III. Зневага до Божих слів

Сьогодні ми продовжимо бесідувати про десятий пункт різноманітних проявів антихристів: «Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого Дому», зосереджуючись на третій частині – їхній зневазі до Божих слів. На минулому зібранні ми бесідували про два аспекти цієї частини. Які саме? (Перший – антихристи довільно перекручують і тлумачать слова Божі. Другий – антихристи заперечують Божі слова, коли ті не відповідають їхнім уявленням.) Обидва аспекти стосуються зневаги антихристів до Божих слів. Зневага антихристів до Божих слів проявляється в багатьох аспектах; вона пов’язана з їхньою сутністю, їхнім ставленням до Бога та тим, як вони ставляться до всіх аспектів, пов’язаних із Богом. Божі слова охоплюють широкий спектр змісту, тому зневага антихристів до Божих слів – це не просте ставлення до Його слів. Причини їхньої зневаги до Його слів багатогранні, а не одиничні. На минулому зібранні ми бесідували про два конкретні прояви зневаги антихристів до Божих слів. Сьогодні ми побесідуємо про ще один.

В. Антихристи вивідують, чи справджуються Божі слова

Антихристи зневажають Божі слова – тож чи мають вони щиру віру в те, що каже Бог, в увесь зміст, сказаний Ним? (Ні.) Цьому є фактичні докази. Вони не вірять по-справжньому, тож яке їхнє ставлення до того, чи всі слова, сказані Богом, відповідають дійсності, чи можуть вони справдитися, чи є вони фактами? Чи вірять вони щиро, чи сумніваються й нерішуче спостерігають у своїх серцях? Вони непохитно сумніваються й нерішуче спостерігають у своїх серцях. Сьогодні ми побесідуємо про цей прояв антихристів: вони вивідують, чи справджуються Божі слова. Що означає «вивідувати»? Чому використовується саме це слово? (Боже, вивідувати означає таємно спостерігати, підглядати.) Це пояснення в основному правильне. Тепер усі розуміють значення слова «вивідувати»: це дивитися й нерішуче спостерігати таємно, дивитися потайки, щоб інші не помітили, діяти в тіні, не відкрито й не на очах у інших; це дріб’язковий маневр. Очевидно, що людина, яка вдається до цього маневру, робить це не публічно, а таємно. Отже, з огляду на ці прояви та пояснення, що це за поведінка, коли антихристи вивідують Божі слова? (Зневага до істини.) З чого видно, що це зневага до істини? Чому антихристи не можуть просто читати Божі слова відверто, правомірно й публічно? Чому вони вивідують? Чи є вивідування насправді різновидом дії? З пояснення зрозуміло, що вивідування – це не щось, що робиться відкрито; це не те, що можна розпізнати за зовнішнім виглядом, виразом обличчя чи діями. Натомість усі ці думки приховані, зберігаються в серці, непомітні для інших, і за їхніми виразами обличчя та діями важко розпізнати, про що вони думають, – це й називається вивідуванням. Це ставлення до Божих слів, яке не може проявлятися відкрито на загал; воно, очевидно, неправильне. Це ставлення до Божих слів з позиції третьої сторони, з ворожого погляду, з погляду нерішучого спостереження, проникливого спостереження, сумніву й опору. З огляду на таку поведінку, чи можна сказати, що вивідування антихристами, чи справдяться Божі слова, є проявом зневаги до Божих слів, серйозним за своєю природою? (Так.) Вивідування антихристами, чи справдяться Божі слова, відображає їхній характер і їхнє справжнє ставлення до Божих слів, що виявляється в їхніх серцях, думках і таємно виношуваних поглядах.

Які з Божих слів антихристи вивідують? На їхню думку, які з Божих слів варті їхнього таємного, поглибленого проникливого спостереження й аналізу? Тобто, яким конкретним змістом, сказаним Богом, антихристи особливо цікавляться, водночас часто сумніваючись і нерішуче спостерігаючи за ним у своїх серцях? Які з Божих слів, на думку антихристів, варті того, щоб витрачати час і енергію на їх вивідування в своїх серцях? (Деякі з Божих пророцтв, таємниць і слів, пов’язаних із перспективами, долею та місцем призначення людей.) Пророцтва, місця призначення, таємниці – це те, що турбує більшість людей, і тим паче те, від чого антихристи ніколи не можуть відмовитися в глибині своїх сердець. Зокрема, якими з Божих слів антихристи відносно цікавляться й часто вивідують у своїх серцях? Оскільки це стосується того, чи справдяться ці слова, чи здійсняться вони, чи побачать вони фактичне їхнє звершення, антихристів, безумовно, турбують обіцянки, які Бог дав людству, правильно? (Так.) Також слова, пов’язані з тим, як Бог проклинає й карає людей, карає злих людей, карає всіх, хто йде проти Божих слів. А ще є пророцтва про катастрофи – хіба це не сфера занепокоєння антихристів? (Так.) Що ще? (Слова про те, коли Бог залишить землю.) Коли Бог залишить землю, коли Бог прославиться, коли буде завершена велика Божа робота, коли Бог покладе край цьому людству, правильно? (Так.) Скільки всього пунктів? (Чотири.) Перше – це Божі слова про обіцянки та благословення для людини. Друге – Божі слова про прокляття та покарання для людини. Третє – Божі слова, що пророкують катастрофи. Четверте – Божі слова про те, коли Він залишить землю і коли буде завершена Його велика робота. І є ще один, найважливіший пункт, категорія Божих слів, які антихристи особливо люблять вивідувати, – це Божі слова про Його характер, Його ідентичність і Його сутність. Для чого додавати цей останній пункт? Антихристи не вірять, що Божі слова справдяться; вони часто вивідують Божі слова, тож що головним чином викликає їхні сумніви, змушуючи їх вивідувати Божі слова? Їхнє головне невір’я – невіра в Бога. У своїй основі антихристи – маловіри, вони – дияволи; вони сумніваються в існуванні Бога, не вірять, що в цьому світі є Бог, не вірять в існування Бога, ані в усе, що Бог робить. Тому вони абсолютно сумніваються у Божих характері, ідентичності й сутності. З огляду на їхній сумнів, що вони робитимуть? Якщо вони можуть сумніватися в ідентичності та сутності Бога, то коли йдеться про слова, що стосуються Божих характеру, ідентичності та сутності, невже вони просто читатимуть їх без сприйняття чи реакції? Чи можуть вони твердо вірити й приймати ці слова? (Ні.) Наприклад, якщо хтось завжди підозрює, що його всиновили, чи може він вірити, що його батьки є його біологічними батьками? Чи може він вірити, що любов, захист і всі жертви його батьків заради його майбутнього є справжніми? (Ні.) Коли він сумнівається й не вірить у все це, хіба він не робитиме щось таємно? Наприклад, іноді він може підслуховувати розмови батьків, щоб дізнатися, чи не обговорюють вони його походження. Зазвичай він також буде звертати особливу увагу й постійно допитувати батьків про те, де він народився, хто приймав пологи і скільки він важив, коли народився – він завжди розпитуватиме про це. Якщо батьки його б’ють або дисциплінують, його підозри лише поглиблюватимуться. Що б не робили його батьки, він завжди буде насторожі й сумніватиметься. Як би добре батьки до нього не ставилися, він не може позбутися настороженості у своєму серці. Отже, хіба вся ця настороженість, усі ці внутрішня діяльність, думки й ставлення не відбуваються таємно? Щойно він починає сумніватися, чи є його батьки його біологічними батьками, він неодмінно робитиме щось за їхньою спиною. Тому, оскільки сутність антихристів – це сутність маловірів, вони, безумовно, не вірять у Божі характер, ідентичність і сутність, не визнають і не приймають їх. Маючи таке ставлення невіри, невизнання й неприйняття, чи справді вони вірять і приймають у своїх серцях слова, що стосуються Божих характеру, ідентичності та сутності? Звісно, ні. Коли йдеться про слова щодо Божих характеру, ідентичності та сутності, вони виношують у своїх серцях сумнів, опір і нерішуче спостереження. Поки що не будемо детально розглядати цей аспект.

П’ять проявів вивідування антихристами Божих слів, які щойно обговорювалися, в основному є досить вичерпними й показовими. У Божих слів, які вивідують антихристи, є конкретний зміст і фокус. Що стосується багатьох слів, пов’язаних із життям-входженням, слів, якими Бог утішає людей, пояснює деякі таємниці або розвінчує розбещений характер людини тощо, чи турбують антихристів ці слова? (Ні.) Для них ці слова є незначними. Чому? Тому що антихристи не люблять істину, не вірять, що Божі слова є істиною, і не мають наміру приймати Божі суд і кару чи Боже спасіння. У них немає таких планів, тому вони вважають слова, пов’язані зі змінами в людському характері та життям-входженням, неважливими, такими, що не варті того, щоб їх читати, думати про них чи брати їх до серця. Їм нецікаві ці слова. Вони думають: «Як ці слова стосуються наших перспектив і долі? Який стосунок вони мають до нашого місця призначення? Ці слова про дріб’язкові справи, не варті того, щоб їх читати чи слухати. Якщо хтось справді засмучений і не має іншого рішення, він міг би тимчасово почитати ці слова, щоб заповнити порожнечу в серці або подолати якісь особливо складні перешкоди й розв’язати якісь нерозв’язні труднощі – і все. Казати, що ці слова можуть змінити характер людини, – як же це могло би бути так просто?» Вони в принципі не мають наміру змінювати свій характер, не планують приймати Божі слова як життя, шлях чи істину. Вони хочуть перспектив і місця призначення, а також влади. Тому вони не сприймають такі слова серйозно й не беруть їх до серця. Підтекст, з погляду антихристів, полягає в тому, що ці слова просто не варті їхнього проникливого спостереження, і тим паче не варті їхнього часу на аналіз і дослідження того, чи є вони істиною, чи можуть вони змінити людей. Для антихристів будь-які слова, пов’язані з їхньою долею та місцем призначення, їхньою власною ідентичністю, статусом, усіма їхніми особистими інтересами тощо, є значущими, вони мають першорядне значення. Дехто каже: «Оскільки антихристи вважають ці частини Божих слів такими важливими й приділяють їм таку увагу, як можна казати, що вони вивідують Божі слова? Хіба це не дещо несправедливе звинувачення? Хіба це не дещо надумано й не зовсім доречно?» (Ні. Антихристи не вірять, що Божі слова неодмінно справдяться й здійсняться, вони не вірять, що Бог вірний Своєму слову, і що Він мовить, те й здійсниться. Вони не читають Божих слів із вірою та визнанням, а спостерігають, чи справді можуть справдитися Божі слова.) Чи так це? (Так.) Антихристи цінують ці слова, тому що вони можуть задовольнити їхні бажання. Ба більше, якби ці слова здійснилися, це задовольнило б їхні амбіції. Якщо вони осягнуть ці слова й триматимуться за них, то, щойно ці слова справдяться, вони зроблять правильну ставку, і слідування за Богом буде для них правильним кроком. Однак те, що вони цінують ці слова, не означає, що вони можуть прийняти їх як істину з глибини душі, як такі, що походять від Бога, і не можна сказати, що вони приймають ці слова як Божі слова у своїх серцях. Навпаки, хоча вони й цінують ці слова, у своїх серцях вони виношують сумніви щодо них, вони лише нерішуче спостерігають. Можна також сказати, що ці слова можуть будь-якої миті, у будь-який час і в будь-якому місці стати для них доказом і важелем для заперечення Бога й заперечення цього етапу Божої роботи. Вони постійно й пильно спостерігають, щоб побачити, чи під час кожного кроку Божої роботи й кожного періоду, через який Бог веде людей, ці слова реалізуються й здійснюються. Очевидно, що антихристи постійно зосереджені на тому, чи справджуються Божі слова. Протягом цього періоду їхнє вороже ставлення до Бога, опір Богові, а також проникливе спостереження й аналіз Бога ніколи не змінювалися. Вони вороже ставляться до Бога й проникливо спостерігають за Ним, завжди вивідуючи в своїх серцях кожну дію й кожне слово Бога; водночас вони також намагаються засудити Бога й Божу роботу. Хіба це не послідовний прояв опору антихристів Богові? (Так.) З огляду на ці прояви антихристів, чи є хоч якийсь натяк на прийняття Божих слів? Хоч якийсь натяк на покору? Хоч якась дрібка ставлення до Бога як до Бога? (Ні.) Далі ми побесідуємо про ці пункти один за одним.

