II. Інтереси антихристів

Б. Їхня власна репутація та статус

Минулого разу ми бесідували про дев’ятий пункт різних проявів антихристів. Коротко пригадаймо ту бесіду. На скільки підпунктів ми розділили інтереси антихристів для нашого розбору? (На три підпункти. Перший – власна безпека антихристів, другий – їхня власна репутація та статус, а третій – вигоди.) Інтереси, що стосуються антихристів, охоплюють ці три підпункти: їхня власна безпека, статус і їхні особисті вигоди – чи не так? (Так.) Перший підпункт, їхня власна безпека, відносно легко зрозуміти. Він стосується небезпечних обставин, з якими вони стикаються, і зачіпає прямі інтереси антихристів: їхню особисту безпеку. По суті, ми закінчили бесідувати про цей підпункт. Другий підпункт – це їхня власна репутація та статус. Минулого разу ми бесідували про деякі з його проявів, але в досить загальних рисах. Гадаю, що всі ви маєте лише концептуальне сприймання та знання цього підпункту. Якщо Я не наведу вам кілька прикладів і не надам детального, конкретного аналізу, ви можете мати лише трохи доктринального й буквального розуміння цього аспекту сутності та проявів антихристів і не бути здатними розпізнати жодного із цих реальних, конкретних відкриттів і проявів. З вашої точки зору, коли йдеться про бесіду на ці теми, що конкретніше, то краще, чи не так? (Так.) Ви любите слухати готовеньке; ви не любите, коли доводиться в чомусь розбиратися. Чи ви робите якусь домашню роботу, прослухавши ці проповіді? Якщо Я бесідуватиму занадто детально, чи не здаватиметься вам, що Я занадто педантичний і багатослівний? Ви можете сказати: «Ти справді недооцінюєш наш IQ; невже в нас такий низький рівень? Достатньо навести один-два приклади. Крім того, коли йдеться про аналіз сутності антихристів, ми вже чимало бесідували про те, що пов’язано з їхньою любов’ю до статусу та влади. Чому наша бесіда про інтереси антихристів також торкається цієї теми? Хіба це не надто повторювано й прискіпливо? Чи справді необхідно про це бесідувати?». Насправді невелике повторення – це непогано. Якщо ми бесідуватимемо з усіх боків, ви матимете глибше розуміння цього аспекту сутності антихристів. Ба більше, бесідуючи про істину, не можна ухилятися повторення. Є деякі істини, про які бесідують роками, а люди так і не входять у них. Чи правильно завжди прагнути уникати повторень і завжди шукати нові стилі та вирази? (Неправильно.) Сама істина тісно пов’язана з життям людей. Усі різноманітні речі та розбещені характери, які люди виявляють у своєму житті, їхні прояви, а також погляди й ставлення, які вони мають до всіляких речей, щодня постійно повторюються знову і знову. Бесіда про істину й аналіз різного змісту та сутностей із різних точок зору є абсолютно корисними для входження людей в істину. Минулого разу ми просто й у загальних рисах побесідували про другий підпункт інтересів антихристів: їхня власна репутація та статус. Сьогодні Я наведу кілька прикладів, щоб ми могли детально про це побесідувати. Звісно, якщо ви здобули якесь нове розуміння або отримали якесь одкровення чи світло на основі Моєї бесіди, або якщо ви бачили якісь відповідні приклади у власному досвіді чи житті, ви також можете взяти участь у бесіді. Далі проаналізуймо конкретно з точки зору інтересів антихристів, що саме антихристи виявляють, коли йдеться про їхню власну репутацію та статус, які розбещені характери антихристи виявляють і якими способами антихристи виявляють такі природи-сутності.

Леліяння антихристами власної репутації й статусу набагато більше, ніж у звичайних людей: це щось притаманне їхньому характеру-сутності; це не тимчасовий інтерес, не скороминущий вплив їхнього оточення – це щось у їхньому житті, у їхніх кістках, і тому це їхня сутність. Це означає, що в усьому, що роблять антихристи, вони в першу чергу дбають про власну репутацію та статус і ні про що інше. Для антихриста статус і престиж – це його життя, це мета, до якої вони прагнуть упродовж свого життя. Що б він не робив, він завжди в першу чергу думає про таке: «Що буде з моїм статусом? А з моєю репутацією? Якщо я це зроблю, чи дасть це мені хорошу репутацію? Чи підвищить мій статус в очах людей?». Це перше, про що думає така людина, що переконливо доводить, що вона має характер і сутність антихристів і тільки через це вона так розглядає ці питання. Можна сказати, що для антихристів репутація і статус не є якоюсь додатковою вимогою, а тим паче якимись зовнішніми речами, без яких вони могли б обійтися. Вони є частиною природи антихристів, вони в їхніх кістках, в їхній крові, вони їм внутрішньо притаманні. Антихристам не байдуже, чи мають вони репутацію і статус; це не їхнє ставлення. Тоді яким є їхнє ставлення? Репутація і статус тісно пов’язані з їхнім повсякденним життям, з їхнім повсякденним станом, із тим, до чого вони прагнуть щодня. Для антихристів статус і репутація – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо володіння доброю репутацією та високим статусом. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від таких речей. Це справжнє обличчя антихристів і їхня сутність. Їх можна було б помістити в первісний ліс глибоко в горах, але вони однаково не відмовилися б від свого прагнення до репутації і статусу. Їх можна помістити в будь-яку групу людей, і єдине, про що вони будуть здатні думати, – це все ж репутація і статус. Хоча антихристи теж вірять у Бога, вони вважають прагнення до репутації і статусу рівноцінним вірі в Бога й надають цим двом речам такого ж значення. Тобто, йдучи шляхом віри в Бога, вони також прагнуть власної репутації і статусу. Можна сказати, що у серцях антихристів прагнення до істини в їхній вірі в Бога – це прагнення до репутації і статусу, а прагнення до репутації і статусу – це також прагнення істини; здобути репутацію і статус – значить здобути істину й життя. Коли їм здається, що вони не мають ні слави, ні вигоди, ні статусу, що ніхто на них не рівняється, не поважає їх і не слідує за ними, то вони дуже засмучуються, вважають, що у вірі в Бога немає ні сенсу, ні цінності, і кажуть собі: «Невже така віра в бога марна? Хіба я не безнадійний?». У своєму серці вони часто розраховують такі речі. Вони розраховують, як їм викроїти собі місце в Божому домі, як здобути в церкві високу репутацію, як вони можуть змусити людей слухати, коли вони говорять, і підтримувати їх, коли вони щось роблять, і як вони можуть змусити людей слідувати за ними, куди б вони не пішли, і як вони можуть отримати вагомий голос у церкві, а також славу, вигоду й статус – у своїх серцях вони дійсно зосереджуються на таких речах. Саме такого шукають ці люди. Чому вони завжди вважають таке важливим? Прочитавши слова Божі, послухавши проповіді, невже вони дійсно не розуміють усього цього, невже вони дійсно не здатні розпізнати все це? Невже слова Бога й істина дійсно не здатні змінити їхні уявлення, ідеї й точки зору? Справа зовсім не в цьому. Проблема лежить у них самих і цілковито пов’язана з тим, що вони не люблять істину, тому що в глибині душі вони відчувають відразу до істини, і, як наслідок, вони абсолютно несприйнятливі до істини, що визначено їхньою природою-сутністю.

Послухавши Божі слова й істину, антихристи, здається, знаходять напрямок у своїх серцях. Але що це за так званий напрямок насправді? Це вони отримують своєрідний інструмент або, можна сказати, своєрідну корисну зброю, яка дає їм змогу бути ще більш упевненими в отриманні статусу. Отже, вони використовують цю можливість, щоб більше слухати, більше читати, більше вчитися, більше бесідувати й більше практикувати, і поступово доходять до того, що можуть говорити про багато слів і доктрин і проповідувати купу так званих проповідей, які запам’ятовуються і змушують людей шанувати їх. Щойно вони осягають ці доктрини, які люди вважають хорошими з точки зору їхнього буквального значення, схоже, ніби вони вхопилися за рятівний круг і знайшли напрямок і світло світанку. Отже, антихристи слухають проповіді й читають Божі слова не заради їхньої практики чи для того, щоб слідувати Божому Слову, і вони, звісно, роблять це не для того, щоб зрозуміти Його наміри. Вони роблять це для того, щоб завоювати людей і заманити більше людей поклонятися їм і слідувати за ними, використовуючи Божі слова або ці теорії, які вони вважають духовними, або проповідуючи піднесені проповіді. Непомітно Божі слова, істина та Його шлях стають для цих людей своєрідним каналом, своєрідною драбиною та своєрідним інструментом, які ці люди використовують для отримання статусу та престижу серед інших. Тому, як на це не подивись, ви не зможете знайти в антихристах жодної справжньої віри чи справжньої покори. Навпаки, хоч би скільки зусиль вони докладали, слухаючи проповіді й читаючи Божі слова, і хоч би якою «благочестивою» здавалася їхня віра в Його слова, є одне, що не можна заперечувати: коли антихристи це роблять, їхній намір і план полягає не в тому, щоб слідувати Божій волі, і вже точно не в тому, щоб добре виконувати свої обов’язки; вони не бажають бути найменшими з послідовників чи створеними істотами, які слухняно й сумлінно приймають Боже доручення та Його володарювання й улаштування. Натомість вони просто хочуть використовувати це, щоб досягти своїх особистих цілей, здобути місце в серцях інших і позитивну оцінку перед Богом – це все, чого вони хочуть. Отже, хоч би як антихристи проповідували Божі слова, і хоч би якими правильними, піднесеними, духовними та відповідними до людських смаків були їхні проповіді, у них не буде жодної практики та входження. Водночас їхнє прагнення до статусу й репутації приноситиме дедалі більше й більше «плодів». Чому Я так кажу? Я кажу це тому, що хоч би що робили такі люди, хоч би чого вони досягали великими зусиллями, напрямок і цілі, яких вони прагнуть, а також мотив і відправна точка, які вони плекають у глибині свого серця щоразу, коли діють, не можуть бути відокремлені від статусу й репутації, що так тісно переплетені з їхніми власними інтересами.

Кажуть: що посієш, те й пожнеш. Хоч би який добрий рівень і дари мали антихристи, хоч би які благочестиві та духовні прояви вони демонстрували, оскільки вони плекають амбіції та жагу володарювати й контролювати Божих обранців і оскільки вони не прагнуть до істини, а шукають лише репутації та статусу, чи можуть вони практикувати згідно з Божими вимогами? Чи можуть вони у своїх діях відповідати стандартам, яких вимагає Бог? (Ні.) То до яких наслідків насправді призведуть їхні вчинки та поведінка? (Безперечно, до того, що вони створять власне незалежне царство й самі всім заправлятимуть.) Правильно. Хоч би що робили антихристи, кінцевий результат саме такий. Отже, що спричиняє такий наслідок? Переважно це пов’язано з їхньою нездатністю прийняти істину. Хоч би як їх обтинали, судили чи карали, антихристи не приймуть цього у своїх серцях. Хоч би що вони робили, антихристи завжди мають власні цілі й наміри, вони завжди діють за власним планом, а їхнє ставлення до впорядкувань і роботи Божого дому таке: «У тебе може бути тисяча планів, але в мене є одне правило»; усе це визначається природою антихристів. Чи можуть антихристи змінити свій менталітет і діяти згідно з істинами-принципами? Це було б абсолютно неможливо, хіба що Вишнє прямо вимагатиме від них цього, і в такому разі вони зможуть неохоче, з необхідності, щось зробити. Якби вони не робили зовсім нічого, їх би розвінчали й відсторонили. Лише за таких обставин вони здатні виконати трохи реальної роботи. Таке ставлення антихристи мають до виконання обов’язків; таке ж ставлення вони мають і до практики істини: коли практика істини їм вигідна, коли всі їх за це схвалять і захоплюватимуться ними, вони неодмінно підуть назустріч і зроблять щось для годиться, щоб це виглядало більш-менш прийнятно для інших. Якщо практика істини не приносить їм користі, якщо ніхто цього не бачить і вищі лідери цього не бачать, то в такі моменти про практику істини не може бути й мови. Їхня практика істини залежить від контексту й ситуації, і вони розмірковують, як це зробити так, щоб це було видно іншим, і наскільки великою буде вигода; вони мають хитромудре осягнення цих речей і можуть пристосовуватися до різних ситуацій. Вони повсякчас думають про власну славу, вигоду й статус і зовсім не рахуються з намірами Бога, і в цьому вони не дотягують до практики істини й дотримання принципів. Антихристи звертають увагу лише на власну славу, вигоду, статус, особисті інтереси, і для них неприйнятно не отримати жодної вигоди чи не виставити себе напоказ, а практика істини для них обтяжлива. Якщо їхні зусилля не визнають, і навіть якщо вони працюють на очах у інших, їхньої роботи не бачать, то вони взагалі не практикуватимуть жодної істини. Якщо робота організована безпосередньо домом Божим, і в них немає іншого вибору, окрім як виконувати її, вони все одно беруть до уваги, чи піде вона на користь їхньому статусу й репутації. Якщо вона є сприятливою для їхнього статусу й може покращити їхню репутацію, вони вкладають у цю роботу все, що в них є, і добре справляються з нею; вони відчувають, що вбивають двох зайців одним пострілом. Якщо робота не приносить користі для їхньої слави, вигоди чи статусу і якщо неналежне виконання роботи може дискредитувати їх, вони шукають спосіб або виправдання, щоб уникнути її виконання. Незалежно від того, який обов’язок виконують антихристи, вони завжди дотримуються одного принципу: вони мають отримати якусь вигоду в плані репутації, статусу чи їхніх інтересів, і не мають зазнати жодних збитків. Вид роботи, який найбільше подобається антихристам, – коли їм не потрібно страждати або платити жодну ціну, і є користь для їхніх репутації та статусу. Загалом, незалежно від того, що вони роблять, антихристи в першу чергу враховують свої власні інтереси й діють лише після того, як усе продумали; вони не коряться істині по-справжньому, щиро й абсолютно без компромісів, але роблять це вибірково та за певної умови. Що це за умова? Йдеться про те, що їхні статус і репутація мусять бути захищені й вони не мають понести жодних утрат. Тільки після виконання цієї умови вони вирішать і виберуть, що робити. Тобто антихристи серйозно замислюються над тим, як ставитися до істин-принципів, Божих доручень і роботи Божого дому, або як мати справу з тим, із чим вони стикаються. Вони не думають про те, як задовольнити Божі наміри, як не завдати шкоди інтересам Божого дому, як задовольнити Бога або як принести користь братам і сестрам; над такими речами вони не замислюються. Над чим замислюються антихристи? Над тим, чи матиме місце вплив на їхній власний статус і репутацію, і чи буде знижено їхній престиж. Якщо якісь вчинки, відповідні до істин-принципів, приносять користь роботі церкви й братам та сестрам, але можуть призвести до того, що постраждає власна репутація антихриста, і багато людей зрозуміють його справжній духовний стан та дізнаються, якою є його справжня природа-сутність, тоді він безумовно не буде діяти відповідно до істин-принципів. Якщо виконання певної реальної роботи змусить більшу кількість людей сформувати щодо нього високу оцінку, поважати його і захоплюватися ним, дозволить йому здобути ще вищий престиж або наповнить його слова владою і змусить більше людей підкорятися йому, тоді антихрист вирішить чинити в такий спосіб; у протилежному разі він ніколи не прийме рішення нехтувати своїми власними інтересами на користь інтересів дому Божого або братів і сестер. Такою є природа-сутність антихристів. Хіба це не егоїстично й ницо? Антихристи вважають свій статус і репутацію надважливими в будь-якій ситуації. Ніхто не може з ними конкурувати. Антихрист ладний удатися до будь-яких методів, аби вони тільки дали йому змогу залучити людей на свій бік і змусити інших йому поклонятися. Якщо Божі обранці шанують і схвалюють когось іншого за свідчення про Бога, антихристи також використають цей метод, щоб завоювати людей. Але антихристи не володіють істиною чи практичним досвідом, тому вони ламають голову, вигадуючи низку теорій, що свідчать про Бога, заснованих на людських фантазіях, розповідаючи про те, який великий Бог, як сильно Бог любить людину, яку ціну Бог платить, щоб спасти людину, і як сильно Бог упокорюється й ховається. Після того, як вони так свідчать про Бога, результат, якого вони досягають, полягає в тому, що люди ще більше їх шанують, і в їхніх серцях стає більше місця для них і не залишається місця для Бога. Якщо вони бачать, що розмови про самопізнання можуть змусити більше людей довіряти їм, рівнятися на них і шанувати їх, вони часто говоритимуть про пізнання себе й часто аналізуватимуть себе. Вони аналізуватимуть той факт, що вони – диявол, що вони – не люди, що в них немає розуму, що вони не прагнуть до істини й що вони не володіють істиною. Вони бесідуватимуть на кілька облудних, незначних тем, щоб увести інших в оману, завоювати їхню довіру й змусити більше людей хвалити їх і рівнятися на них. Ось як діють антихристи. Якщо певний метод обміну досвідним свідченням дасть їм змогу здобути схвалення й захоплення інших людей, вони без вагань його використають. Вони справді зосередяться, докладуть зусиль і ламатимуть голову над цим методом. Підсумовуючи, їхня мета й мотив усього, що вони роблять, обертаються лише навколо статусу й репутації. Хоч би йшлося про їхню зовнішню мову, методи, поведінку чи про певний вид думок, поглядів або метод прагнення, усе це обертається навколо репутації та статусу. Ось так і працюють антихристи.

