Божа робота серед людей невіддільна від людини, адже людина є об’єктом цієї роботи та єдиним творінням, створеним Богом, яке може свідчити про Бога. Життя людини й уся її діяльність невіддільні від Бога й контролюються Божими руками, і можна навіть сказати, що жодна людина не може існувати незалежно від Бога. Ніхто не може це заперечувати, бо це – факт. Усе, що робить Бог, має на меті благо людства й спрямоване проти підступів сатани. Усе, що потрібно людині, походить від Бога, і Бог – джерело життя людини. Отож, людина просто не в змозі піти від Бога. Ба більше, у Бога ніколи не було наміру йти від людини. Робота, яку виконує Бог, здійснюється заради всього людства, і Його думки завжди добрі. Отож, для людини робота й думки Бога (тобто Божі наміри) є «видіннями», які мають бути їй відомі. Такі видіння також є управлінням Бога й роботою, яка не може бути виконана людиною. Між тим, вимоги, які Бог висуває до людини під час Своєї роботи, називаються «практикою» людини. Видіння – це робота Самого Бога, або вони є Його намірами для людини та цілями або значенням Його роботи. Можна також сказати, що видіння є частиною управління, оскільки це управління є роботою Бога й спрямоване на людину, що означає, що це – робота, яку Бог виконує серед людей. Ця робота є доказом і шляхом, яким людина приходить до пізнання Бога, і вона надзвичайно важлива для людини. Якщо замість того, щоб говорити про пізнання Божої роботи, людина говорить лише про доктрини віри в Бога або дрібні неважливі деталі, тоді вона просто не пізнає Бога, і тим паче не відповідатиме Божим намірам. Робота Божа, яка надзвичайно корисна для пізнання людиною Бога, називається видіннями. Ці видіння – робота Бога, наміри Божі, а також цілі й значення Божої роботи, всі вони приносять користь людині. Практика стосується того, що має бути виконано людиною, що має бути зроблено створеними істотами, які слідують за Богом, іншими словами, обов’язку людини. Те, що має робити людина, – це не те, що людина розуміла від самого початку, а вимоги, які Бог висуває до людини під час Своєї роботи. Із поступом Божої роботи ці вимоги поступово стають дедалі ґрунтовнішими й піднесенішими. Наприклад, у період Закону людина мусила дотримуватися закону, а в період Благодаті людина мусила нести хрест. Період Царства інший: вимоги до людини вищі, ніж у період Закону й період Благодаті. У міру того, як видіння стають більш піднесеними, вимоги до людини стають усе вищими й дедалі чіткішими й практичнішими. Так само видіння також стають дедалі більш практичними. Ці численні практичні видіння не лише допомагають людині краще коритися Богу, а й, більше того, вони сприяють її пізнанню Бога.

У порівнянні з попередніми періодами, робота Бога в період Царства більш реалістична, більшою мірою спрямована на сутність людини й зміни в її характері та більш здатна свідчити про Самого Бога для всіх тих, хто слідує за Ним. Іншими словами, коли Бог працює в період Царства, Він показує Себе людині більше, ніж будь-коли в минулому, а це означає, що видіння, які мають бути відомі людині, є вищими, ніж у будь-який попередній період. Оскільки робота Бога серед людей ступила на безпрецедентну територію, видіння, відомі людині в період Царства, є найвищими за весь час роботи управління. Божа робота ступила на безпрецедентну територію, і тому видіння, які людина має пізнати, стали вищими за всі видіння, і як наслідок, практика людини також вища, ніж у будь-який попередній період, оскільки практика людини змінюється відповідно до видінь, і досконалість видінь також знаменує досконалість вимог людини. Щойно все Боже управління зупиниться, припиниться й практика людини, і без роботи Бога в людини не буде іншого вибору, окрім як дотримуватися приписів минулих часів, інакше їй просто нікуди буде звернутися. Без нових видінь у людини не буде нової практики; без довершених видінь у людини не буде досконалої практики; без більш високих видінь у людини не буде більш високої практики. Практика людини змінюється разом із кроками Бога, і так само знання й досвід людини також змінюються разом із роботою Бога. Незалежно від того, наскільки здібна людина, вона все одно невіддільна від Бога, і якби Бог перестав працювати хоча б на мить, людина негайно померла б від Його гніву. Людині нічим хвалитися, бо якими б високими не були знання людини сьогодні, яким би глибоким не був її досвід, вона невіддільна від Божої роботи, бо практика людини й те, до чого вона має прагнути у своїй вірі в Бога, невіддільні від видінь. У кожному випадку Божої роботи є видіння, які людина має знати, і, слідуючи їм, до людини висуваються відповідні вимоги. Не маючи цих видінь як основи, людина була б просто нездатна практикувати й не змогла б непохитно слідувати за Богом. Якщо людина не знає Бога або не розуміє Божі наміри, тоді все, що вона робить, – марне й не може бути схвалено Богом. Хоч якими б рясними були дари людини, вона однаково не може обійтися без Божої роботи й Божого керівництва. Хоч якими б хорошими чи численними були вчинки людини, вони однаково не можуть замінити роботу Бога. І тому за жодних обставин людська практика невіддільна від видінь. Ті, хто взагалі не приймає нових видінь, не мають нової практики. Їхня практика не має жодного стосунку до істини, тому що вони дотримуються приписів і тримаються мертвого закону; у них взагалі немає нових видінь, і, як наслідок, у них немає практики нового періоду. Вони втратили видіння, а разом із тим втратили роботу Святого Духа, і вони втратили істину. Ті, у кого немає істини, є потомством абсурду, вони є втіленням сатани. Незалежно від того, якого типу є якась людина, вона не може бути без видінь Божої роботи й не може бути позбавлена присутності Святого Духа; щойно людина втрачає видіння, вона миттєво сходить у підземне царство й живе в темряві. Люди без видінь – це ті, хто безтолково слідує за Богом, це ті, хто позбавлений роботи Святого Духа, і вони живуть у пеклі. Такі люди не прагнуть до істини, а натомість вивішують ім’я Бога, як вивіску. Ті, хто не знає роботи Святого Духа, хто не знає втіленого Бога, хто не знає трьох стадій роботи у всій повноті Божого управління, не знають видінь і позбавлені істини. І хіба всі ті, хто не володіє істиною, не є лиходіями? Ті, хто готовий застосовувати істину на практиці, хто готовий прагнути до пізнання Бога й хто дійсно співпрацює з Богом, – це люди, для яких видіння є основою. Вони схвалені Богом, тому що вони співпрацюють із Богом, і саме цю співпрацю людина має застосовувати на практиці.

