Буття 22:16–18: «Я заприсягся Собою, сказав Єгова, за те, що ти зробив це і не пошкодував свого сина, свого єдиного сина: то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу».

Це повне свідчення про Боже благословення Авраама. Хоч воно й коротке, але його зміст насичений: у ньому сказано, з якої причини Бог обдарував Авраама, чим саме та в якому контексті. Воно також пронизане радістю й хвилюванням, з якими Бог виголошував ці слова, а ще нагальністю Його прагнення здобути тих, хто здатен слухати Його слова. Тут ми бачимо, як Бог цінує тих, хто слухається Його слів і слідує Його наказам, і як ніжно Він ставиться до таких людей. Так само ми бачимо й ціну, яку Він платить за здобуття людей, і піклування та дбайливість, з якими Він їх здобуває. Більше того, цей уривок, який містить слова «Я заприсягся Собою», дає нам потужне відчуття гіркоти й болю, які переживає Бог і тільки Бог за лаштунками цієї роботи Свого плану управління. Цей уривок спонукає до роздумів, а для тих, хто прийшов потім, він мав особливе значення й далекосяжний вплив.

За свою щирість і послух людина здобуває Божі благословення

Чи великим було благословення, яке Бог дав Аврааму та про яке ми тут читаємо? Наскільки великим? Тут є одне ключове речення: «І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе». Це речення показує, що Авраам отримав благословення, яких Бог не давав нікому з тих, хто приходив до чи після нього. Коли на Божу вимогу Авраам повернув Богу свого єдиного сина, – свого любого єдиного сина (тут ми не можемо використовувати слова «приніс у жертву»; нам слід казати, що Авраам повернув свого сина Богові), – Бог не лише не дозволив Авраамові пожертвувати Ісааком, а ще й благословив його. Якою обітницею Він благословив Авраама? Він благословив його обітницею розмножити його потомство. А наскільки воно мало розмножитися? У Святому Письмі сказано так: «…немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів. І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе». У якому контексті Бог вимовив ці слова? Тобто як Авраам отримав Божі благословення? Він отримав їх саме так, як каже Бог у Святому Письмі: «…через те, що послухався ти Мого голосу». Тобто через те, що Авраам послухався Божого наказу та без найменшої скарги зробив усе, що говорив, просив і наказував Бог, Він і дав йому таку обітницю. У цій обітниці є одне важливе речення, яке торкається Божих думок на той час. Ви його побачили? Можливо, ви не звернули особливої уваги на Божі слова «Я заприсягся Собою». Вони означають, що, вимовляючи ці слова, Бог присягався Самим Собою. Чим присягаються люди, коли приносять клятву? Вони присягаються небом, тобто приносять обітницю Богу та клянуться Богом. Можливо, люди не дуже розуміють явище, коли Бог поклявся Самим Собою, але ви зможете зрозуміти, коли Я дам вам правильне пояснення. Зіткнувшись із людиною, яка могла тільки почути Його слова, але не зрозуміти Його серце, Бог знову відчув себе самотнім і розгубленим. У відчаї – і, можна сказати, підсвідомо – Бог зробив щось цілком природне: даючи Аврааму цю обітницю, Він поклав руку на серце та звернувся до Самого Себе, і від цього людина почула, як Бог сказав: «Я заприсягся Собою». Божі дії можуть навести тебе на думки про тебе самого. Коли ти кладеш руку на серце та говориш сам до себе, чи маєш ти чітке уявлення про те, що кажеш? Чи щире твоє ставлення? Чи говориш ти відверто, від серця? Отже, тут ми бачимо, що коли Бог говорив з Авраамом, Він був серйозним і щирим. Розмовляючи з Авраамом і благословляючи його, Бог водночас говорив і до Себе Самого. Він казав Собі: «Я благословлю Авраама та зроблю його потомство численним, наче зорі небесні, і незліченним, наче пісок на морському березі, бо він послухався Моїх слів, і він той, кого Я обрав». Сказавши «Я заприсягся Собою», Бог визначив, що в Авраамі Він породить обраний народ Ізраїлю, після чого поведе цей народ уперед у ногу зі Своєю роботою. Тобто Бог вирішив зробити так, щоб нащадки Авраама відповідали за роботу Божого управління, а робота Божа й робота, виявлена Богом, почалися з Авраама та продовжились у нащадках Авраама, так справдивши бажання Бога спасти людину. Що ви скажете – хіба це не благословенна справа? Для людини немає більшого благословення; можна сказати, що це найблагословенніша справа. Благословення, здобуте Авраамом, полягало не в примноженні його потомства, а в Божому досягненні Свого управління, Свого доручення та Своєї роботи в нащадках Авраама. Це означає, що здобуті Авраамом благословення не були тимчасовими, а тривали, поки просувався Божий план управління. Коли Бог заговорив, коли Він поклявся Собою, Він уже прийняв рішення. Чи істинним був процес прийняття цього рішення? Чи реальним? Бог вирішив, що відтоді Його зусилля, ціна, яку Він заплатив, те, Хто Він є і чим володіє, усе, що Він має, і навіть Його життя будуть віддані Аврааму та нащадкам Авраама. Так само Бог вирішив, що, починаючи із цієї громади людей, Він проявлятиме Свої діяння та дозволить людині побачити Свою мудрість, владу й силу.

