Додаток. Що таке істина

Сьогодні ми продовжимо бесідувати про те, що обговорювали минулого разу. Якою була тема нашої минулої бесіди? («Спати на сушняку й лизати жовч» – це не істина.) А раніше ви вважали це істиною? Раніше люди підсвідомо думали, що це істина, або принаймні, що це щось досить позитивне, надихаюче, потенційно здатне спонукати людей до ініціативності й прагнення до кращого. З огляду на такий рівень сенсу, люди вважали, що це досить близько до істини й до позитивних речей. Тому багато хто підсвідомо вірив, що вислів «спати на сушняку й лизати жовч» є досить позитивним або принаймні має позитивне, а не негативне значення, і допомагає в житті людей та житті по-людськи. Але після нашої бесіди ми побачили, що це зовсім не так і що з цим є великі проблеми. Чи шукали ви ще вислови, які подібні до цього, або пов’язані з ним, або відіграють схожу роль і які люди підсвідомо вважають досить позитивними чи досить хорошими, і чи аналізували їх? (Ні.) Скажіть Мені, чи доречний тут вислів «Робити багато висновків з одного випадку»? (Так.) Слід сказати, що цей вислів має практичне застосування, коли йдеться про пошук та практику істини. Минулого разу ми бесідували про «спати на сушняку й лизати жовч». Які ще є вислови подібного типу? Які ще вислови мають приблизно те саме значення або можуть відігравати ту саму роль? Вам не завадить проаналізувати вислови на кшталт «спати на сушняку й лизати жовч» Моїм способом, бесідуючи про них одне з одним і здобуваючи нові розуміння. Коли ви зможете розгледіти їхню облудність наскрізь, ви відкинете такі вислови й надалі підете шляхом практики істини та прагнення до неї, повністю ґрунтуючись на Божих словах.

Продовжуймо тему, про яку ми бесідували попередні два рази. Що це була за тема? (Що таке істина.) Правильно, що таке істина. То що ж таке істина? (Істина – критерій життя по-людськи, вчинків і поклоніння Богу.) Здається, ви запам’ятали це речення з точки зору теорії та визначення. Тож чи є зараз, після наших двох попередніх бесід, якась різниця у вашому визначенні, знанні та сприйнятті істини глибоко в серцях, порівняно з тим, що було раніше? (Так, є.) У чому саме полягає ця різниця? Хоча за короткий час ви, можливо, не маєте знання з практичного досвіду, принаймні у вас є певне чуттєве знання. Розкажіть Мені, ґрунтуючись на власному досвіді, знанні та розумінні. (Раніше я знав, що мушу практикувати згідно з істиною Божих слів щоразу, коли зі мною щось трапляється, але ніколи не міг застосувати це на практиці. Наприклад, я зазвичай схильний виявляти запальність, і хоча з Божих слів я знаю, що так робити неправильно, і знаю Божі вимоги до людей, я досі це роблю, і ніколи не міг знайти першопричину. Лише послухавши минулу Божу бесіду, я усвідомлюю, що часто люди виявляють розбещеність, бо їх контролюють сатанинські думки, і що я виявляю запальність, бо в мені є сатанинська логіка: «Я не нападу, якщо на мене не нападуть; а якщо на мене нападуть, я обов’язково вдарю у відповідь». Я вважаю цей вислів правильним і дію так для самозахисту. Під впливом цього сатанинського мислення й погляду я не здатен практикувати істину. Але насправді, хоча ці сатанинські речі зовні здаються правильними, у реальності сенс, який вони передають, суперечить тому, чого вимагають Божі слова, і вони неправильні. Лише Божі слова є істиною, і лише дії згідно з Божими словами є цілком правильними.) Дуже добре. Хто може щось додати? (Я хотів би дещо додати. Раніше я також знав, що мушу шукати й практикувати істину щоразу, коли зі мною щось трапляється, але все ще був трохи збентежений щодо того, як саме практикувати. Послухавши Божу бесіду, я відчуваю, що істина дуже практична й стосується кожного аспекту життя. Візьмімо деякі приклади, згадані Богом. Після приїзду до західних країн китайці також вчаться пити каву. Це не проблема способу дій, а проблема думок і поглядів людей, і це стосується істини. Крім того, після Божого аналізу деяких поширених висловів та ідіом, які люди вважають правильними, я почав думати, що мені слід розмірковувати над власною поведінкою та практиками, які здаються правильними, а також над намірами, думками й поглядами, що стоять за ними, і над тим, чим саме я живу, покладаючись на ці речі. Тепер я маю більш конкретне уявлення про те, як шукати й практикувати істину, коли зі мною щось трапляється, і це вже не так абстрактно.) Здається, що завдяки цим двом бесідам більшість людей здобула базове розуміння того, що таке істина, і деяких пов’язаних із нею тем, і що з глибини серця вони вже почали розмірковувати над тим, чи пов’язані їхня поведінка та вчинки з істиною, а також над тим, що саме з того, чого вони дотримуються і що чують у своїй вірі в Бога, є істиною, а що – ні, і чи є істиною те, що вони вважають правильним, і який зв’язок таких речей з істиною. Після роздумів люди можуть визначити, що саме є істиною, а також які саме речі є істиною, а які – ні. Після стількох років слухання проповідей і стількох років їдження й пиття Божих слів більшість людей дещо здобула й може чітко бачити один факт: Божі слова – це справді істина, Божі вимоги – це істина, і все, що походить від Бога, – це істина. Люди, які щиро вірять у Бога, вже визнали й прийняли цей факт своїм серцем, але в реальному житті вони часто можуть несвідомо говорити речі, які не мають нічого спільного з істиною або суперечать їй. Дехто навіть ставиться до того, що люди вважають правильним і добрим, як до істини, і, зокрема, не розрізняє привабливих облуд і диявольських слів, що походять від сатани; вони не тільки давно прийняли їх у свої серця, а й навіть вважають позитивними речами. Наприклад, багато сатанинських філософій, як-от «Зуб за зуб, око за око», «Відплатити тією ж монетою», «Розумні люди вміють себе захистити та думають лише про те, щоб не набути клопоту» і «Я не нападу, якщо на мене не нападуть» тощо, люди вважають істиною та життєвими девізами. Вони навіть особливо задоволені собою за те, що дотримуються цих сатанинських філософій, і лише після прочитання Божих слів усвідомлюють, що ці речі від сатани насправді не є істиною, а радше облудними єресями й хибами, що вводять людей в оману. Звідки беруться ці речі? Деякі походять зі шкільної освіти й підручників, деякі – з сімейного виховання, а деякі – із соціального впливу. Коротко кажучи, всі вони походять із традиційної культури й беруть свій початок у сатанинській освіті. Чи мають ці речі щось спільне з істиною? Вони не мають із нею абсолютно нічого спільного. Але люди не можуть розпізнати, чим є ці речі, і досі вважають їх істиною. Чи не стала ця проблема надто серйозною? Які наслідки того, що ці речі від сатани вважаються істиною? Чи можуть люди позбутися своїх розбещених характерів, дотримуючись цих речей? Чи можуть вони жити нормальною людськістю, дотримуючись їх? Чи можуть вони жити згідно із совістю й розумом, дотримуючись їх? Чи можуть вони досягти стандартів совісті й розуму, дотримуючись їх? Чи можуть вони здобути Боже схвалення, дотримуючись їх? Вони не можуть зробити нічого з цього. Оскільки вони не можуть зробити нічого з цього, чи є істиною ці речі, яких дотримуються люди? Чи можуть вони слугувати життям для людини? Які наслідки того, що люди вважають ці негативні речі істиною та дотримуються їх – як-от правильних та хороших, на їхню думку, філософій світських справ, стратегій виживання, законів виживання і навіть традиційної культури? Людство дотримується цих речей тисячі років. Чи змінилося воно хоч трохи? Чи змінилася хоч трохи нинішня ситуація людства? Хіба розбещена людська раса не стає дедалі більш нечестивою і дедалі більше не опирається Богові? Бог висловлює багато істин щоразу, коли Він виконує Свою роботу, і люди можуть бачити, що ці істини мають владу й силу, тож як так, що люди досі здатні заперечувати Бога й опиратися Йому? Чому вони досі не можуть прийняти Бога й скоритися Йому? Цього достатньо, щоб показати, що людство було надто глибоко розбещене сатаною, що розбещене людство сповнене сатанинських характерів, відчуває відразу до істини, ненавидить її й зовсім не приймає її. Корінь цієї проблеми в тому, що люди прийняли занадто багато сатанинських філософій і занадто багато сатанинських знань. Глибоко в серцях люди просякнуті всілякими сатанинськими думками й поглядами, і тому в них розвинувся характер, що відчуває відразу до істини та ненавидить її. Ми можемо бачити на прикладі дуже багатьох людей, які вірять у Бога, що, хоча вони визнають, що Божі слова мають владу й силу, вони не приймають істину. Тобто, коли люди їдять і п’ють Божі слова, хоча вони й визнають своїми вустами, що «Божі слова – це істина, немає нічого вищого за істину, істина в наших серцях, і ми вважаємо прагнення до істини метою існування», у реальному житті вони досі живуть за відомими сатанинськими висловами й сатанинськими філософіями, відкладають Божі слова й істину вбік і дотримуються таких речей, як людське богословське знання й духовна доктрина, і практикують їх, ніби вони є істиною. Чи це реальний стан більшості людей, які вірять у Бога? (Так.) Якщо ви й надалі так дотримуватиметеся й не аналізуватимете та не розумітимете ці глибоко вкорінені речі із сатанинської традиційної культури на основі Божих слів, і якщо ви не зможете розпізнати їх у корені, здобути повне їх розуміння чи відмовитися від них, яким буде результат? Один результат є певним: люди вірять у Бога багато років, але не знають, що таке істина і яким шляхом піти, і зрештою всі вони мають на язиці набір духовних доктрин і богословських теорій, і все, що вони говорять, звучить гарно і є доктриною, що відповідає істині. Але насправді з огляду на те, що ці люди практикують і чим живуть, вони є архетипами лицемірних фарисеїв. Які наслідки цього? Безсумнівно, вони засуджені Богом і прокляті Ним. Ті, хто вірить у Бога, але не приймає істину, є фарисеями й ніколи не зможуть здобути Боже схвалення.

Наприклад, у питанні виховання дітей деякі батьки бачать, що їхні діти неслухняні й не займаються належними їм обов’язками, і кажуть: «Древні мали рацію, коли казали: “Годувати, але не вчити – це провина батька”». Такі батьки не ставляться до цієї справи на основі Божих слів. У їхніх серцях лише слова людей, а не слова Бога. Тож чи мають вони істину-реальність? Ні, не мають. Хоча вони вірять у Бога, розуміють деякі істини й мають знати, що мусять використовувати істину для виховання своїх дітей, щоб виконати свої батьківські зобов’язання, вони не практикують у такий спосіб. Коли вони бачать, що їхні діти йдуть хибним шляхом, вони зітхають і кажуть: «Годувати, але не вчити – це провина батька». Що це за вираз? Чий це відомий вислів? (Відомий вислів сатани.) Чи казав Бог коли-небудь цей вислів? (Ні.) То звідки він походить? (Від сатани.) Він походить від сатани, із цього світу. Люди так сильно «прагнуть» до істини, так сильно «люблять» істину і так сильно «звеличують» істину, то чому ж вони говорять такі сатанинські вислови, коли з ними трапляються подібні справи? Вони навіть вважають, що так казати – це справедливо й гідно. Вони кажуть: «Подивіться, скільки в мене пошани й поваги до істини й до Бога. Для мене природно казати: “Годувати, але не вчити – це провина батька” – яка це велика істина! Чи міг би я сказати цей вислів, якби не вірив у Бога?» Хіба це не видавання його за істину? (Так.) Тож чи є цей вислів істиною? (Ні.) Що це за вислів – «Годувати, але не вчити – це провина батька»? У чому він неправильний? Цей вислів означає, що якщо діти неслухняні або незрілі, це відповідальність батька, тобто батьки їх погано виховали. Але чи так це насправді? (Ні.) Деякі батьки поводяться пристойно, а їхні сини – хулігани, а дочки – повії. Чоловік, який виконує роль батька, так гнівається й каже: «Годувати, але не вчити – це провина батька. Я їх розпестив!» Чи правильно так казати, чи ні? (Ні, неправильно.) У чому це неправильно? Якщо ти можеш зрозуміти, що не так із цим висловом, це доводить, що ти розумієш істину і що ти розумієш, у чому полягає проблема в цьому вислові. Якщо ти не розумієш істини в цій справі, то не зможеш чітко її пояснити. Тепер, коли ви послухали пояснення й визначення істини, ви можете відчути й сказати: «Цей вислів неправильний, це світський вислів. Ми, віруючі в Бога, так не говоримо». Ти лише змінив спосіб, у який говориш про цю справу. Це не означає, що ти розумієш істину – насправді ти не знаєш, що не так із висловом «Годувати, але не вчити – це провина батька». Коли ти стикаєшся з такими справами, що тобі слід казати, щоб це відповідало істині? Як тобі слід діяти згідно з істинами-принципами? Спочатку поговорімо про те, як правильно розуміти й пояснювати такі справи. Що про це каже Бог? Чи є в Божих словах щось конкретне про такі справи? Бог висловив так багато істин, щоб люди прийняли їх і зробили своїм життям. Тож, виховуючи своїх дітей, чи не мусять люди використовувати Божі слова, щоб навчати їх? Божі слова сказані всьому людству. Чи ти дорослий, чи дитина, чоловік чи жінка, старий чи молодий – кожен повинен прийняти Божі слова. Лише Божі слова є істиною й можуть стати життям людей. Лише Божі слова можуть вести людей на правильний життєвий шлях. Люди, які вірять у Бога, мають бути здатними здобувати досконале розуміння цієї справи. Як ви поясните вислів «Годувати, але не вчити – це провина батька»? (Шлях, яким іде людина, визначається її природою-сутністю. Крім того, покарання, якого вона зазнає, або благословення, які вона отримає в цьому житті, пов’язані з її попереднім життям. Тому твердження «Якщо діти не йдуть правильним шляхом, це пояснюється тим, що їхні батьки погано їх виховали» не витримує ретельного вивчення й повністю заперечує той факт, що Бог володарює над долею людства.) Згідно з тим, що ти кажеш, чи пов’язано те, що діти не йдуть правильним шляхом, із Божим володарюванням? Бог дозволяє людям робити власний вибір і обирати правильний шлях. Однак люди мають сатанинську природу, і всі роблять власний вибір, і всі обирають уподобаний ними шлях, і не бажають коритися Божому володарюванню. Якщо те, що ти кажеш, відповідає істині, то ти маєш пояснити це чітко, щоб люди могли в цьому переконатися.

Далі ми побесідуємо про вислів «Годувати, але не вчити – це провина батька». Перше, що слід уточнити, – це те, що неправильно казати: «Неспроможність дітей іти правильним шляхом пов’язана з їхніми батьками». Хто б це не був, людина певного типу йтиме певним шляхом. Хіба це не так? (Так.) Шлях, який обирає людина, визначає, ким вона є. Яким шляхом вона йде і якою людиною стає – це її власна справа. Це речі, які напередвизначені, вроджені й пов’язані з природою людини. Тож яка користь від батьківського виховання? Чи може воно керувати природою людини? (Ні.) Батьківське виховання не може керувати людською природою й не може розв’язати проблему того, яким шляхом іде людина. Яке єдине виховання можуть дати батьки? Деякі прості моделі поведінки в повсякденному житті їхніх дітей, деякі досить поверхові думки й приписи життя по-людськи – ось що трохи пов’язано з батьками. До того, як їхні діти досягнуть повноліття, батьки мають виконувати своє належне зобов’язання, а саме: навчати своїх дітей слідувати правильним шляхом, старанно вчитися й прагнути виділитися серед інших після того, як вони виростуть, не робити поганих речей і не ставати поганими людьми. Батьки також мають регулювати поведінку своїх дітей, вчити їх бути ввічливими й вітатися зі старшими, коли вони їх бачать, і вчити їх інших речей, пов’язаних із поведінкою, – це зобов’язання, яке слід обов’язково виконувати батькам. Дбати про життя своєї дитини й виховувати її за деякими основними приписами життя по-людськи – ось чого сягає батьківський вплив. Що стосується вдачі їхньої дитини, то батьки не можуть цього навчити. Деякі батьки безтурботні й роблять усе неквапливо, тоді як їхні діти дуже нетерплячі й не можуть всидіти на місці навіть короткий час. Вони йдуть заробляти на життя самостійно, коли їм 14 або 15 років, вони самі ухвалюють усі рішення, не потребують батьків і дуже незалежні. Чи цього їх навчили батьки? Ні. Тому вдача, характер і навіть сутність людини, а також шлях, який вона обирає в майбутньому, не мають абсолютно нічого спільного з її батьками. Дехто це заперечує, кажучи: «То як це може не мати з ними абсолютно нічого спільного? Деякі люди походять із родини вчених або родини з поколіннями фахівців у певній галузі. Наприклад, одне покоління вивчає живопис, наступне покоління також вивчає живопис, і так само наступне. Це підтверджує правильність вислову “Годувати, але не вчити – це провина батька”». Так правильно казати чи ні? (Неправильно.) Неправильно й неточно використовувати цей приклад для ілюстрації цієї проблеми, тому що це дві різні речі. Вплив родини з поколіннями фахівців поширюється лише на один аспект майстерності, і може бути, що це сімейне середовище призводить до того, що всі вивчають одне й те саме. Зовні дитина також обирає те саме, але в корені все це – Боже завчасне призначення. Як людина перевтілилася в цю родину? Хіба це не те, над чим Бог також володарює? Батьки відповідальні лише за виховання своїх дітей до повноліття. Діти зазнають впливу батьків лише в плані своєї зовнішньої поведінки та способу життя. Але коли вони виростають, цілі, яких вони прагнуть у житті, і їхня доля в житті не мають абсолютно нічого спільного з їхніми батьками. Деякі батьки – звичайні селяни, які живуть відповідно до свого становища, але їхні діти можуть стати чиновниками й робити великі справи. А є діти, чиї батьки – юрист і лікар, кожен із них здібний, а діти – нікчеми, які не можуть знайти роботу, куди б не пішли. Чи цього їх навчили батьки? Коли батько – юрист, чи ймовірно, що він шкодуватиме зусиль на виховання й вплив на своїх дітей? Абсолютно ні. Жоден батько не каже: «Я був таким успішним у своєму житті, сподіваюся, мої діти не будуть такими успішними, як я, у майбутньому, це було б занадто втомливо. Досить того, щоб у майбутньому вони просто були пастухами». Він, безумовно, виховуватиме своїх дітей, щоб вони вчилися в нього й були схожими на нього в майбутньому. Що станеться з його дітьми після того, як він закінчить їх виховувати? Діти стануть тими, ким їм судилося стати, і їхні долі будуть такими, якими їм судилося бути, і ніхто не може цього змінити. Який факт ви тут бачите? Шлях, яким іде дитина, не має абсолютно нічого спільного з її батьками. Деякі батьки вірять у Бога й виховують своїх дітей вірити в Бога, але що б вони не казали, їхні діти не вірять, і батьки нічого не можуть із цим вдіяти. Деякі батьки не вірять у Бога, тоді як їхні діти вірять у Бога. Щойно їхні діти починають вірити в Бога, вони слідують за Ним, присвячують себе Йому, здатні прийняти істину й здобути Боже схвалення, і так їхня доля змінюється. Це результат батьківського виховання? Зовсім ні, це пов’язано з Божим напередвизначенням і вибором. Із висловом «Годувати, але не вчити – це провина батька» є проблема. Хоча батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей, долю дитини визначають не її батьки, а її природа. Чи може виховання розв’язати проблему природи дитини? Воно зовсім не може її розв’язати. Шлях, яким іде людина в житті, визначають не її батьки, а завчасно призначає Бог. Кажуть, що «доля людини визначена Небесами», і цей вислів є узагальненням людського досвіду. До того, як людина досягне повноліття, ти не можеш сказати, яким шляхом вона піде. Щойно вона стає дорослою, має думки й може розмірковувати над проблемами, вона обиратиме, що робити в ширшому суспільстві. Деякі люди кажуть, що хочуть бути високопосадовцями, інші кажуть, що хочуть бути юристами, а ще інші кажуть, що хочуть бути письменниками. У кожного є свій вибір і свої ідеї. Ніхто не каже: «Я просто чекатиму, поки мене виховають батьки. Я стану тим, ким мене виховають батьки». Ніхто не є таким дурним. Після досягнення повноліття ідеї людей починають вирувати й поступово дозрівати, а отже, шлях і цілі попереду них стають дедалі чіткішими. У цей час потроху стає очевидним і явним, що це за людина і до якої групи вона належить. З цього моменту вдача кожної людини поступово стає чітко визначеною, як і її характер, а також шлях, який вона переслідує, її напрямок у житті та група, до якої вона належить. На чому все це ґрунтується? Зрештою, це те, що завчасно призначив Бог, – це не має нічого спільного з батьками. Тепер ви це чітко бачите? Отже, які речі мають щось спільне з батьками? Зовнішність, зріст, гени й деякі сімейні хвороби мають невеликий стосунок до батьків. Чому Я кажу «невеликий»? Тому що це не стосується 100% випадків. У деяких родинах кожне покоління страждає від хвороби, але потім одна дитина народжується без неї. Як це може бути? Дехто каже: «Це пояснюється тим, що в цієї дитини хороша вдача». Це думка людей, але звідки походить ця справа? (З Божого завчасного призначення.) Саме так. Тож вислів «Годувати, але не вчити – це провина батька» насправді правильний чи ні? (Неправильний.) Тепер ви це чітко зрозуміли, чи не так? Не годиться, якщо ви не вмієте розрізняти. Без істини ви не можете чітко бачити жодної справи.

У повсякденному житті в голові кожної людини є чимало цих облудних поглядів від сатани. Вони відкладаються й зберігаються всередині й виявляються щоразу, коли щось трапляється. Дехто каже: «Хороший чоловік не б’ється з жінками. Подивіться, який я шляхетний. Я мужній, сильний чоловік, а ти – сором’язлива фіалка, тому я не буду з тобою битися». Як вони ставляться до цього вислову? (Як до істини.) Вони ставляться до нього, як до істини й принципу для практики істини. Є також люди, які бачать когось із дуже гарними рисами обличчя, хто виглядає як порядний добродій, але хто поводиться потайки й завжди маскується, і хто особливо лукавий і підступний у спілкуванні з іншими, і багато людей не може його розкусити, тому вони кажуть: «Я вірю в Бога лише для того, щоб поводитися як людина порядна й добросерда та бути дружелюбним до інших, а не ворожим. Як каже прислів’я: “Краще бути справжнім лиходієм, ніж фальшивим добродієм”. Деякі Божі слова також мають цей сенс». Що ви думаєте про те, що кажуть ці люди? «Краще бути справжнім лиходієм, ніж фальшивим добродієм». Бачиш, щойно з людьми щось трапляється, усі ці поширені вислови, прислів’я та ідіоми, що є всередині них, виходять назовні й виливаються всі одразу, і немає жодного слова істини. Зрештою, ці люди навіть кажуть: «Дякую Богові за те, що Він просвітив мене». Вислів «Краще бути справжнім лиходієм, ніж фальшивим добродієм» правильний чи ні? (Неправильний.) Ви всі знаєте, що він неправильний, але що з ним не так? Що не так із фальшивими добродіями, так це те, що вони фальшиві. Ніхто не хоче бути фальшивим добродієм, вони хочуть бути справжніми лиходіями. За що люди схвалюють справжніх лиходіїв? Лише тому, що вони справжні, вони здобувають загальне схвалення, хоча вони й лиходії. То ким ви хочете бути, справжнім лиходієм чи фальшивим добродієм? (Ні одним, ні іншим.) Чому б не бути цими двома типами людей? (Жоден із них не відповідає істині, про це нічого не сказано в Божих словах.) Чи можете ви знайти відповідну основу для твердження, що Бог не казав людям бути фальшивими добродіями чи справжніми лиходіями? (Бог хоче, щоб люди були чесними.) Бог хоче, щоб люди були чесними. Яка ж тоді різниця між чесними людьми та справжніми лиходіями? Слово «лиходії» не є добрим, але вони досить справжні. Чому справжні лиходії не є добрими? Чи можете ви чітко пояснити? На якій основі стверджується, що ні справжні лиходії, ні фальшиві добродії не є добрими людьми? Хто такі лиходії? З яким словом зазвичай асоціюються лиходії? (Ниций.) Правильно. Як цей термін «ниций» описується й визначається в Божих словах? У Божих словах «ниций» визначається як добре слово чи погане? (Погане слово.) Погане слово, яке засуджується Богом. Люди з ницими вчинками й ницими поглядами є лиходіями. Як ще визначається характер і сутність лиходія? Егоїстичний, чи не так? (Так.) Людина такого типу егоїстична й ница. Навіть якщо те, що вона виявляє, є справжнім і є її істинним темпераментом, вона однаково залишається лиходієм. Фальшивий добродій лукавий і нечестивий, він завжди маскується й створює в інших хибне враження, дозволяючи іншим бачити його яскраву, блискучу й дружню сторону. Він приховує свій справжній характер, думки й погляди під масками, щоб ніхто не міг їх побачити чи сприйняти. Який характер у таких людей? (Лукавий і нечестивий.) Вони просто нечестиві люди. Отже, ні лиходії, ні добродії не є добрими людьми. Один поганий усередині, а інший – зовні. Їхні характери насправді однакові – вони обидва надзвичайно нечестиві, егоїстичні й лукаві. Чи прагнуть ці два типи надзвичайно нечестивих і лукавих людей бути чесними? (Ні.) Ось чому, незалежно від того, ким із цих двох типів людей ти стаєш, ти не є доброю чи чесною людиною, якою Бог вимагає від тебе бути. Ти – людина, якою гидує Бог, і ти не та людина, якою Бог вимагає від тебе бути. Тож скажи Мені, чи є істиною вислів «Краще бути справжнім лиходієм, ніж фальшивим добродієм»? (Ні.) З огляду на цю точку зору, цей вислів не є істиною. Маючи мету напасти на фальшивих добродіїв і засудити їх, щоб видати себе за добрих людей, багато хто каже: «Краще бути справжнім лиходієм, ніж фальшивим добродієм», ніби «лиходійство» цих лиходіїв робить їх особливо справедливими й справжніми, наче якась сила справедливості. Як ти, будучи лиходієм, можеш стверджувати, що ти справедливий? Ти той, хто заслуговує на засудження.

