II. Інтереси антихристів

Сьогодні ми продовжимо бесідувати про дев’ятий пункт у проявах антихристів. Дев’ятий пункт щодо їхніх проявів такий: «Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого дому й навіть зраджують ці інтереси, обмінюючи їх на особисту славу». Минулого разу ми побесідували про невелику частину цього, лише розпочавши нашу тему, і бесідували про те, що таке інтереси, – це перший пункт. Щодо другого пункту, ми бесідували про те, що таке людські інтереси та яка їхня сутність. Третій пункт, про який ми бесідували, стосувався того, що таке Божі інтереси та яка їхня сутність, – це був більш-менш зміст трьох пунктів, про які ми бесідували. Те, про що ми бесідували минулого разу, по суті, було концептуальними істинами: ми дали визначення різним аспектам інтересів і надали людям розуміння базових концепцій. Цього разу ми не будемо далі заглиблюватися у вищезгаданий зміст, оскільки тема, про яку ми бесідуватимемо в рамках дев’ятого пункту, покликана висвітлити різні прояви антихристів. Тому в нашій бесіді щодо цього пункту ми й надалі зосереджуватимемося на проявах антихристів. Ми будемо переважно аналізувати ставлення й поведінку антихристів до різних інтересів, пов’язаних із ними самими, намагаючись визначити природу-сутність і характер антихристів та аналізувати їх із цієї точки зору. Ми почнемо з бесіди про те, що в очах антихристів стосується їхніх інтересів.

В очах антихристів Бог, Божий дім і церква – це лише ярлики, можливо, не більше ніж назви, без будь-якої реальної цінності. Тому до інтересів Бога, Божого дому й церкви вони ставляться з презирством, ці інтереси не варті їхнього розгляду й не гідні їхньої уваги. Натомість особисті інтереси антихристів мають для них найвище значення. Унаслідок цього антихристи часто зраджують інтереси церкви та Божого дому в обмін на свої особисті інтереси. Тепер класифікуймо й ретельно проаналізуймо, що саме стосується інтересів антихристів, щоб дати людям чіткий огляд їхніх поглядів на питання інтересів. Перш за все, незалежно від того, як називають антихристів – чи то антихристами, злими людьми, чи то особами, які не практикують істину або плекають до неї ворожість, – такі люди не живуть у вакуумі. Вони живуть у плоті й мають ті самі потреби нормального людського життя. Тому люди, подібні до антихристів, які живуть серед братів і сестер або в Божому домі та церкві, також мають інтереси, пов’язані з їхньою власною безпекою. Це перший підрозділ про інтереси антихристів – їхня власна безпека. Другий підрозділ про інтереси антихристів – це їхня власна репутація та статус, що пов’язано з їхньою владою. Третій підрозділ про інтереси антихристів стосується їхньої вигоди. Чи зрозуміліше аналізувати інтереси антихристів через ці три підрозділи порівняно з бесідою про них у неструктурованій, прямолінійній манері? (Так.) Якщо Я попрошу вас побесідувати на основі цих трьох підрозділів, чи є у вас якісь глибокі думки? Чи можете ви побесідувати про якесь розуміння? (Можливо, я зможу обговорити деякі думки щодо другого підрозділу, але мені не дуже зрозуміло про особисту безпеку та вигоду.) Гаразд, поки Я бесідуватиму, ви можете доповнювати там, де можете говорити чітко, а Я бесідуватиму про те, що виявиться вам незрозумілим. Підходить? (Так.)

А. Їхня власна безпека

Ми почнемо нашу бесіду з першого підрозділу інтересів антихристів – їхньої власної безпеки. Значення цього підрозділу має бути зрозумілим кожному; він стосується фізичної безпеки людини. У материковому Китаї вірити в Бога означає жити в небезпечному середовищі. Кожна людина, яка слідує за Богом, щодня стикається з ризиком бути заарештованою, засудженою та підданою жорстокому переслідуванню з боку великого червоного дракона. Антихристи – не виняток. Хоча в Божому домі їх можуть характеризувати як антихристів, великий червоний дракон у союзі з релігійним світом постійно робить усе можливе, щоб придушувати й переслідувати церкву Божу та Його обранців, і, звісно, антихристи також опиняються в такому середовищі й не застраховані від загрози арешту. Тому вони мусять часто стикатися з питанням своєї власної безпеки. Це зачіпає питання поводження антихристів зі своєю власною безпекою. У цьому підрозділі ми переважно бесідуємо про ставлення антихристів до їхньої власної безпеки. Отже, яким є їхнє ставлення? (Вони роблять усе можливе, щоб захистити свою власну безпеку.) Антихристи роблять усе можливе, щоб захистити свою безпеку. Вони думають собі таке: «Я цілковито мушу гарантувати свою безпеку. Кого б не спіймали, це не маю бути я». У цьому питанні вони часто приходять перед Бога в молитві, благаючи, щоб Бог зберігав їх від біди. Вони відчувають, що, як би там не було, вони виконують лідерську роботу в церкві, і Бог має їх захищати. Заради своєї власної безпеки та щоб уникнути арешту, уникнути всіх переслідувань й опинитися в безпечному середовищі, антихристи часто благають і моляться за свою власну безпеку. Лише коли йдеться про їхню власну безпеку, вони справді покладаються на Бога й віддають себе Йому. У цьому питанні вони мають справжню віру, і їхнє покладання на Бога є справжнім. Вони завдають собі клопоту помолитися Богові лише для того, щоб попросити Його захистити їхню безпеку, і анітрохи не думають про роботу церкви чи свій обов’язок. У їхній роботі особиста безпека є принципом, який ними керує. Якщо місце безпечне, то антихристи оберуть це місце для роботи й дійсно здаватимуться дуже ініціативними й позитивно налаштованими, демонструючи своє велике «почуття відповідальності» та «вірність». Якщо виконання якоїсь роботи означає, що їм доведеться піти на ризик, і є імовірність зіткнутися з небезпекою, бути виявленими великим червоним драконом, вони вигадують виправдання, відмовляються від неї та шукають нагоди її уникнути. Щойно виникає небезпека або натяк на неї, вони вигадують усі можливі способи, щоб виплутатися й покинути свій обов’язок, не дбаючи про братів і сестер, а хвилюючись лише про те, щоб уникнути небезпеки. Можливо, подумки вони вже підготувалися: щойно з’явиться небезпека, вони негайно кинуть усю роботу, яку виконують, не дбаючи про те, як іде робота церкви, чи яку шкоду це може завдати інтересам Божого дому, чи про безпеку братів і сестер, – для них головне втекти. У них навіть є «туз у рукаві» – план самозахисту: щойно їм загрожує небезпека або їх заарештовують, вони розповідають усе, що знають, виправдовуючи себе й знімаючи з себе всю відповідальність, щоб зберегти свою власну безпеку. Ось такий план у них напоготові. Ці люди не бажають зазнавати переслідувань за віру в Бога; вони бояться арешту, катування та засудження. Насправді у своїх серцях вони давно піддалися сатані. Вони нажахані владою сатанинського режиму, і ще більше бояться, що їх спіткають такі речі, як тортури та жорстокі допити. Отож якщо все йде гладко, і немає жодної загрози їхній безпеці чи проблем із нею, і немає жодної можливої небезпеки, антихристи можуть запропонувати свій запал і «вірність», і навіть своє майно. Але якщо обставини погані, і їх можуть будь-коли заарештувати за віру в Бога й виконання свого обов’язку, і якщо їхня віра в Бога може призвести до звільнення з офіційної посади або до того, що їх покинуть близькі, тоді вони будуть надзвичайно обережними, не проповідуватимуть Євангеліє й не свідчитимуть про Бога, не виконуватимуть свій обов’язок. При найменшій ознаці біди вони ховаються, як черепаха в панцир; при найменшій ознаці біди вони бажають негайно повернути до церкви свої книги Божих слів і все, що пов’язано з вірою в Бога, щоб залишитися в безпеці й неушкодженими. Хіба вони не небезпечні? Якби їх заарештували, хіба вони не стали б юдами? Антихристи настільки небезпечні, що можуть стати юдами в будь-який момент; завжди є ймовірність, що вони зрадять Бога. Крім того, вони егоїстичні й ниці до крайності. Це визначається природою-сутністю антихристів.

Хтось може сказати: «Можливо, люди з такими проявами зустрічаються лише в країні великого червоного дракона, у соціальному контексті Китаю. Коли ви їдете за кордон, там немає переслідувань чи арештів, тому особиста безпека стає неактуальною. Чи є ще потреба в цій темі?» Як ви думаєте, чи є в ній потреба? (Так.) Навіть за кордоном багато людей, які виконують обов’язки в Божому домі, часто демонструє таку поведінку. Щойно розмова заходить про нападки, наклепи та дії проти Божого дому з боку політичного режиму певної країни, невіруючих або релігійного світу, глибоко в душі певні люди відчувають сильний страх і боягузтво. Вони можуть навіть відчувати, що в цей момент їм було б краще й вільніше, якби вони не вірили в Бога. Деякі з них шкодують, що повірили в Бога, а у своїх серцях дехто навіть розглядає можливість відступу й замислюється про відмову. Такі люди весь час плекають хвилювання про свою власну безпеку, вважаючи, що немає нічого важливішого за неї. Їхнє життя та їхня власна безпека – це найголовніші турботи глибоко в їхніх серцях. Отже, коли вони стикаються з тим, як світ і все людство зневажають, обмовляють і засуджують церкву та роботу Бога, у своїх серцях ці люди не стоять на боці Бога. Натомість, коли це відбувається, коли вони чують голоси, що зневажають і засуджують Бога, глибоко всередині вони стоять в опозиції до Бога. Вони палко бажають провести межу між собою і Богом, Його домом і церквою. Ба більше, у такі моменти визнати, що вони вірять у Бога, – це для них важке й болісне завдання. Вони відчайдушно хочуть не мати нічого спільного з Богом, Його домом чи церквою. У такі часи вони почуваються неспокійно й навіть відчувають сором і не можуть показатися людям на очі через те, що є членами Божого дому. Чи є такі люди справжніми послідовниками Бога? Чи справді вони зреклися всього, щоб слідувати за Богом? (Ні.) Коли люди вірять у Бога в материковому Китаї, вони часто зазнають переслідувань і арештів та стикаються з питаннями власної безпеки; хоча за кордоном середовище не таке суворе, люди досі стикаються з подібними обставинами. Вони стикаються з наклепами й засудженням з боку релігійного світу, і їм доводиться мати справу з байдужістю або певними заявами про нерозуміння з боку різних країн щодо церкви. Дехто почувається розгубленим і навіть має невпевненість і сумніви щодо того, чи є робота Бога справжньою, ще більше ставлячи під сумнів правильність Бога. Тому, оскільки вони часто думають про свою власну безпеку, то не можуть виконувати свої обов’язки в Божому домі зі спокійним і врівноваженим серцем. Чи справді ці люди віддали своє життя Богові? (Ні, не віддали.) Дехто навіть думає: «Приїзд за кордон означає втечу з пазурів великого червоного дракона, чи не так? Хіба за кордоном немає релігійної свободи? Хіба все не є вільним і розкутим? Оскільки Бог привів нас за кордон виконувати наші обов’язки, чому ми досі мусимо стикатися з тими самими суворими умовами? Чому ми досі мусимо засвоювати ці уроки й зазнавати цих страждань за кордоном?» Деякі люди мають сумніви в серці, а деякі не тільки сумніваються, а й опираються, плекаючи такі питання: «Оскільки це істинний шлях, оскільки це робота Бога, чому ми, вірні у виконанні своїх обов’язків, ті, хто зрікся всього, щоб присвятити себе Богові, досі мусимо терпіти таке нерівноправне ставлення в цьому світі?» Вони не розуміють. Оскільки вони не розуміють і ставлять свою власну безпеку понад усе, вони перетворюють цей брак розуміння на скарги й запитання, спрямовані до Бога. Хіба це не так? (Так.) Деякі люди за кордоном навіть бояться ризикувати, виконуючи свої обов’язки. Якщо їм доручають обов’язок, пов’язаний із певним ризиком, вони знаходять виправдання на кшталт: «Я не підходжу для цього обов’язку. Моя сім’я досі в материковому Китаї, і якщо великий червоний дракон мене виявить, хіба це не створить мені проблем?» Вони відмовляються виконувати такі обов’язки. Вони обирають зберегти себе, захистити свою власну безпеку й урятувати власне життя. Вони залишають собі шлях для відступу замість того, щоб повністю віддати себе, відпустити все й зректися всього, щоб прийняти свої обов’язки. Вони не можуть цього досягти. Це декілька проявів їхньої поведінки, коли йдеться про їхню власну безпеку. Деяким людям неспокійно на серці й вони часто про це моляться. Деякі люди часто відчувають страх і боягузтво, думаючи, що сили сатани надто могутні, і як така звичайна людина, як вони, може їм опиратися? Тому вони часто бояться й турбуються про це. Дехто навіть відчуває, що щойно їх заарештують, ні церква, ні Божий дім нічого не зможуть зробити, ніхто не буде дієвим, якщо щось трапиться. Тому вони вважають, що найважливіше – захистити себе. Отож коли їм потрібно ризикнути й узяти на себе ризикований обов’язок, вони ховаються, і ніхто не може їх переконати. Вони заявляють, що некомпетентні, знаходячи всілякі виправдання й причини, щоб відмовитися від важливих обов’язків, доручених їм Божим домом. Якщо середовище сприятливе, ці люди можуть навіть стояти із мікрофоном перед великим натовпом у громадському місці й кричати: «Я вірю у Всемогутнього Бога, я член Церкви Всемогутнього Бога. Я сподіваюся, що кожен зможе прийти й дослідити істинний шлях». Вони можуть робити це без жодного страху, коли їхній особистій безпеці нічого не загрожує. Щойно з’являється найменший натяк на загрозу або будь-яка ситуація, що стосується їхньої власної безпеки, або коли виникають раптові обставини, їхній ентузіазм зникає, їхня «вірність» випаровується, і їхня «віра» згасає. Вони знають лише, як тікати туди-сюди, завжди намагаючись знайти собі для виконання якусь непомітну, залаштункову роботу, перекладаючи на інших завдання й обов’язки, в яких потрібно поставити себе під удар і ризикнути. Щойно середовище покращується, вони знову вискакують, як блазні на сцені. Чому вони знову з’являються? Щоб почати виставляти себе напоказ, щоб дати людям знати про своє існування, щоб показати Богові свій ентузіазм, щоб дати Богові побачити їхню вірність у той момент, і водночас, щоб загладити свою провину за те, що вони робили раніше, відчайдушно намагаючись виправитися. Однак при найменшій ознаці біди чи зміні середовища ці люди знову зникають і ховаються.

