Щодня Я рухаюсь над всесвітами, спостерігаючи за всім сущим, створеним Моєю рукою. Над небом – місце Мого спочинку, а внизу – земля, якою Я пересуваюсь. Я керую всім серед усього сущого, Я наказую всьому серед усього сущого, змушуючи все суще дотримуватися природного перебігу речей і підкорятися наказам природи. Оскільки Я зневажаю неслухняних і гидую тими, хто чинить Мені опір і не вписується в свою власну класифікацію, Я примушу все скоритися Моїм порядкам без опору, Я впорядкую все у всесвіті й над ним. Хто ще наважиться свавільно Мені опиратися? Хто наважиться не підкоритися розпорядженням Моєї руки? Як людина може бути «зацікавлена» в тому, щоб бунтувати проти Мене? Я поставлю людей перед їхніми «предками», змушу їхніх предків привести їх назад до їхніх родин, і їм не буде дозволено бунтувати проти своїх предків та повернутися на Мою сторону. Такий Мій план. Сьогодні Мій Дух рухається по землі, присвоюючи номери всім видам людей, ставлячи різні позначки на кожному виді людей, аби їхні предки могли успішно привести їх назад до їхніх родин і Мені більше не потрібно було «турбуватися» про них, бо це занадто клопітно; таким чином, Я також розділяю працю та розподіляю зусилля. Це складова Мого плану, і жодна людина не може його порушити. Я оберу гідних представників від усього сущого, щоб управляти всім сущим і впорядковано скорити всіх переді Мною. Я часто мандрую над небесами та часто гуляю під ними. Спостерігаючи за великим світом, у якому люди приходять і йдуть, спостерігаючи за людством, яке щільно розселилося по землі, бачачи птахів і звірів, які живуть на планеті, Я не можу не відчувати емоцій у Своєму серці. Оскільки в момент творіння Я створив усе суще, і це все у своїй повноті виконує свій обов’язок на своєму власному місці згідно з Моїми порядками, Я сміюся з висоти, і коли все суще під небесами чує звук Мого сміху, воно одразу ж надихається, адже в цей момент Мою велику справу завершено. Я вкладаю в людину мудрість неба, змушуючи її представляти Мене серед усього сущого, адже Я створив людину для того, щоб вона була Моїм представником – не тим, який не слухається Мене, а тим, який вихваляє Мене в глибині свого серця. І хто здатний справдити ці прості слова? Чому людина завжди тримає своє серце для себе? Хіба її серце не призначене для Мене? Справа не в тому, що Я вимагаю чогось від людини безумовно, а в тому, що вона завжди належала Мені. Хіба ж Я можу легковажно віддати іншим те, що належить Мені? Як Я можу віддати зроблений Мною «одяг» комусь іншому, щоб він його носив? В очах людей це виглядає так, наче Я збожеволів, страждаю від психічного розладу та нічого не розумію в людських справах; це виглядає так, наче Я дурень. І тому люди завжди дивляться на Мене як на простачка, але ніколи не люблять Мене по-справжньому. Оскільки все, що робить людина, вона робить, щоб зумисне Мене обдурити, у нападі гніву Я знищую все людство. З-поміж усього сущого, створеного Мною, тільки людство повсякчас намагається вигадати способи, як Мене обдурити, і тільки тому Я кажу, що людина – «правитель» усього сущого.

