Колись у Моєму домі були ті, хто звеличував Моє святе ім’я, хто невтомно працював, щоб Моя слава на землі наповнила небесну твердь. Через це Я надмірно радів, і серце Моє було сповнене захопленням – але хто міг би трудитися замість Мене вдень і вночі, забуваючи про сон? Рішучість людини переді Мною дає Мені задоволення, але її непокора викликає в Мене гнів, і тому, оскільки людина ніколи не може виконати свій обов’язок, Моя скорбота за нею зростає ще більше. Чому люди ніколи не здатні присвятити себе Мені? Чому вони завжди намагаються торгуватися зі Мною? Хіба Я – генеральний менеджер торгового центру? Чому Я від щирого серця виконую те, чого вимагають від Мене люди, а ось те, чого Я прошу від людини, зводиться нанівець? Можливо, річ у тім, що Я не розуміюся на веденні бізнесу, а людина розуміється? Чому люди завжди обманюють Мене улесливими розмовами й лестощами? Чому люди завжди приходять із «подарунками», просячи дозволу зайти «з чорного ходу»? Хіба цього Я вчив людину? Чому люди роблять такі речі швидко й безпомилково? Чому люди завжди зацікавлені в тому, щоб обдурити Мене? Коли Я серед людей, вони дивляться на Мене як на сотворену істоту; коли Я на третьому небі, вони бачать у Мені Всемогутнього, Який панує над усім сущим; коли Я на небесній тверді, вони бачать у Мені Духа, що наповнює все суще. У підсумку, в серцях людей немає відповідного місця для Мене. Я немов непроханий гість, люди ненавидять Мене, і, коли Я купую квиток та займаю місце, Мене проганяють і кажуть, що Я не маю де тут сидіти, що Я прийшов не туди, і тому Я не маю іншого вибору, крім як, розгнівавшись, піти. Я вирішую більше не спілкуватися з людьми, бо люди занадто недалекі розумом, їхня великодушність занадто мізерна. Я більше не їстиму з ними за одним столом, Я більше не проводитиму з ними часу на землі. Але коли Я промовляю, люди приголомшені; вони бояться, що Я піду, і тому продовжують утримувати Мене. Бачачи їхню показну любов, Я одразу ж відчуваю у Своєму серці певну похмурість і зневіру. Люди бояться, що Я покину їх, і тому, коли Я розходжуся з ними, плач негайно наповнює землю, і обличчя людей вкриваються сльозами. Я втираю їм сльози, знову піднімаю їх, і вони звертають погляди до Мене, їхні благальні очі немов просять Мене не йти, і завдяки їхній «щирості» Я перебуваю з ними. Але хто може зрозуміти біль у Моєму серці? Хто звертає увагу на Моє – те, про що неможливо сказати? В очах людей Я наче позбавлений емоцій, і тому ми завжди були з двох різних родин. Як вони можуть бачити скорботу в Моєму серці? Люди жадають лише власних задоволень і не звертають уваги на Мою волю, бо до сьогоднішнього дня вони залишалися в невідомості щодо мети Мого плану управління, і тому сьогодні вони продовжують мовчки благати Мене – та яка із цього користь?

Коли Я живу серед людей, Я посідаю певне місце в їхніх серцях; оскільки Я явився в плоті, а люди живуть у старій плоті, в їхньому ставленні до Мене плоть завжди є присутньою. Оскільки люди володіють тільки плоттю й не мають жодних інших властивостей, вони віддали Мені «все, що мають». Але вони нічого не знають; вони просто «жертвують свою відданість» переді Мною. Те, що Я пожинаю, – це нічого не варте сміття, але люди так не вважають. Коли Я порівнюю принесені ними «дари» з тим, що Я маю, люди одразу ж розуміють Мою дорогоцінність і тільки після цього бачать Мою незмірність. Я не пишаюся їхньою хвалою, але продовжую являтися людині, щоб усі люди повністю пізнали Мене. Коли Я являю їм Себе у всій повноті, вони дивляться на Мене широко розкритими очима й стоять переді Мною нерухомо, як соляний стовп. І коли Я бачу їхню недоладність, Мені тяжко втриматися від сміху. Оскільки вони простягають руки, щоб просити в Мене щось, Я даю їм те, що в Мене в руках, і вони притискають це до грудей, плекаючи, як новонароджене немовля, але так вони роблять лише мить. Коли Я змінюю обстановку, в якій вони живуть, вони одразу ж відкидають «немовля» вбік і тікають, обхопивши голови руками. В очах людей Я – це підтримка, присутня незалежно від часу й місця; виглядає так, ніби Я офіціант, який приходить, щойно його кличуть. Тому люди завжди «благоговіли» переді Мною, немов Я маю безмежну силу в боротьбі з катастрофою, і тому вони завжди тримали Мене за руку, ведучи Мене в мандрівках землею, щоб усе суще бачило, що має Володаря, і щоб ніхто не наважувався обманювати їх. Я давно вже розпізнав у людях прийом «лисиці, що переймає велич тигра», бо всі вони «виставляють свої вивіски», бажаючи нажитися обманом. Я вже давно розгадав їхній підступний, злісний задум, і справа лише в тому, що Я не хочу нашкодити нашим стосункам. Я не створюю проблем із нічого – у цьому немає ні сенсу, ні ваги. Я просто роблю роботу, яку маю робити, беручи до уваги слабкості людей; якби це було не так, Я б обернув їх на попіл і не дозволив їм більше існувати. Але робота, яку Я здійснюю, насправді сповнена сенсу, і тому Я не караю людину безпідставно. Саме із цієї причини люди завжди давали волю своїй плоті. Вони не виконують Мою волю, але завжди хитрували перед Моїм судовим престолом. Люди дуже хоробрі: коли їм загрожують усі «знаряддя тортур», вони навіть не здригаються. Перед обличчям фактів вони залишаються нездатними представити будь-які факти й тільки вперто чинять Мені опір. Коли Я кажу їм винести назовні все нечисте, вони все одно показують Мені дві порожні руки – як же інші можуть не скористатися цим як «взірцем»? Так стається тому, що «віра» людей така велика, що вони «гідні захоплення».

