На минулому зібранні ми завершили нашу бесіду про п’ятнадцятий пункт, що стосується різноманітних проявів антихристів. Побесідувавши про ці п’ятнадцять пунктів, чи узагальнили ви різноманітні прояви й сутності антихристів? Чи маєте ви базове уявлення та розуміння про них? Чи вмієте ви розрізняти людей, які мають сутність антихристів? (Я вмію розрізняти порівняно очевидні випадки, але мені досі важко з порівняно хитрими й підступними.) Узагальнімо сьогодні різноманітні прояви антихристів з двох аспектів: по-перше, моральні якості антихристів, і по-друге, їхній характер-сутність. Чи легше розрізняти антихристів з цих двох аспектів? (Так.) Якщо ми менше бесідуватимемо й не наводитимемо багато прикладів, ви не зможете їх розрізняти; якщо ми більше бесідуватимемо, ви, можливо, зрозумієте, але однаково можете мати труднощі із зіставленням цього з антихристами, коли побачите, як вони чинять зло. Узагальнення природи-сутності антихристів і їх розрізнення з цих двох аспектів допоможе вам краще зрозуміти це питання.

I. Моральні якості антихристів

Перший аспект – моральні якості антихристів. Зокрема, цей аспект стосується того, яку людськість мають антихристи. Що містить у собі людськість? Вона містить у собі совість, розум, гідність, самоповагу, а також добро і зло людськості. Розрізнення моральних якостей антихристів охоплює різні аспекти їхньої людськості. Спочатку обговорімо звичайні прояви, притаманні нормальній людськості, або риси, якими нормальна людськість має володіти. Скажіть Мені, який конкретний зміст належить до цієї категорії? (Чесність і доброта.) Що ще? (Почуття честі.) Володіння прямотою й почуттям честі є суттєвим. (Також як і вияв любові, терпимості, уважності й прощення до інших.) Це теж. Давайте все це підсумуємо. Перш за все, нормальна людськість володіє такою рисою, як чесність. Чи є ця риса позитивною? (Так.) Крім того, нормальна людськість володіє добротою й щирістю, і між щирістю й чесністю є різниця в ступені. Чи вважаєте ви, що моральні якості людини мають містити співчутливість? (Так.) Чи можна віднести співчутливість до категорії доброти? (Так.) Людина з добрим серцем, безумовно, буде співчутливою. Далі – простота й почуття честі. Почуття честі містить самоповагу, знання себе та розум. Потім – прямота. Які прояви прямоти? До них належать почуття справедливості, гидування злом, ненависть до нечестя та любов до позитивних речей. Якщо людина має лише прямоту, цього недостатньо; якщо їй бракує терпимості й терпіння, і вона говорить прямолінійно, не зважаючи на стан людей чи обставини, то це недобре, і її моральним якостям дечого бракує. Також терпимість і терпіння, які є конкретними проявами доброти й, звичайно, можуть вважатися однією рисою. Ось риси, якими має володіти нормальна людськість: чесність, доброта, щирість, простота, почуття честі, прямота, а також терпимість і терпіння – загалом сім. Ці риси, якими володіє нормальна людськість, можна використовувати для оцінки того, чи має людина нормальну людськість. Однак сьогоднішня тема бесіди не стосується конкретних проявів рис, які має мати нормальна людськість, або того, які люди володіють цими рисами. Натомість ми будемо бесідувати на тему «якими точно є моральні якості антихристів». Порівняно з різними аспектами щойно згаданих нормальних моральних якостей, чи володіють антихристи якимись із цих рис, або якими саме? (Вони не володіють жодною з них.) Оскільки ви маєте таке враження про антихристів, підсумуймо, які елементи в моральних якостях антихристів змушують людей характеризувати їх як антихристів і показують, що ці люди мають погану людськість, що їм бракує нормальної людськості, і що вони мають людськість антихристів. Якщо хтось володіє одним або двома з кількох вище узагальнених проявів нормальної людськості, він може мати певну нормальну людськість. Якщо він володіє ними всіма, то він має найнормальнішу людськість. Але антихристи не володіють жодною із цих рис, то що ж саме містить їхня людськість? Побесідуймо спочатку про цей аспект.

А. Звичка брехати

Першою рисою, яку в собі містять нормальні моральні якості, є чесність. Чи містять в собі чесність моральні якості антихристів? Очевидно, антихристам бракує чесної людськості; їхня людськість, безумовно, протилежна чесності. То які елементи ненормальної людськості, протилежні чесності, мають антихристи у своїй людськості? (Вони часто брешуть і обманюють людей.) Чи можемо ми сказати, що часта брехня – це те саме, що звичка брехати? Хіба це узагальнення не є конкретнішим? Якщо ми кажемо, що ця людина завжди бреше або не дуже правдива, це не є недостатньо точним. Якщо ми використовуємо вирази на кшталт «повний брехні», щоб описати її моральні якості, це недостатньо офіційно. Тому використання вислову «звичка брехати» для їхнього опису й для вираження того, що людськість антихристів не є чесною, є більш доречним. «Звичка брехати» – це перша риса, яка часто проявляється й викривається з людськості антихристів. Це має бути найпоширеніша, легко спостережувана й легко розрізнювана риса, з якою можуть зіткнутися люди. Тож, чи варто побесідувати про конкретні прояви звички брехати? (Так.)

Людськість антихристів нечесна, тобто вони анітрохи не правдиві. Усе, що вони говорять і роблять, спотворене й містить їхні власні наміри та цілі, і в усьому цьому приховані їхні невисловлені й невимовні хитрощі та інтриги. Тому слова й дії антихристів надто забруднені й сповнені фальші. Скільки б вони не говорили, неможливо зрозуміти, які з їхніх слів правдиві, а які – брехливі, які з них правильні, а які – хибні. Це тому, що вони нечесні, а їхній розум надзвичайно складний, сповнений віроломних інтриг і рясніє хитрощами. Вони нічого не кажуть прямолінійно. Вони не кажуть, що один – це один, два – це два, так – це так, а ні – це ні. Натомість у всіх справах вони ходять манівцями й кілька разів усе обмірковують у своїй голові, розраховуючи наслідки, зважуючи переваги й недоліки з усіх боків. Потім вони переінакшують те, що хочуть сказати, за допомогою мови, так, щоб усе, що вони говорять, звучало досить громіздко. Чесні люди ніколи не розуміють, що вони говорять, і їх легко обдурити й обманути, і ті, хто говорить і спілкується з такими людьми, вважають цей досвід виснажливим і важким. Вони ніколи не кажуть, що один – це один, а два – це два, вони ніколи не кажуть, що думають, і ніколи не описують речі такими, якими вони є. Усе, що вони говорять, незбагненне, а цілі й наміри їхніх дій дуже складні. Якщо правда випливає – якщо інші люди бачать їх наскрізь і ловлять їх на гарячому, – вони швидко вигадують іншу брехню, щоб викрутитися. Такі люди часто брешуть, а збрехавши, мусять брехати ще більше, щоб підтримувати цю брехню. Вони обманюють інших, щоб приховати свої наміри, і вигадують усілякі приводи й виправдання на підтримку своєї брехні, так що людям дуже важко розрізнити, що правда, а що ні, і вони не знають, коли антихристи говорять правду, а коли брешуть і поготів. Збрехавши, вони не червоніють і не здригаються, ніби кажуть правду. Хіба це не означає, що вони звикли брехати? Наприклад, іноді антихристи зовні здаються добрими й уважними до інших, і говорять сердечно, що звучить люб’язно й зворушливо. Але навіть коли вони так говорять, ніхто не може сказати, чи щирі вони, і завжди доводиться чекати, поки через кілька днів щось трапиться, щоб виявити, чи були вони щирими. Антихристи завжди говорять із певними намірами й цілями, і ніхто не може зрозуміти, чого саме вони прагнуть. Такі люди звикли брехати й не думають про наслідки жодної зі своїх брехень. Поки їхня брехня їм вигідна й дозволяє обдурити інших, поки вона допомагає їм досягти їхніх цілей, їм байдуже, якими будуть наслідки. Щойно їх викриють, вони продовжуватимуть приховувати, брехати, обманювати. Принцип і метод, за якими ці люди живуть по-людськи й поводяться у світі, полягає в тому, щоб обманювати людей брехнею. Вони дволикі й говорять так, щоб догодити своїй аудиторії; вони виконують будь-яку роль, якої вимагає ситуація. Вони вправні й улесливі, їхні вуста сповнені брехні, і вони не заслуговують на довіру. Кожен, хто контактує з ними деякий час, вводиться в оману або зазнає завади й не може отримати забезпечення, допомоги чи повчання. Незалежно від того, чи слова з вуст таких людей неприємні, чи приємні, чи розумні, чи абсурдні, чи відповідають людськості, чи ні, чи грубі, чи культурні, по суті, усі вони є фальшивками, спотвореними словами й брехнею.

Серед того класу людей, які є антихристами, звичка брехати є однією з їхніх головних рис. З їхньої мови, з того, як вони говорять, з їхньої манери вираження, зі змісту їхніх слів і з наміру, що стоїть за ними, видно, що цим людям бракує нормальної людськості, що вони не володіють стандартами людськості чесних людей. Антихристи звикли брехати. Їхні брехні й обман набагато серйозніші, ніж у більшості людей; це не звичайний розбещений характер, а вже втрата совісті й розуму та повна відсутність людськості. По суті, ці люди – демони; демони часто брешуть і обманюють людей у такий спосіб; ніщо з того, що вони кажуть, не є правдою. Більша частина людей, коли бреше, мусить вигадувати брехню, мусить ретельно її обмірковувати; але антихристу не треба нічого вигадувати чи обмірковувати: він відкриває рота – і звідти вилітає брехня, і перш ніж ти встигнеш збагнути, тебе вже обдурили. Вони так брешуть й обманюють, що людям із повільною реакцією може знадобитися два-три дні, щоб розібратися; лише тоді вони розуміють, що ця людина мала на увазі. Люди, які не розуміють істини, не здатні до розрізнення. Антихристи звикли брехати: що ви думаєте про цю їхню моральну якість? Очевидно, що вона не є частиною нормальної людськості. Хіба в цьому немає чогось демонічного? Точніше кажучи, це демонічна природа. Звичка брехати, говорити неправду й обманювати людей: чи ці способи дій набуті в школі, чи є результатом впливу їхньої родини? Ні те, ні інше. Це притаманна їм натура, вони з нею народилися. Коли батьки виховують своїх дітей, ніхто з них не вчить і не змушує свою дитину брехати й обманювати змалечку, проте є діти, які говорять лише брехні, коли виростають, і зберігають незворушний вигляд, якими б вони не були, і ніколи не відчувають жалю, мук чи докору совісті за ті брехні, що сказали; натомість, ці діти вважають себе дуже розумними й високоінтелектуальними, і відчувають щастя, гордість і таємну радість від того, що можуть обдурити й обманути інших за допомогою брехень та інших тактик. Це притаманна їм натура. Такими є антихристи за своєю природою. Їхня природа-сутність – звичка брехати. Хоча антихристи часто беруть участь у зібраннях і слухають проповіді й бесіди, вони ніколи не розмірковують над собою й не намагаються пізнати себе, і скільки б брехень вони не наговорили, щоб обдурити інших, вони не відчувають докорів совісті, і поготів не намагаються активно шукати істину, щоб знайти розв’язання, що доводить, що за своєю суттю антихристи є маловірами. Незалежно від того, скільки доктрин вони можуть викладати людям, вони ніколи не застосовують їх щодо себе, ніколи не аналізують себе; і незалежно від того, скільки брехень вони говорять чи скільки людей обманюють, вони ніколи не відкриваються щодо цього, а натомість прикидаються, створюють видимість і ніколи не мають сміливості визнати перед іншими, що є лукавими людьми. Крім цього, вони продовжують брехати й обманювати людей, коли відчувають у цьому потребу. Хіба це не їхня природа? Так, вона, і її неможливо змінити. Ця природа не є проявом нормальної людськості; власне кажучи, це демонічна природа, це характер сатани, такі люди є дияволами, утіленими демонами.

Першим проявом моральних якостей антихристів є звичка брехати, яку ми схарактеризуємо як демонічну природу. Прояв цієї демонічної природи полягає в тому, що незалежно від часу й місця, незалежно від обставин чи від того, з ким вони спілкуються, слова таких людей подібні до слів змія й демонів – не заслуговують на довіру. З такими людьми треба бути особливо обережними й уміти розрізняти, і не вірити поспішно словам демонів. Конкретний прояв їхньої звички брехати полягає в тому, що брехня просто злітає з їхніх язиків; слова, які вони говорять, не витримують обмірковування, аналізу чи розрізнення. Вони можуть брехати в будь-який час і вважають, що не можна говорити нічого правдивого в жодній справі, що все, що вони говорять, має бути брехнею. Навіть якщо ти запитуєш їх про їхній вік, вони обмірковують це з думкою: «Що вони мають на увазі, коли питають про мій вік? Якщо я скажу, що я старий, чи не дивитимуться вони на мене зверхньо й чи не відмовляться зрощувати мене? Якщо я скажу, що я молодий, чи не дивитимуться вони на мене зверхньо, кажучи, що мені бракує досвіду? Як мені відповісти?» Навіть у такій простій справі вони однаково можуть збрехати й відмовитися сказати тобі правду, або навіть повернути запитання тобі: «А як ти думаєш?» Ти кажеш: «П’ятдесят років?» – «Близько». – «Сорок п’ять?» – «Майже». Чи дають вони тобі точну відповідь? Чи дізнаєшся ти з їхніх відповідей, скільки їм років? (Ні.) Це і є звичка брехати.

