Перш ніж ми почнемо наше сьогоднішнє зібрання, ми послухаємо розмову двох людей. Перший каже: «Якби мене обітнули, брати й сестри більше не хотіли б виконувати свої обов’язки». Другий каже: «Вони не хотіли б виконувати свої обов’язки? Подумаєш! Якби мене відсторонили, брати й сестри стали б негативно налаштованими та слабкими». Бачачи, що його перевершили, перший каже: «Якби я перестав вірити, усі місцеві брати й сестри послідували б за мною». Почувши це, другий каже: «Ну, тоді ти маєш сильніший вплив, ніж я. І все ж, якби мене вичистили, багато людей у нашій церкві перестало б вірити. Що ти про це думаєш? Я маю сильніший за тебе вплив, чи не так?» Ви розумієте, про що йдеться в цій розмові? За що вони двоє змагаються? (Вони змагаються за те, хто більш здатний завойовувати людей, хто більш здатний створити незалежне царство; вони дивляться, хто з них трохи хитріший за іншого.) Вони змагаються за те, хто хитріший, хто здібніший, хто має більші здібності та хто з них завоював більше людей. Чи змагаються вони за те, у кого з них більше істини-реальності? За те, у кого з них більше людськості? За те, хто з них більше розуміє істину? (Ні. Вони змагаються за те, за кого з них заступилося б більше людей, якби їх відсторонили або вичистили.) Що це за здібність, за яку вони змагаються? Вони змагаються за те, хто має більшу здатність контролювати, заманювати в пастку та вводити людей в оману. Вгадайте: що за люди ці двоє? (Вони обоє – антихристи.) Хто вони такі? Хіба вони обоє – не пара злих людей, тиранів? (Так.) Очевидно, що вони – пара злих людей: вони відкрито змагаються за те, у кого з них більша здатність коїти зло, хто більш здатний уводити в оману та контролювати людей, хто більш здатний завойовувати людей, хто краще здатен змагатися з Богом за обраних Ним людей. Хто з них може контролювати більше людей, у того й більша здатність. Ось за що вони змагаються. Скажіть Мені, чи є антихристи, які влаштовують такі змагання? (Є.) Вони влаштовують їх публічно чи змагаються одне з одним таємно? (Таємно.) Отже, чи має місце зміст розмови між цими двома в цій історії? Чи він реальний? (Має місце, і він реальний.) Враховуючи, що вони змагаються між собою таємно, чи стали б вони відкрито говорити таке? Переважна більшість антихристів лукава та нечестива; вони не сказали б цього публічно чи прямо, щоб не давати людям важелів впливу на себе. Але саме так вони думають таємно, і, власне, саме так вони й чинять. Як би вони не намагалися щось прикривати, приховувати й маскуватися, їхня антихристова натура й злостива природа не можуть бути приховані. Усе це неодмінно буде викрито. Вони можуть нічого не говорити вголос, і інші не чують нічого очевидного, але вони діють без найменшого приховування чи двозначності, без приховування й таємності. Вони також не діють за спинами людей, і тим паче не йдуть на поступки. У їхній поведінці та діях, спрямованих на те, щоб заманювати людей у пастку, уводити їх в оману, контролювати їх і створювати незалежне царство, немає жодної двозначності чи недбалості. Вони відкрито противляться Богові, відкрито заманюють людей у пастку та вводять їх в оману. Вони сподіваються, що якби їх обтинали, багато братів і сестер заступилося б за них, що вони противилися б Богові та Його дому, що вони стали б негативно налаштованими, почали б байдикувати й не виконували б своїх обов’язків. Це б їх потішило й виконало б їхнє бажання. Якщо їх відсторонюють, за лаштунками вони відчайдушно хочуть, щоб багато людей стало негативно налаштованими, щоб висловлювалися на їхню підтримку, заступалися за них і давали пояснення та аргументи від їхнього імені. Вони відчайдушно хочуть, щоб люди перераховували їхні заслуги, захищали їхню правоту і навіть судили та засуджували впорядкування Божого дому, щоб у серці таємно йшли проти Бога, заперечуючи Його праведність і заперечуючи, що все, що Він говорить і робить, є істиною, що все це – позитивні речі. А якщо вони перестають вірити, то відчайдушно хочуть, щоб усі слідували за ними в маловірстві, щоб пішли з ними, щоб стали їхніми послідовниками; вони відчайдушно хочуть, щоб усі заперечували, що Бог є істиною, і вірили, що вони мають істину, що все, що вони роблять, є правильним, і що вони можуть змінювати та спасати людей. Якщо церква вичистить або виключить їх за скоєння зла, вони відчайдушно хочуть, щоб багато людей заперечило існування Бога й повернулося у світ, де вони стали б людьми, які не вірять. Це б їх потішило. Це відновило б рівновагу в їхньому серці й стало б для них полегшенням. Ці вияви сатанинського характеру, ця поведінка, ці сутності й навіть ці складні, детальні ідеї та думки – кого вони представляють? Чи є ці люди справжніми братами й сестрами? Чи мають вони справжню віру в Бога? Чи справді вони коряться Богові? Чи мають вони хоча б дещицю страху Божого? (Ні.) З цього видно, що антихристи за своєю сутністю ворожі Богові, і вони – Божі вороги. Це твердження точне? Це істина? (Це точно, і це істина.) На сто відсотків саме так і є. Це твердження – не що інше, як істина, бо це факт, вічно незмінний факт. Саме так думають антихристи, і саме так вони чинять. Усі їхні дії та вчинки керуються їхніми особистими амбіціями та жагою, а також керуються й підбурюються природою антихристів. То чи можуть такі люди, як антихристи, бути спасенними? (Ні.) Вони на кожному кроці ворожі Богові, на кожному кроці ворожі істині. Кожен, хто, на їхню думку, шкодить їхнім інтересам, хто завдає шкоди їхній репутації, позбавляючи їх їхніх жаги та амбіцій, надії на благословення, – проти того вони повстануть з опором і стануть його ворогами, незалежно від того, правильно чи неправильно він учинив. Така природа антихристів. Ось чому, які б неправильні та злі вчинки не робили такі люди, як антихристи, або які учинки вони не коїли б всупереч принципам і впорядкуванням роботи від Божого дому, , вони не дозволять іншим обтинати їх або розвінчувати їх та розбиратися з ними. Щойно це з ними трапиться, вони не тільки не скоряться й не приймуть цього, не тільки не визнають, що скоїли лихий вчинок, – ні, натомість самі брехливо звинуватять у відповідь і намагатимуться будь-якими засобами відновити своє добре ім’я. Будь-якими доступними їм засобами вони намагатимуться перекласти свої гріхи, свої помилки на чужу голову, не беручи на себе жодної відповідальності. Ба більше, їхнє найбільше бажання – щоб людей було обдурено та введено в оману, щоб завдяки цьому ті виправдовували їхні лихі вчинки та захищали їх, і щоб більше людей встало й висловилося від їхнього імені. Ось що вони найбільше хотіли б бачити.

На цьому ми закінчимо нашу історію. Ви вгадали: ці двоє – справді антихристи. Тільки антихристи могли б вести таку розмову, озвучувати таке й бажати такого. Нормальні розбещені люди можуть час від часу мати кілька подібних ідей, але коли з ними справді щось трапиться, вони повернуться до Бога, щоб шукати й молитися. Поступово вони прийдуть до покори. Усі, хто є справжніми віруючими, усі, хто має совість і розум, матимуть у серці певний страх Божий, коли їх обтинають або відсторонюють. Вони матимуть певне ставлення покори, готовність коритися. Вони не хочуть стояти по той бік від Бога, бути ворожими до Нього. Ось як має поводитися звичайна людина з розбещеним характером. Антихрист, однак, не має нічого з цього. Скільки б проповідей він не слухав, він не відмовиться від своєї жаги й не відмовиться від таких своїх амбіцій, як контролювати людей, завойовувати їх і вводити в оману. Ба більше, це анітрохи не зменшиться; з плином часу та зміною обставин його амбіції та жага ставатимуть дедалі гіршими, дедалі роздутішими. Це докорінна відмінність між природою-сутністю антихристів і звичайних розбещених людей.

Ми закінчили нашу бесіду про дев’ятий пункт різних проявів антихристів. Цього разу ми побесідуємо про десятий пункт: вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують порядки Божого дому. Зневажати істину, відкрито не коритися принципам, ігнорувати порядки Божого дому – будь-який із цих пунктів сам по собі досить серйозний, і жоден із них не є виявом звичайного, розбещеного характеру. У кожному з них видно, що сутність антихристів, яку вони охоплюють, несе в собі порочність і нечестя. Це два очевидні й серйозні елементи. У цьому випадку, чи можна використовувати поняття «зарозумілість», «непоступливість» і «лукавість» для опису сутності антихристів? (Ні.) Було б досить складно глибоко розкрити ці риси сутності антихриста за допомогою цих описових слів. Лише ці дві риси характеру – порочність і нечестя – можна використовувати для узагальнення сутності антихристів.

Ми розглянемо їх по черзі. Вони зневажають істину – що означає «зневажати»? (Дивитися на щось згори.) (Применшувати щось, гребувати чимось і перетворювати щось на банальність.) (Вважати щось нижчим за презирство.) Слова, які ви використовуєте, означають майже те саме. «Зневажати» щось означає нехтувати цим, дивитися на це згори, робити банальним, применшувати це й гребувати цим. Загалом, це означає опиратися чомусь, відчувати до цього відразу й ненавидіти це з самої глибини душі, не приймати цього й навіть засуджувати, а також вороже судити й обмовляти. Як це співвідноситься за ступенем із тим, що ви сказали? (Це більш детально й конкретно.) Це більш конкретно й практично, ніж те, що ви сказали. Більшість визначень, які ви запропонували, були синонімами до слова «зневажати». Те, що я сказав, – це подальше уточнення сутності дії та поведінки «зневаги»; це конкретний, детальний опис поведінки та сутності зневаги до істини. Це означає, що коли хтось зневажає істину, то в тому, що він робить, у тому, як він ставиться до істини у своєму повсякденному житті, і в ставленні, яке він приймає в серці до питань, що стосуються істини та позитивних речей, люди можуть бачити, що його ставлення до істини таке: неприйняття, опір і відраза до неї – і навіть судження, засудження та її обмова. Усе це – конкретні способи, в які «зневага до істини» проявляється та викривається, настільки конкретні, що охоплюють кожен аспект ставлення такої людини до істини та її підходів до неї: вона відчуває відразу до істини, Божих слів і позитивних речей. Вона опирається їм із самої глибини душі й не приймає їх. Коли ти кажеш їй, що щось є Божими словами, що це істина, яким буде її ставлення? «Божі слова, істина – яка різниця! Ви на все дивитеся через призму божих слів та істини. Хіба в житті, яким ми, люди, живемо, немає чогось іще крім божих слів? Ми прочитали стільки книг, здобули стільки освіти – невже все це було даремно? У людей є мозок і розум; вони мають здатність самостійно думати про проблеми. Базувати все на божих словах та істині – чи не занадто це догматично?» Яким буде її ставлення, коли з нею щось трапиться, і ти скажеш їй, що потрібно молитися Богові, шукати Його й читати Його слова? «Читати божі слова? Коли з нами щось трапляється, це наша власна проблема. Який стосунок проблеми людини мають до бога? Як вони стосуються істини? Ти справді думаєш, що в божих словах усе є, що вони – енциклопедія? Божі слова не обов’язково згадують усе. Проблеми людей – для того, щоб люди їх розв’язували, а конкретні проблеми вимагають конкретних рішень. А якщо ти не можеш із чимось упоратися, пошукай в інтернеті або проконсультуйся з експертом. У нашій церкві є навіть професори, і багато братів і сестер – студенти. Невже ми всі разом не можемо зрівнятися з істиною?» Щойно ти згадуєш про пошук Бога та пошук істини, щойно ти кажеш, що вони мусять читати Божі слова, вони починають дивитися на тебе згори. Вони не бажають так практикувати; вони вважали б це занадто принизливим і ганебним, і вони думають, що це змусило б їх виглядати некомпетентними. Хіба це не форма зневаги до чогось? Це реальний прояв, реальна поведінка зневаги до істини. Таких людей не меншість. Вони можуть часто слухати проповіді, тримати в руках томи Божих слів і виконувати обов’язки в Божому домі, але коли з ними щось трапляється, і їм кажуть шукати істину та читати Божі слова, вони вважають це смішним і відчувають до цього огиду. Вони не можуть цього прийняти; вони навіть відчувають до цього відразу. Ось чому, коли з ними щось трапляється, вони використовують людські методи для розв’язання цього, стверджуючи: «Конкретні справи вимагають конкретних рішень, а проблеми людей – для того, щоб їх розв’язували люди. Немає потреби шукати бога. Бог не має дбати про все. Крім того, є деякі речі, про які бог не може подбати. Це наші приватні справи, які не мають нічого спільного з богом і нічого спільного з істиною. Богові не слід втручатися в нашу особисту свободу, і йому не слід втручатися в наші приватні справи. Ми маємо право вибору – і ми маємо право вибирати, як нам жити, як поводитися і як говорити. Істина та божі слова – для часів найбільшої потреби, для критичних часів, для часів найбільшої необхідності, коли з кимось трапляється щось, що він не може розв’язати, коли він безпорадний, – ось тоді й слід діставати божі слова й трохи їх читати, для полегшення, щоб дати собі трохи духовної втіхи. Цього більш ніж достатньо». З цього видно, що ставлення таких людей, як антихристи, до істини – це явно ставлення, яке не визнає, що істина може бути життям людини, або що Божі слова пов’язані з усім, що трапляється з людьми в їхньому реальному житті. І тим паче вони не вірять у той факт, що Бог тримає все людське у Своїй руці.

Антихристи зневажають істину; це поняття дуже широке. Що означає, коли кажуть, що антихристи зневажають істину? Що це охоплює? Ми розіб’ємо це на три пункти для аналізу. Так вам буде зрозуміліше. По-перше, вони зневажають Божу ідентичність і сутність. Хіба Божі ідентичність і сутність не означають істину? (Так.) Далі, вони зневажають плоть, у яку втілився Бог. Хіба плоть, у яку втілився Бог, і робота, яку Він виконує, не є істиною? (Так.) І останнє: вони зневажають слова Божі. Перше – вони зневажають Божу ідентичність і сутність; друге можна скоротити, сказавши, що вони зневажають Христа; і третє – вони зневажають слова Божі. Далі ми розберемо кожен із цих пунктів окремо.

