554. У Своїй заключній роботі щодо завершення періоду Божий характер – це характер кари й суду, в якому Він викриває все неправедне, щоби публічно судити всі народи і вдосконалювати тих, хто щиро любить Його. Тільки такий характер, як цей, може покласти край періоду. Останні дні вже настали. Усі речі розподілені за родом їхнім і поділені на різні категорії в залежності від своїх різноманітних якостей. Це саме той час, коли Бог відкриває фінали й місця призначення людей. Якщо люди не переживають кари й суду, тоді не можна розвінчати їхні бунтарство й неправедність. Тільки через кару й суд можна відкрити фінали всіх речей. Люди показують своє справжнє обличчя тільки тоді, коли їх карають і судять. Зло буде повернуте до зла, добро до добра, і всі люди будуть розподілені за родом їхнім. Через кару й суд будуть відкриті фінали усіх речей, щоб зло могло бути покарано, а добро – винагороджено, а всі люди упокоряться під пануванням Бога. Уся ця робота повинна бути досягнута через праведну кару й суд. Оскільки розбещеність людини досягла свого піку, а її бунтарство стало надзвичайно тяжким, тільки праведний характер Бога, який принципово складається з кари й суду і розкривається в останні дні, може повністю перетворити людей та зробити їх довершеними й виявити зло, а всі неправедні будуть суворо покарані в такий спосіб. Тому такий характер сповнений значимості періоду. Божий характер виявляється й розкривається заради роботи кожного нового періоду. Справа не в тому, що Бог розкриває Свій характер довільно і без будь-якого значення. Припустімо, що в останні дні відкриття фіналів людей Бог все ж любив би людей із нескінченним милосердям і люблячою добротою і продовжував би любити їх, не піддаючи їх праведному суду, а скоріше проявляючи до них терпимість, терпіння і прощення, і прощаючи людей, якими б тяжкими не були їхні гріхи, без найменшого натяку на праведний суд. Коли ж тоді завершилося б усе Боже управління? Коли такий характер міг би привести людей до належного місця призначення людства? Візьмемо, наприклад, суддю, який завжди проявляє любов до людей, люблячого суддю з добрим обличчям і ніжним серцем. Він любить людей, хоч би які злочини вони вчинили, і він ставиться з любов’ю й поблажливістю до людей, хоч би ким вони були. У такому випадку, коли він зможе винести справедливий вирок? В останні дні тільки праведний суд може розподілити людей за родом їхнім і привести їх у новий світ. Таким чином, увесь період приходить до кінця завдяки Божому праведному характеру суду й кари.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бачення роботи Бога (3)»

555. Моє ім’я буде поширюватися від дому до дому, у всіх народах і в усіх напрямках, і буде вигукуватися з вуст як дорослих, так і дітей в усьому вселенському світі; це абсолютна істина. Я – Сам унікальний Бог і, більше того, Я – єдина і неповторна істота Бога. Навіть більше того, Я, у всій повноті Своєї плоті, є довершеним проявом Бога. Будь-хто, хто наважиться не боятися Мене, хто наважиться виявляти опір у своїх очах і хто наважиться вимовляти слова непокори Мені, неодмінно загине від Моїх проклять і гніву (буде проклятий через гнів Мій). Крім того, кожен, хто наважиться не бути вірним або шанобливим до Мене, і кожен, хто спробує обдурити Мене, неодмінно умре від Моєї ненависті. Моя праведність, велич і суд триватимуть вічно. Спершу Я був люблячим і милосердним, але це не є характер Моєї довершеної божественності; праведність, велич і суд – ось що становить Мій характер – характер Самого довершеного Бога. У період Благодаті Я був люблячим і милосердним. Через роботу, яку Я мав завершити, Я володів люблячою добротою та милосердям; проте після цього у них вже більше не було потреби (і відтоді ніколи не було). Це все праведність, велич і суд, і це довершений характер Моєї нормальної людської сутності в поєднанні з Моєю довершеною божественністю.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 79»

556. Щоб зрозуміти праведний Божий характер, потрібно спочатку зрозуміти Божі емоції: що Він ненавидить, чим гидує, що любить, до кого Він терпимий і милосердний та людям якого типу Він дарує це милосердя. Це один головний момент. Також потрібно зрозуміти, що, яким би люблячим не був Бог, скільки б любові й милосердя Він не мав до людей, Бог не терпить, щоб хтось ображав Його ідентичність і становище, і так само Він не терпить, щоб хтось ображав Його гідність. Хоч Бог і любить людей, Він їх не балує. Він дарує людям Свою любов, Своє милосердя та Свою терпимість, але Він ніколи їх не розпещував; у Бога є Свої принципи й обмеження. Скільки б Божої любові ти не відчував, наскільки б глибокою не була ця любов, ти ніколи не повинен ставитися до Бога так, як ставився б до іншої людини. Хоча ставлення Бога до людей справді відзначається надзвичайною близькістю, якщо людина вважає Бога просто іншою людиною, людиною, рівною створеній істоті, або другом чи об’єктом поклоніння, – тоді Бог сховає від неї Своє обличчя й покине її. Такий Його характер, і люди не повинні легковажити цим питанням. Отже, ми часто бачимо подібні слова, сказані Богом про Свій характер: неважливо, скільки доріг ти пройшов, скільки роботи виконав, скільки страждань витерпів, – щойно ти образиш Божий характер, Він відплатить кожному з вас відповідно до того, що ви зробили. Це означає, що Бог ставиться до людей із надзвичайною близькістю, але люди не повинні ставитися до Бога як до друга чи родича. Не можна звати Бога своїм «приятелем». Як би сильно ти не відчував, що Бог тебе любить і терпить, ти ніколи не повинен ставитися до Бога як до свого друга. Таким є праведний Божий характер.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VII»

