Сьогодні ми продовжимо бесідувати про п’ятнадцятий пункт різноманітних проявів антихристів: вони не вірять в існування Бога, і вони заперечують сутність Христа. Під час нашої минулої бесіди ми розділили цю тему на дві частини. Перша частина – це різноманітні прояви невір’я антихристів в існування Бога, які ми далі розділили на два пункти: по-перше, антихристи заперечують Божу ідентичність і сутність; по-друге, антихристи заперечують Боже володарювання над усім сущим. Минулого разу ми переважно бесідували про те, як антихристи не визнають Божої сутності або Його характеру, і як антихристи не визнають, що все, що робить Бог, є істиною і представляє Його ідентичність, і як антихристи, безумовно, не приймають значення та істини, що стоять за всім, що робить Бог. Антихристи поклоняються сатані, вважають сатану Богом і використовують усі твердження й погляди сатани як основу та стандарт, яким вони вимірюють Божу ідентичність, сутність і все, що Він робить. Отже, у своїх серцях вони неодноразово звеличують те, що робить сатана, і поклоняються цьому, вони вихваляють і славлять дії сатани, і вони використовують сатану, щоб замінити Божу ідентичність і сутність. Що ще гірше, на основі свого визнання всього зробленого сатаною вони на кожному кроці ставлять під сумнів Божі слова та роботу, формують уявлення та судження про них і зрештою засуджують їх. Тому в процесі слідування за Богом антихристи не приймають Божі слова як своє життя, свою істину або свій життєвий напрям і мету. Натомість на кожному кроці вони протистоять Богу й вимірюють Божу ідентичність і сутність такими речами, як їхні уявлення та фантазії, логіка й думки сатани, а також характер і методи сатани. У процесі слідування за Богом вони постійно сумніваються в Богові, підозрюють Його й стежать за Ним, вони постійно судять Його, а також зневажають, засуджують і заперечують Його у своїх серцях. Усі ці речі, які роблять антихристи, та їхні різноманітні прояви справді доводять, що вони не є послідовниками Бога, істинними віруючими або тими, хто любить істину й позитивні речі, і що вони натомість є ворогами істини й Бога. Коли ці люди приходять до Божого дому, до церкви, вони тут не для того, щоб отримати Боже спасіння або прийти до Бога й прийняти Його слова як життя. То що ж вони мають намір тут робити? Коли ці люди приходять до Божого дому, по-перше, вони принаймні намагаються задовольнити свою цікавість; по-друге, вони бажають слідувати цій тенденції; і по-третє, вони хочуть благословень. Такі їхні наміри й цілі, і це все. Судячи з природи-сутності антихристів, вони ніколи не мають наміру приймати Божі слова як своє життя, вони ніколи не планують брати собі Божі слова за принципи практики або за свій життєвий напрям і мету, і вони ніколи не планують змінювати чи відкидати власні погляди або перетворювати чи відкидати власні уявлення, і приходити до Бога, щоб цілковито покаятися, і впасти ниць перед Ним, і прийняти Його як свого Спасителя. У них немає таких намірів. Вони просто продовжують вихвалятися перед Богом тим, які вони великі, які здібні, які сильні, обдаровані й талановиті, як вони можуть стати стовпом і опорою Божого дому тощо, прагнучи в такий спосіб досягти своєї мети – досягнення високої пошани в Божому домі, визнання від Бога й підвищення в Божому домі, щоб задовольнити свої амбіції та жагу. Окрім того, вони також хочуть задовольнити свої амбіції, жагу й план «отримати сторицею в цьому житті й вічне життя у світі прийдешньому». Чи відмовлялися вони коли-небудь від цих амбіцій, жаги й планів? Чи можуть вони суб’єктивно зрозуміти, відкинути й розв’язати ці проблеми? Вони ніколи не планують цього робити. Хоч би що говорили або розвінчували Божі слова, навіть якщо вони можуть пов’язати Його слова із собою, навіть якщо вони знають, що їхні плани, думки й наміри протистоять Божим словам і не узгоджуються з ними, що вони йдуть урозріз з істинами-принципами і є проявами характеру антихристів, вони однаково твердо тримаються власних поглядів, амбіцій та жаги й не мають жодних планів змінювати себе, перемінювати свої погляди, відмовлятися від своїх амбіцій та жаги й приходити до Бога, щоб прийняти Його розвінчування, суд, кару й обтинання. Ці люди не тільки непоступливі у своїх серцях, а й зарозумілі та пихаті – вони зарозумілі до такої міри, що абсолютно нерозумні. Водночас вони відчувають глибоку відразу до кожного слова, сказаного Богом, і ненавидять його в глибині своїх сердець; вони ненавидять Боже розвінчування природи-сутності розбещеного людства та Його розвінчування різноманітних розбещених характерів. Вони ненавидять Бога та істину без вагомої причини, навіть ненавидять тих, хто прагне до істини, і тих, кого любить Бог. Це повністю показує, що характер антихристів справді нечестивий. Їхня безпричинна ненависть, ворожість, протистояння, осуд і заперечення щодо Бога та істини також показують нам, що антихристи справді мають порочний характер.

Різноманітні характери антихристів є найістотнішими прикладами характерів розбещеного людства, а тяжкість різноманітних характерів антихристів перевершує тяжкість характеру будь-якої звичайної розбещеної людини. Хоч би як глибоко чи конкретно Бог розвінчував розбещені характери людства, антихристи це заперечують і відкидають, не приймаючи це як істину або як роботу Бога. Вони просто визнають і вірять, що бути достатньо злим, безжальним, нечестивим, зловісним і порочним – це єдиний спосіб зрештою бути непохитним, виділитися й утриматися на ногах до самого кінця в цьому суспільстві та серед злих тенденцій. Така логіка антихристів. Тому антихристи виношують ворожість і ненависть до праведної та святої сутності Бога, до Божої вірності та всемогутності, а також до інших подібних позитивних речей. Хоч би як люди свідчили про Божу ідентичність, сутність і всю Його роботу, і хоч би як конкретно й щиро вони це робили, антихристи не приймають цього, вони не визнають, що це робота Бога, що в ній є істина, яку слід шукати, або що це найкращий навчальний матеріал і свідчення для пізнання Бога людством. Натомість, хоч би яку дрібницю зробив сатана, свідомо чи несвідомо антихристи падають ниць у захопленні нею. Коли йдеться про те, що робить сатана, антихристи одностайно це приймають, вірять у це, поклоняються цьому й слідують за цим, незалежно від того, чи вважається це шляхетним чи ницим серед людства. Однак є одна річ, яка непокоїть антихристів: Будда сказав, що може перенести людей у Чисту Землю, і антихристи думають: «Ця Чиста Земля здається гіршою за царство небесне й небеса, про які говорить бог, – вона не зовсім ідеальна. Хоча сатана могутній, і він може принести людям нескінченні блага й задовольнити всі їхні амбіції та жагу, є одна річ, якої він не може зробити, – це дати обіцянку людині, дозволивши людям увійти в царство небесне й отримати вічне життя. Сатана не наважується робити таку заяву й не може цього здійснити». Глибоко в серці антихристи відчувають, що це немислимо, і водночас вважають, що це найбільша прикрість. І тому, неохоче слідуючи за Богом, вони й досі обдумують, як отримати більші благословення, і хто може задовольнити їхню жагу та амбіції. Вони все розраховують і розраховують, і зрештою в них немає іншого вибору, окрім як піти на компроміс і залишитися в Божому домі. З огляду на ці прояви антихристів, яке їхнє ставлення та погляд щодо Бога? Чи є в них хоч крихта щирої віри? Чи мають вони істинну віру в Бога? Чи визнають вони дії Бога хоч трохи? Чи можуть вони сказати «Амінь» із глибини свого серця на той факт, що Божі слова є істиною, життям і шляхом? Бог виконав таку велику роботу серед людства – чи можуть антихристи славити велику силу та праведний характер Бога з глибини свого серця? (Ні.) Саме тому, що антихристи заперечують Божу ідентичність, сутність і всю Його роботу, вони постійно звеличують себе та свідчать про себе в процесі слідування за Ним, і намагаються завоювати прихильність і серця людей, і навіть намагаються контролювати й поневолювати серця людей, і змагаються з Богом за Його обранців. Усі такі прояви доводять, що антихристи ніколи не визнають Божої ідентичності та сутності й не визнають, що людство та все суще перебувають під володарюванням Творця. Це те, що ми розбирали минулого разу щодо поглядів, проявів і відкриттів, які є в антихристів стосовно існування Бога. Оскільки в антихристів є такі погляди та прояви щодо існування Бога, то яке їхнє ставлення до Христа, Божої втіленої плоті? Чи можуть вони справді вірити в Нього, визнавати Його, слідувати за Ним і коритися Йому? (Ні.) Судячи з того, як антихристи ставляться до існування Бога, вони плекають таке ставлення до Божого Духа, тому зайве казати, що їхнє ставлення до Божої втіленої плоті має бути ще більш огидним, ніж їхнє ставлення до Його Духа, з більш вираженими й тяжкими проявами.

II. Антихристи заперечують сутність Христа

Сьогодні ми побесідуємо про те, як антихристи ставляться до Христа, Божої втіленої плоті, виходячи з їхнього невір’я в існування Бога. Загальновизнаним фактом є те, що антихристи не вірять в існування Бога. Після всієї цієї бесіди, розвінчування й розбору, чи здобули ви певне конкретне розуміння характерів і проявів антихристів? Незалежно від того, чи приймають вони роботу, виконану втіленим Богом, або факт того, що Бог став плоттю, у реальності вони заперечують існування Бога. То що ж це за люди? Точніше кажучи, вони пристосуванці-маловіри, вони фарисеї. Деякі з них явно виглядають злими, тоді як інші виглядають смиренними, з витонченою, гідною та шляхетною поведінкою – вони стандартні фарисеї. Коли йдеться про ці два типи людей – тих, хто виглядає злим, і тих, хто виглядає побожним і не злим, – якщо вони в корені не вірять в існування Бога, чи можемо ми сказати, що вони маловіри? (Так.) Сьогодні ми бесідуємо про те, які погляди та ставлення мають маловіри до Христа, які прояви вони демонструють щодо різних аспектів Христа, і як ми можемо зрозуміти сутність антихристів через ці прояви.

А. Як антихристи ставляться до походження Христа

Коли йдеться про Христа, який є звичайною людиною з особливою ідентичністю, про що люди зазвичай дбають найбільше? Хіба багатьох людей насамперед не хвилює Його походження? Це центральна точка уваги людей. Тож спочатку побесідуймо про те, як антихристи ставляться до походження Христа. Перш ніж про це побесідувати, поговорімо про те, як Бог спланував різні аспекти походження Своєї плоті, коли Він став утіленим. Як відомо, у період Благодаті Христос був зачатий Святим Духом і народжений дівою. Він народився в надзвичайно звичайній, нормальній сім’ї, яку за сьогоднішніми мірками назвали б домогосподарством звичайних громадян. Він не народився в багатій, чиновницькій або видатній великій родині – Він навіть народився в хліві, що було дуже немислимо й перевершувало всі фантазії. Дивлячись на кожен аспект походження першої Божої втіленої плоті, сім’я, у якій народився втілений Бог, була дуже звичайною. Марія, Його мати, також була звичайною, а не видатною людиною, і вона, безумовно, не володіла жодними особливими силами або надзвичайними, унікальними талантами. Однак варто зазначити, що вона була не маловіром чи невіруючою, а послідовницею Бога. Це дуже важливо. Йосип, чоловік Марії, був теслею. Тесля – це свого роду ремісник, і він мав середній дохід, але він не був багатим і не мав багато зайвих грошей. Однак він був далекий від злиднів і міг задовольнити всі основні потреби своєї сім’ї. Господь Ісус народився в такій сім’ї; судячи із сьогоднішніх стандартів доходу та житлових умов, Його сім’ю ледве можна було б вважати середнім класом. Така сім’я вважалася б шляхетною чи низькою серед людства? (Низькою.) Отож сім’я, у якій народився Господь Ісус, була далекою від того, щоб бути відомою, багатою чи славетною, і ще далі від того, що сьогодні вважається вищим класом. Коли діти з багатих або високостатусних сімей виходять у світ, люди зазвичай кружляють навколо них і товпляться навколо них, але сім’я Господа Ісуса була протилежністю. Він народився в сім’ї без розкішних житлових умов чи видатного статусу. Це була дуже звичайна сім’я, яку люди не помічали й ігнорували, ніхто не співав їм дифірамби й не товпився навколо них. За такого походження та соціального середовища того часу, чи був Христос у змозі здобути вищу освіту або зазнати впливу та заразитися різними способами життя, думками, поглядами тощо вищого суспільства? Очевидно, що ні. Він здобув звичайну освіту, читав Писання вдома, слухав історії від Своїх батьків і відвідував із ними церковні служби. В усіх аспектах походження Господа Ісуса та контекст, у якому Він ріс, не були престижними чи шляхетними, як люди могли б собі уявити. Середовище, у якому Він ріс, було таким самим, як і у звичайної людини. Його повсякденне життя було простим і звичайним, Його житлові умови були схожими на умови середньостатистичної людини, у них не було нічого особливого, і Йому бракувало особливих, кращих умов життя вищих ешелонів суспільства. Таким був контекст, у якому народилася перша Божа втілена плоть, і середовище, у якому Він ріс.

