Додаток. Дари

Перш ніж перейти до основної теми нашої бесіди, дозвольте розповісти вам одну історію. Яку історію Мені слід розповісти? Якщо розповідь історії не впливає на людей, не повчає їх, не допомагає тим, хто вірить у Бога, щодо життя-входження й пізнання Бога, то таку історію немає сенсу розповідати. Якщо Я збираюся розповісти історію, вона має бути повчальною сама по собі – в ній мають бути цінність і значення. Тож послухайте сьогодні ось таку історію і подумайте, чи може вона стати для вас повчальною та корисною. Бувають історії справжні, а бувають вигадані на основі реальних подій; хоча їх не було насправді, але такі випадки можна часто побачити в житті, отже, ті історії не відірвані від реальності. Чи вони вигадані, чи справді сталися – ці історії тісно пов’язані з життям людей. То навіщо розповідати вам такі історії? (Щоб ми могли зрозуміти істину.) Саме так: щоб ви могли зрозуміти істини із цих історій – такі істини, що людям їх важко пізнати в реальному житті. Скористаймося формою оповіді, щоб знання людей про істину та Бога наблизити до реальності, й це полегшить їм розуміння істини та Бога.

Коли Мені доводиться багато контактувати з людьми впродовж тривалого часу, неминуче трапляються дивні й кумедні пригоди. Ось яка історія трапилася цієї весни. Коли зима відступила й наближалася весна, погода ставала дедалі теплішою, і завдяки сонцю і дощам поступово проростала різноманітна зелень, зростаючи день за днем. Там були й дикі рослини, і культурні; якісь із них їстівні для тварин, якісь їстівні для людей, а деякі такі, що їх їдять і люди, і тварини. Це була весняна картина: яскравий зелений пейзаж. І ось тут починається Моя історія. Якось Я зі здивуванням отримав особливий подарунок. Що за подарунок? Торба дикої зелені. Людина, яка дала Мені ту торбу, сказала: «Це грицики – їстівна рослина, корисна для здоров’я. Можеш додавати її у яєшню.» Слушно. Тоді я порівняв цю зелень із грициками, які купляв раніше, і як тільки Я це зробив, виникла проблема. Ви здогадуєтеся, в чому була проблема? Я був спантеличений «загадкою». Якою загадкою? Грицики за кордоном виглядають інакше, ніж у Китаї. Чи може тут щось не так? (Дійсно, не так.) Якби це була така сама річ, то вона мала б виглядати так само, тож що найперше спадає тобі на думку, коли бачиш, що вона виглядає інакше? Запитання: а чи це грицики, чи ні? Я не міг бути впевнений. Чи не мусив Я спитати цю людину, що діється? Тож пізніше Я пішов та спитав його: «Ти впевнений, що це грицики?» Він замислився і відповів: «О, я не впевнений, чи це грицики, чи ні.» Якщо він не був упевнений, то як він міг подарувати це Мені? Чому він наважився віддати це Мені? На щастя, Я просто не став це їсти. Через два дні Я переконався, що це дійсно не були грицики. Що сказав той чоловік? Він сказав: «Як Ти зрозумів, що це не грицики? Я не впевнений, але забудь про це: не їж їх.» Чи все ж можна таке їсти? (Ні.) Це не можна їсти. Якщо Я кажу: «Ти не впевнений, але Я ризикну й з’їм їх, бо ти такий добрий», чи це працює? (Ні.) Яка природа такої поведінки? Чи було б це нерозумно? (Так.) Так, це дурість. На щастя, Я не став це їсти й не розбирався далі, тому цю тему було закрито.

Через деякий час на полях стали рости різноманітні дикі рослини: довгі й короткі, з квітками й без, рослини різних відтінків і вигляду. Їх ставало дедалі більше, і вони росли дедалі щільнішими й стрункішими. Одного дня Я знов отримав торбу з подарунком, тільки в цій торбі були не грицики. Натомість там був полин д’Арґі від того самого чоловіка. Він був такий добрий, що ще раз надіслав Мені торбу з інструкціями до неї: «Спробуй це. Це полин д’Арґі: він відганяє застуду, і його теж можна їсти з яєчнею.» Я подивився на цю рослину: хіба це не полин однорічний? Полин д’Арґі зустрічається в багатьох частинах Китаю, і його листя має особливий аромат, але він не такий, як те, що надіслав мені цей чоловік, – як можна було прийняти цю рослину за полин д’Арґі? Листя було трохи схоже, але чи це дійсно була та рослина, чи ні? Я запитав того чоловіка, який дав це Мені, але він сказав, що не знає, – і сказавши так, він цілковито зняв із себе відповідальність. Він навіть запитав: «Чому Ти ще не скуштував його? Хоч я й не впевнений, що це, але треба, щоб Ти це трішки поїв. Я його трішки поїв, і воно дійсно смачне.» Він не був упевнений, але наполягав, щоб Я це їв. Що, на вашу думку, Я мав би зробити? Чи мав Я змусити себе це їсти? (Ні.) Це точно не слід було їсти, бо той, хто це надіслав, навіть не знав, що це таке. Якби Я ризикнув і поїв цього, щоб скуштувати щось нове, можливо, нічого б і не сталося, бо той, хто це їв, сказав, що все буде гаразд. Але як бути з такою лінією поведінки – думати, що це гарна їжа, та їсти її нерозважливо? Хіба це не означає діяти сліпо? Що за людина робить такі речі сліпо? Так вчинити могла б тільки груба й безрозсудна людина, яка думає: «Однаково не має значення, що це таке; більш-менш схоже – і достатньо.» Чи вважаєте ви, що Мені варто так зробити? (Ні.) Чому ні? Є багато всілякої їжі; навіщо ризикувати, з’ївши невідому рослину? У часи голоду, коли їжі дійсно немає, можна викопувати різноманітну дику зелень та пробувати їсти її, і тоді можна ризикувати. У таких ситуаціях можна з’їсти невідому рослину. Але чи тут одна з таких ситуацій? (Ні.) Є так багато речей, які можна з’їсти, тож навіщо викопувати дику зелень? Чи треба ризикувати лише заради якоїсь незначної вигоди – невидимої, невідчутної та уявної? (Ні.) Тож Я вирішив не їсти цього. На щастя, Я цього не їв і не розбирався далі, тож це питання також було закрите.

Через деякий час той чоловік дав Мені ще один подарунок, уже втретє. Цього разу подарунок був досить особливим: він не виріс із землі й не був плодом із дерева. Що ж це було? Два пташиних яйця, акуратно загорнуті в паперовий пакет, на якому було написано «Пташині яйця для Бога». Смішно, правда? Розгорнувши паперовий пакет, Я побачив, що ці два яйця мали красиву барвисту шкарлупу. Таких яєць Я ніколи раніше не бачив, тому не мав гадки, який птах їх відклав; Я вирішив пошукати інформацію в інтернеті, але не знайшов жодних зачіпок, бо там було багато яєць однакового візерунка й кольору, тож не було можливості розпізнати їх за розміром і кольором. Чи хтось із вас вважає, що була б якась користь від того, що Я запитав би того чоловіка, від якого птаха були ті яйця? (Ні.) Чому ні? (Він теж не знав би.) Ви здогадались; Він теж не знав би. Тож Я не питав його. Якби Я спитав, Я образив би його почуття, і він подумав би: «Я такий добромисний та турботливий, але Ти досі сумніваєшся в мені. Нащо Тобі шукати їх в інтернеті? Оскільки я даю їх Тобі, щоб Ти їх з’їв, просто з’їж!» Як ви думаєте, Мені треба було з’їсти ті яйця, чи ні? (Ні.) Якби він дав їх вам, чи стали б ви їх їсти? (Ні.) Я теж не став. Ці яйця – для розмноження птахів, з них вилуплюються пташенята. Хіба не було б жорстоко їх з’їсти? (Так.) Я не міг цього зробити, тому тема пташиних яєць була закрита, але такі речі продовжували траплятися.

Одного дня Я натрапив на полин однорічний – схожий на полин д’Арґі – що сушився десь на перилах, тож Я запитав сестру, для чого він там. «Хіба це не такий самий полин д’Арґі, який той чоловік дав Тобі минулого разу?» – відповіла вона. «Полин д’Арґі може усувати вогкість і відганяти застуду. Хіба Ти не чутливий до застуд? Той чоловік сказав, що, коли ця трава висохне, він збереже її для Тебе, щоб запарювати її в гарячі ванни для ніг від застуди.» Як ви думаєте, якою була Моя реакція, коли Я це почув? Одним словом. (Безмовна.) Саме так, у Мене не було слів. У таких обставинах хіба Я не мав замислитися над тим, наскільки турботливою була ця людина і яких великих зусиль вона докладала? Як Я міг бути безмовним? Просто ця людина вже кілька разів раніше діяла нечутливо в таких справах, а потім змінила підхід, ніби кажучи: «Я давав Тобі зелень і яйця для їжі, але Ти їх не їв, тож я насушив трохи полину д’Арґі для Тебе, щоб робити гарячі ванни для ніг, і тоді мої зусилля не були б марними.» Побачивши таке, Я справді не мав слів. Пізніше Я розповідав іншій людині, що полин д’Арґі тепер продається в багатьох аптеках. Його можна купити скільки завгодно: він продається в різноманітних упаковках, виготовляється в різних країнах і переробляється в гігієнічних умовах. Це набагато краще, ніж те, що надіслав Мені той чоловік, тож хіба не марна справа – збирати траву на узбіччі дороги, а потім класти її на перила, щоб сушити на сонці? Якщо він висушить і віддасть Мені цю траву, чи думаєш ти, що Я її захочу? (Ні.) Я не хочу її. З часом на перилах більше не з’являвся полин, бо те, що Я сказав, дійшло до нього, і він перестав надсилати таке. Пізніше, коли в полях стало більше дикої зелені, вона вже, мабуть, не вважалася рідкісною, тож дикої зелені Мені ніхто більше не надсилав. І, мабуть, з яєць диких птахів на той час вилупилися пташенята, і вже не було можливості збирати такі яйця, тож дотепер Я більше не отримував ані пташиних яєць, ані дикої зелені. Оце була Моя історія.

Загалом у цій історії було чотири події, всі вони стосувалися предметів, що Мені надсилали: у двох випадках було надіслано невідому дику зелень, в одному випадку було надіслано яйця від невідомого птаха, а ще в одному – висушений на сонці «традиційний китайський цілющий засіб». Може здатися, що говорити про ці предмети трохи смішно, але стосовно самих цих подій, які у вас враження після почутого, якщо вони є? Чи є тут щось, що варто зрозуміти або засвоїти з них, якісь уроки, які вам варто винести? Про що ви всі думали, коли слухали? Чи було те, про що я розповідав, спрямовано на якусь конкретну людину? Звісно, ні. Але якщо це не було спрямовано на конкретну людину, чому Я про все це говорю? Чи має це сенс? Чи це просто пусті розмови? (Ні.) Оскільки ви не вважаєте це пустими розмовами, чи знаєте ви, чому Я про це говорю? Чому цей чоловік таке зробив? Яка була природа його поведінки? Який був його мотив? Які тут проблеми? Чи потрібно розглядати їх у контексті? Ви зможете зрозуміти істину, якщо будете бачити людей наскрізь, а також природу самих подій у контексті. На вашу думку, чоловік, який це зробив, мав благі наміри чи погані наміри? (Благі наміри.) Перш за все, одне можна сказати напевно: він мав благі наміри. Що було не так із його благими намірами? Якщо ти робиш щось із благими намірами, чи означає це, що ти турботливий? (Не обов’язково.) Якщо благі наміри є мотивом чийогось вчинку, то чи завжди при цьому відсутня нечистота розбещеного характеру? Ні. Тоді Я питаю вас усіх: якщо ти шанобливий та слухняний до своїх батьків, чому б тобі не надіслати їм ці предмети, щоб вони їх їли? Або якщо ти добре ставишся до своїх начальників та лідерів і турбуєшся про них, чому б тобі не дати їм такі премети, щоб вони їх їли? Чому ти не наважився б таке зробити? Бо ти боїшся, що щось піде не так. Ти боїшся завдати шкоди своїм батькам, лідерам і начальникам, то хіба ти не боїшся завдати шкоди Богові? Які у тебе наміри? Який наслідок має твоя доброта? Чи намагаєшся ти обдурити Бога? Чи намагаєшся ти гратися з Ним? Чи наважився б ти робити такі речі з Богом як духовною істотою? Чи мав би ти страх Божий у серці, якби побачив, що плоть Бога – нормальної людськості, і замість того, щоб боятися Його, ти наважився таке робити? Якби в тебе не було страху Божого в серці, чи були б такі вчинки справді проявом твоєї турботи? Це не турбота: це обман і гра з Богом, і це надзвичайно зухвало з твого боку! Якщо ти справді відповідальна людина, чому б тобі спочатку не поїсти й не скуштувати щось самому та переконатися, що там нема нічого поганого, перш ніж нести те Богові? Якщо ти відразу несеш те Богові, а сам того не їв і не куштував, хіба це не гра з Богом? Хіба ти не відчуваєш, що такими діями ображаєш Божий характер? Хіба може Бог таке забути? Навіть якщо забудеш ти, Бог не забуде. Коли ти робиш щось подібне, про що ти думаєш? Ти не скуштував того, і у тебе немає наукових підтверджень, але ти наважуєшся віддати те Богові. Хіба це відповідальна поведінка? Якби ти завдав шкоди Богові, яку відповідальність ти б поніс? Навіть якщо ти не відповідав би перед законом, Бог карав би тебе вічно. Ти навіть не подумав би, що цей непотріб достатньо добрий, щоб віддати його невіруючим керівникам і чиновникам, і вважав би це негідним, тож що за наміри ти маєш, віддаючи його Богові? Невже Моя цінність така мала? Якби ти дав своєму начальнику торбу дикої зелені, що б він подумав? «Це все, чого я вартий? Люди дають мені гроші й брендові речі, а ти даєш мені жменю бур’янів?» Чи зміг би ти піти на це? Звісно, ні. Але якби ти все ж пішов на це, про що б ти хвилювався? Перше, про що ти маєш подумати: «Що подобається начальнику? Чи потрібна йому ця річ? Якщо вона йому не потрібна, а я однаково йому дам її, чи буде він мені дошкуляти? Чи буде він цькувати й мучити мене на роботі? Якщо все стане серйозно, чи звільнить він мене, шукаючи привід і підловивши на чомусь?» Чи думаєш ти про щось таке? (Так.) Якщо ти хочеш догодити своєму начальнику, що тобі потрібно дати йому найперше? (Щось таке, що йому подобається.) Просто дати йому щось таке, що йому подобається, недостатньо. Якщо йому зараз потрібна чашка, наприклад, чи можеш ти витратити 10 або 20 юанів і купити чашку, щоб дати йому? (Ні.) Ти маєш дати йому щось золоте, щось срібне, щось презентабельне. Навіщо давати йому щось таке, що ти не хочеш купити собі? (Щоб догодити йому.) З якою метою догодити йому? По-перше, як мінімум, він може взяти тебе під своє крило, і з тією владою, яку він має, він зможе захищати тебе, зробити твою роботу і заробіток стабільними та забезпеченими. Принаймні, він не дошкулятиме тобі. Тож ти ніколи не подаруєш йому пучок невідомих диких зелених рослин. Хіба це не так? (Так.) Ти не можеш зробити таке навіть своєму начальнику, то чому чоловік, який дав Мені ті бур’яни, зробив так зі Мною? Чи думав він про наслідки? Звичайно, ні. А чому ні? Дехто скаже: «Бо Ти не будеш нас мучити». Чи все так просто? Бо Я не збираюся йому дошкуляти, так? Як сталося, що він наважився дарувати такі предмети? (Він вважав, що має благі наміри.) Правильно – він приховував усю свою потворність і нечестя благими намірами, ніби кажучи: «Я маю благі наміри щодо Тебе, а інші – ні! Подивись на всю цю дику зелень. Хто викопав її для Тебе? Хіба не я?» Що це за ставлення? Що це за менталітет? Чи відповідають ці благі наміри людськості? Якщо вони навіть не відповідають людськості, чи можуть вони відповідати істині? (Не можуть.) Вони якнайдалі від істини! Що це за благі наміри? Чи справді вони – благі наміри? (Ні.) Тоді до якого ставлення вони стосуються? Що за домішки та сутності вони містять? Навіть ви, молодь, яка мало що бачила у світі, розумієте, що не можна просто давати подарунки своєму начальнику як попало; ви маєте думати про наслідки. Отже, якщо вельми бувалий чоловік у свої сорок чи п’ятдесят років дає Мені такі предмети, то, на вашу думку, яка природа цього? Чи варто нам обговорювати це тут? (Так.) Отже, в підсумку, яка ж природа цього? Чоловік недбало дав Мені якісь дикі зелені рослини, попросивши Мене з’їсти їх, навіть не знаючи, що це було. Коли Я сказав, що вони не схожі на таку дику зелень, він не забарився і сказав Мені не їсти їх – і це ще не все. Він надіслав Мені дикі зелені рослини іншого виду, щоб Я їв. Я їх не їв, і він сказав: «Скуштуй, вони смачні. Я їх пробував.» Що це за ставлення? (Неповажне і безвідповідальне.) Саме так. Ви всі відчуваєте таке ставлення? (Так.) Чи має воно благі наміри? Тут немає ніякого благого наміру! Він узяв щось навмання, це йому навіть нічого не коштувало, а потім поклав це в пластиковий пакет і дав Мені, попросивши Мене це з’їсти. Навіть якби ти збирав дику зелень для годування овець і кроликів, тобі однаково довелося б задуматися: «Чи можуть тварини отруїтися, якщо це з’їдять?» Хіба це не те, над чим слід подумати? Якщо ти не готовий ризикувати, годуючи худобу, то як ти можеш просто схопити якийсь старий пучок дикої зелені і віддати Мені її зїсти? Що це за характер? Яка природа цієї проблеми? Ви розумієте? Якщо така людина так ставиться до Мене, як, на вашу думку, він ставився б до своїх підлеглих або до когось, кого вважає звичайною людиною? Це просто недбалі забавки. Який то характер? Нечестивий і порочний. Чи можна вважати його хорошою людиною? (Ні, не можна.) Він не вважається хорошою людиною. Не ставитися серйозно до тіл і життів людей, гратися з ними, і потім нічого не відчувати, і не мати практично жодних докорів совісті, але бути здатним робити те саме знову і знову: це справді дивно.

На початку цієї історії Я сказав кілька слів, на які ви могли не звернути особливої уваги. Я сказав, що деякі з тих диких зелених рослин були їстівні для людей, деякі – для тварин, а деякі – і для людей, і для тварин. Це «відомий вислів», і він має джерело. Ви знаєте, звідки він походить? Це алюзія на одну історію. Вона – від людини, яка зробила ці декілька подарунків у тій історії. Цей чоловік відповідав за посів, і він посіяв три види кукурудзи. Які три види? Такий, який їдять люди, такий, який їдять тварини, і такий, який їдять і люди, і тварини: отакі три. Ці три види кукурудзи досить цікаві. Ви чули про них раніше? Ви не чули, і Я тоді вперше почув про них, адже вони є рідкістю. Врешті-решт, через безвідповідальність людей, що їх садили, ці три види кукурудзи було переплутано: той вид, що їдять тварини, дали споживати людям, а той, що для споживання людей, дали тваринам. Поївши цієї кукурудзи, всі скаржилися, що вона неїстівна, що вона не має зернового смаку і трохи віддає травою. Що ж зробили люди, які сіяли кукурудзу? Через безвідповідальність у виконанні свого обов’язку вони змішували те, що було для людського споживання, і те, що для тварин, доки ніхто не міг ці два види розрізнити, і їм довелося купувати більше насіння та засівати все заново. Як, на вашу думку, була виконана ця робота? Чи такі люди не мають принципів у своїх вчинках? (Не мають.) Чи шукають вони істину в своїх вчинках? (Не шукають.) З таким ставленням у своїх вчинках, з такою неповагою і безвідповідальністю щодо всіх, що такі люди думають про віру в Бога? Який у них підхід до істини? Скільки ваги має істина в їхніх серцях? Наскільки значуща ідентичність Бога? Чи знають вони? (Не знають.) Хіба вони не мають знати про такі важливі речі? Тоді чому вони не знають? Це пов’язано з їхнім характером. Що це за характер? (Це нечестя.) Це нечестя, і це відраза до істини. Вони не усвідомлюють природи своїх вчинків, ніколи не намагаються замислюватися чи шукати, а також не досліджують себе після своїх вчинків. Натомість вони роблять усе, що хочуть, вважаючи, що доки вони мають благі й правильні наміри, їм не потрібно, щоб хтось за ними наглядав чи критикував їх; вони вважають, що їхні обов’язки та зобов’язання виконані. Чи це дійсно так? Деякі люди кажуть: «Ми розуміємо історію, яку Ти нам розповів, але все ж не розуміємо те, що нас найбільше турбує, а саме: яке в Тебе ставлення до таких подій? Яке в Тебе ставлення до людини, яка робить такі речі? Чи це гнів, цурання та огида? Чи Тобі подобаються такі люди?» (Це ненависть.) Хіба таке не слід ненавидіти? (Слід.) Що б ви подумали, якби з вами сталося щось подібне? Уявімо, що добра людина знову і знову дає тобі якісь невідомі предмети, докладаючи великих зусиль, щоб переконати тебе: «Їж їх, вони корисні для твого тіла; їж їх, вони допоможуть тобі підтримувати здоров’я; їж їх, вони покращать твою зовнішність та життєву енергію. Тобі було б краще послухати мене!» Що б ти подумав, якби після перевірки виявилося, що ці предмети не мають жодної цінності? (На Твоєму місці я, мабуть, більше не хотів би мати справу з такою людиною; я був би роздратований на неї, і в мене не було б слів – були б такі почуття.) Таких людей слід ненавидіти й відчувати до них огиду. Що ще? Чи слід відчувати злість, сум чи біль? (Немає сенсу.) Немає сенсу, чи не так? Хіба немає людей, які кажуть: «Ця людина, мабуть, зробила це, бо не розуміє істини»? Більшість людей не розуміє істини, але скільки з них здатні таке робити? Хіба люди не відрізняються одне від одного? (Так, відрізняються.) Люди різні. Це так само, як коли люди мають стосунки одне з одним: коли відбувається обмін матеріальними речами, деякі люди шукають справедливості та розумності. Навіть якщо ці люди дозволяють іншій стороні трохи використовувати себе, для них це не має значення, так їхні стосунки тривають; вони мають людськість і відчувають, що бути в трохи невигідному становищі – це не велика проблема. Іншим людям бракує людськості, і вони завжди люблять використовувати інших: їхні стосунки з іншими спрямовані виключно на отримання переваги й користі коштом інших. Якщо вони можуть витягти з тебе якісь блага, вони догодять тобі та підтримуватимуть стосунки, але якщо ні – то виштовхнуть тебе. Вони не проявляють щодо тебе щирості; такі люди не мають людськості.

Що ви думаєте про людей, які роблять подарунки так, як у розказаній сьогодні історії? Чому такі люди роблять подарунки з предметів? Чи це випадковість? Якщо це трапилося лише раз за багато років, це може бути випадковістю, але чи можна й досі вважати випадковістю, якщо одне й те саме трапляється чотири рази протягом однієї пори року? (Не можна.) Ця його поведінка не була випадковою, і таку поведінку не можна назвати короткочасним викриттям і проявом розбещеності. Тоді яка була природа його поведінки? Як ми вже казали, його поведінка була нешанобливою, безвідповідальною, безрозсудною, необачною та імпульсивною, а також грубою за характером. То чому він це зробив? Чому він дав ці предмети не комусь іншому, а лише Мені? Моя інша ідентичність і статус зробили мене придатним отримувачем цих подарунків. Чи робить це очевидним намір людини, яка зробила подарунки, і природу його вчинку? Яка була його мета? (Підлеститися.) Саме так. Яке слово найточніше описує оцю його улесливість? Це дешевий трюк: улесливість та пристосуванство. Це хитрий спосіб підлеститися до тебе, заманити тебе у яму, яку він викопав, без твого усвідомлення, і зробити так, щоб ти мав добрі почуття до нього, хоча насправді він зовсім не щирий – він хоче досягти власних цілей, не заплативши жодної ціни. Він зробив це без детального роздуму про наслідки і просто дав тобі щось, що зірвав безкоштовно, змушуючи тебе відчути, що він турботливий, і заколисуючи тебе у щасливий настрій. Що це насправді означає? Це означає, що, навіть не витративши жодної копійки, він змусив тебе відчути, ніби ти отримав велику користь його коштом, тобто він, очевидно, вважає тебе дурнем. Хіба воно не це означає? Він собі міркує: «Я не витрачу жодної копійки й не докладатиму зусиль; я не маю щирості до Тебе. Я просто дам Тобі щось на згадку про себе, щоб Ти вважав мене добрим, турботливим і вірним і думав, що у своєму серці я маю любов до Тебе.» Змусити тебе помилково повірити, що він такий – це дешевий трюк, і це також пристосуванство. Використання найдешевшої так званої доброти для отримання найбільшого блага і найбільшої переваги без сплаченої ціни і без щирості – це дешевий трюк. Чи зробив би так хтось із вас? Усі так роблять – просто ви не зробили того самого, що зробив він, але ви б вчинили так, якби мали можливість. Це перший висновок, до якого Я дійшов, маючи справу з такими людьми, – вони дуже вправні в дешевих трюках. Вони вірять не в Бога; вони слідують за тими, хто, на їхню думку, принесе їм користь, благословить їх, і за ким варто слідувати. Цей випадок повністю розвінчав віру такого типу людей та істину про те, якими вони насправді є. У таких людей розуміння любові, вірності та покори Богові надто спрощене, і вони хочуть застосовувати той метод дешевих трюків, щоб здобути Боже схвалення й отримати благословення. Чи щирі вони щодо Бога? Чи є в них якийсь страх Божий? (Ні.) Тоді інші речі ще більш неможливі. Це був Мій перший висновок. На вашу думку, чи Я правий? (Так.) Чи Я несправедливо його позначаю? Чи роблю Я з мухи слона? Абсолютно ні. Судячи з його сутності, це набагато серйозніше. Щонайменше він обманює Бога й грається з Ним.

