II. Інтереси антихристів

Сьогодні ми продовжимо бесідувати на тему з нашого минулого зібрання. Минулого разу ми бесідували про другий розділ, присвячений інтересам антихристів, у рамках дев’ятого пункту про різні прояви антихристів. У цьому розділі ми бесідували про їхню власну репутацію та статус, чи не так? (Так.) Згадайте й подайте Мені приблизний підсумок. Скільки пунктів ми переважно обговорювали в бесіді про власну репутацію та статус антихристів? (Минулого разу Бог бесідував про два пункти. Перший – про ставлення антихристів до обтинання. Антихристи ніколи не можуть приймати обтинання чи коритися йому, а також не здатні прийняти його як істину. Другий – про те, як антихристи захищають свою репутацію та статус у групі людей і які прояви вони мають. Сутність антихристів – це змагання, і вони мусять змагатися за свою репутацію та статус.) Отже, продовжимо бесідувати про це сьогодні. Яке домашнє завдання Я дав вам минулого разу? Про що Я просив вас поміркувати й побесідувати після нашого зібрання? Ви пам’ятаєте? (Бог попросив нас порівнювати себе з бесідою та аналізом проявів антихристів, щоб побачити, які з характерів антихристів ми маємо, і побачити, на які з природ антихристів ми покладаємося, коли щось робимо.) Це була головна тема. А про що була підтема? (Вона була про те, які змагальні природи виявляють антихристи, захищаючи свою репутацію та статус, і про те, щоб ми порівнювали себе з цим, аби побачити, як ми виявляємо їх у нашому реальному житті, як ми чинимо, що говоримо й що робимо заради репутації та статусу, і які прояви боротьби за славу й вигоду з братами та сестрами ми виявляємо, щоб захистити наш статус.) Хтось ще може щось додати? (Бог сказав нам не завжди говорити про те, якими є інші люди, коли ми бесідуємо про ці прояви антихристів, а натомість порівнювати себе з ними й бесідувати про те, які характери та вияви ми маємо, що є такими самими, як в антихристів.) Приблизно так. Яким був девіз того, як антихристи діють у групі людей, про який ми бесідували минулого разу? Хіба це не справило на вас враження? (Їхній девіз: «Я мушу змагатися! Змагатися! Змагатися!».) Ви це пам’ятаєте. Чому ви змогли це запам’ятати? (Тому що цей девіз антихристів, про який говорив Бог: «Я мушу змагатися! Змагатися! Змагатися!», – це те, що я сам зазвичай виявляю і часто відкриваю. Крім того, тон Божої бесіди був досить живим, і те, як Бог висловив ці слова, відповідало стану мого власного серця, тому це справило на мене досить глибоке враження.) Іноді, коли Я бесідую про різні прояви антихристів та їхні різноманітні природи-сутності й аналізую їх, Я використовую деякі повсякденні вирази, а також певні тони й методи, які людям легко прийняти і які справляють на них глибоке враження, і Я також наводжу деякі приклади, що досить близькі до реального життя. Це справді допомагає людям пізнати сутність антихристів і пізнати себе. Це також корисно для того, щоб люди пізнавали себе й переживали Божі слова у своєму реальному житті, і це ще більше сприяє тому, щоб вони змінювали такий характер антихристів, чи не так? (Так.) Ви приблизно пригадали минулу бесіду, але деталі виходять за рамки цього – є набагато більше деталей. Після прослуховування бесіди вам слід робити підсумок. Щонайменше, прослухавши бесіду, ви маєте зібратися разом і прослухати її ще кілька разів, а потім усі разом можете зробити підсумок. Прослухавши ваші спогади та підсумки нашої минулої бесіди, Я бачу, що ви це пам’ятаєте нечітко, наче ви слухали бесіду рік чи два тому, і вона не справила на вас враження. Можливо, у вас залишилося якесь уявлення та враження про один розділ, речення чи два, або справу чи дві, але, схоже, більшість людей не має жодного уявлення чи враження про більш суттєве знання та аналіз розвінчування антихристів. Тому ви маєте більше розмірковувати й бесідувати між собою про ті питання, які ми обговорювали. Не просто слухайте їх, а потім відкладайте вбік, зовсім не сприймаючи їх серйозно. Якщо ви так робитимете, то ваше входження в істину буде надто повільним – не можна не розмірковувати над цими проповідями! Отже, як ви співпрацюєте із цими проповідями у своєму церковному житті? Чи бесідуєте ви про ці проповіді на своїх зібраннях щотижня? Або чи слухаєте ви останні проповіді та бесіди по кілька разів, щоб більшість із вас отримала враження та глибоке знання про них, а потім через них зрозуміла істину? Ви так робите? (Боже, на наших зібраннях щотижня ми спочатку їмо й п’ємо останні Божі бесіди.) Церковні лідери, проповідники й ті, хто відповідає за церковне життя в командах із прийняття рішень, мають нести за це відповідальність; тільки так церковна робота може бути виконана добре.

В. Махінації заради власних вигод

1. Привласнення майна Божого дому

Сьогодні ми побесідуємо про третій розділ, присвячений інтересам антихристів, – вигоди. Що таке вигоди? (Отримання благословень та інтересів.) Це дуже просте пояснення; це буквальне значення. Додайте ще трохи – що таке вигоди? (Це матеріальні й нематеріальні інтереси, бажані речі та зручності, які люди можуть отримати від виконання свого обов’язку або від роботи у світі.) Це пояснення правильне. Вигоди – це різновид хорошого ставлення, яке люди отримують на додачу до своєї зарплати, і вони охоплюють такі речі, як предмети першої необхідності, їжа або купони. Вони також стосуються зручностей і матеріального чи нематеріального ставлення, яке людина отримує, виконуючи свій обов’язок; усе це – вигоди. Тепер, коли Я пояснив, що означає цей термін, чи всі ви знаєте сфери, приклади та прояви, про які ми бесідуватимемо в цьому розділі? Поведінка та вчинки певних людей, а також люди, здатні на такі речі, проносяться зараз у ваших головах, чи не так? Про кого ви думаєте в першу чергу? (Про людей, які користуються своїм статусом, щоб жити коштом церкви.) Це один тип людей. Ці люди теж виконують свої обов’язки. Деякі з них мають статус, вони є лідерами і працівниками різних рівнів або кураторами, тоді як інші виконують звичайні обов’язки. Який прояв у них усіх спільний? Виконуючи свої обов’язки, вони постійно виконують якусь роботу й роблять певні речі для власної плоті, своїх сімей і власної насолоди. Щодня вони метушаться й платять ціну, і те, про що вони завжди пам’ятають, – це те, які бажані речі вони отримають, виконуючи це завдання чи цей обов’язок. Вони завжди планують і розраховують, які зручності та пільгове ставлення вони можуть із цього отримати. Щойно вони дізнаються, то зроблять усе можливе, щоб отримати ці речі, і, навіть більше, вони, безумовно, не пропустять жодної такої можливості отримати ці зручності та ці інтереси для себе. Щодо цього питання, можна сказати, що вони безжальні й нечутливі, і вони, безумовно, не зважають на власну гідність і достоїнство. Вони не бояться, що брати й сестри можуть негативно про них думати, і вони, безумовно, не турбуються про те, як Бог може їх за це оцінити. Усе, що вони роблять, – це таємно обмірковують і планують, як скористатися обов’язками, які вони виконують, щоб мати змогу насолоджуватися всім вигідним ставленням, яким тільки можна. Отож у таких людей є певна думка й аргумент, які на поверхні не можна вважати неправильними, а саме: «Божий дім – це моя сім’я, а моя сім’я – це божий дім; що моє – те боже, а що боже – те моє. Людські обов’язки – це їхня відповідальність, і всі вигоди, якими вони можуть насолоджуватися від своїх обов’язків, – це благодаті, даровані богом; люди не можуть від них відмовлятися й мають приймати їх від нього. Якщо я їх не отримаю, то отримає хтось інший, тож я можу просто насолоджуватися цими вигодами й не прикидатися скромним, і я, безумовно, не маю скромно від чогось відмовлятися. Мені просто потрібно линути до цих вигод і простягати руку, щоб прийняти їх із покірним серцем і відвертим ставленням». Вони розглядають такі вигоди як різновид ставлення, на яке вони, природно, заслуговують і яким мають володіти; це схоже на те, як людина працює й вкладає свій час і важку працю, тож вона відчуває, що зарплата й винагорода, які вона отримує, – це її справедлива частка. Отже, навіть якщо вони привласнили ці речі й отримали ці вигоди, линучи до них, вони не вважають це неправильним або чимось, що Бог зненавидів би, не кажучи вже про те, що їм байдуже, чи мають брати й сестри про них якусь думку. Наче це абсолютно правильно й природно, антихристи насолоджуються всім цим, вони линуть до цього, і, навіть більше, вони щодня у своїх серцях придумують махінації заради всього цього. Це звичайний стан антихристів, які виконують свої обов’язки, і це також звичайний стан антихристів, які плетуть інтриги задля власних інтересів під час виконання своїх обов’язків. Отже, який склад розуму в антихристів? «Коли люди виконують свій обов’язок, вони мають намагатися щось отримати натомість. Оскільки я зрікся своєї сім’ї, щоб виконувати цей обов’язок, і оскільки я віддав свою важку працю, енергію та час для бога і його дому, отже, я маю насолоджуватися всім хорошим ставленням, якого я хочу». Антихристи розглядають усе це як те, на що вони, природно, заслуговують, як те, що Бог має дарувати людям без їхньої необхідності линути до цього. Такий погляд мають антихристи. І тому, виконуючи свій обов’язок, вони постійно наполегливо працюють заради вигод і завжди бояться, що хтось інший може забрати одну із цих вигод і залишити їм менше. Це стан антихристів, які виконують свої обов’язки. До чого в кінцевому підсумку зводяться всі їхні наміри, мотиви та цілі у виконанні свого обов’язку? Усе це зводиться до того, що вони займаються махінаціями, щоб отримати всі вигоди для себе, думаючи, що інакше вони будуть просто великими дурнями, і життя не матиме сенсу. Такий склад розуму в антихристів.

