твоя дія не виконана в межах людськості. Що означає не діяти й не говорити в межах людськості? Це означає, що ти не говориш ці слова й не робиш ці речі раціонально, ґрунтуючись на правильних думках і поглядах, які має мати людськість, – ось що означає не говорити й не діяти в межах своєї людськості. Дехто каже: «Якщо хтось не говорить і не діє в межах своєї людськості, то на якому підґрунті він говорить і діє?». Грубо кажучи, є дві основи. Одна – це говорити й діяти в межах демонічної природи, живучи за сатанинським характером. Люди, які розуміють істину, можуть бачити, що думки, погляди та ставлення цих людей у їхніх словах і діях такі самі, як у дияволів, і що ці речі вводять в оману, шкодять, спокушають і збивають людей зі шляху, і не є позитивними. Це одна основа: говорити й діяти в межах своєї демонічної природи. Інша – це говорити й діяти як звір, а звірі ще більше позбавлені людськості. Бути позбавленим людськості означає говорити й діяти без совісті чи розуму; ось так усе просто. Слова, які говорять звірі, – це купа безтолкових, дурних, викривлених слів; усе, що вони кажуть, – це якісь перекручені доктрини. Розумієш, слова, які вони говорять, такі самі, як думки й погляди тварин, – вони викривлені й дурні, безглузді й безтолкові. Послухавши їх, не знаєш, сміятися чи плакати, і кажеш: «Як він може таке казати? Він наче дитина від трьох до п’яти років, яка поводиться нерозумно й не розуміє, що робить. Це не ті слова, які має казати дорослий! Його слова не витримують критики, вони сміховинні – їх надто соромно казати перед людьми!». Це говорить тварина, звір. Вони говорять і діють у межах природи звіра, без жодного глузду, про який можна було б говорити, або будь-якої розсудливості, а тим паче совісті й розуму. Тобто їхнє мовлення вкрай ірраціональне, без жодної логіки. Ти не знаєш, звідки беруться речі, які вони кажуть, і, почувши їх, ти цілком збентежений і розгублений. Що більше ти слухаєш їхні слова та їхній виклад речей, то хаотичнішим це тобі здається, і ти не маєш змоги їх зрозуміти. Коли вони говорять, вони завжди ходять колами, усе плутають, повторюються, і вони просторікують про одне й те саме, і однаково не знають, як його врешті-решт підсумувати. Це говорить звір, тварина. Такі люди мають характеристику, яка полягає в тому, що хоч би що вони робили, що казали, хоч би якою думкою чи поглядом володіли, або яку думку чи погляд засвоювали, вони навіть самі не знають, правильно це чи ні. Це характеристика їхньої людськості. Характеристика їхньої людськості зрештою визначається тим, що такі люди не мають людськості, тобто вони не мають совісті й розуму. Вони навіть не знають, що є правильним, а що – ні, то як ти думаєш, чи можуть вони говорити й діяти із совістю? Чи можуть вони володіти совістю й розумом нормальної людини, якщо вони не знають, що є правильним, а що – ні? Чи можуть вони мати мислення нормальної людини, якщо вони не можуть розрізнити, що є правильним, а що – ні? Вони ніколи цього не матимуть. Нормальні люди не можуть спілкуватися з такою людиною. Чому Я це кажу? Чи це тому, що ти не маєш любові? Ні, це тому, що ти не маєш спільної мови, ти не поділяєш із ними жодних думок чи поглядів. Спілкуватися з ними – це як спілкуватися з твариною, з дияволом; це неможливо. Скажи Мені, якщо ти говориш із дияволами й сатанами про істину, чи можеш ти достукатися до них? Якщо ти кажеш дияволам і сатанам: «Тобі слід вірити в Бога. Бог створив людство. Як створеним істотам, людям цілком правильно й належно поклонятися Богу», що вони скажуть? «Поклонятися богові? Я хочу, щоб люди поклонялися мені! Скільки грошей я отримаю за поклоніння богові? Я зроблю це, якщо мені заплатять». Що це за слова? Чи можеш ти спілкуватися з дияволами? (Ні.) А як щодо тварин, чи можеш ти спілкуватися з ними? (Ми також не можемо спілкуватися з ними.) Розумієш, деякі тварини вкрай ревно оберігають свою їжу, коли їдять. Доївши власну їжу, вони навіть намагатимуться вихопити їжу в інших тварин. Якщо ти скажеш їм: «Не бийтеся за їжу, просто їжте своє», чи можуть вони це сприйняти? (Ні.) Коли настає час годування, вони однаково вихоплюватимуть їжу одне в одного, і навіть почнуть битися й кусати одне одного. Ти просто не можеш із ними спілкуватися. Щоб захистити їх і запобігти їхнім бійкам за їжу, ти маєш вживати заходів і суворо ними управляти, годуючи їх окремо, коли настає час їсти. Лише це належний спосіб управляти ними. Чому? Тому що вони тварини, вони не мають раціональності, а тим паче самоконтролю, і вони не можуть судити, чи правильно те, що вони роблять, чи ні, і тому, хоч би наскільки правильним було те, що ти кажеш, і хоч би скільки воно витримувало критики, і хоч би наскільки корисним воно було для них, вони цього не зрозуміють. Люди, які перевтілилися з тварин, також такі. Хоч би як чітко бесідували про істину, вони її не розуміють, тому вони ніколи не діють згідно з правильними принципами. Навіть якщо вони роблять щось неправильне, вони не думають, що це неправильно, і вони наполягатимуть на цьому, і навіть робитимуть так усе життя. Хіба вони не тварини? Такі люди, які не можуть зрозуміти людської мови, такі самі, як тварини, – навряд чи кращі, якщо взагалі не гірші.

Не говорімо зараз про тваринну й демонічну природу, а просто зосередьмося на аспекті людськості – знанні того, що є правильним, а що – ні. Знання того, що є правильним, а що – ні, – це вияв, який слід мати людині з людськістю, але насправді багатьом людям цього бракує. Люди часто висловлюють викривлені доводи, говорять викривлені слова й навіть роблять хибні речі, роблячи це з особливою завзятістю, і вони навіть можуть поширювати свої викривлені доводи серед інших, передаючи їх їм. Доводи, які вони висловлюють, серйозно викривлені, і все ж вони передають їх іншим, завдаючи шкоди не лише собі, а й іншим. Наприклад, якщо вони не люблять їсти рис, вони скажуть: «Рис не поживний. Нам слід їсти локшину, парові булочки та хліб». Вони кажуть, що рис не поживний. Чи правильне це твердження? (Ні.) Ти дієтолог? Ти це перевіряв? Яка в Тебе підстава стверджувати, що рис не поживний? Наприклад, є місця, де вирощують лише рис, а не пшеницю, і люди там усе життя їдять рис і живуть досить добре, і багато хто доживає до глибокої старості. Але, ґрунтуючись на власному смаку, люди, які висловлюють викривлені доводи, можуть сказати, що «рис не поживний», навіть кажучи це так, ніби це обґрунтовані доводи. Чи справді це обґрунтовані доводи? (Ні.) Не вдаваймося в те, чи відповідає це твердження істині, – це навіть не обґрунтовані доводи. Як вони можуть висловлювати такі викривлені доводи? Хіба вони люди? (Ні.) Це твердження вочевидь помилкове; це явно твердження, висловлене через егоїстичні бажання й упередженість, твердження того, хто говорить викривлено. Він сам навіть не знає, правильно це чи ні, але однаково заявляє про це дуже відкрито, проголошуючи це скрізь. Деякі люди люблять їсти рис і не люблять страви з пшениці. Коли вони бачать, що хтось їсть страви з пшениці, вони кажуть: «Страви з пшениці не поживні, рис поживний. Люди, які їдять страви з пшениці, нікчемні, а люди, які їдять рис, – благородні!». Вони використовують цю теорію як основу для оцінювання всіляких людей. Якщо Ти любиш їсти страви з пшениці, вони вважають Тебе низьким і не таким благородним, як вони. Це твердження настільки очевидно неправильне, але вони чомусь не можуть цього розпізнати й навіть говорять про це скрізь. Скажіть Мені, чи є в таких людей людськість? (Ні.) Коли вони перестають любити їсти рис і починають любити страви з пшениці, вони кажуть: «Рис не поживний, а страви з пшениці поживні. Подивіться, які міцні люди, що часто їдять страви з пшениці; нам треба їсти більше локшини й парових булочок! Рис – це холодна^b їжа, це не корисно для організму!». Чи правильне це твердження? (Ні.) Хіба це не упередженість? (Так.) Це упередженість, це не факт. На якій підставі вони це кажуть? На підставі власних уподобань та упередженості, на підставі своїх хибних думок і поглядів. Але вони не знають, що це неправильно, і навіть кажуть це й проголошують так, ніби це правильно. Якщо хтось висловлює іншу думку, вони сперечаються у відповідь і однаково тримаються свого хибного погляду. Хіба це не незнання того, що є правильним, а що – ні? (Так.) Вони навіть не знають, що є правильним, а що – ні, у такій простій справі – скажіть Мені, чи здатна їхня совість працювати? Чи можуть вони бути порядними? Порядна людина мусить знати, що є правильним, а що – ні, щоб мати змогу відстоювати справедливість і відстоювати принципи; лише тоді те, що вона відстоює, є правильним. Якщо