Мої висловлювання лунають як грім, проливаючи світло у всіх напрямках і на всю землю, і посеред грому та блискавки людину збиває з ніг. Ще жодна людина не залишилася непохитною серед грому та блискавки; більшість людей втрачає глузд зі страху перед приходом Мого світла й не знає, що робити. Коли на сході починає жевріти слабкий проблиск світла, багато людей, зворушених цим слабким сяйвом, миттєво прокидається від своїх ілюзій. Але ніхто так і не зрозумів, що настав день, коли Моє світло сходить на землю. Більшість людей приголомшена раптовою появою світла, і деякі зачудовано і з цікавістю спостерігають за рухами світла та напрямком його наближення, тоді як інші стоять напоготові обличчям до світла, аби краще зрозуміти його джерело. Як би там не було, чи виявив хтось коли-небудь, наскільки дорогоцінним є сьогоднішнє світло? Чи пробудився хтось до унікальності сьогоднішнього світла? Більшість людей просто збентежена; світло поранило їм очі та повалило їх у багно. Під цим невиразним світлом можна сказати, що безлад укриває землю – нестерпно жалюгідне видовище, яке, якщо придивитись уважніше, викликає непереборну меланхолію. Звідси можна зробити висновок, що коли світло буде найсильнішим, то стан землі навряд чи дозволить людству постати переді Мною. Людина лежить у сяйві світла; все людство, знову ж таки, лежить у спасінні світла, але також і під його ударом: чи є хтось, хто не перебуває під вбивчими ударами світла? Чи є хтось, хто може уникнути пекучого світла? Я пройшов по всьому всесвіту, розкидаючи Своїми руками насіння Мого Духа, аби все людство на землі було із цієї причини зворушене Мною. З найвищої височіні небес Я дивлюся на всю землю, спостерігаючи за гротескними та чудернацькими явищами земних істот. Здається, поверхня океану здригається від поштовху землетрусу: морські птахи літають туди й сюди, шукаючи, яку б рибу заковтнути. Тим часом дно моря залишається в невіданні, а умови на поверхні абсолютно не здатні пробудити його до свідомості, тому що дно океану безтурботне, як третє небо: тут живі істоти, великі та малі, співіснують у гармонії, жодного разу не вступаючи в «словесні двобої». Серед незліченних химерних і примхливих явищ саме людині найважче Мені догодити. Положення, яке Я забезпечив людині, надто високе, а її амбіції надто великі, і в її очах завжди є міра непослуху. У Моєму дисциплінуванні людини, у Моєму суді над нею було багато копіткого, багато доброзичливого, але про ці речі людство не має ані найменшого уявлення. Я ніколи не поводився з жодною людиною суворо; Я вдавався лише до відповідних корекційних заходів, коли людина була неслухняною, а коли вона була слабкою, пропонував лише відповідну допомогу. Але якщо людина триматиметься осторонь Мене і, що більше, використовуватиме підступні хитрощі сатани, щоб повстати проти Мене, Я негайно винищу людство, позбавивши його іншої можливості хизуватися переді Мною своїми здібностями, аби воно більше не могло пихато походжати обличчям землі, знущаючись над іншими.

Я здійснюю Свою владу на землі, розгортаючи Мою роботу в усій її повноті. Усе, що є в Моїй роботі, відбивається на обличчі землі; людство на землі ніколи не було здатне осягнути Мої рухи на небі, не могло всебічно осмислити орбіти та траєкторії Мого Духа. Більшість людських істот осягає лише дрібниці, що лежать за межами духу, не в змозі збагнути фактичний стан духу. Вимоги, які Я висуваю до людини, походять не від невизначеного Мене, сущого на небі, і не від невловимого Мене, сущого на землі; Я висуваю відповідні вимоги згідно з духовним станом людини на землі. Я ніколи не ставив нікого у скрутне становище й ніколи не просив нікого «вичавлювати із себе кров» заради Мого задоволення – хіба Мої вимоги могли бути обмежені лише такими умовами? Хто з незліченних створінь на землі не підпорядковується характеру слів із вуст Моїх? Хто із цих створінь, які постають переді Мною, не буде цілковито спалений на попіл Моїми словами та Моїм палючим вогнем? Хто із цих створінь наважиться «походжати» в пихатому тріумфі переді Мною? Хто із цих створінь не схилиться переді Мною? Хіба Я – Бог, який просто змушує творіння мовчати? З-поміж незліченних речей у творінні Я обираю ті, які задовольняють Мій намір; з-поміж незліченних людських створінь людства Я обираю тих, хто дбає про Моє серце. Я обираю найкращих із-поміж усіх зірок, тим самим додаючи слабкий відблиск світла Моєму Царству. Я простую по землі, повсюди поширюючи Свій аромат, і в кожному місці Я залишаю Свою форму. Кожне місце резонує зі звуком Мого голосу. Повсюди люди затримуються на прекрасних сценах учорашнього дня, адже все людство згадує минуле…