Коли євангельська робота тільки-но починала поширюватися, проповідувати Євангеліє було особливо важко. У той час було небагато людей, які могли проповідувати Євангеліє, а ті, хто це робив, мали досить поверхове розуміння істини. Вони не могли добре розрізняти релігійні уявлення людей, і здобувати людей було складно. Ба більше, проповідування Євангелія також було пов’язане з ризиками. Коли ти стикався з людьми з дещо хорошою людськістю, вони щонайбільше відмовлялися приймати його, і на тому все й закінчувалося, але вони не завдавали тобі шкоди й не ображали тебе. Якщо ти підтримував із ними зв’язок, можливо, ще була надія здобути їх, що давало певні результати. Однак, коли ти стикався зі злими людьми або пастирями та пресвітерами з різних деномінацій, ці люди не тільки відмовлялися приймати, а й навіть об’єднувалися для нападу, змушували тебе сповідатися у своїх гріхах, а якщо ти цього не робив, вони могли тебе побити. У більш серйозних випадках вони могли навіть повідомити про тебе в поліцію й передати тебе до відділку, наражаючи тебе на небезпеку затримання в будь-який час. Деякі церковні лідери не були сковані цими обставинами. Вони продовжували виконувати свої обов’язки, коли це було потрібно, і навіть подавали приклад, проповідуючи Євангеліє та свідчачи про Бога. Однак деякі так звані лідери або ті неправдиві лідери так не чинили. Коли вони стикалися з такими небезпеками, вони не йшли самі, а посилали інших. Я чув про одну лідерку, яка дізналася, що потенційний одержувач Євангелія був лідером у певній деномінації. Вона мала намір доручити комусь проповідувати йому Євангеліє. Поміркувавши, вона не змогла знайти підходящу людину й подумала, що доречніше було б піти самій. Однак вона боялася небезпеки й не хотіла йти, тому доручила це молодій сестрі вісімнадцяти чи дев’ятнадцяти років. Що ви думаєте? Чи варто їй було доручати це молодій сестрі? (Не варто.) Чому не варто? (Тому що потенційний одержувач Євангелія був лідером у певній деномінації з багатьма релігійними уявленнями. Молода сестра мала малий духовний зріст, поверхове розуміння істини, не могла бесідувати про істину, щоб розв’язати проблеми потенційного одержувача Євангелія, і не тільки могла не навернути його, а й сама могла бути введена в оману.) З огляду на її вік, скільки істини могла ця молода сестра справді зрозуміти? Скільки знань Біблії вона мала? Які шанси, що вона наверне лідера з тієї деномінації? З огляду на її вік, вона, безумовно, не мала великого досвіду в проповідуванні Євангелія. Крім того, вона щойно досягла повноліття і їй бракувало досвіду. Чи могла вона розгледіти наскрізь уявлення, ідеї та труднощі дорослих? (Ні, не могла.) Безумовно, ні. У її віці вона просто не була здатна впоратися з думками дорослих. Скажіть Мені, з огляду на її вік, чи була ця молода сестра найкращим варіантом вибору? (Не була.) Вона не була найкращим варіантом вибору. Отже, посилаючи молоду сестру, чи мала ця лідерка правильний намір? (Вона не мала правильного наміру.) Вона не мала правильного наміру. Їй не варто було посилати молоду сестру. Пізніше, коли молода сестра зв’язалася з лідером тієї деномінації й виявила, що він не був хорошою людиною, вона доповіла лідерці, висловивши, що відчувала особливий страх і не наважувалася йти знову. Ця лідерка чинила на неї тиск, наполягаючи: «Ні, це твій обов’язок, і ти мусиш іти!» Молода сестра була доведена до сліз, кажучи: «Це мій обов’язок, і я маю йти, але я не можу з цим упоратися, я не можу цього зробити». Проте ця лідерка не поступилася й продовжувала говорити: «Навіть якщо ти не можеш цього зробити, ти мусиш іти; більше нікого немає, тому це мусиш бути ти!» Як ви думаєте, що це за лідерка? Коли наближалася небезпека, вона не тільки захищала себе, а й наражала іншу людину на небезпеку, поки сама відступала. Навіть у ситуаціях, коли ця молода сестра висловлювала свою нездатність і навіть плакала від страху, вона однаково не погоджувалася. Що це за негідниця? Це людина? (Ні.) Це не людина. Вона думала не про безпеку своїх братів і сестер, а лише про себе. Вона навіть обміняла безпеку інших на власні інтереси, так само як ті батьки-гравці, які, програвши всі свої гроші й не маючи нічого, пропонують власних дочок як заставу для сплати боргів, щоб дозволити собі пережити важкі часи й уникнути біди, жертвуючи тими, кого вони люблять найбільше, в обмін на власне щастя. Що за негідниця ця лідерка? Чи залишилася в неї хоч якась людськість? (Ні.) У ній немає ані крихти людськості. Чи можна таких людей характеризувати як антихристів на основі такої поведінки? (Можна.) Безумовно, можна! Хтось може сказати: «Те, що вони роблять, – заради роботи церкви, заради проповідування Євангелія. Хіба вони не мають добрих намірів? Хіба вони не роблять це, щоб захистити інтереси Божого дому? Як їх можна характеризувати як антихристів?» Чи думав хтось так? Чи можна навести такий аргумент? (Ні, не можна.) Тож скажіть Мені, яка природа цього питання? (Заради власних інтересів і безпеки ця лідерка використала життя й безпеку молодої сестри як розмінну монету, тобто вона навмисно штовхнула її в яму – у неї особливо злостива людськість.) Простіше кажучи, повністю усвідомлюючи, що молода сестра абсолютно нездатна до цього завдання, ця лідерка зробила такі влаштування, щоб зберегти себе. Водночас вона це зробила, щоб відзвітувати про виконання власного обов’язку, жертвуючи інтересами й безпекою іншої людини для досягнення своїх особистих цілей. Таким був її намір. Вона просто не замислювалася над тим, хто здатний виконати цю роботу, хто може навернути цю людину або хто може виконати цю роботу ефективно, щоб знайти найкращу людину для цього завдання. Сутність її дій полягала не у виконанні свого обов’язку чи у виявленні своєї вірності або відповідальності, а в тому, щоб мати змогу відзвітувати перед своїм керівництвом і зберегти себе, жертвуючи інтересами інших, навіть завдаючи шкоди іншим. Вона діяла так, що завдавала шкоди іншим, щоб зберегти себе й досягти власних цілей – хіба не в цьому сутність? (Так.) У цьому й полягає сутність. Тому дії цієї лідерки можна схарактеризувати як дії антихриста. Хіба не в цьому корінь проблеми? (Так, у цьому.) Саме так і є. Якби не було підходящих кандидатів і не було цієї молодої сестри, якби цій лідерці сказали самій піти навертати лідера тієї деномінації, чи пішла б вона? Чи змогла б вона сказати: «Якщо немає підходящих кандидатів, то піду я. Я не боюся. Навіть якщо це означає пожертвувати своїм життям, щоб здобути цю людину, я готова віддати його, бо це мій обов’язок і моя відповідальність»? Чи змогла б вона так зробити? (Ні.) Чому ми кажемо, що вона не змогла б цього зробити? Ми тут не припускаємо. На чому ми ґрунтуємося, кажучи, що вона не змогла б? (Тому що, виконуючи свій обов’язок, вона насправді не прагнула досягти результатів і навернути того потенційного одержувача Євангелія. Тому вона просто робила це для годиться, посилаючи молоду сестру. Якби молодої сестри не було, вона б особисто не пішла здобувати цю людину.) Правильно, так би й було. Якби вона побачила, що немає підходящих кандидатів, хіба їй не варто було піти самостійно? (Так.) Якби вона справді була вірною своєму обов’язку й не думала про власну особисту безпеку, вона б не дозволила молодій сестрі піти, а пішла б сама. Отже, на яку проблему вказує те, що вона не пішла сама? (Вона дбала про власну безпеку та інтереси.) Правильно, саме так і сталося. Якби вона справді була вірною своєму обов’язку, вона б сама взяла на себе цю важку відповідальність. Однак вона цього не зробила; натомість вона обрала найменш підходящого кандидата, щоб той пішов замість неї. Чи полягав її намір у тому, щоб послати найменш підходящу людину в найнебезпечніше місце, щоб досягти власної мети – захистити себе від небезпеки й зберегти себе? (Так.) Це поведінка антихристів. Це стосується розподілу людей.

