Сутність Христа – це покора волі Небесного Отця

Утілений Бог зветься Христос, і Христос – це плоть, у яку вбрався Дух Божий. Та плоть не подібна до жодної людини з плоті. Відмінність їх у тому, що Христос не з крові та тіла; Він – утілення Духа. Він має й звичайну людську сутність, і вповні божественну. Його божественної природи не має жодна людина. Його звичайна людська сутність живить усе, що Він робить як звичайна людина з плоті, а Його божественна природа вершить роботу Самого Бога. Та і людська Його сутність, і божественна коряться волі Небесного Отця. Сутність Христа є Дух, себто божественність. Тож Його сутність – то сутність Самого Бога; ця сутність не завадить Його власній роботі, і Він би ніколи не зробив нічого, що зруйнувало б Його власну роботу, і не сказав би жодних слів, які йшли б усупереч Його власній волі. Тому втілений Бог абсолютно ніколи не зробив би нічого, що завадило б Його власному управлінню. Це мають зрозуміти усі люди. Сутність роботи Святого Духа полягає в тому, щоб спасти людину, і вона здійснюється заради власного управління Божого. Так само робота Христа також полягає в спасінні людини та здійснюється заради Божої волі. Оскільки Бог стає плоттю, Він втілює Свою сутність у Своїй плоті, так що Його плоті достатньо для звершення Його роботи. А отже, вся робота Духа Божого заміщається роботою Христа упродовж Його втілення, і в основі всієї роботи, здійсненої Ним протягом Його втілення, є робота Христа. Її не можна змішувати з роботою будь-якого іншого періоду. І оскільки Бог стає плоттю, Він діє у тотожності Своєї плоті; оскільки Він приходить у плоті, Він у плоті й завершує роботу, яку йому належить виконати. Будь то Дух Божий чи будь то Христос, обидва вони – Сам Бог, і Він виконує роботу, яку йому належить здійснити, і виконує служіння, яке Йому належить виконати.

Сама сутність Бога наділена владою, але Він здатний повністю скоритися владі, яка походить від Нього. Чи то робота Духа, чи робота плоті – вони геть не суперечать одна одній. Дух Божий – це влада над усім творінням. Плоть, що має сутність Божу, також має владу, але Бог у плоті може здійснювати роботу, яка кориться волі Небесного Отця. Цього не може досягти або збагнути жодна людина. Сам Бог є владою, але Його плоть здатна коритися Його владі. Саме це мається на увазі, коли кажуть, що «Христос кориться волі Бога Отця». Бог є Дух і може вершити роботу спасіння, як може Бог і стати людиною. У будь-якому разі, Сам Бог виконує Свою роботу; Він ані заважає, ані втручається, тим більше Він не виконує роботу, яка суперечить сама собі, адже сутність роботи, яку виконує Дух і плоть, є однаковою. Чи то Дух, чи плоть – обоє діють, виконуючи одну волю та управляючи однією й тією ж самою роботою. Хоча Дух і плоть мають дві несумірні характеристики, їхні сутності є тотожними; обоє мають сутність Самого Бога та тотожні Самому Богу. У Самому Богові немає й частки непокори; Його сутність – це добро. Він є втіленням усієї краси та добра, а також усієї любові. Навіть у плоті Бог не робить нічого, що виявляло б непокору перед Богом Отцем. Навіть ціною жертви Свого життя Він був би щиросердо готовий до цього та не зробив би іншого вибору. Бог не наділений і часткою самовдоволення чи зарозумілості, ані марнославства чи пихи; у Ньому немає нічого від підступності. Усе, що не кориться Богу, походить від сатани; сатана є джерелом усього потворного та нечестивого. Причина, з якої людина має подібні до сатани якості, полягає в тому, що людина була зіпсута та опрацьована сатаною. Христос не був зіпсутий сатаною, тому він має лише Божі чесноти та жодних якостей сатани. Наскільки б тяжкою не була Його робота або слабкою плоть, Бог, доки живе у плоті, ніколи не вчинить нічого, що завадило б роботі Самого Бога, і тим більше не зречеться волі Бога Отця у непослуху. Він радше страждатиме муками плоті, аніж зрадить волю Бога Отця; саме так Ісус сказав у молитві: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте, не як Я хочу, а як Ти». Люди роблять свій власний вибір, але не Христос. Хоча Він тотожний Самому Богу, Він однаково шукає волі Бога Отця та здійснює те, що довірено Йому Богом Отцем з позиції плоті. Це те, чого людині не досягти. Те, що походить від сатани, не може мати сутність Божу; у такого може бути тільки сутність, що виявляє непокору та чинить опір Богові. Вона не здатна уповні коритися Богу, тим більше з готовністю слухатися Божої волі. Усі люди, окрім Христа, можуть робити те, що протистоїть Богові, і жодна людина не здатна безпосередньо виконати роботу, покладену на неї Богом; жодна людина неспроможна розглядати Боже управління як свій власний обов’язок. Сутність Христа – це покора волі Бога Отця; непокора Богові – це властивість сатани. Ці дві якості є несумісними, і той, хто має якості сатани, не може називатися Христом. Причина, з якої людина нездатна виконувати Божу роботу замість Нього, полягає в тому, що людина геть не має в собі Божої сутності. Людина працює для Бога заради своїх власних інтересів і майбутніх можливостей, але Христос працює, щоб виконати волю Бога Отця.