Хоч би як Бог розвінчував природу антихристів або їхні прояви нелюбові до істини, вони не відмовляться від цих своїх намірів і прагнень; вони продовжують линути до вигод. Наприклад, після того, як деякі люди починають виконувати обов’язок із прийому, церква або брати й сестри купують їжу чи побутову техніку або навіть дають гроші приймаючим домам. Якщо людина, яка виконує цей обов’язок, є антихристом, бажані речі, які вона намагається отримати для себе, не такі прості, як звичайний сірник або маленька ложка. Вона каже: «Я надаю свій дім для прийому цих братів і сестер і пропоную їм послуги, поки вони виконують свої обов’язки, тому божий дім, звісно, має надавати всі матеріали й гроші. Я надаю свій дім, готую для вас усіх і гарантую вашу безпеку; це вже досить добре. Щодо решти – що ви їсте, п’єте й використовуєте, – це має надавати церква». Справді, немає нічого поганого в тому, що церква надаватиме ці речі, але те, про що Я хочу тут побесідувати, – це різниця між тим, як антихристи виконують обов’язок із прийому, і тим, як інші люди щиро виконують цей обов’язок. Коли антихристи виконують обов’язок із прийому, цей вчинок не можна сприймати просто за чисту монету; у них є приховані мотиви. Вони думають: «Я виконую цей обов’язок із прийому, тому мені потрібно придумати якусь махінацію, щоб щось із цього отримати. Церква надає їжу та інші предмети першої необхідності, тому членам моєї сім’ї теж потрібно їсти цю їжу разом із братами та сестрами й користуватися всіма цими речами на свій розсуд. Моя сім’я належить до божого дому, тому те, що належить божому дому, належить і моїй сім’ї». Це ставлення, з яким антихристи виконують свої обов’язки, чи не так? (Так.) Тому, щойно деякі люди починають виконувати обов’язок із прийому, їхні серця починають змінюватися, вони постійно думають про матеріальні речі та гроші, які використовуються для прийому братів і сестер, і якщо ніхто уважно не розбирається в цих речах, то для цих антихристів настає можливість отримати деякі вигоди. Яка це можливість? Вони таємно розраховуватимуть: «Ось скільки одна людина витрачає за день, тож будь-які гроші, що залишаться, я не поверну церкві; я просто залишу їх собі. Це щонайменше гроші, які я заробив, тому ніхто не може звинуватити мене в тому, що я їх залишив; це лише те, на що я заслуговую, звісно!» Потім вони покладуть залишок грошей у свою кишеню. Деякі антихристи шукатимуть усілякі виправдання, щоб залишити собі деякі матеріальні речі, пожертвувані братами та сестрами або надані Божим домом. Коли брати й сестри знову приходять у деякі місця, матраца на ліжку немає, подушок і ковдр немає, м’яса й овочів немає, і коли вони запитують про це своїх господарів, ці антихристи кажуть: «Якщо довго зберігати їжу, вона буде не такою смачною, тому ми її з’їли». Хіба це не жадібні люди? (Так.) Щойно матеріальні речі, надані Божим домом, а також речі, куплені для приймаючих домів братами та сестрами, потрапляють у володіння цих антихристів, вони стають їхніми; вони використовують або їдять їх на свій розсуд, або навіть прямо вважають їх своїм майном і ховають. Коли брати й сестри знову туди приходять, цих речей ніде не видно. Якщо церкві знову потрібно використовувати місця проживання цих антихристів, їй потрібно витрачати гроші, щоб знову купувати ці речі, і брати й сестри знову мають приносити ці речі до їхніх домівок. Бачачи це, антихристи радіють, думаючи: «Вірити в бога – це справді чудово! Я не можу так швидко розбагатіти, роблячи щось інше; це, безумовно, найзручніший спосіб отримувати речі. Крім того, ніхто не наважиться повідомити в поліцію, що ці церковні речі зникли; якби ти справді спробував повідомити про мене, то я повідомив би про тебе першим! Тож усе, що ти можеш зробити, – це мовчати й терпіти, тобі ніде на це поскаржитися. Я заволодів цими речами й з’їв цю їжу. Що ти можеш мені зробити? Бог не має улюбленців. Я надаю свій дім для прийому братів і сестер, тож це мій внесок, і за нього бог пам’ятатиме мене. Чого боятися, якщо я трохи візьму? Це лише те, на що я заслуговую! Чого боятися, з’ївши трохи цієї їжі? Що, вам можна її їсти, а мені ні? Ви – члени божого дому, а я хіба ні? Я не тільки скористаюся ситуацією, я їстиму цю їжу сам і обідатиму нею наодинці!» Це ставлення антихристів до своїх обов’язків. Коли вони виконують свої обов’язки, їхня мета – отримати ці речі, і вони розглядають їх як найбільші вигоди, кажучи: «Це найбільша благодать, дарована богом; ніщо не є більш відчутним, ніж ця благодать, і ніщо не є більш реальним і відчутно вигідним, ніж це благословення. Це просто чудово! Усі кажуть, що вірити в бога означає “отримати сторицею в цьому житті й вічне життя у світі прийдешньому”; ось так і здійснюється це висловлювання. Зараз я куштую це благословення. Це справді божа благодать!» Отож антихристи зовсім не вагаються, заволодіваючи речами, що належать Божому дому, і безжально забирають їх собі. Як антихристи розглядають це майно Божого дому? Вони ставляться до нього як до суспільного майна в невіруючому світі; вони всі жадібні, усі хочуть забрати речі Божого дому собі, і при цьому вони досі вірять, що це благодать і благословення, якими вони заслуговують насолоджуватися за виконання своїх обов’язків. Крім того, вони ніколи не відчувають за це жодного каяття чи сорому й не визнають власного нечестя чи браку гідності. Деякі із цих антихристів навіть стають дедалі жадібнішими й амбітнішими. Виконуючи свій обов’язок із прийому, вони ніколи не відчувають, що їхні дії будуть зненавиджені Богом або образять Його. Натомість вони просто продовжують розраховувати й порівнювати у своїх думках, думаючи: «Та сім’я служила хазяями й отримала ті речі. Якби я приймав тих самих людей, то ті речі по праву належали б мені. Той хазяїн живе в більшому комфорті, ніж я, і їсть краще. Чому я теж цим не скористався?» Вони також розраховують і змагаються за ці речі. Щойно з’являється можливість, вони безжальні й абсолютно не пропустять її. Отож, коли антихристи виконують обов’язок із прийому, вони жадають усього й намагаються заволодіти всім, чим можуть, – від таких дрібних предметів, як пара устілок, до таких великих, як обладнання, придбане Божим домом. Вони користуються можливістю виконання своїх обов’язків, щоб знайти всілякі приводи й способи забрати речі собі, неправомірно присвоюючи майно Божого дому, і при цьому безсоромно кажуть, що роблять це лише для захисту майна Божого дому, і що ці речі – лише те, на що вони заслуговують за виконання своїх обов’язків. Такі речі трапляються серед людей, які вірять у Бога і слідують за Ним.

Коли антихристи виконують свій обов’язок із прийому, вони можуть зовні поводитися так, ніби не жадають речей і не намагаються їх забрати, відмовляючись приймати будь-яку плату за прийом братів і сестер, і коли вони бачать якісь нічого не варті предмети, то поспішають їх зберегти. Однак, коли йдеться про цінні речі, що належать Божому дому, вони категорично не відпустять їх просто так. Можливо, вони віддадуть щось вартістю в один юань, але щось вартістю в сто юанів, тисячу юанів, десять тисяч юанів або щось ще цінніше вони міцно запхнуть у свої гаманці й залишать собі. Поки деякі люди дбають про майно Божого дому, у їхній місцевості виникає небезпечна ситуація, і, можливо, люди, які знають, що вони це роблять, тікають в інше місце або їх заарештовують, і тому ніхто, крім хазяїв, не знає про це майно, яке вони зберігають, – саме в таких ситуаціях люди проходять перевірку. Ті, хто справді вірить у Бога, хто любить істину й має богобоязливе серце, можуть завжди дотримуватися свого обов’язку, і в них не виникне жодної ідеї чи думки про присвоєння цього майна. Однак антихристи не такі; вони ламатимуть голову й вигадуватимуть будь-який можливий спосіб, щоб забрати це майно собі. Щойно щось трапляється з людьми, які знають, що вони зберігають майно, антихристи таємно радіють у своїх серцях і навіть стрибають від радості. Вони негайно забирають майно собі, зовсім не відчуваючи страху, не кажучи вже про докори сумління чи провину. Деякі антихристи використовують це майно для власних побутових витрат і розпоряджаються ним на свій розсуд, деякі негайно використовують гроші, щоб купити речі, які хочуть для свого дому, а деякі навіть кладуть гроші прямо на свій банківський рахунок і залишають їх собі. І коли брати й сестри приходять забирати майно, чи здатні тоді антихристи визнати, що вони зробили? Антихристи категорично ніколи цього не визнають. Їхня мета у вірі в Бога й виконанні свого обов’язку – отримати бажані речі, і ці бажані речі охоплюють Божі жертви, майно Божого дому й навіть особисті речі братів і сестер. Тому антихристи виконують свій обов’язок із жадібністю, жагою та особистими амбіціями; вони тут не для того, щоб прагнути до істини, приймати Божий суд і кару або приймати Боже спасіння, а радше вони прийшли сюди, щоб отримати кожну вигоду, усі зручності та все майно. Можна сказати, що ці люди сповнені жадібності й жаги. На що вони спрямовують свої серця? Вони спрямовують свої серця на майно Божого дому. Ось чому, коли вони виконують обов’язок із прийому, вони зосереджуються на тому, що й для кого Божий дім купує, скільки грошей і кому Божий дім видає, і які великі переваги та які бажані речі певні люди отримують від Божого дому та братів і сестер за виконання обов’язку з прийому, – ось на що вони звертають пильну увагу. Якщо їх просять прийняти звичайних братів і сестер і вони не можуть отримати із цього нічого бажаного, вони вигадуватимуть усілякі відмовки, щоб цього не робити. Щойно їх просять прийняти лідера вищого рівня, їхнє ставлення розвертається на 180 градусів, воно змінюється, вони широко посміхаються і з нетерпінням чекають на лідера; їм не терпиться запросити цю «велику шишку», яку вони мають прийняти, до свого дому й поклонятися цьому лідеру, як богу. Вони думають, що їм усміхнулася доля, що це їхня дійна корова, і якщо вони пропустять цю можливість, то їхній шанс розбагатіти зникне, тож як вони могли б дозволити йому пройти повз них? Із жадібністю, жагою, мотивацією та наміром привласнити майно Божого дому вони приймають цей обов’язок, який може принести їм бажані речі, – яка їхня кінцева мета? Чи вона полягає в тому, щоб добре виконувати свій обов’язок? Чи добре приймати братів і сестер? Чи віддавати свою вірність? Чи здобувати істину? Ні, нічого з цього; вони хочуть використати цю можливість, щоб отримати бажані речі. Вони не прийматимуть звичайних людей, але коли чують, що мають прийняти лідера або працівника зі статусом, вони кинуться це робити зі всіх ніг, а потім вигадуватимуть різні приводи, щоб Божий дім купував для них усілякі предмети першої необхідності та побутову техніку, кажучи: «Лідери не можуть жити в поганих умовах, коли приїжджають сюди. Хіба не має бути все підготовлено, щоб зробити прийом зручним? Ми не насолоджуємося речами, наданими божим домом; якщо й насолоджуємося, то лише гріємося в променях світла поруч із лідерами. Крім того, якщо приїде лідер, я боюся, що він не звиклий до їжі, яку ми тут їмо щодня. Лідери щодня мають управляти багатьма справами, і якщо вони захворіють, хіба ми не були б неуважними у своєму обов’язку хазяїв? Отже, церква має готувати триразове харчування для лідерів. Нам слід мати для них молоко, хліб, яйця та всілякі овочі, фрукти, м’ясо й біодобавки». Хіба це не чудова й турботлива думка? Антихристи говорять мовою, що звучить по-людськи, але чи справді вони думають про лідерів у своїх серцях? Яка саме їхня прихована мета? Їхня мета не така проста. Можливо, вони бідні й ніколи не їли й не бачили хороших речей, і вони хочуть використати цю можливість, щоб набути досвіду, пожити як багаті, пожити життям, де про всі їхні основні потреби подбають, використати цю можливість, щоб подбати про своє здоров’я, поїсти те, що звичайні люди не можуть їсти, і насолодитися ставленням, яким звичайні люди не можуть насолодитися. Ось чому їхні думки здаються такими турботливими. Але що криється за їхньою турботою? Вони хочуть займатися махінаціями заради себе, вони хочуть отримати ці речі, захопити ці речі, і вони, безумовно, обмірковують кожен аспект своїх власних махінацій – вони б не робили цього для когось іншого. І коли вони приймають лідера, ці антихристи справді живуть хорошим життям. Потім вони розмірковують: «Чудово жити таким життям, але ці речі насправді не належать мені. Коли ці речі стануть моїми? Якщо я позбудуся цього лідера, я більше не зможу насолоджуватися цими речами, але якщо я не позбудуся його, у мене справді немає доброї волі продовжувати його приймати. Я б нізащо не виконував цей обов’язок, якби не ці бажані речі. Щодня я маю вставати рано й лягати спати пізно, я постійно перебуваю в стані страху, і я маю йому прислуговувати. Я завжди думаю тепер, що від виконання цього обов’язку більше втрат, ніж здобутків, і що переваг і задоволень, які я від нього отримую, недостатньо. Що я робитиму, якщо лідер продовжуватиме жити тут довго? Мені доведеться придумати спосіб змусити його піти, і тоді в моєму домі знову буде мир і спокій». Хіба так думають люди? Чи думали б так люди, які мають нормальну людськість і щиро виконують свій обов’язок? (Ні.) Ось як думають антихристи. Хоч би якими великими були бажані речі чи переваги, які вони отримують, їхня жадібність і жага ніколи не можуть бути задоволені; вони ненаситні, вони думають, що нічого не здобули, і вони не думають, що виконання цього обов’язку – це робота, яку вони мають виконувати. Навпаки, вони думають, що це додаткова жертва й ціна. Хоч би скільки речей вони отримують чи хоч би якими великими були переваги, які вони здобувають, вони відчувають, що програли, і думають, що це Божий дім отримує вигоду за їхній рахунок, що це брати й сестри отримують вигоду за їхній рахунок, а самі вони нічого бажаного із цього не отримують. З часом вони відчувають, що ці бажані речі не можуть їх задовольнити, і їхня жадібність не може бути задоволена. Скажіть Мені, яку людськість мають антихристи? Чи мають вони якусь людськість? (Ні.) А чи мають люди без людськості совість? Чи можуть вони виконувати свій обов’язок, плекаючи бажання виконувати його щиро, а також бажання бути смиренними, бути щирими й щиро докладати зусиль? Чи можуть вони виконувати свій обов’язок, не вимагаючи плати, не шукаючи жодної винагороди й не шукаючи жодної нагороди? (Ні.) Чому ні? У них немає усвідомлення совісті, і хоч би якими великими були переваги, які вони отримують, вони вважають їх цілком заслуженими. Хіба це «цілком заслужене» не є чимось, про що нормальні люди не можуть подумати й про що вони ніколи б не подумали? Чи є в такій думці й такому ставленні якесь почуття сорому? (Ні.) Чи мають люди без почуття сорому якусь людськість? Це питання розвінчує природу, яку мають антихристи, а саме – бути безсоромними й безсовісними.