людина не знає, що є правильним, а що – ні, і вперто чіпляється за помилкове твердження або помилкову думку й погляд, чи є її так звана порядність справжньою порядністю? Це не порядність; це перекручення, абсурдність і викривлені доводи. Тож скажіть Мені, чи існує совість у таких людей? (Ні.) У них немає совісті, про яку можна було б говорити. Деякі люди, коли з ними щось трапляється і в них виникають егоїстичні бажання, можуть усвідомити це у своєму серці й бути стриманими своєю раціональністю. Вони знають, що егоїстичні бажання неправильні, тому вони можуть повстати проти плоті й відпустити їх. Але деякі люди інші; зокрема, ті, хто не знає, що є правильним, а що – ні, і хто схильний висловлювати викривлені доводи, будуть нерозумно й уперто триматися помилкових поглядів. Наприклад, деякі люди не вміють танцювати; коли вони танцюють, вони нескоординовані, у них немає почуття рівноваги, і вони не можуть потрапити в такт, завжди виставляючи себе на посміховисько. Тому вони кажуть: «Люди, які не люблять танцювати, – це статечні особи. Люди, які люблять танцювати, усі непостійні, у них погана вдача, і вони розпусні. Якщо одружишся з такою людиною, твоє життя точно буде нестабільним». Чи правильне це твердження? (Ні.) Чому воно неправильне? (Любов до танців не має нічого спільного з тим, статечна людина чи ні.) Не вдаючись у те, чи кажуть вони це через егоїзм, заздрість або спробу обмовити, незалежно від того, яким є їхній намір, чи відповідають їхні слова об’єктивним фактам? Чи люди, які вміють танцювати й які добре танцюють, обов’язково непостійні? Чи ґрунтуються такі слова на сутності людськості цих людей? Чи це факт, що вони непостійні? (Ні.) Крім того, чого стосується статечність? Чи означає бути статечним, що людина хороша? Чи є статечність виявом того, що людина чесна й добра, що вона має людськість? У кращому разі це чеснота людськості або сильна сторона; це не може свідчити про те, що хтось має нормальну людськість. Вони висловлюють свій погляд так, ніби це обґрунтовані доводи, ніби це правильне твердження. Хіба це не висловлення викривлених доводів? (Так.) Той факт, що вони можуть вимовити ці слова, доводить, що вони не знають, чи правильне те, що вони кажуть, чи ні. Скажіть Мені, чи є в таких людей людськість? (Ні.) Хіба вони не дуже клопітні? (Так.) Якби це була людина з нормальною людськістю, навіть якби вона заздрила тому, хто добре танцює, щонайбільше вона б сказала: «Подивіться, які в них спритні руки й ноги, коли вони танцюють. Я теж хочу танцювати, але в мене немає цього дару, цієї сильної сторони; я не вмію танцювати. Я справді заздрю, що вони вміють добре танцювати! Якби ж у мене були їхні руки й ноги!». Так казати ще більш-менш прийнятно; це називається казати щиру правду. Щонайбільше, у цьому є щось від розбещеного характеру, але це не вияв нездорової людськості. Однак проблема висловлення викривлених доводів – серйозна. Вони кажуть: «Люди, які танцюють, усі непостійні й легковажні. З першого погляду видно, що це не ті люди, які можуть робити великі справи». Той факт, що вони можуть сказати ці слова, розвінчує, що з їхньою людськістю є велика проблема. Яка велика проблема? Їхній людськості бракує базової умови – знання того, що є правильним, а що – ні. Вони можуть говорити неправильні речі, перекручені речі та викривлені речі так, ніби це обґрунтовані доводи й правильні слова. Цього достатньо, щоб показати, що в них немає людськості. Вони говорять усе, що хочуть, і совість їх не регулює. Вони навіть здатні висловлювати викривлені доводи так відкрито, з таким почуттям правоти, навіть не знаючи природи цих слів або того, якими будуть наслідки їх висловлення. Це вияв відсутності людськості. Люди без людськості часто відкрито говорять такі помилкові речі й абсурдні речі. Це їхній природний вияв. Вони говорять ці речі не лише тоді, коли йдеться про одну чи дві справи, – вони говорять так у всіх справах, висловлюючи якісь хибні думки й погляди та вірячи в серці, що так воно і є. Вони ніколи не приймають правильних або позитивних тверджень, а також ніколи не шукають правильних або позитивних тверджень, а натомість наполегливо продовжують так говорити й так поводитися. Отже, такі особи, безумовно, є людьми без людськості. Вони наполягають на тому, щоб так говорити, що повністю розвінчує проблему, факт: вони не знають, що є правильним, а що – ні, і думають, що всі єресі й хиби – правильні. Якщо Ти запитаєш їх: «Що є неправильним?», вони скажуть: «Усе, що суперечить цим твердженням, мабуть, неправильне». А якщо Ти запитаєш їх далі: «А як щодо тих слів, які відповідають істинам-принципам, які відповідають об’єктивним фактам? Чи вони правильні?», вони скажуть: «Кого це хвилює? Хто знає, правильні вони чи ні? У будь-якому разі слова, які я кажу, – правильні!». Незнання того, що є правильним, а що – ні, – хіба це вияв, який слід мати людині, що справді має совість і розум? (Ні.) Відповідь дуже очевидна: безумовно, ні.

Хтось, хто любив займатися бізнесом, купував одяг на розпродажі в невіруючих, а потім продавав його братам і сестрам, отримуючи з цього певний прибуток. Пізніше хтось інший купив віскозу, марлю та інші подібні тканини для літнього одягу й зберігав їх на складі. Я сказав: «Не годиться тримати їх там. Якщо вони лежатимуть там занадто довго, їх можуть погризти щури або вони запліснявіють від вологої погоди, що було б дуже прикро. Нам не довелося б про це турбуватися, якби ми пошили з них одяг для братів і сестер, чи не так?». Пізніше Я почав це організовувати. Коли ми це робили, той, хто продавав одяг, підвівся, щоб заперечити: «Ні, ми не можемо цього робити! Чорна тканина поглинає тепло. Брати і сестри часто працюють на сонці; їм буде занадто жарко, якщо вони носитимуть чорний одяг. Хто візьме на себе відповідальність, якщо брати й сестри захворіють через спеку або отримають тепловий удар?». Чи звучить це правильно? Ви не знаєте, чи не так? Тут є об’єктивний факт: ці тканини були дуже тонкими й дихаючими, у них було дуже прохолодно. Навіть якщо в чорній тканині трохи жаркіше, якби одяг пошили трохи вільнішим, це не призвело б до того, що люди захворіли б від спеки, як він стверджував. Крім того, ці тканини не були всі чорними; деякі були світлих кольорів. Насправді людина, яка це сказала, мала приховані мотиви. Чому Я це кажу? Якщо Ти не знаєш контексту, то можеш справді подумати, що він дбав про братів і сестер. Але якби Ти знав контекст, то знав би, що він мав свій намір, кажучи це. Якби брати й сестри носили той прохолодний одяг із віскози, він не зміг би продати одяг, який купив; брати й сестри не купували б його. Одяг, який він купував, був із вуличних яток і розпродажів, низької якості; у ньому ти виглядав би як жебрак. Найголовніше, що його ціни не були дешевими. Тепер, коли ви знаєте контекст, чи можете ви відчути, правильно те, що він сказав, чи ні? (Так.) Чому він це сказав? (Він боявся, що його товари не продадуться.) Він не сказав, що мав егоїстичні мотиви; він використав видимість турботи про братів і сестер і хвилювання, що вони захворіють через спеку, щоб перешкодити пошиттю цього одягу, щоб перешкодити цій роботі. Є ще один об’єктивний факт: він сам носив чорні джинси й чорний одяг у літню спеку й ніколи не казав, що йому жарко. Що відбувалося? Те, що він казав, не відповідало фактам! Ми хотіли пошити одяг для братів і сестер із віскозної тканини, а він сказав: «Ні, чорна тканина занадто жарка, через неї брати й сестри захворіють від спеки». Чорні джинси, які він носив, були набагато товстішими за віскозу, то як же йому не було жарко? Тож чи було правильним його твердження, що чорний одяг занадто жаркий і призведе до того, що брати і сестри захворіють від спеки? Чи був він щирим, коли казав це? Він не був щирим; він кривив душею. Тож правильно те, що він сказав, чи ні? Чи відповідало воно фактам? (Воно не відповідало фактам.) Тоді чому він це сказав? Саме тому, що ця справа суперечила його бізнесу. Він тривожився всередині, але не міг сказати про це прямо, тому міг лише використати ці слова, щоб саботувати справу, щоб досягти своєї мети – захистити власні інтереси. Адже саме Я організував це, а він відкрито зривав це ось так. Якби він мав якісь заперечення проти того, що Я організував, він міг би висловити їх Мені безпосередньо, але він цього не зробив. Зовні він розіграв чудову виставу, ніби не мав жодних заперечень, але за лаштунками він підривав роботу, зовсім не стримуючись. Що він сказав? «Усі брати й сестри мають одяг, і вони одягнені досить добре. Чи потрібно залучати стількох людей і докладати стільки зусиль, щоб пошити