У видіннях є багато шляхів практики. Практичні вимоги, що висуваються до людини, також містяться у видіннях, як і робота Бога, яка має бути відома людині. У минулому, під час спеціальних зборів або великих зібрань, які проводилися в різних місцях, говорилося тільки про один аспект шляху практики. Таку практику необхідно було застосовувати в період Благодаті, і навряд чи вона хоч якось стосувалася пізнання Бога, оскільки видіння періоду Благодаті було тільки видінням розп’яття Ісуса, і не було більших видінь. Передбачалося, що людина не мала знати нічого, окрім роботи відкуплення Ним людства через розп’яття, і тому в період Благодаті в людини не було жодних інших видінь для пізнання. Отже, у людини було лише мізерне знання про Бога, і, крім знання люблячої доброти та милості Ісуса, у неї було лише кілька простих і мізерних речей, які вона могла застосувати на практиці, що було далеко не так, як сьогодні. У минулому, незалежно від того, у якій формі проходили зібрання людей, людина була не здатна говорити про практичне знання Божої роботи, і тим більше ніхто не міг чітко сказати, який шлях практики є найбільш підхожим для людини. Людина просто додала кілька простих деталей до основи, якою були поблажливість і терпіння; суть її практики просто не змінилася, оскільки протягом того ж періоду Бог не виконував жодної новішої роботи, і єдиними вимогами, які Він ставив перед людиною, були поблажливість і терпіння, або ж несення хреста, окрім таких практик, не було вищих видінь, ніж розп’яття Ісуса. У минулому не згадувалося про інші видіння, адже Бог не виконував великого обсягу роботи та ставив перед людиною лише обмежені вимоги. Таким чином, що б людина не робила, вона була не в змозі переступити ці кордони; вона просто практикувала в поверховий, простий спосіб. Сьогодні Я говорю про більше видінь, тому що сьогодні виконана більша робота, робота, яка в кілька разів перевищує період Закону й період Благодаті. Вимоги до людини теж у кілька разів вищі, ніж у минулі періоди. Якщо людина не здатна повністю пізнати таку роботу, тоді ця робота не матиме великого значення; можна сказати, що людині буде важко повністю пізнати таку роботу, якщо вона не присвятить цьому свої зусилля впродовж усього свого життя. Що стосується роботи завоювання, розмови лише про шлях практики зробили б завоювання людини неможливим. Проста розмова про видіння, без пред’явлення будь-яких вимог до людини, також унеможливила б завоювання людини. Якби не говорилося ні про що, окрім шляху практики, тоді було б неможливо завдати удару по ахіллесовій п’яті людини або розвіяти її уявлення, а отже, було б неможливо повністю підкорити людину. Видіння – це головний інструмент завоювання людини, але якби не було жодного шляху практики, крім видінь, тоді в людини не було б жодного шляху, яким іти, і тим більше в неї не було б жодних засобів для входження. Це принцип Божої роботи від початку й до кінця: у видіннях є те, що можна застосувати на практиці, і точно так само існують видіння на додаток до практики. Ступінь змін у житті людини та в її характері супроводжує зміни у видіннях. Якби людина покладалася тільки на свої власні зусилля, то для неї було б неможливо досягти будь-якої значної міри змін. Видіння говорять про роботу Самого Бога й Боже управління. Практика стосується шляху практики людини та способу існування людини. У всьому Божому управлінні зв’язок між видіннями й практикою – це зв’язок між Богом і людиною. Якби видіння були видалені, або якщо б про них говорили без згадки про практику, або якби були тільки видіння, а практика людини була викорінена, тоді такі речі не можна було б вважати управлінням Бога, і тим більше не можна було б сказати, що робота Бога здійснюється заради людства; таким чином, не тільки був би усунутий обов’язок людини, але це було б запереченням мети Божої роботи. Якби від початку до кінця від людини вимагалося лише практикувати без залучення Божої роботи, і, ба більше, якби від людини не вимагалося пізнавати роботу Бога, тоді було б ще менш виправдано називати таку роботу Божим управлінням. Якби людина не знала Бога й не відала про Божі наміри, а просто сліпо практикувала в невизначений спосіб, тоді вона ніколи не стала б створеною істотою, яка повністю відповідає стандарту. І тому ці дві речі є абсолютно необхідними. Якби була лише робота Бога, тобто якби були лише видіння, і якби не було співпраці чи практики з боку людини, тоді це не можна було б назвати Божим управлінням. Якби були лише практика і входження людини, то навіть якби це був найвищий шлях входження, це також не спрацювало б. Входження людини має поступово змінюватися одночасно з роботою та видіннями; воно не може змінюватися свавільно. Принципи людської практики не є необмеженими, вони встановлені в певних межах. Такі принципи змінюються відповідно до видінь роботи. Отже, зрештою Боже управління зводиться до Божої роботи й практики людини.

