Людина падає посеред Мого світла та втримується на ногах завдяки Моєму спасінню. Коли Я несу спасіння всьому всесвіту, людина намагається знайти способи увійти до потоку Мого відновлення, але є багато тих, кого потік відновлення змиває безслідно, є багато тих, хто потонув і кого поглинули бурхливі води, і також є багато тих, хто міцно стоїть посеред потоку, хто ніколи не втрачав орієнтації, а тому прямував за потоком до сьогодні. Я йду вперед у ногу з людиною, однак людина все-таки ніколи не знала Мене; вона знає лише вбрання, яке Я ношу зовні, але не усвідомлює багатства, прихованого всередині Мене. Хоча Я забезпечую людину й щодня обдаровую її, вона не здатна на істинне прийняття, не спроможна прийняти всі дані Мною багатства. Ніщо в розбещеності людини не вислизає з Моєї уваги; для Мене її внутрішній світ ясний, наче яскравий місяць на воді. Я не поводжуся з людиною недбало, як і не працюю з нею поверхово; просто людина не здатна відповідати за себе, і тому все людство завжди було розпусним і навіть сьогодні не здатне вирватися з цієї розпусти. Бідне, жалюгідне людство! Чому людина любить Мене, але не здатна слідувати намірам Мого Духа? Невже Я справді не виявляв Себе перед людством? Невже людство справді ніколи не бачило Мого лиця? Чи може так бути, що Я виявив замало милості до людства? О бунтівники всього людства! Вони повинні бути розчавлені під Моїми ногами; вони повинні зникнути серед Моєї кари, і в день завершення Моєї великої справи вони повинні бути вигнані з-поміж людства, щоб усе людство знало їхнє потворне обличчя. Те, що людина рідко бачить Моє лице або чує Мій голос, пояснюється тим, що весь світ занадто збаламучений, а його галас занадто гучний, і тому людина занадто лінується шукати Моє лице та намагатися зрозуміти Моє серце. Хіба не в цьому причина людської розбещеності? Хіба не через це людина нужденна? Усе людство завжди було в Моєму забезпеченні; якби це було не так, якби Я не був милостивим, хто б дожив до сьогоднішнього дня? Багатства в Мені не мають собі рівних, однак усі катастрофи також перебувають у Моїх руках, – і хто може уникнути катастрофи, коли забажає? Хіба молитви людини чи плач в її серці дозволяють їй це зробити? Людина ніколи по-справжньому не молилася Мені, і тому серед усього людства ніхто ніколи не прожив усе своє життя в істинному світлі; люди живуть лише у мерехтливому світлі, яке то з’являється, то зникає. Саме це призвело до сьогоднішньої неповноцінності людства.

Кожен проявляє нетерплячість, готовий піти на все заради Мене, щоб отримати щось від Мене, і тому, відповідно до людської психології, Я даю людині обіцянки, щоб вдихнути в неї істинну любов. Чи справді істинна любов людини надає їй силу? Невже це людська відданість Мені, що зворушила Мій Дух на небі? Дії людини ніколи анітрохи не впливали на небеса, і якби Моє ставлення до людини ґрунтувалося на кожній її дії, тоді все людство жило б серед Моєї кари. Я бачив багатьох людей, у яких по щоках текли сльози, і Я бачив багатьох людей, які пропонували свої серця в обмін на Мої багатства. Незважаючи на таке «благочестя», Я ніколи вільно не віддавав людині всього Себе у відповідь на її раптові бажання, адже людина ніколи не була готова з радістю себе Мені присвятити. Я зірвав маски з усіх людей і кинув їх у вогняне озеро, і як наслідок, удавана відданість і благання людини ніколи не втримувалися переді Мною. Людина подібна до хмари в небі: коли вітер завиває, вона боїться його потужної сили, а тому поспіхом плине за ним, сильно побоюючись, що її буде покарано за її непослух. Хіба це не потворне обличчя людини? Хіба це не так звана слухняність людини? Хіба це не «справжнє почуття» та фальшива добра воля людини? Багато людей відмовляється бути переконаними всіма висловлюваннями, що виходять із Моїх вуст, багато хто не приймає Мою оцінку, і тому їхні слова та дії виявляють їхні бунтівні наміри. Хіба те, про що Я кажу, суперечить старій природі людини? Хіба Я не дав людині гідне визначення відповідно до «законів природи»? Людина не кориться Мені по-справжньому; якби вона справді шукала Мене, Мені б не довелося так багато говорити. Людина – це нікчемний непотріб, і Я повинен використовувати Свою кару, щоб змусити її рухатися вперед; якби Я цього не робив, як – попри те, що обіцянок, які Я їй даю, достатньо для її насолоди, – могло б бути зворушене її серце? Людина завжди жила серед болісної боротьби упродовж багатьох років; можна сказати, що вона споконвіку жила в розпачі. У результаті вона залишилася пригніченою, фізично й розумово виснаженою, і тому вона не приймає з радістю багатства, які Я їй даю. Навіть сьогодні ніхто не може прийняти від Мене всю солодкість духу. Люди можуть лише залишатися бідними та чекати останнього дня.

