Сьогодні ми продовжуємо бесіду про десятий пункт різних проявів антихристів: вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому. Минулого разу ми провели конкретну бесіду, присвячену зневазі до істини, тож спочатку давайте це повторимо. Яким було ваше пояснення слова «зневажати» минулого разу? (Ми пояснили це як те, що істині не надають значення, на неї дивляться звисока, зневажають її, нехтують нею та ставляться до неї з презирством.) Чи ви чітко пояснили сутність цього слова, використовуючи практичні терміни? (Наше пояснення звелося лише до синонімів слова «зневажати»; воно було поверховим і не прояснило ні деталей зневаги до істини, ні нашого ставлення та проявів у поводженні з істиною. Ми не пояснили її сутності.) Яка природа такого пояснення? До якої категорії воно належить? (Слова й доктрини.) Щось іще? Чи належить воно до знання? (Так.) Як було здобуто це знання? Його було здобуто зі шкіл, від учителів, а також зі словників і книг. Отже, у чому різниця між Моїм поясненням і вашим? (Божа бесіда – про ставлення кожної людини до істини, тобто про те, що люди з глибини серця чинять їй опір, відчувають до неї відразу та гидують нею, не приймають її та навіть засуджують, а також вороже судять її та зводять на неї наклеп. Боже пояснення походить від сутності ставлення людей до істини.) Я пояснюю сутність слова «зневажати» з погляду різних суттєвих учинків, практик, ставлень і поглядів. Яке пояснення насправді є істиною? (Боже пояснення є істиною.) Тож у чому недолік вашого пояснення? (Ми не розуміємо істини. Ми дивимося лише на поверхню речей та інтерпретуємо їх буквально, покладаючись на знання й доктрини у розгляді питань.) Ви тлумачите це слово на основі знань, які ви осягнули, і відповідно до вашого розуміння буквального значення, але ви зовсім не знаєте, як це слово пов’язане з природою-сутністю особи та її розбещеним характером. Ось у чому полягає різниця між знанням і доктринами та істиною. Чи ви зазвичай також використовуєте цей метод і погляд, коли читаєте Божі слова й бесідуєте про істину? (Так.) Не дивно, що більшість людей, як би вони не читали Божі слова, не може зрозуміти, чим насправді є істина в них. Тож багато людей вірить у Бога багато років, не розуміючи істини-реальності й не входячи в неї. Ось чому завжди кажуть: «Люди не розуміють істини й не мають здатності її сприймати».

Ми продовжимо бесідувати про десятий пункт проявів антихристів: вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому. На минулому зібранні ми розділили зневагу до істини на три пункти. Які це були три пункти? (Перше – зневага до Божої ідентичності й сутності; друге – зневага до плоті, у якій утілився Бог; третє – зневага до Божих слів.) Давайте проаналізуємо тему «антихристи, що зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому» на основі цих трьох пунктів. Минулого разу ми, в основному, більш-менш розглянули перший пункт, але не бесідували надто детально про святість та унікальність Божої сутності, – це було зроблено для того, щоб залишити вам простір для роздумів і щоб ви конкретніше побесідували на основі аспектів Божої праведності та всемогутності, про які Я бесідував. Сьогодні ми побесідуємо про другий пункт, який охоплює те, як антихристи ставляться до плоті, у якій утілився Бог, щоб проаналізувати тему того, як антихристи зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому.

II. Зневага до плоті, у якій утілився Бог

Погляди та думки антихристів щодо втіленого Бога – тобто Христа, – а також їхні стосунки з Ним, також мають певні конкретні прояви та суттєві викриття. Якби ми просто й прямолінійно викладали деякі конкретні прояви людей або конкретні практики певних людей, ви могли б побачити, що виклад є дещо нечітким. Давайте натомість розділимо це на кілька пунктів, щоб на їхній основі зрозуміти, яким саме є ставлення антихристів до плоті, у якій утілився Бог, і щоб підтвердити й проаналізувати, як антихристи зневажають істину. Перший пункт – це підлабузництво, лестощі та красиві слова; другий – проникливе спостереження й аналіз разом із цікавістю; третій – те, як вони ставляться до Христа, залежить від їхнього настрою; четвертий – просте слухання того, що говорить Христос, але не послух і не підкорення. Судячи з висловів кожного з цих пунктів, а також із поглядів і проявів, які ви можете зрозуміти з їхнього буквального значення, чи є кожен із них позитивним? Чи є якийсь пункт, що здається досить позитивним? Що означає «позитивний»? Щонайменше це означає мати людськість і розум. Це не потрібно піднімати до рівня наявності покори або ставлення й позиції, які слід мати створеній істоті. Якщо просто вимірювати мірою людського розуму, то який із них відповідає стандарту?

Спочатку розгляньмо перший пункт: підлабузництво, лестощі та красиві слова. Чи вважаються ці три терміни в людській мові похвальними чи позитивними? (Ні.) Зазвичай, мову та поведінку якого типу людей описують ці слова? (Лукаві люди, зрадники, ниці люди, підлабузники.) Зрадники, ниці люди та відступники; тип людей, пов’язаний із лукавістю, ницістю та нечестям. В очах інших дії таких людей здебільшого виглядають мерзенними й ницими, нещирими до людей і недобросердими. Вони часто підлабузнюються, лестять і говорять красиві слова, підлабузнюючись і лестячи тим, хто має вплив або високий статус. Інші зневажають такий тип людей, і зазвичай їх вважають негативними персонажами.

Погляньмо на другий пункт: проникливе спостереження й аналіз разом із цікавістю. Чи вважаються ці слова похвальними чи зневажливими? (Зневажливими.) Зневажливими? Поясніть Мені, чому ви класифікуєте їх як зневажливі? Без контексту ці слова є нейтральними, і їх не можна назвати ні схвальними, ні зневажливими. Наприклад, застосування проникливого спостереження до наукового проєкту, аналіз сутності проблеми, цікавість до певних речей – ці прояви, по суті, не можна назвати ні позитивними, ні негативними, і вони є досить нейтральними. Однак тут є контекст: об’єктом проникливого спостереження, аналізу та цікавості людей є не якась тема, доречна для людського дослідження, а радше плоть, у якій утілився Бог. Тож, очевидно, з цим доданим контекстом, на основі того, що роблять люди такого типу, а також їхніх проявів і поведінки, ці слова тут стають зневажливими. Який тип людей зазвичай проникливо спостерігає за плоттю, у якій утілився Бог, та аналізує її? Це ті, хто прагне до істини, чи ті, хто не прагне? Це ті, хто щиро вірить у Христа від серця, чи ті, хто ставиться до Христа скептично? Очевидно, це ті, хто ставиться до Нього скептично. Вони не мають справжньої віри в Христа, і, крім проникливого спостереження й аналізу, вони також особливо цікаві. Що саме їх цікавить? Незабаром ми конкретно побесідуємо про деталі цих проявів і сутностей.

Далі погляньмо на третій пункт: те, як вони ставляться до Христа, залежить від їхнього настрою. У цьому пункті немає конкретних слів, які можна було б проаналізувати на предмет їхнього похвального чи зневажливого значення. Який факт викривається таким проявом і конкретною практикою таких людей? Який характер має людина, яка робить такі речі та виявляє такі прояви? По-перше, чи є вони неупередженими у своєму ставленні до інших? (Ні.) З якої фрази це можна вивести? («Залежить від їхнього настрою».) Ця фраза означає, що такі люди діють і ставляться до інших людей чи справ без принципів, без стрижня й особливо без будь-яких совісті чи розуму – їх повністю скеровує їхній настрій. Якщо хтось ставиться до звичайної людини, виходячи зі свого настрою, це може й не бути великою проблемою; це не порушить адміністративних постанов і не образить Божого характеру, а лише покаже, що ця людина свавільна, не прагне до істини, діє без принципів і робить усе, що їй заманеться, виходячи зі свого настрою та своїх уподобань, беручи до уваги лише власні плотські бажання й почуття, а не почуття інших, і не виявляючи до інших поваги. Це пояснення, що ґрунтується на їхньому ставленні до звичайної людини, – але хто тут є об’єктом їхнього ставлення, що залежить від настрою? Це не звичайна людина, а плоть, у якій утілився Бог, – Христос. Якщо ти ставишся до Христа, виходячи зі свого настрою, це серйозна проблема, ступінь якої ми зараз не обговорюватимемо.

Тепер погляньмо на четвертий пункт: просте слухання того, що говорить Христос, але не послух і не підкорення. Тут немає конкретних термінів, щоб точно охарактеризувати, що це таке; це своєрідний прояв, звичний стан і конкретне ставлення людей у їхньому поводженні з речами, але воно містить у собі характер людини. Який характер у таких людей? Вони слухають, але не слухаються й не коряться. Зовні вони ще можуть слухати, але чи те, що вони показують зовні, є тим самим, що вони думають або яким є їхнє справжнє ставлення всередині? (Ні.) Зовні вони можуть здаватися слухняними й нібито слухають, але всередині це не так. Усередині є настрій і ставлення непослуху, а також настрій і ставлення опору. Вони думають: «Я не слухаюся тебе в серці; як я можу показати тобі, що я не слухаюся? Я просто слухаю слова, які ти говориш, вухами, але зовсім не приймаю їх до серця й не виконую. Я виступлю проти тебе й опиратимусь тобі!». Ось що означає не слухатися й не коритися. Якщо такі люди вступають у контакт і взаємодіють зі звичайними людьми, ставлячись до того, що говорять звичайні люди, з таким станом, поглядом і ставленням, незалежно від того, чи є цей прояв очевидним або помітним, то який характер у таких людей? Чи вважаються вони тими, кого інші називають добрими людьми з людськістю та раціональністю? Чи їх класифікують як позитивних постатей? Очевидно, що ні. Судячи лише з фрази «просте слухання, але не послух, і не підкорення», ці люди зарозумілі. Наскільки вони зарозумілі? Надзвичайно, аж до втрати раціональності, до цілковитого божевілля, нікому не коряться й ні на кого не зважають. Їхнє ставлення під час взаємодії з іншими таке: «Я можу говорити з тобою, я можу спілкуватися з тобою, але нічиї слова не можуть увійти в моє серце, і нічиї слова не можуть стати принципами та керівництвом для моїх дій». Вони мають у своїй голові лише власні думки, прислухаються лише до голосу всередині себе. Вони не слухають і не приймають жодних правильних чи позитивних тверджень і принципів, натомість опираючись їм у своїх серцях. Чи є такі серед людей? У групі таких людей вважають раціональними чи нераціональними? Їх класифікують як позитивних чи негативних постатей? (Негативних постатей.) Тож як більшість людей у групі зазвичай ставиться до них і поводиться з ними? Які методи вони використовують у поводженні з ними? Чи більшість людей бажає вступати в контакт і взаємодіяти з такими людьми? (Ні.) У церкві більшість людей не може порозумітися з такими людьми – у чому причина? Чому всім не подобаються такі люди й чому всі відчувають до них відразу? Цю проблему можуть пояснити два речення. По-перше, ці люди ні з ким не співпрацюють, вони хочуть, щоб останнє слово було за ними, і нікого не слухають; змусити їх прислухатися до слів іншого надзвичайно важко, і для них неможливо запитати думки та ідеї інших або послухати, що кажуть інші. По-друге, вони не здатні ні з ким співпрацювати. Хіба ці два речення не є найконкретнішими проявами такого типу людей? Хіба вони не є сутністю такої людини? (Так.) По-перше, з огляду на їхній характер, вони нікого не слухають і нікому не коряться. Вони хочуть, щоб останнє слово було за ними, не хочуть слухати інших і не співпрацюють із ними. У їхніх серцях немає місця ні для інших, ні для істини, ні для церковних принципів – такий антихристовий характер у таких людей. Ба більше, вони не здатні співпрацювати чи ладнати з ким-небудь, і навіть якщо в серці вони неохоче готові співпрацювати з іншими, вони однаково не здатні на це, коли настає відповідний час. Що тут відбувається? Хіба тут не йдеться про певний стан? Вони дивляться на інших звисока, не слухають їх, і хоч би наскільки слова інших відповідали принципам, вони їх не приймають. Коли йдеться про співпрацю з іншими, це можна зробити лише по-їхньому. Це гармонійна співпраця? Це не співпраця; це свавільні дії, коли одна людина всім заправляє. Ось такий характер у таких людей у їхній взаємодії з іншими, і вони так само ставляться до Христа. Чи варто це аналізувати? Проблема тут серйозна й заслуговує на аналіз! Далі поговорімо про конкретні прояви та практики антихристів у кожному пункті, і через ці конкретні прояви та практики дійдемо розуміння сутності антихристів – зневаги до істини, зухвалого нехтування принципами та ігнорування упорядкувань Божого дому. Почнімо аналіз із першого пункту.

