Божа влада (II)

Сьогодні ми продовжимо наше спілкування на тему «Сам Бог, унікальний». Ми вже двічі спілкувалися на цю тему вперше – про Божу владу, вдруге – про Божий праведний характер. Прослухавши ці два спілкування, чи ви отримали нове розуміння ідентичності, статусу й сутності Бога? Чи допомогло вам усвідомлення цих аспектів досягти більш істотного знання й упевненості в правді існування Бога? Сьогодні Я планую докладніше зупинитися на темі «Божа влада».

Розуміння Божої влади в макро- та мікроперспективі

Божа влада унікальна. Вона є характерним проявом і особливою сутністю ідентичності Самого Бога, якою не володіє жодна створена або нестворена істота; тільки Творець володіє такого роду владою. Тобто тільки Творець – Бог Унікальний – має такий вияв і володіє такою сутністю. Отже, для чого нам говорити про Божу владу? Чим влада Самого Бога відрізняється від «влади», якою її уявляє собі людина у своєму розумі? Що в ній особливого? Чому так важливо говорити про це тут? Кожен із вас повинен ретельно обміркувати це питання. Для більшості людей «Божа влада» – це невизначена ідея, для розуміння якої потрібно багато зусиль, і будь-яке її обговорення, найімовірніше, буде абстрактним. Отже, неминуче буде існувати розрив між знанням Божої влади, яким здатна володіти людина, і сутністю Божої влади. Щоб подолати цей розрив, кожен має пізнати Божу владу через людей, події, об’єкти та різні явища, які знаходяться в межах досяжності людей і в межах їхньої здатності до розуміння у своєму реальному житті. Хоча фраза «Божа влада» може здатися незбагненною, Божа влада зовсім не абстрактна. Бог присутній із людиною кожну хвилину її життя, проводячи її через кожен день. Отже, в реальному житті кожна людина обов’язково побачить і відчує на собі найбільш відчутний аспект Божої влади. Цей відчутний аспект є достатнім доказом того, що Божа влада дійсно існує, і він повністю дозволяє людині визнати й осягнути той факт, що Бог володіє такою владою.

Бог створив усе, і, створивши все, Він панує над усім. Окрім того, що Він панує над усім, Він контролює все. Що означає ця ідея про те, що «Бог контролює все»? Як її можна пояснити? Як вона застосовується до реального життя? Як розуміння того факту, що Бог контролює все, може привести до розуміння Його влади? Із самої фрази «Бог контролює все» ми маємо бачити, що Бог контролює не частину планет і не частину творіння, і тим більше не частину людства, але все: від велетенського до мікроскопічного, від видимого до невидимого, від зірок космосу до живих істот на землі, а також мікроорганізмів, які не можна побачити неозброєним оком, та істот, що існують в інших формах. Це – точне визначення «всього», що Бог «контролює»; це – сфера Його влади, обсяг Його володарювання й правління.

До того, як з’явилося це людство, космос – усі планети й усі зірки на небесах – уже існував. На макрорівні ці небесні тіла регулярно оберталися по орбіті під Божим контролем протягом усього свого існування, скільки б років це не було. Яка планета рухається, куди та в який конкретний час; яка планета виконує те чи інше завдання й коли; яка планета обертається по тій чи іншій орбіті й коли вона зникає або замінюється, – усе це відбувається без найменшої помилки. Положення планет і відстані між всіма ними відповідають точним закономірностям, які можна описати за допомогою точних даних; шляхи, якими вони рухаються, швидкість і характер їхніх орбіт, час, коли вони бувають у різних положеннях, – усе це може бути точно визначено кількісно й описано за допомогою спеціальних законів. Протягом невизначено довгого часу планети слідували цим законам без найменших відхилень. Жодна сила не може змінити або порушити їхні орбіти або закономірності, яких вони дотримуються. Оскільки особливі закони, які керують їхнім рухом, і точні дані, які їх описують, зумовлені владою Творця, вони добровільно підкоряються цим законам, перебуваючи під володарюванням і контролем Творця. На макрорівні людині неважко виявити деякі закономірності, деякі дані та деякі дивні й непояснимі закони або явища. Хоча людство не визнає, що Бог існує, і не приймає той факт, що Творець створив усе й панує над ним, і, більше того, не визнає існування авторитету Творця, а втім, людські вчені, астрономи й фізики дедалі більше переконуються в тому, що існування всіх речей у всесвіті, а також принципів і закономірностей, які диктують їхній рух, – усе керується величезною й невидимою темною енергією. Цей факт змушує людину насмілитися й визнати, що посеред цих закономірностей руху є Могутній, Який керує всім. Його сила надзвичайна, і хоча ніхто не може бачити Його справжнє обличчя, Він керує всім і контролює все в кожен момент. Жодна людина або сила не можуть вийти за межі Його володарювання. Зіткнувшись із цим фактом, людина мусить визнати, що закони, які керують існуванням усього сущого, не можуть контролюватися людьми, не можуть бути змінені ніким; вона також мусить визнати, що люди не можуть повністю зрозуміти ці закони, і вони не є природними, а диктуються Володарем. Усе це – прояви влади Бога, які людство може сприймати на макрорівні.

На мікрорівні всі гори, річки, озера, моря й масиви суходолу, які людина може споглядати на землі, усі пори року, які вона переживає, усе, що населяє землю, включно з рослинами, тваринами, мікроорганізмами й людьми, підкоряються Божому володарюванню й контролю. Під Божим володарюванням і контролем усе виникає або зникає відповідно до Його думок; постають закони, які керують їхнім існуванням, і вони ростуть та множаться, дотримуючись їх. Жодна людська істота або річ не стоїть вище цих законів. Чому це так? Єдина відповідь така: завдяки Божій владі. Або, іншими словами, це відбувається через Божі думки та Божі слова; через особисті дії Самого Бога. Це означає, що саме Божа влада й Божий розум породжують ці закони, які рухаються й змінюються відповідно до Його думок, і всі ці зрушення й зміни настають або зникають заради Його плану. Візьміть, наприклад, епідемії. Вони спалахують без попередження. Ніхто не знає їхнє походження або точні причини, з яких вони відбуваються, і коли епідемія досягає певного місця, приречені особи не можуть уникнути лиха. Людська наука розуміє, що до епідемій призводить поширення злісних або шкідливих мікробів, і їхня швидкість, діапазон та спосіб передачі не можуть бути передбачені або контрольовані людською наукою. Хоча люди протистоять епідеміям усіма можливими засобами, вони не можуть впливати на те, які люди або тварини неминуче страждають, коли спалахують епідемії. Єдине, що люди можуть зробити, – це спробувати запобігти їм, протистояти їм і досліджувати їх. Але ніхто не знає корінних причин, які пояснюють початок або закінчення будь-якої окремо взятої епідемії, і ніхто не може їх контролювати. Зіткнувшись зі зростанням і поширенням епідемії, люди в першу чергу розробляють вакцину, але часто епідемія минає сама по собі до того, як з’являється готова вакцина. Чому епідемії припиняють своє існування? Дехто каже, що мікроби взято під контроль, у той час як інші кажуть, що епідемії затухають через зміну пір року… Що стосується того, чи є ці дикі припущення обґрунтованими, наука не може запропонувати жодного пояснення й не може дати точної відповіді. Людство має рахуватися не тільки з цими припущеннями, але й із неповним розумінням людського роду про епідемії та його страхом перед ними. Зрештою, ніхто не знає, чому починаються епідемії та чому вони закінчуються. Оскільки людство вірить тільки в науку, повністю покладається на неї й не визнає влади Творця або не приймає Його володарювання, воно ніколи не отримає відповіді.

Під Божим володарюванням усе суще народжується, живе та гине завдяки Його владі та Його управлінню. Деякі речі приходять і йдуть непомітно, і людина не може сказати, звідки вони прийшли, або вловити закономірності, яким вони слідують, не кажучи вже про те, щоб зрозуміти причини, із яких вони з’являються й зникають. Хоча людина може бачити своїми очима все, що відбувається серед усього, і може чути це своїми вухами, і може відчути це своїм тілом; хоча все це чинить вплив на людину, і хоча людина підсвідомо вловлює відносну незвичайність, регулярність або навіть дивність різних явищ, вона все одно нічого не знає про те, що ховається за ними, тобто про волю й розум Творця. За цими явищами криється багато історій, багато прихованих істин. Оскільки людина далеко пішла від Творця й оскільки вона не приймає той факт, що влада Творця керує всім, вона ніколи не дізнається й не зрозуміє всього, що відбувається в рамках незалежності влади Творця. Божий контроль і володарювання здебільшого виходять за межі людської уяви, людського знання, людського розуміння й того, чого може досягти людська наука; вони виходять за межі пізнання створеного людства. Деякі люди кажуть: «Оскільки ти сам не був свідком Божого володарювання, як ти можеш вірити, що все підкоряється Його владі?» Бачити – це не завжди вірити, і не завжди це означає розпізнавати й розуміти. Отже, звідки виникає віра? Я можу з упевненістю сказати, що віра виникає зі ступеня й глибини розуміння, а також переживання людьми реальності й першопричин речей. Якщо ти віриш, що Бог існує, але не можеш визнати, а тим більше сприйняти факт Божого контролю й Божого володарювання над усіма речами, тоді у своєму серці ти ніколи не визнаєш, що Бог володіє такого роду владою та що Божа влада – унікальна. Ти ніколи по-справжньому не приймеш Творця як свого Господа та як свого Бога.

Доля людства й доля всесвіту невіддільні від володарювання Творця

Ви всі – дорослі люди. Дехто з вас – середнього віку; дехто вступив у похилий вік. Ви пройшли шлях від невіри в Бога до віри в Нього, і від початку віри в Бога до прийняття Його слова й переживання Його роботи. Наскільки ви обізнані про Боже володарювання? Яке розуміння людської долі ви отримали? Чи може людина досягти всього, чого вона бажає в житті? Скільки справ за кілька десятиліть вашого існування ви змогли зробити так, як того хотіли? Скільки сталося такого, чого ви ніколи не очікували? Скільки речей стають приємними сюрпризами? На скільки речей люди все ще чекають, сподіваючись, що вони принесуть плоди, несвідомо чекаючи слушного моменту, очікуючи на волю Небес? Скільки всього змушує людей почуватися безпорадними й оточеними перепонами? Сповнений сподівань стосовно власної долі, кожен очікує, що все в його житті піде так, як він того хоче, що він не матиме потреби в харчах або одязі, що його статки стрімко зростуть. Ніхто не хоче бідного й пригнобленого життя, повного поневірянь та охопленого лихами. Але люди не можуть передбачити або контролювати такі речі. Можливо, для деяких минуле – це просто мішанина переживань; вони ніколи не дізнаються, у чому полягає воля Небес, і їм усе одно, якою вона є. Вони бездумно проживають своє життя, як тварини, день за днем, не переймаючись ні долею людства, ні тим, чому люди живі або як вони мають жити. Такі люди досягають старості, так і не зрозумівши людської долі, і до самої смерті вони поняття не мають, у чому полягає суть життя. Такі люди мертві; вони – істоти без духу; вони – звірина. Хоча люди живуть у рамках творіння й отримують задоволення безліччю способів, якими світ задовольняє їхні матеріальні потреби, і хоча вони бачать, що цей матеріальний світ постійно розвивається, все ж їхній власний досвід – те, що відчувають і переживають їхні серця та їхній дух, – не має нічого спільного з матеріальними речами, і ніщо матеріальне не може замінити досвід. Досвід – це визнання глибоко у своєму серці, щось таке, що не можна побачити неозброєним оком. Це визнання полягає в розумінні й сприйнятті людського життя й людської долі. І це часто приводить до розуміння, що невидимий Господар усе влаштовує, організовує все для людини. Посеред усього цього людина не може не прийняти влаштування та організацію долі; вона не може не прийняти майбутній шлях, прокладений Творцем, володарювання Творця над її долею. Це – незаперечний факт. Незалежно від того, яке розуміння й ставлення людина має до долі, ніхто не може змінити цей факт.