1. Вивідування щодо Божих слів обітниць та благословень для людини

Перший пункт полягає в тому, що антихристи вивідують Божі слова обітниць та благословень. Відколи Бог почав Свою роботу й промовляв, Він багато говорив людству, Своїм обраним людям і тим, хто слухає Його слова, про те, які благословення й благодать Він дарує людям, які благословення Він обіцяє людям тощо. У різні періоди, за різних нагод чи в різних контекстах Бог розповідає Своїм послідовникам про благословення й обітниці, повідомляючи їм, що якщо вони досягнуть певних речей, Бог благословить їх у певний спосіб, і вони отримають певні благословення й обітниці тощо. Незалежно від періоду, коли Бог промовляв ці слова, чи від того, кому Бог давав такі обітниці, ці слова були сказані в певних контекстах і в певному середовищі. Ба більше, обіцянки й благословення, які Бог дарує людям, пов’язані з їхніми позитивними проявами, такими як прагнення до істини, зміни в характері та щира покора Богові. Мається на увазі, що Божі обіцянки й благословення для людей є умовними. Останнє слова в цих умовах не за людьми, і ці умови не визначаються згідно з людськими уявленнями та фантазіями; радше вони визначаються згідно з Божими стандартами й вимогами, що включають певні принципи та правила. Щодо того, як Божі слова справджуються, реалізуються й здійснюються в різних людях, Бог абсолютно не робить цього безладно – радше для цього є основа. Одна й та сама дія, виконана різними людьми, може призвести до різного ставлення з боку Бога. Наприклад, можуть бути двоє людей, кожен із яких очолює церкву; один часто отримує просвітлення й освічення і часто зазнає дисципліни, що призводить до швидкого збільшення духовного зросту. Натомість інший може бути відносно нечутливим і повільно реагувати, що призводить до повільнішого прогресу. З людського погляду, цим двом людям, які виконують ту саму роботу й демонструють схожу поведінку, слід отримувати однакові благословення й однакове ставлення від Бога. Однак з огляду на життя-входження, яке вони переживають і здобувають у виконанні своїх обов’язків та у своєму житті, або на зовнішню благодать, яку вони отримують, будуть однозначні відмінності. Ці «однозначні відмінності», звісно, не є неминучими. Тож як Бог розподіляє ці так звані благословення й різне ставлення, або просвітлення, освічення та інші блага, які люди отримують від Бога? Бог має різні способи поводження з різними людьми. Деякі люди ліниві, марнославні, схильні до суперництва й заздрісні, і хоча вони готові присвячувати себе й терпіти деякі труднощі на поверхні, вони просто не можуть прийняти чи практикувати істину. З іншого боку, деякі люди старанні; хоча вони й мають ті самі розбещені характери, вони відносно чесні й смиренні. Вони можуть прийняти істину й прийняти обтинання. Вони серйозно приймають і сприймають усе, що каже Бог, і кожне середовище, яке Бог для них створює, водночас ставлячись до цього з серйозністю. Отже, зовні двоє людей можуть виконувати ту саму роботу, і обсяг роботи може бути схожим, але Бог даруватиме різні благословення й різне просвітлення та освічення на основі їхніх різних характерів і прагнень. На перший погляд, людина, яка отримує просвітлення й освічення, може більше страждати й часто зазнавати дисципліни, але її здобуток також більший. Натомість нечутлива й тупоголова людина зазнає набагато менше дисципліни, набагато менше страждає, і тому її життя-ріст повільніший, і вона здобуває менше. По суті, яка людина справді отримує Божі благословення й обітниці? (Та, що більше страждає й часто зазнає дисципліни.) Може здаватися, що людина, яка отримує Божі обітниці й благословення, зазнає дисципліни, часто стикається з невдачами, виявляє розбещеність і зазнає розвінчування, але вона часто отримує Боже просвітлення й освічення. З іншого боку, людина, яка не зазнає дисципліни, живе комфортним, радісним і вільним життям. Коли вона лінується, вона не зазнає дисципліни; коли вона заздрить, вона не зазнає дисципліни; коли вона безвідповідальна у своїй роботі, вона не зазнає дисципліни – вона навіть упивається благами статусу й живе досить задоволено. Кому віддають перевагу люди, які мають духовне розуміння, які сприймають речі чисто й люблять позитивне? Вони віддають перевагу людині, яка терпить дисципліну, часто стикається з невдачами й може отримувати просвітлення й освічення; вони вважають таку людину справді благословенною Богом. Ті, хто прагне до істини, бажають бути такими людьми. Вони готові постійно жити перед Богом, навіть якщо це означає часто отримувати Божі дисципліну й провчання. Вони вірять, що це Боже благословення й справді Божа обіцянка. Наявність цих переживань і здобутків підтверджує існування благословень та обіцянок, про які говорив Бог. Але як на це дивляться антихристи? Антихристи не вимірюють Божі обітниці й благословення тим, скільки істини людина розуміє, скільки істини вона здобула чи скільки позитивних здобутків вона отримала. Натомість вони вимірюють, скільки було здобуто, з погляду плотських благ і матеріальних інтересів. Як ви думаєте, якій людині заздрять антихристи? (Людині, яка не терпить дисципліни.) Антихристи заздрять людині, яка лінива й невірна, яка не зазнає жодної дисципліни й насолоджується благами статусу. Те, що антихристи заздрять таким особам, доводить, що є проблема в тому, як вони дивляться на речі; це визначається їхньою природою-сутністю.

Як антихристи вивідують, чи справджуються Божі слова про обітниці та благословення для людини? Коли в Божих словах зазначено, кого Він благословляє, хто отримує Його обітниці і хто може отримати обітниці від Бога, як антихристи це спостерігають? Вони кажуть: «Люди, які платять ціну задля бога, отримують просвітлення й освічення, зазнають божих дисципліни й наставництва, і це вважається отриманням благословень? Дисциплінування – це боже благословення? Тільки дурні так думають! Хіба це не збитки? Хіба це не шкодить репутації? І це називається божим благословенням? Хіба так справджуються й реалізуються божі слова? Якщо так, то я не хочу бути такою людиною, я не хочу прагнути страждати й платити ціну. Я не приймаю такий спосіб роботи бога; що це за істина? Як це можна вважати спасінням людей?» У їхніх серцях виникає опір; вони не приймають, що Бог так благословляє й веде людей, не приймають, що Бог дарує людям життя в такий спосіб, і не приймають, що Бог вкладає істину в людей у такий спосіб. Звісно, навколо антихристів можуть бути й такі люди, у яких після того, як вони почали вірити в Бога, бізнес процвітав, вони заробляли більше грошей, купували машини й будинки, і їхнє матеріальне життя покращувалося, вони ставали багатими. Побачивши це, антихристи думають: «Відколи вони почали вірити в бога, вони отримали благословення й насолоджувалися божою благодаттю. З огляду на ці факти, здається, що божі обітниці й благословення для людини реалізуються в таких людях; що божі слова справдилися. Схоже, що божі слова справді мають владу; прийняти цей етап божої роботи – правильно, і можна отримати великі благословення, усе йтиме гладко, і можна отримати благодать від бога». Ставши свідками таких фактів, антихристи у своїх серцях тимчасово мають трохи визнання й віри в Божі обітниці та благословення. Звісно, ці визнання й віра мають супроводжуватися приміткою в дужках: «підлягає подальшій перевірці». У своєму повсякденному житті антихристи постійно спостерігають і збирають різноманітні докази, щоб перевірити, чи справджуються й реалізуються Божі благословення й обітниці в багатьох людях. Спостерігаючи, ці антихристи збирають ці докази, намагаючись побачити, які люди отримали Божі благословення й обітниці, що ці люди зробили, яке їхнє ставлення до Бога, як вони слідують за Богом і які їхні погляди. Звісно, протягом цього періоду постійного спостереження й збору доказів антихристи також намагаються наслідувати поведінку, дії та погляди тих, хто отримав Божі благословення й обітниці. Якщо вони самі отримують якісь матеріальні благословення, особливе ставлення й насолоду, вони внутрішньо визнають: «Божі благословення й обітниці – не порожні слова; вони можуть реалізуватися. Схоже, що цей бог справді бог, у нього справді є певні здібності. Він може дарувати людям благословення й обітниці, приносити деякі блага й задовольняти деякі їхні потреби з огляду на певні інтереси. Схоже, мені слід продовжувати вірити й слідувати за ним; я мушу не відставати чи не розслаблятися». Від початку й до кінця антихристи нерішуче спостерігають. Але чи хтось помічає, коли вони це роблять? Чи нерішуче спостерігають вони відкрито, кажучи всім: «Я не вірю в ці благословення й обітниці бога»? (Ні.) Зовні ти не можеш цього сказати. Ти бачиш їх у лавах усіх інших, вони зрікаються своєї роботи, шлюбу, родини тощо, а також виконують свої обов’язки разом з усіма іншими, рано встають і пізно лягають, терплять труднощі й платять ціну. Вони не говорять слів, що спричиняють завади, чи негативних слів, не висловлюють суджень, не роблять поганих речей і не спричиняють завад. Однак є ще одне: як би таємно вони не діяли зовні, їхні внутрішні погляди й думки домінують і впливають на їхню поведінку. Глибоко всередині їхнє нерішуче спостереження й вивідування Божих слів неможливо приховати від Бога. Тож які аспекти антихристів можна приховати від людей, але не від Бога? Люди бачать лише поведінку інших, вони бачать лише те, що інші виявляють, – Бог, з іншого боку, не лише дивиться на це, а, що найважливіше, спостерігає за серцями й найпотаємнішими думками людей. Поведінка й прояви людини відносно поверхневі, але глибини серця людини – це непомітна сфера, у якій приховані її глибші думки й багато елементів її природи. Коли антихристи вивідують такі Божі слова, як Його обітниці й благословення, зовні вони можуть присвячувати свій час і платити фізичну ціну, але їхні серця не повністю віддані Богові. Які конкретні прояви того, що їхні серця не повністю віддані Богові? Що б вони не робили, який би обов’язок не виконували, вони не вкладають у це всю свою енергію й не роблять це беззастережно, а лише прагнуть, щоб не було явних помилок і щоб загальний напрямок усього процесу був правильним. Чому вони можуть так робити? Глибоко в їхніх серцях, у їхньому найглибшому єстві, вони виношують думку: «Те, чи справдяться божі слова, чи ні, визначає, чи зможе бог спасти мене і чи є він справді моїм богом. Якщо на це питання не буде відповіді, то навіть реальність божої ідентичності та сутності варта сумніву». Маючи такі думки глибоко всередині, чи можуть вони ще мати щире серце до Бога? Ці глибоко вкорінені думки в їхніх серцях перешкоджають їм, постійно застерігаючи їх: не віддавай своє щире серце богові, не викладайся на повну, просто роби все для годиться, і не будь дурнем; приховай дещо від бога, обов’язково залиш собі шлях для відступу і не довіряй своє життя чи найважливіші речі цьому ще непізнаному богові. Ось як вони думають у своїх серцях. Чи помітили ви це? (Ні.) Ці антихристи під час зібрань і в спілкуванні з іншими можуть зовні бути добрими, мати нормальні стосунки й навіть бесідувати про деякі власні прозріння, розуміння й досвід, і вони можуть демонструвати зовнішні, поверхові, базові поведінку й прояви, які слід мати віруючому; однак у їхньому страху Божому чи щирості до Нього немає жодного зростання чи покращення. Незалежно від того, яку ціну платять ці люди чи скільки років вони виконують свій обов’язок у Божому домі, одне є певним: їхнє життя не зростає – у них немає життя. У яких сферах проявляється ця відсутність життя? Коли вони стикаються з ситуаціями, вони зовсім не шукають принципів; їм достатньо, щоб робота, яку вони виконують, тривала, вони ніколи не беруть принципи, про які говорив Бог, за стандарт для своєї практики, лише поверхово приймаючи нагляд, контроль і лідерство від інших людей і не приймаючи Божого проникливого спостереження. Це означає, що доки вони чітко не підтвердять, для кого дійсно справджуються Божі обітниці й благословення, для якої групи людей вони реалізуються, і доки вони не підтвердять, що вони самі можуть справді отримати від Бога обітниці й благословення, які Бог дає людині, їхні принципи й методи дій, а також їхнє ставлення до Божих слів не зміняться. З одного боку, вони постійно нагадують собі, водночас внутрішньо плануючи свою суперечку з Богом. Що є фокусом їхньої суперечки з Богом? Вони думають: «Твої обітниці й благословення не здійснилися. Я не бачив, щоб вони здійснилися, і я не бачу, як ти працюєш, тому я не можу підтвердити твою ідентичність. Якщо я не можу підтвердити твою ідентичність, то як я можу вважати ці твої слова істиною, божими словами?» Хіба вони внутрішньо не сперечаються з Богом щодо цього питання? Вони кажуть: «Якщо благословення, які ти обіцяєш дарувати людям, і весь різноманітний зміст твоїх обітниць людям не можуть бути перевірені мною, то моя віра в тебе не може бути стовідсотковою. У ній завжди будуть якісь домішки, і я не зможу повністю вірити». Таке ставлення антихристів. Чи лякає таке ставлення? (Так.) Таке ставлення дещо схоже за своєю природою на вислів серед невіруючих: «Не випускай сокола, доки не побачиш зайця». Вони кажуть: «Ти – бог, ти маєш мати силу реалізувати свої обітниці й благословення. Якщо те, що ти кажеш, не може бути реалізовано, і люди, які вірять у тебе, не можуть насолоджуватися великими благословеннями, не можуть насолоджуватися славою, багатством і пошаною, не можуть насолоджуватися благодаттю й не можуть отримати твого притулку, то навіщо людям слідувати за тобою?» В очах антихристів, і в їхніх думках та поглядах, у слідуванні за Богом мають бути якісь блага; без благ вони й пальцем не поворухнуть. Якщо немає слави, вигоди чи статусу, якими можна насолоджуватися, якщо жодна робота, яку вони виконують, чи обов’язки, які вони виконують, не приносять їм захоплення з боку інших, то немає сенсу вірити в Бога й виконувати свої обов’язки. Перші блага, які вони обов’язково мають отримати, – це обітниці й благословення, про які йдеться в словах Бога, і вони також мусять насолоджуватися славою, вигодою й статусом у церкві. Антихристи думають, що, вірячи в Бога, людина мусить бути вищою за інших, нею мусять захоплюватися, вона мусить бути особливою – принаймні віруючі в Бога мусять насолоджуватися цими речами. Якщо вони цього не роблять, виникає запитання, чи є цей Бог, у якого вони вірять, істинним Богом. Хіба логіка антихристів не полягає в тому, що вони сприймають слова «Ті, хто вірить у бога, мусять насолоджуватися благословеннями й благодаттю бога» як істину? Спробуйте проаналізувати ці слова: чи є вони істиною? (Ні.) Тепер зрозуміло, що ці слова не є істиною, вони є хибою, вони є логікою сатани, і вони не мають жодного стосунку до істини. Чи казав Бог коли-небудь: «Якщо люди вірять у Мене, вони неодмінно будуть благословенні й ніколи не зазнають лиха»? У якому рядку Божих слів про це йдеться? Бог ніколи не казав таких слів і не робив цього. Коли йдеться про благословення й лиха, є істина, яку слід шукати. Якого мудрого вислову люди мають дотримуватися? Йов сказав: «Хіба ми будемо приймати добро з руки Божої, а лиха не приймемо?» (Йова 2:10). Чи є ці слова істиною? Це слова людини; їх не можна підняти до висот істини, але вони у певний спосіб відповідають істині. У який спосіб вони відповідають істині? Чи люди благословенні, чи зазнають лиха – усе в руках Божих, усе під володарюванням Бога. Це істина. Чи вірять у це антихристи? Ні, не вірять. Вони цього не визнають. Чому вони не вірять і не визнають цього? (Їхня віра в Бога – заради благословення, вони хочуть лише бути благословенними.) (Тому що вони занадто егоїстичні й прагнуть лише інтересів плоті.) У своїй вірі антихристи хочуть лише бути благословенними й не хочуть зазнавати лиха. Коли вони бачать когось, хто благословенний, хто отримав блага, хто був обдарований благодаттю й отримав більше матеріальних насолод, великі переваги, вони вірять, що це зроблено Богом; а якщо вони не отримують таких матеріальних благословень, то це не дія Бога. Підтекст такий: «Якщо ти справді бог, то ти можеш лише благословляти людей; тобі слід відвертати від людей лихо й не дозволяти їм зазнавати страждань. Лише тоді є цінність і сенс у тому, щоб люди вірили в тебе. Якщо, слідуючи за тобою, люди досі зазнають лиха, якщо вони досі страждають, то який сенс вірити в тебе?» Вони не визнають, що все суще й усі справи в руках Божих, що Бог володарює над усім. І чому вони цього не визнають? Тому що антихристи бояться зазнавати лиха. Вони хочуть лише отримувати блага, користуватися перевагами, насолоджуватися благословеннями; вони не бажають приймати Божі володарювання чи влаштування, а лише отримувати блага від Бога. Це егоїстична й ница позиція антихристів. Це низка проявів, які демонструють антихристи щодо таких Божих слів, як Його обітниці й благословення. Загалом, ці прояви насамперед стосуються позицій, що стоять за прагненням антихристів, а також їхніх поглядів, оцінок і розуміння цього типу речей, які Бог робить для людей. Хоча зовні вони можуть відкрито не обмовляти й не противитися Божим словам, глибоко всередині їхній підхід до такого типу слів від Бога й до методу, яким Бог робить такого типу речі, є підходом обмови, сумніву, засудження й вибірковості. Коли слова Божих обітниць і благословень справджуються в деяких людях, вони хвалять Божу могутність і звеличують Його ім’я та Його любов. Однак коли те, що робить Бог, не відповідає їхнім уявленням і фантазіям про обітниці й благословення, антихристи негайно заперечують існування Бога в своїх серцях, а також правильність усього, що робить Бог, і тим паче вони заперечують Боже володарювання й той факт, що Він влаштовує людську долю й розпоряджається нею. Усі ці прояви антихристів можуть не виявлятися зовні, і вони можуть не поширювати свої погляди, використовуючи явні формулювання, але позиція, з якої вони нерішуче спостерігають і вивідують ці слова від Бога в своїх серцях, не змінюється. Незалежно від того, як інші бесідують про питання життя-входження чи про те, як люди можуть бути спасенними, менталітет і ставлення антихристів, що відображається у вивідуванні, чи справдяться такі Божі слова, як Його обітниці й благословення, і як вони реалізуються, не відкладаються вбік. Антихристи можуть радісно плескати в долоні й вигукувати, хвалячи Божу могутність, коли Божі обітниці й благословення реалізуються. Але швидко, коли Божі обітниці й благословення не реалізуються чи не справджуються згідно з їхніми уявленнями, вони таємно проклинають і лають Бога в своїх серцях і обмовляють Його ім’я. Тому в повсякденному житті, навіть коли все мирно й безпроблемно, стани деяких людей сильно коливаються. Коли вони щасливі, вони можуть бути на сьомому небі, але коли вони пригнічені, вони можуть впасти в пекельний відчай. Їхні настрої мінливі й непередбачувані, що збиває з пантелику інших, які не розуміють, що відбувається. Коли вони щасливі, вони кажуть: «Бог справді є бог. Бог такий великий, божа влада справді існує, бог так сильно любить людей!» Але коли вони нещасливі, їм стає надзвичайно важко навіть вимовити слово «бог». Та сама людина, яка голосно хвалить Боже ім’я, також є тією, хто обмовляє, заперечує, хулить, лає й проклинає Бога в своєму серці. Вони рано встають і пізно лягають, щоб виконувати свої обов’язки, платячи ціну, яку більшість інших не може заплатити, але вони також є тими, хто через свої обов’язки виплескує свої розчарування, зраджує інтереси Божого дому, навмисно перериває роботу й ставиться до своїх обов’язків і роботи з умисною недбалістю. Зовні це все та сама людина, але судячи з її поведінки й характерів, такі контрастні прояви створюють враження, ніби йдеться про двох різних людей. Це створює проблему. З цих проявів антихристів очевидно, що вони в принципі не приймають Божі слова як істину чи як слова Бога. Ба більше, судячи з сутності антихристів, вони ніколи не вважатимуть Божі слова істиною, ані істинами-принципами, яких слід дотримуватися протягом усього життя. Це перший пункт вивідування антихристами, чи справджуються Божі слова, – вони вивідують Божі слова про обітниці й благословення. Для антихристів Божі обітниці й благословення нерозривно пов’язані з матеріальним поводженням, духовним поводженням, життєвим середовищем та іншими подібними речами, якими вони насолоджуються в цьому житті, тому вони приділяють особливу увагу цьому аспекту. Вони використовують виконання Божих слів про обітниці й благословення як стандарт для вимірювання міри Божої сили й автентичності Божої ідентичності. Вони розмірковують і думають про це таємно – ось що означає вивідування. Антихристи не виявляють інтересу до різноманітних істин про життя-входження, про які говорив Бог. Однак, щойно згадуються Божі слова про обітниці й благословення, їхні очі спалахують жаданням, їхнє бажання піднімає голову. На поверхні вони кажуть: «Нам слід беззастережно присвячувати себе богові, нам слід виконувати свої обов’язки згідно з божими вимогами», але куди насправді спрямовані їхні очі? Вони зосереджені на таких Божих словах, як Його обітниці й благословення. Щойно вони вхоплюються за них, вони не відпускають. Ось як антихристи поводяться щодо Божих слів про обітниці й благословення для людини.