А. Підлабузництво, лестощі та красиві слова

Підлабузництво, лестощі та красиві слова – на перший погляд, кожному слід знати, що означають ці терміни, і люди, які їх утілюють, є звичайним явищем. Підлабузництво, лестощі та проголошення красивих слів – це найчастіше способи мовлення, які застосовують, щоб здобути прихильність, похвалу чи якесь благо від інших. Це найпоширеніший спосіб мовлення для тих, хто вдається до лестощів і підлабузництва. Можна сказати, що всі розбещені люди певною мірою виявляють цей прояв, що є способом мовлення, який належить до сатанинської філософії. Тож чи виявляють люди ті самі прояви та практики перед утіленим Богом, можливо, також для того, щоб отримати якісь блага? Звісно, це не так просто. Коли люди вдаються до підлабузництва та лестощів щодо плоті, у якій утілився Бог, який погляд чи думка про Христа в їхніх серцях спричиняє таку поведінку? Така поведінка зазвичай є тим, що люди виявляють до інших людей. Якщо люди також поводяться так з утіленим Богом, це неявно викриває проблему: вони вважають утіленого Бога, Христа, просто звичайною людиною серед розбещеного людства. Із зовнішнього погляду, Христос має кістки та плоть і має вигляд людини. Це створює в людей ілюзію, через яку вони вірять, що Христос – лише людина, що дозволяє їм нахабно ставитися до Христа, виходячи з логіки та мислення ставлення до людей. Згідно з логікою та мисленням ставлення до людей, зазвичай у ставленні до когось зі статусом і славою найкраща стратегія, щоб справити гарне враження, аби безперешкодно отримати вигоду чи майбутнє підвищення, – це робити свої слова приємними та тактовними, щоб слухач почувався комфортно й щасливо. Треба зберігати лагідний вираз обличчя, не показувати люте чи похмуре обличчя, а в мові не слід мати різких, злісних чи грубих слів або слів, які можуть поранити самолюбство. Лише з такими проявами та словами можна справити гарне враження в присутності такої людини й не відштовхнути її. Здається, що приємна мова, лестощі та підлабузництво вважаються найщирішою формою поваги до інших. Так само люди вірять, що для виявлення поваги до Христа та для збереження гармонії вони мусять докладати великих зусиль, щоб виявляти таку поведінку, забезпечуючи, щоб їхні слова не містили образливої мови чи змісту, і, звичайно, нічого зневажливого. Люди думають, що це найкращий спосіб взаємодіяти та розмовляти з Христом. Вони ставляться до плоті, у якій утілився Бог, як до звичайнісінької людини з нормальним, розбещеним характером, думаючи, що немає кращого способу поводитися чи ставитися до Нього інакше. Тому, коли антихрист приходить перед Христа, те, що він плекає в серці, – це не страх, не повага й не щирість, а радше бажання використовувати приємну й тактовну мову, навіть застосовувати ілюзії, щоб відкрито вдаватися до підлабузництва та лестощів щодо плоті, у якій утілився Бог. Вони вірять, що всі люди сприйнятливі до такого підходу, і оскільки плоть, у якій утілився Бог, також є людською, Він теж відреагує на цей підхід і віддасть йому перевагу. Отже, у ставленні до Христа, плоті, у якій утілився Бог, у своїх серцях антихристи не приймають того факту, що Христос володіє сутністю Бога. Натомість у ставленні до плоті, у якій утілився Бог, вони застосовують деякі людські тактики, людські філософії світських справ і поширені людські хитрощі ставлення до інших і маніпулювання ними. Чи сутність цих форм поведінки демонструє той факт, що антихристи зневажають плоть, у якій утілився Бог? (Так.)

Антихристи ставляться до Христа так само, як і до розбещених людей, лише говорячи слова підлабузництва та лестощів, побачивши Христа, а потім спостерігаючи за реакцією Христа й намагаючись догодити Його вподобанням. Деякі люди, побачивши Христа, кажуть: «Я помітив тебе здалеку. Ти виділяєшся в натовпі. На відміну від інших, у кого немає німбів, у тебе над головою є німб. Я одразу зрозумів, що ти незвичайна особа. Хто ще в Божому домі незвичайний, як не Христос? Щойно я тебе побачив, я зрозумів, це безпомилково правда. Плоть, у якій утілився бог, справді відрізняється від інших». Хіба це не відверта нісенітниця? Моя зовнішність звичайна, пересічна. Якщо Я нічого не роблю й нічого не говорю в будь-якому натовпі, то, можливо, навіть через рік чи два ніхто не впізнає, хто Я. У будь-якій групі Я лише звичайний член; ніхто не може побачити в Мені нічого особливого. Зараз Я працюю в церкві, і завдяки Божому свідченню ви слухаєте, коли Я говорю серед вас. Але без Божого свідчення, скільки б людей слухало Мене чи звертало на Мене увагу? Це залишається питанням, невідомим. Деякі люди кажуть: «Він мені схожий на бога. Я завжди відчував, що він незвичайний, відрізняється від інших». Чим Я відрізняюся? У Мене три голови й шість рук? Як ти можеш бачити різницю? Бог колись сказав: Я навмисно не дозволяю людям сприймати в Мені навіть натяку на божественність. Якщо Бог не дозволяє людям сприймати Його божественність, то як ти можеш її бачити? Хіба те, що говорять ці люди, не є проблематичним? Це, очевидно, не що інше, як безглузда балаканина мерзенних підлабузників, чиї слова позбавлені будь-якої суті. Зовнішній вигляд утіленого Бога – це вигляд звичайної людини. Як людські очі можуть розпізнати божественність Христа? Якби Христос не працював і не говорив, ніхто не зміг би впізнати Його чи знати Його ідентичність і сутність. Це факт. Тоді що сказати про тих, хто каже: «Я з першого погляду зрозумів, що ти – плоть, у якій утілився бог, відмінна від інших», або «Щойно я тебе побачив, я зрозумів, що ти можеш робити великі справи»? Що це за твердження? Це цілковита нісенітниця! Коли Бог не дав Свого свідчення, як ти міг цього не розпізнати, скільки б разів не дивився? Після Божого свідчення, коли Я почав Свою роботу, як тираптом зміг побачити це з першого погляду? Це, очевидно, оманливі слова, цілковите божевілля.

Деякі люди, коли зустрічаються або спілкуються зі Мною, хочуть продемонструвати себе. Вони думають: «Нечасто випадає нагода зустріти втіленого бога; це нагода, що трапляється раз у житті. Я мушу добре себе проявити, розповісти про результати моїх років віри в бога та про добрі досягнення, які я маю відтоді, як прийняв поточний етап божої роботи, щоб бог дізнався». Що вони мають на увазі, кажучи, щоб Я дізнався? Вони сподіваються на можливість отримати підвищення. Якби це було в церкві, у них, можливо, ніколи в житті не було б шансу виділитися чи отримати підвищення; ніхто б їх не обрав. Вони думають, що тепер нагода настала, тож обмірковують, як говорити так, щоб не виявити жодних проблем і не показати, як вони намагаються продемонструвати себе. Вони мають бути тактовнішими й умілішими, вдаючись до певних інтриг і хитрощів, до дрібних вивертів. Вони кажуть: «Боже, за ці роки ми, звісно, отримали великі блага завдяки вірі в тебе! Уся наша сім’я вірить, усі зреклися всього, щоб присвятити себе богу. Але це не найважливіше. Найважливіше те, що твої слова такі величні, і ти виконав стільки роботи. Ми всі готові виконувати свої обов’язки та присвятити себе богу». На що Я кажу: «Але в цьому насправді немає жодного блага». «Є – благодать, яку дав бог, вельми рясна. У божих словах ми здобули багато нового світла, прозрінь і розуміння. Брати й сестри сповнені енергії, усі готові присвятити себе богу». «Чи є хтось слабкий і негативно налаштований? Хтось, хто спричиняє переривання й завади?» «Ні, наше церковне життя дуже добре. Брати й сестри прагнуть любити бога, зрікаючись усього, щоб проповідувати Євангеліє. Усе, що каже бог, – добре. Ми всі вмотивовані й більше не можемо вірити, як раніше, шукаючи благодаті та шукати того, щоб насититися з хлібів. Ми мусимо зректися всього заради бога, віддати себе богу та присвятити себе богу». «Тоді за останні кілька років чи здобули ви якесь розуміння Божих слів?» «Так, здобули. Твої слова, боже, такі величні, кожне речення б’є прямо в наші ключові проблеми, розвінчуючи нашу природу-сутність! Ми отримали велике світло в розумінні себе та у твоїх словах. Боже, ти – рятівник для всієї нашої сім’ї, для всієї нашої церкви. Без тебе ми б давно загинули невідомо де. Без тебе ми б не знали, як іти далі. Усі в нашій церкві прагнуть бачити тебе, щодня моляться, щоб зустріти тебе уві сні, сподіваючись бути з тобою щодня!» Чи є в їхній мові хоч якісь по суті щирі чи справжні слова? (Ні.) Тоді що це за слова? Вони лицемірні, порожні й марні. Коли Я прошу їх поговорити про самопізнання, вони кажуть: «Відколи я прийняв божу роботу, відчуваю, що я – диявол і сатана, позбавлений людськості». «У чому саме тобі бракує людяності?» «Я дію без принципів». «У яких діях тобі бракує принципів?» «Я не можу гармонійно співпрацювати з іншими, моїм взаєминам з іншими бракує принципів, моїм стосункам із людьми бракує принципів. Я – диявол і сатана, я походжу від сатани, я глибоко розбещений сатаною. Я на кожному кроці чиню опір богу, постійно протистою богові та виступаю проти нього». На поверхні ці слова звучать добре. Коли Я питаю їх: «Як зараз такий-то у вашій церкві?», вони кажуть: «Зараз у нього все добре. Раніше його відсторонили від посади церковного лідера, але потім він покаявся, і брати й сестри знову його обрали». «Чи ця людина прагне до істини?» «Якщо бог каже, що він прагне до істини, то так і є; якщо бог каже, що ні, то ні». «Ця людина здається сповненою ентузіазму, але її рівень досить низький, чи не так?» «Низький? Так, трохи. Інакше чому б брати й сестри відсторонили його минулого разу?» «Якщо його рівень низький, чи може він виконувати конкретну роботу? Чи може він виконувати обов’язок церковного лідерства?» Почувши Мої слова, вони тлумачать їх як припущення, що людина з низьким рівнем не може виконувати обов’язок, і кажуть: «Тоді він не може його виконувати. Брати й сестри обрали його як найкращого з найгірших; не було нікого кращого, тому вони обрали його. Брати й сестри всі кажуть, що його рівень середній, але він усе ж може нас вести. Якщо його рівень низький, я думаю, брати й сестри, можливо, не оберуть його наступного разу. Боже, чи варто мені попрацювати над тим, щоб вплинути на братів і сестер?» «Це питання залежить від духовного зросту братів і сестер вашої церкви. Вони обирають того, кого вважають хорошим, на основі принципів – цей процес правильний, але деякі люди нерозумні й не можуть бачити наскрізь людей чи справи, і іноді вони обирають не ту людину». Що Я мав на увазі, кажучи це? Я просто констатував факт, а не мав наміру свідомо відсторонити цю людину. Але як це зрозумів антихрист, почувши це? Він не сказав цього вголос, але подумав собі: «Це натяк від бога, щоб відсторонити цю людину? Гаразд, тоді я маю глибше дослідити, що бог насправді має на увазі. Якщо цю людину відсторонять, хто ще зможе вести церкву, хто зможе виконувати цю роботу?» Антихристи сліпі до Бога, Йому не має місця в їхніх серцях. Коли вони стикаються з Христом, вони ставляться до Нього не інакше, як до звичайної людини, постійно вловлюючи натяки з Його виразу обличчя та тону, змінюючи свою пісню відповідно до ситуації, ніколи не кажучи, що відбувається насправді, ніколи не кажучи нічого щирого, а лише виголошуючи порожні слова й доктрини, намагаючись обдурити й обвести круг пальця практичного Бога, що стоїть перед їхніми очима. У них зовсім немає богобоязливого серця. Вони навіть не здатні говорити з Богом від серця, сказати щось справжнє. Вони говорять так, як повзе змія, – звивисто й непрямо. А манера й напрямок їхніх слів – наче огіркове огудиння, що в’ється по тичині. Наприклад, коли ти кажеш, що хтось має хороший рівень і його можна підвищити, вони одразу ж починають говорити, наскільки така людина хороша, і які в неї є прояви та вияви; а якщо ти кажеш, що хтось поганий, вони одразу ж починають говорити, наскільки та людина поганй й зла, про те, як вона спричиняє завади й переривання в церкві. Коли ти запитуєш про якісь фактичні ситуації, їм нічого сказати; вони викручуються, чекаючи, доки ти зробиш висновок, прислухаючись до сенсу твоїх слів, щоб узгодити свої слова з твоїми думками. Усе, що вони кажуть, – це приємні на слух слова, лестощі та догідливість; з їхніх вуст не виходить жодного щирого слова. Ось як вони спілкуються з людьми і як ставляться до Бога – настільки вони лукаві. Це характер антихриста.