Які люди безсоромні? Які люди серед людства не мають сорому? (Шизофреніки.) Психічно хворі люди не мають сорому, вони бігають голими вулицями, не усвідомлюючи, що всі люди дивляться на них, можливо, навіть сміючись із людей, які носять одяг, і кажучи: «Подивіться, як вам клопітно носити одяг. Я бігаю голим вулицею без одягу, і я почуваюся таким вільним і розкутим!» Хіба це не означає бути безсоромним? (Так.) Ось що означає бути безсоромним. Люди без сорому не мають усвідомлення совісті, і вони психічно хворі; вони отримують вигоду за рахунок усіх інших, вони хочуть забрати все, що належить будь-кому іншому, їхня жадібність і жага перевершили межі нормальної людської раціональності – вони досягли точки, коли не можуть себе контролювати й не мають усвідомлення совісті. Чи можуть такі люди здобути істину? Звісно, ні. Вони прагнуть лише слави, вигоди, статусу й матеріальних інтересів, і вони ніколи не здобувають істини. Отже, чи буде їм місце в Царстві Небесному? Бог не спасає і не вдосконалює таких людей. Чи слід шкодувати цих людей? (Ні.) Цих людей слід ненавидіти; вони огидні, мерзенні й ниці. Моральні якості цих людей ниці й низькі; вони не мають достоїнства чи сорому. Їхні серця сповнені жадібності, амбіцій і жаги. Вони просто хочуть скористатися можливістю виконувати свій обов’язок, щоб спробувати отримати інтереси для себе, і вони зовсім не приймають істини й не чинять згідно з істинами-принципами. Коли вони моляться до Бога, вони також просять бажаних речей, інтересів і Божих благословень. Вони описують Богові, як вони страждали й жертвували, і вони приходять перед Бога молитися про ці речі лише для того, щоб використати страждання, яких вони зазнали, і ціни, які вони заплатили, щоб укладати з Ним угоди, просити благословень і нагород від Бога, і навіть відкрито простягати руки до Бога, й просити матеріального ставлення, якого вони хочуть. Те, що вони хочуть висловити, коли приходять перед Бога, – це їхні скарги, їхній виклик, їхнє незадоволення, їхні образи і їхнє обурення, а також їхнє розчарування через те, що їхня жадібність і жага не задоволені. Коли Бог бачить ці прояви, Він любить їх чи ненавидить? (Він ненавидить їх.) Коли вони докладають якихось невеликих зусиль заради церкви, то негайно приходять перед Бога, щоб заявити про це й вимагати визнання, розповісти Богові про свої жертви й про те, що вони присвятили, виконуючи різні обов’язки чи різну роботу; вони страшенно бояться, що Бог не знатиме про ці речі, що Бог не зможе побачити ці речі, і що Бог забуде ціни, які вони заплатили. Тому ці люди вважаються злими й абсолютно безсоромними перед Богом. Коли вони приходять перед Бога, щоб описати ціни, які вони заплатили, і заявити про них, щоб описати Йому, які речі вони хочуть отримати, і щоб простягнути руки до Бога й попросити нагород, яких вони хочуть, Бог каже: «Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» Яке ставлення Бога? «Такі люди, як ти, не заслуговують приходити переді Мною. Я відчуваю до тебе огиду й відразу. Я дав тобі все, що ти хочеш; ти вже отримав сторицею те, що хочеш отримати в цьому житті. Чого ще ти хочеш?» Те, що Бог хоче дати людству, не є переважно матеріальним, натомість Він хоче дарувати людству істину, щоб через істину вони могли досягти спасіння. Однак антихристи нахабно протистоять Божій роботі, вони не шукають істини, і вони не практикують істини. Радше вони хочуть використати можливість виконання свого обов’язку під час Божої роботи, щоб неправомірно отримати бажані речі для себе; вони використовують лазівки й отримують вигоду за рахунок інших у всьому, але часто відчувають, ніби програють і не отримали великої вигоди. Вони також часто відчувають, ніби занадто багато пожертвували й присвятили, що їхні втрати переважують здобутки, і, навіть більше, вони часто шкодують про свої жертви й вважають, що недостатньо все продумали або не продумали для себе шляху відступу. Отже, вони часто відчувають гнів у своїх серцях за те, що не отримують своєчасних нагород за свої жертви, і вони також сповнені скарг на Бога. У своїх серцях вони часто розраховують, думаючи: «Хіба бог не праведний? Бог не має улюбленців, чи не так? Хіба бог не є богом, який благословляє людей? Хіба бог не пам’ятає всіх добрих вчинків і всього, що людина від себе присвятила й пожертвувала? Я зрікся своєї сім’ї заради божої роботи, і я заплатив ціну, але що я отримую від бога?» Якщо їхня жадібність і жага не задовольняються в короткостроковій перспективі, вони стають негативно налаштованими й починають скаржитися. Якщо їхня жадібність і жага не задовольняються в довгостроковій перспективі, то глибина їхніх сердець наповнюється накопиченою злобою. І які наслідки цієї накопиченої злоби? У своїх серцях вони почнуть сумніватися в Богові й ставити Його під сумнів, вони почнуть судити праведний характер Бога, і вони навіть почнуть сумніватися в Божій любові та сутності. Якщо ця злоба накопичується довго, ці речі перетворюються на злоякісні пухлини й починають поширюватися, і вони зможуть зрадити Бога в будь-який час. Особливо, коли вони перебувають перед деякими людьми, які негативно налаштовані й слабкі, і які мають відносно незрілий духовний зріст, або перед деякими людьми, які є новачками у вірі, час від часу вони виявлятимуть і поширюватимуть ці негативні емоції, поширюючи своє незадоволення Богом і богохульство щодо Бога, і вони навіть зводитимуть зі шляху деяких людей, яким бракує вміння розрізняти, щоб ті мали сумніви щодо праведного характеру Бога та Його сутності. Хіба не це роблять антихристи? Оскільки їхні амбіції, жага, прагнення й наміри не задоволені, вони здатні робити ці речі й можуть виявляти таке ставлення до Бога – що це за характер? Це явно характер антихриста й сатанинський характер.

Яких би страждань не зазнавав антихрист або яку б ціну він не платив у церкві, він не відчуває, що це частина його повинності, обов’язок, який має виконувати створена істота, а вважає це своїм внеском, про який Богу слід пам’ятати. Він думає, що якщо Бог пам’ятає його внесок, то Він має негайно відплатити: дати йому благословення, обіцянки й особливі матеріальні пільги, а також дозволити йому отримати переваги та певні особливі вигоди. Лише тоді антихрист буде задоволений. Яке в антихриста розуміння обов’язку? Він не вважає, що обов’язок – це повинність, яку мають брати на себе створені істоти, зобов’язання, яке мусять виконувати ті, хто слідує за Богом. Натомість він вважає, що виконання обов’язку – це розмінна монета в угоді з Богом, те, що можна обміняти на Його винагороди, і спосіб задовольнити власні амбіції та жагу й отримати благословення за свою віру в Бога. Він думає, що Божа благодать і благословення мають бути передумовою для виконання обов’язку, що вони дають людям справжню віру в Бога, і що люди можуть спокійно виконувати свої обов’язки, лише якщо Бог гарантує їм відсутність турбот про майбутнє. Він також думає, що Бог має надавати всілякі зручності та пільги тим, хто виконує свої обов’язки, і що люди мають користуватися всіма благами, які надає Божий дім під час виконання обов’язків. Це те, що люди мають отримувати. Ось як антихристи думають у своїх серцях. Такі способи мислення і є безпосередньою позицією і максимою антихристів, і вони відображають їхнє ставлення до обов’язку. Як би Божий дім не бесідував про істину щодо виконання обов’язку, те, що антихристи плекають у своїх серцях, ніколи не зміниться. Вони завжди дотримуватимуться свого погляду на виконання обов’язку. Є фраза, яку ми можемо використати щодо цього прояву, – яка вона? Це надання матеріальним речам пріоритету над усім іншим, тобто реальні лише ті речі, які вони можуть тримати в руках, а давати обіцянки – безглуздо. Сутність проявів цих людей матеріалістична, чи не так? (Так.) Матеріалізм – це атеїзм; вони керуються лише тим, що можуть бачити й чого можуть торкнутися, важить лише те, що вони бачать, і вони заперечують існування всього, чого не бачать. Тому можна визначити, що знання й розуміння обов’язку в антихриста безперечно суперечать істинам-принципам і що вони повністю збігаються з позицією невіруючих; воістину, вони – маловіри. Вони не вірять в існування Бога й не вірять, що всі слова Божі – це істина та істинний шлях. Вони вірять лише в те, що слава, вигода й статус реальні, і що всього, чого вони прагнуть і чим насолоджуються, можна досягти лише людськими зусиллями та боротьбою, а також ціною, яку вони платять. Чим це відрізняється від погляду, який стверджує: «Люди мусять створювати щастя власними двома руками»? Жодної різниці. Вони не вірять, що люди зрештою здобувають істину й життя, присвячуючи себе й платячи ціну, щоб належно виконувати свої обов’язки заради Бога. Вони також не вірять, що люди, які діють згідно з Божими вимогами й завдяки цьому починають виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, можуть здобути схвалення та благословення Творця. Це свідчить про те, що вони не вірять у Божу обіцянку людству чи Божі благословення. Вони не вірять у факт Божого володарювання над усім, тому не мають справжньої віри. Вони вірять лише в таке: «Я виконую свій обов’язок, тому я маю користуватися особливим ставленням з боку божого дому та матеріальними благословеннями. Божий дім має надавати мені всі матеріальні привілеї та насолоди. Ось це було б реалістично». Це склад розуму й погляд антихриста. Вони не вірять, що Божі обіцянки вірні, або в той факт, що, здобуваючи істину, людина здобуває життя й отримує Боже благословення. Коли доходить до виконання обов’язку, вони просто не шукають істини, не приймають істини й тим паче не визнають такої істини: те, що людина здатна виконувати обов’язок створеної істоти, – це найбільше Боже благословення і те, що Бог пам’ятатиме, і під час цього процесу людина може здобути істину й зрештою бути спасенною Богом, – це найбільша обіцянка, яку Бог дав людині. Якщо ти віриш в обіцянки, дані тобі Богом, і можеш прийняти ці обіцянки, тоді ти маєш справжню віру в Бога. Що відчувають антихристи та маловіри, коли чують ці слова? (Вони не вірять у те, що говорить Бог, і думають, що це обман.) Вони вважають слова, сказані Богом, лише Його годуванням людей ілюзіями, щоб змусити якихось дурних і простодушних ідіотів надавати Богові послуги, а потім вигнати їх, коли їхня служба закінчиться. Вони думають: «Здобувати істину? Ха! Хто може побачити, що таке істина? Хто може торкнутися того, що таке божі обіцянки? Хто їх отримав? Божі обіцянки нереалістичні; реалістичні лише здобуття слави й вигоди та насолода благами статусу; реальні лише прагнення до слави й вигоди та насолода благами статусу. Я роками слухаю про обіцянки, які бог дає людині, і про істину, яку він їй надає, і я зовсім не змінився, не здобув жодної вигоди, і тим паче ці речі не дозволили мені жити піднесеним життям зі статусом. Хоча деякі люди свідчать, що вони здобули істину, й змінилися, і отримали божі благословення, вони однаково мають такий звичайний вигляд, усі вони нормальні люди, то як вони можуть здобути божі благословення і ввійти в царство небесне?» Вони думають, що найреальніше – це лише те, чого вони можуть досягти й що отримати власними руками. Хіба це не погляд невіруючих? Безперечно, це саме він. Отже, щойно ці антихристи потрапляють до церкви, вони ставляться до всього з підозрою, завжди розмірковуючи, де вони можуть отримати якусь вигоду, якою можливістю вони можуть скористатися, щоб урвати якусь перевагу й отримати більші практичні вигоди від своєї віри в Бога, – вони часто прораховують це в думках. Вони відчувають, що лише здобувши славу, вигоду й статус, вони зможуть отримати всі блага, і тому вони обирають прагнення до статусу й присвячують себе виключно боротьбі за ці речі. Вони ніколи не розмірковують над істиною й не шукають Божих намірів, а їдять і п’ють Божі слова лише для того, щоб утішити свої серця й заповнити порожнечу, а не задля прагнення до істини. У будь-який час, якщо ти попросиш антихриста відмовитися від своєї жадібності та жаги, повністю зректися свого прагнення до слави, вигоди й статусу та поступитися цими благами, яких він хоче від своєї віри в Бога, він не зможе цього зробити. Якщо спонукати його відмовитися від цих речей, це змушує їх почуватися так, ніби з нього намагаються здерти шкіру або вирвати сухожилля; без цього він почувається так, ніби в нього забрали серце, ніби він утратив душу, і без цих амбіцій та жаги він відчуває, що в його вірі в Бога немає надії, а життя втрачає сенс. В його очах усі ті, хто присвячує та віддає себе й платить ціну лише заради свого обов’язку, хто не шукає особистої вигоди, – ідіоти. Принцип світських справ, якого дотримуються антихристи, такий: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Вони думають: «Як люди можуть не думати про себе? Як люди можуть не боротися за власну вигоду?» У своїх серцях вони зневажають тих, хто від усього відмовляється й щиро присвячує себе Богові, вони зневажають тих, хто вірно виконує свій обов’язок і живе дуже ощадливо й просто в матеріальному плані, і вони зневажають тих, кого переслідують за віру в Бога й виконання обов’язку і хто через це не може повернутися додому. Вони часто сміються з таких людей у своїх серцях, кажучи: «Ви втратили свій дім через свою віру в бога. Ви не можете бути зі своєю сім’єю і ледве зводите кінці з кінцями – ви такі дурні! Що б людина не робила, включно з вірою в бога, вона мусить дотримуватися принципу світських справ: вона абсолютно не мусить зазнавати збитків. Вона мусить бачити божі обіцянки й благословення й торкатися їх, і єдине доречне ставлення, яке вони приймають, – не випускати яструба, поки не побачиш зайця. Ви такі дурні! Подивіться на мене. Я і вірю в бога, і прагну до слави, вигоди й статусу. Я користуюся всім добрим ставленням божого дому й в майбутньому теж зможу здобути благословення. Мені не потрібно терпіти жодних страждань, а благословення, які я отримаю, будуть більшими за ваші. Я не плачу таку ціну, як ви, відмовляючись від своїх сімей і роботи й не маючи змоги повернутися додому, без жодної впевненості в тому, чи зможете ви отримати якісь благословення в майбутньому». Що це за люди? Вони не прагнуть до істини, не виконують щиро свій обов’язок і при цьому зневажають тих, хто прагне до істини й хто відмовляється від своїх сімей і роботи, терпить страждання й платить ціну заради виконання свого обов’язку, виконання Божого доручення та слідування Божій волі. Чи багато таких людей? (Так.) Такі є в кожній церкві. Чи є ці люди справжніми віруючими в Бога? Чи можуть вони бути спасенні? (Ні.) Вони не є справжніми віруючими в Бога, і тим паче неможливо, щоб вони були спасенні.

