Буття 18:26: «І сказав Єгова: якщо Я знайду в Содомі п’ятдесят праведників у межах міста, то Я пощаджу все це місце заради них».

Буття 18:29: «І промовив до Нього він ще, та й сказав: Може сорок там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю…».

Буття 18:30: «І сказав Авраам… Може тридцять там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю…».

Буття 18:31: «І сказав Авраам… Може двадцять там знайдеться? А Господь відказав: Не зроблю…».

Буття 18:32: «І сказав Авраам… Може хоч десять там знайдеться? А Господь відказав: Не знищу…».

Ось кілька уривків, які Я вибрав із Біблії. Це не повна вихідна версія розповіді про Содом. Якщо ви бажаєте подивитись оригінал, ви можете самі знайти його в Біблії; щоб заощадити час, Я опустив частину оригінального вмісту. Тут Я вибрав лише кілька ключових уривків і речень, опустивши кілька речень, які не стосуються нашого сьогоднішнього спілкування. У всіх уривках і вмісті, про які ми спілкуємося, ми не зосереджуємося на деталях історій і поведінці людини в цих історіях; натомість ми говоримо лише про те, якими були Божі думки й ідеї в той час. У Божих думках та ідеях ми побачимо характер Бога, а з усього, що зробив Бог, ми побачимо Самого істинного Бога – у цьому ми досягнемо своєї мети.

Бог опікується лише тими, хто здатен слухатися Його слів і виконувати Його накази

Наведені вище уривки містять кілька ключових слів, а саме числа. Спершу Єгова сказав, що якщо Він знайде в місті п’ятдесят праведників, то пощадить усе місто, тобто не знищить його. То чи було насправді в Содомі п’ятдесят праведників? Не було. Що Авраам невдовзі після цього сказав Богові? Він сказав: «Може сорок там знайдеться?». А Бог мовив: «Не зроблю й ради сорока!». Далі Авраам сказав: «Може тридцять там знайдеться?». А Бог мовив: «Не зроблю, коли й тридцять знайду там!» – «Може двадцять там знайдеться?» – «Не зроблю й ради двадцяти!» – «Може хоч десять там знайдеться?» – «Не знищу й ради десятьох!». Чи було насправді в тому місті десять праведників? Десяти не було – але був один. Хто ж був цей один праведник? То був Лот. У той час у Содомі був один-єдиний праведник, але чи був Бог дуже суворим або вимогливим, коли дійшло до такого числа? Ні, не був! Тож коли людина раз за разом питала: «Може, сорок?». «Може, тридцять?» – аж поки не дійшла до: «Може, десять?» – Бог зрештою мовив: «Навіть якби їх було тільки десять, Я не знищив би місто, а пощадив би його та пробачив решту людей, що не входили в цей десяток». Якби їх було тільки десять, то це вже було б жалюгідно, але виявилося, що насправді в Содомі не було навіть стількох праведників. Тож ви бачите, що в Божих очах гріх і зло мешканців міста були такими, що в Бога не було іншого виходу, крім як знищити їх. Що Бог мав на увазі, коли сказав, що не знищить місто, якщо в ньому знайдеться п’ятдесят праведників? Для Бога ці числа не були важливими. Важливим було те, чи є в місті праведники, яких Він бажав. Якби в місті була хоч одна праведна людина, Бог не допустив би, щоб вона постраждала через знищення Ним міста. Це означає, що незалежно від того, чи збирався Бог знищити місто та скільки в ньому було праведників, для Бога це грішне місто було прокляте, огидне та мало бути знищене, зникнути з очей Божих, тоді як праведники мали залишитися. Незалежно від епохи, незалежно від стадії розвитку людства ставлення Бога не змінюється: Він ненавидить зло та дбає про тих, хто праведний у Його очах. Це чітке ставлення Бога також є істинним виявленням сутності Бога. Оскільки в місті знайшлася тільки одна-єдина праведна людина, Бог більше не вагався. Кінцевим результатом стало те, що Содом підлягав неминучому знищенню. Що ви в цьому бачите? У той період Бог не знищив би місто, якби в ньому знайшлося п’ятдесят праведників або й десять, і це означає, що завдяки кільком людям, здатним боятися Бога та поклонятися Йому, Бог вирішив би пробачити людству та бути до нього терпимим або ж виконав би роботу наставництва. Бог надає великого значення праведним учинкам людини, Він надає великого значення тим, хто здатен Йому поклонятися, і Він надає великого значення тим, хто здатен творити перед Ним добрі вчинки.