Другий висновок, до якого Я дійшов – це те, що можна побачити від таких людей. Людське серце жахливе! Скажіть Мені, що це за жах? Чому Я кажу, що людське серце жахливе? (Ця людина підлещується до Бога, щоб задовольнити свої наміри і бажання отримати благословення, і при цьому вона безвідповідальна і не думає про те, що станеться з тілом Бога після того, як Він з’їсть ці речі, чи якими будуть наслідки. Він завжди думає про наслідки від того, що дає своїй родині їсти, але коли дає щось Богові, то зовсім не думає про наслідки. Він робить це виключно для досягнення власних цілей, підлещуючись до Бога правдами і неправдами; видно, що він особливо егоїстичний і мерзенний, що в його серці немає місця для Бога і що він не ставиться до Бога як до Бога.) Хіба опосередковано це не означає, що він не ставиться до Мене, як до людини? Чи можна так сказати? (Можна.) Які жахливі наміри! (Так, він не обманював би Бога, навіть якби ставився до Нього як до свого родича.) Це справді жахливо. Якби хтось був твоїм другом, чи поводився б він так із тобою? Не поводився б. Він казав би тобі, що корисно їсти, і якби від якоїсь їжі були побічні ефекти, він рішуче відмовляв би тебе від її споживання; це те, що можуть робити навіть друзі. Але чи може ця людина таке зробити? Ні. Оскільки він так повівся зі Мною, він напевно повівся б так і з вами. Які ще жахи є в ньому? (Углибині він усе прораховує. Він прикриває це поверховою сердечністю, але внутрішньо розплановує, намагаючись отримати найбільшу можливу вигоду з найдешевшої речі, і це жахливо відчувати.) Це хороший спосіб розгляду. Те, що ви згадували раніше, – його егоїстична сторона, а це – його підступність. Виходячи з щойно сказаного всіма вами, звідки беруться ці речі глибоко всередині людини, речі, які виявляються через її людськість, речі, яких вона може або не може торкнутися, а інші люди можуть або не можуть бачити чи інтерпретувати? Чи навчають цих речей їхні батьки? Чи навчають їх у школі? Чи їх прищеплює суспільство? Як вони виникають? Одне можна сказати напевно: це щось природжене. Чому Я так кажу? З чим пов’язані природжені речі? Вони пов’язані з природою-сутністю людини. Отже, чи з’явилося в нього таке мислення внаслідок тривалого обдумування, чи це була раптова примха? Чи надихнуло його щось побачене у вчинках інших людей, чи йому треба було так діяти через певні обставини? Чи це Я скерував його так робити? На все це відповідь – ні. Хоча ці дрібниці зовні можуть здаватися звичайними, глибинна природа кожної із цих речей є надзвичайною. Чи здатна була людина, яка це зробила, усвідомити наслідки своїх дій? Ні. Чому ні? Припустимо, ти купуєш дешевий предмет для свого начальника у вуличному кіоску. Перед тим, як віддати його, чи не маєш ти оцінити ситуацію і запитати себе: «Чи може начальник знайти цей предмет у вуличному кіоску? Чи може він зайти в інтернет і дізнатися, скільки той предмет коштує? Чи може хтось повідомити йому, скільки коштує той предмет? Що він подумає про мене, коли це побачить?» Хіба це не те, що ти маєш оцінити? Спочатку ти оцінив би ситуацію, а тоді вже купував. Якщо після оцінювання ти відчуваєш, що такий подарунок мав би несприятливі наслідки, чи ти однаково подарував би його? Звісно, ні. Якби ти думав, що подарувати цей предмет начальникові буде недорого і це його порадує, тоді ти напевно подарував би його. Але цей чоловік із історії не оцінював нічого подібного, тож про що він думав? Він думав лише про те, що це єдиний спосіб досягти своїх намірів. Тепер, завдяки аналізу, перед нами постає природа цієї справи. Що можна розгледіти в природі цієї справи? Другий результат, який видно в людях унаслідок спілкування з ними: їхні серця жахливі. Чи можна зробити висновок про те, якою є розбещена поведінка, виявлена такими людьми, – навмисною чи мимовільною? Що змушує людське серце бути таким жахливим? Чи проблема в тому, що воно надто нечутливе? Нечутлива людина – це та, якій бракує відчуття. Чи буде правильно описати її як нечутливу? (Ні.) То, може, це через невігластво? (Ні.) Тоді то до чого, зрештою, можна віднести причину цього? Слід віднести це до нечестивого характеру людей. Я маю сказати вам, від чого походить жахливість людей: від того, що у їхніх серцях живуть демони. Що ви всі про це думаєте? Чому Я кажу, що демони живуть у серцях людей? Як ви це розумієте? Хіба ви не вважаєте, що це страшне твердження? Хіба вас не лякає таке чути? Раніше ви не думали, що демони живуть у ваших серцях; ви просто думали, що у вас розбещений характер, але не знали, що всередині вас живуть демони. Тепер ви знаєте. Хіба це не серйозна проблема? Як ви думаєте, Я правильно її зрозумів? (Так.) Хіба це не розкриває корінь проблеми? (Так.) Задумайтеся, чому Я сказав, що демони живуть у серцях людей. Подумайте: чи могла б людина з совістю і розумом так обдурювати Бога? Чи є це покорою Богові? Це означає опиратися Богові з широко розплющеними очима й зовсім не ставитися до Нього як до Бога. Тепер, коли Бог прийшов на землю, щоб спасти людство, якими є стосунки між людиною та Богом? Чи це стосунки начальника і підлеглого? Друзів? Родичів? Які це насправді стосунки? Як ти поводишся у цих стосунках, як підходиш до них? Який спосіб мислення тобі потрібно мати, щоб взаємодіяти й ладити з Богом? Що тобі потрібно тримати у серці, щоб ладити з Богом? (Острах.) Здається неможливим, щоб острах був у кожного. (Жах.) Жаху неможливо досягти. Якщо ти ставишся до Мене як до звичайної людини – просто як до знайомого, коли люди не дуже добре розуміють один одного, але ще не достатньо, щоб бути друзями – то як стосунки між нами можуть бути гармонійними і дружніми? Людині з почуттям совісті слід знати, як правильно робити такі речі. (Потрібна повага.) Це мінімум, який у тебе має бути. Припустимо, зустрічаються двоє людей: вони ще не знайомі одне з одним і не знають імен одне одного. Якщо один бачить, що інший простодушний і хоче морочити йому голову, хіба це не знущання? Якщо немає навіть мінімуму поваги, чи залишається хоч якась людськість? Щоб люди ладили між собою, незалежно від суперечок чи конфліктів, які можуть виникати, вони мусять принаймні поважати одне одного. Повага – це елементарний здоровий глузд у поведінці, і між усіма людьми є мінімум поваги. Отже, чи є ця повага, коли люди взаємодіють із Богом? Якщо ти навіть не можеш дійти до цього моменту у своїх думках, які насправді стосунки між Богом і тобою? Тоді немає жодних стосунків – навіть стосунків сторонньої людини. Отже, чоловік, який робив ті подарунки, міг ставитися до Бога так: він не лише не поважав Бога, а й хотів Його обдурити. У своєму серці він не відчував, що Бога слід поважати або дбайливо й ретельно думати про Його здоров’я та наслідки від того, що Він буде їсти подароване – це було за межами його міркувань. Йому було достатньо просто застосувати трюки, щоб, обдуривши Бога, отримати Його прихильність; найкращим для нього було вміти обманювати Бога. Таким було його серце. Хіба не жахливо, коли в людини таке серце? Це страхітливо!

Деякі люди вірять у Бога, і зовні здається, що вони слідують за Ним. Але чи вони коли-небудь замислювалися глибоко в серці над шляхом, який обрали, і ціною, яку заплатили? Чи досліджували вони та намагалися з’ясувати, як вони виконали обов’язки, довірені їм Богом? Яке саме ставлення в людей при поводженні з Богом? Судячи з різних речей, які люди демонструють і виявляють, а також їхніх найпотаємніших замислів, не кажучи вже про всі риси характеру, які вони проявляють у тому, як поводяться з Богом, що люди зробили для Бога? Окрім того, що вони платять ціну заради себе й ретельно обмірковують корисні для них речі, яке ставлення людей до Бога, і що вони Йому пропонують? Нічого, крім махінацій, прораховування, осторог і зневажливого ставлення. Зневага – це ставлення, і яка поведінка виникає з цього ставлення, якщо її виразити дієсловом? «Насміхатися.» Ви коли-небудь чули це слово? (Так.) «Насміхатися» – це дещо формальне слово. Що ми кажемо у розмовному мовленні? Ми кажемо «дражнити», «розігрувати когось», «підколювати». Для них ти виглядаєш скромним, ти здаєшся їм простодушним, у їхніх очах ти – ніщо, і вони наважуються відкрито насміхатися з тебе – що це за характер? Ангел чи демон живе в серці людини з таким характером? (Демон.) Це демон. Якщо вони можуть так поводитися з Богом, то хто вони насправді? Чи можуть вони практикувати Божі слова? Чи можуть вони коритися словам Бога? Хтось, подібний до чоловіка, який надіслав Мені подарунки, наприклад, – він не шукає істини й не розуміє Божих намірів. Він не має найменшого поняття про те, чого Бог вимагає від людини, що Бог хоче бачити або що Бог хоче здобути від людини. Він як той, хто, спілкуючись із начальником, прагне підлещуватися й обманювати його, поводитися з ним так, щоб це дозволяло йому досягти своїх цілей – чим насправді живе така людина? Він живе підлабузництвом, перебивається у своєму нікчемному житті, підлещуючись до своїх лідерів. Чому він запропонував Мені таку «турботу» й «доброту»? Він не міг втриматися, чи не так? Чи міг він передбачити, як Я через це почуватимусь це? (Ні.) Саме так; він не розумів. Йому цілковито бракує нормального людського розуму. Він не знав і йому було байдуже, як Я можу сприйняти, визначити чи оцінити його поведінку та характер. Про що він дбає? Він дбає про те, як підлеститися до Мене, щоб досягти своїх цілей та справити гарне враження на Мене. В цьому його намір, коли він щось робить. Що це за людськість? Чи зробила б таке людина з щирою совістю та розумом? Ти прожив так багато років, тож тобі слід розуміти: По-перше, Мені не потрібні твої підлещування. По-друге, Мені не потрібно, щоб ти щось дарував Мені. По-третє, і найголовніше, тобі слід розуміти, що незалежно від того, що ти робиш, які в тебе наміри та цілі, і якою є природа твоїх вчинків, Я все це визначаю і приходжу до висновку про все це. Річ не в тому, що ти щось зробиш, і все; навпаки, Я маю чітко побачити, які в тебе наміри та мотиви. Я дивлюся лише на твій характер. Хтось, мабуть, скаже: «Ти такий суворий до людей!» Та хіба? Я так зовсім не вважаю. Саме тому, що Я зовсім не суворий, деякі люди намагаються це використати. Хіба не так? Щойно деякі люди стикаються зі Мною, вони думають: «Я вважаю тебе просто звичайною людиною. Немає потреби звертати на тебе особливу увагу. Ти майже такий самий, як я: ти також їси тричі на день, і я не бачу, щоб у тебе була якась влада чи сила. Тобі не буде що сказати, як би я з тобою не повівся. Що ти можеш мені зробити?» Який це спосіб мислення? Звідки він береться? Він залежить від характеру людини. Чому в людей такий характер? Причина цього полягає в тому, що в їхніх серцях живуть демони. Якщо демони живуть у їхніх серцях, то незалежно від того, наскільки вони вважають Бога великим, від того, яким шляхетним вони вважають статус Бога, від того, наскільки вони вірять, що Бог виражає істину, щоб спасти людей, від того, як вони словами виражають вдячність і як показують готовність страждати і платити ціну, коли приходить час, щоб вони виконували свій обов’язок, демони панують у їхніх серцях, і саме демони беруться до роботи. Яка людина, на вашу думку, наважується обманювати Бога й насміхатися навіть над Ним? (Демон.) Це демон; напевно так.

З якого діалогу між сатаною і Богом у нашій попередній бесіді ми можемо побачити характер сатани? Бог сказав: «Сатано, звідки ти йдеш?» Що відповів сатана? («Ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній» (Йов 1:7).) Що це за мовлення? (Демонське мовлення.) Це демонське мовлення! Якби сатана ставився до Бога як до Бога, він би сказав: «Бог спитав мене, тож я ввічливо скажу, звідки я прийшов.» Хіба це не розумне мовлення? (Так.) Це речення, що відповідає нормальному людському мисленню: повне речення, граматично правильне й одразу зрозуміле. Чи так мовив Сатана? (Ні.) Що він сказав? «Ходив я туди та сюди землею і ходив я догори й донизу по ній». Ви розумієте це речення? (Ні.) Навіть досі ніхто не розуміє, що це означає. То звідки ж ішов сатана? Де він ходив туди та сюди? Звідки він ішов і в якому напрямку? Чи є якісь переконливі відповіді на ці питання? До сьогодні ті, хто тлумачить Біблію, не змогли зрозуміти, звідки насправді йшов сатана і скільки часу знадобилося, щоб він прийшов до Бога і заговорив з Ним; жодна з цих речей не відома. Тоді як сатана міг відповідати на Боже запитання про це таким тоном і такими словами? Чи поставив Бог запитання серйозно? (Так.) А чи відповів сатана в подібний спосіб? (Ні.) Яке ставлення він проявив, відповідаючи Богові? Насмішливе. Це ніби ти питаєш когось: «Звідки ти?», а він відповідає: «Вгадай.» – «Не можу вгадати.» Він знає, що ти не можеш це вгадати, але однаково змушує тебе вгадувати. Він просто підколює тебе. Саме таке ставлення називають мороченням голови або насміханням. Він не щирий і не хоче, щоб ти знав; він просто хоче морочити тобі голову й підколювати тебе. Сатана має саме такий характер. Я сказав, що в деяких людей у серці живуть демони; хіба не так вони поводяться з Богом? Судячи із зовнішнього вигляду того, що вони метушаться, ведуть справи, іноді терплять труднощі й платять невелику ціну, здається, що вони не такі люди; здається, що в їхніх серцях Бог є. Але з їхнього ставлення в поводженні з Богом та істиною видно, що в їхніх серцях живе демон, та й по всьому. Вони навіть не можуть прямо відповісти на Божі запитання – це такі люди, що ходять колами, як змії, поки ти не зможеш знайти відповідь і не допетраєш, що вони кажуть. Що ж це за люди? Чи можуть вони бути щирими у своєму ставленні до Бога? З огляду на ставлення презирства і зневаги, яке вони проявляють у поводженні з Богом, чи можуть такі люди практикувати Божі слова як істину? (Ні.) Чому ні? Бо демони живуть у їхніх серцях. Хіба це не так? (Так, вони зовсім не поводяться з Богом як із Богом.) Ось у чому нечестя цих людей. Їхнє нечестя полягає в тому, що вони вважають, ніби гідність, смиренність, нормальність і практичність Бога, які вони бачать, не є тим, що робить Бога любим, – але тоді ким є вони? Вони вважають, що це недоліки Бога; що ці властивості роблять людей схильними породжувати уявлення; що це найбільші недосконалості в Богові, в якого вони вірять; що це недоліки, проблеми та вади. Як слід сприймати таких людей? Ось так і з таким ставленням вони поводяться з Богом; це обурливо для Бога, а для них самих? Чи отримують вони від цього якусь користь? Це також образа для них самих. Чому Я так кажу? Якщо ти звичайна людина, і хтось випадково дав тобі щось поїсти, а ти взяв це і з’їв, як дурень, не зважаючи на суть справи й навіть не запитавши, що це, хіба це не означає, що твоїй людськості чогось бракує? Чи є нормальною людиною хтось, чиїй людськості чогось бракує? Ні. Якщо втілений Христос навіть не мав би нормальної людськості такого роду, чи був би Він все ж гідним чиєїсь віри? Ні. Якими є ознаки людськості втіленого Бога? Найбільш звичайними є Його раціональність, мислення і совість. Чи має Він здатність судити? (Так.) Якби в Мене цього не було, якби Я був просто розсіяним, без здорового глузду чи проникливості, нездатним мислити, коли Мене спіткають якісь події, чи міг би Я все ж вважатися нормальною людиною? Це була б неповноцінна, а не нормальна людськість. Чи можна таку людину назвати Христом? Коли Бог утілювався, чи обрав би Він таку плоть? (Ні.) Звісно, ні. Якби Я необачно так зробив, чи варто було б слідувати такому Богу, знаному як Той, що є утіленим Богом? Ні, і ви були б на неправильному шляху. Це один аспект, з Моєї точки зору. З іншого боку, з вашої точки зору, якщо ти вважаєш Його Богом, об’єктом свого слідування, і як Його послідовник так поводишся з Ним – то де ти ставиш себе? Хіба це не ганебно для тебе? (Так.) Якщо Бог, у якого ти віриш, настільки недостойний поваги в твоїх очах, але ти досі віриш у Нього, то ким це робить тебе? Чи ти безтолкова людина? Розгублений послідовник? Хіба ти не ганьбив би себе? (Так.) Але якщо ти вважаєш, що Він володіє всіма цими аспектами нормальної людськості, що Він – втілений Бог, і ти однаково так робиш, хіба ти не ганьбиш Бога? Обидві ці точки зору є слушними. Ви бачите цю проблему, коли дивитеся на неї чи то з Божої точки зору, чи з людської – і проблема тут серйозна! Хіба це не так? (Так.) З людської точки зору, якщо ти вважаєш Його Богом, але так поводишся з Ним, то ти відкрито ганьбиш Бога. Якщо ти думаєш, що Він не Бог, а людина, але однаково слідуєш за Ним, хіба це не було б суперечністю? Хіба ти не ганьбив би цим себе? Задумайтеся над цими двома аспектами, чи маю Я рацію? Хіба не так? Чому люди не думають про такі речі? Чому вони й далі так поводяться? Просто тому, що вони не розуміють істини? Не будемо занадто в це заглиблюватися; якщо просто подивитися на це з позиції рівня, вони – безглузді ідіоти. Чому Я кажу, що вони безглузді? Про який глузд Я говорю? Це стосується мислення. Робити щось не подумавши, не подбавши зважити всі за і проти, поміркувати про природу того, що ти робиш, і чи варто це робити, означає бути безглуздим. Хто не має глузду? Тварини й звірі не мають глузду, але люди міркували б над такими речами. Люди можуть робити дурниці під впливом імпульсивного пориву, але якщо вони роблять одні й ті самі дурниці знову і знову, їх можна охарактеризувати як безглуздих. Безглузда людина – це людина з порушеним розумом або, як кажуть, людина без клепки в голові. Але в них виражений егоїзм, і вони мають вдосталь хитрих трюків, тому Я й кажу, що в серцях людей живуть демони.

Чи вважаєте всі ви, що присвячувати цілу бесіду питанню подарунків – це як робити з мухи слона? Якби Я не присвятив цьому бесіду й просто згадав про це мимохідь, чи вплинуло б це на вас так само, як слухання цієї бесіди? (Ні.) Якби ви таке почули, у вас щонайбільше могла б з’явитися думка: «Як ця людина могла зробити таке? Я не роблю таких речей; дійсно, всілякі бувають люди!» Щонайбільше саме так ви могли б подумати. Можливо, ви б трохи про це поговорили, і все – але чи мали б ви таке глибоке розуміння цього? (Ні.) Ви б не мали такого глибокого розуміння цього. Отже, яку користь приносять вам Мої слова? Яку істину ви здобули? Перш за все, маю нагадати вам: який вид стосунків найкраще встановити між людиною і Богом? Коли хтось підходить до Бога, як йому слід ладити з Богом, перебуваючи з Ним у близькому контакті? Хіба не потрібно шукати принципи для цього? (Так.) Ба більше, коли люди вірять у Бога так багато років, які події траплялися в повсякденному житті людей, що мають таку ж природу, як і вчинки того чоловіка в нашій історії? Чи не варто замислитися над цими питаннями? Чи міг би хтось винести урок і сказати: «Бог не терпить навіть найменших помилок, тому це надзвичайно серйозно. Краще не наближатися до Нього, не мати з Ним близького контакту й не мати з Ним справи – з Ним не варто жартувати! Якщо ти напартачиш, Він роздує це до неймовірних масштабів, і ти опинишся у великій халепі. Я точно не буду давати Йому нічого!»? Чи прийнятно так думати? (Ні.) Насправді, вам не варто хвилюватися: у нас не так багато можливостей для близького контакту, і ще менше моментів, коли ми можемо взаємодіяти між собою, тож це не те, про що вам варто турбуватися. Якщо одного дня Я з вами взаємодіятиму, не хвилюйтеся; Я розповім тобі таємницю. Чи ладиш ти зі Мною, чи молишся і звертаєшся приватно, яка при цьому таємниця номер один? Що б ти не робив, не змагайся зі Мною в кмітливості; коли тобі закортить позмагатися, тримайся від Мене подалі. Деякі люди дуже хитрують у розмовах, вигадуючи по кілька оборудок за мить, і кожне їхнє речення пронизане домішками; якщо вони говорять більше, ти не дізнаєшся, які слова правдиві, а які брехливі. Таким людям ніколи не слід наближатися до Мене. Коли ти вступаєш у контакт із Богом і взаємодієш із Ним, яку найважливішу річ номер один тобі слід зробити і якого найважливішого принципу номер один слід дотримуватися? Треба мати щире серце в поводженні з Богом. Також навчіться шанобливості. Шанобливість – це не ввічливість; не улесливість чи підлабузництво, не підлещування чи підлизування. То що ж це таке? (Це означає ставитися до Бога як до Бога.) Ставлення до Бога як до Бога – це головний принцип. А як щодо деталей? (Навчитися слухати Бога.) Це один із аспектів практики. Деякі люди контактують зі Мною і починають перекрикувати Мене, тож Я даю їм закінчити, перш ніж продовжую. А як вони поводяться зі Мною, коли Я говорю? Вони слухають із заплющеними очима. Що це означає? Це ніби сказати: «Те, що ти кажеш, – нісенітниця. Що ти знаєш?» Таке їхнє ставлення. Можливо, Я не знаю всього, але в Мене є принципи, і Я розповідаю тобі про те, що Я дізнався, побачив і розумію, а також про принципи, які Я знаю, і ти можеш чимало від цього здобути. Але якщо ти весь час поглядаєш на Мене, думаючи, що Я нічого не знаю, і не слухаєш Мене уважно, то ти нічого не здобудеш – тобі доведеться дізнаватися про все самостійно. Хіба це не так? Тож вам потрібно навчитися слухати слова Бога. Коли ви слухаєте, чи обмежую Я вас у висловленні своїх поглядів? Ні. Коли Я закінчую говорити, Я питаю вас усіх, чи є у вас запитання, і якщо хтось має запитання, Я одразу відповідаю і розповідаю вам про принципи, яких стосуються ті запитання. Іноді Я не просто називаю принципи, а прямо кажу вам, що слід зробити, детально пояснюючи кожен аспект. Хоча є деякі сфери, в яких Я не розуміюсь, у Мене є власні принципи, власні погляди та способи вирішення таких справ, тому Я навчаю вас на основі того, що вважаю здоровими поглядами та принципами. Чому Я здатний вас навчати? Тому, що ви навіть не розумієте цих речей. Після відповіді на ці запитання Я запитаю знову, чи є ще запитання; якщо вони є, Я знову відповім на них без зволікань. Я не просто хочу, щоб ти слухав Мене; Я даю тобі можливість поговорити, але те, що ти кажеш, має бути розумним – без нісенітниць і марнування часу. Часом Я перебиваю деяких людей через нетерпіння. За яких обставин? Коли вони багатослівні, кажуть десять речень, коли можна вкластися у п’ять. Насправді Я розумію, щойно їх почую; Я знаю, що буде далі, тож їм більше нічого не потрібно казати. Кажи лаконічно та по суті; не витрачай чужий час. Коли ти закінчиш говорити, Я дам тобі відповідь і розповім, що тобі робити та згідно яких принципів. На цьому мав би бути кінець справи, чи не так? Але деякі люди цього не вловлюють і кажуть: «Ні, Ти маєш мене поважати; наша повага має бути взаємною. Ти закінчив говорити, а я ще не закінчив висловлювати свій погляд. Мій погляд такий – я маю почати із самого початку». Вони завжди хочуть висловлювати свої погляди, вірячи, що Мені про них невідомо, хоча насправді, щойно вони починають говорити, Я вже знаю, які в них погляди, – то чи потрібно їм взагалі продовжувати? Не потрібно. У деяких людей настільки низький IQ, що їм потрібно десять речень на те, що можна висловити двома, і якщо Я не зупиню їх, вони продовжать говорити. Всі інші зрозуміли, то; чи Я досі не розумію? Але вони однаково хочуть висловитися, тож справа не лише в низькому IQ – їхній розум теж слабкий! Чи зустрічали ви коли-небудь таких людей? (Так.) Вони вважають себе розумними, хоча мають слабкий розум і низький IQ. Хіба це не огидно? Це нудить і викликає огиду. Коли люди контактують із Богом, перше, що потрібно, – ставитися до Нього зі щирим серцем; друге – люди мають навчитися шанобливості; а третє і найважливіше – навчитися шукати істину. Хіба це не найважливіше? (Так.) Який сенс вірити в Бога, якщо ти не шукаєш істину? Яка цінність віри в Нього? Де в цьому сенс? Це те, чого більшості людей може бракувати, тож навіщо це піднімати? Це підготовка до майбутнього; вам потрібно навчитися так практикувати, коли подібні речі трапляються з вами в майбутньому.

У церкві Я контактував із багатьма людьми, і деяким із них доручив виконати деякі справи. Через декілька днів вони дали Мені зворотний зв’язок, показавши, що записали все, що Я доручив, і що зараз працюють над виконанням кожного із цих доручень. Коли вони зустрілися зі Мною, то повідомили Мені про хід виконання, про те, які питання потребують пошуку, а які ще очікують на результати, надавши Мені повне оновлення інформації. Вони дуже чітко пояснювали деталі, хоча іноді й трохи дріб’язкові, але їхнє ставлення свідчило, що вони серйозно й відповідально ставилися до слів Бога, і що вони знали свої зобов’язання, обов’язки та повинності. Деякі люди були іншими: Я доручив їм два завдання, і вони записали їх у свої зошити, але через тиждень, коли ще нічого не було виконано, вони згадали про це лише тоді, коли Я їх запитав, – і вони знову все записали у свої зошити. Ще через тиждень, коли Я запитав, чому ця справа досі не зроблена, вони виправдовувалися, посилаючись на одну складність та іншу складність, а потім сумлінно внесли все у свої зошити ще раз. Де вони сумлінно все робили? (У своїх зошитах.) Але в них не було сумлінності в думках. Хіба це не означає доручити щось не тій людині? Вони не справжні люди. Все, що Я їм доручав, заходило в одне вухо і виходило з іншого – вони зовсім не сприймали це серйозно. Усі завдання, що стосуються певної професії або загальних справ – а також деякі питання, пов’язані з церковною діяльністю – які Я доручаю людям, перебувають у межах того, що вони здатні досягнути; жодне з тих доручень не має на меті ускладнити їм життя. Однак часто, коли Я доручав лідерам і працівникам щось зробити, більшість із них не звітувала Мені після отримання доручення, і Я не мав жодних повідомлень про стан роботи. Чи організували її, як її зробили, які помилки трапилися, які поточні результати – вони ніколи не звітували ні про що із цього й не займалися пошуками. Вони просто відкладали отримані доручення, і Я навіть нічого не чув про жодні результати. З деякими людьми була ще гірша проблема: вони не тільки не змогли виконати те, що Я їм доручив, а ще й прийшли підлещуватися і обманювати Мене, розповідаючи, куди ходили і що робили вчора, що робили позавчора і що роблять зараз. Подивіться, які вправні вони були в удаванні та софістиці – вони не зробили нічого з Моїх конкретних доручень, а натомість були зайняті марними справами, тоді як критично важлива робота перебувала у повному безладі. Що це за поведінка? Вони повністю занедбали належні їм завдання й були сповнені брехні та обману!

Один чоловік відповідав за посів. Я запитав його: «Кілька видів зелені цього року мають гарний вигляд. Ти зберіг якесь насіння?» «Так, зберіг», – відповів він. Я сказав: «Я чув, що всю зелень нещодавно зібрали і не зберегли жодного насіння.» Він сказав: «Ще не закінчили збирати врожай. Ще трохи залишилось!» Тоді Я запитав: «Де ті залишки зелені? Дай Мені подивитися». Він сказав: «О? Ну … Дозволь мені спочатку перевірити». Чи справді він зберіг якесь насіння, чи ні? Ні, не зберіг. У цих кількох словах, чи було його перше твердження «Так, зберіг» брехнею? (Так.) І його друге твердження: «Ще не закінчили збирати врожай. Ще трохи залишилось!» – хіба це не була ще одна брехня? Він не знав, чи зберегли якесь насіння, і сказав: «Дозволь мені спочатку перевірити». Отже, третє твердження було ще однією брехнею. Брехня ставала все серйознішою з кожним наступним твердженням; він нашаровував брехню за брехнею, поступово в’язнучи дедалі глибше й глибше – рот, повний брехні! Чи хотіли б ви всі спілкуватися з кимось, у кого рот повний брехні? (Ні.) Як ти себе почуваєш, коли спілкуєшся й працюєш з людьми, сповненими брехні? Чи ти гніваєшся? Він мав нахабство обманювати будь-кого; він помилявся, якщо думав, що Я про це не знаю! Чи варта ця справа обману? Що він міг виграти завдяки своїй брехливості? Якби ти бачив таке ставлення у його поведінці, якби він ставився так до тебе, що б ти відчув? Якщо фактично 99 відсотків того, що людина каже, є брехнею, незалежно від того, чи вона пліткує, чи говорить про роботу, про серйозні справи, чи бере участь у бесіді про істину, тоді ця людина у безнадійному стані. Вона може обдурити будь-кого; що ж це робить із нею? Як довго цей чоловік вірив у Бога? Деякі невіруючі завжди кажуть: «Наскільки я знаю» або «Щиро кажучи», і з цим засновком кажуть щось правдиве. Той чоловік вірив у Бога стільки років, слухав стільки проповідей, але не зміг сказати жодного слова правди; все, що він казав, було брехнею. То що це за істота? Хіба це не огидно і мерзенно? Чи багато таких людей? Чи ви такі? Коли ви взаємодієте зі Мною, за яких обставин ви б збрехали Мені? Якщо ти спричинив якесь лихо і знаєш, що наслідки серйозні і тебе можуть виключити, то щойно інші про це згадують, ти брешеш, щоб це приховати. Будь-хто може збрехати про такі речі. Про що ще люди можуть брехати? Брешуть, щоб покращити свій імідж і користуватися великою повагою з боку інших. Також є ті, хто знає, що вони некомпетентні у своїй роботі, але не кажуть Вишньому про це прямо, бо бояться, що їх відсторонять, якщо вони скажуть. Коли вони доповідають Вшньому про свою роботу, то вдають, що шукають способи розв’язати проблему, створюючи хибне враження. Все, що вони кажуть, – брехня, і вони принципово не здатні виконувати роботу. Якщо вони не поставлять кілька запитань, то бояться, що Вишнє помітить їхню невідповідність та відсторонить їх, тому вони поспіхом починають щось удавати. Таким є менталітет неправдивих лідерів і антихристів.

