Коли люди збираються разом зі Мною, Моє серце наповнюється радістю. Відразу ж Я обдаровую людей благословеннями, які тримаю у Своїй руці, щоб люди могли сходитися разом зі Мною й бути не ворогами, які не слухаються Мене, а друзями, сумісними зі Мною. Отже, Я також сердечно ставлюся до людини. У Моїй роботі людина розглядається як член організації високого рівня, тому Я приділяю їй більше уваги, бо вона завжди була об’єктом Моєї роботи. Я утвердив Своє місце в серцях людей, щоб їхні серця могли рівнятися на Мене – однак вони залишаються в цілковитому невіданні щодо того, чому Я так чиню, і нічого не роблять, тільки чекають. Хоча в серцях людей є місце, яке Я утвердив, їм не потрібно, щоб Я там жив. Натомість вони чекають раптової появи «Святого» із їхніх сердець. Оскільки Моя особистість занадто «низька», Я не відповідаю вимогам людей і тому вони мене відкидають. Що вони хочуть, то це такого «Мене», який буде високим і могутнім, але коли Я прийшов, Я не постав перед людьми в такому вигляді, і тому вони продовжували вдивлятися в далечінь, чекаючи на того, кого мали у своїх серцях. Коли Я постав перед людьми, вони привселюдно відкинули Мене. Я міг тільки стояти осторонь, чекаючи, коли зі Мною «розберуться» люди, спостерігаючи, що в підсумку люди зроблять зі Мною, цим низькоякісним «продуктом». Я дивлюся не на шрами людей, а на ту їхню частину, яка не має шрамів, і це дає Мені задоволення. В очах людей Я лише «маленька зірочка», що зійшла з неба; Я всього лише найменший на небесах, і Мій прихід на землю сьогодні здійснено за дорученням Бога. Як наслідок, люди придумали безліч тлумачень слів «Я» і «Бог», глибоко побоюючись вважати Бога й Мене одним і тим самим. Оскільки Мій образ не несе в собі нічого від зовнішності Бога, всі люди вважають Мене слугою, який не належить до Божої сім’ї, і кажуть, що це не є образ Божий. Можливо, є люди, які бачили Бога, але через Мій брак проникливості на землі, Бог ніколи не «являвся» Мені. Можливо, Я маю занадто мало «віри», і тому люди вважають Мене низьким. Люди уявляють, що якщо хтось справді є Богом, то він неодмінно володіє людською мовою, адже Бог є Творцем. Але насправді все якраз навпаки: Я не тільки не є знавцем людської мови, але бувають моменти, коли Я навіть не можу «забезпечити» те, чого «бракує» людині. Як наслідок, Я почуваюся трохи «винним», бо Я не роблю так, як люди того «вимагають», а просто готую матеріали й працюю відповідно до того, чого їм «бракує». Вимоги, які Я висуваю до людини, аж ніяк не великі, але люди вважають інакше. Отож, їхня «смиренність» проявляється в кожному їхньому русі. Вони завжди зобов’язані йти попереду Мене, вказуючи Мені шлях, глибоко боячись, що Я заблукаю, нажахані, що Я забреду до стародавніх хащів у глибині гір. У результаті люди завжди вели Мене вперед, глибоко побоюючись, що Я втраплю до підземної темниці. У Мене склалося досить «сприятливе враження» про віру людей, бо вони настільки «тяжко трудилися» заради Мене, не думаючи про їжу чи сон, що їхня праця заради Мене залишала їх без сну вдень і вночі, і вони навіть посивіли – цього достатньо, щоб показати, що їхня віра «подолала межі» всесвітів і «перевершила» апостолів і пророків усіх часів.

Я не плескаю в долоні від захвату через велику майстерність людей і не дивлюся на них холодно через їхні недоліки. Я просто роблю те, що в Моїх руках. Я не приділяю нікому якоїсь особливої уваги, а просто дію згідно зі Своїм планом. Проте люди не знають Моєї волі й продовжують благати Мене про щось, наче дароване Мною багатство не здатне задовольнити їхніх вимог, наче попит перевищує пропозицію. Але в сьогоднішній період усі люди відчувають «інфляцію» – і внаслідок цього їхні руки повні тим, що Я дав для їхньої втіхи. Через це люди починають стомлюватися від Мене, і тому їхнє життя сповнене хаосу, і вони не знають, що їм слід їсти, а що ні. Дехто навіть хапається за ті речі, які Я дав їм для втіхи, і пильно їх розглядає. Оскільки раніше люди страждали від голоду, і їм нелегко далися задоволення сьогоднішнього дня, вони всі «безмежно вдячні», і в їхньому ставленні до Мене відбулася певна зміна. Вони продовжують плакати переді Мною; оскільки Я дав їм так багато, вони продовжують брати Мене за руку зі «звуками подяки». Я переміщаюся над всесвітами, і коли Я йду, Я спостерігаю за людьми всього всесвіту. Серед натовпів людей на землі ніколи не було жодного, хто був би придатним для Моєї роботи чи істинно любив би Мене. Тому в цей момент Я тривожно зітхаю, і люди негайно розпорошуються й більше не збираються, глибоко побоюючись, що Я «спіймаю їх усіх в одну сіть». Я використовую цей шанс прийти до людей, щоб здійснити Свою роботу – належну роботу – серед цих розпорошених людей, вибираючи тих, хто підходить для Моєї роботи в них. Я не бажаю «затримувати» людей серед Своєї кари так, щоб вони ніколи не змогли врятуватися від неї. Я просто здійснюю ту роботу, яку Я маю здійснювати. Я прийшов просити людину про «допомогу»; оскільки Моєму управлінню бракує людських учинків, неможливо успішно завершити Мою роботу, а це заважає Моїй роботі просуватися ефективно. Я сподіваюся тільки на те, що в людей вистачить рішучості співпрацювати зі Мною. Я не прошу, щоб Мені приготували смачну їжу, або щоб Мені було де прихилити голову, або щоб для Мене приготували гарний одяг – Я не звертаю анінайменшої уваги на такі речі. Коли люди зможуть зрозуміти Мою волю і йти вперед разом зі Мною, пліч-о-пліч, Я буду задоволений у Своєму серці.