Чи читали ви десь у Біблії, щоб Бог колись, від найдавніших часів і до сьогодні, доносив до когось істину чи говорив комусь про Божий шлях? Ні, такого ніколи не було. Слова Бога до людини, про які ми читали, говорили людям тільки те, що їм робити. Хтось узяв і зробив, як сказано, а хтось ні; хтось повірив, а хтось ні. Ось і все. Тож праведники того періоду – праведники в Божих очах – були просто людьми, які були здатні чути Божі слова та виконувати Божі накази. Вони були служителями, які виконували Божі слова серед людей. Чи можна було назвати їх людьми, які знали Бога? Чи можна було назвати їх людьми, які були вдосконалені Богом? Ні, не можна. Тож, незалежно від їхнього числа, чи були в Божих очах ці праведники гідні називатися Божими наперсниками? Чи можна було назвати їх свідками Бога? Аж ніяк! Безперечно, вони були не варті називатися Божими наперсниками та свідками. То як же Бог називав таких людей? У Старому Заповіті Біблії трапляється багато випадків, коли Бог називає їх «Мій раб». Тобто в той час у Божих очах ці праведники були Божими рабами, людьми, які служили Йому на землі. А як Бог дійшов до такого звертання? Чому Він їх так називав? Чи є в серці Бога стандарти для звертань, якими Він називає людей? Безумовно, вони є. У Бога є стандарти, незалежно від того, як Він називає людей: праведними, досконалими, справедливими чи рабами. Коли Він називає когось Своїм рабом, Він твердо переконаний, що ця людина здатна прийняти Його посланців, здатна слідувати Його наказам і здатна виконати те, що наказано посланцями. Що виконує ця людина? Вона виконує те, що Бог наказує людині зробити й виконати на землі. Чи можна було назвати Божим шляхом те, що Бог у ті часи просив людей робити й виконувати на землі? Ні, не можна. Бо в ті часи Бог просив від людей лише зробити кілька простих речей; Він виголошував кілька нескладних наказів, говорячи людині, щоб вона просто зробила те чи інше, і не більше того. Бог працював за Своїм планом. Оскільки тоді багатьох умов іще не було, час іще не настав, і людству було важко взяти на себе Божий шлях, тому Божий шлях іще не почав виходити з Божого серця. Бог бачив праведників, про яких Він говорив і яких ми бачимо тут, – чи то тридцять, чи то двадцять, – як Своїх рабів. Коли Божі посланці приходили до цих рабів, ті були спроможні прийняти їх, слідувати їхнім наказам і діяти згідно з їхніми словами. Саме це мусили зробити й набути ті, хто в Божих очах був рабом. Бог розсудливий у Своїх звертаннях до людей. Він називав їх Своїми рабами не тому, що вони були такими, як ви зараз, – не тому, що вони чули багато проповідей, знали, що збирався зробити Бог, розуміли багато з Божої волі й усвідомлювали Його план управління, – а тому, що вони були чесними у своїй людській сутності й були здатні виконувати Божі слова; коли Бог наказував їм, вони були здатні відкласти те, що робили, і виконати те, що наказав Бог. Тож для Бога інший пласт значення у званні раба полягає в тому, що ці люди сприяли Його роботі на землі, і хоча вони не були посланцями Бога, але вони були виконавцями й утілювачами Божих слів на землі. Отже, ви бачите, що ці раби, або праведники, мали в Божому серці велику вагу. Робота, яку Бог мав розпочати на землі, не могла обійтися без людей, які б із Ним співпрацювали, і ту роль, яку взяли на себе Божі раби, не могли б замінити Божі посланці. Кожне завдання, яке Бог доручав цим рабам, було для Нього дуже важливим, і тому Він не міг їх утратити. Без співпраці цих рабів із Богом Його робота серед людства зайшла б у глухий кут, унаслідок чого Божий план управління та Божі надії зійшли б нанівець.