Задумайтеся над трьома принципами взаємодії з Богом, про які Я щойно вів бесіду. Який із них ви не можете виконати, а якого вам легко досягти? Насправді будь-який із них нелегко здійснити по-справжньому, бо демони живуть у серцях людей. Ти не зможеш їх досягти, поки не виженеш демона зі свого серця. Ти маєш битися з демоном у своєму серці, і якщо ти щоразу зможеш його перемагати, тоді ти зможеш їх досягти. Якщо кожного разу, коли ти зазнаєш невдачі, ти перебуваєш у полоні цього, тоді ти не зможеш їх виконувати; ти не зможеш реалізувати жоден із цих принципів. Якщо ви зможете досягти всіх трьох – не лише коли ладите або взаємодієте зі Мною, а й у вашій регулярній взаємодії з братами і сестрами з дотриманням цих принципів, хіба від цього не виграють усі? (Так.) Тепер, коли історія завершена, перейдімо до основної теми.

Розбір того, які антихристи нечестиві, підступні та брехливі

Минулого разу ми бесідували про сьомий прояв антихристів – вони нечестиві, підступні та лукаві. Це обговорювалося двічі. Перше обговорення було про нечестиву природу антихристів – на чому ми зосередили увагу в тому обговоренні? (На ворожості до істини та відразі до неї.) Антихристи ворожі до істини та відчувають до неї відразу, ненавидячи всі позитивні речі, що узгоджуються з істиною та з Богом, і це є першим і основним проявом нечестя антихристів. Перше обговорення було про те, до чого антихристи відчувають відразу. Звичайні люди відчувають відразу до негативних речей і нечестивих сил; вони відчувають відразу до речей брудних, темних і нечестивих. Однак, на противагу цьому, найсильнішим доказом першого прояву нечестивої природи антихристів є те, що вони відчувають відразу не до негативних речей, а до всіх позитивних речей, пов’язаних з істиною та з Богом, і це є першим вагомим доказом їхнього нечестя. Наше друге обговорення було про другий вагомий доказ проявів нечестя антихристів. Якщо вони відчувають відразу до позитивних речей, то що вони люблять? (Негативні речі.) Що люблять люди з нормальною людськістю? Вони люблять справедливість, доброту й красу, а також любов, терпіння й толерантність, пов’язані з людськістю, а ще здоровий глузд і знання, які є позитивними й корисними для людей, і всі позитивні речі від Бога, включно із законами й правилами, встановленими Богом для всього сущого, Божими законами й адміністративними постановами, і всіма істинами та шляхами життя, висловленими Богом, а також іншими речами, пов’язаними з Богом. Нечестива природа антихриста суперечить цьому; вони не люблять цих речей – то що ж вони люблять? (Брехню й обман.) Правильно, вони люблять брехню й обман, а також змови та інтриги, різні засоби для світських справ, лестощі, підлабузництво, а ще чвари, статус і владу. Вони люблять усі ці негативні речі, що суперечать істині та позитивним речам, і це точно демонструє нечестиву природу антихристів. Хіба ці докази не переконливі? (Так.) Хоча ці докази й переконливі, це лише дві частини, які ще не можна вважати повними. Сьогодні ми продовжимо обговорювати третю частину того, якими антихристи є нечестивими, підступними та лукавими. Ця третя частина, безумовно, відрізняється від першої та другої частин, але вона пов’язана з ними. Як саме вона пов’язана? Усі три частини обговорюють цю сутність – нечестиву природу антихриста. Чим же ця відрізняється? У цій частині те, що любить і чого потребує їхня нечестива природа, а також те, що вони ненавидять, відрізняється від того, що обговорювалося в попередніх двох частинах, – у неї інший зміст. Ця відмінність не в тому, що антихристи також люблять певні позитивні речі або що вони також ненавидять деякі негативні речі; радше, вона стосується іншої частини, яка охоплює не лише те, що вони люблять або чого потребують, а підноситься до того, що ця нечестива сила антихристів шанує, – іншими словами, чому вони поклоняються або чим захоплюються. Дехто може сказати: «Такі терміни, як “шанувати”, “поклонятися” та “захоплюватися”, слід використовувати для позначення позитивних речей, тож як їх можна застосовувати до антихристів? Чи доречні ці терміни?» Ці терміни не є ані схвальними, ані зневажливими – вони нейтральні. Тому їхнє використання тут не порушує жодних принципів і є припустимим.

III. Розбір того, чому антихристи поклоняються й чим захоплюються

Чому поклоняються і чим захоплюються антихристи? Перш за все, безперечно, що вони не поклоняються істині, Богу чи будь-чому прекрасному або доброму, пов’язаному з Богом. Тож чому саме вони поклоняються? Чи можете ви щось придумати? Дозвольте Мені дати вам підказку. Ті люди в релігії, які вірять у Господа, – як вони заглибились у християнство? Чому їх тепер характеризують як релігію, як деномінацію, а не як церкву Божу, дім Божий чи об’єкт Божої роботи? У них є релігійні вчення; вони збирають воєдино роботу, яку колись виконував Бог, і слова, які колись говорив Бог, у книгу, у навчальні матеріали, а потім відкривають школи, набирають і навчають різних теологів. Що вивчають ці теологи? Це істина? (Ні.) То що ж вони вивчають? (Богословські знання.) Вони вивчають богословські знання й теорії, які не мають нічого спільного з роботою Бога чи істиною, сказаною Богом. Вони замінюють слова Бога й роботу Святого Духа богословськими знаннями, і саме так вони заглиблюються у християнство чи католицизм. Що шанують у релігії? Якщо ти прийдеш до церкви, і хтось запитає, як довго ти віриш у Бога, а ти скажеш, що щойно почав вірити, на тебе не звернуть жодної уваги. Але якщо ти зайдеш із Біблією й скажеш: «Я щойно закінчив таку-то духовну семінарію», тебе запросять сісти на почесне місце. Якщо ти звичайний вірянин, то, якщо ти не маєш видатного соціального статусу, тобою не цікавитимуться. Це і є християнство, і таким є релігійний світ. Ті, хто проповідує в церквах і має статус, посаду та престиж, – це група людей, навчених у духовних семінаріях, які володіють богословськими знаннями й теоріями, і по суті вони є головною опорою християнства. Християнство готує таких людей, щоб вони виходили на сцену й проповідували, євангелізували та виконували роботу повсюди. Вони вірять, що завдяки таким талантам, як ці студенти-богослови, пастирі-проповідники та теологи, існування християнства забезпечене донині, і ці люди стають цінністю та капіталом існування християнства. Якщо пастир церкви є випускником духовної семінарії, добре розбирається в Біблії, прочитав кілька духовних книг і має певні знання та красномовство, то відвідуваність цієї церкви процвітатиме, і вона стане набагато відомішою за інші церкви. Що шанують ці люди в християнстві? Знання, богословські знання. Звідки беруться ці знання? Хіба вони не передаються з давніх-давен? Писання існують із давніх часів, передаються з покоління в покоління, і саме так усі читають і вивчають їх донині. Люди ділять Біблію на різні розділи, складають різні версії та заохочують до вивчення й навчання, але їхнє вивчення Біблії спрямоване не на розуміння істини, щоб пізнати Бога, і не на розуміння Божих намірів, щоб Бога боятися, а від злого втікати; радше, воно спрямоване на вивчення знань і таємниць Біблії, на з’ясування того, які події в який час виконали яке пророцтво з Одкровення і коли настануть великі катастрофи та тисячоліття, – ось що вони вивчають. Чи пов’язане їхнє вивчення з істиною? (Ні.) Чому вони вивчають те, що не має нічого спільного з істиною? Тому що чим більше вони вивчають, тим більше їм здається, що вони розуміють, і чим більше слів і доктрин вони засвоюють, тим вищою стає їхня кваліфікація. Чим вища їхня кваліфікація, тим більшими вони відчувають свої здібності, і тим більше вони вірять, що нарешті будуть благословенні у своїй вірі, що після смерті потраплять на небеса, або що живі будуть підхоплені в повітря назустріч Господу. Це їхні релігійні уявлення, які зовсім не відповідають Божим словам.

Пастирі та пресвітери релігійного світу – це люди, які вивчають біблійні знання та богослов’я; вони є лицемірними фарисеями, що опираються Богові. Тож чим вони відрізняються від антихристів, що ховаються в церкві? Далі поговоримо про зв’язок між ними. Чи є ті в християнстві та католицтві, хто вивчає Біблію, богослов’я і навіть історію Божої роботи, справжніми віруючими? Чи відрізняються вони від віруючих і послідовників Бога, про яких Він говорить? В очах Бога, чи є вони віруючими? Ні, вони вивчають богослов’я, вони вивчають Бога, але вони не слідують за Богом і не свідчать про Нього. Їхнє вивчення Бога таке саме, як у тих, хто вивчає історію, філософію, право, біологію чи астрономію. Просто їм не подобається наука чи інші предмети – вони особливо люблять вивчати богослов’я. Вони вишукують дрібні деталі Божої роботи, щоб вивчити Бога, і що в результаті? Чи можуть вони відкрити існування Бога? Ні, ніколи. Чи можуть вони зрозуміти Божі наміри? (Ні.) Чому? Тому що вони живуть у словах, у знаннях, у філософії, у людському розумі та в людських думках; вони ніколи не побачать Бога й не отримають просвітлення від Святого Духа. Як Бог їх характеризує? Як маловірів, як невіруючих. Ці невіруючі та маловіри змішуються з так званою християнською спільнотою, вдаючи із себе віруючих у Бога, християн, але насправді чи мають вони істинне поклоніння Богові? Чи мають вони істинну покору? (Ні.) Чому так? Одне можна сказати напевно: значна частина з них у своїх серцях не вірить в існування Бога; вони не вірять, що Бог створив світ і володарює над усім сущим, і ще менше вони вірять, що Бог може стати плоттю. Що означає ця невіра? Вона означає сумнів і заперечення. Вони навіть займають таку позицію, що не сподіваються, що пророцтва, сказані Богом, особливо ті, що стосуються катастроф, здійсняться чи збудуться. Це їхнє ставлення до віри в Бога, і це є сутністю та справжнім обличчям їхньої так званої віри. Ці люди вивчають Бога, тому що їх особливо цікавить предмет і знання богослов’я, а також історичні факти Божої роботи; вони є суто групою інтелектуалів, що вивчають богослов’я. Ці інтелектуали не вірять в існування Бога, тож як вони реагують, коли Бог приходить працювати, коли Божі слова збуваються? Яка їхня перша реакція, коли вони чують, що Бог став плоттю і розпочав нову роботу? «Неможливо!» Кожного, хто проповідує нове ім’я Бога та Його нову роботу, вони засуджують і навіть хочуть убити чи знищити його. Що це за прояв? Хіба це не прояв типового антихриста? Яка різниця між ними та фарисеями, первосвященниками й книжниками давнини? Вони вороже ставляться до Божої роботи, до Божого суду в останні дні, до того, що Бог стає плоттю, і ще більше – до виконання Божих пророцтв. Вони вірять: «Якщо Ти не стаєш плоттю, якщо Ти в образі духовного тіла, то Ти – бог; якщо Ти втілений і стаєш людиною, то Ти не бог, і ми Тебе не визнаємо». Що це означає? Це означає, що доки вони тут, вони не дозволять Богові стати плоттю. Хіба це не типовий антихрист? Це справжній антихрист. Чи існує в релігійному світі такий аргумент? Голос цього аргументу гучний і дуже сильний: «Те, що бог стає плоттю, – це неправильно й неможливо! Якщо він утілений, то він, мабуть, неправдивий!» Є також люди, які кажуть: «Вони явно вірять у людину; їх просто ввели в оману!» Якщо вони можуть таке сказати, то якби вони були присутні за часів, коли Господь Ісус з’явився і працював дві тисячі років тому, вони б не повірили в Господа Ісуса. Зараз вони вірять у Господа Ісуса, але насправді вони вірять лише в ім’я Господа Ісуса, у два слова «Господь Ісус», і вони вірують у невизначеного бога на небесах. Тому вони не є віруючими в Бога, вони – маловіри. Вони не вірять в існування Бога, у втілення Бога, у роботу Бога зі створення світу і ще менше – у роботу Божого спокутування для всього людства через розп’яття на хресті. Богослов’я, яке вони вивчають, – це різновид релігійної теорії чи тези, не більше ніж облудні хибні твердження, що вводять людей в оману. Який неминучий зв’язок мають ці так звані богословські інтелектуали в християнстві з антихристами в нашій церкві? Який зв’язок між їхніми різноманітними проявами поведінки та природою-сутністю антихристів, яких ми обговорюємо? Навіщо про них говорити? Давайте поки що не будемо говорити про людей у християнстві; натомість подивімося, як ті, кого характеризують як антихристів, ставляться до істини, і з їхнього ставлення до істини побачимо, що вони насправді шанують. Перш за все, після того, як вони осягають деякі істини, як вони їх розуміють? Як вони ставляться до цих істин? Яке їхнє ставлення до цих істин? Чи приймають вони ці слова як свій шлях практики, а чи озброюються вони ними як свого роду теорією, а потім ідуть і проповідують їх іншим? (Вони ставляться до них як до теорії для проповідування.) Вони ставляться до них як до теорії для вивчення, аналізу та дослідження, і після вивчення вони засвоюють їх у своєму розумі та думках; вони їх запам’ятовують, можуть обговорювати та вільно висловлювати, а потім скрізь ними хизуються. Незалежно від того, як довго вони говорять, є одна річ, якої ти не побачиш, а саме, що хоч би скільки доктрини вони говорили, хоч би як добре вони вміли говорити, хоч би скільком людям вони говорили й хоч би як вільно, змістовно та у відповідності до істині, ти не бачиш від них жодних результатів – ти не бачиш їхньої практики. Про що це свідчить? Вони не приймають істину. За що вони прийняли істину? За інструмент для хизування собою. Наприклад, Бог каже людям бути чесними й пояснює, які прояви має чесна людина, як чесна людина має говорити, діяти й виконувати свій обов’язок. Послухавши це, яка їхня реакція? Який вплив ці слова мають на них? По-перше, вони ніколи не приймають цих слів. Яке їхнє ставлення? «Я зрозумів: чесні люди не брешуть, чесні люди говорять правду іншим і можуть відкрити свої серця, чесні люди виконують свої обов’язки вірно, а не недбало». Вони зберігають ці слова як теорію у своїх серцях. Чи може така теорія, коли вона вкорениться в їхніх серцях, змінити їх? (Ні.) Тоді чому вони все ще її пам’ятають? Їм подобається правильність цих слів, і вони використовують ці правильні теорії, щоб прикрасити себе, досягаючи вищої поваги від інших. Що саме люди високо цінують? Їхню здатність вільно й довго говорити правильні слова – ось чого хочуть ці люди. Почувши ці слова, чи сприйняли вони їх серйозно? (Ні.) Чому ні? Звідки ти знаєш? (Вони їх не практикують.) Чому вони їх не практикують? У своїх серцях вони думають: «То це божі слова? Такі прості, я запам’ятовую їх, почувши один раз. Я можу продекламувати, як має поводитися чесна людина, почувши це один раз; ви всі ще маєте робити нотатки й розмірковувати над цим, а я – ні!» Вони вважають Божі слова свого роду теорією чи знанням; вони не розмірковують у своїх серцях, як бути чесними людьми, вони не вподобляються цьому, вони не досліджують свої вчинки, щоб побачити, наскільки їм ще далеко до того, щоб бути чесною людиною, або які їхні вчинки суперечать принципам чесної людини, і вони ніколи не думають: «Це Божі слова, отже, вони є істиною. Люди мають бути чесними, тож як слід поводитися, щоб бути чесною людиною? Як я можу діяти так, щоб догодити Богові? Що я зробив нечесного? Яка поведінка не є поведінкою чесної людини?» Чи думають вони так? (Ні.) То що ж вони думають? Вони думають: «То це чесна людина? Це істина? Хіба це не просто теорія, гасло? Просто займи високоморальну позицію, не треба втілювати це на практиці». Чому вони не втілюють це на практиці? Вони думають: «Якщо я розповім іншим усе, що в мене на серці, хіба я не розвінчаю себе? Якщо я розвінчаю себе й інші побачать мене наскрізь, чи будуть вони все ще високо мене цінувати? Якщо я говоритиму, чи будуть інші все ще слухати? Сенс божих слів у тому, що чесна людина не може брехати; без брехні хіба в не зникне будь-яка приватність у серцях людей? Хіба це не дозволить іншим бачити їх наскрізь? Хіба жити так не було б по-дурному?» Це їхня точка зору. Це означає, що коли вони приймають теорію, яку вважають правильною, у їхніх серцях з’являються ідеї. Що це за ідеї? Чому Я кажу, що вони нечестиві? Вони спочатку аналізують, який вплив ці слова можуть мати на них, які переваги та недоліки вони їм дають. Щойно вони проаналізують слова й виявлять, що вони їм не на користь, вони думають: «Я не можу так практикувати, я цього не робитиму, я не такий дурний, я не буду таким дурним і простим, як ви! Хоч би коли, я завжди маю дотримуватися власних ідей і підтримувати власні погляди. У тебе може бути тисяча планів, але в мене є одне правило; я не можу розвінчати задум у своєму серці; бути чесною людиною – це для дурнів!» З одного боку, вони заперечують, що Божі слова є істиною; з іншого, вони запам’ятовують деякі відносно суттєві фрази, щоб прикрасити себе, змушуючи людей бачити в них більш справжнього віруючого в Бога, більш духовну людину. Ось що вони розраховують у своїх серцях.

Антихристи також часто слухають проповіді, а також бесіди інших про істину, але, здається, вони не мають жодної реакції на істину. Хоч би скільки проповідей вони слухали, здається, ніби вони взагалі їх не слухали, і вони продовжують безрозсудно чинити лихі вчинки за власними примхами, як і раніше. Це доводить, що вони не цікавляться істиною й не люблять її. Що ж вони люблять? Вони люблять правильні, свіжі й дещо витонченіші теоретичні знання, завдяки яким вони виглядають досконаліше, почесніше, з більшою гідністю і можуть змусити людей більше їм поклонятися. Хіба це не нечестиво? (Так.) Що в цьому нечестивого? Незалежно від того, про який аспект істини бесідує антихрист, він завжди може вигадати низку правдоподібних на вигляд теорій або правильних слів, щоб увести людей в оману й змусити їх слідувати за ним, що так само нечестиво, як і сатана. Нечестя антихриста проявляється в його нечестивих планах, умислах і повному наборі задумів, бажанні прикриватися читанням Божих слів, щоб знайти теоретичне обґрунтування для здійснення свого нечестя; це і є нечестя антихриста. Антихристи цитують Божі слова поза контекстом виключно для того, щоб увести людей в оману й похизуватися. Коли вони слухають бесіди та проповіді й чують нову фразу, яку можуть використати, вони негайно її записують. Дурні люди бачать таку поведінку й думають: «Як вони жадають і прагнуть праведності, роблячи нотатки щоразу, коли чують проповідь, і скільки ж у них, мабуть, духовного розуміння, якщо вони записують кожен важливий момент!» Чи їхнє ведення записів таке саме, як в інших людей? Ні. Деякі люди роблять нотатки, бо думають: «Це гарне твердження. Я його не розумію, тому мені потрібно його записати й застосувати пізніше на практиці, щоб у мене був шлях і принципи в моїй практиці». Чи думає так антихрист? Яка його мотивація? Він думає: «Я сьогодні записав один пункт істини, якого ніхто з вас не чув, і я нікому про нього не скажу й не буду бесідувати про це з іншими – я його зрозумів, і одного дня я розповім вам усім про це й похизуюся, щоб ви знали, що я справді розумію істину, і всі висловлять своє схвалення». Ти можеш подумати, що антихристи люблять істину й жадають її, бо вони так роблять нотатки, і їхні нотатки досить точні, але що відбувається після того, як вони закінчують робити нотатки? Вони закривають свій зошит, і все. Коли одного дня вони стають проповідниками й не знають, про що проповідувати, вони швидко гортають свій зошит, упорядковують зміст своєї проповіді, читають його, запам’ятовують і пишуть по пам’яті, доки все не стане їм зрозуміло. Лише тоді вони відчувають «упевненість у собі», думаючи, що нарешті мають «істину» й можуть розводити балачки, куди б не пішли. Одна з характерних рис того, що говорять ці люди, полягає в тому, що все це порожні доктрини, аргументи й приписи. Коли в тебе виникають конкретні труднощі або ти виявляєш проблеми й шукаєш у них вирішення, вони все одно дають тобі купу доктрин, говорячи чітко й логічно. Якщо ти запитаєш їх, як це втілити на практиці, вони не знають, що сказати. Якщо вони не можуть цього сформулювати, то це серйозна проблема, і це доводить, що вони не розуміють істини. Люди, які не розуміють істини й не люблять її, часто ставляться до неї як до простого вислову чи теорії. І що відбувається врешті-решт? Після багатьох років віри в Бога, коли з ними щось трапляється, вони не можуть розібратися в цьому, не можуть скоритися й не знають, як шукати істину. Коли хтось бесідує з ними, у них є «відомий вислів», яким вони відповідають: «Нічого мені не кажіть, я все розумію. За часів, коли я проповідував, ти ще навіть ходити не навчився!» Це їхній «відомий вислів». Вони стверджують, що все розуміють, то чому ж вони заходять у глухий кут щоразу, коли виникають проблеми? Як людина, яка розуміє, чому ти не можеш нічого вдіяти? Чому ця справа заважає тобі й бентежить тебе? Ти розумієш істину чи ні? Якщо ти її розумієш, чому не можеш її прийняти? Якщо ти її розумієш, чому не можеш скоритися? Що в першу чергу мають зробити люди, щойно зрозуміють істину? Вони мають скоритися; нічого іншого. Дехто каже: «Я все розумію – не бесідуйте зі мною, мені не потрібна допомога від інших». Добре, якщо їм не потрібна допомога від людей, але шкода, що коли вони слабкі, ті доктрини, які вони розуміють, зовсім не допомагають. Вони навіть не хочуть виконувати свої обов’язки, і в них також з’являється зле бажання відмовитися від своєї віри. Після стількох років проповідування богословських теорій вони просто так перестають вірити, і просто так ідуть геть – чи мають вони якийсь духовний зріст? (Ні, не мають.) Без духовного зросту немає життя. Якщо в тебе є життя, чому ти не можеш подолати таку дрібницю? Ти ж досить красномовний, чи не так? Тоді переконай себе. Якщо ти не можеш навіть переконати себе, то що саме ти розумієш? Це істина? Істина може розв’язати реальні труднощі для людей, а також може розв’язати проблему розбещених характерів людей. Чому ті «істини», які ти розумієш, не можуть розв’язати навіть твоїх власних труднощів? Що саме ти розумієш? Це просто доктрини.

Щодо сьомого прояву антихристів – що вони нечестиві, підступні та лукаві, – Я щойно говорив про третю частину цього прояву: вони шанують знання та вченість. Антихристи шанують знання та вченість – що в цьому може проілюструвати їхній нечестивий характер? Чому кажуть, що шанування знань і вченості означає, що вони мають нечестиву сутність? Тут ми, безумовно, маємо говорити про факти, бо якщо ми обговорюватимемо лише порожні слова чи теорії, люди можуть прийти до однобокого й менш глибокого розуміння цієї ситуації. Спочатку почнімо з чогось давнішого в історії. Поки Я говорю, порівнюйте Мої слова з діями та поведінкою антихристів, і порівнюйте їх із проявами та сутністю антихристів. Спочатку поговорімо про фарисеїв дві тисячі років тому. У той час фарисеї були лицемірними людьми. Коли Бог уперше став плоттю, з’явився і працював, фарисеї не тільки не прийняли жодної крихти істини, а й навіть палко засуджували Господа Ісуса й опиралися Йому, і тому були прокляті Богом. Це може підтвердити, що фарисеї є класичними представниками антихристів. «Антихристи» стало іншим ім’ям для фарисеїв, і по суті фарисеї – це той самий тип людей, що й антихристи. Тому почати з фарисеїв, щоб проаналізувати нечестиву природу антихристів, – це найкоротший шлях. Отже, що такого зробили фарисеї, що показало людям, що вони мають нечестиву природу антихриста? Щойно Я згадав, що антихристи шанують знання та вченість; з якими людьми тісно пов’язані знання та вченість? Чиїм уособленням вони є? Чи йдеться про магістрів і докторів наук? Ні, це було б перебільшенням – йдеться про фарисеїв. Причина, чому фарисеї лицемірні, чому вони нечестиві, полягає в тому, що вони відчувають відразу до істини, але люблять знання, тому вони лише вивчають Писання й прагнуть до біблійних знань, але ніколи не приймають істину чи Божі слова. Вони не моляться Богові, коли читають Його слова, і не шукають істини та не бесідують про неї. Натомість вони вивчають Божі слова, вивчають, що Бог сказав і зробив, перетворюючи таким чином Божі слова на теорію, на доктрину, щоб навчати інших, – це і називається науковим вивченням. Чому вони займаються науковим вивченням? Що вони вивчають? В їхніх очах це не Божі слова й не Боже вираження, і тим більше не істина. Радше, це різновид науки, або, можна навіть сказати, це богословські знання. На їхню думку, популяризувати ці знання, цю науку – означає популяризувати Божий шлях, популяризувати Євангеліє. Це те, що вони називають проповіддю, але все, що вони проповідують, – це богословські знання.

