Я почав виконувати Свою роботу серед людей, дозволяючи їм жити в одному потоці зі Мною. Коли Я завершу Свою роботу, Я все ще буду серед людства, бо саме людьми управляє весь Мій план управління, і Моє бажання полягає в тому, щоб вони запанували над усім сущим. Саме тому Я продовжую ходити серед людства. Коли людство і Я вступаємо в нинішню епоху, Я почуваюся досить спокійно, тому що темп Моєї роботи прискорився. Як люди можуть за ним встигати? Я виконав уже багато роботи над заціпенілими й отупілими людьми, але вони майже зовсім нічого не здобули, тому що не цінують Мене. Я перебуваю серед усіх людей і спостерігаю за кожним їхнім рухом, хай де вони є – і на землі, і під землею. Усі ті, кого називають «людьми», чинять Мені опір, наче в «опорі Мені» полягає робота людини, наче невиконання цієї роботи призведе до того, що вони стануть безпритульними, ніким не всиновленими сиротами. Однак Я не виношу людям вироків довільно, ґрунтуючись на їхніх учинках і поведінці. Навпаки, Я підтримую й забезпечую їх відповідно до їхнього духовного стану. Оскільки люди є головними дійовими особами всього Мого плану управління, Я даю більше вказівок тим, кому відведено роль «людей», щоб вони щиро і якнайкраще грали цю роль, і щоб п’єса, яку Я ставлю, мала приголомшливий успіх. Це Моє звернення до людства. Якби Я не молився за людей, хіба вони не були б неспроможними виконувати свою роль? Чи не було б у цьому разі так, що Я зміг би виконати те, про що люди просять Мене, а вони не змогли б виконати те, про що Я прошу їх? Можна сказати, що Я не використовую Свою силу для гноблення людства. Навпаки, це Моє останнє прохання, з яким Я звертаюся до них з усією серйозністю й щирістю. Невже люди справді не здатні виконати те, про що Я прошу? Уже багато років Я обдаровую людей, але нічого не отримую навзамін. Хто коли-небудь дав щось Мені? Невже Мої кров, піт і сльози мають бути як гірський туман? Я багато разів робив людям «щеплення» й казав їм, що Мої вимоги до них не є суворими. Чому ж у такому разі люди постійно уникають Мене? Невже тому, що Я поведуся з ними, як із курчатами, яких уб’ють, щойно спіймають? Невже Я справді такий жорстокий і нелюдяний? Люди завжди вимірюють Мене своїми власними уявленнями. Чи такий Я в їхніх уявленнях, яким Я є на небесах? Я не вважаю уявлення людей предметом Своєї втіхи. Радше Я розглядаю їхні серця як те, що потрібно цінувати. Однак Мене вельми дратує їхня совість, тому що, на їхню думку, Я Сам нею не володію. Тому Я маю ще кілька думок про їхню совість. Однак Я відмовляюся прямо критикувати їхню совість; натомість Я продовжую терпляче й систематично направляти їх. Зрештою, люди є слабкими й нездатними виконувати жодну роботу.

Сьогодні Я офіційно вступаю у світ безмежної кари, чому Я й радію разом із людством. Своєю рукою Я також віддаю накази, і під Моїм началом людство добре поводиться; ніхто не наважується чинити Мені опір. Усі перебувають під Моїм керівництвом, виконуючи роботу, яку Я доручив, бо це їхня «робота». Серед усього сущого на небі й під небом, хто не підкоряється Моїм планам? Хто не перебуває в Моїй владі? Хто не підносить хвалу й славу Моїм словам і Моїй роботі? Люди захоплюються Моїми діяннями й вчинками, і тому при кожному Моєму рухові вони вливаються до потоку Моєї роботи. Хто здатний відсторонитися? Хто може уникнути роботи, яку Я організував? З огляду на Мою адміністративну постанову люди зобов’язані залишитися; без неї всі вони потайки втекли б із «фронту» й стали б «дезертирами». Хто не боїться смерті? Чи можуть люди справді ризикнути своїм життям? Я нікому не нав’язуюся, бо давно глибоко зрозумів людську природу. Тому Я завжди брався за проекти, які люди раніше ніколи не здійснювали. Оскільки ніхто не міг виконати Мою роботу, Я особисто ступив на поле битви, щоб вести боротьбу із сатаною не на життя, а на смерть. Нині сатана лютує до крайньої міри. Чому ж Мені не скористатися цією можливістю, щоб продемонструвати спрямованість Своєї роботи і явити Свою силу? Як Я вже казав, Я використовую хитрощі сатани як тло для Себе; хіба це не є найкращою можливістю? Тільки тепер Я являю задоволену посмішку, бо Я досягнув Своєї мети. Я більше не бігатиму й не проситиму людей про «допомогу». Я перестав метушитися й більше не живу життям блукача. Відтепер Я житиму в мирі. Люди також перебуватимуть у безпеці, бо настав Мій день. На землі Я вів насичене справами життя людини, життя, в якому, як видається, сталося багато несправедливого. В очах людей Я поділяв їхні радощі й печалі, а також їхні нещастя. Як і люди, Я теж жив на землі й під небом. Тому вони завжди сприймали Мене як сотворену істоту. Оскільки люди не бачили Мене таким, яким Я є на небесах, вони ніколи не докладали особливих зусиль заради Мене. Однак, з огляду на сьогоднішню ситуацію, люди не мають іншого вибору, окрім як визнати, що Я – Володар їхньої долі й Той, Хто промовляє із хмар. Тому люди схилили переді Мною свої голови до землі в поклонінні. Хіба це не є доказом Мого тріумфального повернення? Хіба це не є свідченням Моєї перемоги над усіма ворожими силами? Усі люди передчували, що настає кінець світу, що людство зазнає великого очищення. Однак насправді вони не можуть свідомо виконати те, про що Я їх прошу, тому вони не мають іншого вибору, окрім як плакати, зазнаючи Моєї кари. Що можна вдіяти? Хто звелів людям бути непокірними? Хто звелів їм увійти до останнього періоду? Чому вони народилися в людський світ в останні дні? Все до останньої дрібниці влаштовано й сплановано Мною особисто. Хто може на це нарікати?