Незалежно від того, з яким питанням стикаються антихристи або що вони роблять, перше, про що вони думають, – це не те, чи можуть вони здобути істину й досягти спасіння, а радше всі їхні плотські вигоди. У їхніх серцях усі вигоди, пов’язані з їхньою плоттю, посідають найважливіше, найвище, верховне місце. У своїх серцях вони ніколи не замислюються над Божими намірами, ніколи не замислюються над Божою роботою, і тим паче не замислюються над тим, який обов’язок має виконувати людина. Як би Бог не вимагав від людей виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, як би Бог не вимагав від людей бути створеними істотами, що відповідають стандарту, антихристи абсолютно байдужі. Які б методи Він не застосовував або які б слова не говорив, Бог не може зворушити цих людей і тим самим змусити їх змінити свої плани й відмовитися від своєї жадібності та жаги. Ці люди і за назвою, і за фактом є матеріалістами та невіруючими серед антихристів. Отже, чи можна вважати цих людей покидьками в лавах антихристів? (Так, тому що деякі антихристи все ж можуть надавати деякі послуги заради статусу, тоді як ці люди навіть не бажають надавати послуг.) Правильно. Ці люди хочуть вигоди, усе, на чому вони зосереджують свій погляд і про що думають цілими днями, – це вигоди, і все, що вони роблять, обертається навколо вигод. Деякі люди виконують обов’язок із прийому, і коли в них закінчуються яйця, рис або борошно, вони негайно кажуть церкві, щоб хтось пішов і все це купив. Самі вони нічого не купують; ніби вони ніколи не їли цього у своєму домі, перш ніж почали виконувати обов’язок із прийому. Раніше вони самі все це купували, але щойно почали виконувати цей обов’язок, вони почали вигадувати виправдання, відчувати свою правоту й самовпевненість та ставати збирачами боргів, кредиторами Божого дому, ніби Божий дім їм щось винен, – такі люди не є добрими.

Я жив у кількох приймаючих домах у материковому Китаї, і деякі брати й сестри мали фантастичну людськість. Навіть якщо вони вірили лише два-три роки й не розуміли багато істини, вони щиро виконували свій обов’язок із прийому. Якщо Божий дім намагався дати їм гроші, вони відмовлялися; вони давали гроші в обмін на все, що їм давали брати й сестри, і вони уважно зберігали все, що належало Божому дому; якщо щось, куплене Божим домом, не використовувалося, вони навіть віддавали його еквівалентну вартість у грошах Божому дому. Деякі, хто був заможнішим, були охочими господарями, і вони не брали жодної копійки, даної Божим домом. Деякі люди були небагатими, але навіть вони не брали жодних грошей, даних Божим домом. Що б церква чи брати й сестри не давали їхньому дому для використання в прийомі, вони нічого із цього не привласнювали. Чи було це тому, що вони розуміли істину? Ні, це було питання моральних якостей. Ба більше, і що важливіше, вони були справжніми віруючими, що в поєднанні з добрими моральними якостями давало їм змогу це робити, інакше вони б не змогли. Я бував у деяких приймаючих домах, і господарі діставали свої найкращі ковдри й пледи, щоб Я ними користувався, і Я казав: «Вони зовсім нові й невикористані. Покладіть їх назад в упаковку, Я не буду ними користуватися». Вони наполягали, щоб Я ними користувався. Потім були деякі господарі, які купували для Мене все нове, і Я казав: «Не купуйте нових речей, це така марна трата грошей. Я просто скористаюся тим, що у вас є. Не витрачайте грошей. Я не прихильник того, щоб люди купували те й се скрізь, куди б Я не пішов. Немає потреби завжди користуватися новими речами». Деякі люди однаково наполягали на тому, щоб витратити ці гроші. Були також деякі господарі, які готували багато страв для прийомів їжі. Оскільки вони не знали, що Я люблю їсти, вони готували багато страв, щоб у Мене був вибір, бо якби вони приготували лише кілька страв, вони б хвилювалися, що Я погано поїм. Таких людей теж багато. Однак, деякі господарі інші. Коли Я жив у таких господарів, вони просто знаходили для Мене якісь предмети першої необхідності, щоб Я ними обійшовся, інгредієнти, які вони використовували для приготування їжі, були лише тим, що їм приносили брати й сестри, а коли їм потрібно було піти й купити ще, вони простягали до Мене руки за грошима. Потім є деякі інші господарі, у домах яких Я залишав деякі речі на зберігання. Коли Я деякий час не повертався, господарі зламували шухляду, і деякі речі зникали. Усі вони вірять у Бога й усі виконують обов’язок із прийому, але чи суттєва між ними різниця? Деякі, хто вірить у Бога, здатні на таке, – хіба це роблять люди? Це роблять грабіжники, бандити, лиходії та негідники. Чи здатні справжні віруючі на таке? Якщо справжній віруючий зберігає щось для тебе, то незалежно від того, як довго тебе немає, навіть якщо це вісім чи десять років, він завжди зберігатиме це для тебе; він не торкнеться цього, не подивиться на це й не буде в цьому ритися. Однак, якщо ти залишиш щось у домі деяких господарів, вони це відкриють і подивляться, щойно ти вийдеш за двері. У чому вони риються? Вони риються у твоїй сумці, щоб подивитися, чи є там щось цінне, наприклад, прикраси, мобільний телефон або гроші, – вони риються в усьому цьому. У чому деякі жінки схильні ритися? Вони хочуть подивитися, чи є в тебе гарний одяг. Порившись, вони думають: «О, цей одяг такий гарний. Я його приміряю». Скажіть Мені, хіба такого не буває? (Буває.) Звідки ти знаєш? Ви бачили, як це відбувається? У мене є вагомі докази, щоб стверджувати, що таке буває. Одного року, наприкінці осені, Я залишив деякий одяг у приймаючому домі. Одного дня Я раптом згадав про деякий одяг, який Мені слід було б носити, і запланував піти за ним, тож Я пішов до того приймаючого дому. Вгадайте, що сталося. Коли Я увійшов до будинку, стара господиня там приміряла Моє вовняне пальто. Так випадково сталося, що Я це побачив. Я сказав: «Що ти робиш?» Вона здригнулася. Вона ніколи не уявляла такого збігу, що Я побачу, що вона робить, і їй було так соромно. Однак, такі люди товстошкірі, і вона одразу сказала: «О, хіба ти не думаєш, що твоє вовняне пальто мені ідеально пасує?» Я сказав: «Це Моє пальто. Я не зможу його носити, якщо його носитимеш ти». Вона сказала: «Ось, тримай, я не хочу його». Я відповів: «Навіщо ти його приміряєш, якщо не хочеш? Хіба двері шафи не були замкнені?» Вона сказала: «Так сталося, що мені сьогодні не було чого робити, тож я вийняла його подивитися». Я сказав: «Воно не твоє, тож ти не мала його чіпати». Це приклад того, що сталося насправді. Я не знаю, який у неї був намір, коли вона це робила. Скажіть Мені, чи є така людина віруючою в Бога? Чи маю Я вважати її віруючою в Бога й членом Божої сім’ї? (Ні.) Вона не гідна бути послідовником Бога, вона з банди сатани, без сорому, без совісті чи раціональності, без жодної людськості – вона негідниця. Чи спасе Бог таких людей? Такі люди не мають навіть мінімальної гідності й честі або мінімальної поваги до Бога – Бог не може їх спасти. Істина, яку говорить Бог, і життя, яке Він дає людині, не надаються таким людям; ці люди не є членами Божої сім’ї, а радше є невіруючими поза Божим домом, і вони від дияволів. Окрім того, що природа-сутність антихристів така, що не любить істини й гидує нею, їхні моральні якості також неймовірно низькі й ниці, і такі люди огидні, гідні презирства й ненависті. З проявів цих людей, які привласнюють майно Божого дому, про які ми щойно говорили, цього достатньо, щоб показати, що незалежно від того, який обов’язок ці люди виконують, вони ніколи по-справжньому не присвячують себе й ніколи не роблять цього щиро. Натомість вони приходять зі своїми власними планами, жадібністю та жагою, вони біжать за вигодами, а не за тим, щоб здобути істину. Тому, як не подивися, для Бога людськість таких людей не відповідає стандарту. Тож скажіть Мені, чи вважаєте ви людськість таких людей такою, що відповідає стандарту, і чи вважаєте ви їх добрими людьми? (Ні.) Ви теж зневажаєте таких людей, чи не так? (Так.) Коли деякі люди чують, що Божий дім щось купив, вони хочуть свою частку, і коли вони бачать, що брати й сестри жертвують одяг, то незалежно від того, чи заслуговують вони на нього, чи слід їм його мати, вони йдуть і намагаються його отримати, діючи активніше за будь-кого іншого; коли вони чують, що в Божому домі є робота, яку потрібно зробити, або що є якась брудна чи важка робота, яку потрібно виконати, вони негайно ховаються, і їх ніде не знайти. Такі люди хитрі й спритні, низьких моральних якостей – вони гідні презирства, ненависті й огиди!