Якщо хтось посягає на репутацію чи статус антихристів і позбавляє їх цього, для них це питання навіть серйозніше, ніж спроба забрати їхнє життя. Хоч би скільки проповідей вони слухали, хоч би скільки Божих слів читали, вони не відчуватимуть суму чи жалю через те, що ніколи не практикували істину й ішли шляхом антихристів, ані через те, що володіють природою-сутністю антихристів. Натомість вони завжди ламають голову над тим, як здобути статус і підвищити свою репутацію. Можна сказати, що все, що роблять антихристи, робиться для того, щоб виставити себе напоказ перед іншими, а не робиться перед Богом. Чому Я так кажу? Тому що такі люди настільки люблять статус, що ставляться до нього як до самого свого життя, як до мети всього свого життя. Ба більше, оскільки вони так сильно люблять статус, вони ніколи не вірять в існування істини, і можна навіть сказати, що вони категорично не плекають жодної віри в існування Бога. Отож, хоч би як вони розраховували здобути репутацію та статус і хоч би як намагалися використовувати облудну подобу, щоб обманювати людей і Бога, у глибині свого серця вони не мають ані усвідомлення, ані докору, не кажучи вже про якусь тривогу. У своєму послідовному прагненні до репутації та статусу вони також свавільно заперечують те, що зробив Бог. Чому Я так кажу? У глибині серця антихристи вірять: «Уся репутація та статус здобуваються власними зусиллями. Лише здобувши міцну опору серед людей, а також репутацію та статус, вони можуть насолоджуватися божими благословеннями. Життя має цінність лише тоді, коли люди здобувають абсолютну владу та статус. Лише це означає жити як людина. Навпаки, було б марно жити так, як сказано в слові божому, – коритися божому володарюванню й улаштуванням в усьому, охоче стояти на позиції створеної істоти та жити як нормальна людина, – ніхто б не шанував таку людину. Статус, репутацію та щастя людини треба здобувати у власній боротьбі; за них треба боротися й хапатися з позитивним і проактивним ставленням. Ніхто інший тобі їх не дасть – пасивне очікування може призвести лише до невдачі». Ось як розраховують антихристи. Такий характер антихристів. Сподіватися, що антихристи приймуть істину, визнають помилки та по-справжньому покаються, – марно; вони абсолютно на це не здатні. Антихристи мають природу-сутність сатани, і вони ненавидять істину, тому хоч би куди вони йшли, навіть на край світу, їхні амбіції в прагненні до репутації та статусу ніколи не зміняться, як не зміняться і їхні погляди на речі чи шлях, яким вони йдуть. Дехто каже: «Є кілька антихристів, які можуть змінити свої погляди на це». Чи правильне це твердження? Якщо вони справді можуть змінитися, чи є вони досі антихристами? Ті, хто має природу антихриста, ніколи не зміняться. Ті, хто має характер антихриста, зміняться лише тоді, коли прагнутимуть до істини. Деякі люди, що йдуть шляхом антихриста, коять якесь зло, що заважає роботі церкви, і хоча їх характеризують як антихристів, після того, як їх відсторонять, вони відчувають справжнє каяття, вирішують почати нове життя, і після періоду розмірковування, самопізнання та покаяння вони зазнають певних реальних змін. У такому разі цих людей не можна характеризувати як антихристів; вони просто мають характер антихриста. Якщо вони прагнуть до істини, вони можуть змінитися. Однак можна з упевненістю сказати, що більшість із тих, кого церква охарактеризувала як антихристів, вичистила чи виключила, по-справжньому не покається й не зміниться. Якщо хтось із них і змінюється, то це поодинокі випадки. Дехто запитає: «Тоді чи були ті поодинокі випадки неправильно охарактеризовані?». Це неможливо. Зрештою, вони скоїли якесь зло, і цього не можна списати з рахунку. Однак, якщо вони здатні по-справжньому покаятися, готові виконувати обов’язок і мають справжнє свідчення свого покаяння, церква все ж може їх прийняти. Якщо ці люди категорично відмовляються визнавати провину чи каятися після того, як їх охарактеризували як антихристів, і продовжують усіляко виправдовувати себе, то характеризувати їх як антихристів – точно й абсолютно правильно. Якби вони тоді визнали свої помилки й відчули справжнє каяття, як би церква могла охарактеризувати їх як антихристів? Це було б неможливо. Хоч би ким вони були, хоч би скільки зла накоїли чи наскільки серйозними були їхні помилки, те, чи буде людина визначена як антихрист, чи як така, що має характер антихриста, залежить від того, чи здатна вона прийняти істину й обтинання і чи має вона справжнє каяття. Якщо вона може прийняти істину й прийняти обтинання, якщо вона має справжнє каяття і готова все своє життя трудитися для Бога, то це справді свідчить про певне покаяння. Таку людину не можна характеризувати як антихриста. Чи можуть ті достеменні антихристи справді прийняти істину? Категорично ні. Саме тому, що вони не люблять істину й відчувають відразу до неї, вони ніколи не зможуть полишити репутацію та статус, що так тісно переплетені з усім їхнім життям. Антихристи твердо вірять у своїх серцях, що лише з репутацією та статусом вони мають гідність і є справжніми створеними істотами, і що лише зі статусом вони будуть винагороджені та короновані, гідні Божого схвалення, здобудуть усе й будуть справжньою людиною. Чим антихристи вважають статус? Вони вважають його істиною; вони розглядають його як найвищу мету, до якої мають прагнути люди. Хіба це не проблема? Люди, які можуть бути так одержимі статусом, є достеменними антихристами. Вони – того ж роду, що й Павло. Вони вірять, що прагнення до істини, пошук покори Богові та прагнення до чесності – усе це процеси, що ведуть до найвищого можливого статусу; це лише процеси, а не мета й стандарт того, як жити як людина, і все це робиться виключно для того, щоб Бог бачив. Це розуміння безглузде й сміховинне! Лише абсурдні люди, які ненавидять істину, могли породити таку сміховинну ідею.

Коли йдеться про антихристів, хоч би про який аспект істини ви бесідували, їхній спосіб сприйняття та розуміння відрізнятиметься від способу людей, що прагнуть до істини. Почувши істину, люди, що прагнуть до неї, думають: «Я не володію цим аспектом істини, і я можу пов’язати із собою цей стан, який викрив Бог. Чому, послухавши це, я відчуваю стільки каяття й такий борг перед Богом? Я досі далекий від прагнення до істини й зовсім не близький до того, щоб по-справжньому коритися. Я дуже наляканий; це стало для мене тривожним дзвінком. Я думав, що останнім часом у мене все досить добре, і не підозрював, що насправді я не той, хто практикує істину, і не той, хто догоджає Богові. Відтепер я мушу бути обережним і розважливим, зосереджуватися на молитві перед Богом і благати Його про керівництво та освітлення. Я не маю іти своїм власним шляхом. Я збираюся глибоко ввійти в цей аспект істини, і в мене ще є простір для зростання. Я сподіваюся, що Бог організує середовище, яке дасть мені змогу діяти краще та запропонувати свою щирість і вірність». Ось як думають люди, що прагнуть до істини. Отже, як антихристи сприймають різні види істин? Почувши Божі слова, що докоряють людині, що вони думають? «Я не дуже добре із цим упорався, я щось проґавив у своїх діях, і з’явилися помилки. Скільки людей про це знає? Божі слова були сказані досить чітко; чи означає це, що він побачив мене наскрізь? Ну, це не дуже добрий результат; це не те, чого я хочу. Якщо бог побачив мене наскрізь, чи знає про це хтось іще? Якщо хтось дізнався, це було б ще гірше. Якщо знає лише бог, але не знає ніхто інший, – то це нормально. Якщо деякі люди почують ці слова бога, що розвінчують людину, і пов’яжуть їх зі мною та застосують до мене, це погано позначиться на моїй репутації. Мені треба придумати спосіб це виправити. Як я можу це виправити?». Антихристи розмірковують так. Наприклад, послухавши, як Бог бесідує про те, що люди мають бути чесними, антихрист одразу подумає: «Лише дурні намагаються бути чесними людьми. Як така розумна людина, як я, може бути чесною? Чесні люди – це недотепи й ідіоти; вони кажуть усе, що спаде на думку, розповідають іншим усе й дозволяють їм усе зрозуміти. Я б ніколи так не зробив! Те, що бог каже, що ми маємо бути чесними людьми, – відносно, тому я просто буду мудрою людиною, і край. Щодо того, щоб бути чесною людиною, я просто вибірково вирішуватиму, коли нею бути. Я розповім про деякі речі, але не говоритиму про всі ті таємниці та приховані речі, які я плекаю глибоко в серці, речі, які могли б змусити людей зневажати мене, якби я про них розповів. Яка користь від того, щоб бути чесною людиною? Я не думаю, що в цьому є якісь переваги. Деякі люди завжди аналізують себе, намагаючись бути чесними й говорити чесно, і виносять на світло свої розбещені характери, але вони не здобули божої благодаті, і коли їх слід обтинати, їх однаково обтинають; бог не дає їм жодного додаткового возвеличення». Вони розмірковують і розмірковують: «Мені доведеться обрати інший шлях. Це не той шлях, яким я маю іти; я просто залишу його іншим. Як така розумна людина, як я, може так жити?». Хоч би який аспект істини почув антихрист, які розрахунки він робить у своєму серці? Чи може він чисто сприйняти цю істину? Чи здатний він прийняти її як істину в глибині свого серця? Категорично ні. Антихристи постійно розраховують і планують, а також безперервно спостерігають. Як вони зрештою реагують? Вони змінюються залежно від ситуації, пристосовуються до обставин, улесливі й слизькі у стосунках з іншими людьми та діють у цілковитій таємниці. Хоч би що вони робили, хоч би про що думали чи що розраховували в глибині душі, вони не можуть допустити, щоб про це знали інші чи Бог; вони не можуть оголити це перед Богом, не кажучи вже про те, щоб чітко розповісти про це людям, – вони вважають, що це їхня особиста справа. Отож антихристи – це той вид людей, які категорично не здатні практикувати істину. Вони не тільки самі не практикують істину, а й зневажають тих, хто її практикує, ба більше, вони глузують із тих, кого обтинають за якісь відхилення в практиці істини, за те, що ті пішли неправильним шляхом чи зробили помилки, і здаля сміються з них. Вони не вірять у Божу праведність, не кажучи вже про те, що в різних способах, якими Він поводиться з людьми, є істина та Його любов; антихристи в це не вірять. На їхню думку, усе це – брехня, призначена для обману людей; вони вважають, що все це лише своєрідні виправдання, купа висловів, що гарно звучать. І чому вони часто потай радіють? «На щастя, я не настільки дурний, щоб усе віддавати; на щастя, я не розповів про ті брудні, огидні речі, які плекаю глибоко всередині; на щастя, я досі тримаюся за свій статус і репутацію, докладаю всіх зусиль, щоб до них прагнути, і метушуся заради них. Якби я не метушився заради себе, то хто б про мене подумав?». Антихристи не тільки лукаві, а й нечестиві, вони відчувають відразу до істини і порочні за характером; тобто всі аспекти розбещених характерів, що проявляються в розбещених людях, в антихристах були підтверджені й «піднесені» ще на один крок. Якщо ви хочете подивитися на розбещені характери людства, знайдіть антихриста, щоб проаналізувати його й поспілкуватися з ним; це найкращий спосіб проілюструвати проблему й найкращий спосіб побачити наскрізь розбещену сутність розбещеного людства та обличчя сатани. Якщо ти візьмеш антихриста за яскравий приклад, проаналізуєш його й пізнаєш, ти зможеш зрозуміти все це ясніше.

Прагнення антихристів до статусу й репутації значно перевершує прагнення звичайних людей, те ж саме стосується і їхньої жаги до статусу й репутації. Звичайні люди не мають такої величезної жаги до статусу й репутації, тоді як в антихристів ця жага надзвичайно сильна й очевидна. Щойно ти поспілкуєшся з антихристом, поговориш із ним і проведеш із ним час, його природа-сутність розвінчається перед твоїми очима, і ти одразу побачиш його наскрізь. Ось наскільки велика їхня жага. Коли твоє спілкування з ними поглибиться, ти відчуєш до них огиду й відцураєшся їх. Зрештою, ти не тільки відцураєшся їх, а й навіть засудиш і проклянеш. Антихристи – це недобрі істоти; вони – вороги Бога, а також вороги всіх, хто прагне до істини. Антихристи відчувають відразу до істини й здатні на будь-які погані вчинки заради статусу й репутації. У всьому, що вони роблять, вони маскуватимуться, наслідуватимуть і підіграватимуть залежно від ситуації, йдучи на компроміси заради статусу й репутації. Самі душі й сутності таких людей брудні; вони огидні. Вони не мають ані крихти любові до істини чи позитивних речей. Водночас вони використовують позитивні речі та проповідування правильних слів і доктрин, щоб уводити людей в оману, аби здобути репутацію та статус і задовольнити свою жагу й амбіції. Це поведінка й сутність антихристів. Ти не можеш бачити, як виглядає сатана, як сатана поводиться у світі й має справу з людьми, і яка в сатани природа-сутність; ти не знаєш, що таке сатана в очах Бога. Це не проблема; усе, що тобі треба зробити, – це спостерігати й аналізувати антихриста, і ти побачиш усе це: природу-сутність сатани, потворне обличчя сатани, а також нечестя й порочність сатани – усе це стане тобі видно. Антихристи – це живі сатани; це живі демони.