У чому проявляються нечестиві риси фарисеїв? Почнімо нашу розмову з того, як фарисеї ставилися до втіленого Бога, і тоді ви, можливо, зрозумієте трохи більше. Говорячи про втіленого Бога, ми повинні спочатку поговорити про те, в якій сім’ї та в якому середовищі народився втілений Бог дві тисячі років тому. Перш за все, Господь Ісус народився зовсім не в заможній родині – Його рід не був таким видатним. Його названий батько, Йосип, був теслею, а Його мати, Марія, – звичайною віруючою. Особистість і соціальний статус Його батьків представляють сімейне середовище, в якому народився Господь Ісус, і очевидно, що Він народився у простій родині. Що означає «простий»? Це стосується звичайних мас, середньостатистичної родини на нижчому щаблі суспільства, яка не має нічого спільного зі знатними родинами, жодним чином не пов’язана з видатним статусом і, звичайно, не є аристократичною. Господь Ісус був народжений у звичайній родині, зі звичайними батьками, без будь-якого видатного соціального статусу чи знатного сімейного походження, тож зрозуміло, що Його середовище та родина народження були настільки звичайними, наскільки це можливо. Чи записано в Біблії, що Господь Ісус отримав якусь особливу освіту? Чи отримав Він освіту в семінарії? Чи навчав Його первосвященник? Чи читав Він багато книг, як Павло? Чи мав Він тісні контакти чи стосунки із суспільною елітою чи первосвященниками юдаїзму? Ні. Дивлячись на соціальний статус родини, в якій народився Господь Ісус, зрозуміло, що Він не мав би контакту з вищим ешелоном юдейських книжників і фарисеїв; Він в основному обмежувався життям серед звичайних юдеїв. Іноді Він ходив до синагоги, і люди, яких Він зустрічав, усі були простими. Про що це свідчить? Коли Господь Ісус ріс, до того, як Він офіційно розпочав Свою роботу, середовище, в якому Він виховувався, залишалося незмінним. Коли Йому виповнилося дванадцять років, Його родина не почала процвітати, і Він не став багатим, не кажучи вже про можливість спілкуватися з людьми з вищих верств суспільства чи релігійного світу, і Він також не мав можливості отримати вищу освіту під час свого виховання. Яке послання це дає наступним поколінням? Ця звичайна й нормальна людина, яка була втіленим Богом, не мала ні можливості, ні умов для отримання вищої освіти. Він був таким самим, як і звичайні люди, жив у звичайному соціальному середовищі, у звичайній родині, і в Ньому не було нічого особливого. Саме через це, почувши про проповіді та вчинки Господа Ісуса, ті книжники та фарисеї наважилися піднятися й відкрито судити, блюзнити та засуджувати Його. Яку підставу вони мали для свого засудження? Безсумнівно, вона ґрунтувалася на законах і приписах Старого Завіту. По-перше, Господь Ісус переконав Своїх учнів не дотримуватися суботи – Він усе одно працював у суботу. Крім того, Він не дотримувався законів і приписів і не ходив до храму, а коли Він зустрічав грішників, деякі люди питали Його, як із ними вчинити, але Він не розбирався з ними згідно із законом, а натомість виявляв до них милість. Жоден із цих аспектів дій Господа Ісуса не відповідав релігійним уявленням фарисеїв. Оскільки вони не любили істину й тому ненавиділи Господа Ісуса, вони вхопилися за привід порушення Господом Ісусом закону, щоб палко засудити Його, і вирішили, що Його треба віддати на смерть. Якби Господь Ісус народився у видатній і знатній родині, якби Він був високоосвіченим і якби Він був у близьких стосунках із цими книжниками та фарисеями, то тодішні обставини для Нього склалися б не так, як пізніше, – вони могли б змінитися. Саме через Його звичайність, Його нормальність і обставини Його народження Він був засуджений фарисеями. Якою була їхня підстава для засудження Господа Ісуса? Це були ті приписи та закони, за які вони трималися і які, на їхню думку, ніколи не зміняться за всю вічність. Фарисеї вважали богословські теорії, якими вони володіли, знанням та інструментом для оцінки й засудження людей, навіть використовуючи їх щодо Господа Ісуса. Ось так Господь Ісус був засуджений. Те, як вони оцінювали людину чи ставилися до неї, ніколи не залежало ні від її сутності, ані від того, чи було те, що вона проповідувала, істиною, і тим більше від джерела слів, які вона говорила, – те, як фарисеї оцінювали чи засуджували людину, залежало лише від приписів, слів і доктрин, яких вони навчилися зі Старого Завіту. Хоча фарисеї в душі знали, що сказане й зроблене Господом Ісусом не було гріхом чи порушенням закону, вони все одно засуджували Його, тому що істини, які Він виражав, і знамення та чудеса, які Він творив, змушували багатьох людей іти за Ним і прославляти Його. Фарисеї дедалі більше ненавиділи Його й навіть хотіли усунути Його. Вони не визнавали, що Господь Ісус був Месією, який мав прийти, не визнавали, що в Його словах була істина, і тим більше, що Його робота відповідала істині. Вони засуджували Господа Ісуса за те, що він говорить зухвалі слова та виганяє демонів Вельзевулом, князем демонів. Те, що вони могли приписати ці гріхи Господу Ісусу, показує, скільки ненависті вони мали до Нього. Тому вони палко намагалися заперечити, що Господь Ісус був посланий Богом, що Він був Сином Божим і що Він був Месією. Вони мали на увазі: «Хіба бог так чинить? Якби бог утілився, він народився б у родині з вражаючим статусом. І він мав би прийняти опіку від книжників і фарисеїв. Він мав би систематично вивчати Писання, володіти біблійними знаннями та бути озброєним усіма знаннями з Писання, перш ніж зможе носити ім’я “втілений бог”». Але Господь Ісус не був озброєний цими знаннями, тому вони засудили Його, кажучи: «По-перше, ти не маєш такої кваліфікації, тому ти не можеш бути богом; по-друге, без цих біблійних знань ти не можеш виконувати роботу бога, і тим більше не можеш бути богом; по-третє, ти не повинен працювати поза храмом – ти зараз не працюєш у храмі, а завжди перебуваєш серед грішників, тому робота, яку ти виконуєш, виходить за рамки Писання, що робить ще менш можливим те, що ти є богом». Звідки походила підстава їхнього засудження? З Писання, з розуму людини та з богословської освіти, яку вони отримали. Оскільки фарисеї були переповнені уявленнями, фантазіями та знаннями, вони вважали, що ці знання правильні, що вони є істиною, вагомою підставою, і що Бог ніколи не міг би суперечити цим речам. Чи шукали вони істину? Не шукали. Чого вони шукали? Надприродного бога, що з’явився в образі духовного тіла. Тому вони визначали параметри для Божої роботи, заперечували Його роботу та судили про те, правий Бог чи ні, згідно з уявленнями, фантазіями та знаннями людини. І яким був кінцевий результат цього? Вони не тільки засудили Божу роботу, а й прибили втіленого Бога до хреста. Ось що сталося внаслідок того, що вони використовували свої уявлення, фантазії та знання для оцінки Бога, і в цьому полягає їхня нечестивість.

З огляду на те, як фарисеї шанують знання та вченість, у чому полягає їхнє нечестя? Як воно проявляється? Як нам заглибитися в нечестиву природу таких людей і проаналізувати її? Те, що фарисеї шанують знання та вченість, усім відомо, тож немає потреби вдаватися в подробиці. То яка саме нечестива природа тут виявляється? Як нам проаналізувати й розгледіти наскрізь нечестиву природу таких людей? Скажіть хто небудь. (Вони використовують теоретичні знання, щоб протистояти сутності Бога; це один із проявів їхнього нечестя.) Протистояння – це дія, тож чому вони протистояли? Протистояння несе в собі трохи порочного характеру, але ви ще не торкнулися нечестя. Чому вони протистояли? Чи йшлося про те, що Він їм подобався чи не подобався? Їм не подобався такий Бог, і вони вважали: «Бог має бути на небі, і до того ж на третьому небі, той, ким усі захоплюються, недосяжний для людей, незбагненний для них, той, на кого все людство, усі створені істоти й навіть усі живі істоти у всесвіті мають дивитися знизу вгору, – оце бог! А тепер бог прийшов, але ти народився в домі теслі, твої батьки – звичайні люди, і ти взагалі народився в стайні. Твоє походження не просто звичайне, воно на щабель нижче за звичайне й просте – як люди могли це прийняти? Якби бог справді прийшов, він не міг би прийти ось так!» Хіба не так люди обмежують для Бога? Усі обмежують Бога саме так. Насправді, глибоко всередині вони також невиразно відчували, що Господь Ісус не був звичайною людиною, що те, що казав Господь Ісус, було правильним, і що ті кілька гріхів, у яких люди Його звинувачували, насправді не відповідали фактам. Господь Ісус міг зцілювати хворих і виганяти демонів, і вони не могли ні знайти жодної вади, ні за щось ухопитися в словах і проповідях, які Він говорив і виголошував, але вони все одно не могли цього прийняти, і вони все ще сумнівалися в серцях: «Невже це справді те, яким є бог? Бог такий великий на небі, тож якщо він стає плоттю й приходить на землю, він має бути ще величнішим, ним мають захоплюватися всі люди, він має бувати серед знатних родин, говорити красномовно й ніколи не виявляти ані найменшої людської вади чи слабкості. Крім того, він має спочатку використати свої знання, свою вченість і свої навички, щоб підкорити духовенство в храмі. Він має спочатку завоювати цих людей; такою була б воля бога». Щодо того, що робив Господь Ісус, вони не прийняли це на віру й не хотіли приймати чи визнавати цей факт. Небажання визнавати цей факт – не велика проблема; глибоко всередині вони мали щось іще смертоносніше: якби така людина була богом, тоді все духовенство могло б бути богом, усі вони були б більше схожі на бога, ніж Сам Бог, і всі були б більш гідними бути христом, ніж Господь Ісус. Хіба це не клопітно? (Так.) Засуджуючи Господа Ісуса, вони також зневажали кожен аспект походження, пов’язаний із плоттю, яку Бог обрав для Свого втілення цього разу, і протистояли йому. Ми ще не обговорили, у чому полягає нечестя фарисеїв, – продовжімо нашу бесіду.

Бог стає плоттю як звичайна людина, що означає, що Бог упокорює Себе з високого образу, ідентичності та становища понад усім сущим, щоб стати цілком звичайною людиною. Коли Він стає звичайною людиною, Він не обирає народитися у видатній, заможній родині; передумови Його народження дуже прості, навіть убогі. Якщо ми подивимося на цю справу з точки зору звичайної людини, людини із совістю, раціональністю та людськістю, усе, що робить Бог, гідне людської шани й любові. Як люди мають до цього ставитися? (Із шаною.) Звичайна й нормальна людина, яка слідує за Богом, має славити Божу красу за той факт, що Бог упокорює Себе з високого статусу до надзвичайно звичайної людини, – Божі смиренність і прихованість надто любі! Це те, чого не може досягти ні розбещена людина, ні дияволи й сатана. Це позитивна чи негативна річ? (Позитивна.) Що саме ілюструє ця позитивна річ, це явище й цей факт? Божі смиренність і прихованість, Божу красу й люб’язність. Інший факт полягає в тому, що Бог любить людей; Божа любов справжня, вона не фальшива. Божа любов – це не порожні слова, не гасло й не ілюзія, вона реальна й фактична. Сам Бог стає плоттю й зносить нерозуміння людства, а також його насмішки, наклепи й блюзнірство. Він упокорює Себе й стає звичайною людиною, не видатною на вигляд, без особливих талантів і, звісно, без глибоких знань чи вченості – з якою метою? Щоб наблизитися до людей, яких Він обрав і має намір спасти, з цією ідентичністю та людською зовнішністю, яка буде для них найдоступнішою. Хіба все це, що робить Бог, не є ціною, яку Він заплатив? (Так.) Чи може хтось інший це зробити? Ніхто не може. Наприклад, деякі жінки, які особливо люблять красу, завжди наносять макіяж і не виходять без нього на вулицю. Якщо ти попросиш таку жінку вийти на вулицю з чистим обличчям або з’явитися на сцені без макіяжу, чи зможе вона це зробити? Вона не зможе. У цьому випадку її навіть ніхто не принижував; просто вийти без макіяжу для неї неможливо, вона не може відмовитися навіть від тієї крихти марнославства, тієї крихти плотської вигоди. Тоді як щодо Бога? Коли Бог упокорює Себе, щоб народитися серед найнижчих верств суспільства як найзвичайніша людина, від чого Він відмовляється? Він відмовляється від Своєї гідності. Чому Бог може відмовитися від Своєї гідності? (Щоб любити й спасати людей.) Щоб любити людей і спасати їх, що викриває Божий характер. Тож як це пов’язано з утратою гідності? Як слід розглядати цю справу? Дехто каже: «Яку гідність утрачає Бог? Хіба Ти все одно не маєш ідентичності Бога навіть після того, як став плоттю? Хіба в Тебе все одно немає людей, які слідують за Тобою і слухають Твою проповідь? Хіба Ти все одно не виконуєш власну Божу роботу? Яку гідність Ти втрачаєш?» Ця «втрата гідності» охоплює кілька аспектів. З одного боку, Божа мотивація робити це все – заради людей, але чи можуть люди це зрозуміти? Навіть люди, які слідують за Ним, не можуть цього зрозуміти. Що криється в цій відсутності розуміння? В ній криється нерозуміння, неправильне тлумачення, а також дивні погляди або погляди презирства від певних людей. Бог перебуває в духовному світі, посеред усього сущого, і все людство лежить під ногами Бога, але тепер, коли Бог став плоттю, це рівнозначно тому, що Він живе в тому самому середовищі з людьми як рівний. Йому доводиться стикатися з насмішками, наклепами, нерозумінням і сарказмом людства, а також з його уявленнями, ворожістю та судом – ось із чим Йому доводиться стикатися. Коли Він стикається з цим, як ви думаєте, чи є в Нього якась гідність? Згідно з Божою ідентичністю, Він не мав би страждати від цього, люди не мали б так ставитися до Бога, і Він не мав би цього зносити; це не те, що Бог мав би зносити, але коли Бог стає плоттю, Він мусить це прийняти, Він мусить зносити все це, і нічого Його не минає. Розбещене людство може говорити багато приємних на слух речей Богові на небі, але вони не зважають на втіленого Бога. Вони думають: «Бог стає плоттю? Ти такий звичайний і нормальний, не маєш нічого виняткового; здається, ти нічого не можеш мені зробити!» Вони наважуються казати що завгодно! Коли йдеться про їхню власну вигоду чи репутацію, вони наважуються висловлювати будь-яке судження чи осуд. Тому коли Бог стає плоттю, то хоч Він і має цей статус і насолоджується цією ідентичністю, коли взаємодіє з людьми й живе разом із розбещеним людством, водночас Він насправді мусить зносити всілякі приниження, завдані Йому Його ідентичністю. Він утрачає всю Свою гідність – це перше, що Бог мусить зносити, стикаючись з усім збентеженням, нерозумінням, сумнівами, випробуваннями, бунтом, судом, лукавством тощо, які розбещене людство виявляє щодо Нього. Він мусить усе це зносити – це і є Його втрата гідності. Що ще? По суті, між втіленням і Духом немає різниці – це правильно? (Так.) По суті, різниці немає, але є один аспект: плоть ніколи не може замінити Духа. Тобто плоть обмежена в багатьох Своїх функціях. Наприклад, Дух може подорожувати крізь простір, на Нього не впливають час, клімат чи різні середовища, і Він всюдисущий, тоді як плоть підвладна цим обмеженням. Яку втрату зазнала Божа гідність? У чому складність у цій справі? Сам Бог має цю здатність, але оскільки Він обмежений плоттю, протягом періоду Своєї роботи Він мусить сумлінно, тихо й слухняно триматися роботи плоті, доки робота не буде завершена. Протягом часу, коли Бог працює в плоті, те, що люди можуть бачити в Богові, і те, що вони можуть збагнути про Нього в межах своїх уявлень, – це ця плоть, яку бачать їхні очі. Отже, у їхніх фантазіях та уявленнях, хіба Божа велич, всемогутність, мудрість і навіть влада не підвладні певним обмеженням? (Так.) Значною мірою ці речі підвладні певним обмеженням. Що спричиняє ці обмеження? (Втілення.) Ці обмеження спричинені тим, що Він є втіленим. Можна сказати, що втілення створює своєрідний клопіт Самому Богові. Звісно, слово «клопіт» тут трохи неточне, але доречно сказати саме так – лише так і можна сказати. Чи має цей клопіт певний вплив на розуміння людьми Бога та на справжнє спілкування і взаємодію людей із Богом, необхідні для того, щоб любити Бога й коритися Йому? (Так.) Він справді має певний ефект. Якщо людина бачила Божу плоть, якщо вона мала справу з Божою плоттю, якщо вона чула, як говорить Божа плоть, можливо, що протягом її життя Божий образ, Божа мудрість, Божа сутність і Божий характер назавжди залишаться в тому, що вона розпізнає, бачить і розуміє в цій плоті. Це несправедливо щодо Бога. Хіба не так? (Так і є.) Це несправедливо щодо Бога. Тож чому Бог досі це робить? Тому що лише через те, що Бог стає плоттю, можна досягти найкращих результатів Божого очищення й спасіння людей – Бог обирає цей шлях. Бог стає плоттю й живе віч-на-віч серед людей, дозволяючи людям чути Його слова, бачити кожен Його рух і бачити Його характер, навіть Його вдачу, і Його радощі та печалі. Хоча цей характер і ці радощі та печалі можуть породжувати уявлення в людей, які їх бачать, впливаючи на розуміння людьми Божої сутності й обмежуючи їхнє розуміння, Бог усе ж волів би бути неправильно зрозумілим людьми, але все одно обрав би цей метод, за допомогою якого можна досягти найкращих результатів спасіння людей. Тому, з точки зору розуміння людьми первісного лику Бога та справжньої ідентичності, статусу й сутності Бога, Він пожертвував Своєю гідністю. Хіба не можна так сказати? Це з цієї точки зору. Ретельно обміркуйте: у різних аспектах того, яку ціну Бог заплатив і що Він зробив, згідно з розумінням людей, чи є щось рівноцінне тим теоріям і гаслам фарисеїв та антихристів? Немає нічого. Наприклад, коли фарисеї казали: «Бог почесний», як вони розуміли цю почесність? Як Божа почесність мала реалізуватися в їхніх очах? Просто в тому, що Він високопоставлений. Хіба це не доктрина, що «Бог почесний, бог такий почесний»? (Так.) Що вони вважають почесністю Бога? Це те, що якби Бог прийшов у світ, Він мав би видатне становище, першокласні знання й талант, першокласні здібності, першокласне красномовство та першокласну й вишукану зовнішність. Що це за почесність, у яку вони вірили? Це те, що люди можуть бачити. Хіба така почесність не є тим, що робить сатана? (Так.) Бог так не робить! Подивіться, яких людей обрав Бог для цих Божих обранців, і подивіться, які люди є видатною елітою сатанинського світу. Протиставляючи їх у такий спосіб, ти знатимеш, яку людину спасає Бог і яка людина не може бути спасенна. Ті, хто особливо зарозумілий, упевнений у власній праведності, обдарований і талановитий, найменш схильні приймати істину. Їхня мова сповнена знань, надзвичайно переконлива й змушує людей поклонятися їм і захоплюватися ними, але їхня фатальна слабкість полягає в неприйнятті істини, і вони відчувають відразу до істини й ненавидять її, що визначає, що вони підуть шляхом загибелі. А ще, ніхто з обраних Богом людей не має якихось особливих дарів чи талантів, але вони можуть прийняти істину, коритися Богові, відмовитися від своєї слави, вигоди й статусу, щоб слідувати за Богом, і готові виконувати свій обов’язок. Це ті люди, яких спасає Бог. Кому поклоняються невіруючі? Вони всі поклоняються високоосвіченим інтелектуалам і людям із видатним сімейним статусом. Щодо дарів, спеціальностей і сімейного статусу, у нас нічого цього немає – ми однакові. Що ви думаєте про це? Бог не робить таких речей – хіба це так просто? Чому Бог не влаштував це саме так? У цьому є Божий намір. Для Бога надто легко влаштувати, у якій родині народиться людина і які знання вона зможе здобути. Чи може Бог діяти в такий спосіб? (Так.) Він справді може! Тоді чому Бог не влаштував так, щоб ми народилися в заможних, видатних родинах? У цьому краса Бога, у цьому вияв сутності Бога, і лише ті, хто розуміє істину, можуть розгледіти цю справу наскрізь. Після того, як Бог стає плоттю, незалежно від того, наскільки великими можуть бути уявлення людей, наскільки великі труднощі Бог зустрічає у Своїй роботі, наскільки великі перешкоди Він зустрічає, наскільки великі насмішки й наклепи Він отримує, і незалежно від того, скільки Своєї гідності втрачає після того, як Він стає плоттю в такий спосіб, чи обходить це Його? Його це не обходить. То що ж Його обходить? Якщо ви можете зрозуміти цей момент, то ви справді знаєте, що Бог любий. Що обходить Бога? Який кропіткий намір Бога в тому, що Він платить цю ціну й докладає таких великих зусиль? Заради чого саме Він це зробив? (Щоб ця група, яку обрав Бог, могла краще розуміти Бога, краще контактувати з Богом через Його втілену плоть, а потім мати справжнє розуміння Бога.) Мати розуміння Бога – тож це все ще досить вигідно для Бога? Чи заплатив Бог так багато заради цієї однієї мети? Так чи ні? Чи Бог кропітко працював 6 000 років лише для того, щоб люди зрозуміли Його? Скажіть Мені, після того, як Бог створив людей, після того, як людство віддалилося від Бога й пішло за сатаною, і кожна людина почала жити як живий демон, – хто найщасливіший? (Сатана.) Хто жертва? (Люди.) Тоді хто найсумніший? (Бог.) Може, ви найсумніші? (Ні.) Насправді ніхто не може розгледіти ці речі наскрізь. Ніхто з людей сам цього не знає: вони приймають те, ким вони стають у житті. Коли ти просиш їх практикувати істину, вони не думають, що це може принести якусь користь. Вони наполегливо живуть за своїми уявленнями та фантазіями й завжди бунтували проти Бога. Найсумнішим і з найбільш розбитим серцем насправді є Бог. Бог створив людство; як ви думаєте, чи обходить Бога безпосередній стан людського існування або те, чи добре їхнє життя? (Обходить.) Бог найбільше стурбований, і, можливо, самі люди цього не відчувають і насправді не розуміють. Живучи в цьому світі, людство було таким сто років тому, і зараз воно все ще таке; розмножуючись покоління за поколінням і живучи так покоління за поколінням, деякі люди живуть добре, деякі – бідно, життя сповнене злетів і падінь. Покоління за поколінням люди приходять, носять різний одяг, їдять ту саму їжу, але соціальна структура й системи потроху змінюються; люди несвідомо приходять до сьогодення – чи усвідомлюють вони це? Вони не усвідомлюють. То хто ж усвідомлює найбільше? (Бог.) Саме Бог найбільше дбає про цю справу. Одна з речей, яку Бог не забуває, – це те, як живуть люди, яких Він створив, який нинішній стан життя людей, чи добре вони живуть, що люди їдять і носять, яким буде їхнє майбутнє і про що люди думають щодня в своїх серцях. Якщо всі думки людей щодня зайняті злом, тим, як змінити закони природи й іти проти них, як боротися з Небесами, як слідувати злій тенденції світу, хіба Бог, дивлячись на це, відчуває від цього задоволення? (Ні, не відчуває.) Отже, Бог не відчуває задоволення, і на цьому все? Хіба Він не мусить щось із цим зробити? (Так, мусить.) Він мусить знайти спосіб змусити цих людей жити добре, дати їм зрозуміти принципи життя по-людськи, дати їм знати, що треба поклонятися Богові, коритися всім законам природи, Божим керівництву та впорядкуванню, щоб люди могли жити з людською подобою, і тоді Бог заспокоїться. Навіть якщо Бог залишить цих людей, вони все одно зможуть нормально жити в такому середовищі, не страждаючи від того, що від сатани, – такий Божий намір. Коли сатана бачить, що люди можуть коритися Богові й жити людською подобою, він повністю зганьблений і зазнає поразки, тому він повністю покидає цих людей і більше ніколи не звертає на них уваги. Тож про кого дбає сатана? Він дбає лише про тих, хто вірить у Бога, але не прагне до істини, тих, хто не читає Божих слів і не молиться Богові, тих, хто виконує свій обов’язок недбало, і тих, хто завжди хоче знайти когось, щоб одружитися, створити сім’ю та побудувати кар’єру. Він хоче спокусити цих людей, увести їх в оману, щоб вони віддалилися від Бога, не виконували свій обов’язок і зраджували Бога, доки Він їх не відсіє, – тоді сатана цілком щасливий. Чим більше ти не прагнеш до істини, тим щасливішим він стає, чим більше ти прагнеш до слави, вигоди й статусу, і чим недбаліше ти виконуєш свій обов’язок, тим щасливішим він стає. Якщо ти віддаляєшся від Бога й зраджуєш Його, він стає ще щасливішим – хіба це не менталітет сатани? Хіба менталітет антихристів не такий? Ті, хто належить до роду сатани, усі мають такий менталітет. Вони хочуть спокусити кожного, кого бачать, хто нещиро вірить у Бога, кожного, хто звертає увагу на здобуття знань і прагнення до слави, вигоди й статусу, і кожного, хто не займається належним йому завданням у виконанні свого обов’язку. Коли вони зустрічають таких людей, вони знаходять із ними спільну мову, у них є про що поговорити, коли вони разом, і вони висловлюють свої думки вільно, без вагань. Як Бог почувається, коли бачить, що ці люди не прагнуть до істини? Він відчуває тривогу! Отже, з якої причини Бог заплатив усю цю ціну? Через Його турботу, піклування й занепокоєння про людство. Бог носить у Своєму серці ці турботи, піклування й занепокоєння про людей, і оскільки Бог має таке ставлення до людей, Його робота потім виконується крок за кроком. Незалежно від того, чи в очах людей Бог смиренний і прихований, чи Він справді любить людей, чи Він вірний, чи Він великий, Бог вірить, що всі ці витрати варті того й можуть бути винагороджені. Що означає ця винагорода? Це означає, що те, про що Він турбується в Своєму серці, більше не станеться, і люди, про яких Він турбується в Своєму серці, зможуть жити згідно з Його намірами, згідно зі способом, якому Він їх навчив, і напрямком, у якому Він їх скерував, і ці люди більше не будуть розбещені сатаною – вони більше не житимуть у стражданнях, і Божі турботи зникнуть, і Бог заспокоїться. Отже, щодо всього, що зробив Бог, – незалежно від того, який Його основний мотив, незалежно від того, наскільки великий чи малий Його план, – хіба все це не є чимось позитивним? (Так, є.) Усе це – позитивні речі. Незалежно від того, чи є спосіб, у який працює Бог, непомітним для людей, чи вартий він згадки, незалежно від того, як люди судять про спосіб, у який Бог працює, щоб судити й спасати людей, судячи з усього, що зробив Бог, і всієї ціни, яку Він може заплатити, хіба Бог не гідний хвали? (Так, гідний.) Отже, Бог великий чи малий? (Він великий.) Такий великий! Ніхто серед людства не може заплатити таку ціну. Дехто каже, що «материнська любов – найбільша серед людства». Хіба материнська любов така ж велика? Зазвичай, після того, як діти починають жити самостійно, їхні матері просто не переймаються ними, доки вони можуть давати собі раду. Насправді вони не можуть перейматися своїми дітьми, навіть якщо хочуть. Тож як Бог ставиться до цього людства? Скільки тисяч років Він це терпів? Бог терпів це шість тисяч років і досі не здався. Лише заради тієї крихти турботи й занепокоєння Бог заплатив таку велику ціну. Як така величезна ціна виглядає в очах фарисеїв і тих антихристів? Вони засуджують її, судять і навіть хулять. З цієї точки зору, хіба ті антихристи не є нечестивими за природою? (Так, є.) Бог зробив такі гідні хвали речі, і Божа сутність, і те, Хто Він є і чим володіє, настільки гідні людської хвали. Вони не тільки не хвалять Його, а й навіть використовують різні виправдання й теорії, щоб засуджувати й судити Його, і навіть відмовляються визнавати, що Він є Христос. Хіба ці люди не огидні? (Так, огидні.) Хіба вони не нечестиві? Судячи з їхньої нечестивої поведінки, хіба вони не поклоняються знанням і вченості? Хіба вони не поклоняються владі й статусу? (Так, поклоняються.) Чим позитивніша річ, і чим більше вона гідна людської хвали, пам’яті й поширення, тим більше вона буде засуджена антихристами. Це один із виявів нечестивої природи антихристів. Слід сказати, що ступінь нечестя антихристів перевершує звичайних людей із розбещеними характерами.

