Додаток. Розвінчання хибного розуміння людей про поводження із церквою в Канаді

Минулого разу, коли ми збиралися разом, сталося щось незвичайне. Що це було? (Йшлося про справу канадської церкви.) Це сталося місяць тому. У вас ще свіжі спогади про це? (Так.) Чи сильно вас схвилювала ця справа? (Так.) Коли в певних церквах або з деякими людьми виникають проблеми, Я ухвалюю рішення на основі обставин і чиню з ними відповідно до принципів. В основному так і було, коли Я розбирався зі справою канадської церкви. Тож скажіть Мені, чому Я вчинив у цій справі саме так, коли в канадській церкві з’явився антихрист і вводив людей в оману? Які ваші думки щодо цього? Мабуть, це налякало деяких людей. Чому це їх налякало? Дехто каже: «Із ними повелися так жорстоко. Хіба проблема була настільки серйозною? Як можна було так повестися? Чи відповідало це принципам? Хіба це не було зроблено через миттєву примху? Якими будуть наслідки такого поводження? Хіба те, що зробили ті люди, було справді настільки серйозним? Судячи з того, що там питали в людей, з їхнього ставлення, заяв та інформації, почутої від них, здається, з ними не варто було поводитися так жорстоко, чи не так?». Ось як думають деякі люди. Є й інші, які кажуть: «Можливо, для такого поводження в Бога були Свої причини та думки». Що ж це за думки? Чи був якийсь початковий намір або причина так поводитися в цій справі? Чи було обґрунтовано так поводитися з тими людьми? (Так.) Ви всі кажете, що це було обґрунтовано, тож сьогодні обговорімо цю справу й подивімося, чому саме таке поводження було обґрунтованим, що саме ви думаєте про цю справу, який вплив вона матиме на вас у майбутньому, чи правильні ваші думки про неї, чи помилкові, і чи є в них щось хибне або перекручене. Якщо ви завжди стримуєтеся, прикушуєте язика й не висловлюєтеся, завжди відчуваєте ворожість, то проблеми ніколи не будуть розв’язані в найкращий спосіб, і саме тому ми мусимо досягти консенсусу. Які принципи досягнення консенсусу? Якщо ви не можете прийняти це рішення, яке Я ухвалив, і у вас є щодо нього думки й уявлення, ви опираєтеся йому й навіть затаюєте непорозуміння щодо нього, і виникають питання або погані думки, то що нам тоді робити? Нам слід обговорити цю справу. Якщо в нас різні думки, то між нами немає консенсусу. Як же нам тоді досягти консенсусу? Чи годиться шукати спільну мову, зберігаючи при цьому розбіжності? Якщо ми вирішимо будь-які розбіжності шляхом компромісу, якщо Я трохи поступлюся, і ви трохи поступитеся, чи буде це добре? Очевидно, що ні. Це не шлях до досягнення сумісності. Отже, якщо ми хочемо дійти згоди і єдиного розуміння та рішення в цій справі, як це зробити? Ви мусите шукати істину, прагнути істини й прагнути зрозуміти істину, і Мені необхідно пояснити всім усю історію і все прояснити. Ніхто не має затаювати в серці жодних непорозумінь щодо цього. Так ми дійдемо єдиного погляду на цю справу, і тоді її буде закінчено. Якщо в майбутньому Я зіткнуся з подібною справою, Я можу повестися так само, або, можливо, Я не поведуся так, а натомість використаю якийсь інший спосіб. Отже, що ви маєте здобути із цієї справи? (Ми маємо навчитися шукати істину й зрозуміти, чому Бог так повівся в цій справі.) Ви згадали два аспекти, чудово. Є ще щось? (Ми маємо прагнути зрозуміти принципи Божих дій, щоб не образити Божий характер. Це для нас попередження.) Це ще один аспект.

Щоб чітко пояснити ситуацію з канадською церквою, ми мусимо почати із самого початку. Із чого нам почати? Почнемо з того часу, коли ці люди покинули Китай. Чи не надто це здалека? Ви можете подумати, що це смішно, але насправді тут немає нічого смішного. Чи це зведення старих рахунків? Ні. Коли ви почуєте, як Я пояснюю Свої причини, ви зрозумієте, чому Я починаю саме звідти. Залишимо осторонь питання, чи кожен, хто їде за кордон, приїжджає з дорученням, місією та зобов’язанням, і почнемо з менш значного питання: чи випадково кожна людина може виїхати з Китаю? (Ні.) Це не випадковість. Відтоді, як ти вирішив і захотів виїхати з Китаю, щоб виконувати свій обов’язок, і до твого прибуття за кордон, протягом усього цього процесу, крім твоєї співпраці, скажи Мені, хто визначає, чи зможеш ти безперешкодно виїхати з Китаю? (Бог.) Правильно. Це не визначається ні тим, які в тебе соціальні зв’язки, ні тим, скільки в тебе грошей, ні тим, чи дотримався ти всіх формальностей, – усі, хто приїжджає за кордон, мусять мати спільне розуміння та досвід. Що вони всі переживають? Бог володарює над тим, чи зможе хтось безперешкодно виїхати з Китаю; це не має нічого спільного з тим, наскільки вони здібні або чи мають вони якусь велику здатність. Це не переїзд з однієї провінції в іншу в межах країни; це виїзд зі своєї країни, і це вимагає багатьох складних формальностей. Особливо в наш час, коли великий червоний дракон шалено гнобить і переслідує віруючих, пильно стежачи за кожним із них, владнати формальності для виїзду з Китаю не так легко. Тому те, що ці люди змогли безперешкодно прибути за кордон, було повністю під Божим володарюванням і свідчить про Божу всемогутність. Хто може виїхати з Китаю, чи будуть формальності владнані безперешкодно чи ні, і скільки часу це займе – усе це визначається Богом, і саме Божа рука все це влаштовує та впорядковує. Ти не можеш у це не вірити, і так само не можеш цього не визнавати – такі факти. Справа вирішується завдяки співпраці людей і Божому володарюванню. Якби ми мали дати визначення твоєму виїзду з Китаю, то хто цьому сприяв? (Бог.) Це зробив Бог. Людям немає чим хвалитися, натомість вони мають дякувати Богові. Отже, що ти маєш робити? (Докладати зусиль до виконання свого обов’язку.) Ти маєш докладати зусиль до виконання свого обов’язку й виконувати його зосереджено. Дивлячись на це всебічно, чи можемо ми зробити остаточний висновок і сказати, що твій виїзд із Китаю для виконання обов’язку відбувся завдяки Божим влаштуванням і керівництву, а не твоїй власній здатності? (Так, можемо.) Дехто каже: «Як це не завдяки моїй здатності? Хоча в мене й було Боже керівництво, але якби Бог мене не вів, виїхати з Китаю однаково не було б важко, оскільки я аспірант із кваліфікацією TEM8 з англійської, і скласти іспит TOEFL не було б проблемою». Дуже мало людей перебуває в такому становищі. Наприклад, деякі люди багаті й можуть емігрувати за інвесторською візою, але такі випадки вкрай рідкісні. Отже, чи відбувається виїзд цих людей із Китаю під Божим володарюванням і з Його дозволу? Так. Ми не будемо вдаватися в окремі ситуації; ми просто поговоримо про тих, хто може виїхати з Китаю і пізніше щиро виконує свій обов’язок. Це не походить повністю з їхніх власних намірів. Один аспект твого виїзду з Китаю полягає в тому, що в тебе є місія, а інший – у тому, що ти покинув Китай під Божим керівництвом. Із цього погляду, задля чого ти покинув Китай? (Щоб виконувати свій обов’язок.) Незалежно від того, скільки часу займає завершення процедур на ранніх етапах, скільки ти присвячуєш або як Бог володарює над справою, у будь-якому разі, оскільки ти можеш виїхати з Китаю і виконувати свій обов’язок у Божому домі, ми можемо з упевненістю сказати, що в тебе є місія за кордоном. Ти несеш відповідальність і важку ношу, і твоя мета приїзду за кордон має бути дуже чіткою. По-перше, ти емігрував не для того, щоб насолоджуватися життям; по-друге, ти приїхав за кордон не в пошуках засобів до існування; по-третє, ти приїхав за кордон не в пошуках іншого способу життя; і по-четверте, ти приїхав за кордон не для того, щоб жити хорошим життям. Хіба не так? Ти приїхав за кордон не для того, щоб прагнути до світу; ти приїхав із місією та з Божим дорученням виконувати свій обов’язок. З огляду на це, що має бути твоїм головним пріоритетом після приїзду за кордон? (Виконувати свій обов’язок.) Твій головний пріоритет – прийти до Божого дому й знайти своє місце, а також виконувати свій обов’язок ґрунтовно й порядно відповідно до влаштувань Божого дому. Хіба не так? (Так.) Правильно. Крім того, ти приїхав за кордон не тому, що хтось тобі погрожував або викрав тебе, – ти приїхав добровільно. Із якого боку не дивись, ти приїхав за кордон, тому ти маєш виконувати свій обов’язок. Це правильно, чи не так? Чи це висока вимога до людей? (Ні.) Це не висока вимога й не надмірна вимога. Вона не є безпідставною. Тепер, виходячи з того, що Я щойно сказав, як слід ставитися до свого обов’’язку і як слід виконувати свій обов’язок, щоб виправдати доручення, яке Бог тобі дав? Чи маєш ти думати про ці речі? Перше, що ти маєш зробити, – це подумати: «Я вже не звичайна людина, тепер на моїх плечах лежить ноша. Яка ноша? Це доручення, ноша, яку дав мені Бог. Бог привів мене за кордон, і я маю виконувати зобов’язання й повинності, які має виконувати створена істота в поширенні Божого Євангелія, – це мій обов’язок. По-перше, я маю подумати, який обов’язок я можу виконувати, а по-друге, я маю подумати, як добре виконувати цей обов’язок, щоб не виявитися негідним Божого володарювання наді мною та Його влаштувань для мене». Хіба не так слід думати? Чи не занадто так думати? Чи є таке мислення хибним? Ні; це те, про що має думати людина з розумом, людськістю і совістю. Якщо дехто каже: «Після прибуття за кордон я виявив, що все не так, як я думав, і я шкодую, що приїхав», – то що це за люди? Такі люди не мають людськості, і вони зрадили віру. Однак більшість людей, які приїжджають за кордон, готові присвятити себе виконанню свого обов’язку. Досить про це. Тепер пов’яжімо це зі справою канадської церкви. Люди в канадській церкві не є винятком. Чи випадково вони поїхали до Канади? Не випадково, це було неминуче. Чому Я кажу, що це було неминуче? Я кажу це тому, що Бог давно визначив, які люди поїдуть до якої країни, і це «неминуче» було під владою Бога. Коли Бог володарює над тим, що ти поїдеш до якоїсь країни, то так і стається. Люди в канадській церкві також мали місію і приїхали за кордон за Божим володарюванням і влаштуванням. Бог привів їх до Канади, і, виходячи з їхніх відповідних талантів, професійних навичок, сильних сторін тощо, церква призначила їх на різні робочі посади й дозволила їм виконувати свій обов’язок. Із самого початку вони виконували свій обов’язок дещо негнучко. Під «негнучко» Я не маю на увазі, що вони були тупими й повільними, а радше те, що, хоча більшість із них і приїхала виконувати свій обов’язок, вони не прагнули до істини. Чому Я кажу, що вони не прагнули до істини? Коли вони стикалися з проблемами, вони не шукали істини й не шукали принципів у своїх діях. Іноді, коли Вишнє давало їм якісь влаштування або казало щось зробити, вони не виявляли готовності, – ось із таким ставленням вони виконували свій обов’язок. Вони продовжували в такому недбалому дусі, і виконання їхнього обов’язку стало огидним, повним безладом. Нічого хорошого не було ні в церковному житті цих людей, ні в їхньому житті-входженні, результати виконання їхнього обов’язку були поганими, у їхній бесіді про істину не було реальності, і вони зовсім не вміли розрізняти неправдивих лідерів та антихристів – нічого хорошого не було ні в чому, що вони робили. Із часом з’явився антихрист на ім’я Янь, і вони стали з цим антихристом одним цілим. Що означає «стали одним цілим»? Цей антихрист був просто молодим чоловіком 26 років, який працював у церкві два з половиною роки. За цей час він привабив багатьох сестер, можливо, аж десятьох. Деякі з них йому сподобалися, а деякі ні, і їх він ігнорував, проте всі ці люди обожнювали цього антихриста. Два з половиною роки тому люди в канадській церкві не дуже добре виконували свій обов’язок і перебували в стані мертвотного заціпеніння. Яку б роботу їм не доручало Вишнє, вони ставилися до неї недбало й не виявляли готовності, і доводилося докладати багато зусиль, щоб робота була виконана. Після того, як Вишнє їх обітнуло, вони занепали духом, впали в пригнічений настрій, рідко спілкувалися з Вишнім, і їхнє ставлення до роботи також стало дуже зневіреним. Після того як антихрист на ім’я Янь став лідером, їхня ситуація з кожним днем погіршувалася, і більшість із них просто жила абияк. Чому стало можливим, що вони дійшли до такого стану – жити абияк? Із чим це було пов’язано? Об’єктивна причина могла бути пов’язана з лідерами. У них не було хороших лідерів, жоден із їхніх лідерів не прагнув до істини, а натомість налагоджував міжособистісні стосунки й займався криводушними справами. А яка була суб’єктивна причина? Жоден із них не прагнув до істини. Чи легко групі людей, які не прагнуть до істини, виконувати свій обов’язок вірно й так, щоб це відповідало стандарту? (Ні.) Однак, чи легко групі людей, які просто не прагнуть до істини, і деяким маловірам займатися криводушними справами, бути недбалими й протистояти Вишньому? (Так.) І чи легко такій групі людей скотитися вниз і стати розбещеними, як невіруючі? Це так легко, і це був шлях, яким вони йшли. Під приводом виконання свого обов’язку вони їли їжу Божого дому, жили в помешканнях, що належали Божому дому, і Божий дім їх утримував. Вони обманом отримували їжу й пиття від Божого дому, але однаково сподівалися ввійти в Царство Небесне й отримати винагороди – ось так вони жили, покладаючись на обман. Коли антихрист заважав церковній роботі, жоден із них не повідомив про жодну проблему Вишньому. Лише одна жінка повідомила про проблему неправдивому лідеру, і в результаті справа не була вирішена. Інші були сліпими, і коли бачили, як у церкві виникає стільки проблем, вони не повідомляли про них. У робочих влаштуваннях Божого дому чітко викладено принципи відсторонення лідерів і працівників, але ніхто не звертав на них уваги, а натомість просто жив абияк разом із тим антихристом. Серед цих маловірів були ті, хто вірив у Бога понад 20 років, з одного боку, і ті, хто вірив щонайменше п’ять років, з іншого, і ніхто не повідомляв про ці проблеми. Але що було гірше? Було багато жінок, лідерок команд і заступниць лідерів команд, які фліртували з цим антихристом, і вони змагалися між собою за його увагу. Коли чоловік і жінка починають зустрічатися, дорослі та літні люди легко це помічають із першого погляду. Усі люди чутливі до питання стосунків між чоловіками й жінками, і вони можуть зрозуміти, що відбувається, лише з одного погляду. Однак ніхто про це не повідомив, ніхто не встав, щоб докорити або розвінчати їх, і ніхто не зміг їх розпізнати. Чи хтось виступив уперед і, побачивши, що це банда на чолі з цим антихристом, сказав собі: «Я не можу йти за вами. Я мушу повідомити про це вищому керівництву й домогтися вашого відсторонення або ж організувати братів і сестер із почуттям справедливості, щоб вас усунути»? Ні, ніхто цього не зробив. Ніхто не повідомив про це аж до моменту, коли ця справа була розкрита. Що це були за люди? Чи були вони справжніми віруючими в Бога? Чи були вони тими, хто прагне до істини? (Ні.) Щоб така важлива подія сталася прямо в них під носом, а вони й не помітили, – чи могли ці люди, які не прагнули до істини, добре виконувати свій обов’язок? Яким було їхнє ставлення до свого обов’язку? Очевидно, вони були просто дармоїдами, які день у день жили чужим коштом. Вони вірили, що можуть легко жити абияк у Божому домі, що ніхто не має казати ані слова, якщо помітить проблему, ніхто не має нікого ображати, і що якщо вони образять «начальника», то це буде жахливо, і наслідки для них будуть поганими. Якщо ти боїшся ображати людей і не наважуєшся на це, то чи наважуєшся ти образити Бога? Чи будуть для тебе хороші наслідки, якщо ти образиш Бога? Як Бог із тобою обійдеться? Хіба не буде наслідків? (Будуть.) Наслідки будуть. Те, що вони боялися когось образити, звісно, не було головним фактором. Головним фактором було те, що вони були нечестивими людьми, які не люблять істину. Крім того, що вони не прагнули до істини, вони ще й робили багато дурниць. У канадській церкві було небагато людей, але в них було багато диких амбіцій. Виконання їхніх обов’язків явно не давало результату, але вони однаково хотіли розширити сферу своєї роботи й клопоталися купівлею нерухомості, але в підсумку даремно заплатили за неї завдаток. Тепер більшість цих людей ізольовано. Скажіть Мені, що це за шайка людей? Хіба це не зграя звірів і негідників? Очевидно, вони ніщо, і все ж вони так марнували приношення. Ніхто не захищав інтереси Божого дому, ні в кого не було почуття справедливості – це просто зграя демонів! Це справді обурює!

У канадській церкві було небагато людей, лише кілька сотень. Вони не докладали особливих зусиль до виконання свого обов’язку, нехтували ним і створювали угруповання, усі просто жили абияк. Хіба це не обурює? Вони працювали неефективно й не досягали жодного прогресу, усі плели інтриги одне проти одного й не співпрацювали гармонійно. Лідери займалися криводушними справами з певними іншими людьми, і ні в кого не було почуття терміновості, ніхто через це не гнівався й не сумував. Ніхто не молився про цю справу, не звертався доВишнього й не просив у Нього допомоги. Ніхто цього не робив, і ніхто не виступив уперед, щоб сказати: «Неправильно, що ми так виконуємо свій обов’язок. Цей обов’язок, який ми виконуємо, – це наше доручення від Бога, і ми не можемо підвести Бога!». Їм нічого не бракувало, у них було достатньо людей, достатньо обладнання. Чого їм бракувало? Їм бракувало хороших людей. Ніхто не переймався ношею за церковну роботу, ніхто не міг захистити роботу Божого дому, виступити вперед і висловитися або бесідувати про істину щодо розпізнання, щоб усі могли піднятися, розпізнати й розвінчати неправдивих лідерів та антихристів; ніхто цього не робив. Чи було це тому, що ці негідники були сліпими й не бачили, що відбувається, чи тому, що їм бракувало рівня й вони були розгублені через свій похилий вік? (Ні те, ні інше.) Ні те, ні інше. То яка ж була справжня ситуація? Вони всі були разом з антихристом, усі захищали одне одного й підлизувалися одне до одного, ніхто нікого не розвінчував, усі просто збиралися в тому лігві демонів. Чи думали вони коли-небудь про свій обов’язок або Боже доручення? (Ні.) Вони хотіли просто так жити абияк, не відчуваючи жодних докорів сумління. Що це за явище, коли вони не відчували докорів сумління? Це означає, що Святий Дух не працював над ними, і Бог їх покинув. Є ще одне пояснення того, що Бог їх покинув: через їхнє ставлення до свого обов’язку, до істини й Бога, а також через їхні думки Бог відчув до них огиду, і вони більше не заслуговували на виконання цього обов’язку. Ось чому в них не було видно ні докорів, ні дисципліни, ні пробудження совісті, не кажучи вже про те, щоб вони отримували якесь просвітлення чи освітлення, якесь обтинання, якийсь суд чи кару. Ці речі не мали до них стосунку, вони всі були занімілими й нічим не відрізнялися від дияволів. Вони роками слухали проповіді в Божому домі, а також слухали проповіді про розпізнання антихристів і проповіді про те, як виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту, але чи шукали й приймали вони істину протягом цього часу? Чи розпізнавали вони антихристів? Чи проводили вони якісь дебати щодо різних проявів антихристів? Ні. Якби вони справді це робили, то, безумовно, знайшлася б меншість людей, які могли б піднятися, викрити антихриста й повідомити про нього, і справи не зайшли б так далеко. Вони були просто зграєю безтолкових і нікчемних людей! Відповідно до їхньої реальної ситуації, їхньої поведінки та характеристики, даної їм, Я на певний час відправив їх до групи Б для ізоляції та роздумів. Чи було надмірним із Мого боку так повестися в цій справі? (Ні.) Ні, зовсім не надмірним. А якщо це не було надмірним, то чи не можна вважати це цілком доречним? Це було зроблено, щоб дати їм шанс. Який шанс? Якщо в них справді є трохи людськості й совісті, якщо вони можуть покаятися й змінити поведінку, то в них буде шанс повернутися до церкви; якщо в них немає навіть бажання каятися, то вони просто залишаться в ізоляції до кінця свого життя і навіть будуть вичищені церквою. Ось так. Їх не вичистили одразу, щоб дати їм шанс покаятися. Вони можуть сказати: «Ми зробили цю погану річ, а Ти розгнівався й ізолював нас. Тож хоча раніше ми й не мали жодних досягнень, виконуючи свій обов’язок, ми, безумовно, постраждали за це. Чому Ти цього не бачиш?», – але насправді їхня ізоляція свідчить про достатню поблажливість, і, відповідно до їхніх дій і поведінки, їх слід було вичистити. Подивіться на це їхнє ставлення – вони в такій небезпеці! Отже, як слід поводитися в цій справі? Я мушу розділити Свій підхід на два етапи: перший етап – ізолювати їх, а другий етап – повестися з ними так, як Я вважатиму за потрібне, виходячи з їхньої ситуації під час періоду ізоляції та їхньої індивідуальної поведінки, і вирішити, чи залишити їх у церкві, чи вичистити. Хіба це не свідчить про достатню поблажливість до них?

Ті люди в канадській церкві скоїли стільки поганого, що, зважаючи на їхню поведінку, ізолювати їх було великою поблажливістю, то чому ж у декого досі є власні думки щодо того, як із цією справою вчинили? Дехто каже: «Можливо, Ти й правильно так учинив у цій справі, але все ж є невелика проблема. Ті люди в канадській церкві самі на себе це накликали й отримали те, на що заслуговували, але, вчинивши так, хіба Ти караєш їх суворо не для того, щоб дати урок іншим?». Це правильне розуміння? (Ні.) Я чув, як дехто казав: «Так і треба було вчинити. Їх слід суворо покарати, щоб дати іншим урок, показово провчити, щоб застерегти інших і показати силу, щоб дати іншим сигнал». Хіба не так сказав би невіруючий? Це погляд невіруючого. Можливо, ви ще не здатні побачити сутність цієї проблеми наскрізь, і саме тому ви досі можете висловлювати погляд невіруючого. Хіба ви не вважаєте, що казати таке трохи огидно? Якщо ви використовуєте такі слова для пояснення цієї справи, то ви говорите не по суті, і все насправді не так. Отже, як би ви описали те, як Я вчинив у цій справі? (Ти вчинив відповідно до принципів.) Правильно, Я вчинив відповідно до принципів; це практичні слова. А що ще? Хіба вони не самі на себе це накликали? (Так.) А як це описати найпростіше? (Вони дістали по заслузі.) Правильно, виходячи з того, як вони поводилися, вони дістали по заслузі й самі на себе це накликали. Бог діє згідно з істинами-принципами; Він відплачує людям відповідно до їхньої поведінки. Крім того, люди мають відповідати за свої вчинки, і коли вони роблять щось неправильне, їх слід карати – це доречно. Бог відплачує людям відповідно до їхньої поведінки; це відплата тим людям у канадській церкві, і, висловлюючись сучасною мовою, з ними вчинили відповідно до принципів. Скажіть Мені, що з того, що Я розвінчав про них, не є фактом? Які з Моїх аналізів і визначень цих справ, яка з Моїх характеристик щодо них не є фактами? Усе це факти. Тому вони отримують відплату згідно із цими проявами та своїми вчинками й поведінкою – що в цьому поганого? Отже, показувати силу, щоб дати іншим сигнал, суворо карати людей, щоб дати іншим урок, і показово провчати людей, щоб застерегти інших – хіба природа цих дій така сама, як те, як Я вчинив із канадською церквою? (Ні.) То навіщо суворо карати людей, щоб дати іншим урок? Яка природа цього? Суворо карати людей, щоб дати іншим урок, показати силу, щоб дати іншим сигнал, і показово провчати людей, щоб застерегти інших – природа цих трьох дій в основному однакова. Яка ця природа? Це вчинок правителя або могутньої людини, яка в певній ситуації робить те, що, на її думку, необхідно для встановлення її влади, і використовує це для залякування інших. Це називається суворо карати людей, щоб дати іншим урок. Якою була б мета таких їхніх дій? Вона полягала б у тому, щоб змусити інших слухатися, боятися їх і відчувати себе заляканими ними, не робити нічого імпульсивного перед ними й не робити перед ними того, що їм заманеться. Чи відповідало б це принципам? (Ні.) Чому говориться, що це не відповідало б принципам? У правителя була б своя мотивація діяти, і його мотивація полягала б у тому, щоб зміцнити свій режим і захистити свою владу. Він хотів би роздути цю справу, і це було б природою його вчинку. Питання поводження з канадською церквою ґрунтувалося на істинах-принципах, а не на сатанинських філософіях невіруючих. Антихрист уводив людей в оману, переривав церковну роботу й заважав їй, перевернув церкву догори дном, а більшість людей однаково виступала на його захист – природа їхніх дій справді така огидна! Якщо вони й далі збираються безцільно плисти за течією, їм було б краще покинути церкву й жити своїм життям. Принаймні тоді ресурси Божого дому не були б змарновані, і це було б добре. Але чи вони це зробили? Їхня совість не мала цього усвідомлення, і вони марнували фінансові та матеріальні ресурси Божого дому, не докладали зусиль до виконання свого обов’язку, й були в змові з антихристом, і коїли зло разом із ним – природа цих дій така серйозна! Божий дім так із ними учинив, щоб змусити їх розмірковувати над собою та пізнати себе, щоб вони усвідомили необхідність змінити поведінку й покаятися, і це їм на користь. Якби з ними так не вчинили, то, можливо, через рік вони всі зрадили б Бога й повернулися у світ. На щастя, їх вчасно ізолювали й вирішили з ними питання, і це завадило ще більшій кількості людей коїти зло й завадило церковній роботі зазнати ще більших втрат. Цими діями їх спасають чи відсіюють? (Їх спасають.) Насправді їх спасають. Це було зроблено, щоб допомогти їм, застерегти їх, подати їм тривожний сигнал, сказати їм, що їм не годилося так чинити, що якби вони так і продовжували, то пішли б на загибель і загинули б і втратили б будь-яку надію на здобуття спасіння. Якщо вони зможуть це збагнути, то в них ще є надія. Якщо вони не зможуть збагнути навіть цього й продовжуватимуть бути зневіреними, вироджуватися й упадати у відчай, протистояти Вишньому й виплескувати свої уявлення в негативному настрої, то в них будуть проблеми. Чого ви їм бажаєте? (Щоб вони покаялися.) Ви всі бажаєте, щоб у них усе було добре й щоб вони покаялися. А чого Я їм бажаю? Хіба Я бажаю, щоб вони не каялися, щоб Я міг очистити церкву від них усіх, щоб там було краще без цих людей? Хіба цього Я хочу? (Ні.) Ні, не цього Я хочу. Я бажаю, щоб у них усе було добре й щоб вони покаялися, щоб після покаяння вони повернулися в Божий дім і більше не виконували свій обов’язок так, як раніше. Як там говориться в тому вірші? «Нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках» (Йона 3:8). Що стосується них, то якщо вони зможуть досягти такого результату, це стане для них спогадом, який ніколи не зітреться, доки вони живі, і надзвичайним переживанням, це стане чудовою подією. Це залежить від того, до чого кожен із них прагне.