557. Божа нетерпимість до проступків – це Його унікальна сутність; Божий гнів – це Його унікальний характер; Божа велич – це Його унікальна сутність. Принцип Божого гніву полягає в представленні Його ідентичності та статусу, яким володіє тільки Він. Годі й казати, що цей принцип є також символом сутності Самого унікального Бога. Божий характер – це Його власна, притаманна Йому сутність, яка абсолютно не змінюється з плином часу та не трансформується через зміни географічного розташування. Притаманний Йому характер є Його внутрішньою сутністю. Над ким би Він не здійснював Свою роботу, Його сутність не змінюється, як не змінюється і Його праведний характер. Коли хтось гнівить Бога, те, що Бог розкриває, є притаманним Йому характером; у цей час принцип, що лежить в основі Його гніву, не змінюється, так само як не змінюються Його унікальна ідентичність і статус. Він гнівається не через зміну Своєї сутності або через те, що з Його характеру виникають різні елементи, а через те, що людське протистояння Йому ображає Його характер. Відверте людське провокування Бога є серйозним викликом для Його власної ідентичності й статусу. З Божої точки зору, коли людина кидає Йому виклик, вона змагається з Ним і спокушає Його гнів. Коли людина протистоїть Богові, коли людина змагається з Богом, коли людина постійно спокушає Божий гнів, саме тоді гріх безчинствує, – в такі часи Божий гнів природно відкривається й проявляється. Тому Божий прояв Його гніву – це символ того, що всі нечестиві сили припинять існувати, і це символ того, що всі ворожі сили буде знищено. У цьому полягає унікальність праведного Божого характеру та Божого гніву. Коли на Божу гідність і святість посягають, коли сили справедливості стикаються з перешкодами та невидимі для людини, тоді Бог посилає Свій гнів. Через Божу сутність усі ті сили на землі, які змагаються з Богом, протистоять Йому та борються з Ним, є нечестивими, розбещеними й несправедливими; вони походять від сатани та мають його природу. Оскільки Бог справедливий, є від світла, бездоганний і святий, то все нечестиве, розбещене й сатанинське зникне, коли Бог дасть волю Своєму гніву.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

558. Коли Бог посилає Свою лють, нечестиві сили стримуються, а нечестиві речі знищуються, тоді як справедливі й позитивні речі отримують Божу опіку та захист, і їм дозволяється продовжувати своє існування. Бог посилає Свій гнів, тому що несправедливі, негативні та нечестиві речі знищують нормальну діяльність і розвиток справедливих і позитивних речей, перешкоджають або заважають їм. Метою Божого гніву є не захист Його власного статусу й ідентичності, а захист існування всього справедливого, позитивного, прекрасного та доброго, захист законів і правил нормального виживання людства. Це першопричина Божого гніву. Божа лють є дуже слушним, природним і правдивим виявленням Його характеру. У Його люті немає прихованих мотивів, немає обману чи змови, не кажучи вже про бажання, хитрість, злостивість, насильство, нечестя чи будь-які інші спільні риси розбещеного людства. Бог не посилає Свою лють, поки Він досить чітко й повно не збагнув сутність кожного питання та не сформулював точні, ясні визначення й висновки. Таким чином, мета Бога в усьому, що Він робить, кришталево ясна, як і Його ставлення. Він не спантеличений, не сліпий, не імпульсивний, не легковажний і, безумовно, не безпринципний. Таким є практичний аспект Божого гніву, і саме завдяки цьому практичному аспекту Божого гніву людство набуло своє нормальне існування. Без Божого гніву людство скотилося б до ненормальних умов життя, а все справедливе, прекрасне й добре було б знищене та припинило б існувати. Без Божого гніву закони та правила існування для створених істот були б порушені чи навіть повністю підірвані. З моменту створення людини Бог постійно використовував Свій праведний характер, щоб охороняти й підтримувати нормальне існування людства. Оскільки Його праведний характер містить у собі гнів і велич, усі нечестиві люди, речі та справи, а також усе, що заважає та шкодить нормальному існуванню людства, караються, контролюються й знищуються внаслідок Його гніву. Протягом останніх кількох тисячоліть Бог постійно використовував Свій праведний характер, щоб вражати та знищувати всіляких нечистих духів і злих духів, які виступають проти Бога й діють як поплічники та слуги сатани в Божій роботі управління людством. Отже, Божа робота зі спасіння людини завжди просувалася згідно з Його планом. Це означає, що завдяки існуванню Божого гніву найсправедливіші справи ніколи не було знищено серед людства.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

559. Те, як Бог поводиться з усім людством, хоч воно й нерозумне та нетямуще, ґрунтується насамперед на милосерді й терпимості. З іншого боку, переважну більшість часу й у переважній більшості подій Його гнів залишається прихованим, і він невідомий людині. Як наслідок, людині важко побачити, як Бог виявляє Свій гнів, а також важко зрозуміти Його гнів. Відтак людина легковажить Божим гнівом. Коли людина зіткнеться з фінальною Божою роботою й етапом терпимості та прощення людини – тобто коли прийде час останнього прояву Божого милосердя та Його останнього застереження для людства, – якщо люди досі тими самими методами протистоятимуть Богові та не докладатимуть жодних зусиль, щоб покаятися, виправитися та прийняти Його милість, то Бог більше не даруватиме їм Своєї терпимості й терпіння. Навпаки, у той час Бог відверне Свою милість. Після того Він посилатиме лише Свій гнів. Він може виявляти Свій гнів різними способами, так само як Він може використовувати для покарання та знищення людей різні методи.