Хоча стать утіленого Бога цього разу повністю відрізняється від минулого, Його сімейне походження так само звичайне й не має видатного статусу. Дехто запитує: «Наскільки звичайне?». У нинішню епоху звичайне означає поширене середовище проживання. Христос народився в робітничій сім’ї, тобто в сім’ї, яка покладається на заробітну плату для існування, яка може подбати про свої основні потреби, але не така заможна, як багаті. Христос спілкувався зі звичайними людьми й бачив життя звичайних людей; Він жив у такому середовищі, у ньому не було нічого особливого. Загалом, чи мають діти з робітничих сімей змогу набувати мистецьких навичок? Чи мають вони можливість ознайомитися з різними поглядами, поширеними у вищому суспільстві? (Ні.) Вони не тільки не мають змоги набувати різних навичок, а тим паче не мають можливості взаємодіяти з людьми, справами та речами у вищому суспільстві. З цього погляду сім’я, у якій народився втілений Бог цього разу, дуже звичайна. Його батьки – люди, які проводять свої дні в поважний спосіб, чиї засоби до існування залежать від їхньої праці та роботи, і вони мають посередні житлові умови. Такі умови найпоширеніші в сучасному суспільстві. З погляду невіруючих у середовищі народження Христа не було кращих умов, і ніщо в Його сімейному походженні чи якості життя не варте вихваляння. Деякі знаменитості народжуються в сім’ях учених; усі їхні предки були освітянами та вищими інтелектуалами. Вони виросли в цьому середовищі, з відповідним стилем і манерою поведінки вченої сім’ї. Чи обрав Бог подібне сімейне походження для Своєї втіленої плоті? Ні. Цього разу у втіленого Бога також немає видатного сімейного походження та помітного соціального статусу, і тим паче в Нього не було кращого середовища проживання – Його сім’я абсолютно звичайна. Поки що не будемо обговорювати, чому втілений Бог обрав таку сім’ю, середовище проживання та походження, у яких Він ріс; поки що не будемо говорити про значення цього. Скажіть Мені, чи не турбуються деякі люди про те, чи навчався Христос в університеті? Я скажу вам правду: Я покинув школу до вступних іспитів до коледжу й пішов із дому в 17 років. Отже, чи навчався Я в університеті? (Ні.) Це для вас погана новина чи хороша? (Я думаю, що знання цього не має значення, це не стосується слідування за Богом.) Це правильна позиція. Раніше Я ніколи про це не згадував не тому, що хотів приховати чи замовчати, а тому, що це непотрібно говорити, оскільки ці речі абсолютно не стосуються пізнання Бога та слідування за Ним. Хоча передумови народження втіленого Бога, Його сімейне середовище та середовище, у якому Він ріс, не впливають на пізнання Бога чи втіленого Бога й насправді не пов’язані з цими речами, чому тут Я торкаюся цих питань? Це стосується одного з поглядів антихристів на Христа, який ми сьогодні розбираємо. Бог не обрав видатного статусу, шляхетної ідентичності чи видатного сімейного та соціального походження для Своєї втіленої плоті, і тим паче Він не обрав кращого, безтурботного, заможного, розкішного середовища, у якому Він мав би рости. Бог також не обрав сімейного походження, де Він міг би здобути вищу освіту або ознайомитися з вищим суспільством. З огляду на ці аспекти вибору, який зробив Бог, коли Він став утіленим, чи вплинули б ці речі на роботу, яку прийшов виконати Христос? (Ні.) Дивлячись на процес, природу та результати Його подальшої роботи, ці аспекти жодним чином не впливають на Божий план роботи, кроки чи результати, а навпаки, у цих аспектах Його вибору є певна перевага, тобто те, що Він вирішив народитися в такому середовищі, є кориснішим для спасіння обраних Богом людей, оскільки 99% із них походять зі схожого середовища. Це один з аспектів значення походження втіленого Бога, який люди мають зрозуміти.

Щойно Я говорив простими, широкими термінами про походження та середовище народження Христа, щоб дати вам загальне розуміння цього. Далі розберімо, як антихристи ставляться до походження втіленого Бога. По-перше, антихристи таємно зневажають середовище та походження народження Христа й відчувають непокору щодо цього. Чому вони це зневажають і відчувають непокору щодо цього? Тому що вони плекають у собі думки та уявлення. Яка їхня позиція щодо цього? «Бог – це творець, він є верховним над усім, він вищий за небеса й вищий за людство та всіх інших створених істот. Якщо він бог, то має піднятися на найвище місце серед людства». Що вони мають на увазі під його підняттям на найвище місце? Вони мають на увазі, що він має бути на голову вищим за всіх, що йому слід народитися у видатній, шляхетній великій родині й нічого не потребувати; що він має народитися під щасливою зіркою, володіти абсолютною силою, а також владою та впливом, і бути особливо багатим та мільярдером. Водночас він має бути високоосвіченим, вивчаючи все, що слід знати людям у цьому світі. Наприклад, подібно до спадкоємного принца, він має отримувати індивідуальне навчання, відвідувати елітні школи й насолоджуватися життям вищого класу. Він не має бути дитиною зі звичайної сім’ї. Оскільки христос – це втілена плоть, його освіта має перевершувати освіту всіх інших, а його навчальні матеріали мають відрізнятися від матеріалів звичайних людей. Вони думають, що оскільки христос приходить царювати як цар, він має вивчати мистецтво правління, а також те, як керувати людством і контролювати його, і вивчати «Тридцять шість стратагем», і опановувати багато мов та деякі художні навички, щоб ці речі можна було використати в його майбутній роботі, і щоб він міг керувати всіма типами людей у майбутньому. Для них лише такий христос був би шляхетним, величним і здатним спасати людей, тому що він мав би достатньо знань і талантів і достатню здатність читати думки людей, щоб він міг їх контролювати. Антихристи плекають такі уявлення про походження Божої втіленої плоті, і вони тримаються цих уявлень, приймаючи втіленого Бога. По-перше, вони не відкладають свої уявлення й не приходять до нового розуміння або сприймання того, що робить Бог, із глибини своїх сердець. Вони не заперечують власних уявлень та поглядів і не приходять до розуміння облуд, які вони виношують, і вони не приходять до пізнання Христа та втіленої плоті Бога й до прийняття всього, що говорить і робить Христос, зі ставленням і принципом підкорення істині. Натомість вони вимірюють усе, що говорить Христос, своїми власними уявленнями та поглядами. «Це висловлювання христа нелогічне; те – погано сформульоване; у цьому є граматична помилка; видно, що христос не дуже освічений. Хіба він не говорить як проста людина? Як христос може так говорити? Це не його провина. Насправді він також хоче бути видатним, щоб його поважали інші, але це просто неможливо – він не походить із хорошої сім’ї. Його батьки були просто звичайними людьми, і те, якими вони були, вплинуло на нього, щоб він був такою ж людиною. Як бог міг це зробити? Чому слова й манери христа не здаються дуже елегантними й шляхетними? Чому в нього немає мови й манер учених та витончених інтелектуалів у суспільстві, принцес і принців із вищих верств суспільства? Чому слова й вчинки христа здаються такими несумісними з його ідентичністю?» Антихристи виношують таку позицію та такий спостережливий погляд у тому, як вони розглядають Христа, і всі Його слова та роботу, і як Він ставиться до людей, і Його мову та манери, і в їхніх серцях неминуче виникають уявлення. Вони не тільки не коряться Христу, вони також не ставляться до Його слів правильно. Вони кажуть: «Чи може така звичайна людина, такий простолюдин, бути моїм спасителем? Чи може він мене благословити? Чи можу я здобути від нього якісь вигоди? Чи можуть мої бажання та жадання здійснитися? Ця людина занадто звичайна, аж до того, що на неї дивляться зверхньо». Що більше антихристи сприймають Христа як звичайного й пересічного й думають, що Христос дуже нормальний, то більше вони відчувають себе високими й шляхетними. Водночас деякі антихристи навіть роблять порівняння: «Ти молодий і не знаєш, як одягатися або розмовляти з людьми. Ти не знаєш, як вивуджувати інформацію з людей. Чому ти такий прямолінійний? Як хоч щось із того, що ти кажеш, нагадує бога? Як хоч щось із того, що ти кажеш, представляє, що ти бог? Як твої дії, мова, поведінка, манери й одяг нагадують бога? Я не думаю, що ти нагадуєш бога в жодному із цих аспектів. Христу слід було б мати вищу освіту, знати Біблію вздовж і впоперек і говорити красномовно, але ти завжди повторюєшся, а іноді вживаєш слова, які не підходять». Після багатьох років слідування за Христом антихристи не тільки не прийняли Божі слова та істину у своїх серцях, вони також не прийняли той факт, що Христос є втіленою плоттю Бога. Це рівнозначно тому, що вони не приймають Христа як свого Спасителя. Натомість у своїх серцях вони ще більше зневажають втілену плоть Бога, цю звичайну людину. Оскільки вони не бачать у Христі нічого особливого, оскільки Його походження було дуже пересічним і звичайним, і оскільки здається, що Він не може принести їм жодної вигоди в суспільстві або серед людства або дозволити їм насолоджуватися будь-якими перевагами, вони починають безсоромно й відкрито засуджувати Його: «Хіба ти не просто дитина з такої-то сім’ї? То що поганого в тому, що я тебе суджу? Що ти можеш мені зробити? Якби в тебе була видатна сім’я або батьки-чиновники, я міг би тебе боятися. Чому я маю боятися тебе такого, яким ти є? Отже, навіть якщо ти христос, втілена плоть, про яку свідчить бог, я тебе не боюся! Я однаково буду засуджувати тебе за твоєю спиною і вільно коментувати тебе. Щойно в мене буде можливість, я вивчу твою сім’ю та місце народження». Це улюблені речі антихристів, з яких вони здіймають галас. Вони ніколи не шукають істини, і вони неодноразово судять усе, що не відповідає їхнім уявленням та фантазіям, і чинять цьому опір. Ці люди чудово знають, що те, що висловлює Христос, є істиною, то чому ж вони не прагнуть до істини? Вони справді нерозумні!