Розглядаючи різні прояви того, як антихристи привласнюють майно Божого дому, і аналізуючи їхню повсюдну турботу про власні вигоди, ми бачимо, що ці люди – невіруючі, матеріалісти, люди з ницими, низькими й нікчемними моральними якостями, огидні, і Бог не спасає таких людей. Визначення таких людей не потрібно піднімати до рівня їхньої відрази до істини; ми вже бачимо їх наскрізь за їхньою людськістю та моральними якостями, тому немає потреби піднімати це до такого високого рівня, як зв’язок з істиною. Тому, чи то в Божому домі, чи в будь-якій групі людей, такі люди завжди мають бути найнижчими й найбільш позбавленими моральних якостей. Звісно, якщо їх оцінювати в Божому домі за допомогою істини, то вони мають ще більш ниций і низький вигляд. Чи є у вас ще якісь приклади цього прояву, який демонструють антихристи? (Один антихрист займався друком книг для Божого дому, і він привласнив сотні тисяч юанів Божих приношень через фальшиву звітність. Після розслідування з’ясувалося, що до того, як він почав виконувати цей обов’язок, у його сім’ї було дуже мало грошей, але після того, як він почав виконувати цей обов’язок, він купив будинок і машину, але цього не можна було виявити за звітами. Вся його сім’я була дуже порочною, і тому приношення не вдалося повернути.) Хіба лідери і працівники не несли прямої відповідальності за цей випадок? (Так. Пізніше, коли з’ясувалися нові подробиці, виявилося, що лідери і працівники, які несли відповідальність у той час, ніколи не перевіряли звіти, якими керував цей антихрист. Вони недбало ставилися до свого зобов’язання, і ситуація була спричинена їхньою безвідповідальністю. Вони безперечно несли пряму відповідальність.) Отже, чи слід записати їхні переступи в Божу книгу записів? (Так.) Як із цими людьми розібралися згодом? (Деяких вичистили й виключили, а деякі виплачують приношення.) Це доречний спосіб розібратися з ними. У цій справі лідери і працівники знехтували своїм обов’язком і не виконали своїх зобов’язань із нагляду. Зокрема, вони використали не ту людину й не доклали жодних зусиль, щоб стежити чи наглядати за нею, вони не змогли вчасно виявити проблеми з цією людиною, яку вони використовували, і тому виникли серйозні наслідки, які завдали значних збитків Божим приношенням і майну Божого дому; це було зобов’язання всіх цих людей, які несли пряму відповідальність, і всі їхні переступи мають бути записані. Це був несприятливий наслідок, який вони накликали на себе, не використавши потрібну людину для роботи, і це завдало збитків Божому дому, і врешті-решт ціною, яку було заплачено, стали Божі приношення. Скажіть Мені, антихристи завжди жадібні, чи ці злі ідеї виникають у них лише тоді, коли вони бачать щось цінне? (Вони завжди жадібні.) Ось чому, коли ви спілкуєтеся й взаємодієте з такими людьми, ви абсолютно здатні виявити їхню жадібність і жагу. Цей наслідок був спричинений тим, що лідери і працівники були безвідповідальними, не розрізняли людей, не бачили людей наскрізь і неправильно використовували людей, і тому відповідальність лягла на них важким тягарем, і вони заслужили на виключення.

Раніше ми бесідували про основні аспекти природи, сутності, характерів антихристів і шлях, яким вони йдуть. Те, про що ми бесідуємо й що аналізуємо сьогодні, – це прояви в рамках людськості антихристів, і це пов’язано з реальним життям. Хоча це невеликий аспект, він все ж може допомогти людям ідентифікувати певні прояви антихристів; це також певні очевидні характеристики, ознаки й символи антихристів. Наприклад, антихрист любить статус, славу, вигоду й вплив, і він дуже егоїстичний, негідний і порочний, і він не любить істини, тож яка в нього людськість і моральні якості? Дехто каже: «Хоча деякі антихристи люблять репутацію й статус, проте вони мають почесні й благородні моральні якості, і вони володіють совістю й розумом». Це правильно? (Ні, неправильно.) Чому ні? Не будемо говорити про те, яка характер-сутність в антихристів; спочатку подивіться на їхню людськість і моральні якості. Вони, безумовно, не добрі люди, вони не люди з достоїнством, совістю чи шляхетною гідністю, і тим паче вони не люди, які люблять істину. Чи можуть люди з такою людськістю слідувати правильним шляхом? Безумовно, ні, тому що їхні моральні якості не володіють сутністю, яка слідує правильним шляхом, і тому ці люди не можуть любити істину, і тим паче не можуть її прийняти. Судячи з наміру й ставлення, з якими антихристи виконують свій обов’язок, моральні якості й людськість антихристів змушують людей відкидати їх і відчувати до них відразу, і навіть більше їх цурається Бог. Який би обов’язок вони не виконували, вони завжди хочуть привласнити майно Божого дому й просити в Нього винагороди, грошей, речей і вигод. І якими людьми Бог їх вважає? Ці люди, безумовно, не добрі люди. Тоді, в очах Бога, як саме Він визначає таких людей? Яке ім’я Він дає таким людям? У Біблії записана історія з періоду Благодаті: Юда часто крав із грошової скриньки, і врешті-решт Бог використав його для надання послуги – продажу Господа Ісуса. Господа Ісуса розіп’яли на хресті, а Юда, який зіграв роль продавця свого Господа й друзів, помер від того, що в нього розірвався живіт. Тому ці люди, які привласнюють майно Божого дому й крадуть приношення, зроблені Богові, – усі вони юди в очах Бога, що означає, що Бог називає цих людей юдами. Хоча ці антихристи, яких зараз засуджують як юд, не роблять таких речей, як продаж свого Господа й друзів, як це робив юда, їхня природа-сутність однакова. Що в них спільного? Вони користуються своїм становищем і можливістю виконувати свій обов’язок, щоб красти й привласнювати майно Божого дому. Ось чому Бог називає цих людей юдами, і вони прирівнюються до того, хто продав свого Господа й друзів. Тобто ці антихристи, які привласнюють і захоплюють майно Божого дому, рівнозначні Юді, який продав свого Господа й друзів, і не потрібно багато думати, щоб зрозуміти, який фінал чекає на таких людей.

2. Використання братів і сестер, щоб ті служили їм і працювали на них

Блага, яких антихристи прагнуть отримати, виконуючи свій обов’язок, не обмежуються тим, що ми вже обговорювали, – грошима, матеріальними цінностями, їжею та речами для вжитку, – сфера цих благ дуже велика. Наприклад, коли антихристи виконують обов’язок, вони експлуатують братів і сестер під приводом виконання цього обов’язку, змушуючи братів і сестер служити їм, працювати на них і командуючи ними, – хіба це не одне з благ, якого прагнуть отримати антихристи? (Так.) Деякі люди, перш ніж стати церковними лідерами, завжди все роблять удома самі, і здається, що в них немає жодних амбіцій чи лихих намірів. Однак щойно їх обирають церковними лідерами й вони здобувають статус, чи вони й далі все роблять самі? Вони думають, що, здобувши статус, стали іншими, що в Божому домі до них має бути особливе ставлення і що вони мусять навчитися мобілізувати «силу мас», щоб спільно виконати свій власний «обов’язок»; кожна робота в їхньому домі стає роботою, що підпадає під компетенцію церкви, і вони розподіляють свої домашні справи й повсякденні завдання між братами та сестрами. Наприклад, коли в них удома є якась робота, яку треба зробити, вони кажуть братам і сестрам: «Останні кілька днів я був зайнятий церковною роботою. Чи є в когось із вас час допомогти мені з однією справою?». Троє чи п’ятеро людей зголошуються, і за короткий час робота вже виконана. Ці лідери думають: «Коли багато рук, робота йде легко. Добре бути лідером: мені достатньо лише щось сказати, і все зроблено. Коли в майбутньому в мене вдома треба буде щось зробити, я попрошу братів і сестер допомогти мені». Так триває і далі, і роботи церковних лідерів вони виконують небагато, зате страшенно багато організовують людей, щоб ті йшли працювати на їхній власний дім, і вони навіть вносять це в розклад – які ж вони «зайняті» церковні лідери! Перш ніж стати лідерами, у них ніколи не було так багато справ удома, але після того, як вони ними стали, удома з’явилося набагато більше роботи. Деякі брати й сестри садять для них рослини, деякі поливають для них землю, деякі садять для них овочі, деякі полють, деякі вносять добрива, а деякі допомагають їм продавати їхні овочі, а потім віддають їм усі зароблені гроші, не залишаючи собі ні копійки. Після того як вони стають церковними лідерами, їхнє домашнє життя процвітає; що б вони не робили, люди завжди підтримують їх і допомагають їм, і кожне їхнє слово дуже дієве. Вони почуваються такими щасливими й задоволеними та дедалі більше думають: «Цей титул церковного лідера – це чудово, а мати статус – фантастично. Якщо в мене вдома колись не вистачатиме їжі, мені варто лише сказати слово, і люди дадуть мені їжу, і вони навіть не хочуть за неї грошей. Яке ж це комфортне життя! Я справді благословенний богом через свою віру. Це велике благословення, і це справді божа благодать! Бог такий великий; дяка богові!» Щоразу, коли хтось закінчує служити їм або виконувати їхні накази, вони завжди «дякують богові» й «приймають це від бога». Ці незначні церковні лідери можуть використовувати своє становище до такої міри – чи змогли б ви так зробити? Чи були б ви здатні робити щось подібне? Чому люди змагаються за те, щоб стати лідерами? Чому вони змагаються за статус? Якби не можна було здобути жодної вигоди, чи змагався б хтось за статус? Якби статус, за який вони змагалися, означав гарування й таку роботу, як у робочої коняки, то ніхто б і не морочився. Саме тому, що статус дає так багато переваг, люди рвуться з усіх сил, щоб захопити його, й змагаються за нього. Бути незначним церковним лідером приносить їм такі великі блага, і це приносить такі великі зручності й так багато переваг у їхнє життя – що за людина так поводиться? Чи це людина, яка прагне до істини? Чи це людина з людськістю та совістю? Чи це людина з богобоязливим серцем? (Ні.) Вони вважають, що діють як церковні лідери для всіх і для Божого дому, і не думають про це як про обов’язок. Вони вважають, що будь-яка робота, яку вони виконують як церковні лідери, робиться на основі того, що вони жертвують своїм домашнім життям, тому брати й сестри мають компенсувати їм ціну, яку вони платять. Якщо в них немає часу на хатню роботу, то брати й сестри мають допомогти їм її зробити; якщо в них немає часу працювати в полі, то брати й сестри мають з’явитися на їхніх полях і зробити за них роботу, ніби вони зобов’язані це робити. Незалежно від того, від чого вони відмовилися через те, що є церковними лідерами, брати й сестри мають відшкодувати їм за це вдвічі. Це деякі з речей, у яких антихристи використовують братів і сестер, щоб ті служили їм, і наказують братам і сестрам виконувати роботу для їхнього особистого життя, поки вони виконують свій обов’язок. Щойно антихрист стає лідером, він категорично не упустить такої можливості й категорично не стоятиме осторонь, спостерігаючи, як ці переваги вислизають крізь пальці. Натомість він робить прямо протилежне: він використовує кожну мить і хапається за кожну можливість, щоб використовувати братів і сестер для роботи на себе і змусити їх працювати на себе, як робочу худобу. Вони експлуатують дурість і чесність братів і сестер і навіть експлуатують менталітет братів і сестер, які охоче виконують свої обов’язки й платять ціну за Бога, щоб змусити їх служити собі. Тим часом вони також удають, ніби деякі слова є істиною, і використовують їх, щоб навчати братів і сестер, щоб ті засвоїли таку ідею: лідери – теж люди, у лідерів теж є сім’ї, і лідери теж мусять жити своїм життям, і якщо в лідера немає часу займатися своїми домашніми справами, то брати й сестри мають вважати ці справи своїми власними обов’язками; їм не потрібно, щоб лідер просив їх робити ці речі, а вони мають активно й добровільно робити те, що лідер зробити не в змозі. Багато братів і сестер охоче служить цим лідерам під таким зачаруванням і спокусою. Це мета, якої антихристи прагнуть досягти, захоплюючи владу та статус, і це одне із завдань, які вони бажають виконати, й одне з благ, яких вони бажають здобути, захоплюючи владу та статус. Чи багато таких людей? (Так.) Ці люди – сатани. Люди, які не мають істини й не слідують правильним шляхом, здатні на таке, навіть якщо вони мають лише крихту статусу, – чи жалюгідні ці люди? Що ви думаєте про їхній характер? Чи є в них хоч якась совість чи розум?