У материковому Китаї великий червоний дракон постійно й жорстоко придушував, заарештовував і переслідував віруючих у Бога, часто ставлячи їх у небезпечні умови. Наприклад, уряд використовує різні приводи для затримання віруючих. Щоразу, коли вони виявляють місцевість, де проживає антихрист, про що перше думає антихрист? Не про те, щоб належно організувати роботу церкви, а про те, як уникнути цієї небезпечної ситуації. Коли церква стикається з придушенням і арештами, антихристи ніколи не займаються роботою з ліквідації наслідків. Вони не вживають заходів щодо основних церковних ресурсів чи персоналу. Натомість вони знаходять виправдання й причини, щоб забезпечити собі безпечне місце, і на цьому все. Щойно їхня особиста безпека гарантована, вони рідко особисто беруть участь в організації роботи церкви, персоналу чи ресурсів, не цікавляться цим питанням і не роблять жодних конкретних розпоряджень. Це призводить до того, що ресурси й фінанси церкви невчасно переміщуються в безпечні місця, і, зрештою, багато чого розграбовується й забирається великим червоним драконом, що завдає значних збитків церкві й призводить до захоплення більшої кількості братів і сестер. Це результат того, що антихристи ухиляються від своєї відповідальності за роботу. Глибоко в серцях антихристів їхня особиста безпека завжди на першому місці. Це питання в їхніх серцях, яке є для них постійною турботою. Вони думають собі: «Я не маю потрапити в біду. Кого б не спіймали, я не можу собі цього дозволити – я мушу залишитися живим. Я досі чекаю, щоб розділити славу бога, коли робота бога завершиться. Якщо мене спіймають, я поведуся як Юда, і для мене все скінчиться. Для мене не буде доброго фіналу. Мене покарають». Тому, щоразу, коли вони їдуть на нове місце для роботи, вони спочатку з’ясовують, у кого найбезпечніший і найвпливовіший дім, де вони можуть сховатися від урядових обшуків і почуватися в безпеці. По-друге, вони шукають домогосподарства з кращими умовами життя, де є м’ясо на кожен прийом їжі, кондиціонер улітку й опалення взимку. Крім того, вони розпитують, хто з віруючих є більш ревним і має міцнішу основу, хтось, хто може забезпечити захист, коли виникне біда. Вони спочатку досліджують усі ці питання. Після свого дослідження вони знаходять місце, щоб оселитися, і виконують якусь поверхову роботу, надсилають листа або передають якусь інформацію чи робочі розпорядження усно. Тепер, як ти думаєш, чи здатні антихристи виконувати роботу? Коли ти дивишся на те, як ретельно й акуратно вони дбають про свою особисту безпеку й організовують її, може здатися, що вони знають, як виконувати конкретну роботу, вони в серці знають, як це робити. Однак їхні наміри неправильні, вони думають лише про особисту вигоду й відчувають відразу до істини; навіть якщо вони знають, що те, що вони роблять, суперечить істині, є егоїстичним і ницим, вони наполягають на тому, щоб робити все по-своєму й діяти свавільно та безрозсудно. Усе, що вони роблять, націлене на збереження своєї власної безпеки. Оселившись і відчувши, що їм нічого не загрожує, що небезпека минула, антихристи беруться за виконання якоїсь поверхової роботи. Антихристи досить ретельні у своїх розпорядженнях, але це залежить від того, з ким вони мають справу. Вони дуже ретельно обмірковують питання, що стосуються їхніх власних інтересів, але коли йдеться про роботу церкви чи їхні власні обов’язки, вони виявляють свій егоїзм і ницість, повну безвідповідальність і відсутність бодай крихти совісті чи розуму. Саме через таку поведінку їх характеризують як антихристів. Якби ми судили лише за рівнем, враховуючи, наскільки добре вони обмірковують і складають ретельні й конкретні плани щодо своєї власної безпеки, то їм не бракує рівня, і в них є голова на плечах. Вони мають бути здатними впоратися з роботою Божого дому. Тепер, якщо подивитися на це з погляду їхньої здатності, їх не слід було б називати антихристами, то чому ж їх так назвали? Це визначається на основі їхньої сутності, того, чи можуть вони приймати істину й практикувати її, того, чи є вони людьми, які прагнуть до істини. Вони роблять продумані й конкретні міркування та розпорядження щодо свого життєвого середовища, їжі й пиття та безпеки. Однак, коли йдеться про роботу Божого дому, вони стають зовсім іншими людьми, особливо егоїстичними й ницими, не виявляючи жодної уваги до Божих намірів. Це, безумовно, не люди, які прагнуть до істини. У своєму поводженні з роботою Божого дому й робочими розпорядженнями від Вишнього антихристи їх фільтрують. Вони вибірково відфільтровують те, що вони готові й не готові робити, і те, що стосується й не стосується їхньої власної безпеки. Потім вони виконують якусь легку роботу, що не несе небезпеки, лише для того, щоб Вишнє не дізналося, що вони швидкі до їжі й повільні до роботи, і що вони не займаються своїми належними обов’язками. Після організації роботи вони ніколи не цікавляться й не наглядають за тим, як виконуються конкретні завдання. Наприклад, у Божому домі є конкретні принципи й приписи щодо приношень і різних ресурсів: як їх організовувати, де розміщувати, як і хто має їх зберігати. З іншого боку, антихристи лише говорять про це, і щойно вони зробили розпорядження, вони вважають справу зробленою. Незалежно від того, чи підходить середовище, вони ніколи не відвідують місце, щоб роздивитися навколо; вони лише ворушать губами, і у своїх серцях вони не осягають, не цікавляться, не досліджують і не дбають про те, чи є конкретні розпорядження щодо цих ресурсів Божого дому доречними чи безпечними. Отже, під час перебування антихристів на посаді лідерів, у межах їхньої сфери роботи, деякі книги Божих слів захоплюються злими людьми. Деякі книги пліснявіють через неправильне зберігання, а в деяких випадках певні книги чи ресурси розміщуються в місцях, де про них ніхто не дбає. Антихристи не тільки не роблять конкретних розпоряджень щодо цих питань, вони, безумовно, не цікавляться ними, не досліджують їх і не запитують про них. Натомість вони вважають своє завдання виконаним, щойно зроблять розпорядження. Вони говорять слова, і на цьому все; вони лише роблять це для годиться, не переслідуючи жодних реальних результатів. Чи виявляють антихристи вірність такою поведінкою? (Ні.) У них немає вірності. Коли йдеться про організацію різних ресурсів церкви, антихристи ніколи не цікавляться. Що означає «ніколи не цікавляться»? Чи означає це, що вони взагалі не роблять жодних розпоряджень? Вони роблять це для годиться й роблять розпорядження, щоб замилити людям очі, щоб хтось не доповів про них керівництву. Але вони ніколи не виконують жодної конкретної роботи. Чого стосується конкретна робота? Вона охоплює визначення того, де ці речі слід розмістити, чи безпечно це, чи може з ними щось трапитися, чи можуть прийти гризуни й погризти речі, чи можуть вони бути затоплені або вкрадені, чи є придатними особи, відповідальні за зберігання тощо. Проте антихристи ніколи не цікавляться, ніколи не досліджують і ніколи не турбуються. У своїх серцях вони вважають, що ці речі не для їхньої насолоди; вони не цінують їх і не мають у них потреби. Вони належать іншим людям, Божому дому, і їх не стосуються. Їм байдуже; нехай хто хоче, той про них і хвилюється – вони не турбуються. Вони організовують речі, і на цьому все. Деякі антихристи навіть не завдають собі клопоту організовувати. Вони вважають, що не отримають жодної винагороди, навіть якщо добре виконають цю роботу, і що ніхто не притягне їх до відповідальності за погане виконання. Хто б доповів на них за таку дрібницю? Чи покарав би їх за це Бог? Ставлення й погляд антихристів на свої обов’язки саме такі: вони роблять це для годиться й ставляться до справ недбало. Поки ці речі не впливають на їхній власний статус чи безпеку, їм байдуже, чи керують ними, чи ні. Чи будуть ці речі втрачені, зменшені чи пошкоджені, – усе це не пов’язано з ними. У свідомості антихристів ці ресурси Божого дому вважаються суспільною власністю. Їм не потрібно турбуватися про них, не потрібно звертати на них увагу й не потрібно витрачати жодної енергії на їхнє управління. Отже, під час перебування антихристів на посаді лідерів, через їхню недбалість до свого обов’язку, їхню зосередженість на особистих задоволеннях і їхнє невиконання конкретних завдань, різні ресурси в Божому домі розграбовуються або забираються великим червоним драконом, або захоплюються деякими злими людьми. Таких випадків було багато. Хтось може сказати: «Хто міг би так ретельно за всім стежити в такому ворожому середовищі? Хто міг би уникнути певної недбалості чи не зробити кількох помилок?» Чи йдеться лише про кілька помилок? Я смію сказати, якби люди могли виконувати свої обов’язки й виявляти вірність, втрата цих ресурсів не була б такою великою; вона б точно зменшилася, і ефективність роботи значно покращилася б.

Антихристи вірять у Бога, щоб здобути благословення. Вони ніколи не переймаються нічим, що пов’язано з Божим домом чи Божими інтересами. Усе, що вони роблять, має обертатися навколо їхніх особистих інтересів. Якщо робота Божого дому не зачіпає їхніх особистих інтересів, їм просто байдуже, і вони цим не цікавляться. Які ж вони напевно егоїстичні! Коли певні антихристи були лідерами, великий червоний дракон розграбував велику кількість приношень, що були під їхнім наглядом, і було втрачено вражаючу суму. Але ці антихристи зовсім себе не звинувачували. Згодом вони навіть казали: «Це не тільки моя відповідальність: як можна в усьому звинувачувати мене? До того ж такої ситуації не уникнути». Вони зовсім не відчували докорів сумління, перекладали провину на інших і, сповнені безліччю виправдань, намагалися себе захистити. Що це за негідники? Хіба таких людей не слід виключати? Хіба вони не мають бути прокляті й покарані? (Так.) Скоївши таку значну помилку, ці антихристи не мали абсолютно ніяких докорів сумління! Які прояви були б у нормальної людини, людини з людськістю, людини, вірної Богові, або людини з богобоязливим серцем, якби через її недбалість майно Божого дому було викрадено великим червоним драконом? (Вони відчували б докори сумління, звинувачували б себе й відчували б у серці, що не виконали свій обов’язок як слід.) Що б вони зробили далі? Вони б придумали, як усе виправити. З глибини серця вони відчували б почуття боргу й докори сумління; що б не казали інші, вони не промовили б жодного слова скарги, не захищали б себе. Вони визнали б, що це була їхня недбалість, їхній переступ. Вони прийняли б усе, що сказав би Бог, і те, як Божий дім вирішив би з ними вчинити. То чому антихристи цього не приймають? Чому вони сповнені образи після того, як їх виключили? Це викриває природу антихристів. Ці антихристи завдали таких значних збитків роботі Божого дому, стільки зусиль інших людей було змарновано через те, що вони нехтували своїми обов’язками, і стільки приношень забрав великий червоний дракон, але вони не відчували ні самозвинувачення, ні почуття боргу, і навіть захищали себе. Коли Божий дім розбирався з ними, вони відмовлялися коритися й усюди поширювали свою непокору. Що це за негідники? Хіба це не означає напрошуватися на смерть? (Так.) Це означає напрошуватися на смерть. Якщо поглянути на суть антихристів, їхня природа-сутність – це ворожість до істини й Бога. Їм бракує людськості; вони – живі демони, сатани, звірі в людській одежі. Коли люди з людськістю роблять невелику помилку або кажуть щось не так, вони відчувають самодокір. Але живі демони, антихристи, цього не відчувають. Навіть скоївши таку тяжку помилку, ті антихристи не відчували жодного самодокору й навіть намагалися себе захистити. Отже, що для них істина? Чи визнають вони істину у своїх серцях? Божі слова – це істина, і Бог – це істина. Чи визнають вони цей факт? (Не визнають.) Вони явно цього не визнають. У своїх серцях вони вважають себе істиною, Богом; вони думають, що крім них, іншого Бога немає. Хіба це не дияволи? (Так.) Це дияволи, типові дияволи. Антихристи зовсім не цікавляться церковними ресурсами й не роблять для них ніяких конкретних розпоряджень. Але якщо в них самих є щось цінне, ти можеш бути впевнений, що вони чудово про нього подбають. Вони не виявлять про це ні слова, навіть коли говорять уві сні, і цього не можна було б вибити з них навіть силою. Вони охороняють це винятково добре. Однак, коли йдеться про ресурси Божого дому, їхнє ставлення зовсім інше. Вони насправді мають таке ставлення: «Як це стосується мене? Я не можу цим ресурсом користуватися, і він мені не належить. Навіть якщо я добре про нього подбаю, його можуть віддати комусь іншому! Який сенс так добре його охороняти?» Вони не вважають цю справу своїм обов’язком. Хіба це не брак людськості? (Так.) Це прояв браку людськості. Як це називається? Це називається ненадійністю. Бог довірив тобі цю роботу й дав тобі обов’язки, які ти маєш виконувати, – це частина твоєї роботи. Ти маєш належно вирішувати ці справи, виконуючи їх одну за одною, дотримуючись необхідних Божих принципів і робочих упорядкувань Божого дому та належно їх упорядковуючи, і тоді твоє зобов’язання буде виконане. Але чи є в антихристів такий склад розуму чи ідея? (Ні.) Зовсім немає. Це повний брак людськості. Який конкретний прояв браку людськості? Бути байдужим до совісті й розуму, егоїстичним і ницим, не мати надійності, бути негідним довіри та не вартим будь-якого доручення.