Антихристи особливо поклоняються владі й статусу. Якби Христос походив із багатої, могутньої сім’ї, вони б не наважилися нічого сказати. Але якби Він походив зі звичайної сім’ї без влади, вони зовсім Його не боялися б, вони б відчували, що можуть недбало досліджувати й судити Бога, Христа, і ставилися б до цього абсолютно байдуже. Якби вони справді визнавали й вірили, що ця людина є втіленою плоттю Бога, чи могли б вони так діяти? Хіба хтось, хто має хоч трохи богобоязливого серця, зробив би таке? Хіба вони не стримували б себе? (Так.) Що за люди можуть так діяти? Хіба це не поведінка антихристів? (Так.) Якщо ти визнаєш, що сутність Христа – це Сам Бог і що людина, за якою ти слідуєш, є Богом, як тобі слід ставитися до всього, що пов’язане з Христом? Хіба людям не слід мати принципів? (Слід.) Чому ж тоді вони наважуються порушувати ці принципи без найменших побоювань? Хіба це не вияв ворожості до Христа? Оскільки Христос народився у звичайній сім’ї, водночас із відчуттям невдоволення Ним, антихристи також виношують ворожість до Його сім’ї та її членів. І поки ця ворожість у них виникає, вони не зупиняються й не спочивають, натомість вони вештаються біля дому Христа й розпитують, щойно трапляється нагода, ніби займаються законною справою: «Чи повернувся христос? Чи змінилася хоч якась частина життя сім’ї з моменту появи христа?». Вони пхають свого носа в ці справи за кожної нагоди. Хіба такі люди не огидні? Хіба вони не відразливі? Хіба вони не ниці? Вони надзвичайно ниці й мерзенні! Облишмо поки що те, якою є їхня віра в Бога, і просто поміркуймо: які моральні якості мусять мати люди, здатні робити такі речі й виношувати такі мерзенні думки? Вони, мабуть, мають низькі моральні якості. Усі вони покидьки, і є ницими та мерзенними до крайнощів! Якщо ти не віриш у Христа, ти можеш сказати Мені чітко: «Ти не схожий на бога; ти просто людина. Я осуджував тебе за твоєю спиною – що ти можеш із цим вдіяти? Я заперечував тебе – що ти можеш із цим вдіяти?». Якщо ти не віриш, Я не змушуватиму тебе, і ніхто не наполягатиме, щоб ти вірив. Але тобі немає потреби таємно вдаватися до цих дріб’язкових дій. Якій меті вони служать? Чи можуть вони допомогти тобі зміцнити твою віру? Чи можуть вони допомогти твоєму прогресу в житті або допомогти тобі більше зрозуміти Бога? Вони не служать жодній із цих цілей, тож навіщо до них вдаватися? Щонайменше ті, хто вдається до таких дій, мають надзвичайно нікчемну людськість; вони не вірять у сутність Христа й не визнають Його ідентичності. Якщо ти не віриш, то не вір. Іди геть! Навіщо затягувати своє перебування в Божому домі? Не вірити в Бога, але досі хотіти благословень і плекати амбіції та жагу – це ницість антихристів. Будучи такими надзвичайно ницими, такі люди здатні на такі «виняткові» дії. Я був далеко від дому впродовж двадцяти років, і ці люди «добре дбали» про той дім упродовж двадцяти років; Я був відсутній упродовж тридцяти років, і вони «дбали» про нього впродовж тридцяти років. Я дивувався, чому вони були такими «добрими» й бездіяльними. Я знайшов відповідь на це запитання, яка полягає в тому, що вони хочуть опиратися Богові до кінця. Вони не вірять ні в Божу сутність, ні в усе, що Він зробив. Зовні вони здаються допитливими й стурбованими, але по суті вони стежать і шукають компромат, усередині вони ворожі, заперечують і засуджують. Чому ці люди досі вірять? Який сенс їм вірити в Бога? Їм слід припинити вірити й забиратися звідси якнайшвидше! Божому дому не потрібні такі люди. Їм не слід ганьбити себе! Чи робили б ви те саме за подібних обставин та умов? Якщо й ви могли б, то ви такі самі, як вони, група антихристів, сповнених рішучості опиратися Богові до кінця, невблаганних до смерті, які намагаються знайти компромат і докази проти Бога, щоб заперечувати Його, Його сутність і Його ідентичність.

Що б Бог не робив, Він ніколи не помиляється. Незалежно від того, чи народився б Він у простому, звичайному середовищі й оточенні, чи у видатному, у цьому не було б жодної вади й нічого, що залишило б людям простір для пошуку компромату на Нього. Якщо ти намагаєшся знайти якусь ваду чи докази в Божій втіленій плоті, щоб довести, що Він не Христос або що Йому бракує Божої сутності, Я кажу тобі: не варто завдавати собі клопоту намаганнями й не варто завдавати собі клопоту вірою. Просто йди – хіба тоді ти не позбудешся клопоту? Навіщо так ускладнювати собі життя? Намагання знайти ваду чи докази в Христі, щоб звинуватити, заперечити чи засудити Його, – це не твоє законне заняття, обов’язок чи відповідальність. Незалежно від сім’ї, у якій народився Христос, середовища, у якому Він виріс, або людськості, якою Він володіє, це був вибір Самого Бога, Творця, і це ні з ким не має нічого спільного. Усе, що робить Бог, є правильним, це істина, і це робиться заради людства. Якби Бог народився не у звичайній сім’ї, а в палаці, чи мав би ти, звичайний простолюдин, ница людина з нижніх щаблів суспільства, бодай якийсь шанс взаємодіяти з Богом? У тебе не було б такої нагоди. Тож чи є щось погане в тому, що Бог обрав такий спосіб народитися й вирости? Це любов, якій немає рівних у світі, це найбільш позитивна річ. Однак антихристи розглядають найбільш позитивну річ, зроблену Богом, як ознаку того, що Його легко кривдити й гратися з Ним, і хочуть постійно стежити за Ним і шукати компромат, щоб використати проти Нього. За чим ти стежиш? Якщо ти не можеш довіряти навіть моральним якостям і людськості Христа, а слідуєш за Ним як за Богом, то хіба ти не даєш ляпаса самому собі? Хіба ти не ускладнюєш собі життя? Навіщо грати в цю гру? Хіба це весело? Згодом Я помітив, що більшість людей, які прийняли Всемогутнього Бога пізніше, могла правильно ставитися до цього питання. Дехто виявляв цікавість, коли взаємодіяв зі Мною, але Я уникав та ігнорував таких людей. Якщо ти можеш прийняти істину, ми одна сім’я. Якщо ти не можеш і завжди намагаєшся вивідувати Мою особисту інформацію, то йди геть. Я не визнаю тебе; ми не сім’я, а вороги. Якщо, почувши стільки Божих слів і приймаючи Його роботу та пастирство протягом стількох років, люди досі виношують такі думки про Божу втілену плоть і навіть діють відповідно до них, слід сказати, що такі люди мають характер, ворожий до Бога. Вони природжені вороги Бога, нездатні прийняти позитивні речі.

Дві тисячі років тому Павло докладав великих зусиль, щоб опиратися Господу Ісусу, шалено переслідуючи, судячи й засуджуючи Його. Чому? Тому що Господь Ісус народився у звичайній сім’ї, Він був звичайним представником народу й не отримав так званої освіти, впливу чи авторитету книжників та фарисеїв. В очах Павла така людина не була гідна називатися Христом. Чому ні? Тому що в Нього була смиренна ідентичність, невисоке соціальне становище, і Він був представником нижчого класу людського суспільства, а отже, не був гідний називатися Христом або Сином живого Бога. Через це Павло наважувався докладати всіх зусиль, щоб опиратися Господу Ісусу, використовуючи свій вплив, харизму та уряд, щоб засуджувати Його й опиратися Йому, руйнувати Його роботу й заарештовувати Його послідовників. Опираючись Господу Ісусу, Павло вірив, що захищає Божу роботу, що його дії справедливі і що він представляє справедливу силу. Він думав, що опирається не Богу, а звичайній людині. Саме тому, що він вважав походження Христа ницим, а не величним, він наважувався безсовісно й нерозважливо судити та засуджувати Христа й відчував особливий мир і спокій у своєму серці щодо своїх дій. Що це було за створіння? Навіть якщо він не усвідомлював, що Господь Ісус був втіленою плоттю Бога, і не знав, що Його проповіді та слова походили від Бога, хіба така звичайна людина заслуговувала на його тотальну атаку? Хіба Він заслуговував на такий злісний напад? Хіба Він заслуговував на те, щоб Павло фабрикував чутки й брехню, щоб обманювати інших і змагатися з Ним за людей? Хіба брехня Павла не була безпідставною? Чи вплинула хоч якась із дій Господа Ісуса на інтереси чи статус Павла? Ні. Господь Ісус проповідував і виголошував проповіді серед нижчих соціальних класів, і водночас чимало людей слідувало за Ним. Це був зовсім інший світ, ніж життєве середовище такої людини, як Павло, тож чому тоді Павло переслідував Господа Ісуса? Це дія його сутності антихриста. Він думав: «Якими б величними, правильними чи прийнятними не були твої проповіді, якщо я кажу, що ти не христос, то ти не христос. Якщо ти мені не подобаєшся, я переслідуватиму тебе, свавільно звинувачуватиму тебе і змушу тебе заплатити». Оскільки ці речі, якими володів Христос у Своїй нормальній людськості, не задовольняли вимог Павла і не були виконані чи сповіщені відповідно до уявлень і фантазій Павла, антихристи, подібні до Павла, були здатні безсовісно судити, заперечувати й засуджувати Його. Що врешті-решт сталося? Після того як Господь Ісус уразив його, Павло нарешті визнав: «Хто Ти, Пане?». Тоді Господь Ісус сказав: «Я Ісус, Якому ти опираєшся». Відтоді Павло більше не вважав Ісуса звичайною людиною або кимось, хто не схожий на Христа через Своє смиренне походження. Чому? Тому що світло Господа Ісуса могло засліпити людей, у Нього була влада, і Його слова могли уражати людей і уражати їхні душі. Павло подумав собі: «Невже ця людина на ім’я Ісус насправді може бути богом? Невже він може бути сином живого бога? Він може уражати людей, отже, він, мабуть, бог. Але є лише одне: той, хто уражає людей, – це не ця звичайна людина, яку називають христом, а дух божий. Отже, що б там не було, доки тебе звуть Ісус, я не вклонюся тобі в поклонінні. Я поклоняюся лише богу на небі, духу божому». Після того як Павла було вражено, у нього виникла думка. Хоча його враження було поганою справою, воно змусило його усвідомити, що людина, яку називали христом, мала особливу ідентичність, і що стати христом – це така честь, і що кожен, хто ставав христом, міг стати сином живого бога, наблизитися до бога й змінити свої стосунки з богом, роблячи цю звичайну людину особливою і перетворюючи ідентичність цієї звичайної людини на ідентичність сина бога. Він думав: «Хоча ти, Ісусе, син живого бога, що в цьому такого вражаючого? Твій батько був бідним теслею, а твоя мати – звичайною домогосподаркою. Ти виріс серед простого люду, і твоя сім’я мала низький соціальний статус, і ти сам не маєш особливих здібностей. Ти коли-небудь проповідував у храмі? Чи визнають тебе книжники та фарисеї? Яку освіту ти здобув? Чи мають твої батьки високий рівень знань? У тебе немає нічого із цього, але ти все ж син живого бога. Тоді, оскільки я маю такий високий рівень знань, і я спілкуюся з людьми у вищому світі, і мої батьки дуже інтелектуальні, освічені й мають певне походження, хіба мені не було б легко стати христом?». На що він натякав? «Якщо хтось на кшталт Ісуса може бути христом, то хіба я, Павло, не здатний ще більше бути христом, сином живого бога, оскільки я такий неординарний, харизматичний, обізнаний і маю високий соціальний статус? Коли Ісус був живий, він просто проповідував, читав писання, поширював шлях покаяння, ходив усюди, зцілював людей від їхніх хвороб, виганяв демонів і творив багато ознак та чудес. Це все, чи не так? Після цього він став сином живого бога й вознісся на небо. Наскільки це може бути важко? Я, Павло, сповнений знань і маю благородний соціальний статус та ідентичність. Якщо я більше ходитиму серед людей, як це робив Ісус, посилю свою славу, отримаю більше послідовників і принесу користь більшій кількості людей, і якщо я зможу терпіти труднощі, платити ціну, понизити своє соціальне становище, виголошувати більше проповідей, виконувати більше роботи й здобувати більше людей, хіба тоді моя ідентичність не зміниться? Хіба я не перетворюся із сина людського на сина бога? Хіба син бога не є христом? Що такого важкого в тому, щоб бути христом? Хіба христос не є сином людським, що народився від людини? Оскільки Ісус міг стати христом, чому я, Павло, не можу? Це занадто легко! Що б не робив Ісус, робитиму і я; що б він не казав, казатиму і я; як би він не ходив серед людей, я робитиму те ж саме. Хіба тоді я не матиму ту саму ідентичність і становище, що й Ісус? Хіба я не відповідатиму умовам для схвалення богом, так само як Ісус?» Тому з листів Павла неважко побачити його розуміння та сприйняття ідентичності Ісуса. Він вірив, що Господь Ісус був звичайною людиною, яка через роботу й сплату ціни, а особливо після розп’яття, здобула схвалення Небесного Отця й стала Сином живого Бога – що згодом Його ідентичність змінилася. Отже, у свідомості таких людей, як Павло, вони ніколи не визнають Ісуса як плоть, яку носив Бог на землі, як втілену плоть Бога серед людства. Вони ніколи не визнають сутності Христа.

