Людина живе серед світла, однак вона не знає про дорогоцінність світла. Вона не знає ні сутності світла, ні джерела світла, ні тим більше кому належить світло. Коли Я дарую людям світло, Я одразу ж вивчаю стани людей: завдяки світлу всі люди змінюються, ростуть і полишили темряву. Я дивлюся на кожен куточок усесвіту й бачу, що гори оповиті туманом, що води замерзли від холоду, і що через прихід світла люди дивляться на схід, щоб відкрити для себе дещо цінніше, – але людина, як і раніше, не здатна розгледіти чіткий напрямок у тумані. Оскільки весь світ укритий туманом, коли Я дивлюся вниз з-поміж хмар, ніколи не знаходиться людини, яка б виявила Моє існування. Людина шукає щось на землі; здається, вона шукає щось поживне; вона, здається, має намір чекати Мого приходу, – однак вона не знає Мого дня і може лише часто кидати погляд у бік проблиску світла на сході. Серед усіх народів Я шукаю тих, хто справді єдиний зі Мною серцем. Я ходжу серед усіх народів і живу серед усіх народів, але людина на землі жива й здорова, а тому немає жодного, хто справді був би Мені по серцю. Люди не знають, як піклуватися про Мою волю, вони не бачать Моїх дій, вони не можуть рухатись у світлі та бути осяяними світлом. Хоча людина завжди цінувала Мої слова, вона не здатна бачити наскрізь підступні оборудки сатани; оскільки духовний стан людини замалий, вона не здатна чинити так, як бажає її серце. Людина ніколи не любила Мене щиро. Коли Я звеличую її, вона почувається негідною, але це не спонукає її намагатися Мені догодити. Вона просто тримає в своїх руках наданий Мною «статус» і уважно його вивчає; не помічаючи Моєї краси, вона натомість продовжує поглинати переваги свого статусу. Чи не в цьому полягає людська вада? Коли гори рухаються, хіба можуть вони піти в обхід заради твого статусу? Коли води течуть, хіба можуть вони спинитися перед людським статусом? Хіба можуть небеса й земля розвернутися навспак через людський статус? Колись Я був милостивим до людини, знову і знову, – однак ніхто не дорожить цим і не цінує цього. Вони просто слухають це як історію або читають це як роман. Невже мої слова справді не торкаються людського серця? Невже Мої висловлювання справді не мають жодного ефекту? Чи може так бути, щоб ніхто не вірив у Моє існування? Людина не любить себе; натомість вона об’єднується з сатаною, щоб нападати на Мене, і використовує сатану як «актив», за допомогою якого можна Мені служити. Я проникну в усі підступні оборудки сатани та не дам земним людям прийняти сатанинські облуди, аби вони не протистояли Мені через його існування.

У Царстві Я – Цар, але замість ставитися до Мене, як до свого Царя, людина ставиться до Мене, як до «Спасителя, що зійшов з небес». Як наслідок, вона прагне, щоб Я подав їй милостиню, і не шукає пізнання Мене. Так багато тих, хто благав Мене, як жебраки; так багато тих, хто відкривав переді Мною свої «мішки» та благав Мене дати їм їжу, щоб вижити; так багато тих, хто дивився на Мене жадібними очима, наче голодні вовки, бажаючи проковтнути Мене й набити своє черево; так багато тих, хто мовчки похнюпив голови через свої переступи та почувався присоромленим, благаючи Мене про помилування або з готовністю приймаючи Мою кару. Коли Я вимовляю Свої висловлювання, різні людські дурниці здаються безглуздими й справжня форма людини розкривається у світлі; і в сяючому світлі людина не здатна себе пробачити. Тому вона поспішає до Мене, щоб схилитися та сповідатися у своїх гріхах. Завдяки «чесності» людини Я вкотре саджаю її на колісницю спасіння, і тому вона вдячна Мені та дивиться на Мене з любов’ю. Але вона, як і раніше, не бажає по-справжньому знайти в Мені прихисток і не віддала Мені своє серце вповні. Вона просто вихваляється Мною, однак вона не любить Мене по-справжньому, адже вона не навернула до Мене свій розум; її тіло переді Мною, але її серце позаду Мене. Оскільки людина надто погано розуміє правила та не зацікавлена в тому, щоб постати переді Мною, Я надаю їй відповідну підтримку, аби вона могла звернутися до Мене попри своє затяте невігластво. Це саме та милість, яку Я виявляю людині, і той спосіб, у який Я намагаюсь її спасти.

