Одного разу Я запросив людину як гостя до Свого дому, але вона метушилася туди-сюди через Мої заклики – наче Я не запросив її як гостя, а привів на місце страти. Так Мій дім залишався порожнім, бо людина завжди уникала Мене й завжди Мене остерігалася. Це позбавило Мене можливості здійснити частину Моєї роботи, тобто Я скасував бенкет, який приготував для людини, бо вона не була готова насолодитися цим бенкетом, і Я не став її примушувати. І ось людина раптом виявляє, що її мучить голод, стукає до Мене у двері й просить Моєї допомоги – бачачи її в такому скрутному становищі, як же Я міг не спасти її? Тому Я знову влаштовую для людини бенкет, щоб вона могла насолодитися ним, і тільки тоді вона відчуває, наскільки Я гідний захоплення, і так вона починає залежати від Мене. Поступово, завдяки Моєму ставленню до неї, людина починає любити Мене «беззастережно» й вже не підозрює, що Я пошлю її до «краю спалення», бо не такою є Моя воля. І ось, тільки після того, як людина побачила Моє серце, вона починає по-справжньому покладатися на Мене, що показує, наскільки вона «обережна». Але Я не остерігаюся людини через її обман, а навпаки, зворушую серця людей Своїми теплими обіймами. Чи не це Я зараз роблю? Чи не це проявляється в людях на нинішній стадії? Чому люди здатні на такі вчинки? Чому над ними панують такі почуття? Чи тому, що вони істинно знають Мене? Чи тому, що вони насправді мають безмежну любов до Мене? Я нікого не примушую любити Мене, а лише даю людям свободу волі, щоб вони зробили свій власний вибір; при цьому Я не втручаюся й не допомагаю їм у виборі їхньої долі. Люди представили переді Мною свою рішучість, вони принесли її Мені на перевірку, і коли Я відкрив мішок із «людською рішучістю», то побачив усередині речі, які були хоча й переплутаними, проте досить «щедрими». Люди дивилися на Мене широко розкритими очима, глибоко боячись, що Я видеру в них рішучість. Але через слабкість людини Я не став виносити судження на самому початку, а закрив мішок і продовжив здійснювати роботу, яку маю робити. Людина ж не входить у Мої настанови у світлі Моєї роботи, а продовжує турбуватися про те, чи похвалив Я її рішучість. Я виконав так багато роботи й промовив так багато слів, але наразі людина не в змозі зрозуміти Мою волю, і тому від кожного її дивного вчинку в Мене голова йде обертом. Чому людина ніколи не здатна зрозуміти Мою волю й чинить поспіхом, як їй заманеться? Невже її мозок переніс шок? Чи можливо, що вона не розуміє слів, які Я промовляю? Чому вона завжди діє, дивлячись прямо перед собою, але не здатна прокласти шлях і дати взірець для людей майбутнього? Хіба до Петра був хто-небудь, хто став взірцем? Хіба не під Моїм керівництвом Петро вижив? Чому люди сьогодення не здатні на це? Чому, маючи взірець для наслідування, вони досі не спроможні виконати Мою волю? Це показує, що людина досі не довіряє Мені, що і призвело до сумних обставин сьогодення.

Я із задоволенням спостерігаю за малими пташками, що літають у небі. Хоча вони не виявляють переді Мною своєї рішучості й не мають слів, щоб «представити» їх Мені, вони знаходять радість у світі, який Я дарував їм. Людина ж не здатна на це, і її обличчя сповнене туги – можливо, Я перед нею в неоплатному боргу? Чому її обличчя завжди залите сльозами? Я милуюся ліліями, що цвітуть на пагорбах; квіти й трави стеляться по схилах, але лілії додають блиску Моїй славі на землі перед настанням весни – чи здатна людина на таке? Чи може вона свідчити про Мене на землі до Мого повернення? Чи може вона присвятити себе в ім’я Моє в країні великого червоного дракона? Виглядає так, начебто Мої висловлювання пронизані вимогами до людини – вона ненавидить Мене через ці вимоги; вона боїться Моїх слів, бо її тіло надто слабке, і вона геть не здатна досягти того, про що Я прошу. Коли Я відкриваю Свої вуста, Я бачу, як люди на землі розбігаються навсібіч, немов намагаючись урятуватися від голоду. Коли Я закриваю Своє обличчя й повертаюся, людей відразу ж охоплює паніка. Вони не знають, що робити, тому що бояться Мого відходу; у їхніх уявленнях день, коли Я піду, буде днем, коли з небес зійде лихо, днем, коли почнеться їхнє покарання. Але те, що Я роблю, є прямо протилежним людським уявленням; Я ніколи не діяв відповідно до уявлень людини й ніколи не дозволяв її уявленням бути відповідними Мені. Я дію саме тоді, коли людина викривається. Іншими словами, Мої дії не можна виміряти людськими уявленнями. Від часу створення світу й до сьогодення ніхто не відкрив «нового континенту» в тому, що Я роблю; ніхто не зрозумів законів, за якими Я дію, і ніхто не відкрив нового виходу. Тому люди сьогодні, як і раніше, не здатні ступити на правильний шлях – саме цього їм не вистачає, і саме в це вони повинні ввійти. З моменту творіння і до сьогоднішнього дня Я ніколи не брався до такої справи. Я лише додав кілька нових частин до Своєї роботи в останні дні. Але навіть за таких очевидних обставин люди досі не здатні зрозуміти Мою волю – чи не саме цього їм і бракує?