2. Вивідування щодо Божих слів проклять і покарання людини

Другий пункт полягає в тому, що антихристи вивідують Божі слова проклять і покарання людини. Антихристи мають ті самі погляд і позицію щодо проклять і покарання, згаданих у Божих словах, як і щодо першого пункту. Як вони вивідують такі слова? Коли вони бачать, який тип людей Божі слова мають на меті проклясти, а який – покарати, які слова Бог сказав, щоб проклясти таких людей, як Бог їх карає, а також який метод і які слова Бог використовує, щоб проклясти певний тип людей, вони починають спостерігати у своєму повсякденному житті, стежачи за тим, як ці Божі слова здійснюються і чи здійснилися вони вже. Наприклад, є церковний лідер, який привласнює кошти Божого дому, свавільно мучить і пригнічує братів і сестер, поводиться в церкві тиранічно й нерозважливо, діє без принципів, не шукає Божих намірів і не співпрацює гармонійно з іншими. Божі слова стверджують, що для такого типу людей існують прокляття й покарання. Антихрист спостерігає: «Бог не любить таких людей, він їх цурається. Але як він цурається цієї людини? Людина живе досить комфортно щодня й утискає братів і сестер, не зазнаючи докору; братам і сестрам просто доводиться це терпіти. Тож як ці слова бога справджуються? Я не бачу, як вони могли б справдитися; можливо, проклинання богом таких людей – це просто вислів. Слова бога мають нести владу, і після того, як бог промовить, людям у серці слід відчувати дискомфорт і докір. Мені треба поспостерігати й подивитися, чи неспокійно йому на серці, треба поговорити з ним і вивідати, що він думає». Тож антихрист запитує цю людину: «Як ти останнім часом переживаєш усе?» «Досить добре. Бог веде нас. Церковне життя непогане, брати й сестри всі стали на правильний шлях, усі вони люблять читати слова бога, і євангельська робота також добре просувається». «Коли робота не просувається гладко, хіба ти не засмучуєшся? Хіба ти не стаєш негативно налаштованим? Чи бог тебе дисциплінує? Чи відчуваєш ти докір усередині?» «Ні, чому я маю відчувати докір, коли роботу виконують так добре? Якщо вже на те пішло, бог мене благословляє». Антихрист думає: «Бог не прокляв таку людину, тож слова, які бог сказав про прокляття злих людей, прокляття тих, хто опирається богові, не здійснилися! Цей лідер вчинив такі очевидні дії опору богові й переривання церковної роботи; божі прокляття мали б зійти на нього. Чому цього не сталося? Важко сказати, чи можуть слова бога про прокляття людей здійснитися, чи ні, тому я продовжу спостерігати». У Божих словах є фраза: «Спротив веде до смерті!» В очах антихриста є багато людей, які опираються Богу. Наприклад, деякі люди, коли вони вперше стикнулися з цим етапом Божої роботи й не розуміли істини, казали деякі блюзнірські й зневажливі слова проти Бога, відкидаючи цей етап Божої роботи. Антихрист думає собі: «Чи це люди, які опираються богові? Якщо так, то, згідно зі словами бога, спротив веде до смерті. Але після стількох років, здається, ніхто з цих людей не помер; слова бога не справдилися! Навіть якщо вони не помруть, то принаймні в цих людей мають бути зламані руки чи відсутні ноги, або вони мають зазнати якихось лих удома, як-от смерть члена родини, або обвал їхнього будинку, або потрапляння в автомобільну аварію. Жодне з цих нещасть не сталося, то як можна казати, що спротив веде до смерті? Можливо, наша здатність до розуміння низька, і ми досі не знаємо, як слова бога справджуються та здійснюються. Чи справдяться слова бога, чи ні, люди не знають; важко сказати». Антихрист через ці видимі факти та власний розумовий аналіз і зі своєї «унікальної» позиції розглядає, чи справджуються ці слова Бога та як вони справджуються. Він завжди ставить величезний знак питання в цій справі; він не знає остаточного результату цієї справи, ані того, як пояснити ці події або як сприймати ці явища. Звісно, він часто молиться про це: «О боже, будь ласка, просвіти мене, дай мені зрозуміти, як ти проклинаєш і караєш людей і як твої слова справджуються, щоб я міг розвинути серце, яке боїться тебе, щоб я боявся тебе й не робив того, що є опором проти тебе». Чи корисна ця молитва? Чи прихилить Бог Своє вухо? (Ні.) Бог навіть не зважає на неї; Він розглядає ці молитви як безглузде дзижчання мух і комах. Чому Бог не прихиляє Свого вуха до таких молитов? Тому що кожне речення, яке промовляє антихрист, сповнене перевірки, провокації, наклепу та блюзнірства. Щодо такої людини, хоча Бог відкрито не вразив і не засудив її, усе, що вона робить, її думки, погляди та позиція засуджені в Божих очах. Ці прояви антихриста всі приховані в серці; він робить ці речі потайки й вивідує щодо них таємно. Звісно, Бог також засуджує й проклинає його у Своєму серці.