Люди по всьому всесвіту святкують прихід Мого дня, і ангели ходять серед усього Мого народу. Коли сатана спричиняє завади, ангели, завдяки своєму служінню на небесах, завжди допомагають Моєму народу. Дияволу не обманути їх через людську слабкість, але через навалу сил темряви вони ще більше намагаються пізнати життя людини крізь туман. Увесь народ Мій скоряється під Моїм ім’ям, і більше ніхто не повстає проти Мене відкрито. Завдяки зусиллям ангелів люди приймають Моє ім’я, і всі перебувають у потоці Моєї роботи. Світ занепадає! Вавилон у паралічі! О, релігійний світ! Як не знищити його Моєю владою на землі? Хто ще наважується не слухатися Мене та опиратися Мені? Книжники? Кожен релігійний діяч? Земні правителі та володарі? Ангели? Хто не святкує досконалість і повноту Мого тіла? Хто серед усіх народів не співає Мені без кінця хвалу, хто не щасливий незмінно? Я живу в країні, де знаходиться лігво великого червоного дракона, але це не змушує Мене тремтіти від страху або тікати геть, адже увесь її народ уже почав ненавидіти його. Ніщо ніколи не виконувало свій «обов’язок» перед драконом заради самого дракона; навпаки, все суще чинить так, як вважає за потрібне, і кожен іде своїм шляхом. Як могли країни земні не загинути? Як могли країни земні не занепасти? Як міг народ Мій не радіти? Як могли вони не співати від радості? Хіба це людська робота? Хіба це справа людських рук? Я дав людині корінь її існування і забезпечив її матеріальними речами, однак вона незадоволена своїми нинішніми обставинами та просить увійти в Моє Царство. Але як вона може так легко увійти в Моє Царство, не сплативши ціни, не бажаючи принести Мені свою безкорисливу відданість? Замість того, щоб вимагати щось від людини, Я висуваю до неї вимоги, аби Моє Царство на землі було сповнене слави. Людина була приведена Мною в теперішній період, вона існує в цьому стані та живе під керівництвом Мого світла. Якби це було не так, хто з людей на землі знав би свої перспективи? Хто міг би зрозуміти Мою волю? Я додаю Свої положення до вимог, висунутих до людини; хіба це не відповідає законам природи?

Учора ви жили серед вітру й дощу, сьогодні ви увійшли в Моє Царство та стали його народом, а завтра ви насолоджуватиметесь Моїми благословеннями. Хто міг уявити таке? Чи знаєте ви, скільки випробувань і труднощів ви проходите за життя? Я наступаю серед вітру та дощу, і проводив рік за роком серед людей, і прийшов вчасно у сьогоднішній день. Хіба не це в точності етапи Мого плану управління? Хто колись доповнював Мій план? Хто може відступити від етапів Мого плану? Я живу в серцях сотень мільйонів людей, Я – Цар серед сотень мільйонів людей, і Я був відкинутий та обмовлений сотнями мільйонів людей. Мій образ не існує по-справжньому в серці людини. Людина лише невиразно сприймає Мій славний лик у Моїх словах, але через заваду своїх думок вона не довіряє власним почуттям; у її серці є лише невизначений Я, але й цей образ не затримується там надовго. А тому і її любов до Мене є також такою: її любов до Мене проявляється уривками, так, наче кожна людина любила Мене відповідно до свого темпераменту, наче її любов то з’являлася, то зникала з очей під туманним місячним сяйвом. Сьогодні тільки завдяки Моїй любові людина залишається живою і мала щастя вижити. Якби це було не так, хто з людей не був би розітнутий лазером через своє виснажене тіло? Людина досі не знає себе. Вона хизується переді Мною та вихваляється за Моєю спиною, але ніхто не наважується відверто протистояти Мені. Однак людина не знає, що таке спротив, про який Я кажу; натомість вона продовжує намагатись обдурити Мене та звеличити себе – хіба в цьому вона не протистоїть Мені відкрито? Я терплю людську слабкість, але Я анітрохи не поблажливий до спротиву, який здійснюється нею самою. Хоча людині відоме його значення, вона не бажає діяти відповідно до цього значення і просто діє відповідно до своїх уподобань, ошукуючи Мене. У Своїх словах Я завжди ясно даю зрозуміти Свій характер, але людина не мириться з поразкою – в той же час вона розкриває свій характер. Серед Мого суду людина буде цілковито переконана, а посеред Моєї кари вона нарешті втілить Мій образ і стане Моїм виявом на землі!

22 березня 1992 року