Праведний Божий характер

Тепер, коли ви почули попереднє спілкування про Божу владу, Я впевнений, що ви споряджені багатьма словами з цього питання. Те, скільки ви зможете прийняти, усвідомити та зрозуміти, повністю залежить від того, скільки зусиль ви до цього докладете. Я сподіваюся, що ви зможете підійти до цього питання серйозно; у жодному разі не можна займатися ним абияк! Отже, чи дорівнює пізнання Божої влади пізнанню Бога в усій повноті? Можна сказати, що пізнання Божої влади є початком пізнання Самого Бога, унікального, і можна також сказати, що пізнання Божої влади означає, що людина вже ступила крізь браму пізнання сутності Самого Бога, унікального. Таке розуміння – одна частина пізнання Бога. А яка ж інша частина? Це тема, на яку Я сьогодні хотів би поспілкуватися: праведний Божий характер.

Я вибрав два розділи з Біблії, які допоможуть нам поспілкуватися на сьогоднішню тему: перший стосується знищення Богом Содому, як описано в Буття 19:1–11 і Буття 19:24–25; другий розповідає про спасіння Богом Ніневії, описане в Йона 1:1–2, а також у третьому та четвертому розділах книги Йони. Підозрюю, що ви всі чекаєте, що Я скажу про ці два розділи. Природно, що Мої слова не можуть виходити за рамки пізнання Самого Бога та пізнання Його сутності, але що буде в центрі уваги сьогоднішнього спілкування? Чи знає це хтось із вас? Які частини Мого спілкування про Божу владу привернули вашу увагу? Чому Я сказав, що тільки Той, хто володіє такою владою й силою, є Самим Богом? Що Я хотів прояснити цими словами? Чого Я хотів вас ними навчити? Чи є Божа влада й сила одним з аспектів того, як виявляється Його сутність? Чи є вони частиною Його сутності, частиною, яка доводить Його ідентичність і статус? Судячи із цих запитань, чи можете ви здогадатися, що Я збираюся сказати? Що Я хочу дати вам зрозуміти? Добре про це подумайте.

Божий гнів знищує людей за вперте протистояння Богові

Спершу розгляньмо кілька уривків зі Святого Письма, у яких описується знищення Богом Содому.

Буття 19:1–11: «І прибули обидва Анголи до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі, та й промовив: Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою. А вони відказали: Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці. А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного і їли вони. Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім. І вони закричали до Лота, і сказали йому: Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати! І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою, і сказав: Браття мої, не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби… Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого. А вони закричали: Іди собі геть! І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм! І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері. Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули. А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу».

Буття 19:24–25: «Тоді Єгова пролив на Содом і Гоморру сірку й вогонь від Єгови з неба; і Він знищив ті міста, і всю рівнину, і всіх жителів міст, і те, що росло на землі».

Із цих уривків неважко побачити, що нечестя й розбещеність Содому вже досягли ступеня, огидного як для людини, так і для Бога, і тому в очах Бога це місто заслуговувало на знищення. Але що відбувалось у цьому місті до його знищення? Яку ідею люди можуть почерпнути із цих подій? Що ставлення Бога до цих подій говорить людям про Його характер? Щоб зрозуміти всю історію, уважно прочитаймо те, що записано у Святому Письмі…

Розбещеність Содому: лютує людей, гнівить Бога

Тієї ночі Лот прийняв двох посланців Бога та приготував для них бенкет. Після вечері, перш ніж вони лягли спати, люди з усього міста оточили оселю Лота й гукали до нього. У Святому Письмі записано, що вони казали: «Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати!» Хто казав ці слова? Кому вони говорилися? Це були слова мешканців Содому, вигукувані перед оселею Лота, щоб Лот їх почув. Що ти відчуваєш, коли чуєш ці слова? Ти розлючений? Тебе нудить від цих слів? Ти кипиш від люті? Хіба ці слова не тхнуть сатаною? Чи можеш ти відчути з них зло й темряву в цьому місті? Чи можеш ти відчути із цих слів жорстокість і варварство поведінки людей, що їх казали? Чи можеш ти відчути з їхньої поведінки глибину їхнього розбещення? Зі змісту їхніх слів неважко помітити, що їхня натура стала нечестивою, а характер – дикунським на рівні поза їхнім власним контролем. Окрім Лота, кожнісінька людина в цьому місті нічим не відрізнялася від сатани; один лише вид когось іншого викликав у цих людей бажання скривдити та зжерти його… Усе це передає не лише відчуття моторошної, страхітливої натури того міста, а також аури смерті навколо нього, але й відчуття його нечестя та кровожерливості.

Опинившись віч-на-віч із бандою нелюдів-головорізів, людей, сповнених дикого бажання пожирати людські душі, що відповів Лот? Як сказано у Святому Письмі: «Не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби… Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого». Ось що Лот мав на увазі під цими словами: він був готовий віддати своїх двох дочок, щоб захистити посланців. Якщо міркувати розумно, то ці люди мали б погодитися на умови Лота й облишити двох посланців; адже ці посланці були для них абсолютно чужими людьми, що не мали до них жодного стосунку й ніколи не шкодили їхнім інтересам. Однак, спонукувані своєю нечестивою природою, вони не заспокоїлися, а навпаки, почали домагатися свого ще наполегливіше. Тут іще одна їхня розмова, безсумнівно, може дати глибше розуміння справжньої порочної природи цих людей, і водночас вона дає можливість осмислити та зрозуміти причину, чому Бог побажав знищити це місто.

Що ж вони говорили далі? Як написано в Біблії: «Іди собі геть! І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм! І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері». Чому вони схотіли висадити Лотові двері? З тієї причини, що їм не терпілося скривдити цих двох посланців. Що привело тих посланців до Содому? Метою їхнього приходу було врятувати Лота та його сім’ю, але жителі міста помилково подумали, що вони прийшли обійняти офіційні посади. Не питаючи про мету посланців, жителі міста побажали жорстоко розправитись із цими двома посланцями, ґрунтуючись лише на припущеннях; вони хотіли скривдити двох людей, які не мали до них жодного стосунку. Ясно, що мешканці цього міста остаточно втратили людську подобу та здоровий глузд. Ступінь їхнього божевілля й дикунства вже нічим не відрізнявся від порочної природи сатани, через яку він кривдить і пожирає людей.

Коли мешканці Содому вимагали від Лота видати цих людей, що зробив Лот? З тексту ми знаємо, що Лот їх не видав. Чи знав Лот цих двох Божих посланців? Звісно, що ні! Але чому він зміг спасти цих двох людей? Чи знав він, що вони прийшли зробити? Хоча він не знав, навіщо вони прийшли, але він знав, що вони були Божими слугами, і тому прихистив їх у своєму домі. Те, що він міг величати цих слуг Божих «панами», свідчить про те, що Лот звично слідував за Богом, на відміну від інших мешканців Содому. Тож коли до нього прийшли Божі посланці, він, ризикуючи власним життям, прихистив цих двох служителів у своєму домі; більше того, він був готовий віддати своїх двох доньок в обмін на те, щоб захистити цих двох служителів. Це був Лотів праведний вчинок; це було відчутне виявлення природи та сутності Лота, а також це була причина, з якої Бог послав Своїх служителів спасти Лота. Перед обличчям небезпеки Лот захищав цих двох служителів, забувши про все інше; він навіть намагався виміняти безпеку служителів на своїх двох дочок. Чи був у місті ще хтось, крім Лота, хто зробив би щось подібне? Як доводять факти – ні, не було такої людини! Тому само собою зрозуміло, що всі в Содомі, крім Лота, були ціллю для знищення, і цілком справедливо: вони на це заслуговували.

Содом повністю знищений за те, що викликав Божий гнів

Коли жителі Содому побачили цих двох служителів, вони не запитали, навіщо ті прийшли, і так само ніхто не запитав, чи вони прийшли розповсюджувати Божу волю. Навпаки, вони збились у натовп і, не чекаючи пояснень, прийшли, як дикі пси чи злі вовки, щоб схопити цих двох служителів. Чи Бог спостерігав за тим, як розгорталися ці події? Що Бог думав у Своєму серці про таку людську поведінку, про таку подію? Бог вирішив знищити це місто; Він не збирався вагатися чи чекати, і Він більше не збирався виявляти жодного терпіння. Настав Його день, і Він узявся до роботи, яку бажав виконати. Так, у книзі Буття 19:24–25 сказано: «Тоді Єгова пролив на Содом і Гоморру сірку й вогонь від Єгови з неба; і Він знищив ті міста, і всю рівнину, і всіх жителів міст, і те, що росло на землі». У цих двох віршах говориться про спосіб, яким Бог знищив це місто, а також про те, що саме знищив Бог. Спершу в Біблії розповідається про те, що Бог спалив місто вогнем і що масштаби цього вогню були достатніми для того, щоб знищити всіх людей і все, що росло на землі. Тобто вогонь, який упав із неба, не тільки знищив місто – він також знищив усіх людей і все живе, що було в ньому, так що від них не залишилося жодного сліду. Після знищення міста ця земля залишилася без живих істот; не було більше ні життя, ні хоч якихось його ознак. Місто стало пусткою, порожнім місцем, наповненим мертвою тишею. У цьому місці більше не коїлося лихих вчинків проти Бога, не було різанини та пролиття крові.

Чому Бог захотів спалити це місто аж настільки дощенту? Що ви можете в цьому побачити? Невже Бог міг стерпіти видовище такого знищення людства та природи, Своїх власних творінь? Якщо ти можеш побачити гнів Бога Єгови у вогні, який зійшов із неба, то неважко розгледіти, наскільки великим був Його гнів, судячи із цілей Його знищення та ступеня, до якого було зруйновано це місто. Якщо Бог зневажатиме певне місто, Він його покарає. Якщо Бог гидуватиме певним містом, Він неодноразово застерігатиме людей, щоб сповістити їх про Свій гнів. Але якщо Бог вирішить покласти край певному місту та знищити його – тобто якщо воно скривдило Його велич і накликало на себе Його гнів, – то годі чекати від Нього нових застережень і покарань. Натомість Він якнайшвидше знищить це місто. Він зробить так, щоб воно повністю зникло. Таким є праведний Божий характер.

Після того як Содом неодноразово виявляв до Бога ворожість і опір, Він цілковито його винищує

Тепер, коли в нас є загальне розуміння праведного Божого характеру, ми можемо повернутися до міста Содом – місця, яке Бог вважав містом гріха. Зрозумівши сутність цього міста, ми зможемо зрозуміти, чому Бог хотів його знищити й чому Він його знищив аж так дощенту. Із цього ми зможемо пізнати праведний Божий характер.

З людської точки зору Содом був містом, яке могло повністю вдовольнити людське бажання та людське зло. Содом був манливим і заворожливим, ніч за ніччю там була музика й танці, і його процвітання викликало в людей захват і божевілля. Його зло роз’їдало людські серця та заворожувало їх, доводячи до розпусти. Це було місто, де безчинствували нечисті й лихі духи; воно повнилося гріхом і вбивствами, а в повітрі стояв кривавий, гнилий сморід. Це було місто, від якого холонула кров у жилах, місто, від якого можна було сахнутись у жаху. Ніхто в цьому місті – ні чоловік, ні жінка, ні молодий, ні старий – не шукав істинного шляху; ніхто не томився за світлом і не прагнув піти від гріха. Вони жили під контролем сатани, під сатанинським розбещенням і обманом. Вони втратили свою нормальну людську сутність, вони втратили розум, і вони загубили первісну мету існування людини. Вони скоїли незліченні нечестиві вчинки опору Богові; вони відкинули Його провід і виступили проти Його волі. Саме їхні нечестиві вчинки крок за кроком вели цих людей, це місто й усе живе в ньому шляхом до знищення.