Щодо Божих слів проклять і покарання людини, антихристи не вірять у них і не розуміють їх; вони часто проникливо спостерігають та аналізують: «Як саме ці слова справджуються? Чи можуть вони дійсно справдитися? Щодо кого вони справдяться? Чи ті, кого прокляв і покарав бог, справді отримують прокляття й покарання? Чи можна це побачити людським оком? Хіба богові не слід зробити все це видимим для людського ока?» Вони постійно обмірковують ці питання у своїх серцях, ставлячись до них як до значущих і важливих справ у своєму повсякденному житті. Щоразу, коли в них є час або можливість, вони обмірковують їх. Щойно складається відповідне середовище й трапляються такі події або щойно зачіпаються такі теми, їхні позиція та погляд чітко виявляються. Вони проникливо спостерігають за цими Божими словами й лихословлять їх, намагаючись зрозуміти їх із людської позиції й по-людськи, водночас перевіряючи, чи можуть ці слова здійснитися, чи справдилися вони в повсякденному житті й чи мали практичні наслідки. Чому вони це роблять? Чому вони можуть роздумувати над цими речами й невтомно обмірковувати їх у своїх серцях? Тому що в серцях антихристів, скільки б істин Бог не висловив, їх недостатньо, щоб довести Божу ідентичність чи сутність. Єдине, що може довести Божу ідентичність і сутність, – це те, чи справджуються й здійснюються Божі слова. Іншими словами, їхній єдиний критерій для перевірки Божої ідентичності та сутності полягає в тому, чи здійснюються й справджуються Божі слова. Так само, їхнім критерієм для перевірки Божої ідентичності та сутності також стало те, чи справджуються Божі слова проклять і покарання людини. Це найважливіші думка й погляд антихристів у вимірюванні Бога. Використовуючи людські позиції та способи розуміння й покладаючись на людський інтелект, антихристи перевіряють та оцінюють Божі слова проклять і покарання людей. Коли, незважаючи ні на що, вони не можуть побачити фактів і не можуть побачити видовища, яке хочуть побачити, вони неодноразово заперечують Божу ідентичність і сутність у своїх серцях. Що менше вони можуть бачити, то більше вони посилюють своє заперечення Бога й то більше сумніваються, чи було вартим те, що вони вклали й присвятили. Однак коли антихристи стають свідками того, як деякі злі люди в Божому домі, які лихословлять Бога або заважають роботі Божого дому, або ті, хто блюзнірствує проти Бога й опирається Йому, отримують різної міри покарання чи прокляття, і антихристи бачать, що стається із цими людьми, вони відчувають благоговіння перед Богом, раптово відчуваючи: «Бог справді грізний. Що б він не сказав, усе виконується. Та людина раніше була в порядку й раптово померла, бо ще вчора вона словесно ображала бога! Інша людина, яка була сильна, як віл, раптово захворіла, бо завдала значних збитків роботі божого дому й навіть не визнала цього, заслуживши прокляття бога. Ще хтось зазнав нещасть у своїй родині через те, що скоїв якісь порушення й лихі вчинки в церкві, і відтоді в його домі немає спокою. Інший, який завжди хулив бога, тепер збожеволів і стверджує, що він – бог. Це одержимість демонами; бог віддав його сатані, помістивши в оселю нечистих демонів. Змусити його страждати від одержимості злими духами – це не те, що можуть зробити люди; лише бог має на це владу. Бог володарює над усім – він віддав ту людину злим духам, і вони оволоділи нею, змусивши її втратити розум і почуття сорому, змусивши її бігати голою по вулицях. Подивіться, що сталося із цими людьми, яких покарань і проклять вони зазнали; що вони всі зробили?» Після узагальнення серце антихристів завмирає: «Серед цих людей є ті, хто відкрито словесно ображав бога, ті, хто відкрито хулив і судив бога, і ті, хто навмисно спричиняв завади й переривання в божому домі. Здається, нічого доброго не виходить із того, щоб іти проти бога! Бог справді грізний! Якщо ти ображаєш інших людей, вони не можуть тобі багато чого зробити, але якщо ти ображаєш бога, це серйозно. Ти маєш нести відповідальність за свою поведінку; ціна занадто велика! Як мінімум, ти можеш збожеволіти, і бог віддасть тебе нечистим демонам, що, безумовно, означає потрапити в пекло; у гіршому випадку бог знищить твоє плотське існування в цьому житті, зруйнувавши тебе, а у світі прийдешньому – само собою зрозуміло – у тебе не буде місця призначення, ти не зможеш увійти в царство й не отримаєш благословень. Судячи з різних способів, якими вони опиралися богові, мені потрібно бути обережнішим і встановити для себе деякі принципи. По-перше, я мушу не вдаватися до відкритих словесних образ проти бога; якщо вже доведеться, то мені слід робити це тихо у своєму серці. По-друге, навіть якщо в мене є жага й амбіція бути богом, я не можу цього виявляти або давати іншим про це знати. По-третє, я мушу стримувати свою поведінку й рухи, не роблячи нічого, що спричиняє переривання. Якщо я завдам збитків роботі божого дому й розгніваю бога, це було б жахливо! У легшому випадку я міг би втратити життя, у більш серйозному випадку я був би проклятий і впав би в безодню, і це був би мій кінець». Коли антихристи бачать, як це відбувається, вони відчувають, що Божі слова справдилися, і Бог такий великий і грізний. Велич і грізність Бога вони усвідомлюють і визнають через ці події. Хіба всі ці мисленнєві процеси в серцях антихристів, а також принципи дій, які вони узагальнили, побачивши це, не є діяльністю їхнього внутрішнього світу? Усе, що вони роблять у своїх серцях щодо Бога, – це те, що відоме як вивідування.

Антихристи не кажуть відкрито: «Бог не проклинає людей, слова бога не справдилися», і не кажуть відкрито: «Бог покарав такого-то, бог прокляв такого-то. Слова бога справдилися, бог справді великий». Натомість вони плетуть інтриги, планують і обмірковують ці справи глибоко у своїх серцях. Яка мета їхнього обмірковування? Вони думають, що робити, якщо Божі слова справджуються, і що робити, якщо Божі слова не справджуються або не здійснюються. Мета їхнього вивідування – не зрозуміти Божі дії, не зрозуміти Божий характер і тим паче не здобути істину й бути створеною істотою, яка відповідає стандарту, а радше впоратися з усіма цими справами, протистояти Божим прокляттям і покаранню, використовуючи людські методи та стратегії. Ось що антихристи замишляють у своїх серцях. Чи може ця низка думок щодо Божих слів довести, що вони ворожі до Бога? Чи може це довести, що вони постійно обмовляють і хулять Бога? (Так.) Безумовно! Ось що роблять антихристи. Якщо Божі слова справджуються, у них готові контрзаходи; якщо Його слова не справджуються, у них і на це є контрзаходи – їхні контрзаходи змінюються залежно від того, справджуються Божі слова чи ні. Якщо Божі слова справджуються, антихристи поводяться належно, обережно беручи участь у виконанні завдань у Божому домі, тримаючись скромно, не будучи самовпевненими чи зухвалими, залишаючись обережними, щоб не робити нічого поганого. Якщо Божі слова не справдяться, вони відверто діятимуть недбало. У будь-якому разі, незалежно від того, чи вважають вони Божі слова такими, що справджуються, чи ні, їхні серця ніколи по-справжньому не вважатимуть Бога Богом, їхні серця ніколи не можуть бути повністю віддані Богу. Свої обов’язки та дії вони виконують не серцем, а за допомогою інтриг, хитрощів і вдавання, з обманом, приховуванням і таємністю. Те, що вони думають, обмірковують і в чому сумніваються в глибині своїх сердець, ніколи відкрито не розкривається іншим або Богу. Натомість вони вперто вважають власні думки та ідеї істиною, правильним і добрим напрямом і метою для виконання та практики. В очах антихристів дуже важливо, чи справджуються Божі слова проклять і покарання людини, оскільки це визначає, як вони діють і поводяться в повсякденному житті, як ставляться до роботи і як ставляться до братів і сестер; це також вирішує, яку поведінку вони виявляють, а також які дії та прояви вони мають. Коли Божі слова справджуються, антихристи поводяться належно й простодушно, стримуючи свої дії, намагаючись не робити нічого, що спричиняє завади чи переривання, і намагаючись не говорити слів, які переривають чи заважають, які обмовляють Божі слова або Його роботу. Якщо ці слова Бога не справджуються, вони без жодних докорів сумління судять і засуджують Божу роботу. Так антихристи постійно опираються й галасують проти Бога в глибині своїх сердець – чи можливо, щоб їх не було викрито й відсіяно? Це ставлення, цей характер і ця сутність у них є характерними для справжнього ворога Бога. Хоча антихристи не можуть робити все, що їм заманеться, вони зовсім не приховують того, що думають, що планують, що обмірковують або яких поглядів дотримуються в глибині своїх сердець, тому що вони не бояться Бога. Яка причина того, що вони не бояться Бога? Вони не вірять в існування Бога й не вірять, що Бог спостерігає за найпотаємнішим у серці людини. Тому ось що антихристи у своїй логіці вважають найгеніальнішою стратегією виживання: «Те, що я роблю і як дію, те, що видно іншим, може стати стандартом для оцінки того, яка я людина. Але те, що я думаю у своєму серці, як я планую й маю намір, який мій внутрішній світ, чи я зневажаю й хулю бога, суджу бога, чи вірю в бога й хвалю його – якщо я цього не скажу, ніхто з вас не дізнається. Щасти вам у моєму засудженні! Якщо я не говоритиму, кожному з вас годі й сподіватися дізнатися, що я думаю або планую у своєму серці, або яке моє ставлення й мій погляд щодо бога, і ніхто не зможе звинуватити мене в жодному гріху». Такий план антихристів. Вони вважають, що це найвищий принцип поведінки та ведення справ серед людей. Поки їхня поведінка не є неправильною і поки в їхніх діях немає жодних помилок, ніхто не може втручатися в те, що вони думають у своїх серцях. Хіба антихристи не дуже розумні? (Ні.) Чому ж вони не розумні? Вони так добре маскуються. Коли вони моляться, вони роблять це на розі вулиць, і слова, які вони говорять перед іншими, усі правильні, без жодних вад. Що довше вони вірять, то духовнішими стають. Те, що вони насправді думають у своїх серцях, вони говорять лише за зачиненими дверима зі своєю родиною, а дехто навіть не каже своїй родині, тому ніхто не може їх побачити наскрізь. Але вони забувають одне: яка користь від того, чи можуть люди їх побачити наскрізь, чи ні? Це неістотно; жодна людина не може визначити долю іншої людини. Чи можуть люди їх побачити наскрізь, чи ні, не має значення; це несуттєво й нічого не вирішує. Важливо те, що Бог дивиться не лише на зовнішню поведінку людей, а й спостерігає за глибинами їхніх сердець. Саме тому, що антихристи не вірять і не знають, що Бог спостерігає за найпотаємнішим у серці людини, вони по-дурному й абсурдно думають: «Ніхто не може втручатися в те, що я думаю в своєму серці, ні люди, ні бог». Бог може спостерігати за найпотаємнішим у серці людини, тому твої думки пов’язані з Божим визначенням тебе. Бог засуджує людей не лише на основі їхньої зовнішньої поведінки, а, що важливіше, на основі їхніх внутрішніх думок. Ось у чому дурість антихристів; поки вони вивідують Божі слова, вони забувають про важливу річ: Бог також таємно спостерігає за їхніми думками. Вони вивідують, чи справджуються Божі слова, і висновок, якого вони доходять, полягає в тому, що вони мають заперечувати Божі слова та Його існування. Бог, спостерігаючи за ними таємно, бачить ставлення, яке вони мають до Бога й Божих слів глибоко в своїх серцях; Він бачить усі докази їхнього наклепу й блюзнірства щодо Бога, заперечення й засудження Бога, а також спостерігає за зовнішньою поведінкою, що виникає під контролем усіх цих думок і поглядів. На основі їхніх думок і поведінки, ким Бог зрештою визначає таку людину? Антихристом, ворогом Бога, який ніколи не може бути спасенний. Ось результат. Хіба антихристи розумні? Вони далекі від розумних; вони привели себе до загибелі. Вони вважають, що вони особливо здатні мислити, що їхнє мислення дуже логічне і що вони особливо вправні в інтригах. Після інтриг у них є контрзаходи й методи для різних несподіваних подій і для всіляких речей, які робить Бог, що завжди призводить до найкращих результатів і здобутків. Вони часто відчувають самовдоволення й захоплюються собою, цінуючи власні здібності та навички. Вони вважають, що вони найрозумніші люди у світі: вони можуть зрозуміти, яке джерело Божих слів, на кого вони спрямовані, який контекст стоїть за Божими словами, яке ставлення їм слід зайняти після того, як Божі слова справдяться, і які контрзаходи їм слід застосувати, якщо Божі слова не справдяться. Вони часто вітають себе з тим, що вони такі розумні й досконалі, що вони розумніші за звичайну людину. За що вони себе вітають? Вони відчувають, що проникливе спостереження, аналіз і змагання з Богом, а також вивідування Божих слів у глибині їхніх сердець – це щось дуже захоплююче й те, що дає їм велике почуття досягнення. Тому вони справді захоплюються собою й вітають себе з тим, що вони такі люди. Хіба антихристи не дурні? Змагання з іншими людьми справді може дозволити тобі визначити, хто з вас вищий за іншого, і навіть може змусити тебе відчути власну перевагу й почуття існування. Але коли ти змагаєшся з Богом, вивідуєш Божі слова, Божі дії, усе, що робить Бог, як це називається? І які наслідки це несе? Це напрошуватися на смерть! Ти можеш вивідувати кінозірок, співаків, знаменитостей, великих постатей – будь-кого, але той, кого ти абсолютно не маєш вивідувати, – це Бог. Якщо ти це робиш, ти обираєш неправильну ціль для свого вивідування. У сучасному світі розвиненої інформації та різноманітних інструментів, що сприяють потоку інформації, вивідування місцезнаходження іншої людини, її думок і поглядів, а також її повсякденного життя, можливо, не вважається ганебним. Однак для людини, яка вірить у Бога й слідує за Ним, яка тримає Божі слова й їсть і п’є їх щодня, постійно вивідувати всі Божі дії, усі Божі слова й усю Божу роботу глибоко в своєму серці – це обурлива непокора! Люди мають розбещені характери; коли ти виявляєш свою розбещеність перед Богом, Бог може надати тобі істину для розуміння й пізнання, даючи тобі час для досягнення перетворення. Бог може пробачити й не пам’ятатиме людських розбещеності, переступів і гріхів. Єдине, чого Бог не може пробачити або стерпіти, – це те, що антихристи не мають анітрохи серця покори, що вони завжди проникливо спостерігають за Богом, а також їхнє постійне, безперервне вивідування Божої роботи й Божих слів у будь-який час і в будь-якому місці. Що ти намагаєшся зробити? Ти хочеш перевірити правильність Бога? Для кого, на твою думку, ти проводиш ретельну перевірку? Ти хочеш проаналізувати джерело й мотив того, чому Бог робить ці речі? Ким ти себе вважаєш? Усе це, і ти не вважаєш себе стороннім? Чи може Бог бути об’єктом твого вивідування? Чи може Бог бути об’єктом твого проникливого спостереження? Те, що ти приймаєш Боже проникливе спостереження, приймаєш Боже керівництво, приймаєш Божий суд і кару, приймаєш Його обтинання, і всі такі позитивні практики, що стосуються зміни характеру, – це законно. Навіть іноді, коли ти неправильно розумієш Бога, коли ти слабкий і негативно налаштований і нарікаєш на Бога, Бог не тримає на тебе зла й не засуджує тебе. Але є одне: ти завжди вивідуєш Бога, завжди намагаєшся розпізнати правильність Божих слів і Божої роботи – це те, чого Бог абсолютно не пробачить і не стерпить; такий Божий характер. Справді розбещені люди – не звірі; вони не протистоять Богу так, не мають таких поглядів і ставлення, і не ставляться до Бога так. Є лише одна річ, одна роль, яка може нахабно й відкрито стояти в опозиції до Бога, і це сатана. Бог не пам’ятає переступів і розбещеності людей, але опір, протистояння, блюзнірство й обмовляння Бога сатаною ніколи не будуть пробачені Богом. Бог спасає лише розбещених людей, а не сатану. Антихристи, будучи незмінними у своїй природі й володіючи сутністю антихристів, можуть представляти сатану, стоячи в опозиції до Бога замість сатани, вивідуючи Божі слова. Яке ставлення Бога до них? Це ставлення проклять і засудження. Антихристи не можуть не діяти так, і вони напрошуються на смерть.

