II. Інтереси антихристів

В. Махінації заради власних вигод

Сьогодні ми продовжимо нашу бесіду про дев’ятий пункт різноманітних проявів антихристів і ту його частину, що стосується інтересів антихристів. Минулого разу я бесідував про третій пункт інтересів антихристів: вигоди. У цьому пункті Я перелічив конкретні прояви кількох аспектів і переважно торкнувся поведінки антихристів, їхніх думок і поглядів, а також різноманітних речей, які вони роблять під контролем цих думок і поглядів. Минулого разу Я бесідував про два аспекти: перший – це привласнення майна Божого дому, а другий – використання братів і сестер, щоб ті служили їм і працювали на них. Це два конкретні прояви того, як антихристи займаються махінаціями заради власних вигод. Тепер, коли Я про них побесідував, чи маєте ви розуміння природи-сутності антихристів? Насправді немає великої різниці між розбещеними людьми, коли йдеться про різноманітні прояви антихристів, чи то щодо їхнього характеру, чи то щодо природи-сутності. Вони радше схожі, ніж відмінні; вони відрізняються лише тим, добра в них людськість чи зла, і є лише помітна різниця, коли йдеться про їхнє ставлення до істини. Хоча всі розбещені характери людей однакові, антихристи здатні ненавидіти істину, опиратися Богу, судити Бога й хулити Бога, а також коїти зло й заважати церковній роботі. Саме в цьому антихристи та звичайні розбещені люди помітно відрізняються. Кожна людина має характер антихриста, але якщо вона не коїла зла, не заважала церковній роботі й не протистояла безпосередньо Богу, то її не можна схарактеризувати як антихриста. Хоча розбещені люди мають однакові або схожі думки, погляди й розбещені характери, якщо людськість-сутність людини не є людськістю-сутністю злої людини, то це і є помітна різниця між нею та антихристами. Більшість людей не бачить цієї різниці й згрібає до однієї купи людей із характером антихриста та людей, що йдуть шляхом антихриста, і характеризує їх як антихристів – так легко зашкодити добрим людям! Якщо ви не розумієте сутності антихристів чітко, це також є величезною перешкодою для вашого самопізнання. Якщо ти бачиш, що твій розбещений характер такий самий, як в антихриста, ти вважатимеш себе антихристом; і коли ти бачиш, що шлях, яким ти йдеш, такий самий, як в антихриста, ти також вважатимеш себе антихристом. Ти однаково схарактеризуєш себе як антихриста, якщо побачиш, що твій спосіб дій і твої думки та погляди такі самі, як в антихриста. Якщо ти бачиш себе антихристом у цих трьох аспектах, то ти схарактеризуєш себе як антихриста. Які наслідки це принесе? Ти, безумовно, до певної міри станеш негативно налаштованим і зневіришся в собі. Таке розуміння себе є дещо перекрученим. Тож чи непотрібно тоді розуміти свій характер антихриста? Ні, звісно, потрібно. Мета бесіди й аналізу характеру антихристів – дати вам змогу проводити паралелі із собою й доходити до справжнього самопізнання. Якщо ти розумієш лише те, що маєш звичайний розбещений характер, але не визнаєш, що маєш характер антихриста, то твоє самопізнання дуже поверхове й однобоке; воно не таке, яким має бути. Зараз ви, можливо, ще не усвідомлюєте цього. Більшість людей думає: «Я не йду шляхом антихриста, я не антихрист і не маю сутності антихриста, тому мені не потрібно доходити до того, щоб розуміти, що я маю характер антихриста, здатний іти шляхом антихриста й можу стати антихристом. Якби я так себе розумів, хіба я не принижував би себе?» Отже, вас не дуже цікавлять ці теми про розвінчання антихристів. Незалежно від того, цікаво тобі чи ні, якщо ти – той, хто прагне до істини, зрештою настане день, коли ти поступово почнеш розуміти ці аспекти істини й ці вислови. Я чув, як деякі люди бесідують про своє досвідне розуміння, але зовсім нічого не кажуть про те, що вони мають характер антихриста або що йдуть шляхом антихриста. Очевидно, що їхні думки, погляди й характер абсолютно такі самі, як в антихриста, – вони ідентичні, – але вони цього не розуміють. Це достатній доказ того, що рівень самопізнання багатьох людей дуже поверховий, тобто вони здатні зрозуміти лише те, що мають розбещений характер, що вони опираються Богу й бунтують проти Нього, що їхня людськість не дуже добра і що вони не дуже люблять істину. Насправді те, що вони проявляють і відкривають, – це характер антихриста, і шлях, яким вони йдуть, – це шлях антихриста, але вони цього не розуміють. Чому вони цього не розуміють? Причина цього полягає в тому, що вони не розуміють різноманітних проявів, пов’язаних із характером антихриста, і є навіть багато людей, які бояться сказати, що вони мають характер антихриста або йдуть шляхом антихриста. Навіть якщо вони це розуміють, вони не наважуються цього сказати; якщо вони кажуть це вголос, це ніби їх проклинають або засуджують. Насправді хіба твоя ситуація не така сама, незалежно від того, кажеш ти це чи ні? Чи може це змінити той факт, що ти маєш характер антихриста? Ні, не може. Той факт, що ти цього не розумієш, доводить, що твоє розуміння істини занадто поверхове та що ти не маєш справжнього самопізнання.

3. Використання свого положення для шахрайського отримання їжі, питва та інших бажаних речей

Далі ми побесідуємо про третій прояв того, як антихристи займаються махінаціями заради власних вигод, – використання свого положення для шахрайського отримання їжі, питва та інших бажаних речей. Звісно, «використання свого положення» можна також назвати шахрайським отриманням їжі, питва та інших бажаних речей під прапором віри в Бога. Чи намагалися ви коли-небудь раніше обміркувати цей пункт і замислитися над ним? (Ні.) Чи бачили ви коли-небудь таких людей? Чи маєте ви якусь думку щодо таких людей? Чи відчуваєте ви огиду або відразу? Чи відчуваєте ви презирство до таких людей? (Так.) Що це за люди? Яка в них людськість? Чому вони це роблять? Який у них погляд на віру в Бога? Чи є такі люди тими, кого спасає Бог? Яка в кінцевому підсумку мета їхньої віри в Бога? Вони зреклися своїх родин і кар’єр і демонстрували вияви страждань від труднощів і сплати ціни, але яка в кінцевому підсумку їхня мета у використанні свого положення для шахрайського отримання їжі та питва? Чи знають вони, що, коли вони це роблять, Бог гидує цим і невдоволений? Чи думали ви коли-небудь раніше над цими питаннями? Щиро кажучи, більшість із вас цього не робила. А чому? Дехто каже: «У суспільстві забагато таких людей, тому не така вже й велика справа, що кілька з них є в Божому домі. Ба більше, ми й самі не обов’язково такі вже чисті». Ти вважаєш себе тим, хто прагне до істини, але ніколи не пов’язуєш свої власні вчинки, думки та ідеї, а також вчинки й поведінку інших, з істиною, і не проводиш між ними паралелі, щоб розглядати й визначати їх із погляду істини. Тож чи ти досі той, хто прагне до істини? Чи істини, які ти зрозумів у своїй вірі в Бога, досі мають для тебе цінність і значення? Ні, не мають. Усі ті, хто вдає із себе духовних, не маючи духовного розуміння, мають фальшиву духовність, і їх не хвилює ніщо, крім того, щоб цілими днями неухильно дотримуватися приписів або говорити слова й доктрини, що схоже на те, що робили давні вчені, які «повністю присвячували себе вивченню книг мудреців і не звертали уваги на зовнішні справи». Люди, які вдають із себе духовних, думають, що все, що роблять інші, їх не стосується, що те, як думають інші, – це справа інших, і вони відмовляються вчитися розрізняти людей, бачити речі наскрізь і розуміти Божі наміри на основі Божих слів. Більшість людей така; коли вони закінчують слухати проповідь або читати Божі слова, вони записують їх на папері, зберігають у своїх серцях і ставляться до цього як до доктрин або приписів, яких вони дотримуються для годиться, і вважають справу зробленою. Що ж до того, як речі, що відбуваються навколо них, або різноманітні види поведінки та прояви, які вони бачать у людях навколо, пов’язані із цими істинами, вони ніколи про це не думають і не намагаються розмірковувати над цим у своїх серцях, а також не моляться й не шукають. Духовне життя більшості людей перебуває в такому стані. Тому багато людей входить в істину повільно й поверхово; їхнє духовне життя надзвичайно одноманітне, вони лише дотримуються приписів, і в їхніх діях немає жодних принципів. Можна сказати, що в багатьох людей духовне життя відірване від реального життя і є порожнім, і тому, навіть коли йдеться про кричущу поведінку та прояви злих людей і антихристів, у них немає абсолютно ніяких концепцій, а тим паче жодних визначень, і в них немає жодних ідей, і вони не виявляють жодного розрізнення. Щодо поведінки, проявів і висловів антихристів, які займаються махінаціями заради власних вигод, можливо, ви бачили чимало такого, але у своїх серцях ви ніколи не намагалися замислитися, що це за люди, чи можуть вони здобути істину у своїй вірі в Бога, чи є вони людьми, які прагнуть до істини, та над іншими подібними питаннями. Натомість ви цілими днями без справжньої залученості дрейфуєте по своїх обов’язках, роблячи все для годиться, і не шукаєте здатності здобути істину або зрозуміти істину-реальність і увійти в неї. Антихристи використовують своє положення, щоб займатися махінаціями заради власних вигод, і використовують віру в Бога як привід для шахрайського отримання всіляких бажаних речей у Божому домі. Ці бажані речі, природно, охоплюють їжу та питво, а також певні матеріальні насолоди тощо. Сутність таких людей така сама, як і матеріалістична сутність антихристів, про яку ми говорили раніше, – це моральні якості того самого типу людей. Вони лише шукають, як насолоджуватися всілякими матеріальними благами; вони не прагнуть до істини й тим паче не готують добрих вчинків. Вони лише створюють видимість прагнення до істини й здається, роблять це поверхово. Те, до чого вони прагнуть у глибині душі, – це, по суті, плотські насолоди від їжі, питва та хорошого ставлення, про які вони постійно думають. Таких людей досить чимало; у кожній церкві, ймовірно, є один або двоє, а можливо, і більше. Сьогодні Я не буду говорити про прояви, поведінку та сутність цих людей у теоретичному сенсі. Спочатку Я розповім про кілька конкретних показових випадків і дам вам усім послухати, щоб ви здобули з цього розуміння й побачили, як такі люди пов’язані із цим пунктом, про який ми бесідуємо, і чи використовують вони своє положення та прикриваються прапором віри в Бога для шахрайського отримання їжі, питва, грошей та матеріальних речей. Спробуйте розрізнити цей тип людей, а потім подумайте, чи мають люди, з якими ви контактуєте, ці прояви, про які ми говоримо. Якщо хтось спаде на думку, ви також можете навести кілька прикладів. Скажіть Мені, краще наводити приклади чи просто бесідувати загалом, як зараз? (Краще наводити приклади.) Яка користь від наведення прикладів? По-перше, більшість людей охоче слухає ці історії та реальні випадки. У них є персонажі та сюжет, і більшість людей вважає їх цікавими. Це так само, як коли ти розповідаєш про свій особистий досвід: якщо ти напишеш про це статтю, люди зазвичай прочитають її раз чи два, і на цьому все, але якщо ти знімеш про це фільм або поставиш п’єсу, то більше людей подивиться її, і вони подивляться її не один раз. Так люди розглядатимуть цей аспект істини або відповідних людей, справи та речі більш ретельно й з більшою ясністю, і це справить на них глибше враження. Крім того, наведення деяких конкретних прикладів допомагає людям точніше проводити паралелі та зв’язки між кожним аспектом істини та собою.