Хоча в цих двох уривках не описано всіх подробиць щодо ступеня розбещеності жителів Содому, а натомість висвітлено їхню поведінку щодо двох Божих служителів після прибуття останніх до міста, є простий факт, який виявляє, наскільки жителі Содому були розбещеними, злими й опиралися Богові. Разом із цим викриваються й справжнє обличчя та сутність мешканців міста. Ці люди не тільки відмовилися прийняти Божі застереження, але й не побоялися Його покарання. Навпаки, вони зневажили Божий гнів. Вони сліпо опиралися Богу. Що б Він не робив і як би Він це не робив, їхня порочна натура ставала тільки порочнішою, і вони раз за разом протистояли Богові. Жителі Содому вороже ставилися до існування Бога, до Його приходу, до Його покарання, а тим більше до Його застережень. Вони були вкрай бундючні. Вони пожирали та кривдили всіх людей, яких тільки могли пожерти та скривдити, і до служителів Божих вони ставилися так само. Що стосується всіх нечестивих вчинків, скоєних жителями Содому, то кривдження служителів Божих було лише верхівкою айсберга, а те з їхньої нечестивої природи, що було викрито таким чином, насправді було не більше ніж краплею в безмежному морі. Тому Бог вирішив знищити їх вогнем. Щоб знищити місто, Бог не скористався ні потопом, ні ураганом, ні землетрусом, ні цунамі, ні ще якимось іншим способом. Що значило те, що Бог використав для знищення цього міста саме вогонь? Воно означало повне знищення міста; воно означало, що місто безслідно зникло із землі та з буття. Тут «знищення» означає не тільки зникнення форми, структури чи зовнішнього вигляду міста; воно також означає, що душі людей у місті припинили існувати, будучи повністю винищеними. Простіше кажучи, усіх людей, події й об’єкти, пов’язані із цим містом, було знищено. Для мешканців цього міста вже не було ні наступного життя, ні реінкарнації; Бог винищив їх із людства Свого творіння на віки вічні. Використання вогню значило кінець гріха в цьому місці й те, що гріх тут був приборканий; цей гріх припинив існувати й поширюватися. Воно означало, що сатанинське зло втратило свій живильний ґрунт, а також цвинтар, який давав йому місце для притулку й життя. У війні між Богом і сатаною використання Богом вогню є клеймом Його перемоги, яким затаврований сатана. Знищення Содому є великою помилкою в прагненні сатани протистояти Богові, розбещуючи й пожираючи людей, а також принизливим знаком того часу в розвитку людства, коли людина відкинула Божий провід і віддалася пороку. Крім того, це опис істинного виявлення праведного Божого характеру.

Коли вогонь, посланий Богом із неба, перетворив Содом на просте попелище, це означало, що після цього місто під назвою «Содом» і все, що в ньому було, припинили існувати. Вони були знищені Божою люттю, зникнувши в Божому гніві та величі. Завдяки праведному Божому характеру Содом отримав своє справедливе покарання та свій заслужений кінець. Кінець існування Содому був зумовлений його злом, а також бажанням Бога ніколи більше не бачити ні цього міста, ні людей, які в ньому жили, ні життя, яке в ньому зросло. Боже «бажання ніколи більше не бачити цього міста» – це Його гнів, а також Його велич. Бог спалив те місто, бо його нечестя й гріх викликали в Нього лють, відразу й огиду до нього та бажання ніколи більше не бачити ні його, ні жодного з людей і живих істот, що в ньому жили. Коли місто догоріло, залишивши по собі тільки попіл, воно справді перестало існувати в очах Бога; навіть Його пам’ять про нього зникла, стерлася. Це означає, що вогонь, посланий із неба, не лише знищив усе місто Содом, і не лише знищив людей у місті, настільки сповнених гріха, і не лише знищив усе в місті, заплямоване гріхом; крім усього цього, вогонь також знищив пам’ять про людське зло й опір Богові. Такою була мета, з якою Бог спалив те місто дотла.

Це людство стало розбещеним до крайності. Ці люди не знали, хто такий Бог і звідки пішли вони самі. Якби ти згадав перед ними про Бога, вони накинулися б на тебе, оббрехали та богозневажили б. Навіть коли Божі служителі прийшли, щоб розповсюдити Його застереження, ці розбещені люди не тільки не виявили жодних ознак покаяння та не відмовилися від своєї нечестивої поведінки, а навпаки, зухвало скривдили Божих служителів. Те, що вони висловлювали та виявляли, було їхньою природою й сутністю, що полягали в крайній ворожнечі до Бога. Ми можемо побачити, що опір цих розбещених людей Богу був чимось більшим, ніж виявленням їхньої розбещеної вдачі, так само як він був чимось більшим, ніж поодиноким наклепом або насмішкою, спричиненими просто недостатнім розумінням істини. Причиною їхньої нечестивої поведінки не були ні дурість, ні невігластво; вони вчинили так не тому, що їх обдурили, і, безумовно, не тому, що їх ввели в оману. Їхня поведінка досягла рівня кричущо зухвалого протиборства, протистояння та нарікання на Бога. Без сумніву, така людська поведінка розлютила б Бога, і вона розлютила б Його характер – характер, який не можна спокушати. Тому Бог прямо й відкрито дав волю Своєму гніву та Своїй величі; це було справжнім виявленням Його праведного характеру. Зіткнувшись із містом, переповненим гріхом, Бог побажав якнайшвидше знищити його, якнайповніше винищити людей у ньому та всі їхні гріхи, щоб люди цього міста припинили існувати, а гріх у цьому місці припинив примножуватися. Найшвидше й найповніше це можна було зробити, спаливши його вогнем. Боже ставлення до мешканців Содому полягало не в тому, щоб покинути їх або знехтувати ними. Натомість Він Своїм гнівом, величчю та владою покарав, вразив і повністю знищив цих людей. Його ставлення до них полягало не тільки у фізичному знищенні, а й у знищенні душі, довічному винищенні. Це і є істинний підтекст того, що Бог має на увазі під словами «припинити існувати».

Хоча Божий гнів прихований і невідомий людині, він не терпить проступків

Те, як Бог поводиться з усім людством, хоч воно й нерозумне та нетямуще, ґрунтується насамперед на милосерді й терпимості. З іншого боку, переважну більшість часу й у переважній більшості подій Його гнів залишається прихованим, і він невідомий людині. Як наслідок, людині важко побачити, як Бог виявляє Свій гнів, а також важко зрозуміти Його гнів. Відтак людина легковажить Божим гнівом. Коли людина зіткнеться з фінальною Божою роботою й етапом терпимості та прощення людини – тобто коли прийде час останнього прояву Божого милосердя та Його останнього застереження для людства, – якщо люди досі тими самими методами протистоятимуть Богові та не докладатимуть жодних зусиль, щоб покаятися, виправитися та прийняти Його милість, то Бог більше не даруватиме їм Своєї терпимості й терпіння. Навпаки, у той час Бог відверне Свою милість. Після того Він посилатиме лише Свій гнів. Він може виявляти Свій гнів різними способами, так само як Він може використовувати для покарання та знищення людей різні методи.

Те, як Бог вогнем знищив місто Содом, – Його найшвидший метод повного винищення людства й будь-чого іншого. Спалення мешканців Содому знищило не лише їхні фізичні тіла; воно повністю знищило їхній дух, їхні душі та тіла, щоб люди в місті точно припинили існувати як у матеріальному світі, так і у світі, невидимому для людини. Це один зі способів, у які Бог виявляє та показує Свій гнів. Подібне одкровення й виявлення є одним з аспектів сутності Божого гніву, так само як воно природним чином також є одкровенням сутності праведного Божого характеру. Коли Бог посилає Свій гнів, Він припиняє виявляти будь-яку милість або люблячу доброту, і Він більше не показує Своєї терпимості чи терпіння; немає людини, об’єкта чи причини, які могли б переконати Його продовжувати бути терплячим, знову дарувати Свою милість, укотре обдаровувати Своєю терпимістю. Замість усього цього Бог без секундного вагання посилає Свій гнів і велич, роблячи те, що Він бажає. Він робить це швидко й чисто, відповідно до Своїх власних побажань. Таким є спосіб, у який Бог посилає Свій гнів і велич, що їх людина не мусить спокушати, і це також є виявленням одного з аспектів Його праведного характеру. Коли люди бачать, як Бог проявляє до людини турботу й любов, вони не в змозі розпізнати Його гнів, побачити Його велич і відчути Його нетерпимість до проступків. Через усе це люди завжди вірили, що праведний Божий характер має в собі виключно милосердя, терпимість і любов. Однак коли хтось бачить, як Бог руйнує місто чи зневажає людство, Його лють у знищенні людини та Його велич дозволяють людям поглянути на інший бік Його праведного характеру. Це Божа нетерпимість до проступків. Божий характер, який не терпить жодних проступків, перевершує уяву будь-якої створеної істоти, а серед нестворених істот ніхто не здатен завадити йому чи вплинути на нього; і тим паче його не можна ні вдавати, ні наслідувати. Отже, цей аспект Божого характеру є тим, про який людство має знати найбільше. Тільки Сам Бог має такий характер, і тільки Сам Бог володіє таким характером. Бог має такий праведний характер, бо Він зневажає нечестя, темряву, бунтарство та злі дії сатани – дії, які розбещують і пожирають людство, – бо Він зневажає всі гріховні дії, супротивні Йому, а Його сутність свята й незаплямована. Саме через це Він не допустить, щоб якась зі створених або нестворених істот відкрито виступала проти Нього чи змагалася з Ним. Навіть людині, до якої Він колись виявив милість або яку Він обрав, достатньо лише роздратувати Його характер і порушити Його принципи терпіння й терпимості, і Бог виявить Свій праведний характер, що не терпить жодних проступків, і дасть йому волю без найменшого милосердя чи вагань.

Божий гнів – охорона для всіх сил справедливості та всього позитивного

Зрозумівши ці приклади Божої мови, думок і дій, чи здатен ти зрозуміти праведний Божий характер – характер, який не потерпить, щоб людина його спокушала? Словом, скільки б людина в ньому не розуміла, це аспект характеру Самого Бога, і він притаманний лише Йому. Божа нетерпимість до проступків – це Його унікальна сутність; Божий гнів – це Його унікальний характер; Божа велич – це Його унікальна сутність. Принцип Божого гніву полягає в демонстрації Його ідентичності та статусу, яким володіє тільки Він. Годі й казати, що цей принцип є також символом сутності Самого унікального Бога. Божий характер – це Його власна, притаманна Йому сутність, яка абсолютно не змінюється з плином часу та не трансформується через зміни географічного розташування. Притаманний Йому характер є Його внутрішньою сутністю. Над ким би Він не здійснював Свою роботу, Його сутність не змінюється, як не змінюється і Його праведний характер. Коли хтось гнівить Бога, те, що посилає Бог, є притаманним Йому характером; у цей час принцип, що лежить в основі Його гніву, не змінюється, так само як не змінюються Його унікальна ідентичність і статус. Він гнівається не через зміну Своєї сутності або через те, що з Його характеру виникають різні елементи, а через те, що людське протистояння Йому ображає Його характер. Зухвалі людські виклики Богові є серйозним посяганням на Його власну ідентичність і статус. З Божої точки зору, коли людина кидає Йому виклик, вона змагається з Ним і випробовує Його гнів. Коли людина протистоїть Богові, коли людина змагається з Богом, коли людина постійно випробовує Божий гнів – і саме в такі часи й безчинствує гріх, – Божий гнів природним чином відкривається та проявляється. Тому Божий прояв Його гніву – це символ того, що всі злі сили припинять існувати, і це символ того, що всі ворожі сили буде знищено. У цьому полягає унікальність праведного Божого характеру та Божого гніву. Коли на Божу гідність і святість посягають, коли сили справедливості стикаються з перешкодами та невидимі для людини, тоді Бог посилає Свій гнів. Через Божу сутність усі ті сили на землі, які змагаються з Богом, протистоять Йому та борються з Ним, є злими, розбещеними й несправедливими; вони походять від сатани та належать йому. Оскільки Бог справедливий, світлий і бездоганно святий, то все зле, розбещене й підвладне сатані зникне, коли Бог дасть волю Своєму гніву.