1. Як антихристи ставляться до того, що їх обтинають

Антихристи плекають величезні амбіції та жагу, коли йдеться про статус і репутацію, й інші вважають це неймовірно огидним і мерзенним. Цього достатньо, щоб продемонструвати, що природа-сутність антихриста дуже потворна й нечестива. Отже, які конкретні прояви ілюструють природу-сутність антихриста? По-перше, поміркуймо про те, як антихристи ставляться до того, що їх обтинають. (Вони ненавидять це й не приймають.) Як саме вони це ненавидять? Розкажіть детальніше. (Був один антихрист, який накоїв чимало зла, і коли брати й сестри взялися розвінчувати деякі з його проявів, він анітрохи не покаявся, був дуже непоступливим і не відчував ані найменшого каяття. Він навіть відчував, що його скривдили. Ось такий прояв я бачив.) Це класичний прояв антихриста. Типове ставлення антихристів до обтинання полягає в тому, що антихристи категорично відмовляються приймати чи визнавати його. Скільки б зла вони не робили, скільки б шкоди не завдавали роботі Божого дому та життю-входженню обраних Богом людей, вони не відчувають ані найменшого каяття й навіть не думають, що вони щось винні. Із цієї точки зору, чи мають антихристи людськість? Аж ніяк. Вони завдають усілякої шкоди обраним Богом людям і підривають роботу церкви – обрані Богом люди бачать це ясно як день, і вони бачать, як антихристи роблять лихі вчинки один за одним. І все ж антихристи не приймають і не визнають цього факту; вони вперто відмовляються зізнатися, що роблять помилки чи несуть відповідальність. Хіба це не прояв того, що вони відчувають відразу до істини? Антихристи відчувають відразу до істини до такої міри – скільки б поганих речей вони не коїли, вони вперто відмовляються це визнати й залишаються непоступливими до кінця. Це достатньо доводить, що антихристи ніколи не ставляться до роботи Божого дому серйозно та не приймають істину. Вони прийшли не для того, щоб вірити в Бога; вони слуги сатани, які прийшли заважати роботі Божого дому й переривати її. У серцях антихристів – лише репутація та статус. Вони вважають, що якщо вони визнають свою помилку, то їм доведеться взяти на себе відповідальність, і тоді їхній статус і репутація будуть серйозно підірвані. Як наслідок, вони опираються зі ставленням «заперечуй до самої смерті». Як би люди їх не розвінчували чи не аналізували, антихристи роблять усе можливе, щоб це заперечити. Словом, свідоме їхнє заперечення чи ні, з одного боку, така поведінка розвінчує антихристову природу-сутність, яка полягає в тому, що антихристи відчувають відразу до істини та ненавидять її. З іншого боку, ця поведінка показує, наскільки антихристи дорожать власним статусом, репутацією й інтересами. А як же вони ставляться до роботи й інтересів церкви? Зневажливо та безвідповідально. У них немає нітрохи совісті та розуму. Хіба ухиляння антихристів від відповідальності не демонструє ці проблеми? З одного боку, ухиляння від відповідальності свідчить про їхню природу-сутність: вони відчувають відразу й ненависть до істини, а з іншого – про відсутність совісті, розуму та людськості. Як би завада та лихі вчинки антихристів не шкодили життю-входженню їхніх братів і сестер, антихристи не відчувають жодних докорів і ніколи про це не шкодують. Що це за істоти? Якби вони хоч трохи визнавали свої помилки, це можна було б вважати за дещицю совісті та розуму, але антихристам бракує навіть цієї дрібки людськості. То як ви думаєте, що це за істоти? Антихристи – це дияволи за сутністю. Скільки б шкоди вони не завдавали інтересам Божого дому, вони цього не бачать. Вони нітрохи не сумують через це у своєму серці, не докоряють собі, а тим більше не почуваються винними. Це абсолютно не те, що має спостерігатись у нормальних людей. Вони – дияволи, а дияволи позбавлені будь-якої совісті чи розуму. Скільки б поганого вони не робили і яких би великих збитків не завдавали роботі церкви, вони категорично відмовляються це визнавати. Вони вважають, що таке визнання означало б, що вони зробили щось не так. Вони думають: «Хіба я міг би зробити щось не так? Я б ніколи не зробив нічого поганого! Якщо мене змусять визнати свою помилку, хіба це не було б образою моєї гідності? Хоча я й був причетний до того інциденту, я не був його причиною і не був головним відповідальним. Шукай, кого хочеш, але не варто приходити до мене. У будь-якому разі я не можу визнати цю помилку. Я не можу взяти на себе цю відповідальність!» Вони думають, що якщо визнають свою помилку, то їх засудять, винесуть їм смертний вирок і відправлять у пекло та в озеро вогняне і сірчане. Скажіть Мені, чи можуть такі люди прийняти істину? Чи можна очікувати від них справжнього покаяння? Як би інші не бесідували про істину, антихристи однаково опираються їй, виступають проти неї та кидають їй виклик у глибині своїх сердець. Навіть після того, як їх відстороняють, вони й досі не визнають своїх помилок і не демонструють жодних проявів покаяння. Коли про цю справу згадують через 10 років, вони досі не знають себе й не визнають, що зробили помилку. Коли про цю справу згадують через 20 років, вони досі не знають себе й досі намагаються виправдовуватися та захищатися. І що ще огидніше, коли про цю справу згадують через 30 років, вони досі не знають себе й досі намагаються сперечатися та виправдовуватися, кажучи: «Я не робив помилки, тому не можу її визнати. Це була не моя відповідальність; я не маю її нести». І на превеликий подив усіх, через 30 років після того, як їх відсторонили, ці антихристи досі плекають ставлення опору тому, як церква з ними вчинила. Навіть через 30 років вони зовсім не змінилися. Тож як вони провели ці 30 років? Невже вони не читали Боже слово чи не розмірковували над собою? Невже вони не молилися Богові чи не звірялися Йому? Невже вони не слухали проповідей і бесід? Невже вони позбавлені розуму й не мають мислення нормальної людськості? Як вони провели ці 30 років – справжня загадка. Через тридцять років після того, як стався інцидент, вони досі сповнені образи, думаючи, що брати й сестри скривдили їх, що Бог їх не розуміє, що Божий дім погано з ними повівся, створив їм проблеми, ускладнив їм життя й несправедливо їх звинуватив. Скажіть Мені, чи можуть такі люди змінитися? Вони абсолютно не можуть змінитися. Їхні серця сповнені ворожості до позитивних речей, а також опору й протидії. Вони вважають, що, розвінчуючи їхні лихі вчинки та обтинаючи їх, інші люди завдали шкоди їхній гідності, зганьбили їхню репутацію та завдали величезної шкоди їхній репутації та статусу. Вони ніколи не прийдуть перед Бога, щоб молитися, шукати й визнавати власні помилки в цій справі, і ніколи не матимуть ставлення покаяння чи визнання своїх помилок. Тим паче вони не приймуть суд і кару Божих слів. Сьогодні вони досі плекають непокору, невдоволення та образи, виправдовуючись перед Богом, і просять Бога виправити ці кривди, розкрити цю справу й розсудити, хто саме мав рацію, а хто – ні, аж до того, що через цю справу вони навіть сумніваються в Божій праведності та заперечують її, а також сумніваються у факті, що в Божому домі панує істина й Бог, і заперечують його. Це остаточний фінал обтинання антихристів, – то чи приймають вони істину? Вони зовсім не приймають істини; вони категорично проти того, щоб приймати її. Із цього ми бачимо, що природа-сутність антихриста полягає у відразі до істини та ненависті до неї.

Оскільки антихристи не приймають обтинання, чи мають вони якесь знання про нього? Коли вони бесідують про цей аспект істини, що вони кажуть? Чого вони вчать інших? Вони кажуть: «Обтинання людей – це один із методів, які бог використовує, щоб удосконалювати їх. Це дає людям змогу краще пізнати себе. Коли людей обтинають, вони мають це приймати й коритися цьому беззастережно. Ті, хто не приймає обтинання, – це люди, які бунтують проти бога й не люблять істину. Якщо ти хочеш практикувати істину, ти спершу мусиш прийняти обтинання; саме так бог удосконалює людей, і кожна людина мусить це пережити. Можна сказати, що прийняття обтинання – це один із найкращих шляхів практики для людей, щоб зрозуміти істину й тим самим досягти самопізнання та задовольнити бога. Ким би ти не був – лідером чи звичайним віруючим – і хоч би який обов’язок ти виконуєш, ти мусиш готуватися до того, що тебе обтинатимуть. Якщо ти не можеш прийняти обтинання, це доводить, що ти – людина без духовного зросту, дитина. Кожен, хто може прийняти обтинання, – це зріла доросла людина, що володіє життям і здатна бути вдосконаленою». Ці гучні слова вилітають з уст антихристів, наче удари молота, і звучать вони чудово! Але що це за слова? Чи є хоч один рядок, який вони промовляють, істиною? Чи можете ви це розрізнити? Ви ж теж часто таке кажете, чи не так? (Так.) Скажіть Мені, що це за слова? (Доктрини.) Використайте поширену фразу, щоб узагальнити й визначити, що таке доктрини. (Гасла.) Можете придумати ще якісь фрази? (Марні, теоретичні слова.) Ще якісь? (Це все сміття й нісенітниці.) Правильно, це визначення влучає в саму суть і є життєво правдивим. Це називається повсякденною мовою: доктрини – це все нісенітниці. Що мається на увазі під словом «нісенітниці»? Пусті слова. Насправді як ми це характеризуємо? Як слова й доктрини. Ці слова, які промовляють антихристи, – це просто слова й доктрини. Коли йдеться про обтинання, вони можуть часто виголошувати такі доктрини, але чи доводить це, що вони мають справжнє розуміння та сприйняття цього? Щойно ви чуєте, як вони промовляють ці слова, ви знаєте, що вони не мають жодного реального розуміння обтинання. Їхня здатність виголошувати таку купу сміття показує, що вони не прагнуть до істини. Якби їх справді обтинали, вони б у жодному разі цього не прийняли. Ставлення антихриста до обтинання – це ставлення ворожості й опору; вони абсолютно не приймають його й не коряться йому як істині. Для них це було б образою їхньої гідності та честі.

Чи є у вас інші приклади того, як антихристи ставляться до обтинання? (Коли деяких антихристів обтинають, на поверхні може здаватися, що вони пізнають себе, але між рядками в цьому буде софістика й намагання ввести людей в оману. Іноді, якщо вони зробили помилку, вони скажуть: «Бог допустив, щоб це сталося, кожен має коритися божому володарюванню». Іноді антихристи навіть висувають фальшиві зустрічні звинувачення, кажучи: «Не можна шукати, на чому підловити лідерів і працівників, або висувати до них надто високі вимоги». Антихристи кажуть таке, намагаючись увести людей в оману й не дати людям розрізнити їх.) Це один із проявів – тобто антихристи перекручують неправильне на правильне, перевертають біле й чорне з ніг на голову. Налякані тим, що люди побачать їхні проблеми наскрізь, антихристи поспішають вдаватися до софістики й використовують усілякі словесні хитрощі, щоб увести людей в оману, збентежити їхні думки й затуманити їхній зір, щоб утримувати їх від будь-якого знання чи розрізнення щодо того, що вони зробили, і тим самим зберегти свій високий статус і добру репутацію в думках людей. Це таке саме ставлення, про яке ми щойно говорили, – щодо того, як антихристи абсолютно не зміняться, коли їх обітнуть або коли вони зробили помилку чи пішли неправильним шляхом. Які ще є приклади? (Антихристи затаюють образу на будь-кого, хто їх обтинає, і згодом можуть навіть шукати нагоди, щоб помститися й напасти на них.) Нападки й помста – це ще один прояв. Як це пов’язано з тим, що антихристи захищають власний статус і репутацію? Чому вони хочуть нападати й мститися? (Той, хто їх обтинав, розвінчав усе зло, яке вони накоїли, і справжні факти справи; він зашкодив їхньому статусу й репутації та зруйнував образ, який був у серцях людей, тому вони затаюють на нього образу.) Правильно, саме в цьому й полягає зв’язок. Вони думають, що люди, які їх обтинали, зачепили їхню гордість, поставили їх у незручне становище, зруйнували їхню репутацію та серйозно підірвали їхній статус у думках інших, розвінчавши їх перед такою кількістю людей. Це і є причина їхньої помсти. У цій справі постраждали їхня репутація та статус, і щоб вилити свою образу й ненависть у серцях, вони шукають нагоди напасти на людей, які їх розвінчали та обтинали, і помститися їм. Які ще прояви демонструють антихристи? (Деякі антихристи також особливо хитрі. Коли хтось їх обтинає, вони можуть не суперечити йому й не робити жодних заяв на поверхні, і насправді може здатися, що вони починають щось про себе розуміти, але згодом вони продовжуватимуть коїти ті самі лихі вчинки, що й раніше, і ніколи по-справжньому не покаються. Вони створюють таку видимість, щоб уводити людей в оману.) Це ще один прояв. Певний тип антихристів робить саме так. Вони думають собі: «Поки є життя, є й надія. Я поки що виявлю терпіння й не дам тобі побачити мене наскрізь. Якщо я відверто суперечитиму тобі й відмовлятимусь прийняти обтинання, ти скажеш, що я – людина, яка не практикує й не любить істину, і якби це стало відомо, це вплинуло б на мою репутацію. Якби наші брати й сестри дізналися, вони, безперечно, відмовилися б прийняти керівництво людини, яка абсолютно не любить істину. Я мушу спершу створити добрий образ. Коли мене обтинатимуть і хтось розвінчуватиме будь-які мої помилки чи переступи, я мовчки стерплю й удаватиму, що приймаю це, киваючи головою на знак згоди, не даючи нікому побачити мене наскрізь чи дізнатися, що я насправді думаю. Потім я можу створити видимість, пролити кілька сліз і сказати щось про те, що я в боргу перед богом, і зам’яти цю справу. Так брати й сестри думатимуть, що я – людина, яка приймає істину, і я зможу по праву й далі бути лідером – і тоді моя репутація та статус будуть збережені, чи не так?» Усе, що вони роблять, – це видимість. Чи сказали б ви, що таких людей легко побачити наскрізь? (Їх нелегко побачити наскрізь.) Потрібен певний час спостереження та взаємодії з ними, щоб побачити, чи захищають вони інтереси Божого дому, коли стикаються з проблемами, і чи справді вони практикують відповідно до істин-принципів. Як би добре чи правильно вони не говорили на поверхні, це лише тимчасово; рано чи пізно їхні справжні думки вийдуть на світло. Навіть якщо Бог їх не викриє, хіба можуть антихристи так щільно приховувати свої справжні думки та свою природу-сутність? Хіба можуть вони приховувати їх усе життя? Це було б неможливо; рано чи пізно це вийде на світло. Тому, якими б нечестивими чи хитрими не були антихристи, доки вони плекають наміри й мотиви та йдуть проти істини у своїх діях, їх зрештою розрізнять і побачать наскрізь люди, які розуміють істину. Такі антихристи – найхитріші з усіх; на поверхні здається, що вони приймають істину й позитивні речі, але насправді в глибині своїх сердець і за своєю сутністю вони не люблять істину й навіть відчувають відразу до позитивних речей та істини. Оскільки вони красномовні, більшість не може їх розрізнити, і лише люди, які розуміють істину, здатні розрізнити й побачити наскрізь таку людину. Чи є ще якісь приклади? (Був один антихрист, який бачив, що його співробітники мають кращий рівень і краще виконують роботу, ніж він. Щоб убезпечити свій статус, він таємно перекручував факти й виносив судження про своїх співробітників і напарників, уводячи людей в оману, залучаючи їх на свій бік і змушуючи слухати його. Це призвело до взаємної недовіри серед його співробітників. Вони більше не співпрацювали гармонійно, і в жодному аспекті роботи не було досягнуто жодних результатів. Коли лихі вчинки антихриста були розвінчані, він не тільки відмовився це прийняти, а й навіть вигадував виправдання та намагався ухилитися від відповідальності. Було очевидно, що він зробив би будь-що заради своєї репутації та статусу; скільком би братам і сестрам він не зашкодив і як би сильно не заважав роботі Божого дому й не переривав її, йому було байдуже, не кажучи вже про те, щоб перейматися чи відчувати провину. У нього не було ані крихти людськості чи розуму.) Коротко кажучи, антихристи без вагань жертвують інтересами будь-кого, щоб захистити власну репутацію та статус. Навіть якщо їм доведеться переступити через усіх, щоб зберегти свій статус, вони зроблять це без жодних вагань. Коли йдеться про захист їхньої репутації та статусу, їм байдуже, живуть інші люди чи вмирають, а робота Божого дому та інтереси церкви просто не існують у їхніх умах і зовсім не входять у сферу їхніх міркувань. Із цих дій ми бачимо, що антихристи – не люди Божого дому; вони – невіруючі, що прослизнули всередину. Божий дім – не їхній дім, тому жодні його інтереси не мають до них жодного стосунку. Вони просто хочуть досягти своєї мети – володарювати й контролювати людей, а також задовольнити свої особисті амбіції та жагу в Божому домі. Оскільки антихристи мають таку природу-сутність, вони категорично не приймуть обтинання й не приймуть жодного аспекту істини.