Людська сутність Христа управляється Його божественною природою. Хоча він у плоті, Його людська сутність не зовсім подібна до людської сутності людини із плоті. Він має власний унікальний характер, який також керується Його божественною природою. Його божественна природа не має слабкостей; слабкість Христа пов’язана з Його людською сутністю. До певної міри ця слабкість обмежує Його божественну природу, але такі обмеження залишаються в певних рамках і у визначеному часі та не є нескінченними. Коли настає час виконувати роботу Його божественної природи, це здійснюється незалежно від Його людської сутності. Людська сутність Христа цілковито скеровується Його божественною природою. Окрім повсякденного життя Його людської сутності, усі інші вчинки Його людської сутності знаходяться під впливом Його божественної природи, визначаються і спрямовуються нею. Хоча Христос має людську сутність, вона не заважає реалізації Його божественної природи, і це відбувається саме тому, що людська сутність Христа спрямовується Його божественною природою; хоча Його людська сутність не є зрілою в тому, як вона поводиться з іншими, вона не впливає на звичайну роботу Його божественної природи. Коли я кажу, що Його людська сутність не була зіпсута, я маю на увазі, що людська сутність Христа може скеровуватися безпосереднього Його божественною природою, і що Він володіє вищою мудрістю, аніж пересічна людина. Його людська сутність найкраще підходить для того, аби спрямовуватись божественною природою Його роботи; Його людська сутність найкраще придатна для вираження роботи божественної природи та найкраще спроможна коритися такій роботі. Оскільки Бог діє у плоті, Він ніколи не забуває про обов’язок, який повинна виконати людина у плоті; Він здатний вклонятися Богу на небесах із щирим серцем. Він має Божественну сутність, і Його тотожність – це тотожність Самого Бога. Він просто прийшов на землю та став творінням із зовнішньою оболонкою творіння, і тепер має людську сутність, якої Він не мав раніше. Він здатний поклонятися Богу на небесах; це природа Самого Бога, неповторна для людини. Він тотожний Самому Богу. Він поклоняється Богу саме з позиції плоті, тому слова «Христос поклоняється Богу на небесах» не є хибними. Те, чого він жадає від людини, і є Його власною природою; перш ніж зажадати цього від людини, Він уже досяг усього того, чого Він жадає від неї. Він ніколи б не висував до інших вимог, при цьому Сам залишаючись від них вільним, адже усе це становить Його природу. Незалежно від того, як він виконує Свою роботу, Він не діяв би всупереч волі Бога. Чого б він не жадав від людини, жодна вимога не перевершує того, що для неї досяжне. Усе, що Він робить, є виконанням волі Бога та робиться заради Його управління. Божественна природа Христа є вищою за всіх людей; отже, Він є найвищою владою над усіма творіннями. Ця влада є Його божественною природою, тобто характером і природою Самого Бога, і вона визначає Його тотожність. А отже, наскільки б звичайною не була його людська сутність, неможливо заперечити те, що Він є тотожним Самому Богу; з якої б позиції Він не говорив і в який би спосіб Він не корився Божій волі, неможливо сказати, що Він не є Самим Богом. Дурні та нерозумні люди часто вважають звичайну людську сутність Христа за недолік. А отже, як би Він не виражав і не проявляв Свою божественну природу, людина не спроможна визнати, що Він є Христос. І чим більше Христос демонструє Свою покору та смирення, тим більш легковажно сприймають Христа нерозумні люди. Є навіть ті, хто ставиться до нього з відчуженням і презирством, і водночас ставить на стіл для поклоніння тих «великих людей» із піднесеними образами. Спротив людини Богу та непокора Йому пояснюються тим, що сутність втіленого Бога підкорюється Божій волі, а також звичайною людською сутністю Христа; це джерело людського опору та непокори Богу. Якби Христос не прикривався Своєю людською сутністю та не шукав волі Бога Отця з позиції творіння, а натомість був наділений надлюдською сутністю, тоді, швидше за все, з-поміж людей не спостерігалося б ніякої непокори. Причина, з якої людина завжди готова вірити у невидимого Бога на небесах, полягає в тому, що Бог на небесах не має людської сутності, як і не наділений Він жодною характеристикою творіння. Тому людина завжди ставиться до Нього з надзвичайною пошаною, а до Христа – зі зневагою.