Після того як було розглянуто справу з антихристом у канадській церкві, деякі люди подумали: «Ці люди багато років виконували свій обов’язок, і все ж через те, що з’явився антихрист і спричинив завади, їх ізолювали». У них виникає почуття кризи, і вони думають: «О, я вперше бачу, як Бог гнівається й проклинає людей. Не пощадили навіть спільників, поплічників і послідовників антихриста. Бог справді не зважає ні на чиї почуття! Зазвичай часто кажуть, що Бог любить людину й милує її, але цього разу Його гнів справді нестерпний!». У їхніх серцях починається неспокій. Скажіть Мені, чи правильно людям так думати? (Ні.) Чому ні? Як людям слід ставитися до цієї справи? Скільки років ви слухаєте проповіді? Хіба не щонайменше п’ять років? І хіба нам не слід бути в змозі дійти консенсусу в багатьох справах, особливо в певних справах, де принципи відносно ясні? (Так.) Що означає «консенсус»? Це означає своєрідне мовчазне розуміння. Я роблю щось, не кажучи вам причини, а ви прекрасно знаєте чому, ви здатні це зрозуміти, прийняти й збагнути з позитивного боку – ось що означає мати мовчазне розуміння. Як виникає це мовчазне розуміння? Скажімо, ви прослухали багато проповідей, досягли певного рівня розуміння істини, і ми краще пізнали одне одного. Я багато чого вам пояснив і розповів про Мої погляди, Мої ідеї, Мої принципи дій, а також про те, що вам потрібно зрозуміти й зробити. Я розповів вам усе це й те, які в Мене погляди, а ви потім прийняли Мої погляди й ставилися до речей, свого обов’язку, віри, життя та інших людей відповідно до Моїх поглядів. Хіба мовчазне розуміння між нами тоді не ставатиме дедалі міцнішим? (Так.) Отже, чи досягли ми такого мовчазного розуміння стосовно того, як було вирішено справу з канадською церквою? Якби Я не пояснив цю справу так, як Я це роблю, то чим би було наше мовчазне розуміння? «Суворо карати людей, щоб дати іншим урок» і «показово провчати людей, щоб застерігати інших» – це наше мовчазне розуміння? (Ні.) Ці люди слухали проповіді багато років, то як Мої дії могли викликати в них таку реакцію? Скажіть Мені, як Я почувався, коли чую, як вони висловлюють такі погляди? Це змусило Мене відчути, наскільки трагічно, що люди могли таке казати! Я питаю тебе, чи мав Я так почуватися? (Так.) Чому ти так кажеш? Річ у тім, що таке твердження, такий погляд, таке розуміння й таке сприйняття не мало б існувати чи з’являтися. Тепер вони з’явилися й виявилися зовсім не такими, як Я очікував. Вони настільки далекі від Моєї оцінки й очікувань, що Мені соромно за цю справу! Хтось скаже: «Хіба це так серйозно? Хіба Ти просто не перебільшуєш?». Дозвольте Мені зауважити вам, це не величезна справа, але й не дрібниця. Відтоді як ти починаєш вірити в Бога, коли ти визнаєш, що Бог – твій Бог і твій Господь, коли ти хочеш їсти й пити Божі слова, слідувати за Богом, приймати Його влаштування та облаштування й коритися всьому, що Бог від тебе вимагає, – від того дня ти встановлюєш стосунки з Богом. Щойно ти встановив ці стосунки, між тобою й Богом виникає найважливіша проблема. Що це за проблема? Вона ось у чому: якщо ти не можеш прийняти Божі дії та поведінку, якщо ти не можеш зрозуміти їх і не можеш виявляти ініціативи, щоб шукати й збагнути це, то твої стосунки з Богом щомиті перебуватимуть у стані кризи. І що означає цей стан кризи? Скільки б Божих слів ти не їв і не пив, як би ти не планував коритися Богові, доки цей стан кризи існує хоча б один день, то саме твоє бажання слідувати за Богом і прийняти Боже спасіння може зазнати краху, зійти нанівець і стати просто фантазією. Чому Я так кажу? Доки твої стосунки з Богом не є нормальними й доки існує цей стан кризи, чи зможеш ти підтримувати нормальні стосунки з Богом? Тоді які стосунки в тебе будуть із Богом? Чи будуть це гармонійні стосунки? Родинні стосунки чи стосунки між колегами? Якими саме будуть ці стосунки? Доки твої стосунки з Богом перебувають у стані кризи, ти будеш здатний будь-де і будь-коли судити й неправильно розуміти Божі діяння та поведінку, і ти навіть будеш здатний протистояти тому й відмовлятися приймати те, що робить Бог. Хіба ти тоді не будеш у небезпеці? Як виникає ця небезпека? Вона виникає тому, що ти не знаєш Бога. Ми не будемо говорити з позитивного боку, а радше з негативного. Наприклад, ти завжди бачиш Бога певним чином і думаєш, що Бог – це цар на землі, найважливіший чиновник, верховна особа, яка володіє владою на землі. У твоїй уяві ти завжди вважаєш, що Бог – це хтось на такій посаді, і тому, виходячи з цього, з якої точки зору ти будеш дивитися на те, що Бог робить і говорить? Дозвольте Мені навести кілька прикладів, і тоді ви, можливо, зрозумієте, який погляд Я маю на увазі. У світі є такий вислів: «Бути поруч із царем так само небезпечно, як жити з тигром». Отже, чи є люди, які застосовують цей вислів до своїх стосунків із Богом? (Так.) Є такі люди, і багато людей мають такий погляд на Бога. Потім є вислів, який ми згадували раніше: «Показово провчити людей, щоб застерегти інших». Хіба це також не виставляє Бога царем на землі або кимось із впливом і статусом? (Так, виставляє.) Вони мають таке розуміння Бога, бо мають на Нього такий погляд. Це зумовлено їхніми стосунками з Богом: оскільки вони бачать Його в такому світлі й так розуміють Його ідентичність і статус, то й ставляться до Нього, як до світської високопосадової особи. І це цілком закономірно. Є ще один вислів: «Як можна терпіти, коли хтось зазіхає на твою сферу впливу?». Це спосіб описати мирських царів і людей зі статусом та впливом. Дехто з вас, можливо, знає або раніше спілкувався з такими людьми, і, можливо, ви також застосовуєте цей вислів до Бога. Тобто, коли Бог щось робить або говорить, ти можеш пов’язувати ці вислови з Ним і ставитися до Бога таким чином. Якщо ти ставишся до Бога таким чином і маєш такий погляд на Нього, то якими саме будуть твої стосунки з Богом? Вони будуть ворожими. Незалежно від того, наскільки ти захоплюєшся богом у своїй уяві й боїшся його, наскільки слухняним ти можеш бути й наскільки можеш йому упокорюватися, і незалежно від твого ставлення до нього, твої стосунки з Богом усе одно будуть ворожими. Можливо, ви думаєте, що, коли Я так говорю, Мої слова звучать трохи абстрактно, але якщо ви ретельно над ними поміркуєте, хіба ви не побачите, що все так і є? Щойно Я розібрався зі справою антихриста в канадській церкві, Я не пояснив вам усе ретельно й докладно, і Я не сказав вам причин, чому Я так учинив із тими людьми, і тому багато людей занепокоїлися своїми перспективами й долею. Звідки взялося це занепокоєння? Воно виникло через те, що люди неправильно розуміли Бога й не знали Бога, – ось у чому була першопричина! Якщо ваше розуміння Бога відповідає Божій сутності – наприклад, якщо твоє розуміння Божої праведності, влади й мудрості відповідає істині, – то незалежно від того, що робить Бог, навіть якщо ти не розумієш причин і не розумієш Божих намірів, чи будеш ти неправильно розуміти Бога? Ні, аж ніяк. Щойно Я розібрався з проблемою в канадській церкві, дехто сказав: «Так учинили, щоб зробити застереження на їхньому прикладі й налякати нас». У чому їхня проблема? Чи відповідає те, що вони сказали, істині? Чи свідчить це про правильне розуміння? (Ні.) Чому ні? Скажу вам щось надзвичайно просте: їхнє розуміння розходилося з реальною ситуацією, факти були не такими, і вони все неправильно зрозуміли. Хіба це не звучить просто? (Так.) То чому ви докладаєте таких великих зусиль, щоб пояснити це питання? Я ніколи так не думав і ніколи не хотів нікого лякати. Більшість людей протягом багатьох років постійно покращувала ефективність свого обов’язку, тож чи виконують вони тепер свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту? Ні, не виконують, але ці люди перебувають у процесі того, щоб відповідати стандарту у своєму обов’язку, і якщо є якісь незначні проблеми, то Я їх пропускаю. Під час цього процесу деякі люди можуть створювати завади, деякі можуть зволікати, або серед певних людей можуть виникати незначні проблеми, але загалом вони досить хороші. Однак є одна річ, яку ви не повинні забувати: ви прийшли виконувати свій обов’язок. Незалежно від того, як важко ви працюєте, скільки страждаєте чи скільки вас обтинають, ви повинні дякувати Богові. Бог дав вам цю можливість, щоб ви могли пережити всілякі різні ситуації й отримати всілякі особисті переживання. Це добре, і все це робиться для того, щоб ви могли зрозуміти істину. Тож про що ви турбуєтеся? Кого ви остерігаєтеся? Немає потреби бути такими. Просто нормально прагніть до істини, знайдіть своє правильне місце й добре виконуйте свій обов’язок і покладену на вас роботу, і цього достатньо. Від вас вимагається не так уже й багато.

Відтоді як у канадській церкві з’явився антихрист і почав створювати завади, і доки ті люди не дійшли до того стану, у якому вони перебувають сьогодні, як довго Я їх терпів? Я не був зовсім необізнаний із тим, що з ними відбувалося, Я довго це терпів. Скільки Я терпів? Довгий час вони не могли створити готових робіт, у їхній роботі не було прогресу, і ніхто з них не займався своїми належними справами; усі вони поводилися свавільно й необачно, розпусно й нестримано, і з ними давно слід було розібратися. Якщо ви також здатні бути свавільними, необачними й не займатися своїми належними справами, то не чекайте, поки Я розберуся з вами. Натомість проявіть ініціативу й звільніться; це було б гідніше. Чи було б це правильно? Ні, це також було б неправильно. Не думайте постійно про те, щоб піти, вам потрібно цілеспрямовано пустити тут коріння й добре виконувати свій обов’язок. Незалежно від того, чи можете ви добре виконувати свій обов’язок, принаймні вкладіть у нього душу й переконайтеся, що врешті-решт ви виконали всі свої завдання. Не будьте дезертиром. Деякі люди кажуть: «Мій рівень низький, я не дуже освічений і не маю таланту. У моїй вдачі є вади, і я завжди стикаюся з труднощами у своєму обов’язку. Що я робитиму, якщо не зможу добре виконувати свій обов’язок і мене відсторонять?». Чого ти боїшся? Хіба цю роботу можеш виконати ти один? Ти просто взяв на себе роль, тебе не просять брати на себе все. Просто візьми на себе те, що ти повинен робити, і цього достатньо. Хіба ти тоді не виконаєш свої обов’язки? Це так просто; чому ти завжди такий підозрілий? Ти боїшся, що листя, що падає, вдарить тебе по голові й розколе її, і ти насамперед думаєш про власні запасні плани – хіба це не нікчемно? Що означає «нікчемний»? Це означає не намагатися досягти прогресу, не бажати віддавати всього себе, завжди хотіти жити за чужий рахунок й насолоджуватися хорошими речами – такі люди – сміття. Деякі люди занадто дріб’язкові. Як ми можемо описати таких людей? (Вони надзвичайно дріб’язкові.) Надзвичайно дріб’язкова людина – це ница людина, і будь-яка ница людина може міряти характер джентльмена своїми власними ницими мірками й вважати інших такими ж егоїстичними й мерзенними, як і вона сама. Ці люди – нікчеми, і навіть якщо вони вірять у Бога, їм буде нелегко прийняти істину. Що змушує людину мати занадто мало віри? Це спричинено тим, що вона не розуміє істини. Якщо ти розумієш занадто мало істин, і твоє розуміння їх занадто поверхневе, і ти, як наслідок, не можеш зрозуміти кожну роботу, яку Бог виконує, усе, що Бог робить, і кожну вимогу, яку Бог має до тебе, якщо ти не можеш досягти цього розуміння, то в тебе виникнуть усілякі підозри, фантазії, непорозуміння й уявлення щодо Бога. Якщо твоє серце наповнене лише цим, чи можеш ти мати справжню віру в Бога? У вас немає справжньої віри в Бога, і саме тому ви завжди почуваєтеся неспокійно й турбуєтеся, не знаючи, коли вас можуть відсторонити. Ви боїтеся й думаєте: «Бог може прийти сюди в будь-який час, щоб провести перевірку». Просто розслабтеся. Доки ви добре виконуєте роботу, яку доручає вам Божий дім, то навіть якщо вам дещо бракує прагнення до істини та життя-входження, Я на це не зважатиму. Щодо того, як ви відвідуєте зібрання й слухаєте проповіді, як проходить ваше церковне життя і як ви їсте й п’єте Божі слова, Я не буду за цим стежити, і Я не заважатиму вам. Чому Я не заважатиму вам? Є кілька причин. Одна з них полягає в тому, що ви краще за Мене знайомі з різними професійними навичками. У процесі роботи за останні кілька років ви мали б покращити свій досвід або професійні навички й розробити програму для своєї роботи. Чи то в письмовій, чи в усній формі, ви мали б узагальнити деякі правила й норми. Я не знаю, який спосіб роботи ви використовуєте, і Я не хочу порушувати ваші робочі плани та методи роботи. Ви можете дотримуватися власних стилів чи взірців, або правил і норм, і виконувати роботу будь-яким способом, який є легким і зручним, змушує всіх почуватися вільними й розкутими та призводить до високого рівня ефективності. Тобто, Я даю вам повну свободу у вашій роботі. Хоча Я іноді ходжу по церквах, Я тримаюся осторонь, щоб ви Мене не бачили, – Я щосили намагаюся, щоб ви почувалися вільними й розкутими. Чому Я так роблю? Ніхто з вас не володіє професійними навичками достатньо добре; вам потрібно поступово розбиратися в усьому в процесі навчання. Кожна людина навчається професійним навичкам або входить в істину із власною швидкістю й ефективністю. Ти не можеш змушувати людей робити те, що виходить за межі їхніх можливостей. Люди повинні пройти через процес, зазнати невдач, труднощів або винести деякі уроки зі своїх помилок, а потім поступово підбити підсумки пройденого шляху й оволодіти певними принципами в усіх сферах. Тоді вони досягатимуть прогресу. У вас є власні стилі роботи й власні методи – було б недоречно, якби Я заважав вам у цих питаннях. Ось чому Я дуже рідко беру участь в обговореннях цих питань, пов’язаних із вашою роботою. Це причина, яка стосується вас. Є також головна причина, яка стосується Мене. Буду з вами чесним: те, що ви здатні бачити й думати, чи то з погляду професійних навичок, чи то мистецтва, чи то тим більше з погляду істини, – усе це видається Мені дуже поверхневим. Чи змогли б ви витримати, якби Я намагався штучно прискорити ваш розвиток? Ні, не змогли б. Якби Я діяв серед вас так, як бажав, то Мої вимоги до вас перевершили б ваш нинішній реальний рівень професійних навичок і ваш реальний духовний зріст щодо життя-входження. Я не хочу так робити, тому що це було б дуже втомливо для Мене, і це було б дуже виснажливо для вас. Ми з вами опинилися б у незручній ситуації, і це було б недобре; це не те, що Я хочу бачити. Ось Мої думки з цього приводу, і все так і є. Я вчинив так із двох причин: одна стосується вас, а інша – того, що в Мене є Свої думки з цього приводу. Такий спосіб дій підходить для вашого поступового зростання. Щодо життя-входження, то у вас є книги Божих слів, є всілякі зібрання й проповіді, а також є лідери і працівники, які поливають вас і підтримують; є так багато речей, які ви можете їсти, пити й отримувати з них забезпечення. Інший аспект полягає в тому, що процес зростання життя людей схожий на те, як насіння сіють у ґрунт, поливають і удобрюють, а потім воно поступово проростає й росте, доки нарешті не принесе плід. Це дуже повільний процес. Звісно, повільний процес, через який ви проходите, може бути навіть повільнішим, ніж ріст насіння від проростання до плодоношення. Чому так? У людях є багато практичних і об’єктивних причин для цього. Одна з них полягає в тому, що люди мають розбещені характери, але ми про це не будемо говорити. Інша полягає в тому, що люди інертні й часто стають негативно налаштованими. Вони ліниві, і вони байдужі й повільні, коли йдеться про істину й позитивні речі. Крім того, люди не люблять позитивних речей. Тому, коли люди намагаються ввійти в істину й досягти життя-входження, їм доводиться долати труднощі, і вони пливуть проти течії. Для людей зливатися з натовпом, жити за чужий рахунок, прагнути світського й слідувати тенденціям – це плисти за течією, що легко, і з суб’єктивної точки зору люди справді хочуть так чинити. Однак прагнути до істини, робити те, що є справедливим, і бути людьми з почуттям справедливості, які можуть виконувати свої належні завдання, – це для них дуже виснажливо. Вони повинні повставати проти своїх суб’єктивних бажань, власних почуттів, власних уявлень, а також повставати проти своєї ліні та інших подібних негативних речей. Коли вони стикаються з людьми, партнерами по роботі чи обставинами, які суперечать їхнім уявленням, або навіть коли вони чують прикрі чи неприємні речі, вони повинні покладатися на молитву, щоб подолати це, і тому вони стикаються з величезним опором на шляху прагнення до істини у своїй вірі в Бога. Якщо вони особливо рішучі й прагнуть до істини з неймовірною енергією, вони побачать певний прогрес після року чи двох переживань. В іншому разі, якщо вони діятимуть так, як їм заманеться, і просто пустять усе на самоплив, то вони прогресуватимуть дуже повільно. Можливо, через певний час вони зіткнуться з особливою подією, яка матиме для них надзвичайне значення, і вони винесуть урок, будуть обтяті, і в глибині душі вони зазнають величезного болю й будуть сильно вражені, і лише після цього вони зможуть трохи змінитися на краще щодо свого життя-входження. Чи може ця зміна на краще дозволити їм досягти прогресу? Ні, не може. Їхній прогрес залежить від того, як вони шукають істину протягом цього періоду. Якщо вони – люди, які можуть лише виправдовуватися, які упиваються плотським комфортом і які насправді не люблять істину, то все, що вони отримають від цієї події, буде не більше ніж поверхневим уроком, і вони не досягнуть розуміння істини. Відповідно до цього повільного прогресу життя, яку ви демонструєте, у Своєму спілкуванні з вами Я підтримую таку дистанцію й застосовую цей метод. Як ви думаєте, це доречно? (Так.) Це дуже корисно для вас; принаймні ви почуваєтеся розслаблено. Я не буду покладати на вас жодних додаткових нош, спостерігаючи за вами й наглядаючи за вами цілий день, не даючи вам розслабитися протягом усіх 24 годин на добу, змушуючи вас працювати старанно й невтомно. Я не буду цього робити, а натомість дозволю, щоб у вас усе йшло своїм природним шляхом. Чи означає це, що ви можете потурати собі? (Ні.) Тож як Я можу впевнено зробити цей вибір – не спостерігати за вами? Тому що є проникливе спостереження Святого Духа. Крім того, якщо хтось прагне до істини, має цю потребу й готовий прагнути до істини в глибині душі, то навіть коли ти за ним не спостерігаєш, він усе одно прагнутиме до істини – це порядна людина, яка займається своїми належними справами. Якщо людина не порядна, то не буде жодної користі, навіть якщо ти за нею спостерігатимеш. Коли ти за нею спостерігаєш, вона лише робить вигляд, аби замилити тобі очі, а коли ти на мить припиниш спостереження, вона просто стане поводитися як зазвичай і повернеться до вихідного стану. Прагнення до істини – це не те, що люди можуть контролювати. Це те, що Я досконало розумію, і саме тому Я застосовую цей метод для спілкування й взаємодії з вами. Мені цілком доречно так чинити.

Хіба справу канадської церкви тепер не пояснено чітко? І чи зрозуміли ви якісь істини з цієї справи? Якщо ви знову зіткнетеся з такою справою в майбутньому, чи скажете ви все одно, що це випадок суворого покарання людей, щоб дати іншим урок, і показового провчання людей, щоб застерегти інших? До того, як це сталося, ти відчував, що ніхто не може розірвати твої стосунки з Богом і що ти вже сумісний із Богом. Однак, коли ти зіткнувся з цією справою, той невеликий духовний зріст, який ти маєш, було викрито. Який духовний зріст? Ти думав, що можеш нести важкі ноші й страждати, що твоя рішучість і віра стали більшими, ніж раніше, і що ти скоро будеш удосконалений; це було помилкове сприйняття, яке ти плекав у своєму серці. А що ти думаєш тепер? Зарано ти про це подумав! Подивіться на Мене: ось такий Я зовні, Мене можна торкнутися й побачити – чи можна вважати Мою вдачу відкритою й ясною? Судячи з Моєї вдачі, Я не з тих, хто, коли виникає проблема, робить щось за вашою спиною й нічого вам не каже, таємно діє, а потім змушує вас здогадуватися, які Мої наміри. Я не така людина. Незалежно від того, яка проблема виникає, Я завжди чітко вам її пояснюю, і все ж ви все ще здатні узагальнити такий набір теорій і сказати: «Це моє найвище розуміння Бога». Що ви думаєте про це розуміння? Ви тепер отримали урок, чи не так? Хіба не можна сказати, що це була ваша найбільша невдача у вашому розумінні Бога? Ви можете чути слова, які Я говорю, і бачити Мій вигляд, і Я – людина з плоті й крові, якої можна торкнутися й яку можна побачити. Я вчинив так, і ніхто з вас не зміг цього збагнути, і ми не змогли дійти консенсусу – у нас не було навіть цього крихітного мовчазного розуміння. Ви так далеко від Бога! Вам ще далеко до розуміння Бога! Це правдиві слова; це справжня ситуація. Не думай, що ти розумієш Бога лише тому, що можеш виконувати якийсь там обов’язок, віриш у Бога багато років і можеш говорити про деякі доктрини. Скажу тобі, що тобі ще далеко до цього! Не думай, що ти справді щось знаєш. Насправді тобі ще далеко до розуміння Бога; ти навіть близько не підійшов до цього розуміння. Людей можна викрити в будь-якій справі, і декого було викрито цією справою щодо поводження з канадською церквою. Люди повинні постійно зростати й постійно пізнавати себе й Бога через ці різні ситуації та події, щоб дізнатися про Божі діяння й характер, зрозуміти свою бунтівливість, зрозуміти, якими саме є їхні стосунки з Богом, і чітко побачити, на якому саме рівні перебуває їхнє розуміння й знання істини та їхнє розуміння Бога. Через ці справи буде виміряно твій справжній духовний зріст і справжній стан. Чи винесли ви урок цього разу? Намагайтеся не мати такого розуміння наступного разу. Це так боляче, це все так неймовірно! Як ви думаєте, чи варта була ця справа того, щоб так довго її пояснювати? Це не мало бути необхідним. Чому Я кажу, що це не мало бути необхідним? Відповідно до слів і доктрин, які ви засвоїли, ви мали б змогти подолати перешкоду цієї справи; розмірковуючи над нею самостійно й усі разом бесідуючи про неї, ви мали б змогти зрозуміти її відносно чисто і не впадати в такі крайнощі. Але, як виявилося, виникли крайні розуміння, і Мені довелося бесідувати про певні деталі. Хіба тепер, після прослуховування цієї бесіди, у вас на серці не прояснилося? У вас тепер не повинно бути жодних інших думок щодо цієї справи, чи не так? Отже, чи вважаєте ви, що те, як Я вчинив із тими людьми, було надмірним? (Ні.) На цьому закінчімо обговорення цієї справи, і Я почну бесідувати на головну тему.