З прикладів, які ми щойно навели, ви бачите, що амбіції та жага антихристів до репутації та статусу є вродженими. Антихристи народжуються такими, з такою природою-сутністю. Вони абсолютно не вчаться цього після народження, і це не є наслідком їхнього оточення. Це схоже на те, як деякі хворі люди не набувають своїх хвороб після народження, а натомість успадковують їх. Такі хвороби неможливо вилікувати. Антихристи народжуються з амбіцією прагнути до репутації та статусу, і вони нічим не відрізняються від перевтілень царів-дияволів. Антихристи відчувають відразу до істини та ненавидять її, і вони зовсім не приймають суд і кару Бога. Тому, з яким би обтинанням вони не зіткнулися, вони його не приймуть. Якщо їх обтинає звичайний брат чи сестра, вони ще менше захочуть це прийняти. Вони вважають: «Ти не маєш права мене обтинати, ти не гідний! Скільки днів ти вже віруючий? Коли я став віруючим, ти ще навіть не народився! Коли я став лідером, ти ще навіть не почав вірити в бога!» Ось таке ставлення вони плекають до того, що їх обтинають брати й сестри. Вони зосереджуються на кваліфікації та старшинстві й на цих підставах відкидають обтинання. Тож чи можуть вони прийняти його, коли їх обтинає Вишнє? Виходячи з їхньої природи-сутності, вони й цього не приймуть. Хоча на поверхні вони можуть нічого не говорити, їхні серця, безперечно, чинитимуть опір і відмовлятимуться. У цьому немає жодних сумнівів. Коли вони справді стикаються з обтинанням від Вишнього, найпоширеніший прояв антихристів – це відчайдушно сперечатися й сваритися на свій захист, щоб ухилитися від відповідальності, навіть обманюючи Вишнє й приховуючи речі від тих, хто нижче за них, щоб вийти сухими з води. Антихристи часто використовують підхід обману Вишнього та приховування речей від тих, хто нижче за них, щоб уникнути обтинання від Вишнього. Наприклад, якщо в церкві багато проблем, вони ніколи про них не доповідають. Якщо їхні брати й сестри хочуть доповісти про ці проблеми, антихристи не дозволяють їм, і кожен, хто це робить, стикається з їхнім придушенням і виключенням. Унаслідок цього більшість людей змушена залишатися осторонь, не розв’язувати проблеми й поводитися як безвідмовні люди. Антихристи замовчують усі проблеми церкви, тримаючи їх у цілковитій таємниці, і не дозволяють Вишньому втручатися чи розпитувати. Антихристи також максимально стримують упорядкування роботи від Вишнього й не передають їх далі та не впроваджують. Якщо упорядкування роботи від Вишнього зовсім не впливають на їхню особисту репутацію чи статус, вони можуть зробити кілька поверхових оголошень і робити все абияк, але, безперечно, не впроваджуватимуть їх насправді. Якщо упорядкування роботи від Вишнього становлять загрозу для їхньої репутації та статусу або мають на них певний вплив, тоді антихристи мусять подумати. Вони мусять обміркувати, як діяти, щодо кого діяти й коли діяти. Вони мусять ретельно зважувати ці речі, знову й знову прораховуючи їх у своїх думках. Якщо в роботі церкви виникають якісь проблеми, антихристи знають, що їх обов’язково обітнуть або навіть відсторонять, коли Вишнє дізнається про ці проблеми, тому вони їх приховують і не доповідають про них Вишньому. Їм абсолютно байдуже, який вплив чи шкоду ці проблеми завдадуть роботі Божого дому, якщо їх не розв’язати; їм байдуже, яких збитків зазнає робота Божого дому. Вони не думають про те, який спосіб дій принесе користь роботі Божого дому чи задовольнить Бога, вони думають лише про власну репутацію та статус, про те, як Вишнє дивитиметься на них і ставитиметься до них, і як захистити свою репутацію та статус, щоб вони не постраждали. Ось як антихристи дивляться на речі й думають про проблеми, і це повністю відображає їхній характер. Тому антихристи категорично не доповідатимуть правдиво про проблеми, що є в церкві або виникають у їхній роботі. Яку б роботу вони не виконували, з якими б труднощами не стикалися, або якщо вони стикаються із ситуаціями, з якими не знають, як упоратися, або де не знають, який вибір зробити, виконуючи цю роботу, вони приховуватимуть і ховатимуть це, боячись, що Вишнє скаже, що їхній рівень надто низький, або дізнається про їхню реальну ситуацію, або обітне їх за те, що вони не впоралися з цими труднощами чи ситуаціями й не вирішили їх вчасно. Антихристи нехтують інтересами Божого дому та роботою церкви, щоб уникнути обтинання від Вишнього. Вони без вагань жертвують роботою та інтересами церкви, щоб зберегти свій статус і засоби до існування, а також щоб забезпечити собі добре враження Вишнього про них. Їм байдуже, що вони затримують поступ роботи церкви або впливають на нього, і тим паче їм байдуже до життя-входження Божих обранців. Хоч би з якими труднощами стикаються брати й сестри або які проблеми є в їхньому житті-входженні, антихристи не можуть їх розв’язати й не шукатимуть у Вишнього. Вони чітко знають, що приховування проблем і залишення їх нерозв’язаними затримає поступ роботи церкви, вплине на нього та завдасть збитків життю братів і сестер, але вони це ігнорують і не переймаються цим. Які б серйозні проблеми не виникали в церкві, вони ніколи про них не доповідають, натомість щосили намагаються їх приховати й замовчати. Якщо брати й сестри виявляють їхні лихі вчинки й пишуть листи з доповідями про них, антихристи ще більше намагаються приховати й замовчати ці листи. Яка їхня мета в приховуванні та замовчуванні цих листів? Це збереження свого статусу, захист своєї репутації та престижу, а також утримання всього, що вони мають на той момент. Для них бути відстороненими або отримати від Вишнього оцінку, що вони не придатні для своєї роботи, – це як втратити життя й бути засудженими до смерті, це як дійти до кінця шляху у своїй вірі в Бога. Тому, що б не сталося, вони ніколи не шукають у Вишнього. Натомість вони вигадують способи приховати всі проблеми у своїй роботі й не дати Вишньому дізнатися про них. Хіба ця їхня практика не дуже мерзенна? Вони вважають, що добрий лідер в очах Бога й Вишнього мусить бути людиною, яка ніколи не має жодних проблем чи труднощів, яка може добре впоратися з усіма справами й придатна для будь-якої роботи. Вони думають, що добрий лідер ніколи не скаржиться на труднощі й не шукає щодо проблем, і що добрий лідер абсолютно мусить бути досконалою, бездоганною людиною в думках Бога й Вишнього, яка може добре виконувати роботу без того, щоб Вишнє мусило її обтинати. Отже, вони затято захищають свій статус, сподіваючись справити добре враження на Вишнє й змусити Вишнє помилково повірити, що вони придатні до своєї роботи, що вони можуть узяти на себе свою роботу й що великих проблем не виникне, і тому думати, що немає потреби безпосередньо розпитувати про їхню роботу чи давати їм вказівки, і, звичайно, немає потреби їх обтинати. Антихристи хочуть створити собі такий образ, щоб змусити інших помилково повірити, що Бог вірить у них і довіряє їм усе, що Він доручає їм важливі завдання й має до них велику довіру, аж до того, що Він не хоче їх обтинати, боячись, що їхній негатив і недбалість вплинули б на роботу. Антихристи змушують братів і сестер думати, що вони – популярні люди в Божому домі й церкві та важливі фігури в Божому домі. Чому вони хочуть нав’язати таку ілюзію та видимість братам і сестрам? Щоб змусити людей поважати їх і поклонятися їм, щоб вони могли насолоджуватися благами статусу в церкві, а також високим статусом і сприятливим ставленням, аж до того, що вони можуть зайняти місце Бога. Вони часто кажуть братам і сестрам: «Бог не може говорити з вами особисто, він не може спуститися на ваш рівень і особисто виконувати роботу, і він не міг би жити поруч із вами й наставляти вас у всіх різних речах, з якими ви стикаєтеся у своєму повсякденному житті. Тож хто виконуватиме ці конкретні завдання? Хіба не такі лідери й працівники, як ми?» Роблячи все можливе для захисту свого статусу, вони часто кажуть таке й висловлюють такі ідеї, щоб брати й сестри повністю й безсумнівно вірили їм і довіряли. Яка природа цієї їхньої практики? Хіба це не обман Вишнього та приховування речей від людей, що нижче за них? (Так.) У цьому й полягає хитрість їхнього підходу. Більшість людей має низький рівень, вони не розуміють істину, не можуть розрізнити антихристів і можуть бути лише введені в оману й використані антихристами. Якби антихристи прямо намагалися ввести людей в оману, кажучи: «Вишнє справді вірить у мене, вони слухають мене в усіх питаннях», люди могли б бути трохи настороженими й мати трохи розрізнення щодо них, але антихристи не говорять так прямо. Вони використовують певний спосіб мовлення, щоб увести людей в оману й змусити їх помилково повірити, що Вишнє, мабуть, вірить у них і довіряє їм, щоб доручити їм лідерську роботу. Безтолкові люди, які позбавлені розрізнення й не прагнуть до істини, потрапляють на цей гачок і слідують за ними. І коли щось трапляється, ці безтолкові не моляться Богові й не шукають істину в Божих словах, натомість вони приходять до антихристів, просячи антихристів показати їм шлях і вибрати для них дорогу. Це мета, якої антихристи хочуть досягти своїми діями. Якщо в церкві немає кількох людей, які розуміють істину, щоб розрізнити й розвінчати антихристів, більшість людей сліпо віритиме їм, поклонятиметься їм, слідуватиме за ними та житиме під їхнім контролем. Це так небезпечно! Якщо хтось буде введений в оману й контрольований антихристом протягом трьох-п’яти років, його життя зазнає великих збитків. Якщо він буде введений в оману й контрольований антихристом протягом восьми-десяти років, то він буде повністю зруйнований; навіть якщо він захоче виправитися, у нього не буде шансу.

Антихристи часто вводять людей в оману, схиляють їх на свій бік і контролюють їх, стверджуючи, що вони – популярні люди в Божому домі, яких Бог поставив на важливі посади, яких Він цінує і яким довіряє, щоб досягти своєї мети – завжди насолоджуватися статусом і вічно мати вирішальне слово. Чого антихристи бояться найбільше? Найбільше вони бояться втратити свій статус і здобути погану репутацію. Вони бояться, що брати й сестри подумають, що вони не прагнуть до істини, що в них дуже низький рівень, що вони не мають духовного розуміння, не виконують жодної справжньої роботи й не здатні її виконувати. Ось що антихристи найбільше жахаються почути. Коли антихристи чують такі заяви й твердження, вони впадають у паніку й навіть дратуються, іноді доходячи до того, що влаштовують істерику, кажучи: «У мене низький рівень, тож іди й використовуй, кого можеш; я однаково не можу виконувати цю роботу! Хіба бог не праведний? Я вірив у нього всі ці роки, залишив заради нього сім’ю та кар’єру й стільки віддав заради всіх вас, моїх братів і сестер. Чому ви навіть не можете сказати про мене справедливого слова?» Вони вже не могли б приділяти жодної уваги своїй репутації та статусу, а ще вони не намагаються більше прикриватися чи прикидатися; їхня потворність виявляється вповні. Виплеснувши свій гнів, вони витирають сльози й думають: «О ні, я зганьбив себе. Треба відновити позиції!» Потім вони продовжують прикидатися, продовжують вивчати гарні гасла й доктрини, слухати, читати, проповідувати й уводити людей в оману. Вони відчувають, що мусять урятувати свою репутацію та статус, і сподіваються, що одного дня, коли настане час виборів, брати й сестри досі думатимуть про них, згадають їхні добрі справи, пам’ятатимуть ціну, яку вони заплатили, і слова, які вони сказали. Це абсолютно безсоромно, правда? Та їхня стара природа зовсім не змінилася, чи не так? Чому антихристи ніколи не змінюються? Це визначається їхньою природою-сутністю, вони не можуть змінитися; ось такі вони є. Коли їхні амбіції та жага повністю розвіюються, як дим, вони влаштовують істерики, а потім починають поводитися набагато краще. Я нещодавно запитав, як справи в однієї людини, і деякі брати й сестри сказали, що він поводився дуже добре. Що означало «поводився добре»? Це означало, що останнім часом він поводився набагато краще й діяв набагато краще, ніж раніше; він більше не створював проблем, не нападав на людей і не боровся за статус, а вчився говорити з людьми лагідніше, скромніше й тихіше. І він використовував правильні слова, щоб допомогти іншим, а в повсякденному житті виявляв до них особливу турботу й піклування. Він ніби перетворився на зовсім іншу людину. Але чи справді він змінився? Ні. То що ж це були за практики? (Зовнішня добра поведінка.)