Коли йдеться про кадрові питання в церкві, наприклад, хто яку роботу де виконує, чи належно вони її виконують, чи ефективно вони виконують свій обов’язок, чи виникали випадки переривань або завад, або які відгуки братів і сестер, антихристи ніколи детально не цікавляться такими питаннями й не роблять щодо них ніяких розпоряджень. Наприклад, коли Божий дім просить їх надати різних талановитих осіб, антихристи лише побіжно переглядають письмові характеристики цих людей, не з’ясовуючи й не розпитуючи конкретно про їхні обставини, наприклад, чи мають ці люди основу у своїй вірі, яка в них людськість, чи можуть вони прийняти істину, чи відповідають їхні особливі таланти й технічні навички стандартам, яких вимагає Божий дім, і чи придатні вони для зрощування й виконання важливих обов’язків. Антихристи просто роблять це для годиться, створюючи видимість, коротко переглядають письмові характеристики, і на цьому все. Вони ніколи насправді не спілкуються з наданими людьми й не прагнуть до детального чи глибокого їхнього розуміння. Як наслідок, більшість обраних ними людей зрештою відсіюють, бо вони не змогли виконувати свої обов’язки чи займатися належною роботою. Як антихристи дивляться на цю ситуацію? «Це ж не мене підвищують, щоб я виконував ці обов’язки; я в цьому участі не беру. Яка різниця, хто піде? Поки я схвалюю рекомендації і надаю цих людей, вважається, що я виконую свою роботу. Крім того, ті, кого підвищили, будуть мені винні. А чи придатні вони для зрощування – це не моя справа». Якщо антихристи надають непридатних людей, спричиняючи перешкоди в роботі Божого дому, чи несуть вони якусь відповідальність? (Так.) Вони несуть велику відповідальність, але ці диявольські створіння зовсім не проводять жодної перевірки. Дехто каже: «У деяких місцях із суворими умовами ми не можемо спілкуватися з людьми особисто. Як ми можемо їх перевірити?» Якими б суворими не були умови, однаково є методи та підходи для вирішення цих справ. Це залежить від того, чи відповідальний ти й чи щиро відданий справі. Хіба не так? (Так.) Якщо ти віддаєш свою вірність і відповідальність, то навіть якщо результат не ідеальний, Бог проникливо спостерігає і знає це, і відповідальність буде не на тобі. Але якщо ти не віддаєш своєї вірності й відповідальності, то навіть якщо нічого поганого не станеться й це зрештою не призведе до жодних наслідків, Бог проникливо спостерігатиме за цим. Природа цих двох підходів різна, і Бог ставитиметься до них по-різному. Антихристи також плетуть інтриги, коли йдеться про надання людей, у них також є егоїстичні й ниці мотиви, і їм бракує вірності. Що б вони не робили, в антихристів є власні розрахунки, і вони не дотримуються принципів. Ба більше, щоб конкретна робота була виконана добре, їм доводиться показуватися на очі, їздити, зустрічатися з більшою кількістю людей, терпіти труднощі й ризикувати. Щойно щось торкається питання їхньої власної безпеки, антихристи знову починають розраховувати, і їхня природа викривається. Що викривається? Вони вважають, що спілкування з надто великою кількістю людей становить ризик для їхньої власної безпеки і що вони не можуть контактувати з людьми без розбору. Антихристи не спілкуються з тими, з ким слід спілкуватися, і ні з ким не зустрічаються, натомість вони знаходять безпечний притулок для свого перебування, де ховаються й виконують лише прості завдання. Що ж до того, наскільки добре виконуються інші аспекти роботи, чи є люди, що створюють завади, чи поширюються робочі упорядкування, різні книги Божих слів або записані проповіді, – антихристи ніколи не роблять конкретних розпоряджень і не розпитують про ці речі. Це не означає, що вони мають ризикувати, показуватися на очі й стикатися з проблемами, щоб вважатися вірними. У чому тут проблема? Хто може пояснити? (Коли вони спочатку починали цю роботу, то ніколи не думали, як її добре виконати або чи придатний рекомендований персонал, і вони ніколи не діяли від усього серця й не виконували свого зобов’язання. Вони ніколи не думали про ці речі.) Вони просто не демонструють вірності. Є різниця в природі того, як працюють люди, вірні Богові, порівняно з тими, хто не має вірності. Коли і ті, і інші стикаються зі справами, що пов’язані з небезпекою, вірні здатні протистояти небезпеці й виконувати свою роботу, використовуючи мудрість і методи для впровадження робочих упорядкувань. Однак антихристи не займаються конкретною роботою, незалежно від того, чи є небезпека, чи ні, і робочі упорядкування ніколи ними не впроваджуються. Ось у чому відмінність. Антихристи можуть на словах цікавитися станом церкви, різними завданнями тощо, але навіть їхні запити – це проста формальність, вони просто докладають якихось поверхових зусиль і зовсім не скрупульозні в цьому. Ззовні може здаватися, що вони виконують конкретну роботу, але насправді вони не розуміють роботи, не роблять нотаток, не розмірковують над нею, не моляться й не шукають. Вони не докладають зусиль, щоб обміркувати, як просуваються різні етапи роботи, або хто відповідає за сфери, де справи йдуть недобре, або які церковні лідери можуть бути непридатними, або де робота не була впроваджена. Вони не думають про ці речі, вони просто роблять це для годиться, і коли виявляють проблеми, то не розв’язують їх. Деякі так звані лідери лише збирають людей на зібрання, розпитують про ситуацію, аналізують і досліджують роботу. Щойно йдеться про якусь конкретну роботу, і вона вимагає від них страждань і плати, пов’язана з ризиком для їхньої особистої безпеки та певним рівнем складності, вони її не роблять. На цьому вони припиняють роботу, віддаючи перевагу самозбереженню. Навіть коли вони визнають проблеми, то не роблять конкретних розпоряджень. Якщо вони відомі своєю вірою і їм загрожує полон, чи доручають вони ці завдання іншим? Ні. Вони не доручають іншим виконувати ці завдання, і в цьому й полягає проблема. Отже, яка сутність викривається в таких людях? Їм бракує вірності, вони егоїстичні й ниці, і в усьому думають про власну безпеку. Вони ніколи не цікавляться, чи впроваджуються робочі упорядкування Божого дому, або про хід роботи Божого дому, і їм байдуже до цих речей. Вони не пожертвували своєї вірності й не демонструють її. У цих справах для них достатньо робити для годиться; вони вважають це виконанням роботи. Якщо ризик невеликий, вони можуть неохоче виконати якусь роботу. Але якщо ризик великий і є імовірність, що їх схоплять, вони цього не робитимуть, яким би важливим не було завдання. Це і є сутність антихристів. У глибині душі, поки їхні інтереси в безпеці, вони здатні зрадити будь-кого. Їхні інтереси досягаються за рахунок інтересів Божого дому; для них їхні інтереси – найвище. Чи можуть антихристи бути вірними, коли беруть на себе обов’язок? (Ні.) Вірність для них неможлива. Чи можуть вони думати про життя й безпеку своїх братів і сестер? (Не можуть.) Коли йдеться про їхню власну безпеку, антихристи будуть рятувати лише себе, штовхаючи своїх братів і сестер у вогняну яму й використовуючи їх як пішаків для пожертви. Це і є природа-сутність антихристів.

Окрім власної безпеки, про що ще думають деякі антихристи? Вони кажуть: «Зараз наше середовище несприятливе, тож менше показуймо свої обличчя й менше проповідуймо Євангеліє. Так нас із меншою ймовірністю спіймають, і робота церкви не буде зруйнована. Якщо ми уникнемо арешту, ми не станемо Юдами, і тоді зможемо залишитися в майбутньому, чи не так?» Хіба немає антихристів, які використовують такі виправдання, щоб уводити в оману своїх братів і сестер? Деякі антихристи дуже бояться смерті й ведуть жалюгідне існування; вони також люблять репутацію та статус і готові брати на себе лідерські ролі. Хоча вони й знають, що «роботу лідера нелегко взяти на себе – якщо великий червоний дракон дізнається, що мене зробили лідером, я стану відомим, і мене можуть оголосити в розшук, і щойно мене спіймають, моє життя опиниться в небезпеці», заради того, щоб упиватися благами цього статусу, вони нехтують цими небезпеками. Коли вони служать лідерами, вони лише упиваються своїми плотськими насолодами й не займаються справжньою роботою. Окрім невеликого листування з різними церквами, вони більше нічого не роблять. Вони ховаються десь і ні з ким не зустрічаються, тримаючи себе в ізоляції, і брати та сестри не знають, хто їхній лідер, – ось до якої міри вони бояться. Тож хіба не правильно сказати, що вони лідери лише за назвою? (Так.) Вони не займаються жодною справжньою роботою як лідери; вони дбають лише про те, щоб сховатися. Коли інші запитують їх: «Як воно, бути лідером?», вони відповідають: «Я неймовірно зайнятий, і заради безпеки мені доводиться постійно переїжджати. Це середовище настільки тривожне, що я не можу зосередитися на своїй роботі». Вони завжди відчувають, ніби за ними стежить багато очей, і не знають, де безпечно сховатися. Окрім носіння маскування, переховування в різних місцях і постійних переїздів, вони щодня не роблять жодної справжньої роботи. Чи існують такі лідери? (Так.) Яких принципів вони дотримуються? Ці люди кажуть: «У хитрого кролика три нори. Щоб кролик міг захиститися від нападу хижака, він має підготувати три нори, щоб сховатися. Якщо людина стикається з небезпекою і мусить тікати, але їй немає де сховатися, хіба це прийнятно? Ми повинні вчитися в кроликів! Створені Богом тварини мають цю здатність до виживання, і люди повинні вчитися в них». Відтоді, як вони взяли на себе лідерські ролі, вони усвідомили цю доктрину й навіть вірять, що зрозуміли істину. Насправді ж вони страшенно налякані. Щойно вони чують про лідера, на якого донесли в поліцію, бо місце, де він жив, було небезпечним, або про лідера, на якого націлилися шпигуни великого червоного дракона, бо він занадто часто виходив виконувати свій обов’язок і спілкувався з занадто багатьма людьми, і як цих людей урешті-решт заарештували й засудили, вони негайно лякаються. Вони думають: «О ні, чи не буду я наступним, кого заарештують? Я мушу винести із цього урок. Я не повинен бути занадто активним. Якщо я можу уникнути виконання якоїсь церковної роботи, я її не робитиму. Якщо я можу уникнути того, щоб показуватися, я не буду цього робити. Я максимально скорочу свою роботу, уникатиму виходів на вулицю, уникатиму спілкування з будь-ким і забезпечу, щоб ніхто не знав, що я лідер. У наш час хто може дозволити собі дбати про когось іншого? Просто залишитися в живих – це вже виклик!» Відтоді, як вони взяли на себе роль лідера, окрім того, що носять сумку й ховаються, вони не виконують жодної роботи. Вони живуть у постійному страху, боячись бути спійманими й засудженими. Припустімо, вони чують, як хтось каже: «Якщо тебе спіймають, тебе вб’ють! Якби ти не був лідером, якби ти був просто звичайним віруючим, тебе, можливо, відпустили б після сплати невеликого штрафу, але оскільки ти лідер, важко сказати. Це занадто небезпечно! Деяких лідерів чи працівників, яких спіймали і які відмовлялися видавати будь-яку інформацію, поліція забила до смерті». Щойно вони чують про те, що когось забили до смерті, їхній страх посилюється, і вони ще більше бояться працювати. Щодня все, про що вони думають, – це як уникнути арешту, як не показуватися, як уникнути спостереження і як уникнути контакту зі своїми братами й сестрами. Вони ламають голову, думаючи про ці речі, і повністю забувають про свої обов’язки. Хіба це віддані люди? Чи можуть такі люди впоратися з якоюсь роботою? (Ні, не можуть.) Такі люди просто боягузливі, і ми не можемо однозначно характеризувати їх як антихристів лише на основі цього прояву, але яка природа цього прояву? Сутність цього прояву – це сутність маловіра. Вони не вірять, що Бог може захистити безпеку людей, і вони, звісно, не вірять, що присвячення себе Богові – це присвячення себе істині, і що це те, що Бог схвалює. Вони не бояться Бога у своїх серцях; вони бояться лише сатани та нечестивих політичних партій. Вони не вірять в існування Бога, вони не вірять, що все в руках Божих, і вони, звісно, не вірять, що Бог схвалить людину, яка все присвячує заради Нього, заради слідування Його шляхом і виконання Його доручення. Вони не бачать нічого з цього. У що ж вони вірять? Вони вірять, що якщо потраплять до рук великого червоного дракона, їх чекає поганий кінець, їх можуть засудити або вони навіть ризикують втратити життя. У своїх серцях вони думають лише про власну безпеку, а не про роботу церкви. Хіба це не маловіри? (Так.) Що сказано в Біблії? «Хто ж за Мене своє життя погубить, той знайде його» (Матвія 10:39). Чи вірять вони в ці слова? (Ні, не вірять.) Якщо їх попросять ризикнути під час виконання свого обов’язку, вони захочуть сховатися й не дозволити нікому себе бачити – вони захочуть стати невидимими. Ось до якої міри вони бояться. Вони не вірять, що Бог – опора людини, що все в руках Божих, що якщо щось справді піде не так або їх справді спіймають, то це допущено Богом, і що люди повинні мати серця, сповнені покори. Ці люди не мають таких сердець, такого розуміння чи такої підготовки. Чи справді вони вірять у Бога? (Ні, не вірять.) Хіба сутність цього прояву – це не сутність маловіра? (Так.) Ось так воно і є. Такі люди надзвичайно боягузливі, страшенно налякані й бояться фізичних страждань і того, що з ними станеться щось погане. Вони стають наляканими, як сполохані птахи, і більше не можуть виконувати свою роботу. Тип людей, про який ми говорили раніше, просто взагалі не виконує жодної роботи, навіть якщо здатен її виконувати. Навіть якщо вони знають, що є проблема, вони не будуть її розв’язувати. Вони просто захищають себе, і вони особливо егоїстичні й ниці. Ці обидва типи людей – маловіри. Перший тип – слизький і віроломний, боїться труднощів і втоми, дбає про свою плоть і не займається справжньою роботою. Другий тип – боягузливий і наляканий, не наважується виконувати справжню роботу й боїться бути спійманим і переслідуваним великим червоним драконом. Хіба немає різниці між цими двома типами людей? (Так.)