Ще одним проявом звички антихристів брехати є те, що вони брешуть навіть під час свідчення. Неправдиве свідчення – це проклятий вчинок, який ображає Божий характер. Навіть у справі свідчення вони наважуються вдаватися до вигадок, брехень й обману, що справді показує їхню безрозсудну зневагу до наслідків і їхню незмінну природу! Коли вони бачать, що інші свідчать на основі досвіду й розуміння, тоді як вони цього не можуть, вони копіюють їх і кажуть те саме, що й інші, вигадують такі самі переживання, як в інших. Якщо вони не розуміють чогось так, як інші, вони стверджують, що розуміють. Якщо їм бракує такого досвідного розуміння й просвітлення, вони наполягають, що мають їх. Навіть якщо Бог не дисциплінував їх, вони наполягають, що Він це зробив. Навіть у цій справі вони можуть брехати й фальсифікувати факти, не виявляючи жодної турботи чи інтересу, незалежно від того, наскільки серйозними можуть бути наслідки. Хіба це не звичка брехати? Ба більше, такі люди обдурять будь-кого. Дехто може запитати: «У будь-якому разі, антихристи все ж таки люди, хіба вони не втримаються від обману найближчих, тих, хто їм допомагав, або тих, хто ділив із ними труднощі? Хіба вони не уникатимуть обману членів родини?» Твердження, що вони звикли брехати, означає, що вони можуть обдурити будь-кого, навіть своїх батьків, дітей і, звісно, братів і сестер. Вони можуть обманювати людей у справах великих і малих, навіть там, де їм слід говорити правду, де це не мало б жодних наслідків і не вплинуло б на них жодним чином, і де немає потреби застосовувати мудрість. Вони також обманюють людей і використовують брехні для розв’язання дрібних справ, які, на думку сторонніх, не варті брехні, де було б просто й зовсім нескладно говорити прямо. Хіба це не звичка брехати? Можна сказати, що звичка брехати є одним із головних проявів дияволів і сатани. З цього погляду, хіба не можна сказати, що людськість антихристів не лише нечесна, а й позначена звичкою брехати, що робить її ненадійною? (Так, можна.) Якщо такі люди коять злочин, а потім, коли їх обтинають і критикують брати й сестри, проливають сльози, стверджуючи, що вони начебто в боргу перед Богом, і обіцяючи покаятися в майбутньому, чи наважишся ти їм повірити? (Ні.) Чому ні? Найпереконливішим доказом є їхня звичка брехати! Навіть якщо про людські очі вони каються, гірко плачуть, б’ють себе в груди й клянуться, не вір їм, бо вони проливають крокодилячі сльози – сльози, метою яких є обдурення людей. Вимовлені ними слова, сповнені суму й каяття, не є щирими; це доцільна тактика, покликана завоювати довіру людей шахрайськими засобами. Перед людьми вони гірко плачуть, визнають провину, клянуться й розповідають про своє становище. Однак ті, хто має з ними добрі приватні стосунки, ті, кому вони порівняно довіряють, розповідають іншу історію. Хоча публічне визнання провини й клятва змінити свій шлях можуть здатися начебто щирими, те, що вони говорять за лаштунками, доводить, що сказане ними раніше було неправдою, а брехнею, покликаною замилити очі більшій кількості людей. Що вони скажуть за лаштунками? Чи визнають вони, що сказане ними раніше було неправдою? Ні, не визнають. Вони поширюватимуть негатив, наводитимуть аргументи й виправдовуватимуться. Ці виправдання й аргументи підтверджують, що їхні визнання, покаяння й клятви були фальшивими, призначеними обманути людей. Чи можна довіряти таким людям? Хіба це не звичка брехати? Вони можуть навіть фабрикувати зізнання, фальшиво проливати сльози й обіцяти змінити свій шлях, і навіть їхні клятви – брехня. Хіба це не демонічна природа? Навіть якби вони сказали: «Я розумію лише ось це; решти я не знаю, і я шукаю Божого просвітлення й сподіваюся на допомогу братів і сестер, щоб поступово здобути розуміння», – це було б чесним ставленням і заявою. Однак антихристи абсолютно не можуть вимовити таких правдивих слів. Вони вважають, що «якщо я говоритиму правду, люди дивитимуться на мене зверхньо: я втрачу обличчя й почуватимуся приниженим – хіба мій престиж не буде повністю втрачений? Хто я такий? Чи можу я визнати поразку? Навіть якщо я не розумію, я мушу прикидатися, що розумію дуже добре; я мушу спочатку обдурити людей і зміцнити своє становище в їхніх серцях». Хіба це не прояв антихристів? З джерела та манери, у якій говорять антихристи, а також зі слів, які вони вимовляють, зрозуміло, що такі люди ніколи не будуть чесними; вони на це не здатні. Оскільки звичка брехати притаманна їхнім моральним якостям, вони хочуть обманювати людей і приховувати справи в усьому, не бажаючи, щоб хтось знав або бачив справжні факти чи реальну ситуацію. Їхнє найпотаємніше єство жахливо темне. Цей аспект моральних якостей антихристів можна впевнено схарактеризувати як відсутність людськості й наявність демонічної природи. Брехня легко й без роздумів злітає з їхніх язиків, аж до того, що вони не говорять нічого правдивого, навіть коли розмовляють уві сні, – це все обман, усе брехня. Це і є звичка брехати.

Моральні якості антихристів позбавлені чесності. Навіть коли вони мовчать, у своїх серцях вони обмірковують, як обдурити, обвести навколо пальця та ввести в оману людей, кого ввести в оману, що сказати, коли хочуть ввести їх в оману, які методи використати, щоб почати розмову, і які приклади навести, щоб змусити людей повірити. Незалежно від того, що вони говорять чи думають, вони не плекають у своїх серцях чесного ставлення, чесних думок чи чесних поглядів. Кожна мить їхнього життя, кожна секунда, проходить у стані бажання обманювати людей і гратися з ними. Кожну секунду й мить вони думають, як обдурити, ввести в оману й обвести навколо пальця інших, і ці думки цілком займають їхні розуми й найпотаємніші куточки їхніх сердець. Хіба це не їхня природа? Чи можуть такі люди зрозуміти істину, коли слухають проповіді або читають Божі слова? Навіть якщо вони розуміють, чи можуть вони практикувати її? (Ні.) Судячи з найпотаємніших думок у їхніх серцях і їхніх моральних якостей, такі люди, безумовно, не є одержувачами спасіння, тому що все, що вони люблять і про що думають у своєму розумі та внутрішньому світі, просякнуте демонічною природою, суперечить істині й позитивним речам, і не має жодної частини, гідної похвали. Отже, чи є звичка брехати безсумнівною рисою людськості антихристів? (Так.) Люди, які звикли брехати, не практикують жодної істини. Які наслідки цього? Які конкретні прояви людей, що не практикують жодної істини? Чи можуть вони діяти нерозважливо? Чи можуть вони бути свавільними й самі собі законом? Чи можуть вони створювати незалежні царства? Чи можуть вони розтрачувати пожертви? Чи можуть вони вводити людей в оману? Чи можуть вони переманювати серця людей? Так, вони все це можуть. Це типовий антихрист – він має звичку брехати. Коли факти викриваються, скільки б пар очей на них не дивилося, скільки б людей колективно не свідчило й не розвінчувало їх, вони відмовляються це визнавати. Зрештою, вони вдаються до однієї тактики, щоб впоратися з тобою – стверджують, що вони забули, і прикидаються необізнаними. У такий момент, у такій ситуації, вони не можуть сказати жодного правдивого слова, не можуть кивнути й визнати це, сказавши: «Це був я, я помилився, наступного разу я змінюся й точно не припущуся тієї самої помилки знову». Це антихрист – ніколи не визнає провини, ніколи не говорить правдивого слова. Чи можуть вони бути спасенні з такою людськістю? Чи можуть вони осягнути істину? Абсолютно ні. Навіть якщо вони розуміють істину, вони не можуть її осягнути, тому що відкидають її, опираються й протистоять їй. На найпростішому рівні – говорити чесно й визнавати свої помилки – вони не можуть навіть практикувати цю найпростішу істину або втілювати її в життя. Як можна очікувати, що вони відмовляться від свого статусу, від своїх перспектив і долі, а також від власних намірів? Чи можуть вони відмовитися від них і повстати проти них? На це вони здатні ще менше. Якщо вони не можуть сказати навіть однієї правдивої речі, то очікувати від них чогось складнішого ще більш нереалістично.

Чи є у вашому оточенні люди, які мають звичку брехати? Дехто може сказати: «Я ще не зустрічав нікого, хто мав би звичку брехати, але мені здається, що я сам можу бути такою людиною». Дозволь Мені сказати тобі правду: ти перебуваєш у небезпечній ситуації. Чи залишається в людях, які мають звичку брехати, хоч якийсь слід людськості? Чи відрізняються вони чимось від демонів? Чи є серед вас такі, хто має звичку брехати? Припустімо, що, незалежно від середовища чи передумов, щоб не трапилося, брехня є настільки природною для людини, що вона навіть не червоніє, і серце її не б’ється швидше, і вона може з усім впоратися й усе розв’язати за допомогою брехні. У своєму житті по-людськи й у стосунках зі світом, а також у кожному аспекті життя, доки є можливість говорити, усе, що вони кажуть, – брехня; жодне речення не є правдивим. Усе це несе наміри й цілі та супроводжується інтригами сатани. Така людина не є чесною. Чи не є людина, здатна брехати в будь-якій ситуації, навіть із головою на пласі, безнадійною? Судячи з різних проявів звички антихристів брехати, їхні брехні просто незліченні. Мета їхньої мови – обдурити, ввести в оману й обвести людей навколо пальця. Усі їхні слова сповнені інтриг і намірів сатани, в них немає жодного прояву чесності, належної нормальній людськості. Можна сказати, що антихристам повністю бракує такої риси як чесність, що є частиною нормальної людськості. Ті, кому бракує чесності й хто здатен брехати за звичкою, характеризуються як люди, що мають демонічну природу; вони є демонами. Таких людей нелегко спасти, тому що вони не приймають істину й вважають її прийняття надто складною річчю.