Після того як деяких антихристів викривають і всі їхні лихі вчинки виходять на світло, вони, побачивши братів і сестер, кажуть: «Я відчуваю, що останнім часом бог мене просвітив та освітив, і я в справді хорошому стані. Я відчуваю глибоку ненависть до своїх попередніх учинків і ніколи не зможу забути чи відпустити втрати, яких я завдав своїм братам і сестрам. Мені дуже сумно». Кажучи це, вони заливаються слізьми й навіть беруть на себе ініціативу просити братів і сестер обтинати їх, кажучи: «Не турбуйтеся, що я слабкий. Якщо ви побачите, що я роблю щось не так, то обтинайте мене, я можу це прийняти – я можу прийняти це від бога; я не триматиму на вас образи». Вони перейшли від упертої відмови, опору й непокори обтинанню з боку братів і сестер, від сповнених образою виправдань і суперечок на свій захист, до активного прагнення того, щоб їх обтинали. Це досить швидка зміна ставлення, чи не так? Чи означає це, що вони відчувають каяття? Судячи з такого ставлення, схоже, що вони зробили розворот, тож ти маєш їх обтинати. Це може допомогти їм усвідомити помилки, яких вони припустилися в минулому, і допоможе їм пізнати себе. У цей момент ти маєш допомогти їм, проявивши щирість, і сказати: «Я бачу, що останнім часом ти поводишся досить добре. Я поговорю з тобою від щирого серця. Якщо щось із того, що я скажу, буде неправильним і ти не зможеш цього прийняти, то не зважай; якщо ж ти вважатимеш мої слова правильними, то прийми їх від Бога. Мій намір – допомогти тобі, а не добивати тебе, коли ти й так упав, чи нападати на тебе. Відкриймо одне одному серця й побесідуймо. Коли ти був лідером, ти поводився пихато й відмовлявся визнавати свої помилки; навіть якщо ти зовні щось і визнавав, у глибині душі ти насправді не визнавав провини, – а згодом, зіткнувшись із подібною проблемою, ти однаково чинив так само, як і раніше. Візьмімо, наприклад, той останній випадок. Через твою безвідповідальність щось пішло не так, і майну Божого дому було завдано великих збитків. Твоя безвідповідальність також призвела до того, що багатьох братів і сестер заарештували й ув’язнили, і вони заплатили за це свою ціну. Хіба ти не думаєш, що маєш узяти за це відповідальність? Ти був безпосередньо відповідальним за той випадок, тож ти маєш постати перед Богом, визнати свої гріхи й покаятися. Насправді, якщо ти визнаєш свою помилку, Бог у найгіршому разі розцінить це як переступ, і це не вплине на твоє прагнення до істини в майбутньому. Брати й сестри також зможуть ставитися до тебе належно і вважати тебе членом Божого дому; вони не будуть тебе цуратися чи нападати на тебе. Це правда, що все, що стосується людини, – у Божих руках, але якщо ти ніколи не прагнутимеш до істини, то Бог неодмінно зненавидить і покине тебе, і тоді ти станеш об’єктом для знищення. Якщо ти приймеш Божу роботу й підкоришся їй і зможеш по-справжньому покаятися, Бог не пам’ятатиме твоїх минулих переступів, і ти однаково будеш людиною, яка прагне до істини перед Богом. Ми не просимо Його помилування чи прощення, але щонайменше ми мусимо робити те, що належить людям; це відповідальність і обов’язок кожної створеної істоти, і це шлях, яким ми всі маємо йти». Це щирі слова, чи не так? Чи є в них глузування чи хитрощі? Чи є в них сарказм чи насмішка? (Ні.) Це просто щирі слова, сказані спокійно й відповідно до принципу допомоги та повчання людей. Ці слова правильні; у них є шлях практики, а також істина, якої слід шукати. Однак чи можуть антихристи прийняти ці слова? Чи можуть вони сприйняти й практикувати їх як істину? (Не можуть.) Як вони відреагують на ці слова? «Навіть зараз ви всі просто продовжуєте чіплятися за мою помилку, не бажаючи відпускати, так? Навіть бог не пам’ятає людських переступів, то чому ви завжди розглядаєте мої? Ви кажете, що хочете щиро поговорити зі мною і що допомагаєте мені. Що це за допомога? Це, очевидно, спроба ворушити минуле й притягнути мене до відповідальності. Ви просто намагаєтеся змусити мене взяти на себе відповідальність, чи не так? Хіба я один відповідальний за той випадок? Усе в руках бога, а це означає, що відповідальний саме він. Коли стався той випадок, чому бог не дав нам жодних натяків? Хіба це не влаштовано богом? Ну то як ви можете звинувачувати мене?» Ось вони й висловили, що в них на думці, правда? У чому ж їхня проблема? Зовні здавалося, що вони зробили розворот і стали смиреннішими; виглядало так, ніби вони поводилися значно краще, ніж раніше, ніби більше не прагнули статусу й репутації і ніби могли спокійно сісти, поговорити з кимось і щиро поспілкуватися. То як же вони досі здатні говорити таке? Яку проблему тут можна побачити? (Те, як вони поводилися, було лише ілюзією, яку вони створювали, щоб відновити позиції.) А що ще? (Вони зовсім не знають себе по-справжньому, і це не прояви справжнього каяття. Це лише своєрідна лицемірна практика. Коли інші люди бесідують із ними про їхні проблеми, вони досі не здатні прийняти істину. Очевидно, що їхня природа-сутність ворожа до істини.) Два моменти тут дуже чіткі. По-перше, коли антихрист утрачає свій статус, один із його станів – «Поки є життя, є й надія», – вони завжди готові відновити позиції. Другий момент полягає в тому, що стосовно хибного шляху, яким вони йшли раніше, і переступів, які вони вчинили, антихристи абсолютно ніколи по-справжньому не розмірковуватимуть над собою. Вони не визнають своїх помилок і не приймуть істини, і тим паче не дійдуть до розуміння своєї сутності з фактів своїх лиходійств чи до узагальнення того, як практикувати згідно з істиною. Коли їх відсторонюють і вони втрачають свій статус, вони не думають: «Що саме я зробив не так? Як мені слід покаятися? Якщо таке станеться знову, як мені слід діяти, щоб це було відповідно до Божого наміру?» У них немає такого ставлення, щоб зробити розворот. Навіть якщо їх обтинають і навіть якщо їх відсторонюють, вони однаково не навернуться й не прагнутимуть до істини, не шукатимуть шляху практики й не змінять напрямку свого прагнення. Яких би великих збитків вони не завдали Божому дому й наскільки б сильно не впали, вони ніколи не визнають своїх гріхів. Їхні невдачі не змусять їх прагнути до істини й шукати її в майбутньому; натомість вони розраховуватимуть, що саме вони можуть зробити, щоб урятувати все й повернути втрачений статус. Ось ці два моменти. Перший – це своєрідний стан, у якому вони перебувають після втрати статусу, тобто постійна готовність відновити позиції. Другий момент – їхня відмова визнати чи зрозуміти хибний шлях, яким вони йшли. У рамках цього другого моменту нерозуміння хибного шляху, яким вони йшли, – це одна його частина; крім того, вони абсолютно не будуть по-справжньому каятися, не приймуть істини й, звісно, не компенсують шкоду, якої вони завдали Божому дому, із серцями, сповненими каяття. Вони абсолютно не думатимуть про те, як перетворитися, як змінитися з людей, що не прагнуть до істини, на людей, що прагнуть до істини й практикують її. Ці два моменти очевидно демонструють, що антихристи відчувають відразу до істини й нечестиві за природою; вони особливо вправні в маскуванні та пристосуванні до середовища, наче хамелеони. У них мінлива сутність, і в глибині їхніх сердець їхнє прагнення до статусу, їхні амбіції та жага ніколи не слабшають і ніколи не зміняться. Ніхто не може змінити цих людей. Дивлячись на ці прояви, яка природа-сутність такої людини? Антихрист – це брат чи сестра? Антихрист – це справжня людина? (Ні.) Якщо ви вважаєте цих людей братами й сестрами, хіба це не означає, що ви серйозно дурні? Ці прояви – викриття сутності антихриста. Коли в антихристів немає статусу, вони перебувають саме в такому стані; їхні розрахунки в серці, те, що вони виявляють, як поводяться зовні, і те ставлення, яке вони мають у глибині душі до істини й до своїх переступів, – усе це таке, і їхня точка зору не зміниться. Скільки б ти не бесідував про істину чи не говорив про правильні, позитивні шляхи практики, вони ніколи по-справжньому не приймуть цього в глибині душі; натомість вони цьому опиратимуться. Вони навіть вважатимуть: «Ну, у мене більше немає статусу, тож мої слова нічого не варті. Мене більше ніхто не підтримує; ви просто хочете висміяти мене й провчити. Хіба ти придатний мене провчати? Ким ти себе вважаєш? Коли я став лідером, ти ще й ходити не навчився! Хіба ти не від мене навчився тих декількох речей, про які говориш? А ти ще й намагаєшся мене провчити. Ти справді не знаєш свого місця у всесвіті!» Вони думають, що людям потрібне певне старшинство, щоб обтинати їх, говорити з ними, спілкуватися чи щиро розмовляти. Що це за люди? Лише антихристи здатні говорити таке; нормальні люди й люди, які мають хоч якесь почуття сорому й трохи раціональності, ніколи б такого не сказали. Якщо хтось проповідує вам, спокійно веде з вами щиру розмову, указує на ваші проблеми й дає вам деякі пропозиції, чи змогли б ви це прийняти? Чи у вас був би такий самий склад розуму, як у антихриста? Наприклад, скажімо, ти віриш уже 10 років, але ніколи не був лідером. Інша людина вірить лише два роки, але має вищий статус, ніж ти, і тебе це засмучує. Скажімо, ти вірив у Бога 20 років, перш ніж нарешті стати лідером району. Хтось інший стає лідером регіону після віри впродовж лише п’яти років і починає керувати тобою, і тобі важко це прийняти. Якщо вони обтинають тебе, ти почуваєшся незручно, і навіть якщо вони мають рацію, обтинаючи тебе, ти однаково не хочеш цього приймати. Чи були у вас коли-небудь таке ставлення чи такі прояви? (Так.) Це характер антихриста. Ти думаєш, що характер антихриста є лише в антихристів? Кожен, хто має характер антихриста, перебуває в небезпеці, він може стати на шлях антихриста, і цей характер може його знищити. Ось так усе і є. Коли ми бесідуємо про сутність антихриста й аналізуємо її, це також стосується й людей, які мають характер антихриста. Як би ви сказали, люди, яких це стосується, – це меншість чи більшість? Чи це стосується всіх? (Це стосується всіх.) Правильно, тому що характер антихриста – це характер сатани, а всі розбещені люди мають характер сатани. Отже, ми трохи побесідували на тему того, як антихристи ставляться до обтинання. Щоб розібратися детальніше, можна навести деякі конкретні приклади. Я залишу це вам для бесіди на ваших зібраннях. Коли ви бесідуєте, не говоріть завжди про те, які інші люди. Звісно, бесідувати про прояви інших неминуче, але ви маєте переважно бесідувати про власні прояви. Якщо ви зможете знайти в собі деякі прояви чи викриття, пов’язані з характером антихриста, це буде корисним і сприятливим для вашого самопізнання, і це допоможе вам позбутися цього характеру.

Ми вже раніше бесідували на тему різних проявів характеру антихриста – чи можете ви тепер порівнювати себе з ними? Чи змогли ви досягти певного розуміння? Чи можете ви розв’язати деякі реальні проблеми? Незалежно від того, який аспект ваших розбещених характерів ви змінюєте, усе це досягається на основі розуміння істини, порівняння себе з істиною, а потім приходу до розуміння себе. Тому здатність розрізняти й аналізувати різні прояви розбещеного характеру – це шлях, яким ви мусите йти, коли йдеться про пізнання себе й досягнення зміни характеру. Чи зрозуміли ви вже цей момент? Дехто з вас, можливо, ще не зрозумів і думає: «Ти завжди бесідуєш на ці дріб’язкові теми й про ці дріб’язкові речі; Ти ніколи не говориш про якісь глибокі істини й не відкриваєш жодних глибоких таємниць. Це так нудно й утомливо! Як ці речі, про які Ти бесідуєш, стосуються нашого входження в Царство Небесне, отримання великих благословень і вдосконалення в майбутньому?» Ці люди ніколи не розуміють; вони засинають, слухаючи таке. Люди, які не мають духовного розуміння, цього не усвідомлюють; вони не розуміють різних людських станів, яких торкається кожна істина, або зв’язків між різними істинами. Вони цього не розуміють. Що детальніше ти їм пояснюєш, то більше вони плутаються й то менше сприймають, тому вони завжди стають сонними. Коли зібрання тільки починається, вони співають і танцюють і не стають сонними, якими б нудними чи повторюваними не були приписи й церемонії. Однак щойно ви починаєте бесідувати про істину й різні стани людей, вони починають клювати носом. Що відбувається з людьми, які завжди так засинають? Хіба їх не викрито? Це прояв нелюбові до істини, чи не так? Що стосується деталей різних істин, пов’язаних із життям-входженням, то, що більше про них чують люди, які по-справжньому прагнуть до істини й мають певний рівень, то краще вони їх розуміють, тоді як що більше про них чують ті, хто не любить істину й не має духовного розуміння, то більше вони плутаються. Що більше вони слухають, то нуднішим їм це здається, і скільки б вони не слухали, вони однаково почуваються так само; вони не можуть почути в цьому шляху. Вони вважають, що справи, пов’язані з життям-входженням, насправді не такі вже й складні, тому немає потреби так багато про них бесідувати. Ось такі люди, які не мають духовного розуміння. Зміна характеру охоплює дуже багато істин. Якщо на шляху старання змінити свій характер люди не витрачають часу й зусиль на кожну істину, не досягають розуміння, сприймання й пізнання кожної істини та не знаходять шляху практики, то вони абсолютно не зможуть увійти в жодну істину. Яким шляхом люди можуть пізнати Бога? Це розуміння всіх різних істин і входження в них; це єдиний шлях. Ба більше, кожна істина – це не якась теорія, не вид знання чи філософії; вона пов’язана з життям людей і станом їхнього існування, станами, у яких вони перебувають, і речами, про які вони думають щодня, а також із різними думками, ідеями, намірами й ставленнями, які вони виробляють під пануванням своїх розбещених сутностей. Отже, це ті теми, про які ми говоримо. Коли ти розберешся в цих темах, пов’яжеш їх із собою, знайдеш принципи практики й пізнаєш різні стани й точки зору, які породжені твоїми різними характерами, ти по-справжньому зрозумієш істини, пов’язані з ними, і лише тоді зможеш точно практикувати згідно з істинами-принципами. Якщо ти розумієш лише слова буквально, і коли бачиш, як Бог розвінчує егоїзм і ницість антихристів, ти думаєш: «Антихристи егоїстичні й ниці, але я сам досить безкорисливий; у мене багато любові, я толерантний, я народився в родині вчених, здобув вищу освіту, на мене вплинули відомі особистості й шедеври, я не егоїстична людина», – чи є такі слова прийняттям істини? Чи є це пізнанням себе? Цілком очевидно, що ти не розумієш цієї конкретної істини або різних станів, які охоплює ця конкретна істина. Коли ти зрозумієш різні стани, про які говорить і які розвінчує Бог, що охоплюються певною істиною, і зможеш порівняти себе з ними та знайти точні принципи практики, ти станеш на шлях практикування істини, і ти ввійдеш в істину-реальність. Якщо ти цього не зробив, то ти просто зрозумів доктрину; ти не зрозумів істини. Це як тема, про яку ми щойно говорили, – про те, як антихристи ставляться до обтинання. Різні стани, прояви й викриття, про які ми бесідували, пов’язані з природою-сутністю й характером антихриста. Скільки з них ти розумієш? Зі скількома з них ти порівняв себе? Твердження, деталі й стани, що містяться в цій темі, які ти збагнув, пов’язані з іншими людьми чи з тобою? Чи маєш ти сам якийсь зв’язок із цими станами? Чи ти по-справжньому пов’язав їх із собою, чи просто неохоче визнав їх і погодився з ними? Це залежить від твого сприймання й від твого ставлення до істини. Пов’язування цих станів із собою – це лише передумова для того, щоб ти міг практикувати істину; це не означає, що ти вже почав її практикувати. Однак якщо ти не можеш пов’язати ці стани із собою, то ти не матимеш абсолютно нічого спільного з практикуванням істини. Якщо це так, то коли ти слухаєш проповіді, що ти почуєш? Ти просто прикидатимешся; здаватиметься, ніби ти віриш у Бога, але насправді ти не практикуватимеш згідно з Його словами, і ти не зможеш увійти в реальність Його слів. Ти будеш просто дилетантом, знаряддям служби, контрастним тлом. Що стосується того, як вам слід порівнювати себе із цими станами і як вам слід аналізувати різні стани, пов’язані з тим, що Я сказав, то це залежить від вашого власного пізнання. Усе, що Я можу зробити, – це сказати вам ці слова й забезпечити вас цими словами, а до решти вам доведеться докласти власних зусиль. Те, чи зможете ви прийняти ці слова, залежить від вашого ставлення. Деякі люди непоступливі в серці; вони завжди прикидаються й намагаються захистити свій статус і репутацію. У них явно є проблеми, але вони не бачать цих проблем і не визнають їх, і вони навіть беруть на себе сміливість розвінчувати й аналізувати інших. Як наслідок, ці інші люди отримують від цього користь, а вони самі не отримують нічого. Ці люди – дурні, чи не так? Це дурна поведінка. Суть слухання проповідей не в тому, щоб навчитися розрізняти інших людей, і не в тому, щоб слухати замість інших; це для того, щоб ти сам міг чути, що сказано, і здобув це. Ти слухаєш Божі слова, істину й проповіді, і з усього цього ти приходиш до розуміння істини, здобуваєш життя й досягаєш перетворення характеру. Чи стосується це якось інших людей? Ці слова стосуються тебе. Якщо ти займеш таку позицію, тоді, можливо, ці слова зможуть змінити тебе, стати твоєю реальністю й дати тобі змогу досягти зміни характеру.

У цій першій темі ми говорили про різні прояви того, як антихристи ставляться до обтинання. З одного боку, бесіда на цю тему допомагає всім вам зрозуміти, яке ставлення мають антихристи і які викриття їхньої природи-сутності, коли йдеться про цю справу; з іншого боку, це дає вам деякі позитивні настанови й попередження. Ви можете самостійно побесідувати про решту проблем і розв’язати їх; це ваші власні справи.