Чи є якісь приклади, які ви знаєте, про те, як антихристи захищають свою власну безпеку? (Боже, я знаю один такий випадок. Була одна церква, яку арештував великий червоний дракон, бо її контролював антихрист, який безчинствував і творив погані справи, і лідерів, дияконів та кількох братів і сестер заарештували. У той час антихрист боявся, що його спіймають. Не зробивши розпоряджень щодо роботи з ліквідації наслідків, він сховався у віддаленому місці. Він навіть відмовився жити в приймаючій сім’ї, а натомість наполіг на використанні приношень для оренди житла. Оскільки він не зробив належних розпоряджень щодо подальшої роботи й не усунув вчасно приховані небезпеки, згодом було заарештовано ще кількох братів і сестер, а робота церкви була змушена припинитися. Очевидно, що антихристи винятково егоїстичні й ниці. У критичні моменти вони захищають лише власні інтереси й зовсім не захищають інтереси Божого дому.) Антихристи надзвичайно егоїстичні й ниці. Вони не мають справжньої віри в Бога, а тим більше вірності Богові; коли вони стикаються з проблемою, вони захищають і оберігають лише себе. Для них немає нічого важливішого за їхню власну безпеку. Поки вони можуть жити й не бути заарештованими, їм байдуже, скільки шкоди завдано роботі церкви. Ці люди надзвичайно егоїстичні, вони зовсім не думають про братів і сестер чи про роботу церкви, вони думають лише про свою власну безпеку. Вони – антихристи. Тож коли такі речі трапляються з тими, хто вірний Богові й має справжню віру в Бога, як вони з ними справляються? Чим їхні дії відрізняються від дій антихристів? (Коли такі речі трапляються з тими, хто вірний Богові, вони шукатимуть будь-який спосіб захистити інтереси Божого дому, захистити від втрат приношення Божі, і вони зроблять необхідні розпорядження для лідерів і працівників, а також для братів і сестер, щоб мінімізувати втрати. Антихристи ж насамперед дбають про власний захист. Їх не турбує робота церкви чи безпека Божих обранців, і коли церква стикається з арештами, це призводить до шкоди для церковної роботи.) Антихристи кидають напризволяще роботу церкви й Божі приношення й не доручають людям займатися ліквідацією наслідків. Це те саме, що дозволити великому червоному дракону захопити Божі приношення і Його обраних людей. Хіба це не прихована зрада Божих приношень і Його обраних людей? Коли ті, хто вірний Богові, чітко знають, що середовище небезпечне, вони однаково ризикують, виконуючи роботу з ліквідації наслідків, і зводять до мінімуму втрати для Божого дому, перш ніж самі відійдуть. Вони не ставлять на перше місце свою власну безпеку. Скажіть Мені, у цій нечестивій країні великого червоного дракона, хто міг би гарантувати, що у вірі в Бога й виконанні обов’язку немає жодної небезпеки? Який би обов’язок людина не брала на себе, він пов’язаний із певним ризиком, але виконання обов’язку доручено Богом, і, слідуючи за Богом, людина має брати на себе ризик виконання свого обов’язку. Слід проявляти мудрість, і необхідно вживати заходів для забезпечення своєї безпеки, але не слід ставити на перше місце особисту безпеку. Слід зважати на Божі наміри, ставлячи на перше місце роботу Його дому й поширення Євангелія. Виконання людиною Божого доручення – це найважливіше, і воно на першому місці. Антихристи ставлять на перше місце свою особисту безпеку; вони вважають, що все інше їх не стосується. Їм байдуже, коли щось трапляється з кимось іншим, ким би він не був. Поки із самими антихристами нічого поганого не трапляється, вони почуваються спокійно. Вони позбавлені будь-якої вірності, що визначається природою-сутністю антихристів. Чи можливо уникнути будь-яких ризиків у середовищі материкового Китаю і гарантувати, що під час виконання свого обов’язку не станеться нічого поганого? Навіть найобережніша людина не може цього гарантувати. Але обережність необхідна. Завчасна належна підготовка трохи покращить ситуацію і може допомогти мінімізувати втрати, коли щось піде не так. Якщо ж підготовки немає зовсім, втрати будуть значними. Чи бачите ви чітку різницю між цими двома ситуаціями? Отож, незалежно від того, чи йдеться про зібрання, чи про виконання будь-якого обов’язку, краще бути обережним, і необхідно вживати певних запобіжних заходів. Коли вірна людина виконує свій обов’язок, вона може мислити трохи більш усебічно й ретельно. Вона хоче влаштувати ці справи якнайкраще, щоб у разі, якщо щось піде не так, втрати були мінімальними. Вона відчуває, що їй слід досягти цього результату. Той, кому бракує вірності, не думає про ці речі. Він вважає, що ці речі не мають значення, і не ставиться до них як до свого зобов’язання чи обов’язку. Коли щось іде не так, він не відчуває жодного почуття провини. Це прояв браку вірності. Антихристи не демонструють жодної вірності Богові. Коли їм доручають роботу, вони приймають її досить радісно й роблять гарні заяви, але коли настає небезпека, вони тікають найшвидше; вони перші біжать, перші тікають. Це показує, що їхня егоїстичність і ницість особливо сильні. У них зовсім немає почуття відповідальності чи вірності. Зіткнувшись із проблемою, вони знають лише, як тікати й ховатися, і думають лише про те, як захистити себе, ніколи не думаючи про свої зобов’язання чи обов’язки. Заради власної особистої безпеки антихристи постійно виявляють свою егоїстичну й ницу природу. Вони не ставлять на перше місце роботу Божого дому чи власні обов’язки. Тим більше вони не ставлять на перше місце інтереси Божого дому. Натомість вони ставлять на перше місце свою власну безпеку.

Хіба підрозділ, про який ми щойно бесідували, не пов’язаний із дев’ятим пунктом різних проявів антихристів – вони ніколи не зважають на інтереси Божого дому й навіть зраджують ці інтереси, обмінюючи їх на особисту славу? (Пов’язаний.) Щоб захистити себе, уникнути небезпеки й фізичних страждань, антихристи ставляться до роботи Божого дому й до власних обов’язків недбало. Вони займають посади, не виконуючи справжньої роботи. Хіба це не зрада інтересів Божого дому? Хіба це не нехтування інтересами Божого дому, роботою Бога й власними обов’язками в обмін на особисту безпеку? (Так.) Прояви, які ми розібрали в цьому підрозділі, повністю розвінчують егоїстичну й ницу сутність антихристів. Про що ми тут переважно бесідували? Через страх потрапити в біду й заради самозбереження антихристи не виконують своїх обов’язків і не демонструють жодної вірності Богові. Чи є в цьому прояві якась істина-реальність? Хіба це не втрата совісті й розуму? Це повний брак людськості!

Б. Їхня власна репутація та статус

Продовжуймо бесіду в рамках другого підпункту: власна репутація та статус антихристів. Це також стосується інтересів антихристів. Отже, ці три підпункти, які ми обговорюємо, – власна безпека антихристів, їхня власна репутація та статус, а також їхні власні блага, – усі вони пов’язані з власними інтересами антихристів. Чи стосуються вони якось роботи Божого дому? (Так, стосуються.) Який між ними зв’язок? (Щоб уберегти себе та захистити свою репутацію й статус, антихристи можуть заважати роботі церкви та підривати її.) Антихристи шкодять інтересам Божого дому та роботі церкви, щоб зберегти власні інтереси. Якщо поглянути на егоїстичну й ницу природу антихристів, то чим дорожить така людина, окрім того, що особливо дбає про свою власну безпеку? (Вони дуже люблять репутацію та статус.) Правильно. Антихристи дуже люблять репутацію та статус. Репутація та статус – це їхня життєва сила; без них вони відчувають, що життя позбавлене сенсу, і їм бракує сил щось робити. Для антихристів і репутація, і статус тісно пов’язані з їхніми особистими інтересами; це їхня ахіллесова п’ята. Ось чому все, що роблять антихристи, обертається навколо статусу та репутації. Якби не ці речі, вони могли б узагалі не виконувати жодної роботи. Незалежно від того, мають антихристи статус чи ні, мета, за яку вони борються, і напрямок, у якому вони прагнуть, – це саме ці дві речі: репутація та статус. Коли вони вірять у Бога в такому автократичному середовищі, як материковий Китай, антихристи, дбаючи про власну безпеку, зовсім не рахуються з інтересами Божого дому. З одного боку, вони щосили прагнуть до статусу, міцно тримаючись за владу й контролюючи церкву. З іншого боку, вони завжди говорять, працюють, метушаться й гарують заради власної репутації та статусу. Це ядро, навколо якого обертається все, що говорять і роблять антихристи. Антихристи ніколи не виконують жодної справжньої роботи заради життя-входження Божих обранців і ніколи не виконують жодної справжньої роботи для поширення Євангелія Царства. Коли вони платять ціну, подивіться, чому вони її платять. Коли вони палко сперечаються про якесь питання, подивіться, чому вони про нього сперечаються. Коли вони обговорюють або засуджують людину, подивіться, який у них намір і мета. Коли вони через щось засмучені або розгнівані, подивіться, який характер вони викривають. Люди не можуть зазирнути в серця інших, але Бог може. Коли Бог зазирає в серця людей, що Він використовує для оцінки сутності того, що люди говорять і роблять? Він використовує для цього істину. В очах людини захист власної репутації та статусу є цілком доречним. То чому ж в очах Бога це характеризується як викриття й вираження антихристів, а також як їхня сутність? Це ґрунтується на спонуканні та мотивації всього, що роблять антихристи. Бог проникливо спостерігає за спонуканням і мотивацією їхніх дій і врешті-решт визначає, що все, що вони роблять, – це заради власної репутації та статусу, а не заради виконання свого обов’язку, і тим більше не заради практикування істини та покори Богові.