Те, як Бог вогнем знищив місто Содом, – Його найшвидший метод повного винищення людства й будь-чого іншого. Спалення мешканців Содому було покликане не тільки знищити їхні фізичні тіла, а, ба більше, знищити їхній дух, їхні душі та тіла, щоб люди в місті точно припинили існувати як у матеріальному світі, так і у світі, невидимому для людини. Це один зі способів, у які Бог виявляє та показує Свій гнів. Подібне одкровення й виявлення є одним з аспектів сутності Божого гніву, так само як воно природним чином також є одкровенням сутності праведного Божого характеру. Коли Бог посилає Свій гнів, Він припиняє виявляти будь-яку милість або люблячу доброту, і Він більше не показує Своєї терпимості чи терпіння; немає людини, об’єкта чи причини, які могли б переконати Його продовжувати бути терплячим, знову дарувати Свою милість, укотре обдаровувати Своєю терпимістю. Замість усього цього Бог без секундного вагання посилає Свій гнів і велич, роблячи те, що Він бажає. Він робить це швидко й чисто, відповідно до Своїх власних побажань. Таким є спосіб, у який Бог посилає Свій гнів і велич, що їх людина не мусить спокушати, і це також є виявленням одного з аспектів Його праведного характеру. Коли люди бачать, як Бог проявляє до людини турботу й любов, вони не в змозі розпізнати Його гнів, побачити Його велич і відчути Його нетерпимість до проступків. Через усе це люди завжди хибно вірили, що праведний Божий характер має в собі виключно милосердя, терпимість і любов. Однак коли хтось бачить, як Бог руйнує місто чи ненавидить людство, Його лють у знищенні людини та Його велич дозволяють людям поглянути на інший бік Його праведного характеру, тобто на Божу нетерпимість до образи. Божий характер, який не терпить жодних образ, перевершує уяву будь-якої створеної істоти, а серед нестворених істот ніхто не здатен завадити йому чи вплинути на нього; і тим паче його не можна ні вдавати, ні наслідувати. Отже, цей аспект Божого характеру є тим, про який людство має знати найбільше. Тільки Сам Бог має такий характер, і тільки Сам Бог володіє таким характером. Бог має такий праведний характер, бо Він ненавидить нечестя, темряву, бунтарство та злі дії сатани – дії, які розбещують і пожирають людство, – бо Він ненавидить всі гріховні дії, супротивні Йому, а Його сутність свята й незаплямована. Саме через це Він не допустить, щоб якась зі створених або нестворених істот відкрито виступала проти Нього чи змагалася з Ним. Навіть людині, до якої Він колись виявив милість або яку Він обрав, достатньо лише роздратувати Його характер і порушити Його принципи терпіння й терпимості, і Бог виявить Свій праведний характер, що не терпить жодних проступків, і дасть йому волю без найменшого милосердя чи вагань.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