Продовжімо обговорення про Павла. У якій родині народився Павло? Він народився в родині інтелектуалів, у вченій родині. Він народився в такій родині, і передумови його народження вважалися добрими. Він був високоосвіченим. За сучасними мірками, він, можливо, був із тих, хто вивчав богослов’я або навчався в університеті. Тоді чи були його знання й вченість вищими, ніж у більшості людей? (Так.) Судячи зі знань і вченості Павла, чи легко йому було б визнати, що Господь Ісус був Христом? (Так, було б.) Дуже легко. Але чому він не визнав Господа Ісуса Христом? (Він поклонявся знанням і вважав, що Господь Ісус не такий обізнаний, як він, тому він не визнав Його.) Так казати – це занадто просто. Якби Господь Ісус не був таким обізнаним, як Павло, він не зміг би Його визнати. Якби Він справді мав знання, Павло, можливо, зміг би Його визнати. Це свого роду напіввисновок. Зараз ми лише кажемо, що антихристи поклоняються знанням; тобто, коли вони слухають людей і мають справу з людьми та справами, у них є точка зору, яка дозволяє іншим бачити, що вони поклоняються знанням і вченості. Наприклад, якщо твої слова дуже логічні, високорівневі, розумні, незбагненні й абстрактні, це саме те, що подобається антихристу. Абстрактне й відповідне логіці, філософії й навіть певній вченості – це саме те, чого він хоче. Господь Ісус – це втілення Бога, і все, що Він говорить, – це Божі слова й істини. Отже, коли люди зі знаннями та вченістю дивляться на ці слова й істини, як вони їх оцінюють? «Слова, які ти говориш, занадто вульгарні й поверхові. Це все дріб’язкові речі про віру в бога. Вони не є ні глибокими, ні незбагненними. В них немає жодних таємниць. А ти кажеш, що це істина. Що такого високого в істині? Я теж можу говорити такі речі!» Хіба антихристи не так вірять? (Так.) Вони так це зважують, думаючи: «Дай-но я подивлюся, чи те, про що ти говориш, усе ж таки вище чи нижче за мої знання». Щойно вони це чують, вони кидають виклик, кажучи: «Ти звучиш як учень початкової школи. Я – студент коледжу, тож ти не такий хороший, як я!» Потім вони знаходять якусь ваду в Божих словах, кажучи: «Здається, ти не розумієш граматики, і іноді слова, які ти використовуєш під час розмови, недоречні. Ти не схожий на бога». Вони дивляться на Його зовнішність, щоб побачити, чи є Він Богом, чи ні; вони не слухають змісту Його слів, вони не слухають, чи є те, що виражається, істиною, чи слова походять від Бога. Хіба це не брак духовного розуміння? (Так, це він.) Тому антихристи мають ще одну характеристику: їм бракує духовного розуміння. Оскільки вони цінують знання й ученість, вони не розуміють істини. Вони ніколи не зможуть зрозуміти істину. Цим людям судилося бути тими, кому бракує духовного розуміння. Вони використовують свої знання, щоб зважити кожне речення, яке говорить Бог. Чи можуть вони зрозуміти істину? Чи можуть вони знати, що це істина? Чи можуть вони нарешті дійти висновку й сказати, що всі ці слова, сказані Богом, є істиною? Чи можуть вони це розпізнати? Вони не можуть цього розпізнати. Тож як вони в своїх очах бачать утіленого Бога? Вони думають: «Як би я не дивився, він – людська істота. Як би я не дивився, я не бачу якості бога. Як би я не слухав, я не можу сказати, які з його слів відповідають істині, а які з них є істиною». Тому глибоко в душі вони думають: «Якщо в тебе є щось нове й свіже, і я можу отримати від тебе якусь теорію і накопичити якийсь капітал, то я поки що піду за тобою та подивлюся, яким буде результат». Але чи можуть вони прийняти Господа Ісуса з глибини своїх сердець? (Ні, не можуть.) Вони абсолютно не приймуть Його. Чому вони не приймають Його? У чому причина цього? У тому, що вони занадто люблять знання. Їхня любов і знання, якими вони озброєні і які вони здобули, засліплюють їхні очі та їхній розум, не даючи їм побачити все, що зробив Бог. Навіть якщо те, що говорить Бог, очевидно є істиною, навіть якщо робота, виконана Богом, чітко виражає Божу ідентичність і сутність, вони не можуть цього побачити. Чому вони не можуть цього побачити? Тому що через свої знання й ученість вони сповнені уявлень, фантазій і вердиктів щодо Бога. Зрештою, незалежно від того, як вони слухають проповіді чи контактують із Богом, вони не можуть зрозуміти, що говорить Бог, не кажучи вже про те, щоб прийняти, що те, що сказала ця людина, може змінити людей, або що це є істина, шлях і життя. Це те, що вони ніколи не зможуть прийняти. Вони ніколи не зможуть цього прийняти, і через це вони приречені не бути спасенними, так само як Павло. Чи визнав Павло, що Господь Ісус був Христом? Він не визнав цього навіть у кінці. Дехто каже: «Хіба він не звернувся до Господа, коли він був уражений на шляху до Дамаска? Він мав би визнати. Як можна казати, що він не визнав?» Один факт доводить, що Павло ніколи не визнавав Господа Ісуса Христа своїм Спасителем. Це той факт, що навіть після того, як він був уражений, він усе ще прагнув стати Христом. Хіба Христос – це той, ким люди можуть просто так стати? Христос – це Бог, утілений у людину. Він – Бог, і ніхто не може стати Ним лише тому, що хоче. Хто ж не хоче бути Христом, але чи можуть люди це зробити? Це не питання того, чи хочуть вони це зробити. Навіть Павло хотів бути Христом. Судячи з прагнення Павла, чи міг він визнати, що Господь Ісус є Христос і Господь? (Ні, не міг.) Тоді як він позиціонував ідентичність і статус Господа Ісуса? Як Сина Божого. Що таке Син Божий? Це: «Ти не бог, ти – син бога, ти менший за бога, ти такий самий, як ми; ми – сини бога, і ти також син бога, але бог дав тобі інше доручення, і ти виконав іншу роботу. Якби бог дав мені цю роботу, я б теж міг її виконати й нести». Хіба це не означає, що Павло не визнавав того факту, що Господь Ісус Христос є Бог? (Так, означає.) Він вірив, що бог його віри на небі, що цей Христос не богом, і що ідентичність і статус бога не мали нічого спільного з цим Христом. Як розвинулося його розуміння й ставлення до Господа Ісуса? Вони були сформовані з його знань і фантазій. Як він їх сформував? У якому реченні він їх побачив? Господь Ісус сказав: «Мій Отець такий-то й такий-то» і «Я роблю те-то й те-то через Мого Отця на небі», і він почув це й подумав: «Ти також називаєш бога богом? Ти також називаєш бога на небі отцем? У такому разі ти – син бога?» Хіба це не фантазія людського мозку? Це висновок, зроблений обізнаними людьми: «Якщо ти називаєш бога на небі отцем, і ми також називаємо його отцем, то ми – брати. Ти – старший син, ми – другі сини, а бог на небі – наш спільний бог. Отже, ти не бог, і ми всі на рівних. Тому не господь Ісус Христос остаточно вирішує, хто отримає нагороду, хто буде покараний і хто матиме який фінал, а бог на небі». Ці висновки й абсурдні погляди Павла були отримані завдяки використанню його розуму для судження й аналізу після вивчення богослов’я та знань. Таким був результат.

Павло вважав знання рятівною соломинкою, своїм капіталом і, більше того, метою свого прагнення. Якби Павло не поклонявся знанням, а зміг би відмовитися від тих знань, яких він навчився раніше, вважав Господа Ісуса Господом, Тим, за Ким можна слідувати, Тим, Хто може висловлювати істину, і вважав слова Господа Ісуса істиною, якій слід коритися та яку слід практикувати, – результат був би іншим. Те, що Петро зміг тричі відректися від Господа, з одного боку, сталося тому, що він боявся, а з іншого – тому, що він бачив, що Господь Ісус був звичайною людиною, яку заарештували і яка страждала. У його серці була слабкість – це не було фатальною вадою. Те, що він міг на мить відректися від Нього, також не було фатальною вадою. Це не той доказ, який може остаточно визначити фінал людини. Що ж зрештою визначає її фінал? Те, чи ставиться вона до Божих слів як до Божих слів, чи може вона приймати Божі слова, коритися їм і практикувати їх як істину. Павло та Петро – два абсолютно різні приклади. Петро колись був слабким, колись він відрікся від Господа й сумнівався в Господі, але кінцевим результатом було те, що Петро був удосконалений. Павло багато років працював для Господа й страждав. Здавалося б, він мав би отримати вінець, але чому зрештою він був покараний Богом? Чому його фінал і фінал Петра були різними? Це залежить від природи-сутності людини та шляху, яким вона йде. Якою була природа-сутність Павла? Принаймні у ній було щось нечестиве. Він несамовито прагнув до знань і статусу, він прагнув до нагород і вінця, і він метушився, працював і платив ціну за цей вінець, зовсім не прагнучи до істини. Ба більше, протягом своєї роботи він ніколи не свідчив про слова Господа Ісуса й не свідчив, що Господь Ісус є Христос, є Бог або є втілений Бог, що Господь Ісус представляє Бога, і всі слова, які Він говорить, – це слова, сказані Богом. Павло не міг збагнути цих речей. Отже, яким шляхом ішов Павло? Він уперто прагнув до знань і богослов’я, опирався істині, відмовлявся приймати істину й використовував свої дари та знання, щоб виконувати роботу для управління своїм статусом, його підтримки й стабілізації. Яким був його остаточний фінал? Можливо, ти не можеш побачити зі сторони, яке покарання він отримав перед смертю або чи був у нього якийсь ненормальний прояв, але його остаточний фінал відрізнявся від фіналу Петра. Від чого залежала ця «різниця»? По-перше, від природи-сутності людини, а по-друге, від шляху, яким вона йде. Щодо ставлення та погляду Павла на Господа Ісуса, чим його опір відрізнявся від опору звичайних людей? Крім того, яка різниця між тим, як Павло заперечив Господа й відкинув Його, і тим, як Петро тричі відрікся від Божого імені й не визнав Господа через слабкість і страх? Павло використовував знання, ученість і свої дари для виконання своєї роботи. Він зовсім не практикував істину й не слідував Божому шляху. Тож чи міг ти побачити його слабкість у той період, коли він метушився і працював, або в його листах? Не міг, чи не так? Він знову і знову вчив людей, що їм робити, і заохочував їх прагнути до отримання нагород, вінців і хорошого місця призначення. Він не мав досвідного знання чи досвіду практикування істини. Петро, однак, був дуже стриманим у своїх діях. Він не мав тих глибоких теорій чи надто відомих листів. Він володів деяким реальним сприйняттям і практикою істини. Хоча в його житті були слабкість і розбещеність, після багатьох випробувань стосунки, які він встановив із Богом, були стосунками між людиною та Богом, що було абсолютно відмінним від випадку Павла. Хоча Павло працював, ніщо з того, що він робив, не мало нічого спільного з Богом. Він не свідчив про Божі слова, Його роботу, Його любов чи Його спасіння людства, і ще менше – про Божі наміри щодо людей чи Його вимоги. Він навіть часто казав людям, що Господь Ісус був Сином Божим, що зрештою призвело до того, що люди почали розглядати Бога як Трійцю. Термін «Трійця» походить від Павла. Якщо немає такого поняття, як «Отець і Син», звідки може взятися «Трійця»? Нізвідки. Людські уявлення просто занадто «багаті». Якщо ти не можеш зрозуміти Божого втілення, не винось сліпо вердиктів і не роби сліпих суджень. Просто слухай слова Господа Ісуса й стався до Нього як до Бога – як до Бога, що з’явився в плоті й став людиною. Таке ставлення буде об’єктивнішим.

Коли вперше було засвідчено, що на цьому етапі Своєї роботи Бог утілився як жінка, багато людей не могло цього прийняти й застрягло на цьому. Вони відчували, що «Слова, які говоряться, – це все істини, робота, яка виконується, – це суд словами; ці речі схожі на Божу роботу, і я можу визнати, що ця людина – втілений Бог, просто цю стать нелегко прийняти». Але оскільки ці слова – все істина, вони все ж неохоче приймають Його й думають у своїх серцях: «Я спочатку послідую й подивлюся, чи Він справді Бог», – багато людей слідувало в такий спосіб. Боже творіння людства – це дві статі, чоловіча й жіноча, і втілення Бога не є винятком: або чоловік, або жінка. Раптом одного дня хтось запитав Мене: «Як можна зрозуміти, що цього разу втілення – жінка?» Я відповів: «Ну, а як ти це бачиш? Бог не діє відповідно до людських уявлень: якщо ти впевнений, що це зроблено Богом, то тобі не слід досліджувати, що робить Бог, а якщо ти не розумієш, то тобі слід почекати. Якщо ти шукаєш і все одно не отримуєш результатів, то просто подивися, чи можеш ти скоритися. Якщо ти можеш скоритися, то ти раціональний, але якщо ти застряг через це й заперечуєш усе, що зробив Бог, то ти нераціональний, ти не справжній віруючий у Бога. Бог робить десять речей, які ти вважаєш правильними й такими, що відповідають твоїм уявленням, але якщо одна річ не відповідає твоїм уявленням, ти перекреслюєш усі десять речей – що це за негідник? Хіба це не диявол?» Коли Я так бесідував, вони сказали: «Так, тоді я маю прийняти це зараз». Після того, як Я закінчив Свою бесіду, вони одразу ж збагнули й прийняли це – хіба їхній рівень не досить хороший? Припустімо, що так. Вони продовжили: «Бог створив чоловіка й жінку, і вперше, коли бог став плоттю, він був чоловіком, сином бога. Цього разу він став плоттю як жінка – хіба це не буде дочка бога? Скажи, якщо я правильно це розумію. Коли люди мають дітей, вони хочуть мати і сина, і дочку – чи бог також хоче мати обох?» Як Мені слід було відповісти їм і пояснити цю справу? Хіба до цієї справи не слід ставитися серйозно? Хіба її не потрібно виправляти? Чи є проблема в тому, що вони говорили? Проблема є. Вони сказали: «Бог має сина, господа Ісуса, і цього разу втілення – жінка, тож у такому разі це його дочка. Отже, бог має сина й дочку, він має обох, тому у святому духові немає потреби. Є святий отець, святий син і свята дочка, ця Трійця – як це доречно й гідно! Без дочки вона не була б повною». Як ти почуваєшся, послухавши це? Не знаєш, сміятися чи плакати. Скажи Мені, хіба це не жарт? (Так.) Чи є якась різниця між їхнім розумінням утілення та розумінням Павла? (Ні.) Різниці немає. Якщо люди завжди покладатимуться на свою кмітливість, уявлення та поняття, щоб робити висновки й умовиводи щодо питань розуміння Бога, особливо підходячи до питань Божої ідентичності та сутності, і застосовуватимуть їх із певними точками зору, це буде проблематично, і вони робитимуть помилки й стикатимуться з проблемами. Отже, який найдоречніший спосіб розв’язання цієї справи? Деякі справи є більш глибокими й абстрактними, людям нелегко їх зрозуміти, і нелегко розгледіти сутність і першопричину цієї проблеми; якщо ці речі не стосуються істини або не впливають на твоє прагнення до істини, то що тобі слід робити? Спочатку відпусти їх. Яка користь їх досліджувати? Не тобі їх досліджувати. Усе, що тобі потрібно робити, – це зосередитися на житті-входженні й бути здатним добре виконувати свій обов’язок. Одного дня ти природно зрозумієш ці справи. Деякі люди кажуть, що не можуть їх відпустити й хочуть їх досліджувати, що є проблематичним. Ти не мусиш їх досліджувати. Люди не мусять підходити до справ, що стосуються Божої ідентичності, Божої сутності та Божого статусу, зі ставленням дослідника. Якщо ти продовжуватимеш досліджувати, це спричинить серйозні наслідки. У серйозних випадках ти хулитимеш Бога. Як люди мають ставитися до справ, що стосуються Божої ідентичності та сутності? Будь простим, і навіть якщо ти не зовсім чітко розумієш цю справу, одне є певним: Він може представляти Бога, Він є явленням Бога, те, що Він висловлює, є істиною, те, що люди мають приймати, є істиною, і тобі достатньо здобути істину.

Дивлячись на природу-сутність антихристів, виникає питання: чому вони поклоняються найбільше? Високопарним, порожнім, абстрактним так званим богословським теоріям. Для них ці теорії надзвичайно цінні. Вони так цінують і люблять ці речі, і вони вигадують усілякі способи, щоб здобути ці речі, щоб виділитися з натовпу. Вони беруть ці речі до серця й розглядають їх як капітал, як сходинки, за допомогою яких можна реалізувати власні життєві цілі, не знаючи, що ці речі в основі своїй не є істиною. Але їм подобається озброюватися цими богословськими теоріями, які стають їхніми упередженими ідеями, і вони вважають їх істиною. Вони використовують це богословське знання для вивчення Божих слів та істин, які Бог висловлює. Коли вони бачать, що Божі слова та істини, які Бог висловлює, не відповідають богословським теоріям, які вони відстоюють, вони не можуть утриматися від того, щоб судити й засуджувати Божі слова. Вони не відчувають страху в своїх серцях, вірячи, що мають для цього біблійну основу. Деякі з них навіть засуджують Божі слова, кажучи: «Божі слова занадто нудні. Деякі з них нелогічні, деякі неграматичні, а деяка лексика, яку він використовує, навіть не зовсім доречна». Вони просто живуть у своїй голові й думках, використовуючи знання та вченість, якими вони володіють, для аналізу й вивчення Божих слів. Багато з них навіть використовує свої уявлення та судження, щоб знайти в Божих словах, як Бог визначає певних людей або які місця призначення Він обирає для певних людей, а потім аналізують і засуджують ці речі відповідно до того, що говорить Біблія, таким чином починаючи заперечувати Божі слова. Коли вони аналізують і засуджують Божі слова, відбувається щось жахливе. Чи знаєте ви, що саме? Коли люди аналізують і вивчають Бога, і коли в них виникає осудливе мислення, Святий Дух цурається цих людей і не діє в них. Хіба це не жахлива річ? І ви знаєте, що це передвіщає, коли Святий Дух не діє. Коли Святий Дух не діє, Він уникає цих людей, що рівнозначно тому, що вони покинуті. Іншими словами, Бог їх не спасе. Ми можемо проаналізувати причину. Звідки беруться ці богословські теорії, якими вони озброювалися пів життя? Кого вони представляють? Вони не мають про це чіткого уявлення в серці. Насправді ці речі зовсім не від Бога, і не є чистим людським розумінням. Це облудні тлумачення людей, і тому можна сказати, що вони від сатани й повністю представляють сатану. Що ще містить це богословське знання? Крім облудних тлумачень Біблії, воно містить людську логіку й міркування, людські уявлення та фантазії, а також людський досвід, етику, мораль і філософські ідеї. Коли люди використовують ці речі для оцінки того, що говорить Бог, і для оцінки Його роботи, вони, очевидно, стають на бік сатани у своєму ставленні до Бога. Тому Бог ховає від них Своє обличчя, і Святий Дух покидає їх. Чи ви коли-небудь переживали це? У минулому деякі люди обговорювали свій досвід у цьому відношенні, кажучи: «Коли я вперше почав вірити в Бога, я прагнув вивчати Бога; я вивчав, що Він говорить, як Він використовує слова, як Він ставиться до людей, до кого Він добрий, і яких людей Він любить чи ненавидить. У результаті всього цього вивчення моє серце спохмурніло, я не міг відчути Бога в своїх молитвах, стан свободи й звільнення в моєму серці зник, і я більше не відчував миру чи радості. Це було так, ніби камінь тиснув на моє серце». Чи був у вас колись такий досвід? (Так.) Ті, хто постійно вивчає Бога, не отримують просвітлення чи освічення від Святого Духа. Навіть читання Божих слів не приносить жодного світла. Антихристи вправні у вивченні Бога, але вони зовсім не приймають істину. У церкві вони не мають жодних нормальних міжособистісних стосунків, завжди ставлячи себе вище за інших, щоб повчати їх. Вони часто хваляться своїми знаннями й дивляться зверхньо на звичайних братів і сестер. Якщо антихрист спілкується з тобою і дізнається, що ти недостатньо освічений, він не завдаватиме собі клопоту з тобою. Навіть якщо ти відповідаєш критеріям, щоб бути церковним лідером або лідером команди, він тебе не використає. Яких людей вони використовують? Вони шукають людей із соціальним статусом, владою, знаннями та дарами, які вміють красномовно говорити, – вони вдивляються в таких людей і мають намір їх використати. Якщо від них залежить вибір і використання людей, вони обирають лише осіб, які є красномовними, високоосвіченими, обізнаними та мають статус у суспільстві. Навіть якщо такі люди не прагнуть до істини або не можуть виконувати жодної роботи, вони їм все одно подобаються. На що це вказує? Вони належать до однієї категорії. Зрештою, рибак рибака бачить здалека. Деякі антихристи розуміють певні слова й доктрини, а потім вигадують усілякі способи, щоб вправлятися в проповідуванні. До якої міри вони вправляються? До такої, що можуть говорити чітко й розлого, виходячи на сцену без нотаток і говорячи годинами поспіль. Вони думають, що це і є виконання роботи, що це їхня найславетніша мить, час, коли вони можуть найкраще виставити себе напоказ. Вони хапаються за такі можливості й ніколи їх не впускають. Однак, щодо тем, про які Бог часто бесідує, речей, пов’язаних із нормальною людськістю, із совістю та розумом людей, і речей, найтісніше пов’язаних із людськістю в реальному житті звичайних людей, – хоча людям вони можуть здаватися дрібними й незначними деталями, насправді вони тісно пов’язані з входженням в істину-реальність. Як антихристи ставляться до цих речей? Вони зневажають їх від усього серця, не сприймають ці слова всерйоз і засуджують ці справи у своїх серцях, вважаючи їх безглуздими. Незалежно від того, як ти бесідуєш про істину-реальність, – наприклад, про те, щоб бути чесною людиною, відданою людиною або приземленою й сумлінною людиною, – незалежно від того, як ти бесідуєш про це, їхня точка зору залишається незмінною. Вони хочуть бути кимось, хто вміє красномовно говорити, хто здається переповненим талантом і має особливі здібності, або навіть кимось із надприродними здібностями, як-от говоріння мовами, здатність надзвичайно швидко читати, фотографічна пам’ять тощо. Якби вони також володіли цими здібностями, їхні серця були б сповнені радості. У глибині своїх сердець вони прагнуть до цих речей і шанують їх. Наприклад, Я щойно щось сказав, і за мить забуваю. Коли Я запитую всіх, ніхто інший теж не пам’ятає. Бачиш, наша пам’ять у всіх досить схожа, чи не так? (Так.) Але коли антихристи це бачать, вони кажуть: «І в тебе пам’ять нехороша! Подивися на таку-то духовну людину; вона може швидко читати й має фотографічну пам’ять. Ти ж Христос – скільки рядків ти можеш прочитати з одного погляду?» Я кажу: «Я не маю такої надприродної здатності. Іноді Я не пам’ятаю речення після того, як прочитаю його, і мушу читати його знову». Вони кажуть: «Хіба бог не має бути всемогутнім?» Ось так у них починають формуватися уявлення. Глибоко в своїх серцях, як вони дивляться на втіленого Бога? «Утілений бог – це просто цілком звичайна й абсолютно нормальна людина. Його пам’ять нехороша, його статура не така вже й чудова; він ні в чому не схожий на бога». Тому, коли вони чують, як хтось проповідує про любов до Бога, вони думають: «Якби така-то духовна людина або така-то відома людина були богом, тоді я міг би прийняти й любити його. Але якщо цей нинішній христос є богом, я не можу любити його, бо він зовсім не схожий на бога». У їхніх серцях, щоб бути богом, треба виглядати як бог; він має говорити, діяти й виглядати як бог, щоб, коли люди бачили його, у них зовсім не виникало жодних уявлень – ось що вони думають. Чому? Вони думають: «По-перше, ти не володієш надприродними здібностями. По-друге, ти не маєш особливих талантів. По-третє, ти не маєш дарів тих людей у світі, які досягають великих речей. Ти нічим не винятковий, то чому я маю слухати, що ти кажеш? Чому я маю поважати тебе? Чому я маю коритися тобі? Я не можу скоритися». Що це за проблема? Що це за характер? Навіть якщо вони не розуміють істини, вони все одно повинні мати совість і розум нормальної людини. Люди мають уявлення, і Бог не засуджує їх за це, але коли люди плекають уявлення, а потім свідомо опираються й засуджують Бога, це легко ображає Божий характер. Те, що антихристи можуть вільно засуджувати Бога й опиратися Йому, спричинено їхньою нечестивою природою. Здобувши знання, вони мають багатші, ширші й повніші уявлення про Бога та Його велич, сутність, владу й всемогутність. Потім вони намагаються зіставити ці уявлення з Богом, Якого вони можуть бачити й з Яким можуть спілкуватися. Чи можуть вони їх зіставити? Вони ніколи не можуть їх зіставити. Чим більше вони вивчають Бога, тим більше вони заперечують Його в своїх серцях і можуть засуджувати Бога й опиратися Йому; це неминуче.