Робота управління виникла тільки завдяки людству, що означає, що вона виникла тільки завдяки існуванню людства. Річ не в тім, що управління було до людства або на початку, коли були створені небо, земля і все суще. Якби в усій Божій роботі не було практики, корисної для людини, – тобто якби Він не висував належних вимог до розбещеного людства (якби в роботі, яку виконує Бог, не було відповідного шляху для людської практики), – тоді цю роботу не можна було б назвати Божим управлінням. Якби вся Божа робота полягала лише в тому, щоб говорити розбещеному людству, як їм здійснювати свою практику, і Бог не вів би жодної Своєї власної справи й не відкрив би ні краплі Своєї всемогутності чи мудрості, і хоч би якими високими були Божі вимоги до людини, хоч би як довго Бог жив серед людей, людина нічого не знала б про Божий характер, тоді роботу такого роду тим паче не можна було б назвати Божим управлінням. Простіше кажучи, робота Божого управління – це робота, що виконується Богом, і вся робота, що виконується під керівництвом Бога тими, хто був здобутий Богом. Таку роботу можна узагальнено назвати управлінням. Іншими словами, Божа робота серед людей, а також співпраця з Ним усіх тих, хто слідує за Ним, у сукупності називаються управлінням. Тут робота Бога називається видіннями, а співпраця людини називається практикою. Що вища Божа робота (тобто що вище видіння), то яснішим Божий характер стає для людини, то більше він розходиться з уявленнями людини й то вище стає практика й співпраця людини. Що вищі вимоги людини, то більше Божа робота розходиться з людськими уявленнями, і як наслідок, випробування людини й стандарти, яким вона повинна відповідати, також стають вищими. Після закінчення цієї роботи всі видіння будуть завершені, і те, що людина повинна втілити на практиці, досягне вершини досконалості. Це також буде час, коли кожного буде розподілено за родом його, бо те, що людині необхідно знати, буде їй показано. Отже, коли видіння досягнуть своєї найвищої точки, робота, відповідно, наблизиться до свого завершення, і практика людини також досягне свого зеніту. Практика людини заснована на роботі Бога, і управління Бога повністю виражається тільки через практику й співпрацю людини. Людина – це особливий зразок Божої роботи й об’єкт всієї роботи Божого управління, а також продукт усього Божого управління. Якби Бог працював один, без співпраці з людиною, тоді не було б нічого, що могло б слугувати кристалізацією всієї Його роботи, і тоді не було б анінайменшого значення для Божого управління. Тільки вибираючи відповідні об’єкти на додачу до Своєї роботи для вираження цієї роботи та доведення її всемогутності й мудрості, Бог може досягти мети Свого управління й досягти мети використання всієї цієї роботи для повної поразки сатани. Отже, людина є незамінною частиною роботи Божого управління, і людина – єдина, хто може зробити так, щоб Боже управління принесло плоди й досягло своєї кінцевої мети; крім людини, жодна інша форма життя не може взяти на себе таку роль. Якщо людина хоче стати справжньою кристалізацією Божої роботи управління, тоді розбещене людство має повністю позбутися свого бунтарства. Для цього необхідно, щоб людині була дана належна практика в різні часи, і щоб Бог виконував відповідну роботу серед людей. Тільки в такий спосіб зрештою буде здобуто групу людей, які є кристалізацією Божої роботи управління. Божа робота серед людей не може свідчити про Самого Бога тільки через роботу Бога; для досягнення такого свідчення також потрібні живі люди, які підходять для Його роботи. Спочатку Бог працюватиме над цими людьми, через яких потім буде показана Його робота, і в такий спосіб буде засвідчено про Нього серед створених істот, і в цьому Бог досягне мети Своєї роботи. Бог не працює самотужки, щоб перемогти сатану, тому що Він не може прямо свідчити про Себе серед усіх створених істот. Якби Він так зробив, було б неможливо повністю переконати людину, тому Бог мусить завоювати людину через роботу над нею, і лише тоді Він зможе здобути свідчення серед усіх створених істот. Якби лише Бог і далі працював, тоді як людина не співпрацювала б або Бог не вимагав би цього від неї, тоді людина ніколи не змогла б пізнати Божий характер і назавжди залишилася б у невіданні щодо Божих намірів; тоді це не можна було б назвати роботою Божого управління. Якби тільки людина самотужки боролася, прагнула й старанно працювала, не розуміючи роботи Бога, тоді б людина займалася пустощами. Без роботи Святого Духа все, що робить людина, походить від сатани; це бунтарство й лиходійство; сатана проявляється у всьому, що робить розбещене людство, і немає в ньому нічого, що було б сумісним із Богом, і все, що робить людина, є проявом сатани. У всіх Своїх словах Бог говорить лише про видіння та практику. На основі видінь людина знаходить практику та шлях покори, відпускає свої уявлення та здобуває ті речі, яких не мала раніше. Бог вимагає, щоб людина співпрацювала з Ним, щоб людина повністю підкорялася Його вимогам, а людина просить споглядати роботу, виконувану Самим Богом, усвідомлювати Божу всемогутність і пізнавати Божий характер. Таким, якщо коротко, є управління Бога. Союз Бога з людиною – це управління, і це найвеличніше управління.

Те, що пов’язано з видіннями, у першу чергу відноситься до роботи Самого Бога, а те, що передбачає практику, має виконуватися людиною і не має жодного відношення до Бога взагалі. Робота Бога звершується Самим Богом, а практика людини досягається самою людиною. Те, що повинно бути зроблено самим Богом, не повинно бути зроблено людиною, а те, що повинно бути зроблено людиною, не має відношення до Бога. Робота Бога – це Його власне служіння, і не має жодного відношення до людини. Ця робота не повинна виконуватися людиною, і, більше того, людина була б не здатна виконати роботу, яку має виконати Бог. Людина має виконати те, що від неї вимагається, навіть якщо це жертвування своїм життям або передача її сатані, щоб бути непохитним у своєму свідченні, – усе це має бути виконано людиною. Сам Бог завершує всю роботу, яку Він повинен виконати, а те, що повинна зробити людина, показано людині, і решта роботи залишається людині. Бог не виконує додаткову роботу; Він виконує тільки ту роботу, яка входить до Його служіння, і тільки вказує людині шлях, і тільки здійснює роботу щодо відкриття шляху, і не виконує роботу стосовно прокладання шляху. Це повинні розуміти всі. Утілювати істину на практиці