Хоча вилив Божого гніву є одним з аспектів прояву Його праведного характеру, Божий гнів аж ніяк не є нерозбірливим щодо своєї мети, як не є він і безпринципним. Навпаки, Бог зовсім не швидкий на гнів, і Він не виявляє Свого гніву й величі легковажно. Ба більше, Божий гнів досить контрольований і виважений; його зовсім не можна порівнювати з тим, як людина схильна спалахувати люттю чи виплескувати свою злість. У Біблії записано багато розмов між людиною та Богом. Слова деяких окремих людей, які брали участь у тих розмовах, були неглибокими, неуцькими та незрілими, але Бог не вразив цих людей і не засудив їх. Зокрема, як Бог Єгова під час випробування Йова поставився до трьох його друзів та інших людей після того, як почув слова, які вони сказали Йову? Чи Він засудив їх? Чи Він на них розлютився? Він не зробив нічого подібного! Натомість Він сказав Йову благати за них і молитися за них, а Сам Бог не брав їхніх провин близько до серця. Усі ці приклади показують первинне ставлення, з яким Бог поводиться з людством, хоч яке воно розбещене й нетямуще. Тому вивільнення Божого гніву аж ніяк не є ні виявленням Його настрою, ні Його способом давати вихід Своїм почуттям. Всупереч помилковій людській думці, Божий гнів не є суцільним вибухом люті. Бог дає волю Своєму гніву не тому, що Він не в змозі контролювати власний настрій, або тому, що Його гнів досяг точки кипіння та його потрібно випустити. Навпаки, Його гнів є проявом і справжнім виявленням Його праведного характеру та символічним одкровенням Його святої сутності. Бог є гнів, і Він не терпить, коли Його ображають, – це не означає, що Божий гнів не розрізняє причин або є безпринципним; це тільки розбещене людство має виключне право на безпринципні, довільні вибухи гніву, такого гніву, який не розрізняє причин. Коли людина має статус, їй часто важко контролювати свій настрій, і тому вона радо користується можливостями висловити своє невдоволення та виплеснути емоції; вона часто спалахує гнівом без видимої причини, щоб показати, що вона це може, і дати іншим зрозуміти, що її статус та ідентичність відрізняються від статусу й ідентичності звичайних людей. Звісно, розбещені люди без жодного статусу також часто втрачають контроль над собою. Їхня злість часто викликана ущемленням їхніх приватних інтересів. Щоб захистити власний статус і гідність, вони часто виплескують емоції та виявляють свою гордовиту натуру. Людина спалахує злістю й виплескує свої емоції, щоб захистити й підтримати існування гріха, і ці дії є способами, у які людина висловлює своє невдоволення; вони сповнені нечистот, підступів та інтриг, людської розбещеності й зла, а найбільше вони сповнені диких людських амбіцій і бажань. Коли справедливість зіштовхується з нечестям, людська злість не спалахує на захист існування справедливості чи на її підтримку; навпаки, коли сили справедливості зазнають загроз, переслідувань і нападів, ставлення людини полягає в тому, щоб не помічати, уникати чи сахатися цього. Однак коли людина стикається із силами зла, її ставлення полягає в пристосуванстві, схилянні та підлабузництві. Тому виплескування людських емоцій є виходом для злих сил, виявленням розгульної та нестримної злої поведінки плотської людини. Однак коли Бог пошле Свій гнів, усі злі сили будуть зупинені, усі гріхи, які шкодять людині, будуть приборкані, усі ворожі сили, які перешкоджають Божій роботі, будуть виявлені, відокремлені та прокляті, тоді як усі поплічники сатани, які протистоять Богові, будуть покарані й викорінені. Замість них Божа робота продовжуватиметься без будь-яких перепон, Божий план управління розвиватиметься етап за етапом згідно з розкладом, а обрані Богом люди будуть вільні від сатанинського порушення й обману, тоді як ті, хто слідує за Богом, утішатимуться Божим керівництвом і забезпеченням у спокійному й мирному оточенні. Божий гнів – це охорона, яка не дає всім злим силам розмножуватись і розгулюватися, а також це охорона, яка захищає існування та розповсюдження всього справедливого й позитивного та вічно оберігає його від придушення й підриву.

Чи бачите ви сутність Божого гніву в Його знищенні Содому? Чи є якісь домішки в Його люті? Чи чиста Божа лють? Говорячи людськими словами, чи непідробний гнів Бога? Чи ховається за Його гнівом якийсь обман? Якась змова? Якісь невимовні таємниці? Я можу сказати вам суворо та щиро: жодна частина Божого гніву не може викликати в людини сумнівів. Його злість – це чиста, непідробна злість, яка не таїть у собі жодних інших намірів або цілей. Причини Його злості чисті, безгрішні та вищі за будь-яку критику. Вона є природним одкровенням і проявом Його святої сутності; вона – те, чим не володіє ніщо в усьому творінні. Це частина унікального праведного характеру Бога, а також разюча відмінність між відповідними сутностями Творця та Його творіння.

Незалежно від того, чи людина злиться на очах в інших, чи за їхніми спинами, у злості кожної людини свій намір і мета. Може, вона піднімає свій престиж, а може, відстоює власні інтереси, підтримує свій імідж або зберігає обличчя. Одні у своїй злості проявляють стриманість, а інші імпульсивніші та дозволяють своїй люті спалахувати, коли їм заманеться, без найменшої стриманості. Словом, злість людини породжується її розбещеним характером. Якою б не була її мета, вона від плоті та природи; вона не має нічого спільного зі справедливістю чи несправедливістю, бо ніщо в природі й сутності людини не відповідає істині. Тому не варто згадувати вдачу розбещеного людства та Божий гнів в одному реченні. Поведінка людини, розбещеної сатаною, завжди без винятку починається з бажання зберегти розбещеність і, по суті, заснована на розбещеності; ось чому злість людини не можна згадувати в тому ж реченні, що й Божий гнів, якою б слушною злість людини не здавалась у теорії. Коли Бог посилає Свою лють, злі сили стримуються, а злі речі знищуються, тоді як справедливі й позитивні речі отримують Божу опіку та захист, і їм дозволяється продовжувати своє існування. Бог посилає Свій гнів, тому що несправедливі, негативні та злі речі знищують нормальну діяльність і розвиток справедливих і позитивних речей, перешкоджають або заважають їм. Метою Божої злості є не захист Його власного статусу й ідентичності, а захист існування всього справедливого, позитивного, прекрасного та доброго, захист законів і порядку нормального виживання людства. Це першопричина Божого гніву. Божа лють є дуже слушним, природним і правдивим виявленням Його характеру. У Його люті немає прихованих мотивів, немає обману чи змови, не кажучи вже про бажання, хитрість, злостивість, насильство, зло чи будь-які інші спільні риси розбещеного людства. Бог не посилає Свою лють, поки Він досить чітко й повно не збагнув сутність кожного питання та не сформулював точні, ясні визначення й висновки. Таким чином, мета Бога в усьому, що Він робить, кришталево ясна, як і Його ставлення. Він не спантеличений, не сліпий, не імпульсивний, не легковажний і, безумовно, не безпринципний. Таким є практичний аспект Божого гніву, і саме завдяки цьому практичному аспекту Божого гніву людство набуло своє нормальне існування. Без Божого гніву людство скотилося б до ненормальних умов життя, а все справедливе, прекрасне й добре було б знищене та припинило б існувати. Без Божого гніву закони та правила існування для створених істот були б порушені чи навіть повністю підірвані. З моменту створення людини Бог постійно використовував Свій праведний характер, щоб охороняти й підтримувати нормальне існування людства. Оскільки Його праведний характер містить у собі гнів і велич, усі злі люди, речі й об’єкти, а також усе, що заважає та шкодить нормальному існуванню людства, караються, контролюються й знищуються внаслідок Його гніву. Протягом останніх кількох тисячоліть Бог постійно використовував Свій праведний характер, щоб вражати та знищувати всіляких нечистих і злих духів, які виступають проти Бога й діють як поплічники та посіпаки сатани в Божій роботі управління людством. Отже, Божа робота зі спасіння людини завжди просувалася згідно з Його планом. Це означає, що завдяки існуванню Божого гніву найправедніші справи людей ніколи не були знищені.

Тепер, коли ви маєте розуміння сутності Божого гніву, ви, безумовно, повинні ще краще розуміти, як відрізнити сатанинське зло!

Хоча сатана виглядає гуманним, справедливим і доброчесним, сутність сатани жорстока та зла

Сатана вибудовує свою репутацію, обманюючи людей, і часто позиціонує себе як авангард і зразок праведності. Під фальшивими приводами охорони праведності він кривдить людей, пожирає їхні душі та всілякими засобами отупляє, обманює й підбурює людей. Його мета – змусити людину схвалювати його злі дії й погоджуватися з ними, змусити людину приєднатися до нього в протистоянні Божій владі та володарюванню. Однак коли людина розпізнає його задуми й підступи, прозріває його мерзенні риси, коли вона не бажає, щоб він і надалі топтав і дурив її, або щоб вона й надалі рабськи працювала на нього, або щоб разом із ним була покарана та знищена, – тоді сатана перемінює свою попередню благочестиву личину та зриває із себе облудну маску, відкриваючи своє справжнє обличчя, яке є злим, порочним, потворним і дикунським. Він нічого не бажає більше, ніж винищити всіх тих, хто відмовляється слідувати за ним і хто протистоїть його злим силам. Тут сатана вже більше не може вдавати, ніби він шляхетний і гідний довіри; натомість під овечою шкурою виявляються його справжні потворні й диявольські риси. Щойно підступи сатани стають явними, а його істинні риси викриваються, він впадає в лють і виявляє своє варварство. Після цього його бажання кривдити й пожирати людей тільки посилюється. Це тому, що він лютує, коли людина починає усвідомлювати істину, і в ньому зростає потужна мстивість до людини за її прагнення шукати свободи й світла та вирватися зі своєї в’язниці. Його лють спрямована на захист і підтримку свого зла, а також є справжнім виявленням його дикунської натури.

У кожній справі поведінка сатани викриває його злу натуру. Усі злі діяння, які сатана вчинив над людиною, – від його перших спроб обманом змусити людину піти за ним і до того, як він експлуатує людину, втягуючи її у свої лихі вчинки, та до його мстивості щодо людини після того, як його справжні риси були викриті, а людина розпізнала та зреклася його, – усі ці діяння до єдиного викривають злу сутність сатани та доводять той факт, що сатана не має нічого спільного з позитивним і що сатана є джерелом усього злого. Кожна його дія охороняє його зло, підтримує продовження його злих діянь, іде врозріз зі справедливим і позитивним, руйнує закони й порядок нормального існування людства. Ці діяння сатани ворожі Богові, і вони будуть знищені Божим гнівом. Хоча сатана має свою власну лють, його лють – лише засіб вивільнення його злої натури. Причина, чому сатана озлоблений і розлючений, полягає ось у чому: його нечувані підступи були викриті; його задуми не сходять з рук так просто; його дикі амбіції й бажання зайняти місце Бога та діяти як Бог були розгромлені й зупинені; і його мета контролювати все людство тепер зійшла нанівець і ніколи не може бути досягнута. Те, що не дало сатанинським задумам утілитись у життя та поклало край поширенню й розгулу сатанинського зла, – це те, що Бог неодноразово гнівався, знов і знов. Ось чому сатана і ненавидить Божий гнів, і боїться його. Щоразу, коли сходить Божий гнів, він не тільки викриває справжнє мерзенне обличчя сатани, але й виводить на світло його злісні бажання, і в цьому процесі стає очевидно, з яких причин сатана лютує на людство. Виверження сатанинської люті – це справжнє виявлення його злої натури та викриття його підступів. Звісно, щоразу, коли сатана розлючується, це провіщає знищення злого, а також захист і продовження позитивного; це провіщає істину, що Божий гнів не можна спокушати!

У пізнанні праведного Божого характеру не можна покладатися на досвід і уяву

Коли ти постанеш перед Божим судом і карою, чи скажеш ти, що Боже слово спотворене? Чи скажеш ти, що за Божим гнівом стоїть якась історія та що він підроблений? Чи зводитимеш ти наклеп на Бога, кажучи, що Його характер може й не бути цілком праведним? Маючи справу з кожним із Божих діянь, ти повинен перш за все бути впевненим, що праведний Божий характер вільний від будь-яких інших домішок, що він святий і бездоганний. Зокрема, цими діяннями є Боже враження, покарання та знищення людства. Усі без винятку Божі діяння виконуються виключно відповідно до притаманного Йому характеру та Його плану й не включають ніскільки людських знань, традицій і філософії. Кожне Боже діяння є проявом Його характеру та сутності, не пов’язаним ні з чим, що належить розбещеному людству. У людства є уявлення, ніби тільки Божа любов, милосердя й терпимість до людства є бездоганними, непідробними та святими, і ніхто не знає, що так само непідробні й Божа лють і Його гнів; більше того, ніхто не замислювався над питаннями на кшталт того, чому Бог не терпить жодного проступку чи чому Його лють така велика. Навпаки, дехто плутає Божий гнів із поганим настроєм, який буває в розбещеного людства, і помилково вважає Божу злість такою ж люттю, яка буває в розбещеного людства. Хтось навіть хибно припускає, що Божа лють така сама, як і природне виявлення розбещеного людського характеру, і що виверження Божого гніву таке саме, як і злість розбещених людей, коли вони стикаються з якоюсь прикрою ситуацією, і вважає, що виверження Божого гніву є проявом Його настрою. Я сподіваюся, що після цього спілкування в жодного з вас не залишиться ніяких хибних уявлень, фантазій або домислів щодо праведного Божого характеру. Я сподіваюся, що, почувши Мої слова, ви зможете мати у своїх серцях істинне усвідомлення гніву праведного Божого характеру, що ви зможете відкинути всі попередні помилкові уявлення про Божий гнів і що ви зможете змінити власні помилкові переконання та погляди на сутність Божого гніву. Більше того, Я сподіваюся, що ви зможете мати у своїх серцях точне визначення Божого характеру, що ви більше не матимете жодних сумнівів щодо праведного Божого характеру та що ви не думатимете, ніби істинний Божий характер керується якимись людськими міркуваннями чи уявленнями. Праведний Божий характер – це істинна сутність Самого Бога. Це не щось таке, що написала чи сформувала людина. Його праведний характер є Його праведним характером і не має жодного стосунку до будь-чого у творінні чи зв’язку з ним. Сам Бог є Сам Бог. Він ніколи не стане частиною творіння, і навіть якщо Він стане однією зі створених істот, притаманний Йому характер і сутність не зміняться. Тому пізнати Бога – це не те саме, що пізнати об’єкт; пізнавати Бога не значить щось розтинати, і це не те саме, що зрозуміти людину. Якщо людина використовує свою концепцію чи метод пізнання певного об’єкта або розуміння людини, щоб пізнавати Бога, то ти ніколи не зможеш набути знання про Бога. Пізнання Бога не залежить від досвіду чи уяви, і тому ти ніколи не повинен переносити на Бога свій досвід або уяву; якими би багатими не були твої досвід і уява, вони все одно обмежені. Ба більше, твоя уява не відповідає ні фактам, ні тим більше правді, і вона несумісна з істинним характером і сутністю Бога. Якщо ти покладатимешся на свою уяву, щоб зрозуміти сутність Бога, ти ніколи не матимеш успіху. Єдиний шлях такий: прийми все, що походить від Бога, а потім поступово переживай це й усвідомлюй. Настане день, коли Бог просвітить тебе, щоб ти по-справжньому зрозумів і пізнав Його завдяки твоїй співпраці, завдяки твоєму голоду й жадобі до істини. І на цьому завершімо цю частину нашої розмови.