Сьогоднішні антихристи подібні до Павла. По-перше, вони поділяють ті самі думки, амбіції та методи, а також ще одну річ – спільну рису дурості. Звідки походить їхня дурість? Вона походить від їхніх амбіцій та жаги. Коли антихристи дивляться на втілену плоть Бога, під яким би кутом вони не дивилися, вони не можуть побачити сутності Бога в Христі. Як би вони не дивилися, вони не можуть здобути із цього істину або зрозуміти Божий характер. Як би вони не дивилися, вони завжди вірять, що Христос – звичайна людина. Вони думають, що якби христос зійшов безпосередньо з неба так, щоб усі це побачили, він не був би звичайним; вони думають, що якби христос зовсім не мав походження чи минулого й нізвідки з’явився б серед людей, це було б так незвично й надзвичайно! Речі, які люди не можуть збагнути, які є надзвичайними, – це саме те, що задовольняє амбіції, жагу та цікавість антихристів. Вони б радше слідували за таким христом, ніж за звичайною людиною, яка може виражати істину й дарувати їм життя. Саме тому, що Христос народився від людини й справді є звичайною людиною – нормальною, практичною людиною, яка не привертає достатньо уваги й не говорить так, що це стрясає небеса й землю, – коли антихристи поспостерігають за Ним деякий час, вони вірять, що в усьому, що робить Христос, немає нічого більшого. Узагальнивши деякі закономірності, вони потім починають імітувати Христа. Вони імітують Його тон, Його манеру говорити та Його інтонацію. Дехто навіть імітує конкретні слова, які Він використовує, навіть повторюючи звуки Його дихання та кашлю. Дехто запитує: «Чи викликана ця імітація невіглаством?». Ні. Що її спричиняє? Коли антихристи бачать таку звичайну людину, як Христос, яка просто говорить якісь звичайні слова, в якої стільки послідовників і якій кориться стільки людей, хіба тоді в глибині їхніх сердець не виникають якісь думки щодо цього питання? Чи радіють вони за Бога, чи почуваються щасливими за Нього й вихваляють Його, чи вони відчувають обурення, образу, ворожість, заздрість і ревнощі? (Заздрість і ревнощі.) Вони думають: «Як ти став богом? Чому я не бог? Скількома мовами ти можеш говорити? Чи можеш ти творити ознаки та чудеса? Що ти можеш принести людям? Які дари й таланти в тебе є? Які здібності ти маєш? Як ти змусив стільки людей слідувати за тобою? Якщо твоїх здібностей було достатньо, щоб змусити стількох людей слідувати за тобою, то з моїми здібностями за мною піде ще більше». Отже, антихристи хочуть зосередити на цьому свої зусилля. Тому вони повністю погоджуються з поглядом Павла, що стати христом – це досяжна мрія.

Коли Бог каже людям бути людьми, сповненими усвідомлення обов’язку, і створеними істотами, сповненими усвідомлення обов’язку, антихристи відчувають особливе презирство до цих слів, кажучи: «Усе, що каже бог, добре й правильно, але не дозволяти нам стати христом – це неправильно. Чому люди не можуть стати христом? Хіба христос не просто той, хто має життя бога? Отже, якщо ми приймаємо слова бога, отримуємо його полив і пастирство та маємо життя бога, хіба ми не можемо також стати христом? Ти звичайна людина, народжена від людей, і ми такі ж. На якій підставі ти можеш бути христом, а ми ні? Хіба ти не став христом пізніше в житті? Якщо ми страждаємо й платимо ціну, читаємо більше слів бога, маємо життя бога, говоримо ті самі слова, що й бог, робимо те, що хоче робити бог, і наслідуємо бога, хіба ми не можемо також стати христом? Що в цьому такого важкого?». Антихристи не раді слідувати за Христом і ставати звичайними послідовниками Христа або бути створеними істотами під володарюванням Творця. Їхня жага й амбіції спонукають їх: «Не будь звичайною людиною. Слідувати за христом і слухатися його на кожному кроці – це вияв некомпетентності. Окрім христових слів і божих обіцянок, тобі слід мати вищі прагнення, як-от намагатися стати сином бога, перворідним сином, самим христом, досягти значного використання богом або бути опорою в божому царстві. Які це великі й натхненні цілі!». Що ви думаєте про ці ідеї? Чи варто їх пропагувати? Чи це те, що слід мати нормальним людям? (Ні.) Саме тому, що антихристи мають таке розуміння ідентичності й сутності Христа, вони не сприймають серйозно свої слова та дії опору, суду, перевірки, заперечення та засудження Христа. Вони думають: «Що такого страшного в тому, щоб судити людину? Ти просто людина, чи не так? Ти визнаєш, що ти людина, то що поганого в тому, що я суджу, оцінюю чи засуджую тебе? Що поганого в тому, що я стежу за тобою чи вивчаю тебе? Я вільний таке робити!». Вони не розглядають це як опір Богу чи протистояння Йому, що є дуже небезпечним поглядом. Отже, багато антихристів протистояли Христу в такий спосіб протягом двадцяти або тридцяти років, завжди змагаючись із Ним у своїх серцях. Я скажу тобі правду: ти вільний робити те, що робиш, але якщо ти, як послідовник Бога, ставишся до втіленої плоті Бога так безсовісно, то одне можна сказати напевно: ти не створюєш труднощів людині, ти відкрито галасуєш проти Бога й стаєш проти Нього – ти протистоїш Богу. Усе, що стосується Божої сутності, характеру, дій і особливо Божої втіленої плоті, стосується адміністративних постанов. Якщо ти ставишся до Христа так безсовісно, і судиш та засуджуєш Його так безсовісно, то дозволь Мені сказати тобі: твій фінал уже визначено. Не сподівайся, що Бог тебе спасе. Бог не може спасти того, хто відкрито галасує проти Нього й безсовісно стає проти Нього. Така людина – ворог Бога, вона сатана й диявол, і Бог її не спасе. Поквапся і йди до того, хто, на твою думку, може тебе спасти. Божий дім не стримуватиме тебе, його двері широко відчинені. Якщо ти думаєш, що Павло може тебе спасти, йди до нього; якщо ти думаєш, що пастир може, йди до нього. Але одне можна сказати напевно: Бог тебе не спасе. Ти вільний робити те, що робиш ти, але і Бог вільний вирішувати, чи Він тебе спасе, і останнє слово за Ним. Чи має Бог цю силу? Чи має Він цю достойність? (Так.) Втілений Бог живе серед людей, Він свідчить, що Він Христос, і приходить виконувати роботу останніх днів. Деякі люди визнають Божу сутність, і слідують за Ним усім серцем, і ставляться до Нього як до Бога, й коряться Йому як Богу. Інші хочуть вперто опиратися Йому до самого кінця: «Скільки б людей не вірило, що ти є христом, я в це не повірю. Що б ти не казав, я не буду всім серцем вважати тебе богом. Лише коли я побачу, як бог справді говорить і свідчить про тебе, коли бог на небі особисто скаже мені громовим голосом: “Це моя втілена плоть, мій улюблений, мій любий син”, я визнаю і прийму тебе як бога. Лише коли я особисто почую й побачу, як бог на небі говорить і свідчить про тебе, я прийму тебе, інакше це неможливо!». Хіба такі люди не антихристи? Коли той день справді настане, навіть якщо вони визнають Христа Богом, це буде день їхнього покарання. Вони опиралися Богу, галасували проти Нього й були ворожими до Нього на кожному кроці – чи можна списати ці дії одним розчерком пера? (Ні.) Отже, тут є твердження, яке є істинним, а саме те, що Бог відплатить кожній людині згідно з її вчинками. Ці люди не тільки зазнають відплати, а й ніколи не почують, як Бог говорить до них особисто. Чи вони на це заслуговують? Бог бажає свідчити про Себе людям, з’являтися людям і істинним створеним істотам, відкриваючи Свою реальну особу, і говорити та висловлювати слова. Він не з’являється дияволам і не говорить та не висловлює слів їм. Отже, антихристи ніколи не матимуть шансу побачити реальну особу Бога або почути Його слова та висловлювання на власні вуха. Вони ніколи не матимуть цієї нагоди. Тоді чи буде їм важко в майбутньому? (Так.) Чому? Антихристи, ці безсоромні істоти, протистоять Богу й галасують проти Нього на кожному кроці, і вони зневажають, засуджують і навіть висміюють усе, що Він робить. Тож як Бог поставиться до них? Чи поставиться Він до них по-доброму й пробачить їм? Чи благословить Він їх? Чи дасть Він їм Свою обіцянку? Чи спасе Він їх? Практично кажучи, чи можуть такі люди отримати Боже просвітлення та керівництво? У цьому житті вони не отримають Божого просвітлення та освітлення, або Його проучування та дисциплінування, або Його забезпечення для їхнього життя. Вони не будуть спасенні, і у світі прийдешньому вони заплатять високу ціну за свої лихі вчинки, на віки вічні. Це їхній фінал. Антихристи матимуть такий самий фінал, як і Павло.

Б. Як антихристи ставляться до нормальності й практичності Христа

Щойно ми побесідували про перший прояв того, як антихристи заперечують сутність Христа, і розібрали його, а саме: як антихристи ставляться до походження Христа, які погляди й розуміння вони плекають і до яких дій вдаються. Ми розібрали різні прояви антихристів, щоб визначити сутність таких людей. Щодо іншого аспекту Христа – Його нормальності й практичності, то яких поглядів дотримуються антихристи, до яких дій вони вдаються і які характери та сутності вони виявляють? Далі ми розберемо другий прояв того, як антихристи заперечують сутність Христа, а саме: як антихристи ставляться до нормальності й практичності Христа. Коли йдеться про нормальність і практичність, більшості людей слід мати певні ідеї та розуміння. Наприклад, не пити води й не їсти впродовж трьох днів, але не відчувати голоду чи спраги, а насправді почуватися фізично сильнішим і енергійнішим, ніж раніше, – чи вважається це нормальністю й практичністю? Пройшовши чотири чи п’ять кілометрів, нормальні люди втомлюються; якщо Христос не втомлюється навіть після сорока кілометрів, і в Нього не болять ноги, і Він навіть легший за повітря, почувається енергійнішим, чи можна це вважати нормальним і практичним? Якщо Христос не застуджується на холоді й ніколи не хворіє за жодних обставин, якщо Його очі можуть випромінювати світло, у кілька десятків разів сильніше за будь-яке яскраве світло, на яке вони дивляться, і Його очі не втомлюються й не стають короткозорими, хоч скільки б Він дивився на комп’ютер, якщо сонячне світло не сліпить Йому очі, хоч би скільки Він на нього дивився, і Йому не потрібен ліхтарик, коли Він ходить уночі, хоча іншим потрібен, а Його очі стають яскравішими з плином дня – чи вважається це нормальністю й практичністю? Ніщо з цього не є нею, це загальновідоме знання, з яким люди часто стикаються. Нормальність і практичність означає відчувати спрагу, якщо довго не пити води, відчувати втому після багатьох розмов, відчувати біль у ногах, багато пройшовши, і відчувати сум та проливати сльози, почувши сумні й болісні новини – це нормальність і практичність. То яке ж точне визначення нормальності й практичності? Те, що відповідає нормальним потребам та інстинктам плоті й не виходить за межі цього діапазону, і є визначенням нормальності й практичності. Те, що відповідає можливостям і межам нормальної людськості, раціональності нормальної людськості та емоціям нормальної людськості, таким як щастя, гнів, смуток і радість, підпадає під сферу нормальності й практичності. Христос – це плоть, у яку зодягнений Бог на землі; як і в будь-якої нормальної людини, у Нього нормальна мова й поведінка, нормальний життєвий розпорядок і графік. Якщо Він не спатиме три дні й три ночі, то почуватиметься сонним і хотітиме спати навіть стоячи; якщо Він не їстиме весь день, то зголодніє; і якщо Він довго йтиме, то втомиться й не хотітиме лише швидше відпочити. Наприклад, Я також утомлююся після зібрання й бесіди з вами протягом трьох-чотирьох годин, і Мені також потрібно відпочити. Це нормальність і практичність плоті, це повністю відповідає характеристикам плоті та різним проявам й інстинктам нормальної людськості, це зовсім не надприродне. Тому така плоть має багато проявів і виявів людськості, а зовнішній спосіб життя та життєвий розпорядок людськості цієї плоті нічим не відрізняються від того, що виявляє та розкриває кожна звичайна, нормальна людина, вони абсолютно однакові. Бог створив людство, і втілена плоть Бога має ті самі характеристики та нормальні, практичні життєві інстинкти, що й людство, Він зовсім не надприродний. Люди не можуть проходити крізь стіни чи зачинені двері, і втілений Бог такий самий. Дехто каже: «Хіба ти не втілений бог? Хіба ти не христос? Хіба ти не маєш сутності бога? Невже тебе справді можуть стримати замкнені двері? Ти маєш бути здатним проходити крізь зачинені двері. Люди втомлюються, пройшовши п’ять кілометрів, але ти не маєш утомлюватися навіть після сорока кілометрів; люди їдять тричі на день, але ти маєш бути здатним не їсти тридцять днів, їсти лише тоді, коли тобі хочеться, і не їсти, коли не хочеться, і однаково бути здатним проповідувати на зібраннях і жити більш одухотворено за інших. Захворювання – це частина людського життя, але ти не маєш хворіти. Оскільки ти христос, у тебе має бути сторона, відмінна від звичайних людей, лише тоді ти був би гідним називатися христом, лише це довело б, що ти маєш сутність бога». Чи це правильно? (Ні.) Чим це неправильно? Це людські уявлення й фантазії, а не істина.

