Як тобі найбільше годиться шукати, йдучи шляхом сьогодення? Якою людиною ти мусиш себе бачити у своєму пошуку? Тобі належить дізнатися, як слід ставитися до всього, що випадає на твою долю сьогодні, – чи то випробування, чи то тяготи, чи то нещадна кара та прокляття. Стикаючись з усім цим, ти мусиш ретельно обмірковувати кожен випадок. Чому Я це кажу? Я кажу це, бо те, що випадає на твою долю сьогодні, – це, зрештою, короткочасні випробування, які повторюються знов і знов; можливо, для твого духу вони не надто обтяжливі, і тому ти пускаєш усе на самоплив, не вбачаючи в цих випробуваннях дорогоцінного надбання в пошуку прогресу. Який же ти бездумний! Настільки, що ставишся до цього дорогоцінного надбання так, наче до хмари, що пропливає перед твоїми очима, і не дорожиш цими сильними ударами, які раз у раз обрушуються на тебе, – ударами короткими, які здаються тобі майже невагомими, – а натомість дивишся на них із холодною відстороненістю, не приймаючи їх близько до серця, і ставишся до них лише як до випадкових ударів. Ти такий гордовитий! До цих лютих нападів – нападів, подібних до бур, що раз у раз обрушуються на тебе, – ти ставишся лише з легковажною зневагою; іноді ти ще й навіть холодно посміхаєшся, виявляючи цілковиту байдужість, адже ти жодного разу не замислювався над тим, чому ти постійно терпиш такі «нещастя». Може, Я вкрай несправедливий до людини? Може, Я тільки те й роблю, що чіпляюся до тебе? Навіть якщо проблеми з твоїм світосприйняттям можуть бути не настільки серйозними, як Я описав, ти своєю зовнішньою холоднокровністю вже давно намалював точний портрет свого внутрішнього світу. Мені немає потреби говорити тобі, що в глибинах твого серця приховано тільки одне: груба лайка та слабкі, ледь помітні для інших сліди смутку. Оскільки ти вважаєш украй несправедливим те, що на твою долю випали такі випробування, ти проклинаєш; а оскільки ці випробування змушують тебе відчувати спустошеність світу, ти сповнюєшся тугою. Замість того, щоб побачити в цих постійних ударах і актах дисциплінування найкращий захист, ти бачиш у них безглузді неприємності, послані Небом, або ж справедливу відплату тобі. Який же ти невіглас! Ти безжально заключаєш добрі часи в темряву; ти раз у раз сприймаєш чудові випробування й акти дисциплінування як напади своїх ворогів. Ти не вмієш пристосовуватися до свого середовища, а ще менше хочеш спробувати це зробити, бо не хочеш нічого здобути від цих постійних і, як на тебе, жорстоких кар. Ти не намагаєшся ні шукати, ні досліджувати, а просто, скорившись своїй долі, йдеш туди, куди вона тебе веде. Те, що може тобі здаватися жорстокими актами виправлення, не змінило твого серця й не заволоділо ним; навпаки, це встромляє тобі в серце ніж. Ти вбачаєш у цій «жорстокій карі» лише свого ворога в цьому житті, і тому ти нічого не здобув. Ти такий самовдоволений! Рідко коли ти віриш, що терпиш такі випробування через власну мерзенність; натомість ти вважаєш себе нещасним і ще й кажеш, що Я постійно до тебе чіпляюся. А тепер, коли справа набула такого оберту, як багато ти насправді знаєш про те, що Я говорю та роблю? Не думай, що ти вундеркінд від природи, лише трохи нижчий за небеса, але нескінченно вищий за землю. Ти аж ніяк не розумніший за інших – можна сказати, що це навіть мило, наскільки ти дурніший за будь-кого з людей на землі, наділених розважливістю, бо ти про себе занадто високої думки та ніколи не мав почуття меншовартості, неначебто бачиш Мої дії наскрізь аж до найменших подробиць. Насправді ж ти – той, кому в корені бракує розважливості, бо ти не маєш жодного уявлення про те, що Я збираюся зробити, і ще менше знаєш про те, що Я роблю зараз. І тому Я кажу, що ти не рівня навіть старому землеробу, який трудиться в полі, землеробу, який не має жодного уявлення про людське життя, а все ж, обробляючи землю, покладається лише на благословення Неба. Ти ні на мить не замислюєшся над своїм життям, геть нічого не знаєш про славу, а тим більше не маєш жодного знання про себе. Ти настільки «вищий за все це»! Воістину, Я хвилююся за вас, франтуватих чепурунів, і за вас, тендітних юних дівиць: як ви зумієте вистояти перед натиском іще більших буревіїв? Цим чепурунам абсолютно байдуже до скрутного становища, у якому вони опинилися. Для них це здається дрібницею, і тому вони на нього не зважають, не почуваються негативно та не вважають себе нікчемними; натомість вони, як і раніше, продовжують розгулювати вулицями, обмахуючись своїми віялами. Ці «видні люди», які не вчаться й залишаються невігласами, і гадки не мають про те, з якого дива Я б їм говорив такі речі; вони лише побіжно оцінюють себе з надзвичайно роздратованим обличчям, а потім