Розбір того, якими нечестивими, підступними та лукавими є антихристи

Минулого разу ми бесідували про сьомий прояв антихристів – вони нечестиві, підступні та лукаві. Якого аспекту ми переважно торкнулися в бесіді? Ми говорили про те, якими нечестивими є антихристи. Чому ми кажемо, що вони нечестиві? Які особливі характери, прояви та риси в їхній природі-сутності можуть характеризувати їх як нечестивих, підступних і лукавих? Які очевидні риси доводять, що їхня нечестивість існує і що вона відповідає їхнім справжнім обставинам? Які основні риси їхньої природи-сутності дають нам підстави казати, що такі люди нечестиві? Будь ласка, поділіться вашими думками. (Багато антихристів розуміє істину, але вони нахабно йдуть проти неї. Вони вперто наполягають на виборі власного шляху, хоча чітко знають, що є правильним. Нечестивість антихристів також проявляється в їхній безпідставній ворожості до тих, хто щиро прагне до істини, і до позитивних особистостей.) (Антихристи не хочуть бачити, що в інших усе добре. Коли Божий дім улаштовує забезпечення благ братам і сестрам, антихристи хочуть, щоб цими благами насолоджувалися лише вони самі – вони не хочуть, щоб ними насолоджувалися брати й сестри, тому вони не виконують цієї роботи.) (Боже, Твоя попередня бесіда про те, як антихристи використовують Бога й істину в якості знаряддя для досягнення статусу, справила на мене сильне враження; я відчуваю, що це особливо нечестиво.) Більшість із вас пам’ятає деякі речі, тобто кілька прикладів, які Я навів під час бесіди про нечестиву сутність антихристів. Ви пам’ятаєте лише приклади, але забули зміст Моєї бесіди й розбору нечестивої сутності антихристів. То скільки ж істин, яких Я торкнувся під час бесіди й розбору нечестивої природи-сутності антихристів, ви здатні зрозуміти? Оскільки ви не можете згадати ці речі, хіба це не свідчить про те, що ви тоді нічого з цього не зрозуміли? Якби Моя бесіда справила на вас сильне враження, хіба ви не змогли б хоч щось із неї пригадати? Хіба те, що спадає вам на думку, – це не те, що ви розумієте? Хіба те, що ви не можете пригадати, – це не те, що вам дуже важко або просто неможливо зрозуміти? Коли ви тоді слухали ці істини, ви думали, що вони правильні, і ви запам’ятали їх як доктрини, і для цього вам довелося докласти чималих зусиль. Однак, поспавши одну ніч, ви їх забули. Через місяць вони повністю зникли. Хіба не так? Щоб бачити наскрізь сутність справи чи людини, тобі потрібно розуміти істину. Якщо ти все ще чіпляєшся за погляди невіруючих і розглядаєш та обмірковуєш речі на основі тверджень невіруючих, це доводить, що ти не розумієш істини. Якщо ти нічого не здобув за кілька років, що провів, слухаючи проповіді й бесіди, і коли люди бесідують із тобою про істину, ти не можеш її зрозуміти, як би вони не пояснювали, це свідчить про твою нездатність сприймати істину; це називається низьким рівнем. Хіба не так? (Так.) Щодо нечестивості антихристів, ніхто з вас не згадав найважливішого твердження. Чому ви його не згадали? З одного боку, тому що минуло багато часу, і ви його забули. З іншого боку, тому що ви не усвідомили важливості цього твердження; ви не знали, що це ключове твердження, яке викриває й розвінчує нечестиву сутність антихристів. Що це за твердження? Воно полягає в тому, що нечестивість антихристів переважно проявляється в їхній ворожості й огиді до всього позитивного та всього, що пов’язане з істиною. Чому антихристи відчувають ворожість і огиду до цих позитивних речей? Хіба ці позитивні речі їм зашкодили? Ні. Чи зачіпають вони їхні інтереси? Можливо, іноді так, а іноді зовсім ні. То чому ж антихристи безпідставно відчувають ворожість та огиду до позитивних речей? (Це їхня природа.) Вони мають таку природу, вони відчувають ворожість і огиду до всіх позитивних речей та істин. Це підтверджує нечестиву природу антихристів. Важливе це твердження чи ні? Ви не пам’ятаєте такого важливого твердження; ви пам’ятаєте лише те, що не є ключовим. Чому Я поставив вам ці запитання? Щоб ви говорили, і щоб Я міг побачити, наскільки ви все це сприймаєте, скільки можете запам’ятати в серці й скільки змогли зрозуміти тоді. Як і очікувалося, ви пам’ятаєте лише кілька дрібниць. Ви ставитеся до всього, про що Я говорив, як до бездумної балаканини. Я прийшов сюди не базікати – Я прийшов сказати вам, як розрізняти людей. Твердження, яке Я висловив, – це найвища істина-принцип для розрізнення нечестивої природи антихристів. Якщо ти не зможеш застосувати це твердження, то не зможеш розрізнити чи пізнати нечестиву природу антихристів. Наприклад, коли людину характеризують як антихриста, деякі люди можуть сказати: «Він добре до нас ставиться, він люблячий і допомагає нам. Чому таку хорошу людину характеризують як антихриста?». Вони не розуміють, що хоча зовні антихристи й можуть здаватися люблячими до інших, вони переривають Божу роботу й заважають їй і цілеспрямовано противляться Богові. Цю їхню підступну й хитру сторону більшість людей не бачить. Вони зовсім не можуть її розрізнити, і через це неправильно розуміють Бога, розвивають уявлення про Нього і навіть засуджують Його й нарікають на Нього. Такі люди – просто негідники, і вони не можуть отримати Божого спасіння. Це тому, що вони бачать лише поверхневі речі, наприклад, як антихристи заманюють і спокушають людей та підлещуються до них, і не помічають нечестивої сутності антихристів, не бачать методів, які антихристи використовують, щоб противитися Богові та створювати незалежні царства. Чому вони не можуть цього бачити? Тому що вони не розуміють істини й не вміють розрізняти людей. Їх завжди вводять в оману зовнішні явища, і вони не можуть бачити наскрізь сутність і наслідки проблеми. Вони також завжди використовують традиційні людські уявлення про мораль і світські звичаї, щоб оцінювати людей і виносити їм вердикти. У результаті їх вводять в оману антихристи, вони стають на бік антихристів, і між ними та Богом виникають конфлікти й зіткнення. Чия це провина? Як сталася ця помилка? Це наслідок того, що вони не розуміють істини, не знають Божої роботи й завжди дивляться на людей і речі, ґрунтуючись на своїх уявленнях і фантазіях.

II. Розбір любові антихристів до негативного

Сьогодні ми продовжимо бесідувати про сьомий прояв антихристів: вони нечестиві, підступні та лукаві. У центрі уваги цього прояву – їхня нечестивість, оскільки нечестивість охоплює і підступність, і лукавість. Нечестивість є уособленням сутності антихристів, тоді як підступність і лукавість є другорядними. Минулого разу ми бесідували про нечестиву сутність антихристів і розвінчували її. Ми бесідували про деякі широкі поняття та певний відносно визначальний зміст, торкаючись деяких слів про розвінчання цього аспекту сутності антихристів. Сьогодні ми продовжимо нашу бесіду на цю тему. Хтось може запитати: «Хіба є про що бесідувати на цю тему?». Є. Тут є деякі деталі, про які ще потрібно побесідувати. Сьогодні ми побесідуємо на цю тему в інший спосіб і з іншої точки зору. Якою була основна риса та прояв нечестивої природи антихристів, про які ми бесідували минулого разу? Такі люди, як антихристи, відчувають ворожість та огиду до всього позитивного й до істини. Їхня ворожість й огида до істини та позитивних речей не потребує причини, не є наслідком чийогось підбурювання і, звичайно ж, не є результатом одержимості злим духом. Натомість їм за своєю суттю просто не подобаються ці речі. Вони відчувають до них ворожість та огиду; у своєму житті й у глибині душі вони відчувають відразу, коли стикаються з позитивними речами. Якщо ти свідчиш їм про Бога або бесідуєш із ними про істину, у них виникає до тебе ненависть, і вони можуть навіть замислити напасти на тебе. Ми розглянули цей аспект ворожості й огиди антихристів до позитивних речей у нашій минулій бесіді, тому цього разу ми не будемо знову його обговорювати. У цій бесіді ми розглянемо інший аспект. Що це за інший аспект? Антихристи відчувають ворожість та огиду до позитивних речей, то що ж їм подобається? Сьогодні ми проаналізуємо й розберемо нечестиву природу антихристів із цього боку та з цієї точки зору. Чи це необхідно? (Так.) Це необхідно. Чи могли б ви усвідомити це самостійно? (Ні.) Нелюбов антихристів до позитивних речей та істини – це їхня нечестива природа. Тож, виходячи з цього, уважно подумайте, що подобається антихристам, які справи вони люблять робити, які їхні методи й засоби ведення справ і які люди їм подобаються – хіба це не краща точка зору й сторона, з якої можна розглянути їхню нечестиву природу? Це дає більш конкретний і об’єктивний погляд. По-перше, антихристам не подобаються позитивні речі, що означає, що вони ворожі до них і люблять негативні речі. Які є приклади негативних речей? Брехня й лукавство – хіба це не негативні речі? Так, брехня й лукавство – це негативні речі. То що ж є позитивною протилежністю брехні й лукавству? (Чесність.) Правильно, це чесність. Чи любить сатана чесність? (Ні.) Він любить лукавство. Чого Бог вимагає від людей насамперед? Бог каже: «Якщо ти хочеш вірити в Мене й слідувати за Мною, якою людиною ти маєш бути насамперед?». (Чесною людиною.) Тож чого насамперед навчає людей сатана? Брехати. Який перший доказ нечестивої природи антихристів? (Лукавство.) Так, антихристи люблять лукавство, вони люблять брехню, і вони гидують чесністю й ненавидять її. Хоча чесність – це позитивна річ, вона їм не подобається, і натомість вони відчувають до неї відразу й ненависть. На противагу цьому, вони люблять лукавство й брехню. Якщо хтось часто говорить правду в присутності антихристів, кажучи щось на кшталт: «Ти любиш виконувати роботу з позиції статусу, а іноді лінуєшся», – як до цього ставляться антихристи? (Вони не приймають цього.) Неприйняття – це одна з їхніх позицій, але чи це все? Яке їхнє ставлення до цієї людини, яка говорить правду? Вони відчувають до неї відразу й не люблять її. Деякі антихристи кажуть братам і сестрам: «Я веду вас уже деякий час. Будь ласка, висловіть свою думку про мене». Усі думають: «Оскільки ти такий щирий, ми дамо тобі зворотний зв’язок». Дехто каже: «Ти досить серйозний і старанний у всьому, що робиш, і ти зазнав багато страждань. Нам важко на це дивитися, і ми співчуваємо тобі. Божому дому потрібно більше таких лідерів, як ти! Якби нам довелося вказати на недолік, то це те, що ти занадто серйозний і старанний. Якщо ти перевтомишся й вигориш, то не зможеш продовжувати працювати, і хіба нам тоді не кінець? Хто нас поведе?». Коли антихристи це чують, вони задоволені. Вони знають, що це брехня, що ці люди підлещуються до них, але вони готові це слухати. Насправді, люди, які це говорять, пошивають цих антихристів у дурні, але ці антихристи воліють вдавати дурнів, аніж викривати справжню природу цих слів. Антихристи люблять людей, які так підлизуються до них. Ці особи не згадують про вади, розбещені характери чи недоліки антихристів. Натомість вони завуальовано хвалять і звеличують їх. Хоча очевидно, що їхні слова – брехня й лестощі, антихристи з радістю приймають ці слова, вважаючи їх втішними й приємними. Для антихристів ці слова кращі за найвишуканіші делікатеси. Почувши ці слова, вони відчувають самовдоволення. Про що це свідчить? Це показує, що в антихристах є певний характер, який любить брехню. Припустимо, хтось каже їм: «Ти занадто зарозумілий і несправедливо ставишся до людей. Ти добре ставишся до тих, хто тебе підтримує, але якщо хтось тримається від тебе на відстані або не підлизується до тебе, ти принижуєш та ігноруєш його». Хіба це не правдиві слова? (Так.) Як почуваються антихристи, почувши це? Вони стають незадоволеними. Вони не хочуть цього чути й не можуть цього прийняти. Вони намагаються знайти виправдання й причини, щоб усе пояснити та залагодити. Щодо тих, хто постійно лестить антихристам особисто, хто завжди говорить приємні слова, щоб приховано їх хвалити, і навіть явно обманює їх своїми словами, антихристи ніколи не розслідують цих людей. Натомість антихристи використовують їх як важливих фігур. Вони навіть ставлять затятих брехунів на важливі посади, доручаючи їм виконувати певні значні й почесні обов’язки, тоді як тих, хто завжди говорить чесно й часто повідомляє про проблеми, вони відправляють виконувати обов’язки на менш помітні місця, не даючи їм доступу до вищого керівництва, а також не дозволяючи більшості людей знати їх або бути близькими до них. Неважливо, наскільки талановиті ці люди чи які обов’язки вони можуть виконувати в Божому домі – антихристи все це ігнорують. Їх хвилює лише те, хто може займатися лукавством і хто їм вигідний; саме таких людей вони ставлять на важливі посади, анітрохи не зважаючи на інтереси Божого дому.

Антихристи люблять лукавство й брехню. Наприклад, припустимо, що церкви, за які вони відповідають, не приділяють жодної уваги євангельській роботі й не зосереджуються на підготовці людей до проповіді Євангелія, і в результаті євангельська робота дає погані результати й здобувається мало людей. Антихристи, однак, бояться, що люди можуть повідомити про реальну ситуацію. Вони ненавидять кожного, хто говорить чесно, і люблять тих, хто може брехати, займатися лукавством і замовчувати всю невигідну інформацію. То які ж розмови антихристи люблять слухати найбільше? «Кожен, хто проповідує Євангеліє в нашій церкві, здатний свідчити, і кожен із них – експерт у проповіді Євангелія». Хіба ці слова не призначені для обману людей? Але антихристам подобається таке чути. Як реагують антихристи, почувши це? Вони кажуть: «Чудово, результати євангельської роботи нашої церкви постійно покращуються, вони набагато кращі, ніж в інших церквах. Люди, які проповідують Євангеліє в нашій церкві, – усі майстри своєї справи». Антихристи й ті, хто їм лестить, так вихваляють одне одного, і антихристи не розвінчують їхніх безсоромних лестощів. Антихристи працюють саме так: коли їхні підлеглі їх обманюють, вони охоче піддаються на обман. Антихристи просто дають себе так обдурити. Можливо, хтось знає реальну ситуацію й виступає, щоб сказати: «Це неточно. Ми встановили, що з 10 осіб, яким ми проповідували Євангеліє, двоє не приймають істини й уже відмовилися від дослідження. Лише троє з решти восьми щиро вірять у Бога. Нумо докладемо всіх зусиль, щоб привести цих трьох». Коли реальність ситуації розвінчується, як реагують антихристи? Вони думають: «Я не знав про це!». Коли хтось говорить правду про реальну ситуацію, про яку антихристи не знали, чи погоджуються вони з цією людиною, чи радіють? Вони незадоволені. Чому вони незадоволені? Вони лідери, а проте не знають деталей і фактів щодо церковної роботи й не володіють ними – їм навіть потрібен хтось, хто розуміє, що насправді відбувається, щоб усе їм пояснити. Коли хтось, хто розуміє ситуацію й говорить чесно, прояснює ці питання, яке перше відчуття в антихристів? Вони відчувають, що повністю втратили лице та що їхній престиж стрімко впаде. З огляду на нечестиву природу антихристів, що вони зроблять? У них виникне ненависть, і вони подумають: «Ти базікало! Якби ти не висловився, це пройшло б непоміченим. Завдяки тобі всі про це знають, і вони можуть почати захоплюватися тобою, а не мною. Хіба це не виставляє мене нездатним, ніби я не виконую жодної справжньої роботи? Я тебе запам’ятаю. Ти кажеш правду, кидаючи мені виклик і противлячись на кожному кроці. Я зроблю так, що ти про це пошкодуєш!». Подумайте, як вони ставляться до тих, хто сумлінно працює, хто говорить чесно та хто віддано виконує свої обов’язки? Вони бачать у них супротивників. Хіба це не спотворення фактів? Вони не тільки не поспішають співпрацювати й виправляти свої помилки в роботі, а й продовжують нехтувати своїми обов’язками. Вони навіть плекають ненависть до тих, хто говорить правду та хто є уважним і відповідальним у своїй роботі. Вони можуть навіть намагатися мучити їх. Хіба це не поведінка антихристів? (Так.) Що це за характер? Це нечестивість. Саме так і розвінчується нечестивість антихристів. Щоразу, коли з’являється чесна людина, щоразу, коли хтось говорить чесні, правдиві слова, і щоразу, коли хтось дотримується принципів і досліджує справжню природу справи, антихристи відчувають відразу й огиду, і їхня нечестива природа вибухає й викриває себе. Щоразу, коли хтось лукавить і говорить брехню, антихристи радіють, насолоджуються цим і навіть втрачають самовладання. Чи хтось із вас читав «Нове вбрання імператора»? Поведінка антихристів за своєю природою дещо схожа. У тій історії імператор розгулював голий вулицями, і тисячі людей вигукували: «Нове вбрання імператора справді прекрасне! Імператор виглядає так чудово! Імператор такий великий! Нове вбрання імператора справді чарівне!». Усі брехали. Чи знав про це імператор? Він був абсолютно голий, як він міг не знати, що на ньому немає одягу? Це називається дурістю. Отже, цим нечестивим антихристам, незважаючи на їхню підступність і лукавість, бракує мудрості. Чому Я кажу, що їм бракує мудрості? Тому що вони схожі на того голого імператора. Він не міг розрізнити слів, якими його хотіли обдурити. Він навіть був здатний ходити голим, виставляючи напоказ свою потворність. Хіба це не дурість? То що ж часто викриває нечестивість антихристів? Їхню дурість.

Оскільки антихристи мають нечестиву природу, оскільки вони люблять лукавство й брехню, але не люблять чесності, і оскільки вони гидують правдивою мовою, тому в церквах, що перебувають під владою антихристів, ті люди, які є чесними або прагнуть бути чесними, ті, хто практикує істину й не хоче обманювати чи брехати, часто зазнають мук. Хіба не так? Що більше ти говориш правду, то більше антихрист тебе мучить, і що більше ти говориш правду, то більше ти йому не подобаєшся. І навпаки, ті, хто їм лестить та обманює їх, здобувають прихильність і подобаються їм. Хіба антихристи не нечестиві? Чи є навколо вас такі нечестиві антихристи? Чи ви колись їх зустрічали? Вони не дозволяють людям говорити правду; кожному, хто говорить правду, затуляють рота. Якщо тобі колись вдасться збрехати й підлаштуватися під те, що вони кажуть, ставши їхнім спільником, тоді вони більше не будуть твоїми супротивниками. Якщо ти наполягатимеш на тому, щоб говорити правду й вирішувати справи згідно з істинами-принципами, рано чи пізно вони тебе мучитимуть. Чи когось із вас мучили? Лише тому, що ви розвінчували лихі вчинки неправдивих лідерів і антихристів, вас мучили, і врешті-решт вас замучили до того, що ви не наважувалися нічого сказати, навіть якщо хотіли. Чи таке колись траплялося? Те, що ти говорив правду й повідомляв про проблеми, призвело до того, що тебе мучили. Чи когось із вас у різних церквах мучили за повідомлення про проблеми? Якщо когось, хто бреше й обманює церкву, обтинають, хіба це мука? (Ні.) Це нормальна дисципліна; це не те саме, що мука. Це трапляється, тому що ти недбало ставишся до свого обов’язку, порушуєш принципи й дієш із неправильними намірами, брешучи й обманюючи, що й призводить до обтинання. Отже, перед Богом ти ніколи не зазнаєш жодних наслідків за те, що говориш правду. Однак перед сатаною й антихристами ти мусиш бути обережнішим. Це відображає прислів’я: «Бути поруч із царем так само небезпечно, як жити з тигром». Коли ти з ними розмовляєш, ти завжди мусиш зважати на їхній настрій, оцінюючи, чи вони задоволені, і чи їхній вираз обличчя похмурий чи сонячний, а потім вирішувати, що сказати, щоб це відповідало їхнім думкам. Наприклад, якщо антихрист каже: «Хіба сьогодні не буде дощу?», – ти мусиш сказати: «Прогноз каже, що сьогодні буде дощ». Насправді, коли антихрист каже, що сьогодні може бути дощ, він просто не хоче виходити й виконувати свій обов’язок. Якщо ти скажеш: «Прогноз каже, що сьогодні буде сонячно», – він розгнівається. Тобі доведеться швидко сказати: «Ой, я обмовився. Сьогодні буде дощ». Антихрист каже: «Ти щойно сказав, що дощу не буде. Як ти можеш тепер казати, що буде дощ?». Тобі доведеться відповісти: «Те, що зараз сонячно, не означає, що так буде й далі. Як казали древні: “І серед ясного неба буває грім”. Прогнози погоди не завжди точні, а от твоє судження – в саму точку!». Коли антихрист це чує, він задоволений і хвалить тебе за розсудливість. Чи ви коли-небудь так поводитеся? Поводитеся, чи не так? Чи здатні ви робити те, що часто роблять антихристи: не дозволяти людям говорити правду й мучити кожного, хто це робить? Хіба ви всі не дивилися палацові драми? Які стосунки між імператором та його міністрами при дворі? Одним реченням їхні стосунки, можливо, й не описати, але серед них є одне явище: імператор не сприймає нічиїх слів за чисту монету. Він аналізує й ретельно вивчає все, що кажуть його міністри, ніколи не сприймаючи це за правду. Це його принцип слухання того, що говорять його міністри. Що ж до міністрів, то вони мають уміти слухати між рядків. Наприклад, коли імператор каже: «Прем’єр-міністр Ван сьогодні щось згадав», і так далі, і тому подібне, усі слухають це й думають: «Схоже, імператор хоче підвищити прем’єр-міністра Вана, але він найбільше боїться, що люди створюватимуть угруповання, шукатимуть власної вигоди й бунтуватимуть, тому я не можу відкрито підтримати прем’єр-міністра Вана. Я маю триматися посередині, не виступаючи ні проти нього, ні за, щоб імператор не зміг розпізнати моїх справжніх намірів, – але я також і не противлюся волі імператора». Розумієш, у їхніх головах навіть одне-єдине твердження вимагає стільки роздумів, із поворотами й вивертами, складнішими за зміїний шлях. Основний сенс того, що вони кажуть, залишається невловимим, оповитим двозначністю. Потрібні роки накопиченого досвіду, щоб проаналізувати, які твердження є правдивими, а які – хибними, і доводиться розшифровувати їхній прихований сенс, ґрунтуючись на тому, як вони зазвичай поводяться й говорять. Коротко кажучи, у їхній мові немає жодного правдивого твердження, і все, що вони кажуть, – брехня. Діалог кожного, чи то нижчого за рангом, чи то вищого, має свою власну манеру мовлення. Вони говорять зі своєї власної позиції, але те, що вони кажуть, ніколи не є тим буквальним сенсом, який ти чуєш, – це просто брехня. Звідки береться брехня? Оскільки люди вкладають у свої слова й дії певні наміри, цілі та мотиви, то, коли вони говорять, вони обережні зі словами та їхніми наслідками, вони ходять кругом і навколо й мають свій власний спосіб говорити. Коли в них з’являється свій спосіб, чи це все ще правдива мова? Ні, уже ні. Їхні слова містять багато шарів сенсу, суміш правди й неправди – щось правдиве, щось хибне, – а щось призначене для обману. У будь-якому разі, їхні слова не є правдивими. Візьмімо щойно згаданий приклад прем’єр-міністра Вана. Хтось відкрито виступає проти прем’єр-міністра Вана при дворі. Його опозиція не відразу видається правдивою чи хибною. Треба дивитися далі. У наступній сцені він п’є в таємній вітальні в будинку прем’єр-міністра Вана. Виявляється, вони заодно. Якщо ти дивишся лише сцену, де ця людина виступає проти прем’єр-міністра Вана, як ти можеш побачити, що вони заодно? Чому він виступив проти нього? Щоб уникнути підозр і цим змусити імператора послабити пильність, не давши йому запідозрити, що вони в змові. Хіба це не тактика? (Так.) Ці люди живуть у тому колі, де не наважуються сказати жодного слова правди. Якщо щоденна брехня така виснажлива, чому вони не полишають цього? Вони навіть відвідують могилу померлого супротивника – у чому тут річ? Вони просто люблять боротися з іншими; без боротьби вони відчувають, що життя нудне. Якщо немає боротьби, вони думають, що це життя занадто позбавлене подій. Маючи в голові всі ці інтриги та змови, але не маючи де їх застосувати, вони потребують суперника для боротьби, щоб побачити, хто сильніший. Саме тоді вони відчувають, що їхнє життя має цінність. Якщо їхній супротивник помирає, вони відчувають, що в їхньому житті не залишилося сенсу. Скажіть Мені, чи можна таких людей виправити? (Ні, не можна.) Це їхня природа. Антихристи мають таку природу: вони щодня борються з іншими, з лідерами і працівниками. Вони навіть борються з Богом, щодня брешучи й обманюючи, перериваючи роботу Божого дому й заважаючи їй. Вони не можуть всидіти на місці ні хвилини. Вони не можуть прийняти істину, як би про неї не бесідували. Подібно до великого червоного дракона, вони не заспокояться, доки не будуть повністю знищені.

Антихристи не люблять тих, хто говорить правду, вони не люблять чесних людей. Вони полюбляють лукавство та брехню. Отже, яке їхнє ставлення до Бога? Наприклад, яке їхнє ставлення до того, що Бог вимагає від людей бути чесними? По-перше, вони зневажають цю істину. Їхня здатність зневажати позитивні речі справді свідчить про їхню проблему, і це вже доводить, що їхня природа нечестива. Однак це ще не повна картина. Якщо копнути глибше, як антихристи розуміють Божу вимогу до людей бути чесними? Вони можуть сказати: «Бути чесною людиною, говорити богу про все, розповідати йому все й відкрито ділитися всім із братами та сестрами – хіба це не означає втратити свою гідність? Це означає не мати ні гідності, ні себе, і, звісно, ніякого особистого простору. Це жахливо; що це за істина така?». Хіба вони не дивляться на це так? Антихристи не тільки в глибині душі зневажають Божі слова й вимогу бути чесними, але й навіть можуть засуджувати її. Якщо вони можуть її засуджувати, то чи можуть вони бути чесними людьми? У жодному разі; вони абсолютно не можуть бути чесними. Яка реакція антихристів, коли вони бачать, як деякі люди визнають, що збрехали? У глибині душі вони зневажають таку поведінку й насміхаються з неї. Вони вважають, що люди, які намагаються бути чесними, надто дурні. Хіба це не нечестиво – характеризувати чесних людей як дурнів? (Так.) Це нечестиво. Вони думають: «Хто в сучасному суспільстві говорить правду? Бог просить тебе бути чесним, і ти насправді намагаєшся бути чесним – ти навіть чесно говориш про такі речі. Ти справді неймовірно дурний!». Зневага, яку вони відчувають до чесних людей у глибині душі, доводить, що вони засуджують цю істину й гидують нею, і що вони її не приймають і не коряться їй. Хіба це не нечестивість антихристів? Ця істина – явно позитивна річ і прояв нормальної людськості, який люди повинні мати у своєму житті по-людськи, але антихристи її засуджують. Це нечестиво. У церкві часто буває, що людей, які доповідають про проблеми або описують справжній стан справ Вишньому, деякі лідери зрештою «обтинають» – їх мучать. Іноді, коли Вишнє запитує про ситуацію в церкві, деякі лідери доповідають лише про позитивні речі, а про негативні замовчують. Коли деякі люди чують, що доповіді цих лідерів не відповідають дійсності, і просять їх сказати правду, ці лідери відсторонюють їх і не дають їм сказати правду. Деякі люди не приймають того, як чинять антихристи. Вони думають: «Оскільки ти не говориш чесно, я не ставитимусь до тебе як до лідера. Я скажу правду Вишньому. Я не боюся, що мене обтинатимуть». Тож вони правдиво доповідають про реальну ситуацію Вишньому. Коли вони це роблять, у церкві вибухає скандал. Чому? Тому що ці люди розкрили факти про тих антихристів – вони розкрили справжній стан справ. Чи погоджуються на це антихристи? Чи можуть вони це стерпіти? Вони в жодному разі не пощадять людей, які доповіли про проблему. Що роблять антихристи? Невдовзі після цього вони скликають збори щодо цієї справи, просять людей обговорити її та спостерігають за їхньою реакцією. Більшість людей, яких легко схилити на свій бік, обмірковує справу й думає: «Хтось доповів про факти, і тепер цей лідер у небезпеці. Ми не доповідали про те, що відбувалося, – якщо Вишнє вирішить покарати цього лідера, хіба ми не будемо причетні разом із ним?». Тож ці люди знаходять способи захистити лідерів, і в результаті люди, які доповіли правду, опиняються в ізоляції. Таким чином, антихристи можуть робити все, що їм заманеться, бо хоч би які злі речі вони чинили, ніхто не наважується доповісти про ситуацію Вишньому, і так вони досягають своїх цілей. Тому для деяких людей доповідь про ситуацію Вишньому пов’язана з багатьма реальними труднощами. Вони знають факти, але антихристи завжди хочуть змусити їх замовкнути. Через страх і боязкість ці люди йдуть на компроміс, і, роблячи це, хіба вони не стають жертвами примусу антихристів? Зрештою, коли цих антихристів викривають і відсторонюють, як, на твою думку, почуваються люди, що пішли на компроміс? Чи шкодують вони про це? (Так, шкодують.) Вони почуваються водночас задоволеними й сповненими жалю, думаючи: «Якби я знав, що все так закінчиться, я б не здався. Я мав би й далі розвінчувати їх і доповідати про їхні проблеми, доки їх не відсторонять». Але більшість людей не може так зробити; вони надто боягузливі.