Куди ви ходитимете щодня, що будете робитимете, із ким або чим стикатиметеся, що казатимете, що з вами станеться – чи можна передбачити будь-що з цього? Люди не можуть передбачити всі ці події, не кажучи вже про те, щоб контролювати розвиток цих ситуацій. У житті ці непередбачені події відбуваються постійно; вони є повсякденним явищем. Ці щоденні перипетії й те, як вони розгортаються, або закономірності, якими вони керуються, є постійним нагадуванням людству про те, що ніщо не відбувається випадково, що процес виникнення кожної події, невідворотна природа кожної події не може бути змінена людською волею. Кожна подія передає людству застереження від Творця, а також посилає повідомлення про те, що люди не можуть контролювати свої власні долі. Кожна подія – це спростування диких, марних амбіцій людства та його бажання взяти свою долю у свої руки. Вони подібні до потужних ляпасів людству, один за одним, що змушує людей переосмислити, хто, зрештою, керує їхньою долею та контролює її. І оскільки їхні амбіції й бажання постійно наштовхуються на перешкоди й розбиваються вщент, люди природним чином приходять до несвідомого прийняття того, що вготовано долею, – прийняття реальності, волі Небес і володарювання Творця. Від цих щоденних перипетій до доль цілих людських життів немає нічого, що не відкривало б плани Творця та Його володарювання; немає нічого, що не наштовхувало б на думку про те, що «влада Творця не може бути перевершена», що не передає цю вічну істину про те, що «влада Творця є верховною».

Долі людства та всесвіту тісно вплетені у володарювання Творця, нерозривно пов’язані з керівництвом Творця; зрештою, вони невіддільні від влади Творця. У законах усього сущого людина приходить до розуміння керівництва Творця та Його володарювання; у правилах виживання всього сущого вона приходить до розуміння управління Творця; у долях усього сущого вона приходить до висновку про те, як Творець реалізує Своє володарювання й контроль над ними; і в життєвих циклах людських істот і всього сущого людина направду відчуває на власному досвіді організацію та влаштування Творця для всіх речей і живих істот, щоб стати свідком того, як ці організація та влаштування замінюють собою всі земні закони, правила й інститути, усі інші джерела влади й сили. Таким чином, людство змушене визнати, що володарювання Творця не може бути порушене жодною створеною істотою, що жодна сила не може узурпувати або змінити події й об’єкти, наперед визначені Творцем. Саме за цими божественними законами й правилами люди й усе суще живуть і розмножуються покоління за поколінням. Хіба це не справжнє втілення влади Творця? Хоча людина бачить в об’єктивних законах володарювання Творця та Його приписи для всіх подій і всіх об’єктів, скільки людей здатні зрозуміти принцип володарювання Творця над всесвітом? Скільки людей можуть по-справжньому знати, визнавати і приймати володарювання Творця та влаштування їхньої власної долі й підкорятися їм? Хто, повіривши у факт володарювання Творця над усім сущим, дійсно повірить і визнає, що Творець також диктує долі життів людей? Хто може по-справжньому усвідомити той факт, що доля людини знаходиться на долоні Творця? Яке ставлення слід мати людству до володарювання Творця, коли воно стикається з тим фактом, що Він керує долею людства? Це – рішення, яке кожна людина, яка зараз стикається з цим фактом, мусить прийняти для себе.

Шість вирішальних моментів у людському житті

Протягом свого життя кожна людина доходить до низки критичних моментів. Це найфундаментальніші й найважливіші етапи, які визначають життєву долю людини. Далі подано короткий опис цих віх, які кожна людина мусить пройти протягом свого життя.

Перший вирішальний момент: народження

Де народилася людина, у якій сім’ї вона народилася, її стать, зовнішність і час народження – ось деталі першого моменту людського життя.

Ніхто не може обирати певні деталі цього моменту; усі вони задовго визначені наперед Творцем. На них ніяк не впливає зовнішнє середовище, і жодні спричинені людиною фактори не можуть змінити ці факти, зумовлені Творцем. Народження людини означає, що Творець уже виконав перший етап долі, яку Він приготував цій людині. Оскільки задовго до цього Він наперед визначив усі ці деталі, ніхто не в силах змінити жодну з них. Незалежно від подальшої долі людини, умови її народження визначені наперед та залишаються такими, якими вони є; на них жодним чином не впливає її доля в житті, і вони жодним чином не впливають на володарювання Творця над її долею в житті.

1.1.1. Нове життя народжується з планів Творця

Які деталі першого моменту – місце свого народження, свою сім’ю, свою стать, свою зовнішність, час свого народження – людина може обрати? Очевидно, що народження – це пасивна подія. Людина мимоволі народжується в певному місці, у певний час, у певній сім’ї, з певною фізичною зовнішністю; вона мимоволі стає членом певного домогосподарства, гілкою певного генеалогічного дерева. У цей перший момент життя в людини немає вибору, натомість, вона народжується в середовищі, встановленому відповідно до планів Творця, у певній сім’ї, із певною статтю й зовнішністю, і в певний час, що тісно пов’язано з ходом життя людини. Що може зробити людина в цей критичний момент? Загалом, у людини немає вибору щодо будь-якої з цих деталей, що стосуються її народження. Якби не зумовлення Творцем і Його спрямування, новонароджене в цей світ життя не знало б, куди йти та де залишатися, не мало б жодних відносин, йому ніде не було б місця й воно не мало б справжнього дому. Але завдяки ретельному влаштуванню Творця в цього нового життя є місце для проживання, батьки, місце, якому воно належить, і родичі, і, отже, це життя вирушає в подорож. Протягом усього цього процесу матеріалізація цього нового життя визначається планами Творця, і все, чим воно буде володіти, дарується йому Творцем. Із вільно плаваючого тіла, що не має нічого за своїм ім’ям, воно поступово перетворюється на видиму й відчутну людську істоту з плоті й крові, одне з Божих творінь, яке думає, дихає та відчуває тепло й холод; яке може брати участь у всіх звичайних діях створеної істоти в матеріальному світі; і яке переживе все те, що створена людська істота має пережити в житті. Визначення наперед народження людини Творцем означає, що Він наділить цю людину всім необхідним для виживання; і, аналогічно, той факт, що людина народжується, означає, що вона отримає все необхідне для виживання від Творця, і з того моменту вона буде жити в іншій формі, забезпеченій Творцем, та під володарюванням Творця.

1.1.2. Чому різні люди народжуються за різних обставин

Людям часто подобається уявляти, що, якби вони народилися повторно, то потрапили б у знамениту сім’ю; якби вони були жінками, то виглядали б як Білосніжка та їх би всі любили, а якби вони були чоловіками, то були б прекрасними принцами, ні в чому не маючи потреби, і весь світ був би в них на службі. Часто є ті, хто працює в багатьох ілюзіях щодо свого народження й дуже незадоволений ним, обурюючись із приводу своєї сім’ї, своєї зовнішності, своєї статі, навіть часу свого народження. Втім, люди ніколи не розуміють, чому вони народжуються в певній сім’ї або чому вони мають ту чи іншу зовнішність. Вони не знають, що, незалежно від того, де вони народилися або як виглядають, вони відіграватимуть різні ролі й виконуватимуть різні місії в управлінні Творця, і ця мета ніколи не зміниться. В очах Творця місце народження людини, її стать і фізична зовнішність – усе це тимчасові речі. Вони являють собою серію крихітних йот, дрібних символів у кожній фазі Його управління всім людством. І справжнє призначення й результат людини визначаються не її народженням у якійсь конкретній фазі, а місією, яку вона виконує у своєму житті, і судом Творця щодо неї, коли Його план управління буде завершений.

Кажуть, що в кожного наслідку є причина, і що жоден наслідок не буває без причини. Таким чином, народження людини обов’язково пов’язане як із її нинішнім життям, так і з її попереднім життям. Якщо смерть людини завершує її поточний термін життя, то народження людини є початком нового циклу; якщо старий цикл представляє попереднє життя людини, то новий цикл, звісно ж, є її теперішнім життям. Оскільки народження людини пов’язане як із її минулим життям, так і з теперішнім життям, із цього випливає, що місцезнаходження, сім’я, стать, зовнішність та інші подібні фактори, пов’язані з її народженням, обов’язково пов’язані з її минулим і теперішнім життями. Це означає, що на фактори народження людини впливає не тільки її попереднє життя, але їх визначає також її доля в нинішньому житті, що пояснює багатоманітність різних обставин, у яких народжуються люди: одні народжуються в бідних сім’ях, інші – у багатих. Деякі з них мають звичайне походження, у той час як інші мають видатні родоводи. Одні народжуються на півдні, інші – на півночі. Одні народжуються в пустелі, інші – на зелених землях. Народження деяких людей супроводжується радісними вигуками, сміхом і святкуваннями; інші ж приносять сльози, лихо й горе. Одні народжуються для того, щоб ними дорожили, інші – щоб їх відкидали, як бур’ян. Дехто народжується з тонкими рисами обличчя, інші – з викривленими. На одних приємно дивитися, інші ж – потворні. Одні народжуються опівночі, інші – під палючим полуденним сонцем. … Народження людей усіх мастей визначається долями, приготовленими їм Творцем; їхнє народження визначає їхні долі в їхньому теперішньому житті, а також ролі, які вони гратимуть, і місії, які вони виконуватимуть. Усе це підпорядковується володарюванню Творця, будучи зумовленим Ним; ніхто не може уникнути своєї наперед визначеної долі, ніхто не може змінити своє народження, і ніхто не може обрати свою долю.

Другий вирішальний момент: дорослішання

Залежно від того, у якій сім’ї вони народилися, люди ростуть у різних домашніх умовах й отримують різні уроки від своїх батьків. Ці фактори визначають умови, у яких людина досягає повноліття, і дорослішання є другим переломним моментом у житті людини. Зайве говорити, що в цьому моменті в людей теж немає вибору. Він теж є фіксованим і заздалегідь підготовленим.

1.2.1. Творець запланував фіксовані умови для досягнення повноліття кожною людиною

Людина не може обирати людей, події або об’єкти, які наставлятимуть її та впливатимуть на неї в міру її дорослішання. Людина не може вибирати, які знання або навички вона набуває, які звички формує. Людина не має права голосу в тому, хто її батьки й родичі, у якому середовищі вона зростає. Її стосунки з людьми, події та об’єкти в її оточенні, а також те, як вони впливають на її розвиток, знаходяться поза її контролем. Тоді хто ж усе це вирішує? Хто це організовує? Оскільки в людей немає вибору в цьому питанні, оскільки вони не можуть вирішити ці речі самі за себе, і оскільки вони, очевидно, не формуються природним чином, само собою зрозуміло, що формування всіх цих людей, подій і об’єктів знаходиться в руках Творця. Звичайно, точно так, як Творець влаштовує конкретні обставини народження кожної людини, Він також влаштовує конкретні обставини, за яких людина зростає. Якщо народження людини призводить до змін у людях, подіях і об’єктах навколо них, то зростання й розвиток цієї людини також обов’язково вплине на них. Наприклад, деякі люди народжуються в бідних сім’ях, але зростають у середовищі заможності; інші народжуються в багатих сім’ях, але спричиняють погіршення матеріального стану своїх сімей, тож вони зростають в умовах бідності. Народження жодної людини не регулюється фіксованим правилом, і ніхто не росте за неминучого, фіксованого набору обставин. Це не те, що людина може уявити або контролювати; це продукт її долі, визначений її долею. Звичайно, у своїй основі ці речі визначаються долею, яку Творець установлює наперед для кожної людини; вони визначаються володарюванням Творця над долею людини та Його планами щодо її долі.