I. Зневага до Божої ідентичності й сутності

Спочатку ми побесідуємо про те, яке ставлення антихристи мають до Божої ідентичності та сутності, що продемонструє, що вони зневажають істину в цьому аспекті. Яке ставлення антихриста до Божої ідентичності та Його сутності? Що вони думають про це? Як вони це визначають? Як вони до цього ставляться? Що входить до Божої сутності? Божий праведний характер, Його всемогутність, Його святість і Його унікальність. Щодо того факту, що Його ідентичність –Творець, що Він володарює над долею всього людства, чи визнають антихристи це? (Ні.) Як конкретно проявляється їхнє невизнання цього? (Антихристи не приймають від Бога людей, справи та речі, які трапляються з ними щодня; натомість вони лише надмірно аналізують ці проблеми й розбираються з ними за допомогою людських уявлень і фантазій.) Вони розбираються з нею за допомогою людських уявлень і фантазій? Ти мав рацію в першій половині сказаного: коли з антихристом щось трапляється, він лише надмірно аналізує проблему. Однак у другій половині, де ти сказав, що він розбирається з речами за допомогою людських уявлень і фантазій, – це поведінка звичайних, розбещених людей. Ми тут бесідуємо про те і розвінчуємо те, що антихристи зневажають істину та факт Божого володарювання над долею людства. Щоб знайти докази цього, ти маєш знайти відповідні методи та моделі поведінки антихристів. Насправді антихристи визнають на словах, що «людину створив бог, доля людини в божих руках, і людям слід коритися божому пануванню», – але чи так вони це приймають, коли з ними щось трапляється? Слова, які вони говорять, досить гарні й правильні, але вони не так практикують, коли з ними щось трапляється. Саме їхній підхід і їхнє ставлення до речей, коли з ними щось трапляється, викривають, що слова, які вони говорять, – це крилаті фрази, а не справжнє знання. Коли з ними щось трапляється, які погляди, які думки, твердження та ставлення вони мають, що доводять, що вони мають сутність антихриста? Коли з антихристом щось трапляється, чи може він прийняти цей факт як свою першу реакцію? Заспокоїтися й покоритися перед Богом, і прийняти середовище, яке Бог улаштував, чи то добре, чи то погане, і чи то воно їм на користь, чи ні, – чи таке ставлення вони мають? Очевидно, що такого ставлення вони не мають. Їхнє перше міркування, коли з ними щось трапляється, – це як це впливає на їхні інтереси та становище; потім вони вигадують способи звільнитися від цього, знайти вихід, уникнути цього. Не бажаючи брати на себе відповідальність за це, вони побічно шукають обґрунтування та виправдання; вони використовують людські методи для розв’язання цього, і вони застосовують свій мозок для аналізу та розгляду проблеми. Вони навіть перекладають відповідальність на інших, скаржачись, що ця людина неправа, а та не слухається, шкодуючи при цьому, що вони були необережними й недбалими з самого початку, що вони діяли так і так з самого початку. Вони, очевидно, мають опірне, ухильне, відмовне й неприйнятне ставлення до обставин, які трапляються на їхньому шляху, до обставин, які влаштовує Бог. Їхня перша реакція на ці обставини – боротися з їхнім настанням; їхня друга – використовувати людські методи, щоб згладити їх, щоб пережити бурю людськими засобами, і навіть використовувати людські засоби, щоб приховати факти й приховати збитки, яких вони завдають роботі церкви та життю-входженню братів і сестер. Вони докладають усіх своїх розумових зусиль, щоб використовувати людські засоби для приховування та утаювання своїх злих учинків. Вони не визнають природи поганих речей, які вони зробили, або яку істину-принципи вони порушили, навіть інструктуючи оточуючих: «Не розголошуйте цього. Нехай ніхто з нас нічого не говорить; ніхто інший не може знати». Вони не тільки не коряться й відмовляються приймати ці обставини – вони також висувають брехливі зустрічні звинувачення, обманюючи та замовчуючи, намагаючись приховати, якими є факти насправді, в надії зробити зі слона муху, виставии це чимось банальним, щоб не дати знати про це своїм вищим лідерам або Богові. Ось як антихристи розбираються з тим, що з ними трапляється. Чи відповідає те, як вони підходять до владнання того чи іншого, крилатим фразам, які вони вигукують? Між крилатими фразами, які вони вигукують, і їхнім ставленням, коли з ними щось трапляється, що є виявом їхньої природи-сутності? (Їхнє ставлення, коли з ними щось трапляється.) Отже, яке це ставлення, власне? Чи мають вони ставлення покори? Чи мають вони таке ставлення, яке б смиренно прийняло Божу дисципліну та їх обтинання Ним? Чи мають вони готовність коритися Божому володарюванню? Чи є їхнє ставлення та справжня поведінка такими, що свідчать про справжню віру в те, що, щоб із ними не траплялося, Бог є Тим, Хто володарює над усім, що належить людині? (Ні.) Анітрохи. Яке ж тоді їхнє ставлення? Воно цілком очевидне: вони мають намір відмовлятися від речей, приховувати речі й лукавити; вони мають намір протистояти до кінця й не дозволяти Богові діяти чи володарювати. Вони думають, що мають здатність і спроможність усе виправити. На їхній території ніхто не може втручатися в їхню роботу чи керувати ними – вони мусять бути найбільшими. То чи існує ще в той момент бог, у якого вони вірять? Більше ні – він тепер порожня оболонка. Отже, яка їхня віра в той момент? Вона невизначена й порожня, і вона несе в собі обман. Вони не мають справжньої віри.

Коли з антихристом нічого не трапляється, він вдає, що слухає проповіді, читає Божі слова й вивчає гімни. Він бере участь у церковному житті та ініціативно бере участь у всіх робочих проєктах церкви, часто кажучи: «Ми віримо в бога, тому ми маємо вірити в його володарювання й коритися його володарюванню. Усе в божих руках, і все, що він робить, – добре». Ба більше, він часто наставляє інших: «Людям не слід наполягати на тому, щоб діяти по-своєму. Коли щось трапляється, їм слід молитися богові, бо все в його руках». Він вигукує ці крилаті фрази досить піднесено, і його ставлення здається досить рішучим і абсолютним, але він не виправдовує очікувань, бо коли з ним щось трапляється, правда фактів і те, що він насправді виявляє, розвінчують його справжній духовний зріст і його сутність, цілком і повністю. Його розвінчують у тому, що він не вірить у факт ідентичності та сутності Творця, ані в той факт, що Він володарює над усім. Він не бажає приймати ці факти, і не кажучи вже про визнання їх. Що ще гірше, він не тільки не визнає й не приймає їх, але й уперто залишається в опозиції до кінця. Коли з ним щось трапляється, він скаржиться, якщо не на одне, то на інше. Він не приходить перед Бога слухняно й покірно, щоб шукати Його бажань і Його намірів; він не приходить покірно перед Бога й не кориться Його володарюванню та порядкам, і не приймає Його влаштувань і володарювання; і він не приймає покірно Його дисципліни. Натомість він бажає згладити справу за допомогою людських технік і схем, людськими засобами – зам’яти справу, замилити очі іншим і Богові. Він вірить, що якщо він згладить справу, то фактично покладе їй край. Він вірить, що якщо він згладить її, і його провини та його розбещений характер будуть приховані, і ніхто про це не дізнається, і ніхто не зможе виявити нічого підозрілого в ньому або далі розслідувати справу, то він досягне чогось великого. Тоді він заспокоїться. Судячи зі слів і поведінки антихриста, його вчинків і дій, коли з ним щось трапляється, а також із сутності його поведінки та проявів, він уперто опирається Божому володарюванню. Він уперто боротиметься з ним до кінця. Що б він не зробив неправильно, він не дозволить Богові обтинати його або створювати середовище для його дисциплінування, і тим паче не дозволить Йому викривати та розвінчувати його. Щойно його буде розвінчано, щойно таємне стає явним, він панікує, стає схвильованим і роздратованим; він навіть обертає все на свою користь і превентивно висуває звинувачення, кажучи, що Бог не захистив його, що Він не благословив його, що Він несправедливий – інакше чому, коли те саме трапилося з ним та з кимось іншим, Бог не викрив іншу людину, а тільки його? Інакше чому, коли трапилося те саме, Бог не дисциплінував іншу людину, а тільки його? Він навіть скаже: «Оскільки бог неправедний, мені доведеться захищати себе людськими методами, своїми власними методами». Він вважає, що бог не може дисциплінувати та розвінчувати його, коли він зробив щось неправильно, а мусить прикривати його, даючи йому зелене світло на кожному кроці, легкий вихід, потураючи кожному його проступку. Він вірить, що саме так би вчинив бог. Якщо Бог викриває його й не ставиться до нього з особливою прихильністю, коли з ним щось трапляється, і не дає йому особливого видіння чи керівництва, він відчуває, що такий Бог не є любим, що Він не гідний володарювати над його долею. Отже, коли з ним щось трапляється, він не хоче коритися Богові й приймати як створена істота все, що походить від Нього; натомість він хоче, щоб Бог служив йому, щоб допомагав йому в усьому й навіть не докоряв і не дисциплінував його за будь-які переступи, які він чинить, або за будь-які розбещеність, бунтарство чи опір, які він виявляє. У кожній поведінці та прояві антихриста видно, що він не має справжньої віри в Бога. Та так звана справжня віра його – це лише спроба загребти блага та здобути переваги. Він не кориться Божим влаштуванням, а хотів би влаштовувати Бога, бажаючи використовувати Його для того, щоб Він робив усе для нього й відкривав йому двері. Він не приймає Божих володарювання та впорядкувань, або Його спасіння, як розбещена створена істота. Натомість він відчуває, що робить Богові надзвичайну послугу, вірячи в Нього, і що Бог повинен пам’ятати про це, захищати його й безумовно благословляти його, і прощати його, незалежно від того, що поганого він зробив, даючи йому особливе помилування. Люди, що є антихристами, справді злі. У них зовсім немає сорому. Вони навіть не знають, що вони за істоти й хто вони такі. Тому, коли з ними щось трапляється, вони безсоромно наводять виправдання та відмовки, благають і наполягають на своєму, перекладають відповідальність і приховують факти – вони противляться Богові до кінця. Вони бояться, що якщо їх викриють і люди побачать їх наскрізь, у них більше не буде статусу чи престижу. Їхня віра в Бога обмежується словами; вони нічого не витрачають і не коряться по-справжньому, а про прийняття й мови бути не може. Тому, щодо факту Божої ідентичності, у сутності антихриста видно, що він опирається в глибині серця – він не бажає, щоб Бог володарював над його долею та влаштовував усе, що йому належить. Він не хоче, щоб Бог володарював – а хто, згідно з його бажанням, має володарювати? Він хотів би, щоб останнє слово було за ним, що неявно означає дозволити сатані маніпулюлювати, і дозволити розбещеному характеру та сатанинській розбещеній сутності бути його життям і царювати в його серці. Ось як це відбувається. А щодо сутності Бога – як антихрист ставиться до неї? Антихрист має сумніви щодо елементів, які включає в себе Божа сутність. Він не вірить; він сумнівається; він навіть має уявлення про всі ці елементи, а також засудження. Іноді він навіть використовує свої фантазії, знання та мозок для аналізу та тлумачення цих елементів. Деякі дурні люди навіть вірять, що їхні тлумачення досить хороші, духовні, законні та практичні. Це ще огидніше.