Деякі люди контактують зі Мною, не знаючи, які слова чи справи Мені до вподоби; проте, навіть не знаючи, вони знаходять спосіб. Вони обирають певні теми для обговорення зі Мною, думаючи: «Ці теми можуть тебе зацікавити, можливо, це те, що ти хочеш знати чи чути, але надто ввічливий, щоб про них питати, тому я візьму на себе ініціативу й розповім тобі». Коли ми зустрічаємося, вони кажуть: «Нещодавно в нашому районі були зливи, що затопили все місто. Громадський порядок також погіршується; зараз так багато злодіїв. Коли виходиш на вулицю, є ризик бути обкраденим або пограбованим. Я чув, що в деяких місцях викрали багато дітей, і люди в паніці. Невіруючі кажуть, що суспільство стало надто хаотичним, цілковито ненормальним. Люди в релігії досі тримаються за Біблію і проповідують Євангеліє, кажучи, що настали останні дні, що бог ось-ось зійде, і на нас чекають великі катастрофи». А є люди, які, зустрівши Мене, одразу кажуть: «Кілька днів тому в одному місці на небі з’явилося три місяці, і багато людей це сфотографувало. Деякі народні віщуни кажуть, що на небі ось-ось з’являться великі видіння, що з’явився істинний Господь». Вони говорять подібні речі – їх особливо цікавить збір інформації про виникнення такого суспільного хаосу, лих, а також різних незвичайних подій та астрономічних явищ, і вони збирають таку інформацію. Коли вони зустрічаються зі Мною, вони використовують це як тему для розмови, щоб налагодити зі Мною тісніші стосунки. Дехто вважає: «Бог утілений – звичайна людина. Різниця між ним та іншими полягає в тому, що він виконує божу роботу й представляє бога. Отже, тоді як більшість людей сподівається на мир у всьому світі, на те, щоб люди жили в гармонії та достатку, Христос у плоті не такий, як звичайні люди. Він сподівається на великий хаос у світі, на прихід видінь і великих катастроф, на швидке звершення великої Божої роботи та на швидке завершення Божої роботи управління, щоб сповнити Його сказані слова. Це ті теми, які його хвилюють і цікавлять. Тож, зустрічаючись із ним, я говоритиму про це, і він буде особливо задоволений. Завдяки цьому задоволенню, можливо, я отримаю підвищення, і, можливо, з’явиться шанс провести більше днів поруч із ним». Чи є такі люди? Якось Я зустрів молоду дівчину, яка солодко говорила; вона була красномовною, кмітливою і точно знала, що кому сказати, майстерна в грі на публіку й умінні сяяти на всі боки, особливо вправна у спілкуванні з тими, хто має владу та статус. Коли вона спілкувалася зі Мною, то, зустрівшись, одразу казала: «У такому-то місці процвітає злочинний світ; навіть у місцевій поліції є члени банд. Був один ватажок банди, який наробив багато поганих справ у тій місцевості. Одного дня він зустрів на дорозі високопосадовця, головного демона. Його машина обігнала машину головного демона, і головний демон сказав своєму охоронцеві: «Чия це машина? Я не хочу його більше бачити!» Наступного дня його прибрали». Чи буває таке в суспільстві? (Так.) Таке трапляється, але чи корисно робити це головною темою розмови при зустрічі зі Мною? Це не ті теми, які Мене хвилюють або які Я хочу чути, але вона цього не знала. Вона думала, що Мені подобається слухати ці захопливі історії. Скажіть Мені, хіба лиха, видіння, природні та спричинені людиною катастрофи – це ті теми, які Мене хвилюють, ті, які Я хочу чути? (Ні.) Слухати про це, щоб згаяти час, – це нормально, але якщо ти думаєш, що Мені справді подобається їх слухати, то ти помиляєшся. Мене це не цікавить, Мені байдуже до слухання про них. Деякі люди питають: «Ти слухаєш, коли люди говорять про це?» Я не проти послухати, але це не означає, що Мені подобається слухати, і не означає, що Я хочу збирати цю інформацію, ці історії. Що це означає? Це означає, що глибоко в Моєму серці в Мене немає жодної цікавості до цих справ, жодного інтересу. Деякі люди навіть думають: «Хіба в Твоєму серці Ти не відчуваєш особливої ненависті до великого червоного дракона? Якщо Ти ненавидиш великого червоного дракона, я розповім Тобі про покарання, яке спіткало великого червоного дракона: серед високопосадовців у великому червоному драконі точилася внутрішня боротьба, кілька фракцій воювали між собою, ледь не вбивши одного головного демона. Ці головні демони пережили кілька замахів, це справді небезпечно! Ти був би радий це почути?» А ви всі були б раді почути про таке? Якщо ви були б раді, то радійте; якщо вам не подобається це слухати, то не слухайте – це не стосується Мене. Коротко кажучи, щодо цих справ, чи то епідемія в якійсь країні, як вона виникла, скільки людей загинуло, яка країна зазнала великого лиха, який стан уряду якоїсь країни, наскільки жорстока внутрішня боротьба у вищих ешелонах якоїсь країни, чи то суспільні заворушення, – Я можу послухати, якщо випадково про них почую, але Я не докладатиму зусиль, щоб шукати конкретні деталі про ці події, слухати новини, читати газети чи шукати в інтернеті контент, пов’язаний із цими подіями, лише тому, що Я про них не знаю. Я абсолютно не буду цього робити, і Я ніколи такого не роблю. Мене ці справи не цікавлять. Деякі люди кажуть: «Усе це під Твоїм контролем, усе це – Твоя робота; ось чому Тебе це не цікавить». Чи правильне це твердження? З погляду доктрини воно правильне, але по суті це не так. Бог володарює над долею людства, кожної раси, кожної групи людей, кожного періоду. Цілком нормально, що в кожен період трапляються якісь лиха та незвичайні події – усе це в Божих руках. Незалежно від періоду, чи відбуваються значні чи незначні події, коли настає час для зміни періоду, навіть якщо не зміниться жодна травинка чи дерево, цей період мусить минути. Це питання Божого володарювання. Якщо період не має закінчитися, то навіть якщо відбудуться великі зміни в небесних явищах або в усьому сущому на землі, йому не слід закінчитися. Усе це – Божі справи, поза людським втручанням чи допомогою. Що людям слід робити найбільше – це не перейматися цими справами, не збирати докази та інформацію про ці події, щоб задовольнити свою цікавість. Щодо того, що робить Бог, тобі слід розуміти стільки, скільки можеш, і не силуватися дійти розуміння там, де це неможливо. Серед розбещеного людства ці справи надто нормальні, надто звичні. Усі ці справи – зміна періодів, трансформація світового порядку, доля раси, урядування та статус режиму тощо – усе це в Божих руках, усе під Його володарюванням. Людям треба лише вірити, приймати та коритися, цього достатньо. Не плекайте думки про розуміння більшої кількості таємниць, думаючи, що що більше таємниць ти розумієш, то моднішим це здаватиметься, наче віра в Бога надає тобі значних духовного зросту та духовності. Якщо в тебе такий спосіб мислення, то твій погляд на віру в Бога є неправильним. Ці справи не є значущими. Справді значуща справа, те, чим людям слід перейматися найбільше, – це серцевина Божого плану управління – спасіння людства, що дає змогу людству бути спасенним у рамках роботи Божого плану управління. Це найбільша й найголовніша справа. Якщо ти розумієш істини та видіння, пов’язані з цією справою, тоді приймай те, що Бог робить у тобі, та істину, яку Він тобі дає, і приймай кожні обтинання, суд і кару, – якщо ти приймаєш усе це, то це цінніше, ніж дослідження небесних явищ, таємниць, лих чи політики.