1.2.2. Різні обставини, за яких люди зростають, породжують різні ролі

Обставини народження людини визначають середовище й обставини, у яких вона зростає, на базовому рівні, а обставини, у яких зростає людина, також є наслідком обставин її народження. Протягом цього часу людина починає вивчати мову, і її розум починає стикатися з багатьма новими речами й засвоювати їх – процес, під час якого вона постійно зростає. Те, що людина чує вухами, бачить очима та вбирає розумом, поступово наповнює й оживляє її внутрішній світ. Люди, події та об’єкти, з якими людина вступає в контакт; здоровий глузд, знання та навички, які вона набуває; і способи мислення, які впливають на неї, які їй прищеплюються або яких її навчають, – усе це буде спрямовувати долю людини в житті та впливати на неї. Мова, яку людина вивчає в міру дорослішання, і її спосіб мислення невіддільні від середовища, в якому вона проводить свою юність, і це середовище складається з батьків, братів і сестер, а також інших людей, подій та об’єктів довкола неї. Отже, хід розвитку людини визначається середовищем, у якому вона зростає, а також залежить від людей, подій та об’єктів, із якими вона стикається протягом цього періоду часу. Оскільки умови, в яких людина росте, визначені задовго до цього, середовище, в якому вона живе під час цього процесу, також, само собою, визначене наперед. Це вирішується не на підставі вибору й уподобань людини, а відповідно до планів Творця, що визначаються ретельними приготуваннями Творця та Його володарюванням над долею людини в житті. Отже, люди, з якими стикається будь-яка особа в процесі дорослішання, і об’єкти, з якими вона стикається, – усе це природним чином пов’язано з організацією та приготуваннями Творця. Люди не можуть передбачити такі види складних взаємозв’язків, а також не можуть контролювати або осягнути їх. Безліч різних речей і людей впливають на середовище, в якому зростає людина, і жодна людська істота не здатна влаштувати чи організувати таку велику мережу зв’язків. Жодна людина або річ, окрім Творця, не може контролювати появу всіх людей, об’єктів і подій, а також не може підтримувати їх або контролювати їхнє зникнення, і це така широка мережа зв’язків, яка формує розвиток людини відповідно до наперед визначеного Творцем і створює різні середовища, в яких люди зростають. Саме це створює різні ролі, необхідні для виконуваної Творцем роботи управління, закладаючи міцну основу для успішного виконання людьми їхніх місій.

Третій вирішальний момент: незалежність

Після того, як людина пройшла через дитинство та юність і поступово й неминуче досягла зрілості, наступний крок для неї – повністю розлучитися зі своєю юністю, попрощатися зі своїми батьками та як незалежний дорослий стати лицем до майбутнього шляху. На цьому етапі вони повинні зустріти всіх людей, події й об’єкти, з якими доводиться стикатися дорослим, зустрітися віч-на-віч з усіма частинами своєї долі, які скоро дадуть про себе знати. Це – третій вирішальний момент, через який має пройти людина.

1.3.1. Ставши незалежною, людина починає відчувати володарювання Творця

Якщо народження й дорослішання людини – це «період підготовки» до її подорожі в житті, що закладає наріжний камінь долі людини, то незалежність людини – це вступний монолог до її долі в житті. Якщо народження й дорослішання людини – це багатство, яке вона накопичила, готуючись до своєї долі в житті, то незалежність людини – це час, коли вона починає витрачати або примножувати це багатство. Коли людина залишає своїх батьків і стає незалежною, соціальні умови, з якими вона стикається, а також вид доступної їй роботи та кар’єри зумовлені долею й не мають жодного відношення до її батьків. Деякі люди вибирають хорошу спеціальність у коледжі та в кінцевому підсумку знаходять задовільну роботу після закінчення навчання, роблячи тріумфальний перший крок у своїй життєвій подорожі. Деякі люди вивчають та опановують безліч різних навичок, але все ж ніколи не знаходять роботу, що підходить їм, або ніколи не знаходять свою посаду, не кажучи вже про кар’єру; на початку свого життєвого шляху вони стикаються з перешкодами на кожному кроці, їх оточують неприємності, їхні перспективи похмурі, а їхнє життя невизначене. Деякі люди старанно займаються навчанням, але втрачають усі шанси отримати вищу освіту за крок до завершення; здається, їм ніколи не судилося домогтися успіху, їхнє найперше прагнення в життєвій подорожі розчинилося в повітрі. Не знаючи, рівний чи кам’янистий шлях чекає на них попереду, вони вперше відчувають, наскільки людська доля сповнена змінними факторами, і тому ставляться до життя зі сподіваннями і страхом. Деякі люди пишуть книги й досягають певного рівня популярності, незважаючи на те, що вони не дуже освічені; дехто заробляє гроші в бізнесі, хоча й майже повністю неграмотний, і може утримувати себе в такий спосіб… Яку професію людина обирає, як вона заробляє на життя: чи є у людей якийсь контроль над тим, чи роблять вони хороший, а чи поганий вибір у цих питаннях? Чи узгоджується це з бажаннями й рішеннями людей? У більшості людей є такі бажання: менше працювати й більше заробляти, не трудитися тяжко на сонці й під дощем, добре одягатися, сяяти всюди, підніматися над іншими й приносити честь своїм предкам. Люди сподіваються на досконалість, але коли вони роблять свої перші кроки у подорожі власного життя, вони поступово починають розуміти, наскільки недосконала людська доля, і вперше вони по-справжньому усвідомлюють той факт, що, хоча людина може будувати сміливі плани на своє майбутнє й хоча вона може плекати зухвалі фантазії, ні в кого немає здібностей або сили реалізувати власні мрії, і ніхто не в змозі контролювати своє власне майбутнє. Між мріями людини й реальністю, з якою їй доводиться стикатися, завжди буде певна відстань; ніщо ніколи не трапляється так, як хотілося б, і, стикаючись із такими реаліями, люди ніколи не можуть досягти стану приємності чи задоволення. Деякі люди вдадуться до всього, що тільки можна уявити, докладуть величезних зусиль та підуть на великі жертви заради своїх засобів до існування та майбутнього, намагаючись змінити свою власну долю. Але, врешті-решт, навіть якщо вони зможуть реалізувати свої мрії й бажання за допомогою власної наполегливої праці, вони ніколи не зможуть змінити свою долю, і як би наполегливо вони не старалися, вони ніколи не зможуть перевершити те, що їм відведено долею. Незалежно від різниці в здібностях, інтелекті й силі волі, усі люди рівні перед долею, яка не розрізняє велике й мале, високе й низьке, піднесене й жалюгідне. Яку професію людина обирає, чим вона заробляє на життя й скільки багатства вона накопичує в житті, вирішують не її батьки, не її таланти, не її зусилля та не її амбіції; це наперед визначено Творцем.

1.3.2. Людина залишає своїх батьків і починає всерйоз відігравати свою роль у театрі життя

Коли людина досягає зрілості, вона здатна залишити своїх батьків і діяти самостійно, і саме в цей момент вона по-справжньому починає грати свою власну роль, туман розсіюється, і поступово з’ясовується її місія в житті. Номінально людина все ще залишається тісно пов’язаною зі своїми батьками, але оскільки її місія й роль, яку вона відіграє в житті, не мають нічого спільного з матір’ю й батьком, по суті, цей тісний зв’язок руйнується в міру того, як людина поступово стає незалежною. Із біологічної точки зору люди не можуть не залежати від своїх батьків підсвідомо, але об’єктивно кажучи, як тільки вони повністю виростають, вони мають абсолютно окреме життя від своїх батьків і виконуватимуть ролі, які вони беруть на себе самостійно. Крім народження й виховання, відповідальність батьків у житті їхніх дітей полягає просто в тому, щоб забезпечувати їм формальне середовище для дорослішання, бо ніщо, крім визначення Творцем наперед, не впливає на долю людини. Ніхто не може контролювати, яке майбутнє людина матиме; воно вже давно визначене наперед, і навіть батьки не можуть змінити її долю. Що стосується долі, то кожен є незалежним, і в кожного своя доля. Отже, батьки жодної людини не можуть відвернути її долю в житті або спричинити бодай найменший вплив на ту роль, яку людина відіграє в житті. Можна сказати, що сім’я, в якій людині судилося народитися, і навколишнє середовище, в якому вона росте, є не більше ніж передумовами для виконання її місії в житті. Вони жодним чином не визначають долю людини в житті або ту долю, у рамках якої людина виконує свою місію. І тому батьки жодної людини не можуть допомогти їй у виконанні її місії в житті, і аналогічно, родичі жодної людини не можуть допомогти їй прийняти свою роль у житті. Те, як людина виконує свою місію та в якому життєвому середовищі вона виконує свою роль, повністю визначається її долею в житті. Іншими словами, жодні інші об’єктивні умови не можуть вплинути на місію людини, наперед визначену Творцем. Усі люди досягають зрілості в тому конкретному середовищі, в якому вони ростуть; потім поступово, крок за кроком, вони вирушають своїми власними дорогами в житті й виконують долі, призначені їм Творцем. Звісно ж, мимоволі вони входять у широке море людства й займають свої власні позиції в житті, де починають виконувати свої обов’язки як створені істоти заради попереднього визначення від Творця, заради Його володарювання.

Четвертий вирішальний момент: шлюб

У міру того як людина стає старшою й дорослішає, вона дедалі більше віддаляється від своїх батьків і навколишнього середовища, в якому вона народилася й виросла, і натомість починає шукати напрямок у житті й переслідувати свої власні життєві цілі в стилі, відмінному від стилю своїх батьків. У цей час людині більше потрібні не батьки, а радше партнер, з яким вона може провести своє життя, тобто подружжя, людина, з якою її доля тісно переплетена. Отже, перша важлива життєва подія після здобуття незалежності – це шлюб, четвертий вирішальний момент, через який потрібно пройти.

1.4.1. Індивідуальний вибір не веде до вступу в шлюб

Шлюб – це ключова подія в житті будь-якої людини; це час, коли людина починає по-справжньому брати на себе різні види зобов’язань і поступово виконувати різні місії. Люди плекають багато ілюзій щодо шлюбу до того, як випробують його на власному досвіді, і всі ці ілюзії досить прекрасні. Жінки уявляють, що їхні другі половинки будуть прекрасними принцами, а чоловіки уявляють, що вони одружаться на Білосніжці. Ці фантазії показують, що в кожної людини є певні вимоги до шлюбу, свій власний набір необхідних умов і стандартів. Хоча в цей злий період людей постійно бомбардують спотвореними ідеями про шлюб, які створюють ще більше додаткових вимог і дають людям усілякий багаж і дивне ставлення, будь-яка людина, яка має досвід шлюбу, знає, що незалежно від того, як вона його розуміє, незалежно від того, як вона до нього ставиться, шлюб – це не питання індивідуального вибору.

У своєму житті людина стикається з багатьма людьми, але ніхто не знає, хто стане його партнером у шлюбі. Хоча в кожного є свої власні ідеї й особисті позиції з приводу шлюбу, ніхто не може передбачити, хто дійсно, врешті-решт, стане його другою половиною, і власні ідеї з цього питання мало що значать. Після зустрічі з кимось, хто тобі подобається, ти можеш намагатися привернути до себе цю людину, але чи зацікавлена вона в тобі, чи здатна вони стати твоїм партнером – це не тобі вирішувати. Об’єкт твоєї прихильності не обов’язково є людиною, з якою ти зможеш розділити своє життя; а тим часом хтось, кого ти ніколи не очікував, може непомітно ввійти в твоє життя й стати твоїм партнером, найважливішою складовою в твоїй долі, твоєю другою половиною, з якою твоя доля нерозривно пов’язана. І тому, хоча в світі існують мільйони шлюбів, кожен із них індивідуальний: так багато шлюбів незадовільні, так багато – щасливі; так багато охоплює схід і захід, так багато – північ і південь; так багато ідеальних пар, так багато людей однакового соціального становища; так багато щасливих і гармонійних, так багато болісних і сумних; так багато викликає заздрість інших, так багато незрозумілих і засуджуваних; так багато сповнених радості, так багато заливаються сльозами й приносять відчай… У цих незліченних типах шлюбу люди виявляють вірність і пожиттєву відданість шлюбу; вони виявляють любов, прихильність і нероздільність або відсторонення й нерозуміння. Деякі зраджують свій шлюб або навіть відчувають до нього ненависть. Незалежно від того, чи приносить сам шлюб щастя або біль, місія кожного в шлюбі наперед визначена Творцем і не зміниться; ця місія – те, що кожен повинен виконати. Доля кожної людини, що стоїть за кожним шлюбом, незмінна, вона задовго наперед визначена Творцем.