А. Зневага до Божої праведності

Такі люди, як антихристи, завжди ставляться до Божої праведності та Божого характеру з уявленнями, сумнівами й опором. Вони думають: «Те, що бог праведний, – це лише теорія. Чи справді в цьому світі є праведність? За всі роки свого життя я жодного разу її не знайшов і не бачив. Світ такий темний і злий, а злі люди й дияволи чудово почуваються, живуть із задоволенням. Я не бачив, щоб вони отримали по заслугах. Я не бачу, де в цьому божа праведність; мене цікавить, чи божа праведність узагалі існує? Хто її бачив? Ніхто не бачив, і ніхто не може засвідчити про неї». Ось що вони думають собі. Вони не приймають усю Божу роботу, усі Його слова й усі Його влаштування на основі віри в те, що Він праведний, а натомість завжди сумніваються та виносять судження, завжди сповнені уявлень, для розв’язання яких вони ніколи не шукають істини. Саме так антихристи завжди вірять у Бога. Чи мають вони справжню віру в Бога? Ні. Антихристи завжди ставляться до Божої праведності з сумнівом. Звісно, вони сумніваються в Божому характері, Його святості й у тому, Хто Він є і чим володіє. Вони в це не вірять, а керуються лише тим, що бачать очі, – якщо вони не можуть побачити щось на власні очі, то ніколи в це не повірять. Вони – точнісінько як Хома, що завжди сумнівався в Господі Ісусі, не вірив, що Господь Ісус воскрес із мертвих, не вірив у велику Божу могутність. Хіба такий непотріб, як антихристи, що не мають духовного розуміння й не прагнуть до істини, може повірити, що Божі слова – це істина? Хіба вони могли б повірити в Його всемогутність і мудрість? Вони ні в що з цього не вірять; у душі вони завжди мають сумніви. Судячи з сутності антихристів, вони керуються тим, що бачать очі, тож вони – матеріалісти. Вони не бачать Божої всемогутності й не вірять, що Його слова – це істина, що це факти, які Він уже здійснив. Оскільки вони не мають духовного розуміння й не мають справжньої віри, вони не в змозі бачити Божі діяння. Річ у тім, що вони мають прихований мотив для віри в Бога. Вони – свавільні порушники спокою, слуги сатани. Чи може людина, яка не приймає істину й не вірить в існування Бога, яка дивиться на все людськими очима, відкрити для себе існування істини? Чи можуть вони пізнати факт Божого володарювання над людством? Звісно, ні. Вони дивляться на речі проникливим, підозрілим поглядом і зі скептичним ставленням і навіть чинять опір усьому, що робить Бог, тому антихристи не вірять у Божий праведний характер. Вони мають сумніви й не приймають його. Яка поведінка антихристів показує іншим, що вони не приймають істину й не визнають Божої сутності? Є багато конкретних проявів. Наприклад: коли в роботі церкви виникає проблема, незалежно від того, наскільки серйозною є провина за неї та якими є її наслідки, перша реакція антихриста – зняти із себе відповідальність і перекласти провину на інших. Щоб не нести відповідальності, вони навіть відводять погляди від себе, говорячи кілька правильних, приємних на слух речей і створюючи поверхову видимість діяльності, щоб приховати істину в цій справі. У звичайний час люди цього не бачать, але коли з ними щось трапляється, потворність антихриста розвінчується. Немов їжак, що настовбурчив усі свої голки, вони щосили захищають себе, не бажаючи брати на себе жодної відповідальності. Що це за ставлення? Хіба це не ставлення невіри в те, що Бог праведний? Вони не вірять, що Бог проникливо спостерігає за всім або що Він праведний; вони хочуть використовувати власні методи, щоб захистити себе. Вони вірять: «Якщо я сам не захищу себе, ніхто не захистить. Бог теж не може мене захистити. Кажуть, він праведний, але коли люди потрапляють у біду, чи справді він ставиться до них справедливо? Нізащо – бог так не робить». Коли вони стикаються з бідою чи переслідуванням, то почуваються безпорадними й думають: «Тож де ж бог? Люди не можуть його побачити чи доторкнутися до нього. Ніхто не може мені допомогти; ніхто не може вчинити зі мною по справедливості й відстояти для мене справедливість». Вони думають, що єдиний спосіб захистити себе – за допомогою власних методів, інакше вони зазнають збитків, їх будуть кривдити й переслідувати, – і що Божий дім не є винятком. Антихрист уже все для себе спланував, перш ніж із ним щось трапиться. Частково вони щосили намагаються замаскуватися під таку могутню людину, що ніхто не наважиться їх турбувати, чіплятися до них чи кривдити їх. Інша частина – це їхнє повсюдне дотримання сатанинських філософій та його законів існування. Які ж вони в основному? «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Коли щось не стосується особисто тебе, то хай воно буде як буде», «Розумні люди вміють себе захистити та думають лише про те, щоб не набути клопоту», діяти відповідно до обставин, бути гнучким і спритним, «Я не нападу, якщо на мене не нападуть», «Гармонійність – це скарб; терпеливість – це великий розум», «Говори добрі слова, співзвучні почуттям і думкам інших, адже відвертість дратує людей», «Мудра людина кориться обставинам» та інші подібні сатанинські філософії. Вони не люблять істину, а приймають сатанинські філософії так, ніби це щось позитивне, вірячи, що вони зможуть їх захистити. Вони живуть цими речами; вони нікому не говорять правди, а незмінно кажуть приємні, підлесливі, улесливі слова, нікого не ображаючи, і думають, як би продемонструвати себе, щоб інші їх поважали. Вони дбають лише про власне прагнення до слави, вигоди та статусу і зовсім нічого не роблять, щоб підтримувати роботу церкви. Хто б не чинив щось погане і не шкодив інтересам Божого дому, вони не розвінчують їх і не доповідають про них, а роблять вигляд, ніби не бачили цього. Якщо поглянути на їхні принципи розв’язання справ і на їхнє ставлення до того, що відбувається навколо них, то чи мають вони хоч якесь знання про Божий праведний характер? Чи мають вони хоч якусь віру в нього? Не мають жодної. «Жодної» тут не означає, що вони не усвідомлюють його, а те, що в серці мають сумніви щодо Божого праведного характеру. Вони не приймають і не визнають, що Бог праведний. Коли вони бачать, як багато людей свідчать, що в Божому домі панують істина та праведність, вони в серці чинять опір і виносять судження, кажучи: «Чому великий червоний дракон не зазнав відплати за таке переслідування обраних богом людей? Злі люди серед невіруючих кривдять обраних богом людей, обмовляють їх і виносять їм судження, і вони теж не зазнали відплати. Вони всі чудово почуваються – чому ж саме віруючих у бога завжди кривдять?» У душі вони не вірять у Божий праведний характер. Вони не вірять, що Бог ставиться до кожної людини праведно, і не вірять в ідеї, що Бог віддасть кожному по заслугах, відповідно до його вчинків, і що лише ті, хто прагне до істини, будуть благословенні Богом і отримають прекрасне кінцеве місце. Антихристи в це не вірять. Вони кажуть собі: «Якщо це факти, то чому я їх не бачив? Ти кажеш, що ті, хто прагне до істини, будуть благословенні богом. Ну, такий-то в нашій церкві прагне до істини, присвячує себе богові й досить віддано виконує свій обов’язок. І чим це для нього закінчується? Його переслідує великий червоний дракон, так що він ледве може повернутися додому; його сім’я розпалася – він навіть не може бачити своїх дітей. Це божа праведність? А ще такий-то, якого кинули до в’язниці за віру в бога, де його закатували до півсмерті. Де тоді був божий праведний характер? Він був непохитним у своєму свідченні; він не був юдою. Чому бог не благословив і не захистив його? І чому бог дозволив великому червоному дракону забити його до півсмерті? Був ще лідер у нашій церкві, який залишив свою сім’ю та професію заради роботи церкви. Він роками виконував свій обов’язок і пройшов через чимало труднощів, а врешті-решт його засудили й вичистили за те, що він вчинив трохи зла й завадив роботі церкви. Де була божа праведність? А є деякі брати й сестри, що виконують обов’язки в божому домі в досить юному віці, зносячи труднощі й гаруючи, але щойно вони роблять помилку й порушують принципи, їх обтинають. Деякі з них досить гірко плачуть, боячись бути вичищеними й відсіяними, і ніхто їх не втішає. Чому я не бачу в цьому божої праведності? Як саме у цих речах проявляється божий праведний характер? Чому я його не бачу? І є ще мій власний випадок – я, можливо, трохи недбалий у виконанні свого обов’язку, і іноді можу виявляти трохи розбещеного характеру, але все ж у мене є талант. Чому божий дім не підвищує мене?» У всіх таких справах антихристи не можуть чітко зрозуміти, що відбувається. Вони бачать лише зовнішні явища, але не бачать, які Божі наміри стоять за речами. Глибини їхніх сердець сповнені побоювань і сумнівів, ідей та уявлень – і в їхніх серцях є безліч вузлів, які вони не можуть розплутати. Щоразу, коли вони думають про це, їх сповнює образа, засудження й богохульство проти Божого праведного характеру. Ображені, вони кажуть собі: «Якщо бог праведний, чому простодушних людей обтинають? Якщо він праведний, чому він не прощає людям виявлення ними трохи розбещеності? Якщо він праведний, чому деяких людей, які виконували свій обов’язок і так багато страждали, відсторонюють лише за те, що вони не виконували фактичної роботи? Якщо він праведний, чому ми, хто слідує за ним із непохитною відданістю, зазнаємо переслідувань і тортур, і, можливо, нас відправлять до в’язниці, а в деяких випадках навіть заб’ють до смерті?» Антихристи не мають чіткого пояснення жодному з цих явищ. Вони не знають, що з ними відбувається; вони не можуть цього чітко побачити. Часто вони запитують себе: «бог, у якого я вірю, праведний чи ні? бог, який є праведним, існує чи ні? Де він? Коли ми стикаємося з труднощами, коли нас переслідують – що він тоді робить? Він може нас спасти чи ні? Якщо бог праведний, чому він не знищує сатану? Чому він не знищує великого червоного дракона? Чому він не карає це нечестиве людство? Чому він не вчиняє для нас справедливості й не відстоює справедливості для нас, хто вірить у нього й жахливо страждав? Чому він не заступається за нас? Ми ненавидимо дияволів і сатану, і ми ненавидимо злих людей – чому бог не мститься за наші образи?» Із серця антихриста, немов із кулемета, одне за одним безперервно вириваються «чому» , і ніщо це не може контролювати. Коли він не може контролювати ці речі, чому він не приходить перед Бога, щоб молитися й шукати, або не читає Його слів і не шукає братів і сестер для бесіди? Хіба він тоді не розв’яже такі проблеми, одну за одною? Хіба розв’язання цих проблем – справді важка річ? Якщо ти займеш позицію покори Богові та істині, позицію прийняття істини, ці проблеми більше не будуть проблемами – їх усі можна розв’язати. Чому антихристи не здатні на це? Тому що вони не приймають істину, не вірять, що Божі слова – це істина, і не визнають істину. Вони не можуть підкоритися всьому Божому володарюванню й усім Божим улаштуванням, і тим паче не можуть прийняти від Нього все, що відбувається. Ось чому серця антихристів сповнені сумнівів щодо Божої праведності. Коли вони стикаються з випробуваннями, сумніви, що наповнюють їхні серця, вириваються назовні, і внутрішньо вони ставлять під сумнів Бога: «Якщо бог праведний, чому він дозволяє нам так сильно страждати? Якщо бог праведний, чому він не милує тих із нас, хто вдосталь натерпівся горя, слідуючи за Христом? Якщо бог праведний, чому він не захищає тих із нас, хто присвячує себе йому й виконує свої обов’язки, або не захищає наші сім’ї? Якщо бог праведний, чому він дозволяє деяким людям, які щиро вірять у нього, помирати у в’язниці від рук великого червоного дракона?» Потім вони починають кричати на Бога: «Якщо бог праведний, йому не слід дозволяти нам так сильно страждати; якщо бог праведний, йому не слід безпідставно дисциплінувати й викривати нас; якщо бог праведний, йому слід бути терпимим до всіх лихих учинків, які ми робимо, і прощати весь наш негатив і всю нашу слабкість, і поблажливо ставитися до всіх наших переступів. Якщо ти не можеш навіть цього зробити, то ти – не праведний бог!» Усе це – думки антихристів. Вони сповнені уявлень про Бога і зовсім не шукають істини, щоб їх розв’язати. Коли настане день їхнього викриття, ці уявлення неодмінно вирвуться назовні. Такими є потворний склад розуму та справжнє обличчя антихристів.

Антихристи не визнають і не приймають істину, і тим паче не визнають того факту, що Бог є Творцем, тому для них Божий праведний характер залишається великим відкритим питанням. І з плином часу, з виникненням подій та появою різних проблем цей їхній знак питання стає дедалі більшим – і поступово перетворюється на знак перекреслення. Що означає цей знак перекреслення? Це означає, що вони повністю заперечують той факт, що Бог праведний. І коли цей знак перекреслення намальовано – коли антихрист заперечує, що Бог праведний, – усі їхні фантазії та бажання розвіюються, як дим. Подумайте над цим: що є відправною точкою, яка призводить до такого наслідку? (Антихристи думають, що, вірячи в Бога, їм слід бути благословенними й отримувати Його захист. Тому, коли Бог робить роботу, яка не відповідає їхнім уявленням і фантазіям, їм видається, що Він не праведний, і вони не можуть прийняти це від Нього. Крім того, вони не моляться Богові й не шукають істини, коли в них виникають уявлення про Бога, і не можуть їх вчасно розв’язати. Так їхні уявлення накопичуються й нагромаджуються – ось що врешті-решт призводить до такого наслідку.) Ви говорите про поверхові явища; ви не докопуєтеся до кореня. Чому Я так кажу? Тому що є щось у корені здатності антихристів поводитися так і мати такі погляди, їхньої здатності сумніватися в Богові й заперечувати Його. Це, звісно, визначається природою-сутністю антихриста. Це корінь – на цьому зупинимося. Отже, головна першопричина полягає в тому, що від самого початку антихристам бракувало любові до істини чи її прийняття. Чому вони не приймають істину? Це теж має свій корінь: вони не визнають, що Бог є істиною, що Його слова є істиною, – а оскільки вони цього не визнають, то не можуть її прийняти. Враховуючи, що вони не приймають істину, чи можуть вони розглядати будь-яку проблему з погляду істини? (Ні.) Вони не можуть цього зробити – тож які наслідки? Вони не бачать наскрізь того, що з ними відбувається, хоч би що це було, – великі й малі події, що відбуваються навколо них, а також слова інших. Вони не бачать наскрізь людей чи події – вони нічого не бачать наскрізь. Деякі речі зовні здаються такими, як вони кажуть, але за своєю сутністю вони такими не є. Це пов’язано з істиною. Якщо ти не розумієш істину й не приймаєш її, чи можеш ти зрозуміти істину, що міститься в цих речах? Ти не розумієш, тому все, що ти можеш робити, – це аналізувати й вивчати речі людським поглядом, за допомогою людських знань і людським розумом. Які результати дасть таке вивчення? Чи відповідатимуть вони істині? Чи відповідатимуть вони Божим вимогам і намірам? Ні, ніколи не відповідатимуть. Це як з історією Йова, яку знають усі, хто вірить у Бога. Кожен, хто визнає й приймає істину і хто здатний вірити в Бога й коритися Йому, в душі хвалить Йова й захоплюється ним; усі вони хочуть бути такими, як Йов. Вони також хвалять і захоплюються вираженням хвали Йова Богові та його пізнанням Його серед випробувань. Люди можуть зрозуміти в своїх серцях, що різні поневіряння й муки, які спіткали Йова, були роботою Бога. Загалом, Йов як особистість є предметом поривання для всіх, хто прагне до істини. Усі вони хочуть наслідувати його приклад і бути такою людиною. Отже, як досягається такий позитивний результат? Яка його основа? Щира віра й визнання того, що це істина, що все це – Божа робота; саме на цій основі людина крок за кроком приходить до бажання бути такою, як Йов, до бажання стати тим, хто Бога боїться, а від злого втікає. Вони вірять у все це й визнають це в душі, і врешті-решт вони досягають прагнення до цього, яке вони продовжують реалізовувати у своєму житті. Щоб досягти такого результату, найголовніше – це визнати все це й вірити в це в душі. Тож чи мають антихристи такі визнання й віру? Не мають. Як антихристи розглядають усе, через що пройшов Йов? Чи думають вони, що все, що зробив Бог, має значення? Чи можуть вони побачити, що всім цим керував Він? Вони не можуть цього побачити, як і не бачать, що все, що зробив Бог, має значення. Що вони в цьому бачать? Йов мав велике багатство, овець і волів, що заповнювали гори, і найкрасивіших синів і дочок у країні. Ось це вони бачать. А потім, після всіх його страждань, Бог знову благословив його. Що вони в цьому бачать? Вони б сказали: «Він дав щось в обмін на ці благословення – він їх заслужив. Цілком правильно, що бог їх дарував». У їхньому загальному розумінні цієї справи, чи є погляд антихристів таким, з якого вони приймають істину й коряться Богові? (Ні.) Яку ж тоді позицію вони займають щодо цього? Є лише одна позиція, з якої антихристи розглядають усю цю справу, і це позиція невіруючого. Маловір дивиться на те, чи є прибуток, чи отримано вигоду, чи зазнано збитків; як скористатися нагодою, а як ні; що призведе до збитків і страждань; і що не варте того, щоб його робити, а що не варте. Це погляд невіруючих. Невіруючі розглядають усе, ставляться до всього й роблять усе так, із такою сутністю. Це ставлення антихристів до Божого праведного характеру.

Б. Зневага до Божої всемогутності

Як антихристи розглядають Божу всемогутність? Справедливо сказати, що для антихриста слово «всемогутність» викликає сильні почуття, стимулюючи його амбіції та жагу. Це тому, що йому б дуже хотілося бути такою людиною. Бути всемогутнім, всесильним і всюдисущим, уміти все, знати, як усе робити, могти все – якби хтось здобув таку спроможність, якби він мав таку здатність, тоді все давалося б йому легко. Йому не довелося б нікого боятися; він мав би найвищу владу, найвищий статус і міг би панувати над іншими. Він мав би абсолютну владу контролювати інших людей і маніпулювати ними. Це далеко за межами досяжності антихриста, і це видає його амбіції, жагу та справжнє обличчя. З одного боку, словосполучення «Божа всемогутність» наповнює його всілякими фантазіями, цікавістю та уявленнями. З іншого боку, він хотів би через віру в Бога осягнути Божу всемогутність, щоб розширити власний кругозір, стати більш проникливим і задовольнити свою цікавість. Крім того, він і сам прагне бути всемогутнім, щоб йому поклонялися тисячі, щоб дедалі більше людей падало перед ним ниць і зберігало для нього місце у своїх серцях. Отже, чи мають антихристи справжнє знання про Божу всемогутність? Чи мають вони в неї справжню віру? Знову ж таки, це те саме, що і з Божим праведним характером: антихристи не просто сповнені уявлень, невизначених і порожніх фантазій, що не відповідають фактам, – вони також породжують глибокі сумніви щодо Божої всемогутності. Вони сумніваються; вони не вірять у неї: «Всемогутність? Де в цьому світі є хтось всемогутній? Де є хтось, хто всюдисущий і всесильний? Такої особи немає! У світі безліч великих і знаменитих людей, і є багато людей із паранормальними здібностями: наприклад, пророки та всілякі астрологи й тлумачі пророцтв, і навіть вони не всемогутні. За «божою всемогутністю» досі треба ставити знак питання, її треба ретельно дослідити». Отже, для антихриста Божої сутності всемогутності не існує, бо, як він вважає, «я не можу уявити чи зрозуміти, як бог може бути всемогутнім, тому цієї “всемогутності” його не існує. Я її не визнаю. Наскільки великі божі здібності та спроможності насправді? Ніхто – у минулому, теперішньому чи майбутньому – їх не бачив і не побачить». Антихристи постійно сумніваються й не впевнені в душі, тому все, що відбувається в церкві та з братами й сестрами, стає предметом і сферою їхнього дослідження. Що вони досліджують? Вони досліджують у всьому, що виникає, у всьому, що відбувається в групі чи з людиною, що зробив Бог, як Він працював, чи є в цьому якісь ознаки та чуда, якісь свіжі й унікальні події, що виходять за межі того, що людина може уявити, або за межі людських здібностей і досяжності. Крім того, вони досліджують, чи говорив хтось із братів і сестер про досвід того, як Бог чинив у них таку роботу, що перевершує людські очікування. Прикладом цього була б дівчина, що виходить із мушлі річкового равлика, як у народній казці, і готує для них бенкет у той час, коли вони були найголоднішими. Іншим прикладом було б золото, що з’являється нізвідки в їхньому домі, коли їм бракувало коштів, або їхні переслідувачі, які раптово сліпнуть і нічого не бачать, коли братів чи сестер переслідували, і ангел, що спускається й каже їм: «Не бійся, дитино, – Я тут, щоб допомогти тобі». Ще один приклад: коли брати й сестри зазнавали жорстоких побоїв і нелюдських тортур, велике світло боже сходило й засліплювало очі злочинців, залишаючи їх котитися по підлозі, благаючи про пощаду, і вони більше ніколи не наважувалися бити братів і сестер, а бог помстився за них; або, коли вони читали Божі слова, але не могли їх зрозуміти, як би не старалися, і вже збиралися заснути, у тумані бачать постать, яка каже їм: «Не спи; пробудись – ось що означають мої слова»; або, коли щось трапилося, і вони збиралися зробити помилку, їх попереджав сильний внутрішній докір і дисципліна, що так робити буде неправильно, а ось так – правильно. Якби будь-що з цього, чого звичайні люди не можуть пережити й на що не здатні, сталося в церкві, у Божому домі, з будь-ким, хто слідує за Богом, цього було б достатньо, щоб довести, що Бог всемогутній. Якщо ж нічого такого не відбувається, або якщо це трапляється досить рідко, і навіть якщо трапляється, то це однаково лише чутки, і тому їхня фактичність і правдоподібність значно скомпрометовані, то чи є Божа всемогутність фактом, чи ні? Чи володіє Бог сутністю всемогутності, чи ні? У своєму серці антихрист ставить знак питання щодо цих ідей .