3. Вивідування щодо Божих слів, які пророкують катастрофи

Щойно ми побесідували про два пункти щодо того, як антихристи вивідують, чи збуваються Божі слова: один пункт стосувався слів Божих обітниць і благословень, а інший – слів Божих проклять і покарання для людей. Далі розгляньмо третій пункт – слова Бога, які пророкують катастрофи. Як і в попередніх двох пунктах, ставлення антихристів до таких слів є таким самим: вони допитливі, хочуть проникливо спостерігати, зрозуміти, а також побачити день, коли ці слова збудуться, стати свідками появи фактів. У ставленні антихристів до таких слів присутнє також плетіння інтриг у глибині їхніх сердець та обмірковування контрзаходів і породження різних сумнівів. Вони спостерігають і перевіряють, чи збуваються такі слова, щоб розробити відповідні контрзаходи. Коли антихристи читають ці слова, що пророкують катастрофи, їхні серця сповнені очікування дня здійснення катастроф, і вони сповнені різноманітних фантазій. Вони сподіваються, що Божі слова збудуться, а також сподіваються, що прихід катастроф розширить їхній кругозір, задовольнивши їхні бажання та прагнення. Чому так? Тому що всі катастрофи, пророковані Богом, пов’язані із завершенням великої Божої роботи, днем Божого прославлення, підхопленням святих, входженням людства в прекрасне місце призначення і так далі. Тому антихристи ще більше сповнені очікування й допитливості щодо цієї частини Божих слів, які пророкують катастрофи. Порівняно з першими двома пунктами, антихристи ще більше зацікавлені в таких словах. У своїх серцях антихристи вірять, що якщо хтось може спричинити лихо, як-от землетрус, чуму, нашестя комах, повінь, зсув ґрунту чи інші стихійні лиха, то ця сутність є дуже могутньою істотою, що володіє великою здатністю і гідна їхнього слідування, поклоніння та довіри. Тому, аналогічно, антихристи також вважають те, чи збудуться такі слова, як Божі пророцтва про катастрофи, стандартом для вимірювання того, чи є Бог справді Богом. Вони неухильно дотримуються такого логічного мислення, ідеї та позиції у своїх серцях, вірячи, що ця позиція є правильною, обґрунтованою та мудрим кроком. Отже, від дня, коли вони почали слідувати за Богом, від моменту, коли вони побачили слова Бога, що пророкують катастрофи, антихристи стурбовані цим у своїх серцях. Вони стурбовані тим, що сказано в Божих словах: коли настануть останні дні, коли велика Божа робота буде завершена, як Бог каратиме людство, які катастрофи Бог нашле, щоб покарати й знищити людство, який метод Бог використає, щоб людство потрапило в катастрофи, і як лише ті, хто слідує за Богом і хто здобуде Його схвалення, зможуть уникнути й урятуватися від таких катастроф і не муситимуть страждати від мук таких катастроф. Антихристи вважають слова Бога, що пророкують катастрофи, дуже важливими, аналізуючи їх у своїх серцях і запам’ятовуючи та повторюючи їх у своїх думках. Вони пам’ятають кожне слово, пов’язане з катастрофами, а також обмірковують, коли і як Божі пророцтва про катастрофи збудуться. Вони обмірковують, що з ними станеться, якщо ці пророцтва збудуться, і що вони робитимуть, якщо вони не збудуться. Відколи антихристи побачили ці пророцтва, вони, здається, знайшли, до чого прагнути, напрямок і мету у своїй вірі в Бога. Очікуючи на прихід катастроф, вони також усіляко готуються. Щоб бути захищеними Богом, коли настануть великі катастрофи, вони проповідують Євангеліє, зрікаючись своїх робіт і сімей. Водночас, щоб вижити, коли вдарять катастрофи, вони часто смиренно моляться Богові, сподіваючись, що Божі слова скоро збудуться, що все, що Бог має намір здійснити, буде швидко завершено, що Бог скоро здобуде славу й насолодиться відпочинком, і що вони скоро зможуть насолодитися благословеннями Царства Небесного. З усіх цих поглядів антихристів, зі слів і молитов, які вони часто промовляють, здається, що антихристи з нетерпінням чекають на завершення великої Божої роботи та на ранній відпочинок Бога. Однак без відома людей, за цими надіями ховаються зловісні наміри антихристів. Вони сподіваються, що через такі молитви та фальшиву зовнішність вони зможуть уникнути катастроф і зробити Бога своїм прихистком. Готуючись до всього цього, вони також сподіваються, що катастрофи настануть швидко і що слова Бога, які пророкують катастрофи, збудуться скоро. У межах того, що вони можуть витримати, вони, як і раніше, продовжують платити ціну, присвячувати себе, страждати й терпіти, ламаючи голову над тим, як улаштувати гарну виставу для всіх. Вони хочуть, щоб усі визнали, яку велику ціну вони заплатили, щоб проповідувати Євангеліє, скільки дискримінації та переслідувань вони зазнали, і яку велику ціну вони заплатили в очікуванні цього дня. Вони сподіваються, що Бог, бачачи страждання, яких вони зазнали, і ціну, яку вони заплатили, убереже їх від будь-якої катастрофи, коли вона настане. Водночас, через ціну, яку вони заплатили, вони сподіваються мати щастя стати одними з тих, хто матиме добре місце призначення й буде благословенний після катастроф. Глибоко всередині антихристи мовчки й непомітно все це прораховують. Нарешті, одного дня, через незначний інцидент, антихристи зазнають невдачі, і їхні дії та поведінка, здається, засуджені. Це означає, що їхні надії та фантазії ось-ось розіб’ються, їхні бажання ось-ось не здійсняться. У цей момент, яка перша думка виникає в глибині сердець антихристів? «Я так багато віддав, я так багато страждав, я терпів стільки днів, я вірив стільки років, але я не бачив, щоб хоч одне зі слів бога, які пророкують катастрофи, збулося. Чи бог справді нашле катастрофи? Чи те, про що ми молилися й чого чекали, коли-небудь буде виконано богом? Де саме бог? Чи він справді спасе нас, чи ні? Чи існують узагалі катастрофи, про які казав бог? Якщо їх не існує, нам усім слід просто піти звідси. У цього бога не можна вірити, бога немає!» Це межа антихристів. Незначна невдача, можливо, ненавмисне слово засудження та розвінчання від когось іншого, торкається їхнього болючого місця, і тоді вони вибухають гнівом, не в змозі більше стримуватися чи прикидатися. Перше, що вони роблять, – це люто вибухають, указуючи на Божі слова й кажучи: «Якщо твої слова не збудуться, якщо катастрофи, про які ти казав, не стануться, я більше не віритиму в тебе. Спочатку я проповідував Євангеліє, платив ціну й виконував свій обов’язок лише через ці слова, що пророкують катастрофи. Без цих слів я б узагалі в тебе не вірив! Саме через ці слова, через прийдешні катастрофи я повірив, що ти – бог. Але тепер, після стількох страждань, катастрофи, про які ти казав, не настали. Серед невіруючих так багато тих, хто чинить зло, і все ж жодного з них не було покарано – жоден із них не потрапив у катастрофи. Вони досі живуть у гріху, насолоджуючись життям, тоді як я йшов на поступки стільки років, просто чекаючи дня, коли твої слова, що пророкують катастрофи, збудуться. Але що ти зробив, боже? Ти ніколи, з огляду на наше палке очікування, не явив жодних ознак чи чудес, ніколи не наслав жодних катастроф, щоб ми побачили, щоб зміцнити нашу віру, щоб укріпити нашу вірність. Чому ти не робиш такого? Хіба ти не бог? Хіба так важко наслати катастрофи, щоб покарати цей злий світ, це зле людство? Ми просто хочемо зміцнити нашу віру через здійснення цих речей, але ти просто не дієш. Якщо ти не дієш, то ми більше не можемо вірити в бога; ми не зможемо нічого здобути, і немає сенсу вірити в бога. Більше не треба вірити, не треба виконувати свої обов’язки, не треба проповідувати Євангеліє». При зіткненні з невеликою невдачею, з невеликими негараздами чи незадоволенням у житті, справжня сутність і найпотаємніші думки антихристів можуть бути викриті в будь-який час і в будь-якому місці, що досить жахливо. Коли настануть катастрофи, чи збудуться Божі слова, що пророкують катастрофи, як і коли вони збудуться – усе це визначає Бог. Коли Бог говорить людям про це, Він робить це, щоб виявити їм повагу, щоб ставитися до них як до людей, – а не для того, щоб люди використовували ці слова як засіб, щоб отримати важіль проти Бога й судити Його. Антихристи помилково вважають, що оскільки Бог сказав ці слова, Він має дозволити людям побачити, як вони збуваються за їхнього життя; інакше Божі слова були б марними. Бог, чиї слова можуть стати марними, не має вважатися богом, не гідний бути богом і не гідний бути їхнім богом; така логіка антихристів.

Від початку й до кінця антихристи лише хотіли використати у своїх інтересах ці слова Бога, що пророкують катастрофи. Ці слова надихнули їх, наштовхнувши їх на думки про використання доброї людської поведінки та всіх своїх жертв і плотських страждань в обмін на благословення уникнення катастроф. Увесь час їхньою єдиною метою було уникнути катастроф і отримати благословення. Вони ніколи по-справжньому не вважали Того, Хто висловив ці слова, Богом. Від початку й до кінця антихристи завжди стояли в опозиції до Бога, постійно перевіряючи й вимірюючи Бога як спосіб вивідування Божих слів. Якщо Божі слова збуваються й розширюють їхній кругозір, збуваючись відповідно до їхніх смаку, поглядів і потреб, тоді вони вважають Бога Богом. Але якщо це суперечить їхнім бажанням, поглядам і потребам, тоді Той, Хто сказав ці слова, не вважається для них Богом. Такої позиції дотримуються антихристи. Очевидно, що глибоко всередині вони ніколи не визнавали, що Бог є Творцем, і не визнавали того факту, що Бог володарює над усім. Пройшовши через низку боротьб, терпляче витримавши й переживши боротьбу думок, антихристи засвоїли урок: «Не можна легковажно обмежувати божі слова, і не можна легковажно й несерйозно використовувати виконання божих слів як стандарт для вимірювання його ідентичності та сутності. Ми недостатньо загартовані й досі потребуємо продовжувати терпіти, розширювати свій кругозір. Як кажуть прислів’я: “У животі прем’єр-міністра достатньо місця, щоб проплив човен”; “Поки є життя, є й надія”. Яке має значення, якщо ці слова не збудуться? Нічого страшного. Я витримав усі ці роки; можливо, якщо я витримаю ще кілька, божі слова збудуться, і я щось здобуду. Я просто потерплю ще трохи, я зроблю ще одну ставку. Я не можу гніватися; інакше всі мої попередні зусилля будуть марними, і всі страждання, яких я зазнав, будуть даремними. Це була б така втрата! Якщо я зараз відкрию свої думки, повставши, щоб заперечувати, ставити під сумнів і звинувачувати бога, це не буде розумним кроком. Я мушу продовжувати платити ціну, терпіти труднощі й продовжувати терпіти. Фразу “Хто витерпить до кінця, той спасеться” не можна забувати. Цей вислів є істинним у всі часи й залишається найвищою істиною. Я мушу дотримуватися цього вислову й постійно тримати його викарбуваним у своєму серці». Після періоду негативу й мовчання антихристи нарешті знову «встали на ноги».