1.4.2. Шлюб народжується з доль обох партнерів

Шлюб – це важливий вирішальний момент у житті людини. Він є продуктом долі людини та найважливішою ланкою в її долі; він не ґрунтується на індивідуальній волі або вподобаннях будь-якої людини й не залежить від будь-яких зовнішніх факторів, але цілковито визначається долями двох сторін, влаштуваннями Творця та наперед заданим визначенням долі обох членів пари. На перший погляд, мета шлюбу – продовження роду людського, але насправді шлюб – це не що інше, як ритуал, який людина проходить у процесі виконання своєї місії. У шлюбі люди не просто грають роль щодо виховання наступного покоління; вони беруть на себе всі різні ролі, пов’язані з підтриманням шлюбу, а також місії, виконання яких вимагається від людини відповідно до цих ролей. Оскільки народження людини впливає на зміни, яких зазнають оточуючі її люди, події й об’єкти, її шлюб також неминуче вплине на цих людей, події та об’єкти та, більше того, змінить їх усіх різними способами.

Коли людина стає незалежною, вона починає свою власну життєву подорож, яка крок за кроком веде її до людей, подій та об’єктів, що мають зв’язок із її шлюбом. У той же час інша людина, яка буде партнером у цьому шлюбі, крок за кроком наближається до тих самих людей, подій і об’єктів. Під володарюванням Творця дві не пов’язані між собою людини зі спорідненими долями поступово вступають в єдиний шлюб і чудесним чином стають сім’єю: «Дві сарани, що тримаються за одну мотузку». Отже, коли людина вступає в шлюб, її життєва подорож буде впливати й зачіпати її другу половину, і точно так само життєвий шлях партнера буде впливати й зачіпати її власну долю в житті. Іншими словами, людські долі взаємопов’язані, і ніхто не може завершити свою місію в житті або виконати свою роль у повній незалежності від інших. Народження людини впливає на величезний ланцюжок стосунків; дорослішання також включає в себе складний ланцюжок стосунків; і точно так само шлюб неминуче існує й підтримується в рамках великої і складної мережі людських зв’язків, залучаючи кожного члена цієї мережі й впливаючи на долю кожного, хто є частиною цієї мережі. Шлюб не є результатом сімей обох членів, обставин, за яких вони виросли, їхньої зовнішності, їхнього віку, їхніх якостей, їхніх талантів або будь-яких інших факторів; радше він виникає на ґрунті спільної місії та спорідненої долі. Таким є походження шлюбу, продукту людської долі, організованого та влаштованого Творцем.

П’ятий вирішальний момент: нащадки

Вступивши в шлюб, людина починає виховувати наступне покоління. Ніхто не може сказати, скільки та яких дітей у нього буде; це теж зумовлюється долею людини, наперед визначеною Творцем. Це п’ятий вирішальний момент, через який має пройти людина.

Якщо людина народжується для того, щоб виконувати роль чиєїсь дитини, тоді вона виховує наступне покоління, щоб виконувати роль чийогось батька або чиєїсь матері. Ця зміна ролей змушує людину переживати різні фази життя з різних точок зору. Це також дає людині різні набори життєвого досвіду, через який вона приходить до пізнання володарювання Творця, яке завжди впроваджується одним і тим же чином, і через яке вона стикається з тим фактом, що ніхто не може переступити або змінити наперед визначене Творцем.

1.5.1. Людина не має жодного контролю над тим, що стається з її потомством

Народження, дорослішання й шлюб – усе це приносить розчарування різного роду й різною мірою. Деякі люди незадоволені своїми сім’ями або власною зовнішністю; дехто не любить своїх батьків; дехто обурюється або скаржиться на середовище, в якому він виріс. І для більшості людей серед усіх цих розчарувань шлюб є найбільш незадовільним. Незалежно від того, наскільки людина незадоволена своїм народженням, дорослішанням або шлюбом, кожен, хто пройшов через ці етапи, знає, що людина не може обирати, де й коли народитися, яку зовнішність мати, якими є її батьки та ким є її подружжя, а повинна просто прийняти волю Небес. І все ж, коли людям прийде час виховувати наступне покоління, вони будуть проектувати всі бажання, які їм не вдалося реалізувати в першій половині свого життя, на своїх нащадків, сподіваючись, що їхнє потомство компенсує всі розчарування першої половини їхнього власного життя. Тому люди віддаються всіляким фантазіям про своїх дітей: що їхні дочки виростуть карколомними красунями, а сини – хвацькими джентльменами; що їхні дочки будуть культурними й талановитими, а сини – блискучими студентами й зірковими спортсменами; що їхні дочки будуть ніжними, доброчесними й розсудливими, а їхні сини – розумними, здібними та чутливими. Вони сподіваються, що їхні нащадки – чи дочки, чи сини – будуть поважати старших, будуть уважними до своїх батьків, їх усі будуть любити та хвалити… У цей момент знову проростають надії на життя, і в серцях людей спалахують нові пристрасті. Люди знають, що вони безсилі та безнадійні в цьому житті, що в них не буде іншого шансу або іншої надії виділитися з натовпу, і що в них немає іншого вибору, окрім як прийняти свою долю. І тому вони проектують усі свої надії, свої нереалізовані бажання й ідеали на наступне покоління, сподіваючись, що їхні нащадки допоможуть їм здійснити їхні мрії й реалізувати їхні бажання; що їхні дочки й сини принесуть славу їхньому прізвищу, стануть важливими, багатими або знаменитими. Коротше кажучи, вони хочуть, щоб становище їхніх дітей було дуже високим. Плани й фантазії людей досконалі; хіба вони не знають, що не їм вирішувати з приводу кількості дітей, які в них народяться, зовнішності їхніх дітей, їхніх здібностей тощо, що жодна крапля долі їхніх дітей не знаходиться в їхніх руках? Люди не є господарями своєї долі, але вони сподіваються змінити долі молодого покоління; вони безсилі уникнути своєї власної долі, і в той же час вони намагаються контролювати долю своїх синів і дочок. Чи не переоцінюють вони себе? Хіба це не людські нерозсудливість і невігластво? Люди підуть на все заради свого потомства, але, врешті-решт, плани й бажання людини не можуть диктувати, скільки у неї буде дітей або якими вони будуть. Деякі люди без копійки в кишені, але народжують багато дітей; деякі люди багаті, але у них немає жодної дитини. Дехто хоче дочку, але йому відмовлено в цьому бажанні; дехто хоче сина, але не може привести на світ дитину чоловічої статі. Для одних діти – це благословення, для інших – прокляття. Деякі пари розумні, але народжують нетямких дітей; деякі батьки працьовиті й чесні, але діти, яких вони ростять, – ліниві. Деякі батьки добрі й чесні, але їхні діти виявляються хитрими й розпутними. Деякі батьки здорові фізично й розумово, але народжують дітей з інвалідністю. Деякі батьки звичайні й неуспішні, але у них є діти, які досягають великих успіхів. Деякі батьки мають низький статус, але у них є діти, які досягають видатного становища. …

1.5.2. Виховавши наступне покоління, люди здобувають нове розуміння долі

Більшість людей, що вступають у шлюб, робить це у віці близько тридцяти років, у той період у житті, коли в людини ще немає жодного розуміння людської долі. Але коли люди починають ростити дітей, і в міру того, як їхні нащадки ростуть, вони спостерігають, як нове покоління повторює життя й увесь досвід попереднього покоління, і, бачачи відображення в них свого власного минулого, вони розуміють, що шлях, пройдений молодим поколінням, точно так само, як і їхній власний, не може бути спланований і обраний. Зіткнувшись з цим фактом, у них немає іншого вибору, окрім як визнати, що доля кожної людини визначена наперед, і, не повністю усвідомлюючи, вони поступово відмовляються від своїх власних бажань, а пристрасті в їхніх серцях тьмяніють і гаснуть… У цей період, по суті пройшовши важливі життєві віхи, люди досягли нового розуміння життя, сформували нове ставлення. Наскільки багато може очікувати людина цього віку від майбутнього й на які перспективи вона може розраховувати? Яка п’ятдесятирічна жінка все ще мріє про прекрасного принца? Який п’ятдесятирічний чоловік усе ще шукає свою Білосніжку? Яка жінка середніх років досі сподівається перетворитися з гидкого каченяти на лебедя? Чи є в більшості літніх чоловіків таке ж прагнення до розвитку кар’єри, як у молодих? Загалом, незалежно від того, чоловік це чи жінка, будь-яка людина, що доживає до цього віку, найімовірніше, матиме відносно раціональне, практичне ставлення до шлюбу, сім’ї та дітей. У такої людини, по суті, не залишається вибору, немає пориву кидати виклик долі. Що стосується людського досвіду, щойно людина досягає цього віку, у неї природним чином виробляється таке ставлення: «Людина повинна прийняти долю; у дітей своя власна доля; людська доля визначена Небом». Більшість людей, які не розуміють істини, переживши всі перипетії, розчарування й тяготи цього світу, резюмує своє розуміння людського життя двома словами: «Це – доля!» Хоча ця фраза містить у собі усвідомлення мирськими людьми людської долі й висновок, якого вони дійшли, і хоча вона висловлює безпорадність людства й може бути описана як прониклива й точна, вона далека від розуміння володарювання Творця й просто не може замінити знання про владу Творця.

1.5.3. Віра в долю не може замінити знання про володарювання Творця

Після стількох років слідування за Богом, чи є суттєва різниця між вашим знанням долі й знанням долі мирських людей? Чи дійсно ви зрозуміли визначення наперед від Творця та по-справжньому пізнали Його володарювання? У деяких людей є глибоке проникливе розуміння фрази «це – доля», але вони анінайменшою мірою не вірять у Боже володарювання; вони не вірять, що людська доля влаштована й управляється Богом, і не бажають підкорятися володарюванню Бога. Такі люди немов дрейфують океаном, їх жбурляє хвилями, вони пливуть за течією, у них немає іншого вибору, окрім як пасивно чекати й скоритися долі. Проте, вони не визнають, що людська доля підпорядковується Божому володарюванню; вони не можуть із власної ініціативи пізнати Боже володарювання й тим самим досягти пізнання Божої влади, підкоритися Божим влаштуванням і розпорядженням, перестати чинити опір долі й жити під Божою турботою, захистом і керівництвом. Іншими словами, прийняття долі – це не те ж саме, що підпорядкування володарюванню Творця; віра в долю не означає, що людина приймає, визнає та знає володарювання Творця; віра в долю – це просто визнання її істинності та її поверхових проявів. Це відрізняється від знання того, як Творець керує долею людства, від визнання того, що Творець є джерелом влади над долями всього сущого, і, звичайно, дуже далеко від підпорядкування себе спрямуванням та влаштуванням Творця стосовно долі людства. Якщо людина вірить тільки в долю – навіть якщо вона має глибокі переконання з цього приводу – але в той же час не здатна пізнати й визнати володарювання Творця над долею людства, підкоритися йому та прийняти його, тоді її життя все одно буде трагедією, даремно прожитим життям, порожнечею; вона все одно не зможе перейти під панування Творця, стати створеною людиною в найправдивішому сенсі цього слова та насолоджуватися схваленням Творця. Людина, яка дійсно знає й переживає на власному досвіді володарювання Творця, повинна перебувати в активному стані, а не в пасивному чи безпорадному. Хоча така людина погодилася б із тим, що все є визначеним наперед, вона повинна володіти точним визначенням життя й долі: кожне життя підпорядковується володарюванню Творця. Коли людина озирається назад на пройдену нею дорогу, коли вона згадує кожен етап своєї подорожі, вона бачить, що на кожному кроці, незалежно від того, чи була її подорож тяжкою чи безхмарною, Бог спрямовував її шлях, плануючи його. Саме філігранні приготування Бога, Його ретельне планування привели людину, яка сама того не підозрює, до сьогоднішнього дня. Мати можливість прийняти володарювання Творця, отримати Його спасіння – яка це велика удача! Якщо в людини негативне ставлення до долі, це доводить, що вона чинить опір усьому, що Бог влаштував для неї, що в неї немає покірності. Якщо у людини позитивне ставлення до Божого володарювання над людською долею, тоді, коли людина озирається на свій шлях, коли вона по-справжньому усвідомлює Боже володарювання, вона буде більш щиро бажати підкоритися всьому, що влаштував Бог, матиме більше рішучості й упевненості, щоб дозволити Богу керувати її долею й перестати бунтувати проти Бога. Бо людина бачить, що, коли вона не осягає долю, коли вона не розуміє Божого володарювання, коли вона вперто пробирається навпомацки через туман, хитаючись і трясучись, подорож стає занадто складною, занадто розпачливою. Тому, коли люди визнають володарювання Бога над людською долею, розумні люди вважають за краще знати й приймати його, щоб попрощатися з болючими днями, коли вони намагалися побудувати хороше життя своїми власними руками, і перестати боротися з долею й по-своєму переслідувати свої так звані «життєві цілі». Коли в людини немає Бога, коли вона не може бачити Його, коли вона не може чітко визнати володарювання Бога, кожен день є безглуздим, нічого не вартим, жалюгідним. Де б людина не була, якою б не була її робота, її засоби до існування й прагнення до своїх цілей не приносять їй нічого, окрім такого нескінченного горя та страждання без полегшення, що людині нестерпно озиратися на своє минуле. Тільки коли людина прийме володарювання Творця, підкориться Його розпорядженням і влаштуванням і прагнутиме істинного людського життя, вона поступово почне звільнятися від усієї журби та страждань, а також позбавлятися від усієї порожнечі життя.