Я розпочав Свою роботу в усьому всесвіті; люди всесвіту раптом прокидаються й рухаються навколо ядра, яке є Моєю роботою, і коли Я «мандрую» всередині них, усі позбавляються сатанинських пут і не страждають від сатанинських недуг. З настанням Мого дня люди сповнюються щастям, смуток полишає їхні серця, хмари скорботи в небі перетворюються на кисень у повітрі та ширяють там, а Я в цей момент тішуся щастям від перебування разом із людиною. Дії людини приносять Мені певне задоволення, і тому Я вже не відчуваю смутку. І з настанням Мого дня все земне, що має життєву силу, повертає собі суть свого існування, все на землі знову оживає, і все це приймає Мене як фундамент свого існування, бо Я змушую все сяяти життям, і так само Я змушую все безмовно зникати. Отож, усе суще очікує повелінь із Моїх вуст і радіє тому, що Я роблю й кажу. Серед усього сущого Я є Всевишній, – але Я також живу серед усіх людей, і Я використовую вчинки людей як прояв того, що Я створив небеса і землю. Коли люди підносять переді Мною велику хвалу, Я звеличуюся над усім сущим, і тоді під палючим сонцем квіти на землі стають прекраснішими, трава – зеленішою, а хмари на небі – блакитнішими. Мій голос спонукає людей бігати туди й сюди; сьогодні обличчя людей у Моєму Царстві сповнені радості, і життя їхнє зростає. Я працюю серед усіх обраних Мною людей і не дозволяю, щоб Мою роботу було заплямовано людськими ідеями, бо Я Сам здійснюю Свою власну роботу. Коли Я працюю, небо і земля та все, що в них, змінюються й оновлюються, а коли Я завершую Свою роботу, людина повністю оновлюється, вона більше не живе в біді через те, що Я прошу, бо звуки щастя чути по всій землі, і Я користуюся цією можливістю, щоб обдарувати людину благословеннями, які Я даю їй. Коли Я – Цар Царства, люди бояться Мене, але коли Я – Цар серед людей і живу серед людей, люди не знаходять у Мені радості, бо їхні уявлення про Мене занадто обтяжливі, вони так глибоко в’їлися, що їх важко видалити. Через прояви людини Я здійснюю Свою відповідну роботу, і коли Я піднімаюся високо в небо та обрушую Свій гнів на людину, різні думки людей про Мене одразу ж обертаються на попіл. Я прошу їх висловити ще кілька своїх думок про Мене, але вони втрачають дар мови, наче в них нічого немає, і наче вони смиренні. Що більше Я живу в уявленнях людей, то більше вони люблять Мене, а що більше Я живу поза уявленнями людей, то більше вони віддаляються від Мене, і в них з’являється більше думок про Мене, бо від моменту створення світу й до сьогоднішнього дня Я завжди жив в уявленнях людей. Коли Я приходжу сьогодні серед людей, Я розвіюю всі їхні уявлення, і тому люди просто впираються – однак Я маю відповідні методи, щоб розібратися з їхніми уявленнями. Людям не слід хвилюватися чи турбуватися; Я спасу все людство Своїми власними методами, спонукаючи всіх людей полюбити Мене й дозволяючи їм тішитися Моїми благословеннями на небесах.

17 квітня 1992 року