Випадок 1. Імітація роботи для того, щоб виманити їжу та питво

Спочатку наведемо кілька прикладів, поширених серед Божих обранців. Деякі лідери та працівники приїжджають на нове місце роботи, де вони зустрічають різних братів і сестер, знаходять якісь хороші речі й думають: «Це хороші речі. Чому в мене їх немає?» Хіба в них усередині не виникають негідні думки? У них прокинулася жадібність. Щойно жадібність прокидається, ці ниці й безсоромні негідники зупиняються як укопані й знаходять будь-який привід, щоб працювати в цьому місці й не їхати звідти. Яка їхня мета в тому, щоб не їхати? (Щоб одного дня вони могли отримати перевагу.) Правильно, вони хочуть отримати перевагу. Якщо вони не отримають цієї переваги, то не спатимуть спокійно вночі. Вони турбуються, що якщо поїдуть кудись іще, хтось інший отримає цю перевагу, і в них більше не буде такої нагоди, тому вони знаходять привід, щоб проповідувати й працювати в цьому місці. Насправді їхні серця завжди думають про ці бажані речі, і їхні очі завжди зосереджені на цих бажаних речах. Зрештою, вони утверджуються в цьому місці, і більшість братів і сестер прихильна до них, знає, що вони проповідники, і поклоняється їм та рівняється на них. Тепер для цих лідерів і працівників настав час зауважити, що вони дещо хочуть, тому вони вигадують усілякі різні способи, щоб завести розмову на цю тему, але що більше вони говорять, то більше тривожаться. Вони розмірковують собі: «Як мені попросити цю річ? Я не можу дозволити братам і сестрам зрозуміти, що мені подобається ця річ і я її хочу. Я мушу змусити їх віддати її мені з власної волі; я маю змусити їх думати, що це не я її прошу, а радше це щось, що вони дають мені охоче, і, звісно, це щось, що я заслуговую мати». Після цього вони запитують братів і сестер: «Як останнім часом ваше життя-входження?» Брати й сестри кажуть: «Відколи ти приїхав, наше церковне життя покращилося, і всі сповнені сил». «Те, що ви сповнені сил, означає, що стан вашого духу кращий. Ваші справи теж ідуть добре. Дасть бог, у майбутньому ваші справи підуть ще краще». Коли лідери та працівники говорять, вони скеровують розмову до тієї речі, яку хочуть. Коли братам і сестрам стає очевидно, що лідери та працівники хочуть ту річ, вони кажуть, що лідери та працівники мають узяти трохи із собою, коли поїдуть. Лідери та працівники кажуть: «Ні, я не можу нічого взяти. Це не відповідає принципам. Бог не був би задоволений». «Це не проблема. Ти заслуговуєш на те, щоб узяти трохи». «Навіть якщо я заслуговую, я не можу». Сказавши це, вони турбуються, що брати й сестри насправді їм нічого не дадуть, тому вони говорять деякі речі манівцями, щоб змусити братів і сестер дякувати їм за їхню доброту, водночас проактивно згадуючи річ, яку вони хочуть, щоб брати й сестри не забули дати їм трохи. Згодом братам і сестрам стає очевидно, що мають на увазі лідери та працівники, і вони кажуть: «Не будемо зараз про це говорити. Можемо поговорити про це, коли ти від’їжджатимеш». Коли лідери та працівники чують такі слова братів і сестер, їхні серця переповнюються радістю, і вони думають: «Чудово. Я нарешті отримаю те, що хочу!» А потім вони думають: «Якщо я поїду завтра ж, людям буде занадто очевидно, що я хочу ту річ. Натомість я поїду через два-три дні». Коли нарешті настає третій день, брати й сестри дають їм дуже важкий пакунок, коли вони від’їжджають. Лідери та працівники бачать, що в пакунку та річ, яку вони хотіли, але вдають, що не бачать, і не відмовляються. Вони мовчки забирають пакунок. Що це за люди? Це люди, які використовують свою роботу як засіб, а свою працю – як валюту, у махінації для отримання бажаних речей, і які вимагають речі в братів і сестер. Хіба це не форма шахрайства? Яка мета їхньої роботи? Виманювати бажані речі в інших. Щойно вони знаходять місце з чимось бажаним і тим, що вони хочуть, вони зупиняються на місці й не хочуть їхати. Вони забирають кожну хорошу річ до свого дому. Після кількох років роботи лідером або працівником у їхніх домівках багато речей, які було виманено в братів і сестер. Дехто з них виманив у братів і сестер таємні сімейні рецепти або сімейні реліквії, а дехто – місцеві делікатеси. Віра цих людей у Бога виглядає так, ніби вони ходять із місця на місце й виконують роботу, не просячи нічого натомість, але насправді вони виманили в братів і сестер занадто багато бажаних речей.

Після того як лідер прибуває до певної церкви, він бачить, що унабі в тій місцевості відомі на всю країну, і думає собі: «Я люблю їсти унабі. Якби я тут народився, я міг би їсти унабі щодня, але, на жаль, я не можу залишитися на дуже багато днів, а унабі ще не дозріли. Коли ж я зможу їх поїсти? Я знаю – я можу знайти привід, щоб залишитися, доки унабі не дозріють, і тоді я зможу їх поїсти, чи не так?» Після цього він знаходить привід, кажучи, що більшість братів і сестер тут у поганому стані й нічого не досягає у своїй роботі, тому він мусить залишитися тут надовго й докласти тяжких зусиль, щоб налагодити кожен пункт роботи, перш ніж поїхати. Однак чи це те, що він насправді думає у своєму серці? (Ні.) У своєму серці він розраховує: «Коли унабі дозріють і я зможу взяти трохи із собою, тоді я й поїду». Його серце сповнене цією думкою, і він зупиняється як укопаний і залишається там. Протягом свого перебування там він проповідує деякі слова й доктрини та робить щось поверхове, але в роботі мало чого досягає. Нарешті унабі дозрівають, і його серце переповнене щастям: «Я нарешті можу поїсти унабі. Нарешті настав день, про який я мріяв!» Щойно унабі дозрівають, він починає їх їсти, водночас розмірковуючи у своєму серці: «Недобре мені просто їсти унабі тут щодня. Я не можу залишатися лише для того, щоб їсти унабі. А що, як брати й сестри помітять? Я мушу придумати спосіб, щоб вони дали мені трохи із собою. Якщо вони мені їх не дадуть, я мушу докласти зусиль і сказати щось іще, щоб справа зрушила з місця». Щойно брати й сестри, які там живуть, бачать, що він любить їсти унабі, вони кажуть, що дадуть йому трохи із собою, коли він від’їжджатиме. Коли він це чує, то радіє, але вустами каже: «Я не міг би взяти. Це не відповідає принципам. Віруючі не можуть жадати цього. Хіба я не скористався б вами? Я не можу взяти їх, не заплативши вам. Коли я поїду, я заплачу вам за них». Це лише слова. Коли він уже майже наївся і час їхати, у своєму серці він досі завжди думає: «А що, як вони мені нічого не дадуть або дадуть лише погані? Я хочу їсти великі, хороші». За два дні до від’їзду він постійно каже: «Майже всі унабі вже зібрали, чи не так? Коли вони дозріють наступного року?» Так він хоче нагадати братам і сестрам, щоб не забули дати йому трохи із собою. Брати й сестри все розуміють, щойно це чують: «Схоже, ми обов’язково мусимо дати йому трохи із собою, перш ніж він поїде, і ми мусимо вибрати для нього хороші, інакше він може створити нам труднощі». Коли нарешті настає час йому їхати, брати й сестри дають йому три великі коробки із собою. Він не може нести їх сам і просить допомоги від інших людей у своєму підпорядкуванні. Перед самим від’їздом він їсть стільки, скільки може, – навіть якщо йому від цього стане зле, він вважає, що воно того варте. Він боїться, що не зможе їх більше поїсти, коли поїде. Коли він їде, то досі робить це неохоче й думає: «Цього разу мені якраз вистачило. Я приїду знову в цей час наступного року. Мені не потрібно приїжджати занадто рано, але я не можу приїхати занадто пізно. Я маю приїхати якраз тоді, коли унабі дозріють. Так я зможу поїсти трохи свіжих, а коли вони висохнуть, зможу поїсти трохи сушених. Я також зможу взяти ще трохи із собою, коли поїду». Хіба він не розраховує все до дрібниць? Усе, про що думає його серце, – це ці речі. Він завжди думає про те, щоб отримувати перевагу й вигадувати махінації для отримання бажаних речей, а також виманювати в братів і сестер те, що в його власних інтересах. Він не пропустить жодної бажаної речі, яку побачить. Навіть якщо це щось непримітне, якщо вже воно потрапить йому на очі й западе в душу, гарантовано, що врешті-решт воно опиниться в його руках. Хіба це не поведінка антихриста? Хіба людськість і моральні якості таких людей не є особливо ницими? Незалежно від того, наскільки добре такі люди можуть страждати від труднощів й платити ціну на поверхні, і наскільки добре вони можуть зрікатися своєї родини й відмовлятися від кар’єри, чи можна сказати, що вони – люди, які прагнуть до істини? Абсолютно ні. Ці люди – з тих, хто шахрайством отримує їжу та питво, прикриваючись прапором віри в Бога.

Деякі люди їздять у різні місця, щоб проповідувати Євангеліє та виконувати роботу, і коли вони повертаються додому, то привозять різні місцеві делікатеси з кожного місця або навіть речі, які вони видерли в братів і сестер. Чи то брендовий одяг, чи то електроніка, якщо це потрапляє їм на очі, вони не проходять повз і просять це собі. Якщо ти їм цього не даси, вони вигадають усілякі приводи, щоб обтинати тебе, дадуть тобі зрозуміти, чому вони тебе обтинають, і не відступлять, доки ти нарешті їм цього не даси. Ці люди виманюють для себе всілякі бажані речі, прикриваючись прапором виконання свого обов’язку, і вони не знають упину, коли намагаються здобути ці бажані речі. Іноді брати й сестри дають їм щось незначне, але ці люди вважають, що це не має великої цінності, і кажуть: «Ні, дякую. Бог щедро благословив мене. Я нічого не потребую». Вони використовують такі слова для відмови й обманюють братів і сестер, щоб ті були до них прихильні й високо їх цінували. Однак, якщо річ, яку дають їм брати й сестри, – це те, про що ці люди мріяли, і те, що їм потрібно й про що вони постійно думають, то, побачивши ці речі, вони хочуть їх привласнити, і вони абсолютно не стримуватимуться. Деякі жінки привласнюють косметику, гарний одяг і гарне взуття з рук братів і сестер, а деякі чоловіки виманюють побутову техніку, мотоцикли або електроніку з рук братів і сестер. Вони переїжджають, щоб заволодіти кожною бажаною річчю. Незалежно від того, які хороші речі є в братів і сестер, щойно вони потрапляють цим людям на очі, вони вигадають усілякі способи, щоб шахрайством отримати їх. Крім того, ці люди навіть вигадують усілякі приводи й знаходять усілякі виправдання, щоб збиратися на вечерю й об’їдатися їжею та напиватися. І до чого це доходить? Куди б вони не пішли, вони дивляться, у чиїй родині є гроші й у чиїй родині добре харчуються, а потім залишаються в цій родині й не їдуть. Потім вони вигадують усілякі приводи, щоб проводити збори для співробітників і влаштовувати вечері. І які їхні вступні слова на кожній вечері? «Наше сьогоднішнє зібрання – це зібрання царства. Цей стіл із їжею дає нам попереднє відчуття бенкету царства». Люди, які до них підлабузнюються, поспішають сказати: «Амінь. Дяка богу!» Є деякі так звані лідери та працівники, які об’їдаються їжею та напиваються, куди б не пішли. Кожна страва мусить мати поживні інгредієнти, і мусить бути риба та м’ясо, і страви навіть мусять змінюватися щотижня; вони не можуть повторюватися. Після вечері вони мусять пити вишуканий чай і виправдовуватися, кажучи: «Я не можу обійтися без чаю. У мене щодня велике навантаження, і я мушу працювати до пізньої ночі. Якщо я не вип’ю трохи чаю, щоб підбадьоритися, я не зможу працювати вночі». Це те, що кажуть їхні вуста, але що вони думають у своїх серцях? «Було нелегко дістатися до того становища, яке я маю сьогодні. Хіба я не маю трохи покомандувати? Крім того, я мріяв насолодитися деякими кращими речами в житті, тож хіба я не маю зараз вигадувати всілякі способи, щоб насолодитися цими речами? Якщо я не скористаюся своєю владою зараз, коли вона в мене є, у мене не буде можливості зробити це знову, коли її не стане. Я маю їсти й пити стільки, скільки зможу. Хтозна, чи настане день, коли я більше не матиму цього становища й не зможу насолоджуватися цими речами. У мене більше не буде такої можливості. Тоді хіба все моє життя не буде марним?» Такі люди шахрайством отримують їжу та питво, прикриваючись прапором виконання роботи. Вони виконують трохи роботи й проповідують кілька слів і доктрин, а потім хочуть виманити бажані речі і їсти хорошу їжу.

Якось одна людина працювала в певному місці, і брати й сестри, які жили в тій місцевості, мусили щодня різати для цієї людини курку. У нього виробилася звичка – їсти одну курку на день, щодня. Що ви відчуваєте, почувши це? (Огиду.) Брати й сестри вирощували курей заради яєць і різали курку на м’ясо лише тоді, коли вона ставала старою. Відколи та людина приїхала, доводилося різати навіть курей-несучок, і в результаті курей ставало дедалі менше, і брати й сестри опинилися в безвиході. Пізніше його відсторонили й відправили додому, але він так і не зміг позбутися цієї проблематичної вади. Він змушував свою дружину щодня різати для нього курку; інакше він сварився з нею. Що це за людина? Поїдання курки стало частиною його єства. Він їв її щодня, під час кожної трапези. Навіть після відсторонення він досі мусив її їсти – він став залежним від цього. Хіба в цієї людини немає проблеми? Що ви скажете, чи хороші такі люди? (Ні.) Коротко кажучи, кожен, хто прикривається прапором віри в Бога й використовує можливості, що виникають під час виконання його обов’язків, щоб постійно вимагати в братів і сестер їхнє майно й постійно шахрайством отримувати їжу та питво, не є добрими людьми. Їхня сутність – це сутність антихриста. Незалежно від того, куди вони їдуть працювати або яку роботу виконують, вони спочатку обирають приймаючі сім’ї, які є відносно заможними й живуть у відносному комфорті, щоб ті їх приймали. Яка їхня мета в пошуку таких місць? Добре їсти й жити в гарному домі – задовольняти плоть. Є місця, де вони не можуть залишатися через несприятливе середовище, але чи відмовляться вони від своєї жадібності та цих своїх думок? Ні, не відмовляться. Вони шукатимуть інші подібні місця, щоб їх там приймали. Як наслідок, після того як ці люди кілька років пропрацюють у чужих краях, вони виглядатимуть зовсім інакше, і коли вони повернуться додому, тутешні брати й сестри їх не впізнають – вони погладшають на обличчі й відпустять животи; вони будуть краще одягнені; вони стануть перебірливішими й почнуть пиндючитися. Як просуватиметься зростання їхнього життя? Їхнє життя зовсім не зросте; вони просто будуть добре їсти й одягатися, розтовстіють і наїдяться до того, що стануть товстощокими та пузатими. У такому жахливому середовищі, як материковий Китай, хоч би який обов’язок виконувала людина, це виснажлива справа. Хоча вони іноді можуть добре харчуватися й зупинятися в комфортних приймаючих будинках, вони не зможуть набрати вагу. Тож що це за люди, які можуть наїстися до того, що стають товстощокими та пузатими? (Люди, які впиваються благами статусу.) Це ті, хто завжди думає про те, що вони будуть їсти й пити і чим будуть насолоджуватися під час своїх триразових трапез. Якщо такі люди погано поїдять, у них немає настрою працювати чи виконувати свої обов’язки. Якщо їхній шлунок не задоволений, їхній розум не врівноважений: «Я сьогодні так погано поїв. М’яса зовсім не було, а після їжі ви не запропонували мені чаю. Тож я буду вас ігнорувати. Коли ви будете бесідувати про церковну роботу, я мовчатиму. Я вам помщуся. Хто сказав, що це нормально – не годувати мене смачно? Я мушу їсти таку їжу, а ви ще хочете, щоб я з вами бесідував. Нізащо!» Так вони собі думають, але вголос сказати не можуть. Вони просто кажуть: «Я вчора занадто пізно працював, тому сьогодні вдень мені треба поспати». Хіба вони не великі аферисти? Вони сплять до четвертої чи п’ятої години дня, а там багато людей чекає на них, але вони не хочуть вставати. Раптом вони відчувають запах яблук і підскакують з ліжка, боячись, що їм не дістанеться ні шматочка. Ось як вони працюють і ось як вони виконують свої обов’язки. Хоч би куди ці люди йшли і хоч би як вони їли й пили слова Божі чи слухали проповіді, вони не змінять своїх намірів і цілей, а також не відмовляться від своїх амбіцій та жаги. Усі матеріальні речі є метою їхнього прагнення в цьому житті; добре їсти, добре одягатися й насолоджуватися хорошим ставленням – ось цілі їхньої віри в Бога в цьому житті. Вони думають, що якщо, вірячи в Бога в цьому житті, вони зможуть постійно їсти хорошу їжу, носити гарний одяг і жити в гарних будинках, а також мати підтримку братів і сестер – якщо вони зможуть шахрайством отримати ці речі – вони будуть задоволені в цьому житті. У цьому світі, важко працюючи на звичайній роботі, людина не заробить багато грошей, і нелегко заробити гроші, займаючись бізнесом, – вони не зможуть насолоджуватися такими речами. Тож, зваживши все у своїх думках, вони досі вважають, що найкраще – вірити в Бога, оскільки їм не потрібно докладати багато зусиль. Усе, що їм потрібно зробити, – це сказати кілька слів, трохи побігати й взяти на себе дещицю ризику, і тоді вони зможуть добре їсти й одягатися, навіть змушувати багатьох людей обслуговувати їх і насолоджуватися тим, що до них ставляться як до поважних осіб. Вони думають, що жити так – це чудово, і що вони були щедро благословенні за віру в Бога. Тож вони часто говорять нещирі речі перед братами й сестрами, наприклад: «Бог обдарував нас занадто сильно, занадто щедро, і більше, ніж людина коли-небудь просила чи бажала». Ці слова правильні, але вони абсолютно несумісні з їхніми особистими прагненнями та моральними якостями, а також із їхніми думками, намірами й цілями. Усе, що вони кажуть, обманює людей. Їхній зовнішній вигляд, коли вони бігають і присвячують себе, – це теж усе для того, щоб обманути людей. Тільки розрахунки, наміри й жадібність у їхніх серцях є справжніми. Ось моральні якості цих людей. Що б вони не робили і куди б не йшли, ці матеріальні насолоди посідають перше місце в їхніх серцях, і вони ніколи не відмовляться від них і ніколи про них не забудуть. Хоч би як ти бесідував про істину і хоч би як ти бесідував про Божі наміри, вони виконуватимуть свої обов’язки, вперто тримаючись за цю жадібність і ці бажання та плекаючи ці наміри й цілі, і незалежно від того, мають вони статус чи не мають, їхні наміри не зміняться.