Здобути тих, хто знає Бога та здатен свідчити про Нього, – незмінне Боже бажання

Говорячи із Собою, Бог водночас розмовляв з Авраамом, але чи спромігся Авраам зрозуміти істинні бажання Бога в усіх Його словах у ту мить, окрім того, що він почув дані йому Богом благословення? Ні, не спромігся! Тож у ту мить, коли Бог клявся Самим Собою, Його серце досі було самотнім і скорботним. Досі не було жодної людини, здатної зрозуміти чи осягнути те, що Він задумав і запланував. У ту мить ніхто, включно з Авраамом, не міг говорити з Ним довірчо, а тим більше співпрацювати з Ним над тією роботою, яку Він повинен був виконати. На перший погляд, Бог здобув Авраама, того, хто міг слухатися Його слів. Але насправді знання цієї людини про Бога були ледь більші за нуль. Навіть хоча Бог благословив Авраама, Його серце досі не було вдоволене. Що означає те, що Бог був невдоволений? Це означає, що Його управління тільки починалося, це означає, що люди, яких Він хотів здобути, яких Він прагнув побачити, яких Він любив, досі були далеко від Нього; Йому потрібен був час, потрібно було чекати, потрібно було терпіти. Бо в той час, окрім Самого Бога, не було нікого, хто знав би, що Йому потрібно, або що Він бажає здобути, або чого Він прагне. Тож Бог відчував сильне радісне збудження, але водночас Йому також було важко на серці. Але Він не зупиняв Своїх етапів і продовжував планувати наступний етап того, що мав зробити.

Що ви бачите в Божій обітниці Аврааму? Бог обдарував його великими благословеннями просто за те, що Авраам послухався Божих слів. Хоча на перший погляд це здається нормальним і само собою зрозумілим, але в цьому ми бачимо Боже серце: Бог особливо дорожить людським послухом Йому, цінує людське розуміння Його та щирість щодо Нього. Наскільки Бог цінує цю щирість? Можливо, ви не розумієте, наскільки Він її цінує, а може, у світі й узагалі немає нікого, хто це усвідомлює. Бог дав Аврааму сина, а коли цей син виріс, Бог сказав Аврааму принести свого сина в жертву Богу. Авраам неухильно виконав Божий наказ, послухався Божого слова, і його щирість зворушила Бога та стала йому дорогою. Наскільки Бог нею дорожив? І чому Він нею дорожив? У той час, коли ніхто не тямив Божих слів і не розумів Його серця, Авраам зробив те, що потрясло небеса та змусило землю здригнутися, і від цього Бог відчув і небувале задоволення, і радість від здобуття того, хто здатен слухатися Його слів. Це задоволення й радість прийшли від створіння, створеного власною Божою рукою, і були першою «жертвою», яку людина принесла Богові та яка стала Богу найдорожчою від часів, коли була створена людина. Богові тяжко було чекати на цю жертву, і Він сприйняв її як перший найважливіший дар від людини, яку Він створив. Вона показала Богові перший плід Його зусиль і тієї ціни, яку Він заплатив, і дала Йому змогу побачити в людстві надію. Згодом у Бога з’явилося ще більше прагнення мати громаду таких людей, які б складали Йому компанію, щиро ставилися до Нього та щиро піклувалися про Нього. Бог навіть сподівався, що Авраам житиме далі, бо хотів, аби таке серце, як в Авраама, супроводжувало Його та було з Ним, поки Він продовжував Своє управління. Чого б Бог не хотів, це було лише бажання, лише ідея – адже Авраам був просто людиною, яка могла Його слухатися, але ні дрібки не знала й не розуміла Бога. Авраам був людиною, яка сильно відставала від стандартів Божих вимог до людини, а саме: знати Бога, бути здатним свідчити про Бога та бути однодумним із Богом. Тож Авраам не міг ходити з Богом. У жертвоприношенні Авраамом Ісаака Бог побачив щирість і послух Авраама та побачив, що той витримав Боже випробування. Навіть хоча Бог прийняв його щирість і послух, Авраам усе одно був не вартий стати наперсником Бога, тим, хто знає й розуміє Бога, хто обізнаний із Божим характером; він був далекий від того, щоб бути однодумним із Богом і виконувати Божу волю. Тож у Своєму серці Бог досі був самотнім і тривожним. Що самотніше та тривожніше Йому ставало, то більше Йому було потрібно якомога швидше продовжити Своє управління та спромогтися вибрати й здобути громаду людей, аби якнайшвидше здійснити Свій план управління та виконати Свою волю. Таким було палке бажання Бога, і воно залишається незмінним від самого початку й до сьогодні. Відколи Він створив людину в самому початку, Бог прагнув мати громаду переможців, громаду, яка ходитиме з Ним і спроможеться зрозуміти, пізнати й осягнути Його характер. Це Боже бажання ніколи не мінялося. Хоч би скільки Йому ще не довелося чекати, хоч би якою важкою не була дорога попереду та хоч би якими далекими не були цілі, до яких Він прагне, Бог ніколи не змінював Своїх очікувань щодо людини та не відмовлявся від них. Тепер, коли Я це сказав, ви хоч частково усвідомлюєте Боже бажання? Можливо, те, що ви усвідомили, ще не дуже глибоке – але поступово усвідомлення прийде!

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»