Хто на землі коли-небудь приймав Мене своїм серцем? Хто коли-небудь любив Мене своїм серцем? Людська любов завжди розбавлена; навіть Я «не знаю», чому їхня любов не може бути чистою й нерозбавленою. Отже, у людині також є багато «таємниць». Серед створених істот людину вважають «дивовижною» й «незбагненною», і тому вона має «права» переді Мною, начебто вона має однаковий із Моїм статус, але вона не бачить нічого дивного в такому своєму «статусі». Стосовно цього – не те, щоб Я не дозволяв людям займати таку позицію та втішатися нею, але Я бажаю, щоб вони мали почуття пристойності, щоб вони не заносилися надто високо; існує відстань між небом і землею, не кажучи вже про відстань між Богом і людиною. Хіба відстань між Богом і людиною не є ще більшою? На землі Я і людина «в одному човні», і ми «долаємо бурю разом». Моя особистість не звільняє Мене від переживання труднощів людського світу, і саме через це Я опинився в тих обставинах, у яких перебуваю сьогодні. Я ніколи не мав місця для спокійного проживання на землі, тому люди кажуть: «Син Людський ніколи не мав, де й голови прихилити». Як наслідок, люди також проливають сльози співчуття до Мене й відкладають десяток-другий юанів у «фонд допомоги» Мені. Тільки завдяки цьому Я маю місце для відпочинку; якби не людська «допомога», хтозна, де б Я опинився!

Коли Моя робота закінчиться, Я більше не вдаватимусь до «фінансової допомоги» від людини; натомість Я виконуватиму притаманну Мені функцію й надсилатиму всі «речі Свого дому» людям для їхньої втіхи. Сьогодні кожен проходить перевірку Моїми випробуваннями. Коли Моя рука офіційно спостигне людину, люди вже не дивитимуться на Мене захопленими очима, але ставитимуться до Мене з ненавистю, і в цей момент їхні серця буде негайно видобуто Мною, щоб послужити зразком. Я досліджую серце людини під «мікроскопом» – там немає справжньої любові до Мене. Роками люди обманювали й дурили Мене – виявилося, що і ліве передсердя, і правий шлуночок містять отруту ненависті до Мене. Тому не дивно, що Я так ставлюся до них. І все одно вони залишаються в повному невіданні про це й навіть нічого не визнають. Коли Я показую їм результати Свого дослідження, вони все одно не прокидаються, наче в їхній свідомості все це залишилося в минулому, і сьогодні про це не слід згадувати. Тому люди просто байдуже дивляться на «результати лабораторних досліджень». Вони повертають таблицю результатів і йдуть. Крім того, вони кажуть щось на кшталт: «Це неважливо, це не впливає на моє здоров’я». Вони презирливо усміхаються, а потім у їхніх очах з’являється вираз певної погрози, ніби натяк на те, що Я не маю бути таким щирим, що Я маю бути формальним. Начебто Моє розкриття їхніх внутрішніх таємниць порушує «закони» людини, і тому люди стають ще більш ненависними стосовно Мене. Тільки тоді Я бачу джерело ненависті людей. Причина цього в тому, що, коли Я спостерігаю за людьми, їхня кров тече і, проходячи артеріями тіла, потрапляє до серця, і тільки в цей момент Я роблю нове «відкриття». Однак люди зовсім не думають про це. Вони абсолютно безтурботні й не замислюються про те, що вони набувають і що втрачають, і цього достатньо, щоб виявити їхній дух «безкорисливої» відданості. Вони не звертають уваги на стан свого здоров’я й «метушаться» заради Мене. Це є також і їхня «вірність» і те, що в них «похвального», тож Я знову надсилаю їм листа з «похвалою», щоб вони могли порадіти цьому. Але коли вони читають цього «листа», то одразу ж почуваються дещо роздратованими, бо все, що вони роблять, відкидається Моїм мовчазним листом. Я завжди настановляв людей у їхніх діях, але, схоже, їм огидні Мої слова; тому, щойно Я відкриваю уста, вони заплющують очі й затуляють вуха руками. Вони не дивляться на Мене з пошаною через Мою любов, але завжди ненавиділи Мене, бо Я вказував на їхні недоліки, відкривав усі товари, якими вони володіють, і через це вони зазнавали збитків у своєму бізнесі, і їхні засоби до існування зникли. Із цієї причини їхня ненависть до Мене посилюється.

14 квітня 1992 року