Багато людей бажає щиро любити Мене, але оскільки їхні серця їм не належать, вони не можуть себе контролювати; багато людей по-справжньому любить Мене, переживаючи послані Мною випробування, однак вони не здатні збагнути, що Я реально існую, і просто люблять Мене в порожнечі, а не через Моє реальне існування; багато людей кладе переді Мною свої серця, але потім не звертає на них уваги, і відтак сатана викрадає їхні серця за першої-ліпшої нагоди, і тоді вони залишають Мене; багато людей щиро любить Мене, коли Я даю Свої слова, однак вони не плекають Моїх слів у своєму дусі, а натомість недбало користуються ними наче суспільною власністю та кидають їх назад, туди, звідки вони походять, коли їм заманеться. Людина шукає Мене серед болю й дивиться на Мене серед випробувань. У мирний час вона насолоджується Мною, перебуваючи в небезпеці, вона заперечує Мене, зайнята справами, вона забуває про Мене, а на дозвіллі вона приділяє Мені лише поверхову увагу, – але ніхто ніколи не любив Мене впродовж усього свого життя. Я хочу, аби людина була щира переді Мною: Я не прошу, аби вона щось Мені давала, але прошу тільки про те, щоб усі люди ставилися до Мене серйозно, щоб замість того, щоб підлещуватися до Мене, вони дозволили Мені повернути людині її щирість. Моє просвітління, освітлення та ціна Моїх зусиль пронизують усіх людей, але так само і справжній факт кожної людської дії пронизує всіх людей, як і їхнє ошуканство стосовно Мене. Так наче складники ошуканства людини були з нею з утроби матері, так наче вона володіла цими особливими навичками обдурювання від самого народження. Що більше, вона ніколи не видавала себе; ніхто ніколи не здогадувався про джерело цих навичок ошуканства. Як наслідок, людина живе серед ошуканства, сама цього не усвідомлюючи, і це виглядає так, наче вона прощає себе, так наче це влаштовано Богом, а не її зумисним ошукуванням Мене. Хіба саме це не є джерелом людського ошукування Мене? Хіба це не її хитромудрий план? Мене ніколи не збивали з пантелику улещування та крутійство людини, адже Я віддавна розгадав її сутність. Хто знає, скільки нечистоти є в її крові та скільки сатанинської отрути в її мозку? З кожним днем людина дедалі більше звикає до цього, так що не відчуває шкоди, яку заподіює сатана, а отже, не зацікавлена в пізнанні «мистецтва здорового існування».

Коли людина далека від Мене й перевіряє Мене, Я ховаюсь від неї серед хмар. У результаті вона не може знайти жодного сліду Мене та живе лише руками нечестивих, виконуючи все, про що вони просять. Коли людина близька до Мене, Я з’являюся перед нею й не ховаю від неї Свого лиця, і в цей момент людина бачить Мій добрий лик. Вона раптово приходить до тями, і хоча вона сама цього не усвідомлює, у ній народжується любов до Мене. У своєму серці вона раптом відчуває ні з чим не зрівняну солодкість і дивується, як вона могла не знати про Моє існування у всесвіті. Відтак людина краще відчуває Мою красу і, більше того, Мою дорогоцінність. У результаті вона бажає ніколи більше не полишати Мене, вона вбачає в Мені світло свого виживання і, сильно боячись, що Я залишу її, вона міцно обіймає Мене. Я не зворушений завзятістю людини, але Я милостивий до неї через її любов. У цей час людина миттєво опиняється серед Моїх випробувань. Моє лице зникає з її серця, і вона негайно відчуває, що її життя порожнє, і починає задумуватися про втечу. У цей момент серце людини оголюється. Вона не обіймає Мене через Мій характер, але просить, щоб Я захистив її через Мою любов. Але коли Моя любов завдає людині удару, людина негайно змінює свою думку; вона розриває свій заповіт зі Мною й відривається від Мого суду, не бажаючи більше ніколи дивитися на Моє милостиве лице, і відтак вона змінює свою думку про Мене та каже, що Я ніколи не спасав людину. Невже справжня любов не передбачає нічого, окрім милості? Невже людина любить Мене лише тоді, коли живе під Моїм яскравим світлом? Вона озирається на вчорашній день, але живе сьогоднішнім – хіба не таким є стан людини? Невже ви справді будете такими самими завтра? Я хочу, щоб у людини було серце, яке жадає Мене в самій своїй глибині, а не таке, що догоджає Мені поверховостями.

21 березня 1992 року