Поки Бог працює, говорить і спасає людину, антихристи постійно прагнуть цих ознак, чуд і паранормальних здібностей. Вони прагнуть того, що не відповідає реальності чи фактам. Те, чого вони прагнуть, не має жодного стосунку ні до Божої роботи зі спасіння людини, ні до істини, ні до зміни в характері людини. Але все ж вони вперто прагнуть цього. Вони сповнені цікавості до Божої всемогутності. Часто у своїх молитвах вони просять бога: «О боже, чи не явиш ти мені свою всемогутність? О боже, хіба ти не всемогутній? Якщо так, то прошу тебе, владнай для мене цю справу. Боже, якщо ти всемогутній, всесильний і всюдисущий, благаю тебе, допоможи мені, бо я зараз зіткнувся з викликами. Боже, якщо ти всемогутній, благаю тебе, забери недуги з мого тіла, усунь обставини, з якими я зіткнувся, допоможи мені уникнути небезпеки. Боже, якщо ти всемогутній, благаю тебе, зроби так, щоб, виконуючи свій обов’язок, я за одну ніч став розумним і кмітливим, талановитим і обдарованим, щоб я міг опанувати професійні навички, не вивчаючи їх, стати експертом і відрізнятися від інших. О боже, якщо ти всемогутній, прошу тебе, покарай і відплати тим, хто зводить наклепи на мою віру в тебе й насміхається з неї. Зроби їх сліпими й глухими, з виразками на головах і гноєм, що тече з підошов їхніх ніг. Нехай вони здохнуть, як собаки. Боже, якщо ти всемогутній, благаю тебе, дозволь мені побачити твою всемогутність». Бог сказав так багато слів і зробив так багато роботи, але антихристи заплющують на це очі й відкидають це; вони ніколи не беруть до серця Божі слова, ані Його роботу та кожен крок Його важливої роботи зі спасіння людини, і не ставляться до цього серйозно. Натомість вони вперто просять ознак і чуд, щоб Бог творив дива посеред Своєї роботи, просять, щоб Бог робив особливі речі, які відкриють їм очі та задовольнять їхню цікавість, щоб довести Своє існування, довести, що Він всемогутній. Що ще смішніше, антихристи навіть звертаються до бога в молитві: «О боже, я не бачу тебе, тому моя віра мала. Прошу тебе, яви мені свою справжню особу, хоча б уві сні, – прошу тебе, яви мені свою всемогутність, щоб я міг мати віру в тебе й упевнено вірити у твоє існування. Якщо ти цього не зробиш, у моїй вірі в тебе завжди будуть сумніви». Вони не бачать існування Бога й не знають Його сутності та характеру посеред Його роботи й слів, але вимагали б від Нього робити додаткові речі, немислимі для людини, щоб зміцнити їх і утвердити їхню віру. Бог сказав багато слів і зробив багато роботи, але якими б практичними не були Його слова, якими б повчальними для людей не були істини, які Він говорить, як би терміново їм не потрібно було їх зрозуміти, антихристам це нецікаво, і вони не беруть цього до серця. Дійсно, що більше Бог говорить, що конкретнішу роботу Він робить, то більшу відразу, роздратування й опір вони відчувають. Ба більше, у них навіть виникатиме засудження Бога й богохульство проти Нього; вони будуть галасувати проти Нього: «Хіба твоя всемогутність у цих словах? Це все, що ти робиш, – висловлюєш слова? Якби ти не говорив, хіба ти не був би всемогутнім? Якщо ти всемогутній, то не говори. Не використовуй мову чи бесіду про істину та забезпечення людини істиною, щоб дати нам змогу здобути життя й досягти зміни характеру. Якби ти зробив так, щоб ми всі за одну ніч стали ангелами, твоїми посланцями, – ось це була б всемогутність!» Коли Бог говорить Свої слова й робить Свою роботу, природа антихристів розкривається й розвінчується, потроху, без жодного приховування, і їхня сутність відрази до істини та опору їй повністю оголюється. Характер і сутність антихристів, що зневажає Божу ідентичність і Його сутність, також розвінчується й викривається, потроху, з плином часу та невпинним просуванням Бога вперед у Своїй роботі. Антихристи прагнуть невизначених речей; вони прагнуть бачити ознаки та чуда, – і під владою цих амбіцій і жаги, що не відповідають реальності, їхня природа відрази до істини та ненависті до неї виводиться на світло. Навпаки, ті, хто справді прагне до реальності та істини, хто вірить у позитивні речі й любить їх, бачать Божу всемогутність у процесі Його роботи та слів, – і те, що ці люди можуть бачити, здобувати й пізнавати, – це саме те, чого антихристи ніколи не зможуть пізнати та здобути. Антихристи вірять, що для того, щоб люди здобули життя від Бога, потрібні ознаки та чуда; вони вірять, що без ознак і чуд здобути життя та істину лише з Божих слів і тим самим досягти зміни характеру й спасіння неможливо. Для антихриста це вічна неможливість – це не витримує критики. Ось чому вони невтомно чекають і моляться, сподіваючись, що Бог явить їм ознаки та чуда й сотворить дива, – а якщо Він цього не зробить, то Його всемогутності не існує. Звідси випливає: якщо Божої всемогутності не існує, то й Бога, звісно, не існує. Така логіка антихристів. Вони засуджують Божу праведність і засуджують Його всемогутність.

Поки Бог спасає людей, антихристи зовсім не цікавляться Його словами, Його різними вимогами та Його намірами. Вони опираються цим речам і відчувають до них відразу з глибини серця. Їх цікавить не реальність усіх позитивних речей і не спасіння та вдосконалення, яких людина може досягти в результаті прагнення до істини та покори Божим улаштуванням. То що ж їх цікавить? Їх цікавить, щоб бог являв ознаки та чуда й творив дива на їхніх очах, щоб завдяки цьому він дав їм змогу осягнути проникливість і перетворитися на видатних людей, на надлюдей, на людей з особливими здібностями, на незвичайних людей. Вони хочуть позбутися таких визначень, ідентичностей і статусів, як звичайні люди, прості люди та розбещені люди, за допомогою божої всемогутності. Отже, які б уявлення чи проблеми не виникали в них посеред Божої роботи, вони не шукають істини для їх розв’язання. Вони не просто не здатні зрозуміти істину чи досягти зміни характеру – ні, вони також судять Бога, засуджують Його й опираються Йому через усе, що Він робить, що не відповідає їхнім уявленням. В очах антихристів уся практична робота, яку робить Бог, – це те, чого вони не визнають, – це те, що вони засуджують. Зрештою, саме ці погляди й ці визначення Бога призводять до того, що вони повністю заперечують існування Божої сутності у своїх серцях і, що ще гірше, повністю засуджують, паплюжать і хулять існування Божої сутності. Це тому, що їхня віра в Бога ґрунтується на тому, що бог всемогутній, що бог відновить для них справедливість, що він помститься за них, що заради них він переможе всіх, кого вони ненавидять і зневажають, – що бог задовольнить їхні жагу й амбіції. Це основа їхньої віри в Бога. Але дійшовши до сьогодення, ці злі люди бачать, що такого бога не існує і що немає жодної можливості, щоб Бог щось для них зробив. З їхнього погляду, це досить несприятлива для них ситуація – це жахливо. Отже, коли вони переживають багато чого, їхні сумніви й підозри щодо Бога стають дедалі сильнішими, аж доки вони не вирішують покинути Бога та Його дім, прагнути до світу, слідувати лихим тенденціям і кинутися в обійми сатани. Такий фінал цих людей. Судячи зі ставлення антихристів до Божого праведного характеру та Його всемогутності, антихристи – це справжні маловіри. У них немає ані найменшої віри в Бога, ані найменшої покори тому чи прийняття того, що робить Бог. Коли йдеться про позитивні речі та істину, вони відчувають до них відразу й опір. Тому, як не поглянь, маловірна сутність антихристів справді існує. Це не щось, що їм нав’язують інші, і це не роздування з мухи слона – ця їхня сутність визначається на основі всіх поглядів і підходів, які вони виявляють, коли з ними щось трапляється.

Антихристи роками вірять у Бога, будучи нездатними побачити той факт, що Бог володарює над долею людини. Вони не можуть зрозуміти цього факту. Вони не можуть зрозуміти факту, хоча він лежить перед їхніми очима, – хіба це не сліпота? Божий праведний характер і Його всемогутність часто виявляються в роботі церкви, в обраних ним людях і в усяких речах, що трапляються. Він дозволяє людям бачити це всюди, – але антихристи, будучи сліпими, не бачать цього. Коли антихристи роками слідують за Богом, вони вимовляють ту знамениту фразу: «Я стільки років вірив у бога, і що я здобув?» Схоже, вони справді нічого не здобули. Бог віддав Своє життя за людину, але антихристи нічого не здобули. Хіба це не жалюгідно? Це справді так! Ця фраза антихристів так добре ілюструє проблему. Кожен, хто чує Божі слова й переживає Його роботу на власному досвіді, хто приймає Його слова як своє життя, сказав би: «Ми стільки років віримо в Бога, і ми так багато від Нього здобули. Не лише благодать і благословення, Його захист і Його милість, – що важливіше, від Бога ми зрозуміли й здобули так багато істин. Ми живемо, маючи людську подобу, з гідністю. Ми знаємо, як поводитися. Ми так багато чим завдячуємо Богові. Порівняно з ціною, яку Він платить, з тим, що Він робить для нас, наші маленькі труднощі навіть не варті згадки. Людина слід відплачувати за Божу любов». Антихристи, однак, є повною протилежністю. Вони кажуть: «Бог працює останні кілька років, то чому ж я нічого не здобув? Ви всі кажете, що здобули те й те, мали той чи інший досвід, – але чи нагодує вас цей досвід? Чого вартий цей досвід? Порівняно з благословеннями, з благодаттю, з баченням ознак і чуд, хіба той досвід узагалі вартий згадки? Ось чому я відчуваю, що за багато років віри в бога я нічого не здобув. Порівняно зі стражданнями, які я витерпів, з тим, від чого я зрікся й що присвятив богові, те, що я здобув, зовсім того не варте! Що таке істина, як не кілька тверджень і теорій? Що це, як не кілька доктрин? Я чув ці слова, ці істини, і не відчуваю, щоб у мені відбулася якась монументальна зміна! По-перше, мій розум не такий уже й спритний, коли я про щось думаю. Ба більше, я старію, і моє здоров’я не стає кращим, ніж було раніше. Моє волосся сиве, у мене більше зморшок на обличчі, – я навіть втратив кілька зубів, а нові не виросли. Бог каже, що ті, хто спасенний, схожі на свіжих, жвавих дітей, а я тут, старий мішок із кістками, з обличчям старої людини. Я не перетворився на дитину. Судячи з божих слів, сивочолі старі люди можуть перетворитися на чорнявих юнаків. Чому ж я не змінився? Бог каже, що Він повністю перетворить людей, але зі мною цього не сталося; я не став новою людиною. Я й досі я, і коли зі мною щось трапляється, мені досі доводиться самому з’ясовувати, як із цим упоратися. Моїх плотських труднощів теж більшає, – я часто слабкий і негативно налаштований. І до того ж останні два роки в мене погана пам’ять. Я так багато читаю божих слів, але він не зміцнив мою пам’ять. Хіба бог не може дати людям трохи особливих здібностей, таких, що не дають їхнім тілам старіти? Я відчуваю, що найбільша проблема зараз – це повне перетворення людей; істина, схоже, не здатна розв’язати цю проблему. Якби бог сказав щось, що справді могло б перетворити когось на нову людину, з виглядом сяючого ангела, яка може виходити з тіла, яка може проходити крізь суцільні стіни, яка, зіткнувшись із переслідуванням і небезпекою, може вимовити заклинання й зникнути, і бути назавжди невловимою, – якби від частого читання божих слів волосся людей не сивіло, а на обличчях не з’являлися зморшки, і на місці втрачених зубів виростали нові, – це було б чудово! Ось що означає бути повністю перетвореним! Якби бог робив такі речі, тоді я беззастережно повірив би, що він – бог. Якщо він і далі говоритиме й проповідуватиме істину, то моя віра скоро вичерпається; скоро я не зможу більше вірити, і, можливо, я більше не зможу виконувати свій обов’язок. Я не захочу». Протягом того часу, поки антихрист слідує за Богом, у його серці часто виникають ті чи інші вимоги до Нього, і в його уявленнях часто виникають усілякі сумніви й прискіпливі вимоги, і у відповідь на оточення та власні жадання в нього з’являються всілякі дивні думки. Є лише одне «але»: він не може зрозуміти слів, які говорить Бог, і не бачить того факту, що Бог працює, щоб спасти людину, і тим паче не може зрозуміти, що все, що робить Бог, призначене для спасіння людини, що все це призначене для того, щоб дати людині змогу досягти зміни характеру. Отже, продовжуючи вірити, він втрачає свій запал; продовжуючи вірити, у його серці виникають почуття негативу й зневіри, і в нього з’являються почуття й думки про відступ, про те, щоб здатися. Щодо Божої сутності, то забудьте про те, чи повірить він у неї, чи визнає її, чи прийме, – продовжуючи вірити, він навіть не утруднює себе цим питанням. Ось чому, коли ти в бесіді кажеш, що щось є Божою праведністю, Його всемогутністю та володарюванням, що людям слід коритися цьому й пізнавати це, антихристи зовні не видають ані звуку – вони взагалі не висловлюють жодних поглядів. Однак усередині в них виникає відраза: вони не хочуть слухати; вони не бажають слухати; деякі з них просто встають і йдуть. Коли всі слухають проповіді, коли інші бесідують про Божі слова, коли брати й сестри з великим запалом бесідують про своє досвідне свідчення, – що роблять антихристи? П’ють чай, читають журнали, граються з телефонами, ліниво пліткують. І цими мовчазними діями протесту й опору вони намагаються підтвердити своєю поведінкою, що все, що робить Бог, марне: «Ви просто намагаєтеся раціоналізувати речі, обманюючи себе, – бога та істини просто не існує, і для людства просто неможливо бути спасенним богом!» У їхніх очах усі, хто вірить в істину, кориться Богові й вірить у той факт, що Бог може спасти людство, – дурні, – вони всі безмозкі, і їх усіх обдурили. Вони вірять, що доля людини в її власних руках, що не можна дозволяти іншим улаштовувати її для неї, що люди – не маріонетки, а мають розум і здатність самостійно думати про проблеми, – і якщо хтось не може навіть узяти під контроль власну долю, то він – непотріб, нижча людина. Отже, хоч би що там було, вони не бажають віддавати свою долю в руки Бога, щоб Він її контролював. Таке ставлення антихристів до всього, що робить Бог. Вони від початку й до кінця залишаються спостерігачами та маловірами, які грають роль слуг сатани. Вони – дармоїди й порушники спокою, вони – лиходії, які прокралися всередину.