Антихристи прагнуть до репутації та статусу, тому вони, безумовно, також говорять і працюють, щоб підтримувати свою репутацію та статус. Вони цінують свою репутацію та статус понад усе інше. Якщо хтось поруч із ними має хороший рівень та прагне до істини, ця людина здобуває певний авторитет серед братів і сестер, її обирають лідером команди, і брати й сестри справді захоплюються цією людиною та схвалюють її, як відреагують антихристи? Безумовно, вони не будуть цьому раді, і в них виникне заздрість. Якщо антихристи плекають заздрість, скажіть Мені, чи зможуть вони поводитися як слід? Хіба їм не доведеться щось із цим робити? (Доведеться.) Що вони зроблять, якщо справді заздрять цій людині? У своїх думках вони неодмінно зроблять такий розрахунок: «Ця людина має досить хороший рівень, вона дещо розуміється на цій професії, і вона сильніша за мене. Це корисно для роботи дому бога, але не для мене! Чи не займе вона моє місце? Якщо вона справді замінить мене одного дня, хіба це не завдасть клопоту? Я маю діяти на випередження. Якщо одного дня вона зможе твердо стояти на ногах, мені буде не так легко з нею розібратися. Краще мені завдати удару першим. Якщо я зволікатиму й дозволю їй розвінчати мене, хтозна, якими будуть наслідки. Тож як мені завдати удару? Мені потрібно знайти привід, знайти нагоду». Скажіть Мені, якщо люди хочуть когось мучити, хіба їм не легко знайти для цього привід і нагоду? Яка одна з тактик диявола? («Той, хто точно вирішив щось зробити, знайде для цього засоби».) Саме так: «Той, хто точно вирішив щось зробити, знайде для цього засоби». У світі сатани існує така логіка, і таке трапляється. У Бога такого зовсім немає. Антихристи – від сатани, і вони найвправніші в таких справах. Вони розмірковуватимуть так: «Той, хто точно вирішив щось зробити, знайде для цього засоби. Я припишу тобі звинувачення, знайду нагоду мучити тебе, придушу твою зарозумілість і пиху, щоб брати й сестри не шанували тебе й наступного разу не обрали тебе лідером команди. Тоді ти більше не будеш для мене загрозою, чи не так? Якщо я усуну цю потенційну проблему й позбудуся цього конкурента, хіба я не почуватимуся спокійно?» Якщо в їхніх головах кояться такі переверти, чи можуть вони зовні стриматися від дій? З огляду на природу антихристів, чи можуть вони поховати цю ідею в собі й нічого не робити? Категорично ні. Вони неодмінно знайдуть спосіб діяти. У цьому й полягає порочність антихристів. Вони не тільки так думають, а й хочуть досягти цієї мети. Тому вони відчайдушно розмірковуватимуть над цим питанням, ламаючи собі голову. Вони не зважають на інтереси Божого дому й не думають про роботу церкви. Їм тим паче байдуже, чи відповідають їхні дії Божому наміру. Усе, про що вони думають, – це як зберегти свою репутацію та статус, як убезпечити свою владу. Вони вважають, що їхній суперник уже становить загрозу для їхнього статусу, тому шукають нагоди його повалити. Коли вони дізнаються, що їхній суперник, не порадившись із ними, відсторонив когось, хто постійно недбало виконував свій обов’язок, вони побачать у цьому ідеальну нагоду в чомусь його звинуватити. Перед братами й сестрами вони кажуть: «Оскільки сьогодні всі тут, винесімо це питання на розбір. Хіба це не прояв диктатури – самовільно відстороняти когось, не обговоривши це зі своїми співробітниками чи напарниками? Чому людина могла зробити таку помилку? Хіба це не проблема з її характером? Хіба її не слід обітнути? Хіба братам і сестрам не слід відцуратися від неї?» Вони хапаються за це питання й роздувають його до неймовірних масштабів, щоб очорнити свого суперника та звеличити себе. Насправді ситуація не настільки серйозна. Цілком припустимо доповісти після того, як учасника команди відсторонили або скоригували призначені йому обов’язки, якщо це відсторонення чи коригування відповідає принципам. Однак антихристи роздувають це питання до неймовірних масштабів. Вони цілеспрямовано нападають на свого суперника та звеличують себе. Хіба це не прояв мучення інших? Вони порочно обтинають свого суперника й висувають проти нього перебільшені звинувачення. Почувши це, брати й сестри думають: «Що тут коїться? Щось тут не так. Те, що вони говорять, не відповідає дійсності! Людина, якій скоригували призначені обов’язки, не виконувала їх відповідально – це загальновизнаний факт. Її відсторонили, щоб підтримати роботу церкви. Таке виконання свого обов’язку – це серйозний і відповідальний підхід, а також прояв вірності. То чому ж це називають проявом диктатури? Це явний випадок: “Той, хто точно вирішив щось зробити, знайде для цього засоби”!» Будь-хто, хто хоч трохи розуміє істину й має трохи вміння розрізняти, з першого погляду може розпізнати, що ці антихристи просто хизуються своєю владою та зганяють злість на своєму супернику. Хіба це означає брати відповідальність за роботу? Хіба це обтинання людини? Ці антихристи роблять із мухи слона: це просто відверта відплата й особиста помста. Це походить від людської волі та сатани, а не від Бога. Це, безумовно, не походить від ставлення відповідальності за роботу та за свої обов’язки – не такий їхній намір. Антихристи надто явно розвінчують свої наміри, і деякі люди це бачать. Чи можуть антихристи це відчувати? (Так.) У цьому й полягає хитрість антихристів. Вони найвправніші в захисті свого статусу, у софістиці, у завойовуванні прихильності людей і особливо в «проникливості» в людські серця. Вони думають собі: «Я бачу наскрізь кожну думку у ваших серцях. Можливо, ви розумієте істину, але не можете побачити мене наскрізь. Я бачу вас наскрізь. Я бачу, хто не переконаний у тому, що я говорю». Але чи говорять вони щось із цього? Ні. Вони використовують приємні слова та вирази, щоб переконати всіх, щоб змусити їх думати, ніби вони мали рацію, обтинаючи ту людину. Які слова вони використовують? Вони кажуть: «Я обтинав тебе не через егоїстичний, особистий мотив. Насправді між нами немає особистої образи. Просто коли ти самовільно відсторонив ту людину від її обов’язку, це зашкодило інтересам дому бога. Хіба я можу заплющити на це очі? Якби я дозволив тобі це зробити, це було б безвідповідально з мого боку. Я роблю це не для того, щоб націлитися на тебе чи на когось конкретно. Якщо я неправий, брати й сестри можуть критикувати мене й докоряти мені. Я не буду висувати свою кандидатуру на наступних виборах». Коли деякі люди це чують, вони геть збиваються з пантелику. Вони думають: «Здається, я їх неправильно зрозумів. Вони навіть готові не висувати свою кандидатуру на виборах. Вони обтинали ту людину не для того, щоб боротися за статус; їхня дія ґрунтувалася на ставленні відповідальності за роботу церкви. У цьому немає нічого хибного». Цим антихристам знову вдається ввести деяких людей в оману. Хіба антихристи не хитрі? (Так.) Вони надзвичайно хитрі! Можна сказати, що антихристи ламають голову, занурюються в глибини свого розуму та використовують будь-які необхідні засоби заради своєї репутації та статусу. Є такий вислів: «Дати ляпаса, а потім запропонувати солодкий фінік». Хіба антихристи не використовують таку тактику? Після того, як вони вдарять тебе, вони можуть сказати кілька приємних слів, щоб улестити, втішити тебе й змусити тебе відчути, що вони неймовірно толерантні, терплячі та люблячі. Зрештою, ти мусиш схвалити їх і сказати: «Подивіться, ця людина має такі чіткі цілі у своїй роботі, і вона настільки вправна в ній – яка велика майстерність! Зрозуміло, що вона має якості лідера, і ми всі почуваємося неповноцінними порівняно з нею». Хіба тоді ці антихристи не досягли своєї мети? Це і є хитрощі антихристів.