У голові кожної людини є досить чимало висловів і речей такого типу, і тому багато людей дотримуються такого погляду. Чи то традиційна культура, народні прислів’я, сімейні девізи, сімейні правила, чи то правова система країни, люди часто використовують ці речі, які довго й широко поширювалися в суспільстві, і які навіть довго проголошувалися й просувалися як позитивні речі в суспільстві й серед людства, для виховання покоління за поколінням. Деякі вислови глибоко в серцях людей вважаються принципами практики й принципами людського існування. Деякі є висловами, що передають точку зору, з якою люди лише погоджуються, але не обов’язково хочуть її втілювати. Незалежно від того, чи хочеш ти їх втілювати, чи ні, глибоко в серці ти насправді сприймаєш ці вислови як принципи практики для свого життя по-людськи. Коротко кажучи, ці речі є великою перешкодою для віри людей у Бога й прагнення до істини. Вони лише шкодять, а не приносять людям користі. Наприклад, тема, про яку часто говорять сучасні люди: «Життя цінне, любов – ще цінніша. Але заради свободи я віддав би і те, і інше». Цей вислів є відомим виразом, який відстоюють і шанують люди на Сході й на Заході, що мають високі ідеали, прагнуть свободи й хочуть позбутися традиційної феодальної системи. На чому тут зосереджено людське прагнення? На житті? Чи на любові? (Ні, на свободі.) Правильно, на свободі. Тож чи є цей вислів істиною? Сенс цього вислову в тому, що заради прагнення до свободи можна відкинути життя, а також відмовитися від любові, тобто можна покинути й кохану людину, щоб бігти до тієї прекрасної свободи. Як ця свобода виглядає для світських людей? Як пояснити цю річ, яку вони вважають свободою? Прорив через традиції – це вид свободи, прорив через старі звичаї – це вид свободи, і прорив через феодальну монархію – це також вид свободи. Що ще? (Не бути під контролем якогось політичного режиму.) Інше – не бути під контролем влади чи політики. Вони прагнуть такої свободи. Тож чи є свобода, про яку вони говорять, справжньою свободою? (Ні.) Чи подібна вона до свободи, про яку говорять люди, що вірять у Бога? (Ні.) Деякі люди, які вірять у Бога, також можуть мати такий погляд у своїх серцях: «Вірити в Бога – це чудово, це тебе звільняє й визволяє. Не треба дотримуватися жодних звичаїв чи традиційних формальностей, не треба турбуватися про організацію чи відвідування весіль і похоронів, ти відпускаєш усі світські речі. Ти справді такий вільний!» Чи так це? (Ні.) То що ж таке свобода? Чи вільні ви зараз? (Трохи.) То як ви здобули цю крихту свободи? Що означає ця свобода? (Розуміння істини й прорив через темний вплив сатани.) Після прориву через темний вплив сатани ви відчуваєте невелике звільнення й певний ступінь свободи. Однак, якби Я це не проаналізував, ви б думали, що ви справді вільні, тоді як насправді це не так. Справжня свобода – це не та свобода й звільнення тіла в просторовому й матеріальному плані, якими її вважають люди. Радше це коли, зрозумівши істину, люди мають правильні погляди на різних людей, справи, речі й на світ, і можуть прагнути до правильних цілей і напрямку в житті, і коли люди не підвладні обмеженням впливу сатани й сатанинських ідей та поглядів, їхнє серце звільняється – ось це і є справжня свобода.

Один молодий чоловік, невіруючий, вважає, що любить свободу, любить скрізь літати, як птах, і жити нестримним життям, тому він зневажає нікчемні правила та вислови у своїй родині. Він часто каже своїм друзям: «Хоча я народився в найбільш традиційній і дуже великій родині, з безліччю правил і традицій, у якій навіть зараз є родове святилище з поминальними табличками, влаштованими всередині для кожного наступного покоління, я сам прорвався крізь ці традиції і не піддаюся впливу цих родинних правил, звичаїв і загальноприйнятих традицій. Хіба ви не бачите, що я вкрай нетрадиційна людина?» Його друзі кажуть: «Ми помітили, що ти вкрай нетрадиційний». Як вони це помітили? У нього пірсинг язика, кільце в носі, по чотири-п’ять проколів в обох вухах, пірсинг пупка й татуювання змії на руці. Китайці вважають змій недобрим знаком, але він наполіг на тому, щоб набити татуювання змії на своєму тілі, і люди бояться, коли його бачать. Це нетрадиційно, чи не так? (Так.) Дуже нетрадиційно, ба більше, він також розмовляє в манері авангардної людини. Кожен, хто його бачить, каже: «Цей хлопець – неймовірний! Він нетрадиційний, справді нетрадиційний!» Він вважає, що не може просто виражати свою нетрадиційність такими способами, а мусить зробити її трохи відчутнішою і дати людям змогу краще помітити ознаки своєї нетрадиційності. Він бачить, що в інших зазвичай подружки – жовтошкірі китаянки, і навмисно знаходить собі іноземну білу дівчину, щоб усі ще дужче переконалися, що він справді нетрадиційний. Після цього він у всьому наслідує свою дівчину, робить усе, що вона каже, так, як вона його просить. Коли настає його день народження, дівчина купує йому таємничий подарунок, запакований у велику коробку, і він радісно починає його розгортати. Знявши всі шари обгортки, він бачить усередині зелений капелюх. Усі китайці знають алюзію на «зелений капелюх», чи не так? Це, безумовно, дуже традиційна річ. Щойно він його бачить, він гнівається й каже: «Що це за подарунок? Для кого ти купила цей подарунок?» Його дівчина думала, що він зрадіє, – чому ж він так розгнівався? Вона не може зрозуміти чому й не може збагнути, тому каже: «Цей зелений капелюх було нелегко знайти. Я гарантую, що він тобі личитиме». Він каже: «Ти знаєш, що символізує цей капелюх?» Дівчина відповідає: «Хіба це не просто капелюх? Зелені капелюхи просто гарні». І вона наполягає, щоб він його надів. Він нізащо не хоче його надягати. Чи знають жителі Заходу алюзію на «зелений капелюх»? (Ні.) Тож чи не слід було б пояснити це питання чітко й розкрити його? Ніхто з вас не може відповісти – чому ви не наважуєтеся пояснити це чітко? Це ж не така вже й велика справа, правда? Ви такі самі, як цей хлопець, – розмахуєте прапором нетрадиційності, відмови від традицій і відкидання уявлень сатанинської традиційної культури, щоб прагнути до істини та свободи, і все ж ви глибоко зациклені на цьому зеленому капелюсі. Дівчина того молодого хлопця просить його надягти капелюх, а він нізащо не хоче, і врешті-решт каже: «Ти наполягаєш, щоб я його надів. Якщо я його надягну, мені доведеться терпіти приниження від інших!» У цьому суть питання й у цьому полягає проблема – це традиція. Ця традиція стосується не кольору чи виду речі, а радше символу й погляду, які ця річ викликає в людях. Що саме символізує ця річ – зелений капелюх? Що вона означає? Люди навішують на капелюхи цього кольору ярлик чогось поганого, тому вони відкидають капелюхи такого кольору. Чому люди їх відкидають? Чому вони не можуть прийняти таку річ? Тому що всередині них є певне традиційне мислення. Саме це традиційне мислення не є істиною; воно подібне до матеріальної речі, але це суспільство й ця раса людей непомітно перетворили його на щось негативне. Наприклад, люди перетворюють білий колір на символ святості, чорний – на символ темряви й нечестя, а червоний – на символ святковості, кривавості та пристрасті. У минулому китайці на весілля вдягали червоний одяг, вважаючи його святковим. Коли одружуються жителі Заходу, вони вдягають білий одяг, гарний і чистий, що символізує святість. Розуміння шлюбу в цих двох культурах різне. В одній його символізує червоний колір, а в іншій – білий. Обидва ці кольори символізують благословенне ставлення до шлюбу. Різні етнічні групи та раси використовують одні й ті самі речі для різних цілей, і саме так виникає їхнє культурне підґрунтя. Після виникнення цього культурного підґрунтя разом із ним виникають і культурні традиції. Так у різних суспільствах і в різних рас розвиваються різні звичаї, і такі звичаї впливають на людей відповідних рас. Отже, китайці перебувають під впливом цієї алюзії на зелені капелюхи. Який результат дає те, що це їм прищеплюється? Чоловіки не можуть носити зелені капелюхи, і жінки їх теж не носять. Чи бачив ти, щоб жінки їх носили? Насправді ця культурна традиція спрямована лише на чоловіків, тобто носіння чоловіками зелених капелюхів – це поганий знак, і до жінок це не має стосунку. Однак, щойно ця культурна традиція виникає, у якому б контексті це не відбувалося, вона породжує певне упередження щодо цієї речі з боку кожної людини цієї раси. Після виникнення такого упередження ця річ несвідомо перетворюється з дуже невинної, матеріальної речі на негативну. Насправді вона невинна й зовсім не має позитивних чи негативних атрибутів. Це просто матеріальна річ, колір і предмет певної форми. Однак, після того, як її так тлумачить і на неї так впливає традиційна культура, яким стає кінцевий результат? (Негативним.) Вона стає негативною. Коли вона стає негативною, люди не можуть належно ставитися до цієї речі чи використовувати її. Подумайте – на китайському ринку є капелюхи різних кольорів, як-от червоні, рожеві, жовті тощо, але зелених немає. Люди сковані й перебувають під впливом цього традиційного мислення. Це вплив, який одна конкретна річ традиційної культури справляє на людей.

Хоча деякі люди приїжджають за кордон і стикаються з деякими культурами, традиціями, приписами й такими матеріальними речами, як предмети першої необхідності, у Європі та інших азійських країнах, і знайомляться з деякими законами та загальними знаннями інших країн, від традицій власної країни їм важко позбутися. Хоча ти покинув свою рідну землю й прийняв повсякденні аспекти життя в іншій країні, і навіть її закони та системи, ти не знаєш, про що ти думаєш щодня, як ти стикаєшся з проблемами, коли щось трапляється, або яка твоя точка зору і яку позицію ти займаєш. Дехто думає: «Я на Заході, тож чи я житель Заходу?» або «Я в Японії, тож чи я японець?» Це так? (Ні.) Японці кажуть: «Ми найбільше любимо їсти суші та локшину удон. Хіба це не робить нас шляхетними?» Південнокорейці кажуть: «Ми любимо їсти рис і кімчі. Хіба наша велика південнокорейська нація не шляхетна? Ви, китайці, кажете, що ваша культура давня й на тисячі років старша за нашу, але чи виявляєте ви синівську шанобливість до своїх старших так само добре, як ми? Чи ви такі ж традиційні, як ми? Чи у вас стільки ж приписів, скільки в нас? Ви зараз про це не говорите, ви відстали; ми – справді традиційний народ, і наша культура – істинна культура!» Вони вважають свою традиційну культуру високою, а потім змагаються, щоб оголосити багато що Світовою спадщиною. Для чого вся ця конкуренція? Кожна країна, кожна раса й навіть кожна невелика етнічна група вважає, що речі, правила, традиції, звичаї та умовності, залишені їхніми власними предками, є добрими й позитивними та можуть поширюватися людською расою. Хіба ця їхня ідея та погляд не означають, що це істини, що це добрі й позитивні речі, і що їх має передавати ця людська раса? Отже, чи конфліктують ці речі, що передаються, зі свободою? Я щойно навів приклад молодого чоловіка, який вирвався з кайданів своєї родини, весь у пірсингу й кільцях, з татуюваннями по всьому тілу, і навіть має іноземну дівчину. Зовні й тілесно він, здається, не дотримується родинних приписів і відкинув традиції. Формально, у своїй поведінці й навіть у своїй суб’єктивній волі він відкинув такі речі, як родина, традиції та звичаї. Але подарунок на день народження розвінчує його, спростовуючи й засуджуючи його віру в те, що він «дуже нетрадиційний». Тож ця людина насправді традиційна чи ні? (Традиційна.) Бути традиційним – це добре чи погано? (Погано.) Ось чому, незалежно від того, вважаєш ти себе традиційним чи нетрадиційним, і незалежно від твоєї раси – чи то так званої шляхетної раси, чи звичайної, – твої внутрішні думки обмежені. Як би ти не прагнув і не шанував свободу, якою б великою не була твоя рішучість, бажання й амбіції вирватися з-під влади традицій і традиційних родинних умовностей, або якими б надихаючими й потужними не були твої реальні дії, якщо ти не розумієш істини, ти можеш лише крутитися й вертітися серед учень і облуд, які прищеплює тобі сатана, не в змозі вирватися. На одних людей впливає традиційна культура, на інших – ідеологічна освіта, на третіх – становище й статус, а на інших – якась ідеологічна система. Візьмімо, наприклад, людей, що займаються політикою, як-от та зграя, що пропагувала комунізм. Вони починали як група пролетарів, прийняли комуністичний маніфест і теорії, порвали з традиціями, порвали з феодальною монархією, порвали з деякими старими звичаями, а потім прийняли марксизм-ленінізм і комунізм. Прийнявши все це, вони стали вільними чи були обмеженими весь цей час? (Вони були обмеженими весь цей час.) Вони думали, що, перейшовши від старого до нового, здобудуть свободу. Хіба ця ідея не хибна? (Так.) Вона хибна. Люди можуть перейти від старого до будь-якого нового, але доки це не істина, вони назавжди залишаться в тенетах сатани – це не справжня свобода. Деякі люди присвячують себе комунізму чи певній справі, деякі – клятві, тоді як інші – теорії, а ще інші дотримуються таких висловів, як «Я за друга хоч під кулі», або «Вірний підданий не служить двом царям», або «Коли нація в біді, кожен має зобов’язання зробити свій внесок». Чи належить це до традиційної культури? (Так.) Зовні ці речі можуть здаватися дуже позитивними, дуже правильними й особливо піднесеними та шляхетними серед людства, але насправді, з іншої точки зору й іншими засобами, вони зв’язують душі людей, обмежують їх і не дають їм досягти справжньої свободи. Однак, перш ніж люди зрозуміють істину, вони можуть лише почуватися розгубленими й тому приймати як свій спосіб існування ці речі, які вважаються серед людства відносно позитивними. Тому ці так звані традиційні культури – ці речі, які люди вважають досить добрими у світі, – природно приймаються людьми. Прийнявши їх, люди відчувають, що живуть із капіталом, з упевненістю та з мотивацією. Наприклад, деякі люди прийняли позицію цього суспільства й цієї людської раси щодо знань і дипломів. Яка це позиція? (Знання може змінити твою долю.) (Інші заняття дрібні, книги кращі за них усіх.) Глибоко в серці люди погоджуються з цими речами, а також приймають і схвалюють їх. Водночас, приймаючи та схвалюючи їх, що довше люди борються з негараздами в цьому суспільстві, то більше вони цінують ці речі. Чому так? Усі люди в житті покладаються на знання. Без знань і цих дипломів ти відчуваєш, що не можеш утвердитися в суспільстві. Інші знущатимуться з тебе й дискримінуватимуть тебе, і тому ти відчайдушно ганяєшся за цими речами. Що вищі твої дипломи, то вищий твій соціальний статус у суспільстві або серед твоєї раси чи спільноти, і захоплення тобою з боку людей, і ставлення до тебе, і різні інші речі будуть більшими й кращими. У певному сенсі дипломи людини стали визначати її соціальний статус.

Якось група із семи чи восьми університетських професорів поїхала до Пекіна для підвищення кваліфікації. У ті часи, можливо, ще не було послуг зустрічі чи особистого водія, тому після прибуття до Пекіна їм довелося їхати автобусом. Насправді таких професорів, як вони, у Пекіні було повно. Їх не вважали кимось особливим, просто звичайними людьми. Але самі вони цього не знали, і в цьому полягала серйозність проблеми, яка й призвела до того, що сталося. Що ж сталося? Ця група професорів чекала на автобус на зупинці. Поки вони чекали, збиралося дедалі більше й більше людей, і коли натовп збільшився, усі занепокоїлися. Потім, коли приїхав автобус, усі вони кинулися в нього, не чекаючи, поки вийдуть пасажири, штовхаючи одне одного ліктями та здіймаючи великий галас. Це була дуже хаотична сцена. Ці професори подумали й сказали: «Очевидно, нашим співгромадянам у Пекіні нелегко щодня їздити автобусом на роботу й з роботи. Як університетські професори, ми маємо зважати на обставини людей. Будучи інтелектуалами високого рівня, ми не можемо змагатися зі звичайними людьми. Ми мусимо проявити безкорисливий дух Лей Фена, дозволивши їм першими сісти в цей автобус, тож не будемо втискуватися». Усі вони погодилися з цим і вирішили чекати на наступний автобус. Але виявилося, що коли приїхав наступний автобус, людей було так само багато, і знову безладна юрба втиснулася в нього. Професори були приголомшені. Вони дивилися, як автобус заповнюється й від’їжджає, і знову їм не вдалося втиснутися. Вони знову обговорили це й сказали: «Ми не поспішаємо. Зрештою, ми інтелектуали високого рівня, ми не можемо битися зі звичайними людьми, щоб сісти в автобус. Не будемо поспішати, можливо, на наступний автобус чекатиме не так багато людей». Чекаючи на третій автобус, ці професори почали трохи нервувати. Дехто з них стиснув кулаки й сказав: «Якщо на цей автобус буде так само багато людей, чи будемо ми втискуватися? Якщо не втиснемося, я думаю, ми можемо не сісти ні в п’ятий, ні навіть у шостий автобус, тож краще втиснутися!» Інші сказали: «Чи можуть інтелектуали високого рівня втискуватися в автобуси? Це зашкодить нашому іміджу! Як соромно буде, якщо одного дня люди дізнаються, що ми, інтелектуали високого рівня, навіть втискувалися в автобуси!» Їхні думки розділилися. Поки вони обговорювали, знову зібрався натовп людей, що чекали. До цього моменту професори дуже занервували й припинили обговорення. Коли приїхав автобус, щойно двері відчинилися й ще до того, як усі вийшли, професори скопіювали останню юрбу, щосили проштовхуючись усередину. Декому з них вдалося втиснутися, тоді як кільком витонченим інтелектуалам – витонченим ученим – не вдалося, бо їм бракувало того запалу й бойового духу. На цьому залишимо цю справу. Скажіть Мені, хіба це не факт? (Так.) Це втискування натовпу в автобуси надто звичне, а ці інтелектуали надто вміли прикидатися! Скажіть Мені, у чому тут була проблема? Спочатку поговорімо про цих інтелектуалів, які здобули вищу освіту й стали професорами, що навчають і виховують людей, і які стали інтелектуалами високого рівня. Тобто освіта, яку вони отримали, і знання, якими вони володіли, були вищими за рівень, досягнутий звичайними людьми, і їхніх знань було достатньо, щоб бути вчителями й наставниками людей, навчати людей і передавати їм знання – тому їх називають інтелектуалами високого рівня. Чи були якісь проблеми з ідеями та поглядами цих інтелектуалів високого рівня? Проблеми, безумовно, були. Тож у чому полягали їхні проблеми? Проаналізуймо цю справу. Отримавши стільки знань і таку високу освіту, їхнє мислення було застиглим чи вільним? (Застиглим.) Звідки ви знаєте, що воно було застиглим? У чому полягали їхні проблеми? Перш за все, вони проголосили себе інтелектуалами високого рівня. Чи було щось не так із цією заявою? (Так.) Із цією заявою була проблема. Далі вони сказали: «Коли ми, інтелектуали високого рівня, сідаємо в автобус, ми не маємо битися й штовхатися з іншими людьми, щоб сісти в нього». Чи була проблема з цим реченням? (Так.) Це була друга проблема. Третя проблема була, коли вони сказали: «Ми, інтелектуали високого рівня, можемо почекати на наступний автобус», – чи була якась проблема із цим пунктом? (Так.) Проблема була з усіма цими пунктами. Ну ж бо, проаналізуйте справу через ці три пункти, щоб побачити, у чому були проблеми. Якщо ви досконало зрозумієте проблеми, то, по-перше, ви більше не будете ідолізувати інтелектуалів високого рівня, а по-друге, ви більше не захочете бути якимось інтелектуалом високого рівня.

Яким був перший пункт? Те, що вони проголосили себе інтелектуалами високого рівня. Чи була якась проблема із цією заявою? (Так.) Немає нічого поганого в терміні «самопроголошення», що в цьому випадку означає називати себе інтелектуалом високого рівня. Отже, чи є проблема у фразі «як інтелектуал високого рівня»? Університетські професори є інтелектуалами високого рівня в суспільстві – це факт. Оскільки це факт, чому з цією фразою була проблема? (Вони думали, що, здобувши знання, вони стали вищими за інших.) Вищими за інших – за цим, безумовно, стояв певний характер. (Вони думали, що оскільки вони здобули більше знань, то вони вищі за інших. Насправді ці речі не можуть змінити характер людини.) Це частково правильно, але не пояснює цього чітко. Хто може щось додати? (Боже, хіба вони не були самовдоволеними й упевненими у власній праведності?) Це правильно, але ви не пояснили сутність чітко, поясніть трохи детальніше. (Щойно вони здобули певні знання, вони відчули, що піднесеніші й шляхетніші за інших, тому не могли вважати себе звичайними людьми. Для нормальних людей, що живуть у цьому суспільстві, необхідність втискуватися в автобуси диктується їхнім реальним життєвим середовищем і є нормальною річчю. Однак, щойно ці інтелектуали почали вважати себе дуже піднесеними й шляхетними, вони більше не могли поводитися як нормальні люди й думали, що діяльність нормальних людей шкодить їхній ідентичності, тому я відчуваю, що вони були ненормальними.) Вони були ненормальними. Значення, що мається на увазі в їхньому самопроголошенні інтелектуалами високого рівня, було ненормальним. Тобто в їхній людськості було щось викривлене. Вони відчували, що вони піднесеніші й цінніші за інших. На чому це ґрунтувалося? На тому, що вони отримали стільки освіти й були переповнені знаннями, і з ким би вони не зустрілися, у них ніколи не закінчувалися теми для розмов, і вони могли навчати їх. Чим вони вважали знання? Вони вважали їх критерієм для життя по-людськи й дій, а також для моралі. Вони вірили, що тепер, коли в них є знання, їхня гідність, моральні якості й ідентичність стали шляхетними, дорогоцінними й значущими, маючи на увазі, що інтелектуали високого рівня – це святі. Хіба це не так? (Так.) Ось що для них означало бути на високому рівні, тому, коли їм доводилося втискуватися в автобус, вони цього не робили. Чому вони не втискувалися? Чим вони керувалися? Яким обмеженням і заборонам вони піддавалися? Вони відчували, що втискування в автобус зашкодить їхній ідентичності й іміджу. Вони вірили, що їхня ідентичність та імідж були даровані їм знаннями, тому вони проголосили себе інтелектуалами високого рівня. Виходячи з цього аналізу, хіба те, що вони сказали, не огидне? Це досить огидно. Проте вони ходили й хвалилися, кажучи: «Ми, інтелектуали високого рівня». Насправді інші думали, що вони просто інтелектуали, з їхньою збіднілою й педантичною манерою, яку люди навіть зневажали, але самі вони досі вважали себе особливо шляхетними. Хіба це не було проблематично? Вони вірили, що вони дуже шляхетні й мають високу ідентичність, аж до того, що хотіли називати себе святими. Чи був цей погляд для них якимось обмеженням? Якою була їхня позиція щодо знань? Вона полягала в такому: щойно люди мають знання, їхня гідність стає вищою, вони стають видатними й шляхетними, і їх слід поважати. Тому вони зневажали й засуджували деякі відносно нормальні дії звичайних людей. Наприклад, коли інтелектуали чхають, вони дивляться на людей навколо й поспішно просять вибачення, тоді як звичайні люди, чхнувши, не надають цьому значення. Насправді відрижка й чхання – це нормальні речі в житті, але в очах тих інтелектуалів це вульгарні й невиховані вчинки, тому вони зневажають їх і ставляться до них із презирством, кажучи: «Подивіться на цих неввічливих простолюдинів, як непристойно вони чхають, сидять і стоять, а коли приїжджають автобуси, вони втискуються в них і нічого не знають про ввічливі поступки!» Коли йдеться про знання, їхня позиція така: знання – це символ ідентичності, і знання можуть змінити долю людей, а також їхню ідентичність і цінність.