В. Зневага до Божої святості й унікальності

Антихристи анітрохи не визнають праведності та всемогутності у характері-сутності Бога й не вірять у них, і тим паче не мають про них жодного знання. Звісно, їм ще важче вірити в Божі святість та унікальність, а також визнавати й знати їх. Тож коли Бог згадує, що Він хотів би, щоб люди були чесними, щоб вони були приземленими створеними істотами, які можуть триматися свого місця, в антихристів виникають ідеї, і в них з’являється певне ставлення й почуття. Вони кажуть: «Хіба бог не піднесений? Хіба він не верховний? Якщо так, то вимогам, які він ставить до людини, слід бути величними й піднесеними. Я думав, бог такий таємничий; я б і не подумав, що він висуватиме до людини такі незначні вимоги. Хіба це можна вважати істиною? Це занадто просто! Було би правильно, якби вимоги бога були піднесеними: людині слід бути надлюдиною, великою людиною, здібною людиною – ось чого богові слід вимагати від людини. Він хоче, щоб людина була чесною, – невже це справді робота бога? Хіба це не підробка?» У глибині душі антихристи не просто опираються істині – водночас у них виникає й богохульство. Хіба це не зневага до істини? Вони сповнені презирства й зневаги до Божих вимог; вони визначають їх і ставляться до них із презирством, неповагою, сарказмом і глузуванням. Очевидно, що антихристи мерзенні за своїм характером-сутністю; вони не здатні приймати речі чи слова, які є істинними, прекрасними й практичними. Сутність Бога істинна й практична, а Його вимоги до людей відповідають їхнім потребам. А що таке «величне й піднесене», про яке згадують антихристи? Це фальшиве, помпезне й порожнє; воно розбещує та вводить людей в оману; воно змушує їх падати й віддаляє від Бога. Істини, які виражає Бог, і Його життя, з іншого боку, вірні, любі й практичні. Коли людина певний час переживатиме Божі слова, вона виявить, що лише Боже життя є найлюбішим, що лише Його слова можуть змінити людей і бути їхнім життям, і що саме вони потрібні людям, – тоді як ті величні, піднесені думки й висловлювання, що їх висувають сатана й антихристи, діаметрально протилежні істинності й практичності Божих вимог до людини. Тому, виходячи з такої сутності антихристів, вони цілковито не здатні прийняти Божу святість та унікальність. Вони абсолютно ніяк не визнають тих речей. А щодо різних аспектів розбещеного характеру й розбещеної сутності людей, які розвінчує Бог, – їхньої непоступливості й зарозумілості, їхніх характерів лукавості, нечестя, відрази до істини й порочності, – антихристи їх узагалі не приймають. А щодо Божого суду над людьми та Його суворого докору їм, то антихристи не лише не здатні пізнати в цьому Божу святість і любість – навпаки, вони в душі відчувають відразу до цих слів, які промовляє Бог, і опираються їм. Щоразу, коли вони читають Божі слова, які карають, судять і розвінчують розбещений характер людини, вони ненавидять їх і хочуть лаятися. Якщо хтось скаже, що вони зарозумілі, непоступливі, нечестиві люди, які відчувають відразу до істини, вони сперечатимуться з цією людиною й лаятимуть її предків; а якщо хтось розвінчає їхню розбещену сутність і засудить їх, це ніби ця людина хотіла їх убити – вони абсолютно цього не приймуть. Саме тому, що антихристи мають таку сутність і виявляють такі речі, їх, без їхнього відома, виявляють і мимоволі ізолюють та викривають у Божому домі й церкві. Їхні амбіції та жага часто залишаються незадоволеними, і тому їхня ненависть до слів, які промовляє Бог, до Його існування та до фрази «істина панує в Божому домі» зростає. Якщо ти скажеш їм цю фразу, вони захочуть битися з тобою на смерть, замучити тебе до смерті. Хіба це саме по собі не показує, що антихристи ворожі до Бога? Так, справді показує! Якби хтось сказав: «Бог унікальний; людина не може поклонятися нікому, крім Нього, ані жодному ідолу», – чи захотів би антихрист це почути? (Ні.) Чому ні? Ці слова засуджують його, чи не так? Хіба вони не позбавляють його права бути богом? Чи був би він щасливий без права бути богом, коли ця надія згасла? (Ні.) Ось чому, якби ти розвінчав їх, залишив їх зі зруйнованим становищем і репутацією, без нікого, хто б їм поклонявся, залишив їх нездатними завойовувати людей, без статусу, вони б дотягнулися до тебе своїми злостивими, демонічними пазурами, щоб мучити тебе. Коли в церкві щось трапляється, і хтось має намір повідомити про це Вишньому, чи дозволить лідер церкви, якщо він антихрист, зробити цей донос? Така людина не зробить донос в обхід нього. Він скаже: «Якщо ти зробиш цей донос, то сам відповідатимеш за наслідки! Якщо Вишнє обітне нас і вичистить людей у нашій церкві, я подбаю про те, щоб ти пошкодував, – я зроблю так, щоб усі покинули тебе. Тоді ти відчуєш, як це – бути вичищеним!» Хіба це не лякає й погрожує людині, яка хотіла зробити донос? Антихрист каже: «бог унікальний, чи не так? Добре, я теж буду унікальним. У нашій церкві моє слово – закон. Що б ти не хотів робити, ти мусиш пройти через мене, – і ти не пройдеш повз мене. Ти хочеш пройти повз мене? Тобі доведеться зробити це через мій труп! Я паную в нашій церкві; тут моє слово – закон. Я – істина – я – унікальний!» Хіба це не проявлений диявол? Так, це він – його диявольське обличчя розвінчане, його диявольські слова сказані.

Щодо того, як антихристи ставляться до сутності Бога, вони переходять від невіри й сумнівів до вичікування й випробовування, і зрештою до суду й богохульства. Це крок за кроком заводить їх у трясовину, у безодню, на шлях опору Богові й ворожнечі з Ним, шлях повної незгоди з Ним і галасування проти Нього до кінця, – шлях, з якого немає вороття. Вони не просто не визнають існування Божої сутності – натомість у них виникають усілякі уявлення та фантазії про кожен аспект Божої сутності, якими вони вводять в оману людей навколо себе й тих, з ким контактують. Їхня мета – зробити більше людей такими ж, як вони, що сумніваються в існуванні Бога та існуванні Його сутності. Коли вони помруть, вони навіть потягнуть інших за собою. Їм недостатньо чинити зло самим – вони хочуть знайти інших, щоб ті супроводжували їх і разом із ними чинили зло, опиралися Богові, заважали роботі Його дому, сумнівалися в Ньому й заперечували Його. Антихристи сповнені уявлень і фантазій про кожен аспект Божої сутності. Вони не лише не здатні пізнати Божу сутність з усього, що Він робить, – вони також ретельно аналізують, вивчають, випробовують і виносять судження про Божу сутність, і навіть таємно сперечаються з Богом, кажучи: «Хіба ти не унікальний? Хіба ти не бог, що володарює над долею людства? Як ти міг допустити, щоб таке трапилося з людьми, які вірять у тебе? Якщо ти унікальний бог, тобі не слід дозволяти жодній ворожій силі вторгатися на твоє робоче місце». Що це за розмови? Щоразу, коли в церкві щось трапляється, антихристи першими встають і кажуть підривні речі, негативні й осудливі слова. Вони першими встають і сперечаються з Богом, протистоять Йому, вимагаючи, щоб Він зробив те й те. Антихристи найбільше радіють саме тоді, коли Божий дім стикається з труднощами чи складними проблемами. Це часи, коли вони найщасливіші й найзадоволеніші, коли вони найвище підстрибують від радості. Вони не просто не здатні захищати інтереси Божого дому – ні, вони стоять осторонь, спостерігаючи й сміючись, з нетерпінням чекаючи, коли в Божому домі спалахне повстання, коли всіх обраним Ним людей схоплять і розженуть, а робота Його дому не зможе просуватися далі. Тоді вони були б такі ж щасливі, як напередодні Нового року. І щоразу, коли щось, що трапляється в Божому домі, влагоджується й розв’язується, коли брати й сестри винесли з цього урок, саме тоді антихристам виноситься «вирок». Це також час, коли антихристи найбільш зневірені, сумні й розчаровані. Вони не можуть терпіти, коли бачать, що в братів і сестер усе добре, або що послідовники Бога мають віру й сповнені впевненості, коли слідують за Ним; вони не можуть терпіти, коли бачать, що характери братів і сестер змінюються під керівництвом Божих слів, і вони віддано виконують свої обов’язки, а робота стає дедалі кращою. Вони не можуть терпіти, коли бачать, що церква процвітає, або що Божий план управління поступово розвивається в хорошому напрямку, – і ще більше вони ненавидять, коли люди постійно проповідують Божі слова, свідчать про Нього й прославляють Його любість і Його праведний характер. І понад те, вони ненавидять, коли люди шукають Бога, моляться Йому й шукають Його слів, що б з ними не трапилося, корячись Йому й підкоряючись Його влаштуванням. Навіть коли антихристи їдять із Божого дому, насолоджуються Божими словами й усіма благами Його дому, вони часто бажають мати можливість посміятися з Божого дому. Вони з нетерпінням чекають, коли всіх віруючих у Бога розженуть, а Божа робота не зможе просуватися далі. Тому, коли щось трапляється з Божим домом, замість того, щоб захищати його, або думати про способи розв’язання проблеми, або щосили захищати братів і сестер, або об’єднуватися з ними, щоб разом уладнати справу, спільно приходячи перед Бога й корячись Його володарюванню, антихристи стоятимуть осторонь, сміятимуться, даватимуть погані поради, руйнуватимуть і заважатимуть. У критичний момент вони навіть простягнуть руку допомоги стороннім на шкоду Божому дому, діючи таким чином як слуги сатани, навмисно заважаючи й руйнуючи. Хіба така людина не ворог Бога? Що критичніший момент, то ясніше розвінчується їхня диявольська подоба; що критичніший момент, то більше в ньому подій, то детальніше й повніше розвінчується їхня диявольська подоба; що критичніший момент, то більше допомоги вони нададуть стороннім на шкоду Божому дому. Що це за істоти? Хіба такі люди – брати й сестри? Це люди, які чинять руйнівні, огидні речі; вони – вороги Бога; вони – дияволи, вони – сатани; вони – злі люди, антихристи. Вони не брати й сестри, і вони не кандидати на спасіння. Якби вони справді були братами й сестрами, людьми Божого дому, то з будь-якою проблемою, що виникла б у Його домі, вони об’єдналися б серцем і розумом зі своїми братами й сестрами, щоб разом протистояти їй і розв’язувати її. Вони не були б сторонніми спостерігачами, і тим паче не дивилися б і не сміялися. Лише такі люди, як антихристи, стояли б осторонь, сміялися б і з нетерпінням чекали б, коли на Божий дім зваляться біди.

Сутність антихристів може бути розвінчана в будь-якій справі. Її зовсім неможливо приховати. Що б вони не робили, у якому б питанні не брали участь, усі погляди й характери, які вони виявляють, огидні для людини й для Бога. Вони не лише спричиняють руйнування, переривання й завади в усіляких справах, що виникають, сміючись осторонь, – вони також часто протистоять Богові й перевіряють Його. Що означає перевіряти Бога? (У душі вони не вірять у Бога, і вони кажуть деякі речі або використовують деякі хитрощі, щоб перевірити Його думки, намагаючись з’ясувати, що це таке.) Таке часто трапляється. У справі Йова, як сатана перевіряв Бога? (Першого разу, коли сатана говорив, він сказав, що якщо Бог позбавить Йова його дому й майна, він більше не поклонятиметься Богові; другого разу він сказав, що якщо Бог уразить плоть і кістки Йова, він відречеться від Бога. Сатана хотів перевірити Бога, наславши на Йова лиха.) Це перевірка? Це точне визначення терміна? (Ні.) Строго кажучи, ці уривки стосуються звинувачення. Сатана, кажучи це, мав на увазі: «Хіба ти не казав, що Йов – досконала людина? З усіма благами, які ти йому дав, як він міг не поклонятися тобі? Якщо ти позбавиш його цих благ, ти думаєш, він і тоді поклонятиметься тобі?» Це звинувачення. Тоді що таке перевірка? Сатана наслав розбійників, щоб ті пограбували й розграбували майно Йова. Для Йова це було перевіркою. Чому це перевірка? Ось так: «Хіба ти не віриш у бога? Коли я позбавлю тебе цих речей, подивимося, чи ти й тоді віритимеш у нього!» Але як Йов це зрозумів? Вважаючи це випробуванням від Бога, він не боровся й не сперечався, і нічого не казав – він скорився й прийняв це від Бога. Є також речі, що трапилися з Господом Ісусом: сатана змушував Його перетворити каміння на їжу й показував Господу Ісусу всю славу й усі багатства світу, змушуючи Його вклонитися йому в поклонінні. Це були спокуси. А які речі роблять антихристи для перевірки Бога? (Антихристи не мають богобоязливих сердець. Вони чинять зло, навіть коли знають, що це так; вони хочуть перевірити Бога, щоб побачити, чи спіткає їх Його покарання. Оскільки вони не вірять у праведний характер Бога, коли вони чинять зло, їм бракує усвідомлення совісті.) Це перевірка. Вони підходять до цього з умонастроєм «спробуємо й подивимося»; вони хочуть побачити, що саме зробить Бог: «Хіба бог не величний і гнівний? Ну, я тираню церкву, і я зробив стільки поганого за спиною бога й людини, – чи знає бог про це, чи ні? Якщо в мені немає смутку й я не зазнаю тілесного покарання, це означає, що бог не знає». Вони роблять невеликі вилазки, щоб перевірити, чи всемогутній Бог, чи спостерігає Він за найпотаємнішими серцями людей. Ось що таке перевірка. Вони хочуть підтвердити правдивість справи, перевірити, чи справді Бог діятиме й чи справді Він існує. Ось що таке перевірка.