Б. Підступні й жорстокі

Окрім звички брехати, які ще прояви мають антихристи? Ми щойно бесідували про такі суттєві якості нормальної людськості, як доброта й щирість, і цілком очевидно, що антихристам їх повністю бракує. Усе, що притаманне нормальній людськості, в антихристах, безумовно, відсутнє; усе, чим вони володіють, є протилежним нормальній людськості й негативним. Отже, що є протилежністю доброті й щирості? (Підступність і жорстокість.) Саме так, ви дуже точно сказали – це підступність і жорстокість. Антихристам бракує таких рис, як доброта й щирість, натомість вони володіють такими елементами, як підступність і жорстокість, що є протилежністю доброті й щирості. Чи є зв’язок між підступністю й жорстокістю та звичкою брехати, яку ми обговорювали раніше? (Так.) Між ними є певний зв’язок. Як антихристи проявляють свою підступність і жорстокість? (У своїй здатності вигадувати брехні й підставляти інших.) Вигадування брехень і підставляння інших містить у собі як звичку брехати, так і підступність і жорстокість; ці дві риси тісно пов’язані. Наприклад, якщо антихристи вчиняють провину й не хочуть брати на себе відповідальність, вони створюють оманливу видимість, брешуть і змушують людей повірити, що це зробив хтось інший, а не вони. Вони перекладають провину на когось іншого, змушуючи його нести наслідки. Це не лише нечестиво й мерзенно, а й іще більш підступно й жорстоко. Які ще є прояви підступності й жорстокості антихристів? (Вони можуть мучити людей, нападати на них і мститися їм.) Здатність мучити людей є жорстокістю. Вони докладуть усіх зусиль, щоб напасти на кожного, хто становить загрозу їхньому статусу, репутації чи престижу, або є невигідним їм, і помститися йому. Іноді вони можуть навіть завдавати людям шкоди чужими руками – це підступність і жорстокість. Коротко кажучи, вислів «підступні й жорстокі» вказує на те, що антихристи особливо злостиві. Їхнє ставлення до людей і спосіб взаємодії з ними не ґрунтується на совісті, і вони не живуть із ними в гармонії, на рівних; натомість вони на кожному кроці намагаються експлуатувати інших, контролювати їх і маніпулювати ними для власної вигоди. Їхній підхід до взаємодії з іншими не є нормальним чи прямим; натомість вони використовують певні засоби й методи, щоб непомітно вводити людей в оману, експлуатувати їх і використовувати як зброю без їхнього відома. У їхньому ставленні до будь-кого, незалежно від того, чи виглядає це зовні добре, чи погано, немає анітрохи щирості. Вони наближаються до тих, кого вважають корисними, і віддаляються від тих, кого вважають марними, і не звертають на них жодної уваги. Навіть стосовно порівняно простодушних чи вразливих осіб вони вигадують способи використання різних засобів і методів, щоб уводити їх в оману й заманювати в пастку, зробивши їх корисними для себе. Але коли люди слабкі, перебувають у скрутному становищі чи потребують допомоги, антихристи просто заплющують на це очі й байдужі до них. Вони ніколи не виявляють любові до таких людей і не пропонують їм допомоги; навпаки, вони схильні залякувати їх, уводити в оману й навіть вигадувати способи, як експлуатувати їх іще більше. Якщо вони не можуть їх експлуатувати, то відкидають їх і не виявляють до них ані любові, ані співчуття; чи є в цьому хоч якась крихта доброти? Хіба це не прояв злостивості? Метод і філософія, за якими антихристи взаємодіють із людьми, полягають у використанні інтриг і стратегій для експлуатації й обману людей, щоб ті не могли бачити їх наскрізь, але водночас охоче гнули за них спину й були в них на побігеньках. Вони можуть залякувати й мучити тих, хто їх розрізняє і кого вони більше не можуть експлуатувати. Вони можуть навіть довільно перекласти провину на цих людей, змусивши братів і сестер покинути їх, а потім виключають їх або вичищають. Коротко кажучи, антихристи підступні й жорстокі, абсолютно позбавлені доброти й щирості. Вони ніколи по-справжньому не допомагають іншим, і не виявляють ані співчуття, ані любові, коли інші постають перед труднощами. У своїх взаєминах вони плетуть інтриги заради власної вигоди й користі. Хто б до них звертався чи не просив допомоги в скрутному становищі, вони завжди все прораховують щодо цієї людини, думаючи в серці: «Якщо я допоможу цій людині, яку користь я зможу з неї отримати в майбутньому? Чи зможе вона допомогти мені? Чи зможе вона бути мені корисною? Що я можу з неї отримати?» Хіба не егоїстично й мерзенно з їхнього боку завжди думати про такі речі? (Так.) Які методи застосовуватимуть антихристи під час церковних виборів? (Вони зневажатимуть інших і підноситимуть себе, принижуючи тих, хто кращий за них.) Зневаження інших і піднесення себе – це також підступно й жорстоко. Антихристи можуть також використовувати дрібні послуги, щоб заманювати людей, і хвалитися своїми внесками, щоб здобувати повагу й забезпечувати собі голоси. Що ще? (Вони не можуть оцінювати кандидатів безсторонньо й об’єктивно; вони додаватимуть власну упередженість і власний передсуд.) Це містить у собі вигадування брехень, щоб звести наклеп на інших. Раніше вже бесідували про чимало конкретних проявів підступності й жорстокості антихристів. Підступність означає наявність безлічі інтриг, а принцип поведінки антихристів, взаємодії зі світом й виконання будь-яких дій полягає в тому, щоб покладатися на стратегію, позбавлену щирості й сповнену фальші та обману. Жорстокість переважно стосується жорстокості й безжальності в їхніх методах дій, того, що вони не виявляють милосердя, не мають людських почуттів, завдають шкоди іншим, і готові досягати своїх цілей ціною страждань будь-кого іншого – це жорстокість, і вона прямо протилежна людській доброті. Якщо людина володіє добротою у своїй людськості, то, стикаючись зі звичайними справами, вона ставитиметься поблажливо до інших, де тільки зможе, і прощатиме їх. Така людина терпима до проблем і недоліків інших, не прискіплива й мириться, коли може. Крім того, вона співчутлива, і, коли бачить, що в інших труднощі, готова допомогти, знаходячи радість у допомозі людям і вважаючи настанову інших особистою відповідальністю. Це і є доброта. Чи володіють антихристи цією рисою? (Ні.) Вони вважають: «Якщо в тебе труднощі, а я тобі допомагаю, за це треба платити. Якщо я надаю тобі якісь блага, що я з цього матиму? Якщо я поспівчуваю тобі, хто співчуватиме мені? Якщо я тобі допоможу, чи пам’ятатимеш ти мою доброту? Якщо ти просиш мене пожертвувати собою, щоб допомогти тобі, ти, мабуть, мрієш! Які в нас стосунки? Яку користь ти можеш мені принести? Ти коли-небудь допомагав мені раніше? Хто ти такий? Чи вартий ти допомоги? Якби ти була дочкою короля чи сином багатія, то, можливо, допомога тобі принесла б мені якусь славу чи користь. Але ти не є ні тим, ні іншим. Чому я маю тобі допомагати? Яка мені з цього вигода?» Ось як вони думають, коли бачать когось у скрутному становищі, когось слабкого чи когось, хто потребує допомоги. Хіба це доброта? Коли ці люди бачать когось у слабкому стані, вони не лише глузують і насміхаються з нього, а й усе прораховують у своїх серцях. Дехто навіть бачить у цьому можливість проявити себе чи переманити серце цієї людини. Ніщо з цього не є добротою. Антихристи часто користуються такими можливостями, щоб проявити себе. Вони не діятимуть, якщо в цьому немає вигоди, якщо в них немає мети й мотивації. Якщо вони комусь допомагають, то хочуть здобути його як союзника. Якщо вони допомагають і співчувають двом людям, вони хочуть здобути пару союзників, двох поплічників. Інакше вони й пальцем не поворухнуть і, звісно, не виявлять любові до тих, хто потребує допомоги.

Основним проявом підступності й жорстокості антихристів є те, що в усьому, що вони роблять, є дуже чітка мета. Перше, про що вони думають, – це власні інтереси, і їхні методи ниці, грубі, брудні, низькі та сумнівні. У тому, як вони діють, і в тому, як вони ставляться до людей, і в принципах, за якими вони до них ставляться, немає щирості. Їхнє ставлення до людей полягає в тому, щоб використовувати їх і гратися з ними, а коли люди перестають бути для них корисними, вони викидають їх. Якщо ти маєш для них якусь корисну цінність, вони роблять вигляд, що піклуються про тебе: «Як у тебе справи? Чи були в тебе будь-які труднощі? Я можу допомогти тобі подолати твої труднощі. Скажи мені, чи в тебе є якісь проблеми. Я радо підтримаю тебе. Як нам пощастило, що в нас такі хороші стосунки!». Вони здаються такими уважними. Однак якщо настане день, коли ти більше не становитимеш для них жодної користі, вони покинуть тебе, відкинуть тебе вбік й ігноруватимуть тебе, ніби ніколи раніше тебе не зустрічали. Коли у тебе дійсно виникають проблеми й ти звертаєшся до них за допомогою, їхнє ставлення раптово змінюється, їхні слова більше не такі приємні, як тоді, коли вони вперше обіцяли тобі допомогти, – і чому це відбувається? Це тому, що ти не несеш для них жодної користі для них. Як наслідок, вони перестають звертати на тебе будь-яку увагу. Але це ще не все: якщо вони дізнаються, що ти зробив щось не так або знайдуть щось, що вони можуть використовувати як важіль впливу, вони стануть холодно цинічними у ставленні до тебе й можуть навіть засудити тебе. Що ти думаєш про цей метод? Чи це прояв доброти й щирості? Коли антихристи виявляють такі підступність і жорстокість у своїй поведінці стосовно інших, чи є в цьому хоч якийсь слід людської сутності? Чи є в них бодай найменша щирість у ставленні до людей? Зовсім ні. Вони роблять усе заради власної вигоди, гордості та репутації, щоб здобути собі статус і славу серед інших. Усіма, хто їм трапляється, вони скористаються за будь-якої можливості. Тих, ким вони скористатися не можуть, вони зневажають і не звертають на них уваги; навіть якщо ти береш на себе сміливість наблизитися до них, вони ігнорують тебе, і навіть на дивляться на тебе. Але якщо настає день, коли ти їм потрібен, їхнє ставлення до тебе раптово змінюється, і вони стають дуже уважними й доброзичливими, чим збивають тебе з пантелику. Чому їхнє ставлення до тебе змінилося? (Тому що тепер ти для них корисний.) Саме так. Коли вони бачать, що ти маєш корисну цінність, їхнє ставлення змінюється. Чи є такі люди у вашому оточені? Коли ці люди взаємодіють з іншими, те, що вони роблять щось очевидно погане, стає помітним не одразу. З їхніх щоденних висловлювань, мови та поведінки також не видно жодних очевидних проблем. Однак, якщо ти уважно спостерігатимеш за тим, як вони взаємодіють із людьми, особливо з найближчими й найдорожчими для них, якщо після цього ти подивишся, як вони експлуатують інших і як ставляться до них, то завдяки цьому ти зможеш побачити наміри, ставлення й методи антихристів у їхніх взаєминах з іншими. Усі вони шукають лише особистої вигоди, живуть за філософією сатани й позбавлені будь-якої нормальної людськості.

Людськість антихристів володіє такими рисами, як підступність і жорстокість. Чи можуть вони ладити з тими, хто у своїх справах і стосунках із людьми є чесним, добрим і щирим? Чи готові вони наближатися до таких людей? (Ні.) Як вони ставляться до цих людей? Вони кажуть: «Усі ці люди великі дурні, і їхня мова така прямолінійна. Тобі слід добре подумати, перш ніж говорити, навіщо ти говориш так правдиво? Чому твоя мова завжди така проста?» Для антихристів ці люди жалюгідно дурні, і вони дивляться на них з презирством. Коли такі люди бачать когось доброго, хто щиро ставиться до інших, вони по-справжньому допомагають цій людині, коли вона зазнає труднощів і потребує допомоги, бажають їй гараздів і хочуть надати їй блага, допомогу й настанову; антихристи вважають таких людей нерозумними й дурними. Антихристи не вважають, що ці позитивні елементи людськості є добрими чи прекрасними речами, якими люди мають володіти. Натомість у своїх серцях вони відчувають ненависть, антипатію й презирство до цих суттєвих для нормальної людськості рис. Вони називають чесних людей дурними; те саме вони кажуть про добрих людей, і поготів – про щирих. До тих, хто порівняно чесно вірить у Бога й виконує свої обов’язки, має добре серце й ніколи не кривдить інших людей і не шкодить їм, любить інших і співчуває їм, може зректися власних благ й подолати власні труднощі, щоб допомогти іншим, хто відчуває ношу й відповідальність, коли бачить людей, що перебувають у слабкому стані й потребують допомоги, глибоко в душі антихристи таять ще більше презирство. Щодо тих, хто порівняно щирий у своїй вірі в Бога, має богобоязливе серце, у всьому приймає Боже проникливе спостереження, здатний виконувати свої обов’язки зі щирістю, вірністю й відповідальністю, і підходить до своїх обов’язків зі щирим ставленням, глибоко в душі антихристи ставляться до них з презирством і ненавидять їх, а зовні помітно уникають їх і дистанціюються від них. В очах антихристів усі ці позитивні елементи, суттєві для нормальної людськості, не є чимось позитивним: вони не варті похвали чи заохочення. Натомість антихристи вважають, що гідними похвали є їхні власні інтриги, стратегії, таємні способи взаємодії з людьми та жорстокість. Хоч що вони роблять, вони завжди обмірковують і поліпшують свої методи та інтриги у своїх думках. Незалежно від масштабу справи, вони вважають, що діяти так варто й необхідно; інакше це призведе до втрат і шкоди їхній репутації. З огляду на те що ці елементи існують у людськості антихристів, чи можуть вони прийняти істину? Чи можуть вони практикувати істину? Абсолютно ні. Хоч як ти наголошуєш на чесності, доброті й інших позитивних речах, вимагаючи, щоб люди володіли цими аспектами й ставилися до інших і до своїх обов’язків та займалися різними справами відповідно до цієї позитивної людськості, глибоко в серцях антихристів є відкидання, презирство й ворожість до цих речей. Чому? Тому що антихристи повністю позбавлені цих позитивних речей; моральними якостями, притаманними їхній сутності, є підступність і жорстокість, що є демонічною природою. Чи є відстань між цими моральними якостями й тим, щоб бути чесним, добрим і щирим, як вимагає Бог? Між ними не лише є відстань, а й вони є прямою протилежністю одне одному – два типи моральних якостей, відмінних за природою. Чи відповідає хоч якийсь із проявів і виявів підступності й жорстокості антихристів нормальній людськості? Чи відповідають вони істині? Звісно, ні; усі вони – змови й інтриги сатани. Природа, що проявляється у змовах та інтригах сатани, є саме підступною й жорстокою, а це елементи, яких не має бути в нормальній людськості, як того вимагає Бог. Ґрунтуючись на різних проявах підступності й жорстокості, про які ми бесідували, пригадайте, чи є у вашому оточені люди, які володіють такою людськістю. З такими моральними якостями, як підступність і жорстокість, антихристи, безсумнівно, були б здатні діяти. Їхні дії були б видимими, чутними й доступними для інших. Якщо вони доступні, люди мають їх відчувати й бути здатними розпізнавати й розрізняти таких осіб. Такі моральні якості антихристів, як підступність і жорстокість, мають бути досить поширеним і очевидним проявом. Це не прихована ідея, думка чи намір, а радше їхня виявлена людськість і методи, засоби та стратегії їхніх дій. Люди мають бути здатними сприймати цей аспект.