У деяких церквах є брати й сестри, які зазвичай не живуть у власних домівках, а натомість довго мешкають у домі свого церковного лідера. Чому вони часто живуть у домі свого лідера? Тому що відтоді, як лідер обійняв посаду «лідера», його дім став потребувати постійної домогосподарки. Вони обирають сестру, і ця сестра стає призначеною домогосподаркою для дому лідера. Ця сестра стає домогосподаркою, тож у що перетворюється її обов’язок? Вона не виконує роботу, що належить їй, чи роботу, пов’язану з церквою, а натомість обслуговує всі покоління родини лідера в їхньому повсякденному житті, і вона вважає цілком виправданим те, що вона дбає про домашні справи лідера, і не має щодо цього жодних скарг чи уявлень. То в кому ж тут проблема? Незалежно від того, скільки роботи має церковний лідер або скількома людьми він керує, чи справді він такий зайнятий? Чи справді він не може дати собі раду в повсякденному житті? Навіть якщо й не може, то це його власна справа. Як це стосується когось іншого? Якщо брати й сестри неуважні або ледачі, такі лідери показують їм своє невдоволення й користуються цим, щоб «побесідувати з ними про істину», і через це брати й сестри зазнають обтинання – що тут відбувається? Коли постіль у їхньому домі брудна, брати й сестри мусять її прати, коли в їхньому домі неприбрано, брати й сестри мусять там прибирати, і брати й сестри мусять готувати їжу на час прийому їжі; ці лідери стають неробами, і ось так вони діють як лідери. Коли такі люди мають ці прояви й таку людськість, чи здатні вони прагнути до істини? (Ні.) Чому ні? (Таким людям надто бракує людськості, і вони надто ниці. Вони просто не цікавитимуться істиною.) Якщо вони не цікавитимуться істиною, чому вони стають лідерами? (Вони роблять це, щоб прагнути до репутації та статусу й виставляти себе напоказ.) Ви ж не можете це чітко пояснити, хіба ні? Що за люди можуть експлуатувати братів і сестер, щоб змусити їх працювати на себе й служити собі? Хіба це не одна з очевидних характеристик антихристів? Шукаючи в усьому лише власної вигоди, турбуючись лише про власні здобутки й втрати та не замислюючись, чи відповідає така поведінка істині, чи є в ній людськість, чи догоджає вона Богові, чи можуть брати й сестри отримати з неї якусь користь чи повчання, – вони не замислюються про це, а думають лише про власні здобутки й втрати та про те, чи зможуть вони отримати відчутні блага. Це шлях, яким ідуть антихристи, і це характер антихристів. Це один тип людей, що володіють статусом. Деякі люди не мають статусу й виконують звичайні обов’язки, і коли вони здобувають певну кваліфікацію, вони також хочуть, щоб інші їм служили. Деякі люди виконують кілька ризикованих обов’язків і також хочуть наказувати іншим служити їм. Є також деякі, хто виконує особливі обов’язки і хто розглядає свої обов’язки як основну умову, розмінну монету та своєрідний капітал для того, щоб змусити братів і сестер служити їм. Наприклад, деякі люди володіють особливими професійними навичками, яких інші не вивчили й не засвоїли. Коли вони починають виконувати в Божому домі обов’язок, пов’язаний із цими професійними навичками, вони думають, що відрізняються від інших людей, що їх поставили на важливу посаду в Божому домі, що тепер вони у вищих ешелонах, і вони особливо відчувають, що їхня цінність подвоїлася і що вони шановані. Отже, вони думають, що є певні завдання, які їм не потрібно виконувати самим, що цілком природно наказувати іншим служити їм без винагороди, коли йдеться про такі повсякденні завдання, як приносити їм їжу чи займатися їхнім пранням. Є навіть деякі, хто використовує виправдання, що вони зайняті своїм обов’язком, щоб змусити братів і сестер робити для них те чи інше. Окрім того, що вони абсолютно мусять робити самі, усе інше, у чому вони можуть змусити інших служити їм або що можуть наказати іншим виконати, вони змушують робити інших людей. Чому так? Вони думають: «У мене є капітал, я шанований, я рідкісний талант у домі бога, я виконую особливий обов’язок, і я – головний об’єкт зрощування в домі бога. Ніхто з вас не такий хороший, як я, ви всі на нижчому рівні, ніж я. Я можу зробити особливий внесок у дім бога, а ви не можете. Тому ви маєте служити мені». Хіба це не надмірні й безсоромні вимоги? Кожен плекає ці вимоги у своєму серці, але, звісно, антихристи ще безжальніше й безсоромніше вимагають цього, і як би ви не бесідували з ними про істину, вони від цього не відмовляться. Звичайні люди також мають ці прояви антихристів, і якщо в них є трохи таланту або вони роблять якийсь незначний внесок, вони вважають, що мають право на особливе ставлення. Вони не перуть власний одяг і шкарпетки й змушують інших робити це за них, і вони висувають деякі нерозумні вимоги, що суперечать людськості, – їм так бракує розуму! Ці ідеї та вимоги людей не перебувають у сфері раціональності; якщо поглянути на нижню межу, вони не відповідають стандартам людськості та совісті, а на верхній межі – не відповідають істині. Усі ці прояви можна віднести до категорії прагнення антихристів до власної вигоди. На таке здатен кожен, хто володіє розбещеними характерами, і він також наважується це робити. Якщо в когось є трохи таланту й капіталу і він робить якийсь внесок, він тоді хоче експлуатувати інших, він хоче використати можливість виконання свого обов’язку, щоб прагнути до власних вигод, він хоче, щоб усе було для нього готове, і насолоджуватися щастям і ставленням, що походять від того, що він наказує іншим служити йому. Дехто навіть залишає свої сім’ї та роботу, щоб виконувати свій обов’язок, і в цей час у них розвивається якась незначна хвороба, і, як наслідок, вони стають емоційними й скаржаться, що ніхто про них не турбується й не доглядає за ними. Ти виконуєш свій обов’язок для себе, ти виконуєш свій власний обов’язок і своє власне зобов’язання – як це стосується інших людей? Який би обов’язок людина не виконувала, вона ніколи не робить його для когось іншого чи на службі в когось іншого, і тому ніхто не зобов’язаний служити іншим без винагороди чи виконувати чужі накази. Хіба це не істина? (Так.) Хоча Бог вимагає, щоб люди були люблячими, терплячими й толерантними до інших, людина не може суб’єктивно вимагати цього від інших, і робити так – нерозумно. Якщо хтось може бути толерантним і терплячим до тебе й виявляти до тебе любов без твоїх вимог, то це його справа. Однак, якщо брати й сестри служать тобі, тому що ти цього від них вимагаєш, якщо ти примусово наказуєш їм і експлуатуєш їх або якщо вони служать тобі на основі того, що ти їх обдурив, то проблема в тобі. Деякі навіть користуються можливістю виконувати свій обов’язок і часто використовують це як привід, щоб вимагати речі в деяких заможних братів і сестер, змушуючи їх купувати те чи інше й надавати їм послуги. Наприклад, якщо їм потрібен ще якийсь одяг, вони кажуть братові чи сестрі: «Ти ж умієш шити одяг, чи не так? Піди й поший мені щось». Той брат чи сестра каже: «Тоді діставай гаманець. Ти купиш тканину, а я тобі щось пошию». Вони не дістають грошей, а натомість змушують брата чи сестру купити для них тканину – хіба природа цього вчинку не оманлива? Експлуатація стосунків між братами й сестрами, експлуатація власного капіталу, експлуатація можливості виконувати свій обов’язок, щоб вимагати всіляких послуг і ставлення від братів і сестер, щоб наказувати братам і сестрам працювати на них, – усе це прояви ницого характеру антихристів. Чи можуть такі люди прагнути до істини? Чи можуть вони взагалі змінитися? (Ні.) Можливо, деякі люди, почувши таку Мою бесіду, зрозуміють, що робити так погано, і зможуть трохи стриматися, але чи є стриманість рівнозначною здатності шукати й практикувати істину? Стримувати себе – це лише прийти до усвідомлення й дбати про свій імідж і марнославство. Почувши Мій аналіз, ці люди бачать серйозність проблеми й розуміють, що не можуть знову схибити і що їх розвінчають і відкинуть, якщо вони дозволять братам і сестрам розпізнати їх. Їхнє усвідомлення сягає лише цього моменту, але їхні бажання й жадібність неможливо видалити з їхніх сердець.