560. Хоча вилив Божого гніву є одним з аспектів прояву Його праведного характеру, Божий гнів аж ніяк не є нерозбірливим щодо своєї цілі, як не є він і безпринципним. Навпаки, Бог зовсім не швидкий на гнів, і Він не виявляє Свого гніву й величі легковажно. Ба більше, Божий гнів досить контрольований і виважений; його зовсім не можна порівнювати з тим, як людина схильна спалахувати люттю чи виплескувати свою злість. У Біблії записано багато розмов між людиною та Богом. Слова деяких окремих людей, які брали участь у тих розмовах, були неглибокими, неуцькими та незрілими, але Бог не вразив цих людей і не засудив їх. Зокрема, як Бог Єгова під час випробування Йова поставився до трьох його друзів та інших людей після того, як почув слова, які вони сказали Йову? Чи Він засудив їх? Чи Він на них розлютився? Він не зробив нічого подібного! Натомість Він сказав Йову благати за них і молитися за них, а Сам Бог не брав їхніх провин близько до серця. Усі ці приклади показують первинне ставлення, з яким Бог поводиться з людством, хоч яке воно розбещене й нетямуще. Тому вивільнення Божого гніву аж ніяк не є ні виявленням Його настрою, ні Його способом давати вихід Своїм почуттям. Всупереч помилковій людській думці, Божий гнів не є суцільним вибухом люті. Бог дає волю Своєму гніву не тому, що Він не в змозі контролювати власний настрій, або тому, що Його гнів досяг точки кипіння та його потрібно випустити. Навпаки, Його гнів є проявом і справжнім виявленням Його праведного характеру та символічним одкровенням Його святої сутності. Бог є гнів, і Він не терпить, коли Його ображають, – це не означає, що Божий гнів не розрізняє причин або є безпринципним; це тільки розбещене людство має виключне право на безпринципні, довільні вибухи гніву, такого гніву, який не розрізняє причин. Коли людина має статус, їй часто важко контролювати свій настрій, і тому вона радо користується можливостями висловити своє невдоволення та виплеснути емоції; вона часто спалахує гнівом без видимої причини, щоб показати, що вона це може, і дати іншим зрозуміти, що її статус та ідентичність відрізняються від статусу й ідентичності звичайних людей. Звісно, розбещені люди без жодного статусу також часто втрачають контроль над собою. Їхня злість часто викликана ущемленням їхніх приватних інтересів. Щоб захистити власний статус і гідність, вони часто виплескують емоції та виявляють свою гордовиту натуру. Людина спалахує злістю й виплескує свої емоції, щоб захистити й підтримати існування гріха, і ці дії є способами, у які людина висловлює своє невдоволення; вони сповнені нечистот, підступів та інтриг, людських розбещеності й нечестя, а найбільше вони сповнені диких людських амбіцій і бажань. Коли справедливість зіштовхується з нечестям, людська злість не спалахує на захист існування справедливості; навпаки, коли сили справедливості зазнають загроз, переслідувань і нападів, ставлення людини полягає в тому, щоб не помічати, уникати чи сахатися цього. Однак коли людина стикається із силами нечестя, її ставлення полягає в пристосуванстві, схилянні та підлабузництві. Тому виплескування людських емоцій є виходом для нечестивих сил, виявленням розгульної та нестримної нечестивої поведінки плотської людини. Однак коли Бог пошле Свій гнів, усі нечестиві сили будуть приборкані, усі гріхи, які шкодять людині, будуть приборкані, усі ворожі сили, які перешкоджають Божій роботі, будуть викриті, відокремлені та прокляті, тоді як усі поплічники сатани, які протистоять Богові, будуть покарані й викорінені. Замість них Божа робота продовжуватиметься без будь-яких перепон, Божий план управління розвиватиметься етап за етапом згідно з розкладом, а обрані Богом люди більше на зазнаватимуть завад та обману з боку сатани, тоді як ті, хто слідує за Богом, утішатимуться Божим керівництвом і забезпеченням у спокійному й мирному оточенні. Божий гнів – це охорона, яка не дає всім нечестивим силам розмножуватись і розгулюватися, а також це охорона, яка захищає існування та розповсюдження всього справедливого й позитивного та вічно оберігає його від придушення й підриву.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

561. Маючи справу з кожним із Божих діянь, ти повинен перш за все бути впевненим, що праведний Божий характер вільний від будь-яких інших домішок, що він святий і бездоганний. Зокрема, цими діяннями є Боже враження, покарання та знищення людства. Усі без винятку Божі діяння виконуються виключно відповідно до притаманного Йому характеру та Його плану й не включають ніскільки людських знань, традицій і філософії. Кожне Боже діяння є проявом Його характеру та сутності, не пов’язаним ні з чим, що належить розбещеному людству. У людства є уявлення, ніби тільки Божа любов, милосердя й терпимість до людства є бездоганними, непідробними та святими, і ніхто не знає, що так само непідробні й Божа лють і Його гнів; більше того, ніхто не замислювався над питаннями на кшталт того, чому Бог не терпить жодного проступку чи чому Його лють така велика. Навпаки, дехто плутає Божий гнів із поганим настроєм, який буває в розбещеного людства, і помилково вважає Божу злість такою ж люттю, яка буває в розбещеного людства. Хтось навіть хибно припускає, що Божа лють така сама, як і природне виявлення розбещеного людського характеру, і що виверження Божого гніву таке саме, як і злість розбещених людей, коли вони стикаються з якоюсь прикрою ситуацією, і вважає, що виверження Божого гніву є проявом Його настрою. Я сподіваюся, що після цього спілкування в жодного з вас не залишиться ніяких хибних уявлень, фантазій або домислів щодо праведного Божого характеру. Я сподіваюся, що, почувши Мої слова, ви зможете мати у своїх серцях істинне усвідомлення гніву праведного Божого характеру, що ви зможете відкинути все попереднє облудне розуміння Божого гніву та що ви зможете змінити власні помилкові переконання та погляди на сутність Божого гніву. Більше того, Я сподіваюся, що ви зможете мати у своїх серцях точне визначення Божого характеру, що ви більше не матимете жодних сумнівів щодо праведного Божого характеру та що ви не думатимете, ніби істинний Божий характер керується якимись людськими міркуваннями чи уявленнями. Праведний Божий характер – це істинна сутність Самого Бога. Це не щось таке, що написала чи сформувала людина. Його праведний характер є Його праведним характером і не має жодного стосунку до будь-якої створеної істоти чи зв’язку з нею. Сам Бог є Сам Бог. Він ніколи не стане частиною творіння, і навіть якщо Він стане однією зі створених істот, притаманний Йому характер і сутність не зміняться. Тому пізнати Бога – це не те саме, що пізнати об’єкт; пізнавати Бога не значить щось розтинати, і це не те саме, що зрозуміти людину. Якщо людина використовує свою концепцію чи метод пізнання певного об’єкта або розуміння людини, щоб пізнавати Бога, то вона ніколи не зможе набути знання про Бога. Пізнання Бога не залежить від досвіду чи уяви, і тому ти ніколи не повинен переносити на Бога свій досвід або уяву; якими би багатими не були твої досвід і уява, вони все одно обмежені. Ба більше, твоя уява не відповідає ні фактам, ні тим більше правді, і вона несумісна з істинним характером і сутністю Бога. Якщо ти покладатимешся на свою уяву, щоб зрозуміти сутність Бога, ти ніколи не матимеш успіху. Єдиний шлях такий: прийми все, що походить від Бога, а потім поступово переживай це й усвідомлюй. Настане день, коли Бог просвітить тебе, щоб ти по-справжньому зрозумів і пізнав Його завдяки твоїй співпраці, завдяки твоєму голоду й жадобі до істини.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