Випадок 2. Невдоволення неможливістю виїхати за кордон

Коли Я працював у материковому Китаї, був один лідер, який думав, що зможе поїхати за кордон із нами, і був дуже радий цьому. Він думав: «Нарешті настав мій час. Нарешті я зможу насолоджуватися великими благословеннями з богом! Раніше я зазнавав труднощів із богом. Сьогодні я нарешті отримав винагороду. Я на це заслуговую. Принаймні я лідер і пережив багато поневірянь, тож, коли на моєму шляху трапляється така добра річ, я маю отримати свою частку – я маю насолоджуватися цією бажаною річчю». Ось що він думав. Однак, провівши з ним деякий час у тісному спілкуванні, Я помітив, що він був безпринципним у своїх словах і вчинках, не мав доброї людськості, його намір і бажання отримати благословення були досить сильними, і його іноді потрібно було обтинати. Після того, як його кілька разів обітнули, він подумав: «Тепер мені кінець. Вишнє бачить мене наскрізь, і вони більше не згадували про виїзд за кордон. Схоже, у мене немає надії виїхати за кордон». Він постійно обмірковував це в серці. Насправді ми бачили, що він не був тим, хто прагне до істини, абсолютно не підходив для виїзду за кордон, і що, навіть якби він виїхав, він не зміг би виконувати жодної роботи, тому ми не говорили про це з ним. Він відчув, що в нього немає надії виїхати за кордон, тому почав будувати інші плани. Одного дня він вийшов і більше не повернувся. Він лише залишив листа, у якому було написано: «Я вірив у бога стільки років і виконав певну роботу. Тепер ви їдете за кордон, але я не підходжу для того, щоб їхати з вами. У наступні дні я це надолужуватиму. Бог гидує мною, тому я покину його. Я не змушуватиму його дивитися на того, ким він гидує. Я сховаюсь». Ці слова звучали так, ніби в них є сенс, і з ними не було великих проблем. Далі він сказав: «Так було від самого мого народження. Із ким би я не був, мене просто використовують. Я можу зазнавати труднощів з іншими, але не насолоджуватися з ними благословеннями». Що він мав на увазі? (Він думав, що його використав Бог.) Саме це він і мав на увазі. Особливо, коли він сказав: «Із ким би я не був, я можу лише страждати з ними, я не можу насолоджуватися з ними благословеннями», він мав на увазі: «Я зазнав стільки труднощів і взяв на себе стільки ризику разом із вами, але коли прийшов час насолоджуватися благословеннями з вами, ви не хочете». Кажучи ці слова, він скаржився, і внаслідок цього в ньому виникла образа. Вустами він казав: «Бог гидує мною. Я покину бога. Я не змушуватиму його відчувати огиду», але в серці він насправді був невдоволений: «Ви їдете за кордон насолоджуватися благословеннями й хочете мене позбутися!» Чи так було насправді? (Ні.) То що ж сталося? Він думав, що ми обітнули його, бо хотіли його позбутися, а не тому, що він не прагнув до істини чи був безпринципним у своїх словах і вчинках. Він не розумів, що в нього є проблема. Натомість він думав: «Я зазнавав труднощів із тобою, тому я маю насолоджуватися благословеннями з тобою. Ти неодмінно мусиш дозволити мені увійти в царство й стати одним із людей царства. Що б я не робив, ти ніколи не маєш мене покидати». Хіба не так він думав? (Так.) Яка сутність такого способу мислення? (Це та сама сутність, що була в Павла, коли він намагався укласти угоду з Богом в обмін на вінець.) Правильно, це сутність Павла. Він вірив у Бога, слідував за Богом, страждав від труднощів і платив ціну, щоб отримати вінець і благословення. У нього не було справжньої віри й він не прагнув до істини. Він просто намагався укладати угоди з Богом. Якщо угода провалювалася, він не отримував благословення й відчував, що його обділили, тож він лютував, відчував, що все втрачено, і махав на все рукою, і в його серці виникала образа. Це те, що він виявив у своїх словах. Що цей чоловік зробив далі? Згодом цей чоловік зайнявся бізнесом, і навколо нього крутилося кілька молодих дівчат. Хоча він і не казав, що не вірить у Бога, він не виконував свого обов’язку й не був послідовником Бога. Ніхто й ніколи не думав, що він відмовиться від можливості слідувати за Богом, а потім займеться бізнесом лише тому, що його трохи обітнули. Його розлючена поведінка й те, як він проявляв себе раніше, були такими, ніби це дві різні людини. Так розвінчалася його природа. Раніше він не робив цього суто тому, що, з одного боку, не було підхожої ситуації, а з іншого – він приховував, ким він є, вдавав, що він не такий, і стримував себе від цього. Якщо ти справді хороша людина, то незалежно від того, у яку ситуацію ти потрапляєш, ти спершу мусиш бути непохитним на своєму місці й знати, хто ти є. Крім того, чи можуть люди, які справді мають певну людськість, чинити вчинки й лиходійства, позбавлені людськості? (Ні.) Абсолютно не можуть. Із цієї справи зрозуміло, що коли люди не здатні прийняти істину, це найбільш бунтівнича річ, і вони перебувають у найбільшій небезпеці. Якщо вони ніколи не здатні прийняти істину, то вони – маловіри. Якщо бажання такої людини отримати благословення руйнується, вона покине Бога. Чому так? (Тому що те, до чого вона прагне, – це отримати благословення й насолоджуватися благодаттю.) Вони вірять у Бога, але не прагнуть до істини. Для них спасіння – це прикраса й гарне слово. Те, до чого прагне їхнє серце, – це винагороди, вінець і бажані речі: вони хочуть отримати сторицею в цьому житті й мати вічне життя у світі прийдешньому. Якщо вони не можуть цього отримати, то не віритимуть; їхнє справжнє обличчя проявиться, і вони покинуть Бога. Те, у що вони вірять у своєму серці, – це не Божа робота й не істини, які висловлює Бог, і те, до чого вони прагнуть, – це не спасіння, не кажучи вже про те, щоб добре виконувати свій обов’язок як створена істота; радше це те саме, що й у Павла, – отримати щедрі благословення, мати велику владу, носити великий вінець і бути на одному рівні з Богом. Це їхні амбіції та жага. Тому щоразу, коли в Божому домі є якась вигода чи бажана річ, вони борються, щоб заволодіти цим, починають ранжувати людей відповідно до їхньої придатності та старшинства й розмірковують: «Я придатний. Я маю отримати свою частку. Я мушу боротися, щоб отримати її». Вони ставлять себе на чільне місце в Божому домі, а потім вважають цілком доречним, що вони насолоджуються цими благами Божого дому. Наприклад, у питанні виїзду за кордон першою думкою цього чоловіка було те, що він має взяти в цьому участь, що більшість людей не така хороша, як він, не зазнала стільки труднощів, як він, не така придатна, як він, не вірила в Бога стільки років, як він, і не була лідером так довго, як він. Він використовував усілякі виправдання та методи оцінки, щоб надати собі рангу. Як би він не ранжував людей, він завжди ставив себе на перше місце, у ряди тих, хто був придатним. Зрештою, він відчув, що цілком доречно, що він має насолоджуватися таким ставленням. Щойно він цього не отримав, і щойно його фантазія про отримання благословення та здобуття речей у його інтересах була зруйнована, він починав діяти, лютував, сперечався з Богом, замість того, щоб коритися й шукати істину. Зрозуміло, що його серце вже було сповнене тим, до чого він прагнув, і цього достатньо, щоб показати, що те, до чого він прагнув, абсолютно несумісне з істиною. Скільки б роботи він не виконав, його мета й намір полягали не в чому іншому, як в отриманні вінця – як і мета й намір Павла, – і він міцно тримався за це й ніколи не здавався. Як би з ним не бесідували про істину, як би його не обтинали, не розвінчували й не аналізували, він однаково вперто тримався за намір отримати благословення й не відпускав його. Коли він не отримав Божого схвалення й побачив, що його бажання отримати благословення зруйноване, він став негативно налаштованим і відступив, покинув свій обов’язок і втік. Він не виконав по-справжньому свого обов’язку й не надав хороших послуг у поширенні Євангелія Царства, і це повністю викриває, що він не мав справжньої віри в Бога, не корився по-справжньому й не мав ані краплі справжнього досвідного свідчення – він був просто вовком в овечій шкурі, що причаївся в отарі овець. Зрештою, людина, яка була маловіром до кісток, була повністю викрита й відсіяна, і його життя як віруючого добігло кінця. Це один випадок.