означає реалізувати слова Божі на практиці, і все це є обов’язком людини; це те, що повинна робити людина, і що не має жодного відношення до Бога. Якщо людина вимагає, щоб Бог також страждав і терпів переплавку в істині, подібно до людини, тоді людина бунтівнича. Божа робота полягає в тому, щоб виконувати Його служіння, а обов’язок людини – слухатися всього Божого керівництва без будь-якого опору. Те, чого людина повинна досягти, їй належить виконати, незалежно від того, яким чином Бог діє або живе. Тільки Сам Бог може ставити вимоги до людини, тобто тільки Сам Бог гідний ставити вимоги до людини. У людини не повинно бути жодного вибору, і вона не повинна нічого робити, крім як повністю підкорятися і практикувати; це – розум, який слід мати людині. Щойно робота, яка повинна бути виконана Самим Богом, завершена, людина повинна відчути її на собі, крок за кроком. Якщо, врешті-решт, коли все Боже управління завершиться, людина все ще не зробить того, що вимагає Бог, тоді людина має бути покарана. Якщо людина не виконує вимоги Бога, це відбувається через бунтарство людини; це не означає, що Бог недостатньо ретельно виконував Свою роботу. Усі ті, хто не може утілити Божі слова в життя, ті, хто не може виконати Божі вимоги, і ті, хто не може проявити свою відданість і виконати свій обов’язок, усі будуть покарані. Сьогодні те, чого ви повинні досягти, – це не додаткові вимоги, а обов’язок людини, і те, що повинні робити всі люди. Якщо ви нездатні навіть виконувати свій обов’язок або не можете виконувати його добре, то чи не накликаєте ви на себе неприємності? Чи не граєтеся ви зі смертю? Як ви можете розраховувати на те, що у вас є майбутнє та перспективи? Робота Бога здійснюється заради людства, і співпраця людини дається заради Божого управління. Після того, як Бог зробить усе, що мав зробити, від людини вимагатиметься бути непохитною у своїй практиці та співпрацювати з Богом. У роботі Божій людина не повинна шкодувати зусиль, повинна проявляти свою відданість і не повинна віддаватися численним уявленням або пасивно сидіти й чекати смерті. Бог може пожертвувати Собою заради людини, то чому ж людина не може запропонувати свою відданість Богу? У Бога одне серце й один розум з людиною, то чому ж людина не може запропонувати трохи співпраці? Бог працює для людства, то чому ж людина не може виконувати деякі зі своїх обов’язків заради Божого управління? Божа робота дійшла до цього моменту, і все ж ви досі бачите, але не дієте, ви чуєте, але не рухаєтеся. Хіба такі люди не є об’єктами загибелі? Бог уже присвятив усього Себе людству, то чому ж сьогодні людина не здатна ревно виконувати певний обов’язок? Для Бога Його робота є Його головним пріоритетом, і робота Його управління має першорядне значення. Для людини втілення Божих слів у життя і виконання Божих вимог є її першочерговим завданням. Це ви всі повинні розуміти. Слова, сказані вам, досягли самої серцевини вашої сутності, і Божа робота вийшла на безпрецедентну територію. Багато людей усе ще не розуміють правдивість або хибність цього шляху; вони все ще чекають і спостерігають, і не виконують свій обов’язок. Натомість вони досліджують кожне слово й дію Бога, вони зосереджуються на тому, що Він їсть і в що одягається, і їхні уявлення стають дедалі сумнішими. Хіба такі люди не піднімають шум через дрібниці? Як такі люди можуть бути тими, хто шукає Бога? І як вони можуть бути тими, у кого є намір підкоритися Богу? Вони відкладають свою відданість й обов’язок на задвірки свого розуму, а натомість зосереджуються на місцезнаходженні Бога. Вони справді огидні! Якщо людина зрозуміла все, що вона повинна розуміти, і застосувала на практиці все, що повинна застосовувати, тоді Бог, безсумнівно, обдарує її Своїми благословеннями, бо те, що Він вимагає від людини, є обов’язком людини й тим, що людина повинна робити. Якщо людина не здатна зрозуміти те, що вона повинна розуміти, і не здатна застосувати на практиці те, що вона повинна застосовувати на практиці, тоді людину буде покарано. Ті, хто не співпрацює з Богом, перебувають у ворожнечі з Богом, ті, хто не приймає нової роботи, виношують ставлення спротиву до неї, навіть якщо такі люди не роблять нічого, що явно перебуває у спротиві їй. Усі ті, хто не практикує істини, якої вимагає Бог, є людьми, які навмисно чинять спротив Божим словам і є бунтівничими щодо них, навіть якщо такі люди особливо «стурбовані» роботою Святого Духа. Люди, які не є слухняними чи покірними, є бунтівничими, і вони чинять спротив Богу. Люди, які не виконують свій обов’язок, – це ті, хто не співпрацює з Богом, а люди, які не співпрацюють із Богом, – це ті, хто не приймає роботу Святого Духа.

Коли Божа робота досягає певної точки, і Його управління досягає певної точки, усі ті, хто відповідає Його намірам, здатні виконати Його вимоги. Бог ставить перед людиною вимоги відповідно до Своїх власних стандартів і відповідно до того, чого людина здатна досягти. Говорячи про Своє управління, Він також вказує людині дорогу й дає їй шлях існування. Боже управління й практика людини відносяться до одного і того ж етапу роботи й виконуються одночасно. Мова про Боже управління відноситься до змін у характері людини, а мова про те, що повинна зробити людина, і про зміни в її характері стосується Божої роботи; немає часу, коли ці два поняття можуть бути розділені. Практика людини змінюється, крок за кроком. Це відбувається тому, що Божі вимоги до людини також змінюються, і тому, що Божа робота завжди змінюється й рухається вперед. Якщо практика людини залишається в пастці приписів, це доводить, що людина позбавлена Божої роботи і керівництва; якщо практика людини ніколи не змінюється і не поглиблюється, то це доводить, що практика людини здійснюється згідно з волею людини і є практикою неправди; якщо в людини немає шляху, яким іти, тоді вона вже потрапила до рук сатани й знаходиться під контролем сатани, а це означає, що вона перебуває під контролем злих духів. Якщо практика людини не поглиблюється, тоді Божа робота не розвивається, і якщо в Божій роботі немає змін, тоді входження людини зупиниться; це неминуче. Якби протягом усієї Божої роботи людина завжди дотримувалася закону Єгови, тоді Божа робота не могла б рухатися вперед, а тим більше було б неможливо завершити весь період. Якби людина завжди трималася хреста й практикувала терпіння й смирення, тоді Божа робота не могла б продовжувати свій поступ. Шість тисяч років управління просто