Хоча Христос на землі здатен діяти від імені Самого Бога, Він не приходить із наміром показати усім людям Свій образ у плоті. Він приходить не заради того, щоб усі люди Його побачили; Він приходить, аби дати людині можливість бути скерованою Його рукою, і таким чином людина вступає у новий період. Призначення плоті Христа – у роботі Самого Бога, тобто у звершенні Божої роботи у плоті, а не в тому, щоб людина могла уповні зрозуміти сутність Його плоті. Як би Він не діяв, ніщо зі зробленого Ним не виходить за межі того, що досяжне для плоті. Як би Він не діяв, Він діє у плоті, наділеній звичайною людською сутністю, й уповні не розкриває людині справжнє лице Боже. Окрім того, Його робота у плоті ніколи не буває настільки надприродною або неоцінимою, якою вона видається людині. Навіть попри те, що Христос представляє Самого Бога у плоті й особисто здійснює роботу, призначену для Самого Бога, Він не заперечує існування Бога на небесах, як і не декларує пристрасно Свої власні вчинки. Натомість Він залишається потаємним, смиренним у Своїй плоті. За винятком Христа, ті, хто облудно претендує на роль Христа, не наділені Його якостями. Якщо зіставити бундючний та сповнений самозвеличення характер цих неправдивих Христів, стає очевидним, яка плоть є істинним Христом. Чим більше в них облуди, тим більше ці неправдиві Христи хизуються, виставляючи себе на показ, і тим більше вони здатні творити знамення та дива, щоб ввести людину в оману. Неправдиві Христи не наділені якостями Бога; Христос не заплямований жодною з ознак, що належать неправдивим Христам. Бог стає плоттю виключно для того, щоб завершити роботу плоті, а не для того, аби просто дозволити людям Себе побачити. Навпаки, Він дозволяє Своїй роботі підтвердити Свою тотожність, і те, що Він розкриває, свідчить про Його сутність. Його сутність не є необґрунтованою; Його тотожність не була захоплена Його рукою; вона визначається Його роботою та Його сутністю. Хоча Він має сутність Самого Бога та здатен вершити роботу Самого Бога, на відміну від Духа Він, зрештою, однаково залишається плоттю. Він не є Богом із властивостями Духа; Він є Богом із плотською оболонкою. А отже, наскільки б звичайним і слабким Він не був, і як би Він не шукав волі Бога Отця, Його божественна природа незаперечна. Усередині втіленого Бога існує не лише звичайна людська сутність зі своїми слабкостями; там також існує дивовижа та незбагненність Його божественної природи, а також Його діянь у плоті. Отже, і людська сутність, і божественна природа існують всередині Христа як фактично, так і практично. Це жодною мірою не є чимось беззмістовним або надприродним. Він приходить на землю із основною метою – виконати роботу; для того щоб виконати роботу на землі, конче необхідно бути наділеним звичайною людською сутністю, в іншому разі, наскільки б великою не була сила Його божественної природи, її первісне призначення не може бути використане. Хоча Його людська сутність має величезне значення, вона не є Його сутністю. Його сутність – це божественна природа, а отже, та мить, коли він починає виконувати Своє служіння на землі, є миттю, коли Він починає виражати природу Своєї божественності. Його людська сутність існує винятково для підтримання звичайного життя Його плоті, аби Його божественна природа могла виконувати роботу як звичайно у плоті; саме божественна природа цілковито керує Його роботою. Коли Він завершить Свою роботу, Він виконає Своє служіння. Людині належить знати усю повноту Його роботи, і саме через Свою роботу Він дає змогу людині пізнати Його. Упродовж виконання Своєї роботи Він уповні виражає природу Своєї божественності, яка є характером, незаплямованим людською сутністю, незаплямованим думками та людською поведінкою. Коли прийде час, коли усе Його служіння завершиться, Він уже цілковито та повністю виразить характер, який Він має виразити. Його робота не керується вказівками жодної людини; прояв Його характеру також є цілковито вільним і не керується розумом або не опрацьовується думками, а натомість проявляється природним чином. Це дещо недосяжне для будь-якої людини. Навіть якщо довкілля є суворим або умови несприятливими, Він здатний виразити Свій характер у належний час. Той, хто є Христом, виражає природу Христа, тоді як ті, хто не є, не наділені характером Христа. А отже, навіть якщо усі чинять Йому опір або мають уявлення про Нього, жоден не може заперечувати на основі людських уявлень, що характер, виражений Христом, є характером Бога. Усі, хто слідує за Христом з істинним серцем або свідомо шукає Бога, визнають, що Він є Христом на основі вираження Його божественної природи. Вони ніколи не заперечуватимуть Христа на основі якоїсь однієї Його сторони, що не відповідає людським уявленням. Хоча людина геть нерозумна, усі чудово знають, що є волею людини, а що походить від Бога. Просто чимало людей свідомо чинять опір Христу через власні наміри. Якби не це, то жодна людина не мала б підстав заперечувати існування Христа, адже божественна природа, виражена Христом, насправді існує, і Його роботу видно неозброєним оком.