Людство здобуває Боже милосердя й терпимість через щире покаяння

Далі йде біблійна історія «Боже спасіння Ніневії».

Йона 1:1–2: «І було слово Єгови сказане Йоні, синові Аміттаєвому: Іди в Ніневію, те велике місто, і волай проти нього; бо їхня нечестивість постала переді Мною».

Йона 3: «І слово Єгови було сказане Йоні вдруге: Устань, іди в Ніневію, те велике місто, і проповідуй йому те, про що Я наказав тобі. І встав Йона, і пішов до Ніневії згідно зі словом Єгови. Ніневія була надзвичайно великим містом, яке можна було обійти за три дні. І зачав Йона ходити по місті, на один день ходи, і проповідував і казав: Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована! І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі. І він звелів кликнути й сказати в Ніневії з наказу царя та його вельмож, говорячи: Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках. Хто знає, може Бог обернеться й пожалує, і відвернеться з жару гніву Свого, і ми не погинемо! І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив».

Йона 4: «І було це для Йони на досаду, досаду велику, і він запалився. І він помолився Єгові та сказав: молю Тебе, о Єгово, чи ж не це я казав, коли ще я був у своїй країні? Тому я втік спершу до Таршішу: бо я знав, що Ти Бог милостивий і милосердний, повільний на гнів і добрий, і Ти шкодуєш через зло. Тому тепер, о Єгово, візьми, я благаю Тебе, моє життя від мене; бо мені краще померти, ніж жити. Тоді сказав Єгова: чи справедливо ти сердишся? Отже, Йона вийшов із міста і сів на східній його стороні, і там зробив собі намет, і сидів під ним у тіні, аж доки не мав побачити, що станеться з містом. А Бог Єгова приготував рициновий кущ і зробив так, щоб він височів над Йоною, щоб була тінь над його головою, щоб звільнити його від його горя. Отже, Йона був надзвичайно радий рициновому кущу. А при сході зірниці другого дня призначив Бог червяка, і він підточив рицинового куща, і той усох. І сталося, як сонце зійшло, то призначив Бог східнього гарячого вітра, і вдарило сонце на Йонину голову, і він зомлів. І він жадав, щоб йому померти, і казав: Краще мені смерть від мого життя! І промовив Бог до Йони: Чи слушно запалився ти за рициновий кущ? А той відказав: Дуже розлютився я, аж на смерть! Тоді сказав Єгова: Ти змилувався над рициновим кущем, над яким ти не працював і якого ти не ростив; який виріс за ніч і загинув за ніч: А Я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба?»

Короткий зміст історії про Ніневію

Хоча історія «Боже спасіння Ніневії» коротка за обсягом, вона дозволяє поглянути на інший бік праведного Божого характеру. Щоб зрозуміти, у чому саме полягає цей бік, ми повинні повернутися до Святого Письма й розглянути одне з Божих діянь, яке Він учинив у процесі Своєї роботи.

Спершу погляньмо на початок цієї історії: «І було слово Єгови сказане Йоні, синові Аміттаєвому: Іди в Ніневію, те велике місто, і волай проти нього; бо їхня нечестивість постала переді Мною» (Йона 1:1–2). У цьому уривку зі Святого Письма ми дізнаємося, що Бог Єгова звелів Йоні піти до міста Ніневії. Чому Він наказав Йоні піти в те місто? Біблія дуже чітко про це говорить: нечестя людей у цьому місті постало перед судом Бога Єгови, і тому Він послав Йону, щоб проголосити їм Свої наміри. Хоча в Біблії нічого не записано про те, ким був Йона, це, звісно, не стосується пізнання Бога, і тому вам не потрібно розуміти цю людину – Йону. Вам потрібно знати лише те, що Бог наказав Йоні зробити та якими були Божі причини для такого вчинку.

Попередження Бога Єгови доходить до ніневітян

Перейдімо до другого уривка – третього розділу Книги пророка Йони: «І зачав Йона ходити по місті, на один день ходи, і проповідував і казав: Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована!». Саме ці слова Бог безпосередньо передав Йоні, щоб той говорив їх ніневітянам, тому, звісно, це ті слова, які Єгова бажав сказати ніневітянам. Ці слова говорять людям, що Бог почав гидувати мешканцями Ніневії та ненавидіти їх за те, що їхнє нечестя постало перед Його очима, і тому Він побажав знищити це місто. Однак перш ніж знищити місто, Бог збирався сповістити про це ніневітян і водночас дати їм можливість покаятись у своєму нечесті та почати все спочатку. Ця можливість тривала б сорок днів і не більше того. Інакше кажучи, якби протягом сорока днів люди в місті не покаялися, не визнали свої гріхи й не простерлися перед Богом Єговою, то Бог знищив би це місто так само, як Він знищив Содом. Ось що Бог Єгова бажав сказати жителям Ніневії. Очевидно, що це була не проста заява. Вона передавала не тільки гнів Бога Єгови, але й Його ставлення до ніневітян, водночас слугуючи формальним застереженням для людей, що жили в тому місті. Це застереження говорило їм, що їхні нечестиві вчинки накликали на них ненависть Бога Єгови та незабаром приведуть їх на межу їхнього власного знищення. Тому життя кожного мешканця Ніневії опинилось у неминучій небезпеці.

Різкий контраст між реакцією жителів Ніневії та Содому на застереження Бога Єгови

Що значить «бути зруйнованим»? Говорячи простою мовою, це означає «припинити існування». Але як саме? Хто міг би зруйнувати ціле місто? Звісно, людина ніяк не могла б таке вчинити. Жителі Ніневії були не дурні: щойно почувши це послання, вони зрозуміли, що до чого. Вони знали, що це послання походило від Бога, вони знали, що Бог збирався виконати Свою роботу, і вони знали, що їхнє нечестя розлютило Бога Єгову та накликало на них Його гнів, так що незабаром вони мали бути знищені разом із їхнім містом. Як поводилися жителі міста, почувши застереження Бога Єгови? Біблія детально й конкретно описує, як реагували люди, від царя й до простих людей. У Святому Письмі записано такі слова: «І ніневітяни ввірували в Бога, і оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого. І дійшло це слово до царя Ніневії, і він устав зо свого трону, і скинув плаща свого з себе, і покрився веретою, та й сів на попелі. І він звелів кликнути й сказати в Ніневії з наказу царя та його вельмож, говорячи: Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! І нехай покриваються веретами та людина й та худоба, і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках…» (Йона 3:5–9).

Почувши послання Бога Єгови, жителі Ніневії проявили ставлення, абсолютно протилежне тому, яке було в жителів Содому: якщо жителі Содому відкрито виступили проти Бога, йдучи від зла до зла, то ніневітяни, почувши ці слова, не знехтували ними й не стали чинити опір. Натомість вони ввірували в Бога й оголосили піст. Що тут означає слово «увірувати»? Це слово саме по собі свідчить про віру й покірність. Якщо ми пояснюватимемо це слово через фактичну поведінку ніневітян, то воно означає «вони повірили, що Бог міг і був готовий зробити так, як сказав, і захотіли покаятися». Чи забоялися ніневітяни перед лицем неминучого лиха? Саме їхня віра вселила страх у їхні серця. Чим же ми можемо довести віру та страх ніневітян? Як сказано в Біблії: «…оголосили піст, і позодягали верети, від найбільшого з них аж до найменшого». Це означає, що ніневітяни справді ввірували та що з цієї віри народився страх, який далі змусив їх одягнутись у мішковину та постити. Саме так вони й показали, що почали каятися. На повну противагу жителям Содому, ніневітяни не тільки не виступили проти Бога, але й своєю поведінкою та вчинками чітко виявили своє покаяння. Звісно, це зробили всі жителі Ніневії, а не тільки простий люд: навіть цар не став винятком.

Покаяння царя Ніневії здобуває похвалу Бога Єгови

Коли новина дійшла до царя Ніневії, він встав зі свого трону, скинув плаща, покрився веретою (тобто мішковиною) й сів на попелі. Тоді він проголосив, що нікому в місті відтепер не дозволено нічого куштувати, і звелів, щоб ні вівцям, ні волам і коровам, ні іншій худобі не давали пастись і пити воду. І люди, і худоба мусили покритися мішковиною, і народ повинен був звертатися до Бога зі щирими благаннями. Цар також проголосив, що кожен мусив звернути з лихої дороги та зректися насильства, що в їхніх руках. Судячи із цієї низки дій, цар Ніневії мав у своєму серці щире покаяння. Ця низка його дій – встати з трону, скинути царського плаща, одягтись у мішковину та сісти на попелі – говорить людям, що цар Ніневії скидав свій королівський статус і вбирався у верету нарівні з простим народом. Це означає, що, почувши звістку від Бога Єгови, цар Ніневії не став далі триматися за свої лихі звичаї та насильство у своїх руках, обіймаючи свій царський сан; натомість він скинув владу, яку мав, і покаявся перед Богом Єговою. У цей час цар Ніневії каявся не як цар; він постав перед Богом, щоб покаятись і висповідати свої гріхи, як звичайний підданий Божий. Ба більше, він також звелів усьому місту покаятись і висповідати свої гріхи перед Богом Єговою так само, як це робив цар; крім того, зі Святого Письма видно, що у нього був конкретний план, як це зробити: «Нехай не покуштують нічого ані людина, ані худоба, худоба велика чи худоба дрібна, нехай вони не пасуться, і нехай не п’ють води! … і нехай сильно кличуть до Бога, і нехай кожен зверне з своєї дороги та від насильства, що в їхніх руках». Будучи правителем міста, цар Ніневії мав найвищий статус і владу та міг робити що заманеться. Стикнувшись зі звісткою від Бога Єгови, він міг знехтувати цим питанням або просто покаятись і висповідати свої гріхи наодинці; що ж до того, захотіли б люди в місті покаятись чи ні, то він міг повністю знехтувати цим питанням. Однак ніневійський цар зробив зовсім не так. Він не тільки встав зі свого трону, одягнувся в мішковину, сів на попелі, покаявся та висповідав свої гріхи перед Богом Єговою, але й наказав, щоб усі люди й худоба в місті зробили те саме. Він навіть наказав людям «сильно кликати до Бога». Цією низкою дій цар Ніневії справді зробив те, що належало правителю. Його дії з тієї низки – це те, чого важко було досягти будь-якому цареві в історії людства, і справді, жоден інший цар такого не досяг. Ці дії можна назвати безпрецедентними в історії людства, і вони гідні як людського вшанування, так і наслідування. Від початку існування людства кожен цар вів своїх підданих до опору та протистояння Богу. Ніхто й ніколи не вказував своїм підданим благати Бога, щоб спокутувати своє нечестя, отримати помилування Бога Єгови й уникнути неминучого покарання. Однак цар Ніневії зміг привести своїх підданих до Бога, щоб вони навернулися до Нього, облишили свої лихі звичаї та відмовилися від насильства в їхніх руках. Ба більше, він також зміг відкинути свій трон, і за це Бог Єгова передумав і пошкодував, відвівши Свій гнів, дозволивши жителям міста вижити та зберігши їх від знищення. Дії царя можна назвати хіба що рідкісним дивом в історії людства та навіть зразковим прикладом того, як розбещене людство покаялось і висповідало свої гріхи перед Богом.