1.5.4. Тільки ті, хто підкоряється володарюванню Творця, можуть досягти істинної свободи

Оскільки люди не визнають Божого керівництва й Божого володарювання, вони завжди дивляться долі в обличчя зухвало та з бунтарським ставленням, і вони завжди хочуть відкинути Божу владу й володарювання, а також те, що приготувала доля, марно сподіваючись змінити свої нинішні обставини та підправити свою долю. Але вони ніколи не можуть досягти успіху та зазнають невдачі на кожному кроці. Ця боротьба, яка відбувається глибоко в душі людини, приносить такий глибокий біль, що він в’їдається в кістки, у той час поки людина нерозумно марнує своє життя. У чому причина цього болю? Він викликаний володарюванням Бога чи тим, що людина народилася безталанною? Очевидно, що ні те, ні інше не відповідає дійсності. По суті, цей біль спричинений шляхами, якими йдуть люди, і способами життя, які вони обирають для себе. Можливо, деякі люди не усвідомили цього. Але коли ти справді знаєш, коли ти справді усвідомлюєш, що Бог володарює над людською долею, коли ти справді розумієш, що все, що Бог запланував для тебе й вирішив щодо тебе, є великим благом і захистом, тоді ти відчуваєш, як твій біль починає слабшати, і все твоє єство стає розслабленим, вільним, визволеним. Судячи зі станів більшості людей, вони об’єктивно не можуть по-справжньому змиритися з практичною цінністю й сенсом володарювання Творця над людською долею, хоча на суб’єктивному рівні вони не хочуть продовжувати жити так, як жили раніше, і хочуть полегшення свого болю; об’єктивно, вони не можуть по-справжньому визнати володарювання Творця й підкоритися Йому, і тим паче вони не знають, як шукати й приймати впорядкування й улаштування Творця. Отже, якщо люди не можуть по-справжньому визнати той факт, що Творець володарює над людською долею й над усіма людськими справами, якщо вони не можуть по-справжньому підкоритися пануванню Творця, тоді їм буде важко не бути спрямованими та скутими ідеєю про те, що «доля людини знаходиться в її власних руках». Їм буде важко позбутися болю своєї напруженої боротьби проти влади Творця та долі, і, само собою зрозуміло, їм також буде важко стати дійсно визволеними й вільними, стати людьми, які поклоняються Богу. Але є надзвичайно простий спосіб звільнитися від цього стану, який полягає в тому, щоб попрощатися зі своїм колишнім способом життя; попрощатися зі своїми попередніми цілями в житті; узагальнити й проаналізувати свій попередній спосіб життя, погляди на життя, прагнення, бажання й ідеали; а потім порівняти їх із Божою волею та вимогами до людини й подивитися, чи узгоджується будь-яке з них з Божою волею та Його вимогами, чи забезпечує будь-яке з них правильні життєві цінності, чи сприяє кращому розумінню правди й дає людині можливість жити з людською сутністю й подобою людської істоти. Коли ти неодноразово дослідиш і ретельно проаналізуєш різні цілі, які люди переслідують у житті, і їхні незліченні способи життя, ти виявиш, що жоден із них не відповідає первісному наміру Творця, із яким Він створив людство. Усі вони відводять людей від володарювання й турботи Творця; усі вони є пастками, які роблять людей розпусними й ведуть їх у пекло. Після того, як ти це усвідомиш, твоє завдання полягає в тому, щоб відкинути свій старий погляд на життя, триматися подалі від усіляких пасток, дозволити Богу взяти на Себе відповідальність за твоє життя та влаштувати його для тебе; це означає намагатися тільки підкорятися Божому керівництву й спрямуванню, жити без індивідуального вибору й стати людиною, яка поклоняється Богу. Це звучить просто, але насправді зробити це складно. Деякі люди можуть витримати цей біль, а інші – ні. Деякі готові підкоритися, а інші не бажають цього робити. Тим, хто не бажає, не вистачає для цього бажання й рішучості; вони ясно усвідомлюють Боже володарювання, прекрасно знають, що саме Бог планує та влаштовує людську долю, а проте вони й досі брикаються, борються й продовжують протистояти тому, щоб віддати свої долі в Божі долоні та підкоритися Божому володарюванню; більше того, вони обурюються Божими керівництвом та влаштуваннями. Тому завжди знайдуться люди, які захочуть самі побачити, на що вони здатні; вони хочуть змінити свою долю своїми власними руками або досягти щастя своєю власною силою, щоб побачити, чи можуть вони переступити межі Божої влади й піднятися над Божим володарюванням. Трагедія людини полягає не в тому, що вона прагне щасливого життя, не в тому, що вона женеться за славою й багатством або бореться зі своєю власною долею в тумані, а в тому, що після того, як вона побачила існування Творця, після того, як вона дізналася той факт, що Творець володарює над людською долею, вона все одно не може виправити свій шлях, не може витягнути свої ноги з трясовини, але робить своє серце ще більш черствим та настирливо продовжує перебувати у своїх помилках. Вона воліла б продовжувати борсатися в багні, вперто змагаючись проти володарювання Творця, пручаючись йому аж до гіркого кінця і без найменшого каяття. Тільки тоді, коли вона лежить розбита та стікає кров’ю, вона нарешті вирішує здатися й повернути назад. Ось це справжня людська скорбота. Тому Я кажу, що ті, хто обирає покору, – мудрі, а ті, хто обирає боротьбу й утечу, – дійсно нерозсудливі.

Шостий вирішальний момент: смерть

Після такої великої штовханини й метушні, стількох розчарувань і крахів, після стількох радощів і печалей, злетів і падінь, після стількох незабутніх років, після неодноразового споглядання змін пір року, людина незчулася, як пройшла важливі життєві віхи та в одну мить опиняється на схилі своїх років. Сліди часу відбилися на всьому тілі людини: вона більше не може стояти прямо, її темне волосся біліє, а очі, колись яскраві та ясні, стають тьмяними й каламутними, і гладка еластична шкіра покривається зморшками та плямами. У людини слабшає слух, зуби розхитуються й випадають, реакції стають млявими, рухи – сповільненими… У цей момент людина остаточно прощається з пристрасними роками своєї юності та вступає в сутінки свого життя: старість. Потім людина зіткнеться віч-на-віч зі смертю, останнім вирішальним моментом у людському житті.

1.6.1. Тільки Творець має владу над життям і смертю людини

Якщо народження людини було зумовлено її попереднім життям, то її смерть знаменує кінець тієї долі. Якщо народження людини – це початок її місії в цьому житті, то її смерть знаменує кінець цієї місії. Оскільки Творець визначив фіксований набір обставин для народження людини, само собою зрозуміло, що Він також влаштував фіксований набір обставин і для її смерті. Іншими словами, ніхто не народжується випадково, нічия смерть не настає раптово, і як народження, так і смерть людини обов’язково пов’язані з її попереднім і поточним життями. Обставини народження та смерті людини визначені Творцем наперед; це – доля людини, талан людини. Оскільки існує безліч пояснень народження людини, вірно й те, що смерть людини відбудеться природним чином за свого власного, особливого набору різних обставин. У цьому причина різної тривалості життя людей, а також різних способів і часу їхньої смерті. Деякі люди сильні й здорові, але вмирають молодими; інші слабкі й хворобливі, але доживають до старості й мирно йдуть із життя. Деякі люди гинуть від неприродних причин, інші вмирають природною смертю. Деякі люди закінчують своє життя далеко від дому, інші в останній раз закривають очі, коли поруч із ними знаходяться ті, кого вони люблять. Деякі люди вмирають у повітрі, інші – під землею. Деякі тонуть під водою, інші гинуть у катастрофах. Одні вмирають вранці, інші вночі. … Кожен хоче видатного народження, блискучого життя та славної смерті, але ніхто не може перевершити свою власну долю, ніхто не може уникнути володарювання Творця. Такою є людська доля. Людина може будувати всілякі плани на своє майбутнє, але ніхто не може спланувати спосіб і час свого народження й відходу зі світу. Хоча люди роблять усе можливе, щоб уникнути приходу смерті й чинити цьому опір, все ж, без їхнього відома, смерть тихо наближається. Ніхто не знає, коли він загине та як, а тим більше, де це станеться. Очевидно, що не людство має владу над життям і смертю, не якась істота в природному світі, а Творець, Чия влада унікальна. Життя та смерть людства – це не результат якогось закону природного світу, а наслідок незалежності влади Творця.

1.6.2. Того, хто не знає володарювання Творця, буде переслідувати страх смерті

Коли людина вступає в похилий вік, проблема, з якою вона стикається, полягає не в тому, щоб забезпечити сім’ю або реалізувати свої грандіозні амбіції в житті, а в тому, як попрощатися зі своїм життям, як зустріти кінець свого життя, як поставити крапку в кінці речення свого життя. Хоча на перший погляд здається, що люди приділяють смерті мало уваги, ніхто не може уникнути вивчення цієї теми, оскільки ніхто не знає, чи лежить по той бік смерті інший світ, світ, який люди не можуть сприймати або відчувати, про який вони нічого не знають. Це змушує людей боятися зустрітися віч-на-віч зі смертю, боятися поглянути їй у вічі так, як вони повинні; натомість вони роблять усе можливе, щоб уникати цієї теми. І таким чином це наповнює кожну людину страхом перед смертю й додає завісу таємниці до цього неуникного факту життя, кидаючи стійку тінь на серце кожної людини.