Із того, що ви знаєте з Біблії та всіх нинішніх Божих висловлювань, чи схвалює Бог дари, ученість і знання? (Ні.) Навпаки, Бог аналізує людські знання та вченість. Як Бог визначає дари? Як Він визначає надприродні здібності та особливі таланти? Ви маєте зрозуміти, що дари, надприродні здібності та особливі таланти зовсім не представляють життя. Що означає, що вони не представляють життя? Це означає, що ці речі не є результатом здобуття людьми істини. Звідки насправді походять ці речі? Чи походять вони від Бога? Ні, Бог не наділяє людей знанням чи вченістю, і Він, безумовно, не дає людям більше дарів, щоб вони могли прагнути до істини. Бог не діє в такий спосіб. Коли Я так це пояснив, ви це розумієте, чи не так? Отже, у чому проявляється нечестя антихристів? Як вони ставляться до дарів, ученості та знань? Вони шанують ці речі, наслідують і навіть бажають їх, особливо це стосується дарів і надприродних здібностей. Якщо ти скажеш антихристу: «Якщо ти матимеш надприродні здібності, ти привернеш злих духів», – він скаже: «Я не боюся!» Ти відповіси: «Тоді в майбутньому для тебе не буде надії на спасіння, тебе скинуть на вісімнадцятий рівень пекла, в озеро вогняне й сірчане», – а він усе одно скаже: «Я не боюся!» Якби йому можна було дати можливість говорити десятьма різними мовами й хизуватися, щоб інші ним захоплювалися, він би погодився й був би радий. Бог говорить так звичайно й працює так практично в межах нормальної людськості, а антихристи не приймають метод, форму й зміст цієї роботи – вони гребують цим. Як людям слід розрізняти ці справи? Наприклад, деякі люди можуть говорити різними мовами. Чи можеш ти прийняти цей факт? Ти вважаєш це нормальним чи дивним? (Дивним.) Тому в межах раціональності нормальної людськості це неприйнятно. Хтось пам’ятає все, наприклад, кольори, форми, обличчя та імена, і може згадати сотні сторінок книги після прочитання, переказуючи її від початку до кінця, – після спілкування з такою людиною, хіба ти не відчув би, що зіткнувся з чимось ненормальним? (Так.) Але антихристам таке подобається. Скажи Мені, коли ти стикаєшся з тими, хто в релігійному світі, так званими євангелістами, проповідниками та пастирями, яких узагальнено називають фарисеями, ти відчуваєш, що ці люди – це те, що потрібно твоєму серцю, чи практичний Бог – це те, що потрібно твоєму серцю? (Спілкування з Богом – це те, що потрібно нашим серцям.) Нормальний і практичний Бог ближчий до твоїх внутрішніх потреб, чи не так? Отже, розкажіть, що ви відчуваєте, коли спілкуєтеся з фарисеями, які в цьому плюси й мінуси та чи приносить це якусь користь. (Якщо я спілкуюся з фарисеями, це відчувається як щось фальшиве й далеке. Речі, про які вони говорять, надто порожні й неправдиві; слухати це занадто довго стає огидно, і я більше не хочу з ними спілкуватися.) Погляди, висловлені фарисеями, правильні чи абсурдні? (Абсурдні.) Природа їхніх поглядів абсурдна. Крім того, речі, які вони говорять, переважно практичні чи порожні? (Порожні.) Більшість людей відчуває огиду, слухаючи абсурдні й порожні речі фарисеїв, сповнені фантазій та уявлень, чи насолоджується ними? (Більшість людей відчуває огиду, слухаючи ці речі.) Більшості людей вони не подобаються, і вони не хочуть слухати. Послухавши їхні погляди та слова й поспостерігавши за їхнім характером і їхньою фальшивою й лицемірною поведінкою, що ти відчуваєш у своєму серці? Чи хочеш ти слухати ще? Чи хочеш ти наблизитися до них, мати з ними глибоке спілкування й більше про них дізнатися? (Ні.) Ти не хочеш з ними спілкуватися. Ключова проблема в тому, що їхні слова надто порожні, сповнені теорій і гасел; прослухавши їх цілу вічність, ти все одно не розумієш, про що вони говорять. Крім того, їхній характер фальшивий і лукавий; вони вдають, що вони смиренні, терплячі й люблячі, що мають манеру досвідчених віруючих, тих, хто особливо «побожний». Коли ти зрештою бачиш їхнє справжнє обличчя, ти відчуваєш огиду. Ви не мали зі Мною багато глибокого спілкування; як вам проповіді, які Я проголосив? Чи є різниця між ними й тим, про що говорять фарисеї? (Так.) У чому різниця? (Божі проповіді практичні.) Це основний момент. Ба більше, те, про що Я говорю, стосується вашої практики, переживань і різних аспектів справ, з якими ви стикаєтеся в процесі виконання своїх обов’язків і в реальному житті. Це не є непрактичним і невизначеним. Крім того, кожна істина, яку Я обговорюю, або точка зору, яку Я висловлюю щодо справ, є практичною чи порожньою? (Практичною.) Чому ви кажете, що вона практична? Тому що вона не відривається від реального життя; Я не виголошую порожніх теорій, ставлячи їх вище реального життя. Усе це пов’язано з розрізненням, розумінням і практикою людей у реальному житті, а також зі станами, які виникають у них при зіткненні з різними проблемами під час виконання своїх обов’язків. Коротко кажучи, це стосується тем, пов’язаних із тим, як люди практикують свою віру в Бога, їхнього життя у вірі в Бога та різних їхніх станів під час виконання своїх обов’язків. Ми не дістаємо Біблію, щоб поверхово тлумачити Буття чи Ісаю, і не говоримо беззмістовно про Об’явлення. Я найбільше не люблю читати Об’явлення й не хочу про нього говорити. Яка користь від розмов про нього? Якби Я сказав тобі, яка з пошестей відбулася, яке б це мало до тебе відношення? Це Божа робота. Навіть якщо Божа робота здійсниться, як це вплине на тебе? Хіба ти не залишишся собою? Якби Я сказав тобі, яка з пошестей відбулася, чи зміг би ти тоді позбутися свого розбещеного характеру? Чи було б це так дивовижно? Ні. Тому, коли люди послідують до кінця, кожен із них буде розподілений за своїм родом. Ті, хто може прийняти істину, любить читати Божі слова й може практикувати істину, залишаться непохитними. Ті, хто не бажає читати Божі слова чи слухати проповіді, хто вперто відмовляється приймати істину й не бажає виконувати свої обов’язки, зрештою будуть викриті й відсіяні. Хоча вони відвідують зібрання й слухають проповіді, вони ніколи не практикують істину, залишаються незмінними й відчувають відразу до слухання проповідей – вони не бажають їх слухати. Таким чином, навіть коли вони виконують свої обов’язки, вони роблять це недбало, ніколи не змінюючись. Ці люди – просто маловіри. Якщо люди, які щиро вірять у Бога, часто спілкуються й живуть разом із маловірами, як вони почуватимуться? Вони не тільки не отримають користі чи повчання, а й дедалі більше відчуватимуть до них відразу. Припустімо, ти стикаєшся з фарисеями й чуєш, як вони говорять, і ти бачиш, що вони говорять чітко й логічно, що вони зрозуміло пояснюють усілякі правила та приписи і що їхні слова, здається, містять глибокі теорії, але після ретельного аналізу ніщо з цього не є істиною-реальністю, і все це зводиться до порожньої теорії. Наприклад, вони обговорюють теорію Трійці, богослов’я, теорії про Бога, яким є Бог на небі з ангелами, ситуацію з утіленням Бога та Господа Ісуса. Як ти почуватимешся, почувши все це? Результат буде схожий на слухання міфологічних історій. Чому ж тоді антихристи люблять слухати й обговорювати ці справи, і чому вони готові спілкуватися з такими особами? Хіба це не їхнє нечестя? (Так.) Що можна побачити в їхньому нечесті? Глибоко всередині вони мають певну потребу, яка змушує їх поклонятися цим знанням і вченості, і поклонятися цим речам, які мають фарисеї. Отже, яка їхня потреба? (Щоб інші їх високо цінували.) Вони не тільки потребують, щоб інші їх високо цінували, але й у глибині своїх сердець вони завжди хочуть бути надлюдьми, бути вищими особистостями чи обізнаними знаменитостями – вони просто не хочуть бути звичайними людьми. Що означає їхнє бажання бути надлюдьми? Простими словами, це означає, що вони відірвані від реальності. Наприклад, більшість людей може, щонайбільше, бажати: «Якби ж я міг літати високо в небі на літаку». У них може бути таке бажання, чи не так? Але яке бажання антихристів? «Одного дня я хочу відростити крила й полетіти в далечінь!» У них є такі прагнення – а в тебе є? (Ні.) Чому в тебе немає? Тому що це нереально. Навіть якби тобі приладнали два великі крила, чи зміг би ти полетіти? Ти не така істота, чи не так? (Так.) Такі люди, як антихристи, завжди покладаються на свої уявлення, постійно переслідуючи свої бажання. Чи можуть вони бути спасенними? (Ні.) Це не той тип людей, яких спасає Бог. Бог спасає тих, хто любить істину, зосереджується на реальності й прагне до істини приземленим чином. Ті, хто постійно бажає бути надлюдьми чи вищими особистостями, – хворі на голову, вони не є нормальними людьми, і Бог їх не спасе.

Коли антихристи стикаються з утіленим Богом, вони схильні ставити дивні запитання. Те, що вони можуть ставити такі запитання, свідчить про їхні глибоко вкорінені потреби й про те, чому вони поклоняються у своїх серцях. Спочатку, під час свідчення про втіленого Бога, деякі люди завжди запитували: «Чи читає бог Біблію вдома? Це я не для себе запитую, насправді мені це нецікаво; я просто запитую від імені братів і сестер. У багатьох із них також виникає така думка. Вони розмірковують у своїх серцях, що якщо бог справді часто читає Біблію, то його здатність говорити про Біблію та висловлювати істину є цілком нормальною. Однак, якщо бог не читає Біблію, а все одно може її пояснити, це було б дивом, тоді він справді був би богом!» Звісно, вони не сформулювали це саме так; вони прямо запитали: «Чи читає бог Біблію вдома?» Що ви думаєте? Чи маю Я її читати, чи ні? А ви її читаєте? Якщо ви ніколи не вірили в Ісуса, було б цілком нормально не читати її. А чи читають її люди, які вірили? (Так, читають.) Ті, хто вірив, безумовно, читають. Я почав із віри в Ісуса, тож як Я міг не читати Біблію? А що, якби Я її не читав? (Це теж нормально.) Читати Біблію – це нормально, не читати її – звісно, теж нормально. Що визначає те, читаєш ти її чи ні? Якби Я не був у цьому становищі, чи хвилювало б когось, читав Я Біблію чи ні? (Ні.) Ніхто не питав би, що Я читав. Перебуваючи в цьому особливому становищі, деякі люди вивчають це питання. Вони завжди допитуються про це, запитуючи: «Чи читав він Біблію, коли був молодим?» Що саме вони хочуть знати? Є два можливих пояснення, залежно від того, чи читав Я її, чи ні. Якщо Я її читав, вони вважають, що у Моїй здатності пояснювати Біблію немає нічого особливого. Однак, якщо Я не читав Біблію, а все одно можу її пояснити, це щось богоподібне. Ось результат, якого вони бажають. Вони хочуть докопатися до суті; вони думають: «Якщо ти не читав Біблію, а все одно можеш обговорювати її в такому молодому віці, то це варто дослідити. Це бог!» Такий їхній погляд, і вони вивчають Бога в такий спосіб. А тепер подумайте про тих фарисеїв, які були добре обізнані в Писанні. Чи справді вони збагнули слова Писання? Чи відкрили вони істину з Писання? (Ні.) А тепер, чи думав про це хтось із тих, хто питав Мене, чи читав Я Біблію? Якби вони про це подумали, то не допитувалися б постійно про це, не робили б такої дурниці. Люди, які не осягають істини, не мають духовного розуміння й не можуть збагнути Божу сутність та ідентичність, зрештою вдаються до такого методу, щоб розв’язати це питання. Чи може цей метод розв’язати проблему? Ні, не може. Він може розв’язати лише проблему незначної цікавості. Насправді Я також читаю Біблію. Хто з віруючих не читає Біблію? Я читаю її основні частини. Принаймні, Я читаю чотири Євангелія Нового Заповіту, пролистую Об’явлення та Буття й заглядаю в Книгу пророка Ісаї. Як ви думаєте, що Мені найбільше подобається читати? (Книгу Йова.) Саме так. Історія в Книзі Йова повна й конкретна, слова легко зрозуміти, і, крім того, ця історія цінна й може бути корисною та повчальною для людей сьогодення. Факти тепер показали, що історія Йова справді мала величезний вплив на наступні покоління. Вони осягнули багато істин через Йова – з його ставлення до Бога, а також зі ставлення Бога до нього та Його визначення щодо нього вони осягнули Божий намір і те, яким шляхом їм слід іти, увірувавши в Бога. Я використовую Книгу Йова як контекст для бесіди про шлях страху Божого й утікання від злого, а також про шлях покори Богові – ця історія справді цінна. Це те, що слід читати у вільний час. Коли деякі люди бачать, як Бог стає плоттю, і стають свідками практичності й нормальності Бога, можливо, вони не можуть до кінця збагнути, чи Він справді Бог або що станеться в майбутньому. Однак, зрозумівши деякі істини, вони відпускають ці питання. Вони припиняють вивчати ці справи чи перейматися ними й зосереджуються на тому, щоб добре виконувати свої обов’язки, правильно йти належним шляхом і добре виконувати належну роботу. Але деякі люди ніколи не відпустять цього; вони наполягають на тому, щоб вивчати це. Як ви думаєте, чи маю Я займатися цією справою? Чи маю Я звертати на неї увагу? Немає потреби звертати на неї увагу. Ті, хто приймає істину, природно припиняють це вивчати, тоді як ті, хто не приймає істину, продовжують це робити. На що вказує це вивчення? Вивчення – це форма опору. У Божих словах є такий вислів. Який результат опору? (Смерть.) Опір веде до смерті.

Деякі антихристи, хоча й прийняли цей етап роботи, часто стурбовані тим, чи є в словах, сказаних утіленим Богом, і в роботі, виконаній Ним, якийсь надприродний елемент, чи є там елементи, що виходять за межі нормальної людськості, і чи є там елементи, які можна виокремити, щоб довести Його ідентичність як Бога. Вони часто досліджують ці справи, невтомно вивчаючи, як Я говорю, Мою манеру й погляд, коли Я говорю, а також принципи Моїх дій. Що вони використовують для цього дослідження? Вони вимірюють і вивчають це за образом або стандартом видатних і великих людей, який вони осягнули. Дехто навіть запитує: «Оскільки ти – утілений бог, твоя ідентичність і сутність, безумовно, мають бути іншими, ніж у звичайних людей. Тож у чому ти вправний? Які в тебе є особливі якості, достатні для того, щоб ми слідували за тобою й корилися тобі, і щоб ми прийняли тебе як нашого бога?» Це питання справді спантеличило Мене. Чесно кажучи, Я ні в чому не вправний. У Мене немає очей, які бачать на всі боки, чи вух, які чують звідусіль. Коли йдеться про читання текстів, Я не можу пробігти очима десять рядків за раз, і через деякий час після прочитання Я забуваю, що прочитав. Я трохи знаюся на музиці, але не знаю нот. Якщо хтось інший заспіває пісню кілька разів, Я можу підспівувати, але чи вважається це вправністю? Чи маю Я якісь особливі таланти, наприклад, вільне володіння англійською чи певною мовою? Я не вмію нічого з цього. То в чому ж Я вправний? Я трохи знаюся на музиці, образотворчому мистецтві, танцях, літературі, кіно та дизайні. Я маю поверхове розуміння цих сфер. Коли Я обговорюю теорії з експертами, для Мене це все незрозуміла термінологія, але Я можу зрозуміти це, коли бачу. Наприклад, в архітектурному дизайні, якщо йдеться про професійні й технічні дані, Я цього не розумію. Однак, якщо йдеться про відтінки кольорів і гармонію стилів, Я трохи в цьому розбираюся й маю деякі уявлення. Але чи зможу Я навчитися, щоб стати експертом або талантом у цій галузі, важко сказати, бо Я цього не вивчав. З огляду на те, до чого люди зараз мають доступ, – музика, література, танці та кіно, речі в межах професійної роботи нашої церкви, – трохи повчившись, Я можу здобути базове розуміння. Дехто може сказати: «Тепер я знаю твої вихідні дані; ти маєш лише базове розуміння». Я не кажу неправди; справді, Я маю лише базове розуміння. Однак є одна річ, якої ви можете не осягнути, і це, можливо, Моя досвідченість. Що це за досвідченість? Я розумію, що таке професія, пов’язана з певною сферою, як виражається певне мистецтво і які його масштаби та принципи. Опанувавши це, Я знаю, як застосувати ці корисні речі в роботі церкви, змушуючи їх служити євангельській роботі та досягати ефективності в популяризації Божого Євангелія останніх днів. Хіба це не досвідченість? (Так.) Щодо того, чого людству сьогодні найбільше бракує, то якщо можна використовувати правильні методи, а потім доносити відповідну істину, дозволяючи людям побачити й прийняти її, – це найефективніше. Якщо ти застосовуєш метод, який люди можуть прийняти, і можеш чітко викласти істину та пояснити Божу роботу, і все це так, що нормальне людське мислення може це прийняти й осягнути, – це надзвичайно корисно для людей. Якщо ми використовуємо поверхові знання, якими володіємо, і застосовуємо всі ці корисні речі, то достатньо володіти такою досвідченістю. Я вправний в одній речі, ви це з’ясували? (Бог вправний у бесіді про істину.) Хіба бесіда про істину – це навичка? Хіба це не досвідченість? То в чому ж Я вправний? Я вправний у виявленні розбещеної сутності всередині всіх вас. Якби Я не був у цьому вправний, скажіть Мені, як Я міг би працювати, коли у вас виникають проблеми, а Я не знаю, який розбещений характер чи природу-сутність вони виявляють? Це було б неможливо. Чи можна сказати, що виявлення вашої розбещеної сутності – це те, в чому Я найкращий? (Так.) Це має бути те, в чому Я найкращий. Я найкращий у визначенні розбещеного характеру людей та їхньої природи-сутності. Я вправний у розпізнаванні шляху, яким іде людина, та її ставленні до Бога на основі її природи-сутності. Потім через її прояви, поведінку та сутність Я бесідую з нею про істину, розглядаючи конкретні проблеми й допомагаючи їй розв’язати їх і вийти з них. Насправді це не навичка; це Моє служіння, це робота, що входить до сфери Моєї відповідальності. А ви вправні в цьому? (Ні, не вправні.) То в чому ж ви вправні? (У демонстрації розбещеності.) Неправильно казати, що ви вправні у демонстрації розбещеності. Ви вправні в тому, щоб залишатися байдужими до істини, почувши її, ставитися до неї легковажно, і вправні в тому, щоб недбало виконувати свій обов’язок, не ставлячись до нього серйозно. Хіба не так? (Так.) Я кажу вам це відкрито; чи можуть фарисеї та антихристи говорити з вами так? (Ні, не можуть.) Вони абсолютно так не говорять. Чому ні? Вони вважають це ганебним, недоліком людськості, справою приватною та особистою. Вони кажуть: «Як я можу дозволити іншим дізнатися про моє підґрунтя? Якщо це станеться, хіба я не втрачу повністю обличчя, гідність і статус? Як я тоді зможу жити як людина?» За їхніми словами, їм краще й не жити! Отже, після того, як Я так відкрито поділився з вами Своєю ситуацією, чи впливає це на вашу віру в Бога? (Ні, не впливає.) Навіть якщо у вас є якісь думки з цього приводу, Я не боюся. Чому Я не боюся? Мати якісь думки – це нормально; це тимчасово. Люди час від часу можуть переживати зорові та слухові ілюзії. Завжди є ймовірність тимчасового, перекрученого розуміння або миттєвого непорозуміння. Чи означає це, що люди через це зберуть свої речі або стануть негативно налаштованими й слабкими? Але якщо ти справді людина, що прагне до істини, чи можеш ти заперечити Бога або залишити Його через миттєві уявлення? Ні, ти не можеш піти. Люди, які справді прагнуть до істини, можуть правильно підходити до цих справ і осягати їх, вони можуть несвідомо нормально приймати ці факти й поступово перетворювати їх на істинне знання про Бога, об’єктивне й точне знання – це і є справжнє розуміння істини. Одного дня хтось може сказати: «Утілений бог такий жалюгідний; він нічого не вміє, крім як говорити істину». Що це за тон? Це тон антихриста. Ви з ними згодні? (Я не згоден.) Чому ви не згодні? (Те, що вони кажуть, не відповідає дійсності.) Те, що вони кажуть, відповідає дійсності. Утілений Бог, крім того, що може висловлювати істину у Своєму мовленні, не вміє нічого іншого; Він не має жодної особливої навички. Хіба це жалюгідно? Ви так думаєте? (Ні.) Тоді що ви думаєте? Дехто каже: «Саме тому, що Бог звичайний і нормальний, виконує практичну роботу, ми, як розбещене людство, маємо можливість здобути спасіння. Інакше ми всі потрапили б у пекло. Ми зараз отримуємо велику перевагу, тож радіймо потайки!» Чи є у вас таке відчуття? (Так.) Але деякі люди інші. Вони вважають: «Бог просто говорить; у ньому немає нічого надприродного. Що я здобуваю? Я маю власні уявлення й думки про бога, і я суджу бога за його спиною, але бог не дисциплінував мене. Я не страждав і не був покараний». Поступово їхня зухвалість зростає, і вони наважуються говорити що завгодно. Дехто каже: «Ось як слід знати втіленого бога: коли він говорить, працює і висловлює істину, це дух бога діє всередині, а плоть – це лише оболонка, знаряддя. Справжня сутність – це дух бога; це дух бога говорить. Якби не дух бога, чи могла б плоть говорити ті слова?» Ці слова здаються правильними, коли їх слухаєш, але який сенс вони несуть? (Богохульство.) Правильно, вони є богохульством – який порочний характер! Що вони намагаються сказати? «Ти така нічим не примітна людина. У тебе немає шляхетної зовнішності, ти не виглядаєш вражаюче. Твоє мовлення не є красномовним чи теоретично витонченим – тобі треба подумати, перш ніж щось сказати. Як ти можеш бути втіленим богом? Чому ти такий благословенний і щасливий? Чому я не втілений бог?» Зрештою, вони кажуть: «Це все дух бога діє й говорить; плоть – це лише вихід для духу, це знаряддя». Сказавши це, вони відчувають себе на рівних. Це заздрість, яка веде до ненависті. Підтекст такий: «Чому це ти – утілений бог? Чому тобі так пощастило? Як ти здобув цю перевагу? Чому я її не здобув? Я не думаю, що ти чимось кращий за мене. Ти недостатньо красномовний, ти не дуже освічений, ти не такий гарний, як я, і не такий високий, як я. Чим ти кращий за мене? Чому це ти – утілений бог? Чому не я? Якщо ти – утілений бог, то й багато інших людей теж. Я теж маю за це боротися. Усі кажуть, що ти – бог; я нічого не можу з цим вдіяти, але я все одно буду судити тебе так. Такі слова полегшують мою ненависть!» Хіба це не порочно? (Так.) Вони наважуються говорити що завгодно, щоб боротися за становище – хіба вони не шукають смерті? Якщо ти не хочеш прийняти, що Він – Бог, хто тебе змушує? Хіба Я тебе змушував? Я тебе не змушував, чи не так? По-перше, Я не благав тебе прийняти. По-друге, Я не використовував крайніх заходів, щоб змусити тебе прийняти. По-третє, Дух Божий не втручався, кажучи тобі, що ти мусиш прийняти, інакше будеш покараний. Чи робив Бог таке? Ні. Ти маєш право вільного вибору; ти можеш не приймати. То чому, якщо ти не хочеш приймати, ти все одно приймаєш? Хіба ти не шукаєш просто благословень? Вони бажають благословень, але не можуть прийняти чи скоритися, або все ще відчувають небажання, то що ж вони роблять? Вони говорять такі злостиві слова. Чи чули ви раніше такі слова? Я чув їх не раз і не два серед деяких людей. Дехто думає: «Ми почали вірити в бога разом із тобою. Тоді ти був молодий, часто записував божі слова. Пізніше ти почав проповідувати. Ти просто звичайна людина; ми знаємо про твоє підґрунтя». Яке в Мене підґрунтя? Я просто звичайна людина; це правда про Мене. Хіба ти не хочеш цього приймати не лише через те, що Я звичайний і нормальний, і сьогодні за Мною може йти так багато людей? Якщо ти не хочеш цього приймати, то не вір. Це Божа робота; Я не можу ухилитися від Своєї відповідальності, у Мене немає виправдання, і Я не зробив нічого образливого чи шкідливого. То чому ти ставишся до Мене з такої точки зору? Якщо ти не хочеш цього приймати, то не вір. Вір у кого хочеш; не слідуй за Мною. Я тебе не змушував. Чому ти слідуєш за Мною? Дехто навіть приходив до Мене додому, щоб провести розслідування. Що вони розслідували? Вони запитували Мене: «Чи повертаєшся ти додому? Яке зараз економічне становище у твоєї родини? Чим займаються члени твоєї родини? Де вони? Як вони живуть?» Дехто навіть придивлявся до зайвої ковдри чи пледа в Моєму домі. Ці люди зовсім не хочуть вірити в Бога! Чому вони не хочуть? Тому що вони думають: «Бог не має бути таким. Бог не має бути таким малим, таким нормальним і практичним, і таким звичайним і пересічним. Він занадто звичайний, звичайний до такої міри, що ми не можемо впізнати в ньому бога». Чи можуть твої очі, яким бракує духовного розуміння, впізнати Бога? Навіть якби Бог зійшов з небес, щоб сказати тобі це, ти все одно не зміг би Його впізнати. Чи гідний ти бачити справжню особу Бога? Навіть якби Бог чітко сказав тобі, що Він – Бог, ти б не прийняв цього. Чи зміг би ти Його впізнати? Що це за люди? Яка їхня природа? (Нечестя.) Ці люди справді «розширюють Мої горизонти».

Відтоді, як Я взяв на Себе роботу Бога, виконуючи Свою роботу з цією ідентичністю та становищем, Я стикався з певними людьми. Зіткнувшись із цим різноманіттям «талановитих людей», Я помітив, що два слова невіддільні від розбещеного характеру людей: «злий» і «нечестивий» – обидва вони повністю описують його. Чому вони вивчають Мене щодня? Чому вони не хочуть визнати Мою ідентичність? Хіба не тому, що Я дуже звичайна й нормальна людина? Якби Я був у формі духовного тіла, чи наважилися б вони? Вони б не наважилися так Мене вивчати. Якби Я мав певний соціальний статус у поєднанні з особливими здібностями, образом і зовнішністю великої людини й дещо злим, владним і безжальним характером, чи наважилися б ці люди прийти до Мене додому, щоб провести розслідування й вивчати Мене? Вони б нізащо не наважилися; вони б уникали Мене, ховалися б, побачивши, що Я йду, і точно не наважилися б вивчати Мене, чи не так? То чому ж вони можуть там Мене вивчати? Вони бачать у Мені легку мішень. Що означає бути легкою мішенню? Це означає, що Я занадто звичайний. Що означає «звичайний»? «Ти просто людина; як ти можеш бути богом? Тобі цілком бракує знань, освіти, дарів, талантів і здібностей, які повинен мати бог. Чим ти схожий на бога? Ти не схожий на нього! Тому мені важко прийняти, що ти – бог, слідувати за тобою, слухати твої слова й коритися тобі. Мені потрібно провести ретельне розслідування: мені потрібно спостерігати за тобою, стежити за тобою й не дозволяти тобі робити нічого неналежного». Що вони намагаються зробити? Якби Я мав соціальне становище й певний рівень слави, – наприклад, якби Я був першокласним співаком, і одного дня засвідчив би, що Я є Бог, Христос, – хіба принаймні дехто не був би переконаний? Кількість людей, які б вивчали Мене, була б відносно меншою. Саме той факт, що Я звичайний, нормальний, практичний і занадто пересічний, викриває багатьох людей. Що це в них викриває? Це викриває їхнє нечестя. Як далеко заходить це нечестя? Воно доходить до того, що, коли Я проходжу повз них, вони довго вивчають Мене, шукаючи подобу Бога в Моїй спині, перевіряючи, чи супроводжують Моє мовлення якісь дива. Вони часто розмірковують у своїх серцях: «Звідки беруться ці слова? Чи були вони вивчені? Навряд чи: у Нього, здається, немає часу на навчання. Він так сильно змінився за останні роки; не схоже, що це щось вивчене. То звідки ж беруться ці слова? Важко збагнути; треба бути обережним», – і вони продовжують вивчати. Ті, хто постійно вивчає, не вступають зі Мною в контакт, не взаємодіють і не розмовляють зі Мною віч-на-віч; вони завжди розмірковують за Моєю спиною, завжди хочуть знайти помилки в Моїх словах і вхопитися за якийсь компромат. Вони можуть днями вивчати речення, яке не відповідає їхнім уявленням, і для того, щоб у них виникло уявлення, їм достатньо трохи суворішого зауваження. Звідки беруться ці речі? Вони походять із розуму та знань людей. Що це за люди, які можуть вивчати Бога, які можуть постійно використовувати свої думки, щоб розмірковувати про Бога? Чи можна їх охарактеризувати як людей із нечестивим характером? Безумовно! Оскільки в тебе є час і енергія, було б чудово, якби ти міг поміркувати над істиною! Яка істина не вимагала б від тебе деякого часу на бесіду й роздуми? Є так багато істин, що ти, можливо, не зможеш обміркувати їх усі за все життя. Є занадто багато істин, які людина має зрозуміти. Люди не відчувають жодної ноші щодо цієї справи, але ніколи не забувають про ті зовнішні й поверхові справи й завжди їх вивчають. Щойно Я починаю говорити, вони кліпають очима, вдивляючись у Мій погляд, придивляючись до Моїх дій та виразів обличчя, і розмірковують у своїх серцях: «Чи схожий він на бога в цьому аспекті? Його мова не схожа на божу, його погляд не зовсім відповідає божественному. Як я можу збагнути його? Як я можу побачити, що він думає про мене в глибині свого серця? Що він думає про цю справу й про ту справу? Як він мені дає визначення?» Вони завжди виношують ці думки. Хіба це не нечестиво? (Так.) Це невиправно – це занадто нечестиво!