Яким був другий пункт? (Що інтелектуали високого рівня не можуть штовхатися з іншими, щоб сісти в автобус.) Вони не можуть штовхатися з іншими, щоб сісти в автобус. Втискування в автобус було лише однією дрібницею, з якою вони зіткнулися у своєму житті. Що символізує ця річ? А саме те, що вони вірили, що мова й поведінка людей, які мали певний обсяг знань, мають бути витонченими й відповідати їхній ідентичності. Наприклад, такі люди мають ходити м’яко, а при контакті з людьми вони мають створювати в інших враження, що вони люб’язні, доступні й заслуговують на повагу, а їхня мова й поведінка мають бути витонченими. Вони не могли бути такими ж, як звичайні люди, їм треба було змусити людей помітити різницю між собою та звичайними людьми – лише так вони могли похизуватися тим, що їхня ідентичність видатна й відрізняється від інших. Глибоко в серці ці професори вірили, що такі речі, як втискування в автобуси, роблять люди з нижчих верств суспільства й ті, хто не отримав високої освіти, а також ті, хто не мав глибоких знань або такої ідентичності, як інтелектуал високого рівня. Тож що робили ці інтелектуали високого рівня? Стояли за кафедрою, проповідуючи доктрини, передаючи знання й розвіюючи сумніви людей – це були їхні обов’язки, які представляли їхню ідентичність, імідж і професію. Вони могли робити лише це. Повсякденні справи й рутина звичайних людей не мали ніяк їх стосуватися, адже вони були класом людей, відірваним від цих «вульгарних, низьких смаків». Як вони характеризували повсякденні справи й рутину звичайних людей і навіть такі дії, як втискування в автобуси? (Вульгарними.) Правильно, вульгарними й невихованими. Це було визначення з глибини їхніх сердець для звичайних, пересічних людей, які були на нижчому рівні, ніж вони.

Поговорімо про третій пункт – «Ми, інтелектуали високого рівня, можемо почекати на наступний автобус» – що це за дух? Хіба це не дух Кун Жуна, що віддає більші груші, як розповідається в традиційній культурі? Вплив традиційної культури на інтелектуалів особливо глибокий. Вони не лише приймають традиційну культуру, а й приймають у свої серця багато ідей і поглядів із традиційної культури й ставляться до них як до позитивних речей, аж до того, що вважають деякі відомі вислови девізами, і, роблячи це, вони стають на хибний шлях у житті. Традиційна культура представлена конфуціанською доктриною. Конфуціанська доктрина має цілий набір ідеологічних теорій, вона переважно пропагує традиційну моральну культуру, і її шанували правлячі класи династій протягом усієї історії, які вшановували Конфуція та Мен-цзи як святих. Конфуціанська доктрина проповідує, що людина має дотримуватися цінностей доброзичливості, праведності, пристойності, мудрості й надійності, навчитися спочатку бути спокійною, зібраною й терплячою, коли щось трапляється, зберігати спокій і обговорювати речі, не битися й не хапатися за речі, а навчитися бути ввічливо поступливою й заслужити повагу від усіх – це і є поводитися пристойно. Ці інтелектуали ставлять себе на вищу позицію, ніж простолюд, і в їхніх очах усі люди є об’єктами їхньої терплячості й толерантності. «Наслідки» знань досить великі! Ці люди дуже схожі на фальшивих джентльменів, чи не так? Люди, які здобувають занадто багато знань, стають фальшивими джентльменами. Якщо описати цю групу витончених учених однією фразою, то це витончена вчена елегантність. За якими саме принципами ці витончені вчені взаємодіють одне з одним? Який у них підхід до світських справ? Наприклад, простий народ називає чоловіків на прізвище Лі «Лао Лі» або «Сяо Лі».^a Чи називали б їх так інтелектуали? (Ні.) Як би вони їх називали? (Пан Лі.) Якби вони побачили жінку, вони б назвали її пані Така-то, і були б особливо шанобливими й елегантними, як джентльмени. Вони спеціалізуються на вивченні й наслідуванні витонченої елегантності, яку демонструють джентльмени. Яким тоном і в який спосіб вони розмовляють і разом щось обговорюють? Вирази їхніх облич особливо ніжні, і вони говорять ввічливо й стримано. Вони лише висловлюють власні погляди, і навіть якщо знають, що погляди інших неправильні, вони нічого не кажуть. Ніхто нікого не ображає, і їхні слова надзвичайно м’які, ніби ватою обгорнуті, щоб нікого не зачепити й не роздратувати, що викликає в людини нудоту, тривогу чи гнів, коли вона просто їх слухає. Справа в тому, що нічиї погляди не є чіткими, і ніхто нікому не поступається. Такі люди так добре вміють маскуватися. Зіткнувшись навіть із найтривіальнішою справою, вони маскуватимуться й огортатимуть себе, і ніхто з них не дасть чіткого пояснення. Яку позу вони хочуть зайняти і який імідж створити перед звичайними людьми? Саме такі, щоб звичайні люди бачили, що вони скромні джентльмени. Джентльмени на голову вищі за інших і є об’єктами людського шанування. Люди думають, що вони мають глибші погляди, ніж звичайні люди, і що вони краще розуміють речі порівняно зі звичайними людьми, тому всі консультуються з ними щоразу, коли в них виникає проблема. Це саме той фінал, якого хочуть ці інтелектуали, вони всі сподіваються, що їх шануватимуть як святих.

З огляду на три пункти, які ми щойно проаналізували, після того як ці професори отримали звання «інтелектуалів високого рівня», їхнє мислення стало вільнішим чи більш обмеженим? (Обмеженим.) Воно напевне було обмеженим. Чим обмеженим? (Знаннями.) Знання – це щось у межах їхньої професії. Насправді знання їх по-справжньому не обмежували. Що ж їх обмежувало? Це було їхнє ставлення до знань, вплив, який знання мали на їхнє мислення, а також погляди, прищеплені їм знаннями, – ось у чому проблема. Тому, що вищий рівень знань вони здобували, то більше відчували, що їхня ідентичність і статус відрізняються від інших, і то більше вони відчували себе шляхетними й великими, і водночас їхнє мислення ставало більш обмеженим. З цієї точки зору, люди, які здобули більше знань, здобули свободу чи втратили її? (Втратили свободу.) Насправді вони втратили свободу. Знання впливають на мислення людей і на їхній статус у суспільстві, і цей вплив не є позитивним. Ніколи не буває так: що більше знань ти здобуваєш, то краще розумітимеш принципи, напрям і цілі, які тобі слід мати щодо свого життя по-людськи. Навпаки, що більше ти женешся за знаннями і що глибші знання ти здобуваєш, то далі відходитимеш від думок і поглядів, які слід мати людям із нормальною людськістю. Це так само, як та група інтелектуалів, які отримали багато знань і освіти, але не розуміли навіть елементарного здорового глузду. Якого здорового глузду? Коли багато людей, доводиться втискуватися, щоб сісти в автобус. Якщо не втискуватися, то в автобус ніколи не потрапиш, – вони не знали навіть цього найпростішого правила. Скажіть Мені, вони стали розумними чи дурними? (Вони стали дурними.) Насправді вони були купкою дурнів. Звичайні люди не отримали таких глибоких знань чи високої освіти й не мають такого статусу, але розуміють цей момент і кажуть: «Коли сідаєш в автобус і там багато людей, доводиться втискуватися, і треба докласти всіх зусиль, бо якщо ти хоч трохи розслабишся і твій мозок зреагує на крок повільніше, ти можеш опинитися в кінці натовпу й доведеться їхати наступним автобусом». Це елементарний здоровий глузд у житті, з яким знайомі звичайні люди, але якого ці інтелектуали не розуміли, тому вони чекали автобус за автобусом. Чим вони були обмежені? Вони були міцно зв’язані заявою, що «ми – інтелектуали високого рівня». Ось так воно й було. Вони навіть не знали, як поводитися з такою простою реальною життєвою проблемою чи як її розв’язати. Вони були купкою дурнів! Що їм дали знання? Вони зробили їх відірваними від народу, вони не знали, як жити, і не знали, як розв’язувати проблеми, що трапляються в реальному житті. Вони використовували якусь високу теорію для розв’язання однієї з найпоширеніших проблем, з якими стикаються звичайні люди в реальному житті, і не знали, якими будуть наслідки після такого розв’язання, – можливо, вони й досі цього не розуміють. Можливо, вони зможуть обдумати це лише в старості. У той час їхні лаври вже зів’януть, і вони вже вдосталь насолодяться почесною репутацією інтелектуала високого рівня протягом усього свого життя. Одного дня вони можуть згадати, який жалюгідний вигляд вони мали того разу в автобусі, і раптом зрозуміють, що вони не такі вже й шляхетні чи піднесені, і раптом зрозуміють: «Хіба моя вчена витонченість може мене прогодувати? Хіба мені не потрібно й досі їсти тричі на день, як звичайним людям? Я нічим не відрізняюся від інших людей. У старості хіба я не ходжу згорблений? І хіба я не тремчу від страху й не боюся щоразу, коли стикаюся з небезпекою? І коли стикаюся зі смертю близької людини чи радісною подією, хіба я не сумую чи не радію, як належить? Хіба я не живу так само, як звичайні люди? Я нічим не відрізняюся від інших!» До того часу ці знання прийдуть до них занадто пізно. Це різні види потворності, які виявляють люди, що приймають кілька так званих позитивних висловів і поглядів, коли не розуміють істини. Коли люди не знають, правильні ці погляди чи ні, вони часто вважають ці погляди й вислови істинами, яких слід дотримуватися і які слід застосовувати, і коли вони їх застосовують, то, як правило, страждають від усіляких наслідків, і виникає всіляка незручність. Які наслідки це має для людей? Постійно прагнучи свободи, люди також постійно перекидаються з одного виру в інший, з одного виду рабства в інший. Хіба це не так? Тому, коли ти не розумієш істини, – незалежно від того, чи дотримуєшся ти якогось погляду, традиційної культури чи якогось правила, системи або теорії, і чи є ці речі відносно застарілими в суспільстві, чи досить авангардними й модними, – ці речі ніколи не зможуть замінити істину, бо вони не є істиною. Як би добре ти їх не дотримувався або як би добре ти їх не застосовував, зрештою вони лише змусять тебе відійти від істини, радше ніж здобути її. Що більше ти дотримуєшся цих речей, то далі ти відходитимеш від істини й то далі відхилятимешся від Божого шляху й від шляху істини. З іншого боку, якщо ти можеш активно взяти на себе ініціативу відпустити ці так звані позитивні речі, теорії та неправдиві істини, то ти зможеш увійти в істину відносно швидко. Так люди не будуть використовувати ці так звані традиційні культури й ці неправдиві істини як принципи практики у своєму повсякденному житті замість істини й Божих слів, і ця незручність поступово зменшуватиметься й поступово вирішуватиметься.

Деякі люди думають, що вони здобули істину, відкинувши традиційну культуру сім’ї та країни й прийнявши іноземну традиційну культуру з-за кордону; деякі люди думають, що вони здобули істину, відкинувши стару традиційну культуру та старі ідеї й погляди й прийнявши трохи прогресивніші й трохи сучасніші ідеї. Тепер погляньмо: помиляються ці люди чи ні? (Помиляються.) Усі вони помиляються. Люди думають, що, просто відкинувши старе, вони здобудуть свободу. Що ж насправді означає здобути свободу? Це означає, що людина здобула істину та реальний спосіб життя, який слід мати. Люди думають, що істинний шлях здобувається саме так. Це насправді так? Це правильно? Ні. Незалежно від того, яку сучасну й прогресивну культуру приймає людство, зрештою це однаково традиційна культура, і її сутність не змінюється. Традиційна культура й досі залишатиметься традиційною культурою до невідомо яких часів. Незалежно від того, чи може вона витримати випробування часом або випробування фактами, чи буде шанована людством, зрештою це однаково традиційна культура. Чому ці традиційні культури не є істиною? Усе зводиться до того, що ці речі – ідеї, що виникли після того, як сатана розбестив людство. Вони походять не від Бога. У них є домішки деяких людських фантазій та уявлень, і, ба більше, вони є наслідками, досягнутими розбещенням людства сатаною. Сатана використовує ідеї, погляди й усілякі вислови та доводи розбещеного людства, щоб зв’язати мислення людей і розбестити його. Якби сатана використовував для введення людей в оману якісь очевидно абсурдні, безглузді й неправильні речі, то люди мали б розрізнення; вони могли б розрізняти правильне й неправильне та використовували б це розрізнення, щоб заперечувати й засуджувати ці речі. Отже, ці вчення не витримали б ретельної перевірки. Однак, коли сатана використовує деякі ідеї та теорії, що відповідають людським уявленням і фантазіям і які, на його думку, витримають ретельну перевірку, якщо їх висловити вголос, щоб обумовлювати людей, впливати на них і насаджувати їм ідеї, людство легко ввести в оману, і ці вислови також легко приймаються й поширюються людьми, і тому ці вислови передаються з покоління в покоління аж донині. Візьмімо, наприклад, деякі історії про китайських героїв, як-от патріотичні історії про Юе Фея, полководців із роду Ян і Вень Тяньсяна. Чому ці ідеї передавалися аж донині? Якщо поглянути на це з погляду людей, то в кожну епоху є певний тип людей або правителів, які постійно використовують ці приклади й використовують ідеї та дух цих особистостей, щоб навчати покоління за поколінням людей, щоб покоління за поколінням людей покірно й смиренно приймали їхнє правління і щоб вони могли легко правити поколінням за поколінням людей і робити своє правління стабільнішим. Розповідаючи про мавпячу відданість Юе Фея та полководців із роду Ян, а також про патріотичний дух Вень Тяньсяна й Цюй Юаня, вони виховують своїх підданих і дають їм знати одне правило, а саме, що людина має поводитися з вірністю – це те, чим має володіти людина з благородними моральними якостями. Вірність до якої міри? До такої, що «Коли імператор наказує своїм чиновникам померти, у них немає іншого вибору, окрім як померти», і «Вірний підданий не служить двом царям» – це ще один вислів, який вони шанують. Вони також шанують тих, хто любить свою країну. Любити свою країну – це любити що або кого? Любити землю? Любити людей на ній? І що таке країна? (Правителі.) Правителі – це представники країни. Якщо ти скажеш: «Моя любов до моєї країни – це насправді любов до мого рідного міста й моїх батьків. Я не люблю вас, правителів!», – тоді вони розгніваються. Якщо ти скажеш: «Моя любов до моєї країни – це любов до правителів із найпотаємніших глибин мого серця», – вони це приймуть і схвалять таку любов; якщо ти даси їм зрозуміти й чітко поясниш, що любиш не їх, то вони не схвалять. Кого представляють правителі всіх часів? (Сатану.) Вони представляють сатану, вони – члени банди сатани, і вони – дияволи. Вони ніяк не можуть навчати народ поклонятися Богу, поклонятися Творцю. Вони ніяк не можуть цього робити. Натомість вони кажуть народу, що правитель – це син неба. Що означає «син неба»? Це означає, що Небо дарує комусь владу, і тоді цю людину називають «сином неба», і вона має владу правити всіма людьми під небом. Це і є та ідея, яку правителі прищеплюють народу? (Так.) Коли людина стає сином неба, це визначено Небом, і воля Неба з нею, тому народ має беззастережно приймати правління цієї людини, яким би воно не було. Вони прищеплюють людям ідею, яка змушує тебе приймати цю людину як сина неба на основі твого визнання існування Неба. Яка мета того, щоб змусити тебе прийняти цю людину як сина неба? Мета полягає не в тому, щоб ти визнав існування Неба, Бога чи Творця, а в тому, щоб змусити тебе прийняти сам факт, що ця людина є сином неба, і що оскільки вона – син неба, породжений наявністю волі Неба, народ має прийняти її правління. Ось які ідеї вони прищеплюють. За всіма цими ідеями, що розвивалися від зародження людства й донині, – чи то ми аналізуємо фрази й ідіоми, що містять алюзії, чи то народні прислів’я та поширені вислови, цілком позбавлені алюзій, – ховаються пута сатани й введення ним людства в оману, а також облудне визначення цих ідей самим розбещеним людством. Який вплив це облудне визначення має на людство в пізніші періоди? Він добрий, позитивний чи негативний? (Негативний.) Він докорінно негативний. Візьмімо, наприклад, вислови «Спати на сушняку й лизати жовч», «Приховувати своє світло й збирати сили в темряві», «Терпіння принижень і несення важкого тягаря» і «Ніколи не здавайся», а також «Вдавати одне, а робити інше» – який вплив ці вислови мають на людство в пізніші періоди? Саме такий: щойно люди приймають ці ідеї з традиційної культури, кожне наступне покоління людей віддаляється все далі й далі від Бога, і все далі й далі від Божого створення та спасіння людей і від Його роботи плану управління. Щойно люди приймають ці помилкові погляди з традиційної культури, вони дедалі більше відчувають, що людська доля має бути в їхніх власних руках, що щастя треба створювати власними руками і що можливості призначені для тих, хто до них готовий, а це призводить до того, що людство дедалі більше заперечує Бога, заперечує Боже володарювання й живе під владою сатани. Якщо порівняти те, про що люблять говорити люди в сучасну епоху, і те, про що любили говорити люди дві тисячі років тому, то сенс мислення, що стоїть за цими речами, насправді той самий. Просто в наші дні люди говорять про ці речі конкретніше й відвертіше. Вони не тільки заперечують існування та володарювання Бога, а й опираються Богу та засуджують Його дедалі сильніше.

Наприклад, люди в давнину казали: «Коли нація в біді, кожен має зобов’язання зробити свій внесок», – вислів, який передається донині. Люди дорожать цим висловом, особливо патріоти, які вважають його своїм девізом. Тепер, коли ви приїхали за кордон, якщо хтось інший каже, що в Китаї сталася якась подія, чи стосується вона вас? (Ні.) Чому ви кажете, що вас це не стосується? Дехто каже: «Я ненавиджу цю країну. Зараз при владі комуністи, ця зла політична партія. Комуністична партія – це диявол сатана, це тоталітарний режим, і він ніяк мене не стосується. Він переслідує нас і не дає нам вірити в Бога. Я його ненавиджу». Припустімо, що одного дня ця країна буде на межі загибелі – ти можеш нічого не відчувати в серці, але коли ти почуєш, що провінцію, з якої ти родом, захопили й окупували іноземні угруповання, ти відчуєш, ніби став біженцем, волоцюгою без домівки, в яку можна прийти, і ти засмутишся й відчуєш, що не можеш повернутися до свого коріння, як опале листя. Повернутися до свого коріння, як опале листя, – це ще одна традиційна ідея. І припустімо, що одного дня після цього ти раптом почуєш, що твоє рідне місто – земля, де ти народився й виріс, – захоплене й окуповане іноземними угрупованнями, стежка, якою ти щодня ходив до школи, зайнята іноземними угрупованнями, а твій будинок і земля твоєї родини привласнені іноземними угрупованнями. Те, що колись було твоїм, зникло – та маленька ділянка землі, що глибоко закарбувалася у твоїй пам’яті, ділянка землі, з якою в тебе найтісніший зв’язок, зникла, і всіх твоїх родичів там немає. Тоді ти подумаєш: «Як я можу мати дім, якщо в мене немає країни? Тепер я справді став біженцем, я справді бездомний, я став волоцюгою. Схоже, вислів “Коли нація в біді, кожен має зобов’язання зробити свій внесок” правильний!» Коли настане той час, ти змінишся. То чому ж ти зараз не думаєш, що цей вислів правильний? Для цього є передумови й підґрунтя, бо ця країна переслідує тебе й завдає тобі занадто багато страждань, і вона не приймає тебе, і ти її ненавидиш. Насправді те, що ти справді ненавидиш, – це не та земля. Те, що ти ненавидиш, – це сатанинський режим, який тебе переслідує. Ти не визнаєш його своєю країною, тому зараз щоразу, коли інші кажуть: «Коли нація в біді, кожен має зобов’язання зробити свій внесок», – ти кажеш: «Це мене ніяк не стосується». Але коли одного дня земля, де ти народився й виріс, більше не належатиме тобі, і в тебе більше не буде рідного міста, ти відчуєш, що ти волоцюга й людина без національності, і що ти справді втратив свою країну. Тоді ти відчуєш біль у серці. Через що ти відчуєш біль у серці? Можливо, зараз ти ще не відчуваєш цього глибоко, але одного дня це тебе глибоко зачепить. За яких обставин це тебе глибоко зачепить? Не страшно, якщо твоя країна загине, а ти станеш членом завойованої нації. Що страшно? Коли ти станеш членом завойованої нації, і тебе будуть кривдити, ганьбити, дискримінувати, топтати, і в тебе не буде місця, де жити в мирі, тоді ти подумаєш: «Мати країну – це так дорогоцінно. Без країни в людей немає справжнього дому. Люди мають дім на основі того, що мають країну, тому вислів каже правильно: “Коли нація в біді, кожен має зобов’язання зробити свій внесок”». Для чого є це «зобов’язання» у фразі «кожен має зобов’язання зробити свій внесок»? Для миру у власному домі, для можливості захистити власний дім. Коли ти про це подумаєш, коли тебе дискримінуватимуть іноземні угруповання або в чужій країні, коли тобі буде потрібне місце, до якого ти належиш, і коли тобі буде потрібна країна за спиною, що підтримує твою гідність, репутацію, ідентичність і статус, як ти себе почуватимеш? Ти подумаєш: «Якщо людина в чужій країні має за спиною потужну підтримку, то це, мабуть, велика батьківщина!» Чи буде твій душевний стан тоді іншим, ніж зараз? (Так.) Зараз ти просто в пориві обурення, тому кажеш, що все, що відбувається у твоїй країні, тебе не стосується. Який же духовний зріст треба мати, щоб бути здатним і досі так казати, коли настане час? У цьому світі є один факт, який, можливо, знає кожен: без підтримки могутньої батьківщини тебе обов’язково будуть дискримінувати й кривдити в чужих країнах. Коли настане час, щоб ти справді це пережив, чого ти попросиш насамперед? Дехто скаже: «Було б чудово, якби я був євреєм або японцем. Ніхто б не наважився мене кривдити. Мене б високо цінували люди в будь-якій країні, куди б я не поїхав. Чому я народився в Китаї? Країна некомпетентна, і китайців кривдять, куди б вони не поїхали». Про що ви подумаєте насамперед, коли станеться щось подібне? (Ми віримо в Бога й коримося Божим улаштуванням і впорядкуванням.) Це правильно. Але скільки істин мусить зрозуміти людина, який досвід вона мусить мати і скільки досвідного розуміння мусить у неї бути, щоб могти сказати таке й перетворити це на власний духовний зріст? Коли станеться щось подібне, які ідеї, розуміння та практичний досвід тобі слід мати, щоб не бути слабким? І щоб не засмучуватися, навіть якщо хтось плюне на тебе й назве тебе членом завойованої нації? Який духовний зріст ти мусиш мати, щоб не засмучуватися й не страждати від цих обмежень? Чи маєте ви такий духовний зріст зараз? (Ні.) Зараз ви його не маєте, але чи можете ви мати його одного дня? Якими істинами ви мусите бути озброєні? Які істини ви мусите зрозуміти? У наші дні, щойно деякі люди чують, що їхніх родичів у материковому Китаї заарештували за віру в Бога, те, що вони розуміють у своїх серцях, – а саме, що все в Божих руках, – стає для них доктриною, і їх сковує той факт, що їхніх родичів заарештували, і в них немає бажання виконувати свої обов’язки. Якщо вони почують, що родич помер, вони можуть знепритомніти на місці. Як би ви почувалися, якби та земля була знищена, а всі люди на ній загинули? Наскільки глибоко у ваших серцях вкорінені такі традиційні речі, як країна, дім, рідне місто й батьківщина, а також певні традиційні ідеї та культура, пов’язані з цими словами? Чи домінують вони досі над усіма твоїми діями, усіма твоїми думками й поведінкою у твоєму житті? Якщо твоє серце досі зайняте всіма цими традиційними речами, з якими ти пов’язаний, як-от країна, раса, нація, сім’я, рідне місто, земля тощо, тобто ці речі досі мають певний відтінок традиційної культури у твоєму серці, тоді проповіді, які ти слухаєш, та істини, які ти розумієш, – усе це для тебе доктрини. Якщо ти прослухав стільки проповідей, але не можеш відпустити навіть найелементарніші речі, які люди мають відпустити й від яких мають відокремитися, і ти не можеш ставитися до них правильно, то які саме проблеми розв’язують ті істини, які ти розумієш?