Антихристи люблять лукавство та брехню й відчувають огиду до чесності; це перший очевидний прояв їхньої нечестивої природи. Ти бачиш, деякі люди завжди говорять так, що іншим важко це збагнути. Іноді їхні речення мають початок, але не мають кінця, іноді мають кінець, але не мають початку. Ти зовсім не можеш зрозуміти, що вони хочуть сказати, ніщо з того, що вони говорять, не має для тебе сенсу, а якщо ти попросиш їх пояснити чітко, вони цього не зроблять. Вони часто використовують у своїй мові займенники. Наприклад, вони доповідають про щось і кажуть: «Той чоловік – е-е, він думав, що, а потім брати й сестри були не дуже…». Вони можуть говорити годинами й так і не висловитися чітко, затинаючись і заїкаючись, не закінчуючи речень, вимовляючи лише окремі слова, не пов’язані одне з одним, так що, вислухавши їх, ти залишаєшся в повному невіданні – ба більше, навіть відчуваєш тривогу. Насправді вони багато вчилися й добре освічені, то чому ж вони не здатні вимовити ціле речення? Це проблема характеру. Вони настільки лукаві, що їм важко сказати навіть трохи правди. У тому, що говорять антихристи, немає жодної чіткості, завжди є початок, але немає кінця; вони випалюють пів речення, а другу половину проковтують, і вони завжди промацують ґрунт, бо не хочуть, щоб ти зрозумів, що вони мають на увазі, – вони хочуть, щоб ти здогадувався. Якщо вони скажуть тобі прямо, ти зрозумієш, що вони говорять, і побачиш їх наскрізь, чи не так? Вони цього не хочуть. Чого ж вони хочуть? Вони хочуть, щоб ти здогадувався сам, і вони з радістю дозволять тобі вірити, що твій здогад – правда; у такому разі це сказали не вони, тож вони не несуть ніякої відповідальності. Крім того, що вони здобувають, коли ти кажеш їм свій здогад про те, що вони мали на увазі? Те, що ти сказав, – це саме те, що вони намагалися витягнути з тебе, і це говорить їм про твої ідеї та погляди на цю справу. Виходячи з цього, вони говоритимуть вибірково, обираючи, що сказати, а що ні, і як це сказати, а потім зроблять наступний крок у своєму плані. Кожне речення закінчується пасткою, і якщо слухаючи їх, ти постійно закінчуватимеш їхні речення, то повністю потрапиш у пастку. Чи втомлює їх така постійна манера розмови? Їхній характер нечестивий – вони не втомлюються. Для них це абсолютно природно. Навіщо їм створювати для тебе ці пастки? Тому що вони не можуть чітко зрозуміти твоїх поглядів і бояться, що ти побачиш їх наскрізь. Водночас, намагаючись не дати тобі зрозуміти їх, вони намагаються зрозуміти тебе. Вони хочуть витягнути з тебе твої погляди, ідеї та методи. Якщо їм це вдасться, то їхні пастки спрацювали. Деякі люди тягнуть час, часто кажучи «гм» і «га»; вони не висловлюють конкретної точки зору. Інші тягнуть час, кажучи «типу» і «ну…», приховуючи те, що вони насправді думають, використовуючи це замість того, що вони насправді хочуть сказати. У кожному їхньому реченні багато непотрібних службових слів, прислівників і допоміжних дієслів. Якби записати їхні слова й розшифрувати, то виявилося б, що жодне з них не розкриває їхніх поглядів чи ставлення до справи. Усі їхні слова містять приховані пастки, спокуси й приманки. Що це за характер? (Нечестивий.) Дуже нечестивий! Чи є тут лукавство? Ці пастки, спокуси й приманки, які вони створюють, називаються лукавством. Це спільна риса людей із нечестивою сутністю антихристів. Як проявляється ця спільна риса? Вони повідомляють хороші новини, але не погані, говорять виключно улесливо, говорять із запинками, частково приховують те, що насправді мають на увазі, говорять незрозуміло, говорять невизначено, і їхні слова несуть у собі спокуси. Усе це – пастки, і все це – засоби лукавства.

Більшість антихристів демонструє такі прояви й говорить і діє в такий спосіб. Чи змогли б ви розрізнити це, якби довго з ними контактували? Чи змогли б ви побачити їх наскрізь? По-перше, ти маєш визначити, чи є вони чесними людьми. Хоч би скільки вони вимагали від інших бути чесними й говорити правду, ти маєш подивитися, чи є вони самі чесними людьми, чи прагнуть вони бути чесними, і яка їхня точка зору та ставлення до чесних людей. Подивися, чи відштовхують їх чесні люди, чи гидують вони ними й чи дискримінують їх у глибині душі, чи вони також хочуть бути чесними людьми в глибині душі, але їм важко й складно це робити, тому вони не можуть цього досягти. Тобі потрібно з’ясувати, яка з цих ситуацій їхня. Чи зміг би ти це розрізнити? За короткий проміжок часу ти, можливо, не зможеш цього зробити, бо якщо їхні лукаві методи хитромудрі, ти можеш не побачити їх наскрізь. Однак із часом усі зможуть побачити їх наскрізь; вони не можуть вічно приховувати правду про себе. Це як великий червоний дракон, що часто каже, ніби він «служить народу» і є «народним слугою». Але хто в наш час ще вірить, що це партія народу? Хто ще вірить, що вона приймає рішення від імені народу? Ніхто більше в це не вірить, чи не так? Спочатку люди мали оптимістичні очікування, думаючи, що з Комуністичною партією вони зможуть змінити свою долю й стати господарями, що вона служитиме народу й буде його слугою. Але хто в наш час ще вірить у диявольські слова великого червоного дракона? Як люди оцінюють його зараз? Він став ворогом народу. Тож як він перетворився з народного слуги на ворога народу? Дивлячись на його вчинки та порівнюючи їх із його словами, люди виявили, що все, що він говорив, було лише брехнею, обманом і словами, призначеними для самовиправдання. Він говорив найприємніші слова, але робив найгірші речі. Антихристи теж такі. Наприклад, вони кажуть братам і сестрам: «Ви повинні виконувати свої обов’язки віддано – не дозволяйте, щоб вони були заплямовані особистими домішками». Але подумай, чи діють вони самі так? Коли ти щось їм пропонуєш, щойно ти трохи розкриєш свою думку, вони не погодяться з нею й не приймуть її. Коли їхні особисті інтереси стикаються з їхніми обов’язками або інтересами Божого дому, вони борються за кожну крихту вигоди й не поступляться ні на йоту. Подумай про їхню поведінку, а потім порівняй її з тим, що вони говорять. Що ти помічаєш? Їхні слова звучать гарно, але всі вони – лише брехня, щоб обдурити людей. Коли вони плетуть інтриги й борються за свої інтереси, їхня поведінка, а також наміри, засоби й методи їхніх дій – усе це справжнє, а не фальшиве. На основі цього ти можеш здобути деяке розрізнення антихристів.

Антихристи люблять брехню й лукавство – що ще вони люблять? Вони люблять тактику, інтриги та змови. Вони діють згідно із сатанинською філософією, ніколи не шукаючи істини, повністю покладаючись на брехню і лукавство та застосовуючи інтриги й змови. Хоч би як чітко ти бесідував про істину, навіть якщо вони кивають на знак згоди, вони не діятимуть згідно з істиною-принципами. Натомість вони напружуватимуть мізки й діятимуть, використовуючи інтриги та змови. Наскільки б чітко ти не бесідував про істину, здається, що вони не можуть її зрозуміти; вони просто роблять так, як їм хочеться, як вони бажають, і так, щоб це було в їхніх власних інтересах. Вони говорять гладко, приховуючи своє справжнє обличчя й справжню суть, дурячи й обманюючи людей, і коли інші на це ведуться, вони радіють, а їхні амбіції та бажання задовольнилися. Це незмінний метод і підхід антихристів. Щодо тих чесних людей, які прямолінійні в розмові, які говорять чесно й відкрито бесідують про власні негативні стани, слабкість і бунтівничі стани, і які говорять від серця, – антихристи внутрішньо відчувають до них відразу й дискримінують їх. Вони люблять людей, які, як і вони, говорять криводушно й лукаво та не практикують істину. Коли вони зустрічають таких людей, то радіють у душі, ніби знайшли когось схожого на себе. Вони більше не турбуються про те, що інші кращі за них або здатні їх розрізнити. Хіба це не прояв нечестивої природи антихристів? Хіба це не може довести, що вони нечестиві? (Так, може.) Чому ці речі можуть довести, що антихристи нечестиві? Позитивні речі та істина – це те, що має любити будь-яка розумна створена істота із совістю. Однак, коли йдеться про антихристів, вони вважають ці позитивні речі кісткою в горлі й більмом на оці. Кожен, хто дотримується їх або практикує, стає їхнім ворогом, і вони вороже ставляться до таких людей. Хіба це не схоже на природу ворожості сатани до Йова? (Так.) Це та сама природа, той самий характер, що й у сатани, і та сама сутність. Природа антихристів походить від сатани, і вони належать до тієї ж категорії, що й сатана. Тому антихристи заодно із сатаною. Це надмірне твердження? Зовсім ні; воно абсолютно правильне. Чому? Тому що антихристи не люблять позитивних речей. Вони люблять займатися лукавством, люблять брехню, ілюзорну зовнішність і вдавання. Якщо хтось розкриє їхнє справжнє обличчя, чи зможуть вони скоритися й радісно це прийняти? Вони не тільки не зможуть цього прийняти, а й у відповідь виллють на них потік образ. Люди, які говорять правду або розвінчують їхнє справжнє обличчя, розлютили б їх і змусили б оскаженіти. Наприклад, якийсь антихрист може бути дуже вправним у вдаванні. Усі сприймають його як хорошу людину: люблячу, здатну співчувати іншим і розуміти їхні труднощі, і він часто підтримує тих, хто слабкий і негативно налаштований, і допомагає їм. Коли в інших виникають якісь труднощі, він може проявити увагу й знайти їм виправдання. У серцях людей цей антихрист величніший за Бога. Щодо цієї людини, яка вдає із себе доброчесну, якщо ти розвінчаєш її вдавання й самозванство, якщо ти скажеш їй факти, чи зможе вона це прийняти? Вона не тільки не прийме цього, а й почне ще більше вдавати й прикидатися. Скажи Мені, якби ти розкрив самозванство фарисеїв, коли вони несли свої писання на розі вулиць, щоб молитися й читати їх, аби інші чули, і сказав їм, що вони роблять це напоказ, чи визнали б вони те, що ти сказав? Чи прийняли б вони це з радістю? Чи замислилися б вони над твоїми словами? Чи змогли б вони визнати, що те, що вони робили, було самозванством і лукавством? Чи змогли б вони замислитися, покаятися й більше ніколи так не чинити? У жодному разі. Якби ти продовжив, сказавши: «Твої вчинки вводять людей в оману, і ти потрапиш у пекло й будеш покараний», – хіба це не було б правдою? (Так.) Це правда. Чи прийняли б вони її? Ні, вони б одразу розлютилися й сказали: «Що? Ти кажеш, я потраплю в пекло й буду покараний? Яка зухвалість! Я вірю в бога, а не в тебе! Твої слова нічого не значать!». І на цьому все? Що б вони зробили далі? Вони б продовжили, кажучи: «Я обійшов моря й землі, проповідував Євангеліє стільком людям, приніс стільки плодів, поніс стільки хрестів і стільки страждав у в’язниці! Коли я почав вірити в господа, ти, дитино, ще був в утробі матері!». Їхня природа розкрита, чи не так? Хіба вони не проповідують терпіння й толерантність? Чому ж тоді вони не можуть стерпіти цієї дрібниці? Чому вони не можуть її стерпіти? Тому що ти сказав правду, ти розкрив їхнє справжнє «я», і в них немає місця призначення. Чи можуть вони ще це терпіти? Якщо вони не антихристи, якщо вони на шляху антихристів, але можуть прийняти істину, і вони також демонструють прояв самозванства, що вони зроблять, якщо ти розвінчаєш їхнє самозванство? Вони можуть не одразу замислитися над собою, і твердження, що вони так роблять, може здатися нереалістичним і порожнім. Однак перша реакція більшості нормальних людей на це – вони відчувають пекучий біль у серці. Що означає цей пекучий біль? Це означає, що на них впливає те, що вони чують; вони не очікували, що хтось наважиться діяти так необачно, сказати правду й засудити їх так у вічі – ці слова є чимось, чого вони ніколи не очікували й ніколи раніше не чули. Крім того, в них є почуття сорому, і вони хочуть зберегти лице. Коли вони обмірковують твої слова про те, що стояти на розі вулиці, щоб молитися й читати писання, – це вводити людей в оману, після самодослідження вони виявляють, що робили це справді для того, щоб показати людям, наскільки вони побожні, як сильно вони люблять Господа і як багато вони можуть страждати, що це самозванство, і те, що ти сказав, було правдою. Вони виявляють, що якщо вони продовжуватимуть так діяти, то не зможуть показатися людям на очі. У них є почуття сорому, і з цим почуттям сорому вони, можливо, зможуть дещо стриматися й припинити свої лихі вчинки або свої дії, які є безсоромними й через які вони втратять лице. Що означає, коли вони більше не продовжують так діяти? Це натякає на крихту каяття. Ми не можемо бути впевненими, що вони обов’язково покаються, але принаймні є така можливість, що набагато краще, ніж у ситуації з антихристами й фарисеями. Що може бути краще? Оскільки в них є совість і почуття сорому, викривальні слова інших людей ранять їхні серця. Хоча вони можуть відчувати сором і те, що їхня гідність була зачеплена, вони принаймні можуть визнати, що ці слова правильні. Навіть якщо вони не можуть зберегти обличчя, глибоко всередині вони вже визнали ці слова й скорилися їм, прийнявши їх. Чим відрізняються антихристи? Чому ми кажемо, що антихристи нечестиві? Нечестивість антихристів полягає в тому, що коли вони чують щось правильне, вони не тільки не можуть це прийняти, а, навпаки, ненавидять це. Крім того, вони вдаються до власних способів, шукаючи відмовки, причини й різні об’єктивні фактори, щоб захистити й виправдати себе. Якої мети вони прагнуть досягти? Вони прагнуть перетворити негативні речі на позитивні, а позитивні – на негативні; вони хочуть перевернути ситуацію з ніг на голову. Хіба це не нечестиво? Вони думають: «Хоч би яким правим ти був або хоч би наскільки твої слова відповідали істині, чи зможеш ти протистояти моєму гострому язику? Навіть якщо всі слова, які я говорю, явно брехливі, оманливі й вводять в оману, я все одно заперечуватиму й засуджуватиму те, що ти кажеш». Хіба це не нечестиво? Справді, це нечестиво. Як ти думаєш, коли антихристи бачать хороших людей, хіба вони не вважають їх у душі чесними? Вони вважають їх чесними людьми й тими, хто прагне до істини, але яке їхнє визначення чесності й прагнення до істини? Вони вважають, що чесні люди дурні. Їх відштовхує прагнення до істини, вони гидують ним і вороже до нього ставляться. Вони вважають його фальшивим, гадають, що ніхто не може бути настільки дурним, щоб зректися всього заради прагнення до істини, говорити будь-що будь-кому й довіряти все Богові. Ніхто не є настільки дурним. Вони відчувають, що всі ці дії фальшиві, і вони не вірять ні в що з цього. Чи вірять антихристи, що Бог всемогутній і праведний? (Не вірять.) Тож вони ставлять знаки питання після всього цього у своїх думках. Який тут підтекст? Як нам інтерпретувати цю купу знаків питання? Вони не просто сумніваються або ставлять під сумнів; зрештою, вони також заперечують це й прагнуть перевернути ситуацію з ніг на голову. Що Я маю на увазі під «перевернути ситуацію з ніг на голову»? Вони думають: «Яка користь від того, що ти такий справедливий? Якщо брехню повторити тисячу разів, вона стане правдою. Якщо ніхто не говорить правди, то це не правда, і вона не має користі – це просто брехня!». Хіба це не перекручування правди й неправди? Це нечестивість сатани – спотворювати факти й перекручувати правду й неправду; ось що вони люблять. Антихристи вправні у вдаванні й лукавстві. Те, у чому вони вправні, звісно, притаманне їхній суті, а те, що притаманне їхній суті, – це саме те, що є в їхній природі-сутності. Ба більше, це те, чого вони жадають і що люблять, і це також правило їхнього виживання у світі. Вони вірять у такі приказки, як «Хороші помирають молодими, а злі живуть до глибокої старості», «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Доля людини в її власних руках», «Людина переможе природу» тощо. Чи узгоджується хоч одне з цих тверджень із людськістю або природними законами, які можуть зрозуміти нормальні люди? Ні, не узгоджується. Тож як антихристи можуть так любити ці диявольські приказки сатани й навіть вважати їх своїми девізами? Можна лише сказати, що це тому, що їхня природа надто нечестива.

Був один церковний лідер, з яким Я кілька разів контактував приблизно протягом року. У нас було кілька нагод зустрітися, але наші розмови були обмеженими, бо він був не з говірких. Що це означає «не з говірких»? Це означає, що він не говорив багато, навіть коли йому ставили запитання. А чи був він таким у спілкуванні з іншими в церкві? Було дві можливі ситуації. З однодумцями йому було що сказати. Однак із тими, хто не був його однодумцем, він ставав настороженим і говорив менш вільно. Пізніше Я підсумував, що за час Мого спілкування з ним він вимовив загалом п’ять «класичних» фраз. Він не був говірким, а коли щось казав, це ставало «класичною» фразою. Що це за людина? Чи можемо ми назвати його «видатною особистістю»? Для церковних лідерів або працівників цілком нормально контактувати зі Мною та обговорювати справи, чи не так? Однак цей чоловік був унікальним. Він вимовив лише п’ять фраз, п’ять неймовірно «класичних» фраз. Послухайте, що робить ці фрази такими «класичними». Кожна його фраза має свій власний контекст і невелику історію, що за нею стоїть. Почнімо з того, звідки взялася його перша фраза.

У церкві, очолюваній цим лідером, була зла людина, яка вчинила кілька поганих справ і заважала церковній роботі. Усі бачили, що він зла людина, тому почали бесідувати про нього й обговорювати його. Якщо його мали виключити й відіслати, у церкві потрібно було зробити про нього оголошення, щоб усі знали, які погані справи він учинив і чому його кваліфікували як злу людину й відіслали. Коли розвінчувалися деякі погані справи, які вчинила та зла людина, цей лідер, який зазвичай мало говорив, висловився і сказав: «Він мав добрі наміри». Як він дивився на те, що та зла людина чинила ті погані справи й заважала церковній роботі? «Той хлопець мав добрі наміри». Він вірив, що погані справи, які чинить погана людина, відповідають істині, допоки та людина має добрі наміри. Для нього, незалежно від природи дій людини, добрих чи поганих, або їхніх наслідків, допоки ця людина має добрі наміри, навіть переривання й завади, які вона спричиняє, відповідають істині. «Він мав добрі наміри». Це була перша фраза, яку вимовив цей лідер. Чи ви коли-небудь чули такі розмови? Зла людина явно чинить зло, і все ж хтось каже, що та людина плекала добрі наміри, чинячи ті погані справи. Чи всі мають розпізнання щодо цієї фрази? Я вірю, що деякі люди можуть бути введені в оману цією фразою, тому що більшість людей думає, що допоки хтось має добрі наміри, з ним не слід розбиратися, і що якщо хтось робить щось погане з добрими намірами, він не чинить зло навмисно. Після того, як цей лідер таким чином підбурив і ввів їх в оману, цілком можливо, що деякі люди могли перейти на бік лідера й почати співчувати злій людині. Якби цей лідер не вводив їх в оману, більшість людей правильно зрозуміла б цю справу й подумала б, що ту злу людину слід виключити й відіслати за вчинення зла. Однак, після того, як цей лідер підбурив і ввів їх в оману, деякі люди подумали: «Він мав добрі наміри, це має сенс. Іноді ми теж такі. Тож, якщо ми зробимо щось погане з добрими намірами, нас теж вичистять і відішлють?». У результаті вони перейшли на бік цього лідера. Чому? Вони думали про власне майбутнє. Хіба не легко було людям прийняти фразу, яку вимовив цей лідер? Якими були наслідки їхнього прийняття? У них з’явилися сумніви щодо Бога, щодо Його праведного характеру та щодо Його принципів дій. У них з’явилися сумніви щодо принципів, за якими діє Божий дім, вони поставили їх під сумнів, а потім засудили. Вони плекали ці сумніви у своїх серцях. Насправді цю злу людину відсилали не тому, що вона вчинила одну погану справу. У Божому домі нікого не відсилають лише через випадкову помилку, незалежно від того, чи виконують люди фізичну роботу, особливий обов’язок або обов’язок, пов’язаний із технічними навичками. Їхню послідовну поведінку спільно кваліфікують церковні лідери та брати й сестри, і лише потім із ними розбираються. Наприклад, якщо хтось завжди лінується, коли має працювати, і вигадує виправдання, щоб уникнути роботи, чи доречно відіслати його на основі такої поведінки? (Так.) Правильно, це доречно. Наприклад, якщо тобі доручено прибирати, а ти часто їси соняшникове насіння, п’єш чай, читаєш газету й недбало розкидаєш лушпиння від насіння, хіба ти не нехтуєш своїми обов’язками? Ти не тільки не прибираєш, а й створюєш безлад, що означає, що ти нехтуєш своїми обов’язками. Якщо ти некомпетентний у своїй роботі, то відіслати тебе повністю відповідає принципам, і ти не повинен про це сперечатися. Однак цей церковний лідер стверджував, що та людина мала добрі наміри, що вводило людей в оману. Після того, як лідер таким чином підбурив і ввів людей в оману, деякі з них пішли за ним, і вони дійшли згоди. Але куди вони поставили Бога та істини-принципи, коли так чинили? Вони стали ніби сім’я, говорячи про «нашу церкву» та «наш Божий дім». Як визначаються «церква» та «Божий дім»? Чи може бути Божий дім там, де немає Бога? (Ні.) Якщо в якомусь місці немає Бога, чи може там існувати або бути заснована церква? (Ні.) Отже, що це означало, коли вони казали «наш»? Це означало, що вони відділилися від Бога. Церква стала церквою цього безтолкового лідера, він став господарем церкви, а ті так звані брати й сестри та безтолкові люди утворили з ним зграю й поводилися з ним як родичі. Вони віддалилися від Бога, і так Бог узяв на Себе роль поза «Божим домом». Ось до таких наслідків призвела перша фраза цього лідера в тому контексті. Усі його особливо схвалювали, думаючи: «Наш церковний лідер справедливий, він дбає про нас, рахується з нашими слабкостями й навіть виступає на наш захист. Коли ми робимо помилки, Бог завжди розвінчує нас та обтинає, але наш лідер завжди захищає нас, як квочка курчат. Із ним нас не скривдять». Усі були йому вдячні. Ось наслідки першої фрази, вимовленої цим лідером.

Продовжімо з другою фразою, вимовленою цим лідером. У церкві була певна робота, пов’язана із зовнішніми справами, яку більшість людей не могла виконувати або була надто зайнята своїми обов’язками, щоб нею займатися. Деякі віруючі лише за назвою вправно справлялися із зовнішніми справами, тому Божий дім виділив трохи грошей, щоб така людина подбала про ці завдання, і іноді Божий дім витрачав трохи більше, щоб вона виконувала від його імені чимало завдань. Скажіть Мені, чи порушило принципи те, що Божий дім витратив додаткові 200 юанів на вирішення таких справ? Це був єдиний спосіб вирішити ті справи, і він дав хороші результати, тому так із ними й розібралися. Давши тій людині додаткові 200 юанів, Божий дім полегшив собі вирішення цих справ, і багато питань було вирішено. Чи варто було витрачати ці додаткові 200 юанів? (Варто.) Це було абсолютно того варте. Так чинити було доречно. Якби Божий дім дав ті 200 юанів комусь, хто не міг би впоратися з тими завданнями, це було б просто марнотратством. Дати ті 200 юанів тій людині означало, що ті завдання могли бути добре виконані – тож чи відповідало принципам те, що Божий дім так вирішував справи? (Так, відповідало.) Отже, чи відповідало принципам не обговорювати це й не повідомляти про це братам і сестрам? (Так, відповідало.) Чи має Вишнє право так вирішувати справи? (Так.) Так, безперечно. Але цей церковний лідер сказав: «Брати й сестри сказали, що тій людині дали ще 200 юанів… Я просто питаю про цю справу від імені братів і сестер. Вони не розуміють цього принципу, і ми хочемо шукати, як бесідувати про цей аспект істини». Він говорив лише напівфразами. Це була його друга фраза. Очевидно, ця фраза була запитанням, що означало: «Ти кажеш, що все, що ти робиш, відповідає принципам, але ця справа – ні, і деякі брати й сестри мають щодо цього думки й уявлення, тому я мушу поставити тобі про це запитання від їхнього імені. Як ти поясниш цю справу? Дай мені пояснення». Це запитання, чи не так? Тепер проаналізуйте, скільки послань містилося в ньому – яка ваша думка, коли ви чуєте таке? Як ви оцінюєте цю людину на основі цієї справи? (Боже, у цій його фразі був питальний тон. Він ставив під сумнів Бога. Насправді, він мав власні уявлення щодо цієї справи. Він не висловлював своїх справжніх думок, а натомість сказав, що це брати й сестри не могли прийняти рішення Вишнього, що вони мали щодо цього думки. Коли брати й сестри мали уявлення, він, як церковний лідер, мав би бесідувати з ними про істину, щоб вирішити це питання, але він не тільки не вирішив його, а й прийшов ставити під сумнів Бога з цими уявленнями. У ньому є лукавий і нечестивий характер.) Було відзначено два моменти: по-перше, він ставив під сумнів Вишнє, а по-друге, він уже мав уявлення всередині себе, але сказав: «Брати й сестри не розуміють принципів і хочуть їх шукати». Чи є проблема в цій фразі? Хіба брати й сестри були для нього настільки важливими? Оскільки він вважав життя-входження братів і сестер таким важливим, то коли в них з’явилися такі сильні уявлення, чому він їх не вирішив? Хіба він не ставився недбало до своїх обов’язків? Він був недбалим. Він не вирішив питання, і навіть безсоромно приніс уявлення братів і сестер із собою, щоб поставити під сумнів Вишнє. Тож яка з нього була користь? Що давало йому змогу ставити запитання? Хіба в нього теж не було уявлень? Хіба в нього теж не було думок щодо рішення Вишнього? Хіба він теж не вважав, що з цією справою розібралися неналежним чином? Ті 200 юанів не були витрачені на нього, тому він відчув, що його обділили, чи не так? Він думав: «Я мав би отримати ті додаткові 200 юанів, ми на них заслуговуємо. Той хлопець – невіруючий, він не повинен їх отримати. Ми щиро віримо в бога, і ми – люди божого дому, а він – ні». Хіба не це він мав на увазі? (Так.) Саме це він і мав на увазі. І він не сказав цього прямо; він пробурмотів це, затинаючись. Почувши це, ви зрозуміли чи ні? Яка ваша точка зору на цю справу з витрачанням грошей? Більшість людей може зрозуміти цю дрібну справу. З огляду на величезну роботу Божого дому, чи справді той лідер мав звернути увагу на додатково витрачені 200 юанів? Крім того, це було не з його кишені, тож чому він так цим переймався? Хіба він не просто позаздрив, побачивши, що інші є хорошими людьми? Хіба не це він мав на увазі? Чи ви здатні зрозуміти те, що Я вам щойно пояснив? Чи є серед вас хтось, хто не згоден і каже: «Ні! Витратити додаткові 200 юанів без нашого відома – як жахливо, що ми не маємо права про це знати. Хіба це не марнотратство приношень Божого дому?». Що таке поняття Божого дому? Що таке поняття приношень? Скажу тобі, приношення не належать усім, вони не належать братам і сестрам; якби були лише брати й сестри, а Бога не було, це не називалося б Божим домом. Коли Бог з’являється й працює, коли Він кличе людей до Себе й засновує церкву – ось це і є Божий дім. Коли брати й сестри жертвують десятину, вона жертвується не Божому дому, не церкві й, звичайно, не якійсь окремій людині. Вони жертвують цю десятину Богові. Простими словами, ці гроші даються Богові; це Його приватна власність. Що означає Його приватна власність? Що Бог може розподіляти її, як Йому заманеться, і що той лідер не мав права в це втручатися. Я скажу тобі, що ставити запитання й хотіти шукати істину через цю справу було трохи надмірно й непотрібно; це було з його боку фальшиво й удавано! Було так багато значних справ, у яких цей лідер не шукав істини, але він вирішив шукати її в цій справі. Чому він не розібрався з тією злою людиною? Чому він не шукав, кажучи: «Ця людина виявила деякі прояви вчинення зла; братів і сестер усіх від нього нудить. Чи не повинен я з цим розібратися?». Лідер про це не питав; він був абсолютно сліпий до цієї злої людини. Хіба це не проблема? Якою була перша фраза, вимовлена цим лідером? (Він мав добрі наміри.) «Він мав добрі наміри». Подивіться, яким «доброзичливим» був цей хлопець; що за лицемір! Він був нечестивим, але на словах у нього був мед, а в серці – крига, і він не чинив по-людськи. Якою була його друга фраза? «Божий дім дав комусь додаткові 200 юанів на виконання завдання. Я хочу від імені братів і сестер шукати, як нам слід розуміти й осягати принцип у цій справі». Це Я навів повну фразу; звичайно, він так не сказав. Він говорив нерішуче, так що було важко зрозуміти, що він мав на увазі. Ось така в нього була манера говорити. Це була друга фраза, вимовлена тим лідером.