Антихристи особливо підступні й хитрі. Усе, що вони кажуть, ретельно продумано; ніхто не вміє краще прикидатися. Але щойно шило вилізло з мішка, щойно люди побачили їхнє справжнє обличчя, вони щосили виправдовуються, шукають способів виправити ситуацію та викрутитися, щоб урятувати свій імідж і репутацію. Антихристи щодня живуть тільки заради репутації та статусу, вони живуть, тільки щоб упиватися благами статусу, – це все, про що вони думають. Навіть коли вони час від часу зазнають якихось незначних труднощів або платять якусь дріб’язкову ціну, це робиться заради здобуття статусу та репутації. Прагнення до статусу, утримання влади та легке життя – це головні речі, які антихристи завжди задумують, щойно повіривши в Бога, і вони не здаються, доки не досягнуть своїх цілей. Якщо їхні лихі вчинки колись розвінчують, вони панікують, ніби небо на них от-от упаде. Вони не можуть їсти чи спати, і здається, що вони перебувають у заціпенінні, ніби страждають від депресії. Коли люди запитують їх, що сталося, вони вигадують брехню й кажуть: «Учора я був такий зайнятий, що не спав усю ніч, тому я дуже втомився». Але насправді все це неправда, це все обман. Вони так почуваються, бо постійно розмірковують: «Мої погані вчинки розвінчано, тож як мені відновити свою репутацію та статус? Якими засобами я можу себе реабілітувати? Яким тоном мені усім це пояснити? Що я можу сказати, щоб люди не побачили мене наскрізь?» Довгий час вони не можуть придумати, що робити, і тому перебувають у пригніченому стані. Іноді їхні очі порожньо дивляться в одну точку, і ніхто не знає, на що вони дивляться. Це питання змушує їх ламати голову, вичерпувати всі думки, і їм не хочеться ні їсти, ні пити. Незважаючи на це, вони однаково вдають, ніби дбають про церковну роботу, і запитують людей: «Як просувається євангельська робота? Наскільки ефективно проповідується Євангеліє? Чи здобули брати й сестри останнім часом якесь життя-входження? Чи хтось створював якісь переривання чи завади?» Ці їхні запитання про роботу церкви – лише показуха для інших. Якби вони й дізналися про проблеми, то не змогли б їх розв’язати, тому їхні запитання – проста формальність, поставлені, щоб здавалося, ніби вони дбають про роботу церкви. Якби хтось доповів їм про проблеми церкви, щоб вони їх розв’язали, вони б просто похитали головою. Жоден план би їм не допоміг, і хоча вони хотіли б замаскуватися, вони б не змогли, і ризикували б бути розвінчаними й викритими. Це найбільша проблема, з якою антихристи стикаються за все своє життя. У цей момент антихристи – як мураха на гарячій пательні, час від часу хитають головою, ніби кажучи: «Так далі не може тривати». Потім вони стукають себе по голові руками, ніби думаючи: «Чому я такий дурний? Як я міг спіткнутися на цьому питанні?» Антихристи не можуть прийняти цей факт і можуть лише зітхати. Вони гарують, страждають і платять ціну лише заради власної репутації та статусу, вдаючись до всіляких лихих вчинків, щоб задовольнити свої амбіції та жагу. Їхнє розвінчання Божими обранцями – неминучий фінал. Люди, які не прагнуть до істини, рано чи пізно неодмінно впадуть. Цей вислів ідеально справджується на антихристах. Хоча вони вправні в маскуванні й здатні переконливо говорити та вводити інших в оману, якщо Божі обранці розуміють істину й можуть розрізнити сутність людини, то, як би глибоко антихристи не ховалися і скільки б зла не робили, їх можна повністю розрізнити. Є пара висловів: «Запекле лиходійство веде до самознищення» і «Хто грається з вогнем, той обпечеться». Це об’єктивні закони, що керують розвитком речей, установлені Богом для розвитку всього сущого та всіх подій. Ніхто не може їх уникнути. Хоча робота церкви триває під владою антихристів, її ефективність значно знизилася. Деяку важливу роботу досі контролюють злі люди, а впорядкування роботи від Божого дому не впроваджуються. Хоча кожен Божий обранець виконує свій обов’язок, реального результату немає, а різні завдання давно вже паралізовані. У чому корінна причина цих проблем? У тому, що антихристи захопили контроль над церквою. Скрізь, де антихристи мають владу, незалежно від масштабів їхнього впливу, навіть якщо це лише одна команда, вони впливатимуть на роботу Божого дому та на життя-входження частини Божих обранців. Якщо вони мають владу в церкві, церковна робота та Божа воля там зазнають перешкод. Чому впорядкування роботи від Божого дому не можуть бути впроваджені в певних церквах? Тому що в цих церквах владу мають антихристи. Жоден, хто є антихристом, не буде щиро присвячувати себе Богові; виконання їхніх обов’язків буде лише формальністю, і вони робитимуть усе для годиться. Вони не виконуватимуть справжньої роботи, навіть якщо вони лідери чи працівники, і говоритимуть та діятимуть лише заради слави, вигоди та статусу, зовсім не захищаючи роботу церкви. То чим же антихристи займаються цілими днями? Вони зайняті тим, що влаштовують вистави та вихваляються. Вони роблять лише те, що пов’язано з їхньою власною славою, вигодою та статусом. Вони зайняті тим, що вводять інших в оману, залучають людей, і коли вони накопичать сили, то підуть контролювати більше церков. Вони бажають лише царювати як царі та перетворити церкву на своє незалежне царство. Вони бажають лише бути великим лідером, мати повну, одноосібну владу, контролювати більше церков. Все інше їм абсолютно байдуже. Вони не переймаються роботою церкви чи життям-входженням Божих обранців, і тим паче їм байдуже, чи виконується Божа воля. Їх турбує лише те, коли вони зможуть самостійно утримувати владу, контролювати Божих обранців і стояти нарівні з Богом. Жага та амбіції антихристів справді величезні! Як би працьовито антихристи не виглядали, вони зайняті лише власними справами, роблячи те, що їм подобається, і те, що пов’язано з їхньою власною славою, вигодою та статусом. Вони навіть не думають про свої зобов’язання чи обов’язок, який мають виконувати, і взагалі не роблять нічого належного. Ось такими і є антихристи – це дияволи й сатани, які переривають Божу роботу й заважають їй.

Колись був один лідер, якому Я доручив п’ять завдань під час його перебування на посаді. Однак через два місяці жодне із цих завдань не було виконано. Зовні здавалося, що лідер не сидить склавши руки, він був досить зайнятий і виснажений, і його майже ніколи не було видно. То чим же він був зайнятий і чому не зміг виконати доручені Мною завдання? Тут була проблема. Лідер не виконав деякі завдання, бо йому не подобалося їх виконувати, він вважав, що вони не входять до його обов’язків. Це була одна проблема. Крім того, щодо деяких завдань він мав іншу думку, тому навмисно відкладав їх. Були також завдання, які становили певні труднощі, вимагали допомоги інших і були дещо клопіткими, – їх лідер не виконав. Ось такі виникли сценарії. Отже, минуло два місяці, а жодне завдання не було виконано. Дехто казав: «Хіба можна виконати всі ці завдання за два місяці?» Можна, усі ці завдання можна було виконати за два місяці, і більшість із них – за день-два, але лідер не впорався з їхнім виконанням. Коли хтось інший узявся за ці завдання, усі п’ять були виконані за тиждень. Як ви думаєте, чи слід відсторонити такого лідера? (Так.) Якщо ви зустрінете когось подібного, хто не виконує жодного завдання, дорученого від Вишнього, але зовні здається досить зайнятим, то це неправдивий лідер. Таких людей слід негайно відстороняти або відсіювати. Що ви думаєте про цей принцип? (Він хороший.) Не дивіться на їхній зовнішній ентузіазм і на те, що вони виглядають досить зайнятими цілий день. Насправді вони не виконують жодної справжньої роботи; вони займають себе дріб’язковими справами. Що вони роблять? Їхні дії поділяються на кілька різних категорій. По-перше, вони беруться за завдання, які, на їхню думку, вони можуть виконати, – ті, що безпечні й не пов’язані з великим ризиком. Що я маю на увазі під «не пов’язані з великим ризиком»? Я маю на увазі, що, виконуючи ці завдання, легко уникнути помилок, їм не доводиться взаємодіяти з Вишнім, і вони можуть уникнути неправильних дій і обтинання. Крім того, вони виконують завдання, у яких вони вправні, де менша ймовірність зробити помилки. Так вони можуть уникнути відповідальності й значною мірою захистити себе від того, що їх обітнуть, вичистять або виключать. Ці завдання безризикові й не пов’язані з відповідальністю, тому вони можуть на них відгукуватися та виконувати їх. Насправді тут є прихований елемент. Чи виконували б вони ці завдання, якби могли робити їх так, щоб ніхто не бачив? Якби для них не було особистої вигоди, чи робили б вони їх? Безумовно, ні. Яким завданням вони віддають перевагу? Вони віддають перевагу завданням, які відносно легкі, прості й можуть бути виконані без особливих страждань. Крім того, вони готові слухати й запам’ятовувати більше проповідей, які їх цікавлять і відповідають їхнім уявленням. Щойно вони їх зрозуміють, вони можуть обговорювати ці проповіді з іншими, роблячи це, щоб виставити себе напоказ і здобути захоплення інших. Ба більше, якщо виконання цих завдань дозволяє їм взаємодіяти з більшою кількістю людей і дає іншим зрозуміти, що вони зайняті роботою, що вони на керівній посаді й мають цей статус та ідентичність, вони їх виконуватимуть. Вони обирають завдання такого характеру. Однак якщо робота, яку їм потрібно виконати, складна й перевищує їхні можливості, і якщо хтось інший вправніший за них, і є ризик, що вони втратять обличчя, якщо зазнають невдачі, що на них дивитимуться зверхньо, то вони не бажають виконувати ці завдання. Вони бояться важкої праці, втоми та сорому через невдале виконання. Крім того, вони особливо ліниві й схильні уникати напружених і трудомістких завдань, ховаючись від них подалі. Натомість вони воліють виконувати завдання, які покращують їхній імідж, легкі, де вони можуть робити формальні дії та завойовувати серця людей, не будучи поміченими Вишнім. Усе це – притаманні риси антихристів. Коли йдеться про виконання своїх обов’язків, вони ними перебирають. У них є особисті вподобання, плани й навіть інтриги. Вони категорично не є просто слухняними впорядкуванням Божого дому; натомість вони роблять власний вибір. Щодо певних упорядкувань від Вишнього, якщо вони з ними не згодні, вони категорично не будуть їх виконувати. Вони повністю гальмують ці справи, і брати й сестри в церкві про них не знають. Якби виконання цих упорядкувань від Вишнього призвело до конфлікту з певними особами або образило людей, чи виконували б вони їх? Не виконували б. У своїх серцях вони думають: «Якщо Вишнє хоче, щоб це було зроблено, я цього не робитиму. Навіть якщо я це зроблю, я маю робити це від імені вишнього, стверджуючи, що це було наказано ним. Я не можу дозволити собі образити тих людей». Антихристи – підступний народ, чи не так? Вони все роблять хитруючи та прораховують вісім-десять разів, а то й більше. Їхні голови забиті думками про те, як забезпечити собі стабільне становище в юрбі, як мати хорошу репутацію та високий престиж, як вислужитися перед Вишнім, як зробити так, щоб брати й сестри підтримували, любили та поважали їх, і щоб досягти цих результатів, антихристи зроблять що завгодно. Якою дорогою вони йдуть? Для них інтереси Божого дому, інтереси церкви, робота Божого дому – не головне, а тим більше не щось, чим вони переймаються. Як вони думають? «Ці речі жодним чином мене не стосуються. Кожен сам за себе, а невдах під три чорти; люди мають жити для себе, для своєї репутації та статусу. Це найвища мета, яка тільки може бути. Якщо хтось не знає, що треба жити для себе й захищати себе, то він йолоп. Якби мене попросили чинити згідно з істинами-принципами та підкорятися богу й порядкам його дому, то моє рішення залежало б від того, чи буде для мене від цього якась користь і чи будуть якісь переваги. Якщо непокора порядкам божого дому означатиме, що мене можуть вичистити та я втрачу можливість здобути благословення, то я підкорюся». Отже, заради захисту власної репутації та статусу антихристи часто йдуть на певні компроміси. Можна сказати, що заради статусу антихристи здатні терпіти будь-які страждання, а заради гарної репутації – платити будь-яку ціну. Для них прислів’я «велика людина знає, коли поступитися, а коли ні» звучить правдиво. Це логіка сатани, хіба ні? Це сатанинська філософія світських справ, а також сатанинський принцип виживання. Це вкрай огидно!