Деякі люди вивчають трохи історії, розуміють трохи політики і, з одного боку, люблять хизуватися; з іншого, вони думають: «Утілений бог володіє Божою сутністю та істиною. Він знає той факт, що бог володарює над усім сущим, і розуміє специфічні деталі цього. Тож, якщо я розумію політику та історію, чи можу я задовольнити Його потреби? Чи можу я задовольнити Його цікавість до всього цього?» Кажу тобі, ти помиляєшся! Найбільшу відразу в Мене викликає, по-перше, політика, а по-друге, історія. Якщо ти говориш про історію, розповідаючи гумористичні, схожі на історії анекдоти, або ведеш невимушену балаканину, щоб згаяти час, – це нормально. Але якщо ти ставишся до цих слів, цих справ, як до чогось серйозного для обговорення зі Мною, щоб підлеститися, налагодити стосунки, то ти помиляєшся; у Мене немає бажання слухати про це. Деякі люди помилково думають: «Ти бесідуєш про істину й проводиш зібрання для людей, бо мусиш; глибоко всередині те, що ти любиш найбільше, – це великий хаос у світі. Ти боїшся, що світ недостатньо хаотичний. Щоразу, коли трапляється лихо, хтозна, наскільки ти можеш радіти за лаштунками, можливо, навіть запускаючи феєрверки, щоб святкувати!» Кажу тобі, це не так. Навіть якщо великий червоний дракон загине й розвалиться, Я залишуся таким, яким є. Деякі люди питають: «Хіба Ти не був би щасливий, якби великий червоний дракон розвалився? Коли великого червоного дракона буде знищено й покарано, хіба Тобі не слід запускати феєрверки? Хіба Тобі не слід влаштувати великий бенкет і святкувати з обраними Богом людьми?» Скажіть Мені, чи це те, що Мені слід робити? Правильно чи неправильно так робити? Чи відповідає це істині? Дехто каже: «Великий червоний дракон так сильно переслідував обраних Богом людей, поширював безпідставні чутки про Бога й лихословив Його ім’я, богохульствував і судив Бога. Хіба нам не слід трохи відсвяткувати, коли він отримає свою відплату?» Якщо ви святкуєте, Я дозволяю, бо у вас є свої настрої. Якщо ви всі радієте, не спите три дні й три ночі, збираєтеся разом, щоб читати Божі слова, співати гімни й танцювати, прославляючи Божу праведність, радіючи, що Бог нарешті знищив і розтоптав великого червоного дракона, ворога, під ногами, і Божі обранці більше не страждатимуть від його переслідувань і тортур, більше не будуть не в змозі повернутися до своїх домівок і нарешті зможуть повернутися до своїх родин, – настрій кожного можна зрозуміти. Якщо ви бажаєте святкувати й відпочивати в такий спосіб, Я згоден. Але що стосується Мене, Я робитиму те, що повинен; Я не беру участі в таких заходах. Деякі люди питають: «Чому в Тебе таке ставлення? Хіба це не псує людям настрій? Чому Ти не виявляєш жодного запалу? Якщо Тебе не буде в найкритичніший момент, як ми зможемо святкувати?» Святкувати – це не неправильно, але є одна річ, про яку нам потрібно чітко побесідувати: скажімо, великого червоного дракона покарано, Бог його усунув; цього диявольського царя, що колись служив для вдосконалення обраних Богом людей, знищено й викорінено – тож, як щодо духовного зросту обраних Богом людей? Скільки істини ви зрозуміли? Якщо всі ви можете виконувати свої обов’язки так, щоб це відповідало стандарту, є створеними істотами, що відповідають стандарту, здатні Бога боятися, а від злого втікати, причому кожна людина володіє духовним зростом Йова та Петра, і всі вже спасенні, то це справді радісний момент, щось гідне святкування. Однак, якщо одного дня великий червоний дракон впаде, а ваш духовний зріст не досягне рівня вірного виконання своїх обов’язків, якщо у вас досі не буде страху Божого, і ви не зможете втікати від злого, будучи надзвичайно далекими від духовного зросту Йова та Петра, нездатними по-справжньому коритися Божому володарюванню, і вас не можна буде вважати створеними істотами, що відповідають стандарту, то чому вам радіти? Хіба це не просто потіха марною радістю? Таке святкування було б безглуздим і нічого не вартим. Деякі люди кажуть: «Великий червоний дракон так сильно нас переслідує; напевно, нам можна його ненавидіти? Визнавати його сутність має бути нормально, так? Він так сильно нас переслідував; чому ми не можемо радіти, коли його усунуть?» Радіти можна, виражати свої емоції можна. Однак, якщо ти думаєш, що знищення великого червоного дракона означає завершення Божого плану управління, що людство було спасенне, прирівнюючи знищення великого червоного дракона до завершення Божого плану управління, а також до твого власного спасіння та вдосконалення, – хіба це розуміння не є хибним? (Так.) Отже, що ви тепер розумієте? Щодо Божого ворога, великого червоного дракона, його доля та те, яким він є, – це Божі справи, і вони не мають жодного стосунку до твого прагнення до зміни характеру чи до спасіння. Великий червоний дракон – це лише контрастне тло, знаряддя служби, що підкоряється Божим улаштуванням. Що він робить і як Бог використовує його для надання послуг – це Божа справа, що не стосується людей. Тому, якщо ти надто переймаєшся його долею, дозволяючи їй відволікати твоє серце, то виникає клопіт, це проблема. Бог володарює над усім сущим, включаючи великого червоного дракона, і всіх дияволів та сатан, тому все, що роблять дияволи й сатани, якими б вони не були, не має жодного стосунку до твого життя-входження чи зміни характеру. А що стосується тебе? Тобі потрібно розпізнати нечестиву й порочну сутність його опору Богові, його сутність ворожості до Бога та буття Його ворогом – ось що тобі потрібно зрозуміти. А щодо решти, які лиха Бог насилає на нього, як Бог влаштовує його долю, – це не має до тебе жодного стосунку, і знати це марно. Чому марно? Бо навіть якщо ти знаєш, ти не можеш зрозуміти, чому Бог діє саме так. Навіть якщо ти це бачиш, ти не знатимеш, чому Бог вирішує діяти саме так, ти не можеш до кінця збагнути істину, що стоїть за цим. На цьому Я завершу обговорення цієї теми, обмежившись цими короткими зауваженнями.

Прояви підлабузництва, лестощів і красивих слів у антихристів, звісно, трапляються і у звичайних розбещених людей, але в чому ж різниця між антихристами та звичайними розбещеними людьми? У їхніх підлабузництві, лестощах і красивих словах немає ні поваги, ні щирості. Натомість вони прагнуть бавитися з Богом утіленим, випробовувати й використовувати Його, що й породжує таку поведінку; у них є власні цілі. Вони шукають можливості бавитися зі звичайною людиною, яку бачать перед собою, за допомогою підлещування, лестощів і красивих слів, щоб обдурити Христа, щоб Христос не зміг розгледіти, ким вони є насправді, які в них розбещені характери, які в них гідність і сутність, і до якої категорії людей вони належать. Вони хочуть обдурити й увести в оману, чи не так? (Так.) Чи є в їхніх підлабузництві, лестощах і красивих словах хоч одне щире слово? Жодного. Намір і мета антихристів – обманювати, дурити й бавитися. Хіба така поведінка не є сутністю того, що антихристи зневажають істину? (Так.) Вони думають, що звичайні люди люблять слухати приємні слова, насолоджуватися лестощами й люблять, коли інші плазують перед ними, що дає їм відчуття власної важливості й додає їхньому статусу більш шанованого й величного вигляду, ніж у середньостатистичної людини. Навпаки, якщо хтось поводиться надто догідливо перед Христом, позбавлений гідності, говорить ухильно, завжди намагається обдурити й завжди намагається приховати факти, ставлячись до Христа з удаванням і фальшю, – Христос на це не тільки не поведеться, а й у Своєму серці відчуватиме до тебе огиду. Якою мірою? Бог сказав би, що ця людина огидна, не говорить жодної правди, лише думає, як лизати чоботи, це не хороша людина, це не позитивний персонаж – така людина ненадійна й не варта довіри. Ненадійна й не варта довіри; ось яке визначення дається таким людям. На поверхні це лише дві фрази, але насправді така людина не любить істину, не може здобути істину й навряд чи буде спасенна. Якими є значення та цінність віри в Бога для такої людини, якщо вона не може здобути істину й навряд чи буде спасенна? Якщо вона не спричиняє переривань чи завад, вона може лише відігравати роль контрастного тла або знаряддя служби в Божому домі, так само як великий червоний дракон. Що означає відігравати роль чогось? Це означає тимчасово, йти так далеко, як вона можу, наче тягнути воза, продовжуючи, доки вона його не перекине. Чому її змушують відігравати роль? Бо такі люди не прагнуть до істини. Вони настільки зневажають і нехтують істиною у своїх серцях, настільки глузують з істини й бавляться нею, що їхній остаточний кінець гарантовано буде таким, як у Павла, – нездатними дійти до кінця. Тому цей тип людей може лише відігравати роль тимчасового прислужника в Божому домі. З одного боку, вони дозволяють тим, хто справді прагне до істини, зростати в розпізнаванні та розумінні. З іншого, вони роблять усе, на що здатні, в Божому домі, надаючи послуги настільки, наскільки можуть, бо такі люди не можуть дійти до кінця шляху.

Одного дня, коли Я вийшов, Я натрапив на знайому. Перш ніж Я встиг заговорити, вона першою запитала Мене: «Ми так давно не бачилися. Я чекала на тебе тут щодня, так сильно за тобою сумувала, що не можу всидіти вдома. Я просто продовжую шукати тебе серед натовпу, що снує туди-сюди!» Я подумав Собі, що ця людина, можливо, трохи несповна розуму. Хіба Я домовлявся з тобою про зустріч? Навіщо тобі чекати на Мене тут щодня? Оскільки ми вже зустрілися, поговорімо про щось суттєве. Я запитав її: «Як ти останнім часом?» Вона відповіла: «О, краще не питай. Від часу нашої останньої зустрічі я була так заклопотана думками про тебе, що не можу ні їсти, ні спати. Я просто сподівалася одного дня тебе побачити». Я сказав: «Поговорімо про щось суттєве. Яким був твій стан протягом цього періоду?» «Досить добрим. Нормально». «Чи проводила ваша церква вибори? Лідер ще той самий?» «Ні, обрали такого-то». «Як він?» «Він нормальний». «Тоді чому попереднього церковного лідера відсторонили?» «Не знаю; він був нормальний». «Говори конкретніше, не кажи постійно “нормальний”. Може, він не міг виконувати конкретну роботу?» «Я думала, він був нормальний». «А як щодо людськості новообраного лідера? Яка в нього здатність до сприймання істини? Чи може він виконувати конкретну роботу?» «Він нормальний». Що б Я її не питав, її відповідь завжди була «нормально», що унеможливлювало розмову. Тож Я пішов. Що ви думаєте про цю історію? Як би ви назвали цю історію? («Нормально».) Ця історія – «Нормально». У Моїй взаємодії з багатьма людьми мало хто говорить із позиції людського розуму, не кажучи вже про відповідність істинам-принципам. У більшості людей рот повний брехні, нісенітниць, хибних і самовпевнених слів; немає жодного правдивого твердження. Я навіть не вимагаю, щоб кожне речення, яке ти говориш, відповідало істині чи мало істину-реальність, але принаймні тобі слід уміти говорити по-людськи, виявляти трохи щирості, трохи справжніх почуттів. Без цього чи може бути діалог? Не може. Ти завжди говориш порожні слова й брешеш; коли стикаєшся із ситуаціями, з’являються нісенітниці, хибні, образливі та самовпевнені слова, а також слова виправдання та захисту, що робить неможливим спілкування чи порозуміння, чи не так? (Так.)

Багато людей їсть і п’є Божі слова, вважаючи, що ці слова пов’язані лише з Богом на небесах, лише з Божим Духом і лише з Богом, Який є невидимим і невловимим. Оскільки той Бог такий далекий, Його слова вважаються достатньо глибокими, щоб називатися істиною. Однак ця звичайна людина перед ними – людина, яку можна бачити й чути, коли вона говорить, – вважається такою, що має незначний зв’язок з істиною, з Богом або з Божою сутністю. Це тому, що Він видимий і дуже близький до людей, Він ніяк не впливає на їхні серця чи очі й не викликає в них жодного почуття загадкової цікавості. Люди вважають, що ця звичайна, відчутна людина, що говорить, надто легка для розуміння, надто прозора. Вони навіть думають, що можуть з одного погляду проникнути в Нього й побачити Його наскрізь. Як наслідок, люди несвідомо ставляться до Христа так само, як до людини, так само, як до будь-якої людини зі статусом чи владою. Чи відповідає це істинам-принципам? Як можна прирівнювати Христа до розбещених людей зі статусом і владою? Коли люди підлабузнюються до розбещених людей зі статусом і владою та лестять їм, вони отримують блага та високу оцінку від них. Розбещеним це подобається; вони жадають підлабузництва, лестощів і лизання чобіт від інших, оскільки це змушує їх здаватися шляхетнішими й вищими, ще більше підкреслюючи їхні власні статус і владу. Однак Христос, Який має Божу сутність, є повною протилежністю. Коли людина має статус і славу, це не тому, що вона володіє шляхетною сутністю чи моральними якостями; тому вона мусить використовувати всілякі засоби, щоб змусити інших обожнювати її та лестити їй, щоб продемонструвати свою славу та статус. На противагу цьому, Христос, Який має Божу сутність, від природи володіє ідентичністю та статусом Бога, які вищі за сутність і статус будь-якої створеної істоти. Його ідентичність і сутність існують об’єктивно, не потребуючи для підтвердження обожнювання жодної створеної істоти; і Він не потребує підлабузництва чи лестощів жодної створеної істоти, щоб продемонструвати Свою ідентичність, сутність або Свій шляхетний статус. Це тому, що володіння Христом сутністю Бога є невід’ємним фактом; її не дарує Йому жодна людина, і тим паче її не зароблено впродовж років досвіду серед людства. Тобто, без усіх створених істот ідентичність і сутність Бога залишаються такими, якими вони є; без жодної створеної істоти, яка б поклонялася Богові чи слідувала за Ним, Божа сутність залишається незмінною – це факт, який не змінюється. Антихристи помилково вважають, що, хоч би що Христос казав чи робив, люди мусять використовувати красиві слова, мусять підбадьорювати, мусять підігравати й мусять підлабузнюватися, щоб догодити Його вподобанням і не йти проти Його намірів, думаючи, що це може змусити Христа відчути існування Своєї ідентичності та статусу. Це тяжка помилка! Як будь-хто серед розбещеного людства зі славою, владою та статусом здобуває свою славу та владу? (Через підлабузництво й лизання чобіт.) Це один аспект. Крім того, це відбувається переважно через їхню боротьбу та зусилля серед людей, навіть через маніпуляції, і через здобуття або захоплення їх різними засобами. Це всього лише репутація, високе становище чи ранг серед людей. Ця висока репутація, високий ранг і високий статус дають людині змогу виділятися з-поміж натовпу, ставати лідером, людиною, що приймає рішення та має право вирішального голосу. Але яка сутність цієї людини зі статусом і славою, що стоїть над іншими людьми? Чи є якась різниця між нею та іншими? Її ідентичність і сутність абсолютно такі самі, як і в будь-якої звичайної розбещеної людини; вона – звичайна створена істота, розбещена під владою сатани, здатна зраджувати істину й позитивні речі, перевертати правильне й неправильне, іти проти фактів, чинити зло, опиратися Богові, а також кидати виклик Небесам і проклинати їх. Її справжні ідентичність і сутність – це ідентичність і сутність людини, розбещеної сатаною, людини, яка може опиратися Богові, що робить її славу та статус лише порожніми титулами. Ті, хто достатньо безжальний, жорстокий і злостивий, хто здатний вбивати або шкодити іншим заради статусу та слави, здобувають високі посади. Ті, хто вміє інтригувати, хто має методи й може розробляти змови, стають лідерами над іншими. Ці люди більш злостиві, жорстокі й нечестиві, ніж звичайні розбещені люди. Їм подобається, коли до них ставляться не інакше як із використанням красивих слів, лизанням чобіт, підлабузництвом і лестощами. Якщо ти говориш їм істину, ризикуєш своїм життям. Антихристи приносять ці світські правила гри та філософію світських справ у Божий дім, застосовуючи їх у своїй взаємодії з Христом. Вони припускають, що якщо Христос хоче міцно утвердити Себе, Він також мусить любити, коли до Нього підлабузнюються, лестять Йому й говорять Йому красиві слова. Роблячи це, вони тонко ставляться до плоті, у яку втілився Бог, лише як до члена розбещеного людства, і це є підходом антихристів. Тому характер, який виявляють антихристи у своїй взаємодії з Христом, безсумнівно, є нечестивим. Вони мають нечестивий характер, люблять спекулювати й розмірковувати над думками людей, люблять оцінювати слова та вирази інших людей і люблять використовувати певні засоби, деякі правила гри, що їх використовують світські люди, у ставленні до Христа та в питаннях, що стосуються їхньої взаємодії з Ним. Яка найсерйозніша помилка, якої вони припускаються? Чому вони можуть так чинити? Де корінь? Бог каже, що втілений Бог – це звичайна людина. Антихристи, почувши це, радіють і кажуть: «Що ж, тоді я ставитимусь до тебе як до звичайної людини; тепер у мене є основа для того, як до тебе ставитися». Коли Бог каже, що плоть, у яку втілився Бог, має Божу сутність, антихристи відповідають: «Божа сутність? Чомусь я її не бачу. Де вона? Як вона проявляється? Що Він виявляє, щоб довести, що Він має божу сутність? Я знаю лише, що треба підлабузнюватися й лестити тим, хто має статус. Я ніколи не помилюся, підлабузнюючись до людей і лестячи їм; це завжди правильний шлях. У будь-якому разі, це краще, ніж говорити істину». У цьому полягає нечестя антихристів. Ось так антихристи не вірять в істину й не приймають її, живучи виключно за філософією сатани.