Бог бачить щире покаяння в глибині сердець ніневітян

Почувши Божу заяву, цар Ніневії та його піддані здійснили низку дій. Якою була природа цих дій і їхньої поведінки? Інакше кажучи, у чому полягала сутність їхньої поведінки в усій її повноті? Чому вони зробили те, що зробили? У Божих очах вони чистосердечно покаялися – не тільки тому, що щиро благали Бога та висповідали перед Ним свої гріхи, але й тому, що відмовилися від своєї нечестивої поведінки. Вони вчинили так, бо, почувши слова Бога, неймовірно злякалися та повірили, що Він зробить так, як сказав. Постом, носінням мішковини та сидінням у попелі вони хотіли показати свою готовність виправитись і відмовитися від нечестя, і вони молили Бога Єгову, щоб Він стримав Свій гнів, благаючи Його відвернути Своє рішення та катастрофу, що мала їх спіткати. Якщо ми дослідимо всю їхню поведінку, то побачимо, що вони вже зрозуміли, що їхні попередні нечестиві вчинки були огидні Богу Єгові, і ми також побачимо, що вони зрозуміли причину, через яку Він мав незабаром їх знищити. Ось чому всі вони побажали повністю покаятися, звернути зі своєї злої дороги й відмовитися від насильства у своїх руках. Інакше кажучи, щойно вони дізналися про заяву Бога Єгови, кожнісінький із них відчув страх у своєму серці; вони припинили свою нечестиву поведінку та більше не чинили тих учинків, які були настільки огидні Богу Єгові. Крім того, вони благали Бога Єгову пробачити їхні минулі гріхи та не ставитися до них відповідно до їхніх минулих учинків. Вони були готові ніколи більше не чинити нечестя та діяти згідно з настановами Бога Єгови, якщо тільки можна було б ніколи більше не гнівити Бога Єгову. Їхнє покаяння було щирим і глибоким. Воно йшло з глибини їхніх сердець, було непідробним і неминущим.

Щойно всі жителі Ніневії, від царя до простого люду, дізналися, що Бог Єгова гнівається на них, Бог ясно й чітко побачив кожну їхню подальшу дію та їхню поведінку в усій її повноті, а також кожне рішення й вибір, які вони робили. Божі почуття змінилися відповідно до їхньої поведінки. Яким був настрій Бога саме в той момент? Біблія може відповісти тобі на це запитання. У Святому Письмі записано такі слова: «І побачив Бог їхні вчинки, що звернули зо своєї злої дороги, і пожалував Бог щодо того лиха, про яке говорив, що їм учинить, і не вчинив» (Йона 3:10). Хоча Бог передумав, у Його настрої не було нічого складного. Він просто перейшов від виявлення Свого гніву до вгамування Свого гніву, а потім вирішив не наводити катастрофу на місто Ніневію. Причина, чому Боже рішення – пощадити ніневітян від катастрофи – було таким швидким, полягає в тому, що Бог зазирнув у серце кожної людини в Ніневії. Він побачив, що вони мали в глибині своїх сердець: їхнє щире покаяння та сповідь у своїх гріхах, їхню щиру віру в Нього, їхнє глибоке розуміння того, як їхні нечестиві вчинки розгнівали Його характер, і, як наслідок, страх перед неминучим покаранням Бога Єгови. Водночас Бог Єгова також почув їхні молитви, які йшли з глибини їхніх сердець, благаючи Його більше не гніватися на них, щоб вони могли уникнути цієї катастрофи. Коли Бог побачив усі ці факти, Його гнів потроху згас. Яким би великим до цього не був Його гнів, Його серце зворушилося, коли Він побачив щире покаяння в глибині сердець цих людей, і тому Йому не стало духу навести на них катастрофу, і Він перестав на них гніватися. Натомість Він продовжив виявляти до них Свою милість і терпимість, продовжив направляти їх і забезпечувати.

Якщо твоя віра в Бога справжня, ти часто отримуватимеш Його піклування

У зміні Божих намірів щодо мешканців Ніневії не було жодних вагань або чогось неоднозначного чи невизначеного. Навпаки, це було перетворення чистого гніву на чисту терпимість. Це справжнє одкровення Божої сутності. У Своїх діяннях Бог ніколи не буває нерішучим або невпевненим; усі принципи та цілі, що стоять за Його діяннями, ясні та прозорі, чисті й бездоганні, абсолютно без домішок якихось хитрощів або підступів. Інакше кажучи, сутність Бога не містить ні темряви, ні зла. Бог розгнівався на ніневітян за те, що перед Його очима постали їхні нечестиві вчинки; тоді Його гнів походив від Його сутності. Однак коли Божий гнів розвіявся та Він знову обдарував жителів Ніневії Своєю терпимістю, усе, що Він відкрив, усе одно було Його власною сутністю. Уся ця зміна відбулася через зміну в ставленні людини до Бога. За весь цей період часу не змінився ні Божий непорушний характер, ні Божа толерантна сутність, ні Божа любляча й милосердна сутність. Коли люди здійснюють нечестиві вчинки й ображають Бога, Він обрушує на них Свій гнів. Коли люди по-справжньому каються, почуття Бога змінюються, і Його гнів ущухає. Коли люди продовжують уперто протистояти Богові, Його лють невпинна, і Його гнів помалу давить на них, доки вони не будуть знищені. Такою є сутність Божого характеру. Що б не виявляв Бог – гнів чи милість і люблячу доброту, – саме поведінка людини, її вчинки та ставлення до Бога, яке людина має в глибині свого серця, визначають те, що виявляється в одкровенні Божого характеру. Якщо Бог постійно піддає Своєму гніву одну людину, серце цієї людини, безсумнівно, противиться Богові. Оскільки ця людина ніколи по-справжньому не каялася, не схиляла голову перед Богом і не мала істинної віри в Бога, вона ніколи не набувала Божого милосердя й терпимості. Якщо хтось часто отримує Боже піклування, Його милосердя та Його терпимість, то, без сумніву, ця людина має у своєму серці істинну віру в Бога, і її серце не противиться Богові. Така людина часто щиро кається перед Богом; тому, навіть якщо на неї часто сходить Божа дисципліна, Його гнів на неї не сходитиме.

Ця коротка розповідь дозволяє людям побачити Боже серце, побачити реальність Його сутності, побачити, що Божий гнів і зміни Його почуттів не є безпричинними. Незважаючи на різкий контраст, який Бог продемонстрував, коли Він гнівався та коли Його почуття змінилися, що змушує людей вважати, ніби між цими двома аспектами Божої сутності – Його гнівом і Його терпимістю – існує великий контраст або розрив, ставлення Бога до покаяння ніневітян іще раз дозволяє людям побачити інший бік істинного Божого характеру. Зміна Божих почуттів справді дозволяє людству ще раз побачити істину Божого милосердя й люблячої доброти та побачити істинне одкровення Божої сутності. Людство має лише визнати, що Боже милосердя й любляча доброта – це не міфи й не вигадки. Причина в тому, що Божі почуття в той момент були щирими, і зміна в Божих почуттях була щирою: Бог дійсно знову подарував людству Своє милосердя й терпимість.

Щире покаяння в серцях ніневітян здобуває їм Божу милість і змінює їхні власні результати

Чи була між зміною Божих почуттів і Його гнівом якась суперечність? Звісно, що ні! Це пояснюється тим, що терпимість Бога в той конкретний час мала свою причину. Що ж це може бути за причина? Та, що наведена в Біблії: «Усі люди звернули зі своєї злої дороги» та «від насильства, що в їхніх руках».

Під цією «злою дорогою» мається на увазі не кілька злих учинків, а джерело зла, з якого витікає поведінка людей. «Звернути зі злої дороги» значить, що люди, про яких ідеться, ніколи більше не коїтимуть таких учинків. Інакше кажучи, вони більше ніколи не поводитимуться так зле; і метод, і джерело, і мета, і намір, і принцип їхніх дій змінилися; ці люди більше ніколи не використовуватимуть такі методи й принципи, щоб приносити своїм серцям утіху та щастя. «звернути» у виразі «звернути від насильства у своїх руках» означає «відмовитись або відкинути, повністю порвати з минулим і ніколи не обертатися назад». Коли жителі Ніневії відмовилися від насильства у своїх руках, це стало доказом і символом їхнього щирого покаяння. Бог спостерігає і за зовнішнім виглядом людей, і за їхніми серцями. Коли Бог незаперечно побачив у серцях ніневітян щире покаяння, а також побачив, що вони звернули зі злої дороги та відмовилися від насильства у своїх руках, Його почуття змінилися. Це означає, що через поведінку та дії цих людей, те, як вони по-різному чинили, а також їхні правдиві сповіді та покаяння в гріхах у їхніх серцях почуття й наміри Бога змінилися, і Він відступив від Свого рішення та не став їх карати чи знищувати. Так жителі Ніневії досягли для себе іншого результату. Вони відкупили своє життя й водночас здобули Божу милість і терпимість, і тоді Бог також відвернув Свій гнів.

Боже милосердя й терпимість не є рідкістю: рідкість – це щире покаяння людини

Як би Бог не гнівався на ніневітян, але щойно вони оголосили піст, одяглись у мішковину та сіли на попелі, Його серце почало пом’якшуватися, і Він почав змінювати свою думку. Коли Він проголосив їм, що знищить їхнє місто – незадовго до їхнього сповідання та покаяння у своїх гріхах, – Бог досі гнівався на них. Коли мешканці Ніневії здійснили низку покаянних вчинків, Божий гнів на них поступово змінився на милість і терпимість. Немає нічого суперечливого в тому, що ці два аспекти Божого характеру одночасно виявились у тій самій події. Як же зрозуміти й пізнати цю відсутність суперечності? Кожну з цих двох полярно протилежних сутностей Бог виявляв і відкривав по черзі в міру покаяння мешканців Ніневії, даючи людям можливість побачити реальність і непорушність Божої сутності. За допомогою Свого ставлення Бог сказав людям таке: справа не в тому, що Бог не терпить людей або що Він не хоче змилосердитися над ними; натомість справа в тому, що вони рідко по-справжньому каються перед Богом, рідко по-справжньому звертають зі своїх злих доріг і відмовляються від насильства у своїх руках. Інакше кажучи, коли Бог гнівається на людину, Він сподівається, що людина зможе по-справжньому покаятися, і Він дійсно сподівається побачити справжнє покаяння людини, і в такому разі Він і надалі щедро даруватиме людині Свою милість і терпимість. Це означає, що злі вчинки людини накликають на неї Божий гнів, а Божа милість і терпимість даруються тим, хто слухає Бога та щиро кається перед Ним, тим, хто може звернути зі своєї злої дороги й відмовитися від насильства у своїх руках. Боже ставлення дуже чітко виявилося в тому, як Він повівся з ніневітянами: Боже милосердя й терпимість зовсім не важко набути, і Він вимагає від людини просто щирого покаяння. Якщо люди звернуть зі своїх злих доріг і відмовляться від насильства у своїх руках, то зміняться і Божі почуття, і Його ставлення до людей.