цей одяг?» Він не сказав ні слова в Моїй присутності; він просто підривав роботу ось так за лаштунками. Коли він казав ці слова, чи знав він у своєму серці, правильні вони чи ні? Якби він зробив це зі звичайною людиною, і він знав би у своєму серці, правильно це чи ні, і зробив би це лише тому, що був засліплений жадібністю й керувався особистими мотивами та цілями, це було б лише проблемою з його моральними якостями. Але цією дією він націлився на Мене, і після того, як він сказав ці речі, щоб підірвати роботу, він не знав, правильні вони чи ні, він не усвідомлював цього у своєму серці, а також не відчував жодних докорів сумління, і він не знав природи своїх дій. Що це за людина? Чи є в нього людськість? (Ні.) Він учинив такий тяжкий вчинок, але нічого не відчув у своєму серці. Скажіть Мені, чи була в нього совість? (Ні.) У нього не було совісті, це чітко видно. Навіть якщо це звичайна людина, яка займається належними справами, робить щось корисне для братів і сестер у Божому домі, тобі слід підтримувати це, а не підривати – усім слід гармонійно співпрацювати, щоб це зробити. Годі й казати про цю роботу, яку ініціював Я; але він однаково наважився підривати її за лаштунками й наважився простягнути свої демонічні кігті. Природа цього занадто серйозна! Після того, як він підірвав роботу, він досі вдавав із себе добру людину, ніби нічого не сталося. Скажіть Мені, чи була в нього хоч крапля совісті? Він досі стверджував, що вірить у Бога. Хіба це подоба, яку слід мати віруючому в Бога? Хіба це совість і людськість, які слід мати віруючому в Бога? Він навіть не знав, у кого вірить, і не міг розрізнити правильне й неправильне. Який обов’язок він міг виконувати? Така людина ще сподівається бути благословенною – хіба це не жарт? Якби він націлився на Мене особисто із зауваженнями про Мене, і Я побачив би, що він не навмисно турбує й перериває роботу церкви, і що виконання ним свого обов’язку прийнятне, Я б терпів це певний час і продовжував би спостерігати за ним. Але Я робив те, що мало бути зроблено для Божого дому й для обраних Богом людей, щось корисне для всіх, а він вийшов, щоб турбувати й підривати це, не даючи Мені продовжувати. Скажіть Мені, чи слід Мені бути поблажливим до нього? Якби це була людина малого духовного зросту, яка не знала кращого, але виконання нею обов’язку зазвичай приносило плід, то Я міг би стерпіти це й дати їй шанс покаятися. Якби він бажав покаятися й бажав надавати послуги для Божого дому, Я міг би помилувати його й не розбиратися з ним. Якби він не знав, що для нього добре, і продовжував поширювати єресі й хиби, і продовжував турбувати й підривати речі, то Я не виявляв би до нього жодної ввічливості й розібрався б із ним згідно з принципами. Усе, що можна зробити зі злими людьми, – це розібратися з ними згідно з принципами. Коли всіх різних видів шкідників, які турбують церкву, буде вичищено, у церкві буде набагато спокійніше. Коли з цими нелюдами розберуться, буде так мирно! Худобу, таку як свині, велика рогата худоба, коні, не годиться тримати всередині. Якщо їх тримати всередині, яким буде наслідок? Безумовно, це зробить дім огидним місцем, місцем хаосу. Якщо Ти кажеш, що міг би це стерпіти, Я хотів би побачити, скільки днів Ти протримаєшся. Речі, які не годиться тримати всередині, треба випустити. Їм слід залишатися там, де їм підходить, і так проблему буде розв’язано. Терпіти – це не рішення; лише розв’язання проблеми є рішенням, чи не так? (Так.) Хоч як чітко Ти бесідуєш із цими нелюдами, вони просто не застосовуватимуть нічого з цього на практиці. Вони могли вірити в Бога десять чи двадцять років, але коли з ними щось трапляється, вони однаково як невіруючі; вони зовсім не приймають і не практикують істину, у них немає життя-входження, і коли з ними щось трапляється, вони просто заважають речам і саботують їх. Коли такі люди не показали свого справжнього обличчя, вони неохоче надають якісь послуги. Але щойно їхнє справжнє обличчя викривається, їх слід швидко вичистити – не виявляй до них жодної ввічливості. Якщо ти виявиш їм ввічливість, ти жорстокий до тих, хто справді має людськість, прагне до істини й відданий у виконанні свого обов’язку.

Однією з очевидних характеристик людей, позбавлених людськості, є те, що вони не знають, що є правильним, а що – ні, коли діють і говорять; вони завжди висловлюють викривлені доводи. Ми кажемо, що вони не знають, що є правильним, а що – ні, але вони просто ніколи не говорять і не роблять того, що є правильним. Вони говорять лише неправильні речі; вони можуть сказати що завгодно, хоч би наскільки воно було неправильне. Наприклад, колись була така людина, яка купила одяг, що їй не пасував, і вона побачила, що одяг іншої людини їй добре пасує, тому вона розлютилася й сказала: «Це мені не пасує – як це твій одяг тобі так добре пасує?». Вона відчайдушно хотіла, щоб одяг нікому іншому теж не пасував – тоді вона була б щаслива. Вона навіть була здатна говорити такі речі – хіба це не викривлені доводи? (Так.) Якщо вона не могла заснути вночі й бачила, що ти спиш досить міцно, вона ставала нещасною й казала: «Я не можу заснути, то як ти можеш спати? Це неправильно! Ти спиш так міцно, це тому, що в тебе немає почуття ноші у виконанні свого обов’язку? Я маю повідомити про це церковному лідеру, Вишньому!». Хіба це не викривлені доводи? (Так.) Я не жартую, саме так говорять ті, хто не має людськості й не знає, що є правильним, а що – ні. Чому Я кажу, що він не знав, що було правильним, а що – ні? Він повідомив про це Мені. Коли Я почув те, що він сказав, Я подумав: «Щось не так із тим, що каже ця людина; це не обґрунтовані доводи! Це не те, що слід казати людині з людськістю. Він зовсім не молодий, і він вірить у Бога понад десять років, але він навіть не знає, правильно те, що він каже, чи ні; він навіть вважає це обґрунтованими доводами для того, щоб повідомити про ту людину. Цей хлопець не тільки не здатний розпізнавати правильне й неправильне – він навіть не знає, що є правильним, а що – ні. Він нікудишній». Якби він переказав цю справу вам, ви справді могли б не розпізнати цього, і дехто з вас міг би повірити в те, що він сказав, вважаючи його доводи правильними. Тепер, коли Я описав це так, чи можете ви сказати, правильно це чи ні? (Так.) Хіба такі люди не викривлені й абсурдні? (Так.) Вони не знають, чи правильно те, що вони кажуть, чи ні, але однаково кажуть це. Вони явно сприймають неправильні твердження, думки й погляди як позитивні думки й погляди, щоб висловлювати й передавати їх. Це незнання того, що є правильним, а що – ні. Вони не вдають із себе невігласів і не використовують ці слова, щоб ввести людей в оману, щоб обдурити дітей, – зрозуміло, що вони не знають, що є правильним, а що – ні. Тому Я кажу, що в них немає людськості. Вони навіть не можуть розрізнити, що є правильним, а що – ні, у такій елементарній справі – чи є в них істинний розум? Чи можуть вони все ж бути чесними людьми? Вони говорять неправильні речі так, ніби вони правильні, що рівнозначно тому, щоб називати чорне білим. Чи можуть вони досі бути порядними у своїх діях? Чи можуть вони ставитися до людей справедливо? Вони не можуть ставитися до людей справедливо, тож хіба вони не шкодять людям? (Так.) Хіба це по-доброму? (Ні.) Можливо, вони не хочуть бути злими людьми, і вони також хочуть бути дружелюбними до інших, але вони навіть не знають, що є правильним, а що – ні, вони навіть не можуть відрізнити чорне від білого, то як вони можуть бути дружелюбними до інших? Це їм недоступно. Людина може бути доброю лише тоді, коли її совість і розум здорові, і вона має здатність розпізнавати та здатна обирати правильні принципи практики,. Якщо ти кажеш, що ти порядний і добрий, де вияви цього? Якщо ти навіть не знаєш, що є правильним, а що – ні, як ти можеш бути порядним і добрим? Не обманюй себе! Правильно? Це називається обманювати себе та інших. Такі люди також особливо захоплюються собою, вважаючи, що їхні моральні якості порядні, що вони добрі й не бояться влади, і що щоразу, коли вони бачать когось, хто зробив щось не так, вони можуть негайно розкритикувати його. Яка твоя підстава для такої критики? Якщо ти критикуєш їх, ґрунтуючись на власних неправильних думках і поглядах, ти зрештою завдаватимеш страждань добрим людям, перекручуючи істини-принципи Божого дому. Хіба це не введення людей в оману? Якщо така людина тримає владу в церкві, це означає, що владу тримає сатана. Якщо владу тримає сатана, більшість людей отримує вигоду чи страждає? (Страждає.) Більшості людей буде завдано серйозної шкоди, і вони не матимуть способу жити.