562. У Своїх діяннях Бог ніколи не буває нерішучим або невпевненим; усі принципи та цілі, що стоять за Його діяннями, ясні та прозорі, чисті й бездоганні, абсолютно без домішок якихось хитрощів або підступів. Інакше кажучи, сутність Бога не містить ні темряви, ні нечестя. Бог розгнівався на ніневітян за те, що перед Його очима постали їхні нечестиві вчинки; тоді Його гнів походив від Його сутності. Однак коли Божий гнів розвіявся та Він знову обдарував жителів Ніневії Своєю терпимістю, усе, що Він відкрив, усе одно було Його власною сутністю. Уся ця зміна відбулася через зміну в ставленні людини до Бога. За весь цей період часу не змінився ні Божий непорушний характер, ні Божа толерантна сутність, ні Божа любляча й милосердна сутність. Коли люди здійснюють нечестиві вчинки й ображають Бога, Він обрушує на них Свій гнів. Коли люди по-справжньому каються, почуття Бога змінюються, і Його гнів ущухає. Коли люди продовжують уперто протистояти Богові, Його лють невпинна, і Його гнів помалу давить на них, доки вони не будуть знищені. Такою є сутність Божого характеру. Що б не висловлював і не виявляв Бог щодо Свого характеру – Свій гнів чи Свої милість і люблячу доброту, – це залежить від поводження та поведінки людини, а також від її ставлення до Бога, яке людина має в глибині свого серця. Якщо Бог постійно піддає Своєму гніву одну людину, серце цієї людини, безсумнівно, противиться Богові. Оскільки ця людина ніколи по-справжньому не каялася, не схиляла голову перед Богом і не мала істинної віри в Бога, вона ніколи не набувала Божого милосердя й терпимості. Якщо хтось часто отримує Боже піклування, Його милосердя та Його терпимість, то, без сумніву, ця людина має у своєму серці істинну віру в Бога, і її серце не противиться Богові. Така людина часто щиро кається перед Богом; тому, навіть якщо на неї часто сходить Божа дисципліна, Його гнів на неї не сходитиме.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

563. Як би Бог не гнівався на ніневітян, але щойно вони оголосили піст, одяглись у мішковину та сіли на попелі, Його серце почало поступово пом’якшуватися, і Він почав змінювати свою думку. За мить до того, як Він проголосив їм, що знищить їхнє місто – за мить до їхнього сповідання та покаяння у своїх гріхах, – Бог досі гнівався на них. Коли мешканці Ніневії здійснили низку покаянних вчинків, Божий гнів на них поступово змінився на милість і терпимість. Немає нічого суперечливого в тому, що ці два аспекти Божого характеру одночасно виявились у тій самій події. Як же зрозуміти й пізнати цю відсутність суперечності? Кожну з цих двох полярно протилежних сутностей Бог виявляв і відкривав і до, і після покаяння мешканців Ніневії, дозволяючи людям побачити справжність Божої сутності і те, що її не можна образити. За допомогою Свого ставлення Бог сказав людям таке: справа не в тому, що Бог не терпить людей або що Він не хоче змилосердитися над ними; натомість справа в тому, що вони рідко по-справжньому каються перед Богом, рідко по-справжньому звертають зі своїх злих доріг і відмовляються від насильства у своїх руках. Інакше кажучи, коли Бог гнівається на людину, Він сподівається, що людина зможе по-справжньому покаятися, і Він сподівається побачити справжнє покаяння людини, і в такому разі Він і надалі щедро даруватиме людині Свою милість і терпимість. Це означає, що злі вчинки людини накликають на неї Божий гнів, а Божа милість і терпимість даруються тим, хто слухає Бога та щиро кається перед Ним, тим, хто може звернути зі своєї злої дороги й відмовитися від насильства у своїх руках. Боже ставлення дуже чітко виявилося в тому, як Він повівся з ніневітянами: Боже милосердя й терпимість не важко набути, і Він вимагає від людини щирого покаяння. Допоки люди звертають зі своїх злих доріг і відмовляються від свого насильства, то зміниться і Боже серце, і Його ставлення до людей.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