не можуть бути завершені серед людей, які тільки дотримуються закону або тільки тримаються за хрест і практикують терпіння й смирення. Натомість усю роботу Божого управління буде завершено серед тих людей останніх днів, які знають Бога, кого було звільнено з пазурів сатани та хто повністю позбувся впливу сатани. Це неминучий напрямок роботи Бога. Чому кажуть, що практика тих, хто перебуває в релігійних церквах, застаріла? Це тому, що те, що вони застосовують на практиці, відірвано від роботи сьогодення. У період Благодаті те, що вони застосовували на практиці, було правильним, але оскільки період минув і Божа робота змінилася, їхня практика поступово застаріла. Вона залишилася позаду нової роботи й нового світла. Ґрунтуючись на своєму первісному фундаменті, робота Святого Духа просунулася на кілька кроків глибше. Однак ці люди досі залишаються на початковій стадії Божої роботи та продовжують дотримуватися старих практик і старого світла. Божа робота може сильно змінитися за три або п’ять років, тож чи не відбулися б ще більші перетворення протягом 2 000 років? Якщо в людини немає нового світла або практики, це означає, що вона не встигає за роботою Святого Духа, і це недолік людини. Наявність нової Божої роботи не можна заперечувати через те, що сьогодні ті, хто раніше мав роботу Святого Духа, усе ще дотримуються застарілих практик. Робота Святого Духа завжди рухається вперед, і всі ті, хто знаходиться в потоці Святого Духа, також мають просуватися глибше та змінюватися, крок за кроком. Вони не повинні зупинятися на єдиній стадії. Тільки ті, хто не знає роботу Святого Духа, зупиняться на Його початковій роботі та не приймуть нової роботи Святого Духа. Лише бунтівничі будуть нездатними здобути роботу Святого Духа. Якщо людська практика не йде в ногу з новою роботою Святого Духа, тоді людська практика, безсумнівно, відірвана від нинішньої роботи й, безсумнівно, перебуває в конфлікті з нинішньою роботою. Такі застарілі люди просто не здатні виконувати Божу волю, і тим паче вони не могли б стати людьми, які зрештою будуть непохитними у своєму свідченні про Бога. Ба більше, уся робота управління не могла б бути завершена серед такої групи людей. Щодо тих, хто колись дотримувався закону Єгови, і тих, хто колись постраждав за хрест, якщо вони не зможуть прийняти стадію роботи останніх днів, тоді все, що вони робили, буде даремним і марним. Найбільш чіткий прояв роботи Святого Духа полягає в тому, щоб приймати теперішнє, а не чіплятися за минуле. Ті, хто не встигає за роботою сьогодення й відокремилися від сьогоднішньої практики, – це ті, хто протистоїть роботі Святого Духа й не приймає її. Такі люди чинять спротив нинішній роботі Бога. Хоча вони тримаються за світло минулого, не можна заперечувати, що вони не знають роботи Святого Духа. Чому відбуваються всі ці розмови про зміни в практиці людини, про відмінності в практиці між минулим і сьогоденням, про те, як практика виконувалася в попередній період, і про те, як вона здійснюється сьогодні? Про таку різницю в практиці людини говорять завжди, тому що робота Святого Духа постійно рухається вперед, і тому практика людини повинна постійно змінюватися. Якщо людина застрягає на одному етапі, то це доводить, що вона нездатна йти в ногу з новою роботою Бога і новим світлом; це не доводить, що Божий план управління не змінився. Ті, хто перебуває поза потоком Святого Духа, завжди думають, що вони мають рацію, але насправді Божа робота над ними давно припинилася, і вони повністю позбавлені роботи Святого Духа. Робота Бога вже давно була перенесена на іншу групу людей, і Він має намір завершити Свою нову роботу над цими людьми. Оскільки релігійні люди нездатні прийняти нову Божу роботу й тримаються тільки старої роботи минулого, Бог залишив цих людей і здійснює Свою нову роботу над людьми, які приймають цю нову роботу. Це люди, які співпрацюють із Його новою роботою, і тільки так Його управління може бути звершеним. Управління Бога завжди рухається вперед, а практика людини завжди піднімається вище. Бог завжди працює, а людина завжди має потреби, так що обидва досягають свого зеніту, і Бог і людина досягають повного єднання. Це – вираження здійснення великої Божої роботи, і це – кінцевий результат усього Божого управління.

На кожній стадії Божої роботи існують також відповідні вимоги до людини. Усі ті, хто перебуває у потоці Святого Духа, мають присутність і дисципліну Святого Духа, а ті, хто не перебуває у потоці Святого Духа, знаходяться під правлінням сатани й не мають жодної роботи Святого Духа. Люди, що знаходяться в потоці Святого Духа, – це ті, хто приймає нову роботу Бога, і це ті, хто співпрацює з новою роботою Бога. Якщо ті, хто перебуває в цьому потоці, не здатні співпрацювати й застосовувати на практиці істину, яку вимагає Бог у цей час, тоді їх буде дисципліновано, а в гіршому випадку вони будуть залишені Святим Духом. Оскільки вони прийняли нову роботу Святого Духа, вони живуть у потоці Святого Духа, отримуючи турботу й захист Святого Духа. Тих, хто готовий застосовувати істину на практиці, просвіщає Святий Дух, а тих, хто не бажає застосовувати істину на практиці, Святий Дух дисциплінує й може навіть покарати. Незалежно від того, що це за людина, за умови, що вона знаходиться в потоці Святого Духа, Бог візьме на Себе відповідальність за всіх тих, хто приймає Його нову роботу заради Його імені. Ті, хто прославляє Його ім’я і бажає втілювати Його слова на практиці, отримають Його благословення; ті, хто бунтує проти Нього й не практикує Його слова, отримають Його покарання. Люди, що знаходяться в потоці Святого Духа, – це ті, хто приймає нову роботу, і оскільки вони прийняли нову роботу, їм слід співпрацювати з Богом відповідно й не слід діяти як бунтівникам, які не виконують свій обов’язок. Це єдина вимога Бога до людини. Інакша ситуація з людьми, які не приймають нову роботу: вони знаходяться поза потоком Святого Духа, і дисциплінування та дорікання від Святого Духа на них взагалі не розповсюджуються. Цілими днями ці люди живуть у плоті, вони живуть у своєму розумі. Усе, що вони роблять, відбувається згідно з доктринами, створеними їхнім власним розумовим аналізом і дослідженням; це не те, чого вимагає нова робота Святого Духа, і тим паче це не співпраця з Богом. Ті, хто не приймає нової роботи Бога, позбавлені присутності Бога, і тим паче позбавлені Божих благословень і захисту. Більшість їхніх слів і вчинків тримається вимог минулої