Це не був поодинокий випадок. Це не єдина людина, яка спіткнулася й була викрита через питання виїзду за кордон. Приклад, який ми щойно навели, стосувався чоловіка, але був ще один з однією жінкою. Спочатку планувалося, що цій жінці також дозволять поїхати з нами за кордон. Коли це сталося, вона була дуже щаслива всередині й почала планувати та готуватися до цієї справи, але зрештою з різних причин вона не змогла поїхати. На той час її не поінформували, тому що ситуація була надто небезпечною. Одного разу на зборах для співробітників вона дізналася про це рішення. Проаналізуйте це: яким міг бути результат, коли ця жінка дізналася? (Якби людина мала мислення нормальної людини, вона, ймовірно, не мала б дуже сильної реакції, дізнавшись про це. Вона б зрозуміла, що не змогла поїхати за кордон через небезпечну ситуацію, і змогла б правильно поставитися до цієї справи. Однак, якби ця жінка дізналася, вона могла б розлютитися й спробувати сперечатися з Богом.) Правильно, ви дещо осягли характер людей цього типу. Люди цього типу саме такі: незалежно від того, у чому полягає справа, вони не залишаться в програші, а радше скористаються ситуацією. У всьому вони мусять перевершувати всіх інших і бути кращими за всіх інших. У всьому вони мусять бути найкращими; вони мусять отримати кожну бажану річ, і для них неприйнятно не мати в чомусь частки. Коли жінка дізналася про цю справу, вона тієї ж миті розлютилася й почала качатися по землі, влаштовуючи істерику. Її демонічна сторона проявилася, і вона вичитувала своїх співробітників і виливала на них свій гнів. Звідки взявся її гнів? Здавалося, ніби вона гнівається на братів і сестер, але на кого вона насправді гнівалася? (Вона гнівалася на Бога.) Ось що відбувалося. Тоді що було причиною її гніву? Де був його корінь? (У тому, що її бажання не були задоволені.) У тому, що вона не отримала бажаної речі, і її мета не була досягнута. Цього разу їй не вдалося отримати перевагу; натомість перевагу отримали інші, а вона не змогла взяти участь, тому вона розлютилася; вона більше не могла прикидатися; вона вилила й випустила все невдоволення й образу свого серця. У минулому вона завжди мала першою знати, що робить Вишнє. Вона завжди хотіла мати контакт із Вишнім і не спілкувалася з братами та сестрами. Вона завжди вважала себе високопоставленою особою, а не пересічним членом, тому думала, що цього разу вона також має поїхати за кордон – якщо ніхто інший не має, то вона має. Вона була головним кандидатом, і вона мала право на таке ставлення. Ось що насправді думало її серце. Тепер вона бачила, що не матиме права на таке ставлення, усі труднощі, яких вона зазнала за ці роки, були марними; у неї не було нічого зі статусу, якого вона ретельно домагалася, і ставлення, якого вона хотіла. У цю мить усе це розпалося нанівець. Неймовірно, вона не змогла виманити таку значну бажану річ; неймовірно, її відкинули, тому вона подумала, що не займає високого місця в Божому серці і є пересічною людиною. Лінія захисту в її серці повністю зруйнувалася, і вона більше не прикидалася й не приховувала нічого. Вона почала влаштовувати істерику, кричати на людей, виливати гнів, злитися й розвінчувати те, що було для неї природним, не дбаючи про те, що скажуть інші чи як вони на це подивляться. Згодом її відправили до однієї команди виконувати обов’язок. Поки вона виконувала свій обов’язок, вона зробила багато поганих речей, і брати та сестри в команді зрештою написали спільного листа з вимогою її виключити. Яка була причина її виключення? Брати й сестри повідомили, що зло, яке вона чинила, можна описати однією фразою: стільки зла, що це все неможливо написати! Іншими словами, вона вчинила занадто багато зла, і природа того, що вона робила, була надто серйозною – це неможливо було чітко передати одним-двома реченнями, і неможливо було розповісти в одній-двох історіях. Вона вчинила незліченну кількість злих справ, і це розгнівало людей, тому церква її виключила. Вона не робила цих злих справ до того, як виникло питання виїзду за кордон, то чому ж вона змогла зробити їх після цього? Тому що питання виїзду за кордон не склалося так, як вона хотіла. Зрозуміло, що злі справи, які вона робила, і потворність, яку вона виявила, були своєрідною помстою й виливанням гніву, спричиненими суто тим, що вона не отримала цієї бажаної речі. Скажіть Мені, коли людина, яка справді прагне до істини й має людськість, стикається з такою ситуацією, навіть якщо вона не розуміє багатьох істин, чи здатна вона допустити такі прояви? Чи здатна вона виявляти такі речі? Будь-хто, хто має хоч трохи людськості, хоч трохи совісті й хоч трохи почуття сорому, не робитиме цього, а стримуватиметься. Хоча в серці людина нещаслива, незадоволена й трохи ображена, вона думає про те, що вона лише пересічна людина, що вона не має боротися за отримання цієї речі, що ті, хто вірить у Бога, мають прагнути до істини, коритися Божим улаштуванням у всьому, що їм не слід мати жодного вибору, і що люди – це створені істоти й нічим не примітні. Вона буде нещасливою кілька днів, але потім усе минеться. Вона й надалі віритиме, як і належить, і не чинитиме зла й не мститиметься через цю справу, і не виливатиме гнів через цю справу. Натомість люди, які не прагнуть до істини й чий характер огидний, здатні виявляти всі ці злі вчинки, яких вони ніколи раніше не робили, лише через одну маленьку справу. Це пояснює проблему. Це пояснює людськість-сутність людей цього типу й пояснює справжні прагнення людей цього типу, а саме те, що їхнє справжнє обличчя повністю виставляється на світло через прояв цього питання. По-перше, їхня сутність цілком і повністю є сутністю антихриста. По-друге, вони ніколи не прагнули до істини, й ніколи не ставилися до себе як до об’єкта спасіння, й не корилися Божим улаштуванням та розпорядженням. Вони не прагнуть до покори Богові; вони прагнуть лише до статусу й насолоди; вони прагнуть лише хорошого ставлення й прагнуть лише бути на одному рівні з Богом. Чим би не насолоджувався Бог, вони насолоджуються також. Так вони не слідують за Богом даремно. Це те, до чого вони прагнуть. Це природа-сутність таких людей; це їхнє справжнє обличчя й внутрішній ландшафт їхніх сердець. Це питання поклало край двадцяти рокам віри для цієї жінки – усе пішло нанівець.

Скажіть Мені, де зараз мають бути ці двоє людей? У церкві чи в якомусь іншому місці? (У невіруючому світі.) Чому ви так кажете? Як ви це вирішили? На чому ґрунтуються ваші слова? (Тому що вони маловіри, і їхня віра в Бога не має на меті прагнення виконувати свої обов’язки як створені істоти. Зрештою, такі люди не можуть бути непохитними у своїй вірі й можуть лише повернутися у світ.) Зрештою, вони не можуть бути непохитними у своїй вірі, але це ще не кінець, то чому ж вони зникли? Ти мусиш подивитися, що вони думали всередині. Вони могли робити такі речі й робити такий вибір лише тоді, коли в їхніх серцях відбувалася якась діяльність. Як вони аналізували й оцінювали цю справу, що змусило їх обрати такий шлях? У своїх серцях вони думали: «Я вірив у бога всі ці роки й зазнав багато труднощів. Я завжди прагнув до того дня, коли зможу зробити собі ім’я. Будучи з вишнім, я можу зробити собі ім’я й показати себе людям. Тепер у мене нарешті є шанс поїхати за кордон. Це щось величезне! Це те, про що я ніколи не наважувався думати до того, як повірив у бога. Це те саме, що отримати вінець, вірячи в бога, але виявляється, що я не буду частиною такої великої бажаної речі. Я не можу її отримати. Раніше я думав, що маю певне місце в божому серці, але тепер бачу, що це не так. Схоже, я не можу отримати жодної бажаної речі, слідуючи за богом. Вони не подумали про мене, коли йшлося про таку велику річ, як виїзд за кордон, тож хіба в мене не ще менше шансів отримати вінець у майбутньому? Невідомо, хто його отримає, і схоже, немає надії, що це буду я». Чи були вони все ще готові слідувати за Богом, коли думали, що немає надії? Якою була їхня мета, коли вони раніше зазнавали труднощів і платили ціну? Лише через ту крихту надії, через ті маленькі ідеї, які вони тримали у своїх серцях, вони так поводилися й так себе проявляли. Тепер, коли їхні надії розбиті, а їхні ідеї марні, чи можуть вони продовжувати вірити? Чи можуть вони й надалі задовольнятися тим, що залишаються в Божому домі й виконують свій обов’язок? Чи можуть вони бути готовими нічого не отримати й коритися Божим улаштуванням та розпорядженням? Амбіції та жага антихристів настільки великі, що вони абсолютно не будуть готові до того, щоб їхні зусилля й ціна, яку вони заплатили, мали такий результат. Те, про що вони мріють, – це щоб ціна, яку вони платять, і їхні зусилля принесли їм в обмін вінець і бажані речі, щоб, яку б бажану річ не мав Божий дім, вони мали отримати частку – неважливо, якщо інші не отримають, але вони мусять. Чи можуть люди з такими сильними амбіціями й жадібністю виконувати свій обов’язок, не отримуючи нічого натомість, і докладати зусиль, не отримуючи нічого натомість? Вони абсолютно не можуть цього досягти. Дехто каже: «Нехай вони прагнуть до істини. Щойно вони послухають багато істин, хіба вони не зможуть цього досягти?» Є й інші люди, які кажуть: «Якщо Бог каратиме й судитиме їх, хіба це їх не змінить?» Чи так це? Бог не карає й не судить таких людей і не спасає таких людей. Це саме ті люди, яких Він відсіє. Чим відрізняється те, що Я сказав, від того, що ви сказали щойно? Чи є те, що ви сказали, справжньою діяльністю їхніх сердець? Чи це прояв сутності людей цього типу? (Ні.) Тоді що ви сказали? (Почуття й порожні теорії.) Характер того, що ви сказали, трохи схиляється до аналізу й оцінки, і це оцінка й визначення їх на основі теорії. Це не їхні справжні думки й прояви, і не їхні справжні погляди. Це прояв таких людей, які мають сутність антихриста. Якщо є бажана річ, якої вони не отримали, вигода, якою вони не насолодилися, або перевага, якої вони не отримали, вони лютують, зневірюються у вірі в Бога й прагненні до істини, не бажають вірити в Бога, хочуть утекти й робити погані речі. Вони роблять погані речі, щоб вилити гнів і помститися – вилити свої непорозуміння щодо Бога й свою образу на Бога. Чи слід розбиратися із цими людьми? Чи слід дозволяти їм продовжувати виконувати свій обов’язок у церкві? (Ні.) Тоді як слід розбиратися з цими людьми? (Їх слід виключити.) Чи є хтось, хто перестав вірити, бо не зміг виїхати за кордон? (Так.) Що це за люди? (Маловіри. Вони вірять у Бога лише для того, щоб прагнути до отримання благословення, і коли їхні амбіції та жага не задовольняються, вони зраджують Бога.) Вони здатні перестати вірити в Бога через таку дрібницю. Про таких людей не можна сказати, що вони мають справжню чи неправдиву віру – їхні моральні якості такі низькі!

Випадок 3. Виявлення неможливості жити далі після повернення додому в село

Деякі люди народжуються в селі, і їхні родини не мають багато грошей на прожиття. Речі, якими вони користуються в повсякденному житті, прості, і, крім твердого ліжка, шафи та письмового столу, у їхньому будинку немає інших меблів. Підлога в них цегляна або земляна – у них навіть немає бетонної підлоги. У них дуже скромні обставини. Увірувавши в Бога, вони виконують свій обов’язок проповідувати Євангеліє і їдуть у деякі заможні райони. Була одна така жінка, яка озирнулася й побачила, що в більшості братів і сестер удома або дерев’яна, або кахельна підлога, на стінах – шпалери, їхні будинки дуже чисті, і вони могли щодня приймати ванну. У їхніх будинках також було багато меблів: тумби під телевізор і великі шафи, а також дивани й кондиціонери. У їхніх спальнях були ліжка «Сіммонс», а на кухнях – усіляка техніка: холодильники, мікрохвильові печі, духовки, плити, витяжки тощо. Аж в очах рябіло. Крім того, у таких великих містах були місця, де вона могла підніматися й спускатися між поверхами на ліфті. Це місце відкрило їй очі, і, попрацювавши та попроповідувавши там Євангеліє деякий час, вона не захотіла повертатися. Чому так? Вона думала: «Дім моєї родини із земляною долівкою ні в чому не може зрівнятися із цим місцем. Ми всі віримо в бога, то чому ж ці люди живуть набагато краще, ніж моя сім’я? Життя цих людей – наче в раю. Моя сім’я живе у свинарнику – це набагато гірше, ніж у цих людей!» Після такого порівняння вона засмутилася, ще більше прив’язалася до цього місця й ще менше хотіла повертатися. Вона думала: «Якщо я зможу працювати тут довго, то мені не доведеться повертатися додому, чи не так? Та земляна нора непридатна для життя людей». Вона прожила у великому місті певний час і навчилася їсти, одягатися й насолоджуватися життям, як міські жителі, і навчилася жити, як міські жителі. Вона відчувала, що в ті дні життя було таким гарним. Добре мати гроші. Бідність не давала людям майбутнього. На бідних людей просто дивляться зверхньо, і вони навіть самі на себе дивляться зверхньо. Що більше вона про це думала, то менше хотіла повертатися, але нічого не могла вдіяти – їй довелося повернутися додому. Повернувшись додому, вона відчула в серці суміш різних почуттів, і це було дуже важко витримати. Щойно вона зайшла в будинок, то побачила, що підлога земляна, а коли сіла на лежанку, та здалася їй такою твердою й незручною. Коли вона торкнулася стін, її рука вкрилася брудом. Коли вона згадувала щось смачне, що хотіла з’їсти, ніхто не розумів назв, і не було умов, щоб помитися перед сном. Вона думала, що таке життя надто нице, і ображалася на батьків за те, що вони такі бідні, що не могли дозволити собі нічого з того, що вона хотіла, і завжди зривалася на них. Відколи вона повернулася, її наче підмінили. Вона несхвально дивилася на членів своєї родини й несхвально дивилася на все у своєму домі, думаючи, що все таке селюцьке, що вона більше не може там жити, і що якщо вона й далі там житиме, то помре від невдоволення. Поїздка з дому відкрила їй очі, але це обернулося на погане, дуже розгнівавши її батьків. У той момент їй спало на думку: «Якби мої батьки не вірили в бога, і якби я не вірила в бога, то наше життя, безумовно, було б кращим, ніж зараз. Навіть якби ми не могли спати на ліжках “Сіммонс”, ми принаймні могли б краще харчуватися, і ми могли б покласти плитку на підлогу». Вона думала, що це наслідок віри в Бога, що вірити в Бога означає необхідність бути бідним, що не можна мати гарного життя, якщо віриш у Бога, і що не можна їсти смачну їжу чи носити гарний одяг. Відтоді ця видатна героїчна жінка, яка досягла успіху в кількох провінціях, не могла підвестися на ноги й цілими днями відчувала сонливість. Вона насилу вставала вранці, і перше, що робила, – це приводила себе до ладу й наносила макіяж, а потім одягала одяг, який часто носять у місті. Потім вона хмурилася й розмірковувала, коли зможе позбутися цього провінційного життя й жити так, як живуть люди в місті. Проповіді, які вона колись виголошувала, і рішучість, яку вона мала, – усе зникло, вона все забула. Вона навіть не знала, чи є вона віруючою. Ось як швидко вона змінилася. Через те, що її очі трохи відкрилися, а її життєве середовище та якість життя змінилися, вона була викрита.