Усі теми, які ми обговорювали, стосуються деяких поширених проявів у повсякденному житті людей. Як ви почуваєтеся після слухання обговорення цих тем? Чи мають ці теми якийсь стосунок до істини? Чи бажаєте ви слухати? (Так.) Це просто плітки? Це лихослів’я про людей за їхніми спинами? (Ні, це щоб допомогти нам навчитися розпізнавати людей.) Тепер, коли ви почули ці бесіди, чи здатні ви розпізнавати людей? (Я вважаю, що здатний розпізнавати людей трохи краще, ніж раніше.) Тепер ви маєте бути здатними дещо розпізнавати людей. Тепер, коли Я побесідував про істину й обговорив приклади в такий спосіб, якщо ви досі не можете розпізнавати людей, то ваш рівень занадто низький, і істина вам не під силу. Звісно, безумовно є такі люди. Хоч би як вони слухали, вони не розуміють і навіть думають: «Те, про що Ти говориш, – це все просто справи повсякденного життя, я не слухатиму! Я хочу чути глибокі істини третього неба. Те, про що Ти бесідуєш, – це не істина, це все просто плітки. Я не слухатиму!». Якщо Ти справді не хочеш слухати, Тобі не обов’язково слухати. Але теми, які ми обговорюємо, усі необхідні. Хто може зрозуміти істину в них, той зможе розпізнавати людей. Якщо Ти справді можеш зрозуміти, то Ти – благословенна людина. Якщо Ти не можеш зрозуміти, хоч би як ти слухав, і що більше Ти слухаєш, то більше стаєш спантеличеним і то більше в Тебе болить голова, то цей прояв не є добрим знаком чи добрим передвістям для Тебе.

Щойно ми говорили про характеристику в людськості – знати, що є правильним, а що – ні. Є багато різних проявів того, що люди не знають, що є правильним, а що – ні. Якби люди знали, що є правильним, а що – ні, це було б добре, і нам не потрібно було б говорити на цю тему. Але багато людей не знає, що є правильним, а що – ні, тому варто навести деякі приклади, щоб розпізнати, чому людина цього типу не знає, що є правильним, а що – ні, чому вона не може розпізнати речі, які так очевидно є правильними чи неправильними. Людина цього типу насправді здатна говорити такі абсурдні слова й робити такі сміховинні речі – що тут насправді відбувається? Про це варто побесідувати й це варто розпізнати. Знати, що є правильним, а що – ні, – це умова, якою людськості людини слід володіти. Не знати, що є правильним, а що – ні, – це те, що не повинно траплятися в людині. Якщо хтось справді не знає, що є правильним, а що – ні, це дуже шкода; це означає, що він позбавлений умов, які слід мати людині. Ми щойно говорили про деякі конкретні приклади й прояви, і щодо деяких людей справді так і є, що вони очевидно не знають, що є правильним, а що – ні. Якщо хтось просто говорить людям якісь нерозумні, провокаційні речі або якісь облудні слова або висловлює людям якісь викривлені доводи, це не потрібно спеціально порушувати, щоб бесідувати й розпізнавати, тому що ті прояви спрямовані на звичайних розбещених людей. Але прояв деяких людей щодо незнання того, що є правильним, а що – ні, спрямований на Бога, на істину й на позитивні речі. Щодо людини цього типу, яка не знає, що є правильним, а що – ні, якщо Я не наведу деякі приклади, щоб побесідувати про них, усі, можливо, досі не зможуть їх розпізнати, і вони не побачать наскрізь сутності й серйозності проблеми цього типу. Тому Мені необхідно про це говорити. Багато речей трапилося – якщо вони стосуються істини, Я мушу казати як є, наводячи ці негативні приклади, щоб допомогти людям зрозуміти істину й здобути розпізнання, а також дозволити всім винести з них уроки. Якщо якась справа стосується певної людини, тим, кого це стосується, не слід почуватися ніяково. Якщо тобі зараз ніяково, то тобі не слід було робити ті речі тоді. Якою серйозною мірою деякі люди не знають, що є правильним, а що – ні? Речі, які вони роблять, які є результатом незнання того, що є правильним, а що – ні, і які мають дуже серйозну природу, – спрямовані не на якусь людину, а на Мене. Я не знайомий із більшістю людей у церкві й не знаю їх, і є деякі лідери й працівники, яких Я зустрічав лише раз чи двічі, але Я рідко маю розмови сам на сам, по душах із людьми віч-на-віч, тому що в Мене не так багато вільного часу. Із деякими з-поміж цих людей Я можу ладнати досить добре, але з деякими неможливо спілкуватися. Чому так? Далі погляньмо на кілька прикладів.

Однієї осені на фермі зібрали врожай картоплі, і людина, відповідальна за приготування їжі, пішла на ферму й принесла звідти кошик картоплі. Картоплини зверху були розміром приблизно з кулак, що виглядало прийнятно. Однак ті, що були під ними, усі були дрібні, а деякі – гнилі. Я був вражений. «Як вони могли дати нам таку картоплю? Хіба таку картоплю не слід використовувати в корм тваринам? Чи людина на фермі спакувала її помилково?» Якби це справді була помилка, чому картопля зверху була гарною та нормальною, тоді як знизу – дрібною або гнилою? Цей випадок справив на Мене глибоке враження. Зовні людина, яка пакувала картоплю, не мала косоокості, і її зовнішність була звичайною. Я бачив того чоловіка кілька разів і перекинувся з ним кількома словами, але в нас не було справжнього спілкування. Я міг би майже сказати, що Я його не знав, тому не могло бути й мови про критику, докори чи обтинання. То чому ця людина так вчинила зі Мною, давши Мені таку дрібну й гнилу картоплю? Якщо він не знав, що це для Мене, чому він поклав гарну зверху, а гнилу – знизу? Зрозуміло, що він знав. Отже, знаючи, що це для Мене, чому він все ж поклав гнилу картоплю? Чи був він тоді в заціпенінні? Чи диявол керував його руками? Чи був він одержимий злим духом? Це не дуже ймовірно. Якби він справді був одержимий злим духом, він би збожеволів й просто не приніс би Мені картоплі. Тож якщо він не був одержимий злим духом, чому ця людина, яка здавалася цілком нормальною, зробила таке? Хіба він не знав, що такий вчинок був обманом? Якщо він таїв ненависть до Мене у своєму серці, то йому слід було залишити Божий дім, замість того щоб виконувати тут свій обов’язок. Крім того, якщо він справді таїв ненависть до Мене, яка була причина? Яка була причина ненавидіти Мене? Якщо поглянути на це з позиції людськості, по-перше, Я бачив його лише кілька разів; Я не знав, яким він був. І по-друге, Я ніколи не мав із ним жодних справжніх контактів чи справ. Я знав лише, що він обробляв землю. То чому він так вчинив зі Мною? Є лише одна можливість: він міг зробити таке, тільки якщо мав дуже сильні уявлення про Мене й велику упередженість щодо Мене, або якщо хтось його підбурив. Хіба ви не вважаєте немислимим те, що ця людина могла зробити таке, що він міг змусити себе це зробити? Навіть якби ти мав справу зі звичайною людиною, чи міг би ти змусити себе зробити таке? Навіть якби ти керував супермаркетом, ти не міг би дурити й обманювати людей; ти мав би бути вартим довіри, щоб утримати своїх клієнтів і не зіпсувати власний шлях. Ба більше, тепер ти виконуєш свій обов’язок, і зробити таке, особливо Мені, – скажіть Мені, чи це виправдано? (Ні.) Тоді яка природа такої людини? Чи знав він, що є правильним, а що – ні, коли це робив? Він не мав жодного усвідомлення. Якби він справді мав усвідомлення, то, збираючись узяти гнилу картоплю, він би подумав: «Ні, я не можу брати гнилу, я мушу взяти гарну. Хіба не всі мають їсти гарну їжу?». І це не кажучи вже про те, що це було для Мене, щоб Я їв, – ідея про те, щоб узяти гнилу картоплю, навіть не мала спасти йому на думку, не кажучи вже про те, щоб це робити. Тож хіба відповідь не дуже чітка? Чому він зміг це зробити? Це обумовлено тим, що незалежно від того, чи перевтілилися такі люди з дияволів, чи зі звірів, у своїй людськості вони не розуміють, що є правильним, а що – ні. У їхній людськості немає нічого, що могло б розпізнати чи перевірити, які дії та думки є правильними, а які дії та думки є неправильними. Якщо вони не перевтілилися з тварин чи дияволів, то вони – ходячі мерці. Тоді який сенс у вірі такої людини в Бога? Вона каже: «Я вірю в бога. Ти – просто людина, що ти можеш мені зробити?». Чи є в цих словах якийсь розум? Чи це справжня віра в Бога? Чи відповідає таке ставлення до Бога Божим намірам? Бог не хоче такої віри. Можливо, вона також скаже: «Чи хоче мене бог, чи ні – не тобі казати!». Я кажу: «Те, що ти кажеш, – неправильно. Якщо слова, які Я говорю, – це Божі слова, то є проблема в тому, що ти так ставишся до Мене. Твій фінал визначається Божими словами». Вона каже: «Я піду на третє небо й донесу на тебе!». Я кажу: «Якщо ти справді можеш піти на третє небо, то поквапся й так і зроби». Скажіть Мені, хіба такі люди не жахливі? Хто б ще хотів спілкуватися з такою людиною? Не будемо поки що вдаватися в те, на кого він націлився. Якби він націлився не на Мене, а на людину, чи відповідали б його дії стандарту совісті? (Ні.) Що це за проблема, що він був здатен зробити таке зі Мною? Оскільки він був здатен зробити таке навіть зі Мною, чи міг би він зробити це і зі звичайною людиною? Як слід оцінювати цю справу? Я був дуже вражений, що ця людина могла зробити таке. Чому він міг це зробити? Якби він зробив це зі звичайною людиною, Я б також мав для нього характеристику. З його боку було неправильно так робити. Річ не в тім, що робити це з іншими – правильно, а робити це зі Мною – неправильно; таке твердження несправедливе й не витримує критики. Якщо він міг зробити це зі Мною, то він може зробити це з іншими, з будь-ким. Яка причина цього? Над цим варто глибоко замислитися. Він казав, що вірить у Бога та що він член Божого дому, то чому він усе ж міг так вчинити зі Мною? Як він міг зробити таку низьку річ? Як він міг зробити