Праведний характер Творця – реальний і яскравий

Коли почуття Бога до жителів Ніневії змінилися, чи були ширмою Його милосердя й терпимість? Звісно, що ні! Тоді що ж показав перехід між цими двома аспектами Божого характеру під час того, як Бог розбирався із цією однією ситуацією? Божий характер – це єдине, аж ніяк не розділене ціле. Що б Він не виявляв до людей – чи гнів, чи милосердя й терпимість, – усе це прояви Його праведного характеру. Божий характер є життєвим і яскраво проявленим, і Він змінює Свої думки та ставлення відповідно до того, як розвиваються події. Зміна Його ставлення до ніневітян говорить людству про те, що Він має власні думки й ідеї; Він не робот і не глиняна фігурка, а Сам живий Бог. Він міг розгніватися на жителів Ніневії, і так само Він міг пробачити їхнє минуле через їхнє теперішнє ставлення. Він міг і вирішити навести на ніневітян нещастя, і змінити Своє рішення через їхнє покаяння. Людям подобається жорстко застосовувати правила та за допомогою таких правил виокремлювати й визначати Бога, так само як вони люблять використовувати формули, намагаючись зрозуміти Божий характер. Тож якщо говорити про сферу людського мислення, то Бог нібито не мислить і не має жодних сутнісних ідей. Але в реальності Божі думки перебувають у стані постійної трансформації відповідно до змін у речах і середовищах. Коли ці думки трансформуються, відкриваються різні аспекти Божої сутності. Під час цього процесу трансформації, у той самий момент, коли змінюються Божі почуття, Він показує людству реальне існування Свого життя й те, що Його праведний характер сповнений динамічної життєвої сили. Водночас за допомогою Своїх власних правдивих одкровень Бог доводить людству істинність існування Свого гніву, Свого милосердя, Своєї люблячої доброти та Своєї терпимості. Його сутність виявлятиметься будь-коли та будь-де відповідно до того, як розвиватимуться події. Він має левовий гнів і материнське милосердя й терпимість. Його праведний характер нікому не дозволяє ставити його під сумнів, переступати, змінювати чи спотворювати. Серед усіх подій і об’єктів Божий праведний характер – тобто Божий гнів і Боже милосердя – може відкритися будь-коли та будь-де. Він дає цим аспектам життєвий прояв у кожному куточку всього творіння, і Він реалізує їх із життєвою силою в кожний минущий момент. Праведний Божий характер не обмежений ні часом, ні простором; інакше кажучи, праведний Божий характер виявляється чи відкривається не механічно, відповідно до обмежень часу та простору, а навпаки, з ідеальною легкістю та в усі часи й у всіх місцях. Коли ти бачиш, що почуття Бога змінилися, Він припинив виявляти Свій гнів і не став знищувати місто Ніневію, чи можеш ти сказати, що Бог є тільки милосердним і люблячим? Чи можеш ти сказати, що гнів Божий складається з пустих слів? Коли Бог палає лютим гнівом і відвертає Свою милість, чи можеш ти сказати, що Він не відчуває справжньої любові до людства? Бог виявляє цей лютий гнів у відповідь на злі вчинки людей; Його гнів не має хиб. Боже серце зворушується у відповідь на покаяння людей, і саме це покаяння спричиняє зміну Його почуттів. Коли Він зворушений, коли Його почуття змінюються та коли Він проявляє до людини Свою милість і терпимість, усе це абсолютно бездоганне; усе це чисте, непорочне, незаплямоване й непідробне. Божа терпимість – це саме терпимість, так само як Його милосердя – ніщо інше, як милосердя. Його характер виявляє гнів або милосердя й терпимість відповідно до покаяння людини та змін у її поведінці. Що б Він не відкривав і не виявляв, усе це чисте й безпосереднє; його сутність відмінна від сутності будь-чого у творінні. Коли Бог виявляє принципи, що лежать в основі Його дій, вони вільні від будь-яких недоліків і плям, так само як і Його думки, Його ідеї, кожне рішення, яке Він приймає, і кожна дія, яку Він виконує. Оскільки Бог так вирішив і оскільки Він так діяв, Він так само й завершує Свої починання. Результати Його починань правильні й непомильні саме тому, що їхнє джерело бездоганне й незаплямоване. Божий гнів бездоганний. Так само Боже милосердя й терпимість, якими не володіє ніхто з усього творіння, є святими та бездоганними й можуть витримати вдумливі обмірковування та досвід.

Тепер, з вашого розуміння історії Ніневії, ви бачите інший бік сутності праведного Божого характеру? Ви бачите інший бік унікального праведного характеру Бога? Чи є серед людства хтось із таким характером? Чи є хтось із таким гнівом, гнівом Божим? Чи є хтось із таким милосердям і терпимістю, як у Бога? Хто серед творіння може прогніватися такою великою люттю й вирішити знищити людство чи навести на нього лихо? І хто гідний дарувати людині милосердя, терпіти, прощати й тим самим змінювати своє попереднє рішення про знищення людини? Творець виявляє Свій праведний характер за допомогою Своїх власних унікальних методів і принципів, і Він не підлягає контролю й обмеженням із боку жодних людей, подій і об’єктів. З огляду на Його унікальний характер ніхто не в змозі змінити Його думки й ідеї, і ніхто не в змозі переконати Його та змінити будь-яке з Його рішень. Уся поведінка й думки, які існують у всьому творінні, існують під судом Його праведного характеру. Ніхто не може контролювати, гнів Він проявляє чи милість; це може визначати лише сутність Творця – або, інакше кажучи, праведний характер Творця. Такою є унікальна природа праведного характеру Творця!

Проаналізувавши та зрозумівши трансформацію Божого ставлення до мешканців Ніневії, чи можете ви використати слово «унікальне» для опису милосердя, властивого праведному Божому характеру? Раніше ми говорили, що Божий гнів є одним з аспектів сутності Його унікального праведного характеру. Тепер я визначу два аспекти – Божий гнів і Боже милосердя – як Його праведний характер. Праведний Божий характер святий; він не терпить, коли його спокушають або ставлять під сумнів; він – те, чим не володіє ніхто зі створених і нестворених істот. Він і унікальний, і притаманний лише Богу. Це означає, що Божий гнів святий і непорушний. Так само й інший аспект праведного Божого характеру – Боже милосердя – теж святий, і його не можна спокушати. Ніхто зі створених і нестворених істот не може замінювати чи представляти Бога в Його діях, так само як ніхто не міг замінити чи представляти Його в знищенні Содому чи спасінні Ніневії. Це істинне виявлення унікального праведного характеру Бога.

Щирі почуття Творця до людства

Люди часто кажуть, що пізнати Бога нелегко. Проте Я кажу, що пізнати Бога – це зовсім не складна справа, адже Бог часто показує Свої діяння людям. Бог ніколи не припиняв Свого діалогу з людством, і ніколи не таїв Себе від людини, і не приховувався. Його думки, Його ідеї, Його слова та Його вчинки – усе це відкрито людству. Тож якщо тільки людина бажає пізнати Бога, вона може зрозуміти й пізнати Його всілякими засобами й методами. Причина, чому людина сліпо думає, що Бог навмисно уникав її, що Бог навмисно приховав Себе від людства, що Бог не має наміру дозволити людині зрозуміти й пізнати Його, полягає в тому, що вона не знає, ким є Бог, і не бажає зрозуміти Бога. Навіть більше того, людина не переймається думками, словами чи діяннями Творця… Правду кажучи, якщо хтось просто у вільний час спробує зосередитися та зрозуміти слова чи діяння Творця, і якщо він приділятиме думкам Творця та голосу Його серця хоч трохи уваги, то йому буде неважко усвідомити, що думки, слова й діяння Творця є видимими та прозорими. Так само не потрібно багато зусиль, щоб усвідомити, що Творець постійно перебуває серед людей, що Він завжди розмовляє з людиною й усім творінням і що кожен день Він робить нові діяння. Його сутність і характер виявляються в Його діалозі з людиною; Його думки й ідеї вповні відкриваються в Його діяннях; Він повсякчас супроводжує людство та спостерігає за ним. Він тихо промовляє до людства й усього творіння Своїми мовчазними словами: «Я на небі, і Я серед Мого творіння. Я пильную; Я чекаю; Я поруч із тобою…». Його руки теплі та сильні; Його кроки легкі; Його голос ласкавий і милозвучний; Його постать проходить і обертається, обіймаючи все людство; Його лик прекрасний і лагідний. Він ніколи не йшов, ніколи не зникав. Удень і вночі Він – постійний супутник людей і ніколи їх не покидає. Його віддане піклування й особлива прихильність до людства, а також Його щира турбота й любов до людини поступово проявилися, коли Він спас місто Ніневію. Зокрема, розмова між Богом Єговою та Йоною повною мірою виявила ласку Творця до створеного Ним же людства. Із цих слів ти можеш набути глибоке розуміння щирих почуттів Бога до людства…

У Книзі пророка Йони 4:10–11 записано такий уривок: «Тоді сказав Єгова: Ти змилувався над рициновим кущем, над яким ти не працював і якого ти не ростив; який виріс за ніч і загинув за ніч: А Я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба?» Це справжні слова Бога Єгови, записані з бесіди між Богом і Йоною. Ця розмова хоч і коротка, але сповнена піклування Творця про людство та Його небажання відмовлятися від людства. Ці слова виявляють справжнє ставлення та почуття, які Бог має у Своєму серці до Свого творіння. Цими словами, ясними й точними, такими, які рідко чує людина, Бог заявляє про Свої справжні наміри щодо людства. Ця розмова відображає ставлення Бога до мешканців Ніневії – але яке це ставлення? Це те, як Він ставився до жителів Ніневії до й після їхнього покаяння, і те, як Він ставиться до людства. У цих словах Його думки та Його характер.

Які Божі думки відкриваються в цих словах? Якщо при читанні звертати увагу на деталі, то неважко буде помітити, що Він вживає слово «змилуватися»; використання цього слова показує справжнє ставлення Бога до людства.

На рівні буквального значення люди можуть трактувати слово «милувати» по-різному: по-перше, воно означає «любити й захищати, відчувати ніжність до чогось»; по-друге, воно значить «глибоко любити»; і, нарешті, воно означає «не бажати заподіяти чомусь шкоду, не мати духу таке зробити». Якщо коротко, то це слово вказує на ніжну прихильність і любов, а також на небажання відмовлятися від когось або чогось; воно вказує на Боже милосердя й терпимість до людини. Бог використав це слово – слово, яке часто вживається людьми, але водночас здатне відкрити голос Божого серця та Його ставлення до людства.

Хоча місто Ніневія повнилося такими ж розбещеними, злими й жорстокими людьми, як і Содом, через їхнє покаяння Божі почуття змінилися, і Він вирішив їх не знищувати. Оскільки те, як ніневітяни сприйняли Божі слова та настанови, показало ставлення, яке різко контрастувало зі ставленням мешканців Содому, і оскільки ніневітяни чесно підкорилися Богові та відверто покаялись у своїх гріхах, а також у всьому поводилися правдиво та чистосердечно, Бог знову виявив Своє сердечне милосердя та змилувався над ними. Те, що Бог дарує людству, і Його милосердя до людства не може скопіювати ніхто, і жодна людина не може володіти Божою милістю, Його терпимістю чи Його щирими почуттями до людства. Чи є хтось, кого ти вважаєш великим чоловіком або жінкою чи навіть надлюдиною, хто зробив би людству чи творінню подібну заяву з підвищення чи з найвищої висоти, говорячи як великий чоловік або жінка? Хто з людей може знати стан людського життя як свої п’ять пальців? Хто може нести тягар існування людства й відповідальність за нього? Хто має право проголошувати знищення міста? І хто має право милувати місто? Хто може сказати, що жаліє своє творіння? Лише Творець! Лише Творець має ніжність до цього людства. Лише Творець виявляє цьому людству співчуття та прихильність. Лише Творець має до цього людства справжню, непорушну прихильність. Так само лише Творець може дарувати цьому людству милосердя та жаліти все Своє творіння. Його серце калатає й болить від кожного людського вчинку: Він гнівається, сумує й журиться через людське зло та розбещеність; Він тішиться, веселиться, прощає й радіє, коли людина кається та вірує; кожна Його думка й ідея існує для людства й обертається навколо нього; усе, чим Він володіє та Хто Він є, показується виключно заради людства; усі Його емоції переплетені з існуванням людства. Заради людства Він мандрує та квапиться, Він мовчки віддає кожну часточку Свого життя, Він присвячує кожну хвилину й секунду Свого життя… Він ніколи не знав, як дорожити власним життям, але завжди жалів людство, яке Сам створив… Він віддає цьому людству все, що має… Він дарує Свою милість і терпимість безумовно, не чекаючи відплати. Він це робить лише для того, щоб людство могло й надалі виживати на Його очах, отримуючи від Нього забезпечення життя. Він це робить лише для того, щоб одного дня людство підкорилося Йому та визнало, що Він є Той, хто живить існування людини й постачає життя всього творіння.

Творець виявляє Свої справжні почуття до людства

Ця розмова між Богом Єговою та Йоною, без сумніву, є проявом справжніх почуттів Творця до людства. З одного боку, вона доносить до людей те, як Творець розуміє все творіння під Своїм володарюванням; як сказав Бог Єгова: «А Я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом, що в ньому більше дванадцяти десятисячок люда, які не вміють розрізняти правиці своєї від своєї лівиці, та численна худоба?» Інакше кажучи, Боже розуміння Ніневії було далеко не поверховим. Він знав не лише кількість живих істот у місті (включно з людьми та худобою), але й те, скільки з них не могли відрізнити праву руку від лівої – тобто скільки серед них було дітей і підлітків. Це конкретний доказ того, що Бог усебічно розуміє людство. З іншого боку, ця розмова доносить до людей ставлення Творця до людства, тобто значення людства в серці Творця. Як і сказав Бог Єгова: «Ти змилувався над рициновим кущем, над яким ти не працював і якого ти не ростив; який виріс за ніч і загинув за ніч: А Я не змилувався б над Ніневією, цим великим містом […]?» Цими словами Бог Єгова докоряє Йоні, але всі вони правдиві.