Деякі люди кажуть: «Усім подобаються ті, хто вміє підлабузнюватися, лестити й говорити приємні слова; лише Богу не подобаються такі люди. То яка ж людина насправді подобається Богові? Як слід взаємодіяти з Богом, щоб сподобатися Йому?» Чи ви знаєте? (Богові подобаються чесні люди, люди, які говорять Богові те, що в них на серці, люди, які відкривають свої серця й бесідують із Богом без лукавства.) Ще щось? (Ті, хто має богобоязливе серце, хто здатен слухати й приймати Божі слова.) (Ті, чиє серце навернене до Божого дому, хто єдиний серцем із Богом.) Ви всі згадали кілька аспектів того, як бути чесною людиною, які слід практикувати. Бути чесною людиною – це вимога Бога до людини. Це істина, яку людина мусить практикувати. Яких же принципів людині слід дотримуватися у своїх стосунках із Богом? Будьте щирими: ось принцип, якого слід дотримуватися у взаємодії з Богом. Не вдавайтеся до практики невіруючих – підлабузництва чи лестощів; Бог не потребує людського підлабузництва та лестощів. Достатньо бути щирим. А що означає бути щирим? Як це практикувати? (Просто відкриватися Богові, не прикидаючись, нічого не приховуючи й не маючи жодних таємниць, взаємодіючи з Богом із чесним серцем і будучи прямодушним, без жодних лихих намірів чи хитрощів.) Правильно. Щоб бути щирим, ти мусиш спочатку відкласти вбік свої особисті бажання. Замість того щоб зосереджуватися на тому, як Бог ставиться до тебе, тобі слід оголити себе перед Богом і сказати все, що в тебе на серці. Не розмірковуй і не думай, якими будуть наслідки твоїх слів; кажи все, що думаєш, відкинь свої мотивації й не говори, лише щоб досягти якоїсь мети. У тебе забагато особистих намірів і домішок; ти завжди розважливий у тому, як говориш, розмірковуючи: «Про це я маю сказати, а про те – ні, я мушу бути обережним у тому, що кажу. Я скажу це так, щоб це було мені на користь, приховало мої недоліки й залишило в бога гарне враження». Хіба це не приховування мотивів? Перш ніж ти відкриєш рота, твій розум сповнений підступних думок, ти кілька разів виправляєш те, що хочеш сказати, так що, коли слова виходять із твоїх уст, вони вже не такі чисті, анітрохи не щирі й містять твої власні мотиви та підступи сатани. Це не означає бути щирим; це означає мати зловісні мотиви та лихі наміри. Ба більше, коли ти говориш, ти завжди орієнтуєшся на вираз обличчя людей і погляд їхніх очей: якщо в них позитивний вираз обличчя, ти продовжуєш говорити; якщо ні, ти стримуєшся й нічого не кажеш; якщо погляд їхніх очей поганий і здається, ніби їм не подобається те, що вони чують, ти обмірковуєш це й кажеш собі: «Що ж, я скажу щось, що тебе зацікавить, що тебе порадує, що тобі сподобається і що налаштує тебе прихильно до мене». Це щирість? Ні. Деякі люди не доповідають, коли бачать, що хтось чинить зло й створює заваду в церкві. Вони думають: «Якщо я першим повідомлю про це, я ображу ту людину, а якщо я раптом помилюся, мене доведеться підрізати. Я почекаю, доки інші повідомлять, і приєднаюся до них. Навіть якщо ми помилимося, це не велика біда – натовп не засудиш, зрештою. Як каже прислів’я: “Хто висунеться, того й застрелять”. Я не буду тим, хто висувається; треба бути дурнем, щоб наполягати на тому, щоб висуватися». Це щирість? Звісно, ні. Така людина справді хитра; якби вона стала церковним лідером або куратором, хіба вона не завдала б збитків роботі церкви? Звісно, завдала б. Таку людину абсолютно не можна використовувати. Чи можете ви розпізнати таку людину? Скажімо, наприклад, є лідер, який зробив деякі погані речі й завадив роботі церкви, проте ніхто не розуміє, що насправді відбувається з цією людиною, і Вишнє не знає, яка вона, – лише ти знаєш, що насправді з ним відбувається. Чи ти чесно повідомив би про це питання Вишньому за таких обставин? Саме це питання найбільше викриває людину. Якщо ти приховав цю справу й нікому нічого не сказав, навіть Богові, чекаючи до того дня, коли той лідер наробить стільки зла, що влаштує безлад у роботі церкви, і всі вже розвінчають його й розберуться з ним, щоб підвестися й сказати: «Я від самого початку знав, що він нехороша людина. Просто деякі люди думали, що він хороший; якби я щось сказав, ніхто б мені не повірив. Тому я й мовчав. Тепер, коли він зробив деякі погані речі й усі бачать, хто він такий, я можу розповісти, що з ним насправді відбувається», – то чи це щирість? (Ні.) Якщо ти щоразу, коли розвінчуються чиїсь проблеми або повідомляється про проблему, слідуєш за натовпом і останнім підводишся, щоб розвінчати їх або повідомити про проблему, чи ти щирий? Ніщо з цього не є щирістю. Якщо тобі хтось не подобається або хтось образив тебе, і ти знаєш, що він не зла людина, але ти, будучи дріб’язковим, починаєш ненавидіти його й бажаєш помститися йому, виставити його дурнем, ти можеш придумувати способи й шукати можливості, щоб сказати про нього щось погане Вишньому. Ти можеш просто викладати факти, не засуджуючи ту людину, але, викладаючи ці факти, твій намір уже викритий: ти бажаєш скористатися рукою Вишнього або змусити Бога щось сказати, щоб розібратися з ним. Повідомляючи про проблеми Вишньому, ти намагаєшся досягти своєї мети. Це, очевидно, змішано з особистими намірами, і це, звісно, не є щирістю. Якщо це зла людина, яка заважає роботі церкви, і ти повідомляєш про це Вишньому, щоб захистити цю роботу, і, крім того, проблеми, про які ти повідомляєш, є цілком фактичними, то це відрізняється від розв’язання справ за допомогою сатанинських філософій. Це породжено почуттям справедливості та відповідальності, і це є виконанням твоєї вірності; ось як проявляється щирість.

Бог не любить людей, які підлабузнюються, лестять або говорять красиві слова. То яка ж людина подобається Богові? Як Бог хоче, щоб люди взаємодіяли й бесідували з Ним? Богові до вподоби чесні люди, Йому подобається, щоб люди були щирими з Ним. Тобі не потрібно враховувати Його тон голосу та вираз обличчя або догоджати Йому; тобі просто потрібно бути щирим, мати щире серце, мати серце, яке нічого не приховує, не має ширми чи маскування, і нехай твій зовнішній вигляд відповідає твоєму серцю. Тобто, коли ти ставишся до Христа й взаємодієш із Ним, тобі не потрібно докладати жодних зусиль, виконувати жодної «домашньої роботи», або готувати чи робити щось заздалегідь; нічого з цього не потрібне. Богові подобається щирість: щирі, нормальні, природні розмова та взаємодія. Навіть якщо ти скажеш щось не так або використаєш недоречні слова, це не проблема. Наприклад, скажімо, я приходжу кудись, і кухар запитує: «Чи є у тебе якісь дієтичні обмеження? Які продукти ти їсиш, а які ні? Що мені приготувати?» Я кажу: «Не надто солоне, нічого гострого, а також не надто жирне й нічого смаженого. Щодо основних страв, то підійде і рис, і локшина». Чи глибокі ці вказівки? (Ні.) Будь-хто, хто вміє готувати, зрозумів би відразу, без потреби в спекуляціях, роздумах чи конкретних настановах або поясненнях. Просто готуй відповідно до свого досвіду, це проста справа. Але навіть найпростіша річ є недосяжною для людей, тому що вони мають розбещені характери та егоїзм. Я кажу не надто жирне, але потім під час готування він використовує велику ложку олії для маленької тарілки овочів, по суті, смажачи їх, що надає їм дуже жирного смаку. Я кажу не надто солоне, а він кладе лише крихітну дрібку солі, так що страва майже без смаку. З такою кількістю олії та таким прісним смаком, чи може вона ще бути апетитною? Кухар не може навіть цієї дрібниці зробити правильно, і ще й каже: «Божі наміри важко збагнути. Кожне слово, яке каже бог, – це істина; людям важко практикувати!» Що означає «важко практикувати»? Не те, що це важко практикувати, а те, що ти цього не практикуєш. Твій егоїзм занадто великий; у тебе завжди є власні наміри та особисті домішки. Ти завжди хочеш робити все за власною волею, роблячи все на свій смак. Я кажу: «Не готуйте гострих страв. Якщо ви всі любите гостре, приготуйте для Мене щось негостре». Але під час готування він наполягає на тому, щоб зробити страву гострою; він їсть із задоволенням і вважає, що це чудово. Я кажу: «Я ж казав тобі не робити гострого. Чому ти зробив?» «Ця страва має бути гострою. Без гостроти вона несмачна, без неї втрачається смак». Що це за людина? Чи є в неї добрі наміри? Деякі люди люблять їсти м’ясо; я кажу: «Якщо ти любиш м’ясо, приготуй собі страву з великою кількістю м’яса. У страви, які ти готуєш для Мене, клади менше м’яса або просто приготуй для Мене овочеву страву». Він охоче погоджується, але під час готування нехтує Моїм проханням, кидаючи в каструлю великі шматки м’яса, ще й додаючи перець чилі. М’ясо й так жирне, а він його ще й смажить, роблячи все на свій гострий смак. Якщо я не дозволяю йому цього робити, для нього це неприйнятно; він навіть каже: «Тобі занадто важко догодити. Це ж смачно! Усі інші їдять, чому ти не їси? Хіба я не для тебе це готую? Їсти більше – корисно для здоров’я, це дає тобі енергію. Якщо ти будеш здоровий, хіба ти не зможеш більше проповідувати? Я думаю і про тебе, і про братів та сестер у церкві». Хіба ця людина не страшенно проблемна? У неї сильні бажання в усьому, власні думки та ідеї в усьому. Не кажучи вже про те, чи володіє вона якоюсь істиною, у неї немає навіть найелементарнішої людськості. Це щирість? (Ні.) Спочатку, коли ця людина запитала Мене, здавалося, що вона порядна, що вона має вміти досить добре готувати. Але щойно подають їжу, я розумію – вона говорить гарно, здається, що вона добре до Мене ставиться, але насправді вона – просто егоїстичний і ниций тип.