Тепер послухайте третю фразу, вимовлену тим лідером. Усі працювали разом, копали. Кожному було доручено наповнити один кошик землею. Була одна людина, яка працювала швидко й закінчила першою, а потім сиділа, пила воду й відпочивала, чекаючи на всіх інших. Потім щось пішло не так. Що пішло не так? Виникла третя проблема. Цей лідер знову прийшов запитати Вишнє, кажучи: «У нас тут є хтось, хто працює швидко й рухається спритно, але з ним є одна проблема. Закінчивши роботу, він просто сидить і нікому не допомагає, тому в усіх починають складатися про нього думки». Вишній брат запитав: «А він зазвичай лінується, коли працює?». Цей лідер відповів: «Ні. Він просто працює швидко, а закінчивши, просто сидить і чекає, нікому не допомагаючи, тому брати й сестри мають про нього думки, кажуть, що йому бракує людяності». Коли брати й сестри згадали про це, це засмутило цього лідера. Він подумав: «Оце так, подивіться, яка жорстока та людина! Мої брати й сестри втомилися від роботи, вони працюють повільно, і ніхто їм не допомагає». Уся група засмутилася, тому й він засмутився. Який же він «співчутливий»! Він приніс цю «ношу» із собою, щоб доповісти Вишньому. Перше, що він запитав, було: «Чи можна покарати таку людину?». Скажіть Мені, чи ви думаєте, що таку людину можна покарати? (Ні.) Тож яка ваша реакція, коли ви це почули? Чи у вас змішані почуття щодо цього? Ви засмучені? (Так.) Божий дім завжди бесідував про те, що люди повинні розуміти істину й ставитися до інших справедливо, але той лідер не міг зробити навіть цієї дрібниці. Він вірив, що покарати ту людину було б справедливо. Хіба це не нечестиво? (Так.) Він думав: «Мої брати й сестри страждають, і вони доповіли мені, що цій людині бракує людяності. Як лідер, як я можу завоювати цих людей, заспокоїти їх, захистити, уберегти від кривди чи почуття образи?». Його першою реакцією було покарати ту людину, думаючи, що коли він покарає її, гнів усіх буде вгамовано, і все буде чесно й справедливо. Хіба він не хотів цього зробити? (Так.) Він думав: «Ми всі їмо ту саму їжу, живемо в тому самому місці, і до нас усіх ставляться однаково. З якого дива ти працюєш так швидко? Якщо ти працюєш швидко, чому не допомагаєш іншим?». Скажіть Мені, що відчувають люди, почувши це? «Працювати швидко – це гріх. Схоже, ми ніколи не повинні працювати швидко – це не принесе нам нічого доброго під керівництвом цього лідера. Працювати швидко – погано, як і бути ініціативним. Бути повільним – виправдано!» Вишнє запитало лідера: «А як щодо тих, хто працює повільно? Ти їх винагороджуєш?». Лідер був спантеличений, але він не був безтолковим. Він сказав: «Ні, я не можу їх винагороджувати. Однак того хлопця, який працює швидко, слід покарати. Брати й сестри всі кажуть, що його треба покарати». Ось таку фразу він вимовив. Скажіть Мені, чи справді ця фраза представляє братів і сестер, чи вона представляє самого лідера? (Вона представляє самого лідера.) Залишмо братів і сестер – серед них є всілякі безтолкові люди: ті, хто не любить істину, ті, хто говорить криводушно, ті, хто егоїстичний і корисливий, ті, хто розпалює суперечки, ті, хто говорить без принципів, і ті, хто діє без моральних засад. Яку тільки людину серед них не знайдеш. Отже, якою була його відповідальність як церковного лідера? Чи було його відповідальністю говорити від імені впливових братів і сестер, захищати ці нечестиві тенденції та злі практики? (Ні.) Тоді якою була його відповідальність? Коли він виявляв проблеми перекручення й відхилення серед братів і сестер, його відповідальністю було вирішувати ці проблеми за допомогою істини, щоб ті люди могли зрозуміти, у чому полягали проблеми та які були проблеми з їхніми станами, приводячи їх до пізнання себе й розуміння істини та приводячи їх до Бога. Хіба це не відповідальність церковного лідера? (Так.) Чи виконав він її? Він не тільки не виконав її, а й навіть плекав ті нечестиві тенденції та злі практики, захищаючи їх, підбурюючи й потураючи їхньому розмноженню та поширенню в церкві. Хіба це не нечестиво? (Так.) Скажіть Мені, після того, як Вишнє обтинає й розвінчує людину з таким нечестивим характером, чи буде вона непокірною в серці? (Так.) Вона, безумовно, буде непокірною. Чи буде вона ставитися до людей справедливо, згідно з принципами, даними їй Вишнім? Абсолютно ні. Уже з його слів видно, наскільки він був лукавим. Пізніше Я подумав про Себе: «Якщо тих, хто працює швидко, каратимуть, хто наважиться працювати швидко? Усі стануть повільними, як черепахи, нездатними вилізти на берег річки навіть після трьох днів вовтузіння». Хіба не так буде? Крім нездатності цього лідера ставитися до людей справедливо, його найфатальнішим і найсерйознішим аспектом, тим, що міг найбільше вводити людей в оману, було те, що які б погані справи не робили брати й сестри або які облудні й абсурдні погляди вони б не поширювали, він не тільки не розрізняв і не виправляв їх, а й потурав їм, прикривав їх і навіть намагався їм догодити. Хіба він не був небезпечною особистістю? (Був.) Він був надзвичайно небезпечним! Це була третя фраза, вимовлена тим лідером.

Продовжімо з четвертою фразою. Я часто відвідував церкву, де той лідер був відповідальним, і вони тримали там курей. Щоразу, коли Я приїжджав, він різав курку. Одного дня курка була тушкована в прозорому бульйоні; наступного дня курка була тушкована в червоному соусі; ще через день курка була копчена. Я подумав, що якщо Я продовжуватиму приїжджати туди щодня, то та зграя курей цілком може зникнути за кілька днів. Чому так? Коли готували курку, іноді Я з’їдав шматочок, а іноді не хотів жодного, але ті люди їли її незалежно від цього, і щоразу з’їдали цілу курку. Пізніше Я подумав: якщо щоразу, коли Я приїжджав, з’їдали цілу курку, то скільки б у них не було курей, їх надовго не вистачить, якщо так їсти. Тож Я сказав лідеру, що він більше не може різати курей. Хіба це не було правильно? (Так.) Тепер це справді поставило його в скрутне становище. Він виступив із запитанням, кажучи: «Якщо ми не можемо різати курей, тоді…». Ти й гадки не маєш, що він запитав далі. Що він нарешті видавив із себе? «Тоді що ти хочеш їсти?» Я сказав: «Хіба немає нічого іншого, крім курей? Хіба город не повний овочів? Мені підійде будь-який із них». Він мав на увазі, що якщо їм не дозволять різати курей, Мені однаково знадобиться м’ясо. «Дбайливий», чи не так? Я сказав: «Яке м’ясо! Якщо у вас є овочі, то Я не їстиму м’яса. Якщо Я не кажу тобі різати курей, не ріж їх!». Це мало бути легко зрозуміти, чи не так? (Так.) Але в його випадку це стало дилемою. Неможливість різати курей справді його турбувала; він почав поводитися дуже дивно, ніби одержимий. Оскільки того разу він не зміг поїсти курки, наступного разу, коли Я приїхав, він поставив інше запитання, що підводить нас до п’ятої фрази. Послухайте, як його запитання ставали дедалі смішнішими й смішнішими. Яким було це запитання? Він сказав: «Оскільки ми не можемо різати курей, а ми ще й тримаємо кроликів – може, ти їх з’їси?». Це справді Мене розлютило. Я сказав: «Маленькі кролики, яких ми тримаємо, такі милі, з їхніми яскраво-червоними очима й чисто-білим хутром. Вони весело граються. Чому ти постійно думаєш про те, щоб їсти м’ясо? Хіба ти не можеш обійтися без м’яса?». Я не розумів. У їхній кухні ніколи не бракувало м’яса; там були нескінченні курячі ніжки й свинячі відбивні. Не те щоб у нього не було м’яса в їжі, то чому він постійно питав про те, щоб різати кроликів і їсти їхнє м’ясо? Я просто відрізав цими словами: «Тобі не дозволено їх різати! До чого всі ці вбивства?». Коли він побачив, що Я так відповідаю, то злякався, що його обітнуть, і не наважився більше ставити запитання. Які страви він готував після цього? У червні-липні на городі було всього повно; листової зелені й плодових овочів було вдосталь. Одного дня той лідер накрив стіл, повний страв. Що він приготував? Смажені паростки машу, суп із соєвих паростків, тушкований із рибою тофу, смажений зелений горошок із яйцями, смажені деревні гриби – на столі не було жодного листового зеленого овоча. Я окинув поглядом усі ті сухі страви. Сезон вимагав чогось свіжого, але страви, які він приготував, були абсолютно не по сезону. Я подумав: хіба ця людина не нечестива? На городі були всілякі овочі; чому він не приготував трохи листової зелені? Зрештою, Я сказав, що його слід швидко відіслати. Із таким як він відповідальним за приготування їжі, люди ніколи не змогли б їсти сезонні продукти. Натомість вони завжди їли б несезонні продукти. Хіба це нормально? Це точно не нормально!

Через запитання, які ставив цей лідер, і його спосіб готувати, Я помітив, що, по-перше, його моральні якості були низькими; по-друге, що він мав нечестивий і підступний характер; і по-третє, що він не прагнув до істини. Однак була одна несподівана річ; її можна було б навіть назвати дивною. У минулому, щоразу, коли в цій церкві проводилися вибори, він отримував найбільше голосів, і навіть на перевиборах він однаково отримував найбільше голосів. Як так виходило, що така людина неодноразово отримувала найбільшу кількість голосів? Хіба не було причин для цього з обох боків? (Так.) Були причини для цього з обох боків. Якими були основні причини? З одного боку, більшість братів і сестер не прагнула до істини й не розуміла її, і їм бракувало розпізнання щодо людей. З іншого боку, цей церковний лідер був надзвичайно здатний уводити людей в оману. Ви не знаєте, хто ця людина, ви не бачили, що він робив, і ви не знаєте, якою людиною він був за зачиненими дверима. Але судячи лише з тих справ, про які Я говорив, разом із п’ятьма фразами, які він вимовив, якою людиною, на вашу думку, він був? Чи підходив він на роль церковного лідера? (Ні.) Тоді чому ті брати й сестри постійно його обирали? Тому що в нього були стратегії, і він уводив цих людей в оману. Він абсолютно не був таким простодушним і приземленим, яким здавався на перший погляд; у нього точно були стратегії. Пізніше Я сказав, що в тій церкві не було людей, які б підходили на роль лідера, і що на цю посаду слід було відрядити когось іншого. Але деякі люди не зрозуміли; вони вважали, що цей лідер не був обраний братами й сестрами. Як слід визначати «братів і сестер»? Чи представляють брати й сестри істину? Чи так їх визначають? (Ні.) Коли брати й сестри колективно створюють вимогу, припис або думку й аргумент, чи обов’язково ці речі відповідають істині? Чи має Бог розглядати їхні питання й піклуватися про них у першу чергу? Чи може Бог так робити? (Ні.) Тож як до них слід ставитися? Як слід визначати цих братів і сестер? Більшість із них готова виконувати свої обов’язки, трудитися й працювати, але вони не прагнуть до істини. Їм бракує здатності й рівня, щоб сприймати істину, вони дурні, заціпенілі й тупі, вони не здатні розпізнавати людей або бачити справи наскрізь, і вони егоїстичні й корисливі. Хоча вони мають деякі добрі наміри й готові зрікатися речей, присвячувати себе й трудитися для Бога, у чому їхня фатальна вада? Вони не розуміють істини й не приймають її. Вони дотримуються принципу: «Хто мене годує, той мені й мати, хто дає мені гроші, той мені батько». Хто до них добрий або вигідний їм, хто говорить від їхнього імені й захищає їх, ту людину вони й обирають. Якби таким людям дозволили обирати власного лідера, чи могли б вони обрати хорошого лідера? Не могли б. Чи могли б вони досягти якогось прогресу у своєму житті-входженні? Якби Вишнє дозволило їм бути такими свавільними й продовжувати так недбало діяти, хіба це не було б безвідповідально? (Так.) Вони були безтолковими, але Вишнє – ні, і лідера, якого обрали ці люди, було знято й замінено кимось іншим. Хоча ці люди не хотіли приймати нового лідера, доки та людина могла виконувати якусь реальну роботу, вона була набагато кращою за того неправдивого лідера, який уводив людей в оману. Хоча ці брати й сестри не розуміли впорядкування Вишнього, настане день, коли вони осягнуть деякі істини й матимуть певне розуміння речей, і тоді вони знатимуть, хто був добрим, а хто поганим. Такими діями Вишнє взяло повну відповідальність за них. Чи було це доречно? (Так, було.) Хоча вони й не розуміли, їм не можна було дозволити робити, як їм заманеться, обираючи кого завгодно. Вони хочуть бунтувати? Якщо вони хочуть чинити зло, стати поплічниками сатани, вони будуть повністю знищені. Отже, Вишнє ухвалило рішення за них та обрало іншого лідера. Але вони цього не прийняли; вони наполягали, що людина, яку вони обрали, була підходящою. Хіба це не нечестиво? Чому вони завжди думали, що він хороший? Що в ньому було такого хорошого? Чому вони так рішуче хотіли його залишити? Тут була проблема: вони були введені в оману й зазнали шкоди від цього неправдивого лідера, не усвідомлюючи цього. Вони справді були зграєю дурнів. Я закінчив говорити про цю справу. Ми беремо таких людей, як цей неправдивий лідер, як типовий випадок для розбору й аналізу в рамках цієї теми – це доречно. Зрештою, нечестя в їхніх характерах є типовим.

Коли йдеться про нашу бесіду про нечестя в рамках сьомого прояву антихристів, чи стала ця тема для вас яснішою завдяки інтеграції цих конкретних прикладів, їх аналізу й порівнянню? Чи зможе ця людина, про яку Я щойно говорив, прагнути до істини в майбутньому – невідомо, важко сказати, і ми поки що утримаємося від будь-яких висновків. Однак одне можна сказати напевно: його характер, сутність і природа були нечестивими. Отже, що він любив? Чи любив він справедливість і праведність? Чи любив він різні істини, сказані Богом? Чи любив він бути чесною людиною, ставитися до інших справедливо, діяти за принципами й шукати істину? Чи любив він ці речі? Він не любив нічого з цього – це стовідсотково точно. Через ці кілька фраз, які він вимовив, і ці кілька запитань, які він поставив, було розвінчано те, що він глибоко любив душею й тілом. Серед цього не було жодної речі, яка б відповідала позитивним речам. Хто були ті люди, які йому подобалися і яких він був готовий захищати? Він захищав тих, хто чинив зло, хто заважав роботі церкви, хто абсолютно не мав вірності й коїв багато лихих вчинків, виконуючи свої обов’язки. Він не дивився на таких людей із гнівом чи ненавистю; він навіть виступав на їхній захист і захищав їх. Про що це свідчить? Що вони були одного ґатунку: у них були спільні інтереси й спільна сутність. Вони природно погоджувалися одне з одним, і вони були одного поля ягоди. Коли деякі брати й сестри постійно плекали уявлення й непорозуміння щодо Божих слів і дій, що відчував цей лідер? Чи ніс він ношу, коли йшлося про вирішення цих питань? (Ні.) Він не ніс цієї ноші; він не вирішував цих питань і не звертав на них уваги – він закривав на них очі. Коли хтось ганьбив ім’я Бога, або заважав роботі Божого дому й переривав її, коли хтось не мав вірності й був недбалим, виконуючи свій обов’язок, або шкодив інтересам Божого дому й спричиняв завади та руйнування, виконуючи свій обов’язок, або виплескував негатив і поширював уявлення, чи міг він визначити щось із цього як проблеми? Він не міг визначити це як проблеми; він думав: «Це нормально, що є ці проблеми; у кого не буває виявів розбещеності?». Що він мав на увазі? Він мав на увазі, що ті люди мають так чинити, бо тоді він не здаватиметься таким поганим – він зможе «сховатися» і бути «захищеним». Хіба це не нечестиво? Ці люди постійно спричиняли переривання й завади, а він із ними не розбирався. Виходячи з цього, скажіть Мені, чи було в нього почуття справедливості? Чи любив він істину? За що він мав Божий дім? Він не хотів, щоб Божий дім був наповнений чесними людьми, людьми, які були б вірними Богові, людьми, які б слідували Божому шляху й знали своє місце, виконуючи свої обов’язки. Він не хотів, щоб усі відкривалися й бесідували про Божі слова, корилися Богові й свідчили про Нього. Йому не подобалося, якщо всі в Божому домі були такими. Тож що йому подобалося? Йому подобалося, коли всі налагоджували корисливі зв’язки, захищали інтереси одне одного, нікого не кривдили й не витягали на світло нічиїх скелетів із шафи. Йому подобалося, коли всі взаємно захищали й прикривали одне одного, приховуючи будь-які погані справи, які робили інші, від сторонніх і виступаючи єдиним фронтом. Ось що йому подобалося. Коли хтось виносив на світло провини й справжні обставини іншого й робив ці речі публічними, говорячи прямо й даючи всім про них знати, він гидував такими діями та ненавидів їх. Йому подобалося, коли провини залишалися прихованими й завуальованими, коли брехня не розвінчувалася, і коли з тим, хто займався обманом або шкодив інтересам Божого дому, не розбиралися згідно з принципами. Що сталося з Божими словами та адміністративними постановами й упорядкуваннями роботи Божого дому в церкві, якою він керував? Вони стали порожніми словами, і їх неможливо було впровадити. Чому їх неможливо було впровадити? Тому що він їх блокував; він став стіною, яка їх відрізала. Це нечестивий характер, який виявляють антихристи, спотворюючи факти, застосовуючи певні тактики й вдаючись до певних схем і хитрощів, щоб обманювати й дурити інших задля досягнення власних цілей.

У церквах, де панують антихристи, упорядкування роботи Божого дому неможливо реалізувати. Водночас у таких церквах виникає дивне явище, коли виконується лише та робота, яка не має нічого спільного з упорядкуваннями роботи Божого дому або суперечить їм, що породжує різні думки та суперечки серед братів і сестер і вносить у церкву хаос. Як діють неправдиві лідери? Вони не працюють згідно з упорядкуваннями роботи Божого дому; їм начебто нічим зайнятися, і вони взагалі не реагують на ці упорядкування. Люди під керівництвом таких лідерів перебувають у повному невіданні; вони наче сипучий пісок, який ніхто не збере докупи, – кожен робить що хоче і як хоче. Неправдиві лідери не роблять жодних заяв і не беруть на себе цієї відповідальності. Антихристи ж діють інакше. Вони не тільки не реалізовують упорядкування роботи, а й вигадують власні твердження та практики. Деякі беруть упорядкування роботи від Вишнього та переробляють їх, перетворюючи на власні твердження, які потім реалізовують, а інші взагалі не діють згідно з упорядкуваннями роботи від Вишнього, а просто роблять по-своєму. Вони приховують упорядкування роботи від Вишнього й не передають їх униз, тримаючи тих, хто нижче, у невіданні, поки самі роблять, що їм заманеться, і навіть вигадують власні теорії та твердження, щоб уводити в оману та обдурювати тих, хто під ними. Отже, не дивіться на те, від скількох речей антихристи можуть зректися або які страждання вони можуть знести на перший погляд. Відкиньте їхні поверхові вчинки та поведінку й подивіться на сутність того, що вони роблять. Які в них стосунки з Богом? Вони противляться всьому, що Бог сказав і зробив, усьому, що Бог вимагає від братів і сестер зрозуміти, і всьому, що Він вимагає реалізувати на нижчих рівнях у церкві, – вони противляться всьому цьому. Хтось може запитати: «Хіба не реалізовувати це – те саме, що противитися?». Чому вони не реалізовують це? Бо вони з цим не згодні. Якщо вони з цим не згодні, то хіба вони вищі за Божий дім? Якщо вони з цим не згодні, то хіба в них є кращий план? Ні, немає. То чому ж вони наважуються не реалізовувати це лише тому, що не згодні? Бо вони хочуть панувати та контролювати церкву. Вони вважають, що якби вони реалізовували все в повній відповідності до упорядкувань роботи та вимог Вишнього, їхній внесок міг би залишитися непоміченим, не виділився б і ніхто б його не побачив. Для антихристів це було б лихом. Якби всі свідчили про Бога й регулярно бесідували про істину, якби всі могли розуміти істину, вирішувати справи згідно з принципами, шукати істину, молитися й кликати до Бога, стикаючись із проблемами, то якою була б їхня функція? Антихристи не прагнуть до істини, тому в них не було б жодної функції; вони стали б простими декораціями. Якби вони стали декораціями й ніхто більше не звертав на них уваги, хіба вони б із цим змирилися? Ні, не змирилися б. Вони б вигадували способи врятувати ситуацію. Антихристи мають нечестивий характер і нечестиву сутність – хіба вони не можуть передбачити, що їх викриють, якщо всі брати й сестри прагнутимуть до істини? Антихристи такі погані, і вони не прагнуть до істини; вони нечестиві, лукаві, підступні й не люблять позитивних речей. Якби всі розуміли істину, вони б уміли розрізняти антихристів. Чи знають це антихристи? Так, знають. Вони відчувають це у своєму дусі. Це як коли ти кудись ідеш і зустрічаєш злого духа. Коли злий дух дивиться на тебе, ти йому не до вподоби, і з першого погляду злий дух видається тобі огидним і ти не хочеш із ним розмовляти. Насправді він не образив тебе й не завдав тобі шкоди, але тобі огидно на нього дивитися, а слухати, як він говорить, ще огидніше. Насправді він не знає тебе, а ти не знаєш його. Що тут відбувається? Ти відчуваєш у своєму дусі, що ви не одного роду. Антихристи – вороги Божих обранців. Якщо в тебе немає сприйняття чи усвідомлення, коли ти з ними взаємодієш, то хіба ти не досить заціпенілий? Скажімо, коли антихрист говорить небагато, лише кілька слів, висловлюючи якийсь аргумент, висуваючи точку зору або маючи певне ставлення у своїх діях, ти не можеш цього чітко розгледіти. Якщо ти довго з ними взаємодієш і все ще не маєш цього усвідомлення, а одного дня Вишнє характеризує його як антихриста, лише тоді ти нарешті здобуваєш це прозріння й ти відчуваєш певний страх, думаючи: «Як я не розрізнив такого очевидного антихриста! Ледь уникнув біди!», – то яким же повільним і заціпенілим ти, мабуть, є!