Коли багато китайців приїжджає на Захід, вони хочуть прищепити жителям Заходу свою традиційну культуру й те, що вважають правильним і добрим. Так само й західні люди теж не пасуть задніх і вважають, що їхні традиційні культури також мають давню історію. Наприклад, Стародавній Рим, Стародавній Єгипет і Стародавня Греція – усі вони мають у назві слово «стародавній», і їхнім культурам понад три тисячі років. З огляду на цю цифру, тут є певна культурна спадщина, і те, що породжується цією культурною спадщиною, вважається серед людства квінтесенцією всього людського життя, підсумком найсуттєвіших речей, що походять із життя, існування людства та життя по-людськи. Як називаються найсуттєвіші речі, що передаються людством? Традиційна культура. Покоління за поколінням людей передавали цю традиційну культуру, і кожен у своєму серці думає, що це найкраще. Незалежно від того, чи можуть люди дотримуватися її, чи ні, загалом кажучи, люди всіх рас вважають її чимось, що височіє понад усім іншим, і вважають її істиною. Тому в кожної раси людей є деякі традиційні речі, що витримують ретельну перевірку й мають на людей особливо глибокий вплив, і вони використовують ці речі, щоб змагатися, і порівнювати одне з одним, і навіть намагатися перевершити одне одного. Наприклад, китайці кажуть: «Наш китайський лікер байцзю хороший, у ньому справді високий вміст алкоголю!» Західні люди кажуть: «Що такого чудового у вашому лікері? Вміст алкоголю такий високий, що ви п’янієте, випивши його, і, ба більше, він дуже шкідливий для печінки. Ми, західні люди, п’ємо червоне вино з низьким вмістом алкоголю, воно мало шкодить печінці, а також сприяє кровообігу». Китайці кажуть: «Наш байцзю теж сприяє кровообігу і справляється з ним дуже добре. Щойно вип’єш, він б’є в голову, і все обличчя палає. Ваше червоне вино недостатньо міцне, від нього не п’янієш, скільки не пий. Бачиш, у нас є культура пиття алкоголю й культура чаювання». Західні люди кажуть: «У нас теж є культура чаювання, і культура кави, культура пиття алкоголю, а в наші дні в нас навіть є культура фастфуду». У цьому змаганні ніхто не поступається і не приймає чужого. Усі вони думають, що їхнє – це істина, але насправді ніщо з цього не є істиною. Якщо не брати до уваги невіруючих, то найсумніше те, що навіть ті, хто вірить у Бога, – і, що ще гірше, ті, хто прийняв цей етап роботи 20 чи 30 років тому, – не усвідомлюють, що ці речі зовсім не є істиною. Дехто каже: «Чи можна сказати, що це пов’язано з істиною?» Навіть казати, що це пов’язано, не можна. Це не істина, це не має жодного стосунку чи зв’язку з істиною, вони не схожі, і це не одне й те саме. Так само як мідь залишається міддю, як би добре її не покрили золотом чи не відполірували, тоді як золото, яке не відполіроване, не блискуче й не сяюче, однаково залишається золотом, – це не одне й те саме.

Дехто запитує: «Чи легко людям, які отримали досить хорошу традиційну культурну освіту й умови, прийняти істину?» Ні, це два окремі питання. Лише їхній спосіб життя дещо відрізняється, але ставлення людей до прийняття істини, їхні різноманітні думки й погляди, а також ступінь розбещеності всього людства однакові. Коли Бог почав говорити на цьому етапі Своєї роботи, в останні дні, Він говорив у контексті китайського народу й звертав Свої слова до нього. Минуло тридцять років, і коли ці слова поширюються серед усіх різних рас в інших частинах Азії та в таких місцях, як Європа й Америка тощо, прочитавши їх, усі люди, незалежно від кольору шкіри – чорного, білого, коричневого чи жовтого, кажуть: «Ці слова говорять про нас». Божі слова розвінчують розбещені характери всіх людей. Мало хто каже: «Усі ці слова звернені до вас, китайців. Вони говорять про розбещені характери у вас, китайців, яких у нас немає». Таке сказала б лише дуже мала кількість людей, яка не має духовного розуміння. У минулому в південних корейців було таке непорозуміння. Вони вважали, що південнокорейський народ живе в демократичній і вільній суспільній системі й перебуває під впливом християнської культури, а також тисячолітньої корейської культури, тому їхня раса більш видатна й благородна, ніж раса китайців. Чому вони так думали? Тому що після приїзду багатьох китайців до Південної Кореї вони зробили місця, куди приїжджали, негігієнічними й галасливішими, зросла кількість крадіжок і злочинів, і це мало певний негативний вплив на суспільну атмосферу. Тому брати й сестри в Південній Кореї вважали, що «китайці – нащадки великого червоного дракона й потомки Моава. Ми, південні корейці, не були розбещені великим червоним драконом». Який підтекст був у їхніх словах? Підтекст був такий: «Ми не були розбещені великим червоним драконом, тому ми не такі розбещені, як китайці. Китайці більш розбещені, ніж ми. Ми кращі за китайців». Що вони мали на увазі під «кращі»? (Краще поводяться.) В одному сенсі це стосується поведінки. В іншому сенсі вони вірили в глибині душі, що традиційна культура, яку південнокорейська нація створила й прийняла з початку історії, є шляхетною, більш шляхетною, ніж культура й традиції китайської нації, і що люди й раса, виховані такою традиційною культурою, є шляхетнішими за тих, хто вихований китайською традиційною культурою. Тому, коли вони читали Божі слова й бачили, як Бог каже: «Ви, дешевий непотріб», – вони думали, що Він говорить про китайців. Китайські брати й сестри казали: «“Ви”, про яких говорить Бог, стосується людства». Південні корейці казали: «Це неправильно, Бог говорить про “вас”, а не про нас. Те, що Бог має на увазі, не охоплює південних корейців». Ось що вони думали. Тобто, з якого б погляду вони не дивилися на речі, їхні точки зору й перспективи не походили з погляду істини, не кажучи вже про об’єктивний і справедливий погляд. Натомість вони дивилися на речі в контексті раси й традиційної культури. Тому, як би вони не дивилися на речі, подальші результати суперечили істині, оскільки, як би вони не дивилися на речі, їхньою відправною точкою завжди було: «Усе, що стосується нашої великої південнокорейської нації, є правильним, усе, що стосується її, є стандартом, і все, що стосується її, є правильним». Вони дивилися на все й оцінювали все з неправильної перспективи й відправної точки, тож чи були результати, як вони їх сприймали, правильними чи неправильними? (Неправильними.) Вони, безумовно, були неправильними. Тож яким має бути стандарт, за яким усе вимірюється? (Істина.) Це має бути істина – ось стандарт. Їхній стандарт сам по собі був неправильним. Вони оцінювали всі речі й всі події з неправильної перспективи й точки зору, тому й результати цієї оцінки були, безумовно, хибними, несправедливими, некоректними й тим паче необ’єктивними. Тому їм було важко прийняти деякі іноземні речі, ба більше, їхнє мислення було дуже крайнім, закритим, вузьколобим і схильним до запальності. Звідки бралася їхня запальність? З того, що, хоч би що вони казали, вони мусили згадувати «нашу велику південнокорейську націю» й наполягали на додаванні слова «велика». Що означає «велика»? Хіба це слово «велика» не є проявом зарозумілості? Якщо ти їздиш по світу або дивишся на атлас, то наскільки велика Південна Корея? Якби вона справді була більшою за інші країни й справді могла називатися великою, то гаразд, називай її «великою». Але порівняно з іншими країнами на землі Південна Корея – невелике місце, то чому вони наполягають на тому, щоб називати її «великою»? Крім того, незалежно від того, велика країна чи маленька, правила й традиційна культура, які вона створює, походять не від Бога, і вони абсолютно не походять від істини. Причина цього полягає в тому, що перш ніж людина прийме істину й прийме Боже спасіння, усі ідеї, які вона приймає, походять від сатани. Що роблять із людьми всі ідеї, погляди й традиційна культура, породжені сатаною? Вони вводять людей в оману, розбещують, зв’язують і обмежують, унаслідок чого розбещене людство має вузькі й крайні думки, а його погляди на речі – однобокі й упереджені, аж до безглуздості й абсурду, – ось наслідки розбещення людства сатаною. Тож, коли люди в багатьох країнах і навіть деяких расах чують слова «Бог став плоттю в Китаї», яка їхня перша реакція? Одне слово – неможливо! Де, на їхню думку, це місце могло б бути? (В Ізраїлі.) Правильно, в Ізраїлі. Люди найбільше люблять дотримуватися приписів і триматися за уявлення. Вони думають, що Ізраїль – це місце, де Бог виконував роботу, і тому Бог мусить з’явитися в Ізраїлі або в якійсь могутній імперії, яку вони шанують, або вони думають, що Бог мусить з’явитися в країні, яка в їхніх уявленнях і фантазіях колись була давньою цивілізацією. Китай якраз не така країна, тому їм важко прийняти свідчення, що Бог став плоттю в Китаї, і одного цього достатньо, щоб вони втратили цю можливість бути спасенними. Хто це спричинив? (Вони самі.) Оскільки вони плекають таке уявлення й стали бунтівничими та зовсім не шукають істини, щоб розв’язати проблему, вони завдали собі жахливої шкоди й зруйнували цей єдиний шанс на здобуття спасіння.

Багато уявлень і фантазій, які виникають у людей, коли вони не розуміють істини, і навіть деякі речі, яким люди поклоняються, є дуже смішними й абсурдними. Одна південнокорейська пані, яка перебуває в Сполучених Штатах і якій подобається ця країна, спілкується з американцями, і один із них запитує її: «Незабаром Свято весни. Що китайці їдять під час Свята весни?» Вона каже: «Я не китаянка, я південна кореянка». Американець відповідає: «То хіба південні корейці теж не святкують Свято весни?» На що вона каже: «Ми, південні корейці, не святкуємо Свято весни». Американець каже: «Я думав, південні корейці святкують Свято весни так само, як і китайці». Вона відповідає надзвичайно різким тоном: «Ми не такі, як китайці! Хіба правильно, що ти думаєш, ніби ми святкуємо Свято весни? Це серйозна образа гідності для нас, південних корейців!» Чи справді південні корейці не святкують Свята весни? (Святкують.) Насправді південні корейці теж святкують Свято весни. То чому ж вона сказала, що південні корейці його не святкують? Обговорімо це питання. Правильно святкувати Свято весни чи ні? Чи можете ви чітко пояснити це питання? Для іноземців святкування Свята весни саме по собі не є чимось ганебним. Це особливий ритуал, що вшановує важливий день у житті людей. Для людей, що живуть у цьому світі традиційної культури, святкування Свята весни не є чимось неправильним або ганебним, то чому ж ця жінка не наважується визнати, що святкує Свято весни? Тому що, щойно вона визнає, що святкує Свято весни, вона перестане бути вестернізованою, і на неї почеплять ярлик дуже традиційної східноазійської людини, а вона не хоче, щоб люди думали, що вона традиційна східноазійська жінка. Вона хоче, щоб люди думали, що в неї немає східноазійських традицій, що вона не розуміє східноазійських традицій або навіть нічого про них не знає. Вона також хоче, щоб вони знали, що вона вільно розмовляє англійською, фарбує волосся в блонд, носить блакитні контактні лінзи, одягається як західна жінка і є такою ж сміливою й розкутою, вільною, незалежною та проникливою, як західні жінки, – ось як вона хоче, щоб люди її сприймали. Тому, під впливом цього мислення, щоразу, коли з нею щось трапляється, її спосіб дій відповідатиме цьому мисленню. Щоразу, коли хтось запитує її, чи святкують південні корейці Свято весни, вона відповідає: «Ми, південні корейці, не святкуємо Свято весни». Якби її близькі сказали: «Ми ж очевидно святкуємо Свято весни, чому ти кажеш, що ми його не святкуємо?», – що б вона відповіла? «Ти дурний. Якби я сказала, що ми святкуємо Свято весни, хіба вони не дізналися б, що я традиційна південна кореянка?» Вона хоче, щоб люди думали, що вона народилася й виросла в Сполучених Штатах. Якби ти запитав її: «Ти народилася тут, але скільки поколінь твоя родина тут живе?», – вона б сказала: «Наші предки виросли тут». Вона думає, що це символ ідентичності й статусу, тому вона заходить так далеко, що бреше, і не боїться, що інші її викриють. Що це за мислення? Чи варта ця справа брехні? Чи варта вона ризику? Ні, не варта. Навіть така дрібниця може розвінчати думки й погляди людини. Які думки й погляди розвінчуються? Деякі китайські дівчата справді гарні, але вони наполягають на тому, щоб фарбувати волосся в блонд, завивати його в кучері, носити контактні лінзи різних відтінків, що змінюють колір очей, і видавати себе за іноземок – на це справді ніяково дивитися. Чому вони наполягають на тому, щоб бути такими? Хіба їхнє походження змінилося після того, як вони почали так одягатися? Навіть якщо їхнє походження змінилося, і в наступному житті вони переродяться в білу людину або в людину раси, яку вони високо цінують, – що тоді? Чи можете ви чітко бачити цю справу? Якщо хтось наполягає на тому, щоб поводитися в певному стилі й з певним темпераментом і видавати себе за члена нації чи раси, яку він шанує, чому це так? Чи не стоїть за цим якесь глибинне мислення, що всім керує? Яке мислення цим керує? Це як та південнокорейська жінка; коли американці запитують її, чи грає вона в настільний теніс, вона каже: «Що таке настільний теніс? У нього грають тільки китайці. Ми граємо в теніс і гольф». Що це за людина, яка може так жити по-людськи й говорити? Хіба це не трохи фальшиво? Усе, що вона робить, – фальшиве, і це так виснажує її життя! Чи поводилися б ви так? Деякі китайці, які прожили на Заході десятиліттями, повертаючись до рідних міст, уже не можуть говорити китайською. Це погано? (Так.) Дехто каже: «Ми не маємо забувати своє коріння. Бог також каже, що люди не мають забувати своє коріння. Бог – це коріння людей. Люди створені Богом, і все, що стосується людей, походить від Бога, тому, як створені істоти, люди мають поклонятися Богу – ось що означає не забувати своє коріння». Хіба це не так? У кожній ситуації є істина для пошуку, але люди не шукають істини, і вони цілком дотримуються традиційної культури. Чому це так? Дехто каже: «Ми ніколи не забуваємо своє коріння. Куди б ми не поїхали, ми визнаємо, що ми китайці, і ми визнаємо, що наша країна бідна й відстала. Ми ніколи, ніколи не забудемо своє коріння». Це правильно? Усі ці проблеми, з одного боку, зумовлені надто глибоким впливом і вихованням цих так званих традиційних культур на людство. Інший аспект полягає в тому, що навіть після слухання проповідей упродовж стількох років, люди не ретельно розмірковують і не шукають, у чому полягає істина. Натомість вони часто використовують традиційну культуру й занепадницькі речі, які вони вже мають, які вони вже вивчили і які тому міцно й вкоренилися, і видають їх за істини. Це другий аспект. По-третє, прослухавши проповіді, люди не шукають істини в Божих словах. Натомість вони використовують традиційні погляди, знання й учення в людських уявленнях, які вони вже знають, щоб оцінювати Божі слова. Тож донині, хоча люди прослухали багато проповідей, так звані принципи поведінки й так звані принципи виконання свого обов’язку та служіння Богу, які люди передають із вуст в уста, також часто ґрунтуються на деяких знаннях, прислів’ях і поширених висловах, які вони вважають правильними. Наприклад, якщо деякі люди роблять щось не так, і церковні лідери або брати й сестри обтинають їх, вони подумають: «Хм, як кажуть у тих висловах: “Від страт лише котяться голови” і “На усміхнене обличчя руки не піднімають”. Я терпляче прийняв цей свій незначний недолік з усмішкою – чому ти продовжуєш мене за це розвінчувати?» Зовні вони слухають і слухняно коряться, але насправді глибоко в серці вони використовують традиційні уявлення, щоб сперечатися й опиратися. Яка причина їхнього опору? А та, що вони думають, ніби вислови «Від страт лише котяться голови» і «На усміхнене обличчя руки не піднімають» є справжніми істинами й правильними виразами, і що неправильно, коли хтось безперестанку обтинає й розвінчує їх без найменшого натяку на почуття, і що це не істина.

Чи здобули ви глибше розуміння істини з того, про що ми щойно бесідували? (Так.) Хтось може сказати: «Тепер, після Твоїх слів, ми не знаємо, яких принципів нам слід дотримуватися в нашій практиці. Як нам слід жити без цієї традиційної культури, цих уявлень і знань? Як нам слід діяти? Як ми можемо відкривати уста й проповідувати Божі слова, не маючи цих речей, що нами керують? Хіба за їхньої відсутності не зникає основа для нашої проповіді Божих слів? То що ще нам тоді залишається?» Що ж, Я їм на це скажу так: якщо в тебе справді немає цих речей, то буде легше шукати істину, і легше буде приймати істину та повертатися до Бога. Раніше, коли ти відкривав уста, усе, що з них виходило, – це сатанинські філософії та культурні знання, як-от: «Мудра людина кориться обставинам», «На усміхнене обличчя руки не піднімають», «Від страт лише котяться голови» тощо. Тепер ти розмірковуєш і думаєш: «Я не можу так казати, всі ці вислови неправильні, їх відкинули й засудили, то що ж мені казати? Слід продовжувати за смиренне й належне читання Божих слів та знаходити основу в Божих словах». Люди виконують свій обов’язок і слідують за Богом, але щоразу, коли вони відкривають уста, усе, що з них виходить, – це ці прислів’я, вислови та деякі речі й погляди, які вони отримують із традиційної культури. Коли з людьми щось трапляється, ніхто не може повною мірою звеличувати Бога чи свідчити про Нього й казати: «Бог каже так» або «Бог каже отак». Ніхто так не говорить, ніхто не відкриває уста й не сипле Божими словами. Ти не можеш сипати Божими словами, але можеш сипати тими поширеними висловами, то чим же саме наповнене твоє серце? Усім тим, що походить від сатани. Деякі люди, коли лідер їхньої команди перевіряє їхню роботу, кажуть: «Що ти перевіряєш? Не сумнівайся в тих, кого використовуєш, і не використовуй тих, у кому сумніваєшся. Якщо ти завжди в мені сумніваєшся, то навіщо ти мене використовуєш? Просто знайди когось іншого, щоб це зробити». Вони думають, що так чинити – правильно, і не дозволяють іншим наглядати за ними та критикувати їх. Є також люди, які багато постраждали, виконуючи свої обов’язки, але оскільки вони не шукали принципів і спричинили переривання й заваду в роботі церкви, їх зрештою відстороняють та ще й обтинають на додачу. Вислухавши деякі осудливі зауваження, вони виявляють непокору й думають: «Є такий вислів: “Навіть якщо в мене не було жодних досягнень, я терпів труднощі, якщо не труднощі, то втому”. Я просто зробив цю маленьку помилку, яке це має значення?» Оскільки вони спершу вивчили цей поширений вислів, і він міцно в них укорінивcя, керуючи їхніми думками та впливаючи на них, це спонукає їх використовувати цей вислів – у цьому середовищі та після того, як сталася ця ситуація, – як основу для опору й непокори тому, як із ними розбирається Божий дім. Якщо це так, то чи можуть вони досі коритися? Чи легко їм досі приймати істину? Навіть якщо зовні вони коряться, це пояснюється тим, що в них немає альтернативи, і це крайній захід. Хоча зовні вони не дають відсічі, у їхніх серцях досі є опір. Хіба це справжня покора? (Ні.) Це автоматичне виконання дій, це не справжня покора. Тут немає покори, лише раціоналізація, негатив і протидія. Як виникли ці раціоналізація, негатив і протидія? Вони виникли з вислову: «Навіть якщо в мене не було жодних досягнень, я терпів труднощі, якщо не труднощі, то втому». Який характер породив цей вислів у цих людях? Непослух, непоступливість, протидію та раціоналізацію. Чи здобули ви глибше розуміння істини з цієї бесіди? Щойно ви чітко проаналізуєте й розпізнаєте ці негативні речі та викопаєте їх зі свого серця, ви зможете шукати й практикувати істину щоразу, коли з вами щось трапляється, бо від старих речей ви відреклися, і вони більше не можуть спонукати тебе покладатися на них у виконанні своїх обов’язків, служінні Богу та слідуванні за Богом. Ті речі більше не є принципами твого життя по-людськи, вони більше не є принципами, яких ти маєш дотримуватися, виконуючи свої обов’язки, і їх уже розкритикували й засудили. Якщо ти знову візьмеш їх і використаєш, що станеться в глибині твого серця? Чи будеш ти й досі таким щасливим? Чи будеш ти й досі таким упевненим у своїй правоті? Ясна річ, це малоймовірно. Якщо ці речі всередині тебе справді усунені, тоді ти маєш шукати в Божих словах, якими саме є істинні принципи і якими саме є Божі вимоги. Дехто часто каже: «Роби, як наказує господар, інакше навіть найревніші зусилля нічого тобі не дадуть». Правильний цей вислів чи неправильний? Він безперечно неправильний. Чим він неправильний? Кого означає «господар» у фразі «роби, як наказує господар»? Твого роботодавця, твого начальника, твого керівника. Саме це слово «господар» неправильне. Бог – не твій роботодавець, не твій начальник і не твій управитель. Бог – твій Бог. Управителі, начальники та керівники – усі вони одного роду й на одному рівні з людьми. По суті, вони однакові; усі вони – розбещені людські істоти. Ти слухаєш їх, отримуєш від них зарплату й робиш усе, що вони просять тебе робити. Вони платять тобі за виконаний обсяг роботи – і на цьому все. Що мається на увазі під «дадуть» у фразі «інакше навіть найревніші зусилля нічого тобі не дадуть»? (Заслуга.) Заслуга й винагорода. Спонуканням до твоїх дій є отримання плати. Це не закликає ні до вірності, ні до покори й не вимагає ні пошуку істини, ні поклоніння – нічого цього немає, це просто угода. Це саме те, що критикується й засуджується в процесі твоєї віри в Бога, виконання твого обов’язку та прагнення до істини. Якщо ти вважаєш вислів «Роби, як наказує господар, інакше навіть найревніші зусилля нічого тобі не дадуть» істиною, то це серйозна помилка. Коли ти намагатимешся донести до деяких людей розуміння істини, їхня реакція буде повільною та млявою, і скільки б вони не їли й не пили Божих слів, вони не зможуть зрозуміти навіть однієї-двох істин, і не зможуть запам’ятати навіть однієї-двох фраз із Божих слів. Але коли йдеться про крилаті фрази, прислів’я та поширені вислови, які часто ходять у народі, і про те, що часто говорять звичайні люди, вони приймають це надзвичайно швидко. Якою б дурною не була людина, навіть вона сприймає ці речі надзвичайно швидко. Як це може бути? Якої б раси чи кольору шкіри ти не був, зрештою, усі ви – людські істоти, і всі ви одного роду. Лише Бог – іншого роду, ніж людські істоти. Людські істоти завжди будуть одного роду з іншими людськими істотами. Тому, коли Бог щось робить, усьому людству нелегко це прийняти, тоді як, коли хтось із людей щось робить, незалежно від того, хто це робить і наскільки низькою є ця людина, якщо це відповідає уявленням усіх, усі швидко це приймуть, бо ідеї, погляди, спосіб мислення, рівні й шляхи розуміння людей в основному однакові, відрізняючись лише незначною мірою. Тому, щойно хтось скаже щось, що є характерним для уявлень і не відповідає істині, деякі люди швидко це приймуть, і саме так воно і є.

Чи зрозуміли ви більш-менш, що таке істина, а які речі не є істиною, але видають себе за неї? Які ще такі речі є у ваших головах? Ви не можете їх зараз назвати так одразу, бо вони не вважаються знаннями, вони не схожі на щось у книзі, що можна просто знайти, перегорнувши сторінки. Радше це речі, які ви не можете не сказати вголос, коли щось трапляється, у надзвичайно природний спосіб, який ви не можете контролювати. Це доводить, що ті речі стали вашим життям і глибоко вкоренилися у ваших кістках. Ви не можете їх пригадати, коли вас просять, але й не можете втриматися, щоб не сказати їх, коли вас просять їх не говорити. Щоразу, коли щось трапляється, ці перекручені погляди виходять назовні – це факт. Виділіть собі час на цей досвід. Відтепер ви маєте звертати увагу на ті речі, які люди часто говорять і вважають правильними. Раніше ми згадували деякі отрути великого червоного дракона та сатанинські філософії світських справ. Ці речі можна легко розпізнати з точки зору їхнього буквального значення, тобто люди можуть одразу зрозуміти, що вони точно не є істиною, і чітко сказати, що це отрута великого червоного дракона, і що за ними стоять хитрі задуми. Ці речі легко розпізнати, і Я вважаю, що ви можете більш-менш розібрати їх на частини, коли вас попросять їх проаналізувати. Ви відкинули ті речі, які є очевидно сатанинськими, але у ваших серцях усе ще є багато висловів, як-от: «Терпіння принижень і несення важкого тягаря», «Спати на сушняку й лизати жовч», «На усміхнене обличчя руки не піднімають», «Справедлива справа приваблює рясну підтримку, а несправедлива знаходить мало», і «Джентльмен не їсть образливих подачок». Глибоко у ваших серцях ви, можливо, досі ставите галочку біля цих висловів і думаєте: «Вони дорогоцінні. Усе гідне в тому, як я маю жити по-людськи в цьому житті, міститься в цих висловах», і ці речі ще не були викопані. Щойно вони будуть ретельно викопані, і ти матимеш щодо них розрізнення, у майбутньому, коли ці речі традиційної культури виходитимуть назовні, чи то буде природна реакція, чи відображення об’єктивних умов, ти одразу зрозумієш, що ці речі неправильні й точно не є істиною. У той час твій рівень пізнання й розпізнання істини буде вищим, ніж зараз. Що Я маю на увазі під «вищим, ніж зараз»? Я маю на увазі, що ти досягнеш певного духовного зросту, твоя здатність розрізняти покращиться, твій досвід і розуміння істини будуть глибшими, ніж зараз, і ти відчуєш, що таке істина насправді. Зараз ти можеш думати: «Усі традиційні культури, що походять від сатани й розвинулися на культурному тлі всіх етнічних груп цього світу, є неправильними». Це загальне формулювання, але ти, можливо, ще не знаєш, які саме з них неправильні й чим вони неправильні. Отже, ти мусиш по черзі проаналізувати й зрозуміти кожну, а потім досягти того моменту, коли зможеш відпустити й засудити її, повністю відокремити себе від неї і жити не за нею, а за Божими словами. Зараз ти, можливо, лише з точки зору своєї суб’єктивної волі знаєш, що ті прислів’я, поширені вислови, відомі максими та ті слова, якими часто кидаються, не мають абсолютно нічого спільного з Божими словами і не є істиною, але щоразу, коли щось трапляється, ти досі несвідомо використовуєш ці слова як основу для засудження інших, стримування себе та керування своєю поведінкою. Вони обмежують твої думки й погляд і маніпулюють ними, що може спричинити неприємності і вплине на твоє входження в істину. Хоча одного дня ці речі від сатани досі можуть з’являтися у твоєму серці, якщо ти зможеш їх розрізняти, жити, не покладаючись на них, і практикувати згідно з істинами-принципами, ти справді матимеш духовний зріст. Чи маєш ти цей духовний зріст зараз? Ще ні. Якщо є вислів, який ви всі визнаєте правильним, і якщо, імовірно, подібні твердження можна знайти в Божих словах – хоча вони виражені не зовсім так само, – ти можеш помилково повірити, що цей вислів також є істиною, і що він такий самий, як Божі слова. Якщо ти досі не можеш чітко бачити ці речі, і ти досі чіпляєшся за слова людини й не бажаєш від них відмовлятися, тоді цей вислів вплине на твоє входження в істину, бо це не Божі слова, і він не може замінити істину.