Є одна така людина, яку я часто бачу; вона від природи розважлива й кмітлива. Коли вона взаємодіє зі Мною, щойно я беру ліки, вона вже несе воду; коли я збираюся виходити, вона негайно хапає Мою сумку, а побачивши, що надворі холодно, приносить ще й шарф та рукавички. Я думаю: «Вона швидка, але чому це так ніяково?» Чи я заходжу, чи виходжу, одягаюся, взуваюся чи надягаю капелюха, завжди є хтось швидший за Мене. Як ви думаєте, що я відчуваю? Мені радіти чи дратуватися? (Дратуватися.) Вас би дратувала така поведінка? (Так.) Якщо вас усіх це дратувало б, як ви думаєте, чи дратує це Мене? (Так.) Деякі люди, зробивши все це для Мене, почуваються вельми задоволеними й гордими собою, кажучи: «Коли я працювала, мій начальник любив мене. Куди б я не пішла, я подобаюся людям, бо я кмітлива». Мається на увазі, що вони вміють лизати чоботи, підлабузнюватися й лестити; вони не тупі, не повільні й не дурні; вони швидкі в діях і гострі на розум, тому, куди б вони не пішли, вони подобаються іншим. Вони кажуть, що вони всім подобаються, маючи на увазі, що Мені вони теж мають подобатися. Чи до вподоби вони Мені? Вони Мене страшенно дратують! Я уникаю таких людей, щойно їх бачу. Є й інші, які, бачачи, як у світі охоронці та підлабузницькі лакеї злочинних босів і головних демонів відчиняють двері автомобілів і затуляють голови своїх босів, роблять те саме зі Мною. Ще до того, як я сяду в машину, вони вже тягнуться, щоб відчинити двері, а потім затуляють Мою голову рукою, ставлячись до Мене так, як невіруючі ставляться до керівного кадру. Я відчуваю огиду до цих людей. Ці люди, які анітрохи не прагнуть до істини, мають егоїстичну, ницу й брудну людськість, і їм бракує будь-якого почуття сорому. Коли ти взаємодієш з іншими, підлабузнюючись до тих, хто має статус і славу, і лестячи їм, і невпинно лижучи чоботи, навіть деякі порядні люди вважають це огидним і зневажають таких людей. Якщо ти робиш це зі Мною, я вважаю це ще більш огидним. Ніколи так не роби зі Мною; Мені це не потрібно, Мені це огидно. Те, що Мені потрібно, – це не твої підлабузництво, лестощі чи лизання чобіт. Мені потрібно, щоб ти був щирим зі Мною, щоб ми говорили по душах, коли зустрічаємося, щоб ти розповідав про свої розуміння, досвід і недоліки, обговорював розбещеність, яку ти виявляєш у процесі виконання свого обов’язку, і речі, у яких, як ти відчуваєш, ти не дотягуєш у своєму досвіді. Ти можеш шукати й бесідувати щодо всіх цих речей, і ти також можеш досліджувати їх. На яку тему ми б не бесідували чи розмовляли, тобі потрібно бути щирим і мати таке серце й таке ставлення. Не думай, що, підлабузнюючись, лижучи чоботи, лестячи чи догоджаючи, ти можеш справити гарне враження – це абсолютно марно. Навпаки, така поведінка не тільки не приносить жодного блага, а й може спричинити тобі велику незручність і викрити твою дурість.

Ті, хто не може бути щирим навіть із Христом, що це за люди? Якщо ти щирий у своєму ставленні до інших, ти боїшся, що вони можуть дізнатися про твою справжню ситуацію й зашкодити тобі, ти боїшся, що вони можуть обдурити, використати, висміяти чи зневажити тебе. Однак чого ти боїшся, будучи щирим із Христом? Якщо в твоєму серці є ці побоювання, це проблема. Якщо ти не можеш бути щирим, це також твоя проблема; це сфера, у якій тобі слід прагнути до істини й намагатися змінитися. Якщо ти справді віриш і визнаєш, що особа перед тобою – це Бог, у Якого ти віриш, Бог, за Яким ти слідуєш, то тобі краще не взаємодіяти з Ним, підлабузнюючись, лестячи й говорячи красиві слова. Натомість будь щирим, говори від серця й кажи фактичні слова. Не говори того, що служить для маскування, не вимовляй брехні чи слів заради приховування, не вдавайся до хитрощів чи інтриг. Це найкращий спосіб взаємодії з Христом. Чи можете ви цього досягти? Що є позитивним: бути щирим чи підлабузнюватися й лестити? (Бути щирим.) Бути щирим – це позитивна річ, тоді як підлабузництво й лестощі – негативна. Якщо люди не можуть досягти такої позитивної речі, як щирість, це вказує на проблему в них, на розбещений характер. Чи є ця Моя вимога надмірною? Якщо ви вважаєте, що вона надмірна, якщо ви думаєте, що я не заслуговую на таке ставлення, не заслуговую на те, щоб ви взаємодіяли зі Мною в такий щирий спосіб і з таким щирим ставленням, то чи є у вас кращий метод, кращий спосіб? (Ні.) Тоді практикуйте цей підхід. На цьому закінчімо нашу бесіду щодо цього пункту.

Б. Проникливе спостереження й аналіз разом із цікавістю

Далі перейдемо до другого пункту – проникливе спостереження й аналіз разом із цікавістю. Чи легко зрозуміти цей пункт? Щодо дій і слів утіленого Бога, а також вдачі чи характеру, що виявляються в кожному Його слові та вчинку, або навіть Його вподобань, нормальним людям слід ставитися до цього правильно. Ті, хто справді слідує за Богом і прагне до істини, вважають ці зовнішні вияви Христа нормальною стороною Його плоті. Щодо слів, які промовляє Христос, вони здатні слухати й осягати їх зі ставленням як до істини, розуміючи з цих слів Божі наміри, принципи практики та знаходячи шлях практики для входження в істину-реальність. Але антихристи поводяться інакше. Спостерігаючи, як Христос говорить і діє, вони в серці своєму не приймають Його і не коряться Йому, а лише піддають проникливому спостереженню: «Звідки беруться ці слова? Як вони промовляються? Одне речення за іншим – вони заздалегідь продумані чи навіяні святим духом? Ці слова вивчені чи підготовлені заздалегідь? Чому я цього не знаю? Деякі з цих слів звучать досить звичайно, вони є простою мовою. Це не схоже на бога; невже бог справді говорить так нормально, так буденно? Проникливо спостерігаючи, я цього не збагну, тому подивлюся, що Він робить за лаштунками. Чи читає Він газети? Чи читав Він якісь відомі книги? Чи вивчає Він граматику? З якими людьми Він зазвичай спілкується?» Вони не мають ставлення покори чи прийняття істини, а радше піддають Христа проникливому спостереженню зі ставленням ученого, що проводить наукове дослідження або вивчає академічні предмети. Вони піддають проникливому спостереженню зміст слів Христа та Його манеру мовлення, слухачів, до яких звертається Христос, а також ставлення та мету Христа щоразу, коли Він говорить. Щоразу, коли Христос говорить або діє, усе, що доходить до їхніх вух, усе, що вони можуть бачити, і все, про що вони чують, стає об’єктом їхнього проникливого спостереження. Вони піддають проникливому спостереженню кожне слово й речення, сказане Христом, кожну Його дію, кожну особу, з якою Він має справу, Його спосіб поводження з людьми, Його мову та манери, погляд і вираз обличчя, навіть Його побутові звички та розпорядок дня, а також Його спосіб взаємодії з іншими та ставлення до них – за всим цим вони проникливо спостерігають. Через це проникливе спостереження антихристи роблять висновок: як би я не дивився на христа, Він, здається, має нормальну людськість; Він досить звичайний, без нічого особливого, крім здатності висловлювати істину. Чи може це справді бути втілений бог? Скільки б вони не спостерігали проникливо, вони так і не доходять певного висновку й не можуть упевнитися, чи є Христос тим богом, якого вони визнають у своїх серцях. Вони – ті, хто піддає Христа проникливому спостереженню, а не ті, хто переживає Божу роботу на власному досвіді, – як же вони можуть досягти пізнання Бога?

Антихристи, піддаючи Христа проникливому спостереженню, не здатні побачити ані Божої величі, ані Божої праведності, всемогутності та влади. Як би вони не спостерігали проникливо, вони не можуть дійти висновку, що Христос володіє сутністю Бога; вони не здатні побачити це наскрізь і зрозуміти цього. Деякі люди кажуть: «У тому, що ти не можеш побачити наскрізь чи чого не можеш зрозуміти, і слід шукати істину». На що антихрист відповів би: «Я не бачу тут жодної істини, якої слід шукати; є лише підозрілі деталі, варті глибокого проникливого спостереження». Після свого проникливого спостереження й аналізу вони роблять висновок: цей Христос може лише говорити деякі слова, і, крім цього, Він нічим не відрізняється від звичайних людей. Йому бракує особливих дарів, Він не має унікальних здібностей і навіть не володіє надприродними силами для звершення ознак і чудес, як Ісус. Усе, що Він говорить, – це слова смертного. Отже, чи справді Він Христос? Цей результат ще потребує подальшого аналізу та проникливого спостереження. Як би вони не дивилися, вони не можуть побачити сутності Бога в Христі; як би вони не спостерігали, вони не можуть дійти висновку, що Христос має ідентичність Бога. В очах антихриста плоті, у яку втілився бог, слід мати надзвичайні сили, особливі дари, здатність показувати чудеса, а також сутність та здатність проявляти й застосовувати владу бога. Однак цій звичайній людині перед ними бракує всіх цих якостей, і Його мова не є надто красномовною; навіть описуючи багато речей, Він використовує розмовну мову, яка не відповідає людським уявленням, не досягаючи навіть рівня університетського професора. Як би антихристи не піддавали проникливому спостереженню мову Христа, як би вони не піддавали проникливому спостереженню дії Христа, а також Його ставлення та манеру діяти, вони не можуть побачити, що Христос – ця звичайна людина – володіє сутністю Бога. Тому в серцях антихристів те, що робить цю звичайну людину найбільш гідною слідування, – це безліч речей, слів і явищ, яких вони не можуть побачити наскрізь; саме це гідне їхнього проникливого спостереження й аналізу, і це їхня найбільша мотивація слідувати за цією людиною. Який зміст і які теми варті їхнього проникливого спостереження й аналізу? Це ці слова про життя-входження, сказані Христом; звичайні люди справді не можуть сказати таких речей, вони справді їх не мають, і таких слів справді не знайти в жодної іншої людини серед людства – невідомо, звідки вони походять. Антихристи спостерігають знову і знову, але так і не можуть дійти висновку. Наприклад, коли Я говорю про те, яка людина, які її сутність і характер, звичайні люди ретельно зіставляють ці деталі з реальною людиною та перевіряють цю справу. Коли ж антихристи чують ці слова, вони не приймають їх, щоб зіставити й зрозуміти справу, а починають аналізувати. Що вони аналізують? «Звідки Ти знаєш про ситуацію цієї людини? Звідки Ти знаєш, що в неї такий характер? На якій підставі Ти це характеризуєш? Ти ж із нею майже не контактував, тож як Ти її розумієш? Ми з нею вже так довго контактуємо, чому ж ми не можемо побачити її наскрізь чи зрозуміти її? Мені треба поспостерігати, а не просто вірити Тобі на слово. Те, що Ти говориш, може бути неточним або неправильним». Під час спілкування деяких людей зі Мною Я можу наставляти їх у певній роботі чи професії. Якщо спосіб і метод цього наставництва відповідає їхнім технічним знанням і задовольняє їх, вони неохоче його виконують. Але якщо це їх не задовольняє, вони чинять опір у своїх серцях і розмірковують: «Чому Ти так робиш? Хіба це не суперечить цій галузі? Чому мені варто Тебе слухати? Якщо те, що Ти говориш, неправильно, я не можу Тебе слухати – я маю слідувати своїм шляхом. Якщо Ти правий, мені треба зрозуміти, у чому саме Ти правий, звідки Ти це знаєш. Ти це вивчав? Якщо не вивчав, то звідки можеш знати? Якщо Ти цього не вивчав, Ти не маєш цього розуміти; а якщо розумієш, це ненормально. Тож як Ти це розумієш? Хто Тобі сказав, чи Ти сам таємно навчився?» Усередині вони аналізують і проникливо спостерігають. Кожне сказане Мною речення, кожна справа, якою Я займаюся, мусить пройти через фільтр антихристів, пройти їхню перевірку. Лише те, що пройде їхню перевірку, вони приймуть; якщо ж ні, вони критикуватимуть, формуватимуть судження та чинитимуть опір.