Усе людство прагне побачити Моє лице, але коли Я особисто спускаюся на землю, всі вони опираються Моєму приходу й проганяють прихід світла, наче Я ворог людини на небі. Людина зустрічає Мене із захисним блиском в очах і повсякчас залишається напоготові, сильно боячись, що Я можу мати щодо неї інші плани. Оскільки люди сприймають Мене як незнайомого друга, їм здається, наче Я виношую намір убивати їх без розбору. В очах людини Я – смертельний суперник. Скуштувавши Моє тепло посеред катастроф, людина, тим не менш, залишається несвідомою Моєї любові й затялася надалі відбиватися від Мене та кидати Мені виклик. Аж ніяк не користуючись її станом, аби вжити заходів проти неї, Я огортаю її теплом обіймів, наповнюю її вуста солодкістю та кладу необхідну їжу в її шлунок. Але коли Мій лютий гнів струшуватиме гори й річки, Я більше не буду через боягузтво людини обдаровувати її цими різними формами допомоги. У цей момент Я розлючуся, відмовляючи всім живим істотам у можливості розкаятися, і, полишивши всі Мої надії на людину, Я відміряю їй відплату, на яку вона так заслуговує. У цей час грім і блискавка ревуть і спалахують, наче хвилі океану, що вирують у гніві, наче десятки тисяч гір, що з гуркотом обвалюються. За свою непокору людина повалена громом і блискавкою, а інші створіння стерті з лиця землі вибухами грому та блискавки, і весь усесвіт притьмом занурюється в хаос, і творіння не здатне відновити первісний подих життя. Міріади людських істот не можуть сховатися від гуркоту грому; серед спалахів блискавки люди, орда за ордою, падають у стрімку течію, щоб бути знесеними потоками, які водоспадами несуться з гір. Несподівано світ «людей» сходиться у «місці призначення» людини. Трупи дрейфують поверхнею океану. Усе людство віддаляється від Мене через Мій гнів, адже людина згрішила проти сутності Мого Духа, і її бунт образив Мене. Але в місцях, де немає води, інші люди все ще насолоджуються серед сміху та пісень обіцянками, якими Я їх сподобив.

Коли всі люди мовчать, Я випромінюю перед їхніми очима проблиск світла. Після цього люди стають ясними розумом та світлими очима, не бажаючи більше мовчати; відтак у їхніх серцях негайно прокидається духовне почуття. Коли це відбувається, все людство воскресає. Відкинувши свої невисловлені образи, всі люди постають переді Мною, здобувши ще один шанс на виживання завдяки словам, які Я проголошую. Причина цього в тому, що всі люди бажають жити на землі. Але хто з них коли-небудь мав намір жити заради Мене? Хто з них коли-небудь виявляв у собі чудові речі, які він пропонує для Моєї насолоди? Хто з них хоча б раз відчув Мій принадний аромат? Усі люди – грубі й неотесані істоти: зовні вони наче засліплюють очі, але сутність їхня не в тому, щоб щиро любити Мене, адже в глибині людського серця ніколи не було жодної частки Мене. Людині забагато всього бракує: порівнюючи її зі Мною, можна виявити прірву таку ж величезну, як між небом і землею. І попри це Я не вражаю слабкі й вразливі місця людини та не насміхаюся над нею через її недоліки. Мої руки працюють на землі вже тисячі років, і весь цей час Мої очі стежать за всім людством. Однак Я ніколи не брав мимохідь до рук жодного людського життя, щоб гратися з ним, як з іграшкою. Я спостерігаю за муками, пережитими людиною, і розумію, яку ціну вона сплатила. Коли людина стоїть переді Мною, Я не хочу заскочити її зненацька, щоб покарати її, як і не хочу обдаровувати її небажаними речами. Натомість увесь цей час Я тільки забезпечував людину та обдаровував її. Тому все, чим насолоджується людина, – це Моя благодать, це все щедрість, що походить із Моєї руки. Оскільки Я перебуваю на землі, людині ніколи не доводилося страждати від голоду. Навпаки, Я дозволяю людині отримувати з Моїх рук те, чим вона може насолоджуватися, і Я дозволяю людству жити серед Моїх благословень. Хіба все людство не живе під Моєю карою? Так само, як у надрах гір є достаток, і велика кількість того, чим можна насолоджуватися, є у водах, хіба люди, які сьогодні живуть у Моїх словах, і поготів не мають їжі, яку можна цінувати та куштувати? Я на землі, і людство насолоджується Моїми благословеннями на землі. Коли Я залишу землю, і в цей час Моя робота також досягне свого завершення, людство більше не отримуватиме Моєї поблажливості через свою слабкість.

16 березня 1992 року