Прийняти Мої слова як основу свого виживання – такий обов’язок людства. Люди повинні встановити свою частку в кожній частині Моїх слів; не робити цього означало би прагнути власної загибелі та викликати зневагу. Люди не знають Мене, і тому замість того, щоб принести Мені й запропонувати на обмін свої власні життя, вони тільки те й роблять, що хизуються переді Мною з непотребом у руках, тим самим намагаючись Мені догодити. Однак Я геть не задоволений тим, як ідуть справи, і продовжую висувати вимоги до людства. Мені подобаються підношення людей, але Я ненавиджу їхні вимоги. Серця всіх людей сповнені жадоби; це так, наче людське серце перебуває в полоні диявола, і ніхто не може вирватися на волю й запропонувати Мені своє серце. Коли Я говорю, люди слухають Мій голос, затамувавши подих; коли ж Я замовкаю, вони знову беруться за власні «справи» та повністю перестають дослухатися Моїх слів, так наче Мої слова – це просто доповнення їхніх «справ». Я ніколи не був поблажливим до людства, і все ж таки Я був терплячим і терпимим до нього. І ось через Мою поблажливість усі людські істоти переоцінюють себе й не здатні до самопізнання та самоаналізу; вони просто користуються Моєю терплячістю, щоб ошукати Мене. Жоден із них ніколи щиро не опікувався Мною, і жоден по-справжньому не дорожив Мною як чимось цінним для його серця; тільки коли в них випадає вільна хвилинка, вони таки приділяють Мені свою поверхову увагу. Зусилля, яких Я доклав заради людства, вже не знають ніякої міри; ба більше, Я працював над людьми у безпрецедентні способи і, крім цього, Я дав їм додатковий тягар, аби з того, що Я маю і Ким Я є, вони могли отримати певні знання та зазнати певних змін. Я не прошу людей бути простими «споживачами»; Я також прошу їх бути «виробниками», які перемагають сатану. Хоча Я можу нічого не вимагати від людства, утім, Я таки маю стандарти щодо вимог, які Я висуваю, адже в тому, що Я роблю, є мета, а також підстава для Моїх дій: Я не граю безсистемно, як це уявляють собі люди, як і не створюю небо й землю та незліченні предмети творіння, як Мені заманеться. У Моїй роботі люди повинні щось побачити та щось здобути. Вони не повинні змарнувати весну своєї юності або ставитися до власного життя як до недбало закинутого одягу, на якому збирається пил; навпаки, вони повинні суворо стежити за собою, брати від Моїх щедрот, щоб забезпечити собі насолоду, допоки не настане час, коли завдяки Мені вони будуть неспроможні розвернутися до сатани та завдяки Мені почнуть сатану атакувати. Хіба Мої вимоги до людства не є зовсім простими?

Коли на сході починає жевріти слабкий проблиск світла, всі люди у всесвіті звертають на нього трохи більше уваги. Не поринаючи в дрімоту, люди вирушають спостерігати за джерелом цього східного світла. Через свої обмежені можливості ніхто ще не зміг побачити місце, звідки походить світло. Коли все у всесвіті повністю освітлено, люди прокидаються від сну та сновидінь, і лише тоді вони розуміють, що Мій день поступово прийшов до них. Усе людство святкує прихід світла, а тому більше не спить міцним сном і не перебуває в заціпенінні. Під сяйвом Мого світла всі люди стають ясними розумом та зором і раптово прокидаються до радості життя. Я дивлюся на світ з-під савана туману. Усі тварини спочивають; завдяки появі слабкого проблиску світла все усвідомило, що наближається нове життя. З цієї причини всі тварини теж виповзають зі своїх нір у пошуках їжі. Рослини, звичайно, не виняток, і в сяйві світла їхнє зелене листя виблискує глянцем, очікуючи, щоб зіграти свою власну роль для Мене, поки Я перебуваю на землі. Усі людські істоти бажають приходу світла й водночас бояться його появи, глибоко стривожені, що їхню власну потворність більше не буде приховано. Це відбувається тому, що люди цілковито голі та не мають нічого, щоб прикритися. Тому так багато людей запанікували через прихід світла та перебувають у шоковому стані через його появу. Так багато людей, побачивши світло, сповнилися безмежного каяття, відрази до власної нечистоти, однак, безсилі змінити факти, не спроможні нічого зробити, окрім як чекати, поки Я винесу вирок. Так багато людей, рафінованих стражданнями в темряві, побачивши світло, раптом вражаються його глибоким значенням і відтоді міцно притискають світло до своїх грудей, глибоко побоюючись знову його втратити. Так багато людей замість того, щоб зійти з орбіти через раптову появу світла, просто продовжують займатися своїми повсякденними справами, оскільки довгі роки вони були сліпими, а тому не лише не помітили приходу світла, а й не зраділи йому. В серцях людей Я не є ані величним, ані нікчемним. Для них немає жодної різниці, існую Я чи ні; так наче людське життя не могло б стати ще самотнішим, якби Мене не було, а якби Я існував, їхнє життя не стало б від того радіснішим. Оскільки люди не дорожать Мною, радощів, які Я їм даю, небагато. Однак щойно люди вділять Мені бодай на дещицю більше шанування, Я також зміню своє ставлення до них. З цієї причини, тільки коли люди осягнуть цей закон, їм пощастить присвятити себе Мені та просити про те, що Я тримаю у Своїй руці. Адже хіба їхня любов до Мене не пов’язана тільки з їхніми власними інтересами? Адже хіба їхня віра в Мене не пов’язана лише з тим, що Я даю? Чи може так бути, що допоки люди не побачать Моє світло, вони не здатні щиро любити Мене своєю вірою? Адже хіба їхня сила й завзяття насправді не обмежуються сьогоднішніми умовами? Чи може так бути, що людство потребує сміливості, щоб любити Мене?