Колись у материковому Китаї був антихрист, який увів в оману групу людей. Він побачив, що Божий дім організовує хори й співає гімни за кордоном, і подумав: «Якщо ви можете мати хори за кордоном, ми теж можемо це зробити тут». Тож він зібрав людей із різних місць, щоб співати в хорі. Він також зібрав для них велику аудиторію; це було справжнє видовище. Чому він це зробив? З одного боку, він створював незалежне царство, що не потребує пояснень. З іншого боку, він мав на увазі: «бог, у якого ми віримо, – це істинний бог, і в нас є робота Святого Духа. Ми можемо перебувати у ворожому середовищі, де великий червоний дракон переслідує нас і тримає під пильним і суворим наглядом, але давайте покажемо людям, чи захищає нас бог, чи ні. Подивимося, чи може з нами щось трапитися; подивимося, чи можуть нас заарештувати». Що це за умонастрій? (Перевірка.) Це перевірка – це розмахування такими прапорами й використання таких гасел, як віра в те, що Бог всемогутній і всюдисущий, щоб перевірити, що Бог насправді зробить, укласти з Ним парі й посперечатися з Ним. Це називається «перевірка». Деяким людям, коли інші кажуть їм: «Ти не можеш це їсти; у тебе буде розлад шлунка», вони відповідають: «Я тобі не вірю, я це з’їм! Подивимося, чи дасть мені Бог розлад шлунка, чи ні». Тож вони їдять це, і справді, у них розлад шлунка. Вони думають про себе: «Чому Бог мене не захистив? В інших людей був розлад шлунка, але це тому, що вони не вірять у Бога. Я вірю в Бога; чому в мене розлад шлунка, як у всіх інших?» Що це за поведінка? (Перевірка.) Це результат того, що вони не знають Бога. Але в антихристів є ще дещо: вони взагалі не визнають існування Божої сутності, тому вони роблять усе власними зусиллями й за власними фантазіями, і вони не роблять це з вірою. Натомість вони перевіряють Бога. Вони використовують свою поведінку й свої миттєві думки та імпульси, щоб дослідити, чи існує Бог, чи реальна Його всемогутність і чи може Він насправді їх захистити. Якщо їхній експеримент вдасться, то їхня віра продовжуватиметься на цій основі; якщо він провалиться, якщо Бог їх розчарує, що вони зроблять? Вони скажуть: «Я більше не віритиму в бога. Не схоже, що він дбає про людей. Усі кажуть, що бог – притулок для людини, – як я бачу, це не обов’язково так. Щодо цих слів, людям потрібно мати якісь запасні плани на майбутнє; вони не можуть бути такими дурними в цих справах. Людям потрібно ладнати свої справи самостійно – вони не можуть у всьому покладатися на бога». Ось якого висновку вони дійшли внаслідок своєї перевірки. Що ви думаєте про цей результат? Чи буде такий результат у людей, якщо вони прагнутимуть до істини? (Ні.) Чому ні? Якщо люди прагнуть до істини, вони зрештою досягнуть хорошого, позитивного результату й винагороди. Тобто, що б люди не робили, у Бога є Свої шляхи й принципи щодо того, як Він діє у відповідь і як Він ставиться до цих речей, а в людей є свої зобов’язання, які вони мають виконувати, і свої власні інстинкти. Бог наділяє їх інстинктами; Він уже дав їм принципи, тому людям слід діяти відповідно до цих принципів під керівництвом Божих слів. У деяких речах, на перший погляд, здається, що Богові слід захищати людину, але те «слід» походить від людини чи від Бога? (Від людини.) Це фантазія в голові людини. Те «слід» – не істина; це не відповідальність Бога. То що ж саме зробить Бог? У Бога є Свої способи дії, і в Нього є Свої принципи. Іноді, не захищаючи тебе, Він викриває тебе, дивлячись, який шлях ти обираєш. Іноді, за допомогою ворожого середовища, Він удосконалює твоє знання в якійсь сфері, дозволяючи тобі здобути аспект істини й змінитися в якомусь аспекті. Він зміцнює тебе й сприяє твоєму росту. Коротше кажучи, як би Бог не діяв, у Нього є Свої принципи й причини, а також Свої цілі й завдання. Якщо ти сприймаєш як істину ідею, що «Богові слід захищати мене, і Йому слід діяти так-то й так-то», і дотримуєшся її, висуваючи з нею вимоги Богові, то коли Бог не діятиме у відповідний спосіб, між тобою й Богом виникне конфлікт. Коли виникне цей конфлікт, Бог не буде винен. А хто буде? (Людина.) Це починається з проблеми в поглядах людей, у тому, що вони займають неправильну позицію, неправильне становище. Коли ти просиш Бога діяти певним чином, ти почуватимешся цілком виправданим. Але якщо відступити на крок назад, коли ти зможеш скоритися й прийняти, ти відчуєш, що твої виправдання не витримують критики, і що це твої розбещені характери й нерозумні вимоги. Коли ти зможеш прийняти, Бог дарує тобі ту міру істини й знання, яку тобі слід здобути. Згідно з Його баченням, це той елемент істини, який ти понад усе маєш здобути, а не якісь дрібні благодать чи благословення. Лише Бог знає, що для тебе найважливіше, і Він забезпечує людей і дає їм у належний час і належною мірою. Антихристи, з іншого боку, не визнають істини чи роботи Святого Духа. Хто б не бесідував про істину й не свідчив про Божу любов і спасіння, антихрист не лише відмовиться це прийняти, він відчуватиме до цього відразу й опір. У цьому різниця між антихристами й звичайними розбещеними людьми.

На цьому ми завершимо нашу бесіду про рису антихристів, що полягає в запереченні Божої ідентичності і Його сутності унікальності. Чи є у вас ще якісь запитання? (Боже, у мене є запитання. Я зустрічаю багато віруючих у Господа, коли проповідую Євангеліє, і всі вони вперто дотримуються того погляду Павла, що говорить: «Для мене жити – то Христос». Вони думають, що якщо вони зможуть відповідати стандарту слів Павла, то зможуть стати богом. Чи це ще один прояв антихристів, а також заперечення Божої сутності унікальності?) Більш-менш. Те, що антихристи заперечують унікальність Бога, відбувається головним чином тому, що вони самі хочуть бути богом. Слова Павла – їхні особливі улюбленці: «Для мене жити – то Христос, жити – це бог, з життям бога я – бог». Вони вірять, що якщо цей погляд істинний, у них є надія стати богом, царювати як цар і здійснювати контроль над людьми; якщо ні, то їхні надії на царювання і становлення богом розбиті. Коротше кажучи, сатана завжди хоче бути на рівних із Богом – і так само антихристи: вони теж володіють цією сутністю. Наприклад, серед тих, хто слідує за Богом, є люди, які постійно звеличують Бога й свідчать про Нього, свідчать про Його роботу й про ефект, який суд і кара Його слів мають на людину. Вони звеличують усю роботу, яку Бог робить для спасіння людини, і вони також прославляють ціну, заплачену Богом. Чи хочуть антихристи також насолоджуватися всім цим, чи ні? Вони хочуть насолоджуватися підтримкою, лестощами, звеличенням – навіть похвалою від людей. І які ще ганебні ідеї в них виникають? Вони хочуть, щоб люди вірили в них, залежали від них у всьому; нічого страшного, якщо люди покладаються і на Бога, – але якщо, водночас із тим, що вони залежать від Бога, для них реалістичніше й справжніше залежати від антихристів, тоді антихристи будуть надзвичайно задоволені. Якщо, водночас із тим, що ти прославляєш Бога й перераховуєш благодаті, які Бог тобі дав, ти також підраховуєш усі видатні досягнення антихристів і співаєш їм хвалу серед своїх братів і сестер, повсюди поширюючи все, що вони роблять, тоді в їхніх серцях вони будуть чудово задоволені, і вони почуватимуться вдоволеними. Тому, говорячи з погляду природи-сутності антихристів, коли ти кажеш, що Бог володіє владою, що Він праведний і що Він здатний спасати людей, коли ти кажеш, що лише Бог володіє такою сутністю, що лише Бог може виконувати таку роботу, і ніхто не може замінити Його чи представляти Його в цих справах, і ніхто не може володіти цією сутністю й робити ці речі, – коли ти це кажеш, антихристи в душі не приймають цих слів і відмовляються їх визнавати. Чому вони їх не приймають? Тому що в них є амбіції – це один бік справи. Інший бік – вони не вірять і не визнають, що втілена плоть є Богом. Щоразу, коли хтось каже, що Бог унікальний, що лише Бог праведний, вони в душі заперечують і внутрішньо опираються цьому, кажучи: «Неправильно – я теж праведний!» Коли ти кажеш, що лише Бог святий, вони скажуть: «Неправильно – я теж святий!» Павло – приклад цього: коли люди поширювали слово Господа Ісуса Христа, кажучи, що Господь Ісус Христос віддав Свою дорогоцінну кров за людство, що Він послужив жертвою за гріх, і спас усе людство, і відкупив усе людство від гріха, – як почувався Павло, почувши це? Чи визнавав він, що все це – Божа робота? Чи визнавав він, що Той, Хто міг усе це зробити, був Христос, і що лише Христос міг усе це зробити? І чи визнавав він, що лише Той, Хто міг усе це зробити, міг представляти Бога? Ні. Він сказав: «Якщо Ісус міг бути розіп’ятий, то й люди можуть бути розіп’яті! Якщо він міг віддати свою дорогоцінну кров, то й люди можуть! Крім того, я теж можу проповідувати, і я більш обізнаний, ніж він, і я можу терпіти страждання! Якщо ти кажеш, що він – христос, то хіба мене теж не слід називати христом? Якщо ти проголошуєш його святе ім’я, то хіба тобі не слід також проголошувати моє? Якщо він гідний називатися христом, якщо він може представляти бога, і якщо він – син бога, то хіба ми теж ні? Ми, хто здатний страждати й платити ціну, і хто може трудитися й працювати для бога, – хіба нас теж не можна називати христом? Чим схвалення богом і назва «христос» відрізняються від христа?» Коротше кажучи, антихристи не змогли осягнути той аспект Божої сутності, що є Його унікальністю, і вони не розуміють, що таке унікальність Бога насправді. Вони вірять: «Бути христом чи бути богом – це те, чого людина намагається досягнути завдяки вмінню й здібностям, так само як людина здобуває владу в боротьбі. Тебе не можна називати христом на підставі того, що ти маєш сутність бога. Бути христом – це здобутий тяжкими зусиллями результат власного вміння; це так само, як у світі, – хто більш умілий і більш здібний, той може бути великим чиновником і мати вирішальне слово». Така їхня логіка. Антихристи не визнають Боже слово істиною. Сутність і характер Бога, про які сказано в Божих словах, для них незрозумілі; вони – профани й сторонні, і вони нічого не тямлять, тому їхні розмови складаються виключно зі слів сторонніх, слів без духовного розуміння. Якщо вони попрацювали кілька років і думають, що здатні страждати й платити ціну, що можуть багато базікати, проповідуючи доктрини, що навчилися лицемірити й можуть уводити інших в оману та здобули схвалення деяких, то вони, само собою, вірять, що здатні стати христом і стати богом.

Чи є у вас ще якісь запитання? (Боже, чи не могли б Ви ще трохи побесідувати з нами про те, що означає перевіряти Бога? Якими способами перевірка Бога проявляється в людях?) Перевірка Бога – це коли люди не знають, як Бог діє, і не знають Його й не розуміють Його, і тому вони часто висувають до Нього якісь нерозумні вимоги. Наприклад, коли хтось хворий, він може молитися, щоб Бог його зцілив. «Я не лікуватимусь – подивимося, чи зцілить мене Бог, чи ні». І ось, після досить довгої молитви без жодних дій від Бога, він каже: «Оскільки Бог нічого не зробив, я прийму ліки й подивлюся, чи Він мені завадить. Якщо ліки застрягнуть у горлі, або якщо я розіллю трохи води, це може бути спосіб Бога завадити мені й не дати мені їх прийняти». Ось що таке перевірка. Або, наприклад, тебе просять проповідувати Євангеліє. За звичайних обставин усі вирішують через бесіду й обговорення, чого вимагають твої обов’язки й що тобі слід робити, а потім ти дієш, коли настає слушний час. Якщо щось трапляється, поки ти дієш, це – Боже володарювання; якби Бог хотів тобі завадити, Він зробив би це проактивно. Однак, скажімо, ти кажеш у молитві: «О Боже, я сьогодні йду проповідувати Євангеліє. Чи відповідає Твоєму наміру те, що я йду? Я не знаю, чи зможе сьогоднішній потенційний одержувач Євангелія прийняти його, і як саме Ти володарюватимеш над цим. Я прошу про Твої влаштування, про Твоє наставництво, щоб Ти показав мені це». Помолившись, ти сидиш, не рухаючись, а потім кажеш: «Чому Бог нічого про це не каже? Можливо, я недостатньо читаю Його слів, тому Він не може мені цього показати. Якщо так, я негайно вийду. Якщо я спіткнуся й упаду, то, можливо, так Бог не дає мені йти, а якщо все пройде гладко й Бог мені не завадить, то, можливо, так Бог дозволяє мені йти». Це перевірка. Чому ми називаємо це перевіркою? Божа робота практична; людям достатньо просто виконувати обов’язки, які вони мають виконувати, влаштовувати своє повсякденне життя й жити життям нормальної людськості так, щоб це відповідало принципам. Немає потреби перевіряти, як діятиме Бог або яке керівництво Він надасть. Дбай лише про те, щоб робити те, що від тебе очікується; не май завжди додаткових думок, таких як: «Чи дозволяє мені Бог це робити, чи ні? Якщо я це зроблю, як Бог зі мною вчинить? Чи правильно те, як я це роблю?» Якщо щось очевидно правильне, то дбай лише про те, щоб це зробити; не думай про те й се. Молитися, звісно, можна, молитися про Боже керівництво, щоб Він спрямовував твоє життя цього дня, щоб Він спрямовував обов’язок, який ти виконуєш сьогодні. Людині достатньо мати серце й ставлення покори. Наприклад, ти знаєш, що якщо ти торкнешся електрики рукою, тебе вдарить струмом, і ти можеш втратити життя. Але ти роздумуєш: «Не біда, Бог мене захищає. Я просто маю спробувати, щоб побачити, чи захистить мене Бог, і щоб відчути на собі Божий захист». Потім ти торкаєшся цього рукою, і в результаті тебе б’є струмом – це перевірка. Деякі речі очевидно неправильні й їх не слід робити. Якщо ти однаково їх робиш, щоб побачити, якою буде реакція Бога, це перевірка. Деякі люди кажуть: «Богові не подобається, коли люди яскраво вбираються й наносять густий макіяж. Тоді я так і зроблю, і подивлюся, як це – коли Бог докоряє мені всередині». Отже, коли вони нафарбувалися, вони дивляться в дзеркало: «Боже, я схожа на живого привида, але я лише відчуваю, що це трохи огидно й не можу змусити себе дивитися в дзеркало. Крім цього, немає жодного додаткового відчуття – я не відчуваю Божої огиди, і я не відчуваю, що Його слова негайно сходять, щоб уразити мене й судити». Що це за поведінка? (Перевірка.) Якщо ти іноді недбало виконуєш свій обов’язок, і ти чітко це знаєш, тобі достатньо просто покаятися й виправитися. Але ти завжди молишся: «О Боже, я був недбалим – я прошу, щоб Ти дисциплінував мене!» Якій меті слугує твоя совість? Якщо в тебе є совість, тобі слід нести відповідальність за свою власну поведінку. Тобі слід стримувати її. Не молися Богові – ця молитва стане перевіркою. Взяти дуже серйозну річ і перетворити її на жарт, на перевірку, – це те, до чого Бог відчуває відразу. Коли люди моляться Богові й шукають Його, стикаючись із проблемою, а також у деяких своїх ставленнях, вимогах і способах дій у своєму ставленні до Бога, часто виникають деякі перевірки. Що ці перевірки головним чином означають? Це те, що ти хотів би побачити, як діятиме Бог, або що ти хотів би побачити, чи може Бог щось зробити, чи ні. Ти хотів би перевірити Бога; ти хотів би використати цю справу, щоб перевірити, який Бог, щоб перевірити, які слова, сказані Богом, правильні й точні, які можуть збутися, і які Він може виконати. Усе це – перевірки. Чи регулярно з’являються ці способи дій у вас? Скажімо, є щось, про що ти не знаєш, чи правильно ти це зробив, чи відповідає це істині-принципам. Тут є два методи, які можуть підтвердити, чи те, що ти зробив у цій справі, є перевіркою, чи воно позитивне. Один метод – мати смиренне серце, що шукає істину, кажучи: «Ось як я впорався з цією справою, що трапилася зі мною, і як я її бачив, і ось як вона виглядає зараз, унаслідок мого такого поводження з нею. Я не можу зрозуміти, чи справді мені слід було так робити». Що ви думаєте про таке ставлення? Це ставлення пошуку істини – у ньому немає перевірки. Припустимо, ти кажеш: «Усі ладнають цю справу разом, після бесіди». Хтось запитує: «Хто за це відповідає? Хто головний у прийнятті рішень?» І ти кажеш: «Усі». Твій намір такий: «Якщо вони скажуть, що ця справа була владнана відповідно до принципів, я скажу, що це зробив я. Якщо вони скажуть, що вона не була владнана відповідно до принципів, я спочатку приховаю, хто це зробив і хто прийняв рішення. Тож навіть якщо вони наполягатимуть і намагатимуться покласти провину, вони не покладуть її на мене, і якщо хтось буде зганьблений, то не лише я один». Якщо ти говориш із таким наміром, це перевірка. Хтось може сказати: «Богові огидно, коли людина слідує за світськими речами. Йому огидні такі речі, як дні пам’яті й свята людства». Тепер, коли ти це знаєш, ти можеш просто робити все можливе, щоб уникати таких речей, наскільки дозволяють обставини. Однак, скажімо, ти навмисно слідуєш за світськими справами, роблячи щось під час свята, і, роблячи це, ти маєш такий намір: «Я просто дивлюся, чи дисциплінуватиме мене Бог за це, чи зверне Він на мене увагу. Я просто дивлюся, яке ставлення Він насправді має до мене, наскільки глибока Його огида. Кажуть, Богові це огидно, кажуть, Він святий і гидує злом, тож я подивлюся, як Він гидує злом і як Він мене дисциплінуватиме. Якщо, коли я робитиму це, Бог дасть мені блювоту й діарею, і змусить мене відчувати запаморочення, зробивши мене нездатним встати з ліжка, то здаватиметься, що Богові справді огидні ці речі. Він не просто говоритиме – факти це підтвердять». Якщо ти завжди сподіваєшся побачити таку сцену, які в тебе поведінка й наміри? Ти перевіряєш. Людина мусить ніколи не перевіряти Бога. Коли ти перевіряєш Бога, Він ховається від тебе й закриває Своє обличчя від тебе, і твої молитви марні. Дехто може запитати: «Це не спрацює, навіть якщо я щирий у серці?» Так, навіть якщо ти щирий у серці. Бог не дозволяє людям перевіряти Його; Він гидує злом. Коли ти виношуватимеш ці нечестиві ідеї й думки, Бог сховається від тебе. Він більше не просвіщатиме тебе, а відставить тебе вбік, і ти продовжуватимеш робити дурні й руйнівні речі, що спричиняють переривання, доки не будеш розвінчаний. Це наслідок того, що люди перевіряють Бога.