Справжня людська істота відчуває любов і прагнення до речей, які відповідають людськості, совісті, нормальному людському мисленню та реальному життю, які є нормальними й практичними, позбавленими перекручень чи дивацтв, не абстрактними, не порожніми й не надприродними. Нормальна людина має бути здатною цінувати ці речі, правильно ставитися до них і звично приймати їх, вважаючи їх позитивними. На противагу, деякі люди, зіткнувшись із цими істинами, тісно пов’язаними з різними аспектами реального життя, як-от їжа, одяг, житло, транспорт, поведінка та особисте поводження, зневажають їх, ігнорують і нехтують ними. У чому тут проблема? Це проблема з їхніми вподобаннями та природою-сутністю. Чим позитивніша річ, чим більше Бог її любить, чим більше Він її хоче і Сам чинить, і чим більше вона відповідає тому, чого, згідно з Божими намірами та Його сподіваннями, люди досягнуть і що вони приймуть, тим більше ці люди ставлять її під сумнів, вивчають її, опираються їй і засуджують її – хіба це не нечестиво? Це надзвичайно нечестиво! Антихристи досить популярні серед невіруючих. Якби Я був серед невіруючих, кого з них – антихристів чи Бога втіленого – невіруючі прийняли б охочіше? (Антихристів.) Чому? Невіруючі віддають перевагу чесним людям чи нечестивим? (Нечестивим.) Вони віддають перевагу тим, хто лестить і підлабузнюється, чи тим, хто чесний? (Тим, хто лестить і підлабузнюється.) Саме так, вони віддають перевагу таким людям. Якщо ти не вмієш використовувати тактику для управління різними міжособистісними стосунками в групі й не вмієш маніпулювати чи контролювати різних людей за допомогою стратегій, чи може ця група прийняти тебе? Якщо ти занадто чесний, завжди говориш правду, можеш бачити суть багатьох проблем, а потім висловлюєш істини, які ти розгледів і зрозумів, чи може хтось це прийняти? Ні, ніхто в цьому світі не може цього прийняти. У цьому світі не сподівайся говорити правду – це принесе проблеми або призведе до лиха. Не сподівайся бути чесною людиною; у цьому немає майбутнього. А як щодо антихристів? Вони вправні в брехні, вміло маскуються й подають себе, подаючи себе як величних, гідних і доброчесних, змушуючи людей поклонятися їм. Вони вправні в цих речах, і їм подобаються схожі речі – їм подобається обговорювати порожні знання й ученість, а також порівнювати дари та стратегії. Наприклад, у компанії чи групі людей найвищі знання й освіта не є головним і не є основним фактором у визначенні становища людини в цій компанії. Що є основним фактором? (Стратегії та талант.) Саме так, це стратегії та талант. Без них володіння великими знаннями марне. Наприклад, припустимо, ти повернувся з-за кордону й абсолютно не знаєш правил гри в цій групі людей на батьківщині. Якщо ти застосовуватимеш правила, положення та принципи поведінки закордонних компаній, ти наштовхнешся на стіну. Хіба не так? (Так.) Саме так. Ти повинен мати стратегії, і ти повинен бути злим і нечестивим, щоб піднятися на вищу посаду. Це так само, як деякі жінки: навіть якщо в них є чоловік, який їх забезпечує, вони не задоволені. Щоб виділитися й здобути славу, вигоду та статус, вони вдаються до будь-яких необхідних засобів. Вони навіть вдаються до лестощів і, за потреби, надають ескорт-послуги, і все це без жодного сорому згодом або почуття провини чи боргу перед своїми чоловіками чи родинами. Чи міг би ти так зробити? Тобі це здається огидним, і ти не можеш так зробити. То як ти можеш піднятися на вищу посаду серед них? Ніяк. Усе це досягається шляхом продажу своєї душі та використання різних нечестивих методів. Чи подобається тобі такий спосіб дій? (Ні.) Ти кажеш, що тобі це зараз не подобається, але коли одного дня тебе дотиснуть до певної межі, тобі це сподобається. Якщо люди цілими днями знущаються з тебе й мучать тебе, створюють тобі труднощі, чіпляються до тебе й хочуть тебе вигнати, тобі, можливо, доведеться продати своє тіло, щоб зберегти роботу. Тобі доведеться навчитися будь-яких нечестивих трюків, які вони використовують, і зрештою ти станеш таким самим, як вони. Зараз ти суворо заявляєш: «Мені не подобається цей набір тактик. Я не хочу бути такою людиною. Я не такий нечестивий. Я не хочу продавати своє тіло. Мені не подобаються гроші; достатньо мати що їсти й у що вдягнутися». Що ти за людина? Ти – ніщо. Ти – те, чим тебе розбестив сатана. Ти думаєш, що можеш бути господарем собі? Люди змінюються з оточенням, у них розбещений характер, і ти просто не можеш подолати славу, вигоду, статус, гроші та всілякі спокуси. Якби ти був у тому середовищі, ти так само не зміг би себе контролювати. Світ для невіруючих зараз схожий на м’ясорубку. Щойно людина потрапляє туди, вижити неможливо. Зараз, виконуючи свій обов’язок у домі Божому, під Божим захистом і без того, щоб хтось тебе ображав, ти можеш мирно жити в присутності Бога. Ти вельми благословенний, тож насолоджуйся цим потихеньку! Якщо ти не виконуєш належно свій обов’язок і стикаєшся з невеликою обрізкою, не слід почуватися скривдженим. Ти здобув великі благословення; хіба ти цього не знаєш? (Так.) Скажи Мені, як невіруючим у «м’ясорубці»? Їм краще померти. Ті невеликі страждання, яких ти зазнаєш у домі Божому, – це те, що люди мають зазнавати; це зовсім не так уже й болісно. Однак люди не задоволені й не бажають каятися, як би їх не обрізали. Але коли їх відправляють додому, вони не бажають повертатися до невіруючих, бо відчувають, що ті занадто злі й погані. Коли люди насправді стикаються зі смертю, вони не хочуть помирати; кожен цінує життя й дотримується принципу «погане життя краще за добру смерть». Щойно вони бачать свою могилу, вони заливаються сльозами. Люди тепер знають, що нелегко вижити серед невіруючих. Якщо ти хочеш жити з гідністю й заробляти на життя своїми здібностями, це неможливо. Мати лише здібності недостатньо; ти також маєш бути достатньо нечестивим, злим і злостивим, щоб досягти успіху. Чим ти володієш? Дехто каже: «Я зараз маю трохи нечестя, але недостатньо зла». Це легко. Помісти себе в «м’ясорубку», і менш ніж за місяць ти станеш злим. Якщо ти добра людина, вони захочуть тебе вбити; ти їх пощадиш, але вони тебе не пощадять, тож тобі доведеться боротися, щоб вижити. Щойно ти станеш злим, вороття не буде, і ти теж станеш дияволом. Нечестя формується саме так. Світ невіруючих такий темний і нечестивий. Як люди можуть вирватися з-під сатанинського впливу темряви й нечестя? Їм потрібно зрозуміти істину, щоб здобути спасіння. Тепер, коли ти віриш у Бога, якщо ти хочеш бути спасенним і звільненим від впливу сатани, це непроста справа. Ти маєш навчитися коритися Богові, мати богобоязливе серце, бачити наскрізь багато речей, і, крім того, твої принципи поведінки мають, з одного боку, бути мудрими, а з іншого – не ображати Бога. Також не прагни завжди до слави й вигоди та не жадай постійно насолоди благами статусу. Достатньо мати що їсти й не голодувати. Ти маєш молитися Богові, просячи дарувати тобі таку благодать, щоб отримати захист. Якщо ти завжди виношуєш надмірні бажання, це нерозумно, і Бог не почує твоїх молитов.

Щодо нечестивої природи антихристів, сьогодні ми переважно бесідуємо про третій прояв, а саме про те, чому поклоняються антихристи. Чому поклоняються антихристи? (Знанням і навчанню.) Знанням і навчанню, а також ще одній речі – дарам. Що охоплюють знання й навчання? Вони охоплюють те, що міститься в тих книгах, які вивчають у світі, досвід, здобутий у галузях, пов’язаних зі знаннями, а також різноманітні обмеження, правила й приписи, що проповідуються в суспільстві та стосуються моралі, людяності, поведінки тощо. Крім того, вони охоплюють знання з різних галузей науки. Наприклад, деякі люди не вірять у реінкарнацію, згадану в Божих словах. Але якщо одного дня наукове дослідження виявить, що люди мають душу, бо після смерті щось залишає тіло, і вага людини зменшується на певну величину, яка, ймовірно, і є вагою душі, тоді вони, можливо, повірять у це. Як би Бог не говорив, вони не вірять, але щойно вчені вимірюють щось на основі ваги, вони в це вірять. Вони довіряють лише науці. Деякі люди вірять лише в націю, уряд та інтерпретації відповідної інформації, теорій і відомих особистостей. Вони довіряють лише цьому. Вони не сприймають серйозно Божі слова, вчення, настанови чи висловлювання. Але щойно вони чують, як говорить якась знаменитість, вони негайно приймають її і навіть поклоняються їй та поширюють її слова. Наприклад, Бог сказав, що манна, яку Він посилав людям щодня, не може зберігатися і її не слід їсти наступного дня, оскільки вона не буде свіжою, але вони не вірили Божим словам. Вони думали: «А що, як бог не пошле манни, і ми залишимося голодними?» Тож вони знайшли спосіб збирати й зберігати її. Бог послав манну на другий день, і вони продовжували її збирати. Бог послав манну на третій день, і вони продовжували збирати. Бог говорив ті самі слова щодня, а вони послідовно діяли всупереч тому, що Бог їм наказував. Вони ніколи не вірили Божим словам і не слухали їх. Одного дня вчений провів дослідження й сказав: «Якщо манну не з’їсти того ж дня, а залишити на наступний, то, навіть якщо зовні вона виглядає свіжою, у ній містяться бактерії, які в разі споживання можуть спричинити захворювання шлунка». Із того дня вони перестали збирати. Для них одне твердження вченого переважує десять тверджень Бога. Хіба це не нечестя? (Так, це нечестя.) Вони на словах визнавали, що Божі слова – це істина, і вони визнавали Бога, слідували за Богом і хотіли отримати благословення від Бога. Водночас вони насолоджувалися благодаттю та благословеннями, даними Богом, тішачись Божою турботою та захистом, але, крім цього, вони не слухали жодного речення з того, що сказав Бог, що Він наказав, заповів чи доручив їм зробити. Якщо обізнана й освічена людина, що має владу та становище, казала щось або висловлювала облуду, вони негайно приймали це, незважаючи на те, правильно це чи ні. Що тут відбувається? Це нечестя, надто велике нечестя! Наприклад, Я казав деяким людям не їсти батат разом із яйцями, оскільки це може спричинити харчове отруєння. На чому ґрунтується Моє твердження? Я не вигадую; були випадки, коли люди отримували харчове отруєння, з’ївши обидва продукти одночасно. Якою буде реакція нормальної людини, яка це почує? Вона подумає: «Надалі я не буду їсти яйця, коли їстиму батат, принаймні протягом наступних двох-трьох годин». Вона сприйме це серйозно й змінить свої харчові звички. Однак деякі люди не повірили в це. Вони казали: «Харчове отруєння від споживання яєць із бататом? Це неможливо. Я з’їм їх разом, і ти побачиш, отруюся я чи ні!» Що це за людина? (Нечестива.) Я вважаю цю людину трохи мерзенною! Я кажу цю одну річ, а вона наполягає на тому, щоб їсти ці продукти разом; хіба це не мерзенно? Вона спеціально виступає проти, оскаржує і сперечається з тим, що є правильним, коректним і позитивним, – це нечестя. Розбещене людство шанує нечестя й владу. Яку б облуду не висловлювали дияволи й сатани, люди можуть беззаперечно її прийняти, тоді як Бог висловлює багато істин, але люди не бажають їх приймати й навіть формують багато уявлень. Ось іще один приклад. У багатьох сільських районах Сполучених Штатів є праліси, де часто бродять дикі звірі. Бажано йти туди з кимось, і краще не виходити вночі без потреби. Якщо вам потрібно вийти, ви маєте вжити запобіжних заходів, іти з кимось або нести зброю для самозахисту – краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати. Дехто каже: «Нічого не станеться; Бог мене захистить». Хіба це не перевірка Бога? Вжиття цих запобіжних заходів – це те, що люди мають робити. У тебе є голова, серце й дух, тож навіщо наполягати на Божому захисті? Не перевіряй Бога. Роби те, що тобі слід робити. Якщо ти випадково натрапиш на лютого дикого звіра, з яким не впорається навіть група з чотирьох-п’яти людей, ти все одно можеш вижити – це Божий захист. Деякі люди справді бачили вовків і чули виття вовків і ведмедів, що підтверджує існування цих диких звірів. Тож, коли Я кажу не виходити вночі, бо можна легко натрапити на диких звірів, Я просто вигадую? (Ні.) Я не намагаюся налякати людей. Дехто, почувши це, каже: «Мені слід бути обережнішим. Я знайду когось, хто супроводжуватиме мене, коли я виходитиму, або візьму зброю для самозахисту на той випадок, якщо я натраплю на диких звірів». Дехто, почувши таке, сприймає це серйозно, вірить і приймає, а потім починає практикувати те, що Я сказав. Це просте прийняття; простіше не буває. Однак є певний тип людей, які відмовляються слухати. Вони кажуть: «Чому я ніколи не бачив дикого звіра? Де вони? Нехай один вийде; я зіткнуся з ним і подивлюся, хто лютіший. Що такого страшного в диких звірах? Ви всі просто боязкі, у вас мало віри. Подивіться на мою віру; я не боюся ведмедів!» Вони навмисно виходять самі, просто безцільно блукаючи. Поївши, вони мусять вийти на прогулянку й наполягають на тому, щоб іти самим. Коли інші пропонують знайти їм компаньйона, вони відповідають: «Нізащо, навіщо мені компаньйон? Із компаньйоном я виглядатиму нікчемою! Я вийду сам!» Вони мусять це випробувати. Що це за людина? Не будемо навіть говорити про те, чи зустрінуть вони диких звірів, чи ні; хіба їхнє ставлення до таких справ не є проблематичним? (Так.) У чому проблема? (Характер такої людини нечестивий.) Ти намагаєшся говорити з ними про серйозні речі, а вони сприймають це як жарт. Чи є сенс говорити з такими людьми? Такі люди гірші за звірів; не варто з ними зв’язуватися.

Щойно ми говорили про те, що люди з нечестивим характером антихриста особливо чутливі до знань, навчання, дарів і певних особливих талантів; зокрема, повагу й захоплення в них викликають ті, хто має особливі таланти; і вони повністю благоговіють перед тим, що кажуть такі люди, і слухаються їх. Яке їхнє ставлення до загальних знань, проникливості та справжнього навчання, які є корисними для людей і якими мусять володіти ті, хто має нормальну людськість, або до практичних і позитивних речей, які можна збагнути в межах нормального людського мислення? Вони зневажають їх, не звертаючи на них уваги. Щоразу, коли на зібраннях бесідують про ці слова й істини, що вони роблять? Вони чухають голови, дехто напівзаплющує очі, виглядає заціпенілим і тугодумним, а дехто здається зануреним у свої думки. Чим більше Божий дім обговорює серйозні справи, тим менш зацікавленими вони стають. Чим більше бесідують про істину, тим більше вони куняють і відчувають сонливість. Очевидно, що ці люди зовсім не цікавляться істиною. Хіба ці маловіри не безнадійні? Перебуваючи в релігійному середовищі, деякі люди любили лише слухати, як інші говорять мовами; коли ж вони бачили щось неймовірне, то одразу оживали. Деякі люди, побачивши Мене, люблять казати: «Я закінчив університет зі ступенем бакалавра й спеціалізувався на філософії. А що ти вивчав?» Я кажу: «Я не вивчав жодного конкретного предмета; Я просто знаю кілька літер і вмію читати книги». Вони кажуть: «Ну, тоді ти не дотягуєш». Я відповідаю: «Порівнювати це марно, але нумо трохи побесідуємо – чи є в тебе зараз якісь труднощі?» Як вони відповідають? «Хм, які в мене труднощі? У мене немає жодних труднощів. Я дуже добре виконую свої обов’язки!» Коли з ними бесідуєш про істину, вони втрачають інтерес, позіхають до сліз, ніби одержимі злим духом. Якщо Я продовжую викривати їхній розбещений характер, вони просто хапають свою чашку й ідуть, не бажаючи більше слухати. Чим більше Я намагаюся ладнати й розмовляти з ними на рівних, тим більше вони дивляться на Мене зверхньо. Хіба це не невміння цінувати добру волю? Був один, що вмів водити машину. Я запитав: «Скільки років ти за кермом?» Він сказав: «Я купив машину через два роки після закінчення коледжу». Я сказав: «Отже, ти вже чимало років за кермом. А Я досі не вмію водити». Хіба так казати – це не спілкуватися на рівних? Хіба це не розмова людей із нормальною людськістю? (Так і є.) Почувши це, він сказав: «Що? Ти досі не вмієш водити? Тоді що ти вмієш?» Я сказав: «Я мало що вмію. Я лише вмію їздити в машині». Я запитав його: «Який обов’язок ти зараз виконуєш?» Він сказав: «Я працюю у фінансах та бухгалтерії. Моя голова повна цифр. У коледжі я відзначався в математиці й був найсильнішим у точних науках. Я мав потенціал вступити до університету Цінхуа або Пекінського університету». Я сказав: «Я жахливий у математиці. Від цифр у Мене болить голова. Я віддаю перевагу вивченню слів, лексики, чогось подібного». Він сказав: «Вивчати це марно. Люди, які вивчають гуманітарні науки, зазвичай не мають майбутнього». Подивіться на те, що він сказав. Чи є в цьому хоч якийсь нормальний людський розум? (Ні, немає.) Коли Я говорив і спілкувався з ним у такій спокійній і дружній манері, він не міг правильно поставитися до цієї справи. Натомість він дивився на Мене зверхньо й принижував Мене. Якби він зустрів когось зі статусом чи знаннями, можливо, усе було б інакше. Коли ми провели деякий час разом, він почав думати: «Я познайомився з богом, поговорив із ним і мав із ним справу». Він думав, що тепер у нього є певний капітал. Відповідно, його тон змінився. Одного разу Я запитав його: «Я чув, що хтось більше не хотів виконувати свої обов’язки й захотів повернутися додому. Та людина повернулася додому?» Він відповів: «А, та людина? Він і не збирався додому!» Що це за тон? Він змінився? Коли Я вперше зустрів його, він відчував, що не може Мене розкусити: він був шанобливим і поводився стримано. Тепер, коли він став ближчим, він задер хвоста. Що це за тон? Він розмовляє зі Мною з ноткою непокори, байдужості, зневаги та принизливого й поблажливого ставлення. Що це за характер? Це нечестя. Це людина з нормальною людськістю? (Ні.) Звичайна, нормальна людина може нормально спілкуватися й розмовляти з тобою – це найзвичайнісінька річ. Якщо вона знущається з тебе, пригнічує тебе або принижує, як це відчувається? Чи виявляє таке ставлення до тебе хоч якусь нормальну людськість у ній? Скажіть Мені, якби хтось подібний зустрів всесвітньо відому особистість, когось зі статусом і репутацією, або свого начальника чи керівника, чи наважилися б вони так до них ставитися? Вони б не наважилися. Вони б охоче впали ниць, змушені були б називати себе підлеглими, слугами, рабами, смиренними людьми, простолюдинами чи плебеями, щоб розмовляти з цими людьми. Серед невіруючих вищі чини пригнічують людей під собою, і хто б розмовляв із тобою спокійно й дружелюбно, якщо ти ніхто? Навіть якщо вони час від часу розмовляють із тобою, коли в них гарний настрій, вони не зважають на тебе; вони ставляться до тебе як до чогось меншого за людину, безпричинно грубо поводячись із тобою. Коли Я розмовляю й спілкуюся з цією людиною спокійно та дружелюбно, Я не тільки не отримую позитивної відповіді, а й стикаюся зі зневагою, приниженням, презирством і глузуванням. Це тому, що щось не так із Моїм способом спілкування з цією людиною, чи це проблема з її характером? (Це тому, що характер цієї людини занадто зарозумілий.) Правильно, Я думав у тому ж напрямку. Я ставлюся до всіх однаково, то чому одні реагують правильно, а інші – ні? Людей загалом можна розділити на дві категорії: ті, що мають людськість, знають, як поважати інших, розуміють свої стосунки з Богом і знають, хто вони такі, і ті, що нечестиві й зарозумілі, яким бракує знання себе. Скажіть Мені, як ви називаєте щось, що носить людську шкіру, але навіть не знає, що воно таке? Це звір без раціональності. Іншого разу Я запитав його: «Як справи з тим, що Я доручив тобі зробити кілька днів тому? Ти розібрався з тими речами?» Він відповів: «Про що ти говориш?» Я сказав: «Ті кілька речей, ви подбали про них? Розібралися з ними?» Я нагадав йому двічі, і він нарешті згадав: «А, ти про ті речі? Із ними давно розібралися». Який тон передає перше слово «А»? Знову ж таки, це тон зневаги; його диявольська природа знову виявляється. Його природа незмінна; він просто такий негідник. Я продовжував запитувати його, як він із цим розібрався, і він відповів: «Дехто подивився на це й ось так із цим розібрався», без подальших подробиць. Якби Я спробував запитати про більше деталей, то Я б нічого не домігся, навіть якби допитувався. Я доручив йому виконати завдання; хіба Я не маю права бути поінформованим? (Так.) Отже, яка була його відповідальність? Прийнявши від Мене завдання, хіба він не мав відзвітувати про те, як він його виконав? (Так.) Але він не відзвітував, і Я не міг отримати жодних новин. Я міг лише послати когось запитати, як із цією справою розібралися, але все одно відповіді не було. У Своєму серці Я подумав: «Добре, Я тебе запам’ятаю. Тобі не можна довіряти. Я не можу тобі нічого довірити. Ти взагалі не вселяєш довіри!» Що це за диявол? Який характер у такої людини? Нечестивий. Коли ти ставишся до нього як до рівного, обговорюєш із ним справи ввічливо й намагаєшся бути дружелюбним, як він це сприймає? Він бачить у цьому твою некомпетентність і слабкість, ознаку того, що ти – слабак. Хіба це не нечестя? (Так.) Це чисте нечестя. Хоча такі нечестиві люди зустрічаються нечасто, вони є в кожній церкві. Їхні серця зачерствілі, зарозумілі, вони відчувають відразу до істини, а їхні характери порочні. Саме ці характери й поведінка підтверджують, що такі люди нечестиві. Вони не тільки не люблять позитивні аспекти нормальної людськості, як-от доброту, терпимість, терпіння й любов, а, навпаки, плекають у своїх серцях дискримінацію та презирство. Що криється глибоко в серцях таких людей? Нечестя. Вони надзвичайно нечестиві! Це ще один прояв нечестя антихристів.

Сьогодні зміст нашої бесіди про нечестиві прояви антихристів дещо відрізняється від двох попередніх бесід, і кожна наголошує на одному аспекті. Скажіть Мені, глибоко в серцях антихристи шанують знання, навчання, дари й особливі таланти – вони відчувають глибоку пошану до цих речей, – тож чи мають вони щиру віру в Бога? (Ні, не мають.) Дехто може сказати, що з часом вони можуть змінитися. Чи зміняться вони? Ні, не зміняться, вони не можуть. У їхній природі – зневажати Божу скромність і прихованість, Його щиру любов, Його вірність, а також Його милість і турботу про людство. Що ще? Вони зневажають нормальність і практичність Бога, що живе серед людей, і, що більше, зневажають усі істини, які не мають жодного стосунку до знань, навчання, науки та дарів. Чи можуть такі люди бути спасенними? (Ні, не можуть.) Чому вони не можуть бути спасенними? Тому що це не миттєвий прояв якогось розбещеного характеру; це прояв їхньої природи-сутності. Що б їм не радили або про скільки б істини з ними не бесідували, ніщо з цього не може їх змінити. Це не тимчасове захоплення, а глибоко вкорінена в них потреба в цих речах. Саме тому, що їм потрібні знання, навчання, дари й особливі таланти, це дозволяє їм шанувати ці речі. Що означає «шанувати»? Це означає бути готовим слідувати за цими речами й здобувати їх за будь-яку ціну, ось що означає «шанувати». Заради здобуття цих речей вони готові терпіти страждання й платити будь-яку ціну, щоб отримати їх, бо це те, що вони шанують. Дехто навіть каже: «Що б бог не попросив мене зробити, це нормально. Я можу задовольнити бога, аби тільки він не вимагав від мене прагнути до істини». Вони сподіваються на це. Ці люди ніколи не приймуть Божі слова як істину; навіть якщо вони спокійно сидять, слухаючи проповіді й читаючи Божі слова, те, що вони здобувають із цього, не є істиною. Це тому, що вони завжди міряють Божі слова людськими уявленнями й фантазіями, вивчаючи Божі слова за допомогою богословських знань, що унеможливлює для них здобуття істини. Вони сподіваються здобути знання, навчання й якусь інформацію чи таємницю з Божих слів – якесь навчання, якого вони прагнуть і шукають, невідоме масам. Здобувши це навчання, невідоме людям, вони ходять і хизуються ним, марно сподіваючись озброїти й наповнити себе цим навчанням та знаннями, щоб жити більш шанованим і повноцінним життям, мати більше престижу й статусу серед людей і змусити людей більше вірити в них і більше їм поклонятися. Тому вони невтомно хваляться певними значними речами, які вони зробили, речами, які вони вважають славними, а також речами, які вони вважають вражаючими, якими вони можуть хвалитися й використовувати для демонстрації власної спроможності та унікальності. Куди б вони не пішли, вони проповідують той самий набір теорій. Ці люди, як би вони не читали Божі слова або не відвідували зібрання й не слухали проповіді, не можуть зрозуміти істину. Навіть якщо вони осягнуть трохи істини, вони абсолютно не будуть її практикувати. Це сутність таких людей, і це те, що ніхто не може змінити. Це тому, що вони від народження наділені чимось, чого не мають інші, і те, що вони люблять, пов’язане з їхньою нечестивою сутністю, – це їхня фатальна слабкість. Їм судилося не прийняти істину, судилося йти шляхом Павла й судилося протистояти істині й Богові до кінця. Чому так? Тому що вони не люблять істину; вони ніколи її не приймуть.