щось настільки незбагненне? Він вважав себе дуже добрим, то як він міг давати іншим їсти гнилу картоплю? Чому він сам її не їв? Та гнила картопля, дрібна картопля й недорозвинена картопля призначена для годування тварин, то чому він давав її їсти людям? Навіть якщо Я не вимірюю його істиною, просто з морального погляду його дії були неприйнятними, тому Я кажу, що він нелюд. Чи точна ця характеристика? Чи справедлива вона? (Вона точна й справедлива.) Він зробив таку очевидно неправильну річ і однаково не знав цього, і він навіть почувався спокійно й не мав у серці ані крихти самодокору. Чому так? У нього не було совісті, у нього навіть не було душі; як диявол чи звір, він не мав усвідомлення. Він не був людиною, тому в нього не було совісті. Він не знав, що є правильним, а що – ні, і хоч яке серйозне зло він учинив, він завжди відчував, що його дії цілком виправдані, ніколи не визнавав своїх помилок і наполягав на тому, щоб і далі діяти так само. Коли інші характеризували його, кажучи, що те, що він зробив, було неправильно, він однаково думав, що правда була цілком за ним, і почувався скривдженим. Я кажу, що це зовсім не кривда щодо тебе. Це не засудження тебе й не характеризування тебе як такого, що не має людськості, без володіння фактами. Навпаки, коли такі серйозні факти очевидні для всіх, хто б ще міг сказати, що ти маєш людськість? Маючи ці факти як докази, ніхто не міг би цього заперечити. Я б хотів сказати, що ти мав людськість, що ти був добрим і порядним, але природа того, що ти зробив, занадто мерзенна; воно тієї ж природи, що й глузування сатани з Бога, це перевертання чорного й білого, так само як сатана зробив, показавши Богу багатства й славу світу і сказавши Йому: «Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся!». Усе у світі й усе суще було створено Богом. Бог створив усе, що є, і все взагалі; Богові слід насолоджуватися всім цим, тобі не слід, ти не маєш права цього робити. Те, чим ти насолоджуєшся, – це те, що Бог дарував тобі. Тобі слід поклонятися Богу, а не Богові слід поклонятися Тобі. Цей хлопець не розумів навіть такого очевидного й простого поняття і навіть думав, що Я маю оцінювати його настрій і дивитися, почувається він щасливим чи ні, просто щоб отримати трохи картоплі. Якщо він був у поганому настрої, він давав Мені гнилу картоплю, ніби мав справу з жебраком. Я мав терпіти погане поводження з його боку – хіба це можливо? Чи міг Я з цим миритися? (Ні.) Як слід розібратися з такою людиною? (Її слід негайно вичистити.) З такою людиною слід розібратися згідно з адміністративною постановою. І це справді не єдиний випадок такого роду. Дехто каже: «Чи є ще серйозніші випадки, ніж цей?». Звісно, є, інакше чому б Я казав, що люди відрізняються одне від одного? Якби кожен, хто вірить у Бога, міг поклонятися Богу, то не було б потреби, щоб кожен був розподілений за родом його. Саме тому, що багато людей не вірить у Бога щиро, і тому, що є злі люди й безтолкові люди, які заважають роботі церкви, здатні вчинити будь-який поганий вчинок, коли робота церкви добігає кінця, усіх викривають і розподіляють за родом їхнім.

Поговорімо про інший приклад. На фермі дозріла кукурудза, і хтось збирався принести трохи Мені. Людина поруч сказала йому: «По тій кукурудзі повзали щури, не бери її!». Він подумав і сказав: «Ну то й що, що по ній повзали щури? Хіба вона й досі не їстівна? Нічого страшного, якщо я її віднесу!». Він чітко знав, що по кукурудзі повзали щури й вона не придатна для їжі людям, але все ж наполягав на тому, щоб принести її Мені. Яка природа цього? Чи має така людина людськість? (Ні.) Тоді що це за людина? (Не людина, а диявол.) Скажіть Мені, чи погодився б він дати кукурудзу, по якій повзали щури, їсти своїм батькам або дитині? (Ні.) Чому ні? (Він знав, що вона не чиста, що їсти її було б шкідливо для їхнього здоров’я. Він не захотів би дозволити своїй сім’ї їсти її.) Він знав, що не може дати її своїй сім’ї, але все ж наполягав на тому, щоб принести її Мені, й інші не могли його зупинити. Тож чи знав він, правильно це чи неправильно? (Він не знав.) Насправді він знав у своєму серці, що це неправильно. То чому він усе ж хотів принести кукурудзу Мені? Хіба Я його ворог? Хіба Я мучив його чи завдав йому шкоди? Ні, Я не робив нічого з цього. Я не був із ним знайомий, але він усе ж наполягав на тому, щоб принести Мені кукурудзу, по якій повзали щури. Скажіть Мені, яка природа цього? Це насправді зробив той, хто вірив у Бога. Це справді відкриває тобі очі й розширює твій кругозір, це справді дає тобі розпізнання й змушує тебе побачити, що в цьому величезному світі справді немає кінця химерному. Скажіть Мені, коли він готував ту кукурудзу для Мене, чи мав він якесь усвідомлення у своєму серці? Чи знав він, що те, що він робив, було неправильно, що йому слід було принести хорошу кукурудзу, принаймні кукурудзу, по якій не повзали щури? Чи думав він так? (Він не мав усвідомлення.) Він не мав усвідомлення, коли йшлося про такі речі. Якби таку забруднену кукурудзу принесли його матері або його дитині, він мав би усвідомлення. Він не мав усвідомлення совісті, яке слід мати людськості, тож чи мав він людськість? Що він був за створіння? (Не людина.) Ти бачиш, у своїй вірі в Бога він виконував свій обов’язок, він страждав і платив ціну, він міг виконувати фізичну працю, а також відвідував зібрання й читав Божі слова, але чому він був такий недружній до Мене? Чому він відчував таку відразу до Мене? Я ніколи не перекинувся з ним більше ніж кількома словами, тож чим Я його образив? Деякі люди, з якими Я контактував, досить хороші, і вони досить дружні до Мене. Не всі такі, як він. Але Я не образив його й не завдав йому шкоди, то чому він так сильно Мене ненавидів? Ви маєте відповідь на це у своїх серцях. Він не просто ненавидів Мене; він так ставиться до всіх. Це саме те створіння, яким він є. Якби він займався бізнесом, він би точно дурив і обманював, і робив би всілякі погані вчинки. У нього немає меж совісті й немає принципів у взаємодії з людьми; його серце поглинуте цими темними речами. Дуже очевидно, що це був його послідовний метод і принцип, коли йшлося про взаємодію з людьми; це був його засіб і манера ведення справ. Дехто каже: «Той факт, що він міг це зробити, означає, що він не ставився до Бога як до Бога». Чи правильне це твердження? (Ні.) Чому воно неправильне? Навіть якби ти ставився до Мене як до звичайної людини, тобі не слід було робити цього зі Мною. Навіть якби ти просто дотримувався моралі, тобі не слід було цього робити. Якщо по їжі справді повзали щури або її гризла якась тварина і в ній є бактерії, її не можна навіть продавати в супермаркеті. Що, якщо хтось з’їсть її і з ним щось трапиться? Незалежно від того, знають інші чи ні, це не давало б спокою твоїй совісті. Оскільки ти знаєш, тобі не слід дозволяти людям їсти це. Це стосується природи людини, і це стосується принципів того, як жити як людина. Ти навіть не маєш найбазовіших моральних стандартів життя по-людськи, але ти думаєш, що ти людина. Ти зовсім не людина. Навіть звір знає, що йому варто захищати того, хто його годує й вирощує. Візьмімо, наприклад, собаку – якщо ти завжди його годуєш, він буде добрим до тебе. Якщо незнайомець прийде в дім і захоче щось узяти, він зупинить його й захищатиме тебе на кожному кроці. Навіть собака може бути вірним своєму господареві й захищати його, то як та людина могла не досягти цього рівня? Хіба він не гірший за собаку? (Так.) Якщо ви скажете, що він диявол, він може справді відмовитися це прийняти. Тож скажімо тепер об’єктивно: така людина не має людськості, тому що вона зробила таку абсурдну річ, таку морально зіпсовану річ, і все ж вона не має усвідомлення совісті, і вона також ніколи не шкодує про це й не відчуває через це страждань. Навіть якщо хтось так ставиться до звичайної людини, йому слід мати усвідомлення совісті, йому слід відчувати страждання всередині, і йому слід знати, що те, що він робив, було неправильно, і йому слід зупинитися. Це тим паче так, коли йдеться про те, що він так ставиться до Мене, що ще більш невиправдано. Звісно, Мені не було боляче через те, що він так ставився до Мене. Моє серце не так легко поранити. Просто Я бачив, що принцип, за яким він вів справи, був занадто ницим. Це не тільки не відповідало стандарту совісті, а й було занадто низьким і занадто огидним. Ця людина абсолютно не мала людськості! Він учинив такий неправильний вчинок у такій самовиправданій, відкритій манері, і ніхто не міг його зупинити. Те, що Я кажу, що він не має людськості, зовсім не є кривдою щодо нього, тому що це саме той вчинок – вчинок, позбавлений людськості, – який чинять ті, хто не має людськості. Це аж надто відповідає його сутності та його ідентичності. Якщо хтось робить речі в належний спосіб, і він має людськість і совість, то казати, що він не має людськості, – це кривда щодо нього. Але якщо він справді чинить дії, позбавлені людськості, то казати, що він не має людськості, дуже відповідає його сутності. Казати так – не кривда щодо нього, чи не так? (Так.) Деякі люди, коли чують, як Я кажу ці слова, мають певні думки й кажуть: «Ти завжди говориш про ці речі, і це змушує нас втрачати обличчя. Хто не робить помилок?». Чи правильно так думати? (Ні.) Усі роблять помилки, але природа помилок справді різна. Багато помилок стосуються проблем із людськістю, і багато помилок стосуються природи-сутності людини. Деякі помилки – це просто вияви розбещеного характеру людини, і вони не означають, що є проблема із сутністю людини.

