Якось Я розпочав серед людей велику справу, але вони цього не помітили, тому Мені довелося скористатися Моїм словом, щоб явити її їм крок за кроком. Однак людина все ще не могла зрозуміти Моїх слів і залишалася в невіданні щодо мети Мого плану. І ось, через свої вади й недоліки, люди робили те, що порушувало Моє управління, і це дало можливість усіляким нечистим духам увійти, так що люди стали їхніми жертвами, і ці нечисті духи піддавали їх тортурам, доки ті цілковито не забруднилися. Лише тоді Я ясно побачив наміри та цілі людини. Я зітхнув із хмар: чому люди завжди діють у своїх інтересах? Хіба Мої кари не покликані їх удосконалити? Невже Я зумисне завдаю удару по їхньому позитивному ставленню? Людська мова дуже гарна й лагідна, тоді як дії людини перебувають у повному безладді. Чому вимоги, які Я висуваю до людини, завжди закінчуються нічим? Хіба я прошу собаку залізти на дерево? Хіба Я роблю багато галасу з нічого? У ході всього Мого плану управління Я розчистив безліч «експериментальних ділянок», однак, через свій поганий стан і брак сонячного світла упродовж багатьох років, місцевість постійно змінюється, що призводить до «руйнування» землі. І тому на Моїй пам’яті Я відмовився від незліченної кількості таких ділянок землі. Навіть зараз більша частина землі продовжує змінюватися. Якщо одного дня земля справді набуде іншого виду, Я відкину її легким порухом Своєї руки – хіба не саме в цьому полягає Моя робота на нинішньому етапі? Але людство анітрохи цього не усвідомлює; воно просто «карається» під Моїм «керівництвом». Яка з цього користь? Хіба можу Я бути Богом, який приходить спеціально для того, щоб карати людей? Колись на небесах угорі Я планував, що, прийшовши серед людей, Я стану з ними одним цілим, щоб усі, кого Я люблю, могли бути Мені близькими. Однак тепер, дійшовши сьогодні до цього етапу, людина не лише не контактує зі Мною, а й тримає Мене на відстані через Мою кару. Я не плачу через те, що вона Мене уникає. Що тут поробиш? Усі люди – артисти, що підспівують будь-якій мелодії, яка зараз грає. Я впевнений у Своїй здатності дозволити людям «вислизнути» з Моїх рук, і ще більше Я впевнений у Своїй здатності повернути їх на Мою «фабрику» з «інших місць». На даний момент, які скарги могла б мати людина? І що такого людина може Мені зробити? Хіба люди – це не трава, що росте на стіні? І все ж таки, Я не завдаю людям шкоди через цю провину, а натомість даю їм Свої поживні речовини. Люди слабкі, безсилі, їм бракує поживних речовин; вони просто такі, які є. Я перетворюю холодні серця людей Своїми теплими обіймами: хто ще на таке здатний? Чому Я взявся за таку роботу серед людей? Чи може людина по-справжньому зрозуміти Моє серце?

Серед усіх, кого Я обрав, Я займаюся «справою», тому люди постійно приходять у Мій дім і йдуть із нього нескінченним потоком. Усі вони виконують у Мене вдома різноманітні формальності, так наче обговорюють зі Мною справи, що робить Мою роботу надзвичайно метушливою, аж до того, що іноді в Мене немає можливості залагоджувати чвари між ними. Я закликаю людей не обтяжувати Мій тягар; їм краще самим накреслити свій шлях, замість постійно покладатися на Мене. Вони не можуть постійно бути дітьми в Моєму домі; яка в цьому була б користь? Те, що Я роблю, є важливою справою; Я не тримаю якусь «місцеву закусочну» або ще якусь дрібну «крамничку товарів першої необхідності». Усі люди не розуміють Мого душевного стану, так наче вони зумисне жартують зі Мною, так наче всі вони – неслухняні діти з невгамовним бажанням гратися, які ніколи не замислюються про серйозні речі, через що багато хто не виконує «домашнє завдання», яке Я їм дав. Як таким людям вистачає зухвальства показуватися на очі своєму «вчителю»? Чому вони ніколи не займаються тим, чим повинні займатися? Що це за предмет такий – серце людини? До сьогодні Я не можу цього зрозуміти. Чому людське серце без упину змінюється? Воно наче червневий день: то сонце пече, то хмари збираються, то лютий вітер завиває. То чому ж людина не здатна вчитися на власному досвіді? Можливо, те, що Я сказав, є перебільшенням. Люди навіть не знають, що в дощову пору варто брати з собою парасольку, і тому, через своє невігластво, вони незліченну кількість разів промокали до нитки під раптовими зливами, так наче Я зумисне їх дражнив, і на них завжди падав дощ із неба. Або, можливо, справа в тому, що Я занадто «жорстокий», відволікаю увагу людей, через що вони повсякчас розсіяні й ніколи не знають, що ж їм робити. Жодна людина ніколи по-справжньому не збагнула цілі або значущості Моєї роботи. Тому всі вони займаються тим, що руйнують і карають самих себе. Хіба Я справді поставив собі за мету карати людину? Чому люди самі створюють собі проблеми? Чому вони завжди потрапляють у пастки? Чому вони не домовляються зі Мною, а натомість знаходять способи завдати собі клопоту? Хіба всього, що Я даю людині, недостатньо?