Робота й вираження Христа визначають Його сутність. Він здатний з істинним серцем завершити те, що було доручено Йому. Він здатний поклонятися Богу на небесах з істинним серцем і з істинним серцем шукати волі Бога Отця. Усе це визначається Його сутністю. І так само Його природне одкровення визначається Його сутністю; причина, з якої я називаю це Його «природним одкровенням», полягає в тому, що його вираження не є наслідуванням або плодом людського навчання чи багаторічного культивування людиною. Він не навчився цього та не прикрасив Себе цим; радше, це Йому притаманно. Людина може заперечувати Його роботу, Його вираження, Його людську сутність і все життя Його звичайної людської сутності, але ніхто не може заперечувати того, що Він поклоняється Богу на небесах із істинним серцем; ніхто не може заперечувати, що Він прийшов виконати волю Небесного Отця, і ніхто не може заперечувати щирість, із якою Він шукає Бога Отця. Хоча Його образ не тішить чуття, Його промови не справляють враження чогось надзвичайного, а Його робота не настільки приголомшлива, аби двигтіла земля чи здригалися небеса, як це уявляє собі людина, Він насправді є Христом, який виконує волю Небесного Отця з правдивим серцем, цілковито підкорюється Небесному Отцю та залишається покірним до смерті. Це так, тому що Його сутність – це сутність Христа. У цю істину людині важко повірити, але це правда. Коли служіння Христа буде повністю виконане, людина з Його справ зможе побачити, що його характер і Його природа являють характер і природу Бога на небесах. Тоді підсумок всієї Його роботи зможе підтвердити, що Він насправді є плоттю, якою стало Слово, а не людиною з крові та тіла. Кожен етап Христової роботи на землі має свою характерну значимість, але людина, яка переживає фактичну роботу кожного етапу, не здатна збагнути важливість Його роботи. Це особливо стосується кількох етапів роботи, що її виконав Бог у Своєму другому втіленні. Більшість із тих, хто лише чув або бачив слова Христові, але ніколи не бачив Його, не мають уявлення про Його роботу; тим же, хто бачив Христа та чув Його слова, а також відчув на власному досвіді Його роботу, важко прийняти Його роботу. Хіба це так не тому, що зовнішній вигляд і звичайна людська сутність Христа не до смаку людині? Ті, хто приймає Його роботу після відходу Христа, не матимуть таких труднощів, тому що вони просто приймають Його роботу та не стикаються зі звичайною людською сутністю Христа. Людина нездатна відкинути свої уявлення про Бога й натомість ретельно дослідити Його; це пояснюється тим, що людина зосереджується лише на Його зовнішності та не здатна впізнати Його сутність на основі Його роботи і Його слів. Якщо людина заплющить очі на зовнішність Христа або уникатиме обговорення людської сутності Христа й говоритиме лише про Його божественну природу, чиї справи та слова є недосяжними для жодної людини, тоді уявлення людини зменшаться наполовину, аж до того, що усі труднощі людини розв’яжуться. Під час виконання роботи втіленого Бога людина не може терпіти Його та сповнена численних уявлень про Нього, і випадки спротиву й непослуху є звичайним явищем. Людина не може змиритися з існуванням Бога, виказати поблажливість до смирення й потаємності Христа або пробачити сутність Христа, яка підкоряється Небесному Отцю. Тому Він не може залишитися з людиною довічно після того, як Він завершить Свою роботу, адже люди не готові дозволити Йому жити