Плоть, у яку втілився Бог, є найбільшою таємницею для всіх людей. Ніхто не може збагнути, що насправді відбувається довкола цього, і ніхто не може зрозуміти, як Божа сутність реалізується в цій плоті – як Бог став людиною, як ця людина може промовляти слова з Божих уст і виконувати Божу роботу, і як саме Божий Дух наставляє та скеровує цю людину. У всій цій роботі люди не бачили ні великих видінь, ні якихось значних рухів від цієї плоті – здається, нічого особливого не відбувається; усе виглядає нормальним. Непомітно Бог переніс славу, що була в Ізраїлі, на Схід. Через мову та роботу цієї людини почався новий період, а старий закінчився, і ніхто не усвідомив, як це сталося. Однак ті, хто справді вірить у Бога, хто простий і відкритий серцем, хто має людськість і розум, не піддають ці справи проникливому спостереженню. Якщо вони не спостерігають проникливо, то що вони роблять? Просто пасивно чекають? Ні – вони бачать, що ці слова є істиною, вірять, що джерелом усіх цих слів є Бог, і тому визнають той факт, що ця звичайна людина є Христос, приймаючи Його як свого Господа й Бога, не розглядаючи нічого іншого. Антихристи ж, навпаки, не можуть побачити, що всі ці слова й уся ця робота походять від Бога, що джерелом усієї цієї мови та роботи є Бог, і тому не приймають цю звичайну людину як свого Господа й Бога. Натомість вони посилюють своє проникливе спостереження й чинять опір у своїх серцях. Чому вони опираються? «Скільки б Ти не говорив, якою б великою не була робота, яку Ти виконуєш, хто б не був Твоїм джерелом, доки Ти звичайна людина, доки Твій спосіб мовлення не відповідає моїм уявленням, доки Твій вигляд недостатньо величний, щоб привернути мою увагу чи заслужити мою повагу, я буду піддавати Тебе проникливому спостереженню й аналізувати. Ти – об’єкт мого проникливого спостереження; я не можу прийняти тебе як свого господа, як свого бога». У процесі свого проникливого спостереження й аналізу антихристи не тільки не розв’язують проблему своїх уявлень, бунтарства та розбещених характерів, а й їхні уявлення зростають з кожним днем і стають дедалі серйознішими. Наприклад, коли церковного лідера викривають як антихриста, що спричиняє завади та руйнування в тій церкві, перша реакція антихристів, коли така подія трапляється, – запитати: «Чи знає про це христос? Хто призначив цього церковного лідера? Яка реакція христа на це? Як Він із цим розбирається? Чи знає христос цю людину? Чи говорив христос раніше, що ця людина є антихристом, чи пророкував цю подію? Тепер, коли в цій церкві виникла така велика проблема, чи був христос першим, хто про це дізнався?» Я кажу, що не знав, Я теж щойно про це дізнався. «Це неправильно – ти бог, ти христос; чому ти не знаєш? Тобі слід знати». Саме тому, що Я Христос, звичайна людина, від Мене й не вимагається знати. Церква має свої адміністративні постанови та принципи поводження з людьми. Коли з’являються антихристи, їх можна вичистити та виключити згідно з принципами церкви. Це відображає те, що владу має Бог, що владу має істина. Мені не потрібно знати все. Якщо церква не може розібратися зі справами згідно зі своїми адміністративними постановами та принципами поводження з людьми, тоді Я втручуся. Однак якщо брати й сестри розуміють принципи Божого дому щодо вичищення та виключення людей, Мені не потрібно брати участь. Там, де владу має істина, Мені не потрібно втручатися. Хіба це не цілком нормально? (Так.) Але антихристи можуть створювати проблеми та розвивати уявлення щодо цієї справи, навіть використовуючи ці уявлення, щоб заперечувати Христа та засуджувати той факт, що Христос володіє сутністю Бога. Саме так і роблять антихристи. Через те, що щось не відповідає їхнім уявленням, фантазіям чи очікуванням, вони можуть заперечувати сутність Христа. Їхнє проникливе спостереження за кожним аспектом Христа призводить до такого висновку: вони не бачать сутності Бога в Христі, отже, вони не можуть визначити цю людину як таку, що має сутність та ідентичність Бога. Це призводить до ситуації, коли, поки нічого не відбувається, усе гаразд, але щойно щось трапляється, антихристи першими вискакують, щоб заперечити ідентичність Христа та засудити Христа. Тож яка ж мета проникливого спостереження антихристів? Їхні проникливе спостереження й аналіз спрямовані не на те, щоб краще зрозуміти істину, а на те, щоб знайти докази та вхопитися за зачіпку, щоб заперечити факт утілення Бога в плоті, заперечити той факт, що плоть, у яку втілився Бог, є Христос, є Бог. Ось мотив і мета, що стоять за проникливим спостереженням та аналізом Христа антихристами.

Антихристи, слідуючи за Христом і вдаючи з себе послідовників, мають ставлення проникливого спостереження й аналізу, і зрештою не можуть зрозуміти істину чи впевнитися в тому факті, що Христос є Господь, є Бог. Але чому вони досі слідують так неохоче, так всупереч бажанню, і перебувають у Божому домі? Один момент, який ми обговорювали раніше, полягає в тому, що вони виношують намір отримати благословення; вони амбітні. Інший момент полягає в тому, що антихристи мають цікавість, якої немає у звичайних людей. Яку цікавість? Це їхнє захоплення дивними та незвичайними явищами. Антихристи особливо цікавляться всіма дивними та незвичайними явищами, усіма подіями, що виходять за межі законів природи, у світі. Вони мають жагу заглибитися в багато речей і дістатися до їхньої суті. Якою є сутність цього дослідження? Це чиста зарозумілість – бажання все зрозуміти, знати правду, що стоїть за всім, щоб не здаватися некомпетентними. Незалежно від справи, вони хочуть бути першими, хто дізнається, бути найбільш поінформованими та найбільш обізнаними про всі тонкощі цієї справи – вони хочуть стати «най-» у кожному аспекті. Тому вони не оминають і не пропускають і справи втілення Бога в плоті. Вони кажуть: «Утілення бога – це найбільша таємниця в людському світі. Що ж саме відбувається з цією найбільшою таємницею, цією найдивовижнішою річчю? Оскільки це перевищує звичайні очікування, і ця плоть відрізняється від звичайних людей, то в чому полягає різниця? Я мушу побачити й зрозуміти сам». Що вони мають на увазі, коли кажуть «побачити й зрозуміти сам»? Вони мають на увазі: «Я подорожував різними країнами світу, відвідував відомі гори та історичні місця, брав інтерв’ю у відомих і мудрих осіб; усі вони просто звичайні люди. Єдиний, кого я не зустрічав і від кого не вчився, – це цей христос. Яка ж саме сутність цього христа? Я мушу побачити й зрозуміти сам». Що ж саме вони хочуть побачити й зрозуміти? «Я чув, що бог може творити ознаки та чудеса. Кажуть, Ісус є господь, є христос; які ознаки та чудеса Він творив, щоб задовольнити цікавість людей? Я пам’ятаю один випадок, коли, після того як господь Ісус прокляв смоковницю, вона засохла. Чи може цей христос тепер зробити те саме? Я мушу побачити й зрозуміти, і якщо буде нагода, випробувати Його, щоб побачити, чи може Він творити такі дії. Кажуть, що втілений бог володіє владою бога, даючи змогу паралізованим ходити, сліпим бачити, глухим чути, а хворим зцілюватися. Це дивовижні та нові події; у людському світі вони вважаються видатними здібностями, яких не мають звичайні люди. Це те, що я маю побачити на власні очі». Крім того, є ще одна, найбільш значуща, справа, яка займає їхні думки. Вони кажуть: «Що ж саме відбувається з минулими та теперішніми життями та циклом перевтілення в цьому людському світі? Звичайні люди не можуть цього чітко пояснити. Оскільки бог став плоттю і бог усім керує, чи знає про це христос? Коли буде нагода, я мушу запитати Його й дізнатися про цю справу; я попрошу Його оглянути мою зовнішність і подивитися, чи добра моя доля, ким я був у минулому житті – твариною чи людиною. Якщо Він знає ці речі, то я буду вражений; це зробило б Його надзвичайним, вищим за звичайних людей, і, можливо, христом. Також кажуть, що на небі є престол бога та Його оселя, тож чи знає цей утілений бог, де оселя бога та Царство Небесне? Кажуть, що в Царстві Небесному вулиці вимощені золотом, воно сяюче та величне; якби цей утілений бог міг узяти нас на екскурсію, хіба не було б наше життя прожите недаремно, наша віра не марною? Ба більше, нам не довелося б займатися землеробством; коли ми зголодніємо, христос міг би просто одним словом перетворити каміння на їжу. П’ятьма хлібами та двома рибами Він нагодував п’ять тисяч людей; хіба це не було б для нас великою перевагою? А як щодо того, коли христос говорить? Кажуть, Він дає живу воду, але де ця жива вода? Як вона подається, як тече? Усе це справи, варті дослідження, кожна з них досить нова. Якби я міг побачити хоча б одну з них на власні очі, то я став би людиною з широкими знаннями та досвідом у цьому житті, а не звичайною людиною». Хіба це не цікавість бере над ними гору? (Так.)