Я оприлюднив Свій «дебютний твір» серед усього людства, й оскільки Моя публікація викликає у людей величезне захоплення, всі вони піддають її докладному й ретельному вивченню, і завдяки цьому уважному вивченню вони багато що здобули. Мій писемний твір здається вражаючим, надзвичайно заплутаним романом; він схожий на романтичну поему в прозі; він схожий на обговорення політичної програми; він схожий на збірку економічної мудрості. Оскільки Мій писемний твір такий насичений, про нього існує багато різних думок, і ніхто не може скласти передмову, яка б підсумувала цей Мій твір. Люди можуть володіти «видатними» знаннями й талантами, але цього Мого твору достатньо, щоб спантеличити всіх цих здібних і талановитих людей. Навіть коли вони кажуть: «Хай ллється кров, хай проливаються сльози, але ніхто не повинен схиляти голови», – вони вже несвідомо схилили свої голови, щоб засвідчити свою капітуляцію перед Моїм писемним твором. Виходячи з уроків власного досвіду, людина підсумувала Мій писемний твір як небесну книгу, що впала з неба. Однак Я закликаю людину не бути надто чутливою. На Мою думку, все, що Я сказав, є дуже буденним; однак Я сподіваюся, що в «Енциклопедії життя», яку включає Мій твір, люди зможуть знайти щось про спосіб прожитку; у «Призначенні людини» вони зможуть шукати сенс життя; у «Таємницях неба» вони зможуть шукати Мою волю; а в «Шляху людства» вони зможуть шукати мистецтво жити. Хіба так не було б краще? Я не змушую людину; якщо хтось «не зацікавлений» у Моєму писемному творі, Я поверну йому гроші за Мою книгу плюс «плату за обслуговування». Я нікого не примушую. Як автор цієї книги Я сподіваюся тільки на те, що читачам сподобається Мій твір, але смаки у людей завжди різні. Тому я закликаю людей не ризикувати своїми майбутніми перспективами лише тому, що вони бояться втратити своє обличчя. Якби вони так вчинили, як би Я, попри всю Мою добросердість, зміг знести таке приниження? Якщо ви – читачі, які люблять Мій твір, Я сподіваюся, що ви поділитеся зі Мною своїми цінними пропозиціями, аби краще популяризувати написане Мною й у такий спосіб, через людські помилки, покращити зміст Моїх творів. Це принесло б користь і автору, і читачеві, хіба не так? Не знаю, чи правильно Я висловлююсь, але, можливо, у такий спосіб Я зможу покращити Свої письменницькі здібності або, можливо, зміцнити дружбу між нами. Загалом, Я сподіваюся, що всі люди зможуть брати участь у Моїй роботі, не перешкоджаючи їй, аби Моє слово могло дійти до кожної сім’ї та оселі, щоб усі люди на землі могли жити в Моїх словах. Такою є Моя ціль. Я сподіваюся, що, читаючи «Главу про життя» в Моїх словах, кожен зможе щось почерпнути для себе, чи то максими про життя, чи то знання про помилки, які спіткали людський світ, чи то те, що Я вимагаю від людини, чи то «секрети» народу Царства сьогодні. Однак Я закликаю людей поглянути на «Скандали сучасних людей»; це було б корисним для всіх. Також не завадить часто читати «Останні секрети», що було б іще кориснішим для життя людей. Знову ж таки, часто читайте шпальту «Гарячі теми» – хіба це не принесло б іще більше користі життю людей? Не зашкодить зазирнути в «Мої поради», перевірити, чи є від цього зиск, а потім розповісти Мені про те, як ви почуваєтеся після їх прочитання, аби Я міг краще прописати правильні ліки і, зрештою, повністю викорінити всі недуги людства. Я не знаю, що ви думаєте про «Мої пропозиції», але Я сподіваюся, що ви розглянете їх як довідкові матеріали. Як щодо цього?

12 травня 1992 року