Коли людина відчуває, що стан її тіла погіршується, коли вона усвідомлює, що наближається до смерті, вона відчуває невизначений жах, невимовний страх. Страх смерті змушує людину відчувати себе ще більш самотньою й безпорадною, і в цей момент вона запитує себе: звідки взялася людина? Куди людина йде? Невже так помирає людина, коли її життя стрімко проноситься повз неї? Чи є цей період кінцем людського життя? У чому, врешті-решт, сенс життя? Зрештою, чого варте життя? Чи головні в ньому слава й багатство? Чи головним у житті є виховання сім’ї? … Незалежно від того, чи замислювалася людина над цими конкретними запитаннями, незалежно від того, наскільки сильно вона боїться смерті, у глибині серця кожної людини завжди є бажання проникнути в таємниці, почуття нерозуміння життя, і до цього домішується сентиментальність щодо світу, небажання покидати його. Здається, ніхто не може чітко сформулювати, чого людина боїться, чого прагне, щодо чого вона почувається сентиментальною та що вона не бажає залишати позаду…

Оскільки люди бояться смерті, у них так багато хвилювань; оскільки люди бояться смерті, у них так багато всього, що вони не можуть відпустити. Коли люди стоять на порозі смерті, дехто бентежиться з приводу того чи іншого; вони турбуються про своїх дітей, своїх близьких, своє багатство так, ніби, турбуючись, вони можуть стерти страждання й жах, які приносить смерть, неначе, підтримуючи свого роду близькість із живими, вони можуть уникнути безпорадності й самотності, які супроводжують смерть. У глибині людського серця таїться невизначений страх, боязнь розлуки зі своїми близькими, страх ніколи більше не побачити блакитне небо, ніколи більше не поглянути на матеріальний світ. Самотня душа, яка звикла до компанії своїх близьких, не хоче відпустити свою хватку та в повній самоті відійти в невідомий і незнайомий світ.

1.6.3. Життя, проведене в пошуках слави й багатства, залишає людину в розгубленості перед обличчям смерті

Завдяки володарюванню Творця та Його попередньому визначенню самотня душа, яка на початку не мала нічого, отримує батьків і сім’ю, шанс стати членом людської раси, нагоду випробувати на собі людське життя й побачити світ. Ця душа також отримує шанс відчути володарювання Творця, пізнати чудесність творіння Творця і, більше того, пізнати владу Творця та підкоритися їй. Тим не менш, більшість людей насправді не користується цією рідкісною й швидкоплинною можливістю. Людина витрачає енергію всього свого життя на боротьбу з долею, витрачає весь свій час на метушню, намагаючись прогодувати свою сім’ю й кидаючись у різні боки, розриваючись між багатством і статусом. Те, чим люди дорожать, – це сім’я, гроші й слава, і вони розглядають їх як найвищі цінності в житті. Усі люди скаржаться на свою долю, однак вони відсувають на задній план питання, які найбільш важливо дослідити й зрозуміти: чому людина жива, як їй слід жити, у чому цінність і сенс життя. Вони проводять усе своє життя, як би довго воно не тривало, просто метушачись у пошуках слави й багатства, доки їхня молодість не випарується, і вони не стануть сивими й зморшкуватими. Так вони живуть, доки не побачать, що слава й багатство не можуть зупинити їхнє сповзання у старість, що гроші не можуть заповнити порожнечу серця, що ніхто не звільнений від законів народження, старіння, хвороб і смерті; що ніхто не може уникнути того, що уготовано долею. Тільки коли вони змушені зіткнутися з останнім вирішальним моментом життя, вони по-справжньому розуміють, що навіть якщо хтось володіє величезним багатством і значними активами, навіть якщо він має привілеї та високе положення, він усе одно не може уникнути смерті й повинен повернутися до свого первісного стану: самотня душа, яка не має ніякої власності. Коли в людей є батьки, вони вірять, що їхні батьки – це все; коли в людей є власність, вони думають, що гроші – це опора людини, що це – засіб до життя, коли в людей є статус, вони міцно чіпляються за нього й готові ризикувати своїм життям заради нього. Тільки тоді, коли люди мають от-от відпустити цей світ, вони розуміють, що те, на що вони витратили своє життя, – це не що інше, як швидкоплинні хмари, ні за що з того вони не можуть триматися, нічого з того вони не можуть забрати з собою, ніщо з того не може звільнити їх від смерті, ніщо з того не може скласти компанію або дати розраду самотній душі на її зворотному шляху; і тим паче ніщо з того не може спасти людину й дати їй змогу подолати смерть. Слава й багатство, які людина набуває в матеріальному світі, дають тимчасове задоволення, швидкоплинну насолоду, помилкове відчуття легкості; поступово вони змушують її збитися зі шляху. І ось людей, які борсаються в безмежному морі людства, спраглих миру, комфорту й душевного спокою, поглинає хвиля за хвилею. Коли людям ще тільки належить розібратися в питаннях, які найбільш важливі для розуміння, – звідки вони взялися, чому вони живі, куди вони йдуть і так далі, – вони спокушаються славою й багатством, вводяться ними в оману й контролюються ними, і безповоротно губляться. Час летить; роки пролітають в одну мить, і людина незчулась, як уже попрощалась із найкращими роками свого життя. Коли людині скоро належить покинути цей світ, вона поступово приходить до усвідомлення того, що все у світі спливає, що вона більше не може триматися за те, що спочатку їй належало; тоді вона дійсно відчуває, що подібна до плачучого немовляти, яке щойно з’явилося на світ, у якого ще геть нічого немає. У цей момент людина змушена задуматися над тим, що вона зробила в житті, чого вартує бути живим, що це означає, навіщо вона прийшла в цей світ. І саме в цей момент людина все більше хоче знати, чи дійсно існує наступне життя, чи дійсно існують Небеса, чи дійсно є відплата… Чим ближче людина наближається до смерті, тим більше вона хоче зрозуміти, що насправді є суттю життя; чим ближче людина наближається до смерті, тим пустішим здається її серце; чим ближче людина наближається до смерті, тим безпораднішою вона себе почуває; і тому її страх смерті зростає з кожним днем. Є дві причини, через які такі почуття проявляються в людей, коли вони наближаються до смерті: по-перше, вони ось-ось втратять славу й багатство, від яких залежало їхнє життя, ось-ось залишать позаду все, що бачить око у світі; і по-друге, вони ось-ось зіткнуться в повній самоті з незнайомим світом, таємничим, невідомим світом, куди вони бояться ступити, де в них немає близьких і засобів до існування. Із цих двох причин кожен, хто стикається зі смертю, почувається ніяково, відчуває паніку й безпорадність, яких він ніколи раніше не відчував. Тільки коли хтось дійсно приходить до цього моменту, він розуміє, що, коли людина ступає на цю землю, перше, що вона повинна зрозуміти, – це звідки беруться люди, чому люди живі, хто диктує людську долю та хто забезпечує людське існування та володарює над ним. Саме це знання є справжнім засобом, за допомогою якого людина живе, найважливішою основою людського виживання, а не те, як навчитися забезпечувати свою сім’ю або досягати слави й багатства, як навчитися виділятися з натовпу або жити більш заможним життям, не кажучи вже про те, щоб навчитися відзначатися та успішно конкурувати з іншими. Хоча різні навички виживання, на оволодіння якими люди витрачають своє життя, можуть запропонувати велику кількість матеріальних зручностей, вони ніколи не приносять справжнього миру й розради серцю, а натомість змушують людей постійно втрачати напрямок, зазнавати труднощів із самоконтролем і губити кожну можливість пізнати сенс життя; ці навички виживання створюють приховане занепокоєння про те, як правильно зустріти смерть. Таким чином руйнуються життя людей. Творець ставиться до всіх справедливо, впродовж життя даючи кожному можливості випробувати й пізнати Його володарювання, але тільки коли наближається смерть, коли нависає її тінь, людина починає бачити світло – і тоді вже стає надто пізно!

Люди проводять своє життя в гонитві за статками й славою; вони хапаються за ці соломинки, думаючи, що це їхній єдиний засіб підтримки, ніби, маючи їх, вони могли б жити далі, звільнившись від смерті. Але тільки коли вони стоять на порозі смерті, вони усвідомлюють, наскільки далекі від них ці речі, наскільки вони слабкі перед лицем смерті, як легко вони руйнуються, наскільки вони самотні й безпорадні, і їм нікуди бігти. Вони розуміють, що життя не можна купити за гроші або славу, що, якою б багатою не була людина, яким би високим не було її становище, усі однаково бідні й мізерні перед лицем смерті. Вони розуміють, що за гроші не можна купити життя, що слава не може стерти смерть, що ні гроші, ні слава не можуть продовжити життя людини ні на хвилину, ні на секунду. Чим більше люди так вважають, тим більше вони прагнуть продовжувати жити; чим більше люди так вважають, тим більше вони бояться наближення смерті. Тільки в цей момент вони по-справжньому усвідомлюють, що їхнє життя їм не належить, вони не можуть його контролювати, і що ніхто не має права вирішувати, жити йому або померти – що все це знаходиться поза їхнім контролем.

1.6.4. Упокоріться пануванню Творця й дивіться на смерть спокійно

У момент народження людини одна самотня душа починає свій досвід життя на землі, досвід відчуття на собі влади Творця, який Творець влаштував для неї. Зайве говорити, що для людини – душі – це відмінна можливість здобути знання про володарювання Творця, пізнати Його владу й відчути її на особистому досвіді. Люди живуть своїм життям у рамках законів долі, установлених для них Творцем, і будь-якій розумній совісній людині нескладно примиритися з володарюванням Творця й пізнати Його владу протягом десятиліть свого життя. Тому кожній людині має бути дуже легко усвідомити завдяки своєму власному життєвому досвіду, отриманому за кілька десятиліть, що всі людські долі визначені наперед, і має бути легко зрозуміти або узагальнити, що означає бути живим. Засвоївши ці життєві уроки, людина поступово прийде до розуміння того, звідки береться життя, до усвідомлення того, що дійсно потрібно серцю, що приведе її на істинний шлях життя та в чому повинна полягати місія й мета людського життя. Людина поступово усвідомить, що якщо вона не поклонятиметься Творцеві, якщо вона не підкориться Його пануванню, то, коли прийде час зустрітися віч-на-віч зі смертю – коли її душа ось-ось знову постане перед Творцем, – її серце наповниться безмежним страхом і сум’яттям. Якщо людина живе у світі вже кілька десятиліть, але досі не зрозуміла, звідки береться людське життя, і не усвідомила, в чиїх долонях знаходиться людська доля, то не дивно, що вона не зможе спокійно поглянути смерті у вічі. Людина, яка за десятиліття свого досвіду людського життя набула знання про володарювання Творця, – це людина з правильним розумінням сенсу й цінності життя. Така людина володіє глибоким знанням мети життя, реальним досвідом і розумінням володарювання Творця, і, крім того, здатна підкоритися владі Творця. Така людина розуміє сенс створення Богом людства, розуміє, що людина повинна поклонятися Творцеві, що все, чим володіє людина, походить від Творця й одного дня в недалекому майбутньому повернеться до Нього. Така людина розуміє, що Творець влаштовує народження людини й володарює над смертю людини, і що як життя, так і смерть наперед визначені владою Творця. Отже, коли людина по-справжньому збагне ці речі, вона, само собою, зможе спокійно постати перед смертю, спокійно відкласти в сторону все своє мирське майно, прийняти та з радістю підкоритися всьому, що станеться потім, і вітати останній вирішальний життєвий момент, влаштований, як він є, Творцем, замість того, щоб сліпо боятися його та боротися проти нього. Якщо людина розглядає життя як можливість пережити володарювання Творця й пізнати Його владу, якщо вона розглядає своє життя як рідкісний шанс виконати свій обов’язок як створена людська істота й завершити свою місію, тоді в неї, безсумнівно, буде правильний погляд на життя, вона неодмінно житиме життям, благословенним і спрямованим Творцем, обов’язково ходитиме в світлі Творця, обов’язково пізнає володарювання Творця, обов’язково підкориться Його владі й обов’язково стане свідком Його чудових вчинків, свідком Його влади. Зайве говорити, що таку людину, безсумнівно, любитиме та прийме Творець, і тільки така людина може спокійно ставитися до смерті та з радістю вітати заключний вирішальний момент життя. Однією людиною, яка, очевидно, дотримувалася такого ставлення до смерті, був Йов. Йов був у такому становищі, в якому він зміг щасливо прийняти останній вирішальний момент життя, і, благополучно завершивши подорож свого життя й виконавши свою місію в житті, він повернувся, щоб бути поруч із Творцем.