Сьогодні я вкидаю всіх людей у «велике горнило» для очищення. Я стою високо та уважно спостерігаю, як люди горять у вогні і, спонукувані полум’ям, озвучують факти. Це один зі способів, у який Я працюю. Якби це було не так, люди оголошували б себе «смиренними», і ніхто не хотів би першим відкрити рота, щоб розповісти про свій власний досвід, але всі просто переглядалися б. Саме в цьому й полягає кристалізація Моєї мудрості, адже Я ще до початку віків наперед визначив сьогоднішні справи. Таким чином люди мимоволі входять у горнило, ніби їх затягли туди мотузкою, ніби вони заціпеніли. Ніхто не може уникнути навали полум’я, вони «нападають» одне на одного, вони «метушаться, радіючи», все ще переймаючися своєю долею в горнилі, глибоко перелякані, що згорять до смерті. Коли Я розпалюю вогонь, він миттєво розростається, здіймаючись у небо, і язики полум’я часто-густо лижуть Мої шати, наче намагаючись затягнути їх у горнило. Люди дивляться на Мене розширеними очима. Я відразу слідую за вогнем у горнило, і в цей момент полум’я розростається, і люди кричать. Я блукаю серед полум’я. Полум’я палає дедалі сильніше, але воно не має наміру заподіяти Мені шкоду, і Я вкотре віддаю шати з Мого тіла полум’ю, однак воно й надалі тримається від Мене на відстані. Тільки тоді, у світлі полум’я люди ясно бачать Моє справжнє обличчя. Оскільки вони перебувають серед пекучого горнила, вони кидаються навсібіч від Мого обличчя, і горнило негайно починає «кипіти». Усі, хто знаходиться в полум’ї, бачать Сина Людського, Який очищається у вогнищі. Хоча на Його тілі пересічний одяг, він надзвичайно красивий; хоча взуття на Його ногах непримітне, воно викликає велику заздрість; Його обличчя випромінює вогненний блиск, Його очі сяють, і здається, що саме завдяки світлу в Його очах люди ясно бачать Його справжнє обличчя. Люди приголомшені, і вони бачать на Його тілі білі одежі, а Його біле, як вовна, волосся спадає до Його плечей. Примітно, що золотий пояс на Його грудях сяє сліпучим світлом, а взуття на Його ногах ще більше вражає. І оскільки взуття, в яке був узутий Син Людський, залишається серед вогню, люди вважають його дивовижним. Тільки під час спалахів болю люди бачать вуста Сина Людського. Хоча вони проходять рафінування вогнем, вони не розуміють жодного слова з вуст Сина Людського, і тому в цей момент вони більше не чують приємного голосу Сина Людського, але бачать гострий меч в Його вустах, і Він більше нічого не промовляє, але Його меч ранить людину. Оточені полум’ям, люди зазнають болю. Через свою цікавість вони продовжують дивитися на незвичайний образ Сина Людського, і лише в цей момент виявляють, що сім зірок у Його руці зникли. Оскільки Син Людський перебуває в горнилі, а не на землі, сім зірок у Його руці забрано, адже вони є лише метафорою. У цей момент вони більше не згадуються, а розподіляються по різних частинах Сина Людського. У людських спогадах існування семи зірок викликає дискомфорт. Сьогодні Я більше не ускладнюю життя людини, Я забираю сім зірок у Сина Людського та об’єдную всі частини Сина Людського в одне ціле. Тільки в цей момент людина бачить Мій образ повністю. Люди більше не відокремлюватимуть Мій Дух від Моєї плоті, адже Я вознісся із землі на небеса. Люди побачили Моє істинне обличчя, вони більше не розривають Мене на частини, і Я більше не зазнаю паплюження від людини. Оскільки Я входжу у велике горнило разом із людиною, вона, як і раніше, покладається на Мене, вона відчуває Моє існування у своїй свідомості. Так усе, що є щирим золотом, поступово збирається зі Мною посеред палаючого вогнища, і саме в цей момент кожен класифікується за видом. Я розподіляю кожен тип «металу» за категоріями, змушуючи їх усіх повернутися до своїх родин, і тільки тепер усе суще нарешті починає омолоджуватися…

Саме тому, що людина настільки заплямована, Я вкидаю її в горнило, щоб спалити. Але вона не знищується полум’ям, а очищується, щоб Я міг насолодитися нею, – адже Мені потрібно дещо, вироблене зі щирого золота, без домішок, а не брудні, отруєні речі. Люди не розуміють Мого настрою, тому перед тим, як вони заберуться на «операційний стіл», їх охоплює тривога, ніби після розтину Я збираюся вбити їх на тому ж самому місці, поки вони лежать на операційному столі. Я розумію людський настрій, і тому Мені здається, що Я є одним із них. Я дуже співчуваю людському «нещастю» і не знаю, чому людина «занедужала». Якби вона була здоровою, а не неповносправною, навіщо було б платити ціну та проводити час на операційному столі? Але від фактів нікуди не подінешся, – хто сказав людині не приділяти уваги «гігієні харчування»? Хто сказав їй не зважати на здоров’я? Які сьогодні Я маю інші засоби? Щоб засвідчити людині Своє співчуття, я входжу в «операційну» разом із нею, – і хто сказав Мені любити людину? Отже, Я особисто беру до рук «хірургічний скальпель» і починаю «оперувати» людину, щоб запобігти будь-яким ускладненням. Через Мою відданість людині люди серед болю проливають сльози, щоб висловити Мені свою подяку. Люди вірять, що Я ціную особисту відданість, що Я простягну руку допомоги, коли Мої «друзі» опиняться в скрутному становищі, і люди ще більше вдячні Мені за Мою доброту та кажуть, що пошлють Мені «подарунки», коли хворобу буде виліковано, – але Я не зважаю на такі заяви про намір, і натомість зосереджуюсь на оперуванні людини. Через свою фізичну слабкість під дією скальпеля людина міцно заплющує очі та лежить, шокована, на операційному столі, – але я не звертаю на це уваги і просто продовжую виконувати свою роботу. Коли операцію закінчено, люди вирвалися з «пащі тигра», і Я живлю їх багатими поживними речовинами, і, хоча вони цього не усвідомлюють, кількість поживних речовин усередині них поступово збільшується. Тоді Я посміхаюся їм, і вони ясно бачать Моє істинне обличчя тільки після того, як відновлять своє здоров’я, і тому вони люблять Мене ще більше, вони сприймають Мене за свого батька, – і хіба ж це не зв’язок між небом і землею?

4 травня 1992 року