Деякі люди починають вірити в Бога, приймати Христа та слідувати за Христом не для того, щоб отримати істину, а з іншими думками. Деякі люди, щойно зустрівшись зі Мною, запитують: «Що означають сім кар і сім чаш в Об’явленні? Що означає білий кінь? Чи настала вже велика катастрофа тривалістю три з половиною роки?» Я відповідаю: «Про що Ти запитуєш? Що таке Об’явлення?» Вони заперечують: «Ти навіть не знаєш про Об’явлення? Кажуть, Ти бог, але я не такий упевнений у цьому!» Інші запитують: «Під час проповідування Євангелія ми зустрічаємо людей, які запитують про містичні справи. Що нам робити?» Я навіть не чекаю, доки вони закінчать, і кажу: «Кожен, хто завжди запитує про таємниці замість того, щоб шукати істину, не є тим, хто приймає істину; такі не можуть бути спасенні в майбутньому. Ті, хто завжди шукає таємниць, – погані; не проповідуйте Євангеліє таким людям». Чому Я так кажу? Хто, зрештою, ставить ці запитання? Це не хтось інший, а вони самі. Вони хочуть поставити ці запитання й знати на них відповіді, і вони думають, що Я не знаю, хто запитує, ніби Я не бачу їх наскрізь! Після того, як Я це кажу, вони чують і думають: «Бог сказав, що я поганий, тож я більше не питатиму». Як вам Мій підхід? Хіба він не змусив їх замовкнути? Якби Я відповів їм, хіба це не було б саме те, чого вони хотіли? Тоді б вони, отримавши палець, захотіли б усю руку, ставлячи запитання без кінця. Чи маю Я зобов’язання пояснювати їм ці речі? Що б ти взагалі міг зробити з цим знанням? Навіть якщо Я знаю, Я тобі не скажу. Чому Я маю тобі казати? Хіба Я тлумач Писання? Ти що, прийшов сюди на богословські студії? Ти приходиш піддавати Мене проникливому спостереженню, а Я маю просто відкрити Своє серце для твого проникливого спостереження? Хіба це доречно? Ти приходиш випробовувати Мене, а Я маю дозволити тобі випробовувати Мене? Хіба це доречно? Ти тут не для того, щоб прийняти істину; ти приходиш ставити запитання зі ставленням ворожості, сумніву та допиту. Я б у жодному разі не дав тобі відповідей. Деякі люди кажуть: «Хіба не потрібно відповідати на будь-яке запитання?» Це залежить від справи. Коли йдеться про істину та церковну роботу, Я однаково маю враховувати ситуацію. Якщо Я вже казав тобі раніше, а ти однаково вдаєш, що не знаєш, вдаєш, що смиренно запитуєш, тоді Я тобі не відповідатиму. Я обітну тебе, і після цього ти зрозумієш. З погляду того, як антихристи піддають проникливому спостереженню й аналізують Христа, та їхньої цікавості до сутності Христа й Бога, що саме піддають проникливому спостереженню антихристи? Вони піддають проникливому спостереженню істину. Вони ставляться до всього, що робить Бог, як до об’єктів свого проникливого спостереження й аналізу, використовуючи це як спосіб згаяти час. Вони слідують за Богом так, ніби вони вчені, що вивчають певну галузь або певну сукупність знань, так само як маловіри, що відвідують богословську школу. Чи можуть такі люди отримати Боже просвітлення? Чи можуть вони отримати світло? Чи можуть вони зрозуміти істину? (Ні.)

У церкві є деякі завдання, з якими раніше ніколи не стикалися, а деякі пов’язані з професійною роботою. Коли Я наставляю в такій роботі, деякі люди слухають серйозно та смиренно, осягаючи принципи, яких слід дотримуватися у виконанні цих обов’язків, та істину-реальність, яку слід практикувати та в яку слід входити. Однак деякі люди ламають голову, проникливо спостерігаючи в своїх серцях; вони думають: «Ти не вивчав цих галузей. Крім того, чи можеш Ти справді вивчити стільки галузей? Хто може все розуміти й знати? На якій підставі Ти нас наставляєш? Чому нам варто Тебе слухати? Хоча іноді те, що Ти кажеш, коли наставляєш нас, справді має сенс, але звідки Ти це знаєш? Якщо я чогось не вивчаю, я про це не знатиму. Мені треба міркувати, прагнути більше вчитися, більше бачити, більше чути й намагатися дійти до того, щоб мені не потрібне було Твоє наставництво, і я міг робити це сам. Здається, Ти теж учишся в процесі, опановуючи це потроху». Вони просто дивляться на зовнішні прояви, не бачачи, що, з одного боку, незалежно від того, що ця людина говорить чи робить, є принципи – незалежно від того, у якій роботі забезпечується наставництво, вона виконується згідно з принципом, і цей принцип пов’язаний з реальними потребами людей і бажаними результатами фактичної роботи. З іншого боку, і що найважливіше, ця людина нічого не навчилася; Його знання, учіння, проникливість і досвід не є видатними. Але є одна річ, яку людям не слід забувати: незалежно від того, чи є Його проникливість, знання, досвід і компетентність багатими чи вартими уваги, джерелом, відповідальним за виконання поточної роботи, є не ця зовнішня плоть, а сутність цієї плоті – Сам Бог. Тому, якщо ти судиш на основі зовнішнього вигляду цієї плоті – Його зросту та зовнішності, тону, інтонації та манери мовлення, – ти не зможеш пояснити чи збагнути, чому Він може братися за ці завдання та бути компетентним у них, ти не зможеш цього побачити наскрізь. Чи означає неможливість побачити наскрізь, що це нерозв’язна справа? Ні, її можна розв’язати. Тобі не потрібно бачити це наскрізь; тобі просто потрібно знати, пам’ятати та визнавати одну річ: Христос є плоть, у яку втілився Бог. Принципи, позиція та ставлення, які людям слід мати щодо Христа, – це не спостерігати проникливо, не аналізувати чи задовольняти свою цікавість, а визнавати, приймати, слухати та коритися. Якщо ти проникливо спостерігатимеш й аналізуватимеш, чи дозволить це тобі зрештою побачити сутність Бога? Не дозволить. Бог не дозволяє нікому аналізувати чи піддавати Його проникливому спостереженню; що більше ти піддаєш проникливо спостерігаєш й аналізуєш, то більше Бог ховатиметься від тебе. Що відчувають люди, коли Бог ховається? Це те, що поняття Бога в їхньому серці стає невизначеним, їхнє поняття істини стає нечітким, і все, що стосується шляху, яким їм слід іти, стає розмитим. Це ніби стіна, що загороджує твій огляд; ти не бачиш напрямку попереду, усе туманно. Де Бог? Хто такий Бог? Чи справді існує Бог? Ці запитання – ніби чорна стіна, що стоїть перед тобою, і це Бог ховає Своє обличчя від тебе, роблячи так, щоб ти не міг Його бачити. Усі ці видіння стають для тебе невизначеними, вони втрачаються, і темрява наповнює твоє серце. Коли твоє серце затемнене, чи є в тебе ще шлях попереду? Чи знаєш ти ще, що робити? Не знаєш. Незалежно від того, наскільки чіткими були твої початкові напрямок і цілі, коли ти піддаєш Бога проникливому спостереженню й аналізуєш Його, вони стануть невизначеними та темними. Коли люди потрапляють у таку ситуацію, у такий стан, вони в небезпеці; ось що трапляється з тими, хто зосереджується на проникливому спостереженні за Богом. Антихристи завжди перебувають у такій ситуації, з непроглядною темрявою попереду, нездатні розпізнати, що є позитивними речами, що є істиною. Що би Бог не робив, вони не можуть підтвердити, що це справді Бог, що це Сам Бог; як би вони не дивилися, вони бачать утілення лише як людину, тому що вони завжди проникливо спостерігають і аналізують, тому Бог також продовжує їх засліплювати. Ти бачиш їх із широко розплющеними очима, яскравими та великими, але вони однаково сліпі. Коли Бог ховає Своє обличчя від людей, це ніби їхні серця зачерствіли, занурившись у цілковиту темряву. Вони бачать лише поверхневі явища, нездатні сприйняти шлях, що лежить усередині, не розуміючи глибинної істини – ба більше, вони не можуть побачити Божої сутності чи Його характеру.

Піддавати Божу появу та роботу аналізу й проникливому спостереженню не дасть жодних результатів. Життєво важливо не впадати в стан аналізу та проникливого спостереження; це шлях негативу. Який же тоді позитивний шлях? Він полягає в тому, що, оскільки ти твердо віриш, що це Божа робота, що ця звичайна людина є плоть, у яку втілився Бог і яка має Божу сутність, то тобі слід приймати й коритися беззастережно. Люди вважають, що в цій плоті є багато аспектів, які не до вподоби, багато аспектів, що суперечать людським уявленням і фантазіям, – це проблема людей. Бог діє саме так, і змінюватися потрібно людським уявленням, їхнім розбещеним характерам та їхньому ставлення до Бога, а не плоті, у яку втілився Бог. Людям потрібно шукати тут істину, шукати Божі наміри та займати правильну перспективу й позицію, а не визнавати Його Богом і, тим не менш, досі хотіти піддавати Його проникливому спостереженню або аналізувати й обговорювати те, що Він робить і говорить. Це було б великою проблемою. Коли твоя позиція та твій кут зору на прийняття істини неправильні, результат того, як ти дивишся на все, зміниться, що вплине на шлях і напрямок твого прагнення. У всьому, що Бог робить або говорить, те, чи відповідає це людським уявленням, чи ні, – лише тимчасове питання. Внесок і цінність усього, що робить Бог, для людства та цінність, яку це приносить людському життю, є вічними. Їх не може змінити жодна людина, жодна академічна дисципліна, жодне твердження чи аргумент, жодна тенденція. У цьому полягає цінність істини. Можливо, наразі слова та дії цієї звичайної людини не можуть задовольнити твою цікавість чи марнославство, і не можуть повністю переконати тебе чи завоювати тебе і серцем, і словом; однак внесок усіх слів, які Він промовляє сьогодні, і всієї роботи, яку Він виконує в цей період та протягом цього проміжку часу, для всього людства, для всього періоду та для загального Божого плану управління, є вічно незмінним – це факт. Тому одного дня ти усвідомиш: «Двадцять чи тридцять років тому я піддавав проникливому спостереженню, неправильно тлумачив, опирався і навіть судив і засуджував певне твердження, зроблене цією звичайною людиною. Двадцять чи тридцять років потому, коли я знову повертаюся до цього твердження, моє серце сповнене почуттям вдячності та самодокору». Розбещені люди є низькими та незначними перед Богом, вони назавжди немовлята, не варті згадки. Скільки б роботи людина не виконала, порівняно з внеском для всього людства кожного слова, сказаного Богом у будь-який період і в будь-якому контексті, різниця подібна до різниці між небом і землею! Отже, ти мусиш зрозуміти, що Бог не є об’єктом для людського проникливого спостереження, аналізу та сумнівів. Робота Бога та плоть, у яку втілився Бог, існують не для того, щоб задовольняти людську цікавість. Він виконує всю цю роботу не для того, щоб згаяти час чи марнувати дні, – Його намір полягає в тому, щоб спасти людей певного періоду, спасти все людство, а результати роботи, яку Він має намір виконати, триватимуть вічно. Антихристи ставляться до Христа як до звичайної людини, щоб піддавати Його проникливому спостереженню й аналізувати, щоб задовольнити свою цікавість. Яка природа цього? Чи можна це зрозуміти чи пробачити? Вони – грішники на всі віки, прокляті та вічно непрощенні! Якщо людина має людськість, розуміє істину та володіє істиною-реальністю, навіть піддавати її проникливому спостереженню досить огидно. Ставитися до Христа як до звичайної людини та внутрішньо піддавати Його проникливому спостереженню, ставитися до всього, що Він робить, із ворожістю та наклепом, і шукати лише задоволення власної цікавості до слів, які Він промовляє – навіть деякі люди, побачивши Мене, кажуть: «Побесідуй ще про істину, побесідуй ще про мову третього неба, скажи ще щось, чого ми не знаємо», – за кого вони мають цю людину? За когось, хто розвіє їхню нудьгу? Як Бог характеризує цю справу? Хіба це не богохульство? Якщо це спрямовано на людей, це називається глузуванням і насмішкою; якщо це спрямовано на Бога, це богохульство.

У змісті цього прояву – проникливого спостереження, аналізу та цікавості – природа-сутність антихристів виявляє себе як нечестя, як відраза до істини. Вони ігнорують усі позитивні речі; вони зневажають їх і ставляться до них зверхньо, не шкодуючи навіть плоті, у яку втілився Бог. Їм потрібно задовольнити свою цікавість у всіх справах, піддаючи все своєму проникливому спостереженню, бажаючи робити висновки та докопуватися до суті всього, щоб з’ясувати, що відбувається, щоб здаватися обізнаними та розумними. Це розбещений характер людей. Звикнувши піддавати проникливому спостереженню все, вони тепер звертають своє проникливе спостереження на Бога. І що це їм приносить? Удосконалення та спасіння? Ні, це приносить їм лише загибель і знищення! Ось як характеризуються антихристи. Вони прокляті та гідні осуду. У своєму підході до плоті, у яку втілився Бог, вони ніколи не займають позицію послідовників або створених істот, щоб приймати Його та дивитися на Нього; натомість вони сприймають і підходять до Нього з кута зору та позиції вченого, всезнайки, людини, сповненої цікавості, та зарозумілої особи, яка нездатна сприйняти істину та зневажає позитивні речі. Цілком очевидно, що такі люди не можуть бути спасенні.

6 червня 2020 року