Поговорімо про інший приклад. Одного разу Я пішов на ферму, і так сталося, що люди там збирали груші. Хтось приніс Мені кілька. Я з першого погляду побачив, що ці груші досить зелені й не дуже стиглі, але Я побачив, що той, хто збирав груші, тримав яскраво-жовту грушу і їв її, примовляючи: «Яка солодка, ця груша дуже смачна!». Стиглі він залишив собі, щоб з’їсти, а ті, що зібрав для Мене, були переважно всі нестиглі. Якщо відкласти питання про те, чи були груші стиглими, чи ні, той, хто збирав груші, не був дурним. Він день у день проводив час біля тих грушевих дерев і знав, які з них стиглі, а які – ні. Так сталося, що Я туди прийшов, а він зірвав із дерева нестиглі груші й дав їх Мені. Насправді Я не люблю їсти сирі фрукти або фрукти холодної природи, і Я особливо не можу їсти нестиглі фрукти, оскільки це розладнує Мій шлунок. Але він дав Мені нестиглі груші, тоді як сам витягнув стиглу грушу й відкусив. Цей випадок справив на Мене глибоке враження. Я знав, що він міг відрізнити нестиглі груші від стиглих. Він вважав, що інші дурні й не можуть відрізнити, і думав: «Це вже добре з мого боку, що я даю тобі нестиглу грушу. Я навіть даю тобі кілька. Ти не знаєш, стиглі груші чи ні, у тебе немає цього знання! Хоча ти проповідуєш істину чітко й логічно, але ти, безумовно, досі думаєш, що я хороший і що я добре ставлюся до тебе після того, як я зібрав для тебе стільки нестиглих груш». Людина, яка це зробила, думала, що інші дурні, і, зокрема, що Я дурний. Чи було в нього якесь усвідомлення в серці, коли він робив цю дурницю? (Ні.) У нього не було усвідомлення. Він думав, що обдурив інших і що він дуже розумний. Чи був він кмітливим? (Ні.) Якби він був справді кмітливим, як він міг зробити таку цілковиту дурницю й досі не мати усвідомлення? Це доводило, що він не був кмітливим, а натомість був дріб’язковим. Він зірвав нестиглі груші й дав їх Мені з’їсти, тоді як сам тримав стиглу грушу і їв її. Хіба цей вчинок не виглядав би смішним? Я не надав цьому значення, але те, що він зробив, справило на Мене глибоке враження. Той факт, що ця людина могла зробити таке зі Мною, – хіба природа цього не дуже серйозна? З огляду на його позицію, принцип ведення справ і підхід у цій справі, якою була його людськість? Чи знав він, що те, що він зробив, було неправильним, що так поводитися з людьми неправильно? (Він цього не знав.) Він думав, що він дуже кмітливий. «Подивися, який я тямущий: я дав тобі нестиглі груші, а ти навіть не зміг відрізнити! Я залишив усі стиглі собі, і тобі не дістанеться жодної стиглої! Якщо ти прийдеш знову, я однаково не буду зривати для тебе стиглі груші, я просто дам тобі нестиглі!» Лише справа зі збиранням груш викрила його. Хіба ця людина не нікчема? (Так.) Він нікчема й не знає, що є правильним, а що – ні. Скажіть Мені, що це за людськість? На Мій погляд, він звір, і він має лише подобу людини, тоді як у реальності він не гідний називатися людиною. Те, що він зробив, і ця помилка, якої він припустився, були абсолютно жалюгідними, не кращими за те, що зробила б тварина. Люди завжди кажуть, що людина – це вища тварина, але, як Я це бачу, багато людей навіть гірші за тварин! Судячи лише з того, що він зробив, із принципів і підходу його дій, крім того, що він не має людськості, він навіть не такий вірний, як сторожовий пес своєму господареві. У нас удома є собака. Одного разу він їв свиняче вухо, і Я подражнив його, кажучи: «Ти справді насолоджуєшся цим, чи не так? Чому б тобі не дати Мені шматочок?». Він поклав свиняче вухо й підштовхнув його до Мене, ніби кажучи: «Бери». М’ясо й кістки – найсмачніші речі для собаки. Навіть якби його цуценя захотіло цього, він не віддав би йому свиняче вухо, але Я сказав, що хочу його з’їсти, і він негайно запропонував його Мені. Ти бачиш, коли в тебе є собака, ти можеш побачити в ньому те, що робить собак такими милими. Ти піклуєшся про нього й добре до нього ставишся, і для нього ти – його сім’я. Якщо ти попросиш у нього найкраще, що в нього є, він віддасть це тобі. Він має прихильність до тебе. Люди на це не здатні – тож як вони можуть бути вищими тваринами? Дияволи кажуть, що люди – це вищі тварини. Це чиста хиба, це викривлені доводи та єресь. Якщо людина не має людськості, живучи в цьому сатанинському світі, вона може вчинити будь-який лихий вчинок – вона може бути настільки поганою, наскільки це можливо, настільки ницою, наскільки це можливо, настільки потворною, наскільки це можливо, і настільки мерзенною, наскільки це можливо. Якщо вони не мають функції совісті й не знають, що є правильним, а що – ні, вони можуть вчинити будь-який лихий вчинок і дозволити будь-яким неправильним словам, викривленим доводам та єресям злітати з їхніх вуст. Люди страшніші за тварин. Тварини насправді не страшні; вони дуже прості, дуже чисті й дуже безпосередні. Маленький песик, який у Мене є, коли був молодим і їв свиняче вухо, ставав таким щасливим, побачивши Мене, що починав хитати головою й виляти хвостом. Він знав, як зробити Мене щасливим. Але якщо Я дражнив його й просив його їжу, він не давав її Мені, а швидко ховався й виходив лише після того, як закінчував їсти. Відколи йому виповнилося два чи три роки, він поводиться інакше, тепер він розсудливий. Коли Я прошу в нього щось, що йому подобається, він віддає це Мені. Він щирий, коли віддає це Мені, не висуваючи до Мене жодних вимог і не виношуючи щодо Мене прихованих мотивів. І коли він не віддає це Мені, він також щирий, без жодної злоби до Мене. Чи віддає він це Мені, чи ні, він щирий. Це його вроджені атрибути й інстинкти. Тварини не мають розбещених характерів. Вони не мають нічого, що було б оброблено сатаною, і їхні вияви цілком природні, і дуже прямі та прості. Тобі не потрібно вгадувати їхні наміри, і тобі не потрібно остерігатися їх. Якщо тварина дає тобі щось, вона дає це тобі, а якщо не дає, то не дає. Якщо вона щаслива, вона щаслива, а якщо ні, то ні. Вона не піддасться емоціям і не матиме щодо тебе лихих намірів. Люди інші. Люди страшні. Носячи людську шкіру, якщо вони не мають совісті чи розуму, вони не можуть бути кращими за тварин, але можуть бути настільки поганими, наскільки це можливо. Наскільки поганими вони можуть бути? Настільки поганими, що ти відчуєш, ніби побачив живого демона; це здасться тобі немислимим, шокує твою совість, уразить глибини твого серця і завдасть їм болю. Коли Я відчуваю ці речі, Я зітхаю про себе, думаючи: «Хіба це те, що слід робити людині? Як люди можуть бути такими поганими? Він вірить у Бога, як він досі може робити такі речі?». Щойно людина втрачає совість і розум, вона може бути настільки поганою, наскільки це можливо. Вона може бути не тільки такою поганою, якою є зараз, а й стати ще гіршою, і вона може продовжувати вироджуватися. Те, що люди не знають, що є правильним, а що – ні, є початком виродження людства, початком падіння людства.