Деякі люди думають: «Я докладаю зусиль для дому бога, я зробив так багато внесків у дім бога, я виконую обов’язок, у якому ніхто не може мене замінити. Коли в мене є потреби, брати й сестри та дім бога зобов’язані простягнути мені руку допомоги, щоб задовольнити мої вимоги. У будь-який час вони мають служити мені безумовно й без винагороди». Хіба це не ганебний спосіб мислення? Хіба це не прояв ницого характеру? Наприклад, усі іноді хворіють, але коли деякі люди хворіють, вони ніколи не розповідають про це іншим, а натомість продовжують виконувати свої обов’язки, як і належить. Ніхто не знає й не дбає про них, і вони не скаржаться потайки й не затримують виконання своїх обов’язків. Проте деякі люди вдають, що хворі, навіть коли вони здорові, вони поводяться як імператриці чи знать, намагаючись усіма засобами змусити людей прислужувати їм і роблячи все можливе, щоб отримати особливе ставлення. Вони вдають, що хворі, коли вони здорові, а якщо вони справді захворіють, то це ще більша проблема, бо хтозна, скільки людей тоді постраждає від їхніх рук і скількома вони командуватимуть повсюди. Коли така людина хворіє, це нещастя, що звалюється на всіх: одні готують їй курячий суп, інші роблять їй масаж, треті годують її, а четверті допомагають їй ходити – хіба не багато людей страждає? (Так.) Спочатку це була лише звичайна незначна хвороба, але вони мусять вдавати, що це серйозна смертельна хвороба, – навіщо їм вдавати? Вони так роблять для обману братів і сестер, щоб ті надавали їм послуги, прислужували їм і служили їм. Хіба ці люди не ганебні? (Так.) Чи багато таких людей? Хіба ви всі не такі? (Я ще не розпізнав цього в собі.) Те, що ти цього не розпізнав, доводить, що ви зазвичай не досліджуєте свою поведінку в повсякденному житті, ви не досліджуєте свої думки й природу-сутність і не приймаєте Божого проникливого спостереження. Деякі люди трохи більше втомлюються, виконуючи свої обов’язки, і трохи недосипають уночі, і вони роблять вигляд, ніби це жахлива ситуація. Коли вони встають наступного ранку, то стогнуть: «Минулої ночі я не спав ані хвилини. Останні кілька днів я був такий зайнятий своїм обов’язком, що був надто втомлений, щоб спати. Швидше, нехай хтось зробить мені масаж!». Насправді вони спали шість годин. Які б проблеми в них не були, вони завжди звалюють провину за них на свій обов’язок; чи вони втомлені, чи страждають, чи хворі й почуваються зле, вони завжди звинувачують у цьому свій обов’язок. Чому вони звинувачують свій обов’язок? Це лише для того, щоб здобути якісь переваги, змусити всіх співчувати їм, і тоді вони зможуть виправдано просити людей служити й прислужувати їм. Що це за люди, які завжди хочуть поводитися як імператори та імператриці й змушувати інших прислужувати їм? Ці люди мають ниций характер, і вони огидні. Коли деякі люди почуваються трохи недобре й іноді не можуть нічого їсти, вони роблять вигляд, ніби це надзвичайно серйозно, здіймають величезний галас і негайно знаходять когось, щоб той зробив їм масаж. Коли масаж завдає їм хоч трохи болю, вони кричать і голосно волають, маючи на увазі: «Навіть отримання масажу для мене пов’язане зі стражданням. Якщо бог не дасть мені нагороди й не зробить мене досконалим, то я справді програю!». Коли вони зазнають трохи страждань і платять невелику ціну, то хочуть оголосити про це всьому світові, щоб усі на землі знали. Хіба ти не виконуєш свій обов’язок для себе? Хіба ти не виконуєш свій обов’язок перед Богом? Навіщо ти оголошуєш людям про свої страждання? Хіба це не поверхово? Такі люди мають ниций характер, і вони такі огидні! У чому ще ці люди ниці? Вони також демонструють деякі особливі звички й дивацтва, сподіваючись дати людям зрозуміти, що вони відрізняються від усіх інших, дуже дорогоцінні й потребують великої турботи та захисту. Наприклад, коли хтось каже, що в нього поганий апетит і він нічого не може їсти, така людина хапається за живіт і каже, що в неї теж хворий шлунок, але вона наполегливо виконує свій обов’язок, і наказує комусь поспішити й принести їй ліки для шлунку. Була також одна людина, якій Я сказав: «Бачиш, Я можу їсти лише невеликими порціями, і Мій шлунок не переносить холодної їжі та напоїв». Коли ця людина почула ці Мої слова, вона відповіла: «Твій шлунок не переносить холодного? Мій теж». Я сказав: «Як це твій шлунок не переносить холодного?». Вона сказала: «Щойно я змерзну, у мене болить живіт; він не переносить холодного». Сказавши це, вона почистила банан і проковтнула його за кілька укусів. Я сказав: «Твій шлунок, мабуть, справді неймовірно не переносить холодного, якщо ти з’їдаєш банан за кілька укусів. Чи справді твій шлунок не переносить холодного?». Хіба такі люди не безсоромні й позбавлені раціональності? Якщо людині в її нормальній людськості бракує раціональності й почуття сорому, вона взагалі не людина, а звір. Звірі не можуть зрозуміти істину, і вони не володіють гідністю, достоїнством, совістю й розумом нормальної людськості. Оскільки ці люди не мають сорому чи гідності, коли вони виконують хоч трохи обов’язку й зазнають хоч трохи труднощів, вони хочуть оголосити про це всьому світові, щоб усі визнали їхні зусилля, дивилися на них із новим захопленням і щоб Бог поводився з ними по-особливому, ставився до них доброзичливо й благословляв їх. Водночас хтось має негайно служити їм, відповідати на їхні вимоги й бути готовим прийти на їхній виклик. Коли вони хочуть пити, хтось має налити їм чаю; коли вони голодні, хтось має подати їм їжу. У них завжди має бути хтось, хто їм служить, робить те, що вони кажуть, і задовольняє їхні потреби. Схоже, ніби їхня плоть народилася для когось іншого, і їм по суті потрібен хтось, хто б їм прислужував; ніби їм бракує здатності піклуватися про себе, якщо їм ніхто не прислужує, і вони недієздатні. Коли в них немає нікого, кому можна було б наказати щось робити або кого вони могли б змусити працювати на себе й служити собі, вони відчувають, що їм самотньо й порожньо, і життя не має сенсу чи надії. Коли вони знаходять можливість і виправдання, щоб змусити інших служити й прислужувати їм, вони почуваються задоволеними й щасливими, ніби живуть на сьомому небі. Вони думають, що життя таке чудове, віра в Бога така чудова, що в цьому й полягає сенс віри в Бога і що саме так віруючий має вірити в Бога. Їхнє розуміння обов’язку полягає в тому, що це докладання зусиль і виконання своїх обов’язків на основі того, що інші їм служать і вони можуть вільно командувати іншими, – це і є їхній обов’язок. Вони вважають, що завжди мають отримувати винагороду за свій обов’язок, що вони завжди мають щось здобувати й намагатися щось отримати. Якщо вони не намагаються отримати гроші чи матеріальні речі, то вони намагаються отримати плотські задоволення й радощі, і щонайменше їхня плоть має бути в стані насолоди й комфорту, і тоді вони почуватимуться щасливими, тоді в них буде енергія виконувати свій обов’язок, і вони зможуть виконувати його з певною вірністю. Чи мають такі люди перекручене розуміння істини, чи вони просто не приймають істину через свій ниций характер? (Вони мають ниций характер, тому не приймають істину.) Ці люди – маловіри до мозку кісток, покірні нащадки антихристів і втілення антихристів.

У Божому домі є деякі актори, які у світі любили акторську гру й професію, але не змогли там реалізувати свої амбіції. Тепер вони прийшли в Божий дім, і їхні бажання нарешті здійснилися: вони можуть працювати за улюбленою професією, їхні серця сповнені невимовної радості, і водночас вони дякують Богові за надану їм можливість. Одному з таких людей пощастило домовитися про головну роль, і тоді він відчув себе людиною зі статусом і цінністю і вважав, що має щось заради них зробити. Він дивився, що роблять знаменитості та зірки у світі, як вони поводяться, який у них стиль і який спосіб життя, і копіював та наслідував їх, вважаючи, що це і є жити якісним і шляхетним життям. Отже, з того моменту, як він отримав головну роль і став «зіркою», він почав зазнаватися. До якої міри він зазнавався? Був один незначний випадок, який може пояснити цю проблему. Коли вся знімальна група була готова почати зйомки, одна брова цієї особливої «зірки» була погана намальована, і всім довелося чекати на нього, крутитися навколо нього й служити йому. Минуло десять хвилин, потім двадцять, а зірка вважав, що його брова намальована не дуже добре, тому він змусив візажиста стерти її й намалювати знову. Минула година, і весь акторський склад та знімальна група чекали, поки цій «зірці» добре намалюють брову, перш ніж вони зможуть почати зйомки, – усі мали служити цій людині й крутитися навколо неї. Що це за людина? Це нормальна людина? Це людина з людськістю? Ні. Це людина з табору сатани, він від сатани, і він не з Божого дому. Хіба в Божому домі є зірки? У Божому домі немає зірок, лише брати та сестри; є лише різні обов’язки, немає різниці між високими та низькими посадами. Тож на якій підставі ця одна людина змусила братів і сестер чекати на неї? Одне можна сказати напевно: він думав, що важливіший за інших людей, що його обов’язок вагоміший за обов’язки інших, що без нього виставу неможливо зняти, і що без нього інші люди виконуватимуть свої обов’язки даремно. Ось чому всі інші мали служити йому, платити ціну та проявляти терпіння, щоб чекати на нього, і ніхто не мав скаржитися. Крім браку людськості, звідки такі люди беруть принципи для такої поведінки? Їхні принципи походять від істини та Божих слів чи від людських розбещених характерів? (Від людських розбещених характерів.) Ті, хто походить із табору сатани, не тільки мають розбещені характери сатани, але і їхні вчинки, поведінка та прояви в групах людей також огидні. Чому вони огидні? Вони завжди хочуть заволодіти ситуацією, маніпулювати іншими людьми, змушувати інших крутитися навколо них і робити їх центральною постаттю. Коли вони так роблять, то явно ставлять себе на вищу позицію, ніж усі інші; вони хочуть підноситися над усіма й контролювати всіх. Хіба люди мають таке робити? (Ні.) Хто це робить? (Сатана.) Так робить сатана. Чи є серед істин, де Бог вимагає від людей виконувати свої обов’язки, якась вимога, щоб люди заволодівали ситуацією та контролювали думки й поведінку кожного під час виконання своїх обов’язків? (Ні.) Тож звідки це береться? Це сатанинська природа, з якою люди народжуються. Люди – сатани, і вони володіють цією природою від народження. Їм не потрібно цього вчитися, їм не потрібно, щоб хтось їх цього вчив, і як би ти не бесідував із ними про істину, вони цього не позбудуться. Якось в одного актора кілька пасом волосся не були вкладені, перш ніж він вийшов на сцену для виступу. Він мав гарний зовнішній вигляд, але не виходив на сцену, щоб виступити вчасно; як би брати та сестри не спонукали його, усе було марно. Він вважав себе зіркою, провідним світилом; він змусив усіх платити ціну та витрачати свій час заради цих кількох пасом волосся, і всі мали служити лише йому. Хіба це прояв, який слід мати людині з нормальною людськістю? Яка природа цього вчинку? Хіба він не зазнавався? Він не був відповідальним, він був глухим до будь-яких доводів. На його думку, нічий обов’язок не був таким важливим, як його, і всі мали служити йому. Він думав: «Якщо на укладку цих двох пасом волосся піде цілий день, то вам доведеться чекати на мене цілий день; якщо два дні, то доведеться вам чекати два дні; а якщо все життя, то вам доведеться чекати все життя. Яка там робота та інтереси божого дому – мої інтереси на першому місці! Якщо я не зможу вкласти волосся, то хіба мій імідж не постраждає, коли я стану перед камерою? Мій імідж такий важливий. Інтереси божого дому нічого не значать!» Що це за створіння? Таке створіння ще й скаже: «Я люблю бога, я свідчу про бога, я виконую свій обов’язок для бога, і я зрікаюся всього». Хіба це все не брехня? Вона не може відмовитися від такої дрібниці, як укладка одного-двох пасом волосся, то від чого ж вона може відмовитися? Чого вона може зректися? Усе її зречення – фальшивка! Такі люди абсолютно ірраціональні, вони безсовісні, у них ниций характер, і тим паче вони не здатні любити істину. Оскільки їхня людськість не відповідає стандарту, ніхто не говоритиме з ними про істину, вони цього не гідні, і їхні моральні якості не відповідають стандарту. А з такою низькою людськістю хіба говорити з ними про істину не було б тим самим, що говорити про істину зі свинею чи собакою? Коли вони матимуть якусь людську подобу й зможуть говорити як люди, тоді з ними й говоритимуть про істину, але зараз вони цього не заслуговують. Таких людей безліч, їх досить чимало. То чому ж деякі люди цього не виявляють? Тому що вони ще не скористалися нагодою; лише тому, що їхній рівень і талант настільки посередні, що в них не було шансу опинитися в центрі уваги й вони не здобули якогось капіталу, але у своїх серцях вони плетуть інтриги, їхні плани ще перебувають у стадії зародження. Ось чому в них не було такого викриття. Однак відсутність цього викриття не означає, що в них немає такої природи. Якщо ти не прагнеш до істини й слідуєш шляхом антихристів, то рано чи пізно настане день, коли ти даси волю цьому викриттю. Ти є ти, і бути без людськості – значить бути без людськості; ти не можеш стати людиною з людськістю, прикидаючись, або тому, що в тебе немає таланту й низький рівень. Тому є лише один шлях: коли людина може прийняти істину й прийняти обтинання, тоді її характер може дещо покращитися. Коли вона може постати перед цими фактами, правильно до них підійти, а потім здатна часто досліджувати й перевіряти власну поведінку та найпотаємніші куточки серця, тоді вона може стати кращою й трохи стримувати себе. Якої мети можна досягти, трохи стримуючи себе? Ти не так сильно себе ганьбитимеш, твоя репутація трохи покращиться, люди не відчуватимуть до тебе огиди, Бог не гидуватиме тобою, і так у тебе ще може бути шанс бути спасенним Богом. Хіба це не той мінімум розуму, яким має володіти людина? Хіба людині з крихтою совісті та розуму не легко так практикувати й увійти?