Чи відчували ви нечестя антихристів? Чи є навколо вас такі люди? Чи контактували ви з такими людьми? Чому ми витратили час на кількох зібраннях, обговорюючи цю тему? Зазвичай, коли люди говорять про пізнання себе, Я часто чую, як вони згадують характери зарозумілості, упевненості у власній праведності та лукавості. Однак рідко можна почути, як люди говорять про нечестя. Тепер, коли ми бесідуємо про нечестивий характер, Я часто чую, як люди кажуть, що чийсь характер нечестивий. Здається, ви дещо зрозуміли. Раніше, коли люди говорили про пізнання себе, вони завжди згадували зарозумілість. Дивлячись на це зараз, який характер є більш серйозним, зарозумілість чи нечестя? (Нечестя.) Правильно. Раніше люди не визнавали серйозності проблеми нечестя. Насправді, характер і сутність нечестя є більш серйозними, ніж зарозумілість. Якщо характер і природа-сутність людини є вкрай нечестивими, дозволь Мені сказати тобі, ти мусиш уникати контакту з ними – тримайся на відстані. Такі люди не підуть правильним шляхом. Яку користь ти можеш отримати від спілкування й підтримання контакту з нечестивими людьми? Якщо користі немає, але в тебе є «антитіла» для опору їхньому нечестю, тоді ти можеш із ними взаємодіяти. Чи є в тебе така впевненість? (Ні.) Чому ти маєш уникати спілкування з такими людьми, якщо в тебе немає цієї впевненості? Тому що за нечестям стоять дві інші речі – підступність і лукавість. Більшість людей, яким бракує розуміння істини, досвіду й проникливості, легко збиваються з пантелику. Ти можеш бути лише скореним ними, і врешті-решт ти станеш їхнім бранцем. Стати їхнім бранцем можна двома способами: ти або не можеш їх перемогти і відчуваєш у своєму серці незгоду, але з необхідності мусиш підкоритися їм на словах; або є інший спосіб, у якому ти повністю скорений ними. Це тому, що в нечестивій природі антихристів є щось невідоме людям: вони можуть використовувати різні засоби, промови, методи, стратегії, способи й облуди, щоб переконати тебе слухати їх, змусити тебе повірити, що вони праві, правильні й позитивні, і навіть якщо вони чинять зло, порушують істини-принципи й виявляють розбещені характери, врешті-решт вони все перевернуть навспак і змусять людей думати, що вони праві. Вони мають цю здатність. Що це за здатність? Це здатність сильно вводити в оману. Це їхнє нечестя – те, що вони вкрай оманливі. У їхніх серцях те, що вони люблять, що не люблять, до чого відчувають відразу, що шанують і чому поклоняються, сформовано певними перекрученими поглядами. Ці погляди несуть у собі набір теорій, усі з яких є правдоподібними облудами, які звичайним людям важко спростувати, тому що вони зовсім не приймають істину й навіть можуть наводити витончені аргументи на користь власних помилок. Без істини-реальності ти не можеш переконати їх, бесідуючи з ними про істину. Кінцевий результат полягає в тому, що вони використовують свої порожні теорії, щоб спростувати тебе, залишаючи тебе безмовним, і ти поступово піддаєшся їм. Нечестя таких людей полягає в тому, що вони сильно вводять в оману. Очевидно, що вони нікчеми й псують кожен обов’язок, який виконують; проте врешті-решт вони все одно можуть увести деяких людей в оману, щоб ті поклонялися їм, «ставали на коліна» перед ними, і змусити людей стати їм слухняними. Така людина може перетворити неправильне на правильне, чорне на біле. Вони можуть перевернути істину й брехню, приписати зроблене ними зло іншим і привласнити собі добрі вчинки інших, ніби це їхні власні. З часом ти заплутуєшся, не знаючи, хто вони насправді. Судячи з їхніх слів, дій і зовнішності, ти можеш подумати: «Ця людина надзвичайна; ми не можемо з нею зрівнятися!» Хіба це не введення в оману? День, коли тебе введуть в оману, – це день, коли ти потрапиш у небезпеку. Хіба така людина, яка вводить інших в оману, не є надто нечестивою? Кожен, хто слухає їхні слова, може бути введений в оману й збентежений, і йому буде важко оговтатися протягом певного часу. Деякі брати й сестри можуть розрізняти їх і бачити, що вони вводять в оману, вони можуть викривати й відкидати їх, але інші, хто введений в оману, можуть навіть захищати їх, кажучи: «Ні, божий дім несправедливий до нього; я мушу за нього заступитися». У чому тут проблема? Очевидно, що вони введені в оману, проте вони захищають і виправдовують того, хто їх увів в оману. Хіба це не люди, які вірять у Бога, але слідують за людиною? Вони стверджують, що вірять у Бога, але чому вони так поклоняються цій людині й особливо захищають її? Якщо вони не можуть помітити таку очевидну річ, хіба вони не були введені в оману до певної міри? Антихрист увів людей в оману до такої міри, що вони більше не схожі на людей і не мають розуму слідувати за Богом; натомість вони поклоняються антихристу й слідують за ним. Хіба ці люди не зраджують Бога? Якщо ти віриш у Бога, але Він не здобув тебе, а антихрист здобув твоє серце, і ти всім серцем слідуєш за ним, це доводить, що він забрав тебе з Божого дому. Щойно ти залишаєш Божу турботу й захист, Божий дім, антихрист може маніпулювати й гратися з тобою, як йому заманеться. Коли він награється з тобою, він більше не захоче тебе, і він перейде до введення в оману інших. Якщо ти продовжуватимеш слухати його слова й матимеш для нього цінність, яку можна використати, він може дозволити тобі слідувати за ним ще деякий час. Однак, якщо він більше не бачитиме в тобі жодної цінності для використання, якщо він більше не буде зважати на тебе, тоді він відкине тебе. Чи зможеш ти тоді повернутися до віри в Бога? (Ні.) Чому ти більше не зможеш вірити? Тому що твоя початкова віра зникла; вона розвіялася. Ось як антихристи вводять людей в оману й шкодять їм. Вони використовують знання й навчання, яким поклоняються люди, у поєднанні зі своїми дарами, щоб уводити в оману й контролювати людей, так само, як сатана ввів в оману Адама і Єву. Незалежно від природи-сутності антихристів, незалежно від того, що вони люблять, ненавидять і шанують у своїй природі-сутності, одне є певним: те, що вони люблять і що вони використовують для введення в оману людей, суперечить істині, не має нічого спільного з істиною й є ворожим до Бога – це точно. Пам’ятайте це: антихристи ніколи не можуть бути сумісними з Богом.

Скажіть Мені, який тип людей виявляє знаки й ознаки нечестя антихристів? (Люди з дарами.) Хто ще? (Ті, хто любить хизуватися.) Ті, хто любить хизуватися, – це недостатньо нечестиво. Хоча вони й можуть любити хизуватися, у них немає бажання контролювати інших, вони не зайшли так далеко – це розбещений характер. Розгляньте це детально: які люди виявляють такі знаки й ознаки, що дозволяють тобі завчасно за різними їхніми вчинками й проявами розпізнати, що цей негідник – антихрист? (Зарозумілі люди, які люблять статус.) Зарозумілість і любов до статусу мають певну доцільність, але це не розкриває всієї суті. Дозвольте Мені дещо розповісти, а ви послухайте й подивіться, чи є цей момент ключовим. Деякі люди постійно висувають точки зору, що відрізняються від істини та всього позитивного. Ззовні може здаватися, ніби вони завжди хочуть грати на публіку й виділитися з-поміж інших, але це не обов’язково так. Можливо, їхні точки зору породжують таку зовнішню поведінку. Насправді, якщо вони справді дотримуються таких поглядів, виникне серйозна проблема. Наприклад, коли всі разом бесідують, кажучи: «Ми мусимо прийняти цю справу від Бога. Якщо ми не розуміємо, ми маємо спочатку скоритися», і всі з цим погоджуються, чи правильна ця точка зору? (Так.) Чи є цей принцип практики відхиленням від курсу? (Ні.) Тоді які слова, сказані людьми, свідчать про наявність у цих людей знаків та ознак нечестивого характеру антихриста? «Покора – це одне, але ж ти маєш розібратися, що відбувається, чи не так? До всього треба ставитися серйозно, правильно? Ти не можеш коритися бездумно; бог не просить нас коритися мимохідь». Хіба це не своєрідний аргумент? (Так.) Дехто каже: «Якщо є щось, чого ми не розуміємо, ми можемо терпляче чекати, шукаючи бесіди з тим, хто розуміє. Зараз ніхто з нас не розуміє, і ми не можемо знайти нікого, хто це розуміє, щоб побесідувати з ним. Тож спочатку скорімося». Яка точка зору антихристів? «Ви, зграя слабаків, усьому коритеся й у всьому слухаєте бога. Слухайте мене! Чому ніхто не згадав мене? Дозволь мені висловити тобі глибоку думку!» Вони хочуть поділитися своїми піднесеними поглядами. Вони проти того, щоб люди практикували істину й дотримувалися істин-принципів. Вони завжди хочуть бундючитися, затівати сварки, вдаватися до злих хитрощів, ділитися піднесеними поглядами й змушувати людей дивитися на них по-іншому. Хіба це не ознака нечестивого характеру антихристів? Хіба це не їхній знак? Чому неправильно, що всі коряться? Навіть якщо вони коряться нерозумно – хіба це неправильно? Чи засудить це Бог? (Ні.) Бог цього не засудить. Яке право вони мають вставляти палиці в колеса й каламутити воду? Коли вони бачать, що люди коряться Богові, чи відчувають вони гнів у своїх серцях? Коли вони бачать, що люди коряться Богові, у своїх серцях вони відчувають образу, незадоволення тим, що не отримують жодної вигоди, що люди їм не коряться, не слухають їх, не шукають їхньої поради, і вони стають нещасними – вони опираються в серці, думаючи: «Кому ти коришся? Чи коришся ти істині? Коритися істині – це добре, але нам потрібно її вивчити. Тож що таке істина? Чи правильно ти коришся? Хіба ти не маєш принаймні розібратися в усіх тонкощах?» Хіба це не їхній аргумент? Що вони намагаються зробити? Вони хочуть каламутити воду, вводити людей в оману. Деякі заціпенілі, тупоголові й нерозумні люди, почувши це, вводяться в оману, тоді як ті, хто має здатність до розпізнання, заперечують їм, кажучи: «Що ти робиш? Ти заздриш і ревнуєш, що я корюся Богові? Ти нещасливий, коли я корюся Богові, але задоволений, коли я корюся тобі? Правильно лише тоді, коли всі коряться тобі, слухають тебе й роблять усе, що ти кажеш? Чи відповідає те, що ти кажеш, істині?» Побачивши це, вони думають: «Деякі люди мають здатність до розпізнання – я поки що почекаю». Коротко кажучи, коли всі практикують відповідно до істин-принципів, вони не можуть дочекатися, щоб пнутися зі шкіри. Чим більше всі коряться Богові, підкоряються упорядкуванням Божого дому, практикують відповідно до Божих слів, вирішують справи згідно з робочими упорядкуваннями та принципами, тим більше вони відчувають занепокоєння, дискомфорту і тривоги. Це ознака нечестивої сутності антихристів. Доки всі слухають Божі слова, практикують істину й вирішують справи згідно з принципами, вони почуваються незручно й неспокійно. Хіба це не проблема? (Так.) Якщо ніхто не читає Божих слів, або якщо вони читають їх і не бесідують про них, якщо вони просто слухають антихристів, тоді ті в захваті. Яку проблему це ілюструє? Вони ніколи не бесідують про Божі слова. Доки всі спокійно бесідують про Божі слова, і антихристи бачать, що ніхто не звертає на них уваги, що їх не слухають, що вони не можуть здобути поклоніння, їхній статус під загрозою, і вони в небезпеці – саме тоді вони вставляють палиці в колеса, щоб каламутити воду, пропонуючи єресь або облуду, щоб увести тебе в оману й завадити тобі, змушуючи тебе сумніватися, чи було правильним те, що ти щойно обговорював. Саме тоді, коли всі нарешті щось зрозуміли через бесіду, вони кажуть кілька диявольських слів, щоб підлити масла у вогонь. Хіба це не нечестивий характер антихристів? Якому прояву відповідає цей нечестивий характер? (Ворожості до істини.) Саме так. Чим більше всі розуміють істину, тим більше вони засмучуються. Хіба це не ворожість до істини? Хіба це не збігається? (Так, збігається.) Чи зустрічали ви таких людей? Поки всі бесідують про щось, вони довго мовчать. Нарешті, коли в бесіді з’являється певна ясність, вони з’являються і ставлять складне питання, щоб ускладнити цим людям справу. Їхній намір – сказати: «Дозвольте мені показати вам, я дам вам побачити, на що я здатний! Ви бесідуєте про істину, ви не слухаєте мене, ви ігноруєте мене, вам до мене байдуже, і ви не звертаєте на мене уваги, тому я поставлю вам складне питання для бесіди й усіх вас заплутаю!» Хіба це не диявол? (Так.) Це диявол, справжній антихрист.

Деякі люди, щойно почують, що хтось негативно налаштований або слабкий, відчувають особливу радість. Особливо, коли вони бачать, що хтось заважає церковному життю чи робить погані речі, щоб внести хаос у роботу церкви, або стають свідками того, як хтось сліпо здіймає бучу, – вони відчувають особливу втіху, і їм кортить запустити феєрверки й святкувати. Що не так із такими людьми? Чому вони так радіють чужому нещастю? Чому в цей вирішальний момент вони не можуть стати на бік Бога, захищаючи інтереси Божого дому? Хіба такі люди не маловіри? Хіба вони не слуги сатани? Ви всі маєте розмірковувати над тим, чи виявляєте ви таку поведінку, а також перевірити, чи є навколо вас такі люди, і подивитися, як розпізнавати таких осіб, особливо коли ви бачите, як злі люди чинять лихі вчинки, – яке ваше ставлення? Ви просто сторонній спостерігач, що насолоджується видовищем, чи ви також могли б піти цим шляхом? Чи є ви такою людиною? Деякі люди не будуть так розмірковувати над собою. Їм не подобається бачити в людях добро; вони воліють, щоб усі були гіршими за них, – ось тоді вони відчувають радість. Наприклад, коли вони бачать, що когось, хто присвячує себе Богові, обтинають, або коли хтось, хто щиро вірить у Бога, переступає, вони потай радіють і кажуть: «Хм, і твій день настав. Ти присвятив себе богові – і що тобі це дало? Тебе скривдили, чи не так? Ти зазнав збитків, чи не так? Який сенс присвячувати себе? Ти завжди говориш правдиво, і тепер тебе обтинають, чи не так? Ти на це заслуговуєш!» Чому вони так радіють? Вони знаходять радість у чужому нещасті, чи не так? У таких людей нечисте серце, хіба ні? Коли вони бачать, що хтось спричиняє завади в роботі Божого дому, вони радіють. Коли вони бачать, що робота Божого дому зазнає збитків, вони радіють. Що саме їх радує? Вони думають: «Нарешті, хтось, хто, як і я, не любить істину, завдав збитків інтересам божого дому, і не відчуває жодних докорів сумління». Ось що їх радує. Хіба це не нечестиво? (Так.) Це надзвичайно нечестиво! Чи є серед вас такі люди? Є деякі люди, які зазвичай не мугикають мелодію, але щойно вони бачать, що хтось робить помилку, вони раптом починають співати, вихиляючись, виглядаючи надзвичайно задоволеними й думаючи: «Сьогодні в мене нарешті є хороші новини. Я такий щасливий, з’їм на пару мисок рису більше!» Що це за характер? Нечестя. Вони не проллють жодної сльози й не сумуватимуть жодної секунди через те, що інтереси Божого дому зазнали збитків. Вони не відчувають жодних докорів сумління, жодного смутку чи болю. Натомість вони відчувають радість і задоволення, тому що чиясь помилка призвела до збитків інтересам Божого дому й зганьбила Боже ім’я. Хіба це не нечестя? Хіба це не ознака володіння нечестивою природою антихристів? Це також ознака.

Кажуть, що деякі люди в євангельських командах – красномовні промовці. Вони роками слухали проповіді й узагальнили набір доктрин, вони скрізь, куди б не пішли, говорять пишномовно, ніколи не губляться в словах, коли проповідують, що повною мірою демонструє їхні власні дари й красномовство. Деякі люди бачать таких осіб як досить здібних і вирішують слідувати за ними. Що вони кажуть зрештою? «Ми слухаємо бесіду тієї людини, тому нам не потрібно слухати проповіді від вишнього; нам також не потрібно слухати слова бога. Бесіда тієї людини замінює їх». Хіба ці люди не в небезпеці? (Так.) Ці люди у великій небезпеці. Вони люблять вчинки й поведінку антихристів, а також їхню зухвалість, варварство й нечестя. Вони люблять те, що люблять антихристи, і відчувають відразу до того, до чого відчувають відразу антихристи. Вони люблять знання, вченість, доктрини та різноманітні богословські теорії, єресі й облуди, які проповідують антихристи. Вони поклоняються цим речам. До якої міри вони їм поклоняються? Навіть уві сні вночі вони говорять ці слова. Чи це серйозно? Коли їхнє поклоніння досягає такого рівня, чи можуть ці люди все ще слідувати за Богом? Дехто може сказати: «Це неправильно. Вони досі в церкві, вони досі вірять у Бога». У них ще не було нагоди. Щойно вони знайдуть людину чи об’єкт, яким захочуть поклонятися, вони зможуть залишити Бога в будь-який час. Хіба це не ознака володіння нечестивою сутністю антихристів? (Так.) Чи можете ви розпізнати таких людей, коли бачите їх? (Так.) Раніше ви, можливо, не знали про серйозну природу таких справ. Тепер, коли ви знову зустрінете таких людей, чи залишаться у вас у голові питання щодо них? Чи будете ви їх ігнорувати? (Ні, не будемо.) Отже, чи здобули ви певне розпізнання щодо таких людей? (Так.) Це деякі з ознак та відомостей, які вони виявляють. Тобто, щойно ці люди отримують нагоду чи статус, або хтось вводить їх в оману, вони можуть зрадити Бога будь-коли й будь-де. Чи можуть люди бачити їхні вияви та їхню нечестиву сутність? Чи є якісь сліди, які люди можуть побачити? (Так.) Мають бути. Якби Я не згадав про це, ви могли б подумати: «Хто виявляє ці знаки? Хто виявляє ці ознаки? Ніхто, я нікого не бачив». Завдяки Моєму обговоренню цих ознак, хіба ви не виявили, що такі люди існують? Деякі з них – послідовники, а деякі – лідери і працівники. Це третя ознака володіння нечестивою сутністю антихристів.

Люди, які володіють нечестивою сутністю антихристів, мають ще одну характерну ознаку, щось спільне для них усіх. Ці люди під приводом любові до істини й жадання істинного шляху приходять на проповіді, вивчають різноманітні знання й матеріали, пов’язані з істиною, і озброюються богословськими теоріями та знаннями, а потім використовують ці теорії та знання для словесних баталій із лідерами і працівниками, застосовуючи їх для засудження певних осіб, для введення в оману й переконання інших і навіть для так званого забезпечення й поливу певних людей та допомоги їм. Однак один момент чітко показує, що вони не є тими, хто любить істину. Що це за момент? Річ у тім, що незалежно від того, як ці люди озброюються й проповідують, вони лише говорять і кажуть якісь речі, просто озброюючись ними, але ніколи не вирішують справ згідно з істинами-принципами. Що означає «ніколи»? Це означає, що вони не можуть сказати жодного правдивого слова, ніколи не були чесними й ніколи не платили ціну відмовляючись від благ статусу. Незалежно від обставин, коли вони говорять і діють, вони завжди докладають максимальних зусиль заради власної слави, вигоди й статусу. Хоча на перший погляд здається, що вони платять ціну й люблять істину, їхня нечестива сутність залишається незмінною. У чому тут проблема? З одного боку, ці люди ніколи не шукають істин-принципів у своїх діях. З іншого боку, навіть якщо вони знають істини-принципи й шлях практики, вони не практикують їх. Це ознака того, що вони володіють нечестивою сутністю антихристів. Незалежно від того, чи мають вони статус і чи виконують вони свій обов’язок проповідувати Євангеліє, чи є лідерами і працівниками, яка їхня характерна риса? Вони можуть лише висловлювати правильні доктрини, але ніколи не роблять правильних речей. Це їхня характерна риса. Вони говорять доктрини ясніше за будь-кого, але роблять справи гірше за будь-кого – хіба це не нечестиво? Це четверта ознака володіння нечестивою сутністю антихристів. Перевірте самі й оцініть, чи багато навколо вас людей із нечестивою сутністю антихристів. Після того, як Я їх перерахував ці ознаки, ви можете оцінити, чи багато навколо вас таких людей. Який відсоток вони становлять? Серед них більше лідерів чи звичайних віруючих? Хіба дехто з вас раніше не думав, що лише лідери мають можливість стати антихристами? (Раніше так і було.) Тож чи змінилася ця точка зору зараз? Антихристи не стають антихристами, тому що мають статус; вони були цими негідниками, навіть коли його не мали. Просто, за збігом обставин, вони опиняються на лідерській посаді, і їхні справжні риси як антихристів швидко розвінчуються, подібно до грибка, який за відповідної температури й ґрунту швидко бродить, виявляючи своє справжнє обличчя. Якщо немає відповідного середовища, може знадобитися трохи більше часу, щоб їхня природа-сутність виявилася, але це повільніше виявлення не означає, що вони не мають цієї природи. З такою природою люди неминуче діятимуть і виявлятимуть речі, і ці виявлені моделі поведінки є знаками й ознаками нечестивої сутності антихристів. Щойно ви виявите, що вони володіють цими знаками й ознаками, їх можна охарактеризувати як антихристів.

Скажіть Мені, чи вимагає практика істини й вирішення справ згідно з істинами-принципами різноманітних виправдань і обґрунтувань? (Ні, не вимагає.) Доки людина має щире серце, вона може втілювати істину на практиці. Чи вигадують люди, які не практикують істину, різноманітні виправдання? Наприклад, коли вони роблять щось неправильно, ідуть проти принципів і хтось їх виправляє, чи можуть вони слухати? Вони не слухають. Чи обмежується все тим, що вони не слухають? У чому їхнє нечестя? (Вони знаходять виправдання, щоб переконати тебе, змушуючи тебе думати, що вони мають рацію.) Вони знайдуть тлумачення, що відповідає твоїм уявленням та фантазіям, а потім використають набір духовних теорій, які ти можеш визнати й прийняти і які відповідають істині, щоб переконати тебе, змусити тебе погодитися з ними й змусити тебе щиро повірити, що вони мають рацію; усе це, щоб досягнути своєї мети: ввести людей в оману й контролювати їх. Хіба це не нечестя? (Так.) Це справді нечестя. Очевидно, вони зробили щось неправильно, пішли проти принципів та істини у своїх діях і не змогли практикувати істину, але вигадали набір теоретичних обґрунтувань. Це справді нечестиво. Це як вовк, що їсть вівцю; спочатку в природі вовка було їсти овець, і Бог створив таку тварину, щоб їсти овець, – вівці є її їжею. Але з’ївши вівцю, вовк усе одно знаходить різноманітні виправдання. Чи є в тебе якісь думки щодо цього? Ти думаєш: «Ти з’їв мою вівцю, а тепер хочеш, щоб я думав, що ти мав її з’їсти, що це було розумно й доречно для тебе – з’їсти її, і я навіть маю тобі подякувати». Хіба ти не гніваєшся? (Так, гніваюсь.) Коли ти гніваєшся, які думки в тебе виникають? Ти думаєш: «Цей тип занадто нечестивий! Якщо хочеш з’їсти, то їж, такий ти вже є; з’їсти мою вівцю – це одне, але ти ще й вигадуєш купу причин і виправдань і просиш мене натомість бути тобі вдячним. Хіба це не перекручування правди й кривди?» Це нечестя. Коли вовк хоче з’їсти вівцю, які виправдання він знаходить? Вовк каже: «Ягнятко, сьогодні я мушу тебе з’їсти, бо мені треба помститися тобі за те, що ти образило мене минулого року». Ягня, почуваючись скривдженим, каже: «Я ще навіть не народилося минулого року». Коли вовк розуміє, що обмовився й неправильно порахував вік ягняти, він каже: «Ну, тоді це не рахується, але я все одно мушу тебе з’їсти, бо минулого разу, коли я пив воду з цієї річки, ти її скаламутило, тому мені треба тобі помститися». Ягня каже: «Я нижче за течією річки, а ти – вище. Як я могло забруднити воду вище за течією? Якщо ти хочеш мене з’їсти, просто візьми й з’їж. Не шукай різноманітних виправдань». Така природа вовка. Хіба це не нечестя? (Так, це воно.) Чи є нечестя вовка таким самим, як нечестя великого червоного дракона? (Так.) Цей опис найкраще підходить великому червоному дракону. Великий червоний дракон хоче заарештовувати людей, які вірять у Бога; він хоче звинуватити цих людей у злочинах. Тому він спочатку створює певну ширму, вигадує певні безпідставні чутки, а потім транслює їх у світ, щоб увесь світ повстав і засудив тебе. Він висуває численні звинувачення тим, хто вірить у Бога, як-от «порушення громадського порядку», «розголошення державних таємниць» і «повалення державної влади». Він також поширює чутки, що ти скоїв різноманітні кримінальні злочини, і висуває проти тебе ці звинувачення. Чи буде добре, якщо ти відмовишся їх визнавати? Хіба це питання того, визнаєш ти їх чи ні? Ні. Щойно він налаштувався заарештувати тебе, то, подібно до вовка, що налаштувався з’їсти вівцю, він шукає різноманітні виправдання. Великий червоний дракон створює певну ширму, стверджуючи, що ми зробили щось погане, хоча насправді це зробили інші люди. Він перекладає провину й підставляє церкву. Чи можеш ти з ним сперечатися? (Ні.) Чому ти не можеш із ним сперечатися? Чи можеш ти з ним чітко сперечатися? Чи думаєш ти, що якщо сперечатимешся із ним і поясниш ситуацію, він не заарештує тебе? Ти занадто добре про нього думаєш. Перш ніж ти встигнеш закінчити говорити, він схопить тебе за волосся, вдарить тебе головою об стіну, а потім запитає тебе: «Ти знаєш, хто я? Я диявол!» Після цього буде жорстоке побиття, а також дні й ночі поперемінних допитів і тортур, і тоді ти почнеш поводитися як слід. У цей момент ти зрозумієш: «Тут немає місця для суперечок; це пастка!» Великий червоний дракон не сперечається з тобою – чи думаєш ти, що він створює цю ширму ненавмисно, випадково? За цим стоїть змова, і в нього запланований наступний крок. Це лише прелюдія до його дій. Деякі люди все ще можуть думати: «Вони не розуміють справ, пов’язаних із вірою в Бога; якщо я їм поясню, усе буде добре». Чи можеш ти це чітко пояснити? Він підставив тебе за те, чого ти не робив, – чи можеш ти все ще чітко пояснити? Коли він тебе підставляв, хіба він не знав, що ти цього не робив? Хіба він не знає, хто це зробив? Він дуже добре знає! То чому ж він звалює провину на тебе? Ти той, кого він хапає. Чи думаєш ти, що, коли він звалює провину на тебе, він не знає, що з тобою поводяться несправедливо? Він хоче поводитися з тобою несправедливо, заарештовувати й переслідувати тебе. Це нечестя.

Кожен, хто має нечестиву сутність антихриста, за своєю сутністю відчуває відразу до істини й ненавидить її. У своїх серцях такі люди анітрохи не приймають істину й не мають наміру її практикувати. Якщо ти вирішиш, що їм бракує розуміння істини, і спробуєш побесідувати з ними про неї, що станеться в результаті? Ти натрапиш на стіну – ти звернувся не до тієї людини. Вони не ті, хто приймає істину, і ти не маєш із ними бесідувати; натомість ти маєш провчити їх і бути з ними суворим, кажучи: «Як довго ти виконуєш свій обов’язок? Як ти міг ставитися до свого обов’язку як до дрібниці? Це твоя власна робота? Кому ти кидаєш виклик? Ти не проти мене; ти проти Бога й істини!» Хіба ти не маєш провчити їх? Чи корисно бесідувати з ними про істину? Ні. Чому некорисно? Вони вовки, а не заблудлі чи загублені вівці. Чи може вовк практикувати істину? Ні. Яка природа вовка? (Нечестя.) Щойно він бачить вівцю, у нього починає текти слина, його очі наповнюються картинами смачної їжі, і вівці судилося стати його поживою. Така його природа; це нечестя. Якщо ти скажеш йому: «Вівці такі жалюгідні й лагідні; будь ласка, не їж їх. Вибери іншу люту тварину для їжі, добре?» Чи зможе він зрозуміти? Не зможе. Така його природа. Деякі люди не практикують істину й знаходять різноманітні виправдання – така їхня природа. Що це за природа? Це нечестя. Незалежно від того, наскільки ницими, бунтівничими чи відверто суперечливими принципам є їхні дії, вони все одно хочуть зберегти обличчя; навіть якщо вони йдуть проти істини, вони хочуть робити це велично й гідно. Хіба це не нечестя? Порушення істини – це позитивна чи негативна річ? (Негативна.) Як можна робити щось негативне велично, гідно й почесно? Хіба не трохи дивно намагатися поєднати ці два аспекти? Це нечестя: це поведінка й прояв тих, хто має нечестиву сутність антихристів. Це може звучати суперечливо, але саме так вони діють, такий їхній характер і те, що вони виявляють. Вони плекають ненависть до істини, ніколи не приймаючи її, – це антихристи, це нечестива природа-сутність антихристів. Скільки пунктів має нечестива сутність антихристів? (Чотири пункти.) Усього чотири. Хіба цих чотирьох ознак недостатньо для вашого розпізнання? Нечестя за своєю суттю містить підступні й лукаві елементи, і коли підступні й лукаві елементи досягають своєї крайності, вони характеризуються як нечестивий характер. Антихристи втілюють такий нечестивий характер.

3 вересня 2019 року