Зараз Я постійно бесідую про те, що таке істина. Це означає, що Я серйозно до вас ставлюся. Щоб ви зрозуміли істину, ми мусимо взяти різні ідеї та погляди людей, їхні добрі вчинки та добрі наміри, а також деякі правильні вислови й практики здорового глузду, на які люди покладаються в житті, а також деякі ідеї та погляди з традиційної культури, і проаналізувати й розпізнати їх усі, щоб побачити, чи справді вони відповідають істині, і чи справді вони мають щось спільне з істиною. Якщо ти вважаєш їх істиною, то на якій підставі ти це стверджуєш? Якщо ти характеризуєш їх як істину на основі сатанинських теорій і вчень, то ти від сатани. Якщо ці речі не відповідають істині, то вони походять від сатани, тому тобі потрібно проаналізувати, у чому саме полягає їхня сутність. Зокрема, слід мати правильне розуміння та правильне ставлення до багатьох висловів і поглядів у традиційній культурі, які передавалися з уст в уста від одного покоління до іншого. Лише так люди зможуть по-справжньому зрозуміти й пізнати, що таке істина насправді, і зрозуміти, чого саме Бог вимагає від людей, і зрозуміти, що насправді означає фраза «Усе, що говорить Бог, є істиною». Водночас це також дозволяє людям зрозуміти, чому – враховуючи, що люди мають ці погляди та вислови, які нібито відповідають моральним нормам, людськості та світським умовностям людських стосунків, і враховуючи, що вони мають ці ідеї, погляди та вислови, на які вони покладаються в житті, – Бог досі висловлює істини, щоб спасти людей, і, ба більше, чому Бог каже, що лише істина може спасти людей і лише істина може змінити людей. Ясна річ, у цьому можна знайти істини. Щонайменше один момент полягає в тому, що ідеї, погляди та вислови, на які люди покладаються в житті, походять від розбещеного людства, узагальнені розбещеним людством і є уявленнями та фантазіями людей, і вони не мають абсолютно нічого спільного з істиною. Ба більше, ці речі по суті суперечать істині й ворожі до неї. Вони не можуть замінити істину, вони, безумовно, не є істиною й ніколи нею не стануть. З Божої точки зору, ці речі визначаються як неправильні й засуджуються, і вони зовсім не є істиною. Божі дії та істина, яку висловлює Бог, не мають абсолютно нічого спільного з цими речами. Тобто істина, яку висловлює Бог, не має ані найменшого стосунку до світських умовностей людських стосунків розбещеного людства, або до традиційних культур людей, їхніх ідей, поглядів і добрих вчинків, або до їхніх визначень моралі, гідності та позитивних речей. Висловлюючи істину, Бог виражає Свій характер і сутність; Його вираження істини не засновано на різних позитивних речах і твердженнях, в які вірять люди, які підсумувало людство. Божі слова є Божими словами; Божі слова є істиною. Вони – єдиний фундамент і закон, за яким існує людство, і всі так звані догмати, які походять від людини, хибні, абсурдні й засуджуються Богом. Вони не заслуговують на Його визнання й тим більше не становлять ні джерело, ні основу Його висловлювань. Бог виражає Свій характер і сутність через Свої слова. Усі слова, які виражає Бог, є істиною, бо Він має Божу сутність, і Він є реальністю всього позитивного. Незалежно від того, як це розбещене людство позиціонує чи визначає Божі слова, як воно їх розглядає чи розуміє, Божі слова – навічно істина, і це незмінний факт. Скільки б Божих слів не було сказано, скільки б це розбещене, нечестиве людство не засуджувало й не відкидало їх, залишається один навіки незмінний факт: Божі слова завжди будуть істиною, і людина ніколи не зможе цього змінити. Зрештою, людина мусить засвідчити, що Божі слова є істиною, а шанована людством традиційна культура та наукові знання ніколи не стануть чимось позитивним і ніколи не зможуть стати істиною. Це безперечно. Традиційна культура та стратегії виживання людства не стануть істиною через зміни часу чи після тривалого плину часу, так само як і Божі слова не стануть людськими словами через людський осуд або забуття. Істина завжди є істиною; ця сутність ніколи не зміниться. Який факт у цьому криється? Річ у тім, що джерелом цих поширених приказок, узагальнених людством, є сатана та людські фантазії й уявлення; або ж вони виникають унаслідок людської запальності й розбещених людських характерів, і вони не мають геть нічого спільного з позитивним. Натомість Божі слова є проявами Божої сутності й ідентичності. З якої причини Він каже ці слова? Чому Я говорю, що вони є істиною? Причина в тому, що Бог володарює над усіма законами, правилами, коренями, сутностями, дійсностями й таємницями всього сущого. Він тримає їх у Своїй руці. Тому тільки Бог знає правила, дійсності, факти й таємниці всього сущого. Бог знає походження всього сущого, і Бог знає, що саме є коренем усього сущого. Тільки визначення усього, представленого в Божих словах, є найточнішими, і тільки Божі слова є стандартами й принципами життя людей, а також істинами та критеріями, за якими люди можуть жити, тоді як сатанинські закони й теорії, на які людина покладалася в житті відтоді, як її розбестив сатана, водночас суперечать і тому факту, що Бог володарює над усім сущим, і тому факту, що Він володарює над законами й правилами всього сущого. Усі сатанинські теорії людини виникають з її уявлень і фантазій, і вони від сатани. Яку роль відіграє сатана? По-перше, він видає себе за істину; по-друге, він заважає, руйнує й топче всі закони та правила всього сущого, що створив Бог. Тому те, що походить від сатани, надто добре відповідає сутності сатани, і воно сповнене злого умислу сатани, підробки й удавання, а також незмінних амбіцій сатани. Незалежно від того, чи можуть розбещені люди розпізнати ці філософії та теорії від сатани, і незалежно від того, скільки людей розхвалює, просуває ці речі та слідує за ними, і незалежно від того, скільки років і віків розбещене людство захоплювалося ними, поклонялося їм та проповідувало про них, вони не стануть істиною. Оскільки їхня сутність, походження та джерело – сатана, який ворожий до Бога й ворожий до істини, отже, ці речі ніколи не стануть істиною – вони завжди будуть негативними речами. Коли немає істини для порівняння, вони можуть видаватися добрими й позитивними речами, але коли істина використовується для їхнього розвінчування та аналізу, вони не є безпомилковими, вони не витримують ретельної перевірки, і є речами, які швидко засуджуються й відкидаються. Істина, висловлена Богом, точно відповідає потребам нормальної людськості людства, яку створив Бог, тоді як речі, які сатана прищеплює людям, точно суперечать потребам нормальної людськості людства. Вони змушують нормальну людину стати ненормальною, стати екстремальною, вузьколобою, зарозумілою, дурною, нечестивою, непоступливою, порочною і навіть нестерпно пихатою. Доходить до настільки серйозного моменту, що люди божеволіють і навіть не знають, хто вони. Вони не хочуть бути нормальними чи звичайними людьми, а натомість наполягають на тому, щоб бути надлюдьми, людьми з особливими силами або людьми вищого рівня – ці речі спотворили людськість людей та їхній інстинкт. Істина дає людям змогу існувати більш інстинктивно згідно з правилами й законами нормальної людськості та всіма цими правилами, встановленими Богом, тоді як ці так звані поширені приказки та оманливі вислови власне змушують людей іти проти людського інстинкту та ухилятися від законів, визначених і сформульованих Богом, навіть до того, що люди відхиляються від шляху нормальної людськості й роблять деякі екстремальні речі, яких нормальні люди не мають робити чи про які не мають думати. Ці сатанинські закони не тільки спотворюють людськість людей, а й змушують їх втрачати свою нормальну людськість та нормальний людський інстинкт. Наприклад, сатанинські закони кажуть: «Доля людини в її власних руках» і «Щастя створюється власними двома руками». Це суперечить і Божому володарюванню, і людському інстинкту. Коли тіло й інстинкт людей досягають межі або коли їхня доля перебуває на критичному роздоріжжі, люди, які покладаються на ці закони від сатани, не в змозі витримати. Більшість відчуває, що тиск перевищив їхню межу й вийшов за межі того, що може витримати їхній розум, і зрештою деякі люди стають шизофреніками. Люди, які зараз складають вступні іспити до вишів, страждають від величезного тиску, який несуть ці іспити. Фізичний стан і психічні якості людей різні; одні можуть пристосуватися до такої системи, а інші – ні. Зрештою, одні люди стають пригніченими, інші – шизофреніками, і навіть стрибають із будівель і чинять самогубство – трапляється всяке. Чим спричинені ці наслідки? Причина полягає в тому, що сатана вводить людей в оману, змушуючи їх прагнути слави й вигоди, що шкодить людям. Якщо люди можуть жити природно згідно з правилами, встановленими Богом, і жити так, як Бог визначив для людей, і читати Божі слова, і жити перед Богом, чи стануть вони божевільними? Чи витримають вони такий великий тиск? Абсолютно ні. Бог виконує Свою роботу для того, щоб люди зрозуміли істину, відкинули свої розбещені характери та корилися Божому володарюванню й улаштуванням. Так люди можуть жити перед Богом без тиску й здобути лише свободу й звільнення. Людство було створене Богом, і лише Бог знає людський інстинкт і все про людей. Бог використовує правила, які Він сформулював, щоб скеровувати людей і забезпечувати їхні потреби, тоді як сатана саме цього не робить. Він змушує людей порушувати всі ці правила й спонукає їх бути надлюдьми та знаменитостями. Хіба це не знущання з людей? Насправді люди – це нормальні та звичайні люди, як вони можуть бути надлюдьми чи людьми з особливими здібностями? Хіба це не руйнує людей? Як би ти не боровся, якими б великими не були твої амбіції та жага, ти не можеш стати надлюдиною чи людиною з особливими здібностями. Навіть якщо ти зруйнуєш себе до такої міри, що втратиш будь-яку подобу людськості, ти не можеш стати надлюдиною чи людиною з особливими здібностями. Яка кар’єра має бути в людини в житті, напередвизначено Богом. Якщо ти не живеш згідно із законами й правилами, сформульованими Богом, а натомість обираєш оманливі та диявольські слова сатани й прагнеш бути надлюдиною чи людиною з особливими здібностями, тобі доведеться страждати й гинути. Тобто, якщо ти обираєш прийняти те, що сатана тебе руйнує, топче й розбещує, то все, що ти терпиш, – це наслідок твоїх власних дій, це те, на що ти заслуговуєш, і це сталося з твоєї власної волі. Деякі люди складають вступні іспити до вишу, провалюють їх двічі чи тричі, і зрештою божеволіють від того, що так і не змогли їх скласти. Хіба вони не самі накликали це на себе? Навіщо ти хочеш складати вступні іспити до вишу? Хіба не для того, щоб виділитися з-поміж інших і прославити своїх предків? Якщо ти відмовишся від цих двох цілей – виділитися з-поміж інших і прославити своїх предків, – і не гнатимешся за цим, а натомість переключишся на правильну мету, хіба тиск не зникне? Якщо ти приймаєш розбещення від сатани, і якщо ти приймаєш усі ці ідеї та погляди від нього, то твоєму тілу доведеться терпіти всілякий біль, і ти цього цілком заслуговуєш! Цей наслідок – твій власний вибір і твоє власне творіння. Він не є напередвизначений Богом. Бог не змушує тебе так жити. Божі слова вже все дуже чітко пояснили, і це саме ти не практикуєш згідно з Божими словами. Є межа того, що може витримати тіло, сила волі та психічні якості людини, але самі люди цього не усвідомлюють і думають інакше, і навіть кажуть, що їхня доля в їхніх власних руках, але зрештою їм не вдається вирвати контроль над своєю долею, і натомість вони помирають жалюгідною і трагічною смертю. Як це можна назвати триманням власної долі у своїх руках? Ось так сатана використовує всілякі облудні ідеї та всілякі єресі й облуди, щоб розбещувати людей. Самі люди цього не знають, і навіть вважають їх нормальними, думаючи: «Суспільство постійно прогресує, ми маємо йти в ногу з часом і приймати всю ту позитивну енергію». Це цілковито диявольські слова. Як може бути якась позитивна енергія в демонічному невіруючому світі? Це все негативна енергія, це все ракова пухлина, і це все бомба уповільненої дії. Якщо ти приймеш ці речі, тобі доведеться нести їхні негативні наслідки, і тобі доведеться бути замученим і спустошеним сатаною. Ось до чого призводить непрагнення до істини. Який добрий кінець може бути, якщо ти слідуєш за сатаною? Сатана зробить усе можливе, щоб отруїти тебе й прищепити тобі отруту. Бог спасає тебе; сатана шкодить тобі. Бог лікує твої хвороби; сатана прищеплює тобі отруту, щоб ти захворів. Що більше отрути ти приймаєш від сатани, то важче тобі стає приймати істину. Ось як воно є. На цьому наша бесіда на тему того, що таке істина, закінчується. Далі ми побесідуємо на іншу тему.

Розбір того, як антихристи виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції, ніколи не зважаючи на інтереси Божого дому й навіть зраджуючи ці інтереси, обмінюючи їх на особисту славу

I. Які інтереси Бога та які інтереси людей

Цього разу ми побесідуємо про дев’ятий пункт різноманітних проявів антихристів – вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого дому й навіть зраджують ці інтереси, обмінюючи їх на особисту славу. У нашому повсякденному житті ми часто наголошуємо на інтересах Бога та Божого дому. Однак деякі люди часто схильні не зважати на інтереси Божого дому, натомість ставлячи власні інтереси на перше й чільне місце в усьому. Ці люди особливо егоїстичні. Ба більше, у своєму веденні справ вони часто захищають власні інтереси на шкоду інтересам Божого дому, аж до того, що вони навіть звертаються до Божого дому з непрямими проханнями, щоб задовольнити власні бажання. Яке тут ключове слово? Про що переважно йдеться? (Про інтереси.) Що означає «інтереси»? Що охоплює цей термін? Що людина вважає інтересами людей? Що охоплюють інтереси людей? Статус, репутацію та речі, пов’язані з матеріальними інтересами. Наприклад, коли людина вводить інших в оману, щоб ті нею захоплювалися та їй поклонялися, вона переслідує власні психологічні інтереси; є також матеріальні інтереси, яких люди прагнуть, користуючись іншими, отримуючи вигоду для себе або викрадаючи майно Божого дому, і це лише кілька прикладів. Антихристи завжди прагнуть лише прибутку. Незалежно від того, чи переслідують антихристи психологічні, чи матеріальні інтереси, вони жадібні, і ненаситні, і намагатимуться забрати все це собі. Справи, що стосуються інтересів людини, викривають її найбільше. Інтереси тісно пов’язані з життям кожної людини, і все, з чим вона стикається щодня, стосується її інтересів. Наприклад, коли ти щось кажеш або говориш про якусь справу, які інтереси задіяні? Коли двоє людей обговорюють якесь питання, ідеться про те, хто красномовний, а хто ні, кого інші високо цінують, а на кого дивляться зверхньо, а також про різні наслідки їхніх різних способів мовлення. Хіба це не питання інтересів? Отже, що роблять люди, коли з ними трапляються такі питання? Люди щосили намагаються похизуватися, ламаючи голову, як упорядкувати свої слова для чіткого пояснення справи, щоб слова були виражені елегантніше, звучали приємніше, мали відчуття структурованості й залишали на людей тривале враження. Використання цього підходу, використання свого красномовства, розуму та знань, щоб завоювати прихильність людей і справити на них глибоке враження, – це своєрідний інтерес. Які ще аспекти охоплюють інтереси, до яких прагнуть люди? Займаючись своїми справами, люди постійно все зважують, розраховують і обмірковують у своїй голові, мізкуючи, щоб подумати, які дії в їхніх інтересах, які дії не в їхніх інтересах, які дії можуть просунути їхні інтереси, які дії принаймні не шкодять їхнім інтересам, і які дії можуть принести їм найбільшу славу та найбільші матеріальні здобутки й перетворити їх на найбільшого вигодонабувача. Це два інтереси, за які люди борються, коли з ними щось трапляється. Інтереси, до яких прагнуть люди, зосереджені на цих двох аспектах і ні на чому більше: з одного боку, на отриманні матеріальних благ або принаймні на тому, щоб не програти й скористатися іншими; крім того, на психологічному рівні, на тому, щоб змусити людей рівнятися на них та захоплюватися ними й завойовувати серця людей. Іноді, щоб здобути владу та статус, люди можуть навіть відмовитися від матеріальних інтересів, тобто вони зазнають невеликих збитків, щоб згодом отримати більшу перевагу над іншими. Коротко кажучи, усі ці речі, пов’язані з репутацією, статусом, славою та матеріальними речами людей, належать до категорії інтересів людей і є інтересами, до яких люди прагнуть.

Яка природа прагнення людей до цих інтересів? Чому люди прагнуть до цих речей? Чи законно прагнути до них? Чи це розумно? Чи відповідає це Божим вимогам до людей? Чи це той стандарт, якого Бог вимагає від створених істот? Чи вказує Бог у Своїх, що «ви маєте прагнути до власних інтересів і максимізувати власні інтереси. Не жертвуйте власними інтересами лише тому, що ви вірите в Бога й виконуєте обов’язок. Ви маєте дорожити своїм статусом, репутацією та владою й захищати ці речі за будь-яку ціну. Якщо Бог дає тобі статус, ти маєш дорожити ним і перетворити його на свою славу, а не на сором. Це Боже доручення тобі», – чи казав Бог коли-небудь таке? (Ні.) Оскільки в Божих словах нічого такого немає, то чого ж Бог вимагає від створених істот у Своєму серці? Як Бог вимагає від людей ставитися до інтересів? З одного боку, Бог хоче, щоб люди відмовилися від своїх інтересів – це опис у загальних рисах; крім того, Бог дає людям підхожі шляхи практики в ще більшій кількості аспектів, кажучи людям, як діяти, щоб слідувати шляху, яким їм слід іти, як практикувати, як належить створеній істоті, які погляди та ставлення люди мусять мати до матеріальних речей, слави й вигоди, і як їм слід обирати. Само собою зрозуміло, що, хоча Божі слова прямо не говорять людям, як ставитися до інтересів, між рядками Його слова також чітко виражають, якими саме є погляди Бога на інтереси розбещеного людства, і дуже чітко дають зрозуміти, що люди мають відкласти власні погляди, робити все відповідно до істин-принципів, діяти відповідно до свого становища як створені істоти й триматися свого місця. Чи Бог у Своєму серці навмисно позбавляє людей їхніх інтересів, вимагаючи від них так діяти? Абсолютно ні. Дехто каже: «У церкві завжди говорять про інтереси божого дому та інтереси церкви, але чому ніхто не говорить про інтереси нас, людей? Хто дбає про наші інтереси? Хіба ми не мусимо також мати якісь права людини? Нам теж треба дати якусь невелику вигоду. Чому нам не дають анітрохи? Чому всі інтереси належать богові? Хіба бог теж не егоїстичний?» Сказати таке – це вкрай бунтівничо та віроломно. Це, очевидно, неправильні слова. Людина з людськістю, безумовно, не може так сказати, лише дияволи наважуються говорити всілякі бунтівничі речі. Інші кажуть: «Бог завжди каже людям не зважати на свої особисті інтереси. Він завжди каже не плести інтриг заради себе. Люди хочуть виділитися, роблячи щось або досягаючи чогось, що змушує всіх їм поклонятися. Бог каже, що це амбіція. Люди хочуть боротися за власні інтереси, їсти смачну їжу, насолоджуватися життям, упиватися плотськими втіхами й жити шановано серед людства. Бог каже, що так люди лише задовольняють власні інтереси, і вони мають відмовитися від них. Якщо ми відмовляємося від усіх цих інтересів, як ми можемо жити краще?» Якщо люди не розуміють Божих намірів, вони завжди опиратимуться Божим вимогам, і вони завжди сперечатимуться з Богом у цих питаннях. Це так само, як деякі батьки, які важко працювали пів життя, щоб виростити своїх дітей, і так втомилися, що мають усілякі хвороби. Батьки турбуються, що їхні тіла підведуть їх, і тоді їхнім дітям не буде на кого спертися, тому вони купують деякі товари для піклування про здоров’я. Діти не розуміють і, побачивши ці продукти, кажуть: «Я вже кілька років не купував нового одягу, як це ти ще можеш купувати товари для здоров’я? Тобі слід заощаджувати ці гроші, щоб я міг вступити до коледжу». Хіба це зауваження не ранить почуття батьків? Батьки роблять усе це не заради власних інтересів і не тому, що хочуть упиватися плотськими втіхами або тому, що хочуть прожити трохи довше й у трохи більшому комфорті та розділити щастя своїх дітей у майбутньому. Не з цих причин. Заради чого вони це роблять? Вони роблять це заради своїх дітей. Діти цього не розуміють і навіть звинувачують своїх батьків – хіба це не зрада? (Так.) Якщо діти не розуміють намірів своїх батьків, вони можуть вступати в конфлікт із батьками, навіть доходити до суперечок і ранити почуття батьків. Отже, чи розумієте ви серце Боже? Це питання розуміння істини. Чому Бог засуджує практики людей, які задовольняють власні інтереси й амбіції? Хіба Бог егоїстичний? Хіба Бог каже людям не переслідувати особисті інтереси, щоб зробити їх бідними та жалюгідними? (Ні.) Звісно, ні. Бог хоче, щоб людям було добре, і Бог приходить, щоб виконати Свою роботу й спасти людей, щоб дарувати благословення людству й привести людей до прекрасного місця призначення. Усе, що робить Бог, – для того, щоб люди здобули істину й життя, щоб вони могли бути придатними отримати Божу обіцянку та благословення. Однак люди глибоко розбещені сатаною і мають розбещені характери, і вони мусять багато страждати, щоб здобути істину й життя. Якщо всі переслідуватимуть особисті інтереси й хотітимуть жити добре, щоб задовольнити надмірні бажання плоті, але не докладатимуть зусиль у прагненні до істини, якими будуть наслідки? Вони не зможуть здобути істину й не зможуть бути очищеними та спасенними. Який наслідок того, що вони не будуть спасенними? Вони всі мусять померти в лихах. Хіба зараз час упиватися плотськими насолодами? Ні. Кожен, хто не здобуде істину, мусить померти. Тому Божа вимога, щоб люди відмовилися від своїх плотських інтересів, щоб прагнути до істини, поставлена заради людей, заради їхнього життя й заради їхнього спасіння. Щойно люди здобудуть істину й будуть спасенними, Божа обіцянка та благословення прийдуть у будь-який час. Благословення, які Бог дарує людям, хтозна в скільки сотень чи тисяч разів більші за плотські насолоди, які люди собі уявляють. Чому люди не можуть їх побачити? Хіба всі люди сліпі до них? Чому ж тоді Бог завжди вимагає від людей відкладати власні інтереси й захищати Божі інтереси та інтереси Божого дому? Хто може пояснити це питання? (Бог вимагає від людей відмовитися від особистих інтересів, тому що люди розбещені сатаною, і їхні інтереси не відповідають істині. Вимагаючи від людей захищати інтереси Божого дому, Бог навчає людей, як жити по-людськи. Це також тому, що вся робота, яку робить Бог, призначена для того, щоб спасти людей, і якщо хтось не розуміє, що потрібно захищати інтереси Божого дому, він не гідний називатися людиною.) У твоїх словах є деякі практичні моменти. (Я хотів би дещо додати. Я був одержимий славою, вигодою та статусом. Я вважав, що маю деякі дари й мене слід підвищити до куратора. Однак щоразу, коли відбувалися вибори, я програвав, і в серці я нарікав на Бога – чому Бог не виконав це моє одне маленьке бажання? Пізніше, зазнавши деяких невдач, я прочитав Божі слова, і порозмірковував над собою, і визнав, що я часто вдавався до заздрощів і суперечок через своє прагнення до слави, вигоди та статусу, і не співпрацював гармонійно зі своїми братами та сестрами. Я не тільки не досяг жодного прогресу у своєму житті, а й завдав деяких збитків роботі Божого дому. Я усвідомив, що прагнення до слави, вигоди та особистих інтересів – це не правильний погляд на життя й не правильна мета для прагнення, це помилковий погляд, який сатана вселяє людям, щоб увести їх в оману, і таке прагнення дуже небезпечне. Бог каже людям не прагнути до слави, вигоди та статусу не тому, що Він хоче створювати їм проблеми, і не тому, що Він хоче бути суворим до них, а тому, що це дуже небезпечний шлях, і такі прагнення можуть лише призвести до того, що людина зрештою залишиться з порожніми руками.) Яку, на вашу думку, небезпеку він має на увазі під «з порожніми руками» та «дуже небезпечно»? Чи справді це лише питання того, що людина залишиться з порожніми руками, і нічого більше? Що це за шлях? (Шлях до загибелі.) Це прагнення – шлях опору Богові. Це не прагнення до істини, а радше прагнення до статусу та престижу. Це ходіння шляхом антихристів. Незалежно від того, наскільки законними ти вважаєш свої бажання та жадання, Бог хоче не цього, не такого прагнення. Бог не хоче, щоб ти так прагнув. Якщо ти наполягатимеш на своєму, то твій остаточний фінал буде не лише в тому, що ти залишишся з порожніми руками, а й у тому, що ти станеш на шлях опору Богові. У чому тут небезпека? Ти опиратимешся Богові, галасуватимеш проти Нього й протистоятимеш Йому, і стоятимеш в опозиції до Нього, і фіналом буде загибель. Чи є що додати? (Боже, я хотів би дещо додати. Щойно Бог запитав, чому Бог не хоче, щоб люди захищали власні інтереси, а радше захищали інтереси Божого дому? Наскільки я розумію, Бог створив усе, і все походить від Бога. Усе до єдиного, що створив Бог, – для людей. Що б Бог не робив, включно з тим, що Він двічі ставав плоттю, щоб виконати всю цю роботу, і включно зі всією цією роботою зараз зі створення церкви, насправді все це заради спасіння людей. Щойно люди вірять у Бога, починають жити церковним життям і можуть виконувати свої обов’язки, у них з’являється шлях спасіння. Тому, коли Бог просить нас відкласти наші особисті інтереси, це не позбавлення, тому що саме ми зрештою отримуємо вигоду від захисту Божих інтересів та інтересів Божого дому.) Дуже добре. Загальний зміст того, про що ви бесідували, в основному правильний. Деякі люди говорять про свій особистий досвід, а інші говорять про це з теоретичної точки зору. В основному ви розумієте речі на кшталт того, що Божі інтереси законні, а інтереси людей – ні. Лише Божі інтереси можна назвати інтересами, тоді як інтересів людей не має бути. Зокрема, «інтереси людей» – ця фраза, цей вислів, цей факт – це не те, чим люди мають насолоджуватися. Божі інтереси є важливішими понад усе інше й мають бути захищені. В основному це те, що ви розумієте. Тобто люди мають нести відповідальність за захист Божих інтересів і мають правильно ставитися до Божих інтересів, тоді як до інтересів людей слід ставитися з презирством і відкидати їх, тому що інтереси людей не такі славні. З людської точки зору – оскільки в корені люди мають розбещені характери, і всередині вони спотворені розбещеними характерами – усі інтереси людей, як на них не подивись, і чи є вони відчутними, чи невідчутними, потрапляють до категорії незаконних. Тому, незалежно від того, можуть люди відмовитися від них чи ні, вони вже суб’єктивно усвідомили, що від інтересів людей слід відмовитися, і що саме за Божі інтереси слід боротися й захищати їх. У цьому питанні є консенсус. Тепер, коли ми досягли консенсусу, побесідуймо про те, якими саме є Божі інтереси.