Бог щедро милостивий до тих, про кого піклується, і глибоко гнівний на тих, до кого має огиду й кого відкидає

За біблійними свідченнями, чи знайшлось у Содомі десять рабів Божих? Ні, не знайшлося! Чи було це місто варте того, щоб Бог його пощадив? Лише одна людина в цьому місті – Лот – прийняла Божих посланців. Це вказує, що в місті був лише один раб Божий, і тому в Бога не було іншого вибору, крім як спасти Лота й знищити місто Содом. Процитовані вище розмови між Авраамом і Богом можуть видаватися простими, але вони показують дещо дуже глибоке: у діях Бога є принципи, і перш ніж прийняти рішення, Він довго спостерігає й роздумує; Він точно не прийматиме жодних рішень і не робитиме поспішних висновків, поки не настане слушний час. Розмови між Авраамом і Богом показують нам, що Боже рішення про знищення Содому нітрохи не було неправильним, адже Бог уже знав, що в місті не було ні сорока праведників, ні тридцяти, ні двадцяти. Навіть десяти не було. Єдиним праведником у тому місті був Лот. Усе, що відбувалось у Содомі, і обставини цього були під Божим спостереженням і знайомі Богові як свої п’ять пальців. Тож Його рішення не могло бути неправильним. На противагу, порівняно з Божою всемогутністю людина настільки заціпеніла, настільки дурна й нетямуща, настільки недалекоглядна. Ось що ми бачимо в розмовах між Авраамом і Богом. Бог вивільняє Свій характер від самого початку й аж до сьогодні. Так само й тут присутній Божий характер, який нам слід побачити. Числа прості, – вони нічого не показують, – але тут присутній дуже важливий прояв Божого характеру. Бог не знищив би міста, якби в ньому знайшлося п’ятдесят праведників. Чи пояснюється це Божим милосердям? Чи пояснюється це Його любов’ю й терпимістю? Чи бачили ви цей бік Божого характеру? Навіть якби там було тільки десять праведників, Бог не знищив би місто заради цих десяти праведників. Це Божа любов і терпимість чи ні? Через Боже милосердя, терпимість і турботу про цих праведників Він не знищив би місто. Такою є Божа терпимість. А який результат ми зрештою побачили? Коли Авраам сказав: «Може хоч десять там знайдеться?» – Бог промовив: «Не знищу». Після цього Авраам більше нічого не говорив – бо в Содомі не було тих десяти праведників, про яких він згадував, і йому більше нічого було сказати, і тоді він зрозумів, чому Бог вирішив знищити Содом. Який Божий характер ви в цьому бачите? Яке рішення прийняв Бог? Бог вирішив, що якщо в тому місті не знайдеться десяти праведників, то Він не допустить його існування та неминуче знищить його. Хіба це не Божий гнів? Чи представляє цей гнів Божий характер? Чи є цей характер виявленням святої Божої сутності? Чи є це виявленням праведної Божої сутності, яку людині не можна спокушати? Переконавшись, що в Содомі не було й десяти праведників, Бог твердо вирішив знищити місто й жорстоко покарати його мешканців за те, що вони протистояли Богові та були такими нечистими й розбещеними.