Втілена плоть Бога нормальна й практична – усі дії, що здійснюються Його нормальною людськістю, і Його повсякденне життя, мова та поведінка – усе це реалії позитивних речей. Від початку, коли Бог створив людей, Він наділив їх цими нормальними, практичними інстинктами; отже, втілена плоть Бога так само ніколи не порушувала б цих законів. Це причина й підстава того, чому нормальність і практичність Христа є позитивними речами. Бог створив людство й зробив усі його прояви та інстинкти точно за Своїм бажанням. Бог дав людині ці інстинкти, і це закони повсякденного життя людини – хіба Бог змусив би Свою втілену плоть порушувати ці закони нормальності й практичності? Очевидно, що Бог цього не робив би. Бог створив людство, і сутність втіленої плоті – це також Бог; Вони походять з одного джерела, тому принципи й цілі Їхніх дій також однакові. Само собою зрозуміло, що через прояви нормальності й практичності Христа Він здається широкому загалу надзвичайно звичайною людиною. У багатьох речах Йому бракує сили передбачення й прозорливості, якими, як уявляють собі люди, Він володіє, і Він не може змусити речі зникати чи з’являтися, як уявляють собі люди, і тим паче Він не може перевершити звичайних людей, вийти за межі можливостей та інстинктів плоті або вийти за межі нормального мислення людей, щоб робити якісь речі, яких не може зробити жодна людина, як уявляють собі люди. Усупереч цим фантазіям, для неозброєного ока людини ця звичайна людина не виявила й не показала жодного натяку на Бога від початку Своєї роботи й дотепер. Для неозброєного ока людини, окрім Його мови й роботи, у жодній із Його нормальних людських дій не можна помітити жодних натяків на Бога або виявів ідентичності й сутності Бога. Хоч би як люди дивляться на Нього, Він завжди здається їм звичайною людиною. Чому? Причина одна: те, що бачить людина, є правильним; втілена плоть Бога – це справді нормальна, практична людина, нормальна, практична плоть. Така зовні нормальна й практична плоть зазнає переслідувань і гонінь великого червоного дракона так само, як і інші люди, не маючи де прихилити голови чи відпочити. У цьому Він нічим не відрізняється від будь-якої іншої людини, і Він не є винятком. Зазнаючи таких переслідувань, Він також ховається, де тільки може; Він не може стати невидимим або втекти під землю, Він не володіє надприродними силами, щоб уникнути цих небезпек. Єдине, що Він може зробити, – це заздалегідь отримати інформацію про них, а потім поспішити втекти. Зіткнувшись із небезпечними ситуаціями, люди нервують і бояться; як ви думаєте, чи відчуває Христос страх? Як ви думаєте, чи Він нервує? (Так.) Ви маєте рацію; звідки ви знаєте? (Будь-яка нормальна людина нервувала б у такій ситуації.) Правильно. Ви дуже добре це сказали. Ви справді розумієте нормальність і практичність, ви зрозуміли це досконало. Христос також нервуватиме й боятиметься в таких ситуаціях, але чи виявить Він боягузтво? Чи відчуватиме Він жах перед правлячою партією? Чи піде Він із нею на компроміс? Ні. Він лише нервуватиме, і боятиметься, і бажатиме швидко втекти з цього лігва демонів. Усе це прояви нормальності й практичності Христа. Звісно, є ще чимало проявів нормальності й практичності Христа, як-от іноді бути забудькуватим, забувати імена людей, довго їх не бачивши, тощо. Нормальність і практичність – це лише характеристики, інстинкти, ознаки й маркери нормальної, звичайної людини. Саме тому, що Христос має нормальну, практичну людськість, інстинкти виживання та всі характеристики плоті, Він може нормально говорити й працювати, нормально взаємодіяти з людьми, вести людей нормальним і практичним шляхом, а також скеровувати людей і допомагати їм виконувати роботу їхніх обов’язків у нормальний і практичний спосіб. Саме завдяки нормальності й практичності Христа всі створені люди більше відчувають практичність Божої роботи, отримують користь від цієї роботи й більш відчутні та вигідні здобутки від неї. Нормальність і практичність Христа є ознаками нормальної людськості, вони необхідні для Його втіленої плоті, щоб займатися всією нормальною роботою, діяльністю та людським життям, і навіть більше – вони є тим, що потрібно всім, хто слідує за Богом. Однак антихристи не розуміють нормальності й практичності Христа в такий спосіб. Антихристи вважають Христа просто звичайною людиною, тому що Він нормальний, і практичний, і занадто схожий на людину, а це означає, що Він не гідний називатися сином бога, втіленням бога серед людей або христом, тому що Він занадто нормальний і практичний, практичний до такої міри, що люди не можуть побачити в Ньому жодного натяку чи сутності бога. Антихристи кажуть: «Чи може такий бог спасти людей? Чи гідний такий бог називатися христом? Цей бог занадто не схожий на бога! Йому бракує кількох елементів людських уявлень про бога: по-перше, бути надприродним, надзвичайним і таємничим; по-друге, мати надздібності та здатність виявляти могутню силу; по-третє, мати зовнішність, що нагадує бога, володіти ідентичністю, достойністю та сутністю бога тощо. Якщо в ньому не видно жодного із цих елементів, як він може бути богом? Хіба те, що він говорить ті кілька слів і виконує ту невелику роботу, означає, що він бог? Тоді стати богом занадто легко, чи не так? Як звичайна, нормальна плоть може бути богом?». Це те, чого антихристи ніколи не можуть прийняти.

Зазнаючи переслідувань з боку великого червоного дракона в материковому Китаї, разом із кількома братами й сестрами Я часто мусив ховатися, куди б ми не йшли, не маючи жодної особистої свободи. Іноді, почувши новини про небезпеку, ми мусили швидко тікати. За цих обставин ніхто з людей, які були зі Мною, не став слабким. У чому була причина цього? Чи були вони дурними? Чи були вони простакуватими? Ні, це було тому, що вони твердо розпізнали сутність втіленого Бога. Вони не тільки не мали уявлень чи засуджень щодо нормальності й практичності Христа, а й були уважними й виявляли розуміння щодо цих якостей і сприймали їх у правильний спосіб. Які б страждання не терпів Христос, вони терпіли їх разом із Ним, і хоч би яких переслідувань і гонінь зазнавав Христос, вони однаково слідували за Ним без нарікань, ніколи не стаючи слабкими через ці обставини. Лише коли Я ішов у певні місця, були деякі особи, які, знаючи, що Я поспіхом утік, щоб уникнути небезпечного середовища, і цілком можливо, що Мені більше ніде буде зупинитися, що, можливо, Я не буду спроможним знайти іншого місця для відпочинку, думали собі: «Гм! Ти стверджуєш, що ти христос, втілена плоть бога, але подивися, у якому ти жалюгідному стані. Чим ти придатний бути христом? У чому ти схожий на бога? Ти думаєш, що ти можеш спасти інших? Тобі слід поквапитися й спершу спасти себе! Чи може слідування за тобою принести благословення? Це здається неможливим! Якщо твої слова можуть спасти інших, то чому вони не можуть спасти тебе? Подивися на себе зараз, тобі навіть ніде прихилити голови, і ти мусиш шукати допомоги в нас, людей, у впливових людей. Якщо ти бог, ти не маєш бути таким жалюгідним. Якщо ти втілена плоть бога, ти не маєш бути без місця, яке можна назвати домівкою!». Отже, такі люди ніколи не можуть осягнути цю справу своїм розумом. Якщо одного дня вони бачать, що Євангеліє Царства поширюється за кордоном, і багато людей у різних країнах приймає його, і бачать, що великий червоний дракон упав, що послідовники Бога високо тримають голови й більше не зазнають переслідувань, і що вони правлять і мають владу, і ніхто не сміє їх кривдити, вони б, безсумнівно, повністю змінили своє типове ставлення й більше не мали уявлень про Боже царювання в плоті. Чому відбулася б така раптова зміна? Ці особи покладаються виключно на те, що бачать своїми очима; вони не вірять, що Божі слова є істиною, що Він всемогутній або що все, що Він говорить, збудеться. Чи вірять такі люди в Бога? У що вони вірять? (У владу.) Чи має Христос силу? Серед розбещеного людства Христос не має сили. Дехто каже: «Хіба бог не має влади? Якщо сутність христа – це бог, то чому він не володіє владою бога? Влада набагато більша за силу, тож хіба він не мусить мати й силу?». Яка мета роботи втіленого Бога? Яка відповідальність утіленого Бога? Розмахувати владою? (Ні.) Тому, як і будь-яка нормальна людина, Він зазнає відторгнення, образ, наклепів і ворожості з боку цього світу – Христос мусить усе це витерпіти, Він від цього не звільнений.