У процесі виконання своїх обов’язків у Божому домі антихристи беруться за всіляку роботу, служачи в різних ролях. Здається, що зовні нічого не змінюється, але що довше вони вірять у Бога і що довше слідують за Ним, то більше антихристи внутрішньо прискіпуються до Божих слів, які пророкують катастрофи. Чому так? Що довше вони вірять у Бога, то більше вони пожертвували, більше зреклися, і то менше в них шляхів назад до світського світу. Тому, щодо цих слів, що пророкують катастрофи, антихристи дедалі більше й несвідомо думають: «Сподіваюся, усе це правда. Усе це мусить збутися». Вони вважають це «мусить» і цю тверду віру своєю справжньою вірою в Бога. Ця так звана справжня віра спонукає їх виконувати свої обов’язки, страждати й платити ціну, терпіти й терпіти ще, як кажуть невіруючі: «Щоб перемогти, треба поставити все на карту». Дотримуючись такого вірування, антихристи вивідують щодо дня, коли Божі слова збудуться. Нарешті, цей день настає – лиха й нещастя безперервно трапляються в цьому світі, відбуваючись у різних куточках, у різних країнах і серед різних етнічних груп. Ці лиха, великі й малі, забирають багато життів, змінюють життєве середовище багатьох людей, змінюють екологічне середовище, трансформують багато різних структур і способів життя в суспільстві тощо. Однак, незважаючи ні на що, в очах антихристів Божі слова досі збуваються незначною мірою, що є найприємнішим у глибині їхніх сердець. Вони вважають, що після всіх цих років вони не даремно терпіли й чекали, і нарешті стали свідками дня й етапу, коли Божі слова збуваються. Але вони вважають, що не можна зневірятися чи здаватися; їм потрібно продовжувати терпіти й чекати. Що найбільше турбує антихристів глибоко всередині, незалежно від того, скільки вони терплять чи чекають? Ось що: «Пророцтва про голод, чуму та землетруси збулися, але коли збудуться пророцтва про великі катастрофи?» З одного боку, антихристи вірять, що частина Божих слів повільно й поступово збувається, а з іншого боку, вони сумніваються: «Хіба ці лиха не є просто стихійними? Лиха були безперервними протягом усієї історії. Чи є виникнення цих лих виконанням божих слів? Якщо ні, то що це? Мені не слід так думати; віруючий у бога має вірити в божі слова. Але чи так легко виконуються божі слова? Як бог це зробив? Чому я не бачив, як він це зробив? Чому я про це не знаю? Якщо це божа справа, його віруючим слід це бачити, богові слід дати їм видіння. Але ми не бачили божої руки й не чули божого голосу. Тоді, можливо, ці події – просто збіги? Мені не слід так думати; такі думки можуть зробити мене слабким. Я однаково маю вірити, що все це – виконання божих слів; я просто вважатиму це божим володарюванням, виконанням божих слів, а не збігами. Так моє серце почувається спокійніше». Вони вважають, що так думати дуже розумно і що вони добре проаналізували ситуацію, зумівши не сумніватися в Богові, водночас стабілізувавши власну віру, а також заспокоївши непереборні неспокій і бажання у своїх серцях. Роблячи тимчасові поступки й компроміси, антихристи чекають на прихід великих катастроф. «Коли настануть великі катастрофи? Коли вони настануть, святі будуть підхоплені у повітря, але де саме це станеться? Як це відбудеться? Вони полетять угору чи будуть підняті божою рукою? Коли стануться великі катастрофи, чи матимуть люди ще свої фізичні тіла? Чи носитимуть вони ще свій нинішній одяг? Чи всі невіруючі помруть? Яким буде цей стан чи ситуація? Це немислимо для людей. Краще я поки що про це не думатиму. Я просто віритиму, що божі слова обов’язково збудуться. Але чи можуть вони справді збутися? Коли настане той день?» Вони постійно ставлять собі ці запитання внутрішньо, неодноразово висловлюючи сумніви. Оскільки ці катастрофи тісно пов’язані й нерозривно пов’язані з їхніми перспективами й долею, антихристи вважають: «Я мушу бути постійно пильним щодо виконання пророцтва про те, коли зійдуть великі катастрофи, я мушу постійно пам’ятати про це, щоб не втратити свій шанс і не пропустити благословення». Яка ж тоді їхня позиція? «Мені потрібно повсюди проповідувати Євангеліє, старанно виконувати свої обов’язки, уникати спричинення переривань чи завад або помилок і не привертати до себе уваги, не поводячись пихато. Поки я не роблю помилок і мене не виключають із церкви, цього має бути достатньо. Я обов’язково зможу потрапити до прихистку; це божа обітниця – хто може її відібрати?» Коли поступово сходять незначні лиха, і все людство потрапляє в лиха, антихристи знаходять мир і певну міру спокою глибоко всередині. Водночас вони з нетерпінням чекають на прихід великих катастроф і дня підхоплення святих. Незважаючи ні на що, антихристи продовжують вивідувати щодо слів Бога, які пророкують катастрофи. Таке вивідування, на думку Бога, подібне до вивідування, яке чинить сатана. Він розглядає це як сумнів, заперечення, наклеп і аналіз правильності Бога. Це означає ставити під сумнів ідентичність Бога, сумніватися в Його владі та всемогутності, а також сумніватися в Його вірності. Бог не дозволяє таким речам відбуватися, не дозволяє таким людям існувати, і Він, безумовно, не спасе таких людей. Антихристи вважають, що їхні контрзаходи, задумані таємно й розраховані в їхніх серцях, є найрозумнішими й найпотаємнішими. Вони й не здогадуються, що Бог бачить усі їхні думки й засуджує їх. Ось що каже Бог: «Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Матвія 7:22–23). Бог тихо каже цим людям у Своєму серці: «Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня. Ви вивідуєте щодо Моїх дій, вивідуєте щодо Моїх слів. Такі люди ніколи не можуть бути спасенними». Те, що антихристи ставляться до того, чи збудуться Божі слова, що пророкують катастрофи, як до своєї мети для прагнення і як до стандарту для перевірки правильності Бога, є жахливою річчю; це також лихий вчинок.

Щодо того, чи збудуться певні аспекти Божих слів, як вони збудуться, і коли й де вони збудуться, Бог має Свої власні шляхи. Лише Божа благодать дає людям велике щастя почути ці слова від Бога. Мета, з якою Бог говорить ці слова, не в тому, щоб людство використовувало їх для того, щоб зв’язувати Бога, перевіряти правильність Бога чи підтверджувати ідентичність Бога. Бог говорить ці слова лише для того, щоб сказати людству, що Він збирається робити такі речі, але Бог ніколи нікому не казав: «Я зроблю це так, з цими людьми, у цей час і в такий спосіб». У тому, чого Бог не сказав людству, є чіткий сигнал: людству не потрібно знати, і воно не має права знати. Тому, якщо люди завжди намагаються вивідувати ці справи, завжди копають глибоко, завжди хочуть використовувати ці справи, щоб отримати важіль впливу проти Бога, щоб судити й засуджувати Його, коли ці явища відбуваються, людство непомітно опиниться в опозиції до Бога. Коли ти стаєш в опозицію до Бога, Бог більше не вважає тебе людиною. Тоді хто ти? В очах Бога ти – сатана, ворог, диявол. Це та частина Божого характеру, яка не терпить людської образи. Якщо люди цього не розуміють і часто роблять проблему зі слів, пророкованих Богом, намагаючись отримати важіль впливу проти Бога, то дозволь Мені сказати тобі: це напрошуватися на смерть. Люди завжди мають знати, хто вони є, і в який спосіб, з яких міркувань і з якої позиції їм слід ставитися до Бога й до всього, що стосується Бога. Щойно люди втрачають свою ідентичність і становище як створені істоти, їхня сутність змінюється. Якби ти став твариною, Бог міг би тебе ігнорувати, оскільки ти був би незначною річчю. Але якби ти став дияволом і сатаною, то ти був би в небезпеці. Стати дияволом і сатаною означає стати ворогом Бога, і тоді в тебе ніколи не буде надії на спасіння. Тому я хочу сказати всім тут: не вивідуйте дії Бога, не вивідуйте слова Бога, не вивідуйте роботу Бога і не вивідуйте нічого, що пов’язано з Богом. Ти – людина, створена істота, тому не аналізуй правильності Бога. Не вважай Бога об’єктом свого аналізу й проникливого спостереження, ані об’єктом свого вивідування. Ти – створена істота, людина, тому Бог – твій Бог. Усе, що каже Бог, – це те, що тобі слід прийняти. Усе, що Бог тобі каже, тобі слід прийняти. Щодо того, чого Бог тобі не каже, тих справ, що стосуються таємниць і пророцтв, справ щодо ідентичності Бога, одне є певним: тобі не потрібно цього знати. Знання цього не принесе користі твоєму життю-входженню. Приймай стільки, скільки ти можеш зрозуміти. Не дозволяй цьому стати перешкодою в твоєму прагненні до зміни в характері та прагненні до спасіння. Це правильний шлях. Якщо людина стоїть в опозиції до Бога й продовжує вивідувати речі, що стосуються Бога, і якщо вона наполегливо відмовляється змінюватися, уперто тримаючись свого, ставлячись до Бога в такий спосіб і з таким ставленням, то її надія на спасіння стає дуже мізерною. Антихристи вивідують щодо Божих слів, які пророкують катастрофи – на цьому завершимо нашу бесіду про цей пункт. А тепер перейдімо до наступного пункту.

4. Вивідування щодо Божих слів про те, коли Він покине землю, а Його велику роботу буде завершено

Четвертий пункт – антихристи вивідують щодо Божих слів про те, коли Він покине землю і коли Його велику роботу буде завершено. Про це в Божих словах сказано небагато. Якщо серед цих обмежених слів, є зміст, що є темою, яка особливо турбує людей, то байдуже, наскільки непомітні чи завуальовані ці слова, вони їх знайдуть. Знайшовши, вони позначають їх ручкою, вважаючи їх важливими словами для читання. За кожної нагоди вони діляться цими словами й читають їх, щоб застерегти й утішити себе. Звісно, для антихристів більшим занепокоєнням є не стільки те, коли Бог покине землю чи коли Його велику роботу буде завершено, скільки факти, які Бог має намір здійснити за цими словами. У глибині серця антихристи найбільше сподіваються за свого життя особисто стати свідками грандіозного видовища того, як Бог покине землю. Це означало б, що Бог, за Яким вони слідували, – правильний, що вони не обрали неправильного бога й не обрали неправильний об’єкт для слідування. Коли це підтвердиться, вони вірять, що їхні шанси на отримання благословення значно зростають. Крім того, якщо за свого життя вони зможуть стати свідками видовища того, як Бог покине землю, і видовища того, як Божу велику роботу буде завершено, це означає, що їхня віра стане ще міцнішою, і вони слідуватимуть за Богом без жодних побоювань. Побачити цю сцену означало б, що їхні попередні побоювання та несприйняття щодо Бога, а також наклепи, судження та відкидання, завдані їм іншими, залишаться позаду й більше не будуть їх сковувати. З одного боку, антихристи з нетерпінням чекають на прихід цього дня, а з іншого – спостерігають за тим, що Бог зараз робить на землі: чи Його робота майже завершена, чи слова, які Йому потрібно сказати, майже закінчилися, чи люди, які слідують за Ним, мають справжню вірність, і чи були вони довершені. Спостерігаючи за людьми, які зараз слідують за Христом, антихристи помічають, що більшість людей має слабку віру, часто робить помилки у виконанні своїх обов’язків, і багатьох часто обтинають, бо вони виявляли розбещені характери під час виконання своїх обов’язків. Декого навіть відправляють до груп Б, ізолюють або виключають. На підставі цих ознак вони вважають: «День, коли божу велику роботу буде завершено, здається, ще далеко, і це дуже розчаровує! Але що можна зробити в нетерпінні? Яку проблему це може розв’язати?» Оскільки антихристи не вірять у Божі слова, не приймають істину, їм бракує духовного розуміння й вони не розуміють істину, вони не можуть оцінити, чи є нормальним ефект, який Божа робота справляє на людей. Вони не можуть збагнути, чи справді те, що Бог зробив із людьми, досягло якогось ефекту; чи можуть Божі слова справді спасти й перетворити людей; чи зазнали люди, приймаючи ці слова, змін, чи справді щось здобули, чи отримали Боже схвалення; а також чи можуть ці люди увійти до Царства Небесного й отримати благословення – і вони не можуть зрозуміти чи пояснити факти, які спостерігають на власні очі. Кожна подія, яку вони бачать, кожна подія, про яку вони думають у своїй голові, оповита туманом, який неможливо розвіяти. «Ці справи невловимі, їх важко побачити наскрізь, важко сприйняти. Чи справді існують такі події, що бог покине землю, і завершення божої великої роботи? Чи можуть вони справді збутися?» З одного боку, антихристи змушують себе вірити, що Бог, за Яким вони слідують, є Бог, але водночас вони не можуть не сумніватися: «Чи він бог? Він же людина, чи не так? Недобре так думати. Більшість людей вірить, що він бог, тож і мені слід. Але ні, я не можу змусити себе повірити! У чому я можу побачити, що він бог? Чи може він зробити так, щоб божу велику роботу було завершено? Чи може він робити божу роботу? Чи може він представляти бога? Чи може він завершити божий план? Чи може він спасти людство? Чи може він привести людей до прекрасного місця призначення?» Усі ці думки й подібні до них стають нерозв’язними, непорушними замками в глибинах сердець антихристів. Вони думають: «Що мені робити? Усе ж є найвищий принцип: чекати й терпіти; той, хто витерпить до кінця, буде спасенний. Хоча я не прагну до істини, у мене є свої правила. Якщо інші не підуть, я не піду. Якщо інші слідуватимуть, я слідуватиму. Я плистиму за течією. Якщо всі кажуть, що він бог, то я називатиму його богом. Якщо всі перестануть вірити й відкинуть бога, то я піду за ними. Закон не можна застосувати, коли всі є правопорушниками, адже так?» Коли вони бачать, що поширення Божої роботи досягає свого апогею, вони таємно радіють у своїх серцях: «На щастя, я не пішов, коли найбільше сумнівався і був слабким. Подивіться, що принесла моя віра зараз. Цей день майже настав, і дедалі більше людей слідують за богом. Особливо за кордоном, люди з різних країн досліджують істинний шлях, і кількість віруючих зростає. Божий дім випускає дедалі більше відео, фільмів, гімнів і свідчень, привертаючи більше уваги. Таких результатів не може досягти жодна людина; лише божа робота може це здійснити. Ця звичайна людина, найімовірніше, є христос, бог. Оскільки він є христос, є бог, то його слова неодмінно збудуться. Якщо його слова не збудуться, то він не бог. Згідно з логічними міркуваннями, цей висновок має сенс, він правильний. Якщо він бог, настане день, коли він покине землю; якщо він бог, він може завершити свою велику роботу. Судячи з усіх цих ознак, люди в церкві, які слідують за богом, рухаються в позитивному напрямку, до доброї мети. Усе досить ідеально, усе дуже позитивно. Це краще, ніж слідувати світським тенденціям; у прагненні до них немає надії, це лише призводить до зазнання поганого поводження й, зрештою, до загибелі. Якщо людина вірить у бога й може стати свідком дня, коли він покине землю і його велику роботу буде завершено, і зможе розділити божу славу – яка це була б честь!» Думаючи про це, вони думають: «Чому я такий розумний? Я обрав цей шлях; схоже, це я маю високий IQ і сильний інтелект». Вони приписують це не Божій благодаті, а власному розуму, власній кмітливості. Яка ж це безглузда ідея!