Чому ми проаналізували ці уривки саме так? Причина в тому, що ці кілька простих речень повністю виявляють Божий характер із його щедрою милістю та глибоким гнівом. Бог дорожив праведниками, милував і терпів їх, піклувався про них, і водночас у Божому серці була глибока огида до всіх розбещених у Содомі. Це була щедра милість і глибокий гнів чи ні? Яким засобом Бог знищив те місто? Вогнем. А чому Він знищив його вогнем? Коли ти бачиш, як щось горить у вогні, або сам збираєшся спалити якусь річ, що ти відчуваєш стосовно неї? Чому ти хочеш її спалити? Чи відчуваєш ти, що ця річ тобі вже не потрібна, що ти більше не бажаєш на неї дивитися? Чи хочеться тобі її відкинути? Те, що Бог удався до вогню, означає, що Він відкидав Содом, ненавидів його та більше не бажав його бачити. Саме через це почуття Бог розорив Содом вогнем. Використання вогню символізує те, наскільки сильно Бог розгнівався. Милосердя й терпимість Бога дійсно існують, але коли Він дає волю Своєму гніву, Божа святість і праведність також показують людині той бік Бога, який не терпить проступків. Коли людина повністю спроможна слухатися Божих наказів і діє згідно з Божими вимогами, Бог щедрий у Своїй милості до людини; коли ж людина сповнилася розбещеності, ненависті й ворожнечі до Нього, Бог глибоко гнівається. Наскільки Він глибоко гнівається? Його гнів триватиме, доки Бог більше не бачитиме людського опору та лихих учинків, доки вони більше не будуть у Нього перед очима. Лише тоді Божа злість минеться. Інакше кажучи, ким би людина не була, якщо її серце віддалилося від Бога та відвернулося від Бога, щоб ніколи не повернутися, то незалежно від того, як би вона за всіма ознаками чи за своїми суб’єктивними бажаннями не хотіла поклонятися Богу, слідувати за Ним і слухатися Його своїм тілом чи думками, гнів Божий вивільнятиметься безперервно. Спершу давши людині широкі можливості, Бог врешті глибоко виплесне Свій гнів, і після того, як він виплеснеться, його вже не можна буде забрати, і Бог ніколи більше не буде милостивим і терпимим до такого людства. Це один бік Божого характеру, що не терпить проступків. Тут людям здається нормальним, що Бог схотів знищити місто, бо в Божих очах місто, повне гріха, не могло існувати й надалі залишатися на землі, і те, що Бог вирішив його знищити, було логічно. Але в тому, що сталося до й після Божого знищення Содому, ми бачимо всю повноту Божого характеру. Він терпимий і милосердний до доброго, прекрасного та благого; до злого, гріховного й нечестивого Він глибоко гнівний, так що гнів Його безперервний. Це два головних, найвизначніших аспекти Божого характеру, більше того – Бог відкрив їх від початку й до кінця; ці аспекти – щедра милість і глибокий гнів. Більшість із вас відчула на власному досвіді дещицю Божої милості, але дуже мало хто з вас оцінив Божий гнів. Божу милість і люблячу доброту можна побачити в кожній людині; тобто Бог був щедро милостивий до кожної людини. Проте Бог дуже рідко серйозно гнівався на якусь особу чи якусь частину людей серед вас, можна навіть сказати, що Він ніколи цього не робив. Спокійно! Рано чи пізно кожна людина побачить і переживе Божий гнів, але зараз час іще не настав. Чому так? Причина в тому, що коли Бог постійно злиться на якусь людину, тобто виплескує на неї Свій глибокий гнів, то це означає, що Він уже давно гидує нею й відкидає її, що Він зневажає її існування, що Він не може терпіти її існування; щойно Його гнів зійде на неї, вона зникне. Сьогодні Божа робота ще не дійшла до цієї точки. Якщо Бог глибоко розгнівається, ніхто з вас не зможе цього витримати. Тож ви бачите, що наразі Бог тільки щедро милостивий до вас усіх, а Його глибокий гнів для вас іще попереду. Якщо хтось із вас досі не переконаний, то попросіть, щоб на вас зійшов Божий гнів і ви відчули на власному досвіді, чи дійсно існують Божа злість і Його характер, який не терпить жодних людських проступків. Чи ви насмілитеся?

Люди останніх днів бачать Божий гнів лише в Його словах і не переживають Божого гніву насправді