роботи Святого Духа; це доктрини, а не істини. Таких доктрин і приписів достатньо, щоб довести, що зібрання цих людей є не чим іншим, як релігією; вони не є обраними Богом людьми або об’єктами Божої роботи. Їхнє зібрання можна назвати лише релігійною мішаниною; його не можна назвати церквою. Це непорушний факт. У них немає нової роботи Святого Духа; те, що вони роблять, тхне релігією; те, чим вони живуть, наповнене релігією; у них немає присутності й роботи Святого Духа, і тим більше вони не мають права бути дисциплінованими або просвітленими Святим Духом. Усі ці люди – бездиханні трупи й гробаки, позбавлені духовності. Вони не знають про людське бунтарство й опір, не знають про всі злодіяння людини, і тим більше вони не знають усієї Божої роботи й Божих намірів на даний час. Усі вони – необізнані, ниці люди, вони – покидьки, негідні називатися віруючими! Ніщо з того, що вони роблять, не має жодного стосунку до Божого управління, а тим більше не може порушити Божі плани. Їхні слова й дії надзвичайно огидні, а також жалюгідні й просто недостойні згадки. Те, що робиться людьми, які не перебувають у потоці Святого Духа, не має нічого спільного з новою роботою Святого Духа. Через це, хоч би що вони робили, вони не мають дисциплінування – і тим паче просвітлення – від Святого Духа. Бо всі вони є людьми, які не мають любові до істини і яких цурається Святий Дух. Їх називають лиходіями, тому що вони роблять те, що їм заманеться, діючи за своєю плоттю і розмахуючи при цьому прапором Бога, і тому що вони навмисно ворожі до Бога і діють наперекір Йому, коли Він виконує Свою роботу. Відмова людини співпрацювати з Богом сама по собі є надзвичайним бунтарством, тож хіба люди, які навмисно йдуть супроти Бога, не отримають своєї справедливої відплати? При згадці про злодіяння цих людей деякі люди готові радо проклясти їх, у той час як Бог ігнорує їх. Людям здається, що їхні дії стосуються імені Бога, але насправді для Бога вони не мають ніякого відношення ні до Його імені, ні до свідчення про Нього. Що б не робили ці люди, це не має відношення до Бога: це не пов’язано ні з Його ім’ям, ні з Його поточною роботою. Ці люди принижують себе й проявляють сатану; вони – особи, які накопичують лихі вчинки на день гніву. Сьогодні, незалежно від їхніх дій, за умови, що вони не перешкоджають Божому управлінню і не мають жодного відношення до нової роботи Бога, такі люди не отримають належну відплату, бо день гніву ще не настав. Є багато чого, з чим, на думку людей, Бог уже повинен був розібратися, і вони думають, що ці лиходії повинні понести відплату якомога раніше. Але оскільки робота Божого управління все ще не добігла кінця, а день гніву ще не настав, неправедні люди все ще продовжують чинити свої неправедні справи. Дехто каже: «Релігійні люди позбавлені присутності та роботи Святого Духа, і вони накликають ганьбу на Боже ім’я; то чому ж Бог не знищує їх, натомість продовжуючи терпіти їхню розгнуздану поведінку?». Ці люди, які проявляють сатану та виражають плоть, – необізнані, ниці люди; вони – безглузді люди. Вони не побачать прихід Божого гніву, доки не зрозуміють, як Бог здійснює Свою роботу серед людей, і щойно їх буде повністю завойовано, усі ці лиходії отримають свою відплату сповна, і жоден із них не зможе уникнути дня гніву. Зараз не час для покарання людини, але час для виконання роботи завоювання, якщо тільки немає тих, хто завдає шкоди Божому управлінню, і в цьому випадку вони будуть покарані відповідно до ступеня тяжкості їхніх дій. Під час Божого управління людством усі ті, хто перебуває у потоці Святого Духа, мають відношення до Бога. Ті, від кого Святий Дух відцурався, живуть під впливом сатани, і те, що вони практикують, не має жодного відношення до Бога. Тільки ті, хто приймає нову Божу роботу та співпрацює із Богом, мають відношення до Бога, бо Божа робота спрямована тільки на тих, хто її приймає, і вона не спрямована на всіх людей, незалежно від того, приймають вони її чи ні. Робота, що здійснюється Богом, завжди має мету й не робиться за примхою. Ті, хто пов’язаний із сатаною, не годяться для того, щоб свідчити про Бога, і тим більше вони не годяться для співпраці з Богом.

Кожен етап роботи Святого Духа також потребує свідчення людей. Кожний етап роботи – то битва між Богом і сатаною, і ціллю тієї битви є сатана, а той, хто стане вдосконалений завдяки цій роботі, – людина. Те, чи зможе Божа робота принести плоди, залежить від того, яким є свідчення людини про Бога. Це свідчення є єдиною вимогою Бога для тих, хто слідує за Ним; це свідчення перед сатаною, а також доказ результатів Його роботи. Все Боже управління ділиться на три етапи, і на кожному з них до людей висуваються належні вимоги. Більше того, із плином часу Божі вимоги до всього людства стають більш високими. Тож крок за кроком ця робота Божого управління досягає своєї кульмінації, тобто людина споглядає факт «явлення Слова у плоті», і так вимоги до людей стають навіть вищими, як і свідчення, яке від людини вимагається дати. Чим більше людина здатна справді співпрацювати з Богом, тим більше Бог може здобути слави. Співпраця людини – це свідчення, яке їй необхідно давати, і свідчення, яке людина дає, – це її практичне життя. Тож те, чи може Божа робота дати належний результат, чи ні, і чи може бути істинне свідчення, чи ні, нерозривно пов’язано зі співпрацею та свідченням людей. Коли робота буде завершена, себто коли все Боже управління дійде кінця, від людини вимагатиметься дати вище свідчення, і коли Божа праця дійде кінця, практика та входження людини сягнуть зеніту. У минулому від людини вимагалося дотримуватися закону та заповідей, бути терплячою і скромною. Сьогодні від людини вимагається коритися всім Божим настановам і мати найвищу любов до Бога, і зрештою від людини вимагається любити Бога, навіть у час скорботи. Ці три етапи – це вимоги, які Бог висуває до людини, крок за кроком, протягом усього Свого управління. Кожен етап Божої роботи глибший за попередній, і на кожному етапі вимоги до людини вищі за попередні, і таким чином поступово формується все Боже управління. Саме тому, що вимоги до людини стають дедалі вищими, її характер все більше наближається до стандартів, які вимагає Бог, і тільки тоді все людство поступово виходить із-під впливу сатани допоки воно не буде врятовано з-під впливу сатани, коли Божа праця дійде повного кінця. Коли цей час прийде, робота Божа досягне свого кінця, і співпраця людини з Богом із