Раніше ця жінка повсюди проповідувала й виконувала роботу. Вона мала тверду рішучість і велику силу, але це було лише зовнішнє. Навіть вона сама не знала, до чого прагнула глибоко всередині, що їй подобалося і якою людиною вона була. Один досвід поїздки в місто докорінно змінив стан її життя, а один період заможного життєвого стилю повністю змінив напрям її життя. У чому ж саме причина? Хто її змінив? Це ж не Бог її змінив, правда? Звісно, ні. То в чому ж причина? Причина в тому, що середовище викрило її, викрило її природу-сутність, а також викрило її прагнення та шлях, яким вона йшла. Яким шляхом вона йшла? Це був не шлях прагнення до істини, не шлях Петра, не шлях тих, хто спасенний і вдосконалюється, і не шлях прагнення виконати обов’язок створеної істоти; радше це був шлях антихриста. Конкретніше, шлях антихриста – це шлях прагнення до репутації, статусу та матеріальних насолод. У цьому полягає сутність таких людей. Якби вона прагнула не до цього і була людиною, яка прагне до істини, то така незначна зміна в середовищі абсолютно не викрила б її. Щонайбільше, її серце трохи ослабло б, вона б трохи засмутилася, і їй було б трохи боляче, або ж у неї були б якісь нерозумні прояви, але не до такої міри, щоб бути викритою так разюче. У чому полягає сутність прагнень таких людей? Вони прагнуть того ж, що й невіруючі, і того ж, що й будь-яка людина в цьому світі, яка прагне до слави, вигоди та лихих тенденцій. Їм подобається модне вбрання невіруючих, те, як невіруючі слідують лихим тенденціям, і ще більше їм подобається одержимість невіруючих екстравагантним плотським стилем життя. Тому через одну зміну в її середовищі погляд цієї жінки на життя та її ставлення до цього світу й до життя повністю змінилися. Вона думала, що віра в Бога й прагнення до істини не є найважливішим, і що, живучи в цьому світі, люди мають насолоджуватися плоттю й життям, мають слідувати тенденціям і бути схожими на харизматичних і яскравих постатей у суспільстві, які, проходячи повз, привертають до себе погляди, викликають заздрість і змушують людей боготворити їх. Є деякі люди, які, опинившись у різноманітніших середовищах, зустрівши всіляких людей і відкривши очі, завдяки своєму прагненню до істини й розумінню Божих намірів, здатні краще бачити наскрізь ці лихі тенденції та людство. Їхні серця здатні більше гидувати шляхом, яким ідуть світські люди, а також розрізняти його й повністю відкидати, прагнучи йти шляхом, яким їх веде Бог. Що ж до тих людей, які не прагнуть до істини і мають сутність антихриста, то щойно їхні очі відкриваються і вони опиняються в різних середовищах, їхні амбіції та жага не тільки не зменшуються, а, навпаки, ростуть і стають більшими. Після того, як їхні амбіції та жага стають більшими, ці люди ще більше заздрять життю тих людей у світі, які насолоджуються благами й мають гроші та вплив, і в глибині душі в них розвивається зневага до життя віруючих. Вони вважають, що більшість віруючих не прагне до мирського, не має ні грошей, ні статусу, ні впливу, і мало що бачила у світі, що вони не такі харизматичні, як невіруючі, не розуміють, як насолоджуватися життям, так само добре, як невіруючі, і не хизуються так, як невіруючі. Унаслідок цього в глибині їхніх сердець зростає опір і ворожість до віри в Бога. Тому відтоді, як багато людей із сутністю антихриста почало вірити в Бога, і дотепер, неможливо сказати, чи справді вони є кимось із сутністю антихриста, але одного дня, коли з’явиться відповідне середовище, воно їх викриє. Раніше, коли люди, яких було викрито, ще не були викриті, вони також дотримувалися правил і робили, як належить. Що б Божий дім не просив їх робити, вони це робили, і вони були здатні терпіти страждання й платити ціну. Вони здавалися сумлінними, людьми, які йшли правильним шляхом, і мали подобу й манери людей, які вірили в Бога. Однак, що б вони не робили зовні, їхня сутність і шлях, яким вони йшли, не витримали випробування часом або різними середовищами. Незалежно від того, скільки років людина вірить у Бога і наскільки міцною є основа її віри, якщо вона має сутність антихриста і йде шляхом антихриста, то вона обов’язково прагнутиме до матеріальних насолод, до екстравагантного стилю життя, до багатого матеріального забезпечення і, навіть більше, прагнутиме до всіляких бажаних речей, водночас заздрячи ставленню та підходу до життя світських людей. Це безперечно. Тому, хоча зараз усі слухають проповіді, їдять і п’ють слова Божі та виконують свої обов’язки, люди, які це роблять, але не прагнуть до істини, обов’язково прагнутимуть до матеріальних речей. Ці речі матимуть пріоритет у їхніх серцях, і щойно з’явиться відповідне середовище або обставина, їхні бажання зростуть і почнуть діяти. Щойно дійде до цього, саме тоді вони й будуть викриті. Якщо люди не прагнуть до істини, рано чи пізно цей день для них настане. Що ж до людей, які прагнуть до істини, розуміють істину і для яких істина є основою, то, коли приходять ці спокуси й середовища, вони здатні правильно до них ставитися, відкидати їх і бути непохитними у своєму свідченні Богові. Коли приходять ці спокуси, вони також здатні розрізняти, що є позитивним, а що – негативним, і знати, чи це те, чого вони хочуть. Це так само, як деякі жінки не цікавляться чоловіками, які їх домагаються, незалежно від того, скільки в тих грошей. Чому вони не цікавляться? Тому що в чоловіків погані моральні якості. Деякі жінки не шукають партнера, тому що їх не домагаються багаті чоловіки. Якби чоловік із грошима домагався їх і купив їм дизайнерську сукню вартістю 20 000 юанів, це їх привабило б, а якби він потім купив їм норкову шубу вартістю 100 000 юанів, або великий діамант, гарний великий будинок і машину, вони б одразу погодилися вийти за нього заміж. Тож, коли ці жінки раніше казали, що не вийдуть заміж, це було правдою чи брехнею? Це була брехня. Тому є багато людей, які кажуть, що не прагнуть до мирського і не прагнуть до мирських перспектив і насолод, але це лише тому, що перед ними немає спокус і середовище цьому не сприяє. Щойно з’явиться сприятливе середовище, вони глибоко в нього зануряться й не зможуть вибратися. Це якраз як у щойно наведеному нами прикладі: та жінка так і не вибралася із ситуації. Насолодившись деякий час міським життям, вона не знала, хто вона, і збилася зі шляху. Якби її помістили в палац, то чи мала б вона змусити своїх батьків якнайшвидше вбити себе, щоб не заплямувати її ім’я? Такі люди здатні на будь-які дурниці заради своєї насолоди, репутації, екстравагантного стилю життя та високої якості життя. Вони нікчемні й мають низькі моральні якості. Чи прагнули такі люди коли-небудь до істини? (Ні.) То звідки ж узялися ті проповіді, які вона виголошувала? Чи були в неї проповіді? Те, що вона проповідувала, було не проповідями, а доктриною. Вона влаштовувала виставу й уводила людей в оману, а не проповідувала. Вона виголосила так багато проповідей, то чому ж не могла розв’язати навіть власних проблем? Чи знала вона, що може дійти до такого? Чи бачила вона все чітко? Вона виголосила так багато проповідей, але, насолодившись деякий час життям у місті, не змогла подолати таких спокус і не змогла бути непохитною у своєму свідченні. То чи було проповідями те, що вона проповідувала? Очевидно, що ні. Це третій випадок.

Випадок 4. Шахрайське використання пожертвувань для сплати власних боргів

Раніше, коли Я був у материковому Китаї, нам потрібно було знайти відносно безпечне місце для зустрічей співпрацівників, тому ми знайшли приймаючу сім’ю. Ця сім’я була готова приймати нас і допомагала захищати те місце. Однак через деякий час сім’я почала думати: «Схоже, ви плануєте зустрічатися тут упродовж довгого часу. Ви не можете зустрічатися ніде, крім мого будинку, тому я використаю цю нагоду, щоб скористатися ситуацією. Хіба я не був би дурнем, якщо вчинив інакше?» Одного разу, коли ми зібралися на зустріч співпрацівників і ще не всі учасники прибули, до будинку приймаючої сім’ї без видимої причини прийшла людина, сіла у вітальні й не йшла. Хазяїн прийшов і сказав, що ця людина прийшла стягнути борг і що його сім’я позичила в цієї людини гроші кілька років тому й не повернула їх. Як ви думаєте, що тут відбувалося? Ця людина могла прийти раніше або пізніше, але так сталося, що вона прийшла саме в цей час, щоб стягнути борг. Це був просто збіг обставин, чи хтось навмисно все так спланував? Це не могло не викликати підозри. Тут було щось нечисто. Що ж відбувалося? Хіба не те, що сім’я мала погані наміри й навмисно покликала ту людину прийти? (Так.) Я сказав: «Негайно виведи його звідси». Хазяїн сказав: «Він не піде, поки йому не заплатять». Я сказав: «Чому ти йому не повертаєш гроші?» Хазяїн м’явся й ухилявся, даючи зрозуміти, що вони б не сплатили свій борг, навіть якби мали гроші, – вони хотіли отримати безповоротну позику. Стягувач боргу чекав там і досі не пішов до того часу, коли мали прибути деякі інші співпрацівники. Що планував робити хазяїн? Хіба це не було заздалегідь продуманою махінацією? (Так.) Пізніше Я сказав комусь дати хазяїну гроші й змусити його негайно позбутися стягувача боргу. Після того, як хазяїну дали гроші, стягувач боргу пішов менш ніж за пів години. Здоровий глузд підказує нам, що стягувач боргу не мав би повертатися, але ця справа ще не закінчилася. Через місяць стягувач боргу знову прийшов перед зустріччю співпрацівників. Хазяїн сказав, що минулого разу було сплачено лише частину боргу, а не весь. Якою була його мета, коли він це казав? Змусити Божий дім знову сплатити за нього борг. Було так само, як і минулого разу: після того, як хазяїну дали гроші, стягувач боргу пішов. Відтоді, коли б ми не приходили туди на зустріч, стягувач боргу більше не з’являвся, тому що ми вже сплатили борг хазяїна двома платежами. Хазяїн хвилювався, що якщо він попросить так багато грошей одразу, ми не погодимося платити, тому він попросив їх двома частинами. Як слід розглядати ці гроші? Божий дім позичив їх йому, чи він зманіпулював Божим домом, щоб той дав їх йому? (Він зманіпулював Божим домом.) Насправді він обманом змусив Божий дім дати йому гроші. Тож чому Божий дім дав йому гроші? Хіба ми не могли не давати йому грошей? Зрештою, було б розумно й законно з нашого боку не давати їх йому, але це означало б, що співпрацівники не зможуть зустрітися. Тож якою була наша логіка, коли ми їх йому давали? На той час Мої думки були такими: вважати ці гроші орендною платою. Якби ми орендували готель чи спортивну арену, хіба це теж не коштувало б нам грошей? Ми не можемо зустрічатися в тих місцях, і це також небезпечно. Тут хазяїн допомагає захищати це місце, і наша безпека гарантована, тож чи розумно для Божого дому витратити трохи грошей, щоб сплатити його борги? (Так.) Просто гроші було дано не в прозорий спосіб. Однак у такому середовищі, як країна великого червоного дракона, часто доводиться робити подібні речі.

Деякі люди мають злу людськість, і вони не зовсім охоче виконують обов’язок із прийому. Ми використовуємо їх для захисту місця, де ми перебуваємо, тому мусимо дозволити їм трохи скористатися ситуацією. Однак, скориставшись цим, чи зможуть вони ще здобути спасіння? Ні, не зможуть. Не те щоб Бог не спас би їх, але така людина не може досягти спасіння. Вони обманюють будь-кого й користуються будь-ким. Коли вони виконують свої обов’язки й намагаються готувати якісь добрі вчинки, вони завжди мусять виманити з цього щось бажане, і з ким би вони не спілкувалися, вони дотримуються принципу лише отримувати перевагу й ніколи не залишатися в програші. Це принцип, якого вони дотримуються, виконуючи обов’язки в Божому домі. Тож звідки беруться ці «добрі вчинки»? Їх купує й оплачує Божий дім, а не ці люди готують добрі вчинки самі; вони не готують добрих вчинків. Вони надають місце, Божий дім витрачає гроші й ставиться до цього як до оренди. Це не має нічого спільного з добрими вчинками, і це не є їхнім добрим вчинком. Що це за поведінка, коли людина прикривається гаслом надання місця для братів і сестер від імені Божого дому, щоб шахрайським шляхом заволодіти грошима чи майном Божого дому? Які моральні якості в такої людини? Чи гідна її поведінка того, щоб Бог її пам’ятав? Яке місце посідають її моральні якості в серцях людей і в серці Бога? Готувати добрі вчинки – це те, що ти маєш готувати, – ти готуєш добрі вчинки заради свого місця призначення, і все, що ти робиш, – для себе, а не для інших. Роблячи те, що ти маєш робити, ти вже отримав винагороду, і ти здобув бажане, на що розраховував, тож як Бог бачить тебе у Своєму серці? Ти робиш добрі справи, щоб отримати щось у своїх інтересах, а не для того, щоб здобути істину чи життя, не кажучи вже про те, щоб задовольнити Бога. Чи може Бог іще спасати таких людей? Ні, не може. Вони лише готують невеликий добрий вчинок і виконують незначне зобов’язання й обов’язок, але простягають руки й вимагають плату в Божого дому, вони витягають із Божого дому кожну копійку, вигадують усілякі способи, щоб обдурити Божий дім і здобути бажане, і дбають про те, щоб ніколи не залишатися в програші, ніби ведуть бізнес. По суті, цей добрий вчинок не є добрим вчинком – він перетворився на лихий вчинок, і Бог не тільки не пам’ятатиме його, а й скасує та позбавить цих людей їхнього права бути спасенними. Коли той хазяїн змусив Божий дім сплатити за нього борг, чи не мало це трохи шахрайського характеру? Саме так чинять антихристи. Коли вони хочуть грошей, вони роблять це не в прозорий спосіб; радше вони роблять це так, що це має шахрайський характер, користуючись нагодою для вимагання. Чи спасає Бог тих, хто вимагає пожертвувань у Бога? (Ні, не спасає.) Якщо ці люди покаються й матимуть справжню віру, чи слід їх спасати? (Ні.) Чому? (Той факт, що ці люди могли по-шахрайськи поводитися з Божим домом, означає, що в їхніх серцях немає місця для Бога – вони типові маловіри.) Чи покаються маловіри? Такі маловіри, що є антихристами, не покаються. У центрі всього, що вони роблять, – їхні власні інтереси, і вони ніколи не покаються, навіть якщо помруть. Вони не визнають, що зробили щось не так, і не визнають, що скоїли зло, тож за що їм каятися? Покаяння – для людей, які мають людськість, совість і розум, і які можуть чітко бачити свою розбещеність і визнавати її. Коли та приймаюча сім’я виконувала невеликий обов’язок, вона мусила виманити з цього щось бажане й не пропустила навіть такої нагоди. Вони були великими шахраями. Це четвертий випадок.