564. Коли почуття Бога до жителів Ніневії змінилися, чи були ширмою Його милосердя й терпимість? Звісно, що ні! Тоді що ж показав перехід між цими двома аспектами Божого характеру під час того, як Бог розбирався із цією однією ситуацією? Божий характер – це єдине, аж ніяк не розділене ціле. Що б Він не виявляв до людей – чи гнів, чи милосердя й терпимість, – усе це прояви Його праведного характеру. Божий характер є життєздатним і жвавим, і Він змінює Свої думки та ставлення відповідно до того, як розвиваються події. Зміна Його ставлення до ніневітян говорить людству про те, що Він має власні думки й ідеї; Він не робот і не глиняна фігурка, а Сам живий Бог. Він міг розгніватися на жителів Ніневії, і так само Він міг пробачити їхнє минуле через їхнє теперішнє ставлення. Він міг і вирішити навести на ніневітян нещастя, і змінити Своє рішення через їхнє покаяння. Людям подобається жорстко застосовувати приписи та за допомогою таких приписів виокремлювати й визначати Бога, так само як вони люблять використовувати формули, намагаючись зрозуміти Божий характер. Тож якщо говорити про сферу людського мислення, то Бог нібито не мислить і не має жодних сутнісних ідей. Але в реальності Божі думки перебувають у стані постійної трансформації відповідно до змін у речах і середовищах. Коли ці думки трансформуються, відкриваються різні аспекти Божої сутності. Під час цього процесу трансформації, у той самий момент, коли змінюються Божі наміри, Він показує людству реальне існування Свого життя й те, що Його праведний характер є життєздатним і жвавим. Водночас за допомогою Своїх власних правдивих одкровень Бог доводить людству істинність існування Свого гніву, Свого милосердя, Своєї люблячої доброти та Своєї терпимості. Його сутність виявлятиметься будь-коли та будь-де відповідно до того, як розвиватимуться події. Він має левовий гнів і материнське милосердя й терпимість. Його праведний характер нікому не дозволяє ставити його під сумнів, переступати, змінювати чи спотворювати. Серед усіх справ і речей Божий праведний характер – тобто Божий гнів і Боже милосердя – може відкритися будь-коли та будь-де. Він дає цим аспектам живе вираження в кожному куточку всього творіння, і Він реалізує їх із життєвою силою в кожний минущий момент. Праведний Божий характер не обмежений ні часом, ні простором; інакше кажучи, праведний Божий характер виявляється чи відкривається не механічно, відповідно до обмежень часу та простору, а навпаки, з ідеальною легкістю та в усі часи й у всіх місцях. Коли ти бачиш, що почуття Бога змінилися, Він припинив виявляти Свій гнів і не став знищувати місто Ніневію, чи можеш ти сказати, що Бог є тільки милосердним і люблячим? Чи можеш ти сказати, що гнів Божий складається з пустих слів? Коли Бог палає лютим гнівом і відвертає Свою милість, чи можеш ти сказати, що Він не відчуває справжньої любові до людства? Бог виявляє цей лютий гнів у відповідь на лихі вчинки людей; Його гнів не має хиб. Боже серце зворушується у відповідь на покаяння людей, і саме це покаяння спричиняє зміну Його почуттів. Коли Він зворушений, коли Його почуття змінюються та коли Він проявляє до людини Свою милість і терпимість, усе це абсолютно бездоганне; усе це чисте, непорочне, незаплямоване й непідробне. Божа терпимість – це просто терпимість, а Його милосердя – просто милосердя. Його характер виявляє гнів або виражає милосердя й терпимість відповідно до різних проявів людини та її покаяння. Що б Він не відкривав і не виявляв, усе це чисте й безпосереднє; його сутність відмінна від сутності будь-якої створеної істоти. Думки та ідеї, які висловлює Бог, а також кожне рішення, яке Він приймає, і кожна дія, яку Він виконує у рамках принципів дії, не містять у собі жодних недоліків чи вад. Оскільки Бог так вирішив і оскільки Він так діяв, Він так само й завершує Свої починання. Результати Його починань правильні й непомильні саме тому, що їхнє джерело бездоганне й незаплямоване. Божий гнів бездоганний. Так само Боже милосердя й терпимість, якими не володіє ніхто з усіх створених істот, є святими та бездоганними й можуть витримати вдумливі обмірковування та досвід.

Тепер, з вашого розуміння історії Ніневії, ви бачите інший бік сутності праведного Божого характеру? Ви бачите інший бік унікального праведного характеру Бога? Чи є серед людства хтось із таким характером? Чи є хтось із таким гнівом, гнівом Божим? Чи є хтось із таким милосердям і терпимістю, як у Бога? Хто серед створених істот може прогніватися такою великою люттю й вирішити знищити людство чи навести на нього лихо? І хто гідний дарувати людині милосердя, терпіти, прощати й тим самим змінювати своє попереднє рішення про знищення людини? Творець виявляє Свій праведний характер за допомогою Своїх власних унікальних методів і принципів, і Він не підлягає контролю й обмеженням із боку жодних людей, подій і об’єктів. З огляду на Його унікальний характер ніхто не в змозі змінити Його думки й ідеї, і ніхто не в змозі переконати Його та змінити будь-яке з Його рішень. Усі види поведінки й думки створених істот існують під судом Його праведного характеру. Ніхто не може контролювати, гнів Він проявляє чи милість; це може визначати лише сутність Творця – або, інакше кажучи, праведний характер Творця. Такою є унікальна природа праведного характеру Творця!

Проаналізувавши та зрозумівши трансформацію Божого ставлення до мешканців Ніневії, чи можете ви використати слово «унікальне» для опису милосердя, властивого праведному Божому характеру? Раніше ми говорили, що Божий гнів є одним з аспектів сутності Його унікального праведного характеру. Тепер я визначу два аспекти – Божий гнів і Боже милосердя – як Його праведний характер. Праведний Божий характер святий; він не терпить образи, а також коли його будь-хто ставить під сумнів; він – те, чим не володіє ніхто зі створених і нестворених істот. Він і унікальний, і притаманний лише Богу. Це означає, що Божий гнів святий і непорушний. Так само й інший аспект праведного Божого характеру – Боже милосердя – теж святий, і його не можна спокушати. Ніхто зі створених і нестворених істот не може замінювати чи представляти Бога в тому, що Він має намір виконати, так само як ніхто не міг замінити чи представляти Його в знищенні Содому чи спасінні Ніневії. Це істинне виявлення унікального праведного характеру Бога.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