Хоча Йоні було доручено проголосити слова Бога Єгови жителям Ніневії, він не зрозумів ні намірів Бога Єгови, ні Його хвилювань і очікувань щодо мешканців міста. Цим докором Бог хотів сказати йому, що людство – це витвір Його власних рук і що Він витратив кропіткі зусилля на кожну людину, що кожна людина несе на своїх плечах Божі очікування та що кожна людина втішається забезпеченим Богом життям; за кожну людину Бог заплатив ціну кропітких зусиль. Цей докір також указував Йоні, що Бог жалів людство, яке є витвором Його власних рук, не менше, ніж сам Йона жалів рициновий кущ. Бог у жодному разі не покинув би людство так легко, а якби покинув, то чекав би аж до останнього моменту – не в останню чергу тому, що в місті було стільки дітей і невинної худоби. Ще менш імовірно, що, розбираючись із цими молодими й нетямущими Божими творіннями, які навіть не могли відрізнити свою праву руку від лівої, Бог так поспішно обірвав би їхні життя і визначив їхні результати. Бог сподівався побачити, як вони виростуть; Він сподівався, що вони не підуть тими ж дорогами, що й їхні старші, що їм не доведеться знову чути застереження Бога Єгови та що вони засвідчать минуле Ніневії. Навіть більше, Бог сподівався побачити Ніневію після її покаяння, побачити майбутнє Ніневії після її покаяння, а головне – побачити Ніневію, яка знову живе під Божою милістю. Тому в Божих очах ті об’єкти творіння, які не могли відрізнити свою праву руку від лівої, були майбутнім Ніневії. Вони мали взяти на себе мерзенне минуле Ніневії, так само як і важливий обов’язок свідчити і про минуле, і про майбутнє Ніневії під проводом Бога Єгови. У цій заяві про Свої істинні почуття Бог Єгова явив милість Творця до людства в усій її повноті. Вона показала людству, що «милість Творця» – це не пусті слова й не голослівні обіцянки; вона має конкретні принципи, методи та цілі. Бог істинний і реальний, і Він не використовує ні брехні, ні масок, і точно так само Його милість нескінченно дарується людству в усі часи й періоди. Однак аж до цього дня розмова Творця з Йоною залишається Його єдиним, виключним словесним свідченням про те, чому Він проявляє милість до людства, як Він проявляє милість до людства, наскільки Він толерантний до людства та які Його справжні почуття до людства. Лаконічні слова Бога Єгови під час цієї бесіди виявляють Його думки про людство як єдине ціле; вони є істинним проявом ставлення до людства в Його серці, а також конкретним доказом того, що Він обдаровує людство щедрою милістю. Його милість дарується не тільки старшим поколінням людства, а й молодшим його представникам, як це й було завжди, з покоління в покоління. Хоча Божий гнів часто сходить на певні куточки й певні епохи людства, Божа милість ніколи не вичерпувалася. Своєю милістю Він направляє і веде одне покоління Свого творіння за іншим, постачає та живить одне покоління творіння за іншим, тому що Його справжні почуття до людства ніколи не зміняться. Як і сказав Бог Єгова: «А Я не змилувався б […]?» Він завжди жалів Своє власне творіння. У цьому полягає милість праведного характеру Творця, і в цьому також полягає повна унікальність Творця!

П’ять типів людей

Поки що Я облишу на цьому наше спілкування про праведний Божий характер. Далі Я поділю послідовників Бога на кілька категорій відповідно до їхнього розуміння Бога та їхнього розуміння і досвіду Його праведного характеру, щоб ви знали свій теперішній духовний стан, а також стадію, на якій ви зараз перебуваєте. Якщо говорити про людське пізнання Бога та розуміння Його праведного характеру, то різні духовні стани та стадії, на яких перебувають люди, загалом можна розділити на п’ять типів. Ця тема базується на пізнанні унікального Бога та Його праведного характеру. Тому, читаючи наведений нижче зміст, ви повинні старанно спробувати розібратися, скільки саме у вас є розуміння і знань про унікальність Бога та Його праведний характер, а потім, використовуючи отриманий результат, ви повинні розсудити, на якій стадії ви насправді перебуваєте, наскільки високим насправді є ваш духовний стан і до якого типу людей ви насправді належите.

Тип перший: стадія немовляти, сповитого в пелюшки

Що значить «немовля, сповите в пелюшки»? Немовля, сповите в пелюшки, – це немовля, яке щойно прийшло в цей світ, новонароджена дитина. У цьому віці люди найбільш незрілі.

Люди на цій стадії, по суті, не мають ні обізнаності, ні свідомості в питаннях віри в Бога. Вони спантеличені й нічого не тямлять. Ці люди можуть вірити в Бога довгий час, а можуть і зовсім недовго, але їхній розгублений, неуцький стан і їхній справжній духовний стан поміщають їх на стадію немовляти, загорнутого в пелюшки. Точне визначення стану немовляти, сповитого в пелюшки, таке: як би довго така людина не вірила в Бога, вона завжди буде спантеличеною, розгубленою та простакуватою; вона не знає, ні чому вона вірить у Бога, ні хто такий Бог і хто є Бог. Хоча вона слідує за Богом, у її серці немає точного визначення Бога, і вона не може встановити, чи є Богом Той, за Ким вона слідує, не кажучи вже про те, чи повинна вона справді вірити в Бога та слідувати за Ним. Це справжній стан людей такого типу. Думки цих людей затьмарені, і, кажучи по-простому, їхня віра сумбурна. Вони завжди перебувають у стані розгубленості й нерозуміння; їхній стан можна узагальнити словами «спантеличення», «розгубленість» і «простакуватість». Вони ніколи не бачили й не відчували існування Бога, а тому від розмов із ними про пізнання Бога стільки ж користі, скільки від того, якби дати їм прочитати книгу, написану ієрогліфами: вони її не зрозуміють і не сприймуть. Для них пізнати Бога – це те саме, що почути фантастичне оповідання. Хоча їхні думки можуть бути затьмарені, насправді такі люди твердо вірять, що пізнання Бога – це абсолютно марна трата часу й зусиль. Таким є перший тип людей – «немовлята, сповиті в пелюшки».

Тип другий: стадія грудного немовляти

Порівняно з немовлятами, сповитими в пелюшки, люди цього типу досягли певного прогресу. На жаль, вони досі не мають жодного розуміння Бога. Їм досі бракує чіткого розуміння Бога й усвідомлення Бога, і їм не дуже зрозуміло, чому вони мають вірити в Бога, але в їхніх серцях є своя мета й чіткі уявлення. Вони не переймаються тим, чи правильно вірити в Бога. Ціль і мета, до яких вони йдуть через віру в Бога, – це втішатися Його благодаттю, мати радість і мир, жити комфортним життям, утішатися Божим піклуванням і захистом та жити під Божими благословеннями. Їх не турбує, наскільки вони знають Бога; їх не тягне шукати розуміння Бога, і їх не турбує, що Бог робить або що Він бажає зробити. Вони лише сліпо прагнуть утішатися Його благодаттю і набувати більше Його благословень; у теперішньому періоді вони прагнуть отримати сторицею, а в прийдешньому періоді – здобути вічне життя. Їхні думки, те, наскільки вони присвячують себе, їхня віддача та їхні страждання – у всього цього одна мета: здобути Божу благодать і благословення. Ніщо інше їх не турбує. Люди такого типу впевнені лише в тому, що Бог може захистити людей і дарувати їм Свою благодать. Можна сказати, що вони не цікавляться і не дуже розуміють, чому Бог хоче спасти людину чи який результат Бог бажає отримати від Своїх слів і роботи. Вони ніколи не старалися пізнати сутність і праведний характер Бога, та й не можуть знайти в собі інтересу до цього. Вони не мають схильності звертати увагу на такі речі й не бажають їх знати. Вони не бажають питати про Божу роботу, Божі вимоги до людини, Божу волю й усе інше, що стосується Бога, і їм також бракує схильності про все це питати. Причина в тому, що вони вважають, ніби ці питання не пов’язані з їхньою втіхою від Божої благодаті, і їх цікавить лише Бог, який існує в прямому зв’язку з їхніми власними інтересами та може дарувати людині благодать. Ніщо інше їх узагалі не цікавить, і тому вони не можуть увійти в реальність істини, незалежно від того, скільки років вони вірять у Бога. Якщо в них немає когось, хто часто поїть їх і годує, то їм важко далі йти шляхом віри в Бога. Якщо вони не зможуть утішатися колишньою радістю і миром або Божою благодаттю, то цілком імовірно, що вони підуть геть. Таким є другий тип людей – люди на стадії грудного немовляти.

Тип третій: стадія немовляти, яке відлучають від грудей, або стадія малої дитини

Ця група людей має певну міру чіткого усвідомлення. Вони усвідомлюють, що втішатися Божою благодаттю не означає самим мати справжній досвід, і вони усвідомлюють, що навіть якщо вони ніколи не втомлюються шукати радості, миру й благодаті або якщо вони здатні свідчити, ділячись своїм досвідом утіхи від Божої благодаті чи хвалячи Бога за благословення, якими Він їх обдарував, це не означає, що вони володіють життям або реальністю істини. Починаючи з їхньої свідомості, вони перестають плекати дикі надії на те, що їх супроводжуватиме лише Божа благодать; навпаки, утішаючись Божою благодаттю, вони водночас бажають щось зробити для Бога. Вони готові виконувати свій обов’язок, терпіти певні труднощі й утому, вступати в певну співпрацю з Богом. Однак через те, що їхні пошуки у вірі в Бога занадто спотворені, їхні особисті наміри й бажання занадто сильні, а їхній характер занадто дико бундючний, їм дуже важко догоджати Божому бажанню чи бути вірними Богові. Тому вони часто не можуть здійснити свої особисті бажання чи виконати свої обіцянки Богові. Вони часто опиняються в суперечливих станах: вони дуже хочуть якомога більше догодити Богу, але всіма силами протидіють Йому, і вони часто дають клятви Богу, але потім швидко ламають присягу. Ще частіше вони опиняються в інших суперечливих станах: вони щиро вірять у Бога, але відрікаються від Нього й усього, що від Нього походить; вони нетерпляче сподіваються, що Бог їх просвітить, поведе, забезпечить і допоможе, але все одно шукають свій власний вихід. Вони хочуть зрозуміти й пізнати Бога, але не бажають до Нього наблизитися. Натомість вони завжди уникають Бога, і їхні серця для Нього закриті. Хоча вони мають поверхове розуміння і досвід буквального значення Божих слів та істини, а також поверхове уявлення про Бога й істину, підсвідомо вони досі не можуть підтвердити або визначити, чи є Бог істиною, а також підтвердити, чи є Бог істинно праведним. Вони також не можуть визначити реальність характеру та сутності Бога, не кажучи вже про Його істинне існування. У їхній вірі в Бога завжди є сумніви та хибні погляди, а ще в ній є фантазії та уявлення. Утішаючись Божою благодаттю, вони також неохоче переживають або практикують деякі істини, які вважають посильними, аби збагатити свою віру, примножити свій досвід віри в Бога, перевірити своє розуміння віри в Бога й задовольнити своє марнославство, ідучи життєвим шляхом, який вони самі визначили, і виконуючи праведну справу для людства. Водночас вони роблять це й для того, щоб задовольнити власне бажання здобути благословення, що є частиною закладу, об який вони б’ються, сподіваючись отримати більші благословення для людства, а також для того, щоб реалізувати своє честолюбне прагнення та бажання всього життя – не заспокоюватися, доки вони не здобудуть Бога. Ці люди рідко здатні отримати Боже просвітління, бо їхнє бажання і намір здобути благословення для них надто важливі. Такі люди не мають бажання від цього відмовлятися, і їм дійсно не стало б духу це зробити. Вони бояться, що без бажання отримати благословення, без омріяної амбіції не заспокоюватися, доки вони не здобудуть Бога, вони втратять мотивацію вірити в Бога. Отже, вони не бажають стикатися з реальністю. Вони не бажають стикатися ні з Божим словом, ні з Божою роботою. Вони не бажають стикатися з Божим характером або сутністю, не кажучи вже про те, щоб згадувати питання пізнання Бога. Причина в тому, що коли на зміну їхнім фантазіям прийде Бог, Його сутність і Його праведний характер, то їхні мрії здиміють, а їхня так звана чиста віра й «заслуги», накопичені за роки копіткої праці, зникнуть і зійдуть нанівець. Так само їхня «територія», яку вони роками завойовували потом і кров’ю, зазнає розпаду. Усе це означатиме, що багато років їхньої наполегливої праці та зусиль були марними та що вони мусять наново почати все з нуля. Це для них найтяжчий сердечний біль, і це той результат, який вони бажають бачити найменше, і саме тому вони завжди замикаються в цьому своєрідному тупику, відмовляючись повертати назад. Таким є третій тип людей – люди на стадії немовляти, яке відлучають від грудей.