Випадок 5. Вимагання плати за працю для дому Божого

У материковому Китаї є певна робота, яка є відносно небезпечною та ризикованою і для виконання якої потрібні люди з певним розумом і певними кваліфікаціями. На той час був один чоловік, який мав ці кваліфікації, тому Вишнє доручило йому виконати певну роботу. Виконуючи цю роботу, він висунув вимогу, сказавши, що щойно він почне виконувати цю роботу, він більше не зможе щодня ходити на свою звичайну роботу, і його сім’ї буде трохи важко зводити кінці з кінцями. Божий дім дав йому трохи грошей на прожиття, і він був дуже радий цьому й узявся за доручену йому роботу; однак результати його роботи були лише посередніми. Через деякий час його сім’я вже не мала проблем із тим, щоб зводити кінці з кінцями, але виникло щось інше, про що він повідомив Божий дім, і Божий дім дав йому ще трохи грошей на прожиття, щоб забезпечити йому можливість протриматися. Він неохоче погодився продовжувати виконувати свою роботу, але наскільки добре він її виконував? Це був повний безлад. Якщо йому хотілося щось робити, він робив трохи, а якщо не хотілося, то не робив узагалі нічого. Це затримало роботу й завдало роботі церкви певних збитків, і іншим людям довелося йти й це виправляти. Пізніше Божий дім зв’язався з ним і сказав, що він має докладати зусиль до своєї роботи, і що Божий дім і надалі допомагатиме йому вирішувати будь-які труднощі, які в нього виникатимуть. Він не говорив цього прямо Божому дому віч-на-віч, але сказав кільком братам і сестрам приватно: «Хіба мені бракує грошей на прожиття? Яку велику проблему можуть розв’язати ці невеликі гроші? Виконуючи цю роботу, я розв’язую таку величезну проблему для божого дому. Божий дім також має розв’язувати мої великі проблеми. Зараз у мого сина немає грошей на навчання, і це питання не вирішене. Ці невеликі гроші – це не те, чого мені бракує». Це були його справжні думки, але він не міг змусити себе сказати це Божому дому віч-на-віч; натомість це виявилося, коли він виливав душу приватно. Як слід вирішити цю ситуацію? Чи має Божий дім і надалі використовувати його, чи знайти когось іншого? (Знайти когось іншого.) Чому? Його характер і сутність уже виявилися. Він не тільки хотів, щоб Божий дім утримував його сім’ю, він також хотів, щоб Божий дім платив за навчання його сина, а пізніше він сказав, що його дружина хвора, і хотів, щоб Божий дім платив за її лікування. Хіба він не просив дедалі більше? Він думав, що, зробивши цю дрібницю для Божого дому, він зробив великий внесок, і що Божий дім має беззастережно забезпечувати все, що йому потрібно. Якби він працював на звичайній роботі, чи зміг би він дозволити собі відправити сина до університету? Чи зміг би він дозволити собі лікування дружини? Не обов’язково. Тож, коли він виконував цю невелику роботу в Божому домі, чому він постійно просив у Божого дому грошей? Про що він думав? Яким був його погляд на цю справу? Він думав, що без нього в Божому домі не буде кому виконувати цю роботу, тому він мусить скористатися цією нагодою, щоб знайти причини попросити в Божого дому більше грошей, не відмовлятися від цього задарма, і що якщо він упустить цей шанс, такого більше не буде. Хіба не це він мав на увазі? Він думав, що виконання цієї роботи – це як робота за гроші, тому він має витрусити гроші з Божого дому. Згодом, коли він зрозумів, що не може витрусити грошей з Божого дому, він не виконував свою роботу. Чи це людина, яка щиро вірить у Бога? (Ні.)

Люди, які щиро вірять у Бога, не бояться зазнавати труднощів, виконуючи свій обов’язок. Деякі люди, виконуючи свій обов’язок, не згадують про труднощі своєї сім’ї. Деякі люди в бідних районах виконують обов’язок із прийому, і коли приходять брати та сестри, а в них немає рису, щоб поїсти, вони йдуть і позичають гроші, але нічого не кажуть. Якби вони щось сказали, чи міг би Божий дім дати їм гроші? (Так.) Божий дім може дозволити собі речі, які їм потрібні для прийому братів і сестер. Тож чому вони нічого не кажуть? Якби ти запропонував їм, вони б відмовилися. Позичивши гроші, вони поступово самі їх повернуть. Вони не хочуть грошей від Божого дому. Антихристи – повна протилежність. Вони ставлять умови, простягають руки й висувають вимоги, ще не виконавши жодної роботи. Як їм так легко простягати руки? Як вони можуть простягати руки так «самовпевнено»? Такі люди не мають сорому, чи не так? Попросивши трохи грошей, вони хочуть більше. Якщо їм не дають грошей, вони не виконуватимуть жодної роботи – не випустять яструба, поки не побачать зайця: «Я виконаю стільки роботи, за скільки ти мені заплатиш. Якщо ти мені не заплатиш, то забудь про те, щоб змусити мене виконувати для тебе будь-яку іншу роботу. Для мене це робота, і якщо для мене немає вигоди, я її не робитиму. Я ризикую, виконуючи свій обов’язок, тому для мене має бути якась вигода, і вона має відповідати тому, що я вклав. Я не можу залишитися в програші!» Тож вони мусять просити те, на що, на їхню думку, заслуговують, і мусять шукати виправдання, щоб про це просити, – вони мусять ламати голову, щоб про це просити, і вигадувати всілякі способи, як про це просити. Якщо їм це можуть дати, то ще краще, а якщо не дають, то вони все кинуть і підуть, і не зазнають жодних збитків. Крім того, вони думають, що вся ця робота, яку виконує Божий дім, пов’язана з ризиком, і що якщо Божий дім не дасть їм того, що вони просять, він боятиметься, що вони на нього донесуть, і що в нього немає нікого іншого підхожого, тому він мусить використовувати їх, і що якщо він їх використовує, то мусить їм платити. Хіба це не має трохи шахрайського характеру? Хіба це не має трохи експлуататорського характеру? Чи вважаються такі люди віруючими? Це маловіри, які не є частиною Божого дому, – вони навіть не друзі церкви. Коли друзі церкви бачать, що віруючі – чудові люди, вони допомагають прикривати їх і допомагають робити деякі речі. Такі люди можуть отримати невелике благословення. На противагу цьому, антихристи вірять у Бога суто для того, щоб отримати бажане. Якщо вони не можуть отримати бажане, то не виконуватимуть жодного обов’язку, не виконуватимуть жодного зобов’язання й зовсім не присвячуватимуть себе. Коли Божий дім доручає їм виконувати обов’язок, вони спочатку запитують, що бажаного він пропонує, і якщо він не пропонує нічого бажаного, то вони його не виконуватимуть. Яка різниця між ними та шахраями з невіруючого світу? Ці люди досі хочуть бути спасенними й отримати благословення від Бога. Хіба вони не просять неможливого? Якби ці люди не мали ницих моральних якостей і мали сором, то як їхні серця могли б вигадувати такі перекручені способи дій? Як вони можуть мати таке ставлення до виконання свого обов’язку? Чи здатні ви робити таке? (Так, ми теж здатні.) До якої міри? Чи є межа? У який момент ви б подумали, що це дуже серйозно і що ви більше не можете так чинити? (Іноді моє серце відчуває докір, і совість докоряє. Бувають також часи, коли я боюся, що інші розвінчають те, що я зробив, тому я більше так не роблю.) Що б люди не робили, їхні моральні якості надзвичайно важливі. Людина, яка зовсім не має сорому, здатна на будь-який поганий вчинок. Вона – цілковито зла людина. Немає межі нічому, що вона робить, і вона не діє згідно зі своєю совістю. Що це за люди, чия людськість не має совісті? Вони – звірі й демони, і Бог не спасе їх. Люди, які здатні шахрайським шляхом заволодівати Божими пожертвуваннями й вимагати пожертвувань у Бога, поки Бог виконує Свою роботу, і які вимагають плату в Божого дому, – недобрі люди. Вони думають, що Божий дім легко обдурити, і що ніхто не відповідає за нагляд за речами в Божому домі, і що ніхто не володіє речами в Божому домі, тому вони можуть володіти й шахрайським шляхом забирати ці речі, як їм заманеться. Вони думають, що, роблячи це, вони здобули перевагу. Чи справді цю перевагу так легко здобути? Перевага, яку ти здобув, була невеликою, але який наслідок її здобуття? Втрата твого життя.

Якщо людина справді має певну людськість і трохи совісті, чи буде вона здатна на таке? Ти віриш у Бога, але здатний обманювати Його й вимагати пожертвувань у Нього. Що ти за людина? Чи ти взагалі людина? Лише демони роблять таке. Звірі такого не роблять. Просто подивіться на собаку. Хазяїн собаки виростив його, і він охороняє дім для свого хазяїна. Коли приходить погана людина, він піднімає тривогу й нападає на неї. Він женеться за кожним, хто бере речі його хазяїна. Коли кури, качки та гуси в домі його хазяїна розбігаються, він допомагає їх шукати. Коли свині в домі його хазяїна б’ються, він намагається їх розборонити. Собака знає, що його хазяїн хоче, щоб він наглядав за свинями, тому він здатен виконувати цей обов’язок. Собака не сперечається зі своїм хазяїном і не каже: «Я наглядав за свинями для тебе, то чому ж ти не даси мені з’їсти трохи курки чи ще чогось?» Він ніколи так не каже. Навіть собака здатен охороняти дім свого хазяїна й виконувати свої зобов’язання для свого хазяїна без винагороди, але ці люди не дотягують навіть до тварин. Виконавши невелике зобов’язання, вони думають, що залишилися в програші, а виконавши деякі обов’язки й доклавши трохи зусиль, вони почуваються незручно, ніби домовленість була нерівною, і ніби їх використали, тому вони вигадують усілякі способи, щоб зрівняти рахунки. Коли ти віриш у Бога, Бог захищає тебе, й веде тебе, і дарує тобі так багато істин. Як ти можеш не думати про те, щоб відплатити Йому? Ти не думаєш про те, щоб відплатити Йому, але Бог не порушує цього питання. Однак, коли ти виконуєш невелике зобов’язання, ти йдеш до Бога, щоб зрівняти рахунки. Коли ти виконуєш невелике зобов’язання, ти хочеш щось вимагати і шахрайським шляхом чимось заволодіти – ти вигадуєш усілякі способи, щоб собі це компенсувати. Хіба ти не шукаєш смерті? Хіба те, що Бог дав тобі, – це мало? З огляду на прояви людей, на що вони заслуговують? Чи мають люди те, чим вони насолоджуються й володіють сьогодні, тому що вони на це заслуговували? Ні. Це те, що Бог дарував тобі, і те, чим Він тебе благословив. Тобі вже й так багато дано. Бог дарував тобі життя, істину й шлях, не просячи нічого натомість. Як ти Йому відплатив? Коли ти виконуєш трохи своїх зобов’язань і обов’язків, усередині ти відчуваєш, що це важко витримати, і що ти зазнав збитків, і вигадуєш усілякі способи, щоб зрівняти рахунки. Якщо ти хочеш зрівняти рахунки, Бог може дати тобі щось натомість, але після того, як ти це отримаєш, чи зможеш ти ще бути спасенним? Настане день, коли ці люди точно знатимуть, що є найважливішим і що є найціннішим. Люди, які мають сутність антихриста, ніколи не пізнають цінності істини. Коли настане день, коли їхній фінал буде виявлено, і коли все буде виявлено й оприлюднено, тоді вони пізнають. Чи не буде тоді запізно? Фінал усього сущого близький, і все суще мине. Лише Божі слова та Його істина залишаться навіки. Ті, хто володіє істиною й практикує Божі слова, залишаться разом із Його словами та з Його істиною. У цьому цінність і могутність Божих слів. Однак антихристи ніколи не зрозуміють цього факту, тому вони ламають голову, вигадують усілякі способи й використовують будь-які можливі засоби, щоб займатися махінаціями заради різних благ, прикриваючись гаслом віри в Бога, і використовують ще більш незграбні шахрайські засоби, щоб заволодіти Божими пожертвуваннями, і привласнити та захопити Його пожертвування. Усі вчинки й поведінка цих людей до дрібниць записані в Божому записнику. Коли настане день виявлення їхніх фіналів, Бог визначить фінал кожної людини на основі цих записів. Усе це – правда. Незалежно від того, віриш ти в це чи ні, усе це буде виявлено. Це п’ятий випадок. Що це за людина? Її моральні якості шляхетні чи низькі? (Низькі.) В очах Бога він не шанована людина; він ниций. Скорочено його називають «нікчема».