Чи ті дві сторони Божого характеру, які ми бачимо в цих уривках зі Святого Письма, варті того, щоб про них спілкуватися? Почувши цю історію, чи зрозуміли ви Бога по-новому? Яке ваше розуміння? Можна сказати, що від часу створення й до сьогодні жодна громада не мала стільки Божої благодаті, милості та люблячої доброти, як ця остання громада. Хоча на завершальній стадії Бог виконав роботу суду й кари, зробивши її з величчю та гнівом, більшу частину часу Бог використовує для виконання Своєї роботи лише слова; словами Він навчає й поливає, забезпечує та годує. Тим часом Божий гнів завжди був прихований, і дуже мало людей відчувало Його гнів на особистому досвіді, хоч вони й переживали гнівний характер Бога з Його слів. Тобто хоча гнів, що виявляється в Божих словах під час Божої роботи суду та кари, дозволяє людям відчути Божу велич і Його нетерпимість до проступків, цей гнів не виходить за межі Його слів. Інакше кажучи, словами Бог докоряє людині, викриває людину, судить людину, карає людину та навіть засуджує людину, але Бог поки що ніколи не гнівався на людину глибоко й навіть майже не давав волю Своєму гніву на людину, крім як у Своїх словах. Отже, милість і любляча доброта Бога, які відчуває людина в цьому періоді, є виявленням істинного характеру Бога, тоді як гнів Бога, який відчуває людина, є лише результатом тону й настрою Його висловлювань. Багато хто хибно сприймає цей результат за істинний досвід та істинне знання Божого гніву. Відтак більшість людей вважає, що в Його словах вони побачили Божу милість і люблячу доброту, що вони також побачили Божу нетерпимість до людських проступків, а більшість із них навіть почала цінувати Божу милість і терпимість до людини. Але якою б поганою не була поведінка людини, яким би розбещеним не був її характер, Бог завжди терпів. Його мета в терпінні – дочекатися, щоб слова, які Він сказав, зусилля, яких Він доклав, і ціна, яку Він заплатив, справили вплив на тих, кого Він бажає здобути. Очікування такого результату вимагає часу та створення різних оточень для людини, подібно до того, як люди не стають дорослими відразу після народження; це займає вісімнадцять або дев’ятнадцять років, а деяким людям потрібно навіть двадцять або тридцять років, перш ніж вони визріють у справжнього дорослого. Бог чекає на завершення цього процесу, Він чекає на прихід такого часу, і Він чекає на прихід цього результату. Весь час, поки Він чекає, Бог щедро милостивий. Однак у період Божої роботи вражено вкрай малу кількість людей, а декого покарано за їхній тяжкий спротив Богу. Такі приклади є ще більшим доказом Божого характеру, який не терпить людських проступків, і повністю підтверджують реальне існування Божої терпимості та довготерпіння щодо Його обранців. Звісно, у цих типових прикладах часткове виявлення Божого характеру в цих людях не впливає на загальний Божий план управління. Насправді на цій завершальній стадії Божої роботи Бог витримав весь той строк, який Він чекав, і Він обміняв Свою витривалість і Своє життя на спасіння тих, хто за Ним слідує. Ви це бачите? Бог не порушує Свого плану без причини. Він може давати волю Своєму гніву, а може бути й милостивим; це виявлення двох головних складників Божого характеру. Це повністю очевидно чи ні? Інакше кажучи, коли йдеться про Бога, правильне та хибне, справедливе й несправедливе, позитивне та негативне – усе це чітко показується людині. Те, що Він зробить, що Йому подобається, що Він ненавидить, – усе це може прямо відображатись у Його характері. Такі речі ще можна дуже ясно й чітко побачити в Божій роботі, і вони не є ні невизначеними, ні загальними; навпаки, вони дають усім людям можливість побачити характер Бога й те, Хто Він є і чим володіє, в особливо конкретний, правдивий і практичний спосіб. Таким є Сам істинний Бог.

Божий характер ніколи не приховувався від людини – це людське серце заблукало від Бога

Якби Я про це не спілкувався, ніхто з вас не зумів би побачити в біблійних історіях істинний Божий характер. Це факт. Причина в тому, що, хоча в цих біблійних історіях записано певні Божі діяння, Бог промовив лише кілька слів, не розкриваючи Свій характер безпосередньо та не проголошуючи людині Свою волю відкрито. Пізніші покоління розцінювали ці записи як не більше ніж історії, і тому людям здається, що Бог приховується від людини, що від людини приховано не Божу особу, а Його характер і волю. Чи після Мого сьогоднішнього спілкування вам досі здається, що Бог повністю прихований від людини? Чи ви досі вважаєте, що Божий характер прихований від людини?