Ті, хто щиро прагне до істини, не тільки не мають уявлень про нормальність і практичність Христа, навпаки, вони також більше бачать у цих якостях Божу красу й завдяки їм здобувають краще розуміння істинної сутності Бога та істинної сутності Творця. Їхнє розуміння Бога стає глибшим, практичнішим, справжнішим і точнішим. Натомість антихристи часто не бажають слідувати за таким Христом через усю Його нормальність і практичність, вважаючи, що Йому бракує надприродних здібностей і Він не виділяється серед звичайних людей, і, ба більше, живе в тому самому середовищі, що й людство. Антихристи не тільки не здатні з радістю все це прийняти й зрозуміти із цього Божий характер, вони також це засуджують і остерігаються цього, і навіть більше, висувають щодо цього звинувачення. Наприклад, коли хтось робить щось, що суперечить принципам, якщо Я про це не запитаю й ніхто Мені про це не скаже, то Я про це не знатиму – хіба це не прояв, що підпадає під сферу нормальності й практичності? (Так.) Ті, хто має правильне розуміння й нормальну людськість, пояснили б Мені цю справу чітко й докладно, а потім дозволили б Мені розібратися з ними так, як Я вважаю за потрібне. Антихристи роблять цілком протилежне; вони спостерігають за Мною своїми очима, і вони перевіряють Мене, вивуджуючи з Мене інформацію. Потім вони думають собі: «Оскільки ти не знаєш про цю справу, із цим легко впоратися – у мене був план, як розібратися з тобою, якби ти про це знав, і в мене був інший план, як розібратися з тобою, якби ти не знав; велику проблему я б представив як дрібну, а потім звів би її нанівець, тримаючи тебе в повному невіданні й дозволяючи цій справі вщухнути, – оскільки ти не знаєш про цю проблему, тобі не слід і не обов’язково знати про неї й надалі. Я візьму це на себе. Одного дня, коли ти про це дізнаєшся, усе вже розгорнеться так, як я задумав, і що ти зможеш мені тоді зробити?». Які люди так ставляться до Христа? Чи це добрі люди? Чи це люди, які прагнуть до істини? Чи мають вони людськість і гідність? (Ні.) Були деякі лідери, які робили певні речі; вони свавільно просували людей у церкві, розтринькували пожертви та робили надмірні безладні покупки, і хоч би скільки грошей було витрачено або які б значні проблеми виникали, вони не говорили про це ні слова. Я ходив туди багато разів, і вони ніколи не радилися зі Мною й не запитували Мене про ці речі, вони просто ухвалювали рішення самостійно; вони також не дозволяли Мені проводити жодних перевірок, і Мені доводилося витягувати з них інформацію. Вони ставилися до Мене як до стороннього: «Оскільки ти тут, ми просто звітуватимемо тобі й розповідатимемо про те, що ти бачиш перед собою. Що ж до того, що ми робили за твоєю спиною, тобі краще не думати про те, щоб намагатися про щось із цього дізнатися. Ми не дозволимо тобі втручатися чи розпитувати». Хоч би скільки разів Я приходив, вони ніколи не дозволяли Мені ні про що розпитувати. Боячись, що Я можу почати ставити запитання, вони навмисно приховували правду за фальшивими красивими словами, вдаючись до хитрощів. Вони змовлялися разом, досягали консенсусу й обмінювалися багатозначними поглядами одне з одним; вони трималися єдиним фронтом і не повідомляли про проблеми одне одного, покриваючи одне одного. Коли Я дізнався про те, що вони робили за Моєю спиною, і хотів притягнути їх до відповідальності, вони продовжували покривати одне одного, не кажучи, хто відповідальний, удаючи дурнів і граючи зі Мною в словесні ігри. Яку помилку вони вчинили? Вони думали: «Окрім його нормального, простого мислення та звичайної, нормальної людськості, у христа – цієї звичайної людини – немає нічого, чим варто було б хвалитися, жодних надприродних сил. Оскільки це так, ми можемо робити деякі дрібні кроки за твоєю спиною й спокійно займатися власними справами. Ми контролюємо церковні гроші, тож просто купуватимемо все, що захочемо. Нам зовсім не потрібно шукати, коли потрібен підпис, ми можемо просто підписувати покупки свавільно, без необхідності їхнього перегляду, і витрачати гроші як заманеться. Хіба христос не бог? Чи можеш ти впоратися із цими речами? Ми робитимемо, що нам заманеться; окрім періоду, коли ти поруч, решту часу це все наші володіння!». Як вони ставилися до нормальності й практичності Христа? Хіба вони не вважали Його тим, кого легко кривдити? Вони думали: «Поки в тебе нормальна людськість, ми не боїмося тебе кривдити. Якщо в тебе немає надприродної людськості, ми тебе не боїмося». Що це були за люди? Якщо судити з погляду їхньої людськості, чи вважалися б вони добрими людьми? Чи вважалися б вони людьми, які мають мораль і людськість? Чи вважалися б вони людьми, які мають благородну гідність? Ким вони були насправді? Хіба вони не були групою негідників? Кого представляли ці люди, коли працювали в Божому домі? Вони навіть не представляли людину, вони представляли сатану. Вони робили щось для сатани, вони були його слугами й спільниками; вони були тут, щоб заважати роботі Божого дому й руйнувати її, вони не виконували своїх обов’язків, а коїли зло. Чим ця група спільників сатани відрізнялася від великого червоного дракона, який захоплює, переслідує та кривдить обраних Богом людей? Великий червоний дракон бачить, що втілена плоть Бога – це просто звичайна людина, що Він зовсім не страшний, тому він свавільно намагається схопити Його, а схопивши, намагатиметься Його вбити. Хіба ці спільники сатани, ці антихристи, не ставилися до Христа так само? Хіба їхня сутність не однакова? (Так.) Ким вони вважали Христа у своїй вірі? Чи вірили вони в Нього як у Бога, чи як у людину? Якби вони вважали Христа Богом, чи ставилися б вони так до Нього? (Ні.) Є лише одне пояснення: вони вважали Христа людиною, кимось, кого вони могли б недбало судити, обманювати, з ким могли б гратися, кого могли б зневажати й до кого могли б ставитися як їм заманеться; це означає, що вони були дуже зухвалими. Якщо ми класифікуємо таких зухвалих людей, чи можна їх віднести до категорії та групи створених істот, обраних Богом людей, Його послідовників, людей, які можуть бути вдосконалені Ним, і людей, які можуть бути Ним спасенні? (Ні.) Де слід розмістити таке сміття? У таборі сатани. Люди в цій групі характеризуються як антихристи. Вони ставилися до Христа як до звичайної людини, і діяли свавільно й безрозсудно, і володіли абсолютною владою у сфері свого впливу, думаючи: «Хоч би якою була проблема, поки я не шукаю від тебе й не повідомляю тобі про неї, у тебе немає права втручатися, і ти ніколи про неї не дізнаєшся». Скажіть Мені, чи має Христос право розібратися з ними? (Так.) Який спосіб був би для цього доречним? (Виключити їх із церкви.) Ось як треба розбиратися з антихристами й сатанами; не можна виявляти до них поблажливість. Коли такі люди вірять у Бога, незалежно від того, що робить Бог, як Він забезпечує людей істиною або яку роботу виконує, вони не звертають на це уваги. Якщо їм бракує влади, вони обдумують способи її отримання, а опинившись при владі, прагнуть стати на рівних із Христом, розділити з Ним світ, змагатися, щоб побачити, хто вищий, і боротися з Ним за статус. У сфері свого впливу вони хочуть кинути Христу виклик, кажучи: «Я хочу побачити, чиє слово має більшу вагу, твоє чи моє. Ця церква – моя територія; я витрачатиму церковні гроші, як захочу, купуватиму все, що забажаю, і вирішуватиму справи, як мені заманеться. Той, кого я вирішую вважати нікчемним, є нікчемним. Я використовуватиму того, кого захочу, і нікому не дозволено чіпати людей, яких я вирішую використовувати. Якщо хтось це зробить, я ніколи не залишу цю справу – навіть якщо бог скаже, що він цього хоче, я цього не підтримаю!». Хіба це не загравання зі смертю?

Якщо люди починають більше розуміти Божу красу й здобувають чіткіше та точніше розуміння Божої практичності й сутності через нормальну та практичну людськість утіленого Бога, то це люди, які прагнуть до істини, і ті, хто має людськість. Однак деякі люди не вважають Христа Богом через Його нормальну, практичну сторону. Вони поводяться перед Ним більш нахабно й зухвало, вони сміливіше діють вільно, і вони стають більш одержимими думками про те, щоб перевершити Христа й контролювати обраних Богом людей. Вони відчувають, що мають капітал, з яким можна зневажати Христа й змагатися з Ним, і докази, на підставі яких можна вважати Христа людиною. Вони думають, що після отримання цих доказів їм не потрібно боятися Христа, і що вони можуть вільно критикувати Його, невимушено розмовляти й сміятися з Ним, ставити себе на рівних із Ним та обговорювати з Ним свої домашні справи й особисті турботи. Дехто навіть каже: «Я поділився з тобою своїми внутрішніми думками, слабкостями та розбещеними характерами, тож розкажи мені про свій стан. Я розповідав тобі про свій досвід до і після того, як увірував у бога, і я розповідав тобі про те, як я прийняв божу роботу, тож поділися зі мною своїм досвідом». Що вони намагаються зробити? Хіба вони не вважають утіленого Бога занадто звичайним та нормальним і не бажають перетворити Його на члена сім’ї, приятеля, друга чи сусіда? Хоч би яким нормальним і практичним був Христос, Його сутність ніколи не зміниться. Незалежно від Його віку, місця народження або того, як Його кваліфікація та досвід співвідносяться з твоїми, чи здається Він тобі величним, чи незначним, ніколи не забувай, що Він завжди відрізнятиметься від тебе. Чому це так? Він – Бог, що живе в зовні нормальній і практичній плоті; Його сутність вічно відрізняється від твоєї; Його сутність – це сутність верховного Бога, який завжди й повсякчас вищий за все людство. Не забувай про це. Зовні Він здається звичайною й нормальною людиною, Його називають Христом, і Він має ідентичність Христа, але якщо ти у своїй вірі вважаєш Його людиною і розглядаєш Його як звичайну людину, як члена розбещеного людства, то ти в небезпеці. Ідентичність і сутність Христа ніколи не змінюються, Його сутність – це сутність Бога, а Його ідентичність – це завжди ідентичність Бога. Той факт, що Він живе в оболонці нормальної, практичної плоті, не означає, що Він є членом розбещеного людства, і не означає, що люди можуть маніпулювати Ним чи контролювати Його, або що вони можуть бути рівними з Ним чи змагатися з Ним за владу. Якщо люди бачать Його як людину, і вимірюють Його людськими способами й поглядами, і намагаються перетворити Його на друга, ровесника, колегу чи старшого чиновника, вони ставлять себе в небезпечне становище. Чому це небезпечно? Якщо ти бачиш Христа як звичайну, нормальну людину, почнуть виявлятися твої розбещені характери. З того моменту, як ти вважатимеш Христа людиною, твої лихі вчинки почнуть розвінчуватися. Хіба це не небезпечна частина? Якщо люди бачать Христа як людину і думають, що Він нормальний і практичний, що Його легко обдурити і що Він такий самий, як людство, вони не бояться Бога, і в цей час їхні стосунки з Богом змінюються. На що перетворюються ці стосунки? Їхні стосунки більше не є стосунками створеної людської істоти й Творця, вони більше не є стосунками послідовника й Христа, і вони більше не є стосунками об’єкта спасіння й Бога, натомість вони стають стосунками сатани й Володаря всього сущого. Люди починають протистояти Богові й стають Його ворогами. Коли ти розглядаєш Христа як людину, ти також змінюєш свою власну ідентичність перед Богом і свою цінність у Його очах; ти повністю руйнуєш свої перспективи й долю своєю поблажливістю до себе, бунтарством, нечестям і зарозумілістю. Бог визнаватиме, скеровуватиме й даруватиме тобі життя та шанс досягти спасіння лише на тій підставі, що ти створена істота, послідовник Христа й людина, яка прийняла Боже спасіння. Інакше твої стосунки з Богом зміняться. Коли люди ставляться до Бога, Христа, як до людини, хіба вони не жартують? Люди зазвичай не бачать у цьому проблеми, вони думають: «Христос сказав, що він звичайна й нормальна людина, то що поганого в тому, щоб ставитися до нього як до людини?». Насправді в цьому немає нічого поганого, але це має серйозні наслідки. Ставлення до Христа як до людини має для тебе багато переваг. З одного боку, це підвищує твоє становище, з іншого – звужує дистанцію між тобою і Богом, і, крім того, ти не будеш таким стриманим у Божій присутності, ти почуватимешся розслаблено й вільно. Ти володітимеш своїми правами людини, свободою та відчуттям цінності свого існування і матимеш відчуття власної присутності – хіба це не добре? Немає нічого поганого в тому, щоб так ставитися до реальної людини, це показує, що ти маєш достойність і гідність. Людині не слід легко кланятися; людям не слід легко ставати на коліна, скорятися чи визнавати свою меншовартість перед будь-якою людиною – хіба це не закони людського виживання та людські правила гри? Багато хто застосовує ці закони та правила гри у своїй взаємодії з Христом. Це означає неприємності, і дуже ймовірно, що це ображає Божий характер. Причина цього полягає в тому, що природа-сутність усіх представників людства однакова незалежно від раси. Тільки Христос відрізняється від людства. Хоча Христос має вигляд нормальності й практичності та володіє способом життя й розпорядком нормальної, практичної людськості, Його сутність не схожа на сутність будь-якої розбещеної людини. Саме через це Він має право вимагати, щоб Його послідовники ставилися до Нього так, як Він вимагає. Окрім Христа, жодна інша людина не має права використовувати ці методи й стандарти, щоб висувати вимоги до людей. Чому? Тому що сутність Христа – це Сам Бог, і тому що Христос, ця звичайна, нормальна людина, – це нормальна плоть, у яку зодягнений Бог, і Боже втілення серед людей. Лише на цій підставі неправильно вважати Христа людиною, ставитися до Нього як до людини ще більш неправильно, а обманювати Його, гратися з Ним і боротися проти Нього, ніби Він людина, – ще гірше. Антихристи, ця банда нечестивих осіб, які ненавидять істину, назавжди залишаються сліпими до цієї значної проблеми та явної помилки. Чому це так? Тому що їхня природа-сутність – це сутність антихриста. Вони борються з Богом у духовному світі, змагаючись із Ним за статус, ніколи не звертаючись до Нього як до Бога й не ставлячись до Нього як до Бога. У Божому домі вони повторюють цю поведінку, ставлячись до Христа так само. Їхній предок ставився до Бога так само, тому не дивно, що вони не можуть не діяти так само. Оскільки вони не можуть не діяти так само, і їхню природу-сутність було з’ясовано, чи можуть такі люди досі бути спасенними Богом? Хіба вони не мають бути вичищеними й виключеними з Божого дому? Хіба вони не мають бути відкинутими всіма обраними Богом людьми? (Так.) Чи маєте ви й досі уявлення про те, що Божий дім засуджує, вичищає та відсіює таких осіб? (Ні.) Чи вони жалюгідні? (Ні.) Чому вони не жалюгідні? Вони ненависні й огидні, тому вони не жалюгідні.

