Багатства Мого дому незліченні та незбагненні, однак людина ніколи не приходила до Мене, щоб насолодитися ними. Людина не здатна ні насолоджуватися наодинці, ні захистити себе власними зусиллями; натомість вона завжди покладалася на інших. З усіх тих, на кого Я дивлюся, ніхто ніколи не шукав Мене свідомо та безпосередньо. Усі вони приходять до Мене, спонукувані іншими, слідуючи за більшістю, і вони не готові сплатити ціну або витратити час, щоб збагатити своє життя. Тому серед людей ніхто ніколи не жив у реальності, і всі люди живуть життям, позбавленим сенсу. Через усталені звичаї та устрій життя тіла всіх людей просякнуті запахом земного ґрунту. У результаті людина заціпеніла, стала нечутливою до запустіння світу, і натомість зайнята тим, щоб насолоджуватися в цьому застиглому світі. У житті людини немає ні найменшого тепла, воно позбавлене будь-якого сліду людської сутності або світла, – однак людина повсякчас була і є самовдоволеною, проживаючи позбавлене цінності життя, в якому вона метушиться, так нічого й не досягаючи. Одна мить – і день смерті ще ближче, і людина помирає гіркою смертю. У цьому світі вона нічого не досягла або нічого не надбала – вона приходить сюди поспіхом та поспіхом відходить. Ніхто з тих, хто в Моїх очах, ніколи нічого не приніс або нічого не забрав, а тому людина вважає, що світ несправедливий. Однак ніхто не хоче швидше з нього піти. Вони просто чекають того дня, коли Моя обіцянка з небес раптом прийде серед людей, дозволяючи їм у той час, коли вони збилися на манівці, знову побачити шлях вічного життя. Таким чином, людина зациклюється на кожному Моєму вчинку та дії, щоб зрозуміти, чи справді Я дотримався даної їй обіцянки. Коли її спіткало нещастя, або вона зазнала сильного болю, або її обложили випробування і вона ось-ось впаде, людина проклинає день свого народження, щоб якнайшвидше втекти від своїх бід і перебратися в інше ідеальне місце. Але коли випробування проминули, людина сповнюється радістю. Вона святкує день свого народження на землі та просить, щоб Я благословив її день народження; в цей час людина більше не згадує присяги минулого, глибоко боячись, що смерть спіткає її вдруге. Коли Мої руки підносять світ, люди танцюють від радості, вони більше не засмучені, і всі вони залежать від Мене. Коли Я закриваю Своє обличчя Своїми руками і притискаю людей до землі, вони одразу починають задихатися та ледве можуть вижити. Усі вони волають до Мене, нажахані, що Я їх знищу, адже всі вони бажають побачити той день, коли Я здобуду славу. Людина сприймає Мій день як центр свого існування, і тільки тому, що люди прагнуть того дня, коли прийде слава Моя, людство дожило до сьогодні. Благословення, проголошене Моїми вустами, полягає в тому, що тим, хто народиться в останні дні, пощастить достатньо, щоб побачити всю Мою славу.

Упродовж століть багато хто відійшов із цього світу в розчаруванні та неохоче, і багато хто прийшов у нього з надією та вірою. Я влаштував так, щоб багато хто прийшов, і багатьох відіслав геть. Безліч людей пройшло через Мої руки. Багато духів було скинуто в підземне царство, багато хто жив у плоті, багато хто вмирав і відроджувався на землі. Але ніхто з них ніколи не мав можливості насолоджуватися благословеннями сьогоднішнього Царства. Я дав людині так багато, але вона мало здобула, адже навала сатанинських сил позбавила її можливості користуватися всіма Моїми багатствами. Їй пощастило лише поглянути на них, але вона так ніколи й не змогла уповні ними насолодитися. Людина так і не відкрила скарбницю в своєму тілі, щоб отримати небесні багатства, і тому вона втратила благословення, які Я їй дарував. Хіба дух людини не є саме тим даром, який поєднує її з Моїм Духом? Чому людина ніколи не залучала Мене своїм духом? Чому вона наближається до Мене у плоті, однак не здатна зробити це в дусі? Хіба Моє справжнє обличчя – це обличчя плоті? Чому людина не знає Моєї сутності? Невже в дусі людини справді ніколи не було й сліду Мене? Невже я цілковито зник із духу людини? Якщо людина не входить у духовний світ, як може вона збагнути Мої наміри? Чи є в очах людини те, що може безпосередньо проникнути в духовний світ? Багато разів Я закликав людину Своїм Духом, проте людина поводиться, наче вколота Мною: дивиться на Мене звіддаля, у великому страху, що Я поведу її в інший світ. Багато разів Я запитував у духа людини, проте вона залишається в повному забутті, глибоко перелякана, що Я ввійду в її дім та скористаюся можливістю позбавити її всього майна. Тому вона зачиняє Мене знадвору, залишаючи Мене перед холодними, щільно замкненими дверима. Багато разів людина падала, і Я спасав її, однак, прийшовши до тями, вона відразу полишає Мене і, не зворушена Моєю любов’ю, дивиться на Мене насторожено; Я так ніколи й не відігрів серця людини. Людина – це беземоційна, холоднокровна тварина. Навіть попри те, що її зігрівають Мої обійми, її це ніколи глибоко не зворушувало. Людина подібна до гірського дикуна. Він ніколи не цінував Моєї турботи про людство. Він не хоче наближатися до Мене, воліючи жити серед гір, де йому загрожують дикі звірі, – і все ж він не хоче знайти у Мені притулок. Я не примушую нікого: Я просто виконую Свою роботу. Настане день, коли посеред могутнього океану людина перепливе на Мій бік, щоб мати можливість насолодитись усіма багатствами на землі та залишити позаду ризик бути поглиненою морем.