(Боже, у мене є запитання. Я завідую спорядженням у церкві, і моє ставлення до цього обов’язку завжди легковажне й несерйозне. Брати й сестри вказували на мої помилки та обтинали мене, а також бесідували зі мною про приклад, який Бог колись навів, про чоловіка, що потайки пив сироп від кашлю: Бог не дисциплінував його й не докоряв йому, але відсіяв його, щойно той його випив. Божий характер не терпить людських образ – я знаю ті слова, але маю такий погляд, що Бог милостивий і люблячий, і що Він, імовірно, не вчинить зі мною так само, як із тим чоловіком. Тому я не боявся. Виходячи із сьогоднішньої Божої бесіди, я відчуваю, що маю сумніви щодо Його праведного характеру, а також виявляю поведінку, притаманну антихристам: перевіряю Бога, ніколи не боячись Його.) Ставлення Бога до людини не ґрунтується на тому, чи боїться вона Його , і не засноване на її тимчасовому ставленні до певної справи. Бог не вважає серйозними проблемами ті погані звички та безвідповідальні вчинки, які людина може демонструвати й виявляти в дрібницях життя. Достатньо лише сумлінно ставитися до свого суттєвого обов’язку та брати за нього відповідальність. Якщо ти відчуваєш, що ніяк не можеш узяти на себе відповідальність за завідування спорядженням і не можеш докласти всіх сил, щоб це робити добре, про що це свідчить? Частково це свідчить про те, що ти не вмієш завідувати; крім того, це свідчить, що ти не дуже підходиш для цієї роботи. Якщо ти вважаєш, що твоє перебування на цій роботі може одного дня призвести до лиха, тобі краще порекомендувати на неї когось іншого. Нехай хтось у церкві, хто підходить для цього завдання, замінить тебе, а ти піди виконувати роботу, яка тобі добре вдається і яка тебе цікавить, і будь вірним у виконанні того обов’язку. Ба більше, якщо хтось справді любить істину й справді бажає Бога боятися, а від злого втікати, жити з гідністю, щоб його не зневажали, а поважали, то йому слід мати рішучість робити все добре. І роблячи це, йому слід мати перед Богом рішучість сказати: «Боже, будь ласка, дисциплінуй мене, якщо я погано впораюся, – будь ласка, виконуй Свою роботу». Люди погано управляють іншими; у кращому разі вони можуть навчити когось стати талантом в одній сфері. Але коли йдеться про шлях, яким іде людина, її погляди на життя, цілі, які вона обирає в житті, і те, якою людиною вона вирішить бути, ніхто не може їй допомогти. Тільки Божі слова й Бог можуть змінити людей. Як це реалізується? У тому, що самі люди безпорадні, – вони мусять дозволити Богу братися за ті чи інші речі. Отже, яким критеріям мусить відповідати людина, щоб дозволити Богу працювати, перш ніж Він захоче працювати? Вона мусить спершу мати рішучість, вона мусить мати таке бажання, кажучи: «Я знаю, що мені ніколи не вдавалося добре виконувати це завдання. Брати й сестри не були задоволені – я сам не був задоволений, – але я хочу робити його добре. Що мені робити? Я прийду перед Бога в молитві й дозволю Йому працювати в мені». Якщо ти хочеш, щоб Бог працював у тобі, перше, що тобі потрібно, – це вміти страждати: коли Бог дисциплінує тебе, коли Він докоряє тобі, ти мусиш уміти це прийняти. Послух і прийняття в серці – це початок доброго виконання будь-якої справи. Кажучи по правді, кожен матиме сумніви щодо Божої праведності та всемогутності, перш ніж буде повністю спасенний. Різниця в тому, що звичайні, розбещені люди, незважаючи на свої справжні сумніви, можуть нормально виконувати свій обов’язок, прагнути до істини й потроху пізнавати Бога; їхнє суб’єктивне бажання активне й позитивне. Антихристи – цілковита протилежність: їхні суб’єктивні бажання – не приймати й не коритися, і вони не прагнуть визнавати; натомість вони чинять опір. Вони не приймають. Що ж тоді доброго у звичайних, розбещених людях? У глибині серця вони приймають і люблять позитивні речі. Просто через свій розбещений характер бувають часи, коли вони не можуть нічого з собою вдіяти, коли вони погано справляються, і все виходить з-під їхнього контролю, поза їхньою досяжністю, і тому вони часто негативно налаштовані й слабкі в серці, вважаючи, що Бог не хоче їх, що Він гидує ними. Це добре почуття? Це добре почуття, – воно означає, що в тебе є шанс бути спасенним, і це знак того, що ти можеш бути спасенним. Якщо ти навіть цього не відчуваєш, то твої надії на здобуття істини та спасіння досить малоймовірні. Саме наявність цього почуття показує, що в тебе досі є совість, достоїнство й гідність, – що в тобі досі є раціональність. Якщо в тебе немає навіть цього, то ти справді антихрист, маловір. Зараз у тебе є лише деякі моделі поведінки маловіра, трохи того, що вони виявляють, трохи їхнього характеру, але ти не маловір. Як бачить Бог, ти віриш у Нього, і ти Його послідовник, хоча на шляху віри в Нього, у твоєму прагненні, у твоїх поглядах і в кожному аспекті твого особистого життя залишається багато проблем і недоліків. Як же тоді розв’язати ці проблеми? Це легко. Доки ти відповідаєш основним вимогам – маєш совість і розум, прагнеш до істини й любиш позитивні речі, – усі ці проблеми можна розв’язати. Це лише питання часу. Доки ти можеш приймати істину та проучування й дисципліну, що походять від Бога, ти вже подолав першу перешкоду. Друга перешкода полягає в тому, що тобі, зі свого боку, потрібно навчитися розв’язувати свій розбещений характер і різні стани, що виникають у тобі, коли з тобою трапляється кожна річ, і навчитися розв’язувати проблеми за допомогою Божих слів, коли ти читаєш Божі слова, слухаєш бесіди та досвідні свідчення братів і сестер. Тобі потрібно вміти часто приходити перед Нього, розповідати Йому про свої обставини й стани, а також про проблеми, з якими ти стикаєшся. Говори Йому про них відкрито та щиро приймай Його обтинання, Його дисципліну й проучування, і навіть Його викриття тебе й ставлення до тебе – твоє серце має залишатися відкритим для Нього, а не закритим. Доки твоє серце залишається відкритим, твої совість і розум можуть виконувати свою роль, а істина зможе ввійти в тебе й викликати в тобі зміни. Тоді всі ці проблеми можна буде розв’язати. Вони не є нерозв’язними; жодна з них не є великою проблемою. Недбале виконання свого обов’язку поширене серед людей. Це найпоширеніший стан, у якому перебуває все розбещене людство. Один стан – це сповненість брехнею, інший – байдикування, недбалість і безвідповідальність у всьому, перебування в стані, коли все робиться абияк, у стані виконання роботи сяк-так, – це норма для всього розбещеного людства. Це набагато менш кричущі речі, ніж опір людини Богові та відмова від істини. Вони навіть не є тим, на що Бог дивиться в людині. Якби Бог міряв людей до дрібниць, то якби люди сказали одне неправильне слово, Він не хотів би їх; якби вони одного разу зробили маленьку помилку, Він не хотів би їх; якби люди були імпульсивними через молодість і робили щось нетерпляче, Богу б вони не подобалися, і тоді вони були б тими, кого Він полишив і відсіяв. Якби все було так, жодна людина не була б спасенна. Дехто скаже: «Хіба Ти не казав, що Бог засуджує людей і вирішує їхні фінали за їхньою поведінкою?» Це інша справа. На шляху прагнення людини до істини задля досягнення зміни характеру та спасіння такі стани людини, як бачить Бог, є найзвичайнісінькими, настільки ординарними й буденними, наскільки це можливо. Бог навіть не дивиться на них. На що Він дивиться? Він дивиться на те, чи є в тебе позитивне прагнення, і яке твоє ставлення до істини та позитивних речей, а також до прагнення змінити характер. Він дивиться, чи є в тебе таке бажання, чи ти докладаєш зусиль. Коли Бог бачить, що в тебе це є, що твоя совість докоряє тобі, коли ти робиш щось не так, що ти вмієш це ненавидіти, що ти вмієш приходити перед Бога в молитві, сповідатися Йому й каятися, тоді Він каже, що в тебе є надія, що тебе не буде відсіяно. Ти думаєш, що Божий праведний характер, Його милість і любов – це все пусті фрази? Саме тому, що Бог має таку сутність, Він має ставлення до кожного типу людей, і це ставлення надзвичайно практичне – воно зовсім не пусте.

Ця бесіда про сутність антихристів, яку ми ведемо вже деякий час, призначена для того, щоб її почули всі, частково для того, щоб вони могли зрозуміти й розпізнати антихристів, визначити, хто вони, і відкинути їх; а також для того, щоб дати всім знати, що кожен, як і антихристи, має характер антихриста, але тільки справжні антихристи підлягають відсіюванню й полишенню, тоді як звичайні люди з характером антихриста – це ті, кого Бог спасе, а не ті, кого Він відсіє. Бесіда з людьми про сутність антихристів і кожен аспект їхнього характеру – це не про засудження людей, а про їхнє спасіння, про те, щоб дати їм шлях, дозволити їм чітко побачити, які розбещені характери вони насправді мають; щоб вони зрозуміли, про що насправді говорить Бог, коли каже, що людство – Його ворог, і чому Він так каже: які саме розбещені характери в людині та які вияви опору й бунтарства проти Бога в людині змушують Його так говорити, виносити такі засудження. Саме тому, що Бог хоче спасти людину, що Він не полишає людство, ані Своїх послідовників, ані тих, кого Він обрав, Він невтомно говорить і діє в такий спосіб. Бог говорить і діє так не просто для того, щоб люди зрозуміли, який Він любий, який щирий і терплячий до людей, скільки зусиль Він доклав. Яка користь від розуміння цього? Коли люди це розуміють, у них з’являється не більше ніж трохи вдячності Богові, – але їхній розбещений характер зовсім не розв’язується. Бог говорить із таким щирим терпінням, щоб дати людям побачити, що Він доклав зусиль і виявив рішучість, щоб спасти людей – Він не жартує; Бог хоче спасти людство, і Він сповнений рішучості це зробити. Як це можна побачити? Немає жодного аспекту істини, про який Бог говорить з одного боку чи під одним кутом, і Він не говорить в один спосіб. Натомість Він розповідає це людям під різними кутами, у різних стилях, різною мовою і в різному ступені, щоб люди пізнали свій розбещений характер і самих себе, і з цього зрозуміли, у яким слід бути напрямку їхнього прагнення і яким шляхом їм слід іти. Він робить це для того, щоб люди полишили й змінили свій сатанинський, розбещений характер і відмовилися від філософії світських справ, способів виживання, а також способів і підходів до життя, якими сатана розбещує людей, змушуючи їх натомість жити відповідно до способів, підходів, напрямків і цілей, які Бог показав людям і про які їм розповів. Бог робить усе це не для того, щоб люди повірили в це, щоб вони побачили Його кропіткі наміри чи те, як важко Йому робити все, що Він робить. Тобі не потрібно цього знати. Зосередься лише на тому, щоб у Божих словах знаходити те, що тобі слід практикувати, і розуміти в них істину та Божі наміри. Увійди в істину-реальність, живи згідно з істинами-принципами, поводься й дій згідно з істинами-принципами й виконай доручення, дане Богом, щоб досягти спасіння. Так Бог буде задоволений, і справа спасіння людини буде повністю завершена, що принесе користь і людині. А щодо тих випадків, коли в словах людей досі багато доктрини, коли вони надто поверхові у своїх діях, коли вони завжди недбалі, коли їхня мерзенність переважає – особливо в молодих людей, які не схильні дотримуватися правил, які іноді люблять поспати допізна, які мають деякі звички, що не зовсім розумні й не повчальні для інших, – не вдавайся до примусу. Роби це поступово. Доки ти бажаєш прагнути до істини, можеш докладати зусиль до Божих слів і можеш часто приходити перед Бога, відкриваючи Йому своє серце, Він працюватиме. Ніхто не може змінити іншого людською силою чи людськими засобами, включно з твоїми батьками, які не можуть змінити тебе.