продовжують у тому ж дусі, не змінюючи своїх лихих звичаїв; варто їм залишити Мене, як вони знову починають буйствувати по світу, займаючись вихвалянням і вчиняючи шахрайства. Як швидко змінюється вираз твого обличчя. Отже, ти знову намагаєшся так Мене обдурити – який же ти зухвалий! А ті тендітні дівиці ще смішніші. Коли вони чують Мою наполегливу мову та бачать своє скрутне становище, по їхніх обличчях починають котитися нестримні сльози, їхні тіла вигинаються взад-вперед, і вони начебто влаштовують сцену – як гидко! Усвідомивши власний духовний стан, вони падають на ліжко та лежать там, ридаючи без упину, наче при смерті. А коли ці слова показують їм їхню власну інфантильність і нікчемність, ці дівиці стають настільки пригнічені негативними відчуттями, що світло в їхніх очах гасне, і вони стають абсолютно нерухомими у своїй пасивності: не скаржаться на Мене, не ненавидять Мене та знову ж таки не вчаться, залишаючись невігласами. Покинувши Мене, вони пустують і граються, і їхній дзвінкий сміх подібний до сміху «принцеси Срібний Дзвіночок». Які вони вразливі, і як їм бракує любові до себе! Усі ви дефектні відходи людства – наскільки вам бракує людської сутності! Ви не вмієте ні любити себе, ні захищати себе, у вас немає розважливості, ви не шукаєте істинного шляху, ви не любите істинного світла, більше того – ви не вмієте цінувати себе. Що ж до повчань, які Я знов і знов вам давав, то ви вже давно відсунули їх на задній план аж настільки, що ставитеся до них як до іграшок, якими забавляєтесь у хвилини дозвілля. На все це ви завжди дивитесь у світлі вашого особистого «талісмана». Коли вас звинувачує сатана, ви молитеся; коли ви негативно налаштовані, то міцно засинаєте; коли радієте – бігаєте, як навіжені; коли Я докоряю вам – кланяєтесь і розшаркуєтеся; а потім, щойно пішовши від Мене, зловтішно регочете. Ти вважаєш себе вищим за всіх інших, але ніколи не бачиш себе найгордовитішим – ти лише постійно пихатий, самовдоволений і високодумний настільки, що не описати словами. Як могли б такі «паничі» та «панянки», «пани» та «пані», що не вчаться й залишаються невігласами, вважати Мої слова дорогоцінним скарбом? Я знову тебе запитую: чого саме ти навчився з Моїх слів і Моєї роботи за такий довгий час? Може, ти набув більшої майстерності у своєму обмані? А може, більшої витонченості у своїй плоті? А може, більшої неповаги в ставленні до Мене? Кажу тобі прямо: саме вся та робота, яку Я виконав, зробила тебе зухвалішим – тебе, що раніше був не сміливішим за мишу. З кожним днем трепет, який ти відчуваєш до Мене, зменшується, бо Я занадто милосердний і ніколи не накладав на твою плоть покути у формі насильства. Може, тобі здається, ніби Я лише говорю суворі слова – але набагато частіше Я показую тобі усміхнений вид і майже ніколи не засуджую тебе в обличчя. Більше того, Я завжди прощаю твою слабкість, і саме через це ти ставишся до Мене, як змія до доброго землероба. Як Я захоплююся тим, наскільки надзвичайно майстерним і проникливим у своїй спостережливості є людський рід! Скажу тобі одну істину: сьогодні дуже мало важить, благоговійне в тебе серце чи ні; Мене це не тривожить і не турбує. Але Я також мушу сказати тобі таке: тебе, цю «талановиту людину», яка не вчиться й залишається невігласом, зрештою згубить твоє власне самозакохане, дріб’язкове мудрування – саме ти постраждаєш і понесеш кару. Я не буду настільки дурним, щоб бути поруч, поки ти продовжуватимеш страждати в пеклі, бо Я не такого сорту, як ти. Не забувай, що ти – творіння, яке Я прокляв, але водночас повчаю та спасаю, і в тобі немає нічого, із чим Я розлучився б неохоче. У який би час Я не виконував Свою роботу, Мене ніколи не обмежує жодна людина, явище чи об’єкт. Моє ставлення та Мій погляд на людство завжди залишалися незмінними. Я не дуже добре ставлюся до тебе, тому що ти – придаток до Мого управління, аж ніяк не особливіший за будь-яку іншу істоту. Ось Моя тобі порада: ти повинен завжди пам’ятати, що ти – не більше ніж Боже творіння! Хоча ти можеш ділити зі Мною своє існування, ти мусиш знати власну ідентичність; не думай про себе занадто високо. Навіть якщо Я не докоряю тобі й не розбираюся з тобою, а вітаю тебе з усміхненим обличчям, це недостатній доказ того, що ти того ж роду, що і Я. Що ж до тебе, то ти мусиш знати: ти – той, хто шукає істину, а не сама істина! Ти повинен завжди бути готовим змінитися за Моїм словом. Ти не можеш від цього втекти. Я закликаю тебе спробувати навчитися чомусь у цей дорогоцінний час, коли в тебе є така рідкісна нагода. Не обманюй Мене; Мені не потрібно, щоб ти лестощами намагався Мене обдурити. Коли ти шукаєш Мене, то не тільки заради Мене, а радше заради себе!