Якими саме є Божі інтереси? Чи можна прирівняти інтереси Бога, інтереси Божого дому та інтереси церкви? Можна сказати, що «Бог» – це титул, а також синонім сутності Бога. А як щодо «Божого дому» та «церкви»? Божий дім – це поняття досить широке, тоді як церква – більш конкретне. Чи можна прирівняти інтереси Бога, інтереси Божого дому та інтереси церкви? (Ні, не можна.) Дехто каже, що не можна, але чи насправді можна? Чи є адміністративні постанови Божого дому, адміністративні постанови церкви та адміністративні постанови, проголошені Богом, одним і тим самим? (Так.) Це одне й те саме. З цієї точки зору інтереси всіх трьох можна прирівняти. Божий дім виникає лише з Богом та Його обранцями, а церква виникає лише з цими обранцями Божого дому. Церква – це більш конкретний «підпорядкований підрозділ» Божого дому. Божий дім – це ширший термін, тоді як церква – більш конкретний. Чи можна прирівняти інтереси Бога, інтереси Божого дому та інтереси церкви? Як ви думаєте, чи слід їх прирівнювати? Не знаєте? Тоді спочатку спробуймо їх прирівняти, щоб проаналізувати. Наприклад, слава Бога – це інтерес Бога. Чи було б правильно сказати, що це слава Божого дому? (Ні.) Це було б неправильно. Божий дім – це назва, він не відображає сутності Бога. Чи було б правильно сказати, що слава Бога – це слава церкви? (Ні.) Очевидно, що це теж було б неправильно. Слава церкви – це слава всіх братів і сестер. Прирівнювати її до слави Бога було б обурливо. Люди не можуть нести цю славу, і ні Божий дім, ні церква також не можуть. Говорячи з цієї точки зору, чи можна прирівняти інтереси Бога, інтереси Божого дому та інтереси церкви? (Ні, не можна.) Ні, не можна. Говорячи з іншої точки зору, чи можна прирівняти частину роботи, яку виконує Бог, частину роботи Божого дому та частину роботи церкви? Наприклад, Бог каже людям проповідувати Євангеліє та популяризувати Божі слова. Це Божий намір, і це також те, що Бог доручає людям. Коли це доручення дається Божому дому, чи можна цю роботу прирівняти до роботи, яку Бог планує виконати? Те, що Бог доручає, – це також частина Його роботи, і цю конкретну частину можна прирівняти до роботи, яку Бог планує виконати. Коли це доручення потім дається церкві, чи можна його прирівняти до роботи Бога? (Так.) Так, можна. Один із цих двох прикладів стосується чогось із сутності Бога, і в цьому випадку Бога, Божий дім і церкву не можна прирівнювати. Інший приклад стосується роботи, яку виконує Бог, Божого доручення і, більш конкретно, Божих вимог до кожного – ці речі можна прирівняти. Коли йдеться про речі, що стосуються слави Бога, ідентичності Бога, сутності Бога та свідчення Бога, чи можна прирівняти Бога, Божий дім і церкву? (Ні.) Божий дім і церква не можуть володіти цим свідченням і славою і не можуть бути прирівняні до Бога, але коли йдеться про конкретну роботу або певне доручення, їх можна прирівняти. Раніше ми бесідували про інтереси Божого дому та церкви, про що ми багато говорили. Сьогодні ми зосередимося на бесіді про те, якими саме є Божі інтереси, і якими саме є речі, невідомі людям, про які люди ніколи не думали, і які тісно пов’язані з Богом і вважаються Божими інтересами. Чи то іменник, чи то вислів, чи щось, пов’язане з сутністю та ідентичністю Бога, – які речі є Божими інтересами? (Слава Бога.) Слава Бога – це, безумовно, свідчення, яке Бог отримує від людей. Що ще є? Божа робота, Божий план управління, Боже ім’я, Боже свідчення, ідентичність Бога та статус Бога – усе це Його інтереси. Що стосується Бога, то що є найціннішою річчю, яку Він хоче захистити? Це Боже ім’я, Божа слава, Боже свідчення чи ідентичність і статус Бога? Що це саме? Божий план управління для спасіння людства – це найцінніша річ, яку Бог хоче захистити. Божий 6000-річний план управління – це вся робота, яку Бог планує виконати протягом цього 6000-річного періоду. Для Бога це найважливіше. Можна сказати, що це і має бути той інтерес Бога, який можуть бачити очі створених людських істот. Те, що люди можуть більш-менш зрозуміти про Божі інтереси, і те, що люди мусять розуміти, в основному на цьому може й зупинитися. Далі поговорімо про інтереси Божого дому. Коли йдеться про інтереси Божого дому, то крім захисту Божого імені, Божої слави та Божого свідчення, що ще Бог доручив людству, що людям слід захищати? (Божий план управління.) Правильно, найбільше доручення Бога людству – це найбільший інтерес Божого дому. То в чому ж полягає цей інтерес? У тому, щоб Божий 6000-річний план управління здійснювався серед людства, і це, звісно, охоплює всілякі аспекти. То що ж він охоплює? Він охоплює створення та формування церкви, а також появу лідерів і працівників на всіх рівнях церкви, щоб різні завдання церковної роботи та робота з поширення Божого Євангелія могли просуватися безперешкодно – усе це стосується інтересів церкви. Це найважливіші речі в інтересах Бога, Божого дому та церкви, про які ми часто говоримо. Щоб Божа робота поширювалася, щоб Божий план управління просувався безперешкодно, щоб Божий намір і Божа воля виконувалися безперешкодно серед людства, і щоб Божі слова поширювалися, розповсюджувалися й пропагувалися ширше серед людей, щоб більше людей прийшло перед Бога – ось цілі та ядро всієї Божої роботи. Отож усе, що стосується інтересів Божого дому та інтересів церкви, безумовно, має стосуватися Божої волі та Божого плану управління. Конкретно, це питання того, чи в кожну епоху та на кожному етапі Божа робота може просуватися безперешкодно й поширюватися, і чи вона безперешкодно виконується та безперешкодно просувається серед людства. Якщо все це просувається нормально, то інтереси Божого дому та церкви будуть захищені, і Божа слава та Боже свідчення будуть захищені. Якщо Божа робота в Божому Домі та в церкві зазнає перешкод і не може просуватися безперешкодно, і Божий намір та робота, яку Бог планує виконати, зазнають перешкод, то інтереси Божого дому та церкви, безумовно, зазнають великої шкоди – ці речі пов’язані. Тобто, коли інтереси Божого дому та церкви зазнають великої шкоди або перешкод, то Божий план управління, безумовно, буде серйозно зірваний, і Божі інтереси також зазнають великої шкоди.

Закінчивши бесіду про те, якими є Божі інтереси, далі поговорімо про те, якими є інтереси людей. Ми щойно трохи поговорили про інтереси людей, тепер поговорімо про природу інтересів людей з точки зору їхнього визначення та охарактеризуємо їх. Чому Бог вимагає від людей відкладати свої інтереси? Хіба люди не мають цього права? Хіба Бог не дає людям цього права? Хіба люди не заслуговують на такі права? Хіба не так? Дивлячись на це з тих кількох аспектів інтересів людей, про які ми щойно говорили, заради чого люди прагнуть інтересів? (Заради себе.) «Заради себе» – це узагальнення. Хто такі «себе»? (Сатани.) Якщо люди розуміють істину й можуть жити за істиною, і вони досягають зміни в характері та є спасенними, і вони прагнуть того, чого хочуть, хіба це прагнення не буде сумісним із Богом? Але до зміни та спасіння єдине, до чого прагнуть люди, – це слава й вигода, незліченні аспекти, пов’язані з плоттю; вони абсолютно ворожі й суперечливі істині, є прямим порушенням істини, вони є повною протилежністю істині. Якщо хтось каже, ніби любить істину та прагне до істини, а по суті ставить собі за мету виділитися, похизуватися, реалізувати власні інтереси та зробити так, щоб люди були про нього високої думки, а свій обов’язок така людина виконує не для того, щоб коритися Богу чи задовольняти Його, а щоб забезпечити собі славу, вигоду й статус, то її прагнення неправедне. З огляду на це, коли йдеться про роботу церкви, дії таких людей перешкоджають їй чи допомагають рухатись уперед? Очевидно, що перешкоджають; вони не допомагають їй рухатись уперед. Дехто, прикриваючись роботою в церкві, гониться за власною славою, вигодою і статусом, займається власною справою, створює власну маленьку групу, власне маленьке царство – чи виконує така людина свій обов’язок? Уся робота, яку вона здійснює, по суті, порушує, розладнує й погіршує роботу церкви. Який наслідок прагнення таких людей до слави, вигоди й статусу? По-перше, це впливає на те, як обрані Богом люди нормально їдять і п’ють Боже слово та розуміють істину, це перешкоджає їхньому входженню в життя, не дає їм стати на правильний шлях віри в Бога та веде їх на хибну стежку – що шкодить обраним і приводить їх до загибелі. А що така гонитва, зрештою, вчиняє в роботі церкви? Розлад, послаблення й руйнування. Такий наслідок, до якого призводить людська гонитва за славою, вигодою та статусом. Коли люди так виконують свій обов’язок, хіба це не можна розцінювати як те, що вони йдуть шляхом антихриста? Коли Бог просить людей відкинути славу, вигоду і статус, це не тому, що Він позбавляє людей права вибору; натомість причина полягає в тому, що в гонитві за славою, вигодою і статусом люди порушують і переривають роботу церкви та входження обраних Богом людей у життя, і це навіть може впливати на те, як більше людей їдять і п’ють Божі слова, розуміють істину й завдяки цьому досягають Божого спасіння. Це беззаперечний факт. Коли люди прагнуть власної слави, вигоди й статусу, то безперечно, що вони не прагнутимуть істини й не будуть сумлінно виконувати свій обов’язок. Вони говоритимуть і діятимуть лише заради слави, вигоди й статусу, і вся їхня робота, без найменшого винятку, виконується заради цих речей. Так поводитись і діяти – це, безсумнівно, йти шляхом антихристів; це переривання й порушення Божої роботи, а всі його різноманітні наслідки перешкоджають поширенню Євангелія Царства та виконанню Божої волі в церкві. Отже, можна з упевненістю сказати, що шлях, яким ідуть ті, хто женеться за славою, вигодою і статусом, – це шлях опору Богові. Це свідомий опір Йому, заперечення Його волі – це співпраця із сатаною в опорі Богові та протистоянні Йому. Така природа людської гонитви за славою, вигодою і статусом. Помилка в тому, що люди переслідують власні інтереси, полягає в тому, що цілі, до яких вони прагнуть, є цілями сатани, і це нечестиві й несправедливі цілі. Коли люди переслідують особисті інтереси, такі як слава, вигода й статус, вони мимоволі стають знаряддям сатани, вони стають проходом для сатани і, більше того, вони стають утіленням сатани. Вони відіграють у церкві негативну роль; через них робота церкви, нормальне церковне життя та нормальні прагнення обраних Богом людей зазнають завади й шкоди; такі люди справляють негативний і несприятливий вплив. Коли хтось прагне до істини, він здатний бути уважним до Божих намірів і пам’ятати про Його ношу. Коли він виконує свій обов’язок, він підтримує роботу церкви з усіх боків. Він здатен звеличувати Бога й свідчити про Нього, він приносить користь братам і сестрам, підтримує та забезпечує їх, і Бог здобуває славу й свідчення, які приносять сором сатані. Завдяки прагненню такої людини Бог здобуває створену істоту, яке дійсно здатне боятися Бога й утікати від злого, яке здатне поклонятися Богу. Також завдяки прагненню такої людини виконується Божа воля, і Божа робота може рухатися вперед. В очах Бога таке прагнення позитивне й чесне. Таке прагнення приносить величезну користь Божим обранцям, а також, будучи всебічно сприятливим для роботи церкви, допомагає поступу в такій роботі й здобуває схвалення від Бога.

Далі ми побесідуємо про інтереси Бога, інтереси Божого дому та інтереси церкви. Зараз не будемо говорити про те, чи може бути щось спільне між цими трьома інтересами, тобто, говорячи про один інтерес, чи можна його прирівняти до інших. Спочатку поговорімо про Божі інтереси. Я щойно згадав, що Божі інтереси охоплюють Божу славу, Боже свідчення, Боже ім’я і, що найважливіше, Божий план управління та поширення Божої роботи, – що для Бога є найбільшим і найважливішим. Поки що не згадуймо Божу славу, Боже ім’я та Боже свідчення, які досить далекі від людей. Спочатку поговорімо про Божу роботу. Яку роботу Бог насправді виконує? Який зміст Божої роботи? Яка природа Божої роботи? Що Божа робота приносить людству? Який саме її вплив на людство? Спочатку поговорімо про це. Отже, що таке Божа робота? (Спасіння людства.) Ця тема не може змінитися, мета роботи не може змінитися, тобто мета роботи – спасти людство, що перебуває під владою сатани та глибоко розбещене сатаною. Ця робота полягає в тому, щоб спасти одну групу людей, розбещених сатаною до такої міри, що їм бракує будь-якої людської подоби, – групу людей, сповнених сатанинських розбещених характерів і характерів, що опираються Богові, – щоб спонукати їх змінитися так, щоб вони здобули людську подобу, спонукати їх зрозуміти істину, а також зрозуміти й сприйняти, що є справедливим, а що – несправедливим, що є позитивними речами, а що – негативними, і як люди мають жити, щоб жити подобою справжніх людей, і на якій позиції вони мають стояти, щоб бути на тій позиції, на якій Бог напередвизначив стояти людям. Це основні положення Божої роботи, і всі ви знаєте їх на теоретичному рівні. Якщо ви справді розумієте Божий намір, ви маєте знати, чи Бог судить людей, щоб засудити й знищити їх, чи щоб очистити й удосконалити їх, і чи Бог судить і карає людей, щоб зіштовхнути їх у вогняну яму, чи щоб спасти їх і ввести у світло. Ми всі бачимо, що Бог висловлює так багато істин, розвінчує різні розбещені стани людей, виправляє відхилення людей у їхній вірі та їхні уявлення про віру, а також веде людей до розуміння істини й життя за Божими словами, до життя подобою справжніх людських істот, і що серед Божих обранців уже досягнуто певних результатів. Бог розвінчує зарозумілі характери людей, не дає їм стати надлюдьми чи великими людьми й дозволяє їм стати справжніми створеними істотами та людьми із совістю й розумом; Бог розвінчує лицемірну сутність фарисеїв, дозволяючи людям побачити лицемірні обличчя фарисеїв і вводячи людей в істину-реальність Божих слів; Бог розвінчує абсурдність традиційної культури, кайдани, які вона накладає на людей, і шкоду, якої вона їм завдає, щоб люди могли звільнитися з кайданів традиційної культури та бути здатними прийняти істину й жити за Божими словами… Усе це можна підсумувати так: робота Бога зі спасіння людей полягає в тому, щоб вивести людей із течій нечестивого світу й повернути в Божий дім, а потім старанно навчати їх і забезпечувати їх істиною та життям, щоб вони могли зрозуміти й пізнати, якими є істинні принципи життя по-людськи, і як людям слід жити як людина, щоб уникнути шкоди, яку завдають людям злі течії сатани та різні сатанинські філософії й сатанинські отрути. Від початку й дотепер Бог виконував усіляку роботу, від Своєї роботи в період Закону, до Своєї роботи в період Благодаті, до роботи суду, яку Він зараз виконує в останні дні. Тепер, коли ви чітко розумієте ці три етапи Божої роботи, якою саме є природа Божої роботи в Його шеститисячолітньому плані управління? Як її слід охарактеризувати? (Це найсправедливіша справа серед людства.) Правильно. Божа робота з управління й спасіння людства триває вже 6000 років, і протягом цих 6000 років Бог невтомно терпів, чекав і говорив, ведучи людство аж дотепер. Бог не здався, і ця робота, яку виконує Бог, є найсправедливішою справою серед людства. Якщо подивитися на це з погляду природи Божої роботи, чи не є Божі інтереси найсправедливішими й найзаконнішими? (Так.) Якщо Божі інтереси будуть захищені, що станеться з людством? Людство зможе й надалі добре існувати, жити, маючи людську подобу, жити за законами всього сущого, які встановив Бог, і насолоджуватися всім, що Бог дарував людству, і так люди стануть справжніми господарями всього сущого. Ви повинні бачити, що робота Божого управління, зрештою, відповідає найвищим інтересам людей. Тож, хіба робота Бога зі спасіння людства не є найсправедливішою справою серед людства? Це незаперечно й не підлягає сумніву – це найсправедливіша справа. Тому, якщо хтось заради власних інтересів заходить так далеко, що шкодить інтересам Божого дому, і заходить так далеко, що перешкоджає поширенню Божої роботи, що це за людина? Це, очевидно, нечестива особа й диявол. Бог лише забезпечує людство, не вимагаючи нічого взамін. У той час як Бог виконує роботу, що приносить людству найбільше благо, і береться за найсправедливішу справу, люди не тільки не цінують Бога й не дякують Йому, і не думають відплатити Йому, але, навпаки, вони переривають Божу роботу, заважають їй і завдають їй шкоди, а також переслідують власні особисті інтереси. Такі люди зовсім не мають ані совісті, ані розуму. Чи заслуговують вони ще називатися людьми? Це справжнісінькі дияволи й сатани! Навіть якщо попри всі ці дії Бог не може зворушити людей, чи є в них іще серця? Ні, немає. Не мати серця означає не мати совісті. Такі люди не мають почуття совісті. Коли в людськості людини бракує совісті, вона вже є не людиною, а твариною, дияволом і сатаною. Це дуже очевидно. Щоб люди були спасенні, Бог сповнений рішучості заплатити будь-яку ціну й невтомно працює. Незалежно від того, як люди неправильно розуміють або сумніваються, Бог завжди був терплячим і продовжує забезпечувати людей, знову й знову розповідаючи їм про різні аспекти істини, даючи їм потроху зрозуміти, змушуючи їх розмірковувати й досліджувати, а також даючи їм змогу зрозуміти Боже серце й сприйняти Боже серце. І коли люди чують ці слова Божі, вони зворушуються й проливають кілька сліз. Але коли вони відвертаються, вони не тільки не є уважними до Божих намірів, а й досі прагнуть власних інтересів і досі прагнуть благословень. Скажіть Мені, невже в таких людей немає совісті й розуму? Чого таким людям бракує найбільше? Їм найбільше бракує совісті й розуму, їм найбільше бракує людськості. Бог із надзвичайним терпінням витримує усілякий біль, щоб працювати й спасати людей, але люди однаково неправильно розуміють Бога, постійно протиставляють себе Йому, постійно захищають власні інтереси, не дбаючи про інтереси Божого дому, і завжди хочуть жити величним життям, але не хочуть робити внесок у славу Божу, – чи можна тут узагалі говорити про якусь людськість? Хоча люди голосно свідчать про Бога, у своїх серцях вони кажуть: «Це робота, яку я виконав і яка принесла результати. Я теж доклав зусиль, я теж заплатив ціну. Чому не свідчать про мене?» Вони завжди хочуть мати частку в Божій славі та свідченні. Хіба люди гідні цього? Слово «слава» не належить людям. Слава може належати лише Богові, Творцеві, і не має нічого спільного зі створеними людськими істотами. Навіть якщо люди докладають зусиль і співпрацюють, вони однаково перебувають під проводом роботи Святого Духа. Якщо немає роботи Святого Духа, що можуть зробити люди? Слово «свідчення» також не належить людям. Чи то іменник «свідчення», чи дієслово «свідчити» – обидва ці слова самі по собі не мають нічого спільного зі створеними людськими істотами. Лише Творець гідний того, щоб про Нього свідчили, і гідний людського свідчення. Це визначається Божою ідентичністю, статусом і сутністю, а також тим, що все, що робить Бог, походить від Божих зусиль, і Бог гідний цього. Те, що можуть зробити люди, вкрай обмежене, і все це є результатом просвітлення, керівництва та наставництва Святого Духа. Що стосується людської природи, то люди стають зарозумілими, щойно зрозуміють деякі істини й зможуть виконати трохи роботи. Якщо їх не супроводжує суд і кара від Бога, ніхто не може досягти покори Богові та свідчити про Нього. Унаслідок Божого напередвизначення люди можуть мати деякі дари чи особливі таланти, здобути якусь професію чи навички або мати трохи кмітливості, і тому вони стають нестерпно зарозумілими й постійно хочуть, щоб Бог ділився з ними Своєю славою та Своїм свідченням. Хіба це не нерозумно? Це вкрай нерозумно. Це показує, що вони займають неправильну позицію. Вони вважають себе не людськими істотами, а якоюсь особливою породою, надлюдьми. Люди, які не знають власної ідентичності, сутності та позиції, на якій їм слід стояти, не мають самоусвідомлення. Смиренність людей походить не від упокорення – люди смиренні й низькі від самого початку. Божа смиренність – ось що походить від упокорення. Сказати, що люди смиренні, – це звеличити їх, – насправді вони низькі. Люди завжди хочуть змагатися за славу, вигоду та статус і змагатися з Богом за Його обранців. Так вони відіграють роль сатани, і це природа сатани. Вони справді є нащадками сатани, без найменшої різниці. Припустимо, Бог дає людям трохи влади й сили, і припустимо, вони можуть являти знамення та чудеса й робити деякі надзвичайні речі, і припустимо, що вони роблять усе відповідно до Божих вимог, дотримуючись їх буква в букву. Але чи можуть вони перевершити Бога? Ні, ніколи. Хіба здібності сатани, архангела, не більші за людські? Він завжди хоче перевершити Бога, але який кінцевий результат? Зрештою, він мусить зійти в безодню. Бог завжди буде втіленням справедливості, тоді як сатана, диявол, архангел завжди буде втіленням нечестя та представником сил нечестя. Бог завжди буде справедливим, і цей факт не можна змінити. Це виняткова й надзвичайна сторона Бога. Навіть якщо людські істоти здобудуть від Нього всі Божі істини, вони є лише крихітними створеними істотами й не можуть перевершити Бога. У цьому полягає різниця між людством і Богом. Люди можуть існувати впорядковано лише в межах усіх правил і законів, сформульованих Богом, і можуть управляти всім, створеним Богом, лише в межах цих правил і законів. Люди не можуть ані створювати жодних живих істот, ані змінювати долю людства, – це факт. Про що свідчить цей факт? Про те, що незалежно від того, скільки влади та здібностей Бог дає людству, зрештою ніхто не може перевершити Божу владу. Скільки б років чи поколінь не минуло, скільки б людей не було, люди завжди можуть існувати лише під Божою владою та володарюванням. Це факт, який є вічно незмінним, який ніколи, ніколи не зміниться!