метою досягнення змін у її характері припиниться, і все людство буде жити в світлі Божому, і відтоді не буде жодного бунтарства або протидії Богу. Бог також не буде ставити жодних вимог до людини, і між людиною й Богом буде більш гармонійна співпраця, яка буде життям людини й Бога разом, життям, що настане після того, як Боже управління буде повністю завершене, і після того, як людина буде повністю врятована Богом із пазурів сатани. Ті, хто не може уважно слідувати по стопах Бога, нездатні досягти такого життя. Вони зануряться в темряву, де будуть плакати й скреготати зубами; це люди, які вірять у Бога, але не слідують за Ним, які вірять у Бога, але не коряться всій Його роботі. Оскільки людина вірить у Бога, вона повинна тісно слідувати за кожним кроком Бога; вона повинна «слідувати за Агнцем, куди б Він не пішов». Тільки люди, які це роблять, є тими, хто істинно шукає істинний шлях, тими, хто знає роботу Святого Духа. Люди, які вперто дотримуються слів і доктрин, – це ті, хто був відсіяний роботою Святого Духа. У кожен період часу Бог буде починати нову роботу, і в кожному періоді буде новий початок серед людей. Якщо людина дотримується тільки істин «Єгова є Бог» та «Ісус є Христос», які є істинами, кожна з яких застосовна тільки до одного періоду, тоді людина ніколи не буде йти в ногу з роботою Святого Духа й назавжди залишиться нездатною здобути роботу Святого Духа. Незалежно від того, як діє Бог, якщо людина слідує за Ним без найменших сумнівів і слідує близько, то як міг би Святий Дух відсіяти її? Незалежно від того, що робить Бог, якщо людина впевнена, що це робота Святого Духа, і співпрацює з роботою Святого Духа без будь-яких побоювань та намагається відповідати вимогам Бога, то як її може бути покарано? Робота Бога ніколи не припиняється, Його кроки ніколи не вщухають, і до завершення Своєї роботи управління Він завжди зайнятий і ніколи не зупиняється. Але людина не така: отримавши лише невелику крихту роботи Святого Духа, вона ставиться до неї так, як ніби вона ніколи не зміниться; здобувши трохи знань, вона не переходить до «відстеження» новішої Божої роботи; побачивши лише малу частину Божої роботи, вона одразу обмежує Бога до певної дерев’яної фігури й вірить, що Бог завжди зберігатиме цей образ, який вона бачить, що так було в минулому й так завжди буде в майбутньому; здобувши лише крупинку поверхового знання, людина настільки пишається, що втрачає самоконтроль та починає свавільно проголошувати характер і єство Бога, яких просто не існує; і, переконавшись в одній стадії роботи Святого Духа, хоч би яка особа не проголошувала нову роботу Бога, людина не приймає її. Такі люди не можуть прийняти нову роботу Святого Духа; вони занадто консервативні й нездатні приймати нове. Такі люди – це ті, хто вірить у Бога, але в той же час відкидає Його. Людина вважає, що ізраїльтяни неправильно «вірили тільки в Єгову й не вірили в Ісуса», проте більшість людей грає роль, у якій вони «вірять тільки в Єгову й відкидають Ісуса» і «жадають повернення Месії, але чинять спротив Месії, якого звуть Ісус». Тому не дивно, що люди, прийнявши одну стадію роботи Святого Духа, все ще живуть під владою сатани й не отримують Божих благословень. Хіба це не результат людського бунтарства? Усі люди в християнстві по всьому світу, які не йдуть у ногу з новою роботою сьогодення, чіпляються за надію, що їм пощастить, припускаючи, що Бог виконає їхні відповідні бажання. Проте вони не можуть з абсолютною впевненістю сказати, чому Бог забере їх на третє небо, або як Ісус прийде верхи на білій хмарі, щоб прийняти їх, і тим паче вони не мають абсолютної впевненості в тому, чи справді Ісус прибуде на білій хмарі в той день, який вони собі уявляють. Усі вони стривожені й розгублені; вони самі навіть не знають, чи прийме Бог кожного з них, ті різноманітні невеличкі жменьки людей, які походять із кожної деномінації. Робота, яку Бог виконує зараз, теперішній період, Божі наміри – вони не мають жодного уявлення ні про що з цього й нічого не можуть зробити, окрім як рахувати дні на пальцях. Тільки ті, хто йде по стопах Агнця до самого кінця, можуть отримати остаточне благословення, у той час як ті «розумні люди», які не можуть слідувати до самого кінця, але все ж вірять, що вони отримали все, нездатні стати свідками явлення Бога. Кожен із них уважає себе найрозумнішою людиною на землі, без жодної причини вони переривають подальший розвиток роботи Бога, і, здається, з абсолютною впевненістю вірять, що Бог візьме їх на небеса, тих, хто «має виключну вірність Богу, слідує за Богом і дотримується слів Бога». Незважаючи на те, що вони проявляють «виключну вірність» словам, сказаним Богом, їхні слова й дії все рівно такі огидні, тому що вони протистоять роботі Святого Духа та вчиняють обман і зло. Ті, хто не може слідувати до самого кінця, й не може встигнути за роботою Святого Духа й тільки чіпляється за стару роботу, не тільки не змогли досягти вірності Богу, але, навпаки, стали тими, хто протистоїть Богу, тими, кого відкидає новий період, і тими, хто буде покараний. Чи є хтось більш жалюгідний, ніж вони? Багато хто навіть вважає, що всі ті, хто відкидає старий закон і приймає нову роботу, позбавлені сумління. Ці люди, які зосереджуються лише на «сумлінні», проте не знають роботи Святого Духа, у кінцевому підсумку перервуть свої перспективи через власне сумління. Навіть Бог не дотримується приписів у Своїй роботі, і хоча це може бути Його власна робота, усе ж Бог не чіпляється за неї. Те, що слід відкинути, відкидається, те, що слід відсіяти, відсіюється. Проте людина тримається лише за одну малу частину роботи Божого управління, щоб протистояти Йому. Хіба це не безглуздя людини? Чи це не невігластво людини? Що більше люди боязкі і обережні, бо бояться не отримати благословень, то більше вони нездатні здобути більше благословень і отримати остаточне благословення. Усі ті люди, які вперто дотримуються закону, демонструють виключну вірність закону, і чим більше вони проявляють таку відданість закону, тим більше вони є бунтівниками, що протистоять Богу. Бо зараз період Царства, а не період Закону, і не можна згадувати на одному диханні роботу сьогоднішню і роботу минулу, як не можна порівнювати минулу роботу з роботою сьогоднішньою. Робота Бога змінилася, і практика людини також змінилася; ця практика полягає не в тому, щоб дотримуватися закону або нести хрест. Тому вірність людини закону та хресту не отримає Божого схвалення.