В. Безчесні й безсоромні

У нормальній людськості є простота, але чи є антихристи простими людьми? Очевидно, ні. Підступність, жорстокість і звичка брехати, про які ми щойно бесідували, суперечать простоті. Простоту легко зрозуміти, тому ми про неї не бесідуватимемо. Побесідуймо про честь. Честь – це риса, що має бути присутньою у нормальній людськості; мати честь означає мати розум. Яке поняття є протилежним до честі? (Безсоромність.) Бути безсоромним означає бути безсовісним. Іншими словами, це можна узагальнити як брак честі. Які дії вчиняють антихристи, і які конкретні прояви чи практики свідчать про те, що вони безчесні й безсоромні? Антихристи відкрито змагаються з Богом за статус, що є безчесним і безсоромним. Лише антихристи можуть відкрито боротися з Богом за статус і за Його обранців. Незалежно від того, бажають люди цього чи ні, антихристи хочуть їх контролювати. Незалежно від того, чи мають вони здатність, антихристи хочуть добитися статусу, а отримавши його, живуть за рахунок церкви, їдять і п’ють від Божих обранців і дозволяють тим забезпечувати їх, водночас самі нічого не роблять. Вони взагалі не забезпечують життя Божих обранців, а проте хочуть підкорити їх своїй владі, змусити слухати їх, служити їм і гнути на них спину, вони також хочуть утвердити власне становище в серцях людей. Якщо ти добре відгукуєшся про інших, славиш велику Божу доброту, благодать, благословення й всемогутність, вони почуваються нещасними й невдоволеними. Вони завжди хочуть, щоб ти схвально відгукувався про них, щоб у твоєму серці було для них місце, щоб ти поважав їх і рівнявся на них, і щоб усе це ти робив щиро. Усе, що ти робиш, має бути для них і з огляду на них. Ти маєш постійно ставити їх не перше місце в усьому, що говориш і робиш, враховуючи їхні думки й почуття. Хіба це не безчесно й безсоромно? Хіба антихристи не поводяться так? (Поводяться.) Які ще є прояви? Вони крадуть і розтрачують пожертви, призначені для Бога, привласнюючи їх собі. Це також безчесно й безсоромно – це надто очевидно!

Говорячи про крадіжку пожертв, стався один конкретний випадок. Деякі брати і сестри пожертвували речі, які були передані до певної церкви, і людина, відповідальна за збереження пожертв, помітила, що серед них було дві пляшки без етикеток, без зазначення, що вони призначені для Вишнього, і без жодних конкретних інструкцій. Не знаючи, що це таке, та людина самовільно їх залишила й не передала Вишньому. Пізніше, коли я запитав, чи є в нього ті речі, він сказав, що в нього є дві пляшки. Я запитав, чому вони досі у нього, і він пояснив ситуацію: «Оскільки ці дві пляшки надійшли без етикеток, без зазначення що це таке або що вони для Вишнього, ми залишили їх тут. Якби на них було зазначено, що вони нам були б у пригоді, ми б зберегли й використовували їх. Якби їх можна було продати, ми б їх продали». Як ви думаєте, у чому тут проблема? Деякі цінні речі передаються сюди з різних місць, деякі з інструкціями, а багато без інструкцій чи етикеток. За звичайних обставин, якщо ви це раціонально проаналізуєте, кому слід віддати ці речі? (Їх слід віддати Богу як пожертви.) Люди з нормальною раціональністю мали б подумати саме так. Однак хтось сказав: «На цих речах не зазначено, що вони для Вишнього». Приховано та людина хотіла сказати: «Вони не для Тебе. Як вони тебе стосуються? Оскільки на них не зазначено, що вони для Тебе, я маю право розпоряджатися ними. Я не віддам їх Тобі. Якщо я захочу їх продати, то продам. Якщо я захочу їх використовувати, то використовуватиму. Якщо я не захочу їх ні використовувати, ні продавати, я просто залишу їх тут і змарную!» Таким був погляд відповідальної людини. Що ви думаєте про нього? Чи є люди, які привозять ці цінні речі здалеку до церкви або дають їх окремим людям, не вказавши, кому? (Ні.) Хто виявив би таку велику любов, щоб дарувати цінні речі церкві, дому Божому або братам і сестрам? До цього дня я не бачив нікого з такою великою любов’ю, нікого, хто робив би таку пожертву чи давав би таке подання. Навіть за звичайні й недорогі речі ти маєш платити. Тож, щодо цих цінних речей, чи є люди, які мимохідь роздають їх безплатно? (Ні.) Хоча ті, хто надіслав ці речі, не вказали, для кого вони, люди повинні знати, хто має їх отримати; це раціональність, яка має бути присутня в людськості. Як відповідальна людина мала розв’язати цю справу? Як вона мала розпорядитися цими речами? Принаймні, вона мала запитати Вишнє: «Чи потрібні Вам ці речі? Якщо ні, як нам ними розпорядитися?» Проблему можна було б розв’язати всього лиш цими двома запитаннями; вони свідчили б про те, що моральні якості цієї людини містять нормальну раціональність. Але людина, відповідальна за збереження пожертв, не змогла навіть поставити цих двох простих запитань і не володіла, хоча мала б, найсуттєвішою раціональністю. Чому ж він вважав, що ці речі призначені для церкви? Він навіть додав ще одне твердження: «На них не зазначено, що вони для Вишнього». Хіба це не проблема? Що мається на увазі під «На них не зазначено, що вони для Вишнього»? Чому він додав це твердження? (Щоб знайти привід для свого недбалого марнотратства пожертв, призначених для Бога.) Саме так. Чи може людина, яка робить таке, справді володіти честю у своїй людськості? Очевидно, що ні. Якою людськістю володіє людина, позбавлена цієї моральної якості? Хіба це не безчесність? Хіба він справді не знав, що це пожертви? Він це знав, але оскільки його людськість безчесна, він міг безсоромно вимовляти такі слова, а потім природно й невимушено насолоджуватися пожертвами, привласнювати їх і розтрачувати, вважаючи їх своїми. Лише люди з людськістю антихристів демонструють такі прояви.

Антихристам бракує совісті й розуму; як ще вони демонструють, що безчесні й безсоромні? Коли вони роблять щось неправильне, то не знають, що таке почуття каяття, і не відчувають провини у своїх серцях. Вони не розмірковують над тим, як виправити ситуацію чи покаятися, і навіть вважають свої дії виправданими. Стикнувшись з обтинанням або відстороненням, вони вважають, що з ними повелися несправедливо. Вони безперестанку сперечаються й вдаються до софістики, що є безчесним. Вони не виконують жодної реальної роботи, постійно повчають інших і вводять людей в оману порожніми теоріями, змушуючи інших думати, що вони духовні й розуміють істину. Вони також часто хваляться тим, скільки працювали й страждали, кажучи, що заслуговують на те, щоб насолоджуватися Божою благодаттю, а також прийомом і турботою братів і сестер, і тим самим живу за рахунок церкви, мовби так годиться, а також хочуть смачно їсти й пити та насолоджуватися особливим ставленням. Це безчестя й безсоромність. Ба більше, попри свій очевидний низький рівень, нерозуміння істини, й невміння знайти принципи практики, а також нездатність виконувати жодну роботу, вони хваляться, що здатні на все й у всьому вправні. Хіба це не безсоромно? Попри те що вони явно нічого не варті, вони вдають, ніби все знають, щоб люди поважали їх і рівнялися на них. Якщо в якоїсь людини виникають проблеми, але вона не просить їхньої поради, а натомість звертається до інших, антихристи гніваються, заздрять, обурюються і шукають будь-який можливий спосіб, щоб мучити її. Хіба це не безсоромно? Очевидно, що вони часто брешуть, мають різноманітні розбещені характери, але вдають, ніби не мають їх, ніби Бог дивиться на них прихильно й любить їх; на кожному кроці вони вдають, ніби дуже здатні терпіти страждання, можуть коритися, приймати істину й обтинання, не бояться наполегливої праці чи критики й ніколи не скаржаться, але насправді вони сповнені обурення. Попри свою очевидну нездатність бесідувати про будь-яке розуміння чи чітко говорити про будь-які істини, а також брак досвідного свідчення, вони займаються удаванням та шахрайством, вдаряючись в пустопорожні розмови про своє самопізнання, щоб змусити інших вважати їх дуже духовними людьми, що мають велике розуміння. Хіба це не безсоромно? Вони явно мають численні проблеми й погану людськість, виконують свій обов’язок без жодної вірності й покладаються виключно на власний інтелект і кмітливість у будь-якій роботі, яку виконують, зовсім не шукаючи істини, проте вони досі вважають, що несуть ношу, що дуже духовні й мають рівень, і що вищі за більшу частину людей. Хіба це не безсоромно? Хіба це не прояви браку людськості в антихристів? Хіба вони не часто виявляють такі речі? Очевидно, що їм бракує розуміння істин-принципів, і незалежно від того, яку роботу вони виконують, вони не можуть знайти жодних принципів практики, але відмовляються шукати чи бесідувати; у виконанні роботи вони покладаються на власну кмітливість, досвід та інтелект. Вони навіть хочуть бути лідерами, керувати іншими й змушувати всіх слухати їх, і гніваються й сердяться, коли хтось цього не робить. Хіба це не безсоромно? Оскільки вони мають амбіції, дари й трохи кмітливості, то завжди хочуть виділятися в домі Божому й домагатися, щоб він призначав їх на важливі посади й зрощував їх. Якщо їх не зрощують, вони почуваються засмученими й обуреними та скаржаться, що дім Божий несправедливий, що він не може визнати талановитих людей, і що в ньому немає людини, яка добре розбирається в талантах і могла б виявити їхні виняткові здібності. Якщо їх не зрощують, вони не хочуть наполегливо працювати, щоб виконувати свої обов’язки, терпіти труднощі чи платити ціну; натомість вони просто хочуть використовувати свою хитрість, щоб ухилитися від роботи. У своїх серцях вони сподіваються, що хтось у домі Божому оцінить їх і піднесе, давши їм змогу перевершити інших і здійснити там свої грандіозні плани. Хіба це не амбіції та жага? Хіба це не безсоромно? Хіба це не найпоширеніший прояв антихристів? Якщо ти справді маєш здібності, ти маєш прагнути до істини, зосереджуватися на належному виконанні своїх обов’язків, і Божі обранці природно поважатимуть тебе. Якщо ти не володієш жодною істиною, але однаково завжди хочеш виділятися, це надто нерозумно! Якщо ти також маєш амбіції та жагу й завжди лізеш із шкіри, ти неодмінно впадеш. Деякі люди, що колись мали певний статус і престиж у суспільстві, увірувавши в Бога й увійшовши до Його дому, хочуть тиснути своїм авторитетом, мати останнє слово й змушувати всіх виконувати їхні накази. Вони хочуть виставляти напоказ свої кваліфікації й здобутки, вважають усіх нижчими за себе й думають, що всі мусять підкорятися їхній владі. Хіба це не безсоромно? Так. Коли деякі люди досягають певних результатів і роблять певні внески, виконуючи свої обов’язки в домі Божому, вони завжди хочуть, щоби брати і сестри ставилися до них із великою повагою, як до пресвітерів, високопоставлених осіб і особливих постатей. Вони навіть хочуть, щоб люди рівнялися на них, слідували за ними й слухали їх. Вони жадають стати корифеями церкви; вони хочуть усе вирішувати, виносити судження й мати останнє слово в усіх питаннях. Якщо ніхто не слухає їх і не приймає того, що вони кажуть, вони хочуть покинути свою роботу, шкодити всім іншим і сміятися з них. Хіба це не безсоромно? Крім того, що вони безсоромні, вони ще й особливо злостиві – це антихристи.

Цей прояв безсоромності в моральних якостях антихристів надто поширений. Більша частина людей виявляє його тією чи іншою мірою, але антихристи не лише мають цей прояв, а й ніколи не визнають, наскільки він серйозний за своєю природою, не каються, не намагаються пізнати його й не повстають проти нього. Натомість вони вважають його природним, що означає, тобто відмовляються приймати істину. Незалежно від того, наскільки безсоромною, нерозумною, огидною та мерзотною є їхня поведінка, вони однаково вважають її природною й виправданою. Вони вважають її розумною, а також, що вони заслуговують на лідерство завдяки своїм дарам і здібностям, і мають право утверджувати своє старшинство, а інші мають слухати їх з огляду на їхні внески, і не вважають це чимось безсоромним. Хіба вони не безнадійні? Це не нормальна людськість; це моральні якості антихристів. Звичайні розбещені люди можуть мати ці прояви та думки більшою чи меншою мірою, і з різним ступенем серйозності, але, завдяки читанню Божих слів, прийняттю й розумінню істини, вони визнають, що нормальна людськість має бути позбавленою таких речей. Вони також визнають, що коли виникають такі ідеї, думки, плани чи нерозумні вимоги, вони повинні повставати проти них, відмовлятися від них, змінювати їх, вчитися каятися, приймати істину й практикувати відповідно до неї. У чому полягає різниця між антихристами й звичайними розбещеними людьми? У тому, що антихристи ніколи не вважають, що їхні ідеї, думки та бажання є неправильними, що Бог засуджує їх і гидує ними, або що вони є негативними речами, які походять від сатани. Як наслідок, вони ніколи не відмовляються від цих думок чи переконань. Натомість вони наполягають на них, не повстають проти них і, безумовно, не приймають того, що є правильним і позитивним, і не дозволяють цьому стати практикою і принципами, яких вони мають дотримуватися. У цьому й полягає відмінність між антихристами та звичайними розбещеними людьми. Подивіться навколо: кожен, хто є таким безсоромним, але ніколи не визнає цього й навіть не усвідомлює, є типовим антихристом.