Коли ви чуєте, як Я говорю вам про таких людей, ви почуваєтеся досить спокійно, але якби Я говорив про певних людей серед вас, як би ви тоді почувалися? Чи нормально ви б реагували? Скажу тобі, якщо ти хочеш досягти зміни характеру й увійти в істину-реальність, ти мусиш проходити одну перевірку за іншою. Не недооцінюй цих справ; якщо твоя людськість не відповідає стандарту, то не тільки брати й сестри відчуватимуть до тебе огиду, але й Бог не вдосконалить і не спасе тебе. Найбільш базові умови для того, щоб Бог спас людину, – це щоб вона володіла людськістю, розумом і совістю, і щоб вона знала, що таке сором. Коли така людина приходить перед Бога й чує Його слова, Бог освітить, поведе й направить її. Люди, які не володіють людськістю, совістю, розумом чи почуттям сорому, назавжди будуть негідними прийти перед Бога. Навіть якщо ти слухаєш проповіді й знаєш деякі доктрини, ти однаково не отримаєш просвітлення, і тому ти ніколи не зможеш увійти в істину-реальність. Якщо ти не можеш увійти в істину-реальність, то неважко зрозуміти, що твої надії на спасіння дорівнюють нулю. Якщо ти володієш лише цими проявами антихристів і характером та сутністю антихристів, і в тебе немає жодного з проявів нормальної людськості, яких вимагає від тебе Бог, то ти у великій небезпеці. Якщо ти можеш зіставити себе з кожним із цих проявів і сутностей антихристів, які Я розвінчую, разом з їхніми вчинками та викриттями, якщо ти володієш ними всіма більшою чи меншою мірою, то це для тебе дуже небезпечно. Якщо ти досі не прагнеш до істини й чекаєш, поки тебе охарактеризують як антихриста, тоді з тобою буде повністю покінчено. Що є смертельною хворобою: мати сутність антихриста чи характер антихриста? (Мати сутність антихриста.) Справді? (Так.) Подумайте про це уважно, а потім відповідайте знову. (Мати сутність антихриста й мати характер антихриста – це обидві смертельні хвороби.) Чому це так? (Тому що люди із сутністю антихриста не прагнутимуть до істини, і те саме стосується людей із характером антихриста. Хоч би з якою проблемою стикалися люди з характером антихриста, вони ніколи не зосереджуються на прагненні до істини, і в них немає навіть мінімуму людськості та розуму; такі люди не здатні здобути істину, і вони також не можуть досягти спасіння – це теж смертельна хвороба.) Хто ще хотів би висловитися? (Наскільки я розумію, жодна із цих двох не є смертельною хворобою, але якщо людина не прагне до істини, то саме це і є смертельна хвороба.) Це хороший погляд на це питання. Однак є одна попередня умова: це сутність антихриста – ті люди, які володіють сутністю антихриста, просто не прагнуть до істини, вони маловіри, володіти сутністю антихриста – це найнебезпечніше. Що означає сутність антихриста? Це означає, що ці люди просто не прагнуть до істини; вони прагнуть лише статусу, вони за своєю суттю вороги Бога, вони антихристи, вони втілення сатани, вони дияволи від народження, вони без людськості, вони матеріалісти, вони стандартні маловіри, і такі люди відчувають відразу до істини. Що означає «відчувати відразу до істини»? Це означає, що вони не вірять, що Бог є істина, вони не визнають того факту, що Бог є Творець, і тим паче не визнають того факту, що Бог володарює над усім сущим і всім. Отже, коли таким людям дають шанс прагнути до істини, чи можуть вони це зробити? (Ні.) Оскільки вони не можуть прагнути до істини, і оскільки вони назавжди є ворогами істини та ворогами Бога, вони ніколи не зможуть здобути істину. Бути назавжди нездатним здобути істину – це смертельна хвороба. І всі ті, хто володіє характером антихриста, за своїм характером схожі на тих, хто володіє сутністю антихриста: у них ті самі прояви, ті самі викриття, і навіть спосіб, у який вони виявляють ці прояви та викриття, їхній спосіб мислення, їхні уявлення та фантазії про Бога – усе однакове. Однак, незалежно від того, чи можуть люди, які володіють характером антихриста, прийняти істину й визнати той факт, що Бог є Творець, доки вони не прагнуть до істини, їхній характер антихриста стає смертельною хворобою, і саме через це їхній фінал буде таким самим, як і в тих, хто має сутність антихриста. Проте, на щастя, серед тих, хто має характер антихриста, є деякі, хто володіє людськістю, розумом, совістю та почуттям сорому, хто любить позитивне й володіє умовами для того, щоб бути спасенним Богом. Оскільки ці люди прагнуть до істини, вони досягають зміни характеру, відкидають свої розбещені характери й відкидають свій характер антихриста, тому їхній характер антихриста більше не є для них смертельною хворобою, і є імовірність, що вони будуть спасенні. За яких обставин можна сказати, що володіння характером антихриста є смертельною хворобою? Для цього є передумова: хоча ці люди визнають існування Бога, вірять у Боже володарювання, вірять у все, що говорить Бог, і все це визнають, і можуть виконувати свої обов’язки, є одна вада: вони ніколи не практикують істину й не прагнуть до істини. Тож їхній характер антихриста стає для них фатальним і може забрати їхнє життя. Що стосується людей із сутністю антихриста, то незалежно від обставин, ці люди не можуть любити істину чи приймати істину, і вони ніколи не зможуть здобути істину. Ти розумієш? (Так.) Ти розумієш. Повтори Мені. (Люди із сутністю антихриста за своєю суттю є ворогами Бога. Вони абсолютно не є людьми, які люблять і можуть прийняти істину, і вони ніколи не зможуть здобути істину, тому для них їхній характер антихриста є смертельною хворобою. Тоді як для певних людей, які володіють характером антихриста, за умови, що вони володіють людськістю, розумом, совістю та почуттям сорому, люблять позитивне й прагнуть до істини, а потім досягають зміни характеру через прагнення до істини, вони слідують правильним шляхом, і для них їхній характер антихриста не є смертельною хворобою. Усе це визначається сутністю цих людей і шляхом, яким вони слідують.) Тобто люди із сутністю антихриста ніколи не зможуть прагнути до істини, і вони ніколи не зможуть досягти спасіння, тоді як людей із характером антихриста можна розділити на два види: один вид прагне до істини й може досягти спасіння, а інший зовсім не прагне до істини й не може досягти спасіння. Ті, хто не може досягти спасіння, усі є трудівниками; певні вірні трудівники можуть залишитися, і можливо, їх чекатиме інший результат.

Чому люди із сутністю антихриста не можуть досягти спасіння? Тому що ці люди не визнають істини й не визнають, що Бог є істина. Ці люди не визнають, що є позитивні речі, і вони не люблять позитивних речей. Натомість вони люблять нечестиві та негативні речі; вони є втіленням усього нечестивого й негативного, і вони є виразниками всього негативного й нечестивого, і саме тому вони відчувають відразу до істини, ворожі до істини й ненавидять істину. Чи можуть вони прагнути до істини з такою сутністю? (Ні.) Тому неможливо змусити цих людей прагнути до істини. Чи можливо перетворити одну тварину на іншу? Наприклад, чи можливо перетворити кота на собаку чи мишу? (Ні.) Миша завжди буде мишею, часто ховатиметься в норах і житиме в тіні. Кіт завжди буде природним ворогом миші, і цього не можна змінити – цього ніколи не можна змінити. Проте серед тих, хто має характер антихриста, є деякі, хто любить істину та позитивні речі, хто готовий докласти всіх зусиль, щоб практикувати й прагнути до істини; вони практикують усе, що говорить Бог, вони слідують, хоч би як Бог їх вів, вони роблять усе, що просить Бог, шлях, яким вони слідують, повністю відповідає шляху, якого вимагає Бог, і вони прагнуть відповідно до напрямку та цілей, указаних Богом. Що стосується інших, то, крім того, що вони не прагнуть до істини, вони також слідують шляхом антихриста, і неважко зрозуміти, яким буде фінал цих людей. Вони не тільки не здобудуть істини, але й утратять шанс бути спасенними – які ж жалюгідні ці люди! Бог дає їм шанси, а також забезпечує їх істиною та життям, але вони не цінують цього й не слідують шляхом до вдосконалення. Річ не в тім, що Бог віддає перевагу одним людям перед іншими й не дає цим людям шансів, а радше в тому, що вони не цінують цих шансів і не діють так, як вимагає Бог, і тому втрачають можливість бути спасенними. Тому їхній характер антихриста стає фатальним і призводить до того, що вони втрачають життя. Вони думають, що розуміння деяких доктрин і демонстрація деяких зовнішніх дій та хорошої поведінки означає, що Бог не розглядатиме питання їхнього характеру антихриста, що вони можуть його приховати, і що зрештою їм, природно, не потрібно практикувати істину й вони можуть робити все, що хочуть, і можуть діяти відповідно до власного розуміння, методів і бажань. Зрештою, хоч би які шанси Бог їм давав, вони наполегливо тримаються власного курсу, слідують шляхом антихриста й стають ворогами Бога. Вони стають ворогами Бога не тому, що Бог визначив їх такими від самого початку – Бог спочатку не давав їм жодного визначення, тому що в Божих очах вони не були Його ворогами чи людьми із сутністю антихриста, а були радше просто людьми із сатанинськими, розбещеними характерами. Хоч би скільки істин Бог висловлював, вони однаково не линуть до істини у своєму прагненні. Вони не можуть ступити на шлях спасіння, а натомість слідують шляхом антихриста й зрештою втрачають шанс бути спасенними. Хіба це не прикро? Це так прикро! Ці люди такі жалюгідні. Чому вони жалюгідні? Вони розуміють кілька слів і доктрин і думають, що розуміють істину; вони платять невелику ціну й демонструють хорошу поведінку, виконуючи свій обов’язок, і думають, що практикують істину; у них є певний талант, рівень і дари, і вони можуть говорити деякі слова й доктрини, виконувати певну роботу, виконувати певні особливі обов’язки, і вони думають, що здобули життя; вони можуть витримати трохи страждань і заплатити невелику ціну, і вони помилково думають, що можуть коритися Богові й віддавати все заради Бога. Вони використовують свою зовнішню хорошу поведінку, свої дари та слова й доктрини, якими вони себе озброїли, щоб замінити практику істини, – це їхня найбільша проблема, їхня фатальна вада. Це змушує їх помилково вважати, що вони вже стали на шлях спасіння і що вони вже володіють духовним зростом і життям. У будь-якому разі, якщо ці люди зрештою не зможуть досягти спасіння, то їм нема кого звинувачувати, крім себе; причина цього полягає в тому, що вони самі не зосереджуються на істині, не прагнуть до істини й більш ніж готові слідувати шляхом антихристів.

Зараз є деякі люди, які, прослухавши проповіді протягом 30 років, досі не знають, що таке істина, а що таке доктрина. Коли вони відкривають рота, усе, що вони говорять, – це порожні теорії, слова для повчання інших і порожні гасла, і вони завжди говорять лише про те, як вони терпіли страждання й платили ціну в минулому, так хизуючись своїм старшинством. Вони ніколи не говорять про самопізнання, про те, як вони приймають обтинання, як вони виявляють розбещені характери, як вони змагаються за славу й вигоду або які вияви характеру антихриста в них є. Вони ніколи про це не говорять; вони говорять лише про свої внески й не говорять про свої переступи. Хіба ці люди не у великій небезпеці? Деякі люди слухали проповіді 20 чи 30 років і досі не знають, що таке істина-реальність або що означає коритися Божим улаштуванням та упорядкуванням, і тому Я підозрюю, що в цих людей може не бути здатності розуміти Божі слова. Прослухавши проповіді протягом 30 років, вони думають, що мають духовний зріст, але коли в них немає статусу, вони однаково можуть бути негативно налаштованими, і наодинці вони плакатимуть і скаржитимуться, і можуть навіть закинути свою роботу. Вони слухали проповіді протягом 30 років, та коли їх відсторонюють, вони досі можуть бути дратівливими й нерозумними та протистояти Богові. Що вони зрозуміли, прослухавши проповіді стільки років? Якщо вони не зрозуміли, що таке істина, прослухавши стільки проповідей, то хіба вони не вірили даремно? Ось що називається безтолковою вірою!

14 березня 2020 року