2. Як антихристи ставляться до тих, хто сильніший за них

Що стосується бажання антихристів захистити власну репутацію та статус, то вони не лише демонструють і викривають свою природу-сутність, коли їх обтинають, – антихристи стикаються з багатьма іншими ситуаціями та справами. Тому друга тема, про яку ми побесідуємо, – це те, як антихристи підтримують свій статус і репутацію в групах людей. Перебуваючи в групі людей, яку поведінку демонструють антихристи, що може проілюструвати, що в усьому, що вони роблять, вони намагаються захистити власну репутацію та статус? Ця тема зрозуміла чи ні? Її рамки великі чи малі? Вона репрезентативна чи ні? (Репрезентативна.) Ця тема безпосередньо пов’язана з природою-сутністю антихристів. Які прояви демонструють антихристи, живучи серед груп людей? Яке ставлення та які дії вони використовують, щоб захистити свою репутацію та статус? Перш за все, якщо антихристи не мають статусу, чи вони досі антихристи? (Так.) Вам потрібно чітко розуміти це поняття. Не думайте, що тільки люди зі статусом можуть володіти сутністю антихристів і бути антихристами, або що звичайні люди без статусу – не антихристи. Насправді рамки досить широкі. Будь-яка людина, що володіє сутністю антихриста, однаково є антихристом, незалежно від того, чи має вона статус, чи є вона лідером або звичайним віруючим; це визначається її сутністю. Отже, які прояви демонструють люди із сутністю антихристів, будучи звичайними послідовниками? Які викриття природи-сутності слугують достатнім доказом того, що вони насправді є антихристами? По-перше, погляньмо, як вони живуть у групах людей, як ставляться до інших і яке ставлення плекають до істини. Те, про що нам слід найбільше бесідувати, – це не те, що антихристи їдять, у що вдягаються, де живуть чи як пересуваються, а те, як вони захищають свою репутацію та статус, перебуваючи в групах. Навіть якщо вони звичайні віруючі, вони однаково постійно намагаються захистити свою репутацію та статус, постійно викриваючи такий характер і сутність і роблячи подібні речі. Тому це дає нам змогу зробити ще один крок у нашому розумінні характеру та сутності антихристів. Незалежно від того, чи мають антихристи статус, і незалежно від того, коли й де вони перебувають, характер і сутність антихристів завжди викриваються та проявляються в них. Це не обмежується жодним простором, географією чи людьми, справами та речами.

Коли антихристи виконують обов’язок, незалежно від того, який це обов’язок і в якій групі вони перебувають, вони демонструють особливу форму поведінки, а саме: в усьому вони завжди хочуть виділятися та показувати себе, вони завжди схильні сковувати людей і контролювати їх, вони завжди хочуть вести людей і командувати, вони завжди хочуть бути в центрі уваги, вони завжди хочуть привертати до себе погляди й увагу людей і жадають захоплення від усіх. Щоразу, коли антихристи приєднуються до групи, незалежно від її чисельності, від того, хто є членами групи, яка в них професія чи ідентичність, антихристи спочатку оцінюють ситуацію, щоб побачити, хто має солідний вигляд і виділяється, хто красномовний, хто вражає, а хто має відповідну кваліфікацію чи престиж. Вони оцінюють, кого можуть перемогти, а кого ні, а також хто їх перевершує, а хто нижчий за них. Це перше, на що вони дивляться. Швидко оцінивши ситуацію, вони починають діяти, наразі відкладаючи вбік і ігноруючи тих, хто нижчий за них. Спочатку вони йдуть до тих, кого вважають вищими, хто має певний престиж і статус або хто має дари й талант. Це люди, з якими вони насамперед міряються силами. Якщо хтось із цих людей користується повагою братів і сестер, або давно вірить у Бога й має добру репутацію, то вони стають об’єктами заздрості антихристів і, звісно, розглядаються як конкуренти. Потім антихристи потайки порівнюють себе із цими людьми, які мають престиж, статус і викликають захоплення братів і сестер. Вони починають роздумувати про таких людей, вивчаючи, що ті можуть робити, чим володіють і чому деякі люди їх поважають. Спостерігаючи й придивляючись, антихристи усвідомлюють, що ці люди є фахівцями в певній професії, а також те, що всі їх високо цінують, бо вони довше вірять у Бога й можуть ділитися деякими досвідними свідченнями. Антихристи вважають таких людей «здобиччю» й визнають їх супротивниками, а потім розробляють план дій. Який план дій? Вони дивляться, у яких аспектах вони не дотягують до своїх супротивників, а потім починають працювати над цими аспектами. Наприклад, якщо вони не такі вправні в певній професії, як ті, вони вивчатимуть цю професію, більше читатимуть книжок, більше шукатимуть різноманітну інформацію та смиренно більше проситимуть вказівок в інших. Вони братимуть участь у будь-якій роботі, пов’язаній із цією професією, поступово накопичуючи досвід і нарощуючи власну силу. І коли вони вважають, що мають капітал для боротьби зі своїми супротивниками, вони часто виходять наперед, щоб висловити свої «блискучі погляди», і часто навмисно спростовують і принижують своїх супротивників, щоб збентежити їх і заплямувати їхні імена, і тим самим підкреслити, наскільки вони розумні й незвичайні, і придушити своїх супротивників. Проникливі люди можуть усе це бачити, не можуть лише ті, хто дурний, неосвічений і не має вміння розрізняти. Більшість людей бачить лише ентузіазм антихристів, їхнє прагнення, їхні страждання, ціну, яку вони платять, і зовнішню добру поведінку, але справжня ситуація прихована в глибинах сердець антихристів. Яка їхня головна мета? Здобути статус. Мета, на якій зосереджена вся їхня робота, уся їхня праця й уся ціна, яку вони платять, – це те, чому вони найбільше поклоняються у своїх серцях: статус і влада.

Щоб здобути владу та статус, перше, що роблять антихристи в церкві, – це намагаються завоювати довіру й повагу інших людей, щоб переконати більше людей і зробити так, щоб більше з них дивилися на антихристів знизу вгору й поклонялися їм, досягаючи тим самим своєї мети – мати останнє слово та утримувати владу в церкві. Коли йдеться про здобуття влади, вони найбільш вправні в змаганні та боротьбі з іншими людьми. Ті, хто прагне до істини, ті, хто має престиж у церкві, і ті, кого люблять брати й сестри, є їхніми головними супротивниками. Будь-яка людина, що становить загрозу їхньому статусу, є їхнім супротивником. Вони непохитно змагаються з тими, хто сильніший за них, і змагаються з тими, хто слабший за них, не відчуваючи анітрохи жалю. Їхні серця сповнені філософії змагання та боротьби. Вони вірять, що якщо люди не змагаються й не борються, вони не можуть отримати жодної вигоди, і що вони можуть отримати те, що хочуть, лише змагаючись і борючись. Щоб здобути статус і зайняти чільне становище в групі людей, вони роблять усе можливе, щоб змагатися з будь-ким, і не шкодують жодної людини, що становить загрозу їхньому статусу. Із ким би вони не взаємодіяли, ця взаємодія сповнена змагання та боротьби, і вони продовжують змагатися й боротися до самої старості. Вони часто кажуть: «Чи зміг би я перемогти цю людину, якби боровся з нею?». Хто красномовний і може говорити логічно, структуровано й методично, стає об’єктом їхньої заздрості та наслідування. Ба більше, він стає їхнім супротивником. Хто прагне до істини, і володіє вірою, і здатний часто допомагати й підтримувати братів і сестер, і дає їм змогу вийти з негативу та слабкості, також стає їхнім супротивником, як і будь-хто, хто вправний у певній професії й дещо поважаний братами та сестрами. Хто отримує результати в роботі й визнання від Вишнього, природно, стає для них ще більшим супротивником. Які девізи антихристів, у якій би групі вони не були? Поділіться своїми думками. (Боротьба з іншими людьми і з Небом – джерело нескінченної радості.) Хіба це не божевілля? Це божевілля. Є ще якісь? (Боже, хіба вони не думають: «У всьому світі паную лише я»? Тобто вони хочуть бути найвищими, і з ким би вони не були, вони завжди хочуть їх перевершити.) Це одна з їхніх ідей. Ще якісь? (Боже, я подумав про чотири слова: «Переможець – це завжди цар». Я думаю, що вони завжди хочуть бути вищими за інших і виділятися, де б вони не були, і вони прагнуть бути найвищими.) Більшість того, про що ви говорили, – це різновиди ідей; спробуйте описати їх через якусь поведінку. Антихристи не обов’язково хочуть займати найвищу посаду, де б вони не були. Щоразу, коли вони кудись ідуть, у них є характер і менталітет, що змушують їх діяти. Що це за менталітет? Його суть така: «Я мушу змагатися! Змагатися! Змагатися!» Чому «змагатися» вжито тричі, чому не один раз? (Змагання стало їхнім життям, це те, чим вони живуть.) Таким є їхній характер. Вони народилися з дико зарозумілим характером, який важко стримувати, тобто вони вважають себе неперевершеними й надзвичайно егоїстичні. Ніхто не може приборкати їхній неймовірно гордовитий характер; вони самі також не можуть його контролювати. Тож усе їхнє життя – це боротьба та змагання. За що вони борються та змагаються? Само собою зрозуміло, вони змагаються за славу, вигоду, статус, репутацію та власні інтереси. Які б методи їм не доводилося застосовувати, якщо всі їм підкоряються, і якщо вони отримують зиск та статус для самих себе, вони досягли своєї мети. Їхнє бажання змагатися – це не тимчасова розвага; це такий тип характеру, який походить від сатанинської природи. Він подібний до характеру великого червоного дракона, який бореться з Небом, бореться із землею й бореться з людьми. Тож коли антихристи борються та змагаються з іншими в церкві, чого вони хочуть? Без сумніву, вони змагаються за репутацію і статус. Але якщо вони отримають статус, яка їм від того користь? Яка їм користь від того, що інші слухають їх, захоплюються ними та поклоняються їм? Навіть самі антихристи не можуть цього пояснити. Насправді їм подобається насолоджуватися репутацією і статусом, щоб усі їм посміхалися та щоб їх вітали лестощами та низькопоклонством. Отже, щоразу, коли антихрист приходить до церкви, він робить одне: бореться та змагається з іншими. Навіть якщо він завойовує владу та статус, йому цього недостатньо. Щоб захистити свій статус і забезпечити свою владу, він продовжує боротися й змагатися з іншими. Він робитиме це до самої смерті. Отже, філософія антихристів така: «Поки ти живий, не припиняй боротися». Якщо в церкві є така зла людина, чи це турбуватиме братів і сестер? Наприклад, скажімо, всі тихо їдять і п’ють слова Божі та бесідують про істину, і атмосфера є мирною, а настрій – приємним. У такому разі антихрист кипітиме від незадоволення. Він почне заздрити тим, хто спілкується про істину, і зненавидить їх. Він почне нападати на них і засуджувати їх. Чи не порушить це атмосферу спокою? Він – зла людина, яка прийшла турбувати інших і викликати в них огиду. Саме такими є антихристи. Іноді антихристи не прагнуть знищити або перемогти тих, проти кого вони змагаються й кого пригнічують; якщо вони здобувають репутацію, статус, марнославство й гордість та змушують людей захоплюватися ними, вони досягли своєї мети. Під час змагання вони викривають явний сатанинський характер. Що це за характер? Те, що, у якій би церкві вони не з’явилися, вони завжди хочуть змагатися й боротися з іншими людьми, вони завжди хочуть змагатися за славу, вигоду і статус, і вони відчувають, що досягли своєї мети, лише коли в церкві панує безлад і сум’яття, коли вони здобули статус і всі їм підкоряються. Це природа антихристів, тобто вони використовують змагання та боротьбу для досягнення своїх цілей.

Яким є девіз антихристів, до якої б групи вони не належали? «Я мушу змагатися! Змагатися! Змагатися! Я мушу змагатися, щоб стати найвищим і найвеличнішим!» Таким є характер антихристів; куди б вони не пішли, вони змагаються й намагаються досягти своїх цілей. Вони – слуги сатани, і вони заважають роботі церкви. Характер антихристів такий: вони починають із того, що оглядають церкву, щоб побачити, хто багато років вірить у Бога й має капітал, у кого є якісь дари або таланти, хто приніс користь братам і сестрам у їхньому житті-входженні, хто має більше престижу, у кого є перевага у становищі, про кого добре відгукуються брати й сестри, у кого більше позитивних якостей. Ці люди стануть їхніми конкурентами. Загалом, кожен раз, коли антихристи опиняються в групі людей, вони завжди роблять таке: вони змагаються за статус, за хорошу репутацію, за те, щоб мати вирішальне слово у справах, і за право ухвалювати рішення в групі, яке, щойно вони його отримують, робить їх щасливими. Чи здатні вони виконувати справжню роботу після того, як здобудуть усе це? Абсолютно ні, вони не змагаються й не борються для того, щоб виконувати справжню роботу; їхня мета – здолати всіх інших. «Мені байдуже, чи готовий ти мені підкоритися, чи ні; з погляду капіталу я – найвеличніший, з погляду ораторських навичок я – найкращий, а з погляду дарів і талантів у мене їх найбільше». У якій би сфері це не було, вони завжди хочуть змагатися за перше місце. Якщо брати й сестри обирають їх кураторами, вони змагатимуться зі своїми напарниками за право вирішального слова та право ухвалювати рішення. Якщо церква доручає їм певну роботу, вони наполягатимуть на тому, щоб командувати тим, як її виконувати. Вони прагнутимуть, щоб усе, що вони кажуть, і все, що вони вирішують, мало успіх і ставало реальністю. Якщо брати й сестри приймуть чиюсь іншу ідею, хіба вони це допустять? (Ні.) Це означає проблеми. Якщо ти їх не послухаєш, вони провчать тебе, змусять тебе відчути, що ти не міг би обійтися без них, і покажуть тобі, які будуть наслідки, якщо ти їх не слухаєшся. Ось наскільки пихатим, огидним і нерозважливим є характер антихристів. У них немає ні совісті, ні розуму, ні крихти істини. Із дій і вчинків антихриста видно, що в їхній роботі немає й натяку на розум нормальної людини, і хоча з ними можна спілкуватися про істину, вони її не приймають. Як би правильно ти не говорив, їх це не задовольняє. Єдине, до чого їм подобається прагнути, – це репутація та статус, до яких вони ставляться з благоговінням. Якщо вони можуть користуватися перевагами статусу, вони задоволені. У цьому, на їхню думку, полягає цінність їхнього існування. До якої б групи людей вони не належали, вони мають показувати людям «світло» й «тепло», яке вони випромінюють, свої таланти, свою унікальність. І саме тому, що вони вірять, що вони особливі, вони дійсно вважають, що до них слід ставитися краще, ніж до звичайних людей, що вони мають отримувати підтримку й захоплення людей, що люди повинні рівнятися на них, поклонятися їм – вони думають, що на все це заслуговують. Хіба такі люди не нахабні й безсоромні? Хіба присутність таких людей у церкві не є бідою? Коли щось трапляється, здоровий глузд підказує, що люди мають слухати того, хто говорить правильно, коритися тому, чия пропозиція корисна для роботи Божого дому, і приймати будь-чию пропозицію, яка узгоджується з істинами-принципами. Якщо антихристи кажуть щось, що не відповідає принципам, усі інші можуть їх не послухати або не прийняти їхню пропозицію. Що в такому разі робитимуть антихристи? Вони продовжуватимуть намагатися захищати й виправдовувати себе, вигадувати способи переконати інших і змусити братів і сестер слухати їх і приймати їхню пропозицію. Вони не замислюються, як може вплинути на роботу церкви прийняття їхньої пропозиції. Це не входить у сферу їхніх роздумів. Яку єдину річ вони враховуватимуть? «Якщо мою пропозицію не приймуть, як я зможу показатися людям на очі? Отже, я мушу змагатися й боротися за те, щоб мою пропозицію прийняли». Щоразу, коли щось трапляється, вони думають і діють саме так. Вони ніколи не розмірковують над тим, чи відповідає це принципам, і ніколи не приймають істину. Це характер антихристів.