Якщо хтось не знає, що є правильним, а що – ні, він не має совісті чи розуму, а отже, не має людськості, і, можливо, він має демонічну природу. Незалежно від того, що він виявляє згодом або чим живе у своєму житті, коротко кажучи, його не буде відкуплено, його ніколи не буде відкуплено. Якщо хтось не має совісті й не має розуму – якщо бути точним, не має людськості, – то він невиправний і не може бути відкуплений. Це справді так. Якщо він навіть не знає, що є правильним, а що – ні, як він може робити щось, що відповідає совісті й розуму? Припускати таке було б абсурдно. Деякі люди схильні до ревнощів і конфліктів. Якщо це конфлікт з іншими людьми, ти можеш подумати, що природа цього не дуже серйозна, але деякі люди вступають у конфлікт зі Мною. То в кого ж насправді вірять ці «віруючі в Бога»? Той факт, що вони можуть конфліктувати зі Мною, робить цю проблему серйозною. Деякі люди ніколи не забувають, коли Я вказую на якусь їхню проблему, і згодом вони розмірковують, який метод використати, щоб знайти якийсь важіль впливу й помститися. Наприклад, Я якось сказав одній такій людині: «Ти завжди готуєш так багато, чому б тобі не приготувати саме стільки, скільки треба?». Він обміркував це: «Ти кажеш, що я не можу осягнути, яку кількість їжі приготувати. Хіба це не натяк на те, що я не кмітливий, що я ні на що не здатний? Чому б тоді тобі не приготувати їжу!». Після того як Я приготував і теж залишилося трохи зайвого, він нічого не сказав уголос, але про себе подумав: «Ти теж не можеш приготувати саме стільки, скільки треба, чи не так? Я знайшов нагоду помститися тобі. Ти розвінчав мою проблему, тож я теж розвінчаю тебе!». Він завжди намагався знайти способи націлитися на Мене. Дехто каже: «Хіба Ти тримаєш зло на того, хто націлюється на Тебе? Тобто це нормально, коли націлюються на інших, але не на Тебе?». Чи мають вони рацію, кажучи це? (Ні.) Іншого разу Я попросив когось прибрати зі столу, і він сказав: «Це не я насмітив!». Я сказав: «Навіть якщо це був не ти, ти однаково можеш прибрати». Він сказав: «Навіть якщо я приберу, я мушу чітко заявити, що це не я насмітив». Я попросив його прибрати речі в шафі, і він сказав: «Речі там купував не я!». Я сказав: «Не ти їх купував, але хіба ти не можеш їх прибрати? Чому, коли Я щось кажу, це має так мало ваги? Ти просто маєш з’ясувати, хто їх купив, перш ніж ти зможеш їх прибрати?». Чи знав він, що те, що він казав, було правильним чи неправильним? Він висловлював викривлені доводи, чи не так? (Так.) Я сказав, що він висловлював викривлені доводи, але він залишався непереконаним у своєму серці, думаючи, що Мій особливий статус означає, що інші мусять миритися з усім, що Я кажу, ніби Я хизуюся Своєю владою. Чи було його мислення правильним? (Ні.) Пізніше Я побачив, що він зовсім не приймав істину, і хоч би що Я казав, він не приймав цього у своєму серці, тому Я більше не витрачав на нього слів – він міг робити все, що хотів, а Я попускав і терпів його. Хоча Я маю цю ідентичність і статус, є занадто багато людей, які не слухають Мене й опираються Мені. Я особисто бачив багатьох братів і сестер, які нешанобливі до Мене. Є багато людей, які зухвалі у ставленні до Мене й ображені на Мене, багато людей, які заздрять Мені й ненавидять Мене у своїх серцях, багато людей, які дивляться на Мене зверхньо й принижують Мене, багато людей, які судять Мене за Моєю спиною, і багато людей, які висміюють і глузують із Мене відкрито. Як Я ставився до них? За тридцять із гаком років Своєї роботи Я не помстився жодній людині. Після того, як прийняв Свій статус, Я нікого не ненавидів і не мучив їх, за те, що вони були нешанобливі до Мене, коли Моя ідентичність не була відкрито виявлена. Жодного разу Я не робив такого. Крім того, ці люди зробили Мені деякі грубі або образливі речі, і Я ніколи не притягував їх до відповідальності. Однак Я дійсно маю бесідувати про такі проблеми, пов’язуючи їх з істиною, щоб допомогти кожному мати ропізнання – це корисно для всіх. Але багато людей не має розпізнання щодо того, що зробили ці люди. Вони не сприймають такі речі серйозно, ніби вони не варті згадки. Хіба це не проблема? Тому вкрай необхідно бесідувати про такі справи, щоб допомогти кожному мати розпізнання. Оскільки ти кажеш, що віриш у Бога, Я ставлюся до тебе як до віруючого. Я висуваю до тебе вимоги, ґрунтуючись на обов’язку, який ти виконуєш, тож хіба тобі не слід цього робити? Хіба тобі не слід мати покору? (Так.) Я маю цю ідентичність, і Я висуваю до тебе вимоги з цією ідентичністю та статусом, тому тобі слід мати ставлення створеної істоти до того, що Я кажу. Ти виконуєш свій обов’язок; тобі не слід робити жодних інших зауважень, тобі не слід висловлювати викривлені доводи, і тобі не слід суперечити Мені. Це мінімальна раціональність і вияв людськості, які тобі як створеній істоті слід мати. Але цій людині не тільки бракувало такого ставлення, а вона ще й використовувала викривлені доводи. Чи знав він, що було правильним, а що – неправильним? Він не знав. Люди, які не знають, що є правильним, а що – ні, позбавлені людськості, чи не так? (Так.) Можна з упевненістю сказати, що вони не мають людськості. Якщо звичайна людина просить тебе прибрати зі столу й навести лад у шафі, а ти не хочеш цього робити або вважаєш, що інша людина – звичайна людина й вона не має права просити тебе про це, то ти можеш вирішити не робити цього. Але ті дві речі, які ти сказав: «Це не я насмітив!» і «Речі в шафі купував не я!» – хіба це те, що сказала б людина із совістю й розумом? Хіба це не кричуща нерозсудливість? (Так.) Ти поводишся зухвало, коли звичайна людина так говорить із тобою, але зараз це Я говорю з тобою, а ти все ж бо смієш використовувати зі Мною викривлені доводи й захищатися за допомогою облудної логіки. Що говорить про твій характер те, що ти можеш використовувати такі викривлені доводи? Ти сказав: «Це не я насмітив», маючи на увазі: «Хто насмітив, той хай і прибирає; у будь-якому разі я цього не робитиму!». Ти відмовився виконувати завдання, яке тобі слід було виконати, і ти навіть використав викривлені доводи. Хіба так має залагоджувати справи людина з нормальною людськістю? Якщо це завдання – те, що тобі слід зробити, хіба ти не мав би цього не казати? Якщо ти можеш таке сказати, хіба це не означає, що ти не знаєш, що є правильним, а що – ні? Щоб відмовитися й не робити цього, ти навіть виплеснув свій особистий гнів, кажучи, що не ти насмітив і не ти купував речі, тому ти не будеш прибирати. Ти вигадував виправдання й використовував викривлені доводи, щоб уникнути цього. Хіба твої доводи не занадто викривлені? Ти міг дозволити таким викривленим доводам злетіти з твоїх вуст, і ти зробив це з нахабною самовпевненістю й навіть зверхністю. Така людина не знає, що є правильним, а що – ні, чи не так? У неї немає людськості, чи не так? (Так.) Я охарактеризував тебе так не тому, що Я маю цю ідентичність і статус, а ти націлився на Мене. Навіть якби хтось інший попросив тебе зробити це, а ти відмовився б і намагався сперечатися, як сторонній спостерігач Я однаково оцінив би тебе так само, тому що те, що ти сказав, не відповідає людськості, це неправильно, це викривлені доводи, це єресь і хиба. Ти не вважав це неправильним, і ти навіть сприйняв це як обґрунтовані доводи; цього достатньо, щоб показати, що в твоїй людськості. Ти просто не зміг стриматися в той момент і випалив це. Це природний вияв, а природний вияв втілює людськість і сутність людини. Чому Я кажу, що він втілює сутність людини? Те, що ти виношуєш такі думки й погляди, – це не щось тимчасове, і вони не були спровоковані чимось, що Я сказав; радше ці думки й погляди – це те, про що ти думав довгий час, днями й місяцями; до того ж, оскільки деякі речі були тобі не до вподоби, у тебе розвинулися уявлення, а твоє серце переповнилося невдоволенням і зневагою. Твій контроль на мить ослаб, і вміст твого серця було розвінчано. Що було розвінчано? Що ти не маєш совісті й розуму, і що твоя людськість занадто зла, занадто жахлива. Якби ти попросив вищезгадану людину прийняти істину, вона не змогла б цього зробити. Якби ти попросив її пізнати свої розбещені характери, це було б для неї ще менш можливим. Той, хто не має людськості, перебуває на одному рівні зі звіром. Я охарактеризував його так не тому, що він випадково зробив щось не так щодо Мене або сказав Мені щось хибне; це тому, що такою просто є природа того, що він зробив. Охарактеризувати його так не є