Людина буде повністю довершеною в період Царства. Після роботи завоювання людина буде піддана переплавці й поневірянню. Ті, хто може перемогти й бути непохитним у своєму свідченні під час цього поневіряння, – це ті, хто в кінцевому підсумку буде зроблений довершеним; вони – переможці. Під час цього поневіряння від людини вимагається прийняти цю переплавку, і ця переплавка є останнім випадком Божої роботи. Це останній раз, коли людину буде переплавлено до завершення всієї роботи Божого управління, і всі ті, хто слідує за Богом, повинні прийняти це останнє випробування, і вони повинні прийняти цю останню переплавку. Ті, хто перебуває посеред поневірянь, позбавлені роботи Святого Духа і Божого керівництва, але ті, хто був по-справжньому завойований і хто дійсно прагне Бога, у кінцевому підсумку вистоять; це ті, хто має людськість і щиро любить Бога. Незалежно від того, що робить Бог, ці переможці не будуть позбавлені видінь і, як і раніше, будуть практикувати істину, не втрачаючи свого свідчення. Саме вони врешті-решт вийдуть із великого поневіряння. Навіть якщо ті, хто просто пливе за течією заради вигоди, досі можуть жити чужим коштом, ніхто не в змозі уникнути останньої скорботи й ніхто не може уникнути останнього випробування. Для тих, хто перемагає, така скорбота є величезним рафінуванням; але для тих, хто просто пливе за течією заради вигоди, це – робота повного відсіювання. Як би їх не випробовували, вірність тих, у кого Бог у серці, залишається незмінною; але щодо тих, у кого Бога в серці немає, щойно робота Божа стає невигідною для їхньої плоті, вони змінюють свій погляд на Бога й навіть відходять від Бога. Такими є ті, хто не встоїть до кінця, хто шукає тільки Божих благословень і не має жодного бажання присвячувати себе Богові й посвячувати себе Йому. Усі такі ниці люди будуть «виштовхані», коли Божа робота добіжить кінця, і їм не буде виявлено жодного милосердя. У людей без людськості абсолютно немає істинної любові до Бога. Коли навколишнє середовище комфортне або вони можуть щось здобути, вони цілком слухняні Богу, але щойно їхні бажання опиняються під загрозою або зрештою зазнають краху, вони негайно піднімають заколот. Навіть протягом усього однієї ночі вони перетворюються з усміхненої, «добросердої» людини на схожого на дикуна ката, який неочікувано поводиться зі своїм вчорашнім благодійником як зі своїм смертельним ворогом без будь-якої на те причини. Якщо не вигнати цих злих демонів, які вбивають, не моргнувши оком, чи не стануть вони серйозною прихованою загрозою? Це не так, що робота спасіння людини досягає свого повного завершення відразу після підсумку роботи завоювання. Хоча робота завоювання підійшла до кінця, робота очищення людини ще не завершена; така робота буде завершена тільки тоді, коли людину буде повністю очищено, коли ті, хто щиро кориться Богу, будуть зроблені довершеними, і коли ті, хто маскується й не має Бога у своєму серці, будуть вичищені. Ті, хто не здатний задовольнити Бога на завершальній стадії Його роботи, будуть повністю відсіяні, і ті, хто відсіяний, поріддя дияволів. Ті, хто не здатен задовольнити Бога, повстають проти Бога. Хоча сьогодні ці люди слідують за Богом, це не доводить, що вони – ті, хто зрештою залишиться. У словах про те, що «ті, хто слідує за Богом до кінця, отримають спасіння», значення слова «слідувати» полягає в тому, щоб твердо стояти в скорботі. Сьогодні багато хто вірить, що слідувати за Богом досить легко, але коли Божа робота майже завершена, ти дізнаєшся справжнє значення слова «слідувати». Лише тому, що ти й досі можеш слідувати за Богом сьогодні після того, як тебе завойовано, це не доводить, що ти є одним із тих, хто стане досконалим. Ті, хто не в змозі витримати випробування, хто не в змозі здобути перемогу в скорботі, у кінцевому підсумку, будуть нездатні встояти й не зможуть слідувати за Богом до самого кінця. Ті, хто щиро слідує за Богом, здатні витримати перевірку своєї праці, тоді як ті, хто не слідує за Богом щиро, неспроможні витримати жодного Божого випробування. Рано чи пізно вони будуть виштовхнуті, а переможці залишаться в Царстві. Те, чи щиро людина шукає Бога, чи ні, можна визначити лише перевіркою її праці, тобто Божими випробуваннями, і ніяк не стосується того, що визначає сама людина. Бог нікого не відкидає з легкістю; усе, що Він робить, може цілковито переконати людину. Він не робить нічого невидимого для людини та не виконує жодної роботи, не здатної переконати людину. Те, чи істинна людська віра, чи ні, доводиться фактами й не може бути визначене людиною. Те, що «пшениця не може стати кукілем, а кукіль не може стати пшеницею», є поза всяким сумнівом. Усі ті, хто щиро любить Бога, зрештою залишаться в Царстві, і Бог не буде погано ставитися ні до кого, хто щиро Його любить. Ґрунтуючись на своїх різних функціях і свідченнях, переможці в Царстві будуть служити священниками або послідовниками, а всі ті, хто здобуде перемогу серед скорботи, стануть групою священників у царстві. Групу священників буде сформовано, коли завершиться робота Євангелія у всесвіті. Коли цей час настане, те, що повинна буде робити людина, буде виконанням її обов’язку в Царстві Божому та її спільне життя з Богом у Його Царстві. До групи священників будуть входити первосвященники та священники, а решта буде синами й народом Божим. Їх буде поділено на підставі їхніх свідчень про Бога під час скорботи; це не титули, надані за примхою. Після того, як буде встановлено статус людини, робота Бога припиниться, бо кожну особу буде розподілено за її родом і повернено в її початкове положення, і це є ознакою повного виконання великої Божої роботи, це кінцевий результат роботи Бога й практики людини, і це кристалізація видіння Божої роботи й співпраці людини. Зрештою, людина ввійде в Царство Боже й знайде там спочинок, і Бог теж повернеться до Своєї оселі на спочинок. Це буде остаточним підсумком 6 000 років співпраці між Богом і людиною.