У нечестя антихристів є одна очевидна риса, і Я поділюся з вами секретом того, як її розпізнати: вона полягає в тому, що ні за їхнім мовленням, ні за їхніми діями неможливо збагнути, що в них глибоко всередині, або заглянути в їхні серця. Коли вони говорять до тебе, їхні очі постійно бігають туди-сюди, і неможливо сказати, який таємний задум вони виношують. Іноді вони змушують тебе вважати, що вони вірні або цілком щирі, але це не так; ти ніколи не можеш бачити їх наскрізь. У твоєму серці є особливе відчуття, розуміння того, що в їхніх думках присутня глибока підступність, незбагненна глибина, що вони лицемірні. Це перша характеристика нечестя антихристів, і вона вказує на те, що антихристи мають атрибут нечестя. Яка ж друга характеристика нечестя антихристів? Це те, що все, що вони говорять і роблять, є вкрай оманливим. У чому це проявляється? У їхній особливій вправності відчувати психологію людей, говорити те, що відповідає людським уявленням та фантазіям і що легко прийняти. Однак є одна річ, яку ти маєш розрізняти: вони ніколи не втілюють у життя ті приємні речі, які говорять. Наприклад, вони проповідують іншим учення, розповідаючи, як бути чесними людьми, як молитися й дозволяти Богові бути їхнім господарем, коли щось трапляється, але коли щось трапляється із самими антихристами, вони не практикують істину. Усе, що вони роблять, – це діють за власною волею та вигадують безліч способів, щоб отримати вигоду для себе, змушуючи всіх інших служити їм і вирішувати їхні справи. Вони ніколи не моляться Богові й не дозволяють Йому бути їхнім господарем. Вони говорять приємні для слуху речі, але їхні дії не відповідають словам. Перше, про що вони думають, роблячи щось, – це власна вигода; вони не приймають Божих улаштувань і впорядкувань. Люди бачать, що вони неслухняні, коли щось роблять, що вони завжди шукають спосіб отримати вигоду для себе та шлях уперед. Це лукава й нечестива сторона антихристів, яку люди можуть бачити. Працюючи, антихристи іноді можуть зносити труднощі й платити ціну, часом навіть відмовляючись від сну та їжі, але вони роблять це лише для того, щоб здобути статус або зробити собі ім’я. Вони страждають заради своїх амбіцій та цілей, але недбало ставляться до важливої роботи, яку влаштовує для них Божий дім, і зовсім її не виконують. Отже, чи покірні вони Божим упорядкуванням у всьому, що роблять? Чи виконують вони свої обов’язки? Із цим у них проблема. Є також інший вид поведінки: коли брати й сестри висловлюють думки, що відрізняються від антихристових, ті опосередковано відкидають їх, ходячи колами, змушуючи людей думати, ніби антихристи побесідували й обговорили з ними все, – але врешті-решт виявляється, що всі мусять робити так, як вони скажуть. Вони завжди шукають способи відкидати пропозиції інших людей, щоб люди слідували їхнім ідеям і робили так, як вони кажуть. Хіба це пошук істини-принципів? Звісно, ні. Тоді який же принцип їхньої роботи? Він полягає в тому, що всі мусять слухати їх і коритися їм, що немає нікого кращого, кого варто було б слухати, і що їхні ідеї – найкращі й найвищі. Антихристи хочуть, щоб усі відчували, ніби те, що вони говорять, – правильно, ніби вони і є істина. Хіба це не нечестиво? Це друга характеристика нечестя антихристів. Третя характеристика нечестя антихристів полягає в тому, що, свідчачи про себе, вони часто свідчать про свій внесок, про труднощі, яких зазнали, і про корисні речі, які зробили для всіх, щоб це закарбувалося в свідомості людей, щоб ті пам’ятали, що гріються в променях антихристового світла. Якщо хтось хвалить антихриста або дякує йому, той може навіть сказати якісь дуже духовні слова, наприклад: «Дякувати богу. Це все робота бога. Благодаті бога нам достатньо», щоб усі бачили, що вони досить духовні й що вони добрі слуги Божі. Насправді ж вони звеличують себе й свідчать про себе, і в їхньому серці зовсім немає місця для Бога. У свідомості всіх інших статус антихриста вже давно значно перевищив статус Бога. Хіба це не реальний доказ того, що антихристи свідчать про себе? У церквах, де антихрист має владу й усе контролює, він має найвищий статус у серцях людей. Бог може бути лише на другому чи третьому місці. Якщо Бог прийде до церкви, де панує антихрист, і щось скаже, чи дійдуть Його слова до тамтешніх людей? Чи приймуть вони їх від серця? Важко сказати. Цього достатньо, щоб довести, скільки зусиль антихристи докладають, щоб свідчити про себе. Вони зовсім не свідчать про Бога, а натомість використовують усі можливості свідчити про Бога, щоб свідчити про себе. Хіба ця тактика, яку використовують антихристи, не підступна? Хіба вона не неймовірно нечестива? За допомогою цих трьох характеристик, про які тут бесідували, легко розрізнити антихристів.

Антихристи мають ще одну характеристику, і це також головний прояв їхнього нечестивого характеру. Вона полягає в тому, що незалежно від того, як Божий дім бесідує про істину, як Божі обранці бесідують про своє самопізнання або приймають суд, кару та обтинання, антихристи не звертають на це жодної уваги. Вони все одно прагнуть слави, вигоди й статусу і ніколи не відмовляються від свого наміру та бажання отримати благословення. На думку антихристів, якщо людина здатна виконувати свій обов’язок, платити ціну й терпіти якісь тяготи, Бог мусить її благословити. І ось, деякий час попрацювавши для церкви, вони починають підбивати підсумки того, що вони виконали для церкви, яким був їхній внесок у Божий дім, що вони зробили для братів і сестер. Вони постійно тримають усе це в голові та чекають, якими милостями й благословеннями Бог їм за це відплатить, щоб визначити, чи варта того їхня робота. Чому вони завжди таким переймаються? Що саме вони шукають у глибині душі? Яка ціль їхньої віри в Бога? Від самого початку вони вірили в Бога для того, щоб отримувати благословення. І скільки б років вони не слухали проповіді, скільки б слів Божих не їли й не пили, скільки б учень не розуміли, вони ніколи не відкинуть це своє бажання й намір – бути благословенними. Якщо ти попросиш їх бути слухняними створіннями та прийняти Боже володарювання й порядки, вони скажуть: «Це мене ніяк не стосується. Я не до цього маю прагнути. Мені слід прагнути ось чого: якщо я прийняв бій, доклав необхідних зусиль і переніс необхідні тяготи, – якщо я зробив це відповідно до того, що вимагає бог, – то бог повинен винагородити мене й дозволити мені залишитися, бути коронованим у Царстві та посісти вище становище, ніж божі люди. Мені належить керувати щонайменше двома-трьома містами». Саме про це антихристи дбають найбільше. Як би дім Божий не спілкувався про істину, їхній намір й бажання здобути благословення неможливо розвіяти; ці люди того ж сорту, що й Павло. Хіба такий відкритий торг не таїть якийсь нечестивий і порочний характер? Деякі релігійні люди кажуть: «Наше покоління слідує за богом хресною дорогою. Бог вибрав нас, тому ми маємо право бути благословенними. Ми страждали та платили ціну, ми пили з гіркої чаші. Декого з нас навіть арештовували та засуджували до тюремного ув’язнення. Ми пройшли через усі ці тяготи, вислухали стільки проповідей, дізналися так багато про Біблію – якщо ми колись не отримаємо благословення, то підемо на третє небо сперечатися з богом». Ви коли-небудь чули щось подібне? Яка зухвалість: вони кажуть, що підуть на третє небо сперечатися з Богом! Хіба вам не страшно від самого лише звуку цих слів? Хто насмілився б спробувати сперечатися з Богом? На щастя, Ісус, у Якого вони вірять, уже давно вознісся на небо. Якби Ісус усе ще був на землі, хіба вони не спробували б знову розіп’яти Його? Звісно, деякі люди, коли тільки починають вірити в Бога, спочатку можуть вважати такі слова сильними та вражаючими, думаючи, що люди повинні мати такий хребет і рішучість. Але, віруючи дотепер, як ви дивитеся на ці слова? Хіба такі люди – не архангели? Хіба вони – не сатани? Ти можеш сперечатися з ким завгодно, але не з Богом. Тобі не слід таке робити, і навіть думати про це не слід. Благословення походять від Бога: Він дає їх тому, кому забажає. Навіть якщо ти відповідаєш умовам для отримання благословень, а Бог не дарує їх тобі, ти все одно не повинен сперечатися з Богом. Увесь усесвіт і все людство перебувають під Божим пануванням; Бог вирішує все. Як ти, крихітна людина, смієш сперечатися з Богом? Як ти можеш так переоцінювати свої здібності? Чому б тобі не подивитися в дзеркало, щоб побачити, хто ти такий? Наважуючись так кричати на Творця й сперечатися з Ним, хіба ти не накликаєш на себе смерть? «Якщо одного дня ми не отримаємо благословення, то підемо на третє небо сперечатися з богом» – це твердження, яке є відкритим бунтом проти Бога. Що це за місце – третє небо? Це місце, де перебуває Бог. Наважитися піти на третє небо, щоб сперечатися з Богом, – це рівнозначно спробі «повалити» Бога! Хіба це не так? Хтось може запитати: «Яке це має відношення до антихристів?». Це має до них велике відношення, бо всі, хто хоче піти на третє небо, щоб сперечатися з Богом, – це антихристи. Лише антихристи можуть говорити таке. Подібні слова – це голос, який антихристи таять глибоко в серцях. У цьому їхнє нечестя. Хоча антихристи можуть не говорити цих слів відкрито, вони справді таять це у своїх серцях, просто не наважуються це виявляти й нікому про це не розповідають. Однак жага та амбіції в глибинах їхніх сердець палають, наче незгасимий вогонь. Чому так? Бо антихристи не люблять істину. Вони не люблять Божу справедливість і праведність, Божий суд і кару, і, звісно ж, не люблять Божу всемогутність, мудрість і Його володарювання над усім сущим. Вони не люблять нічого з цього – вони це ненавидять. То що ж вони люблять? Вони люблять статус і дбають про винагороди. Вони кажуть: «У мене є дари, таланти й здібності. Я трудився для церкви, тому бог мусить відплатити мені й дати винагороди!». Хіба вони не в біді? Хіба це не накликання на себе смерті? Хіба це не прямий виклик Богові? Хіба це не виклик Творцеві? Наважитися спрямувати вістря своїх списів прямо на Бога, Творця, – на таке здатний лише архангел, сатана. Якщо справді є люди з такими поглядами, здатні на такі вчинки, то немає сумніву, що вони – антихристи. На землі лише антихристи сміють так відкрито противитися Богові й судити Його. Хтось може сказати: «Антихристи, яких ми бачили, не були такими зухвалими чи нахабними». Це слід розглядати в контексті та оточенні, у якому перебувають антихристи. Як вони могли б наважитися показувати свої гострі пазурі, коли ще не здобули повної влади й не утвердилися? Антихристи вміють вичікувати свого часу, чекаючи слушного моменту, щоб піднятися. Коли вони увійдуть у свою силу, їхні гострі пазурі повністю оголяться. Хоча деякі антихристи досить добре приховують своє справжнє обличчя, поки не мають статусу, і на поверхні в них не видно жодних проблем, але щойно вони здобувають статус і утверджуються, їхні нечестя та потворність повністю викриваються. Це як із деякими людьми, яким бракує істини-реальності. Коли в них немає статусу, вони можуть лише неохоче коритися обтинанню, і в серці вони не противляться. Однак якщо вони стають лідерами чи працівниками й здобувають певний авторитет серед Божих обранців, то, коли їх обтинатимуть, дуже ймовірно, що вони покажуть своє справжнє обличчя й почнуть сперечатися з Богом і кричати на Нього. Це як деякі люди, які за звичайних обставин добре виконують свої обов’язки й не мають жодних скарг, але, зіткнувшись із раком і смертю, що швидко наближається, дуже ймовірно покажуть своє справжнє обличчя. Вони почнуть скаржитися на Бога, сперечатися з Ним і бунтувати проти Нього. Антихристи, ця група людей, відчувають відразу до істини й ненавидять істину, і вони ніколи не практикують істину. Чому ж тоді навіть після того, як їх розвінчали й викрили, вони все ще готові трудитися в церкві й навіть бути найменшими з послідовників? Що відбувається? У них є мета: вони ніколи не відмовлялися від свого наміру отримати благословення. Їхній спосіб мислення такий: «Я вхоплюся за цю останню соломинку. Якщо я не зможу отримати благословення, я не залишу бога в спокої. Якщо я не зможу отримати благословення, то бог – не бог!». Що це за характер? Наважитися зухвало заперечувати Бога й кричати на Нього – це нечестя. Поки в них є хоча б найменша надія отримати благословення, вони залишатимуться в Божому домі й чекатимуть на ці благословення. Як це можна помітити? Вони схожі на фарисеїв, завжди прикидаються добрими, – хіба намір і мета за цим не очевидні? Незалежно від того, наскільки хорошою може здаватися їхня зовнішня поведінка, скільки б вони зовні не страждали, вони ніколи не практикують істини, не шукають істини, коли діють, не моляться Богові й не шукають Його намірів. Вони ніколи не роблять того, що до вподоби Богові. Натомість вони роблять те, що хочуть і що їм подобається, прагнучи лише задовольнити власні амбіції та жагу до благословень. Хіба це не накличе на них біду? Хіба це не розвінчує сутність антихристів? Те, що антихристи люблять і до чого прагнуть, лише представляє їхній сатанинський характер. Вони ставляться до того, що люблять і до чого прагнуть, як до позитивних речей, що до вподоби Богові, і намагаються змусити Його прийняти це й благословити. Хіба це відповідає істині-принципам? Хіба це не противлення Богові й не протиставлення себе Йому? Антихристи на кожному кроці намагаються укладати угоди з Богом. Вони використовують власні страждання й заплачену ціну, щоб вимагати від Бога винагород і вінців, аби обміняти їх на добре місце призначення. Але хіба вони не прорахувалися? Противлячись Богові в такий спосіб, як вони можуть уникнути Божого покарання? Це те, на що вони заслуговують за свої гріхи. Це відплата.

Колись був один антихрист, який трохи знався на вокальному й танцювальному ремеслі, і тоді йому влаштували вести братів і сестер у хорі, щоб навчати їх цього ремесла. Ті брати й сестри були молодими, і більшість із них вірила в Бога не дуже довго; вони були просто сповнені ентузіазму й готові виконувати свої обов’язки, і все, але вони не розуміли істини, а деякі з них навіть не заклали основ. Коли той антихрист працював, він скеровував їх переживати відчуття роботи Святого Духа, змушуючи їх пережити різницю між відчуттям Божої присутності та Його відсутності, – він постійно змушував їх покладатися на свої почуття. Він не розумів істини й не мав жодного реального досвіду, але уводив так в оману братів і сестер та збивав їх зі шляху, ґрунтуючись на своїх уявленнях і фантазіях. Вишнє знало, що він не має істини-реальності, і лише просило його навчати ремеслу й пояснювати його. Виконання цього аспекту його обов’язку вже вважалося б таким, що відповідає стандарту, і виконанням його зобов’язань. Але він усе одно хотів «бесідувати про істину» та змушувати людей осягати свої почуття й покладатися на них. Діючи так, хіба не було б йому легко привести людей у надприродне відчуття роботи злого духа? Це надто небезпечно! Щойно злий дух скористається такою можливістю й оволодіє людиною, ця людина буде знищена. Під час періоду підготовки він змушував цих людей молитися, а після молитви – дивитися, як працює Святий Дух і чи пітніють вони, чи плачуть, чи мають якісь інші відчуття в тілі. Він наголошував на цьому, але насправді все це вже було пояснено досить чітко. Є так багато істин, але він не бесідував про них, не вів тих людей їсти й пити Божі слова та нехтував своєю належною роботою. Він не дозволяв братам і сестрам ставити танці, а натомість дозволяв усім танцювати на сцені від душі, імпровізуючи, як їм заманеться, і навіть казав: «Нічого, бог веде нас, тому ми не боїмося, святий дух працює!». Цей антихрист не розумів істини, тому завжди робив дурниці. Брати й сестри не мали жодного вміння розрізняти, тому слухали його й починали молитися: «Боже, просимо, працюй; Боже, просимо, працюй…». Вони щосили намагалися молитися «всім серцем» і навіть плакали після молитви, а потім виходили на сцену й імпровізували танці. Ті, хто дивився знизу сцени, відчували, що атмосфера чудова та що Святий Дух виконує могутню роботу! Вони плакали, дивлячись, як інші танцюють, ніби відчули роботу Святого Духа. Зрештою, ці люди все це записали й сфотографували, щоб показати Мені. Деякі люди на фотографіях плакали із заплющеними очима, і посеред зими їхні обличчя були червоними від спеки. Я побачив, що назріває біда та що він їх знищить. Його лише попросили навчати ремесла, а він не розумів жодної істини. Він просто діяв наосліп, ґрунтуючись на своїх фантазіях, бажаючи знайти відчуття роботи Святого Духа. Хіба робота Святого Духа – це питання почуттів? Ти маєш розуміти істину – ось що реальне. Самі лише почуття – порожні й марні. Хіба ти можеш зрозуміти істину й наміри Бога, ґрунтуючись на своїх почуттях? Абсолютно ні. Тобі не потрібно шукати почуття, тобі просто потрібно шукати принципи й Божі наміри, ґрунтуючись на Божих словах, а потім порівнювати їх із тим, що з тобою трапляється, – це дуже практично, і ти поступово почнеш розуміти істину. Коли ти практикуватимеш згідно з Божими словами, Святий Дух, природно, почне працювати. Навіть якщо Святий Дух не працює, оскільки ти практикував згідно з Божими словами, Бог визнає тебе Своїм послідовником – це так практично, це найправдивіша річ. Той антихрист не бесідував у такий спосіб, а постійно заохочував тих людей шукати почуття, шукати такі речі, як знамення та чудеса, і шукати сни. Це був профан, якому бракувало духовного розуміння, що вів гурт дурних і неосвічених дітей робити безглузді речі. Люди на фотографіях плакали й ридали. Що це представляє? Це нічого не представляє, але є дещо, що пояснює природу того, що він робив. Цей антихрист сфотографував усе це й назвав «деталі Божої роботи». Що це були за «деталі»? Ті люди не розуміли істини, вони шукали відчуття роботи Святого Духа й безпідставно імпровізували, і щоразу їхній танець був іншим, бо щоразу відчуття було іншим, і Боже «ведення» було іншим, – ось що це були за «деталі». Що ще входило в ці «деталі»? Антихрист також казав, що це були результати роботи Святого Духа. Коли він це сказав, брати й сестри збадьорилися, ніби їхня віра й духовний зріст раптом значно зросли. Чому він сказав «деталі»? Звідки взялося слово «деталі»? Я колись згадував деталі Божої роботи. Що означають ці деталі? Це результати Божої роботи над людьми, які людина може бачити й осягати, і вони не є ні надприродними, ні невизначеними. Це те, що ти можеш відчути. Це коли Бог виконав над тобою багато роботи, сказав тобі багато слів, пролив кров Свого серця і тим самим змінив твій спосіб існування, твої погляди на речі, твоє ставлення під час виконання справ, твоє ставлення до Бога, а також інші твої аспекти. Тобто це здобутки й плоди Божої роботи – ось що означають деталі. Той антихрист теж назвав те, що він робив, «деталями». Якщо наразі відкинути природу цих речей, що ви можете побачити, просто проаналізувавши цю фразу? Бог працює над людьми, і Він сказав, що люди побачать деталі роботи, яку Він виконує над ними, але цей антихрист вів усіх діяти безконтрольно й усе переплутав, проте теж назвав це «деталями» – що він намагався зробити? (Він хотів бути нарівні з Богом.) Правильно. Звідки взялося його використання терміна «деталі»? Воно походило з його бажання бути нарівні з Богом і наслідувати Бога. Використовуючи цей термін, він мав на увазі: «Бог працює в деталях, і те, до чого я веду цю групу людей, – це теж у деталях». Означенням до слова «деталі» є «Божої роботи», але насправді в своєму серці він приписував собі результати деталей роботи Святого Духа, – ось що роблять антихристи. Щойно з’являється шанс опинитися в центрі уваги, щойно з’являється проблиск можливості, вони його не впустять; вони змагатимуться з Богом за людей. За яких людей вони змагаються? Деякі з них не розуміють істини, не можуть розрізняти людей згідно з істиною-принципами, і вони дурні й неосвічені; деякі з них не прагнуть до істини, люблять слідувати за натовпом і зовні діяти наосліп; а є й такі, що є нововіруючими й мають слабку основу, – вони ще не розуміють, що таке віра в Бога, і антихристи вводять їх в оману. Цю поведінку згодом вчасно припинили. Сам факт її припинення не є чимось надзвичайним, але це означало, що дурниці, які робив антихрист, були раптом розвінчані. Коли всі побесідували й згадали минуле, вони сказали: «До того, як прийшов цей антихрист, хоча ми іноді не могли знайти напрямку в професійних і технічних аспектах співу, але коли ми співали, то відчували, що можемо приймати це до серця і що можемо співати кожне слово серцем. Після того, як він прийшов і почав говорити про якісь професійні теорії, ми всі відчули себе виснаженими й більше не хотіли співати, бо не могли насолоджуватися тим, що Бог говорив у кожному слові, – ми не могли відчути Бога». Хіба в цих людей не було проблем? Щойно антихристи простягають руки, щоб діяти, наслідки, які вони спричиняють, полягають у тому, що люди більше не можуть відчути, де Бог, і не знають, як діяти належним чином. Вони втрачають орієнтири. Коли люди не можуть відчути Бога, чи можуть вони ще належно виконувати свої обов’язки? Чи можуть вони ще робити щось із вірністю, щоб свідчити про Бога? Після того, як люди були розбещені сатаною, у них розвинулася певна риса – любов до слідування за натовпом. Вони схожі на мух: їм не потрібна чітка мета, достатньо, щоб був лідер, а інші приєднаються до нього в сліпому дурінні, бо так веселіше, і коли вони діють так, їм не потрібно себе стримувати, у їхніх діях немає основи, і ніхто не діє згідно з принципами. Їм не потрібно молитися чи шукати, не потрібно бути побожними чи тихими; поки в них є голови й вони можуть дихати, вони можуть так діяти. Хіба це не майже те саме, що й тварини? Оскільки розбещені люди мають цю рису, їх легко ввести в оману, але якщо ти розумієш істину й можеш розрізняти це, тебе не так легко буде ввести в оману. Після того, як цього антихриста розвінчали, всі проаналізували оманливі речі, які він говорив, і тактику, яку він використовував, щоб так діяти, порівнюючи їх із Божими словами. Вони зрозуміли, що цей хлопець справді добре вмів уводити людей в оману, що він усе переплутав, і що хоча те, до чого він їх вів, здавалося досить вражаючим, і їм здавалося, ніби вони відчувають могутню роботу Святого Духа, насправді вони зовсім не могли відчути Бога. На перший погляд було схоже, ніби всі сповнені великого запалу і ніби їхня віра й духовний зріст раптом зросли, але насправді це була ілюзія, робота злого духа. З’явилися ці надприродні обставини, тому Святий Дух не працював. Через деякий час, завдяки бесіді про істину, всі змогли розрізнити антихриста, і їхні стани потроху нормалізувалися. Ці люди були введені в оману антихристом і віддалилися від Мене. Коли Я говорив, ці люди дивилися на Мене, як на незнайомця, не хотіли відповідати на Мої запитання, і ми одразу стали чужими. Вони чекали, поки заговорить антихрист, перш ніж коритися чомусь; вони слухали все, що говорив антихрист, і все, що він говорив, уособлювало їх. Отже, ці люди не мали права голосу, але вони були готові не мати права голосу; вони чекали, поки він заговорить, і були під його контролем. Злі духи й антихристи роблять таке, щоб уводити людей в оману.

Деякі нечестиві речі можна чітко виразити словами й проаналізувати, але про інші можна лише сказати, що в них діють злі духи, і їх неможливо чітко виразити словами; їх можна розрізнити лише на основі твоїх почуттів або на основі істин, які ти розумієш, і твого досвіду. Цього антихриста швидко розрізнили й розібралися з ним, і церковне життя повернулося до норми. Згодом, коли всі бесідували про цей випадок, вони відчували тривалий страх. Вони казали: «Це було справді небезпечно! Так звані “дрібниці” цього антихриста так сильно нам нашкодили, що він нас ледь не погубив». Тому ви повинні навчитися розрізняти антихристів. Якщо ти ніколи не сприйматимеш розрізнення антихристів серйозно, ти будеш у небезпеці, і хтозна, коли й за яких обставин вони тебе введуть в оману. Ти можеш навіть піти за антихристом у безтолковому стані, не знаючи, що відбувається. Ти не відчуватимеш, що в цьому є щось неправильне, і навіть вважатимеш, що те, що говорить цей антихрист, є правильним, – таким чином тебе введуть в оману, а ти цього й не усвідомиш. Той факт, що тебе ввели в оману, показує, що ти зрадив Бога, і тоді Бог не зможе тебе спасти. Є деякі люди, які зазвичай добре себе проявляють, але на якийсь час їх обманюють антихристи, і церква врешті-решт повертає їх через умовляння та бесіди. Однак є й такі, що не повертаються, як би з ними не бесідували про істину, і вони стають одержимими ідеєю йти з антихристами – хіба вони тоді не повністю погублені? Вони рішуче відмовляються повернутися, і Бог більше над ними не працює. Деяким людям бракує розрізнення, і вони шкодують таких людей, кажучи: «Ця людина досить порядна: вона вірила в Бога багато років, і вона зрікалася речей і присвячувала себе; вона раніше виконувала свій обов’язок досить віддано, її віра в Бога була великою, і вона була справжнім віруючим – чи не варто нам дати їй ще один шанс?». Чи правильна ця точка зору? Чи відповідає вона істині? Люди можуть бачити іншу людину лише ззовні, але не можуть бачити її серце; вони не можуть чітко бачити, що це за людина насправді, або яку сутність вона має. Вони повинні контактувати з нею або спостерігати за нею протягом певного часу, і ця людина повинна зіткнутися з подіями, які її викриють, щоб люди змогли її розгледіти. Більше того, якщо ти намагаєшся допомогти цим людям із добрих спонукань, але вони не повертаються, як би ти з ними не бесідував, ти не знатимеш, яка причина стоїть за всім цим. Насправді Бог уже розгледів цих людей і відсіяв їх. Чому Бог їх відсіяв? Найочевидніша причина полягає в тому, що деякі антихристи – це, вочевидь, злі духи, і їх можна охарактеризувати як антихристів, у яких діють злі духи. Якщо люди йтимуть за ними протягом певного часу, їхні серця потемніють, і вони стануть настільки слабкими, що впадуть, що доводить, що Бог давно від них відмовився. Бог має праведний характер, і Він ненавидить сатану. Оскільки ці люди йдуть за сатаною та злими духами, чи може Бог усе ще визнавати їх Своїми послідовниками? Бог святий і гидує злом. Він не хоче тих, хто йшов за злими духами; навіть якщо інші вважають їх добрими людьми, Він їх не хоче. Що означає, що Бог гидує злом? На що вказує гидування злом? Послухайте, що Я зараз скажу, і ви зрозумієте. Відколи Бог обирає людину й доки вона не визнає, що Бог є істина, праведність, мудрість і всемогутність, що Він єдиний і неповторний, – коли вона зрозуміє це й набуде певного досвіду, вона матиме базове розуміння Божого характеру, сутності та того, Хто Він є і чим володіє, глибоко в своєму серці, і це базове розуміння стане її вірою. Воно також стане для неї мотивацією йти за Богом, присвячувати себе Йому та виконувати свій обов’язок. Коли вона матиме досвід, зрозуміє істину і її розуміння Божого характеру та її пізнання Бога вкоріняться в її серці, – коли вона володітиме цим духовним зростом, – вона не зречеться Бога. Але якщо вона не має істинного пізнання Христа, практичного Бога, і якщо вона схильна поклонятися антихристу та йти за ним, то вона все ще в небезпеці. Вона все ще може відвернутися від Христа у плоті, щоб піти за нечестивим антихристом. Це було б відкритим зреченням Христа та розривом зв’язків із Богом. Підтекст цього такий: «Я більше не йду за Богом – я йду за сатаною. Я люблю сатану та готовий йому служити; я готовий іти за сатаною. Неважливо, як він до мене ставиться, як він мене губить, топче і розбещує, я більш ніж готовий. Неважливо, наскільки праведний і святий Бог, скільки істини Він виражає, – я не бажаю йти за Ним. Мені не подобається істина. Мені подобаються слава, статус, нагороди та вінці; навіть якщо я не можу їх отримати, вони мені подобаються». Ось так вони пішли за людиною, яка не має до них жодного стосунку, вони втекли з антихристом, який протистоїть Богові. Чи захоче Бог іще таку людину? Звісно, ні. Чи розумно, що Бог їх не хоче? Надзвичайно розумно. З доктрини ви знаєте, що Бог – це Бог, який гидує злом, і що Він святий. Ти розумієш цю доктрину, але чи знаєш ти, як Бог ставиться до таких людей? Якщо Бог цурається когось, Він без вагань відмовиться від нього. Хіба те, що Я кажу, не відповідає дійсності? (Так.) Це відповідає дійсності. Отже, чи означає те, що Бог відмовляється від такої людини, що Він має жорстоке серце? (Ні.) Бог у Своїх діях принциповий. Якщо ти знаєш, хто такий Бог, але тобі не подобається йти за Ним, – якщо ти знаєш, хто такий сатана, але ти наполягаєш на тому, щоб іти за ним, – то Бог не буде тебе змушувати. Іди й слідуй за сатаною вічно. Не повертайся; Бог відмовився від тебе. Як можна зрозуміти Божий характер? Божий характер праведний і святий, і в Його характері є елемент, який гидує злом. Іншими словами, якщо, як створена істота, ти бажаєш бути розбещеним, що ще може сказати Бог? Бог ніколи не змушує людей робити те, чого вони не хочуть. Він ніколи не змушує людей приймати істину. Якщо ти бажаєш бути розбещеним, це твій особистий вибір – зрештою, саме ти нестимеш наслідки, і тобі доведеться звинувачувати лише себе. Божі принципи поводження з людьми незмінні, тому якщо ти задоволений розбещеністю, то твій неминучий кінець – бути покараним. Неважливо, скільки років ти, можливо, йшов за Богом; якщо ти бажаєш бути розбещеним, Бог не змушуватиме тебе каятися. Це ти бажаєш іти за сатаною, бути введеним в оману та погубленим сатаною, і тому, зрештою, саме ти повинен нести наслідки. Деякі люди шкодують таких і марнують доброту, допомагаючи їм, але як би ці люди їх не напучували, вони не навернуться. У чому тут річ? Річ у тім, що Бог не спасає таку людину; Він її не хоче. Що людина може з цим зробити? Ось у чому справжня причина. Але коли люди не можуть ясно бачити ситуацію, вони повинні робити те, що мають, і виконувати зобов’язання й обов’язки, які на них покладено. А щодо того, якими будуть результати виконання цих завдань, то тут вони мусять покладатися на Боже керівництво. Чи не здобули ви певного розуміння фрази «Бог – це Бог, що гидує злом» завдяки цим деталям, про які Я говорив? Це один із аспектів: Бог не хоче тих, хто опоганений злими духами. Яка причина того, що Бог їх не хоче? Якщо ти обрав сатану, як Бог усе ще міг би хотіти тебе? Якщо ти обрав сатану, як Бог усе ще міг би змилосердитися й зворушити твоє серце, щоб ти повернувся? Чи здатен Бог на таке? Він більше ніж здатен, але Він вирішує не робити цієї роботи, бо Його характер праведний і бо Він – Бог, що гидує злом.