Антихристи мають ще одну типову рису, яку людям дуже легко розрізнити: їм бракує почуття сорому. Як написано в Біблії: «Зла людина робить зухвалим своє обличчя» (Приповісті 21:29) – лише антихристи є справді злими людьми. Антихристи безсоромні; хоч би скільки вони зробили вчинків, що є безсоромними, байдужими до почуттів людей і суперечать істині, вони цього не усвідомлюють і не визнають. Вони не приймають того, що є правильним чи позитивним, і не відмовляються від своїх неправильних поглядів і практик; натомість вони наполягають на них до кінця. Ось які антихристи. У якій ситуації перебуваєте ви? Коли у вас виникають такі нерозумні вимоги, безсоромні думки, а також наміри й ідеї, які Бог ненавидить, чи усвідомлюєте ви, що Бог їх ненавидить, і тому здатні повстати проти них і відмовитися від них? Чи, почувши істину, ви не погоджуєтеся відмовитися від них, наполягаєте на них і вважаєте, що маєте рацію? (Коли я їх усвідомлюю, то можу пов’язати із Божими словами й відчуваю, що ці думки досить ниці й безсоромні, і я в змозі молитися й повставати проти них.) Ті, хто може свідомо молитися й повставати проти таких думок, не є антихристами; ті, хто ніколи не молиться й не повстає проти них, а слідує власним думкам, протистоїть Богові в серці й відмовляється приймати істину, є типовими антихристами. Хоч би наскільки безсоромними були вчинки, що вони зробили, вони відмовляються їх визнавати. Хіба не очевидно, що вони є людьми, які не приймають позитивних речей, а люблять негативні й нечестиві речі? Ви не можете визначити, до якої категорії належите, чи у вас ніколи не виникало таких безсоромних думок? (У мене виникали такі думки, і, усвідомивши їх, я міг молитися до Бога й повставати проти них. Іноді я їх не усвідомлював, діяв або говорив, не відчуваючи, що вони безсоромні, і усвідомлював це лише пізніше, коли мене розвінчували, тоді я міг молитися й повставати проти них.) Якщо ви не усвідомлюєте, що ці речі безсоромні, це не проблема; якщо ви усвідомлюєте, але не приймаєте істину й не повстаєте проти себе, то це серйозна проблема. Більшу частину часу ви заціпенілі, не можете пов’язати це з Божим словом і не усвідомлюєте, у чому ваша проблема. Але якщо, усвідомивши це, ви негайно відчуваєте провину й докір у своєму серці, і вам надто соромно дивитися в очі іншим, і ви вважаєте себе ницим, низьким і негідним, і тому ненавидите себе й відчуваєте до себе огиду, а потім розмірковуєте над тим, як змінитися й відмовитися від цих речей, це нормальна ситуація. Якщо ви можете повстати проти себе, щойно усвідомивши це, у вас є надія на спасіння. Якщо ви усвідомлюєте й однаково не повстаєте проти себе, у вас немає надії на спасіння. Чи може людина бути спасенною, залежить від того, чи може вона прийняти істину. Дехто може сказати: «Я заціпенілий і недалекий та маю низький рівень, але доки я хоч трохи розумію те, що чую, я можу практикувати згідно з Божими словами й повставати проти себе». Такі люди можуть бути спасенними. Хоч би яким високим був рівень людини або хоч би скільки істини вона розуміла, якщо вона не повстає проти себе, наполягає на тому, щоб не практикувати й не приймати істину та опирається й протистоїть їй у своєму серці, то все скінчено – вона безнадійна. Безсоромність також є типовою рисою моральних якостей антихристів. Перевірте, чи є такі люди у вашому оточені, а потім дослідіть себе, щоб визначити, чи належите ви до цієї категорії – чи ви постійно почуваєтеся досконалими й прекрасними, чи ви завжди вважаєте себе спасителем, чи ви завжди прагнете бути вище за всіх інших, чи ви прагнете порівнювати себе з іншими в будь-якій групі, щоб побачити, наскільки високо ви стоїте, і чи ви бажаєте, незалежно від того, чи зможете зрештою перевершити інших, бути видатним і хочете, щоб вас високо цінували інші, щоб виділятися з натовпу й стати особливим членом групи. Що робить тебе особливим? У тебе роги на голові ростуть, чи ти маєш три ока, чи три голови й шість рук? У тобі немає нічого особливого, то чому ж ти завжди відчуваєш, що ти виділяєшся й що ти унікальний? Це безсоромно. З одного боку, немає нічого особливого у твоїх фізичних вроджених здібностях, а з іншого, немає нічого особливого у твоєму рівні. Що важливіше, ти, як і всі інші, сповнений розбещених характерів, тобі бракує розуміння істини й ти належиш до роду сатани, що опирається Богові. Чим ти можеш похвалитися? Очевидно, що нічим. Ті крихти навичок, здібностей, дарів і талантів, якими ти володієш, не варті згадки, бо вони не представляють нормальної людськості й не пов’язані з позитивними речами. Проте ти наполягаєш на тому, щоб висувати на перший план речі, не варті згадки, ставишся до них як до власних почесних медалей, виставляєш їх усюди напоказ як предмети своєї гордості й капітал, щоб здобути повагу й шану людей, навіть використовуєш їх як капітал, щоб змусити інших людей забезпечувати тебе і щоб насолоджуватися повагою й прихильним ставленням інших. Хіба це не безсоромність? Ці нерозумні вимоги, думки, наміри, ідеї та інші подібні речі, породжені ненормальною людськістю й розумом, є проявами безсоромності. Якщо ці прояви безсоромності домінують у чиїйсь людськості й стають її головною рисою, яка заважає їй прийняти й зрозуміти істину, це є типовою рисою антихристів.

Деякі люди витрачають пожертви, щоб купувати смачні, якісні та модні речі для братів і сестер, стверджуючи, що роблять це з поваги до них, щоб вони могли жити щасливо й безтурботно в домі Божому, а потім дякувати за Божу любов. Що ви думаєте про цю ідею? Чи вона досить гуманна? (Ні. Вони ставляться до пожертв, призначених для Бога, як до власних грошей, витрачаючи їх як заманеться, а не використовуючи їх нормально й розумно згідно з принципами дому Божого.) Яка це проблема людськості? (Безсоромність.) Такі особи стають типовими антихристами, щойно досягають статусу. Вони використовують пожертви, щоб здобути прихильність інших, кажучи: «Братам і сестрам не вистачає одягу, і вони живуть важко. У них багато труднощів, і ніхто про це не дбає. Я це помітив і візьму відповідальність на себе. Щоб зробити життя братів і сестер зручнішим, щоб вони могли відчути боже тепло, велику божу любов та благодать, доки живуть у його домі, божий дім має витратити трохи грошей, щоб задовольнити кожен аспект їхнього життя. Тому мені потрібно добре це обдумати й ретельно обміркувати, чого братам і сестрам не вистачає або що їм потрібно. Потрібно купити термочашки, щоб братам і сестрам було зручно пити воду й носити їх із собою, коли вони кудись виходять. Також слід купити для них стільці – з м’якими спинками, щоб від тривалого сидіння не боліли спини. Вони мають бути зручними для сидіння, а також мати відповідну висоту, кут нахилу й м’якість. Незалежно від вартості, ми не маємо шкодувати грошей для братів і сестер, оскільки вони є стовпами божого дому, а також капіталом і опорою для поширення його роботи. Отже, дбайливе ставлення до братів і сестер покращує роботу божого дому». Почувши це, більша частина братів і сестер заливаються слізьми, переповнюються вдячністю і продовжують вигукувати, що це велика Божа любов. Ті, хто займався цією справою, відчувають тепло всередині, коли чують це, і думають: «Нарешті знайшлися люди, які розуміють моє серце». Що це? (Безсоромність.) Як можна вважати надання таких великих благ братам і сестрам безсоромним? Хіба це не наклеп? (Ні.) Вони використовують гроші Божого дому, щоб продемонструвати цю щедрість і переманити серця людей, і вдають, ніби виявляють турботу й чуйну увагу до братів і сестер. Яка їхня справжня мета? М’яко кажучи, насолода цими благами разом із братами і сестрами. Прямо кажучи, здобуття прихильності людей, забезпечення того, щоб люди завжди пам’ятали їх, мали для них місце у своїх серцях і згадували, якими добрими вони були. Якби вони витрачали власні гроші, чи ставилися б вони до братів і сестер так само? (Звісно, ні.) Їхня справжня сутність виявилася б, і вони б не ставилися до людей так. Судячи з того, як вони за власним бажанням безрозсудно використовують пожертви, призначені для Бога, це люди, яким бракує гідності й моральних стандартів, мерзенні й безсоромні. Чи могли б вони щиро ставитися до інших людей із добротою? Що це за люди? (Це антихристи, які є безсоромними.) У цій безсоромності, якою володіють і яку виявляють антихристи у своїй людськості, є також щось підступне й жорстоке – вони використовують брехню для досягнення своїх особистих цілей. Які зі слів, що виходять з їхніх вуст, є правдивими? Хоча вони здаються дуже уважними до людей, нібито дійсно їх люблять і багато про них думають, насправді за лаштунками вони приховують злостиві наміри. Самі вони не платять ціни; вони витрачають пожертви, і врешті-решт дім Божий зазнає збитків, тоді як вони самі отримують вигоду. Ось що роблять антихристи – вони не лише безсоромні, а й підступні й жорстокі. Вони звикли брехати, брешуть і обманюють людей, куди б не пішли, не вимовляючи жодного правдивого слова. Це саме по собі огидно, але вони ще й хваляться, що вони простодушні, хороші, добрі до інших, чуйні, співчутливі, нездатні бути жорстокосердими до будь-кого чи змусити себе мститися тим, хто їх ображає. Вони навіть хваляться, що вони досконалі й порядні особи, бажаючи створити собі образ і зайняти місце в серцях людей. Хіба це не безсоромність? Така природа антихристів; їхня людськість сповнена таких речей.

Щодо тих, хто шаленіє, вчиняючи погані речі, і є безсоромним, люди можуть їх певною мірою розрізнити, але розрізнити, що антихристи є безсоромними, не так-то просто. Я бачив особливий прояв безсоромності антихриста: він часто поводився дико й самовпевнено, звик брехати й мав систематичний, організований і добре впорядкований спосіб мовлення. Однак, коли доходило до виконання завдань, він не міг завершити розпочате, шаленів, вчиняючи погані речі, і був позбавлений будь-яких принципів. Після того як він деякий час виконував свої обов’язки в домі Божому, усе, що він робив, ішло не так і було погано. Найголовніша проблема полягала в тому, що він досі хотів уводити людей в оману, залишати в їхніх серцях гарне враження й на кожному кроці розпитував, що про нього думають інші й чи його високо цінують. Зрештою, коли стало зрозуміло, що він постійно припускається помилок у своїх обов’язках і не може нічого зробити добре, дім Божий відіслав його. Він не лише не визнав цих очевидних проявів, а й удавав особливо невинний вигляд, коли його відсилали. Що означає цей невинний вигляд? Він означає, що цей антихрист так і не визнав своїх минулих злих учинків – своїх брехень, обману й уведення в оману інших людей, а також того, як він створив незалежне царство й підкорив церкву контролю власної родини, як шаленів, вчиняючи погані речі, і діяв, не додержуючись принципів, ніколи не шукав істини й навіть робив, що хотів, серед інших злих учинків, – і що він взагалі не зміг визнати цих своїх злих учинків. Навпаки, він вважав, що стільки років виконував свій обов’язок у домі Божому, що стільки страждав, заплатив таку високу ціну, витратив стільки часу й віддав стільки своєї енергії, і все ж, зрештою, дійшов до того, що має погану репутацію, всі дивляться на нього зверхньо, ніхто його не жаліє й не співчуває йому, і ніхто не заступається за нього. Хіба це не невинний вигляд? Проявом якої людськості є цей невинний вигляд? (Брак розуму й безсоромність.) Саме так. Він вважав вчинки, які зробив, і обов’язки, які був повинен виконувати, своїми заслугами. Він повністю заперечував усі свої вчинки, що не відповідали істинам-принципам або заважали роботі чи переривали її, і, зрештою, удавав із себе невинного. Це безсоромно, і він є типовим антихристом. Чи зустрічали ви таких осіб? Хоч би за що ви призначили їх відповідальними або хоч би які завдання їм доручили, вони прагнуть набирати сили, створювати незалежне царство й тримати інших у тіні, щоб самим бути в центрі уваги. Вони хочуть перевершити кожного, нічого з того, що вони говорять будь-кому, не є правдою, вони залишають тих, хто їх слухає, невпевненими в тому, які з їхніх тверджень є правдивими, а які ні. Коли їх зрештою відсилають, вони навіть вважають себе особливо невинними й сподіваються, що хтось їх захистить. Як ви думаєте, хтось їх захистить? (Ні.) Якби хтось і захистив, то це мала б бути людина, яка не знає справжніх фактів, дурень, якого вони ввели в оману, або людина того ж роду, що й вони.