Що ви відчуваєте, почувши це? Дехто каже: «Раніше я думав про це у своїй свідомості, але мимоволі почав відчувати, що мої здібності зростають. З віком мої думки також дозріли, і я міг обмірковувати багато питань більш усебічно, і, слухаючи більше Божих слів, я міг зрозуміти деякі з Його намірів, тому я відчув, що я сильний і не потребую, щоб Бог володарював наді мною. Несвідомо я почав відчувати, що я здібний і що я здобув Бога». Це хороше почуття? (Ні.) Чим воно не хороше? Це недобрий знак. То що ж є добрим знаком? Що довше люди живуть, то більше вони відчувають: «Людські істоти подібні до праху й гірші за мурах. Незалежно від того, наскільки сильні чи гідні люди, скільки доктрин вони розуміють чи наскільки зрілі їхні думки, вони не можуть перевершити Боже володарювання». Що довше люди живуть, то більше вони відчувають велич Божої влади та всемогутність Божої влади. Що довше люди живуть, то більше вони відчувають незначущість людей. Що довше вони живуть, то більше вони відчувають незбагненність Бога. Такий стан розуму є нормальним. Чи є у вас зараз такий стан? Ще ні, так? Ви досі часто перебуваєте в боротьбі, коливаєтеся на межі інтересів, а іноді навіть посилаєте якісь крихітні сигнали, кажучи: «Чому Бог не ділиться зі мною Своїми інтересами хоч трохи? Чому Бог не робить мені компліментів? Чому Бог не змушує людей навколо мене високо цінувати мене? Чому Бог не змушує людей свідчити про мене? Я заплатив ціну й зробив внески. Як Бог мене винагородить?» Ви досі часто поринаєте в манірний самовдоволений стан. Ви часто не знаєте, хто ви, і часто відчуваєте, що ви здібні. Ця ситуація ненормальна. Це не прогрес у житті. Як це називається? Розбещені характери знову роздуваються. Деякі люди трохи скромніші й поводяться стримано, коли не зробили жодного внеску. Щойно вони роблять щось важливе й роблять певний внесок, відчуваючи, що мають капітал, вони, дивлячись на людей навколо, дивуються: «Чому ви не повідомляєте про мої внески? Ви всі свідчите про Боже ім’я та Божу сутність, то чому б не зробити презентацію про мене? Навіть якщо ви не свідчите про мене, ви можете просто про мене розповісти. Я, сестра така-то, вірю в Бога 25 років. Мені зараз 45 років, я досі незаміжня й самотня, і донині побожно й захоплено прагну. Оскільки я є опорою церкви, уряд комуністичної партії Китаю багато разів оголошував мене в розшук, переслідував, і я ховалася в різних місцях, поневіряючись понад десятьма провінціями, перш ніж переїхати за кордон. Після всього цього я продовжувала служити куратором важливої роботи Божого дому, і за цей час я висунула багато конструктивних пропозицій, ідей і концепцій для певних завдань Божого дому, зробивши невитравний внесок у просування церковної роботи та поширення Євангелія Царства Божого. Чому ви так мене не представляєте? Чому Бог не дає мені якихось середовищ і нагод проявити свої таланти, щоб усі могли дізнатися про мене й пізнати мене? Чому Бог завжди нас пригнічує? У Божому домі ми не такі вільні, а ще ми не розслаблені, не розкуті й не щасливі!» Вона навіть хоче бути розслабленою, розкутою та щасливою. Як ми можемо зробити тебе розслабленою, розкутою та щасливою? Поставивши тебе на перше місце в рейтингу? А потім, поставивши тебе на вершину, зробити презентацію про тебе: у світі ця людина була відомою лікаркою, яка отримала першу премію для відомих лікарів країни, і її ім’я згодом було включено до «Енциклопедії всесвітньо відомих лікарів». Вона написала багато праць, і після приходу до Божого дому вона продовжувала бути опорою та талановитою людиною, а тепер стала старшою лідеркою. Хіба вона тоді не буде щасливою? Вона подумає: «Я талановита людина. Раніше я була знаменитістю, і після приходу до Божого дому я досі знаменитість. Я – як золото, що сяє всюди, де б його не поклали, і ніхто не може приховати його блиску. Усім видно ці мої здібності! Хоча Бог не свідчить, ці факти гучно свідчать про мене». Що ви думаєте про цю думку? Якщо ти не можеш відмовитися від свого прагнення до слави й вигоди хоча б на один день, то ти досі зв’язаний славою, вигодою та статусом, і ти не можеш бути по-справжньому розслабленим і щасливим. Доки ти зв’язаний, обмежений і скутий кайданами слави й вигоди, ти не просуватимешся вперед у своєму прагненні до істини, а можеш лише залишатися застряглим там, де ти перебуваєш. Дехто може запитати: «Чи я регресуватиму?» Справа в тому, що якщо ти не рухаєшся вперед, ти застряг на одному місці або регресуєш. Це показує, що твоя природа-сутність – це ця річ, і незалежно від того, скільки років ти віриш у Бога, ти ніколи не досягнеш жодного прогресу, і навіть до кінця ти можеш усе ще коїти багато зла. Можна з усією впевненістю сказати, що тебе буде викрито. Щойно така людина опиняється у відповідному середовищі, щойно вона здобуває статус, її амбіції будуть розвінчані. Хіба насправді в неї не було б амбіцій без цього середовища та статусу? Вони однаково були б. Вона просто є цією річчю та цією сутністю, і її амбіції неможливо стримати. Щойно вона опиняється у відповідному середовищі, вона раптово «вибухає», і жодні обмеження не зможуть її стримати, і вона починає коїти зло, і її потворне обличчя диявола повністю розвінчується. Це і є випадок викриття. Ти маєш розуміти слово «викривати» так: Бог не мав наміру викривати тебе, Бог мав намір дати тобі можливість практикувати. Але ти не оцінив того, що тобі давалося, і навіть влаштував із себе справжнє шоу. Хіба ти не заслужив на це викриття? Це твій власний вибір. Не те щоб Бог навмисно мав намір викрити тебе й відсіяти. Це твої мотиви та амбіції викрили тебе. На кого ще ти можеш звалити провину?

Що стосується інтересів людей та інтересів Бога, чи достатньо ми побесідували про істину щодо цього? Що таке особисті інтереси людей? Це те, до чого прагнуть люди, включно зі славою, вигодою та статусом, амбіціями та жагою отримати благословення, а також марнославством і гордістю людей, сім’єю, родичами, матеріальними інтересами тощо. Сутність інтересів людей егоїстична й ница, вона нечестива й сатанинська, вона суперечить істині, і вона перериває роботу Божого дому, заважає їй та руйнує її, тоді як Божі інтереси – це найсправедливіша справа спасіння людства, і вони представляють Божу любов, Божу роботу та Божу святість і праведність. Тому Бог має право захищати Свої інтереси. Він захищає справедливу справу. Це не тому, що Бог егоїстичний і хоче захистити Свою власну гідність. Це справедливо й законно, і це має незмірну користь для людського роду, який Бог спасає. Лише коли Бог захищає Свої інтереси, внаслідок цього людство може бути спасенне, і внаслідок цього здобуває більші блага, здобуває істину, шлях і життя, і лише тоді люди можуть нарешті стати справжніми створеними істотами, і жити в межах усіх законів і правил, встановлених Богом, і жити серед усього, що Бог створив для них, і лише тоді людство може здобути радість і справді прекрасне життя. Чи є все це, що робить Бог, справедливою справою? Це надзвичайно справедливо! Ця робота й це управління від Бога, а також усі завдання в церкві, пов’язані зі спасінням людства Богом, – такі як проповідування Євангелія, зйомка фільмів, написання статей-свідчень, створення відео, переклад Божих слів і підтримання нормального укладу церковного життя, – ці завдання важливі й мають бути гарантовані. Є також аспект гарантування життя всім Божим обранцям, які виконують свої обов’язки. Хоча це найпростіше завдання, подібне до послуг підтримки, і, здається, не має великого стосунку до основної роботи Божого дому, воно також дуже важливе, і необхідно згадати про нього тут. Звичайні речі, як-от їжа, одяг, житло та транспорт, – це те, що Бог влаштовує для людей, і це також найзаконніші фізичні потреби, які слід мати людям із нормальною людськістю. Бог не позбавить людей цих потреб, а радше мусить їх захищати. Якщо ти завжди заважаєш, перериваєш і підриваєш те, що Бог хоче захистити, якщо ти завжди виявляєш презирство до таких речей і завжди маєш уявлення та думки про них, то ти йдеш наперекір Богові й виступаєш проти Нього. Якщо ти не вважаєш роботу Божого дому та інтереси Божого дому важливими й завжди хочеш підривати їх, і завжди хочеш спричиняти руйнування або завжди хочеш отримувати від них вигоду, обманювати чи привласнювати, то чи розгнівається на тебе Бог? (Так.) Які наслідки Божого гніву? (Ми будемо покарані.) Це напевно. Бог не пробачить тебе, абсолютно ні! Тому що те, що ти робиш, – це руйнування та знищення церковної роботи, і це суперечить роботі та інтересам Божого дому. Це велике зло, це вступ у суперництво з Богом, і це те, що безпосередньо ображає Божий характер. Як Бог може не гніватися на тебе? Якщо через свій низький рівень деякі люди некомпетентні у своїй роботі й ненавмисно роблять те, що спричиняє переривання та завади, це можна пробачити. Однак, якщо через твої власні особисті інтереси ти вдаєшся до заздрощів і суперечок і навмисно робиш те, що перериває роботу Божого дому, заважає їй та руйнує її, це свідоме порушення, і це питання образи Божого характеру. Чи пробачить тебе Бог? Бог виконує роботу Свого 6000-річного плану управління, і вся кров Його серця вкладена в неї. Якщо хтось протистоїть Богові, навмисно шкодить інтересам Божого дому й навмисно переслідує свої особисті інтереси та свій особистий престиж і статус за рахунок шкоди інтересам Божого дому, і не вагається руйнувати церковну роботу, спричиняючи перешкоди та руйнування роботи Божого дому, і навіть завдаючи величезних матеріальних і фінансових збитків Божому дому, чи думаєте ви, що таких людей слід пробачити? (Ні, не слід.) Ви всі кажете, що їх не можна пробачити, тож чи гнівається Бог на таких людей? Звісно, гнівається. Бог виконав таку велику роботу, висловлюючи істину та спасаючи людей, і вклав у неї всю кров Свого серця. Бог так серйозно ставиться до цієї найсправедливішої справи; уся кров Його серця була витрачена на цих людей, яких Він хоче спасти, усі Його очікування також покладені на цих людей, і кінцеві результати та слава, які Він хоче отримати від Свого 6000-річного плану управління, будуть реалізовані на цих людях. Якщо хтось вступає в суперництво з Богом, протистоїть, заважає результату цієї справи чи руйнує його, чи пробачить його Бог? (Ні.) Чи ображає це Божий характер? Якщо ти продовжуєш говорити, що слідуєш за Богом, прагнеш спасіння, приймаєш Боже проникливе спостереження та керівництво, а також приймаєш Божий суд і кару й коришся їм, але водночас, поки ти говориш ці слова, ти, тим не менш, перериваєш різну церковну роботу, заважаєш їй і руйнуєш її, і через твої завади, переривання та руйнування, через твою недбалість або невиконання обов’язків, або через твої егоїстичні бажання та заради переслідування твоїх власних інтересів, інтереси Божого дому, інтереси церкви та безліч інших аспектів зазнали шкоди, аж до того, що робота Божого дому зазнала серйозної завади та руйнування, то як Богу слід зважити твій фінал у твоїй книзі життя? Як тебе слід охарактеризувати? По справедливості тебе слід покарати. Це називається отримати по заслугах. Що ви тепер розумієте? Що таке інтереси людей? (Вони нечестиві.) Інтереси людей – це насправді всі їхні надмірні бажання. Простіше кажучи, це все спокуси, це все брехня, і це все приманка, яку сатана використовує, щоб спокушати людей. Прагнення до слави, вигоди та статусу, а також прагнення до власних інтересів – це співпраця із сатаною в чиненні зла, і це протистояння Богові. Щоб перешкодити Божій роботі, сатана зводить різні середовища, щоб спокушати людей, заважати їм та вводити людей в оману, а також щоб не дати людям слідувати за Богом і не дати їм змоги коритися Богові. Натомість вони співпрацюють із сатаною та слідують за ним, навмисно повстаючи, щоб заважати Божі роботі та руйнувати її. Скільки б Бог не бесідував про істину, вони однаково не опам’ятовуються. Скільки б Божий дім їх не обтинав, вони однаково не приймають істину. Вони зовсім не коряться Богові, натомість вони наполягають на своєму й роблять, як їм заманеться. Як наслідок, вони заважають церковній роботі й руйнують її, серйозно впливають на просування різної церковної роботи та завдають величезної шкоди життю-входженню Божих обранців. Цей гріх занадто великий, і такі люди, безумовно, будуть покарані Богом.

Які види роботи в церкві, на вашу думку, є зараз найважливішими й пов’язані з поширенням Божого плану управління? (Проповідь Євангелія.) Євангельська робота – це велика робота. Божа робота – це робота, як її бачить Бог, а для людей – це їхній обов’язок. Окрім євангельської роботи, є також робота над виробництвом фільмів, робота над перекладами, робота над гімнами та різна робота з текстами. У наш час більшість людей, які виконують свій обов’язок з повною зайнятістю, залучена до діяльності, пов’язаної з цими видами робіт. Скажіть Мені, яку з цих робіт можна відкинути? Дехто каже: «Музика – це всього лише питання кількох нот, які я не вважаю важливими. Божі слова однаково можна популяризувати й поширювати без усіх цих мелодій, і вони однаково можуть привести людей до Бога». Чи правильно так говорити? (Ні, неправильно.) Чому неправильно? Хіба різні види відеопродукції були б хорошими без музики? (Ні.) Окрім того, що музика потрібна для співу гімнів у церкві, вона також необхідна для всіх фільмів, музичних відео, хорових виступів і театральних постановок, а також для відеодекламацій Божих слів тощо. Хоча, на перший погляд, музика – це справді лише ноти, та коли люди її чують, вона ефективніше популяризує Божі слова й може відігравати роль у просуванні поширення Євангелія, тому вона незамінна. Навіть якщо ти просто невимушено розмовляєш, а на фоні грає музика, ефект буде іншим, чи не так? Тому цей обов’язок дуже важливий. Дехто каже: «Тоді чи важлива наша робота над відео?» Скажіть Мені, чи важлива робота над відео? (Так.) Наприклад, значну частину зображень, створених за допомогою технології спецефектів, неможливо замінити жодним вихідним відеоматеріалом, і їх неможливо зняти – це сучасне мистецтво. Є ті, хто каже: «Божий дім навіть говорить про сучасне мистецтво. Хіба це не той випадок, коли ми йдемо в ногу з часом?» Як це – йти в ногу з часом? Це називається скористатися сатаною, щоб він надавав послуги. Звісно, це не використання братів і сестер для надання послуг. Я маю на увазі, що якщо ти можеш опанувати деякі технічні та мистецькі професії й використати ці професійні знання в роботі з поширення Євангелія та популяризації Божих слів, тоді те, чого ти навчився, є корисним. Якщо ти можеш цього навчитися, це Божа благодать, і тоді ти зможеш виконувати відповідний обов’язок, і ти будеш благословенний. Хіба це не благословення для тебе? (Так.) Отже, важливо не те, чого ти вчишся, а те, чи використовуєш ти це для свого обов’язку. Є й інші, хто каже: «Ми займаємося роботою з текстами, але ніхто ніколи про нас не дізнається, ніхто нас не згадує, і багато людей нас навіть не бачить. Ми стали непотрібними». Це нечіткий погляд на це питання. Люди не бачать тебе, але Бог тебе бачить, Бог проникливо спостерігає за тобою, Бог скеровує тебе, Бог благословляє тебе – чому ти не можеш цього відчути? Хіба важливо, чи бачать тебе люди, чи згадують вас? Якої істини вам не було надано? Які проповіді та бесіди ви пропустили? Насправді технічний складник роботи з текстами не дуже високий, і професійні аспекти не потребують значного посилення. Однак одна річ є незамінною. Ви маєте розуміти істину. Якщо ви не розумієте істини, ви не зможете нічого написати. Ти маєш знання про письменство, вмієш стандартизувати мову, організовувати мову й можеш викласти структуру та ідеї в письмовому творі. Однак сама структура – це ще не стаття. Її потрібно наповнити змістом. Що саме слід писати в якості змісту і як саме його слід писати, щоб досягти результату свідчення про Бога, – ось у що ви маєте ввійти. Якщо ви лише залишаєтеся на цій основі, на тому, щоб свідчити про Божі слова й популяризувати цей етап Божої роботи, то ваш духовний зріст ніколи не зростатиме. Якщо, окрім свідчення про нову Божу роботу, спростування людських уявлень і бесіди про деякі істини видінь, ви також зможете бесідувати про деякі істини щодо життя-входження, використовувати деякі факти, історії та досить детально описані подробиці, щоб виразити всі різноманітні стани глибоко в серцях людей, щоб люди розпізнали свою розбещеність і зрозуміли, які вимоги Бога до людства та які Божі наміри, а крім того, розпізнали найважливіші питання – що саме є істиною, яким є шлях, яким мають іти люди, у чому полягає помилка хибних шляхів, якими люди йдуть зараз, якими людьми Бог вимагає бути від людей і яким шляхом Бог вимагає, щоб люди йшли, – якщо ви зможете крок за кроком просуватися до цього, то обов’язок, який ви виконуєте, буде надзвичайно цінним. Але в цьому й полягає складність, це найважче. Людське життя-входження не відбувається за день чи два. У багатьох справах минає рік чи два відтоді, як про них уперше говорять, до того, як люди здобудуть їхнє усвідомлення. Минає два-три роки, а то й три-п’ять років від нечіткого усвідомлення до чіткого усвідомлення, минає два-три роки від того, як усвідомлення стає чітким, до розуміння природи цієї справи, а потім ще два-три роки, щоб пізнати серйозність цієї проблеми. Нечутливі люди з низьким рівнем можуть дійти лише до цього. Люди з кращим рівнем і гострим духом знають, що потрібно активно шукати, що є істиною, на що йде ще два-три роки… Не встигнуть вони й оком змигнути, як усе їхнє життя мине. Ось наскільки повільним є життя-входження! Людське розуміння та запам’ятовування істини значно перевищують швидкість, з якою люди переживають і сприймають істину. Що Я маю на увазі? Я маю на увазі, що переживання й сприймання завжди повільні, бо це життя, тоді як розуміння та запам’ятовування вимагають лише розуму. Люди з хорошою пам’яттю, сильною здатністю до розуміння, певним рівнем і деякою освітою можуть швидко цього досягти. Але чи має тоді людина знання після розуміння? Ні. Після розуміння людина просто зупиняється на знанні того, про що йдеться в цій справі, і не більше, але цього однаково буде недостатньо, коли дійде до дій. Чому цього буде недостатньо? Часто доктрину, яку ти розумієш, неможливо застосувати або пов’язати зі справами, що трапляються з тобою. Як наслідок, лише після численних невдач, зазнавши досить чимало втрат, зробивши досить чимало відхилень і отримавши багато судів, кар та обтинань, ти нарешті розумієш істину й можеш практикувати та переживати Божі слова в усіх різноманітних речах, що трапляються з тобою. До того часу промайне стільки років, що твоє обличчя може вкритися зморшками – хіба це не дуже повільно? Життя людей прогресує дуже повільно, тому що істина, яку люди розуміють, стосується їхньої природи-сутності, їхнього існування та речей, якими вони живуть, і це стосується перетворення характеру, а також змін у житті. Хіба твоєму життю може бути так легко змінитися на інше? З одного боку, це вимагає Божої роботи, і водночас це також потребує активної співпраці з боку людей; крім того, є випробування зовнішнього середовища, а також твоє особисте прагнення; до того ж, ти мусиш мати достатній рівень і сприйнятливість, і тоді Бог дасть тобі додаткове просвітлення та настанови; ба більше, Бог застосує до тебе деякі кари, суди й обтинання, а твої брати й сестри критикуватимуть тебе, і все ж ти мусиш прагнути вгору, щоб ті речі, що від сатани, могли бути усунені, – лише тоді позитивні речі, що від істини, зможуть входити потроху. Дехто каже: «Коли люди розуміють істину, їхнє життя змінюється». Так казати правильно чи неправильно? (Неправильно.) Чим це неправильно? Розуміння істини не дорівнює володінню істиною, і коли ти її зрозумів, вона ще не є твоїм життям. Коли ти почув істину, сприйняв її та зрозумів те, що почув, як довго вона може існувати у твоєму серці? Може статися, що через місяць ті слова, які ти тоді вважав найважливішими, повністю зникнуть, і коли ти почуєш їх знову, ти відчуєш, ніби ніколи їх раніше не чув. Однак, якщо ти справді володієш реальним духовним зростом і маєш цей аспект досвідного свідчення, тоді тобі не потрібно слухати їх знову і знову. Якщо ти не володієш цим аспектом істини-реальності, то тобі слід слухати більше, доки ти не ввійдеш в істину-реальність; якщо ти не слухатимеш, то те, що ти розумієш, поступово зменшуватиметься й зникне, доки ти не станеш таким самим, як невіруючі. Тому Божі слова та істину потрібно постійно слухати й читати. Читати чи слухати їх занадто мало не годиться. Ви всі глибоко це усвідомлюєте, чи не так? (Так.) Іноді, не співаючи гімнів і не молячись Богу два-три дні, ви відчуваєте порожнечу в серці й не можете осягнути Бога, тому ви думаєте, куди б піти прогулятися, щоб розслабитися. Як наслідок, що більше ви розслабляєтеся, то більш недисциплінованими стаєте, і коли ви йдете до церкви, щоб бесідувати з братами й сестрами про істину, ви почуваєтеся незвично, а щойно згадується церковна робота, ви відчуваєте певну незручність. За два-три дні ви змінилися й стали схожими на іншу людину, так що ви відчуваєте, що навіть не впізнаєте себе. Як таке може бути? Не думай, що оскільки ти прослухав багато проповідей, істина стала твоїм життям, і ти здобув істину. Тобі до цього ще далеко! Не думай, що лише тому, що ти написав статтю-свідчення або мав такий досвід, ти вже спасенний. Ти ще до цього не дійшов! Це лише маленький фрагмент у твоєму довгому життєвому досвіді. Цей фрагмент може бути лише миттєвим настроєм, миттєвим почуттям, миттєвим бажанням чи амбіцією, і не більше. Коли одного дня ти будеш слабким і озирнешся назад та послухаєш свідчення, які ти колись давав, клятви, які ти колись складав, і розуміння, до яких ти колись приходив, вони здадуться тобі незнайомими, і ти скажеш: «Це був я? Хіба я мав такий великий духовний зріст? Чому я цього не знаю? Це ж точно був не я?» У цей момент ти усвідомиш, що твоє життя досі не змінилося. Що вказує на те, що твоє життя не змінилося? Те, що твій характер досі не трансформований. Що ти відчуєш, коли виявиш, що, незважаючи на дані тобою свідчення й думки в певний момент про те, що ти вже маєш великий духовний зріст, ти досі можеш стати таким негативно налаштованим, як зараз? Хіба ти не подумав би, що трансформація характеру людини занадто важка? Істина – це не те, що можна вковати в людей за одну ніч. Якщо люди справді здобудуть істину як своє життя, вони будуть благословенні, і їхнє життя буде іншим. Вони більше не будуть такими, як зараз, часто виявляючи розбещені характери, а зможуть абсолютно коритися Богу й вірно виконувати свій обов’язок, і вони будуть повністю трансформованими.