Який головний прояв повної відсутності розуму в антихристів? Вони вірять, що мають дари, що вони здібні, мають хороший рівень, і що їм мають поклонятися, підтримувати їх і поставити на важливу посаду в Божому домі. Крім того, вони вірять, що Божий дім має приймати й просувати всі пропозиції та ідеї, які вони висувають, і якщо Божий дім їх не приймає, вони дуже гніваються, протиставляють себе Божому дому й створюють власні незалежні царства. Хіба це викриття характеру та сутності антихристів не спричиняє переривань і завад у церкві? Можна сказати, що всі дії антихристів спричиняють величезні переривання й завади в роботі церкви та житті-входженні Божих обранців. Коли антихристи змагаються за керівні посади в церкві та престиж серед Божих обранців, вони використовують усі можливі засоби, щоб нападати на інших і звеличувати себе. Вони не замислюються над тим, наскільки сильно можуть зашкодити роботі Божого дому та життю-входженню Божих обранців. Вони замислюються лише над тим, чи можуть бути задоволені їхні амбіції та жага, і чи можна убезпечити їхній власний статус і репутацію. Їхня роль у церквах і серед Божих обранців – це роль демонів, зла, слуг сатани. Вони абсолютно не є людьми, які щиро вірять у Бога, не є послідовниками Бога, і тим паче не є людьми, які люблять і приймають істину. Коли їхні наміри та цілі ще не досягнуті, вони ніколи не розмірковують над собою та не пізнають себе, ніколи не розмірковують над тим, чи відповідають їхні наміри та цілі істині, ніколи не шукають, як іти шляхом прагнення до істини, щоб досягти спасіння. Вони вірять у Бога й обирають шлях, яким їм слід іти, не з покірністю в душі. Натомість вони ламають голову, думаючи: «Як мені потрапити на посаду лідера або працівника? Як мені змагатися з лідерами і працівниками церкви? Як мені вводити в оману й контролювати божих обранців і перетворити христа на просту номінальну фігуру? Як мені забезпечити собі місце в церкві? Як мені переконатися, що я маю міцну опору в церкві та здобуду статус, гарантувати, що я досягну успіху, а не зазнаю невдачі, і врешті-решт досягну своєї мети – контролювати божих обранців і створити власне царство?». Ось про що антихристи думають дні й ночі. Що це за характер і природа? Наприклад, коли звичайні брати й сестри пишуть статті-свідчення, вони думають про те, як правдиво викласти свій досвід і розуміння в письмовій формі. Отже, вони моляться перед Богом, сподіваючись, що Він дасть їм більше просвітлення щодо істини й дасть їм змогу здобути більше й глибше її розуміння. А от коли антихристи пишуть статті, вони ламають голову, розмірковуючи над тим, як написати так, щоб більше людей їх зрозуміли, дізналися про них і захоплювалися ними, і тим самим здобути статус у свідомості більшої кількості людей. Вони хочуть використати цю найзвичайнісіньку, незначну річ, щоб збільшити свою славу. Вони не можуть упустити навіть таку можливість. Що це за люди? Деякі антихристи, побачивши, що інші можуть писати статті з досвідними свідченнями, хочуть написати щось дивовижніше, ніж будь-чиє досвідне свідчення, намагаючись змагатися з ними за статус і престиж. І тому вони вигадують і плагіатять історії. Вони навіть наважуються на такі речі, як давати неправдиве свідчення. Щоб зробити собі ім’я, щоб більше людей дізналося про них і поширило їхнє ім’я, антихристи не вагаючись роблять усілякі ганебні речі. Вони не упустять навіть найменшої можливості стати відомими, здобути статус, бути шанованими в групі людей і щоб на них дивилися з особливою повагою. Яка мета того, щоб на них дивилися з особливою повагою? Яких наслідків і цілей хочуть досягти антихристи? Антихристи хочуть, щоб інші бачили в них незвичайних людей, людей, які благородніші за будь-кого іншого і які перевершують інших у певних сферах; вони хочуть залишити гарне враження в свідомості інших, глибоке враження, і навіть поступово змусити інших людей заздрити їм, захоплюватися ними й рівнятися на них. Докладаючи всіх зусиль для досягнення цієї мети, вони водночас продовжують іти тим самим шляхом, що й раніше.

У якій би групі людей не були антихристи, незалежно від того, прикидаються вони чи трудяться, у глибині їхніх сердець приховано не що інше, як жага до статусу. Сутність, яку вони виявляють і проявляють, – це не що інше, як боротьба й суперництво. Що б антихристи не робили, вони змагаються з іншими за статус, престиж та інтереси. Найпоширеніший прояв цього – змагання за добре ім’я, хорошу оцінку та статус у серцях людей, щоб люди їх шанували й поклонялися їм, і щоб усе оберталося й крутилося навколо них. Це шлях, яким ідуть антихристи; це те, за що вони змагаються. Незалежно від того, як Божі слова засуджують і аналізують ці речі, антихристи не приймуть істину, не приймуть суд і кару Божих слів і не відмовляться від того, що Бог засудив і осудив. Навпаки, що більше Бог розвінчує ці речі, то хитрішими стають антихристи. Вони вдаються до більш прихованих і вивертких засобів, щоб переслідувати ці речі, так що люди не могли побачити, що вони роблять, і помилково вважали, ніби вони відмовилися від цих речей. Що більше Бог розвінчує ці речі, то більше антихристи знаходять способів використовувати більш облудні й хитрі методи, щоб переслідувати й здобувати їх. Ба більше, вони використовують приємні на слух слова, щоб прикрити свої приховані мотиви. Одним словом, антихристи абсолютно не приймають істину, не розмірковують над своєю поведінкою і не приходять перед Бога, молячись і шукаючи істину. Навпаки, у своїх серцях вони ще більше незадоволені Божим розвінчанням і судом, аж до того, що ставляться до цього вороже. Вони не тільки не відмовляються від свого прагнення до репутації та статусу, а й ще більше цінують їх, вигадуючи способи приховати й замаскувати це прагнення, щоб не дати людям побачити його наскрізь і розпізнати. У будь-якій ситуації антихристи не тільки не практикують істину, а й, коли їхнє справжнє обличчя викривається, тобто коли вони випадково виявляють ці свої амбіції та жагу, вони ще більше турбуються, що інші побачать наскрізь їхню сутність і справжнє обличчя на основі Божих слів та істини, тому вони намагаються це приховати й щосили захищаються. Яка мета цього приховування? Захистити свій статус і репутацію від втрат і зберегти сили для наступної боротьби. У цьому полягає сутність антихристів. Незалежно від часу чи ситуації, цілі й напрямок їхнього життя по-людськи не зміняться, як і їхні життєві цілі, принципи їхніх дій, а також жага, амбіції та мета в прагненні до статусу в глибині їхніх сердець. Вони не тільки щосили волітимуть досягти статусу, а й докладатимуть ще більших зусиль, щоб його здобути. Що більше Божий дім бесідує про істину, то хитріше вони уникатимуть очевидних вчинків і проявів, які інші люди можуть побачити наскрізь і розрізнити. Вони перейдуть на інший метод: гірко плакатимуть, визнаючи свої помилки й засуджуючи себе, щоб завоювати співчуття людей, змушуючи їх помилково повірити, ніби вони покаялися та змінилися, і ускладнюючи людям їхнє розрізнення. Що це за сутність антихристів? Хіба це не досить підступно? (Так.) Коли люди настільки підступні, вони – дияволи. Хіба дияволи можуть по-справжньому покаятися? Хіба вони можуть по-справжньому відкинути свої амбіції та жагу прагнення до статусу? Дияволи радше помруть, ніж відмовляться від цієї амбіції. Як би ти з ними не бесідував про істину, це буде марно, вони не відмовляться від цієї амбіції. Якщо в цій ситуації вони програють боротьбу й будуть викриті братами та сестрами, вони однаково продовжуватимуть боротися й змагатися за статус, репутацію, вирішальне слово та право ухвалювати рішення, коли перейдуть до наступної групи. Вони змагатимуться за ці речі. Незалежно від ситуації чи групи людей, у якій вони перебувають, принцип, якого вони завжди дотримуються, – це суперництво: «Тільки я можу вести; ніхто інший не може вести мене!» Вони категорично не бажають бути звичайними послідовниками чи приймати керівництво або допомогу інших людей. У цьому полягає сутність антихристів.

Чи є в церкві ті, хто вірить у Бога багато років, але зовсім не прагне до істини, а завжди прагне до статусу й репутації? Які прояви таких людей? Скажіть, чи не є такими людьми ті, хто завжди виставляє себе напоказ, хто схильний вигадувати оригінальні думки та виголошувати гучні ідеї? Що вони часто роблять? (Хтось висловлює свою точку зору, і всім іншим вона здається правильною, але щоб показати, наскільки ця людина видатна, вона висуває іншу точку зору, яка людям здасться ще правильнішою і яка спростує точку зору першої людини, тим самим показуючи, наскільки друга людина видатна.) Це називається хизуванням. Вони відкидають погляди інших людей, а потім висувають власну унікальну точку зору, яку навіть самі не вважають реалістичною чи обґрунтованою – просто гасло, – але їм треба показати людям, наскільки вони видатні, і змусити всіх слухати їх. Їм завжди треба бути іншими, завжди вигадувати оригінальні думки, вони завжди виголошують гучні ідеї, і незалежно від того, наскільки здійсненним і практичним є те, що кажуть інші, вони мусять голосувати проти й знаходити різні причини та відмовки, щоб відкинути погляди інших. Це найпоширеніша поведінка людей, які намагаються вигадувати оригінальні думки та виголошувати гучні ідеї. Незалежно від того, наскільки правильними чи доречними були чиїсь дії, вони відкинуть їх і проігнорують. Навіть якщо вони чітко знають, що ця людина вчинила доречно, вони однаково кажуть, що її дії були недоречними, і подають це так, ніби вони могли б зробити краще й абсолютно не поступаються цій людині. Такі люди вважають, що ніхто не є таким хорошим, як вони, що вони в усьому кращі за інших. На їхню думку, усе, що кажуть інші, – неправильно; інші люди нікчемні, а самі вони в усьому хороші. Навіть якщо вони роблять щось не так і їх обтинають, вони не бажають коритися, зовсім не приймають істину, а також можуть вигадати купу виправдань, щоб інші подумали, ніби вони не помилилися і їх не варто було обтинати. Ось настільки зарозумілі й упевнені у власній праведності люди, які люблять вигадувати оригінальні думки та виголошувати гучні ідеї. Насправді переважній більшості таких людей бракує справжнього таланту, і вони не можуть нічого зробити добре; усе, за що вони беруться, перетворюється на повний безлад. Але вони не знають свого місця й можливостей і думають, що кращі за інших, і наважуються втручатися й брати участь в усьому, що роблять інші, і продовжують виголошувати гучні ідеї, завжди бажаючи, щоб інші їх шанували й слухали. Незалежно від ситуації чи групи, у якій вони перебувають, вони хочуть лише, щоб інші служили їм і слухали їх; вони не хочуть служити нікому чи слухати когось іншого. Хіба це не антихристи? Ось наскільки зарозумілі й упевнені у власній праведності антихристи; ось наскільки їм бракує розуму. Вони говорять лише про облудні доктрини, і якщо інші вказують на їхні помилки, вони мусять перекручувати слова й логіку та говорити неправдиво, приємними на слух словами, щоб змусити людей вважати, ніби вони мають рацію. Незалежно від того, наскільки правильною є думка когось іншого, антихристи використають красномовну манеру мовлення, щоб вона звучала неправильно, і змусять усіх прийняти їхню власну думку. Антихристи – це саме такі люди: вони надзвичайно здатні вводити інших в оману, вони можуть увести їх в оману до такої міри, що ті будуть збиті з пантелику, дезорієнтовані й більше не знатимуть, що правильно, а що ні. Зрештою, усі ті, кому бракує здатності до розрізнення, будуть повністю введені в оману й захоплені в полон цими антихристами. У більшості церков є люди, які так уводять інших в оману. Коли Божі обранці бесідують про істину або діляться своїм досвідним свідченням, антихристи завжди встають і висловлюють власні погляди. Вони не відкривають своїх сердець, щоб щиро бесідувати про своє досвідне знання; натомість вони завжди на щось указують і роблять критичні, безвідповідальні зауваження щодо досвідного знання інших, щоб похизуватися, які вони розумні, і досягти своєї мети – змусити інших їх шанувати. Антихристи найвправніші в тому, щоб говорити про слова й доктрини; вони ніколи не можуть поділитися справжнім досвідним свідченням і ніколи не говорять про пізнання себе. Натомість вони завжди шукають проблеми в інших і роздмухують із них велику справу. Ви ніколи не побачите, щоб антихристи приймали думки інших із відкритим серцем або щоб вони проактивно бесідували про власні розбещені характери й оголювали себе перед іншими. Ви, звісно, не побачите, щоб вони бесідували про те, які помилкові й абсурдні погляди вони плекали і як вони їх змінили, і ви абсолютно не почуєте, щоб вони визнавали помилки, яких припустилися, чи свої недоліки… Незалежно від того, як довго антихристи спілкуються з іншими, вони завжди змушують інших відчувати, ніби в них немає жодної розбещеності, ніби вони народилися святими й досконалими людьми і що інші мають їм поклонятися. Люди, які справді мають розум, не бажають, щоб інші їх шанували чи їм поклонялися. Якщо інші справді їх шанують і їм поклоняються, вони вважають це ганебним, бо знають, що вони – розбещені люди з розбещеними характерами і що вони не володіють істинами-реальностями. Вони знають свої межі, тому, яку б розбещеність вони не виявляли і які б помилкові погляди в них не виникали, вони можуть щиро бесідувати й давати іншим про це знати, і це дає їм відчуття великого розслаблення, звільнення та щастя. Вони зовсім не вважають, що це важко. Навіть якщо інші судять їх, дивляться на них зверхньо, називають їх дурними чи зневажають, вони не дуже засмучуються. Навпаки, вони вважають це цілком нормальним і можуть правильно до цього ставитися. Оскільки люди мають розбещені характери, вони, природно, виявлятимуть розбещеність. Незалежно від того, визнаєш ти це чи ні, це факт. Якщо ти можеш розпізнати власну розбещеність, це добре, і ще краще, якщо інші можуть це чітко бачити, – так вони не будуть тобі поклонятися чи тебе шанувати. Люди, які розуміють істину й мають трохи розуму, можуть відкрити свої серця й бесідувати про пізнання себе; вони не вважають це важким. Але для антихристів це дуже важко. Вони вважають тих, хто щиро відкривається, ідіотами, а тих, хто розповідає про пізнання себе й говорить чесно, – дурними. Тому антихристи повністю зневажають таких людей. Якщо хтось може зрозуміти істину, і всі його особливо схвалюють, антихристи бачитимуть у цій людині скалку в оці та колючку в боці, і вони судитимуть і засуджуватимуть її. Вони спростують правильні практики й позитивні речі, якими володіє ця людина, і подадуть їх так, ніби це неправильне й перекручене розуміння. Хто б не робив щось на користь церкви чи братів і сестер, антихристи вигадають способи принизити, висміяти й поглузувати з них; якою б доброю не була справа, яку вони зробили, чи скільки б користі вона не принесла людям, антихристи не вважатимуть її вартою згадки, вони применшать її значення й зведуть до мінімуму, знецінивши до такої міри, що вона здаватиметься абсолютно нікчемною. Натомість, якщо антихристи зроблять щось хоч трохи добре, вони щосили перебільшуватимуть і роздуватимуть це, щоб змусити всіх це побачити, дізнатися, що це зробили вони, і що це було їхнє служіння, гідне нагороди, щоб брати й сестри ставилися до них з особливою повагою, постійно пам’ятали про них, відчували до них велику вдячність і пам’ятали, що в них є доброго. Усі антихристи здатні так чинити, як і ті, хто має характер антихристів. У цьому антихристи не відрізняються від лицемірних фарисеїв; насправді вони гірші за них. Це найпоширеніші й найочевидніші типові прояви антихристів.