Г. Егоїстичні й мерзенні

Антихристи не мають совісті, розуму чи людськості. Вони не лише безсоромні, але й мають ще одну ознаку: вони надзвичайно егоїстичні й мерзенні. Буквальний сенс їхнього «егоїзму й мерзенності» неважко зрозуміти: вони сліпі до всього, крім своїх власних інтересів. Усе, що стосується їхніх власних інтересів, привертає їхню повну увагу, і вони страждатимуть заради цього, платитимуть певну ціну, занурюватимуться в це й присвячуватимуть себе. На все, що не пов’язане з їхніми власними інтересами, вони заплющуватимуть очі й не звертатимуть уваги; інші можуть робити все, що їм заманеться: антихристам байдуже, чи хтось створює переривання або завади; вони вважають, що це їх ніяк не стосується. Висловлюючись тактовно, вони займаються власними справами. Але точніше буде сказати, що людина такого типу є мерзенною, низькою й брудною; ми характеризуємо їх як «егоїстичних і мерзенних». Як проявляються егоїзм і мерзенність антихристів? У всьому, що є корисним для їхнього статусу чи їхньої репутації, вони докладають зусиль, щоб робити або говорити все необхідне, і охоче терплять будь-які страждання. Але, коли йдеться про роботу, упорядковану Божим домом, або про роботу, яка сприяє життєвому зростанню обраних Богом людей, вони повністю її ігнорують. Навіть коли злі люди створюють переривання й завади та коять усіляке зло, серйозно впливаючи на роботу церкви, вони залишаються спокійними й байдужими, ніби це їх ніяк не стосується. І якщо хтось виявляє лихі вчинки злої людини й повідомляє про них, вони кажуть, що нічого не бачили, і вдають, що нічого не знають. Але якщо хтось повідомляє про них і викриває, що вони не виконують справжньої роботи, а лише прагнуть слави, вигоди та статусу, вони розлючуються. Поспіхом скликаються збори, щоб обговорити, як реагувати, проводяться розслідування, щоб з’ясувати, хто діяв за їхньою спиною, хто був ватажком і хто був причетний. Вони не їстимуть і не спатимуть, доки не докопаються до правди й цілком не покладуть край цій справі; вони навіть почуватимуться вдоволеними лише тоді, коли усунуть усіх, хто був причетний до повідомлення про них. Хіба це не прояв егоїзму й мерзенності? Чи виконують вони церковну роботу? Вони діють виключно заради власної влади та статусу. Вони дбають про власні справи. Хоч би за яку роботу бралися антихристи, вони ніколи не думають про інтереси дому Божого. Вони дбають лише про те, чи не будуть зачеплені їхні власні інтереси, а також про ту свою невелику роботу, яка приносить їм користь. Для них основна робота церкви – це просто справа, якою вони займаються у свій вільний час. Вони взагалі не сприймають її серйозно. Вони рухаються лише тоді, коли їх спонукають до дій, роблять лише те, що їм подобається, і виконують лише роботу заради збереження власного статусу й влади. У їхніх очах будь-яка робота, упорядкована домом Божим, робота з поширення Євангелія та життя-входження обраного Богом народу не важливі. Хоч би які труднощі виникали в інших людей у їхній роботі, хоч би які проблеми вони виявляли й повідомляли їм, хоч би якими щирими були їхні слова, антихристи не звертають на це уваги й не втручаються, ніби їх це ніяк не стосується. Хоч би якими серйозними були проблеми, що виникають у роботі церкви, вони абсолютно байдужі. Навіть коли проблема стоїть прямо перед ними, вони займаються нею недбало. Лише, коли їх безпосередньо обтинає Вишнє й наказує їм розв’язати проблему, вони неохоче виконують трохи реальної роботи, щоб хоч щось показати Вишньому; незабаром після цього вони продовжують займатися своїми справами. Коли йдеться про роботу церкви, про важливі речі в ширшому контексті, вони не цікавляться й нехтують ними. Вони навіть ігнорують проблеми, які самі виявляють, і дають поверхневі відповіді або мнуться, коли їх про них запитують, і розв’язують їх лише з великим небажанням. Це прояв егоїзму й мерзенності, чи не так? Ба більше, який би обов’язок не виконували антихристи, вони думають лише про те, чи дасть він їм нагоду стати центром уваги; якщо це підвищить їхню репутацію, вони сушать голову, щоб придумати спосіб, як це зробити, як це здійснити. Усе, що їх переймає, – чи це виділить їх серед інших. Хоч би що вони робили, хоч би про що думали, їх переймає лише власна слава, вигода та статус. Хоч би який обов’язок вони виконували, вони лише змагаються в тому, хто вищий, а хто нижчий, хто виграє, а хто програє, хто має кращу репутацію. Їх хвилює лише, скільки людей їм поклоняється й рівняється на них, скільки людей їх слухається й скільки в них послідовників. Вони ніколи не бесідують про істину й не розв’язують реальних проблем. Вони ніколи не замислюються над тим, як діяти відповідно до принципів під час виконання свого обов’язку, не розмірковують над тим, чи були вони вірними, чи виконали свої зобов’язання, чи були в їхній роботі якісь відхилення або недогляди або чи є якісь проблеми, і поготів не думають про те, чого вимагає Бог і якими є Його наміри. Вони не звертають на все це ані найменшої уваги. Вони лише опускають голову й роблять щось заради слави, вигоди й статусу, щоб задовольнити свої амбіції та жагу. Хіба це не прояв егоїзму й мерзенності? Це цілком викриває, що їхні серця по вінця наповнені їхніми амбіціями, бажаннями й нерозумними вимогами; у всьому, що роблять, вони керуються власними амбіціями та жагою. Хоч би що вони робили, їхньою мотивацією та джерелом є їхні власні амбіції, бажання й нерозумні вимоги. Це класичний прояв егоїзму й мерзенності.

Деякі лідери не виконують жодної реальної роботи; щоб звітувати Вишньому й уникати обтинання й відсторонення, а також забезпечувати власний статус, вони докладають великих зусиль, змушуючи братів і сестер служити їм. У своїй роботі вони промовляють лише слова й доктрини, не бесідуючи про істини-принципи, не розв’язуючи реальних проблем, не допомагаючи іншим з любов’ю в серці, і не зважаючи на труднощі інших людей, і ніколи не приділяючи уваги реальним труднощам, з якими люди стикаються під час виконання своїх обов’язків та у своєму житті-входженні. Вони не підтримують негативно налаштованих людей. Окрім придушення й дорікання, вони займаються лише промовлянням доктрин та вигукуванням своїх гасел. Яка їхня мета? Вони не дбають про Божу ношу, а натомість хочуть скористатися фіналом обов’язків, які виконують брати і сестри, щоб прикрасити себе й закріпити свій статус. Якщо брати і сестри показують хороші результати у виконанні обов’язку, вони задоволені. Вони привласнюють заслуги перед Вишнім, у душі вихваляючи власну доброчесність і вважаючи, що досить добре виконали свої обов’язки. Крім того, вони звітують Вишньому про численні труднощі, з якими зіткнулися під час виконання цієї роботи, про те, як Бог відкрив їм вихід, як вони вели братів і сестер до спільної наполегливої праці й подолання цих труднощів, як допомогли їм завершити цю роботу, як дотримувалися принципів і як вичищали злих людей. Вони також наголошують на ціні, яку заплатили, і на внесках, які зробили під час виконання своєї роботи, даючи Вишньому зрозуміти, що робота була добре виконана саме завдяки їхнім власним зусиллям. Неявно вони кажуть Вишньому: «Моє лідерство виправдовує свою назву, і ви зробили правильний вибір, обравши мене лідером». Хіба це не прояв егоїзму й мерзенності? Люди, які виявляють егоїстичну й мерзенну людськість, часто мають кілька коронних фраз. Наприклад, після того, як їм доручають керівництво церквою, вони завжди кажуть: «У моїй церкві наше церковне життя таке гарне, таке чудове. Мої брати і сестри мали чудове й глибоке життя-входження, усі з життєвим досвідом. Подивіться, як вони люблять бога, і як належно виконується наша робота». Це коронні фрази антихристів. Судячи із цих їхніх фраз, очевидно, що вони ставляться до братів і сестер у церкві, за яку відповідають, як до власних овець, вважаючи все в церкві, яку вони контролюють, своєю приватною власністю. Хіба це не безсоромність? Чому це безсоромність? Будь-який прояв егоїзму й мерзенності виникає внаслідок безсоромності. Отже, бути егоїстичним і мерзенним означає бути безсоромним. Ці люди, які демонструють прояви егоїзму й мерзенності, безумовно, безсоромні. Коли їм довіряють керівництво й відповідальність за церкву, ведення обраних Богом людей до виконання їхніх обов’язків та конкретної роботи, вони ставляться до цих речей як до своєї приватної власності. Ніхто не може втручатися; останнє слово за ними в усьому. Антихристи вважають обраних Богом людей, роботу церкви, а також церковне обладнання та майно своєю приватною власністю. Це саме по собі вже проблема: вони прагнуть захопити майно Божого дому й панувати над обраними Богом людьми. Ба більше, вони розглядають ці речі як капітал для змагання з іншими, не гребуючи навіть зрадою інтересів Божого дому та заподіянням шкоди обраним Богом людям. Як ви думаєте, чи мають антихристи совість і розум? Чи є в їхніх серцях місце для Бога? Чи мають вони богобоязливе й богопокірне серце? Анітрохи. Тому називати антихристів слугами сатани або злими демонами на землі аж ніяк не є перебільшенням. У серці антихриста немає ні Бога, ні церкви, і вони, безумовно, не зважають на обраних Богом людей. Скажи Мені: як місця, де є брати й сестри і де працює Бог, не можуть називатися домом Божим? У якому сенсі вони не є церквами? Але антихристи думають тільки про те, що знаходиться в межах їхньої власної сфери впливу. Вони не переймаються іншими місцями, Їм байдуже до них. Навіть якщо вони виявляють проблему, то не звертають на неї уваги. Що гірше, коли в певному місці щось іде не так і завдає шкоди роботі церкви, вони на це не зважають. Коли їх запитують, чому вони ігнорують це, вони проголошують абсурдні хиби, кажучи: «Не коментуй те, що тебе не стосується». Їхні слова звучать раціонально, вони, здається, розуміють межі в тому, що роблять, і видається, що в них немає зовнішніх проблем, але в чому суть? Це прояв їхніх егоїзму й підлості. Вони працюють тільки для себе, тільки заради власної слави, вигоди й статусу. Вони взагалі не виконують своїх обов’язків. Це ще одна архетипна характеристика антихристів – вони егоїстичні й підлі.