Антихристи думають: «Справа того, що бог покине землю, і божу велику роботу буде завершено, відрізняється від таких справ, як божі обітниці й благословення, його прокляття й покарання, а також його пророцтва про катастрофи – із цією справою не можна поспішати; людям потрібно мати надзвичайну витримку й неймовірне терпіння, щоб дочекатися приходу того дня. Бо коли той день настане, усе здійсниться. Якщо я не зможу витерпіти зараз, не зможу винести самотності й не зможу витримати цього страждання, то в той день я залишуся за порогом. Зараз останній ривок; після стількох страждань було б нерозумно не витерпіти ще трохи!» Отже, для антихристів є лише один спосіб побачити прихід того дня: слухняно й терпляче чекати, не поспішати й учитися терпіти. Вони думають: «Оскільки я вирішив ризикнути, я маю навчитися терпіти, бо це терпіння – не дрібниця. Якщо я витерплю до кінця, то щойно ця справа здійсниться, я здобуду велике благословення! Якщо я не витерплю в цей період, то на мене чекає велике лихо. Ця справа може мати лише два наслідки: або велике благословення, або велике лихо». Бачиш, антихристи ж не дурні, чи не так? Їм бракує духовного розуміння й вони не вірять в істину, вони маловіри – але як же тоді вони можуть так точно й детально аналізувати цю справу? Чи доречний такий аналіз? (Ні.) Скажи Мені, чи слід людям мати таке «серйозне» ставлення до Божих слів? Дехто каже: «Це велика справа, що стосується перспектив і долі людини, а також завершення божої великої роботи. До неї не можна ставитися легковажно. Люди мусять розрахувати точний рік і місяць, коли бог покине землю. Ба більше, обов’язково треба проаналізувати спосіб і сцену божого відходу, що розкриваються між рядками божих слів. Якщо не поставитися до цього серйозно й не проаналізувати ретельно, то пропуск такої доброї речі призведе до нескінченного жалю; такої події більше ніколи не побачиш. Особливо, коли божу велику роботу буде завершено, і настане день і мить божого прославлення, людям потрібно знати ще більше». На що хтось запитує: «Як ми можемо знати, якщо Бог не каже?» «Тоді ти маєш молитися, щоб бог відкрив це тобі уві сні, як Івану в книзі Об’явлення. Якщо ти отримаєш видіння, побачиш день завершення божої великої роботи у своєму сні чи видінні, це миттєво й ґрунтовно зміцнить твою віру. Твоє терпіння, твоє очікування більше не будуть формальністю чи просто чимось, що ти робиш; натомість ти охоче чекатимеш і терпітимеш так із глибини серця. Це було б так чудово!» Чи прийнятний такий підхід? (Ні.)

Байдуже, скільки років людству потрібен утілений Бог, зрештою настане день, коли Його робота в плоті буде завершена. Це означає, що ця людина врешті-решт покине людство; це лише питання часу. Робота Божого шеститисячолітнього плану управління добігає кінця. Щодо того, чи триватиме цей кінець десять років, двадцять, п’ятдесят, вісімдесят чи сто років, нам не потрібно в це заглиблюватися. Це просто Божий спосіб мовлення. Що означає твердження, що це Божий спосіб мовлення? Це означає, скільки років насправді становить Боже поняття «кінця» – Боже поняття часу, безумовно, відрізняється від людського. Чи корисно нам проникливо спостерігати, скільки саме це років? Ні, не корисно. Чому ні? Бо все це в Божих руках, це не те, що люди можуть отримати, просячи, і не те, що, дізнавшись, люди можуть використати для обмеження Бога. Бог робить так, як Сам бажає. Єдине, що слід робити послідовникам Бога, – це прагнути до істини, добре виконувати свої обов’язки, здобувати життя, ставати на шлях богобоязливості й утікання від злого та ставати створеними істотами, які справді відповідають стандарту. Так велику роботу Бога буде справді повністю завершено, і Бог спочине. Що означає Божий спочинок? Це означає, що людство матиме спочинок. Щойно людство матиме місце спочинку, Бог зможе спочити. Божий спочинок – це спочинок людства. Коли людство має нормальне середовище для життя й порядок, це приносить спочинок Богові. Щодо того, коли людство матиме таке середовище для життя, коли воно досягне цього етапу, і коли Бог завершить Свою велику роботу й увійде до Свого місця спочинку, усе це в межах Божого плану; у Нього є розклад. До якої епохи належить цей розклад Божого плану, до якого року, місяця, години й хвилини, знає лише Сам Бог. Людям не потрібно знати, і казати тобі це марно. Навіть якби тобі сказали точний рік, місяць, годину й хвилину, чи могло б це стати твоїм життям? Хіба це життя? Воно не може замінити життя. Єдине, що слід робити створеним істотам, – це слухати Божі слова, приймати Божі слова й коритися Божим словам, стаючи людьми, які Бога бояться, а від злого втікають. Але постійно хотіти проникливо спостерігати за Божими словами, вивідувати, чи збудуться Божі слова, перевіряти, аналізувати й проникливо спостерігати за правильністю Божих слів – це не те, що слід робити створеним людям. Ті, хто наполягає на тому, щоб іти цим шляхом і робити ці речі, очевидно, не є тими створеними істотами, яких хоче Бог. Вони не діють згідно з Його вимогами, не живуть згідно з правилами й приписами, які Бог установив для людей. В очах Бога вони є ворогами Бога; вони є дияволами й сатанами, а не об’єктами Божого спасіння. Тому, щодо того, коли Бог покине землю, коли Його велику роботу буде завершено, і коли настане день Божого прославлення, яким слід бути правильному погляду людства на ці слова Бога й на цю справу? Слід вірити, що ці речі, які сказав Бог, неодмінно збудуться, і водночас сподіватися на завершення великої роботи Бога, на прихід Божого Царства, на те, що Бог з’явиться в славі незліченним народам, і на те, що Бог рано увійде в спочинок. Це те, на що слід сподіватися й про що слід молитися створеним людям, тим, хто слідує за Богом. Такі дії є належними й не є вивідуванням. Однак постійно використовувати те, чи збудуться Божі слова, як привід, щоб погрожувати Богові, щоб ставити Богові умови, – це називається вивідуванням, і це те, що роблять вороги Бога; постійно вирішувати, чи платити ціну, чи зрікатися всього, і чи виконувати свій обов’язок на основі того, чи збудуться Божі слова, – це також те, що роблять вороги. Справжнім створеним істотам слід ставитися до Божих слів, до ідентичності Бога й до будь-якої частини того, що каже Бог, з позиції, створених істот, а не з позиції, злих дияволів чи ворогів Бога.

5. Вивідування щодо Божих слів про Його характер, Його ідентичність і Його сутність

Наступний пункт, про який ми побесідуємо, стосується Божих слів про Його характер, ідентичність і сутність. Ці слова охоплюють широкий діапазон; більша частина змісту Божих слів торкається Його характеру, ідентичності та сутності. З одного боку, манера й тон Божого мовлення, а також його зміст дозволяють людям бачити Божий характер, бачити Його ідентичність і сутність. З іншого боку, Бог має чіткі слова, якими Він говорить людству, відкриває людству Свої характер, ідентичність і сутність. Що стосується цих двох частин змісту, то, з одного боку, між рядками Божих слів, у змісті Божих слів, у природі Божих слів, а також у Божому тоні та в тому, до кого Він звертається, можна побачити Божі характер, ідентичність і сутність. З іншого боку, Бог чіткими словами говорить людям, який у Нього характер, які в Нього ідентичність і сутність. Ці дві частини змісту антихристи докорінно ігнорують; вони не збагнуть із них Божих характеру, ідентичності та сутності, і вони, безумовно, не повірять у все це, що пов’язано з Богом. Оскільки вони – маловіри, вони не вірять, що слова, сказані Божими устами, можуть представляти Божі ідентичність і сутність. Однак є один момент, який вони не можуть заперечити: Божі слова чітко відкрили людям, який у Бога характер, яка в Бога ідентичність і яка Його сутність, – цю частину Його слів вони не можуть заперечити. Але чи означає те, що вони не можуть цього заперечити, що вони по-справжньому це приймають і щиро визнають? Вони не визнають цих слів. Навпаки, щодо змісту Божого характеру – Його праведності, святості, любові, влади та інших якостей, що стосуються Його атрибутів і єства, – про який говорить Бог, антихристи, крім вияву презирства, зневаги та нехтування, також розглядають ці слова з позиції вивідування. Наприклад, коли Бог каже, що Він праведний, антихрист починає проникливо спостерігати: «Ти праведний? У світі ще не було нікого, хто б наважився стверджувати, що він праведний. Оскільки ти наважуєшся так казати, то давай перевіримо. У чому ти праведний? Які з твоїх учинків були праведними? Мене не переконати! Якщо це твердження справді реалізується, якщо ти справді вчиниш якийсь праведний учинок, який мене переконає, тоді я визнаю, що ти праведний. Але якщо те, що ти робиш, залишить мене непереконаним, тоді не звинувачуй мене в грубості. Я абсолютно не визнаю, що ти маєш праведний характер!» Нарешті, настає день, на який вони чекали: певного лідера, незважаючи на те, що він заплатив велику ціну й багато страждав, зрештою охарактеризували як неправдивого лідера й відсторонили, бо він не міг виконувати фактичну роботу. Після відсторонення він став негативно налаштованим, у нього з’явилися непорозуміння, він скаржився й говорив багато образливих і осудливих слів. Коли ця справа доходить до вух антихриста і він це бачить, антихрист каже: «Якщо навіть таку людину, як ти, можуть відсторонити, то для таких, як я, усе ще гірше. Якщо в тебе немає надії на спасіння, якщо ти не відповідаєш божим намірам, то хто може відповідати божим намірам? На кого ще бог може зважати?» З одного боку, антихрист захищає неправдивого лідера й вимагає для нього справедливості; з іншого боку, він також приймає образливі й осудливі слова, висловлені неправдивим лідером. Водночас він потайки сперечається з Богом у своєму серці: «Чи бог праведний? Тоді чому відсторонювати того, хто страждав і платив ціну за роботу церкви? Ця людина найвідданіша тобі. Я не бачив нікого відданішого за нього; я не бачив нікого, хто страждав більше або платив більшу ціну. Він рано встає й пізно лягає, терпить хворобу, відкладає вбік свої почуття до родини, відкладає вбік плотський комфорт і перспективи плоті, ризикуючи життям, щоб працювати для тебе. Він навіть раніше сидів у в’язниці й не зраджував. А ти к його ось так просто відсторонюєш, так просто його викриваєш – чи ти дійсно праведний? Де докази твоєї праведності? Чому я їх не можу бачити?» Нарешті, антихрист ухопився за важіль у Божій роботі, щоб поставити під сумнів праведність Божого характеру. Він думає собі: «Якщо бог праведний, то більшість людей не зможе вижити; якщо бог праведний, то людям справді треба бути обережними, і жити стане досить важко. Сьогодні, нарешті вхопившись за важіль у божій роботі, я можу довести, що бог не є праведним, і це полегшує справу». З цим він потайки радіє у своєму серці.