Яке ставлення плекають антихристи, коли вони щось роблять? Вони хочуть робити добрі справи на очах у інших, а погані – таємно. Вони хочуть, щоб усі знали про добрі справи, які вони роблять, і приховують усі погані, щоб ніхто про них не дізнався, аж до того, що жодне слово про це не вийде назовні, і вони змушені щосили їх приховувати. Цей характер антихристів огидний, чи не так? Яка мета такої поведінки антихристів? (Захист своєї репутації та статусу.) Правильно. Зовні здається, що вони не змагаються за статус і нічого не говорять заради статусу, але все, що вони роблять і говорять, – заради захисту й збереження свого статусу, а також заради наявності високого престижу й доброго імені. Іноді вони навіть борються за статус у групі так, що ніхто не бачить, що вони це роблять. Навіть якщо вони когось рекомендують, тобто роблять деякі з тих речей, які їм слід робити, вони хочуть, щоб людина, яку вони рекомендували, відчувала до них велику вдячність, і змушують її знати, що вона отримала можливість виконувати цей обов’язок лише завдяки їхній рекомендації. Антихристи ніколи не пропустять такої нагоди. Вони думають: «Хоч я тебе й рекомендував, я однаково твій лідер, тому ти не можеш мене перевершити». Пристрасть антихристів до статусу й репутації цілком очевидна. Щоб змагатися за статус і захищати його, вони не пропускають жодного погляду чи необережного слова від будь-кого, не кажучи вже про те, що відбувається в будь-якому куточку. Антихристи помічають усе це, велике й мале, і слова, сказані іншими, знову й знову прокручуються в їхніх головах. Яка мета цього? Їм подобається пліткувати? Ні; вони хочуть знайти в усьому цьому спосіб і можливість захистити власний статус. Вони не хочуть, щоб їхній статус чи ім’я постраждали через якусь миттєву недбалість чи необережність. Заради статусу вони навчилися «проникливо» спостерігати за всім; щоразу, коли брат чи сестра каже щось, що, на їхню думку, є неповажним, або висловлює думку, що суперечить їхній власній, вони не залишають цього без уваги; вони ставляться до цього серйозно, проводячи детальне дослідження й глибокий аналіз, а потім знаходять відповідну реакцію на сказане, аж до того, що їхній статус міцно утверджується у свідомості кожного й стає абсолютно непохитним. Щойно їхньому імені завдано шкоди або вони чують якісь слова, що шкодять йому, вони швидко відстежують джерело й намагаються знайти виправдання та раціоналізації, щоб реабілітуватися. Тому, які б обов’язки не виконували антихристи, незалежно від того, чи є вони лідерами і працівниками, чи ні, кожна справа, якою вони займаються, і кожне слово, яке вони вимовляють, – заради їхнього статусу, і є невіддільним від їхнього бажання захистити свої інтереси. У глибині сердець антихристів немає жодного уявлення про практику істини чи захист інтересів Божого дому. Тому сутність антихристів можна точно визначити так: вони – вороги Бога; вони – зграя дияволів і сатан, що прийшли заважати роботі Божого дому, переривати й руйнувати її. Вони – слуги сатани; вони не є людьми, що слідують за Богом, не є членами Божого дому й не є об’єктами Божого спасіння.

Чи зворушило вас щось із того, про що ми сьогодні бесідували? Яка частина вас зворушила? (Остання, тобто коли Бог аналізував змагальну природу антихристів.) Завжди змагатися – це недобре. Така поведінка пов’язана з антихристами та із загибеллю. Це недобрий шлях. Що робити людям, коли в них є такі прояви та виявлення? Який вибір вони мають робити? Як їм слід цього уникати? Це проблеми, над якими люди мають зараз найбільше думати й розмірковувати, і це також проблеми, з якими люди стикаються щодня. Як вони можуть утриматися від змагання, коли щось трапляється, і як їм слід розв’язувати проблему болю й неспокою в серці після того, як вони позмагалися, – це проблема, з якою мусить зіткнутися кожна людина. Люди мають розбещені характери, тому всі вони змагаються за престиж, вигоду й репутацію, і їм важко утриматися від змагання. Тоді, якщо людина не змагається, чи означає це, що вона позбулася характеру й сутності антихристів? (Ні, це лише поверхове явище. Якщо її внутрішній характер не буде змінено, то проблему ходіння шляхом антихристів неможливо буде розв’язати.) Отже, як можна розв’язати проблему ходіння шляхом антихристів? (З одного боку, треба бути свідомим щодо цієї справи та приходити до Бога молитися, коли виявляються думки та ідеї про боротьбу за статус. Крім того, треба відкриватися й оголювати себе перед братами та сестрами, а потім свідомо повставати проти цих неправильних думок та ідей. Треба також просити, щоб Бог судив, карав, обтинав і дисциплінував їх. Тоді вони зможуть стати на правильний шлях.) Це досить хороша відповідь. Однак цього нелегко досягти; зокрема, тим, хто занадто любить репутацію та статус, цього досягти ще важче. Відмовитися від репутації та статусу нелегко – люди можуть досягти цього, лише прагнучи до істини. Лише зрозумівши істину, вони можуть пізнати себе, чітко побачити марність прагнення до слави, вигоди й статусу та чітко побачити правду про розбещеність людства. Лише коли люди по-справжньому пізнають себе, вони можуть відмовитися від статусу й репутації. Нелегко позбутися свого розбещеного характеру. Якщо ти визнав, що не володієш істиною, що в тебе забагато недоліків і що ти виявляєш забагато розбещеності, але не докладаєш зусиль до прагнення істини, і маскуєшся й лицеміриш, змушуючи людей помилково вважати, ніби ти все можеш, то це поставить тебе в небезпеку – і рано чи пізно настане час, коли ти натрапиш на стіну й впадеш. Ти мусиш визнати, що не маєш істини, і бути достатньо сміливим, щоб подивитися в обличчя реальності. У тебе є слабкості, ти виявляєш розбещеність і маєш усілякі недоліки. Це нормально, бо ти – звичайна людина, ти не надлюдина й не всесильний, і ти мусиш це визнати. Коли інші зневажають або висміюють тебе, не реагуй одразу з антипатією, бо те, що вони кажуть, неприємно, і не опирайся цьому, бо вважаєш себе здібним і досконалим, – це не має бути твоїм ставленням до таких слів. Яким має бути твоє ставлення? Ти маєш сказати собі: «У мене є вади, усе в мені розбещене й недосконале, і я просто звичайна людина. Незважаючи на їхню зневагу й висміювання, чи є в цьому якась істина? Якщо частина того, що вони кажуть, – істина, то я мушу прийняти це від Бога». Якщо в тебе таке ставлення, це доказ того, що ти здатен правильно ставитися до статусу, репутації та того, що про тебе кажуть інші. Від статусу й репутації нелегко відмовитися. Тим, хто дещо обдарований, має певний рівень або певний досвід роботи, відмовитися від цього ще важче. Хоча іноді вони можуть стверджувати, що відмовилися від цього, у своїх серцях вони цього зробити не можуть. Щойно ситуація дозволить і в них з’явиться можливість, вони й далі змагатимуться за славу, вигоду й статус, як і раніше, бо це люблять усі розбещені люди, просто в тих, хто не має дарів чи талантів, жага прагнення до статусу дещо слабша. Ті, хто має знання, талант, гарну зовнішність і особливий капітал, мають особливо сильну жагу до репутації та статусу, аж до того, що вони сповнені цих амбіцій та жаги. Від цього їм найважче відмовитися. Коли в них немає статусу, їхня жага перебуває в зародковому стані. Щойно вони здобувають статус, коли Божий дім доручає їм якесь важливе завдання, і особливо якщо вони працювали багато років і мають великий досвід і капітал, жага вже не в зародковому стані, а вже вкоренилася, розквітла й ось-ось принесе плід. Якщо в людини є постійна жага й амбіції робити великі справи, стати знаменитою, стати якоюсь великою постаттю, то щойно вона вчинить велике зло, і його наслідки проявляться, з нею буде повністю покінчено, і її буде відсіяно. Отже, перш ніж це призведе до великої катастрофи, вони мусять швидко виправити ситуацію, поки ще є час. Що б ти не робив, у якому б контексті ти це не робив, ти мусиш шукати істину, практикувати бути чесною й покірною Богові людиною та відмовитися від прагнення до статусу й репутації. Коли в тебе є постійна думка й бажання змагатися за статус, тоді ти мусиш усвідомити, до яких несприятливих наслідків призведе такий стан, якщо його не виправити. Тому не марнуй час, шукай істину, переборюй своє бажання боротися за статус, поки воно в зародковому стані і замінюй його втіленням істини в життя. Коли ти практикуватимеш істину, твоя жага та амбіції змагатися за статус зменшаться, і ти не заважатимеш роботі церкви. У такому разі твої дії пам’ятатиме й схвалюватиме Бог. Отже, що Я намагаюся підкреслити? Ось це: ти мусиш позбутися своїх бажань і амбіцій, перш ніж вони розквітнуть, дозріють і призведуть до великого лиха. Якщо ти не відкинеш їх, поки вони ще перебувають у зародковому стані, ти втратиш чудову нагоду; а коли вони призведуть до великого лиха, буде занадто пізно класти їм край. Якщо в тебе немає навіть рішучості повстати проти плоті, тобі буде дуже важко стати на шлях пошуку істини; якщо ти стикаєшся з перешкодами й невдачами у своєму прагненні до слави, вигоди й статусу й не отямлюєшся, тоді це небезпечно: є ймовірність, що тебе буде відсіяно. Коли ті, хто любить істину, зазнають однієї-двох невдач і поразок у тому, що стосується їхньої репутації та статусу, вони чітко бачать, що слава, вигода й статус не мають жодної цінності. Вони здатні повністю зректися статусу й репутації та вирішити, що, навіть якщо вони ніколи не матимуть статусу, вони однаково продовжуватимуть прагнути до істини й належно виконувати свій обов’язок, ділитися своїм досвідним свідченням і тим самим досягати результату свідчення про Бога. Навіть коли вони є звичайними послідовниками, вони однаково здатні слідувати до самого кінця, і все, чого вони хочуть, – це отримати Боже схвалення. Лише такі люди по-справжньому люблять істину й мають рішучість. Божий дім відсіяв багатьох антихристів і злих людей, і деякі з тих, хто прагне до істини, побачивши поразку антихристів, розмірковують над шляхом, яким ішли ці люди, а також розмірковують над собою й пізнають себе. З цього вони здобувають розуміння Божого наміру, вирішують бути звичайними послідовниками й зосереджуються на прагненні до істини та доброму виконанні свого обов’язку. Навіть якщо Бог каже, що вони прислужники або нікчемні ніхто, їх це влаштує. Вони просто намагатимуться бути смиренними людьми й маленькими, незначними послідовниками в Божих очах, яких Бог зрештою назве створеними істотами, які відповідають стандарту. Такі люди – хороші, і Бог їх схвалює.

Богу подобаються люди, які прагнуть до істини, і найбільше Він гидує, коли люди прагнуть до слави, вигоди й статусу. Деякі люди справді дорожать статусом і репутацією, глибоко прив’язані до них, не витримати відмови від них. Вони завжди відчувають, що без статусу й репутації в житті немає радості чи надії, що в цьому житті є надія лише тоді, коли вони живуть заради статусу й репутації, і навіть якщо вони мають трохи відомості, вони продовжуватимуть боротися, ніколи не здаючись. Якщо в тебе така думка й такий погляд, якщо твоє серце сповнене таких речей, то ти не здатний любити істину й прагнути до неї, тобі бракує правильного напрямку й цілей у твоїй вірі в Бога, і ти не здатний прагнути до пізнання себе, відкидати розбещеність і жити подобою людини; виконуючи свій обов’язок, ти пускаєш справи на самоплив, у тебе немає жодного почуття відповідальності, і ти задовольняєшся лише тим, що не чиниш зла, не створюєш завад і тебе не вичищають. Чи можуть такі люди виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту? І чи можуть вони бути спасенні Богом? Неможливо. Коли ти дієш заради репутації та статусу, ти навіть думаєш: «Поки те, що я роблю, не є лихим вчинком і не становить завади, то навіть якщо мій мотив неправильний, ніхто цього не побачить і не засудить мене». Ти не знаєш, що Бог проникливо спостерігає за всім. Якщо ти не приймаєш і не практикуєш істину і Бог тебе цурається, для тебе все скінчено. Усі, хто не має богобоязливого серця, вважають себе розумними; насправді вони навіть не знають, коли образили Його. Деякі люди не бачать цього чітко; вони думають: «Я прагну до репутації та статусу лише для того, щоб робити більше, брати на себе більше відповідальності. Це не становить переривання чи завади для роботи церкви, і це, звісно, не шкодить інтересам Божого дому. Це не велика проблема. Я просто люблю статус і захищаю свій статус, але це не лихий вчинок». Зовні таке прагнення може здаватися не лихим вчинком, але до чого воно врешті-решт призводить? Чи здобудуть такі люди істину? Чи досягнуть вони спасіння? Абсолютно ні. Тому прагнення до репутації та статусу – це неправильний шлях, він веде в абсолютно протилежному напрямку від прагнення до істини. Загалом, незалежно від того, у чому полягає напрям або ціль твого прагнення, якщо ти не розмірковуєш над прагненням до статусу й репутації та якщо тобі дуже важко відмовитися від цього, то це вплине на твоє життя-входження. Доти, доки статус займатиме місце у твоєму серці, він зможе повністю контролювати напрям твого життя й ціль твого прагнення і впливати на них, і в такому разі тобі буде дуже складно ввійти в істину-реальність, не кажучи вже про досягнення змін у твоєму характері, і звичайно, що стосується того, чи ти зможеш у кінцевому підсумку отримати Боже схвалення, це зрозуміло й без слів. Ба більше, якщо ти не зможеш відкинути своє прагнення до статусу, це вплине на твою здатність адекватно виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, через що тобі буде дуже складно стати створеною істотою, яка відповідає стандарту. Чому Я це кажу? Бог ніщо так не зневажає, як прагнення людей до статусу, тому що таке прагнення – це сатанинський характер, це неправильний шлях, породжений розбещенням сатаною; це те, що Бог засуджує, і це саме те, що Бог судить і очищає. Бог ніщо так не зневажає, як прагнення людей до статусу, а ти й досі вперто змагаєшся за статус, ти незмінно плекаєш та оберігаєш його, завжди намагаючись здобути його собі. Хіба у всьому цьому немає певної якості ворожості до Бога? Статус не визначений для людей Богом; Бог надає людям істину, шлях і життя, щоб вони зрештою стали створеною істотою, яка відповідає стандарту, маленькою і незначною створеною істотою, а не кимось, хто має статус, престиж і пошану тисяч людей. І тому не має значення, з якої точки зору це розглядається, прагнення до статусу – це глухий кут. Яким би обґрунтованим не було твоє виправдання щодо прагнення до статусу, цей шлях однаково неправильний, і Бог не схвалює його. Яких би зусиль ти не докладав або наскільки б велику ціну ти не платив, якщо ти бажаєш статусу, Бог не дасть його тобі; якщо Бог його тобі не дасть, то тобі не вдасться здобути його в боротьбі, і якщо ти продовжуватимеш боротися, наслідком цього буде тільки одне: тебе буде викрито й відсіяно, і ти потрапиш у глухий кут. Ви це розумієте, так?

7 березня 2020 року