565. Хоча люди, які наповнили місто Ніневія, були такими ж розбещеними, нечестивими й жорстокими, як і люди в Содомі, через їхнє покаяння Божі почуття змінилися, і Він вирішив їх не знищувати. Завдяки тому, як ніневітяни сприйняли Божі слова та настанови, і це показало ставлення, яке різко контрастувало зі ставленням мешканців Содому, і завдяки щирій покорі Богові та щирому каяттю, а також завдяки їхній щирій і правдивій поведінці у всьому із Божого серця знову вилилося Його плекання і Він подарував їм його. Те, що Бог дарує людству, і Його плекання людства не може скопіювати ніхто, і жодна людина не володіє Божою милістю, Його терпимістю чи Його щирими почуттями до людства. Чи є хтось, кого ти вважаєш великим чоловіком або жінкою чи навіть надлюдиною, хто зробив би людству чи створеним істотам подібну заяву з підвищення чи з найвищої висоти, говорячи як великий чоловік або жінка? Хто з людей може знати стан людського життя як свої п’ять пальців? Хто може нести тягар існування людства й відповідальність за нього? Хто має право проголошувати знищення міста? І хто має право милувати місто? Хто може сказати, що плекає своє творіння? Лише Творець! Лише Творець відчуває ніжну любов до цього людства. Лише Творець виявляє цьому людству ласкаву прихильність. Лише Творець має до цього людства справжню прихильність, яку тяжко розірвати. Так само лише Творець може дарувати цьому людству милосердя і лише Він плекає всіх Своїх створених істот. Кожен людський вчинок тягне Його серце: Він гнівається, сумує й журиться через людське нечестя та розбещеність; Він почувається втішено й радісно, змінює Свої наміри й радіє тому, що людина кається, вірує й кориться; кожна Його думка й ідея існує для людства й обертається навколо нього; усе, Ким Він є і чим Він володіє, виражається виключно заради людства; усі Його емоції переплетені з існуванням людства. Заради людства Він мандрує та квапиться, Він мовчки віддає кожну часточку Свого життя, Він присвячує кожну хвилину й секунду Свого життя… Він ніколи не знав, як цінувати власне життя, але завжди плекав людство, яке Сам створив… Він віддає цьому людству все, що має… Він дарує Свою милість і терпимість безумовно, не чекаючи відплати. Він це робить лише для того, щоб людство могло й надалі виживати на Його очах і під Його забезпеченням життя. Він це робить лише для того, щоб одного дня людство упокорилося перед Ним і визнало, що Він є Той, хто живить існування людини й постачає життя всього творіння.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

566. Милосердя й терпимість Бога дійсно існують, але коли Він дає волю Своєму гніву, Божа святість і праведність також показують людині той бік Бога, який не терпить проступків. Коли людина повністю спроможна слухатися Божих наказів і діє згідно з Божими вимогами, Бог щедрий у Своїй милості до людини; коли ж людина сповнилася розбещеності, ненависті й ворожнечі до Нього, Бог глибоко гнівається. Наскільки Він глибоко гнівається? Його гнів триватиме, доки Бог більше не бачитиме людського опору та лихих учинків, доки вони більше не будуть у Нього перед очима. Лише тоді Божа злість минеться. Інакше кажучи, ким би людина не була, якщо її серце віддалилося від Бога та відвернулося від Бога, щоб ніколи не повернутися, то незалежно від того, як би вона за всіма ознаками чи за своїми суб’єктивними бажаннями не хотіла поклонятися Богу, слідувати за Ним і слухатися Його своїм тілом чи думками, гнів Божий вивільнятиметься безперервно. Спершу давши людині широкі можливості, Бог врешті глибоко виплесне Свій гнів, і після того, як він виплеснеться, його вже не можна буде забрати, і Бог ніколи більше не буде милостивим і терпимим до такого людства. Це один бік Божого характеру, що не терпить проступків. … Він терпимий і милосердний до доброго, прекрасного та благого; до злого, гріховного й нечестивого Він глибоко гнівний, так що гнів Його безперервний. Це два головних, найвизначніших аспекти Божого характеру, більше того – Бог відкрив їх від початку й до кінця; ці аспекти – щедра милість і глибокий гнів.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