Сутність егоїзму й мерзенності антихристів очевидна; їхні прояви такого роду особливо помітні. Церква довіряє їм якусь роботу, і якщо ця робота приносить славу й вигоду та дає їм нагоду бути на видноті, вони дуже зацікавлені й готові її прийняти. Якщо ця робота невдячна, або пов’язана з образою людей, або не дасть їм нагоди бути на видноті, або не сприятиме їхній славі, вигоді чи статусу, вони в ній не зацікавлені й не приймуть її, ніби вона не має до них жодного стосунку й не є роботою, яку їм слід виконувати. Коли вони постають перед труднощами, немає жодного шансу, що вони шукатимуть істину для їх розв’язання, а тим паче намагатимуться побачити ширшу картину й приділятимуть увагу роботі церкви. Наприклад, з огляду на загальні робочі потреби, в межах роботи Божого дому можуть відбуватися деякі переведення персоналу. У разі переведення із церкви кількох людей, як було б розумно лідерам цієї церкви поставитися до цього питання? У чому проблема, якщо вони дбають лише про інтереси власної церкви, радше ніж про загальні інтереси, і якщо вони абсолютно не бажають переводити цих людей? Чому, як лідери церкви, вони не можуть коритися централізованим розпорядженням Божого дому? Чи така людина дбає про Божі наміри? Чи уважна вона до загальної картини роботи? Якщо вона не думає про роботу Божого дому загалом, а лише про інтереси власної церкви, чи не є вона дуже егоїстичною й мерзенною? Лідери церкви мають беззастережно коритися Божому володарюванню й упорядкуванням, а також централізованим розпорядженням і координації Божого дому. Ось це відповідає істинам-принципам. Коли цього вимагає робота Божого дому, незалежно від того, хто ким є, кожен має коритися координації й розпорядженням Божого дому й аж ніяк не має бути під контролем будь-якого окремого лідера чи працівника, ніби він належить йому або підкоряється його рішенням. Слухняність обраних Богом людей централізованим розпорядженням Божого дому є абсолютно природною й виправданою, і ніхто не може їх зневажати, хіба що окремий лідер чи працівник вчиняє довільне переведення, що не відповідає принципу, і в такому разі цього розпорядження можна не слухатися. Якщо здійснюється нормальне переведення відповідно до принципів, то слухатися мають усі обрані Богом люди, і жоден лідер чи працівник не має права чи будь-якої причини намагатися когось контролювати. Чи можна сказати, що якась робота не є роботою дому Божого? Чи є якась робота, що не стосується поширення Євангелія Царства Божого? Усе це є роботою Божого дому, усі роботи рівні, і немає «твого» й «мого». Якщо переведення відповідає принципу й ґрунтується на вимогах церковної роботи, то ці люди мають іти туди, де вони найбільше потрібні. І все ж, як реагують антихристи, поставши перед такою ситуацією? Вони знаходять різні приводи й виправдання, щоб утримати цих підхожих людей біля себе, і пропонують лише двох звичайних людей, а потім знаходять якийсь привід, щоб тиснути на тебе, або кажучи, що роботи так багато, або що їм не вистачає рук, людей важко знайти, і якщо цих двох переведуть, робота постраждає. І вони запитують тебе, що їм робити, і змушують тебе відчувати, що переведення людей означатиме, що ти будеш їм винен. Хіба не в такий спосіб діють дияволи? Так ведуть справи невіруючі. Чи є люди, які завжди намагаються захищати власні інтереси в церкві, хорошими? Чи є вони людьми, які діють за принципом? Абсолютно ні. Вони невіруючі й маловіри. І хіба це не егоїстично й мерзенно? Якщо когось із високим рівнем переводять з-під керівництва антихриста для виконання іншого обов’язку, у своєму серці антихрист уперто опирається й відкидає це – він хоче кинути свою роботу й не має ентузіазму бути лідером чи головою команди. У чому тут проблема? Чому він не слухається розпоряджень церкви? Він вважає, що переведення його «правої руки» вплине на результати й прогрес його роботи, а отже, і його статус, і репутація постраждають, через що він муситиме наполегливіше працювати й більше страждати, щоб гарантувати результати, а це останнє, чого він хоче. Він звик до комфорту й не хоче наполегливіше працювати чи більше страждати, тому не хоче відпускати людину. Якщо дім Божий наполягає на переведенні, він багато скаржиться й навіть хоче кинути власну роботу. Хіба це не егоїстично й мерзенно? Божий дім має централізовано розподіляти обраних Богом людей. Це не має нічого спільного з жодним лідером, головою команди чи окремою особою. Кожен мусить діяти відповідно до принципу; це правило Божого дому. Антихристи не діють відповідно до принципів Божого дому, вони постійно плетуть інтриги заради власного статусу й інтересів і змушують братів і сестер із високим рівнем служити їм, щоб зміцнити свою владу й статус. Хіба це не егоїстично й мерзенно? Зовні, коли вони утримують людей із високим рівнем біля себе й не дають Божому дому їх перевести, це виглядає так, ніби вони думають про церковну роботу, але насправді вони думають лише про власну владу й статус, а зовсім не про роботу церкви. Вони бояться, що погано виконуватимуть церковну роботу, будуть відсторонені та втратять свій статус. Антихристи не думають про ширшу роботу Божого дому, думають лише про власний статус і захищають його без жодних докорів сумління за шкоду інтересам дому Божого, а також захищають власний статус та інтереси на шкоду роботі церкви. Це егоїстично й мерзенно. Поставши перед такою ситуацією, людина має принаймні подумати, керуючись своєю совістю: «Усі ці люди з дому Божого, вони не моя особиста власність. Я теж член дому Божого. Яке я маю право стримувати дім Божий від переведення людей? Я маю враховувати загальні інтереси дому Божого, а не зосереджуватися лише на роботі в межах моїх власних зобов’язань». Ось такі думки слід мати людям із совістю й розумом, і ось таким розумом мають володіти ті, хто вірить у Бога. Божий дім займається всією роботою загалом, а церкви займаються деякими її частинами. Тому, коли Божий дім має особливу потребу від церкви, найважливіше для лідерів і працівників – слухатися розпоряджень Божого дому. Неправдиві лідери й антихристи не мають такої совісті й розуму. Вони всі досить егоїстичні, думають лише про себе й не думають про роботу церкви. Вони дбають лише про блага перед своїми очима, не зважають на ширшу роботу Божого дому, і тому вони абсолютно не здатні слухатися розпоряджень Божого дому. Вони надзвичайно егоїстичні й мерзенні! Вони навіть настільки нахабні, що створюють перешкоди й навіть наважуються стояти на своєму в домі Божому; це люди, яким найбільше бракує людськості, це злі люди. Саме такими людьми є антихристи. Вони завжди ставляться до роботи церкви, до братів і сестер і навіть до всього майна Божого дому, що входить до сфери їхньої відповідальності, як до своєї приватної власності. Вони вважають, що саме їм вирішувати, як ці речі розподіляти, переводити й використовувати, і що дім Божий не має права втручатися. Щойно ці речі потрапляють до їхніх рук, вони ніби потрапляють у володіння сатани, і ніхто не має права їх чіпати. Вони – великі шишки, головні боси, і кожен, хто потрапляє на їхню територію, має чемно й поступливо слухатися їхніх наказів й розпоряджень та вгадувати їхні бажання за виразом обличчя. Це прояв егоїзму й мерзенності в моральних якостях антихристів. Вони анітрохи не дбають про роботу дому Божого, анітрохи не дотримуються принципів і думають лише про власні інтереси й статус – усе це є ознаками егоїзму й мерзенності антихристів.

Ось інша ситуація: коли брати і сестри жертвують чи то гроші, чи то речі, за звичайних обставин, незалежно від суми, усе це слід передавати дому Божому. Однак деякі антихристи помилково вважають: «Гроші, пожертвувані братами і сестрами в нашій церкві, належать нашій церкві, і саме наша церква має їх зберігати й використовувати. Ніхто не має права втручатися в те, як ми їх використовуємо чи розподіляємо, і, звичайно, ніхто не має права їх забирати». Отже, якщо ти запитаєш їх, скільки пожертв отримала церква, вони боятимуться, що ти можеш їх забрати, і не скажуть тобі справжньої суми. Дехто може запитати: «Що означає, що вони бояться, що їх заберуть? Вони хочуть витратити їх самі?» Не обов’язково. Вони думають: «Нашій церкві теж потрібні гроші. Якщо їх заберуть, як ми зможемо виконувати свою роботу?» Вишнє має принципи щодо цих питань, то чому ж ти не дотримуєшся їх, коли розв’язуєш такі питання? Вони відкладають достатньо для використання у твоїй роботі, а решту рівномірно розподіляє дім Божий. Ці ресурси не є приватною власністю церковного керівництва; вони належать дому Божому. Однак, щоб задовольнити свої амбіції та жагу, а також заради власної роботи та забезпечення ресурсів у своїй сфері впливу, деякі антихристи утримують ці речі й привласнюють їх собі, і не дають їх використовувати нікому іншому. Хіба це не прояв егоїзму й мерзенності? Це також типовий і конкретний прояв моральних якостей антихристів.

Ці антихристи погані й злі, потворні, нечестиві, ниці й мерзенні. Навіть говорити про них огидно й дратівливо. Зовні вони можуть виглядати як люди й приємно говорити, нібито розуміючи всілякі доктрини й володіючи ними, але щойно вони починають діяти, розвінчується їхня потворна й зла людськість, на яку гидко дивитися. Оскільки всі антихристи мають ці потворні й злі риси у своїх моральних якостях, вони здатні коїти такі лихі вчинки. Ось чому їх називають антихристами. Чи має ця логіка сенс? (Так.) Іншими словами, саме наявність цих порочних і нечестивих характерів у їхніх моральних якостях і дозволяє їм коїти лихі вчинки антихристів, тим самим характеризуючи їх як таких. Ось так воно і є. Якщо людина є антихристом, чи було б правильно описати її людськість як добру, порядну, чесну й щиру? Звісно, ні. Якщо людина має звичку брехати, вона має рису антихриста. Якщо людина підступна й жорстока, вона також має рису антихриста. Якщо людина егоїстична, мерзенна, керується лише особистою вигодою, безчинствує, вчиняючи погані речі, і безсоромна, то вона зла. Якщо така зла людина приходить до влади, вона стає антихристом.

Д. Хапаються за могутніх і гноблять слабких

У людськості антихристів також є щось огидне й відворотне, вони хапаються за могутніх і гноблять слабких. Якщо в церкві чи у світі є певні знаменитості або люди, які мають владу чи статус, то, байдуже, хто вони, антихристи таять безмежну заздрість і захоплення ними у своїх серцях і навіть підлещуються до них. Коли вони сповідують християнство, то стверджують, що певні політичні лідери є віруючими, а коли приймають цей етап Божої роботи в останні дні, то заявляють, що певні пастирі з відомих деномінацій також прийняли її. Хоч би що вони робили, вони завжди дають цьому разючу назву, завжди благоговіють перед знаменитостями й наслідують їх, і відчувають задоволення, лише коли їм вдається принаймні вхопитися за якусь знаменитість чи людину зі статусом. Щодо людей зі статусом, то хоч вони добрі, хоч погані, антихристи невтомно намагаються завоювати їхню прихильність, лестять їм і плазують перед ними. Вони навіть готові подавати їм чай і виносити за ними нічний горщик. З іншого боку, коли вони мають справу з тими, хто не має статусу, байдуже, наскільки ці люди порядні, чесні й добрі, антихристи утискають їх і топчуть за першої-ліпшої нагоди. Вони часто хваляться тим, що такий-то є керівником бізнесу в громаді, наскільки багатий батько такого-то, скільки грошей у такого-то й наскільки велика сім’я чи компанія такого-то, підкреслюючи їхнє видатне становище в громаді. Щодо неправдивих лідерів й антихристів у церкві, то, хоч би які лихі вчинки вони коїли, антихристи ніколи не повідомляють про них, не розвінчують і не розрізняють їх. Натомість вони слідують за ними по п’ятах і роблять усе, що їм скажуть. Вони стають послідовниками, піхотинцями й рабами лідера, за яким слідують, незалежно від його рангу. Коли вони мають справу з тими, хто має владу, вплив, багатство й статус, то видаються винятково підлеглими, смиренними й невмілими. Вони надзвичайно слухняні й покірні, кивають і погоджуються з усім, що кажуть ці люди. Однак, коли вони мають справу зі звичайними людьми без статусу, то поводяться інакше, використовуючи владну манеру розмови, щоб брати гору над людьми, бажаючи бути винятковими, ніби вони непереможні, сильніші й вищі за будь-кого іншого, що ускладнює розрізнення в них будь-яких проблем, недоліків чи слабкостей. Що це за моральні якості? Чи є якийсь зв’язок між цим і підступністю, жорстокістю і безсоромністю? (Так.) Чи не є хапання за могутніх і гноблення слабких потворною й злою стороною людськості антихристів? Чи вважаєте ви, що люди з такою людськістю є порядними? (Ні.) Чи правдиве те, що вони кажуть людям, які мають статус і є могутніми? Чи правдиве те, що вони кажуть слабким людям? (Ніщо з цього не є правдивим.) Отже, цей пункт має певний зв’язок зі звичкою брехати. Судячи з цього пункту, моральні якості антихристів є вкрай огидними, і антихристи мають два абсолютно різні обличчя. У людей такого типу є прізвисько – «хамелеони». Вони ніколи не ставляться до людей на основі істин-принципів, людськості або того, чи прагнуть ці люди до істини в Божому домі. Натомість вони ставляться до людей по-різному, ґрунтуючись виключно на їхньому статусі та впливі. Коли вони мають справу з тими, хто має статус і здібності, то докладають усіх зусиль, щоб завоювати їхню прихильність, улестити їх і наблизитися до них. Навіть якщо ці люди б’ють або лають їх, вони охоче терплять це без жодних скарг. Вони навіть постійно визнають власну нікчемність і стають догідливими, хоча те, що вони насправді самі собі думають, повністю відрізняється від їхньої зовнішньої поведінки. Якщо говорить хтось зі статусом і престижем, навіть якщо це облуда та єресь сатани, що не має жодного стосунку до істини, вони слухатимуть, киватимуть на знак згоди й зовні прийматимуть це. З іншого боку, якщо комусь бракує здібностей чи статусу, то, хоч би якими правильними були його слова, антихристи ігноруватимуть їх і дивитимуться на нього зверхньо. Навіть якщо те, що він говорить, відповідає принципам та істині, вони не слухатимуть цього, а натомість спростовуватимуть, висміюватимуть і глузуватимуть із нього. Це ще одна риса, притаманна моральним якостям антихристів. Судячи з їхніх способів і принципів життя по-людськи та взаємодії зі світом, цих людей можна однозначно схарактеризувати як явних маловірів. Прояви їхніх моральних якостей є ницими, брудними й низькими.