Випадок 6. Наполеглива боротьба за посаду заради їжі та одягу

Прийшовши до віри в Бога, багато людей завжди прагне статусу й того, щоб інші були про них високої думки. У Божому домі вони завжди хочуть виділятися з натовпу й бути на чолі пастви. Заради цього вони зрікаються своїх родин і відмовляються від кар’єри, зазнають труднощів і платять ціну, і нарешті їхнє бажання здійснюється, і вони стають лідерами. Ставши лідерами, ці люди починають жити справді по-іншому. Вони виявляють кожен аспект образу й стилю чиновника, який вони собі уявляли, – від того, як вони одягаються та приводять себе до ладу, до того, як вони говорять і поводяться. Вони вчаться говорити, як чиновники, вчаться командувати людьми й вчаться змушувати людей залагоджувати їхні особисті справи. Простіше кажучи, вони вчаться бути чиновниками. Коли вони їдуть кудись, щоб бути лідерами, це означає, що вони їдуть туди, щоб бути чиновниками. Що означає бути чиновником? Що вони «наполегливо борються за посаду заради їжі та одягу». Це питання, яке стосується плотських насолод. Коли вони стали лідерами, чим їхнє життя відрізняється від попереднього? Змінюється те, що вони їдять, одягають і чим користуються. Коли вони їдять, вони вибагливі щодо поживності та смаку. Вони вибагливі щодо бренду та стилю одягу, який носять. Побувши лідером у певному місці протягом року, вони стають одутлими й товстими; вони одягнені у дизайнерський одяг з голови до ніг; а їхній мобільний телефон, комп’ютер і побутова техніка в їхньому домі – усе від елітних брендів. Чи були в них такі умови до того, як вони стали лідерами? (Ні.) Ставши лідерами, вони не докладали зусиль, щоб заробляти гроші, тож звідки вони взяли гроші, щоб усе це купити? Чи пожертвували їм ці речі брати та сестри, чи їх виділив їм Божий дім? Чи чули ви коли-небудь, щоб Божий дім виділяв ці речі кожному лідеру та працівнику? (Ні.) Тож як вони їх отримали? У будь-якому разі, це не були речі, які вони здобули власною важкою працею; радше це були речі, які вони отримали після здобуття статусу та становлення «чиновниками», – коли вони насолоджувалися благами статусу, – шляхом вимагання від інших, а також шахрайства та захоплень. Чи були такі люди серед лідерів і працівників усіх рангів, з якими ви стикалися, у церквах повсюди? Коли вони тільки-но стають лідерами, у них нічого немає, але менш ніж за три місяці в них з’являються комп’ютери та мобільні телефони елітних брендів. Ставши лідерами, деякі люди думають, що вони мають насолоджуватися високим рівнем ставлення: коли вони виходять, вони мають їздити в машині; комп’ютери та мобільні телефони, якими вони користуються, мають бути кращими, ніж у звичайних людей, мають бути елітного бренду, і коли модель застаріває, вони мають замінити її на нову. Чи є в Божому домі такі правила? У Божому домі ніколи не було таких правил, і немає жодного брата чи сестри, які так думають. Тож звідки беруться ці речі, якими насолоджуються ці лідери? По-перше, вони отримали ці речі, вимагаючи їх у братів і сестер і змушуючи багатих людей купувати їм ці речі, прикриваючись прапором виконання роботи Божого дому. Крім того, вони самі купували ці речі, неправомірно використовуючи та викрадаючи пожертви. Хіба вони не покидьки, які шахрайським шляхом здобувають собі їжу та питво? Чи це чимось відрізняється від людей у кількох попередніх випадках, якими Я ділився? (Ні.) Що в них спільного? Вони всі використовували своє становище, щоб привласнювати пожертви та отримувати їх шляхом вимагання. Дехто каже: «Працюючи в Божому домі та будучи лідером чи працівником, хіба вони не мають права насолоджуватися цими речами? Хіба вони не мають права ділити Божі пожертви разом із Ним?» Скажіть Мені, чи мають вони таке право? (Ні.) Якщо їм потрібно купити деякі речі для виконання роботи Божого дому, у цьому разі в Божому домі є правила, які дозволяють їм купувати ці речі, але чи купують ці люди речі в межах, установлених правилами? (Ні.) З чого ви бачите, що ні? (Якби їм це справді було потрібно для роботи, вони б думали, що річ підходить, якщо нею можна користуватися, але антихристи прагнуть елітних дизайнерських речей і використовують усе найкраще. З огляду на це, ми бачимо, що вони використовують свій статус, щоб насолоджуватися цими матеріальними речами.) Правильно. Якби це було потрібно для роботи, підійшла б будь-яка річ, аби нею можна було користуватися. Навіщо їм використовувати такі вишукані та дорогі речі? Крім того, коли вони купували ці речі, чи брали інші люди участь в ухваленні рішення та чи погоджувалися з ним? Хіба це не проблема? Якби інші люди брали участь у рішенні, чи могли б усі вони погодитися з тим, щоб вони купували ці елітні речі? Абсолютно ні. Дуже очевидно, що вони отримали ці речі, викрадаючи пожертви. Це ясно, як білий день. Крім того, у Божому домі є правило – у кожній церкві ні охорона пожертв, ні співпраця для виконання роботи ніколи не є справою однієї людини. Тож чому ці люди, як окремі особи, могли використовувати та витрачати пожертви, як їм заманеться? Це не відповідає принципам. Хіба суть їхніх учинків – не викрадення пожертв? Вони купували ці речі та здобували їх, не отримавши згоди та схвалення інших лідерів і працівників, не кажучи вже про сповіщення інших людей, і без того, щоб хтось інший знав, що вони роблять. Хіба природа цього не схожа на крадіжку? Це називається викраденням пожертв. Викрадення – це обман. Чому це називається обманом? Тому що вони купували ці вишукані речі та здобували їх, прикриваючись прапором виконання роботи Божого дому. Така поведінка називається шахрайством, і це називається обманом. Чи не перебільшив Я, так це характеризуючи? Чи не роздуваю Я дрібницю? (Ні.) Не тільки це, але й після того, як ці так звані лідери пробудуть у якомусь місці деякий час, вони дуже чітко промацують, яку роботу брати та сестри виконують у світі, які в них соціальні зв’язки, які вигоди вони можуть виманити й отримати від цих людей і які зв’язки вони можуть використати. Наприклад, хто з братів і сестер працює в лікарні, у державному відомстві чи в банку, або хто є підприємцем, чия родина володіє магазином, машиною чи великим будинком тощо, вони дуже чітко промацують усі ці речі. Чи входить це до сфери роботи цих лідерів? Навіщо вони це промацують? Вони хочуть використати ці зв’язки та цих братів і сестер, які займають особливе становище у світі, щоб ті надавали їм послуги, служили їм і створювали для них зручності. Ти думаєш, вони роблять це для того, щоб виконувати роботу церкви та бесідувати про істину для розв’язання труднощів обраних Богом людей? Хіба це те, що вони роблять? За всім, що вони роблять, стоять намір і мета. Коли справжні лідери та працівники працюють, вони зосереджуються на розв’язанні проблем і на тому, щоб добре виконувати роботу церкви. Вони не звертають уваги на те, що не має нічого спільного з роботою церкви. Вони зосереджуються лише на тому, щоб дізнатися, хто в церкві щиро виконує свій обов’язок, хто ефективний у своєму обов’язку, хто може прийняти істину та практикувати її, і хто вірний у виконанні свого обов’язку. Потім вони просувають таких людей, а також розслідують справи тих, хто спричиняє переривання й завади, і розбираються з ними згідно з принципом. Лише люди, які практикують так, є справжніми лідерами та працівниками. Чи роблять таке антихристи? (Ні.) Що ж вони роблять? Вони діють і готуються, щоб здобути для себе бажане та заради власних інтересів, але не присвячують себе роботі церкви й не вважають її важливою. Тому, закріпившись на певному місці, вони вже переважно промацали, які брати та сестри можуть надати їм які послуги. Наприклад, хтось, хто працює на фармацевтичній фабриці, може дати їм безкоштовні ліки, коли вони хворіють, і дати їм високоякісні імпортні ліки; хто працює в банку, може полегшити їм внесення депозитів або зняття готівки тощо. Вони дуже чітко промацують усі ці речі. Вони збирають цих людей перед собою, не зважаючи на те, добра в них людськість чи ні. Доки ці люди слідують за ними й готові бути їхніми помічниками та поплічниками, антихристи даватимуть їм бажане, триматимуть їх поруч, зрощуватимуть і захищатимуть їх, а ці люди працюватимуть, щоб зміцнити становище цих антихристів у церкві та підтримати їхні сили. Отже, коли ти хочеш побачити, чи виконує церковний лідер справжню роботу, запитай його про реальну ситуацію братів і сестер у тій церкві та про те, як іде робота церкви, і ти зможеш чітко побачити, чи є він насправді тим, хто виконує справжню роботу. Деякі люди чітко промацують сімейні справи та життєві обставини братів і сестер у церкві. Якщо ти запитаєш їх, хто працює на фармацевтичній фабриці, чия родина володіє магазином, чия родина має машину, чия родина веде великий бізнес або хто працює в якомусь місцевому відомстві й може щось зробити для братів і сестер, вони зможуть тобі точно сказати. Якщо ти запитаєш їх, хто прагне до істини, хто недбалий у своєму обов’язку, хто є антихристом, хто намагається переманити людей на свій бік, хто ефективний у проповідуванні Євангелія або скільки потенційних одержувачів Євангелія є в цьому місці, вони цього не знають. Що це за люди? Вони хочуть використати всі соціальні зв’язки в тому місці, де вони перебувають, і об’єднати їх, щоб вони стали невеликою соціальною групою. Тому місце, де перебувають ці лідери, не можна назвати церквою. Після того, як вони з ним покінчать, воно стає соціальною групою. Коли ці люди збираються разом, вони не відкривають свої серця й не бесідують про досвідне розуміння одне одного; натомість вони дивляться, хто має міцніші зв’язки, хто має високе становище в суспільстві та є дуже успішним, хто відомий у суспільстві, хто має вплив у суспільстві, і хто може надати особливо зручні послуги та бажане лідеру. Ким би не були ці люди, вони мають вагу в серці лідера. Хіба не це роблять антихристи? (Так.) Що ж роблять антихристи? Чи будують вони церкву? Вони руйнують церкву та нищать її, а також заважають роботі Божого дому та переривають її. Вони створюють власне незалежне царство, власну приватну групу та кліку. Ось що роблять антихристи.

Я спілкувався з вами стільки років, але чи розпитую Я, чим займаються ваші родини, наскільки заможні ваші родини та яке у вас походження? (Ні.) Чому Я про це не розпитую? Питати про таке – безглуздо. Божий дім – це не суспільство. Немає потреби підлещуватися до інших чи налагоджувати з ними зв’язки. Розпитування про такі речі не має жодного зв’язку з вірою в Бога. Не перетворюйте Божий дім на суспільство. Незалежно від того, яке походження твоєї родини, бідна вона чи багата, у якому середовищі ти живеш, у місті чи в селі, – це не має значення. Якщо ти не прагнеш до істини, то не має значення, наскільки високе становище ти раніше займав у суспільстві. Я на це не дивитимуся. Коли Я розмовляю з людьми, Я ніколи не питаю про їхню сімейну ситуацію. Якщо вони хочуть про це розповісти, Я слухаю, але Я ніколи не вважав це важливою інформацією, про яку Я мушу розпитувати, не кажучи вже про те, щоб намагатися здобути якусь інформацію, щоб використати людей. Однак, коли антихристи про це розпитують, вони, безумовно, роблять це не просто для розмови; радше вони це роблять, щоб здобути якусь вигоду. Наприклад, якщо чиясь родина володіє магазином, що продає товари для здоров’я, і може дозволити їм купувати товари для здоров’я за оптовою ціною, вони підлещуються до цієї родини; або, якщо в когось є друг, якого вони можуть використати, щоб допомогти їм купити гарні речі, вони це запам’ятають. Вони ведуть список цих «зв’язків» і цих людей, яких вони вважають особливими талантами, і використовують їх у вирішальні моменти. Вони думають, що всі ці люди талановиті й дуже корисні для них. Чи правильний цей погляд? (Ні.) Люди, які не прагнуть до істини, які належать світові й сатані, вважають ці речі важливішими за життя та істину. Якщо якась людина раніше була звичайним робітником у суспільстві, і щойно лідер про це чує, він не хоче звертати на неї жодної уваги, незалежно від того, наскільки щиро вона прагне у своїй вірі, але коли лідер бачить, що хтось раніше був чиновником, а його родина заможна, веде кращий спосіб життя й живе на верхівці суспільства, і він підлещується до нього, чи є він добрим лідером? (Ні.) Чи зазнавали ви коли-небудь такого ставлення? Що ви думали в душі, зазнавши такого ставлення? Чи відчували ви, що в Божому домі немає любові чи тепла? Чи представляють антихристи Божий дім? Вони не представляють Божий дім. Вони представляють сатану. Їхні вчинки та їхня сутність – усе від сатани й не має абсолютно нічого спільного з істиною. Вони представляють лише самих себе. Є також деякі антихристи, які, отримавши ці «зв’язки» у свої руки та зв’язавшись із ними, використовують ці зв’язки, щоб залагоджувати для них приватні справи або навіть влаштовувати роботу для членів своїх родин. Скажіть Мені, чи трапляються такі речі? (Так.) Антихристи надто здатні на таке. Людина без совісті, без сорому, егоїстична й мерзенна до крайності, здатна на все – вона здатна на будь-що, що не відповідає істині, що зневажає мораль і совість. Отже, в очах антихристів використання свого становища для залагодження приватних справ, здобуття вигоди й тому подібне – це найзвичайнісінька річ у світі, і про це не слід згадувати, не слід це розрізняти чи розуміти. Це так само, як кажуть невіруючі: «Наполеглива боротьба за посаду заради їжі та одягу». Це також мета, якої прагнуть антихристи, будучи лідерами. Як і в їхньому прагненні, вони також наполегливо працюють у цьому напрямку без жодного докору сумління, використовуючи владу у своїх руках і своє становище, щоб погрожувати братам і сестрам, змушуючи їх робити щось, ніби це цілком розумно, і висуваючи братам і сестрам усілякі практики та вимоги, що не відповідають принципам. Деякі безтолкові люди, яким бракує розрізнення, використовуються цими лідерами й отримують від них накази проти своєї волі, і можуть бути навіть такі, хто використовує власні гроші, щоб робити щось для них, але не може нічого сказати, і думає, що цим він виконує свій обов’язок і готує добрі вчинки. Дозволь Мені сказати тобі: насправді ти помиляєшся. Роблячи це, ти не готуєш добрі вчинки; радше ти допомагаєш поганій людині робити погані речі й посилюєш могутність злої людини. Чому Я так кажу? Коли ти так робиш, це не відповідає принципам. Ти не виконуєш свій обов’язок. Ти допомагаєш антихристу займатися махінаціями заради його особистої вигоди й залагоджуєш для нього приватні справи. Це не твій обов’язок; це не твоє зобов’язання. Це не доручення, яке дав тобі Бог, і не робота Божого дому. Роблячи це, ти служиш сатані й працюєш на сатану. Чи пам’ятатиме Бог тебе за роботу на сатану? (Ні.) То що ж пам’ятатиме Бог? У Біблії є фраза. Господь Ісус сказав: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Матвія 25:40). Так установив Бог. Що означають ці слова? Якщо ти можеш щось зробити для найменшого з братів і сестер, то ця річ, безумовно, зроблена згідно з принципами та згідно з Божими вимогами. Ти не дивишся, наскільки високий статус людини, а радше робиш усе згідно з принципом. Деякі люди щось роблять, докладають зусиль і працюють лише для тих, хто має статус, і з ентузіазмом їх підтримують, але якщо людина без статусу попросить їх щось зробити, навіть якщо це обов’язок чи зобов’язання, які вони мають виконати, вони не звертають на неї жодної уваги. Тож як характеризуються їхні вчинки? В очах Бога такі вчинки розцінюються як робота для сатани, і Він їх зовсім не пам’ятатиме. Це шостий випадок. Чи бачив хтось із вас подібні випадки? (Я бачив один, Боже. Раніше, коли в нас була лідер-антихрист, вона використовувала своє становище, щоб залишати собі смачну їжу, корисні речі, косметику та інше, пожертвуване братами та сестрами. Деякі речі вже прострочилися, але вона однаково не віддавала їх братам і сестрам; вона все це привласнила. Крім того, вона купила пуховик, але пізніше, побачивши, що сестра купила пуховик, який коштував недорого й був хорошої якості, вона вигадала всілякі слова, щоб обманом забрати в сестри її куртку, і змусила сестру витратити ще більше грошей, щоб купити пуховик для себе.) Можна сказати, що кожен антихрист – це зла людина, і що в них немає людськості, немає совісті, а їхні моральні якості особливо мерзенні. Ці люди зрештою будуть викриті та відсіяні.