Минулого разу наша бесіда була зосереджена на тому, що головний прояв нечестивої сутності антихристів – це їхня ворожість до всіх позитивних речей та істин і огида до них. Сьогодні Я бесідую з іншої точки зору, а саме: антихристи люблять усе, що протилежне позитивним речам. І що ж це? (Негативні речі.) Так, це негативні речі, тобто все, що йде всупереч істині, суперечить їй і не узгоджується з нею. Антихристи не люблять позитивних речей, тож має бути щось, що їм подобається, чи не так? І що ж їм подобається? Вони люблять лукавство й брехню, а також інтриги, змови та тактики. Чи є антихристи, які у вільний час читають «Тридцять шість стратагем»? Гадаю, що так. Як ти думаєш, чи читаю Я «Тридцять шість стратагем»? Я їх не читаю. Я їх не вивчаю. Яка користь від їх читання? Від них Мене нудить і верне. Як ви почуваєтеся, прочитавши «Тридцять шість стратагем»? Хіба це не змушує вас відчувати ще більшу огиду до нечестивого людства? Чи відчуваєте ви це? Що більше ви їх читаєте, то більшу огиду відчуваєте. Ви відчуваєте, що ця людина просто занадто погана! Хіба воно того варте – застосовувати стратагеми для кожної дрібниці, докладати стільки зусиль, не спати вночі й не їсти вдень і ламати собі голову, аби придумати, як боротися? Деякі антихристи можуть вивчати «Тридцять шість стратагем» у вільний час і мірятися розумом з іншою людиною та з Богом. Вони насолоджуються брехнею, лукавством, змовами, інтригами, а також тактиками та стратегіями, – але чи подобається їм Божа справедливість і праведність? Який антонім до слів «справедливість» і «праведність»? (Нечестя й потворність.) Нечестя й потворність. Вони люблять потворні речі, усе беззаконне й несправедливе, усе неправедне й неналежне. Наприклад, прагнення людей до істини – це справедлива справа; яке визначення дають цьому антихристи? Вони кажуть: «Ті, хто прагне до істини, – дурні! Яка цінність життя, якщо не жити так, як хочеш? Люди повинні жити для себе, а ті, хто живе заради істини та справедливості, – усі вони дурні!». Ось їхня точка зору. Тож чи здатні вони на справедливі вчинки? Не здатні. Чи можуть вони встати й висловитися, коли в церкві виникають речі, що переривають церковну роботу та заважають їй? Вони не тільки не встають, а й потайки тішаться та радіють цьому нещастю – вони погане насіння. Вони ніколи не тривожаться про справи, пов’язані з роботою Божого дому, і ніколи не встають і нічого не роблять, щоб захистити Божих обранців. Ті, хто потайки тішиться й насміхається з Божого дому, коли бачить, як злі люди чинять зло, а погані люди тиранять церкву, – що це за люди? Це нечестиві особи. Тоді що за люди ті лідери, які здатні покривати цих злих людей? Це антихристи. Вони не дозволять, щоб постраждали їхні власні інтереси, але й оком не моргнуть, коли страждають інтереси церкви, і анітрохи не сумують. За зачиненими дверима вони навіть раді, що нічого не втратили. Це і є нечестя антихристів.

Ми щойно говорили про те, як антихристи відчувають відразу до істини, як вони люблять неправедні й нечестиві речі, прагнуть вигоди й благословень, ніколи не відпускають свого наміру та бажання здобути благословення і завжди намагаються укладати угоди з Богом. Отже, як слід розрізняти й характеризувати цю справу? Якщо сказати, що це ставлення вигоди понад усе, це буде занадто м’яко. Це як Павло визнавав, що в нього в плоті колючка і що він повинен працювати, щоб спокутувати свої гріхи, але врешті-решт усе одно хотів здобути вінець праведності. Яка природа цього? (Порочність.) Це свого роду порочний характер. Але яка природа цієї справи? (Укладання угод із Богом.) Вона має таку природу. Він шукав вигоди в усьому, що робив, ставлячись до всього як до угоди. Серед невіруючих є приказка: «Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці». Антихристи також дотримуються цієї логіки, думаючи: «Якщо я працюватиму на тебе, що ти даси мені натомість? Які вигоди я можу отримати?». Як слід узагальнити цю природу? Це прагнення до вигоди, ставлення вигоди понад усе, а також егоїстичність і ницість. Це і є природа-сутність антихристів. Вони вірять у Бога виключно заради отримання вигоди та благословень. Навіть якщо вони зазнають якихось страждань або платять якусь ціну, усе це для того, щоб укласти угоду з Богом. Їхній намір і бажання отримати благословення та винагороди величезні, і вони міцно за це тримаються. Вони не приймають жодної з багатьох істин, які висловив Бог; у своїх серцях вони завжди думають, що віра в Бога – це виключно заради отримання благословень і забезпечення доброго місця призначення, що це найвищий принцип і що ніщо не може його перевершити. Вони думають, що люди не повинні вірити в Бога, якщо це тільки не заради отримання благословень, і що якби не благословення, віра в Бога не мала б ні сенсу, ні цінності, що вона втратила б свій сенс і цінність. Чи були ці ідеї прищеплені антихристам кимось іншим? Чи походять вони від чиєїсь освіти чи впливу? Ні, вони визначаються притаманною антихристам природою-сутністю, яку ніхто не може змінити. Незважаючи на те, що втілений Бог сьогодні говорить так багато слів, антихристи не приймають жодного з них, а натомість опираються їм і засуджують їх. Природа їхньої відрази та ненависті до істини ніколи не може змінитися. Якщо вони не можуть змінитися, про що це свідчить? Це свідчить про те, що їхня природа нечестива. Це не питання прагнення чи непрагнення до істини; це нечестивий характер, це нахабне ремствування на Бога й ворожнеча з Богом. Це природа-сутність антихристів; це їхнє справжнє обличчя. Оскільки антихристи здатні нахабно ремствувати на Бога й протистояти Йому, який у них характер? Він нечестивий. Чому Я кажу, що він нечестивий? Антихристи сміють опиратися Богові й ремствувати на Нього заради отримання благословень, а також заради слави, вигоди та статусу. Чому вони сміють це робити? Глибоко в їхніх серцях є сила, нечестивий характер, що керує ними, тому вони здатні діяти безпринципно, сперечатися з Богом і ремствувати на Нього. Ще до того, як Бог скаже, що не дасть їм вінця, ще до того, як Бог позбавить їх місця призначення, їхній нечестивий характер виривається з їхніх сердець, і вони кажуть: «Якщо ти не даси мені вінця й місця призначення, я піду на третє небо й сперечатимусь із тобою!». Якби не їхній нечестивий характер, де б вони знайшли таку енергію? Чи може більшість людей зібрати в собі таку енергію? Чому антихристи не вірять, що Божі слова – це істина? Чому вони вперто тримаються за своє бажання до благословень? Хіба це знову не їхнє нечестя? (Так.) Саме ті благословення, які Бог обіцяє дарувати людям, стали амбіцією та бажанням антихристів. Вони сповнені рішучості отримати їх, але не хочуть слідувати Божому шляху й не люблять істини. Натомість вони прагнуть благословень, винагород і вінців. Ще до того, як Бог скаже, що не дарує їм цього, вони хочуть змагатися з Богом. Яка їхня логіка? «Якщо я не зможу отримати благословень і винагород, я сперечатимусь із тобою, я протистоятиму тобі й скажу, що ти не бог!» Хіба вони не погрожують Богові, кажучи таке? Хіба вони не намагаються Його скинути? Вони навіть сміють заперечувати Боже володарювання над усім. Доки Божі дії не відповідають їхній волі, вони сміють заперечувати, що Бог є Творець, єдиний істинний Бог. Хіба це не сатанинський характер? Хіба це не сатанинське нечестя? Чи є якась різниця між тим, як діють антихристи, і ставленням сатани до Бога? Ці два підходи можна повністю прирівняти. Антихристи відмовляються визнавати Боже володарювання над усім і хочуть вирвати благословення, винагороди та вінці з Божих рук. Що це за характер? На якій підставі вони хочуть так діяти й захоплювати речі? Як вони можуть зібрати в собі таку енергію? Тепер можна підсумувати причину цього: це нечестя антихристів. Антихристи не люблять істини, але все одно хочуть отримати благословення та вінці й вирвати ці винагороди з Божих рук. Хіба вони не грають зі смертю? Чи усвідомлюють вони, що грають зі смертю? (Не усвідомлюють.) Вони також можуть мати слабке відчуття, що отримати винагороди неможливо, тому спочатку кажуть щось на кшталт: «Якщо я не зможу отримати благословень, я піду на третє небо й сперечатимусь із богом!». Вони вже передбачають, що отримати благословення їм буде неможливо. Зрештою, сатана ремствував на Бога в повітрі багато років, і що Бог йому дав? Єдине, що Бог йому сказав, це: «Після того, як робота буде закінчена, Я кину тебе в безодню. Ти належиш безодні!». Це єдина Божа «обіцянка» сатані. Хіба це не збочення, що він усе ще жадає винагород? Це і є нечестя. Притаманна антихристам сутність антагоністична до Бога, і самі антихристи навіть не знають, чому це так. Їхні серця зосереджені виключно на отриманні благословень і вінців. Щоразу, коли щось стосується істини або Бога, у них усередині виникає опір і гнів. Це і є нечестя. Нормальні люди, ймовірно, не можуть зрозуміти внутрішніх почуттів антихристів; антихристам досить важко. Антихристи мають такі величезні амбіції, вони таять у собі таку величезну нечестиву енергію і таке велике бажання благословень. Їх можна описати як таких, що палають від бажання. Але Божий дім постійно бесідує про істину – їм, мабуть, дуже боляче й важко це чути. Вони кривдять себе й так сильно прикидаються, щоб витримати це. Хіба це не свого роду нечестива енергія? Якби звичайні люди не любили істини, вони б вважали церковне життя нецікавим і навіть відчували б до нього відразу. Читання Божих слів і бесіда про істину для них були б радше стражданням, ніж задоволенням. Тож як антихристи можуть це витримати? Це тому, що їхнє бажання благословень настільки величезне, що змушує їх кривдити себе й неохоче це терпіти. Ба більше, вони проникають у Божий дім, щоб діяти як слуги сатани, і присвячують себе тому, щоб створювати переривання й завади в роботі церкви. Вони вірять, що це їхня місія, і доки вони не виконають свого завдання з опору Богові, вони почуваються неспокійно й думають, що підвели сатану. Це визначається природою антихристів.

Антихристи явно люблять статус, і всі це знають. До якої міри вони люблять статус? Як це проявляється? Перш за все, вони хапаються за будь-яку можливість піднятися кар’єрними сходами, чи то шляхом підлабузництва, чи то хитрими методами, чи то роблячи добрі справи, щоб завоювати серця людей. У будь-якому разі, щойно з’являється можливість піднятися, вони нею користуються. Отримавши статус, вони цінують його ще більше, ніж раніше. Коли нормальні люди отримують статус, у них є почуття сорому, і вони трохи стримуються. Ба більше, посада лідера чи працівника в Божому домі – це обов’язок. Це не статус і не офіційна посада, це обов’язок. Іноді ці нормальні люди можуть трохи виявити свій розбещений характер, вихваляючись, думаючи, що тепер вони на офіційній посаді. Нормальні люди вважають, що іноді поводитися так певною мірою прийнятно, але якщо вони робитимуть це регулярно, то відчуватимуть огиду до себе й боятимуться, що їхні брати й сестри це помітять. У них є гідність і почуття сорому, тому вони трохи стримуються. Зрозумівши істину, вони поступово починають надавати меншого значення статусу. Який позитивний вплив це матиме і які добрі результати принесе? Це дасть їм змогу спокійно виконувати свій обов’язок. Незалежно від своєї поточної ролі, вони вважатимуть її обов’язком. Оскільки їх обрали для керівництва, а керівництво – це водночас і ноша, і обов’язок для людини, то спочатку вони повинні зрозуміти, що входить у сферу цього обов’язку. Коли ти не на керівній посаді, тобі не потрібно турбуватися про певні справи, і в тебе насправді немає ніякої ноші. Але коли ти береш на себе керівну роль, тобі потрібно з’ясувати, як добре виконувати свої завдання і як виконувати свій обов’язок відповідно до принципів і впорядкувань роботи від Божого дому. Ті, хто прагне до істини, можуть просуватися в такому позитивному напрямку. Отже, у чому різниця між антихристами й тими, хто прагне до істини, з точки зору їхнього ставлення до статусу? Антихристи захоплені статусом, прагнуть його, цінують і керують ним. Вони думають про свій статус на кожному кроці. Статус для них – як життєва сила. Якщо інші їх не поважатимуть, або якщо вони випадково скажуть щось не те й інші зневажатимуть їх, і вони втратять своє місце в серцях інших людей, вони постійно турбуватимуться про свій статус і стануть надзвичайно обережними в тому, як вони діють і говорять. Як би ти не бесідував про прагнення до істини, вони не зможуть цього зрозуміти. Єдине, що вони можуть зрозуміти, це: «Як мені добре виконувати цю “службу” й поводитися як чиновник?». Це має певні конкретні прояви. Наприклад, коли церковний лідер фотографується з понад 20 братами й сестрами, де сяде людина з гідністю та почуттям сорому? Вона знайде куточок збоку, щоб сісти. Де зазвичай сидять антихристи? (Посередині.) Те, що вони сидять посередині, – це бажання всіх чи їхнє особисте бажання? (Це їхнє особисте бажання.) Іноді буває, що всі інші залишають для них місце посередині, змушуючи їх зайняти центральну позицію, і в своїх серцях вони дуже задоволені собою: «Подивіться, яку підтримку я маю від усіх! Я мушу сидіти тут. Із цього я бачу, що займаю місце в серці кожного. Без мене вони б не впоралися!». Вони почуваються досить щасливими й задоволеними. Якби їм не подобалася ідея, що всі залишають їм місце посередині, чому б вони пішли й сіли туди? Очевидно, що вони цілком насолоджуються своїм становищем у цей конкретний момент і почуттям, яке воно приносить. Вони справді потребують і цінують почуття цього моменту, тому й не відмовляються від цієї позиції. Цей лідер сидить прямо посередині, оточений десятками інших людей, і навіть використовує подушку, щоб виділитися. Він думає: «Бути на одному рівні з усіма не годиться. Як це продемонструє мою винятковість як лідера? Мені потрібно трохи піднятися, сісти посередині, тоді я буду помітним. Це і є знання правильного місця, де сісти. Коли люди дивитимуться на фото, перше, що вони побачать, – це мене. Вони скажуть: “Це наш лідер такий-то”. Як славно! Це фото залишиться на багато років. Якщо люди не можуть мене бачити й потроху забувають про мене, то який сенс мені бути лідером?». Ось як високо вони цінують свій статус.

Одного разу Я звернувся до кількох людей із церкви, щоб дізнатися, яка там ситуація. Увімкнувши відео, вони всі сіли перед камерою, залишивши місце посередині. Я не зрозумів, чому, й запропонував їм сісти ближче до центру, бо кадр камери був не такий уже й великий, і вони виглядали дивно, коли було видно лише половину їхніх облич. Після цього вони трохи посунулися до центру, але все одно залишили порожнє місце посередині. Я пробурмотів Собі: «Чому ніхто не сидить посередині? Наче там якийсь священний Будда – чому ніхто не наважується туди підійти?». Потім підійшов досить товстий чоловік і гепнувся прямо посередині, виглядаючи точнісінько як священний «Будда», круглий і пухкий. Виявилося, що місце посередині було зарезервовано для нього. Чи можете ви вгадати, хто ця людина? (Лідер.) Правильно, він сидів у самому центрі. Це символ статусу. Коли цей диявол прибув, схожий на Будду, і сів там, він зайняв це місце цілком природно, наче це було його законне місце. Усі з радістю сиділи по обидва боки, дивлячись на нього з особливою прихильністю, наче вони його безмежно «розуміли». Складалося враження, що це купа підлабузників, які кажуть: «Ах, нарешті ти прибув. Ми так довго на тебе чекали». Поки Я говорив, ніхто нічого не сприймав; вони чекали на лідера. Цей священний «Будда» мав виступити першим. Якби він не виступив, Я не міг би продовжувати говорити. Як він зміг там сісти, і сісти так природно? Чи пов’язано це з його звичайними вподобаннями, пріоритетами та прагненнями? (Так.) Яку сцену ці люди зазвичай влаштовували б? Увімкніть свою уяву й подумайте про це. Коли цей лідер проводить зібрання або заходить до кімнати, де люди виконують свої обов’язки, як вони до нього ставляться? Наче він предок або Будда: вони швидко пропонують йому місце, і головне місце має бути зарезервовано для нього. Чи було б це правильно, якби вони не зарезервували для нього місце? Судячи з явища, яке Я бачив на камері в той момент, мабуть, було б неправильно, якби вони не залишили йому головного місця – це стало правилом, неписаним правилом. Коли прибуває «Будда», йому негайно мають віддати головне місце. Якщо «Будди» немає, головне місце має залишатися вільним. Це називається «статус». Чи хтось із вас поводиться так і вважає статус вищим за все інше? Що ви можете помітити зі сцени, яку Я щойно описав? Різні люди по-різному ставляться до статусу. Ті, хто любить істину, вважають свій статус обов’язком, цінуючи в серцях Боже доручення. Вони приймають свій обов’язок, але не утверджують свого статусу. Деякі люди бачать у статусі тягар, вони вважають його додатковою ношею, що створює для них тиск, обмеження й навіть проблеми. Однак ті, хто поклоняється статусу, ставляться до статусу як до посади чиновника й завжди насолоджуються його перевагами. Вони не можуть жити без статусу. Отримавши його, вони готові пожертвувати заради нього всім, включаючи своє життя та самоповагу, – вони навіть готові продати заради нього своє тіло. Хіба це не нечестя? (Так.) Це називається нечестям. Що таке статус в їхніх очах? Це шлях і засіб, щоб вибитися в люди, а також спосіб змінити свою ідентичність, долю та становище серед людей. Тому вони дуже високо цінують статус. Коли вони отримують статус і люди слухають їх, коряться їм, потурають їм і підлабузнюються до них у всьому, замість того, щоб відчувати огиду до всього цього, вони знаходять у цьому надзвичайне задоволення. Так само, як той лідер, що зайняв місце посередині, – його поза була такою розслабленою й невимушеною, і в ній було таке величезне почуття задоволення й насолоди. Хіба це не нечестя? Якщо людина особливо насолоджується всіма почуттями вищості та всіма перевагами, які приносить статус, і особливо прагне цих речей і цінує їх, не бажаючи відпускати, то ця людина надзвичайно нечестива. Чому Я кажу, що вона надзвичайно нечестива? Коли йдеться про тих, хто підлабузнюється, говорить приємні слова й робить компліменти людям зі статусом, що саме вони говорять? Вони вимовляють неправдиві слова, безсоромні слова, огидні й нудотні слова, слова обману й навіть деякі речі, що ріжуть слух. Наприклад, скажімо, у людини зі статусом народився син, який насправді досить потворний, із загостреним обличчям і мавпячими щоками, – чи кажуть ті підлабузники, що він потворний? Що вони кажуть? (Що він справді гарний.) Чи достатньо їм просто сказати «він справді гарний»? Вони мають сказати щось огидне, на кшталт: «У нього повне чоло й широка, кругла щелепа. У нього обличчя людини, яка в майбутньому буде багатою й матиме високий статус!». Хоча очевидно, що це не так, вони все одно сміють відкрито вимовляти цю брехню. Коли цей чиновник це чує, він радіє, він любить чути такі речі – він насолоджується, слухаючи їх. Наскільки сильно йому подобається їх слухати? Якби ніхто не говорив перед ним цих лицемірних слів, улесливих слів і слів обману, якби ніхто не говорив жодних неправдивих і огидних слів, щоб зробити його щасливим і догодити йому, він би вважав життя нецікавим. Хіба це не нечестя? (Так.) Це надзвичайно нечестиво. Коли такі чиновники самі брешуть, це вже досить нудотно, але вони також насолоджуються, коли інші брехуни кружляють навколо них, як рій смердючих мух, і їм це ніколи не набридає. Вони люблять будь-кого, хто вміє гарно говорити, хто добре підлабузнюється й догоджає і хто говорить завуальовано, – вони тримають таких людей поруч із собою й призначають їх на важливі посади. Хіба такі лідери не в небезпеці? Яку роботу вони можуть виконати? Хіба церква не загине, якщо потрапить під їхній контроль? Чи може в ній ще бути робота Святого Духа?