1.6.5. Прагнення й життєві досягнення Йова дозволили йому спокійно дивитися у вічі смерті

У Писанні написано про Йова: «І впокоївся Йов старим та насиченим днями» (Йов 42:17). Це означає, що коли Йов помер, він ні за чим не жалкував і не відчував болю, а природним чином відійшов із цього світу. Як усім відомо, Йов був людиною, яка за життя боялася Бога, а від злого втікала. Його дії були схвалені Богом і увічнені іншими, і можна сказати, що його життя мало цінність і значення, що перевершують цінність і значення усіх інших. Йов насолоджувався Божими благословеннями та був названий Ним праведником на землі, а також був перевірений Богом і випробуваний сатаною. Він свідчив про Бога й заслуговував на те, щоб Бог назвав його праведником. Протягом десятиліть після Божих випробувань він жив життям, яке було ще більш цінним, осмисленим, обґрунтованим і мирним, ніж раніше. Через його праведні вчинки Бог випробував його, а також через його праведні вчинки Бог з’явився йому та говорив із ним безпосередньо. Отже, у роки після своїх випробувань Йов чіткіше зрозумів і належним чином сприйняв цінність життя, досяг більш глибокого розуміння володарювання Творця та здобув більш точне й чітке знання про те, як Творець дає й забирає Свої благословення. У Книзі Йова записано, що Бог Єгова дарував Йову ще більші благословення, ніж раніше, поставивши Йова в іще вигідніше становище для того, щоб пізнати володарювання Творця та спокійно поглянути смерті у вічі. Тож коли Йов постарів і зустрівся віч-на-віч зі смертю, він однозначно не турбувався б про свою власність. У нього не було жодних турбот, не було про що шкодувати, і, звичайно ж, він не боявся смерті, тому що все своє життя він ішов шляхом, на якому він боявся Бога, а від злого втікав. У нього не було причин турбуватися про свій кінець. Скільки людей сьогодні могли б діяти так само, як Йов, коли він постав віч-на-віч зі своєю власною смертю? Чому ніхто не здатний дотримуватися такої простої поведінки? Є тільки одна причина: Йов прожив своє життя в суб’єктивному пошукові віри, визнання й підпорядкування Божому володарюванню, і саме з цією вірою, визнанням і підпорядкуванням він пройшов через важливі життєві моменти, прожив свої останні роки й зустрів заключний вирішальний момент свого життя. Що б не відчував Йов, його прагнення й цілі в житті були не болісними, а щасливими. Він був щасливий не тільки через благословення або похвали, даровані йому Творцем, але, що більш важливо, завдяки своїм прагненням і життєвим цілям, завдяки все глибшому знанню й істинному розумінню володарювання Творця, якого він досяг, боячись Бога, а від злого втікаючи, і, більше того, завдяки його особистому досвіду як об’єкта володарювання Творця, чудесних діянь Бога й ніжних, але незабутніх переживань і спогадів про співіснування людини й Бога, а також знайомства та взаєморозуміння. Йов був щасливий через втіху й радість, які прийшли від знання волі Творця, а також завдяки благоговінню, що виникло після того, як Йов побачив, що Він – великий, чудовий, гідний любові та вірний. Йов зміг зустріти смерть без будь-яких страждань, тому що знав, що вмираючи він повернеться, щоб бути поряд із Творцем. Саме його прагнення й життєві досягнення дозволили йому спокійно зустріти смерть, дозволили йому спокійно зустріти перспективу того, що Творець забере його життя, і, більше того, дозволили йому постати незаплямованим і вільним від турбот перед Творцем. Чи можуть люди в наші дні досягти такого щастя, яким володів Йов? Чи є у вас умови, необхідні для цього? Оскільки в наші дні в людей дійсно є такі умови, чому вони не можуть жити так щасливо, як Йов? Чому вони не можуть уникнути страждання від страху смерті? Перед лицем смерті деякі люди потерпають від неконтрольованого сечовипускання; інші тремтять, непритомніють, нападають як на Небо, так і на людей; деякі навіть стогнуть і ридають. Це в жодному разі не є природними реакціями, які виникають раптово, коли наближається смерть. Люди поводяться у такий ніяковий спосіб головним чином тому, що в глибині свого серця вони бояться смерті, тому що в них немає чіткого знання й розуміння Божого володарювання та Його влаштувань, а тим більше істинного підпорядкування їм. Люди реагують таким чином, тому що вони нічого не хочуть, окрім як самим усе влаштовувати й усім керувати, контролювати свої власні долі, свої власні життя та смерть. Тому не дивно, що люди ніколи не можуть позбутися страху смерті.

1.6.6. Тільки прийнявши володарювання Творця, людина може повернутися й бути поруч із Ним

Коли в людини немає чіткого знання й досвіду щодо Божого володарювання та Його влаштувань, її знання про долю й смерть неминуче будуть непослідовними. Люди не можуть чітко бачити, що все знаходиться в Божій долоні, не усвідомлюють, що все підпорядковано Божому контролю й володарюванню, не визнають, що людина не може відкинути таке володарювання або уникнути його. Саме тому, коли приходить їхній час зустрітися віч-на-віч зі смертю, їхнім останнім словам, тривогам і жалкуванню немає кінця. Вони обтяжені такою великою ношею, таким великим небажанням, такою великою розгубленістю. Це змушує їх боятися смерті. Для будь-якої людини, народженої в цей світ, народження є необхідним, а смерть – неминучою; ніхто не може піднятися над цим ходом речей. Якщо хтось хоче безболісно покинути цей світ, якщо він хоче мати можливість зустріти останній вирішальний життєвий момент без небажання або занепокоєння, єдиний спосіб – не залишати жодного жалкування. І єдиний спосіб піти без жалкування – це пізнати володарювання Творця, пізнати Його владу та підкоритися їм. Тільки так можна залишатися далеко від людських чвар, від зла, від кабали сатани, і тільки так можна жити життям, подібним до життя Йова, скерованим й благословенним Творцем, життям вільним і звільненим, життям із цінністю й змістом, життям, яке є чесним і щиросердим. Тільки так можна підкоритися, подібно до Йова, випробуванням і втратам, посланим Творцем, Його керівництву й улаштуванням. Тільки так можна поклонятися Творцеві все своє життя й здобути Його похвалу, як це зробив Йов, і почути Його голос, побачити Його явлення. Тільки так можна жити й померти щасливо, як Йов, без болю, без занепокоєння, без жалю. Тільки так можна жити у світлі, як Йов, і проходити всі вирішальні життєві моменти у світлі, благополучно завершити свою подорож у світлі, успішно виконати свою місію – випробувати на собі, навчитися й пізнати володарювання Творця як створена істота – і піти у світлі, і завжди перебувати поруч із Творцем як створена людська істота, яка отримала від нього похвалу.

Не пропустіть можливість пізнати володарювання Творця

Шість вирішальних моментів, описаних вище, є критично важливими фазами, установленими Творцем, через які повинна пройти кожна нормальна людина у своєму житті. Із людської точки зору, кожен із цих вирішальних моментів реальний, жоден із них не можна обійти, і всі вони пов’язані з визначенням наперед та володарюванням Творця. Отже, для людини кожен із цих моментів є важливою віхою, і тепер ви всі стоїте перед серйозним запитанням про те, як успішно пройти через кожну з них.

Кілька десятиліть, що складають людське життя, не є ані довгими, ані короткими. Двадцять із лишком років між народженням і повноліттям проходять в одну мить, і хоча на цьому етапі життя людина вважається дорослою, люди в цій віковій групі майже нічого не знають про людське життя й людську долю. Здобуваючи досвід, вони поступово вступають у середній вік. Люди у віці тридцяти-сорока років набувають початки досвіду життя й долі, але їхні бачення цих речей усе ще дуже невизначені. Тільки у віці сорока років деякі люди починають розуміти людство та всесвіт, які створив Бог, і осягати, якою є суть людського життя, якою є суть людської долі. Хоча деякі люди довгий час були послідовниками Бога та тепер досягли середнього віку, вони досі не можуть володіти точним знанням і визначенням Божого володарювання, не кажучи вже про справжнє впокорення. Деяких людей не хвилює нічого, окрім прагнення отримати благословення, і хоча вони прожили багато років, вони анінайменшою мірою не знають і не розуміють факту володарювання Творця над людською долею й не зробили анінайменшого кроку до отримання практичного уроку щодо підпорядкування себе Божим керівництву й улаштуванням. Такі люди абсолютно дурні, і їхні життя прожиті марно.

Якщо періоди людського життя розділити відповідно до ступеня життєвого досвіду людей і знання людської долі, то їх можна приблизно віднести до трьох фаз. Перша фаза – це молодість, тобто роки між народженням і середнім віком, або від народження до тридцятиріччя. Друга фаза – це дозрівання, від середнього віку до старості, або від тридцяти до шістдесяти. І третя фаза – це період зрілості людини, який триває з початку старості, починаючи з шістдесяти років, аж до відходу людини зі світу. Іншими словами, у період від народження до середнього віку знання більшості людей про долю й життя обмежені наслідуванням ідей інших і майже не мають реального практичного змісту. У цей період погляди людини на життя й на те, як вона прокладає свій шлях у світі, досить поверхові й наївні. Це період юності. Тільки після того, як людина скуштувала всі радощі й печалі життя, вона набуває справжнього розуміння долі та – підсвідомо, глибоко в своєму серці – поступово приходить до розуміння незворотності долі й повільно усвідомлює, що володарювання Творця над людською долею дійсно існує. Це період дорослішання людини. Людина вступає у свій зрілий період, коли перестає боротися з долею й коли більше не бажає бути втягнутою в боротьбу, а замість цього знає свою долю в житті, підкоряється волі Небес, підбиває підсумки своїх досягнень і помилок у житті й чекає суду Творця над своїм життям. Враховуючи різний досвід і надбання, які люди отримують протягом цих трьох періодів, за нормальних обставин вікно можливостей пізнати володарювання Творця не дуже велике. Якщо людина доживає до шістдесяти років, у неї є всього приблизно тридцять років, щоб пізнати Боже володарювання; якщо вона хоче більш тривалого періоду часу, це можливо тільки в тому випадку, якщо її життя триває достатньо довго, якщо вона може прожити століття. Тому Я кажу, що згідно з нормальними законами людського існування, хоча це дуже довгий процес – з моменту, коли людина вперше стикається з предметом пізнання володарювання Творця, до того моменту, коли вона здатна визнати факт цього володарювання, і від того часу до моменту, коли вона здатна підкоритися йому, – якщо дійсно підраховувати роки, залишається не більше тридцяти або сорока, протягом яких у неї є шанс здобути ці нагороди. І часто люди так захоплюються своїми бажаннями й амбіціями щодо отримання благословень, що не можуть розрізнити, в чому полягає суть людського життя, і не розуміють важливості пізнання володарювання Творця. Такі люди не дорожать цією цінною можливістю ввійти в людський світ, щоб відчути на собі людське життя й володарювання Творця, і вони не розуміють, наскільки цінним для створеної істоти є бути особисто керованою Творцем. Тому Я кажу, що ті люди, які хочуть, щоб Божа робота швидко закінчилася, які бажають, щоб Бог влаштував кінець людини якомога швидше, щоб вони могли негайно побачити Його справжню особу та якомога швидше отримати благословення, – вони винні в найгіршому виді непослуху, і вони вкрай немудрі. Тим часом, мудрі люди, які володіють граничною гостротою розуму, – це ті, хто бажає протягом свого обмеженого часу скористатися цією унікальною можливістю пізнати володарювання Творця. Ці два різних бажання викривають два абсолютно різних світогляди й прагнення: ті, хто шукає благословень, – самолюбні й ниці та не виказують жодної поваги до Божої волі, ніколи не прагнуть пізнати володарювання Бога, ніколи не бажають підкорятися йому, а просто хочуть жити так, як їм заманеться. Вони – безпечні виродженці, і саме ця категорія людей буде знищена. Ті, хто прагне пізнати Бога, здатні відкласти в сторону свої бажання, готові підкоритися Божому володарюванню й Божому устрою, і вони намагаються бути такими людьми, які покірні Божій владі та задовольняють Боже бажання. Такі люди живуть у світлі та серед Божих благословень, і вони, безсумнівно, отримають похвалу від Бога. Незважаючи ні на що, людський вибір марний, і люди не мають права голосу в тому, скільки часу займе Божа робота. Для людей краще віддати себе на милість Бога й підкоритися Його володарюванню. Якщо ти не віддаси себе на Його милість, що ти можеш зробити? Чи зазнає Бог внаслідок цього будь-яких втрат? Якщо ти не віддаєш себе на Його милість, а замість цього намагаєшся перебрати відповідальність на себе, то ти робиш нерозумний вибір, і в кінцевому підсумку тільки ти зазнаєш втрати. Тільки якщо люди будуть співпрацювати з Богом якомога скоріше, тільки якщо вони поспішать прийняти Його керівництво, пізнають Його владу й зрозуміють усе, що Він зробив для них, тоді в них з’явиться надія. Тільки так їхнє життя не буде прожите марно, і вони отримають спасіння.