Від самого створення світу характер Бога відповідає Його роботі. Його ніколи не було приховано від людини, а повністю оприлюднено та зроблено очевидним для людини. Але з плином часу людське серце дедалі більше відходило від Бога, і в міру того, як розбещеність людини поглиблювалася, людина та Бог дедалі більше віддалялись одне від одного. Повільно, але неухильно людина зникала з-перед Божих очей. Людина стала нездатною «бачити» Бога, що залишило її без жодної «звістки» про Бога; отже, вона не знає, чи Бог існує, і навіть доходить до того, що повністю заперечує існування Бога. Відтак людина не розуміє Божого характеру й того, Хто Він є і чим володіє, не через те, що Бог прихований від людини, а тому, що її серце відвернулося від Бога. Хоча людина вірить у Бога, у людському серці немає Бога, і вона не тямить, як Його любити, та й не хоче любити Бога, бо її серце ніколи не наближається до Бога, і вона завжди Його уникає. Унаслідок цього людське серце далеке від Бога. То де ж її серце? Насправді людське серце нікуди не ділося: замість того, щоб віддати його Богу чи відкрити для Божого погляду, людина залишила своє серце собі. І це при тому, що деякі люди часто моляться Богу та кажуть: «Боже, подивися на моє серце: Ти знаєш усе, що я думаю», – а деякі навіть клянуться для того, щоб Бог подивився на них і щоб їх було покарано, якщо зламають клятву. Хоча людина дозволяє Богові зазирнути у своє серце, це не означає, що вона здатна підкорятися Божим улаштуванням і розпорядженням або що вона віддала свою долю, перспективи й усе своє під Божий контроль. Тож які б клятви ти не давав Богові та що б ти Йому не заявляв, у Божих очах твоє серце все одно залишається закритим для Нього, бо ти лише дозволяєш Богові дивитися на твоє серце, але не дозволяєш контролювати його. Інакше кажучи, ти взагалі не віддавав Богові свого серця, а тільки говориш Йому красиві слова; тим часом ти приховуєш від Бога різні свої хитрі наміри разом зі своїми інтригами, підступами та планами, а свої перспективи й долю стискаєш у своїх руках, глибоко боячись, що Бог їх забере. Отже, Бог ніколи не бачить щирості людини щодо Нього. Хоча Бог і спостерігає за глибинами людського серця й може бачити, що людина думає та бажає зробити у своєму серці, що вона в ньому тримає, але серце людини не належить Богові, і вона не віддала його під Божий контроль. Тобто Бог має право спостерігати, але не контролювати. У своїй суб’єктивній свідомості людина не хоче й не збирається віддавати себе на волю Божу. Мало того, що людина закрилася від Бога, але є навіть люди, які придумують, як загорнути своє серце, солодкими словами та лестощами створюючи облудне враження та втираючись у довіру до Бога, а своє справжнє обличчя приховуючи від Божих очей. Коли вони не дають Богу побачити своє обличчя, їхня мета – не дати Богу відчути, які вони насправді. Вони хочуть не віддати своє серце Богові, а залишити його собі. Підтекст цього полягає в тому, що все, що робить людина й чого вона хоче, вона планує, розраховує та вирішує сама; вона не потребує ні участі, ні втручання Бога, а тим більше не потребує Божих улаштувань і розпоряджень. Отже, і щодо Божих наказів, і щодо Його доручення, і щодо вимог, які Бог ставить до людини, рішення людини ґрунтуються на її власних намірах та інтересах, на її власному поточному стані й обставинах. Коли людина судить і вибирає шлях, яким повинна йти, вона завжди спирається на власний інтелект, звичні знання та розуміння, а Богові не дозволяє ні втручання, ні контролю. Таким є серце людини, яке бачить Бог.

Від початку й до сьогодні тільки людина була здатна розмовляти з Богом. Тобто серед усього живого й усіх Божих творінь ніхто, крім людини, не був спроможний розмовляти з Богом. Людина має вуха, які дають їй можливість чути, і очі, які дають їй змогу бачити; вона має мову, і власні думки, і свободу волі. Вона володіє всім потрібним для того, щоб чути мову Бога, і розуміти Божу волю, і приймати Боже доручення, і тому Бог покладає на людину всі Свої бажання, бажаючи зробити з неї товариша й однодумця, який може з Ним ходити. Відколи Він почав управляти, Бог чекає, щоб людина віддала Йому своє серце, аби Бог очистив і спорядив його, а людину зробив угодною та любою Богові, щоб вона боялася Бога та втікала від злого. Бог завжди з нетерпінням сподівався й чекав на цей результат.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»