Після того, як Я ввійшов у нову роботу, Я маю нові вимоги до людини. Людині здається, ніби вимоги минулого не мали жодного впливу, і тому вона забуває про них. Якими є нові засоби, за допомогою яких Я працюю? Чого Я вимагаю від людини? Люди самі здатні визначити, чи відповідало Моїй волі те, що вони робили в минулому, і чи перебували їхні дії в межах того, про що Я просив. Я не маю потреби перевіряти все індивідуально; люди мають певне розуміння власного духовного стану, і тому у своїй свідомості вони ясно розуміють, у яких межах вони можуть діяти, і Мені не потрібно говорити їм про це прямо. Коли Я промовлю, дехто з людей, можливо, спіткнеться; тому Я уникав промовляти цю частину Своїх слів, щоб унаслідок цього люди не стали слабшими. Хіба це не корисніше для людського прагнення? Хіба це не корисніше для людського поступу? Хто не бажає забути своє минуле й сміливо рушити вперед? Через Свою «легковажність» Я не знаю, чи розуміють люди, що засоби, за допомогою яких Я промовляю, вже ввійшли до нового світу. Крім того, оскільки Моя робота так «переймає» Мене, Я не мав часу поцікавитися, чи розуміють люди тон, яким Я промовляю. Тому Я прошу лише про те, щоб люди більше розуміли Мене. Оскільки Моя робота так «переймає» Мене, Я не можу особисто відвідати осередки Своєї роботи, щоб направляти людей, і тому Я «мало розумію» їх. У підсумку, незалежно від усього іншого, Я вже почав вести людину до офіційного входження в новий початок і новий метод. У всіх Моїх висловлюваннях люди бачили, що в тому, що Я кажу, є трохи жартів, гумору, а особливо сильним є тон насмішки. Отож, гармонія між Мною й людиною мимоволі порушується, і на обличчя людей насувається щільна пелена хмар. Проте Мене це не сковує, і Я продовжую Свою роботу, бо все, що Я кажу й роблю, є необхідною частиною Мого плану; все, що виходить із Моїх вуст, допомагає людині, і ніщо з того, що Я роблю, не є дрібницею; усе, що Я роблю, є повчальним для всіх людей. Саме тому, що людина відчуває нестачу, Я даю волю Своїм словам і продовжую говорити. Можливо, деякі люди відчайдушно чекають, що Я висуну до них нові вимоги. Якщо це так, то Я задовольняю їхні потреби. Але є одна річ, про яку Я маю вам нагадати: коли Я промовляю, Я сподіваюся, що люди набувають кращого розуміння. Я сподіваюся, що вони стають більш проникливими, щоб бути здатними отримувати більше користі з Моїх слів і тим самим виконувати Мої вимоги. Раніше в церквах люди були зосереджені на тому, що вони зазнають розбору та ламання. Люди їли й пили Мої слова на основі розуміння своїх цілей і джерела, – але сьогодення не схоже на минуле, і люди зовсім не здатні розуміти джерело Моїх висловлювань, а отже, не мають шансів на те, що Я з ними розберуся й зламаю їх, бо вони витратили всі свої зусилля тільки на те, щоб їсти й пити Мої слова. Але й за таких обставин вони залишаються нездатними задовольнити Мої вимоги, і тоді Я висуваю їм нові вимоги: Я прошу, щоб вони ввійшли у випробування разом зі Мною, щоб вони ввійшли в кару. Проте дозвольте Мені нагадати вам одне: це не заподіяння людині смерті, радше це те, чого вимагає Моя робота, бо на теперішній стадії Мої слова є надто незрозумілими для людини, і людина не здатна співпрацювати зі Мною – і тут уже нічого не поробиш! Я можу лише змусити людину ввійти до нового методу разом зі Мною. Що ще залишається робити? Через недоліки людини Я теж маю ввійти до потоку, у який входить людина, – хіба Я не Той, Хто зробить людей досконалими? Хіба Я не Той, Хто розробив цей план? Хоча інша вимога не є тяжкою, вона не є вторинною щодо першої. Моя робота серед групи людей останніх днів – це безпрецедентне починання, і тому, щоб Моя слава наповнила космос, усі люди мають зазнати останньої тяготи заради Мене. Чи розумієте ви Мою волю? Це остання вимога, яку Я висуваю до людини, тобто Я сподіваюся, що всі люди зможуть нести потужне, повноголосне свідчення про Мене перед великим червоним драконом, що вони зможуть востаннє принести себе в жертву заради Мене й виконати Мої вимоги в останній раз. Чи зможете ви насправді це зробити? Ви були нездатними задовольняти Моє серце в минулому – чи зможете ви порушити цю модель поведінки в останньому випадку? Я даю людям можливість поміркувати; Я дозволяю їм ретельно обміркувати, перш ніж вони нарешті дадуть Мені відповідь, – хіба неправильно так діяти? Я чекаю на відповідь людини, Я чекаю на її «лист-відповідь» – чи маєте ви достатньо віри, щоб виконати Мої вимоги?

20 квітня 1992 року