Три типи людей, описані вище, – тобто люди, які перебувають на цих трьох стадіях, – не володіють істинною вірою в ідентичність і статус Бога чи в Його праведний характер, а також не мають жодного ясного, точного визнання чи підтвердження цих речей. Тому цим трьом типам людей дуже важко ввійти в реальність істини, а також їм важко отримати Божу милість, просвітління чи освічення, адже спосіб їхньої віри в Бога та їхнє помилкове ставлення до Бога внеможливлюють Його роботу в їхніх серцях. Їхні сумніви, хибні уявлення і фантазії про Бога переважають над їхньою вірою та знанням про Бога. Це три типи людей, які перебувають під дуже великим ризиком, і це три дуже небезпечні стадії. Коли хтось постійно ставиться із сумнівом до Бога, Божої сутності, Божої ідентичності, до того, чи є Бог істиною, і до реальності Його існування, і коли така людина не може бути впевненою в цих речах, то як вона може приймати все, що походить від Бога? Як вона може приймати той факт, що Бог – це істина, дорога й життя? Як вона може приймати Божу кару та суд? Як вона може приймати Боже спасіння? Як така людина може набути істинний Божий провід і забезпечення? Ті, хто перебуває на цих трьох стадіях, можуть у будь-який момент виступити проти Бога, засудити Бога, зневажити Бога чи зрадити Бога. Вони можуть у будь-який момент зійти з істинного шляху та зректися Бога. Можна сказати, що люди на цих трьох стадіях існують у критичний період, бо вони не стали на правильний шлях віри в Бога.

Тип четвертий: стадія дитини, яка дорослішає, або дитинства

Після відлучення від грудей – тобто після того, як людина вдосталь утішилася благодаттю, – вона починає пізнавати, що означає вірити в Бога, і в ній народжується бажання зрозуміти різні питання, як-от: навіщо людина живе, як вона повинна жити й чому Бог виконує над людиною Свою роботу. Коли ці неясні думки та плутані шаблони мислення виникають у людині й існують у ній, вона постійно отримує полив, і вона також здатна виконувати свій обов’язок. У цей період вона вже не має жодних сумнівів щодо істинності існування Бога й має чітке уявлення про те, що означає вірити в Бога. На цій основі вона поступово пізнає Бога й поступово знаходить відповіді на свої неясні думки та плутані шаблони мислення, що стосуються характеру й сутності Бога. З точки зору змін у своєму характері, а також пізнання Бога люди на цій стадії починають ставати на правильний шлях, і вони вступають у перехідний період. Саме на цій стадії люди починають набувати життя. Чіткими ознаками володіння життям є поступове вирішення різних питань, пов’язаних із пізнанням Бога, які люди мають у своїх серцях, – таких, як хибні погляди, фантазії, уявлення і туманні визначення Бога, – і вони не тільки приходять до справжньої віри та визнання реальності існування Бога, але й отримують точне визначення Бога, і Бог починає займати в їхніх серцях правильне місце, і на зміну їхній невизначеній вірі приходить справжнє слідування за Богом. Під час цієї стадії люди поступово усвідомлюють свої неправильні уявлення про Бога, свої помилкові прагнення та способи віри. Вони починають жадати істини, жадати пережити Божий суд, виправлення та дисципліну, а також жадати зміни у своєму характері. На цій стадії вони поступово полишають усілякі уявлення і фантазії про Бога, і водночас вони змінюють і виправляють свої хибні знання про Бога та набувають певних правильних фундаментальних знань про Бога. Хоча певна частина знань, якими володіють люди на цій стадії, не дуже конкретна й точна, вони принаймні починають поступово відмовлятися від своїх уявлень, помилкових знань і хибних поглядів на Бога; вони більше не тримаються за власні уявлення та фантазії про Бога. Вони починають учитися відмовлятися – відмовлятися від того, що є в їхніх власних уявленнях, від того, що є в знаннях, і від сатанинського; у них зароджується готовність підкорятися правильним і позитивним речам, навіть тим, що походять зі слів Божих і відповідають істині. Вони також починають пробувати переживати Божі слова, особисто пізнавати й виконувати Його слова, приймати Його слова як принципи для своїх дій і як основу для зміни свого характеру. У цей період люди несвідомо приймають Божий суд і кару, а також несвідомо приймають Божі слова як своє життя. Приймаючи Божий суд, кару та слова, вони дедалі глибше усвідомлюють і краще можуть відчувати, що Бог, у якого вони вірять у своїх серцях, справді існує. З Божих слів, свого досвіду та свого життя вони дедалі більше відчувають, що Бог завжди панував над людською долею, завжди вів і забезпечував людину. Через свій зв’язок із Богом вони поступово підтверджують існування Бога. Отже, ще не розуміючи цього, вони вже підсвідомо схвалили Божу роботу й почали непохитно вірити в неї, а також схвалили Божі слова. Схваливши Божі слова й роботу, люди невпинно зрікаються самих себе, зрікаються власних уявлень, зрікаються власних знань, зрікаються власних фантазій і водночас також невпинно шукають, що є істина та якою є Божа воля. Знання людей про Бога в цей період розвитку досить поверхове – вони навіть не в змозі чітко викласти це знання словами й не можуть висловити його в конкретних деталях, – і вони мають лише розуміння, засноване на сприйнятті; однак, якщо порівнювати з попередніми трьома стадіями, незрілі життя людей у цей період уже отримали полив і постачання Божих слів, а значить, уже почали проростати. Їхні життя подібні до насіння, закопаного в землю; набравшись вологи та поживних речовин, воно проб’ється крізь ґрунт, і його проростання означатиме народження нового життя. Це народження дає змогу помітити ознаки життя. Маючи життя, люди зростають. Тож на цих підвалинах – поступового просування правильним шляхом віри в Бога, відмови від власних уявлень, набуття Божого проводу – життя людей неминуче потроху зростатиме. На основі чого вимірюється це зростання? Воно вимірюється відповідно до досвіду людини з Божими словами та її істинного розуміння праведного Божого характеру. Хоча в цей період зростання цій громаді людей дуже важко власними словами точно описати своє знання про Бога та Його сутність, вони суб’єктивно більше не бажають шукати задоволення від утіхи Божою благодаттю чи вірити в Бога для того, щоб переслідувати свою власну мету – набувати Його благодать. Натомість вони готові шукати життя за Божим словом і стати суб’єктами Божого спасіння. Ба більше, вони впевнені в собі й готові прийняти Божий суд і кару. Це ознака людини, яка перебуває на стадії зростання.

Хоча люди на цій стадії мають певні знання про праведний Божий характер, ці знання дуже туманні та нечіткі. Такі люди не можуть ясно все це сформулювати, але відчувають, що вже отримали щось внутрішньо, бо набули певного знання і розуміння праведного Божого характеру через Божу кару та суд. Однак усе це досить поверхово й поки що перебуває на початковій стадії. Ця громада людей ставиться до Божої благодаті з конкретної точки зору, яка виражається в зміні цілей, які вони переслідують, і способу, у який вони йдуть до цих цілей. Вони вже побачили в Божих словах і роботі, у всіх видах Його вимог до людини й у Його одкровеннях про людину, що якщо вони досі не шукатимуть істини, якщо вони досі не прагнутимуть увійти в реальність, якщо вони досі не прагнутимуть догодити Богу й пізнати Його, поки вони переживають Його слова, то вони втратять сенс віри в Бога. Вони бачать, що скільки б вони не втішалися Божою благодаттю, вони не можуть змінити свій характер, догодити Богу чи пізнати Бога, і що якщо люди постійно живуть під Божою благодаттю, то вони ніколи не досягнуть зростання, не набудуть життя і не зможуть отримати спасіння. Загалом, якщо людина не здатна по-справжньому переживати Божі слова й не здатна пізнавати Бога з Його слів, то вона назавжди залишиться на стадії немовляти й ніколи не зробить жодного кроку вперед у своєму життєвому зростанні. Якщо ти вічно перебуваєш на стадії немовляти, якщо ти так і не ввійшов у реальність Божого слова, якщо ти так і не маєш Божого слова за своє життя, якщо ти так і не володієш істинною вірою та знанням Бога, то хіба для тебе можливо, щоб Бог зробив тебе довершеним? Тому всі, хто входить у реальність Божого слова, усі, хто приймає Боже слово як своє життя, усі, хто починає приймати Божу кару та суд, усі, чий розбещений характер починає змінюватися, і всі, хто має серце, яке жадає правди, хто має бажання пізнати Бога та бажання прийняти Боже спасіння, – це ті люди, які дійсно володіють життям. Це справді четвертий тип людей – «діти, які дорослішають», люди на стадії дитинства.

Тип п’ятий: стадія дозрівання життя, або стадія дорослості

Після того як люди переживуть і продибають стадію дитинства, стадію зростання, сповнену постійних злетів і падінь, їхні життя стабілізуються, їхній поступальний рух більше не гальмується, і ніхто не в змозі стати їм на заваді. Хоча шлях попереду досі складний і нерівний, такі люди більше не слабкі й не налякані, вони більше не йдуть навпомацки та не втрачають орієнтирів. Їхні підвалини глибоко вкорінені в реальному досвіді Божого слова, а їхніми серцями оволоділа Божа гідність і велич. Вони жадають іти слідами Бога, пізнати сутність Бога, знати все про Бога.

Люди на цій стадії вже чітко знають, у кого вони вірять, і чітко знають сенс власного життя і те, чому вони мають вірити в Бога, і чітко знають, що все, сказане Богом, є істиною. Зі свого багаторічного досвіду вони усвідомлюють, що без Божого суду й кари людина ніколи не зможе догодити Богу, пізнати Бога чи по-справжньому постати перед Богом. У серцях цих людей є сильне бажання бути випробуваними Богом, щоб під час випробування побачити праведний Божий характер і досягти чистішої любові, а водночас отримати змогу більш істинно зрозуміти й пізнати Бога. Люди на цій стадії вже повністю розпрощалися зі стадією немовляти й стадією втіхи Божою благодаттю та споживання хліба насущного. Вони вже не покладають надмірних надій на те, що Бог буде до них терпимим і милосердним; навпаки, вони з упевненістю приймають безперервну кару й суд Божий і сподіваються на них, щоб відокремити себе від свого розбещеного характеру та догодити Богу. І їхнє знання про Бога, і їхні прагнення, або кінцеві цілі їхніх прагнень, дуже ясні в їхніх серцях. Отже, люди на стадії дорослості вже повністю розпрощалися зі стадією невизначеної віри, зі стадією, на якій вони сподіваються на спасіння через благодать, зі стадією незрілого життя, яке не витримує випробувань, зі стадією неясності, зі стадією блукання навпомацки, зі стадією, коли людина часто не знає, яким шляхом іти, з нестабільним періодом чергування раптової спеки та холоду, зі стадією, коли людина слідує за Богом із закритими очима. Люди цього типу часто отримують Боже просвітління і освічення та часто мають справжній зв’язок і контакт із Богом. Можна сказати, що люди, які живуть на цій стадії, уже частково осягнули Божу волю, що вони вміють знаходити принципи істини в усьому, що роблять, і що вони знають, як догоджати Божому бажанню. Більше того, вони також знайшли шлях до пізнання Бога й почали свідчити про своє пізнання Бога. У процесі поступового зростання вони здобувають поступове розуміння та пізнання Божої волі: Божої волі у створенні людства та Божої волі в управлінні людством. Вони також поступово здобувають розуміння та знання праведного Божого характеру в розрізі сутності. Жодне людське уявлення чи фантазія не може замінити це знання. Хоча не можна сказати, що на п’ятій стадії життя людини є повністю зрілим, що ця людина є праведною чи довершеною, але все ж така людина вже зробила крок до стадії зрілості в житті й уже здатна стати перед Богом, стати віч-на-віч із Божим словом і з Богом. Оскільки така людина пережила так багато Божого слова, пережила незліченні випробування та пережила незліченні випадки дисципліни, суду й кари від Бога, то її покірність Богу не відносна, а абсолютна. Її знання про Бога перетворилося з підсвідомого на чітке й точне, з поверхового – на глибоке, з розмитого та туманного – на скрупульозне й відчутне. Вона перейшла від напруженого намацування та пасивного пошуку до легкого пізнання та ініціативного свідчення. Можна сказати, що люди на цій стадії володіють реальністю істини Божого слова, що вони стали на шлях до досконалості, подібний до пройденого Петром. Таким є п’ятий тип людей – люди, що живуть у стані дозрівання, на стадії дорослості.

14 грудня 2013 року