Ніхто не може змінити той факт, що Бог володарює над людською долею

Чи змінився ваш погляд на долю після того, як ви вислухали все, що Я щойно сказав? Як ви розумієте факт Божого володарювання над людською долею? Простіше кажучи, під владою Бога кожна людина активно або пасивно приймає Його володарювання та Його влаштування, і незалежно від того, як вона бореться протягом свого життя, незалежно від того, скільки викривлених шляхів вона проходить, зрештою вона повернеться на орбіту долі, яку окреслив для неї Творець. Це – непереборність влади Творця й те, яким чином Його влада контролює всесвіт та керує ним. Саме ця непереборність, ця форма контролю й керівництва і відповідає за закони, що визначають життя всього сущого, що дозволяють людям перевтілюватися знову й знову без перешкод, що змушують світ регулярно обертатися й рухатися вперед, день за днем, рік за роком. Ви були свідками всіх цих фактів, і ви розумієте їх, поверхово або глибоко, і глибина вашого розуміння залежить від вашого досвіду й знання істини, а також від вашого знання Бога. Наскільки добре ти знаєш реальність істини, наскільки ти випробував Божі слова, наскільки добре ти знаєш Божу сутність і характер – усе це відображає глибину твого розуміння Божих володарювання й улаштувань. Чи залежить існування Божого володарювання й улаштувань від того, чи підкоряються їм люди? Чи визначається той факт, що Бог має цю владу, тим, чи підпорядковується їй людство? Божа влада існує незалежно від обставин. У всіх ситуаціях Бог диктує та влаштовує кожну людську долю та все суще відповідно до Своїх думок і бажань. Це не зміниться в результаті людських змін; це не залежить від волі людини, не може бути підправлено жодними змінами в часі, просторі й географії, бо влада Бога – це сама Його сутність. Чи здатна людина пізнати й прийняти Боже володарювання, і чи здатна людина підкоритися йому – жодне з цих міркувань анінайменшою мірою не змінює факт Божого володарювання над людською долею. Тобто незалежно від того, яке ставлення має людина до Божого володарювання, вона просто не може змінити той факт, що Бог володарює над людською долею й над усім сущим. Навіть якщо ти не підкоряєшся Божому володарюванню, Він однаково розпоряджається твоєю долею; навіть якщо ти не можеш пізнати Його володарювання, Його влада все ж існує. Божа влада й факт Божого володарювання над людською долею не залежать від людської волі й не змінюються відповідно до вподобань і вибору людини. Божа влада є всюди, у кожну годину, у кожну мить. Небо й земля зникнуть, але Його влада ніколи не зникне, бо Він – Сам Бог, Він володіє унікальною владою, і Його влада не звужена й не обмежена людьми, подіями або об’єктами, простором чи географією. У всі часи Бог володіє Своєю владою, проявляє Свою могутність, продовжує Свою роботу управління, як Він завжди це робив; повсякчасно Він керує всім, забезпечує все, організовує все – точно так, як Він завжди це робив. Ніхто не може цього змінити. Це факт; це залишається незмінною істиною з незапам’ятних часів!

Правильне ставлення й практика для того, хто хоче підкоритися Божій владі

Із яким ставленням людина повинна тепер знати й розглядати Божу владу та факт Божого володарювання над людською долею? Це – реальна проблема, яка стоїть перед кожною людиною. Коли ти стикаєшся з проблемами реального життя, як ти повинен знати й розуміти Божу владу та Його володарювання? Коли ти стикаєшся з цими проблемами й не знаєш, як зрозуміти їх, впоратися з ними й пережити їх, яку позицію ти повинен зайняти, щоб продемонструвати свій намір підкоритися, своє бажання підкоритися та реальність свого підкорення Божому володарюванню й улаштуванням? Спочатку ти повинен навчитися чекати; потім ти повинен навчитися шукати; потім ти повинен навчитися підкорятися. «Чекати» означає чекати на Божий час, очікувати людей, події й об’єкти, які Він влаштував для тебе, чекати того, що Його воля поступово відкриється тобі. «Шукати» означає спостерігати й розуміти чуйні наміри Бога щодо тебе через людей, події й об’єкти, які Він спланував, розуміти істину через них, розуміти, чого повинні досягти люди та яких шляхів вони повинні триматися, розуміти, яких результатів Бог хоче досягти в людях і які досягнення Він має намір забезпечити в них. «Підкорятися», звичайно, стосується прийняття людей, подій та об’єктів, які організував Бог, прийняття Його володарювання, і через це пізнання того, як Творець диктує долю людини, як Він забезпечує людину Своїм життям, як Він працює над істиною всередині людини. Усе, що знаходиться під Божим устроєм та володарюванням, підкоряється природним законам, і якщо ти вирішиш дозволити Богу все влаштувати й диктувати для тебе, тобі варто навчитися чекати, варто навчитися шукати і варто навчитися підкорятися. Це позиція, яку повинна зайняти кожна людина, яка бажає підкоритися Божій владі, основна якість, якою повинна володіти кожна людина, яка бажає прийняти Божі володарювання й улаштування. Щоб мати таку позицію, володіти такою якістю, ти повинен працювати старанніше. Це єдиний спосіб, у який ти можеш увійти в справжню реальність.

Прийняття Бога як свого унікального Володаря – це перший крок до досягнення спасіння

Істини, що стосуються Божої влади, – це істини, до яких кожна людина повинна ставитися серйозно, повинна пережити їх на власному досвіді й зрозуміти своїм серцем; адже ці істини чинять вплив на життя кожної людини; на минуле, сьогодення й майбутнє кожної людини; на вирішальні моменти, через які кожна людина повинна пройти в житті; на знання людиною Божого володарювання й ставлення, із яким людина повинна поставати перед Божою владою; і, само собою зрозуміло, на кінцеве місце кожної людини. Отже, пізнання та розуміння цих істин потребує енергії цілого життя. Коли ти прямо дивишся на Божу владу, коли ти приймаєш Його володарювання, ти поступово прийдеш до усвідомлення й розуміння істини про існування Божої влади. Але якщо ти ніколи не визнаєш Божу владу й ніколи не приймеш Його володарювання, то незалежно від того, скільки років ти проживеш, ти не отримаєш анінайменшого знання про Боже володарювання. Якщо ти не знаєш і не розумієш насправді Божу владу, тоді, коли ти досягнеш кінця шляху, навіть якщо ти вірив у Бога десятиліттями, тобі не буде чим звітувати про своє життя, і звісно ж, ти не матимеш анінайменшого уявлення про Боже володарювання над людською долею. Хіба це не дуже сумно? Отже, незалежно від того, наскільки далеко ти пройшов по життю, незалежно від того, скільки тобі зараз років, незалежно від того, наскільки довгою може бути решта твоєї подорожі, спершу ти повинен визнати Божу владу й поставитися до неї серйозно, а також прийняти той факт, що Бог – твій унікальний Володар. Досягнення чіткого, точного знання й розуміння цих істин, що стосуються Божого володарювання над людською долею, є обов’язковим уроком для кожного; це ключ до пізнання людського життя й осягнення істини. Таким є життя пізнання Бога, його основний курс навчання, з яким кожен повинен стикатися щодня, і від якого ніхто не може ухилитися. Якщо хтось хоче піти навпростець задля досягнення цієї мети, то Я кажу тобі зараз, що це неможливо! Якщо ти хочеш уникнути Божого володарювання, це тим паче неможливо! Бог – єдиний Господь людини, Бог – єдиний Володар людської долі, і тому людина не може диктувати свою власну долю, вона не може вийти за її межі. Якими б величними не були здібності людини, вона не може впливати на долі інших людей, а тим більше організовувати, улаштовувати, контролювати або змінювати їх. Тільки Сам Бог, унікальний, диктує все для людини. Бо тільки Сам Бог, унікальний, володіє унікальною владою, що володарює над людською долею, тільки Творець є унікальним Володарем людини. Божа влада володарює не тільки над створеним людством, а й над нествореними істотами, яких не може бачити жодна людина, над зірками, над космосом. Це незаперечний факт, факт, який дійсно існує, і який жодна людина або річ не можуть змінити. Якщо один із вас досі незадоволений тим, як ідуть справи, вважаючи, що у нього є якась особлива навичка або здатність, і досі гадаючи, що за певної удачі він може змінити свої нинішні обставини або іншим чином уникнути їх; якщо ти намагаєшся змінити свою власну долю за допомогою людських зусиль і тим самим вирізнитися з-поміж рівних тобі й завоювати славу та багатство, тоді Я кажу тобі, що ти ускладнюєш собі життя, ти тільки напрошуєшся на неприємності, ти копаєш собі могилу! Одного разу, рано чи пізно, ти виявиш, що зробив неправильний вибір і твої зусилля були змарновані. Твої амбіції, твоє бажання боротися з долею й твоя власна кричуща поведінка вестимуть тебе дорогою, з якої немає вороття, і за це ти заплатиш гірку ціну. Хоча зараз ти не бачиш серйозності наслідків, продовжуючи відчувати на власному досвіді й глибше цінувати істину про те, що Бог є Володарем людської долі, ти повільно прийдеш до розуміння того, про що Я говорю сьогодні, і його реальних наслідків. Чи дійсно у тебе є серце й дух і чи є ти людиною, яка любить істину, залежить від того, яку позицію ти займаєш щодо Божого володарювання та щодо істини. Само собою зрозуміло, це визначає, чи ти дійсно можеш знати й розуміти Божу владу. Якщо ти ніколи в своєму житті не відчував Божого володарювання та Його влаштувань, а тим більше не визнавав і не приймав Божу владу, тоді ти будеш абсолютно нікчемним і, без сумніву, будеш зненавиджений та відкинений Богом через шлях, який ти обрав, та вибір, який ти зробив. Але ті, хто в Божій роботі може прийняти Його випробування, прийняти Його володарювання, підкоритися Його владі й поступово отримати реальний досвід Його слів, досягнуть реального знання Божої влади, реального розуміння Його володарювання; вони дійсно стануть підлеглими Творцеві. Тільки такі люди будуть по-справжньому спасенні. Оскільки вони пізнали Боже володарювання, оскільки вони прийняли його, їхнє правильне розуміння факту Божого володарювання над людською долею, їхнє підпорядкування йому є реальним і точним. Коли вони поглянуть у вічі смерті, у них, подібно до Йова, буде розум, не наляканий смертю, і вони будуть підкорятися Божому керівництву та влаштуванням у всьому, не маючи свого індивідуального вибору, не маючи свого індивідуального бажання. Тільки така людина зможе повернутися, щоб бути поруч із Творцем як істинна створена людська істота.

17 грудня 2013 року