Обрані Богом люди, слідуючи за Богом, завжди зазнавали утисків, арештів і жорстоких переслідувань з боку великого червоного дракона. У церквах повсюди часто трапляється, що обраних Богом людей заарештовують і переслідують. Часто дехто внаслідок цього спотикається або зраджує Бога й залишає церкву. Однак є також багато тих, хто залишається непохитним у своєму свідченні серед арештів і переслідувань. Бог використовує послуги великого червоного дракона, щоб викрити тих маловірів, які проникли в Божий дім у пошуках благословень, і водночас удосконалює обраних людей, які щиро вірять у Бога. Це Божа всемогутність і мудрість. Але як антихристи дивляться на цю справу? Вони завжди сумніваються в Богові: «Чому бог не рятує своїх обраних людей від арештів і переслідувань великого червоного дракона?» Вони сумніваються у втіленому Богові, завжди виношуючи в серці уявлення про Бога: «Чому божі обрані люди мають зазнавати таких побоїв і тортур? Це через їхню віру, через те, що вони не хочуть бути юдами. Але де бог, коли їх катують? Чому бог їх не рятує? Хіба бог не любить людей? Де божа любов? Невже бог може терпіти, щоб ті, хто вірить у нього, були так шалено принижені сатанами та злими демонами й зазнавали надмірних тортур? Хіба це божа любов? Де саме божий захист для людей? Чому я його не бачу? Здається, мені треба бути обережнішим. Бог не тільки не може вберегти людей від спокуси чи небезпеки – навпаки, що більше людина прагне, що рішучіша вона, і що більше вона слідує за богом, то більше вона стикається з випробуваннями, і то ймовірніше, що вона зазнає болю й мук. Оскільки бог діє саме так, то в мене є й свої контрзаходи. Ці люди зазнають такого поводження, бо вони приносили жертви; якщо я не платитиму такої ціни, якщо я не прагнутиму в такий спосіб, хіба я не уникну цих випробувань? Без цих випробувань хіба я не уникну таких страждань? Не страждаючи так, хіба я не житиму в комфорті? Якщо я однаково отримаю благословення, то навіщо мені бути настільки дурним, щоб дозволяти своїй плоті зазнавати всіляких мук і болю? Бог каже, що любить людей, але я не можу прийняти такий спосіб божої любові! Ви всі можете тлумачити це, як забажаєте; це не моя справа, я цього не прийму. Мені треба зачаїтися, мені треба трохи обходити стороною, мені треба бути обережним і насторожі; я не можу дозволити богу зловити мене й змусити працювати». Антихристи виношують це у своїх серцях, і все це – непорозуміння, протистояння, суд і опір Богові. Їм бракує будь-якого знання про Божу роботу. Вивідуючи щодо Божих слів, вивідуючи щодо Божих характеру, ідентичності та сутності, вони доходять таких висновків. Антихристи ховають це глибоко в своїх серцях, застерігаючи себе: «Обережність – запорука безпеки; краще триматися в тіні; птах, що висовує голову, отримує кулю; і на вершині самотньо! Хоч би коли, ніколи не будь тим птахом, що висовує голову, ніколи не піднімайся занадто високо; що вище піднімешся, то болючіше падатимеш». Вони не вірять, що слова Бога є істиною, і не вірять, що Його характер праведний і святий. Вони розглядають усе це крізь призму людських уявлень та фантазій і підходять до роботи Бога з людськими поглядами, людськими думками й людською підступністю, використовуючи логіку й мислення сатани для окреслення Божих характеру, ідентичності та сутності. Очевидно, що антихристи не тільки не приймають і не визнають Божих характеру, ідентичності та сутності, а навпаки, вони сповнені уявлень, протистояння й бунтарства щодо Бога й не мають ані найменшої крихти справжнього знання Його. Визначення антихристами Божої роботи, Божого характеру й Божої любові – це знак питання, сумнів, і вони сповнені скептицизму, заперечення й наклепу щодо цього; то що ж тоді з Його ідентичністю? Божий характер представляє Його ідентичність; з таким ставленням до Божого характеру, як у них, їхнє ставлення до Божої ідентичності самоочевидне – пряме заперечення. Це сутність антихристів.

Незалежно від того, до якої частини Божих слів підходять антихристи, незалежно від того, до якої частини Божих дій вони підходять, чи то Божі дії в усьому сущому, чи в конкретних особах, вони завжди використовують людські погляди й логіку сатани, а також методи знання й логіки, щоб робити висновки й судити, замість того, щоб підходити до них як до істини та з прийняттям. Тому щодо слів про Божі характер, ідентичність і сутність, і щодо плоті, у якій утілився Бог, і Божого Духа, підхід антихристів насправді однаковий, без жодної різниці. Загалом, усе, що стосується Самого Бога, усе, що стосується Творця, підлягає їхньому вивідуванню, а потім припущенням, проникливому спостереженню й аналізу, що зрештою призводить до висновків заперечення й наклепу. Незалежно від того, з якого кута зору чи в який спосіб антихристи підходять до цих слів Бога, чому висновки, яких вони зрештою доходять, завжди є висновками засудження й наклепу? Чому вони доходять таких висновків? Невже справді серед створеного людства немає нікого, хто міг би прийняти Божі слова як істину? Чи це неминучий фінал? Чи це через Бога? (Ні.) То в чому ж саме причина? (Це тому, що люди мають природу, яка опирається Богові.) Кожен має природу, яка опирається Богові. Чому ж тоді після прочитання цих слів одні люди можуть визнати їх істиною й прийняти те, що каже Бог, а інші можуть заперечувати, засуджувати й обмовляти їх? Це чітко демонструє проблему, вказуючи на те, що сутність усередині людей різна. Антихристи у своєму ставленні до Божих слів докорінно й суб’єктивно не приймають їх по-справжньому. Вони приходять із протистоянням і перевіркою: «Ти кажеш, що ти бог, тоді мені треба побачити, чим ти схожий на бога? Ти кажеш, що володієш характером бога й маєш божественність, тоді мені треба побачити, які з твоїх слів підтверджують, що ти володієш божественністю та що ти маєш характер бога, які з твоїх учинків підтверджують, що ти маєш ідентичність і сутність бога. Чи творив ти ознаки й чудеса, чи зцілював хворих і виганяв демонів? Чи проклинав ти когось, і він одразу помирав? Чи воскрешав ти когось із мертвих? Що саме ти зробив, що може підтвердити, що ти володієш характером бога, ідентичністю й сутністю бога?» Антихристи завжди хочуть бачити ці речі, речі поза істиною, шляхом і життям, використовуючи їх для підтвердження Божої ідентичності, для підтвердження того, що Той, за Ким вони слідують, – це Бог. Сама ця відправна точка є неправильною. Що є найбазовішим з того, що може представляти ідентичність і сутність Бога? (Бог є істина, шлях і життя.) Це найбазовіше. Чому антихристи не можуть збагнути навіть цього найбазовішого? Це тема, яку нам треба обговорити. Антихристи зневажають істину й позитивні речі; вони відчувають відразу до істини й усіх позитивних речей; вони ненавидять істину й позитивні речі. В усіх Божих словах вони не бачать, які слова є істиною чи позитивними речами. Чи можуть їхні демонічні очі це побачити? Не бачачи цього, чи можуть вони це визнати? Їхня неспроможність визнати ці слова істиною означає, що вони не можуть визнати Божу ідентичність і сутність. Це безперечно. До Божих слів про Його характер, ідентичність і сутність антихристи використовують той самий підхід, що й до інших слів Бога, розраховуючи, плануючи й обмірковуючи в своїй голові. Якщо щось, що Бог каже зі Своєї ідентичності як Бог, негайно збувається, їхнє ставлення одразу змінюється; якщо Бог, як Бог, каже щось або робить щось, що дає їм важіль, у них також є відповідний контрзахід, і їхнє ставлення знову негайно змінюється. Саме вони засуджують Бога, і саме вони кажуть, що Бог схожий на Бога. На їхню думку, щодо того, чи володіє Бог характером, ідентичністю й сутністю Бога, вони доходять висновків про це повністю на основі того, що бачать на власні очі, і власного розумового аналізу.

За останній рік чи два церква випустила кілька відео з досвідними свідченнями. Різні люди давали різноманітні досвідні свідчення, які допомогли деяким людям із нестійкою основою та тим, хто дещо сумнівався, закласти певну основу. Звісно, для антихристів це також відіграло певну роль у їхній стабілізації. Ці люди, що свідчать, походять із різних вікових груп, різних соціальних верств, а дехто навіть з інших країн та етносів. З досвідних свідчень, якими вони ділилися, очевидно, що вони зазнали змін завдяки Божим словам, здобули істину й життя, і, приймаючи Божі слова, приймаючи цей етап Божої роботи, вони зрозуміли багато істин, підтверджуючи, що плоть, у яку втілився Бог, володіє Божою ідентичністю та сутністю. Звісно, після прослуховування цих досвідних свідчень у антихристів також з’явилася крихта потаємної радості глибоко всередині: «На щастя, я не судив бога публічно. На щастя, я не поспішав заперечувати бога. Судячи зі свідчень стількох людей, цей шлях здається правильним. Цей христос, ця звичайна людина, зрештою, може бути богом. Моя ставка, можливо, була правильною. Якщо я продовжуватиму йти цим шляхом, і якщо більше людей свідчитиме про цю людину, якщо більше людей прийде перед цієї людини, і якщо більше людей підтвердить ідентичність і сутність цієї людини, то моя надія й шанс отримати благословення зростатимуть». Нерішуче спостерігаючи, антихристи досі постійно заохочують і спонукають себе: «Не поспішай. Будь терплячим. Треба просто терпіти. Хто витерпить до кінця, той спасеться. Судячи з нинішніх різноманітних ознак, з масштабу й динаміки церкви зараз, дедалі більше людей здатні встати й свідчити про цього бога, підтверджуючи, що цей шлях правильний. То навіщо мені бути таким дурним, поспішаючи виділитися й заперечити це? Не роби цього, не будь дурним. Почекай ще три-п’ять років. Якщо більше людей, більш престижних і обізнаних людей, людей із соціальним статусом, надасть вагоміші докази, щоб підтвердити, що ця звичайна людина – христос, або якщо більше людей зі світовою славою та статусом приєднається до церкви, і якщо масштаб церкви розшириться ще більше у світі, хіба я тоді чогось не здобуду? Хіба я тоді не отримаю велику перевагу? Якщо церква матиме владу, хіба я теж не матиму влади? Я абсолютно мушу не йти! Якщо все це правильно, якщо ця людина справді є богом, і якщо я зараз відкину або заперечу його, то я втрачу всі ці благословення. Я мушу поставити все на цю людину. Хто він за своєю ідентичністю та сутністю, кого представляє його характер – мене це не хвилює. Мене хвилює, чи дедалі більше людей слідує за ним, чи зростають влада й масштаб церкви. Якщо вона розвиватиметься в хорошому напрямку і за нормальних обставин зможе стати ще більшою, тоді мені не треба турбуватися про свої перспективи. Якщо він справді є плоттю, у яку втілився бог, як пророкується в Біблії, тоді я буду надзвичайно благословенний, матиму велику перевагу». Щоразу, коли вони думають про це, антихристи знаходять певну втіху й радість у своїх серцях: «Ну як? Навіть не вірячи, що божі слова є істиною, я однаково можу отримати благословення. Не вірячи, що всі божі діла є праведними, я однаково можу бути непохитним. Не вірячи, що бог може спасати людей, я однаково можу вижити. Не вірячи, що бог спостерігає за найпотаємнішим у серці людини, я однаково можу нормально виконувати свої обов’язки в церкві. Я не вірю в божу всемогутність і владу, я не вірю, що все, що робить бог, має сенс, і я не вірю, що бог володарює над усім сущим і долею всього людства – я не вірю в ніщо з цього, і що з того? Я не вірю в божі ідентичність і сутність, але я однаково можу животіти в церкві. Хіба бог не праведний? Я просто проскочу, я просто плистиму за течією в церкві ось так, просто терплячи. Хто може мені щось зробити? Хіба я не можу однаково витерпіти до кінця й точно спастися?» На вашу думку, чи може видавання бажаного за дійсне антихристами увінчатися успіхом? (Ні.) Коли настане день, коли вони справді побачать Божий праведний характер, де вони будуть? Коли їх змусять по-справжньому визнати Божі ідентичність і сутність, визнати, що Бог праведний, коли їм покажуть, що Бог дійсно праведний, де їм слід бути? Чи можуть вони справді бути спасенними? Чи може їхня витримка справді бути ефективною? Чи можуть вони справді проскочити? Чи можуть їхня витримка, їхні компроміси, їхнє стійке перенесення труднощів, їхній гострий розум справді звести нанівець їхній лихий учинок вивідування щодо того, чи збудуться Божі слова? Чи можуть їхнє видавання бажаного за дійсне, контрзаходи, змови, інтриги й усе, що вони запланували у своїх серцях, разом із їхнім вивідуванням щодо речей, які стосуються Бога, справді замінити їхнє прагнення до істини? Чи може все це дати їм можливість бути спасенними? (Ні.) Тоді, судячи з цих проявів, чому антихристи, які такі кмітливі й які ладнають усі справи, не залишаючи жодних лазівок, роблячи все в найсуворішій таємниці, зрештою закінчують ось так? Є лише одна причина: вони не дивляться Божим словам у вічі, не приймають Божі слова як істину, не коряться Божим словам, а натомість вивідують щодо Божих слів. Це причина, чому антихристи зрештою закінчують ось так. Ви всі це розумієте, чи не так? Хоча я не казав вам, як діяти чи як ставитися до Божих слів, говорячи ці факти й аналізуючи погляди антихристів та їхнє ставлення до Божих слів, ви всі знаєте, яке ставлення до Божих слів і яке ставлення для сприйняття Божих слів є найправильнішим і є тим ставленням, яке слід мати створеній істоті, і що мати таке ставлення – це те, що створеній істоті слід робити.

22 серпня 2020 року