У той час як справджуються Мої слова, на землі поступово твориться Моє Царство, і поступово людина повертається до своєї нормальності, і так на землі постає Царство в Моєму серці. У тому Царстві всі Божі люди повертаються до нормального людського життя. Минає морозна зима, і на зміну їй приходить світ весняних міст, де весна триває цілий рік. І люди більше не потерпають у похмурому, нужденному людському світі, і більше не терплять його пронизливий холод. Люди більше не йдуть одне проти одного, країни більше не воюють одна з одною, немає більше різанини в потоках крові; усі землі повні щастя і тепла між людьми. Я радію на Своєму троні й живу поміж зірок. Ангели приносять Мені нові пісні та танці. По обличчях їхніх більше не течуть сльози від їхньої тендітності. Я більше не чую перед Собою звуків ангельського плачу, і ніхто більше не нарікає Мені на тяготи. Сьогодні ви всі живете переді Мною; завтра ви всі будете в Моєму Царстві. Хіба це не найбільше благословення, що Я дарую людині? Завдяки ціні, яку ви сплачуєте сьогодні, ви успадкуєте благословення майбутнього та житимете серед Моєї слави. Невже ви все ще не бажаєте взаємодіяти із сутністю Мого Духа? Невже ви все ще хочете занапастити себе? Люди готові прагнути обітниць, які вони можуть бачити, навіть якщо ті ефемерні, але ніхто не бажає прийняти обітниці завтрашнього дня, навіть попри те, що ті триватимуть вічно. Те, що видно людині, – те Я знищу, а те, що невловиме для людини, – те Я виконаю. У цьому різниця між Богом та людиною.

Людина вираховувала, коли настане Мій день, але ніхто так ніколи й не дізнався точної дати, і тому людина може жити тільки в заціпенінні. Оскільки людські прагнення звучать відлунням у безмежних небесах, а потім зникають, людина знову й знову втрачає надію, і так сходить до нинішніх обставин. Мета Моїх висловлювань не в тому, щоб змусити людину чекати якихось дат, і не в тому, щоб довести її до самознищення внаслідок її розпачу. Я бажаю, щоб людина прийняла Мою обіцянку, і Я хочу, щоб люди по всьому світу мали частку Моєї обіцянки. Мені потрібні живі істоти, сповнені життя, а не трупи, просякнуті смертю. Позаяк Я сиджу, відкинувшись, за столом Царства, Я накажу всім людям на землі прийняти Мою перевірку. Я не допускаю присутності переді Мною жодної нечистої речі. Я не потерплю втручання жодної людини в Мою роботу; всі ті, хто втручається в Мою роботу, скидаються в темниці, а після звільнення вони однаково перебувають у полоні катастрофи, одержуючи палюче полум’я землі. Коли Я буду в Своїй утіленій плоті, хто б не сперечався про Мою роботу з Моєю плоттю, буде зненавиджений Мною. Багато разів Я нагадував усім людям, що Я не маю рідні на землі, і хто буде дивитись на Мене як на рівного та притягувати Мене до себе, щоб згадувати зі Мною минулі часи, того буде знищено. Такий Мій наказ. У таких питаннях Я геть не поблажливий до людини. Усіх, хто втручається в Мою роботу й дає Мені поради, Я караю і ніколи не пробачу. Якщо Я не говоритиму прямо, людина ніколи не схаменеться та мимоволі потрапить під Мою кару, адже людина не знає Мене в Моїй плоті.

20 березня 1992 року