Завдяки Моєму існуванню міріади предметів творіння покірливо скоряються в тих місцях, де вони перебувають, і за відсутності Моєї дисципліни не вдаються до розпусти. Тому гори стають межами між народами на землі, води – перешкодами, щоб тримати людей різних земель нарізно, а повітря – тим, що перетікає від людини до людини у просторах над землею. Тільки людство не здатне по-справжньому коритися вимогам Моєї волі; з цієї причини Я кажу, що з усього творіння лише люди належать до категорії неслухняних. Людство ніколи по-справжньому не корилося Мені, і тому Я весь час суворо дисциплінував людей. Якщо серед людей станеться так, що Моя слава пошириться по всьому всесвіту, то Я неодмінно візьму всю Свою славу та явлю її перед людством. Оскільки люди у своєму оскверненні не гідні споглядати Мою славу, упродовж тисячоліть Я жодного разу не являвся відкрито, залишаючись прихованим; з цієї причини Моя слава ніколи не була явлена перед ними, і вони завжди падали в безодню гріха. Я пробачив людям їхню неправедність, але всі вони не знають, як зберегти себе, і натомість постійно залишають себе відкритими для гріха, дозволяючи йому завдавати їм шкоди. Хіба це не свідчить про відсутність у людей самоповаги та любові до себе? Чи може хтось серед людей любити по-справжньому? Скільки саме може важити людська відданість? Хіба в так звану людську автентичність не домішані фальсифікати? Хіба їхня відданість не є цілковитою маячнею? Мені потрібна лише їхня неподільна любов. Люди не знають Мене, і хоча вони можуть прагнути пізнати Мене, вони не віддадуть Мені своїх справжніх і щирих сердець. Я не вимагаю від людей того, що вони не готові віддати. Якщо вони принесуть Мені свою відданість, Я прийму її без увічливих заперечень. Якщо ж вони не довіряють Мені й відмовляються запропонувати Мені хоча б дещицю себе, то замість того, щоб дратуватися з цього приводу, Я просто позбудуся їх у якийсь інший спосіб і знайду для них відповідне місце призначення. Грім, що котиться небом, уразить людей; високі гори, руйнуючись, поховають їх під собою; зголоднілі дикі звірі пожеруть їх; а океани, нахлинувши, зімкнуться над їхніми головами. Коли людство вступить у братовбивчий конфлікт, усі люди шукатимуть своєї загибелі в катастрофах, що виникатимуть серед них.

Царство шириться між людьми, твориться між людьми, постає між людьми; немає такої сили, що могла б знищити Моє Царство. Хто з вас, Моїх людей, що в сьогоднішньому Царстві, не людська істота поміж людськими істотами? Хто з вас поза людським станом? Коли Мою нову відправну точку буде оголошено людському сонму, як відгукнеться людина? Ви власними очима бачили стан людського роду; певно ж ви не плекаєте досі надії, що назавжди утримаєтеся в цьому світі? Я нині ступаю повсюди поміж Моїх людей і живу серед них. Сьогодні благословенні ті, хто має до Мене щиру любов. Благословенні ті, хто Мені кориться, бо вони напевно залишаться в Моєму Царстві. Благословенні ті, хто Мене знає, бо вони напевно здобудуть владу в Моєму Царстві. Благословенні ті, хто Мене шукає, бо вони напевно звільняться з пут сатани та будуть ощасливлені Моїми благословеннями. Благословенні ті, хто здатен від себе відмовитися, бо вони напевно ввійдуть у Мою владу й успадкують дари Мого Царства. Тих, хто клопоче для Мене, я пам’ятатиму; тих, хто для Мене витрачається, Я радо обійму; тих, хто приносить Мені пожертви, я обдарую втіхами. Тих, хто радіє Моєму слову, Я благословлю, і вони напевно стануть стовпами, що триматимуть склепіння Мого Царства, і матимуть безмірний достаток у Моєму домі, і ніхто не зможе до них дорівнятися. Чи приймали ви колись дані вам благословення? Чи шукали ви колись дані вам обіцянки? Під проводом Мого світла ви неодмінно вирветеся з мертвої хватки сил пітьми. Посеред пітьми ви точно не втратите своє провідне світло. Ви напевно станете панами всього сущого. Ви напевно станете переможцями сатани. Коли впаде царство великого червоного дракона, ви напевно постанете посеред незліченного натовпу, щоб засвідчити Мою перемогу. Ви напевно стоятимете твердо й непохитно в краї Синім. Через зазнані страждання ви успадкуєте Мої благословення та неодмінно променитиметеся Моєю славою на весь усесвіт.

19 березня 1992 року