Я чув, що деякі лідери люблять добре поїсти. Коли вони раніше жили з братами та сестрами, які не вміли готувати й не готували добрих страв, вони знаходили такого хазяїна, який умів підлабузнюватися до них і підлещуватися, і який щодня спеціально готував для них смачні страви. Щодня лідери їли й пили вдосталь, кажучи: «Слава богу, ми щодня насолоджуємося божим бенкетом. Це справді божа благодать!». Такі люди в небезпеці. Навіть якщо вони ще не антихристи, їхня поведінка вже викрила, що вони мають природу-сутність і нечестивий характер антихриста, а також що вони зараз ідуть шляхом антихриста. Чи зможуть вони стати антихристами, чи є вони антихристами – це залежить від шляху, який вони оберуть у майбутньому. Цілком очевидно, що зараз вони йдуть шляхом антихриста та що їхній характер-сутність узгоджується з характером-сутністю антихриста, і це тому, що вони люблять негативні речі й не люблять позитивні. Вони зневажають позитивні речі, засуджуючи й відкидаючи їх у своїх серцях. Що ж вони приймають? Дволикість, брехню і все, що пов’язано з негативними речами. Коли Я приїжджаю в якесь місце, деякі люди кажуть: «Ти погано виглядаєш, відпочинь трохи». Добре Я почуваюся чи ні та коли Мені потрібно відпочити, Я знаю Сам. Тобі не потрібно вдавати розумного, і тобі не потрібно хизуватися своїм розумом. Я цього не приймаю; Я цим гидую. Які люди Мені подобаються? Ті, хто може негайно побесідувати, коли щось трапляється, і говорити Мені, що в них на серці. Я бесідую з тобою, щоб розв’язати твої труднощі, і ти можеш стати ближчим до Мене. Не переймайся тим, щоб підлабузнюватися й намагатися догодити Мені – це жахливо огидно! Такі люди повинні триматися від Мене подалі, оскільки Я вважаю їх відразливими. Я характеризую тебе як настирливу муху або шкідника. Тримайся на відстані! Деякі люди кажуть: «Хіба Тобі не потрібен хтось поруч, щоб служити Тобі?». На твій погляд, Мої ідентичність і статус вимагають якогось відповідного ставлення та служіння. Але Мені це не потрібно. Ти не зобов’язаний цього робити, зрозумів? Я відчуваю огиду й відразу до цих речей. Якщо ти справді маєш у серці бажання бути уважним до Мене й дбати про Мене, є багато належних способів це зробити. Наприклад, якщо Я кажу тобі щось зробити, ти слухняно виконуєш це, а коли стикаєшся з труднощами, можеш негайно обговорити їх зі Мною. Однак, що б ти не робив, не наслідуй того, як невіруючі підлещуються до людей, що обіймають посади, виголошуючи багато приємних на слух лестощів, – Я не люблю їх слухати. Я явно невисокий на зріст, а ти наполягаєш: «Ти, може, й невисокий, але Ти вищий за нас». Я не люблю цього чути, тож, що б ти не робив, не кажи цього Мені; ти кажеш це не тій особі. Антихристи люблять слухати такі слова. Наприклад, вони запитують братів і сестер під своїм керівництвом: «Я виглядаю товстим?». І деякі люди кажуть: «Навіть якщо ти товстий, ти виглядаєш краще за нас». «Тоді я худий?» «Навіть якщо ти худий, ти виглядаєш дивовижно. У будь-якому разі ти як модель: на тобі все добре виглядає». Коли антихристи це чують, вони радіють і вважають тебе своїм товаришем і союзником. Усі ці речі, які люблять антихристи, відразливі й нечестиві – як же інакше їх можна назвати нечестивими? Чи люблять антихристи елементи нормальної людськості, як-от совість, розум, почуття сорому та гідність, а також розрізнення добра і зла, чорного і білого, правильного і неправильного, серед іншого в нормальній людськості? Чи люблять антихристи людей із почуттям сорому? Чи люблять вони людей із гідністю? Вони люблять безсоромних, тих, хто може говорити підлесливо, не усвідомлюючи цього й не червоніючи. Хіба їм не бракує почуття сорому? Що підлесливіші твої слова, то щасливішими вони стають. Якщо поглянути на вподобання антихристів та їхнє ставлення до різних речей, а також на їхній вибір та орієнтацію, стає очевидно, що їхнє нечестя не знає меж. Що вже казати про тих, хто розуміє істину, – навіть люди з крихтою почуття справедливості в суспільстві не цінують такої поведінки. Ти бачиш, деякі люди в офіційних колах відчайдушно підлабузнюються до тих, хто обіймає посади. Вони дають тим, хто обіймає посади, усе, що їм потрібно, навіть віддаючи власних дружин, – хіба їм не бракує гідності? (Бракує.) Ба більше, деякі чиновники вступають у одностатеві стосунки, і деякі люди тієї ж статі, що й ці чиновники, зближуються з ними, роблячи це, навіть якщо особисто не хочуть. Чи змогли б ви зробити таке? (Ні, не змогли б.) Але вони змогли б. У них немає ні моральних принципів, ні почуття сорому, ні совісті, ні розуму – ось чому вони це роблять. Ти не зміг би навіть вимовити те, що вони кажуть, якби тебе змусили зіграти це як репліки в п’єсі; ці люди ще більш підлабузницькі за фіглярів. Що Я маю на увазі під фіглярами? Я маю на увазі тих, кому байдуже та хто оком не змигне, коли їх бачать абсолютно голими. Таких людей називають фіглярами. Отже, ці підлесники з їхніми нудотними й відразливими словами та схильністю до нечестивих речей ще гірші за тих фіглярів. Останні лише продають свої тіла, а що продає ця банда нечестивців, відома як антихристи? Вони продають свої душі. Це зграя злих дияволів, що не підлягають викупленню. Ось чому говорити цим людям істину – це все одно, що кидати перли перед свинями: вони не можуть полюбити істину. Ось як вони ставляться до статусу, насолоджуючись різними відчуттями вищості та іншими приємними почуттями, що приходять із ним. Що це за різні почуття, які походять від цієї насолоди? Це позитивні чи негативні речі? Усе це – негативні речі. Коли антихристи досягають статусу, вони очікують, що насолоджуватимуться тим, як люди їм лестять, догоджають і потурають їхнім інтересам. Вони також хочуть насолоджуватися особливим ставленням – їхня їжа, житло та речі, якими вони користуються, мають бути особливими, і вони в усьому мають відрізнятися від інших. Хіба твоє фізичне тіло чимось відрізняється від тіл інших? Щойно антихристи здобувають статус, вони вважають себе шляхетними й надзвичайними, ніби на землі для них більше немає місця, – вони мусять сидіти на троні, щоб люди приносили їм жертвоприношення. Хіба не так? Скажіть Мені, чи це ті ідеї, які зазвичай виношують нормальні люди? Незалежно від того, мають вони статус чи ні, нормальні люди можуть певною мірою жадати його та бажати, але оскільки вони мають почуття сорому, совість і розум, а крім того, тепер мають деяке розуміння істини, їхня прив’язаність до статусу зменшується й зникає. Ба більше, вони можуть надавати меншого значення перевагам, що приходять зі статусом, і якщо вони можуть вважати блага, які він приносить, неважливими, вони також можуть відчувати відразу до лестощів та улесливих розмов інших людей, до підлабузництва та іншої подібної поведінки, і можуть дистанціюватися від таких речей або навіть відвернутися від них і зректися їх. Але чи можуть антихристи зрікатися цих речей або відпускати їх? Абсолютно ні. Якщо ти попросиш їх відпустити ці речі, це все одно, що забрати їхнє життя. Інакше чому деякі люди кажуть: «Я більше не віритиму, я не житиму, жити не варто», щойно втрачають свій статус? Хіба тут щось не так? Чому статус такий важливий для них? Вони не можуть жити спокійним і звичайним життям; вони мусять мати статус, мусять стояти над масами й купатися в шануванні, поклонінні та звеличенні інших, а також у брехні, призначеній для того, щоб потурати їм, обманювати їх і лестити їм. Вони хочуть упиватися цими речами. Чи люди з нормальною людськістю охоче впиваються такими речами? Звісно, ні; це викликає в них неспокій. Чому ж антихристи люблять насолоджуватися цими речами? Тому що в них є сатанинські характери. Лише ті, хто належить до роду сатани, прагнуть цих речей і мають такі вимоги. Нормальні люди можуть насолоджуватися цими речами деякий час, але потім вони починають вважати їх безглуздими й навіть набридливими, і тоді тримаються від усього цього подалі. Але деякі люди вперто відмовляються відпускати ці речі. Наприклад, чому деякі кінозірки ніколи не йдуть зі світу кіно, незважаючи на похилий вік? Тому що без цього ореолу, без людей навколо себе, вони вважають життя нудним. Вони відчувають, що небо вже не таке блакитне, що їхнє життя не має напрямку, і що воно стало безглуздим і позбавленим цінності. Вони відчувають, що все їхнє життя стає похмурим, тому їм доводиться повертатися в кіноіндустрію, щоб знову пережити відчуття того, що вони зірки. Антихристи мають ту саму рису, що й вони: вони володіють таким самим нечестивим характером і сутністю. Коли антихристи здобувають статус, вони хизуються ним усюди, навіть беручи на себе авторитарну роль у своїх домівках і змушуючи членів своєї сім’ї слухатися їх. Антихристи володіють нечестивим характером і сутністю, і вони ставляться до статусу з особливою любов’ю, щосили демонструючи його й хизуючись ним. Про що це нам говорить? Чи є в цих людей почуття сорому? Немає. Вони здобувають статус і думають, що їхня ідентичність змінилася, і навіть їхні стосунки з батьками змінюються. Хіба тут немає проблеми? Це збочення! Те, що вони можуть мати таке ставлення до статусу, є одним із доказів, що викриває їхню нечестиву сутність.

Бог є Творець, і Його ідентичність і статус – верховні. Бог володіє владою, мудрістю та силою, і Він має Свій власний характер і Свої атрибути та єство. Чи знає хтось, скільки років Бог працює серед людства й усього творіння? Конкретна кількість років, протягом яких Бог працював і управляв усім людством, невідома; ніхто не може назвати точну цифру, і Бог не повідомляє про ці справи людству. Однак, якби сатана робив щось подібне, чи повідомив би він про це? Безперечно, повідомив би. Він хоче хизуватися, щоб увести в оману більше людей і щоб більше людей дізналося про його внески. Чому Бог не повідомляє про ці справи? У єстві Бога є смиренний і прихований аспект. Що є протилежністю смиренності й прихованості? Це зарозумілість і хизування собою. Якою б великою не була робота, яку виконує Бог, Він говорить людям лише те, що вони можуть осягнути й зрозуміти, задовольняючись тим, що дозволяє людям здобути знання, пізнати Його сутність через роботу, яку Він виконує. Яку користь це приносить людям? Якого результату це досягає? Чи повинні люди знати ці речі, щоб поклонятися Богові? Насправді, ні. Те, що люди можуть поклонятися Богові, є кінцевим об’єктивним результатом, але який початковий намір Бога в тому, щоб дати людям знати ці речі? Це для того, щоб вони, отримавши знання про ці речі, зрозумівши, як Бог управляє людством і як Він володарює над людством та влаштовує його, могли коритися Божому володарюванню, більше не чинили марного опору й не збивалися зі шляху – так люди страждатимуть набагато менше. Живучи природно й існуючи відповідно до шляхів і законів, які дає Бог, і згідно з Його вимогами та принципами, які Він дає, ти більше не потрапиш у пазурі сатани, і тебе не розбестять і не розтопчуть удруге. Натомість ти вічно житимеш за правилами, встановленими Богом, житимеш із людською подобою і як створена істота, і отримуватимеш Божу турботу й захист. Це початковий намір і мета Божої роботи. Отже, виконавши таку величезну роботу, чи хизувався Він нею коли-небудь? Чи говорив Він коли-небудь людям, що Він зробив? Ніколи. Багато людей не знає, що зробив Бог, або які речі були зроблені Богом, а які ні. Насправді Бог зробив дуже багато, але Він ніколи не заявляв про це людству. Бог не заявляє про це людству; усе, що тобі потрібно, – це чітко розуміти те, що ти повинен знати. У майбутньому людство зможе нормально існувати на землі й приймати Боже керівництво, і коли Бог прийде серед людства, люди зможуть нормально взаємодіяти з Богом, приймати Його, поклонятися Йому, слухати Його слова й більше не ходити із сатаною. Так Боже царство з’явиться на землі, і на землі буде група людей, здатних поклонятися Йому, група людей, які можуть слухати Його слова й практикувати їх. Таким чином, Божа робота буде завершена; достатньо досягти цього результату. Отже, коли Бог щось робить, а ти не розумієш або не усвідомлюєш цього, Бог не пояснить тобі. Чому Він не пояснює? Немає потреби цього робити. Є багато речей, яких ти не розумієш, і Бог не відкриє тобі певних таємниць, щоб ти пізнав ці речі або зрозумів Його ідентичність і сутність, або зрозумів Його силу. Бог не виконує цієї роботи. На чому Бог зараз зосереджений? Він зосереджений на тому, щоб люди зрозуміли істину. Щойно ти зрозумієш істину, ти пізнаєш Бога, матимеш основу для свого життя й зможеш коритися Богові та поклонятися Йому в майбутньому, а також зможеш розрізняти сатану й зрікатися його, більше не будучи введеним ним в оману й не йдучи за ним, – тоді Його робота завершена. Щодо тих таємниць, то в майбутньому людство матиме можливість їх зрозуміти, але таємниці Божих дій неймовірно великі, і навіть якщо Бог відкриє їх тобі, це не обов’язково означає, що ти зрозумієш. Навіть якщо ти зіткнешся з ними, можливо, тобі не вдасться їх збагнути або осягнути. Чому так? Тому що існує відстань між створеними істотами й Богом, між людськими думками й Божими ідеями. Наприклад, ти можеш знати, що веселка є знаком завіту між Богом і людством, але чи знаєш ти, як утворюється веселка? Якби Бог пояснив тобі цю таємницю, чи зрозумів би ти? Ти б не зрозумів, тому Бог тобі й не каже. Якби Він сказав, це стало б для тебе тягарем, оскільки тобі довелося б вивчати й аналізувати це, що завдало б тобі клопоту. Тому Бог не говорить багато про таємниці. Але чи може людина, що від сатани, мовчати, якщо знає про ці таємниці? Абсолютно ні. Ось чим відрізняється їхня сутність. Чи пояснює Бог багато речей, які Він відкривав людству роками, але які люди ніколи не можуть зрозуміти? Чи робить Він надприродні речі? Ні, не робить. Людство створене Богом, і Бог знає, скільки люди можуть зрозуміти й до якої міри. Ці речі лежать перед очима людей, але якщо їм не потрібно їх розуміти, немає потреби просвіщати їх або нав’язувати ці речі людям і перетворювати на тягар для них, тому Бог так не працює. Отже, в Божих діях є принципи. Його підхід до людства – це підхід піклування, турботи й любові. Бог хоче для людей найкращого – це джерело й початковий намір усіх Божих дій. Сатана ж хизується, нав’язує людям своє, змушує їх поклонятися йому й бути введеними ним в оману, і веде їх до занепаду, щоб вони поступово перетворилися на живих дияволів і прямували до загибелі. Але якщо ти віриш у Бога, то осягнувши й здобувши істину, ти зможеш уникнути впливу сатани й досягти спасіння – ти не зазнаєш кінцевої загибелі. Сатана не може терпіти, коли люди поводяться добре, і йому байдуже, чи живуть люди, чи помирають; його хвилює лише він сам, його власна вигода та його власне задоволення, і йому бракує любові, милосердя, терпимості та прощення. Сатана не володіє цими якостями; лише Бог володіє цими позитивними речами. Бог виконав величезну роботу над людьми, але чи говорив Він про це? Чи пояснював Він це? Чи заявляв Він про це? Ні, Він цього не робив. Незалежно від того, наскільки люди неправильно розуміють Бога, Він не пояснює. З Божої точки зору, незалежно від того, чи тобі шістдесят, чи вісімдесят років, твоє розуміння Бога дуже обмежене, і, виходячи з того, як мало ти знаєш, ти все ще дитина. Бог не дорікає тобі – ти все ще незріла дитина. Не має значення, що деякі люди, можливо, прожили багато років і їхнє тіло показує ознаки старіння; їхнє розуміння Бога все ще дуже дитяче й поверхневе. Бог не дорікає тобі – якщо ти не розумієш, то не розумієш. Це твій рівень і твоя спроможність, і це неможливо змінити. Бог не нав’язуватиме тобі нічого. Бог вимагає, щоб люди свідчили про Нього, але чи свідчив Він про Себе? (Ні.) З іншого боку, сатана боїться, що люди не дізнаються навіть про найменшу річ, яку він робить. Антихристи нічим не відрізняються: вони хваляться кожною дрібницею, яку роблять, перед усіма. Слухаючи їх, здається, ніби вони свідчать про Бога, – але якщо прислухатися уважно, ти виявиш, що вони свідчать не про Бога, а хизуються, звеличують себе. Намір і сутність того, що вони говорять, полягає в тому, щоб змагатися з Богом за Його обраних людей і за статус. Бог смиренний і прихований, а сатана хизується собою. Чи є різниця? Хизування проти смиренності й прихованості: що з цього є позитивним? (Смиренність і прихованість.) Чи можна назвати сатану «смиренним»? (Ні.) Чому? Судячи з його нечестивої природи й сутності, це нікчемна наволоч; було б ненормально, якби сатана не хизувався собою. Як можна було б назвати сатану «смиренним»? «Смиренність» говориться про Бога. Божа ідентичність, сутність і характер високі й почесні, але Він ніколи не хизується. Бог смиренний і прихований, тому люди не бачать того, що Він зробив, але оскільки Він працює в такій непомітності, людство безперервно забезпечується, живиться й наставляється – і все це влаштовано Богом. Хіба те, що Бог ніколи не заявляє про ці речі, ніколи не згадує їх, це не прихованість і смиренність? Бог смиренний саме тому, що Він здатний робити ці речі, але ніколи не згадує й не заявляє про них і не сперечається про них із людьми. Яке право ти маєш говорити про смиренність, коли ти не здатний на такі речі? Ти не робив жодної з цих речей, але наполягаєш на тому, щоб приписувати собі заслуги за них – це називається безсоромністю. Керуючи людством, Бог виконує таку величну роботу, і Він править усім всесвітом. Його влада й могутність такі величезні, але Він ніколи не сказав: «Моя влада надзвичайна». Він залишається прихованим серед усього сущого, керуючи всім, живлячи й забезпечуючи людство, дозволяючи всьому людству існувати з покоління в покоління. Візьмімо, наприклад, повітря й сонячне світло або всі матеріальні речі, необхідні для людського існування на землі, – усе це безупинно прибуває. Те, що Бог забезпечує людину, не підлягає сумніву. Якби сатана зробив щось хороше, чи зберігав би він це в таємниці й залишався б неоспіваним героєм? Ніколи. Це подібно до того, коли в церкві є деякі антихристи, які раніше виконували небезпечну роботу, які чогось зрікались і терпіли страждання, які, можливо, навіть потрапили до в’язниці; є також дехто, хто колись зробив внесок у один аспект роботи Божого дому. Вони ніколи не забувають про таке, вони думають, що завдяки цьому заслуговують на довічну похвалу, вони думають, що це їхній капітал на все життя, що показує, наскільки мізерними є люди! Люди дійсно мізерні, а сатана безсоромний.

Скажіть Мені, якби антихристи мали рівний статус із Богом, що б вони їли й носили? Вони б їли найвишуканіші страви й носили найвідоміші бренди, чи не так? Отже, щодо їхніх запитів до матеріальних речей, скажіть Мені, чи не мають вони певних вимог? Коли вони кудись їдуть, вони мусять летіти літаком. Коли вони прибувають туди, чи можуть звичайні брати й сестри приймати їх у своїх домівках? Навіть якщо можуть, ці антихристи не залишаться в них – вони мусять зупинятися в готелях високого класу. Чи не є антихристи дуже вибагливими щодо своїх вимог? Щодо честі, насолоди та марнославства, які приносить їм статус, – чи можуть вони відмовитися від цих речей? Доки вони мають відповідні умови та можливості, вони хапають ці речі жменями й насолоджуються ними. Які їхні принципи? Доки вони мають статус, вони можуть отримати доступ до грошей і носити брендовий одяг та аксесуари. Вони не хочуть носити звичайні речі; вони мусять носити відомі бренди. Їхні краватки, костюми, сорочки, запонки, золоті ланцюжки та ремені – все брендове. Це не добрий знак, і хіба брати й сестри не страждають через це? Гроші, які жертвують брати й сестри, ці антихристи використовують для купівлі брендових товарів. Хіба це не велике зло, яке вони вчинили? Чи не спричинене це їхнім нечестям? Ось такі речі вони можуть робити. Був один чоловік, який скромно одягався, коли вперше обійняв керівну посаду, маючи лише три-п’ять комплектів одягу, які не були брендовими чи висококласними. Після кількох років на керівній посаді його було усунуто, оскільки він не виконував реальної роботи. Коли він пішов, він забрав цілу машину речей: брендовий одяг, сумки, усілякі гарні речі. Він не заробляв грошей як лідер, тож звідки взялися ці речі? Вони походять від його статусу. Якби він відмовився, коли інші купували йому ці речі, чи наполягали б брати й сестри на тому, щоб купити їх йому? Чи сталося б таке? Якби він не хотів цих речей, брати й сестри не купили б їх йому. У чому тут проблема? Він силоміць і жадібно захоплював ці товари. З одного боку, він вимагав від братів і сестер, а з іншого – активно купував їх сам. Більше того, він змушував братів і сестер купувати ці речі для нього, і якщо хтось відмовлявся, він мучив їх і створював їм труднощі. Ці кілька причин відіграють свою роль. Зрештою, він отримав «багатий урожай» і став заможним. Чи заздрите ви такому лідеру? Якби ви мали можливість, чи могли б ви також здобути таке багатство? Дозволь Мені сказати тобі, що багатіти так недобре – за це будуть наслідки! Коли деякі люди стають лідерами, вони бояться, що ці речі трапляться з ними. Вони думають, що спокуси будуть надто великими, що їх буде важко уникнути або впоратися з ними, і що їм буде легко піддатися. Але деякі люди не переймаються цим і думають: «Це нормально. Хто обіймає посаду, не насолоджуючись такими речами? Навіщо тоді взагалі обіймати посаду? У цьому вся суть!». Який це голос? Це голос антихристів, і ці люди в небезпеці.

Я працюю вже майже тридцять років. Чи вимагав Я коли-небудь щось у когось? Наприклад, якби Я побачив, що хтось носить гарні прикраси, чи вимагав би Я їх, надсилаючи повідомлення на кшталт: «Віддай Мені свої прикраси; вони тобі не пасують. Золоті та срібні прикраси призначені для людей зі статусом, а ті, хто не має статусу, не повинні їх носити»? Чи траплялося таке коли-небудь? Не траплялося. Навіть коли деякі брати й сестри мали трохи грошей і купували Мені шкіряну куртку чи щось подібне, Я завжди повертав це. Не тому, що Мені не подобалося; просто Я не мав потреби в таких речах. Пізніше Я замислився: «Як Мені належним чином поводитися з цими речами? Що Мені робити, щоб не образити людей, які їх купили?». Я відніс ці речі до церкви, щоб брати й сестри могли розподілити їх згідно з принципами. Якщо хтось хотів купити цінні речі, церква продавала їх за зниженою ціною. Справа була не в тому, щоб заробити гроші, а в тому, щоб вирішити питання так, як було б зручно для обох сторін. Ніхто не повинен отримувати ці речі безкоштовно, тому що вони спочатку не були призначені для тебе. Цих речей було мало, і їх неможливо було розподілити порівну між усіма, тож було б недоречно давати їх комусь. Тому єдиним варіантом було, щоб ті, хто мав гроші й хотів їх купити, купували їх. Вони, безумовно, були дешевшими, ніж ті, що продавалися на ринку, тож це була послуга від Божого дому. Я мав право робити так. Це тому, що як тільки щось давали Мені, воно ставало Моїм, і Я мав право розпоряджатися цим так, як вважав за потрібне. Це більше не мало нічого спільного з людиною, яка першою це купила. Поводячись так, Я вже подбав про почуття гордості цієї людини. Ніхто не повинен був заперечувати, оскільки такий підхід був цілком доречним. Багато братів і сестер купували Мені речі. Я не доручав їм купувати Мені речі, не кажучи вже про те, щоб вимагати цього. Їм вистачило духу це зробити, що Я цінував, але було багато речей, які Я не міг прийняти, тому що вони Мені не були потрібні. Це практичне питання. Чи доречно те, що Я сказав? (Так.) Чи було Моє ставлення до цього також доречним? (Так.) Були також деякі брати й сестри, які знали, що Я чутливий до холоду й не їм холодну їжу, тому вони купували Мені ліки від «холодного шлунка». Однак Я не дуже добре почувався після прийому цих ліків – Моє тіло не витримує таких експериментів, тому є багато ліків, з якими Мені доводиться бути обережним. Ви повинні це зрозуміти. Деякі брати й сестри також купували деякі харчові добавки, як-от гірський женьшень, червоний женьшень та інші види тонізуючих засобів. Я не міг приймати жодної з них. Чому? Тому що вони Мені не підходили. Не тому, що Я зневажливо ставився до того, що купували Мені брати й сестри, або до місця, де вони це купували; просто Я не міг їх використовувати; Я був не в змозі їх використовувати. Не всі хороші речі підходять усім. Є багато хороших речей, але якщо ти візьмеш щось хороше, і це викличе у тебе побічну або алергічну реакцію, то це не є хорошою річчю для тебе. Отже, як вчинити в такій ситуації? Найкраще, щоб це використовували ті, кому це підходить. Тому дозвольте Мені сказати вам: незалежно від того, хто витрачає гроші, щоб купити Мені речі, пам’ятайте ці слова – не купуйте їх. Якщо Мені щось знадобиться, Я скажу вам прямо, і Я не буду таким ввічливим щодо цього. Зрозуміло? Але коли ви приносите Мені ці речі, і Я кажу, що вони Мені не потрібні або не підходять, це також не означає, що Я ввічливий із вами. Це не фальшиво й не лицемірно. Усе, що Я кажу, – реальне; усе це – правда. Будь ласка, не шукайте прихований зміст у Моїх словах. Коли Я кажу, що Мені це не потрібно, це означає, що Мені це не потрібно. Коли Я кажу, що не можу це використовувати, це означає, що не можу. Що б ви не робили, не витрачайте час на роздуми про купівлю речей і не витрачайте гроші даремно. Не думайте, що всі хороші речі слід віддавати Богові – чи знаєш ти взагалі, чи потрібні вони Мені? Якщо вони Мені не потрібні, хіба ти не купив їх даремно? Якщо ти справді хотів щось купити для Мене, то дозволь Мені сказати тобі – не купуй Мені нічого. Якщо ти кажеш, що купив це для Мене, щоб Я поділився з усіма, то добре, Я можу передати це далі. Коли йдеться про те, як Я ставлюся до таких речей і як Я ставлюся до матеріальних благ, які приносять статус і становище, це Моє ставлення. Чи ставляться антихристи до цих питань так само? (Ні.) По-перше, вони, безумовно, не відмовляються ні від чого – що більше, то краще. Незалежно від того, хто надсилає їм подарунки або що це за подарунки, вони їх приймають. По-друге, вони, безсумнівно, вимагають певних речей від людей, і, нарешті, вони беруть деякі речі для себе. Це те, чого вони прагнуть і чого хочуть; це те, що приносить їм статус, якого вони прагнуть.

Щодо нечестивої сутності антихристів, виходячи з нашої бесіди минулого разу й сьогодні, чи можете ви сформулювати одне речення, яке б викрило цю нечестиву сутність? Найбільша риса нечестя в антихристах полягає в тому, що вони засуджують усе позитивне, усе справедливе й відповідне істині, і все, що вважається прекрасним серед людства. Вони ненавидять ці речі й відчувають до них відразу. І навпаки, усе негативне та все, що засуджується й зневажається людьми із совістю, розумом і почуттям справедливості, є саме тим, чим антихристи насолоджуються. Це те, чого вони прагнуть і що цінують. Є ще одне речення, яке може це підсумувати: антихристи ненавидять усе позитивне, що походить від Бога, і ненавидять те, що любить Бог, натомість люблячи саме те, чим Бог гидує й що засуджує. Це і є нечестя в антихристах. Яка основна риса цього нечестя? Це те, що вони мають особливу прихильність до всього потворного й негативного, водночас виявляючи ворожість до всього, що є прекрасним, позитивним і відповідає істині, і гидуючи цим. Ось що таке нечестя. Ви розумієте, чи не так? Сьогоднішня бесіда стосувалася теми «що люблять антихристи». Ми також навели певні приклади, деякі з яких були більш типовими, ніж інші, але всі вони можуть бути використані як доказ для пояснення нечестивої природи-сутності антихристів. Наступне, що вам потрібно зробити після цього, – це поміркувати й побесідувати про те, які нечестиві або позитивні речі ви бачите й розумієте, які негативні речі люблять антихристи, які позитивні речі вони ненавидять, і що саме ви можете зрозуміти, а також що ви бачите й переживаєте. Антихристи й звичайні розбещені люди мають певні спільні проблеми зі своїми характерами й сутностями, і хоча серйозність цих спільних рис може відрізнятися, сутності їхніх характерів однакові. Шляхи, якими вони йдуть, і цілі, яких вони прагнуть, також можуть відрізнятися, але вони виявляють багато однакової сутності розбещених характерів. Тому викриття різних аспектів сутності антихристів є корисним для кожної розбещеної людини. Якщо Божі обранці зможуть розрізнити сутність антихристів, вони гарантовано не будуть введені ними в оману й не будуть поклонятися їм або слідувати за ними.

7 серпня 2019 року