поруч із ними. Якщо людина не може проявити поблажливість до Нього під час Його роботи, то як вона взагалі зможе терпіти, аби Він жив поруч із нею після того, як Він завершить своє служіння, коли Він споглядатиме, як вона поступово пізнає Його слова? Хіба тоді багато людей не відпаде через Нього? Людина дозволяє Йому діяти лише на землі; це найбільший ступінь людської поблажливості. Якби не Його робота, люди б уже давно прогнали Його із землі, тож наскільки менше поблажливості вони виявлять, коли Його роботу буде завершено? Хіба тоді люди не стратили б Його та не замордували б Його до смерті? Якби Він не називався Христом, то Він би просто не зміг діяти серед людей; якби Він не діяв, будучи тотожним Самому Богу, а натомість діяв лише як звичайна людина, тоді люди не дозволили б Йому вимовити бодай одне речення, і тим більше не терпіли б і найменшої часточки Його роботи. Тож Він може нести цю тотожність із Собою лише у Своїй роботі. З нею Його робота є більш потужною, аніж без неї, адже усі люди готові коритися видатній великій особистості. Якби Він не ніс у собі тотожність Самого Бога, коли Він діяв або являвся як Сам Бог, тоді б у Нього взагалі не було б можливості виконати Свою роботу. Попри те, що Він наділений сутністю Бога та природою Христа, людина не поступилася б і не дозволила б Йому виконати Свою роботу з легкістю серед людей. У своїй роботі Він тотожний Самому Богу; хоча така робота в десятки разів потужніша за ту, що виконується без такої тотожності, людина все ще не уповні покірна Йому, адже людина кориться лише Його положенню, а не Його сутності. Якщо так, то коли одного дня Христос, можливо, зійде зі Свого посту, чи зможе людина дозволити Йому залишитися живим хоча б на один день? Бог хоче жити на землі разом із людиною, щоб побачити, які результати принесе робота, виконана Його рукою, у прийдешні роки. Однак людина не спроможна витримати Його присутність навіть один день, тому Йому залишається лише відступитися. Це вже найвища міра людської поблажливості та милості – дозволити Богу виконати серед людей роботу, яку Він має виконати, і здійснити Своє служіння. Хоча ті, кого Він особисто підкорив, виказують Йому таку милість, вони однаково дозволяють Йому залишатися, лише доки Його робота не завершена – і ні на мить довше. Якщо це так, то як бути з тими, кого Він не підкорив? Чи не тому люди ставляться так до втіленого Бога, бо Він є Христос із оболонкою звичайної людини? Якби він мав лише божественну природу, а не звичайну людську сутність, тоді хіба труднощі людини не вирішувалися б максимально легко? Люди неохоче визнають Його божественну природу та не виявляють ніякого інтересу до Його оболонки пересічної людини, попри те, що Його сутність є саме сутністю Христа, який підкоряється волі Небесного Отця. Як Такий, Він міг лише скасувати Свою роботу перебування серед людей, аби розділити з ними як радощі, так і скорботи, адже людина більше не могла терпіти Його існування.

Попередня стаття: Божа робота й людська практика

Наступна стаття: Відновлення нормального життя людини і приведення її до чудового місця призначення

Якщо Бог важливий у вашому житті, то чи хотіли б ви вивчати слова Бога, щоб наблизитися до Нього?

Налаштування

  • Тексти
  • Теми

Колір фону

Теми

Шрифт

Розмір шрифту

Міжрядковий інтервал

Міжрядковий інтервал

Ширина сторінки

Зміст

Пошук

  • Пошук у цьому тексті
  • Пошук у цій книзі

Зв’язок із нами в Messenger