В. Як антихристи ставляться до смиренності та прихованості Христа

Те, як антихристи ставляться до нормальності й практичності Христа, виявляється багатьма способами, і ми щойно розвінчали деякі конкретні приклади. На цьому ми завершимо нашу бесіду про цей аспект. Щодо іншого аспекту Христа – Його смиренності та прихованості – антихристи досі демонструють свій унікальний характер-сутність, і вони мають ті самі сутнісні прояви й підходи, що й у своєму ставленні до нормальності та практичності Христа. Вони досі не можуть прийняти ці речі від Бога або прийняти їх як позитивні речі, натомість вони їх зневажають, вони навіть глузують із них і засуджують їх, а потім заперечують їх. Це послідовність із трьох частин: спочатку вони спостерігають, потім засуджують і, нарешті, заперечують. Усе це звичні дії антихристів; це визначається сутністю антихристів. Що таке смиренність та прихованість? Це неважко зрозуміти в буквальному сенсі – це означає не любити хизуватися, не виставляти себе напоказ, триматися в тіні й залишатися невідомим. Це торкається характеру втіленого Бога та внутрішньої вдачі Бога. Судячи із зовнішності, людям має бути неважко помітити: у Христа немає амбіцій, Він не намагається захопити владу, Він не має бажання до влади, Він не полонить серця людей і не вивчає читання думок; Христос говорить просто, прямо, чітко, ніколи не використовуючи допитливих слів чи хитрощів, щоб виманити в людей їхні справжні думки. Якщо люди бажають щось сказати, вони можуть сказати; якщо ні, Він їх не змушує. Коли Христос розвінчує розбещені характери та різні стани людей, Він говорить прямо й чітко на них вказує; крім того, спосіб Христа вирішувати справи дуже простий. Ті, хто спілкувався зі Мною, мали б отримати таке враження, кажучи: «Ти досить прямолінійний, без жодних тактик для світських справ. Попри наявність статусу, здається, у Тебе немає відчуття зверхності в жодній групі». Це твердження справді точне; Я не люблю бути в центрі уваги або примножувати Свою славу перед іншими. Якби Я справді не мав цього статусу й Бог не свідчив про Мене, притаманна Мені вдача – залишатися позаду натовпу, не бажаючи показувати Себе, не бажаючи, щоб інші знали, навіть якщо Я маю якісь особливі навички, бо якби люди знали, вони б ходили за Мною слідом, а це клопітно й із цим важко впоратися. Тому, хоч би куди Я йшов, щойно люди починають ходити за Мною слідом, Я шукаю способи відіслати їх, обговорюючи справи, коли це необхідно, а коли ні – швидко повертаючи їх на належні їм місця, щоб вони робили те, що мають робити. Для розбещених людей це немислимо: «Ми, люди, так любимо Тебе й підтримуємо Тебе! Ми так захоплюємося Тобою! Чому Ти не хочеш прийняти цю нашу прихильність?». Що це за розмови? Я сказав те, що мав тобі сказати, дав вказівки, які мусив, тож іди роби те, що тобі слід робити, не кружляй навколо Мене, Мені це не подобається. На думку людей, вони вважають: «Боже, виконавши таку велику роботу, хіба Ти теж часто не почуваєшся самовдоволеним? Маючи стільки послідовників, хіба Ти теж не завжди почуваєшся вищим? Хіба Ти не завжди бажаєш насолоджуватися особливим ставленням?». Я кажу, що Я ніколи так не почувався; Я ніколи не усвідомлюю, що маю так багато послідовників, Я не почуваюся вищим, і Я не маю відчуття того, наскільки високим є Моє становище. Скажіть Мені, наскільки в нестямі від щастя була б зазвичай нормальна людина щодня, якби вона була в такому становищі? Хіба вона не знала б, що їсти чи що вдягнути? Хіба вона не літала б у хмарах цілими днями? Хіба вона не сподівалася б завжди, що люди ходитимуть за нею слідом? (Так.) Зокрема, ті, хто володіє деякими здібностями, завжди знаходили б способи проводити зібрання, щоб насолоджуватися відчуттям уваги й оплесків під час промов, вважаючи, що це перевершує радість від поїдання м’яса й пиття вина. Мені цікаво, чому Я так не почуваюся? Чому Я не відчуваю, що це добре? Чому Я не люблю цього відчуття? На світовій музичній сцені тих, хто має трохи здібностей, особливо тих, хто вміє співати й танцювати, називають богинями, богами, королями музики, королевами музики й навіть батьками, матерями та дідусями. Це не хороші титули. Ба більше, деякі люди почуваються незадоволеними, коли їх називають «Сяо^a Ван» або «Сяо Лі», вважаючи, що це знижує їхнє старшинство, і тому вони шукають способи змінити рівень свого старшинства, щоб змусити людей у майбутньому називати їх королем або королевою. Це розбещена людська раса. Повіривши в Бога, деякі люди кажуть, що віруючим не слід бути такими нахабними, як невіруючі, що їх не слід називати богом, королем чи королевою, що вони мають бути стриманими й смиренними. Вони вважають, що прямо називати себе Смиренним – це трохи вульгарно, що це недостатньо дрібно чи низько, тому вони називають себе Крихітним, Мізерним, Прахом, Маленьким, а дехто навіть Піщинкою та Нанометром. Вони не зосереджуються на істині, а розмірковують над вульгарністю, беручи імена на кшталт Бур’янець, Паросток і навіть Бруд, Грязюка, Гній тощо. Ці імена одне неприємніше й нижче за інше, але чи можуть вони щось змінити? Я бачу, що люди з цими іменами також дуже зарозумілі, погані, а дехто навіть є злою людиною. Люди з такими іменами не тільки не стали меншими чи смиреннішими, а й залишаються нахабними, нечестивими та злостивими.

Коли Бог уперше став плоттю, щоб працювати на землі, Його робота була простою й короткою, але це був незамінний і важливий етап роботи для спасіння людства. Однак після того, як Господь Ісус був розіп’ятий, Він повернувся до життя й вознісся на небо, більше не з’являючись людству. Чому Він більше не з’являвся людству? Це смиренність та прихованість Бога. Згідно з нормальною людською логікою Бог став плоттю й страждав тридцять три з половиною роки, терплячи від людства відторгнення, наклепи, засудження, знущання тощо, і Він мав би повернутися до людей, щоб насолодитися плодами Своєї перемоги та слави після того, як був розіп’ятий і повернувся до життя. Він мав би прожити ще тридцять три з половиною роки або навіть довше, насолоджуючись тим, що людство поклоняється Йому й рівняється на Нього, а також статусом і ставленням, на які Він заслуговував. Однак Бог цього не зробив. На цьому етапі роботи Бог прийшов тихо й мовчки, без жодних церемоній, і, на відміну від людей, які прагнуть, щоб їхню присутність відчували щоразу, коли вони мають хоч трохи здібностей, Бог не хотів би проголошувати світові: «Я тут, Я Сам Бог!». Бог не вимовив жодного такого слова про Себе, а тихо народився в хліві. Окрім трьох мудреців, які прийшли поклонитися Богу, решта життя Господа Ісуса Христа була сповнена труднощів і страждань, які закінчилися лише Його розп’яттям. Бог здобув славу й пробачив гріхи людства – це означає, що Він здійснив великий вчинок для людства, тому що Він допоміг людям утекти від гріха й моря страждань, і Він є Відкупителем людства. Тож цілком логічно, що Бог мав би насолоджуватися поклонінням, захопленням і покірністю людства. Однак Бог пішов тихо й мовчки, не видавши ні звуку. Протягом останніх двох тисяч років Божа робота завжди поширювалася. Процес цього поширення був сповнений труднощів, кровопролиття, а також засудження й наклепів усього людства. Але, незалежно від ставлення людства до Бога, Він продовжував висловлювати істину й ніколи не відмовлявся від Своєї роботи спасіння людини. Ба більше, протягом цих двох тисяч років Бог ніколи не використовував чітких слів, щоб проголосити Себе, щоб сказати, що Господь Ісус – це Його втілена плоть, і що людство має поклонятися Йому та прийняти Його. Бог просто використовує найпростіший метод, посилаючи Своїх слуг проповідувати Євангеліє Царства Небесного всім народам і місцям, дозволяючи більшій кількості людей покаятися, прийти до Бога та прийняти Його спасіння, і в такий спосіб отримати прощення своїх гріхів. Бог ніколи не використовував жодних зайвих слів, щоб сказати, що Він – прийдешній Месія; натомість Він довів фактами, що все, що Він зробив, – це робота Самого Бога, що спасіння Господа Ісуса – це власне Боже спасіння, що Господь Ісус відкупив усе людство, і що Він – Сам Бог. У нинішньому втіленні Бог зійшов посеред людей у тій самій манері й формі. Прихід Бога у плоті – це величезне благословення для людства, неймовірно рідкісна можливість, і навіть більше – це удача для людства. Але що це означає для Самого Бога? Це найболючіша річ. Чи можете ви це зрозуміти? Сутність Бога – це Бог. Бог, Який володіє Божою ідентичністю, за своєю природою позбавлений зарозумілості, а натомість Він вірний, святий і праведний. Приходячи до людства, Він мусить стикатися з різними розбещеними характерами людини, а це означає, що всі ті люди, яких Він бажає спасти, – це ті, кого Він ненавидить і вважає огидними. У Бога немає зарозумілого характеру, нечестя й лукавства, Він любить позитивні речі, Він праведний і святий, але те, з чим Він стикається, – це саме група людей, яка є протилежною та ворожою Його сутності. Що Бог дає найбільше? Свою любов, терпіння, милість і терпимість. Божа любов, милість і терпимість – це Його смиренність та прихованість. Розбещене людство думає: «Бог виконує таку велику роботу, здобуває таку велику славу й володарює над стількома речами, то чому ж Він не оголошує і не проголошує Себе?». Людям здається, що це так само легко, як клацнути пальцями; коли вони роблять добрий вчинок, то перебільшують його вдесятеро, коли вони роблять трохи добра, то роздувають його у два-три рази, нескінченно збільшуючи його, і думають, що чим детальніше вони це роблять, тим краще. Але цих речей немає в сутності Бога. Хоч би що робить Бог, у цьому немає нічого від так званих людських «оборудок»; Бог не хоче нічого випрошувати, Він не «шукає винагороди», як це називають люди. У Бога немає бажання до статусу, як у розбещеного людства, Він не каже: «Я Бог; Я роблю те, що хочу, і що б Я не робив, ви мусите пам’ятати Мою доброту, ви мусите брати до серця те, що Я роблю, і завжди пам’ятати Мене». У Бога немає саме такої сутності; у Нього немає амбіцій, у Нього немає зарозумілого характеру розбещеного людства, і Він не проголошує Себе. Дехто каже: «Якщо Ти не проголошуєш Себе, як люди можуть знати, що Ти Бог? Як вони можуть побачити, що Ти маєш статус Бога?». Це непотрібно; це те, чого може досягти сутність Бога. Бог володіє сутністю Бога; хоч би яким смиренним та прихованим Він був, хоч би як таємно Він працював, хоч би як Він виявляв милість і терпимість до людства, кінцевим результатом Його слів, роботи, дій тощо на людей неодмінно буде те, що створені люди приймуть володарювання Творця, схиляться перед Творцем і поклоняться Йому, і охоче скоряться володарюванню та впорядкуванням Творця. Це визначається сутністю Бога. І те, чого не можуть досягти антихристи, саме в цьому й полягає. У них є амбіції та жага, а також зарозумілий, порочний і нечестивий характери, у них немає істини, і все ж вони хочуть володіти людьми, і контролювати їх, і змушувати людей коритися та поклонятися їм. Судячи із сутності антихристів, хіба вони не нечестиві? Антихристи змагаються з Богом за Його обранців, чи змагатиметься Бог із ними? Чи є в Бога ця сутність? Чи отримує Бог поклоніння й покору створених людей, змагаючись за них? (Ні.) Як Він їх отримує? Створені істоти створені Богом; лише Творець знає, що потрібно людству, чим воно має володіти і як воно має жити. Наприклад, скажімо, людина створює машину. Лише її винахідник знає і її дефекти й вади, і як її полагодити, а той, хто намагається зробити підробку машини, не знає. Так само людство було створене Богом; лише Бог знає, що потрібно людям, лише Бог може спасти людство, і лише Бог може перетворити розбещених людей на справжніх людей. Бог робить усе це не Своєю владою, не самопроголошеннями, самовиправданнями або придушенням, введенням в оману чи контролем людей; Бог не використовує цих засобів і методів, це роблять лише сатана й антихристи.