несправедливим чи нечесним. Навіть якби він націлився цими словами на когось іншого, Я однаково оцінив би його так само, якби побачив це. Це об’єктивне, справедливе твердження. Він міг говорити такі абсурдні речі, висловлювати такі безглузді доводи, і те, що він це робив, було природним виявом. Скажіть Мені, хіба це не розвінчання його природи-сутності? Хіба це не розвінчання його справжньої людськості? Це викрило його. Що це викрило? Це викрило, що він не має людськості. Люди без людськості не знають, що є правильним, а що – ні, і вони можуть висловлювати будь-які викривлені доводи та єресь, кажучи ці речі з такою нахабною самовпевненістю. Після того як вони висловилися, вони ніколи не знають, що їхні слова неправильні, і вони ніколи не визнають, що було не так з їхніми словами. Вони ніколи не розмірковують над собою й не приймають обтинання, і зрештою, що вони кажуть? «Я не сказав цього навмисно. Хіба це не просто те, що в мене вирвалося в момент гніву?» Хіба це взагалі мало бути навмисним? Ти вже виявив це в природний спосіб, і те, якою є твоя людськість, уже було розвінчано. Той факт, що ти можеш сказати це, не обдумуючи, доводить, що ці слова жили у твоєму серці довгий час, і коли ти стикаєшся з таким середовищем, вони виявляються в природний спосіб. Це може повністю втілювати твій характер. Якби ти подумав про це, перш ніж сказати, це не обов’язково було б правдою, і це навіть могло б бути удаванням, тоді як це більше розвінчує твій характер. Люди без людськості не знають, що є правильним, а що – ні, і вони навіть перевертають правильне й неправильне та висловлюють викривлені доводи, ніби це обґрунтовані доводи. Хоч би як ти подавав факти й намагався їх переконати, вони просто не визнають, що вчинили зле. «Як я можу бути неправим? Це ви неправі! Ви дивитеся на мене зверхньо, ви бачите, що я лагідний, не маю дарів і не маю впливу чи статусу в суспільстві, і ви цькуєте мене!» Вони вивергають цілу купу викривлених доводів та єресей, але ніколи не говорять про природу тих неправильних речей, які вони зробили, і тих викривлених доводів, які вони висловили. Хоч би скільки неправильних речей вони робили, вони в них не зізнаються. Чи мала б людина з нормальною людськістю такий вияв? Нам навіть не потрібно згадувати людей, чиї совість і розум дуже міцні, – будь-хто, хто має хоч трохи совісті й розуму, безумовно, усвідомить, що люди роблять багато помилок у своєму житті. Зокрема, деякі люди кажуть або роблять речі, яких не слід, а потім усе життя відчувають жаль і страждання, відчуваючи самозвинувачення й самодокори у своїй совісті. Доростаючи до віку більшої сприйнятливості й зрілості, вони дедалі більше знають, які слова слід говорити і які речі слід робити, а які слова не слід говорити і які речі не слід робити. Їхні совість і розум постійно регулюватимуть їхні поведінку й думки. Особливо якщо людина може прийняти істину, після того як вона прийняла деякі істини, її совість і розум розвиватимуться в позитивному напрямку, і неправильні слова, які вона колись сказала, хибні погляди, які вона колись висловила, і неправильні речі, які вона колись зробила, потроху з’являтимуться в її розумі. Вона постійно розмірковуватиме, думатиме й мізкуватиме над ними, а потім шукатиме Божі слова й порівнюватиме себе з Божими словами, і вона дедалі більше відчуватиме, що вона лише звичайна людина, що в минулому вона зробила багато помилок і сказала багато неправильних слів, що вона має багато хибних думок і поглядів, і що вона зробила багато безглуздих, неуцьких і дурних речей, і речей, які люди вважають огидними. Навіть не дивлячись на це з рівня Божих слів та істини, а просто розглядаючи це з розумінням, яке людина здобула завдяки багаторічному досвіду, вона також може постійно виокремлювати ці проблеми у своїй людськості, і ці помилки та переступи. Це нормально, і це досвід і здобутки, які людині з людськістю, що знає, що є правильним, а що – ні, зрештою слід мати після досягнення певного віку та прийняття деяких істин. Але ті, хто не знає, що є правильним, а що – ні, навіть якщо вони доживають до шістдесяти чи сімдесяти років, залишаються такими безглуздими, неуцькими, впертими людьми, і вони не зміняться. Якщо ти очікуєш, що такі люди зміняться, то скоріше рак на горі свисне. Цього просто ніколи не станеться. Такі люди ніколи не зміняться, тому що вони навіть не знають, що є правильним, а що – ні. Якби ти попросив людину, яка не знає, що є правильним, а що – ні, прийняти істину, це створило б для неї труднощі, тому що це просто понад її сили, і вона не знає, що таке істина. Для неї неможливо прийняти істину. Це було б так само, як попросити дальтоніка намалювати картину. Чи зміг би він намалювати картину нормальними кольорами? (Ні.) Якби ти попросив людину без музичного слуху заспівати, вона завжди фальшивила б. Хоч би як вона співала, вона не може співати в ноти, проте вона однаково думає, що її спів у ноти, і що це інші фальшивлять. Її стандарт вимірювання неправильний, тому вона ніколи не знатиме, що є правильним, а що – ні. Тепер ви розумієте? (Так.)

Про який факт говорить людям цей зміст, про який ми бесідували? Він говорить їм, що оскільки людям, які позбавлені людськості, бракує совісті й розуму – цієї базової умови, – вони не мають базового стандарту для вимірювання й регулювання своєї людськості. У результаті їхні вияви здаються дуже дивними тим, хто має совість і розум. Вони завжди висловлюють викривлені доводи та єресі й висловлюють безпідставні погляди. Ти не в змозі зрозуміти, що саме відбувається. Тепер ти знайшов відповідь, чи не так? (Так.) Якщо людина такого типу досягає точки, коли з нею неможливо ладнати, то тобі більше не слід із нею спілкуватися. Якщо вона ще не досягла цієї точки й ти досі можеш ладнати з нею більш-менш стерпно, то намагайся говорити й розмовляти з нею якомога менше, щоб уникнути роздратування. Зараз у всіх сферах роботи велике навантаження, багато завдань, які вимагають енергії. Деякі люди вважають, що вони занадто зайняті й не мають часу перейматися цими єресями та хибами. Цей погляд також неправильний, оскільки він не сприяє здобуттю розпізнання. Коли ти чуєш єресь або хибу й відчуваєш, що з нею щось не так, ти маєш це занотувати. Згодом шукай істину, щоб ти міг чітко це розпізнати й знати, що саме не так із цією хибою. Якщо ти тренуватимешся й практикуватимеш у такий спосіб, ти здобудеш розпізнання. Але у випадку людини такого типу немає потреби бесідувати з нею про істину, щоб виправити її погляди, тому що вона просто не може цього зрозуміти. Це як хтось, хто бачить, як із дерева падає яйце, каже, що яйця ростуть на деревах. Насправді на дереві була курка, яка знесла яйце. Він не бачив курки, лише як падало яйце, тому дійшов такого висновку. Хоч би що ти йому казав, він цього не розуміє й наполягає, що яйця ростуть на деревах. Хіба це не безглуздо? (Так.) Чи можеш ти достукатися до такої людини? (Ні.) Якщо ти не можеш достукатися до неї, то більше нічого не кажи. Не витрачай слів. За ці роки Я бачив занадто багато абсурдних людей. Більшість із цих людей досить сповнена ентузіазму; вони можуть виконувати якийсь обов’язок і не є глибоко віроломними чи злими. Тож Я мимохідь кажу їм щось, і який результат? Якщо Я кажу кілька слів істини, це понад їхні сили. Якщо Я говорю про зовнішні справи, вони терпіти не можуть слухати. Тому Я більше не хочу нічого казати цим людям, бо розмовляти з ними занадто втомливо, а в Мене занадто багато роботи, занадто багато належних тем для обговорення. Я навіть не можу пройти всі належні теми, тож як Я можу мати час і натхнення перейматися цими людьми? Тепер, коли про істину побесідували такою мірою, багато речей стали зрозумілими, справжні факти вийшли на світло, і різні типи людей справді будуть розподілені за родом їхнім. Щодо абсурдної людини такого типу, просто дозвольте їм бути розподіленими, і все. У нас немає часу переконувати їх або виправляти їхні хибні погляди, чи не так? (Так.) Тоді на цьому закінчімо нашу бесіду на сьогодні. До побачення!

16 березня 2024 року

Примітки:

^a Ім’я «Чжен» має відтінок моральної порядності в оригінальному китайському тексті.

^b «Холодна» вживається в контексті традиційної китайської медицини. У цьому контексті «холодна» стосується не низької температури, а властивості певних продуктів, які, як вважається, у разі надмірного їх споживання зменшують внутрішній жар, стримують енергію ян і впливають на функції шлунка та селезінки.