Оскільки людство настільки розбещене, прийняти істину – нелегка справа, а оскільки істина така дорогоцінна, Богу ще важче впрацювати істину в людей. Цінність і значення істини та всі її різноманітні аспекти є такими цінними й значущими для людей. Але оскільки люди були так глибоко розбещені сатаною і мають у собі так багато речей, що від сатани, не так уже й легко впрацювати істину в людей, щоб вона стала їхнім життям. Тоді чи означає це, що істину неможливо вковати в людей? Ні, не означає. Її можна вковати, але люди мусять мати правильне ставлення та погляд, і вони мусять Іти правильним шляхом. Важко зробити не означає, що це неможливо зробити, так само як на перших двох етапах Божої роботи, коли Бог не виконував роботу з удосконалення, не висловлював цих істин і не говорив цих слів, але деякі люди були вдосконалені, і деякі все ж пізнали Бога. Дивлячись на це з точки зору цього факту, вковування істини в людей є досяжним і можливим; це просто залежить від того, чи прагнуть люди до істини. Тож як слід прагнути? Найпростіший спосіб – щодня читати Божі слова, запам’ятовувати суттєві слова Бога, щодня розмірковувати над уривком Божих слів, молитовно читати ці слова та бесідувати про них знову і знову. Коли ви молитовно прочитаєте ці погляди та висловлювання, а також ставлення до різних людей, справ і речей, яких Божі слова мають тебе навчити, так що ти зрозумієш їх і вони ввійдуть у твоє серце, тоді, не встигнеш ти й оком змигнути, як житимеш позитивними думками та поглядами, а також принципами практики щоразу, коли з тобою траплятимуться різні справи. Ви ще не досягли цього рівня. Ти читав, що зробив Йов? Що робив Йов, поки його діти веселилися? Він приходив перед Бога, щоб молитися й приносити жертви за своїх дітей. Він ніколи не віддалявся від Бога. Тобто, тримайся подалі від усього, що може змусити твоє серце віддалитися від Бога; не говори нічого, що може змусити твоє серце віддалитися від Бога; уникай поглядів на речі, які можуть змусити тебе віддалитися від Бога або розвинути уявлення чи сумніви щодо Нього; не контактуй із людьми, які можуть зробити тебе негативно налаштованим, виродженим і поблажливим до себе, або які можуть змусити тебе підозрювати Бога, чинити Йому опір або віддалятися від Бога, а натомість тримайся від таких людей подалі; будь ближче до тих, від кого ти можеш здобути повчання, допомогу та забезпечення; і не роби того, що може змусити тебе цуратися істини, не любити її або гидувати нею. Ти мусиш мати певне уявлення про ці речі у власному розумі. Не живи абияк, думаючи: «Мені байдуже, скільки я проживу або як складеться моє життя, я залишу все на волю природи та Божих влаштувань». Бог улаштував для тебе середовища й дав тобі свободу волі вибирати, але якщо ти не співпрацюєш і постійно береш на себе сміливість контактувати з тими людьми, які люблять світські речі, які завжди упиваються плоттю, які не віддані своїм обов’язкам і безвідповідальні, і якщо ти постійно спілкуєшся з такими людьми, яким буде кінцевий результат і фінал? Коли цим людям нічого робити, вони говорять про їжу, питво та розваги, і часто розповідають вигадки та пліткують. Якщо ти стикаєшся з такими спокусами й не тримаєшся від них подалі, і навіть стаєш одержимим цими речами й навмисно спілкуєшся з такими людьми, то ти в небезпеці, бо спокуса всюди навколо тебе! Коли мудрі люди бачать таку спокусу, вони тримаються подалі. У своїх серцях вони чітко розуміють: «Я не маю такого духовного зросту, я не слухатиму й не хочу звертати на них жодної уваги. Ці люди не прагнуть до істини й не люблять істину. Я триматимуся подалі й знайду тихе місце, щоб самому почитати Божі слова, утихомирити своє серце, трохи порозмірковувати й прийти перед Бога». Усі ці принципи та цілі такі: по-перше, не віддалятися від Божих слів; і по-друге, не віддалятися від Бога у своєму серці. Так ти можеш постійно жити перед Богом на основі розуміння того, що є істиною. З одного боку, Бог захистить тебе від занурення в спокусу. З іншого боку, Бог буде ставитися до тебе надзвичайно милостиво, даючи тобі змогу зрозуміти, що ти маєш робити, щоб практикувати істину, і даючи тобі змогу бути освіченим і просвітленим щодо всіх різноманітних істин. Що стосується твого обов’язку, Бог скеровуватиме тебе, щоб ти намагався не робити помилок, завжди все робив правильно й знав принципи. Хіба ти не будеш так захищений? Звісно, це не найбільша й не кінцева мета. Тож яка кінцева мета? Це те, що ти можеш виносити уроки від різних людей, справ і речей, розуміти Божі наміри, знати Божу роботу й практикувати згідно з принципами, яких вимагає Бог. Так твоє життя та духовний зріст можуть продовжувати прогресувати, а не застоюватися. Якщо ти завжди зайнятий справами й не зосереджуєшся на практикуванні істини у виконанні своїх обов’язків і вирішенні труднощів життя-входження, то ти не досягнеш прогресу у своєму житті. Життя-входження досягається через виконання свого обов’язку. Якщо людина відходить від виконання свого обов’язку й відходить від Божих слів, прогресу в житті не буде. Деякі люди бачать, як інші ведуть пусті розмови, і тому втручаються й сунуть свого носа, постійно всюди всовуючи свого носа й постійно люблячи плітки – Бог не любить таких людей. Яких людей любить Бог? Людей, які можуть утихомирити свої серця. Утихомирити себе, щоб що робити? Бути маріонеткою, яка ні про що не думає? Ні, щоб тихо молитися перед Богом, шукати Божих намірів, просити Бога захистити тебе й просити Бога просвітити тебе. А також, щоб шукати просвітлення й освічення щодо якогось аспекту істини, якого ти не розумієш, щоб досягти розуміння і ясності в цьому аспекті істини, або щоб шукати вирішення будь-якого аспекту твоєї роботи, що зіткнувся з проблемами, і отримати Божі настанови. Є так багато завдань, які потрібно виконати, і речей, які потрібно зробити, коли людина перебуває в тиші перед Богом. Це не той випадок, коли ти приходиш до Бога, щоб відмітитися щоразу, коли маєш вільну хвилину, і кажеш: «Боже, я тут, Ти в моєму серці, будь зі мною, не дай мені впасти в спокусу!» Якщо ти робиш це для годиться й недбало ставишся до Бога, то ти не справжній віруючий, і Бог не даруватиме істину таким людям. Чим мусять володіти люди насамперед, щоб Бог дарував їм істину? Вони мусять мати серце, що відчуває голод і спрагу щодо праведності, щире серце. Що означає те, що твоє серце щире? Це означає, що ти справді любиш істину. Якщо ти завжди недбало ставишся до Бога й зовсім нещирий, і завжди хочеш ухвалювати власні рішення в усьому, і завжди хочеш прийти перед Бога, щоб відмітитися, привітатися, а потім усе вирішувати й робити по-своєму, то хоча Бог і доручив тобі Свою роботу, у кінцевому підсумку ти не матимеш нічого спільного з Богом чи істиною. Як це називається? Це називається опиратися Богові та займатися власними справами. Чи може Бог так просвітити тебе? Ні. Чи осягнули ви всі шлях прагнення до істини й розуміння істини? Ви маєте часто приходити перед Бога, утихомирювати своє серце, щоб шукати істину й молитися Богу, і ви маєте навчитися утихомирювати себе. Утихомирювати себе не означає мати порожній розум, це означає мати прохання, думки й ноші у своєму серці, приходити перед Бога зі щирим і спраглим серцем, мати жагу до істини й Божих намірів і нести ношу за обов’язок, який ти виконуєш, і за роботу, яку ти робиш, – ось що тобі слід мати, коли ти приходиш до Бога й утихомирюєш себе.

Я щойно бесідував про те, що вся церковна робота безпосередньо пов’язана з роботою з поширення Євангелія Божого Царства. Зокрема, робота з проповідування Євангелія та всі задачі, пов’язані з професіями, мають важливий і нерозривний зв’язок із роботою з поширення Євангелія. Тому все, що стосується роботи з поширення Євангелія, стосується інтересів Бога та інтересів Божого дому. Якщо люди можуть правильно розуміти роботу з поширення Євангелія, вони мають правильно ставитися до обов’язків, які виконують вони самі, і до обов’язків, які виконують інші. Як правильно до них ставитися? Докладайте максимум зусиль і виконуйте їх відповідно до Божих вимог. Щонайменше не вдавайтеся до поведінки та практик, які навмисно завдають шкоди чи створюють завади, і не робіть свідомо того, що, як ви знаєте, є неправильним. Якщо хтось наполягає на тому, щоб робити щось, хоча й знає, що це перериває роботу церкви й заважає їй, і ніхто не може його від цього відмовити, – то він коїть зло, напрошується на смерть і виявляє своє справжнє єство диявола. Поспішіть і спонукайте братів і сестер розпізнати, хто він такий, а потім вичистіть злу людину з церкви. Якщо лиходій перебуває в стані тимчасового затьмарення й не коїть зло навмисно, як слід ставитися до такої справи? Чи не варто таку людину наставити й допомогти їй? А якщо її наставляють, а вона однаково не слухає? Тоді брати й сестри збираються разом, щоб її розкритикувати. А якщо людина компетентна у своїй роботі, але не докладає всіх зусиль, щоб її виконувати, а наразі немає ким її замінити, і всі однаково хочуть, щоб ця людина її виконувала? Усі збираються разом, щоб обітнути цю людину й застерегти її: «Бог звеличив тебе й попросив тебе виконувати цей обов’язок. Якщо ти не докладатимеш усіх зусиль, щоб його виконувати, і далі створюватимеш завади та знову покидатимеш свою роботу, то в тебе, вочевидь, немає совісті й ти не підходиш для виконання свого обов’язку». Цей спосіб хороший чи ні? Якщо хтось може її замінити, то нехай вона йде собі геть. Ви б наважилися так зробити? Більшість людей не наважилася б. Коли йдеться про захист роботи церкви, багато людей не наважується встати й відстоювати справедливість. Хіба це не той випадок, коли не наважуються дотримуватися істини? Деякі люди ховають голову в пісок і байдужі, коли бачать, що роботу церкви переривають або їй заважають, наче це їх не стосується, і їхнє ставлення – заплющувати на це очі. Але якщо хтось критикує їх, кажучи, що вони не мають так чинити, або зневажає їх чи дивиться на них зверхньо, вони дратуються й думають про себе: «Ким ти себе вважаєш? Хто ти такий, щоб критикувати мене? Хто ти такий, щоб дивитися на мене зверхньо? Ми мусимо обговорити цю справу». До цієї справи вони ставляться з усією серйозністю, беруть її близько до серця; їм неодмінно треба висловитися й заявити про свою позицію. Вони нічого не відчували, коли церковній роботі перешкоджали, заважали й завдавали шкоди, а натомість заплющували на це очі. Що це за люди? (Егоїстичні й ниці люди.) Хіба це лише егоїзм і ницість? Ця проблема настільки серйозна, що її не можна підсумувати одним реченням. Можна лише сказати, що такі люди не мають людськості й абсолютно не є добрими людьми. Насправді так чинять антихристи, і, звісно, неправдиві лідери не є винятком. Антихристи не мають уявлення, що таке інтереси Божого дому. Коли роботі церкви перешкоджають, вони цього не бачать. Деякі люди створюють повний безлад, заважаючи роботі церкви, але коли антихристи це бачать, вони не сприймають цього серйозно. Вони применшують значення цього, а винуватцю лише мляво докоряють кількома простими словами, коротко напучуючи його й не більше, без найменшого натяку на обурення. Чи є в таких людей почуття справедливості? Що це за люди? Такі люди кусають ту руку, яка їх годує, вони зрадники! Вони покидьки!

Я щойно дав загальний огляд того, що таке інтереси людей, у чому сутність інтересів людей, чому люди прагнуть особистих інтересів, яка природа прагнення людей до особистих інтересів, а також яка природа інтересів Бога і як вони визначаються. Інтереси Бога – це найсправедливіша справа, і їх слід розглядати саме так. Те, що Бог захищає Свої інтереси, – це абсолютно не егоїзм, і це не лише заради захисту Його гідності та слави. Радше Він хоче захистити просування й результати Своєї роботи та захистити справедливу справу. Це найсправедливіша й найзаконніша поведінка та спосіб дій, і це – діяння Бога. Створені людські істоти не мають плекати жодних уявлень щодо цього Божого діяння, не кажучи вже про будь-які звинувачення чи судження. Чи можемо ми сказати, що інтереси Бога понад усе? (Так.) Чи егоїстично так говорити? (Ні.) Люди розуміють цей аспект істини, і на цій основі це твердження є обґрунтованим. Воно не є навмисно упередженим, воно неупереджене й законне. «Вони ніколи не зважають на інтереси Божого дому й навіть зраджують ці інтереси, обмінюючи їх на особисту славу» – це сутність антихристів. Їхнє ставлення та підхід до інтересів мають таку природу, і вони ніколи не зважають на інтереси Божого дому. Що означає «ніколи»? А саме те, що вони взагалі не думають про інтереси Бога й не мають такого поняття, вони зважають лише на власні інтереси – ось що це означає. Наскільки це серйозно? Зраджувати інтереси Божого дому, обмінюючи їх на особисту славу та особисті інтереси. Їхні інтереси є найвищими й можуть замінити інтереси Бога. Вони боротимуться за свої інтереси, якими б нечестивими, незаконними чи негативними ці інтереси не були, і щоб захопити свої інтереси й боротися за них, вони пішли б на те, щоб пожертвувати будь-ким, за будь-яку ціну. Що це за поведінка? (Поведінка антихристів.) Поведінка антихристів – це те, що робить сатана. Сатана панує над цим людським родом, панує над країною, панує над расою і пішов би навіть на те, щоб пожертвувати будь-якою кількістю життів в обмін на стабільність свого панування. Які його інтереси? Влада й панівне становище. Тож як він здобуває панівне становище і як він стабілізує це панування? (За будь-яку ціну.) За будь-яку ціну. Тобто йому байдуже, чи виглядають його практики й методи законними чи незаконними в очах громадськості, і він використовує все: від різанини й придушення до м’яких і жорстких тактик, примусу й заохочення, і пішов би навіть на те, щоб пожертвувати будь-чиїм життям або будь-якою кількістю життів в обмін на стабільність свого становища та владу у своїх руках, – це поведінка сатани. Антихристи чинять так само.

Чи припали вам до душі ці слова із сьогоднішньої бесіди? (Я багато здобув, послухавши сьогодні, і особливо мене глибоко вразив аналіз знань та інтелектуалів. Раніше я не зовсім погоджувався з думкою, що інтелектуалам бракує духовного розуміння, але протягом цього періоду, завдяки Божому аналізу знань, я поступово зміг провести паралелі й побачити, що в багатьох випадках я сам не можу сприйняти Божі слова, не розумію їх, коли чую, а дивлячись на людей і події, я розглядаю їх і аналізую з інтелектуальної точки зору, що призводить до перекрученого сприйняття, – це і є брак духовного розуміння. Тепер я можу ясніше бачити сутність інтелектуалів.) Говорячи сьогодні про інтелектуалів, Я абсолютно не націлююся на когось конкретно, але якщо ви можете порівняти себе з Моїми словами, це добре, і є надія, що ви здатні на зміну ситуації та входження. Ви маєте старанно прагнути, від точки нерозуміння й несприйняття істини повільно дійти до того, щоб ви могли одну за одною розуміти деякі прості, окремі, не надто глибокі істини, щоб те, що ви розумієте, було істиною, а не словами й доктринами. Так, потроху, ти матимеш духовне розуміння. Якщо ти розбиратимешся в речах, зосереджуючись на істині та реальності, ти поступово зрозумієш істину; а якщо ти постійно аналізуватимеш, зосереджуючись на доктрині, використовуючи логіку та свій розум, то те, що ти зрозумієш, буде лише доктриною чи теорією, яка ніколи не стане істиною, і ти ніколи не просунешся далі за основу доктрини. Хіба це не так? (Так.) Дехто каже: «Чому я не можу зрозуміти деякі Божі слова, які читаю? Чому їх не так легко зрозуміти й прийняти, якщо оцінювати їх з погляду граматики та структури твору?» Як ви поясните цю проблему? Чи можете ви тепер це зрозуміти? Я вам поясню. Бог говорив до людей відтоді, як почало існувати людство, і кожне Його слово й абзац – це просто мова, а не твори. Коли Я сьогодні тут говорю, Я виголошую твір, роблю доповідь чи просто розмовляю? (Розмовляєш.) Я розмовляю з вами, розповідаю істину й говорю на теми, які вам потрібні. Я говорю, а не виголошую твір. Тому ви маєте розуміти, що таке твір і що таке розмова, – між ними є різниця. Ті кілька елементів, яких вимагають твори, – це аспекти знань, що походять від людства, і Богові не потрібно дотримуватися цих знань, коли Він говорить. Йому лише потрібно просто й зрозуміло висловити істини, які Він має намір сказати, і доки люди можуть розуміти істини, які чують, цього достатньо, і навіть не потрібно використовувати розділові знаки. Людство винайшло розділові знаки й твори, а також винайшло граматику й елементи, яких вимагають твори. Усе це належить до категорії знань, і Богові не потрібно їх дотримуватися. Крім того, мова походить від Бога, і це позитивна річ. Тому, що б Бог не говорив, це правильно. Вам не потрібно перевіряти це на граматичні помилки або порівнювати чи аналізувати граматичні питання. Вам лише потрібно зрозуміти в певному уривку, у певному абзаці та в певному реченні, який Божий намір, у чому полягає істина, які істини-принципи Бог вимагає від людей і який шлях практики Бог розповідає людям, і цього достатньо. Це той розум, яким мають володіти створені істоти – люди. Божим словам і діям не потрібно дотримуватися всіх цих умовностей і рамок, сформульованих людьми, а також цих приписів і суто інтелектуальних речей, притаманних знанням, яких не потрібно дотримуватися. Бог сказав багато слів, і що б Він не говорив, це істина. Що більше люди з духовним розумінням і люди з досвідом читають Божі слова, то більше вони відчувають, що Божі слова – це істина. У чому полягає істина, що міститься в цих словах, – це те, що людям потрібно з’ясовувати, шукати й переживати. Бог говорить до людства. Запам’ятайте, те, що робить Бог, – це говорить, а «говорити» на сленгу означає базікати або розмовляти про щось. Яка сутність міститься в тому, що Бог хоче тут сказати? Це Божі наміри, істина та Божі вимоги до людей – ось у чому зміст. Природа розмови полягає в тому, щоб говорити просто й зрозуміло, у розмовній манері, від серця до серця й віч-на-віч, іноді використовуючи розмовну мову та діалект, а іноді – літературні слова. Щоб написати твір, потрібно мати вступ у першому абзаці, розвиток і виклад теми в середині, а потім дійти до кульмінації та кінцівки. Його потрібно написати точно за цим форматом, щоб він вважався твором, і лише тоді вчитель його прочитає й оцінить як середній, добрий чи відмінний. Чи можете ви так оцінювати Божі слова? Припустимо, ти сказав би: «Цей уривок хороший, у ньому хороша граматика, він виголошений божественною мовою й повністю відповідає структурі твору; а той уривок не такий хороший, він трохи невпорядкований, і структура не дуже добра. Деякі слова не зовсім граматичні, і є навіть деякі слова, які, здається, вжиті не зовсім доречно». Чи можна так читати Божі слова? (Ні.) Таке читання було б спотвореним, і ти ніколи не здобудеш істини. Ти маєш навчитися читати між рядками Божих слів, щоб побачити, чого Бог вимагає від тебе і яка істина міститься в цих словах, – ось це буде розумно. Ти навіть не знаєш, як на це дивитися, і цілий день повторюєш: «Чому Божі слова – це навіть не твори? Божі слова мають бути як промови, і Бог має говорити відточеною мовою». Я так не роблю. Це було б так виснажливо, і ви втомилися б слухати, і той, хто говорить, теж втомився б. Подумайте, як Бог говорив на небі, говорив до Йова, говорив до Петра, говорив до Мойсея та Йони – хіба Божі слова не були простими й зрозумілими? Ви зовсім не бачите, наскільки вони надзвичайні, абстрактні чи величні, або наскільки строгі їхні формулювання. Подивіться, коли сатана спокушав Йова, Бог сказав сатані: «Чи зауважив ти слугу Мого Йова, що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка, який боїться Бога й уникає зла?» (Йов 1:8), і «Ось він у твоїй руці, але життя його бережи!» (Йов 2:6). Божі слова були і простими, і лаконічними, і пояснювали справу дуже чітко. Це Божий характер і Божа сутність. Бог не вдається до навмисних хитромудрих слів, і Його велич, надзвичайність, поважність, влада й сила не є вдаваними. Чому Я кажу, що вони не вдавані? Коли Він говорить до людини, Він не вдає з Себе когось, не маскується під величний образ і не говорить того, чого люди не можуть зрозуміти, – так робить сатана, а Бог так не робить, – і оскільки Бог це говорить, Він зробить так, щоб ти це зрозумів. Якщо ти дитина, Він говоритиме до тебе словами, які можуть зрозуміти діти. Якщо ти літня людина, Він говоритиме до тебе мовою літніх людей. Якщо ти чоловік, Він говоритиме до тебе мовою, якою звикли користуватися чоловіки. Якщо ти розбещена людська істота, Він говоритиме до тебе у спосіб і зі структурою мови, які можуть зрозуміти розбещені люди. Бог говорить багатьма способами. Іноді Він жартує, іноді висловлюється з іронією, часом – із сарказмом, а часом – аналізує; іноді Він буває суворішим, іноді лагіднішим; іноді Він змушує тебе розчулитися, а іноді втішає після того, як обтинає… Уся ця робота, яку виконує Бог, і ці істини, які Він виражає, не є непорушними, вони плинні. Бог – це джерело живої води, і джерело істини – це Бог. Що б Бог не говорив, це добре, у цьому є істина, і неважливо, у який спосіб Він це говорить. Якщо хтось завжди має уявлення щодо способів мовлення Бога, структури Його мови тощо, і постійно проникливо спостерігає за ними й сумнівається в них, і завжди засмучується через це й думає: «Той бог, у якого я вірю, насправді не схожий на бога, чому він такий? Тому я не хочу його приймати, було б надто соромно, якби я його прийняв, краще я віритиму в такого-то й такого-то», – що це за людина? (Маловір.) Це маловір. Які люди становлять більшість маловірів? Люди, яким бракує духовного розуміння. Коли люди, яким бракує духовного розуміння, читають Божі слова, вони пильно й проникливо за ними спостерігають, у результаті чого однаково не можуть до кінця їх збагнути, тому вони дивуються: «Оскільки це істинний шлях, чи можливо насправді здобути благословення, вірячи так? Так багато людей вірить. Якщо я не віритиму, хіба я не потраплю в пекло?» Вони навіть плекають дріб’язкові хитрощі. Вони не цікавляться: «Кажуть, у Божих словах є істина, то що таке істина? Чому я її не бачив? Треба почитати й послухати!» Одного дня вони нарешті «розуміють те, що чують» і думають: «Те, що розкривають ці слова, – це справжня ситуація, це істина. Але мова надто звичайна й буденна, вона дуже проста, і, можливо, інтелігенція може нею зневажати й дискримінувати її, і вважати її найзвичайнісінькою розмовою, а деякі слова навіть прозаїчні, а деякі слова, якими гребували б користуватися високоосвічені інтелектуали в наукових колах, насправді виходять з уст бога – це так незбагненно, і так не має бути, чи не так?» Які наслідки цього постійного проникливого спостереження? Ти відчуєш, що кращий за Бога, і що Бог має вірити в тебе й звеличувати тебе. Хіба це не проблема? Це люди, яким бракує духовного розуміння. Їхнє ставлення до Бога – це завжди протистояти Йому й проникливо спостерігати за Ним. Проникливо спостерігаючи за Богом, вони водночас опираються Йому, а опираючись Йому, вони водночас думають: «Краще б ти не був богом, бо ти такий незначний, ти не схожий на бога. Якби ти був богом, мені було б неспокійно. Якщо я зневажатиму тебе й проникливо спостерігатиму за тобою, аналізуючи тебе доти, доки ти не перестанеш бути богом, і ніхто в тебе не віритиме, тоді я буду щасливий, і якщо я знайду великого бога, щоб вірити в нього, я відчую спокій». Такі люди – маловіри. Більшості маловірів бракує духовного розуміння. Вони ніколи не зрозуміють ці найзвичайнісінькі висловлювання Бога й не здобудуть із них істини. Вони лише проникливо спостерігають за ними знову й знову, не лише не здобуваючи істини, а й руйнуючи важливу справу власного спасіння, а також викриваючи й відсіюючи себе. На цьому закінчимо сьогоднішню бесіду. (Дякуємо Богові!) До побачення!

17 січня 2020 року

Примітка:

a «Лао» та «сяо» – це префікси, що додаються перед прізвищами в китайській мові як форма звертання, яка виражає відчуття фамільярності чи невимушеності, спільне для мовця та слухача.