Була якось родина з трьох осіб, яка приїхала за кордон, щоб виконувати свій обов’язок. Після приїзду вони щодня змушували братів і сестер водити їх по магазинах – одні хотіли пуховики, інші – штани, а треті – взуття. Вони виправдовувалися, кажучи, що не взяли з собою стільки грошей. Якщо вони не взяли стільки грошей, то не мали б нічого купувати, але вони однаково хотіли, і хотіли не звичайні речі, а вишукані, за які брати та сестри платили власними грошима. Поки родина виконувала свій обов’язок протягом певного часу, їхня поведінка викликала в людей несхвалення – їжа, яку вони їли, місце, де вони жили, і речі, якими вони користувалися, були надто розкішними! Батько родини навіть змушував братів і сестер купувати йому молоко, і коли відчував спрагу, пив молоко, ніби це вода. Скільки людей у цьому світі можуть пити молоко, як воду? Якого рівня це мають бути люди? Пізніше він змусив братів і сестер купувати мандарини та апельсини, і вони купили один великий пакет, який родина з’їла за два дні. Після цього він сказав, що їм потрібні додаткові вітаміни, тому він сказав братам і сестрам купити вишні, навіть використовуючи Мене як привід, кажучи: «Ти маєш купити вишні для бога!» Я сказав: «Зараз зима. Це не сезон для вишень. Я їх не їстиму; не купуйте їх для Мене». Він сказав: «Ми однаково маємо їх купити!» Коли брати та сестри купили одну коробку вишень, його родина миттю її з’їла. Я ніколи не бачив, щоб хтось так їв – вони їли фрукти, ніби це рис, і пили молоко, ніби це вода. А потім, коли наставав час прийому їжі, вони бачили, що є риба, і їли її з жадібністю. Вам би стало огидно, якби ви побачили, як вони їли, – вони були схожі на голодних привидів, які ніколи раніше не їли нічого доброго. Вони думали, що цією можливістю скуштувати хороші речі слід скористатися, тому вони з нетерпінням кидалися набивати собі животи. Зрештою, дитина з’їла стільки, що з нею щось сталося. Після цього дитина сказала щось із перекрученою логікою: «Якби я не з’їв ту рибу замість бога, я б не захворів!» Мене навіть не було поруч, коли він її їв, і Я нічого про це не знав. Він їв її за власним бажанням – як він міг звинувачувати в цьому Мене? Але він звинуватив Мене. Як слід поводитися з такими людьми? (Їх слід вичистити.) Хто вони такі? (Дияволи та сатани.) Вони – дияволи. Тоді Я сказав місцевим церковним лідерам: «Вичистіть їх і заберіть їх звідси, якомога далі. Я ніколи більше не хочу бачити їхніх облич!»

Я бував у деяких церквах і спілкувався з чималою кількістю братів і сестер. Я бачив усіляких поганих і злих людей, але кількість людей, з якими Я можу нормально спілкуватися, досить мала. Із більшістю людей справді неможливо спілкуватися, і занадто багато людей, які не сприймають нічого розумного. Усе, що вони говорять, має перекручену та хибну логіку, і вони подають неправду так, ніби це правда, – вони просто звірі, дияволи та сатани, і в них немає ані краплі людськості чи розуму. Такі люди становлять щонайменше близько третини людей у кожній церкві. Жоден із них нічого не вартий, і жоден із них не може бути спасенний; їх усіх слід якнайшвидше відсіяти. Люди, з якими Я люблю спілкуватися, – це ті, хто може прийняти істину, хто відносно чесний і хто може говорити від щирого серця. Незалежно від того, яку розбещеність вони виявляють або які відхилення мають, доки вони готові бесідувати про істину й можуть прийняти істину, Я можу з ними ладнати. Що стосується лукавих людей і тих, хто любить користуватися іншими, Я не звертаю на них уваги. Деякі люди завжди хочуть хизуватися, коли перебувають у Моїй присутності, і змусити Мене бути про них високої думки. Вони поводяться в один спосіб переді Мною і в інший – за Моєю спиною, щоб обдурити Мене. Такі люди – дияволи, і їх слід відіслати якомога далі; Я ніколи більше не хочу їх бачити. Коли в людей є слабкості та недоліки, Я можу їх підтримати та забезпечити, і коли в них є розбещені характери, Я можу бесідувати з ними про істину, але Я не маю справ із дияволами й не слухаю, що кажуть дияволи. Деякі люди – нововіруючі, і є деякі істини, яких вони не розуміють, тому вони здатні говорити й діяти нерозумно. Ми можемо бесідувати про істину, але якщо ти розумієш деякі істини, а потім навмисно влаштовуєш галас, поводишся нерозумно зі Мною та шукаєш у Мені недоліки, то Я не буду тебе терпіти. Чому Я не буду тебе терпіти? Ти не той, хто може бути спасенний, тож чому Я маю тебе терпіти? Терпіти когось означає, що Я можу бути толерантним і терплячим до нього. Я терплячий до нерозумних людей і до звичайної розбещеної людини, але не до ворогів чи дияволів. Якщо дияволи та вороги прикидаються, що говорять тобі приємні речі, і підкуповують тебе, обманюють тебе або дарують тобі миттєве щастя, чи можеш ти повірити в те, що вони кажуть? (Ні, ми не можемо.) Чому? Тому що вони не можуть прийняти істину, ти вже це чітко побачив, і ці люди вже викриті. Вони нечесні в тому, що говорять, коли вони бесідують про істину, це все лицемірство, і важко розрізнити, чи те, що вони говорять, є правдою, чи брехнею. Якщо ви можете точно це бачити, то можете бути впевнені, що вони – дияволи та сатани. Лише вичистивши їх або виключивши, можна повністю розв’язати проблему. Дехто каже: «Чому їм не дають трохи свободи дій?» У цих людей немає шансу покаятися; вони не можуть покаятися. Вони такі самі, як сатана, – незалежно від того, наскільки всемогутній і мудрий Бог, з його точки зору, це не та сутність, яку слід мати Богу. Він не ставиться до Бога як до Бога, і він думає, що його хитрі махінації – це мудрість, що його природа-сутність – це істина, а Бог – не істина. Це чистий сатана, і йому судилося бути ворожим до Бога до кінця. Отже, злим людям судилося не любити істину й не прагнути до неї, і тому Бог не спасає їх. Вичистити їх із церкви та виключити з Божого дому – це найправильніше рішення, і воно анітрохи не помилкове.

Антихристи, про яких Я сьогодні бесідував і яких аналізував, ніколи не змінять напрям і цілі, яких вони прагнуть. У всьому, до чого вони прагнуть, вони ставлять на перше місце власні інтереси, докладаючи максимум зусиль і ламаючи голову, щоб шахрайським шляхом здобути їжу та питво в Божому домі. Вони ніколи щиро не присвячували себе Богові; вони просто хочуть обманом отримати їжу та питво, вигоду й добре ставлення. Вони думають, що Бог цього не бачить, не знає про це й не може проникливо спостерігати за цим, тому вони цілеспрямовано прагнуть до цього. Звісно, така їхня природа-сутність – вони не люблять істину й не можуть іти шляхом прагнення до істини, тому їм судилося бути охарактеризованими як антихристи. Це ті люди, яких Бог відсіює, і ті, кого Божий дім має виключати, щойно їх виявлять. Від моменту виявлення, що людина йде шляхом антихриста, до того, як вона робить низку речей, що не відповідають істині, і до дня, коли її характеризують як антихриста, – усе це доводить кожному, що антихристи незмінні. Їхній остаточний фінал – бути виключеними Божим домом і відсіяними Богом; вони нездатні змінитися. Тож яка вам користь від знання цього? Дехто каже: «Ми не здобуваємо їжу та питво шахрайством. Ми прагнемо до істини й хочемо виконувати свій обов’язок як створені істоти. Ми слідуємо за Богом і коримося Його влаштуванням та керівництву. Ми не поводимося, як антихристи, і не плануємо йти шляхом антихристів. Яка нам користь від знання цих випадків?» Для звичайних братів і сестер ці прояви та викриття антихристів можуть слугувати попередженням для кожної людини й дати їм знати, який шлях є правильним і які вчинки та способи дій відповідають Божим намірам. Для церковних лідерів і працівників усіх рівнів це доказ із реального життя для розрізнення антихристів. Яка користь від розрізнення антихристів для роботи церкви? Це допомагає вам точно ідентифікувати антихристів і виключати їх із церкви у відповідний час, роблячи церкву чистішою та вільною від завад, переривань і шкоди від цих антихристів, щоб ті, хто справді прагне до істини й може щиро присвячувати себе Богові, мали чисте й спокійне середовище, вільне від завад дияволів і сатан. Отже, коли йдеться про істину розрізнення антихристів, незалежно від того, чи розрізняєте ви їх із погляду фактів і проявів, чи на основі істин-принципів, ви маєте опанувати обидва ці аспекти. Це корисно і для вашого життя-входження, і для роботи церкви – це те, що ви маєте зрозуміти.

Сьогодні Я розповів про кілька випадків. Усі ці справи – це деякі вчинки, способи дій і прояви порочності, безсоромності та повної відсутності будь-якого морального дна в антихристів. Такі випадки мали б траплятися навколо вас, і можна сказати, що способи дій і прояви антихристів певною мірою існують і у вас. Іншими словами, у вас усіх є деякі характери антихристів і деякі практики антихристів. Тому, розрізняючи антихристів, ви також маєте перевіряти й досліджувати власну поведінку та розмірковувати над нею. Дехто може сказати: «Ти завжди говориш про такі випадки, такі плітки, і Ти вдаєшся в такі подробиці. Яка від цього користь для нашого входження в істину? Зараз ми дуже зайняті своїми обов’язками, і ми не хочемо записувати це чи слухати. Для входження в істину достатньо дотримуватися двох речей: одна – коритися Богові, а інша – належно виконувати свій обов’язок. Це так просто!» Теоретично це може бути так просто, але якщо говорити точно й конкретно, це не так просто. Якщо ти розумієш мало істин, твоє входження буде грубим і поверховим, і якщо істини, які ти розумієш, є загальними, то й деталей, які ти переживаєш, буде мало, і ти ніколи не будеш очищений у Божій присутності. Бог просить людей прагнути до істини і входити в істини-реальності, тому люди мають розуміти ці деталі. Що ви бачите з цього? Бог твердо вирішив спасти вас, тому Він має бути з вами серйозним і в жодному разі не легковажним, не безтолковим і не задовольнятися приблизністю чи майже правильністю. Для Бога не існує слів «майже правильно», «чотири з п’яти», «можливо» та «ймовірно». Якщо ти хочеш бути спасенним і хочеш іти шляхом спасіння, ти маєш розуміти всі ці деталі істини. Якщо ти зараз не справляєшся із цим завданням, нічого страшного – зараз не запізно починати входити в деталі істини. Якщо ти просто задовольняєшся ставленням, що треба добре виконувати свій обов’язок, не роблячи помилок, і бути здатним коритися, коли з тобою щось трапляється, то ти ніколи не ввійдеш в істини-реальності. Кожна істина, яку Бог дає людям, має багато конкретних деталей, і якщо люди не розуміють цих деталей, вони ніколи не зрозуміють істину й не зрозуміють Божих намірів. Чи добре те, що Бог серйозний із людьми? (Так.) Незалежно від того, чи йдеться про виконання їхніх обов’язків, їхню покору, їхні міжособистісні стосунки, чи про те, як вони ставляться до своїх перспектив і долі, чи навіть про те, про що Я зараз говорю, як-от як розрізняти антихристів, як не йти шляхом антихриста, і як позбуватися характеру антихриста, – вони мають осягати все це одне за одним. Щойно ви справді зможете розрізняти ці деталі, а не просто вмітимете проповідувати трохи простої та порожньої доктрини, тоді ви ввійдете в істини-реальності. Лише люди, які входять в істини-реальності, мають шанс і надію бути спасенними; просте проповідування слів і доктрин – це лише труд. Якщо люди хочуть увійти в істини-реальності, вони мають почати із цих деталей. Інакше вони ніколи не досягнуть зміни характеру.

4 квітня 2020 року