567. Люди кажуть, що Бог є праведним Богом, і якщо людина слідує за Ним до самого кінця, то Він обов’язково буде до неї неупередженим, бо Він найправедніший. Чи міг би Він відкинути людину, якби вона слідувала за Ним до самого кінця? Я неупереджений до всіх людей і суджу всіх людей Своїм праведним характером, але для вимог, які Я висуваю до людини, є відповідні умови, і те, що Я вимагаю, мусить бути виконано всіма людьми, ким би вони не були. Мені байдуже, яка в тебе кваліфікація та наскільки довго ти її маєш; Мені важливо лише те, чи слідуєш ти Моєму шляху, чи любиш ти істину й жадаєш її. Якщо тобі бракує істини й натомість ти накликаєш ганьбу на Моє ім’я та не поводишся відповідно до Мого шляху, а просто слідуєш ним байдуже та без турботи, то в той час Я вражу тебе та покараю за твоє зло, і що ти тоді скажеш? Чи спроможешся ти сказати, що Бог не праведний? Якщо ти дотримуєшся тих слів, що Я сказав сьогодні, то ти така людина, яку Я схвалюю. Ти кажеш, що завжди страждав, слідуючи за Богом, що слідував за Ним крізь бурі, ділив із Ним і добрі часи, і погані, але ти не жив словами, сказаними Богом; заради Бога ти хочеш тільки щодня метушитися та повністю присвячувати себе Богові, і ти ніколи не думав про те, щоб жити змістовним життям. Ти також говориш: «У будь-якому разі я вірю, що Бог праведний. Заради Нього я страждав, метушився, присвятив Йому себе й тяжко працював, хоч і не отримав за це ніякого визнання; Він обов’язково мене згадає». Бог дійсно праведний, але ця праведність не заплямована ніякими домішками: ні людською волею, ні плоттю, ні людськими угодами. Усі, хто бунтує та виступає проти Бога, хто не дотримується Його шляху, будуть покарані; нікому не буде ні прощення, ні пощади! Дехто каже: «Сьогодні я метушуся заради Тебе; коли настане кінець, чи даси Ти мені невеличке благословення?». Тож Я питаю тебе: «Чи дотримувався ти Моїх слів?». Праведність, про яку ти говориш, ґрунтується на угоді. Ти думаєш тільки про те, що Я праведний і неупереджений до всіх людей, і що всі, хто слідує за Мною до самого кінця, обов’язково спасуться та здобудуть Мої благословення. У Моїх словах про те, що «всі, хто слідує за Мною до самого кінця, обов’язково спасуться», є глибинний зміст: ті, хто слідує за Мною до самого кінця, – це люди, які будуть Мною повністю здобуті, це ті, хто після завоювання Мною шукає правду та стає вдосконаленим. Які умови ти виконав? Хіба лише те, що ти слідуєш за Мною до самого кінця, але що ще? Чи дотримувався ти Моїх слів? Ти виконав одну з Моїх п’яти вимог, а виконувати інші чотири ти не збираєшся. Ти лише знайшов найпростіший, найлегший шлях і пішов ним, просто сподіваючись, що тобі пощастить. Ставлення Мого праведного характеру до такої людини, як ти, – це кара й суд, це праведна відплата, це праведне покарання всіх злочинців; усі, хто не слідує Моєму шляху, неодмінно будуть покарані, навіть якщо слідуватимуть за Мною до самого кінця. Такою є Божа праведність. Коли цей праведний характер виявляється в покаранні людини, то приголомшена людина починає шкодувати, що, слідуючи за Богом, не слідував Його шляху: «У той час, коли я слідував за Богом, я лише трохи постраждав, але я не йшов Його шляхом. Які тут можуть бути виправдання? Тут немає іншого виходу, крім як бути покараним!». Але при цьому людина собі думає: «У будь-якому разі я слідував за Тобою до самого кінця, тож навіть якщо Ти мене покараєш, навряд чи це буде така вже сувора кара, а після неї я все одно буду Тобі бажаний. Я знаю, що Ти праведний і не вічно так до мене ставитимешся. Зрештою, я не такий, як ті, що підлягають знищенню; ті, кого має бути знищено, отримають тяжку кару, а моя кара буде легшою». Праведний характер не такий, як ти кажеш. Він полягає не в тому, щоб бути поблажливим при розборі з тими, хто добре сповідує свої гріхи. Праведність – це святість і характер, який не терпить ніяких людських проступків, а все нечисте, що не змінилося, є предметом Божої відрази. Праведний Божий характер – не закон, а адміністративна постанова: це адміністративна постанова в Царстві, і ця адміністративна постанова є праведним покаранням усіх, хто не володіє істиною та не змінився, і в них немає ні найменшого шансу на спасіння. Бо коли кожна людина буде розподілена за своїм ґатунком, то добрі будуть винагороджені, а злі будуть покарані. Саме тоді людське місце призначення стане явним; саме в той час робота спасіння дійде кінця, після чого робота спасіння людини більше не виконуватиметься, а до всіх лиходіїв до єдиного прийде відплата.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд»

568. Моє милосердя проявляється до тих, хто любить Мене й відпускає себе. Тим часом покарання, яке спіткало злих, є точним доказом Мого праведного характеру і, навіть більше, свідченням Мого гніву. Коли настане лихо, усі, хто протистоїть Мені, ридатимуть, бо стануть жертвами голоду й пошесті. Ті, хто вчинив усілякі лихі вчинки, але слідував за Мною протягом багатьох років, не уникнуть розплати за свої гріхи; вони також будуть занурені в лихо, яке зрідка бачили протягом мільйонів років, і житимуть у стані постійної тривоги й страху. А ті з Моїх послідовників, які показали абсолютну вірність Мені, радітимуть і вітатимуть Мою могутність. Вони відчуватимуть невимовне задоволення й житимуть серед радості, яку Я ніколи до цього не дарував людству. Бо Я ціную добрі вчинки людини та зневажаю її лихі діла. Відтоді як Я вперше почав скеровувати людство, Я ревно сподівався здобути групу людей, які були б Моїми однодумцями. Тим часом тих, хто не є Моїми однодумцями, Я не забуваю; Я завжди відчуваю відразу до них у Своєму серці, вичікуючи можливість змусити їх відповісти за їхні лихі вчинки, а це те, на що Я з насолодою подивлюся. Нині Мій день нарешті настав, і Мені більше не треба чекати!

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Підготуй достатньо добрих учинків для свого місця призначення»