Те, що ти сьогодні в Божому домі, – це Божа робота. Те, що ти можеш слухати тут проповіді, надійно й стабільно, навіть у цей період, серед злих тенденцій, і виконувати свій обов’язок, не заробляючи ні копійки, – це Божа робота. Чому Бог це робить? Що Богу подобається в тобі? Те, що в тебе є певне почуття справедливості й совість; що ти відчуваєш відразу до злих тенденцій і любиш позитивні речі; і що ти з нетерпінням чекаєш приходу Божого Царства, панування Христа й істини. У тебе є ці бажання, і Богу вони в тобі подобаються, тому Він і привів тебе до Свого дому. Ти думаєш, Бог не бачить твоїх поганих вад і звичок? Бог бачить твої вади – Він знає їх усі. Якщо Він знає, чому Він не розбирається з ними? Такі речі в багатьох випадках викликають у людей внутрішній конфлікт. Вони кажуть: «Чи спасе Бог таку людину, як я? Чи може така людина, як я, досягти спасіння? Я такий нечестивий і розбещений, такий несхильний підкорятися дисципліні, такий бунтівничий – і я опираюся Богові й сумніваюся в Ньому. Як Бог усе ж міг обрати мене?» Що тебе гризе? Тільки Бог може спасти тебе; ти мусиш вірити, що Він може. Тобі достатньо лише зосередитися на слуханні Божих слів, приймати їх і практикувати. Не зациклюйся на тих інших справах – не будь завжди негативно налаштованим через них. Ніхто не намагається використати твої вади проти тебе; ні в кого немає на тебе компромату. Бог не дивиться на таке. Якщо погані звички, вади чи мерзенність, що виникають через такі незначні дрібниці повсякденного життя, відволікають тебе від прагнення до правильного шляху й істини, хіба це не втрата? Хіба це того не варте? (Так.) Зараз, мабуть, чимало людей застрягли в такому стані. Деякі люди кажуть, що їхня вдача надто поспішна, що вони надто грубі в усьому, що роблять, і що вони не люблять вчитися. Вони кажуть, що в них також є погані звички: вони не люблять вставати вранці чи лягати спати ввечері, і вони люблять грати в ігри; іноді вони люблять побазікати, а іноді – розповідати анекдоти. Вони запитують: «Чи спас би мене Бог?» Хіба це не проблема, що в тебе так багато уявлень і фантазій про себе? Чому б тобі трохи не пошукати? Який насправді погляд Бога, і що насправді говорять Його слова? Чи згадуються ці речі як проблеми в Його словах? Деякі люди кажуть, що люблять гарно вдягатися й мусять завжди себе стримувати. Інші кажуть, що люблять їсти м’ясо, маючи надмірний апетит. Це маленькі проблеми. Ці вади, ці риси вдачі чи ці життєві звички – це щонайбільше вади людськості особи; вони не вважаються розбещеним характером. Те, що людям справді потрібно розв’язати, – це їхній розбещений характер. Не втрачай з поля зору загальної картини. Коли ти дізнаєшся, що маєш розбещений характер, і почнеш зосереджуватися на розмірковуванні над ним і розпізнаванні його, докладатимеш до цього зусиль і почнеш його ненавидіти, твої маленькі вади повільно зміняться – вони більше не будуть проблемами. Деякі молоді люди люблять розважатися. Коли вони виконали свою належну роботу, можна трохи й порозважатися. Деякі молоді жінки люблять бути гарними, вдягатися й робити макіяж. Це теж нормально, доки це не заходить надто далеко, і вони не носять дивного вбрання чи густого макіяжу. Усе це нормально; ніхто їх не обмежує. Жодна з цих речей не є проблемою. Ці життєві звички, вимоги до якості твого життя й маленькі проблеми вдачі – ніщо з цього не може змусити тебе опиратися Богові, і не може змусити тебе йти проти істини. Те, що справді змушує тебе опиратися Богові, що заважає тобі приходити перед Нього й змушує тебе бунтувати проти Нього, – це твій розбещений характер. Коли ти зможеш виявити, пізнати й зненавидіти свій розбещений характер, і в тебе з’явиться суб’єктивне бажання практикувати згідно з істинами-принципами, усі ці маленькі вади можна буде розв’язати. І коли твій розбещений характер буде розв’язано – буде розв’язано найбільшу проблему, твій опір Богові, – чи будуть твої маленькі вади досі вважатися проблемами? Коли настане той час, такі дрібниці, як те, як ти поводишся і як живеш, що їси, що п’єш, як відпочиваєш, як виконуєш свій обов’язок і як ладнаєш з іншими, потроху стануть принциповими. Лише тоді ти дізнаєшся, що розв’язання свого розбещеного характеру було й залишається великою справою в житті людини, що коли розбещений характер людини розв’язано, усі інші проблеми – також. Коли ти розв’яжеш проблему бунтарства проти Бога, саме тоді ти житимеш із людською подобою, з гідністю. Можливо, зараз є деякі незначні вади, яких ти більше не виявляєш. Люди можуть хвалити тебе, кажучи, що ти хороша молода людина, що ти щирий у своїй вірі в Бога, що ти схожий на віруючого в Бога. Але якщо Бог каже, що ти досі можеш бунтувати проти Нього, то твоя зовнішня добра поведінка марна, якою б чудовою вона не була. Фундаментальну проблему не розв’язано – твій розбещений характер ще не розв’язано, і ти досі можеш бунтувати проти Бога. Ти досі так далекий від спасіння! Яка користь від того, що в тебе просто хороша поведінка? Хіба ти не обманюєш себе цим?

Яку проблему вам зараз найважливіше розв’язати? (Проблему розбещеного характеру.) Дехто може сказати: «Я люблю носити барвистий одяг, але в Божому домі це не люблять, тому я повстану проти цієї поведінки». Тобі не потрібно цього робити – носи такий одяг, якщо хочеш. Дехто каже: «Я люблю пудритися й фарбуватися, і щодня гарно виглядати перед людьми – це так приємно!» Доки в тебе є на це час, це нормально. Дехто каже: «Я люблю їсти вишукану їжу – люблю пряне, і кисле теж». Доки в тебе є засоби, можливість і вільний час, ти можеш їсти це вдосталь. Навіть якби ти не задовольняв ці бажання, стримував їх і повставав проти них, твій розбещений характер не було б розв’язано. Що могло б вийти з твого стримування тих бажань? Ти б зазнав великих плотських страждань, але в серці почувався б дуже скривдженим – і до якого негативного побічного наслідку це б тоді для тебе призвело? Ти б відчував, що сильно постраждав заради Бога, що здобув істину, хоча насправді ти б нічого не мав і нічим не був. Ти можеш одягатися елегантно, гідно й стримано, можеш здаватися братом чи сестрою і бути дисциплінованим, – але якщо тебе змушують виконувати обов’язок, а ти не можеш навіть знайти істини-принципи, і якщо ти можеш і далі переривати роботу церкви й заважати їй, чи розв’язано твою фундаментальну проблему? (Ні.) Тому, як не поглянь, основоположним є розуміння Божих слів, істини, входження в істину-реальність і розв’язання проблеми свого розбещеного характеру. Не витрачай зусиль на кілька дріб’язкових проблем і зовнішню поведінку, зациклюючись на них і не відпускаючи, завжди в душі почуваючись винним і в боргу, завжди розв’язуючи ці речі так, ніби вони є великими справами. Це призводить до того, що твій проблема твого розбещеного характеру так і залишиться нерозв’язаною. Якщо навіть ти не знаєш, що ти за людина, або який у тебе розбещений характер, – якщо ти не маєш ані найменшого розуміння цього, хіба це не зіпсує все? Коли ти пізнаєш свою розбещену сутність, твої маленькі проблеми більше не будуть проблемами. Природно, у міру того, як ти розумітимеш істину, входитимеш в істину-реальність і ставатимеш здатним діяти згідно з істинами-принципами, ти поступово позбудешся цих маленьких проблем. Це як із непосидючою вдачею чи з повільністю, або з балакучістю чи мовчазністю – це не проблеми. Це питання вдачі. У деяких людей чітка дикція, а в інших – ні; деякі люди сміливіші й наважуються говорити перед багатьма людьми, а інші – менш сміливі й не наважуються говорити, коли навколо багато людей; деякі люди – екстраверти, а інші – інтроверти. Ніщо з цього не є проблемою. Що є проблемою? Характер антихристів, що опирається Богові, – ось це проблема. Це найбільша проблема, джерело всієї розбещеності людини. Якщо ти розв’яжеш проблему розбещеного характеру, жодна інша проблема більше не буде проблемою.

Ще є питання? (Боже, у мене є питання: у своєму прагненні до істини я маю нормальне духовне життя, але моє любляче серце та прагнення до істини не такі великі. Коли я відчуваю, що мій стан неправильний, я старанно прагну кілька днів, але коли ці дні минають, я знову розслабляюся. Цей стан повторюється знову й знову, і я знаю, що це характер, який відчуває відразу до істини, але я досі не можу розв’язати цю проблему в корені.) Цьому ніяк не зарадити – таким є життя-входження людини. Ти робиш помилку, коли постійно намагаєшся розв’язати цю проблему. Наприклад: деякі жінки, шукаючи чоловіка, мають такий критерій, що неважливо, якщо він має звичайну зовнішність, але він мусить бути романтичним. Він має пам’ятати, коли й де вони вперше зустрілися, її день народження, їхню річницю тощо. Він мусить пам’ятати кожну знаменну дату, а також не забувати час від часу говорити: «Я люблю тебе, моя люба!» – і час від часу купувати їй подарунки. Вона перевірятиме його: «Коли було наше перше побачення? Коли День святого Валентина?» Вони часто шукають такої романтики й таких гострих відчуттів, і якщо їхнє життя стає трохи буденнішим, вони обурюються, скаржачись чоловікові: «Подивися на себе, тюхтію. Ти нічого не тямиш у романтиці. Жити з тобою так нудно! Моє життя зруйноване в твоїх руках!» Хіба не багато жінок виявляє цю ваду? І коли ти кажеш, що чийсь чоловік романтичний, що він уміє догоджати жінці, що він ставиться до своєї дружини як до принцеси, ці жінки стають нестерпно заздрісними, бажаючи змогти відбити того чоловіка собі. Вони просто не бажають жити буденним, звичайним життям. Чи виявляв ти цю ваду? (Так.) У Божій роботі зі спасіння людей не так багато захопливих, хвилюючих моментів, і Він не створюватиме для тебе сюрпризів. Усе буденно й звичайно – ось що означає бути практичним. Прагнення до істини не вимагає почуттів. Достатньо, щоб прагнення було в твоєму серці; і щоб ти час від часу досліджував, чи не відхилився твій шлях, чи немає в твоєму обов’язку недоглядів або втрат через людську помилку, і щоб ти бесідував про те, чи мали за цей час брати й сестри якісь нові прозріння чи знання щодо виконання обов’язку, яких тобі бракує; про те, чи не було перекручень у твоєму сприйнятті Божих слів під час їхнього читання; про те, чи не було в них речей, які поза твоєю досяжністю, яких ти не пережив на власному досвіді або які ти проігнорував, тощо – доки всі такі шляхи, цілі й напрямки нормальні й правильні, цього буде достатньо. Доки твій загальний напрямок правильний, цього вистачить. Не шукай гострих відчуттів і не намагайся знайти сюрпризів. Ніхто не збирається тебе дивувати. Віра в Бога й прагнення до істини – таке ж, як і життя нормальних людей. Здебільшого воно досить спокійне, бо ти живеш у цьому світі, де немає нічого надприродного, і ніщо не відірване від реального життя. Ось таке воно одноманітне. Але є різниця між таким спокійним життям і життям тих, хто не вірить: поки ти віриш у Бога й виконуєш свій обов’язок, ти постійно дізнаєшся про свій розбещений характер, постійно виправляєш і змінюєш свої стосунки з Богом, і постійно дізнаєшся про істини, яких ти не розумієш, пізнаючи й приймаючи істини, яких ти не знаєш або не розумієш. Ось у чому різниця. Це вже досить велика різниця – тож чого ще ви могли б просити? Хіба в Божому домі, у церкві та навколо тебе не відбувається достатньо подій? Подій, що сталися від початку Божої роботи й дотепер, достатньо, щоб люди розмірковували. Дні минають так швидко: десять, двадцять років пролітають миттєво, потім, ще одна мить, – і минуло тридцять, п’ятдесят років. Ось так і минає життя людини. Яких ще гострих відчуттів шукати? Цих подій достатньо, щоб захоплювало дух. Усі події, що відбуваються навколо тебе, повинні дозволяти тобі відкривати унікальні речі, розкривати істину й дивувати тебе. Це не спокійно, чи не так? (Ні.) Прагнути до істини – це не шукати гострих відчуттів. Так воно і є для людей, які живуть у своїй нормальній людськості, у цьому матеріальному світі. Не шукай гострих відчуттів – шукати гострих відчуттів і почуттів – це те, що роблять люди, у яких забагато вільного часу. Виконуючи свої обов’язки й прагнучи до істини, люди щодня засвоюють нові уроки. Дехто скаже: «Чому ж я тоді не вчуся?» Ну, можливо, твій прогрес трохи повільніший; якщо ти щомісяця засвоюєш щось нове, цього достатньо. Доки ти робиш успіхи й прагнеш до істини, у тебе буде результат. Чи розв’язала ця бесіда цю проблему? (Так.) Як? Які слова її розв’язали? (Її було розв’язано, оскільки я знаю, що погляди, що стоять за моїм прагненням у вірі в Бога, непрактичні – мій спосіб прагнення не є прагматичним. Я завжди прагну збудження, завжди прагну почуттів і ставлюся до Бога не більше ніж з уявленнями й фантазіями, підтримуючи з Ним стосунки шанобливої дистанції. Однак я ігнорую, що люди матимуть слабкість у процесі свого життя-входження, але водночас і зростатимуть, і стикатимуться з різними обставинами. Це нормально.) Ти правильно зрозумів. Коли не виникає жодних обставин, людям слід виконувати свої обов’язки так, як їм належить, і продовжувати своє прагнення, як і слід. Не шукай гострих відчуттів, не покладайся на почуття; не будь надто чутливим і не кажи: «Чому в мене сьогодні поганий настрій? О, мої стосунки з Богом віддалилися – я поспішу помолитися!» Немає потреби в такій надмірній чутливості. Бог не проти; Він не переймається твоїми дрібницями! Ти можеш сказати: «Я не молився кілька днів, але я часто шукаю Бога в своєму серці, коли дію, і я зберігаю богобоязливе серце». Тут немає проблем. Дехто скаже: «О, я був такий зайнятий своїм обов’язком, що вже кілька днів не читав Божих слів». Ти не пройшов цієї процедури – ти її проігнорував, – але в процесі виконання свого обов’язку ти виявив багато проблем, і ти виявив щось від розбещеного характеру, і ти слухав бесіди інших за той період, що тебе дуже повчило. Хіба це не реальний здобуток? Хіба ти не читаєш Божі слова для того, щоб зрозуміти істину й здобути її? Яка користь наполягати на тому, щоб робити це певним способом чи в певній манері? Гаразд. На цьому ми завершимо сьогоднішню бесіду. Бувайте! (Дякуємо, Боже, і бувайте!)

30 травня 2020 року