Для таких людей, як антихристи, хапання за могутніх і гноблення слабких є типовим методом соціальної взаємодії. Вони ведуть жваві розмови й заграють із невіруючими, але коли повертаються й бачать братів і сестер, їм немає чого сказати й немає з ними спільної мови. Це антихристи. Коли обговорюються питання, пов’язані з вірою в Бога, виконанням обов’язків, життям-входженням чи змінами в характері, вони не мають що сказати й не виявляють зацікавленості. Однак, коли йдеться про невіруючих, особливо про тих, хто має багатство та вплив, про політичних діячів, соціальну еліту, знаменитостей зі сфери музики й кіно, про соціальні тенденції й питання, пов’язані з їжею та розвагами, вони стають надзвичайно балакучими, і їх неможливо зупинити. Здається, що вони особливо жадають такого життя й соціального статусу. Хоча такі люди вірять у Бога, це обумовлено лише їхніми власними труднощами й прихованими намірами й цілями. Вони вірять у Бога виключно заради благословень, і навіть повіривши в Бога, вони не можуть відмовитися від таких речей. Тому, коли йдеться про їжу й розваги, вони сповнюються ентузіазму. Коли вони розмовляють із братами і сестрами, це інша історія. Із глибини своїх сердець і душ вони зневажають тих, хто вірить у Бога, тих, хто прагне до істини, і тих, хто є чесним і порядним. Вони дискримінують і зневажають таких людей. Коли антихристи бачать лідерів у церкві, то думають: «Вони не схожі на лідерів, зовсім не схожі на чиновників. Як порівняти зі світськими чиновниками, вони значно поступаються, їм бракує манер і стилю!» Якщо вони дізнаються, що деякі лідери не мають високого рівня освіти, то дискримінують їх у своїх серцях. Як ви думаєте, що вони відчувають, коли бачать Мене? Вони одразу думають: «Христос, утілений бог, є ніким, не має вищої освіти, недуже високий, непривабливої зовнішності, без манер і у звичайному одязі. Усі кажуть, що він володіє істиною; це єдине, на що варто звернути увагу, і більше в ньому немає нічого разючого. Подивіться, що носять ті могутні люди в громаді! Яких брендів твій одяг і взуття? Яка в тебе зачіска? Ти стригся у відомому салоні? Скільки коштувала одна стрижка?» Я відповідаю: «Я не витрачаю на стрижку ані копійки; Я Сам стрижуся вдома». Вони запитують: «Ти ходиш на косметичні процедури? Ти зупиняєшся в готелях? Якого зіркового рейтингу? Ти коли-небудь був у розкішному круїзі?» Я відповідаю: «Я не знаю про такі речі». Вони кажуть: «Тоді ти справді досить необізнаний. З твоєю шляхетною ідентичністю й статусом, чому ти не маєш знань чи розуміння цих розкішних і висококласних речей у світі? З твоїми обставинами тобі слід набути трохи власного досвіду щодо цього. Принаймні, тобі потрібно відвідати висококласний салон краси, зупинитися в п’ятизірковому готелі й вирушити в розкішний круїз. Принаймні, ти маєш літати першим класом». Побачивши Мене, вони невисокої думки про Мене, але мусять визнати одне: «Я ніколи раніше не чув нічого з того, що ти казав під час зібрань: я мушу слухати те, що ти кажеш». Але після зібрань вони більше не визнають Мене. Як той вовк, що обертається й кусає тебе після того, як ти його нагодуєш. Така природа вовка. Коли антихристи бачать звичайних братів і сестер, які не мають грошей чи впливу, а просто люблять істину й здатні прагнути до неї, і охоче виконують свої обов’язки, вони зневажають і відторгають їх. Коли вони дивляться на Христа й бачать звичайну людину, яка в усіх аспектах – на вигляд, за зовнішністю та манерами – є простою й звичайною, чи можуть вони негайно змінити свій внутрішній характер і погляд? (Ні, не можуть.) Їхнє ставлення до речей ґрунтується на їхніх моральних якостях. Оскільки їм бракує нормальної людськості, їхнє ставлення до Христа, безсумнівно, таке саме, як і до звичайної людини. У ньому немає навіть найменшої поваги; це визначається їхньою сутністю й моральними якостями. Прояв цього аспекту людськості антихриста такий самий огидний і відворотний, як і в інших аспектах.

Різноманітні риси моральних якостей антихриста, про які ми щойно бесідували, можуть окремо викрити чи ці моральні якості містять добро або зло, чи вони високі чи низькі. Моральні якості людини, яка звикла брехати, високі чи низькі? (Низькі.) Людськість егоїстичної й мерзенної людини добра чи погана? (Погана.) Людськість безсоромної людини добра чи погана? (Погана.) Моральні якості підступної й жорстокої людини високі чи низькі? (Низькі.) Які моральні якості людини, що вміє лише хапатися за могутніх і гнобити слабких, і що дотримується лише таких принципів? (Огидні.) Такі люди вкрай огидні, їм не лише бракує нормальної людськості, а й можна точно сказати, що вони не люди – вони покидьки, дияволи. Кожен, хто позбавлений найменшої совісті й розуму, є дияволом, а не людиною.

Е. Більше за нормальних людей бажають матеріальних благ

У людськості антихристів є ще один прояв: вони більше за нормальних людей бажають матеріальних благ. Тобто їхнє бажання й вимога до матеріальних благ є особливо великими – вони безмежні. Вони сповнені жадань розкішного способу життя й ненаситно жадібні. Дехто може сказати: «Більшість антихристів не мають цього прояву». Те, що в них немає цього прояву, не означає, що їхня людськість його не містить. Коли такі люди домагаються статусу, якими принципами вони керуються щодо свої їжі, одягу й вигляду? Щойно здобувши статус, вони мають робити все по-своєму, знаходять можливості, мають певні умови, і їхнє життя змінюється. Вони стають вибагливими до їжі, наголошуючи на показності та розкоші. Вони наполягають на тому, щоб носити й використовувати брендові речі, а будинки, у яких вони живуть, і машини, на яких вони їздять, мають бути висококласними й розкішними. Навіть коли вони купують універсал, він має бути оснащений розкішними аксесуарами. Дехто може запитати: «Якщо в них немає грошей, чому вони надають такого значення цим речам?» Лише те, що в них немає грошей, не означає, що вони не прагнуть таких речей або що цього бажання немає в їхній людськості. Отже, щойно антихристи отримують доступ до пожертв у Божому домі, вони нерозважливо розтрачують їх. Вони хочуть купувати й насолоджуватися всім, аж до безсоромності, і до такої міри, що це важко стримувати. Вони мають пити високоякісний чай, що подається в позолочених чашках, їхні прийняття їжі мають бути розкішними бенкетами, вони наполягають на споживанні женьшеню особливого сорту й використовують лише найновіші моделі комп’ютерів і телефонів світових брендів. Вони носять окуляри вартістю в тисячі юанів, витрачають сотні на зачіски й платять тисячу або більше за масаж і відвідування сауни. Коротко кажучи, вони вимагають, щоб усе було першокласним і брендовим, бажаючи насолоджуватися всім, чим насолоджуються знаменитості й могутні люди. Щойно антихристи набувають статусу, усі ці потворні речі стають очевидними. Якщо на зібрання приходять послухати їхню проповідь лише троє-п’ятеро людей, вони вважають це недостатнім і наполягають на тому, щоб було триста-п’ятсот людей. Коли інші кажуть, що зовнішні обставини несприятливі, тож зібрання з трьох-п’яти людей уже досить добре, вони заперечують: «Так не годиться. Чому так мало людей слухає мою проповідь? Це не варте мого часу. Нам слід купити велику церковну будівлю, яка може вмістити десятки тисяч людей, для більш гідної проповіді». Чи не граються вони зі смертю? Саме це антихристи й роблять. Чи не є вони також безсоромними? Вони мають надзвичайно неконтрольоване бажання й зацікавленість у розкішному житті та матеріальних благах, що є ще однією рисою моральних якостей антихристів. Щойно хтось згадує вишукану їжу, розкішні автомобілі, брендовий одяг та висококласні й дорогі речі, їхні очі спалахують і зеленіють від жадібності, і їхнє бажання спливає на поверхню. Як виникає це бажання? Воно, безсумнівно, є виявом їхньої демонічної природи. Деякі антихристи можуть мати обмаль грошей, і коли вони бачать когось, хто носить дорогі прикраси або каблучку з діамантом у два чи три карати, їхні очі спалахують, і вони думають: «Якби я не вірив у бога, я міг би носити каблучку в п’ять каратів». Вони зважають на той факт, що в них немає навіть каблучки з однокаратним діамантом, засмучуються й починають думати, що вірити в Бога не варто. Проте, після подальших міркувань, вони думають: «У майбутньому, завдяки своїй вірі в бога, я отримаю великі благословення. Я міг би мати діамант у п’ятсот карат і носити його на голові». Хіба в них немає бажань? Коли вони бачать по телевізору заможних людей у дизайнерському одязі, які плавають на розкішних круїзних лайнерах у морі, їм здається, що це щось неймовірно блаженне, романтичне, шляхетне й гідне заздрості. Вони марять цим і запитують: «Коли я зможу стати такою людиною, титаном серед людей? Коли я зможу насолоджуватися таким життям?» Вони дивляться на це знову й знову, поки не починають думати, що вірити в Бога справді нецікаво. Але потім вони знову розмірковують і думають: «Я не можу так думати. Чому я вірю в бога? “Той, хто витерпів найбільші труднощі, стане найвеличнішою людиною”. У майбутньому моє життя буде набагато кращим, ніж їхнє. Вони вирушають у розкішний круїз, а я літатиму на розкішному літаку чи розкішній літаючій тарілці – я полечу на Місяць!» Чи є в цих думках хоч трохи здорового глузду? Чи відповідають вони нормальній людськості? (Ні, не відповідають.) Надзвичайно неконтрольоване бажання матеріальних благ і розкішного способу життя – це ще один елемент людськості антихристів. Щойно отримавши ці речи, вони стають ненаситно жадібними, з хижим поглядом і природою, бажаючи володіти ними вічно. Коли йдеться про людськість антихристів, вона не просто про заздрість до могутніх; антихристи також бажають матеріальних благ і якісного життя. Нормальна людськість має розумний діапазон потрібних для життя речей і матеріальних благ, що містить повсякденні потреби, потреби в роботі й житлі, а також фізичні потреби. Задоволення цих потреб достатньо, і вважається порівняно нормальним обмежувати їх відповідно до своїх можливостей та економічних умов. Однак потреба антихристів у матеріальних благах і те, як вони ними упиваються, є ненормальними й ненаситними. Деякі антихристи прагнуть високої якості життя, зокрема, коли вони живуть у приймаючій сім’ї, де їжа складається з простих страв, вони відчувають певне роздратування. Ба більше, якщо люди в цій сім’ї прагнуть до істини, є досить чесними й не леститимуть їм, не плазуватимуть перед ними й не говоритимуть того, що вони хочуть почути, антихристи відчувають ще більшу огиду, і думаючи: «Де я можу добре їсти й жити у великому будинку? У кого хороші умови життя? Хто має машину і може підвозити мене й забирати, щоб мені не доводилося ходити пішки?» Вони завжди переймаються такими питаннями. Чи є такі люди у вашому оточені? Чи ви самі такі? (Наша людськість також містить такі речі.) Тоді чи можете ви їх стримувати? Насолода комфортом – це не те саме, що ненаситна жадібність; усе має бути в міру і не має затримувати виконання обов’язку. Це людськість, притаманна нормальним розбещеним людям. Однак антихристи не практикують помірності; вони ненаситні й звично хижі. Чи є у вас що додати щодо цього прояву? (Боже, я бачив одного антихриста раніше. Тоді одна сестра купила їй понад десять пуховиків, усі від відомих брендів, і вона носила їх по черзі, переодягаючись у новий щоразу, коли виходила кудись. Пізніше вона стала лідером і використала Божі пожертви, щоб купити седан. Хтось навіть купив гарний будинок спеціально для її прийому, і коли вона ходила по магазинах, та приймаюча сестра йшла слідом за нею. Якщо їй подобався якийсь одяг, вона просто вказувала на нього, і її приймаюча сестра поспішала купити його для неї. Коли вона поверталася додому, то заздалегідь телефонувала до приймаючої сім’ї й казала, що хоче з’їсти пельменів. Час варіння пельменів потрібно було точно розрахувати – не надто рано, інакше вони охолонуть, і не надто пізно, інакше їй доведеться чекати голодною, коли вона повернеться додому. Вона була як імператриця-вдова; її спосіб життя був надзвичайно розкішним. Пізніше цього антихриста виключили.) Подивіться, якими необізнаними й дурними були ці люди, купуючи будинок і седан для антихриста! Антихристи вважають, що люди приходять у цей світ, щоб насолоджуватися, і якщо людина не робить цього, то її життя прожите марно. Такий їхній принцип і теорія. Чи правильна ця теорія? Це суто погляд невіруючих, звірів і мертвих людей без духів. Люди, які вірують у Бога й досі мають такі погляди, є справжніми маловірами й невіруючими. Щойно такі люди здобувають статус, вони стають антихристами цілком, а без статусу вони є злими людьми.

Звичка брехати, підступність і жорстокість, безчесність й безсоромність, егоїстичність і мерзенність, хапання за могутніх і гноблення слабких, а також бажання матеріальних благ більше, ніж у нормальних людей, – ці риси моральних якостей антихристів є типовими, дуже показовими й очевидними. Хоча деякі з цих проявів можуть певною мірою виявлятися у звичайних людей, вони є просто розбещеним характером або проявами ненормальної людськості чи її браку, що виникають унаслідок розбещення сатаною. Читаючи Божі слова, ці люди розвивають усвідомлення совісті й здатність відмовлятися від цих речей, повставати проти них і каятися. Ці характерні риси не відіграють у них домінуючої ролі, і не впливатимуть на їхнє прагнення до істини чи виконання їхніх обов’язків. Лише антихристи відмовляються приймати істину, незалежно від того, скільки проповідей вони слухають. Риси й особливості, притаманні їхній людськості, не зміняться, і саме тому такі люди засуджуються в Божому домі й не можуть бути спасенними. Чому вони не можуть бути спасенними? Люди з таким моральними якостями не можуть бути спасенними, тому що вони відмовляються приймати істину, ворожі до істини, до Бога й до всього позитивного. Їм бракує умов і людськості для спасіння, і тому вони приречені на відсіювання й потрапляння в пекло.

12 грудня 2020 року