Антихристи вважають свій власний статус і репутацію важливішими за будь-що інше. Ці люди не тільки лукаві, хитрі й нечестиві, а й надзвичайно порочні. Що вони роблять, коли виявляють, що їхній статус знаходиться під загрозою, або коли вони втрачають своє місце в серцях людей, коли вони втрачають схвалення й прихильність цих людей, коли люди більше не шанують і не поважають їх, і вони впали в ганьбу? Вони раптово стають ворожими. Щойно вони втрачають свій статус, у них зникає бажання виконувати будь-який обов’язок, усе, що вони роблять, стає недбалим, і в них немає жодного інтересу що-небудь робити. Однак це не найгірший прояв. Що є найгіршим проявом? Щойно ці люди втрачають свій статус, і ніхто не поважає їх, і вони нікого не вводять в оману, назовні з них вириваються ненависть, заздрощі та мстивість. Вони не мають не тільки богобоязливого серця, але й анінайменшої покори. Більше того, у глибині душі вони, як правило, ненавидять дім Божий, церкву, керівників і працівників; вони прагнуть, щоб робота церкви зіткнулася з проблемами або зайшла в глухий кут; вони хочуть сміятися над церквою, а також над братами й сестрами. Вони також ненавидять кожного, хто шукає істину й боїться Бога. Вони нападають і знущаються з того, хто вірний своєму обов’язку й готовий платити певну ціну. Таким є характер антихристів, і хіба він не порочний? Це явно злі люди; антихристи за своєю сутністю – злі люди. Навіть коли зібрання проводяться в онлайн-режимі, якщо вони бачать, що зв’язок хороший, вони тихо лаються й кажуть собі: «Сподіваюся, що зв’язок зникне! Я сподіваюся, що зв’язок зникне! Буде краще, якщо ніхто не зможе чути проповіді!». Що це за люди? (Дияволи.) Вони – дияволи! Вони однозначно не є людьми Божого дому. Такі дияволи та злі люди ось так каламутять воду, у якій би церкві вони не були. Навіть якщо люди, що вміють розрізняти, розвінчають і обмежать їх, вони не розмірковуватимуть над собою й не визнаватимуть своїх помилок. Вони думатимуть, що це була лише миттєва слабкість з їхнього боку і що їм слід винести з цього урок. Така людина, яка категорично відмовляється каятися, не підкориться, хто б її не розрізняв і не розвінчував. Вона прагнутиме помститися тій людині. Коли їм незручно, вони не хочуть, щоб і братам та сестрам було легко. У своїх серцях вони навіть таємно проклинають братів і сестер, бажаючи, щоб із ними трапилося щось погане, і вони проклинають роботу Божого дому, бажаючи, щоб у неї прийшли неприємності. Коли в Божому домі щось іде не так, вони таємно радіють і святкують, думаючи: «Хм! Нарешті щось пішло не так. Це все тому, що ти мене відсторонив. Добре, що все розвалюється!» Вони радіють і отримують задоволення, бачачи, як інші слабшають і стають негативно налаштованими, вони говорять слова глузування та насмішок, щоб очорнити людей, і навіть поширюють слова негативу та смерті, кажучи: «Ми, віруючі, відмовляємося від своїх сімей і кар’єри, щоб виконувати свої обов’язки й терпіти страждання. Як ти думаєш, чи може дім бога справді взяти на себе відповідальність за наше майбутнє? Ти коли-небудь про це думав? Чи варто це тієї ціни, яку ми платимо? Моє здоров’я зараз не дуже добре, і якщо я виснажу себе, хто подбає про мене в старості?» Вони говорять таке, щоб усі почувалися негативно – тільки тоді вони будуть щасливі. Хіба вони не замишляють лихого, хіба вони не зловісні й злостиві? Хіба такі люди не мають отримати відплату? (Так, мають.) Як ви думаєте, чи справді в серцях таких людей є Бог? Вони не схожі на справжніх віруючих у Бога, вони докорінно не вірять, що Бог проникливо спостерігає за глибинами людських сердець. Хіба вони не маловіри? Якби вони справді вірили в Бога, як би вони могли говорити таке? Хтось може сказати, що причина цього полягає в тому, що їм бракує богобоязливих сердець, – це правильно? (Ні, неправильно.) Чому неправильно? (Бога просто немає в їхніх серцях; вони протистоять Богу.) Насправді вони наважуються говорити таке, бо не вірять в існування Бога. Вони тим паче не вірять, що Бог проникливо спостерігає за кожним, і не вірять, що Бог спостерігає за кожним їхнім словом і вчинком, кожною думкою та ідеєю. Вони не вірять у це, тому не бояться й можуть вільно та безсовісно говорити такі диявольські слова. Навіть невіруючі часто кажуть: «Небо має очі» і «Коли людина діє, Небо спостерігає». Жодна особа хоча б із дещицею справжньої віри не стала б недбало вимовляти ці диявольські слова маловірів. Хіба не буде серйозних наслідків для віруючих, які так думають і говорять? Хіба природа цього не серйозна? Дуже серйозна! Те, що вони можуть так заперечувати Бога, означає, що вони – справжні дияволи, злі, які проникли в Божий дім. Тільки дияволи й антихристи наважуються відкрито кричати проти Бога. Інтереси Божого дому представляють інтереси Бога, і все, що робить Божий дім, відбувається під Божим керівництвом, з Його дозволу та під Його проводом; це тісно пов’язано з Божою роботою управління й не може бути від неї відокремлено. Люди, які відкрито так проклинають роботу Божого дому, які обмовляють її у своїх серцях і хочуть посміятися з Божого дому, які бажають бачити, як усіх Божих обранців заарештують, роботу церкви повністю паралізують, а віруючі відвернуться від своєї віри, які будуть щасливі, коли це станеться, – що це за люди? (Дияволи.) Це дияволи, це злі демони, що перевтілилися! Звичайні люди мають розбещені характери, вони час від часу бунтують і виношують кілька дрібних ідей, коли почуваються негативно й слабко, і все, але вони не були б такими поганими й не породжували б таких нечестивих і злостивих думок. Така сутність притаманна лише антихристам і дияволам. Коли в антихристів виникають ці ідеї, чи підозрюють вони, що можуть помилятися? (Ні.) Чому ні? (Тому що вони вважають істиною те, що думають і говорять. Вони не вірять у Бога, їм бракує богобоязливих сердець, і їхня природа – опиратися Богові.) Саме так, це їхня природа. Коли сатана коли-небудь ставився до Бога як до Бога? Коли він вірив, що Бог – це істина? Ніколи не вірив і ніколи не повірить. Антихристи, ці дияволи, такі самі; вони не ставляться до Бога як до Бога й не вірять, що Він – істина. Вони не вірять, що Бог – Той, Хто створив усе суще й володарює над ним. Ось чому вони думають, що все, що вони говорять, – правильно. Вони безсовісно так думають і діють; це їхня природа. Коли розбещені люди роблять те саме, вони переживають внутрішній конфлікт. У них є совість і людське усвідомлення. Їхня совість, усвідомлення та істини, які вони розуміють, впливають на них зсередини, і це породжує конфлікт. Коли виникає цей конфлікт, відбувається битва між точним і неточним, правильним і хибним, справедливістю та нечестям, і досягається результат: ті, хто прагне до істини, стають на бік Бога, а ті, хто не прагне до істини, стають на бік нечестивих сил сатани. Усе, що роблять антихристи, – це співпраця із сатаною. Вони виплескують негатив, поширюють безпідставні чутки й сміються з Божого дому. Вони проклинають і обмовляють роботу Божого дому та проклинають братів і сестер. Вони навіть почуваються спокійно, роблячи все це, без жодних докорів сумління, без найменшого каяття, і вони вірять, що їхні дії абсолютно правильні. Це повністю викриває сатанинську природу антихристів і викриває їхні потворні обличчя, що опираються Богові. Тому не буде перебільшенням сказати, що антихристи – це справжні дияволи й сатани. Антихристи – природжені дияволи й абсолютно не є об’єктами Божого спасіння. Вони абсолютно не є частиною звичайного розбещеного людства. Антихристи – це перевтілені дияволи, вони – природжені злі демони. Ось так усе і є.

Головну увагу антихристи приділяють репутації та статусу. Коли йдеться про репутацію та статус, які дії вживають антихристи? Вони діють недобросовісно, ламають голову, вичерпують усі думки й не шкодують жодних витрат, щоб управляти власною репутацією та статусом. Ці дві речі – їхня життєва сила, їхнє все. Вони вірять, що, здобувши ці дві речі, вони здобули все. У їхньому світі існують лише статус, репутація та власні інтереси; ніщо інше для них не має значення. Тому чи корисно бесідувати про істину, людськість, справедливість чи позитивні речі з такими людьми, як антихристи? (Некорисно.) Правильно, некорисно. Це як намагатися розповісти повії про те, як бути жінкою в доброчесному домі, або навчити її бути доброчесною дружиною та матір’ю; вона не хоче слухати, їй це не подобається, і вона відчуває до цього відразу. Наскільки сильну відразу вона відчуває? Вона лає тебе в душі й хапається за нагоду, щоб висміяти тебе, поглузувати з тебе, напасти на тебе й відштовхнути тебе. Хіба нині в церкві немає людей, які, щойно почувши, як хтось бесідує про істину або про такі істини, як покора Божим улаштуванням і впорядкуванням чи слухняність упорядкуванням Божого дому, виявляють особливо бунтівниче ставлення? (Так, є.) Мають бути. Спостерігайте й виявляйте тих, хто демонструє таку поведінку. Коли ви бесідуєте про необхідність коритися Божому володарюванню та впорядкуванням, вони реагують із сильною відразою, думаючи: «Цілими днями вони говорять про покору божим розпорядженням, ніби все влаштовано богом, і в людей узагалі немає вибору!» Щойно ви бесідуєте про істину або про необхідність гармонійно співпрацювати, шукати Божих намірів і діяти відповідно до істин-принципів у своїх обов’язках, вони відчувають особливу відразу й не бажають слухати. Навіть якщо вони неохоче слухають, вони не можуть всидіти на місці, а якщо їм якимось чином вдається всидіти, то майже напевно вони заснули. Коли ви бесідуєте про істину та про дотримання принципів при вирішенні справ, вони стають сонливими й куняють. Через деякий час без бесіди про істину, без обтинання вони сповнюються енергією. Вони діють свавільно й нерозважливо, ухвалюють одноосібні рішення, і однією рукою хапаються за репутацію, а іншою – за статус. Вони стрибають вище за всіх і спричиняють всілякі негаразди. Усі ці люди – антихристи; усі вони опираються Богові й можуть у будь-який момент спричинити великі неприємності.

Кожен, хто має природу антихристів, має бути охарактеризований як антихрист. Коли вони хочуть діяти в односторонньому порядку, їх слід стримувати й зупиняти; це безсумнівно. Хтось може сказати: «А що, як ми не можемо їх зупинити? Що нам робити?» Я розповім вам безвідмовний спосіб зупинити їх лише одним реченням. Коли ви стикаєтеся з такою ситуацією, просто скажіть: «Якщо ти припиниш діяти нерозважливо, ухвалювати одноосібні рішення й мати останнє слово, ти помреш?» Як вам таке? (Добре.) Як ви думаєте, чи справді антихрист може померти, якщо йому не дати діяти в односторонньому порядку? (Так.) Звідки ви взяли це «так»? (Антихристи такі за своєю суттю; якщо вони не можуть діяти в односторонньому порядку, вони почуваються нещасними й не можуть жити далі.) Саме так, вони такі за своєю суттю, і якщо вони не можуть так діяти, вони почуваються нещасними. То чи нормальні ці люди? (Ні.) Вони ненормальні. Як би подумала нормальна людина? «Якщо я не можу діяти в односторонньому порядку, то я просто відмовлюся від цього; що в цьому такого складного? Це навіть полегшує мені життя!» Ось як подумала б нормальна людина. Але антихрист почуватиметься нещасним, якщо ти не дозволиш йому так діяти. Хіба всередині нього не живе диявол? (Так.) Отже, не дозволяючи їм діяти в односторонньому порядку, можна змусити їх почуватися так, ніби вони помирають. Що означає це «помирають»? Це означає, що диявол мучить і турбує їх у серці, змушуючи їх відчувати, що вони не можуть цього витримати або жити далі, ніби вони на межі смерті; ось що це означає. У разі антихристів, злих людей і тих дияволів, які прагнуть заважати роботі Божого дому, сказати їм це одне речення ефективніше, ніж обговорювати з ними будь-яку істину. Це одне твердження корисне для таких людей, як антихристи, злі люди та дияволи, які заважають роботі Божого дому. Чи корисно говорити з цими людьми про істину? (Ні.) «Ви маєте гармонійно співпрацювати, виконувати свій обов’язок і вирішувати справи відповідно до істин-принципів», – такі слова говоряться вже багато років; чи є хтось, хто їх не розуміє або не пам’ятає? Не має бути. То чому ж деякі люди досі діють в односторонньому порядку? Це може означати лише одне: вони не контролюють себе; вони ненормальні люди. Їхній розум і серце не можуть ними керувати; всередині них є щось інше, що керує ними, жорстоко й насильно змушуючи їх так діяти, що якраз і є перериванням роботи Божого дому й завадою для неї, завдаванням шкоди роботі Божого дому та спричиненням збитків інтересам Божого дому. Хто міг би робити таке? Тільки сатани й дияволи. Ті, хто слідує за Богом, нормальні люди, справжні створені істоти, не мали б мотивації робити таке; тільки сатани й дияволи мають мотивацію й навмисно це роблять. Ви запам’ятали це твердження? (Так.) Тоді на цьому ми сьогодні завершимо нашу бесіду. До побачення!

29 лютого 2020 року