З моменту створення світу Я мандрував серед людей, складаючи їм товариство в їхньому земному існуванні. Однак у попередніх поколіннях жодну людину не було обрано Мною; всі були відкинуті Моїм мовчазним листом. Це пояснюється тим, що люди в минулому не служили Мені безроздільно, і Я, у відповідь, так само безроздільно їх не любив. Вони приймали «подарунки» сатани, а потім розверталися й підносили їх Мені. Хіба це не було образою для Мене? І коли вони робили свої приношення, Я не виказував Своєї відрази; навпаки, Я звернув їхню витівку Собі на користь, додавши ці «подарунки» до матеріалів Свого управління. Пізніше, після того як вони зазнали машинної обробки, Я спалював шлак усередині них. У нинішній період люди не піднесли Мені багато «подарунків», але Я не дорікаю їм за це. Ці люди завжди були нужденними, з порожніми руками; тому, спостерігши реальність їхнього становища, Я ніколи не висував жодних необґрунтованих вимог до них відтоді, як прийшов до світу людей. Навпаки, давши їм «матеріали», Я прагнув отримати потрібний Мені «готовий продукт», бо це є межею того, чого можуть досягти люди. Я провів так багато років у поневіряннях, вивчаючи, що значить жити людським життям, перш ніж висунути відповідну вимогу. Якби Я не відчув людське життя на власному досвіді, як би Я міг розуміти ті питання, які людям тяжко обговорювати? Проте люди не розглядають це в такий спосіб; вони кажуть, що Я – Сам всесильний, надприродний Бог. Хіба не точно такого ж уявлення дотримувалися всі люди протягом усієї історії людства й дотримуються його навіть сьогодні? Я сказав, що на землі немає нікого, хто може істинно й цілковито пізнати Мене. Це зауваження має свої наслідки; це не просто порожні балачки. Я Сам пережив і спостерігав це, тому Я маю детальне розуміння. Якби Я не зійшов до світу людей, хто мав би можливість пізнати Мене? Хто міг би особисто почути Мої слова? Хто міг би побачити Мою постать серед них? Протягом століть Я завжди залишався прихованим у хмарах. На самому початку Я промовив пророцтво: «Я зійду до світу людей в останні дні, щоб слугувати їм взірцем». Ось чому тільки людям сьогодення випала щаслива нагода розширити свої горизонти. Невже це не доброта, якою Я обдарував їх? Невже вони зовсім не розуміють Моєї благодаті? Чому люди так заціпеніли й отупіли? Вони зайшли вже так далеко; чому ж вони досі не прокинулися? Я перебуваю в цьому світі вже багато років, але хто знає Мене? Не дивно, що Я караю людей. Схоже, що вони є об’єктами, на яких Я здійснюю Свою владу; схоже, що вони – кулі в Моїй зброї, і всі вони «вирвуться на волю» після пострілу. Люди так собі це уявляють. Я завжди шанував людей; Я ніколи не експлуатував їх довільно й не торгував ними, як рабами. Причина цього в тому, що Я не можу залишити їх, а вони не можуть залишити Мене. Отже, між нами утворився зв’язок життя та смерті. Я завжди цінував людство. Хоча людство ніколи не цінувало Мене, люди завжди піклувалися про Мене, тому Я продовжую витрачати на них зусилля. Я люблю людей як Свої власні скарби, тому що вони – це «капітал» Мого управління на землі; тому Я, певна річ, не вижену їх. Моя воля щодо людей ніколи не зміниться. Чи можуть вони по-справжньому довіряти Моїй клятві? Чи можуть вони задовольняти Мене заради Мене? У цьому полягає завдання, поставлене перед усім людством; таким є «домашнє завдання», яке Я дав людям. Сподівання Моє полягає в тому, що всі вони будуть старанно працювати, щоб виконати його.

23 квітня 1992 року