Як ви розумієте смиренність та прихованість Бога після такої довгої бесіди? Що таке смиренність та прихованість Бога? Чи прихованість – це навмисне приховування Його ідентичності, умисне ховання Його сутності та справжніх обставин? (Ні.) Чи смиренність – це щось штучно вдаване? Чи це самообмеження? Чи це вдаваність? (Ні.) Дехто каже: «Ти – втілений Бог, як може хтось із таким шляхетним статусом носити такий звичайний одяг?». Я кажу, що Я просто звичайна людина, яка живе звичайним життям; усе в Мені звичайне, то чому Я не можу носити звичайний одяг? Дехто каже: «Ти – Христос, втілений Бог. Твій статус шляхетний – не применшуй Себе». Я кажу, яке применшення? Я не переоцінюю і не применшую Себе; Я є Тим, Ким Я є, Я роблю те, що маю робити, і кажу те, що маю казати, – що в цьому поганого? Ні переоцінювання, ні применшення не є правильним; переоцінювання – це зарозумілість, применшення – це вдаваність і лукавство. Дехто каже: «Втіленому Богові слід мати манери знаменитості, а Твоя мова й поведінка мають бути елегантними. Подивися на зачіски, вбрання й макіяж тих впливових жінок у суспільстві, це люди зі статусом, це ті, про кого люди високої думки!». Я кажу, що таке статус? Яке значення має те, що люди рівняються на Мене? Я цього не люблю; якщо ти рівняєшся на Мене, Я вважаю це огидним і нудотним. Тобі абсолютно не слід рівнятися на Мене. Інші кажуть: «Подивися на тих жінок-підприємців у суспільстві, вони одягаються так шляхетно й елегантно. З одного погляду видно, що це впливові, елітні особи – чому Ти в них не вчишся?». Чому Я маю вчитися того, що Мені не подобається? Я вдягаю одяг, який відповідає Моєму віку, навіщо Мені прикидатися? Чому Я маю вчитися в інших? Я – це Я, для кого Я прикидаюся? Хіба це не обман? Скажіть Мені, яку подобу, зовнішність, мову й поведінку слід мати втіленому Богу, щоб відповідати Своїй ідентичності? Чи є у вас для цього стандарти? Мусять бути, інакше ви б так не дивилися на Христа. У Мене є Свої стандарти – чи виходять Мої стандарти за межі істин-принципів? (Ні.) Чому деякі люди завжди мають уявлення про те, що б Я не одягав чи не їв, постійно підсумовуючи й виносячи вердикти про Мене – хіба це не огидно? Чому вони так Мене бачать? У їхніх очах, що б не робив Христос, це неправильно, це все негативно, із цим завжди коїться щось підозріле. Які ж вони, напевне, нечестиві! Судячи із цієї серії різних ідентичностей, різних позицій Бога – від Духа Божого, сутності Самого Бога до людськості втіленого Бога – у сутності Бога немає зарозумілості чи будь-яких амбіцій та жаги сатани, і тим паче немає так званого людського потягу до статусу. Окрім сутності Самого Бога, найвизначнішою рисою того, чим володіє Бог, від Божого Духа до Його втіленої плоті, є Його смиренність та прихованість. Ця смиренність не вдавана, ця прихованість не є навмисним ухилянням; це сутність Бога, це Сам Бог. Чи Бог у духовному світі, чи втілений як людина, Його сутність не змінюється. Якщо хтось не може побачити на основі цього, що втілений Христос володіє сутністю Бога, то яка це людина? Їй бракує духовного розуміння, вона маловір. Якщо люди дивляться на Божу сутність смиренності та прихованості, вони думають: «Здається, Бог не має такої великої влади. Здається, не дуже правдоподібно казати, що Бог всемогутній, безпечніше сказати, що Бог могутній. Оскільки Він не має такої великої влади, як Він може володарювати над людством? Оскільки Він ніколи не виявляє Божого статусу та ідентичності, чи може Він перемогти сатану? Кажуть, що в Бога є мудрість, – чи може мудрість усе вирішувати? Що більше, мудрість чи всемогутність? Чи може мудрість переважити всемогутність? Чи може мудрість впливати на всемогутність?». Люди розмірковують над цим, але не можуть розгледіти це наскрізь або зрозуміти. Деякі люди виношують певні сумніви у своїх серцях, а потім поступово перетравлюють їх, постійно шукаючи й намагаючись зрозуміти це питання через свій досвід, і несвідомо здобувають певне чуттєве знання. Лише антихристи, засумнівавшись у всіх цих аспектах Божої сутності, у всіх цих проявах і у всіх Його діях, не тільки не розуміють, що це смиренність та прихованість Бога, що це те, що є любим у Богові, а й навпаки, набувають більше сумнівів щодо Бога й суворіших засуджень Бога. Вони сумніваються в Божому володарюванні над усім, вони сумніваються, що Бог може перемогти сатану, вони сумніваються, що Бог може спасти людство, вони сумніваються, що Божий шеститисячолітній план управління може бути успішно завершений, і навіть більше, вони сумніваються в тому факті, що Бог відкриє Себе незліченним людям зі Своїм прославленням. Що вони роблять, засумнівавшись у цих речах? Вони заперечують ці речі. Отже, антихристи кажуть: «Смиренність та прихованість христа нічого не означають, вони не гідні похвали чи звеличення, і вони не є сутністю бога. Така смиренність та прихованість не є речами, якими володіє бог; смиренність та прихованість христа є проявами його безсилля. У світі, якщо хтось має хоч трохи статусу, його коронують як короля, маркіза чи імператора. Христос заснував своє царство й має так багато послідовників, і водночас євангельська робота поширюється з великим розмахом – хіба це не означає, що сила христа зростає? Але судячи з його дій, він не має наміру збільшувати свою силу або володіти такою силою. Схоже, ніби він не має здатності володіти цією силою, володіти царством христа. То чи можу я здобути благословення, слідуючи за ним? Чи можу я стати господарем наступного періоду? Чи можу я правити незліченними країнами й народами? Чи може він знищити цей старий світ, це розбещене людство? Судячи зі звичайної зовнішності христа, як він може здійснити великі справи?». Такі сумніви завжди виникають у серцях антихристів. Смиренність та прихованість Христа – це речі, які всі розбещені люди, особливо антихристи, не здатні прийняти, схвалити чи побачити; антихристи сприймають Божу смиренність та прихованість як доказ своїх сумнівів щодо Божої ідентичності й сутності, як доказ і важіль для заперечення Божої влади, тим самим заперечуючи Божу ідентичність і сутність, а також сутність Христа. Заперечивши сутність Христа, антихристи починають діяти проти обраних Богом людей у межах своєї юрисдикції, без милості, без поблажливості й без страху, і водночас вони анітрохи не заперечують і не ставлять під сумнів власні здібності, навички чи амбіції. У межах своєї сфери впливу, у межах сфери, де вони можуть діяти, антихристи простягають свої пазурі, контролюючи тих, кого можуть контролювати, і вводячи в оману тих, кого можуть ввести в оману; вони повністю викидають Христа й Бога з розрахунку, цілковито пориваючи з Богом, Христом і Божим домом.

Про що ми насамперед бесідуємо, коли йдеться про цей пункт щодо того, як антихристи ставляться до смиренності та прихованості Христа? В очах антихристів Божа смиренність та прихованість, які людям слід розуміти, є найвигіднішими умовами для того, щоб робити все, що їм заманеться, і засновувати незалежне царство в Божому домі. Бог прихований у плоті, і цей етап роботи в останні дні відрізняється за формою від етапу періоду Благодаті. Хоча на цьому етапі Бог не творить ознак і чудес, Він вимовив набагато більше слів, незліченно більше слів. Хоч би як Бог працював, доки Він втілений, величезне приниження супроводжує Його виконання Своєї роботи. Лише такий Бог, Який володіє божественною сутністю, може справді усмирити й приховати Себе, щоб стати звичайною людиною для виконання Своєї роботи, тому що Він володіє сутністю смиренності та прихованості. Натомість сатана абсолютно на це не здатний. Яку плоть одягнув би сатана, щоб виконувати роботу серед людей? По-перше, вона мала б імпозантну зовнішність, і вона була б порочною, лукавою та нечестивою, потім вона мусила б опанувати різні стратегії й техніки, щоб гратися з людьми й маніпулювати ними, разом із різними лукавими хитрощами вона мала б бути достатньо безжальною та злостивою. Вона мала б постійно показувати себе серед людей і скрізь бути в центрі уваги, боячись, що хтось може її не знати, і вона мала б завжди намагатися примножувати свою славу й просувати себе. Коли люди нарешті назвуть її королем або імператором, вона буде задоволена. Те, що робить Бог, є повною протилежністю тому, що робить сатана. Бог продовжує виявляти терпіння й ховатися, і поки Він це робить, Він впроваджує Свої слова та Своє життя в людей, використовуючи милість і любовну доброту Творця, щоб люди могли зрозуміти істину, бути спасенними й стати справжніми створеними істотами з нормальною людськістю та нормальним людським життям. Хоча те, що робить Бог, є безцінним для людства, Він вважає це Своєю власною відповідальністю. Тому Він особисто став плоттю й невтомно забезпечує, допомагає, підтримує, просвіщає та освічує людей, як мати чи батько. Звісно, Він також карає, судить, проучує та дисциплінує людей, спостерігаючи, як вони змінюються день за днем, живуть нормальним церковним життям день за днем і зростають у житті день за днем. Отже, усе, що робить Бог, є реальністю позитивних речей. Серед людства люди вихваляють ціну, сплачену Богом, Його велику силу та Його славу, але коли в Божих словах Він коли-небудь казав людям: «Я зробив те і се для людства, Я пожертвував так багато; люди мають прославляти й звеличувати Мене»? Чи має Бог такі вимоги до людства? Ні. Це Сам Бог. Бог ніколи не використовував умов для обміну з людьми, кажучи: «Я помістив серед вас Христа, ви маєте добре ставитися до Нього, слухати Його слова, коритися Йому й слідувати за Ним. Не спричиняйте завад чи переривань, робіть усе, що Він каже вам робити, як Він каже вам це робити, і коли все буде виконано, вам усім це зарахується». Чи казав Бог коли-небудь таке? Чи це намір Бога? Ні. Навпаки, саме антихристи завжди намагаються використовувати різні засоби, щоб спокушати, сковувати, контролювати й опановувати все в людях, щоб змусити людей покинути Бога й прийти до них. Саме антихристи скрізь проголошують і оголошують, коли роблять якийсь дрібний вчинок. Антихристи не тільки не можуть зрозуміти, прийняти, прославити чи звеличувати Божу смиренність та прихованість, натомість вони ще й зневажають та хулять ці речі. Це визначається характером-сутністю антихристів.

Сьогодні ми побесідували про три прояви того, як антихристи заперечують сутність Христа. На цьому завершимо нашу бесіду. Чи є у вас запитання? (Ні.) Гаразд, до побачення!

21 листопада 2020 року

Примітка:

^a Китайські мовці ставлять «Сяо» перед прізвищем особи, яка за них молодша.